Курсова робота
Символізм як мистецький напрямОК
ЗМІСТ
Вступ
і. Символізмяк мистецький напрям кінця XIX століття
іі. ПольВерлен (1844-1896). Новаторство поета-символіста
III.Естетичні погляди та творчість Артюра Рембо (1854-1891)
Висновки
Література
ВСТУП
Французькапоезія кінця XIX – початку XX століття – справжній квітник дивовижнихобразів і художніх відкриттів. У цей період співіснувало багато літературнихнапрямів течій, шкіл, працювали видатні митці, вплив яких на всю наступну епоху– Ш.Бодлер і «парнасці», П.Верлен і А.Рембо, С.Малларме і П.Валері таін. У чому ж секрет «золотої доби» французької поезії? Звідки взялосяце розмаїття постатей і творчих здобутків? Чому саме в цей час народилисянеперевершені шедеври поетичного мистецтва? І чому саме в цей час в поезії розпочався той великий переворот, щозгодом охопив всю літературу ?...
Таємницязлету французької поезії кінця XIX – початку XXстоліття криється передовсім у тих мотивах, що скеровували шукання митців. Вониперші замислили проникнути в глибини людської душі, осягнути вічну таїну світуі створити художню дійсність, яка нічим не поступалася б реальності. Прагнулипізнати сутність усього, що є на землі і в душі людини, розкрити моральнийзміст існування особистості і утвердити велику місію культури в духовномуоновленні світу.
Невипадковоу цей час виникають різні школи й течії, в яких письменників об’єднують велика віра в силу мистецтва,потяг до прекрасного на противагу брутальній реальності.
Символісти вбачали мету мистецтва в тому, щоб втілити ідею узрозумілий людині символ та розвинути її за допомогою нескінченних гармонійнихваріацій. Тому поети-символісти іноді дивували читача згадками про звучаннязапаху, колір ноти, аромат думки.
У пошуках вічної Ідеї, вічної Істини символісти використовувалитакі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, музичність,сугестію, багатозначність слів, аналогії, абстрагованість образів тощо. Все цеобумовлює і складність сприйняття символістських творів.
Найвідомішими представниками символізму у Франції є: П.Верлен, А.Рембо,С.Малларме; у Бельгії – М.Метерлінк, Е.Верхарн, Ж.Роденбах; в Англії –О.Вайльд; у Німеччині – С.Георге, Г.Гауптман; в Австрії – Р. М. Рільке, Г.Гофмансталь; у Норвегії – пізній Г.Ібсен, К.Гамсун; у Росії – О.Блок,В.Брюсов, А.Бєлий; в Україні – М.Вороний, Олександр Олесь, О.Слісаренко, Д.Загул,П.Тичина та інші.
І.СИМВОЛІЗМ ЯК МИСТЕЦЬКИЙ НАПРЯМ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ
Всесвіт – лише галерея символів.
Теодор-Симон Жуффруа
Символ – одна з сил природи, і не людському
розуму опиратися його законам.
М. Метерлінк
На межі ХІХ-ХХ ст. поетична першість у Західній Європі, ранішеподілена між собою англійцями і німцями, переходить до французів. Творчість Ш.Бодлера, П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме – це ціла літературна епоха не лишефранцузької, а й світової літератури.
У кінці ХІХ століття було помітним панування декадентськогоумонастрою, звідти ж виходять джерела багатьох мотивів зневіри, туги, відчаю творчостіфранцузьких поетів-символістів. Існувала усталена думка, що Західна Європа знаходиться у стані хвороби,старіння і руху до повного занепаду. Люди мистецтва усвідомили, що зла в світінабагато більше, ніж добра, «немає більш богів», а «зневіренаЛюбов… плаче серед вуличного бруду» («Рембо Місто»).І душа людини постійно веде двобій з собою і зі світом. Виникає символічнесприйняття поета як посередника між землею і небом, обранця природи. Длясимволістів митець – це Бог, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини істворює свій художній світ. А точніше для символістів, які приречені на«вічне блукання й поривання у нетрях духу», єдиним дійсним Богом єМистецтво в усіх його проявах.
Вже Бодлер проголосив, що досягнення гармонії у світі неможливо,сам поет страждає від нелегкого дару бачити більше і глибше, ніж звичайні люди.З легкої руки П.Верлена виникає визначення «прокляті» поети. Однак навідміну від поетів, що співпрацювали в середині 80-х років з журналом«Декадент», «прокляті» поети намагалися перебороти свійхворобливий стан, не залишали поривання до «білосніжних вершин» (заО.Блоком).
Не треба також забувати, що ті поети, яких з погляду історіїсвітової літератури вважають родоначальниками французького символізму, є нимидоволі умовно, бо кожен з них не вкладався в межі лише цього літературногонапряму: Бодлер вважав себе пізнім романтиком; Верлен до сьогоднішнього днясприймається французами як імпресіоніст; Рембо своїм попередником вважають«бунтівні» сюрреалісти XX ст.; Малларме так остаточно і не відійшов відпарнаського об'єктивізму та вишуканості у своїх творах. Говорячи проособливості французького символізму, треба згадати про традиції поетичної групи«Парнас», представниками якої була більшість вищезгаданих поетів (Ш.Бодлер,П.Верлен, С.Малларме). Останній з них так пояснював відмінність естетики парнасціввід «нового мистецтва»: «Парнасці беруть річ і виставляють їївсю повністю, а тому таємниця біжить від них; вони позбавляють читачазахоплюючого почуття радості, відчуття того, що вони самі – творці. Назватипредмет – означає на три чверті зруйнувати насолоду від поезії – насолоду, щополягає в самому процесі поступового і повільного вгадування; підказати задопомогою натяку – ось мета, ось ідеал. Досконале володіння цією таємницеюі створює символ».
Тобто нове мистецтво глибоко символічно, так би мовити«навмисно» символічно (враховуючи вже діяльність С.Малларме, класифікаціюсимволізму за М.Метерлінком та ін.). Загалом символічне сприйняття світу таке ждавнє, як і культура людства. Але в кінці ХІХ ст. термін «символізм»для визначення нової школи в мистецтві запропонував Жан Мореас у статті«Літературний маніфест. Символізм» (1886): «Назва, що намизапропонована, – СИМВОЛІЗМ, – єдина, що підходить для нової школи, лише вонапередає без викривлення творчий дух сучасного мистецтва». Символізм єорієнтацією на непроясненість і багатозначність художнього слова. Він розкриваєсебе у встановленні глибинних зв'язків усього в світі.
Хоча символізм кожної країни має свої особливості, можна визначитизагальні риси європейського символізму: естетизм, бо символізм – це естетичнийпорив до високого і заглиблення у таємниче, тому наступними рисами будутьфілософічність та містицизм; абстрактність образів, узагальненість (створеннясимволів); багатозначність слова, суб'єктивне навіювання змістів (сугестія);відхід від банальної буденності; всебічне і глибоке осмислення дійсності.
II.Поль Верлен (1844-1896). Новаторство поета-символіста
Моя душа народилася для жахливих катастроф.
П. Верлен
В історії французької літератури П.Верлена вважають неперевершениммайстром імпресіонізму і водночас яскравим представником французькогосимволізму. На традиційній церемонії у 1891 році він був обраний «королемпоетів» після Леконта де Ліля. Поет суму та безнадії, Верлен назвав себета інших представників свого покоління «проклятими поетами». Життяцього митця – це непередбачувані повороти долі, постійне шукання себе. В йогопоезіях звучить туга і біль, самотність і розчарування, передаючи найтоншіпочуття, які може врити митець.
Поль-Марі Верлен народився 30 березня 1844 року в містечку Меці(Франція) у сім'ї військового інженера. Коли Полю виповнилося сім років, сім'я переїжджаєдо Парижа, де і пройшли шкільні роки майбутнього поета. Вже під час навчання у школі Верлен починає писати вірші. У 1858році він надсилає свою поезію «Смерть» Вікторові Гюго. Але відповідівід шанованого метра французьких романтиківюний поет так і не дочекався. Проте це не/> вплинуло на намір писативірші.
У 1862 році Верлен закінчив ліцей і вступив на юридичний факультетуніверситету. Бажання вчитися пройшло надто швидко. Вже у 1864 році він влаштовуєтьсядрібним службовцем до страхового товариства, потім до мерії одного з паризькихрайонів, згодом до міської ратуші. Але до кар'єри службовцяВерлен ставився з іронією, йогобільше цікавило сучасне мистецтво. Ще під час навчання у ліцеї він прочитавзбірку Ш. Бодлера «Квіти зла», багато поезій з якої знав напам'ять.
У 1863 році надрукований перший вірш Верлена – сонет «ПанПрюдом», ваш свідчив про приналежність автора до поетичної групи«Парнас». Парнасці надзвичайно вплинули на формування світогляду таестетичних поглядів поета, сам Верлен друкувався в збірнику «СучаснийПарнас». Вплив поетичних принципів парнасців відчутний у перших збіркахВерлена – «Сатурнічні поезії» (1866) та«Вишукані свята» (1868). Назва першої книги «Сатурнічні поезії»пов'язана з віршем Бодлера «Епіграф до засудженої книги». Згідно зуявленням астрологів, Сатурн – похмура, сумна планета. Верлен відносив себе долюдей, які не знаходять щастя, але ніколи не зупиняються у прагненні донього.
У 1870 році 26-літній Поль одружився з Матільдою Моте і сподівався,що шлюб буде вдалим. Ці настрої знайшли відображення в наступній збірці «Добрапісня» (1870). У 1871 році нікому не відомий юнак із провінційного містечкаШарлевіля, А. Рембо, надіслав Верлену листа з поезією «П'яний корабель».Верлена настільки вразив загадковий та експресивний твір молодого поета, що вінзапрошує Рембо до Парижа. Долі двох видатних французьких поетів – Верлена іРембо – пов'язані не лише розвитком символізму. Не зважаючи на різницю у віці,Рембо завжди дивним чином впливав на свого наставника. Це призвело до того, щоВерлен (разом з Рембо) тікає з дому, залишивши дружину з немовлям. Поетимандрують Європою, відвідують Бельгію, Англію. Ці стосунки закінчились трагічнодля обох поетів: у липні року під час сварки Верлен поранив Рембо, вистрелившиз револьвера, і був осуджений брюссельським судом до дворічного ув'язнення. Ув'язниці він отримав повідомлення, що дружина розлучилася з ним. Саме тодінаписана збірка «Романси без слів» (1874). Кожна поезія цієї збірки –справжня пісня душі. Саме в музичності одна з причин складності перекладуверленівських віршів. В. Брюсов, який багато перекладав поезії Верленаросійською, зазначав, що «Romances sans paroles»(«Романси без слів») у перекладі перетворюються на «Paroles sans romances»(«Слова без романсів»).
Однак ця збірка засвідчила остаточне перетворення Верлена-парнасцяна Верлена-символіста.
Релігійні настрої поета позначилися на збірці «Мудрість»(1881). У 1884 році виходять збірка «Колись і недавно» і книгалітературно-критичних статей «Прокляті поети», до якої увійшли нарисипро шістьох поетів, у тому числі про П.Верлена, А.Рембо та С.Малларме. У другійполовині 80-х рр. до Верлена несподівано приходить шалена популярність.Видавництва ладні друкувати все, що пише поет. Виходять збірки «Любов»(1888), «Щастя» (1891) та «Пісні для неї» (1891).
Верлен намагався налагодити своє життя: помиритися з Рембо,повернутися до дружини, займався хліборобством, спробував учителювати. Але нічогоне вдалося. Поступово відомий поет перетворюється на волоцюгу, що частішеперебуває у лікарнях, а ніж займається поезією.
Ненависть, Зависть і Нужда -
всі добрі гончі! Мов орда
На мене суне… Це триває
Не день, не місяць і не рік.
На згубу хтось мене прирік -
П'ю горе, лихом запиваю...
(«Багато я страждав, повір… », переклад М.Лукаша)
Слава не принесла Верлену ні щастя, ні грошей. Він помер у злиднях 8 серпня 1896 року від легеневої кровотечі.
Що мається на увазі під музичністю творів Верлена?
Найхарактернішою рисою поезії Верлена є її музичність. Мається наувазі не просто милозвучність поезії, використання асонансу та алітерації.Верлен посилює враження від вірша не за рахунок змісту звучанню поезії якмузичного твору. Музичність Верлена – це зовсім новий тип поетичного мислення,це створення нової, універсальної поетичної мови.
Спадкоємцем і послідовником Верлена щодо сприйняття світу вмузичній гармонії був російський символіст Олександр Блок, який перейняв нелише зовнішні художні особливості поезій французького попередника, а йвнутрішню мінорність інтонацій. О.Блок вважав, що «почуття неблагополуччя –музичне почуття». На думку Верлена, поет впливає на читача не стільки нарівні свідомого, скільки інтуїтивно, бо музику митець носить у собі, в собізберігає весь всесвітній хаос. Пропустивши усі пристрасті світу через своюбуремну душу, поет приводить хаос до гармонії, бо тільки у поєднанніпротилежних речей і виникає гармонія.
Наприклад, О.Блок так визначав призначення поета: по-перше, поетмає звільнити звуки з їх рідної стихії, в якій вони перебувають. Розрізненізвуки – це уособлення хаосу. По-друге, митець приводить звуки в гармонію, даєїм форму. По-третє, привносить цю гармонію у світ. Мало вміти римувати слова,справжній митець з хаосу слів і звуків творить гармонію поезії. І митець тому йзалишається самотнім і страждає від процесу творчості, бо «випробуваннясердець гармонією не є заняттям спокійним».
Яким є ліричний герой поезій Вердена?
Назви поезій першої збірки «Сатурнічні поезії»символічні («Меланхолія», «Туга», «Знемога»,«Марення», «Тривога», «Кошмар») і визначаютьосновні мотиви творчості Верлена. Ліричний герой поезій чутливий, самотній ізамріяний. Він відчуває якусь космічну, невимовну тривогу, що таїться вглибинах його душі, що плаче сльозами, спорідненими з дощем у природі. Геройпоезій не може знайти своє місце у всесвіті, подолати своєї зневіреності:«Душа моя кричить від туги», «Гнітить моє життя немилосердназмора, // Життям утомлена, пройнята жахом смерті // Моя душа...».Страждання ліричного героя носять якийсь всесвітній, міфічний характер:
Із раю прогнаний, не так колись страждав
Наш праотець Адам, не так стогнав-ридав,
Як я стогну тепер з глибокої скорботи.
(«Тобі», переклад М. Лукаша)
Ліричний герой поезії «Меланхолія» (меланхолія –хворобливо-пригнічений стан, хандра) марить про чудові краї, шукає запашногораю. Цей рай пов'язаний зі спогадами дитинства, фантастичними видовищами (павизолотопері, зореокі пері). Важливо, що Верлен порушує класичну форму сонета (увикористанні форми сонета в більшості поезій раннього періоду творчостівідчувається вплив естетики парнасців), розподіляючи строфи таким чином: дватерцети, потім два катрени, з порушенням класичного римування у катренах. Алепри цьому не порушується співвідношення строф: теза – розвиток – антитеза –синтез (або зав'язка – розвиток – кульмінація – розв'язка). Проілюструємоспіввідношення строф у поезії «Меланхолія». Теза: «Змалку в моюдушу казка та запала...»; розвиток: «Я творив у думці запашніраї...»; антитеза: "'Нині перейшов я той чарівний пруг..."; синтез:«Та мені не милі жінка симпатична, // Небагата рима і обачний друг!»Можливо, класична форма сонета порушується тому, що для Верлена є важливимповніше висловити антитезу, використовуючи ще один рядок у катрені, необмежуючи себе терцетом, і тим самим точніше пояснивши суть відходу від мареньі мрій про раї через усвідомленні контрасту в житті між «практичним»і «злудою фантастичною». Стан меланхолії переданий саме в катренах:оточує «буднів сірий струг», «тьмариться уяви грамаєстатична». Симпатії ліричного героя висловлені в останньому катрені,якщо дослідити думку «від зворотнього»: милі ліричному героєві багатарима і необачний друг, який може розвіяти стан меланхолії або хоча б розділитийого з другом.
І в поезії «NEVERMORE» (англ. – «ніколибільше») панує стан меланхолії в природі та в душі ліричного героя: дроздинапівсонні, вітри журяться, ниє серце героя, навіть закоханість лише додаєсмутку, бо події, зображені в поезії, – лише згадка про кохання, лише минуле. Анатомість залишається самотність і млявість.
О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні
До вирію дрозди летіли напівсонні,
А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,
Журилися вітрів фаготи унісонні.
Верлен створює надзвичайний ефект музичності поезії, передаючистан меланхолії через одноманітно-мляву мелодію в природі. Римування у першомукатрені: осонні – напівсонні – вісоні – унісонні (аааа); у другому:польовій –вітровій – із-під вій – твій (6666). До того ж, у вказанійстрофі перекладу М.Лукаша відмічаємо наявність алітерації: повторення звуків«с», «н», «в» та асонансу: звуки «о»,"і".
У багатьох поезіях Верлена стан туги і самотності пов'язаний зосінню. Мабуть, осінь як пора року, що передує зимі, асоціюється із передчуттямсмерті (зими в природі), безнадією, смутком (із опаданням листя). Трагізм уприроді співпадає з настроєм ліричного героя. Вже в ранніх поезіях Верленаз'являється мотив сп'яніння ("І серце, й ум немов у сні тремкім – //Мішаються у захваті п'янкім..."), який з'явиться в творчості А. Рембо яктворчий акт осяяння і вираження свободи духу.
На відміну від ліричного героя поезій Бодлера, який веде двобій ізсобою і світом, відображаючи суть романтичного конфлікту – протиставленняідеалу та дійсності, – герой поезій Верлена вважає подібний двобій безглуздим: «Минувся… час… // Двобоїв ні про що...» («Дон Кіхотові»).
Як і в більшості поезій попередника Верлена, романтика-символістаБодлера, назви віршів збірки «Сатурнічні поезії» є певним кодом,підказкою до розуміння змісту, до розшифрування символу, який створює поет задопомогою різноманітних художніх засобів. Наприклад, простежимо в поезії«Кошмар» використання Верленом принципу синестезії, а такожоб'єднання в межах одного вірша чотирьох стихій, що існують у світі. Поетоб'єднує різноманітні відчуття людини, щоб передати динамізм оповіді:«буйно лине», «мчить за вітром», «негодазавихрила» – рух; «Плащ… лопотить // І тріпотить...»,«Мов грімниця виграва» – звук; «Чорний вершник… на червонімскакуні» – наявність кольору.
Через стихії, люті й лихі, природа постійно нагадує людині просвою вищість. Але в той же час у поезіях Верлена природа співзвучна стану душі ліричногогероя. Лють стихій – це лють і гординя людини, яка втратила гармонію у світі.
Природа теж до вас неґречна
(В людей учитись почала), — І як неслава вас шельмує
В своїй затятості лихій,
Так раз у раз анафемує
Неутоленна лють стихій.
(«Поторочі», переклад М. Лукаша)
Хоча в межах поезії «Кошмар» поєднані всі стихії,перевага надається вогню: "іскриться меч, кінь, немов огонь",«спалахує-згаса // Рушниць яса», «мов грімниця виграва».Присутні й інші стихії: гори і долини – земля; ріки бистроплинні – вода;наявність вітру, «крила, мов розіп'яті вітрила», «плащ лопотитьі тріпотить» – повітря.
Можна відчути за допомогою натяків та певного навіювання змістів(сугестії), що йдеться про сон-кошмар, який поєднує червоний (експресивний,дратуючий) та чорний (передає в тексті відчуття страху) кольори. Ці кольори нетільки вказані у тексті поезії (чорний вершник на червонім скакуні), а йпрочитуються «між рядків»: кошмарний сон зображує ніч (темрява,чорний колір), дивного войовничого рицаря, що несе загрозу (превалювання стихіївогню, червоного кольору). Верлен використовує імпресіоністичну манеру письма,щоб передати жах від нічного кошмару. Головне в передачі подій –враженняліричного героя від дивного лицаря, а не опис зовнішності останнього. Івраження ці пов'язані з вогнем, тобто загрозою, стихією, що знищує.
Кожна строфа поезії – експресивне, динамічне окреме речення, яккадри сну. Вони не завжди пов’язані між собою логічно, іноді виникає якесьнесподіване порівняння або нанизується ланцюжок епітетів, щоб передати враженнявід побаченого:
Мов боривітрові крила,
Мов розіп'яті вітрила,
Що негода завихрила,
Плащ на вітрі лопотить
І тріпотить...
У поезіях Верлена події в природі співвідносні зі станом героя.Наприклад, у поезії «Туга»:
О перші любощі, о серця юнь вразлива!..
Те все пройшло, сплило, немов весняна злива,
Невинний цвіт душі недовго золотів,
Із півночі життя хтось лютий налетів,
І впала враз зима – тяжка, глуха, нудьглива...
І от я гибію, самотній і смутний...
(Переклад М. Лукаша)
Злива в природі відповідає скороминучості почуттів, що уособлюєсобою плин води. Цвіт душі (кохання) проходить швидко, як золотіє цвіт уприроді. Із потаємних куточків життя (людини), як з холодної лютої сторони вприроді –«хтось… налетів». І впала зима (в природі і в душі) –«тяжка, глуха, нудьглива».
Якщо зима сприймається саме так трагічно, зрозуміло, чому осінь дляпоета – пора невимовного смутку.
Яким чином створює Верлен «пейзажі душі»?
Верлен зображує символи, які одночасно пов'язані як зі станом душілюдини, так і зі станом природи (створення «пейзажу душі»).Наприклад, у поезії «Соловей» назва підказує, що настроєвість вірша –сум і туга (потім підтверджуємо це текстом: «спогади сумні»,«Жаль-ріка», спомин співає жалісно). Соловей і символізує собою тугу,жаль, сум, бо він щоразу бачить різних закоханих і, можливо, співає саме проте, що кохання минає (принаймні про це співає Соловей у поезії Верлена).
Треба зазначити, що автор використовує «другорядні»символи, що сугестивно впливають на створення головного: "… спомининепрохані, // Налетіли ви, мов пташки сполохані..." Маленькі пташки, щообсіли «серця кожну віть» (серце – «ознака» людини, віттяналежить до природи), «з гомоном і гамором», викликають певніасоціації, співвідносні зі станом людини. Суєта цих пташок не відповідаємелодійності і утаємниченості співу солов'я, «примарному спокою» вприроді. Виникає бажання захиститися від шуму, закритися віттям дерева,прикритися рукою від своїх думок-споминів, сполоханих і дивних, як маленькіпташки.
Віття із маленькими пташками, а також і серце дивляться у затонЖаль-ріки. Плин води уособлює собою скороминущість часу, життя, зображених впоезії подій. Вода «сумує», бо не може зупинитися. І спокій рікипримарніші бо в поезії одну ріку не можна увійти двічі. І Жаль-ріка в поезії«знає» про це. Туга ліричного героя і тужіння природи підсилюютьсявикористанням контрастних понять: радісно і болісно; гормони (назовні) іспомини (в душі, приховано); жалісно (тихо, сумно) і голосно. Мабуть, улітературі все ж таки більшість поезій про кохання сумне, трагічне, але тужінняВерлена-поета – всесвітній плач і людини, і природи про двоїстість світу, томуі птах закоханих співає не про вічність почуттів, а про їх швидкоплинність.
III.Естетичні погляди та творчість Артюра Рембо (1854-1891)
Яніколи не був християнином; я з роду тих, хто співає перед стратою;
я нерозумію заюнів; немає в мене моралі; я дикун...
А. Рембо
ГенійРембо, стрімкий та суперечливий, як комета, промайнув на обрії символізму,залишивши за собою зоряний слід, напрямок якого до кінця ще не розгаданий.
О. Мандельштам
Чомусь майже не дивує пересічного читача інформація про те, щовидатний митець, який залишив помітний слід в історії літератури, пішов зжиття, не доживши навіть до 40 років. Влучно пояснюємо собі створеннянезвичайних новаторських творів за порівняно нетривале життя обдарованістюпоета в поєднанні зі складною долею, неконтрольованим характером, ризикованістю,буремністю. Всього 37 років відвела доля таким неперевершеним майстрамлітературного слова, як Дж.Байрон, О.Пушкін, А.Рембо. Та навіть порівняно зБайроном і Пушкіним, можна говорити про творчий феномен, за влучним визначеннямП.Верлена, цього «ангела і демона» одночасно, бо лише три роки свогожиття (з 17 до 20 років) Рембо віддав мистецтву.
Він був надзвичайно обдарованим поетом, свавільним і агресивним,людиною здібною, але неврівноваженою; все його життя – це шалена авантюра як усфері творчості, так і в особистому житті.
Рембо – це «брутальний випадок» в історії європейськоїпоезії. З юнацьким максималізмом він увірвався в літературу і став предтечеюбунтівних авангардистів XX ст. Без творчого доробку Рембо не було бпоетичної революції Г. Аполлінера, французьких сюрреалістів.
Жан-Нікола-Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в глухомумістечку Шарлевіль, в Арденнах (у північно-східній Франції, неподалік відбельгійського кордону), за словами самого поета, «найідіотськішому з усіх провінційнихміст». Батько поета, військовий, у 1860 році покинув сім'ю, в якій, крімАртюра, було ще троє дітей. Взаємини з матір'ю були напруженими, бо їй неподобалося захоплення хлопця поезією.
Рембо без застереження можна назвати «шарлевільськимвундеркіндом». Вже у школі він привернув увагу вчителів та однокласниківсвоєю обдарованістю та надзвичайними здібностями. Він був одним з найкращихучнів. Вже з шести-семи років почав писати прозою, а потім віршами. Уп'ятнадцять років він пише вірші латиною, за один з них був удостоєний першоїпремії на академічному конкурсі. У січні 1870 року журнал «Le Revue pour tous» надрукуваввірш французькою мовою «Новорічні подарунки сиріт». У цьому ж році доШарлевіля приїжджає молодий викладач риторики Жорж Ізамбар, який надзвичайно вплинувна формування естетичних смаків юнака. Ізамбар долучив Рембо до творчостіФ.Рабле, В.Гюго, Т. де Банвіля, атакож познайомив свого учня з молодим поетом Полем Демені.
Рембо ненавидів провінційне містечко, де народився і жив, чотирирази він намагався втекти з дому. А пізніше ця ненависть поширилася і наФранцію, і навіть на Європу, яку Рембо вважав старою і маленькою. Бажанняподорожувати таки здійснилося. У 1871 році він надсилає листа зі своїми поезіямиПолю Верлену, який запрошує його до себе. А невдовзі Верлен і Рембо вирушають зПарижа на пошуки нових вражень до Бельгії, а потім до Лондона. Цілий рік вониподорожували разом Європою.
Період з 1871 по 1873 рік – це період дивної та емоційноїтворчості Рембо. Він проголошує поета «викрадачем вогню», схожим наПрометея. Митець має бути віщуном і провидцем, йти попереду людства. У листіпоетові П.Демені від 25 травня 1871 року Рембо так визначав роль поета: поетстає «найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим серед усіх – і найученішим.Бо він досяг невідомого і, втрачаючи глузд, перестає розуміти свої видіння, –він їх побачив! І нехай він згорить під час свого зльоту від нечуваних інесказаних речей: прийдуть нові жахаючі трудівники; вони почнуть від тих горизонтів,де знесилено впав попередник!».
За життя Рембо опублікував лише кілька поезій та випустив книгувіршів у прозі «Сезону пеклі» (1873), яка була написана під часжахливої душевної кризи після розриву з Верленом. Але навіть ця єдина збірка,що вийшла малим накладом (500 примірників), залишилася на складі. Існувалалегенда, що Рембо сам знищив весь наклад і лише через кілька десятиліть цідивні книжки випадково знайшли. Перше повне видання творів Рембо було здійсненолише у 1946 році.
Після 20 років Рембо не написав жодного поетичного рядка. Вінкидався від однієї авантюрної пригоди до іншої. Нарешті поїхав на Схід,працював торговим агентом в Африці, Сомалі, Ефіопії. Важкохворий, вінповернувся до Франції. Лікарі встановили діагноз – саркома правого коліна,внаслідок чого ногу було ампутовано. Помер Рембо у марсельськійлікарні 10 листопада 1891 року.
Перекладали твори Рембо українською мовою Ю.Клен, В.Бобинський (цебули швидше переспіви, насичені українським колоритом), М.Терещенко, Г.Кочур,М.Лукаш, Д.Павличко, Г.Латник, В.Стус та інші.
Які особливості ранніх поезій Рембо?
Для першого періоду характерним є наслідування авторитетів(наприклад, Ф.Війона, В.Гюго, Ш.Бодлера). Але вже з'являється і щось своє: надміренергії та буяння сил ліричного героя, язичницька чуттєвість, що і було засвідченоу поезії «Відчуття» як перехід на позиції символізму. Ця поезіяскладається з двох поширених речень, що підкреслюють уповільненість,розміреність плину думок ліричного героя, передають стан спокою цього«волоцюги», блукальця-мандрівника. Складається враження, що ліричнийгерой перебуває у абсолютній гармонії з собою і зі світом, бо весь світ вінзосереджує в своїй душі.
Для Рембо є характерним сприйняття природи як живої істоти,зрозуміти стан і настрій якої можна лише віддавшись власним відчуттям. На глибинному,підсвідомому рівні відбувається пошук відповідностей між речами та явищами (начому наголошував Бодлер), а також усвідомлення ліричним героєм свого«Я». Поступово поет буде ускладнювати глибинну систему відповідностей(у поезії «Голосівки», у віршах в прозі).
«Гармонія відтінків і звуків символізує гармонію душ ісвітів» (Шарль Моріс). У поезії «Відчуття» відбуваєтьсяпоєднання звуку, кольору, запаху, що переходить у відчуття ліричним героєм душісвіту. Піднесений настрій, позитивні відчуття ліричного героя передає блакитнийколір, що з'являється вже у першому рядку; відчувається свіжість у природі(приємний запах); внутрішній стан мандрівника настільки співпадає із звучанняму природі, що герой «мовчить собі», а внутрішня музика (звук)відчувається в його душі. Гармонія в душі героя підтверджується наявністюгармонії в природі, присутності в тексті всіх чотирьох стихій: «стежкамийтиму я», «відчує… піль… нога моя» (земля); «відчуюсвіжість», " Я вітру голову дозволю овівати" (повітря). Друга строфапереводить відчуття на рівень більш глибинного сприйняття оточуючого (не простоперелік всього, що є навколо, як у першій строфі: стежки, стерня, трави,вітер), а спорідненість думок, зажуреність у себе, злиття з природою. «Вдуші безмежної любові припливи» (рух води – рух почуттів); ці почуттябезмежні, як і світ навколо, бо безмежна душа героя. Зазначимо, що людинавимірюється в поезії символістів «не з ніг до голови, а від голови донеба». А хіба є межі у неба?
Логічною є присутність у поезії і четвертої найсильнішої стихії вприроді та в душі героя. Мандруючи «все далі й далі» стежками своєїдуші, ліричний герой щасливий від своєї єдності з Природою. Це відчуття нагадує«вогонь кохання», пристрасть.
Цей маленький вірш надзвичайно насичений і з художнього погляду:використання епітетів («блакитні вечори», «безмежналюбов»), порівняння («піду з Природою, немов із жінкоющасливий»), символів.
Важливим є те, що у творах раннього періоду творчості поет шукаєвласні художні засоби поетичної виразності, які будуть використовуватися упоезіях наступних двох періодів: превалювання елементів дії; зниженість,прозаїчність образів; розмовність інтонацій; використання натуралістичнихдеталей; багатозначність недомовлених речень.
Якими є основні мотиви зрілих поезій Рембо?
Яким є ліричний герой цих поезій?
До другого періоду творчості належить створення Рембо власної«теорії яснобачення». За цією теорією, поет має розвинути свійвнутрішній зір настільки, щоб побачити таємничі, незнані світи. Саме до цьогоетапу належать твори «Голосівки», «П'яний корабель».
Поезія «П'яний корабель» була написана у 1869 році, колиавторові було лише 15 років. Через два роки Рембо повернувся до цього твору ідещо змінив. Ця поезія, як справжній символістський твір, викликає безліч тлумаченьі насичена символами. Вже сама назва поезії вказує на наявність основногомотиву сп'яніння, який зустрічався і в творчості попередників Рембо – Бодлера іВерлена. Ліричний герой поезії (що його й уособлює символічний самотнійкорабель у морі) відчуває «повільні ритми… п'янкіші од вина», імає «остов, що від води сп'янів», до того ж в морській стихії є«соків круговерть, хмільних І незбагненних».
Що ж тоді означає мотив сп'яніння в поезіях символістів?
Тлумачення можуть бути різними. Наприклад, вино дозволяє побачитите, що ліричний герой не помічав в іншому стані: вино дає сміливість і сили прийнятипевне рішення; вино затьмарює свідомість і зменшує біль від «лютогокохання» (в тексті поезії є натяк і на це), але, можливо, більш прийнятноює версія, що стан сп'яніння дає відчути ліричному героєві волю, звільняє йоговід умовностей. Можливо, умовна втрата кораблем (ліричним героєм) матросів таїхня загибель і є звільненням від умовностей світу. І тепер корабель«вирушив туди, куди хотів давно». Ліричнийгерой поезії, що асоціюється із самотнім кораблем, відпускає себе на волю іхоче осягнути «повільні ритми й шал у днину осяйну», тобто пробудитисядо «яснобачення» таємниць буття. Це пробудження «благословилишквали». Але ліричний герой пройнятий жахом, навіть плаче від жорстокостісвіту. Осяяння, яке відчуває ліричний герой-корабель, дивовижне і містичне:
Я блискавицями роздерте небо знаю,
Прибої, течії, смеркання голубі,
Світанки, збуджені, мов голубині зграї,
І те, що може лиш примаритись тобі.
(Переклад В.Ткаченка)
Уже в одній строфі, як і в контексті всієї поезії, відмічаєтьсяпоєднання чотирьох стихій: вогонь – блискавиці; вода – прибої, течії;повітря – роздерте небо, а умовнимостровом-землею («я майже острівець») є сам ліричний герой-корабель.
Можна відмітити використання Рембо принципу синестезії не лише вконтексті всієї поезії, а й в межах однієї строфи, ніби створення завершеної картинки-кадру,як у кінематографі.
Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,
Цілунок на очах морів, і гладь ясну.
І соків круговерть, хмільних і незбагненних,
Співочих фосфорів пробудження від сну!
Зазначаємо наявність кольору (зелені ночі, фосфоричність), звуку(«співочих фосфорів пробудження»), руху (круговерть). Присутнійпевний контраст зовнішньої дії (герой спить) і внутрішнього стану (пробудженнядуші ліричного героя, інтуїтивне сприйняття світу). За допомогою використанняпринципу синестезії в межах всієї поезії відчувається, що надприродна сила, якууособлює водна стихія, є рухливою, різноколірною: вода зелена, смеркання: лубі,фіалкові проміння, ночі зелені, сніп веселок розмаїтий, лазурові стада, рудізатоки, червоний небокрай, ультрамаринове склепіння.
Композиційно твір поділений на кілька частин. Можна виділитизав'язку – загибель матросів, корабель залишається без управління; розвиток дії– ліричний герой-корабель мандрує в просторі морської стихії; кульмінація – відчуттязакинутості у світ Буденності, відчуття жаху життя; розв'язка – прийняттярішення «поринути в потік», не боятися осягнення таємниць світу,пошуку вищого сенсу буття.
Зіставлення ліричного героя поезії і корабля, що пережив загибелькоманди, не просто припущення читача. З 25 строф поезії 8 починаютьсязайменником «я»; ще в 6 строфах цим займенником починаєтьсявнутрішній рядок; у 8 строфах займенник «я» зустрічається в серединірядків; в одній строфі – зустрічається у зміненому вигляді («корпусмій»); 25 – (8 + 6 + 8 + 1). Тобто з 25 строф лише в двох немає натяку, щойдеться про ліричного героя. Використання займенника посилюється в той момент(у деяких строфах він вживається і кілька разів у різних позиціях: на початкустрофи, в середині, «прочитується» в конструкції речення), де відбувається умовнакульмінація (протиставлення героя світу морської стихії, усвідомлення себеприналежним до «висі») і в фіналі, де ліричний герой робить певнийвибір.
Як і в поезіях Бодлера, у творі «П'яний корабель» Рембоморська стихія поєднує «жах життя» та «екстаз життя»,потворне і прекрасне, високе і низьке. У поезії все надто містично, світнаповнений чудовиськами-потворами. буруни злі, немов актори драм античних;розлючені вали в звіриній істерії; гидотні обмілі серед рудих заток; пухлиймрець; ревище Мальштремів та Биків. Навіть звичайні речі виглядають казково:удави схожі на покручені гілки, обліплені комахами; казкові співучі риби і т.д. Надприродна сила, що оточує ліричного героя, дійсно жахає своєю реальністю,бо маєочі: «Цілунок на очах морів» (можливо, моря – цеочі землі, якщо уявній просторове розміщення моря); є в поезії «око злихмостів». Наявність очей підтверджує наявність розуму (злого, надприродногорозуму в тій силі, що протиставленаліричному героєві). І до того ж,саме очі «затягують» у свої глибинні невичерпності. Попередник Рембо,Бодлер, проголосив, що зла в світі набагато більшеніж добра. Морськастихія, в просторі якої опинився ліричнийгерой-корабель. позбавлена позитивних проявів, є надзвичайно злою і жорстокою:буруни злі, розлючені вали, злі схлипи (моря)жорстокі світання, злімости.
У поезії «Вороння» (переклад В.Ткаченка) поєднуєтьсястан природи (білі поля (зима), смерть у природі) та світ людський(«краєвиди омертвілі» – смерть людей). На це «свято смерті» втексті поезії злітаються ворони, як міфологічні провісники смерті, провідники зцарства живих у царство померлих. Тому, можливо, ворони і спускаються з хмар,навіть не з віття на початку вірша. На «усіх» великих хмарах існуєвороння, і злітати мають усі – так багато мертвих у дивній (символічній) країнісмерті в поезії. Рембо використовує цікавий епітет – «ласкаві» ворони,бо вони виконують функцію майже янголів, переводячи померлих в інший світ. У Істрофі відчутна мелодія якоїсь поминальної пісні, повільної і сумної(«спів довгих молитов»), на фоні якої тихо злітається«ласкаве» вороння. У II строфі сумне звучання пісні замінюється реальнимзвуком, з яким злітаються птахи «на шлях, обставлений хрестами».
Птахи, горлаті до нестями,
Ген гнізда гинуть од вітрів!
Можливо, це вітер від тієї кількості вороння (а значить, такоїкількості померлих), яке злітається, а може, це вітер змін у суспільстві, щоруйнує все в природі, людських долях, ламає і «людські гнізда». Алезвук каркання втручається в людське життя недаремно.
Щоночі каркай і щодня.
Похмуре чорне вороння!
Вороння вже не «ласкаве», як у І строфі, бо тепер воно єбезпосереднім уособленням смерті. Воно має нагадувати людям «щоночі іщодня» про причини такого спустошення та омертвіння краю, про існуваннясмерті взагалі. За допомогою алітерації створюється ефект відчуття звуку(каркання) величезної кількості воронів (звук «к») та наявностічорного кольору (велика кількість шиплячих, свистячих звуків).
«Велика згуба» (можливо, навіть не має значення особистачи суспільна) «змусила лягти» у землю величезну кількість людей. Хочає натяк на те, що швидше трагедію викликала стороння неприродна для людей сила.Несподіваною для експресивної поезії Рембо є остання строфа вірша:
Але, святі, у вітті дуба
(То щогла вечорів п'янких)
Лишіть вільшанок весняних
Для тих, кого велика згуба
У лісі, звідки не втекти,
У землю змусила лягти.
Віття дуба є щоглою п'янких вечорів. Можливо, складно усвідомититаке порівняння, але треба враховувати міфологічне уявлення про світове дерево;мотив сп'яніння, що є характерним для творчості французьких символістів;декадентський умонастрій поезії взагалі. Святі мають залишити веснянихвільшанок для тих, хто вже нікуди втекти не може з лісу померлих, з царствазими (смерті в природі). Констатується наявність примусового руху в поезіїзверху-вниз", від віття до землі, від життя (п'янких вечорів) до смерті.
Зазначимо, що для другого періоду творчості Рембо характерним є загальневідчуття трагізму життя в жорстокому світі. Поет продовжує пошуки власнихмистецьких принципів: проголошення «теорії яснобачення» («П'янийкорабель») та пошук універсальної поетичної мови («Голосівки»).Поет використовує мотиви і образи, винайдені літературними попередниками, алеіноді у розмовній формі критикує принципи старого мистецтва. Рембо використовуєнатуралістичні деталі, що було характерним і для поезій першого періоду («Шукачкивошей», «Венера Анадіомена», «Ті, що сидять»,«Вечірня молитва» тощо). Натуралістичні деталі ще більше підкреслюютьконтраст між світом реальним і світом мрій та осяянь ліричного героя. Цейконтраст буде поглиблений при створенні «шокових стикувань» у збірках«Осяяння», «Сезон у пеклі», що належать до третього періодутворчості поета.
У чому новаторство Рембо-символіста?
Новаторство Рембо-символіста у тому, що в межах форми вірша впрозі, яка зустрічається вже і в Бодлера, поету вдалося винайти власні художнізасоби виразності, свою універсальну мову. Зазначаємо одночасну присутність впоезіях усіх чотирьох стихій, використання принципу синестезії, об'єднання часуі простору в суб'єктивній площині. Це дозволяє Рембо створити в межах кожноговірша міні-модель світу, простежити логіку розвитку ситуації, явища, Всесвітузагалом. Цей розвиток не роз'яснений, але натяків достатньо, щоб осягнути суть.Часто вірші в прозі поділені на маленькі абзаци. Ці абзаци, нібималюнки-кінокадри, кожен з яких є цілою історією; іноді ці "історії"створюють контрастні ситуації:
Я святий, я молюсь на терасі – наче мирна тварина,
що пасеться – ген аж до Палестинського моря.
Я вчений у темному кріслі.
Гілля і дощ стукають у вікно бібліотеки.
Я пішохід на великій дорозі в карликовому лісі...
(«Дитинство », переклад Ю. Покальчука)
Завершеність і цілісність більшості абзаців відчувається не тількиінтуїтивно. В такому абзаці-реченні втілюється «весь світ», щопроявляється в стихіях: «Стежки круті. Пагорби вкриваються дроком. Повітрянерухоме. Як далеко птахи й джерела! Ще далі може бути тільки кінецьсвіту» («Дитинство»). Стежки, пагорби – наявність стихії землі;присутнє повітря; джерела (вода). Виходячи з розподілу стихій в поезіях другогоперіоду творчості Рембо, а також більшості віршів у прозі в збірці«Осяяння», – ще далі може бути тільки стихія вогню (можливо,«кінець світу»), яка завершує творення Всесвіту, а інодій нівелює існування трьох попередніх стихій (наприклад, у поезії«Морське», про що йтиметься далі).
Або ще приклад поєднання в межах одного абзацу всіх стихій:«Трохи нижче – водостоки. По боках – нічого, крім густини земної. Може,провалля блакиті, колодязі вогню? Може, на цих площинах зустрічаються місяці йкомети, моря й казки?» («Дитинство»). Водостоки – наявністьстихії води (колодязі і моря не можна однозначно віднести тільки до цієїстихії). Густина земна – наявність стихії землі. А далі в одному реченні умовнопоєднуються всі стихії: «Може, провалля (земля) блакиті (небо), колодязі(вода) вогню?» У такому контексті далі дійсно мають«зустрічатися» стихії в просторі універсальному. Наприклад, моря (чиказки!), які й об'єднують гармонійно протилежності світу.
Висновки
Зневажливе ставлення до штучності літератури проявилося впоетичній декларації Верлена – вірші «Поетичне мистецтво». Твірнаписаний разом із збіркою «Романси без слів», але був надрукованийлише у 1882 році й одразу став естетичним маніфестом символістів.«Поетичне мистецтво» – вірш іронічний, пародія на «Поетичнемистецтво» Н.Буало, теоретика класицизму XVII ст. З одного боку, Верленполемізує з унормованістю класицизму (вимога ясності, точності в поезії),естетичними принципами парнасців (об'єктивізм, раціоналізм, риторичність). Здругого боку, він проголошує власні естетичні принципи мистецтва.«Найперше – музика у слові», поезія має бути «легкою» іплинути, як пісня, а не навантажувати читача «добором слів».Проголошується творча свобода митця, що підкреслюється станом сп'яніння, творчогонатхнення, коли митець інтуїтивно сплітає «невиразне й точне» в межаходного твору. Згадує Верлен і про осінь, бо саме ця пора рою, відповідала«мінорному ладу» поета.
Верлен-імпресіоніст приділяє увагу не інформаційності своїхтворів, а передачі вражень, тому значення надає напівтонам і відтінкам. Бо лишетак обережно можна поєднати «сурму і флейту» (протилежні речі вжитті), «мрію й сон» (до речі, це можуть бути як контрастні явища,так і тотожні – мрія може бути сном, і навпаки). Можливо, Верлен навмиснозавершує строфу об'єднанням, звичайно, неоднозначним і сугестивним, протилежнихречей у світі.
«Ум жорстокий, ниций сміх», про які згадує поет, не єознакою його творчості, тому Верлен використовує розмовні інтонації, побутовідеталі («часник»), щоб віддалити знижені речі від «очейблакиті» в поезіях.
Поет вказує, що рима може бути зрадливою, якщо сліпо слідувати їїрозвиткові, відчувати тільки фальшивий «брязкіт», а не мелодію вслові. Вірш, за Верленом, має надихати на пошуки нової блакиті, нової любові(цей настрій, ці пошуки мають бути природними, як вітерець, як запах м'яти ічебрець). «А решта все – література» з її умовністю та нормативністю.Таким чином, Верлен визначає власні мистецькі принципи: музичність,імпресіоністичну манеру зображення, створення «пейзажів душі».
Поезія Верлена – сугестивна лірика, яка зображує духовну сферулюдини, передає емоції та відтінки почуттів. Саме це і зближує творчістьВерлена із символістами. В поезіях вже відмічаються несподівані утворення нарівні тропів, з'являється контрастність ситуацій, образів, якостей («в шаленостітверезий», "… Резеда пахтить так солодко, аж їдко" і т. д.),які у А.Рембо досягатимуть якісно нового рівня – створення «шоковихстикувань».
Таким чином, Верлен, використовуючи набутки своїх попередників,визначає власні мистецькі принципи:
розширення сугестивного значення слова;
використання принципу синестезії:
· об'єднання в межах тексту всіх стихій, що в них проявляє себесвіт;
· формування нової універсальної поетичної мови, складовою якої є музичність(використання асонансів та алітерацій, звучання поезії як музичного твору):
· створення «пейзажів душі»:
· імпресіоністична манера зображення.
Рембо недаремно отримав славу «скандального поета».Читачів шокувала експресивність висловлювань, думок, парадоксальність створенихситуацій. Поет ніби навмисно ламає логічний плин думки і робить можливимибудь-які перетворення; все в світі: простір, час, стихії – можуть мінятисямісцями.
Рембо не давав себе «приручити» нікому і нічому: ніФранції, ні Європі («Найкраще – залишити цей материк, де бродить безум...»),ні умовностям життя, ні поетичним традиціям, називаючи відповідність усталенимнормам наявністю «певної руки». «У мене ніколи не буде певноїруки. А потім прирученість заводить надто далеко» («Поганакров»).
Навіть своє примирення з Богом у збірці «Сезон у пеклі»поет оточує такими контрастними ситуаціями, що слова про Бога звучать якзнущання над святинями. «Я порозумнішав. Світ добрий. Я благословлю життя.Любитиму своїх братів… Бог – моя сила, і я славлю Бога». Насправді Рембов усьому славив себе, як митця, як ясновидця, як Бога. І сам зізнавався, що ценадзвичайна ступінь людської гордині. І якщо він визнає існування величезноїкількості світів, то «пекло » у його світовій системі також багато.
Для останнього, найскладнішого періоду творчості Рембо, що єкульмінаційним етапом розвитку французького символізму, притаманні такі основніриси:
♦ створення «шокових стикувань» на рівнісловосполучення, речення, ситуації;
♦ використання ефекту «затемнення тексту»;
♦ поєднання у суб'єктивному просторі минулого, сучасного імайбутнього;
♦ використання принципу синестезії;
♦ загострення контрастів при використанні сугестивногозначення слова.
Література
1. Градовський А.В. «З Верленом зближувала мене „естетикастраждання“, що шукала виходу в поезії …» Поль Верлен і МиколаВороний // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – №10. – С.33-36.
2. Градовськкий А.В. «Шалений! Що ти зробив із своїм життям?» Артур Рембо і Максим Рильський //Зарубіжна література в навчальних закладах. –1998. –№ 4. – С.33-36.
3. Дзик А.П., Сорока О.М. Осіння скрипка Поля Верлена //Всесвітнялітература в середніх навчальних закладах України. – 1996. – № 5. – С.25-28.
4. Кочур Г.Друге відлуння. Переклади. – К.: Дніпро, 1991. – 558 с.
5. Лукаш М. Від Бокакччо до Аполінера. Переклади. – К.: Дніпро, 1991.– 509 с.
6. Ніколенко О. Модернізм в українській та зарубіжній поезії кінця XIX– початку XX століття // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. –№ 3. – С.32-35.
7. Паламар О. «Я знаю небеса, роздерті блискавками…».Матеріали до вивчення поезії А.Рембо // Зарубіжна література в навчальнихзакладах. – 1996. – № 5-6. – С.26-28.
8. Пронкевич О. Поль Верлен //Всесвітня література в середніхнавчальних закладах України. – 1998. – № 7. – С.38-39.
9. РембоА. Стихи. Последние стихотворения. Озарение. Одно лето в аду. – М.: Наука, 1982. – 495 с.
10. Рогозинський В. «Найперше– музика у слові!». Поль Верлен // Зарубіжна література в навчальнихзакладах. –1996. – №1. – С.26-31.
11. Таранік-Ткачук К. ВідВітмена до Маркеса. Матеріали до уроків зарубіжної літератури. – Тернопіль:Мандрівець, 2005. – 196с.