Міністерство освіти і науки України
Курсова робота
з історії зарубіжної літератури
на тему:
"Своєрідність композиції «Порівняльнихжиттєписів» Плутарха"
Зміст
Вступ
Розділ І. Характеристика «порівняльнихжиттєписів»
1.1 Історична основа написання твору
Розділ ІІ. Своєрідність композиції «порівняльнихжиттєписів» Плутарха
2.1 Порівняльні характеристики героїв
2.2 Своєрідність композиції
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Либонь, мало хто зтих, що залюбки зачитуються творами про життя й діяльність видатних людей,задумується над питанням про походження біографічного жанру — де й коли вінвиник. Він з'явився, як і переважна більшість сучасних літературних родів іжанрів, у далекій грецько-римській давнині. Вже в античній літературівикристалізувалися певні різновиди, мовно-стилістичні особливості, й відповіднатеорія цього жанру. Античних читачів цікавило життя і діяльність видатнихполководців, державних діячів, філософів, письменників, ораторів, учених. З доволішироко представленої літератури цього роду сьогодні найбільш відомі твориПлутарха, Непота і Светонія. З цих імен, безперечно, найбільшої слави зажилоім'я Плутарха, автора славнозвісних «Порівняльних життєписів», яківже в античності користувалися величезною популярністю, зберегли її протягомбагатьох подальших століть і ще сьогодні знаходять численних читачів, якібажають ознайомитися з життям знаменитих людей стародавнього світу — великогозавойовника Александра Македонського, уславленого римського полководця йполітичного діяча Юлія Цезаря, славетних ораторів Демосфена й Ціцерона,видатного державного діяча стародавніх Афін Перікла та інших.
Серед попередниківі сучасників Плутарха були Корнелій Непот, Светоній, Тацит, Аврелій Віктор. Відомо,що римський прінцепс Октавіан Август сам написав свою біографію з урахуваннямвсіх військових і політичних діянь [8, с.186].
Біографія Плутархадосить скудна і може бути досліджена на основі творів самого ж автора, в якихвін нерідко ділиться з читачем згадками про своє життя [7, c.457].
Давньогрецькийфілософ-мораліст і визначний письменник Плутарх (бл.46 — бл.126 рр. н. є) народивсяв Херонеї, в невеликому місті Беотія, однієї з областей центральної Греції. Вінпоходив із знатної й багатої родини; освіту здобув у Афінах, де вивчавфілософію під керівництвом платоніка Аммонія, а також риторику, математику іприродознавчі науки; багато подорожував, не раз бував у Римі, столицівеличезної Римської імперії, де виступав публічно й мав численних друзів уколах правлячої верхівки, навіть в особі імператорів Траяна (98 — 117 рр. н. є)та Адріана (117 — 138 рр. н. є).
Плутарх бравактивну участь у громадському житті міста і навіть заснував філософську школу,щось на зразок філії афінської Академії Платона. Коли письменник помер, йомуспорудили на громадські кошти пам'ятник, надгробний напис якого зберігся донині[1, с.119].
Актуальністьдослідження. "Порівняльні життєписи" Плутархамають велике значення для пізнання історії Греції і Риму, оскільки багатоджерел, якими користувався Плутарх, не дійшли до нас. Тому, «Порівняльніжиттєписи» являються єдиним джерелом про історичні події, їх учасників ісвідків.
Проте предметомпильної уваги істориків і письменників були не лише монументальні особиминулого і сьогодення, але також люди видатного розуму, філософи і учені,живописці і творці, атлети і гетери і навіть просто диваки, життя яких Плутархзміг відобразити у своїх життєписах. Саме тому, його твір є дуже важливимвинаходом у історії.
Життєписи, щозбереглися до наших днів, не становлять повного доробку Плутарха вбіографічному жанрі. Так, деякі біографії, як, наприклад, героя битви приТермошлах Леоніда, улюбленого героя Плутарха, фіванця Єпамінонда та інших — усього20 життєписів — загубилися в плині часу [15, c.1].
Метою даного дослідження є визначення своєрідності та оригінальностікомпозиції «Порівняльних життєписів» Плутарха.
Завдання — проаналізувати «Порівняльні життєписи» Плутарха; вивчити рисисвоєрідності композиції, її оригінальності.
Об'єктом даного дослідження є своєрідність композиції «Порівняльнихжиттєписів» Плутарха.
Предметом даного дослідження є художній стиль написання твору, особливості жанру,композиції.
Отже, для того,для того, щоб правильно проаналізувати життєписи, нам знадобиться визначеннятерміну композиції — це організація художнього твору, співвіднесеність івзаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Воназалежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак йоготвору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їхспіввідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, вставні новелий ліричні відступи. Усі художньо-образні засоби організації матеріалупідпорядковані законам композиції: художня деталь, портрет і пейзаж, інтер'єр,паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи й листування героїв,перехресні характеристики, авторські описи, літературний монтаж, підтекст [7, c.457].
Матеріалом для даної роботи слугував твір знаменитого філософа-мораліста іписьменника Плутарха «Порівняльні життєписи».
Дана роботаскладається з вступу, основної частини, котра складається з двох розділів, висновків,списку використаної літератури та додатків.
Розділ І. Характеристика«порівняльних життєписів»
1.1 Історична основа написання твору
"Порівняльні життєписи" — це біографії великих діячів греко-римськогосвіту, об'єднані в пари. Після кожної з них дається невелике «Зіставлення»- своєрідний висновок. До наших днів дійшло 46 парних біографій і чотирибіографії, пари до яких не знайдені. Кожна пара включала біографію грека іримлянина, в долі і характері яких історик бачив певну схожість. Він цікавивсяпсихологією своїх героїв, виходячи з того, що людині властиве прагнення додобра і цю якість слід всіляко укріплювати шляхом вивчення благородних діяньвідомих людей [7, c.458]. Плутарх інколи ідеалізує своїх героїв, відзначає їхкращі межі, вважаючи, що помилки і недоліки не треба освітлювати з «всімполюванням і подробицею». Багато подій античної історії Греції і Риму мизнаємо, перш за все, у викладі Плутарха. Історична межа, в якій жили і діялийого персонажі, дуже широкі, починаючи з міфологічних часів і завершуючи останнімстоліттям до н. е.
Починаючи життєписивеликих людей, Плутарх чітко відмежовує завдання біографа від цілей історика. Вінпише про те, що характер людини часто краще проявляється в нікчемному вчинку,жарті та слові, аніж в битвах і славних діяннях, які змальовують історики. Плутархутреба прийняти відому людину «в своєму будинку, як дорогого гостя», взнати,«хто він і що» тобто познайомитися з ним у приватному житті. Лишетоді, вивчивши, як робить художник, ознаки, що відобразили душу людини, можнаскласти кожен життєпис, надавши ученим-історикам право оспівати великі справи ібитви. Минуле для Плутарха — дзеркало, дивлячись в яке він намагається змінитина кращий своє життя і влаштувати його за прикладом доблесних предків: «прекрасневабить до себе самою дією своїм і негайно вселяє в нас прагнення діяти» [1,c.122]. Плутарх вважає за краще зберігати пам'ять про найкращих і найвідоміших людей,відкидаючи погане, оскільки увага до нього свідчить про зневагу до чесноти. Письменник,як і художник, не повинен виділяти недоліки всупереч прекрасному, тобто Плутархвизнає свідому ідеалізацію героя, оскільки людська природа «не створюєхарактерів бездоганно прекрасних і добродійних» [5, c.296]. На думкуПлутарха, розум і душа людини повинні споглядати не лише прекрасне, але ікорисне, оскільки це вабить людину до добра. Звідси також виникає прагнення дозмагання, бажання «наслідувати» чесноті. Велика роль відводитьсяавтором наукам і вихованню, які удосконалюють природу людини, привчають її дорозумної помірності. Проте виховання вимагає уміння, правдиві, розумні словабез «м'якості і співчуття» лише загострюють біль, тому і у приватномужитті, і в державній треба управляти не насильницький, але «пом'якшуючинеобхідність розумним переконанням». Людина розумна і упевнена не можебути честолюбною і прагнути до слави, оскільки, «надмірне честолюбство надержавному терені просто згубно», так само як і «неприборкана самозакоханість»[2, c.224]. Абсолютно у дусі традицій еллінізму життя людини сприймається якборотьба з долею, яка приносить «злу хулу і наклепницькі звинувачення»гідним людям. Що ж тоді залишається людині, поставленій в настільки тяжкі умови?Залишається одна дорога — до «етичної досконалості» і пошуків «дійсногощастя», яке залежить від «характеру і настрою», тобтознаходиться усередині нас самих. Таким чином, в «Життєписах» Плутархаперед нами вимальовувалася вся етична філософія автора у дії, втілена в живійісторії людської особи і її взаємин зі світом і долею.
Біографічний метод- спосіб вивчення літератури на підставі виявлення її зв'язку з біографієюписьменника, яка розглядається як визначальний чинник художньої творчості. Інколипов'язаний з абсолютизованим запереченням стильових напрямів, шкіл, обстоюєсуб'єктивне, імпресіоністичне тлумачення тексту. Такий метод використовувавПлутарх у своїх життєписах [7, c.458].
«Порівняльніжиттєписи» Плутарха — зразок античної біографії. Він писав для того, абина прикладі біографій його героїв — від легендарних царів Тесея та Ромула й домайже сучасників автора — Цезаря й Антонія — люди вчилися жити.
Плутарх не буворигінальним письменником. Він збирав і обробляв те, що інші письменники імислителі, написали до нього. Але в обробці Плутарха ціла традиція отрималановий вигляд і саме він визначав протягом багатьох століть європейську думку ілітературу [14, c.1].
Розділ ІІ. Своєрідність композиції«порівняльних життєписів» Плутарха
2.1 Порівняльні характеристики героїв
Життєписистворювалися з IV ст. до н. е., але строгих рамок жанру біографії не існувало. Виділяютьсядва типи життєписів:
1) біографії,написані ніби по питаннях або рубриках анкети, що описують походження діяча,зовнішній вигляд, здоров'я, чесноти, вади, смаки, звички, події життя, вигляд іобставини смерті;
2) біографіїриторичного типу, в яких автор емоційно оцінює особу і життя описуваного, ібіографія стає вигадуванням похвального або засуджуючого характеру [8, c.188].
Життєписи Плутархане відносяться ні до одного з цих типів. Письменник відмовляється відхарактерного для першої групи колекціонування матеріалу з метою доставитичитачеві інформацію і розвагу. Він не дотримується хронології і рубрик, апрагне створити безперервне оповідання, думки в якому рухаються асоціативно. Драматичнісцени перемежовуються з нейтральними повідомленнями і неквапливими роздумами [4,c.96]. Ці біографії не можна віднести і до риторичного типу, тому що авторзнаходить, в чому докорити навіть самим гідним діячам, а самих віщунських можепохвалити. Письменник ділиться з читачами сумнівами, часто він не до кінця упевнений,чи добра чи погана описувана ним людина. Його біографія — цеморально-психологічний етюд, початок якого часто нагадує улюблену Плутархомдіатрібу — розмову з уявним співбесідником. Говорить одна людина, відображаючиможливі заперечення. Він перебиває сам себе, звертається до читача,сперечається з уявним опонентом. От як починається біографія Демосфена:
«Той, хтонаписав похвальний гімн Алкивіаду з нагоди взятої в Олімпії перемоги накінських перегонах, — чи був то Евріпід, як прийнято вважати, або хто інший, — стверджує,що перша умова повного щастя є „прославлений град батьківський“. А намій погляд, Сосий Сенецион, якщо хто прагне до дійсного щастя, яке головнимчином залежить від характеру і настрою, для такої людини настільки ж байдуже,якщо він народився в місті скромному і безвісному, як якщо мати йогонеприваблива і мала за ростом» [10, c.625].
Інша відмінністьПлутарха від поширених біографій — це вибір описуваного об'єкту. Майже всі іншіавтори писали про тих людей, які збуджували цікавість читачів способом свогожиття, вчинками: про монархів, художників, гетер, авантюристів. Їх біографії зацікавлювалиаурою сенсації чуток. «Паралельні життєписи» — це розповіді про життядержавних діячів. Тут немає біографій поетів, філософів, музикантів [6, c.321].Навіть Демосфен і Цицерон представлені не як оратори, а як «державні мужі».Чотирнадцять грецьких біографій присвячено полісним діячам, ще троє людейзображені як охоронці класичних традицій. Біографії римлян йдуть з прадавніхчасів до кінця республіки. Такий відбір також показує симпатії Плутарха доідеології класичного полісу.
Третяоригінальність Плутарха — це біографічні діади (з'єднання по дві). Більшістьдіад мають загальний вступ і кінцівку. У вступі викладаються загальні відомостівибраних діячів, в кінці — відмінності. Плутарх прагне зіставляти чоловіківсхожих характерів або схожої історичної ролі, або схожої долі. Наприклад, Тесеяі Ромула зв'язує схожа історична роль, Перікла і Фабія Максима — їх характер (принциповістьв досягненні блага для держави, поблажливість до критиків), Емілій Павл іТімолеонт схожі своєю щасливою долею, а Пелопід і Марцелл — тим, що обидвазагинули із-за своєї гарячності [9, c.123].
На питання, чомугрек Плутарх цікавиться поневолювачами-римлянами, зазвичай відповідають, щописьменник проповідував співдружність греків і римлян, що, бажаючи зближенняобох народів, він прагнув показати, що римляни — не варвари, а греки — нежалюгідні «гречата», як їх називали римляни. Ці твердження, безсумніву, справедливі, але треба звернути увагу ще на один момент.
Як відомо,завойовники римляни, переймаючи безліч елементів культури Греції, щопоневолила, визнавали, що в області мистецтва і науки греки їх перевершують, агреки вважали, що римляни перевершують їх в області політичної практики [5, c.298].Проте в «Порівняльних життєписах» Плутарх постійно прагне показати,що його співвітчизники дорівнюють римлянам і в політичній діяльності, і увійськових подвигах.
Крім того,послідовно проводиться думка, що основа римської держави і військових успіхів — наслідування духовної культури греків. Нума представлений як піфагорієць; Поплікола- як послідовник Солона, хоча насправді він нічого про Солоне не чув, і Плутархзнав про це; Фабій Максим витонченістю і глибиною сентенцій був схожий на Фукідіда;суворий Марцелл любив грецьку ученість, і навіть противник грецького духу КатонСтарший, був помірнім і стриманім не тому, що дотримувався римських традицій, атому, що в юності познайомився з піфагорійцем Неархом [3, c.672].
Таким чином, Плутархбув шанувальником ідеалу класичного поліса і великим патріотом Греції. З іншогобоку, використовуючи досвід літератури еллінізму, він багато уваги приділяєхарактеру людини, психологічним нюансам вчинків. Він не задовольняється механічноюреєстрацією позитивних якостей і вад, тілесних особливостей або каталогізацієювідомих висловів. Він прагне до сукупної характеристики подій і діячів. Посвоєму розсуду відібравши одну або дві межі, складові, на його думку, сутьхарактеру даної особи, він групує довкола них останні. Більш всього вінговорить про хороші риси вдачі (прикладів поганих людей всього двоє: Деметрій іМарк Антоній), оскільки «благо ховається в працях героя» [9, c.126]. Самеці герої є негативними, оскільки кожен з них був царем, але на відміну відінших царів, котрих описував Плутарх, вони занадто зловживали своєю владою. Деметрій,наприклад, у храмі Афін гуляв з жінками, а за людські гроші купував їм пудру, аколи до нього приходили люди, то приймав він їх неласкаво: «Мені ніколи»[11, c.675]. Марк Антоній також відносився до людей з неповагою. Коли вінзагадав людям платити два податки в один рік, вони йому відповіли: «Якщоти Бог, то зроби нам два літа і дві зими» [11, c.681].
Життєписизнаменитих діячів Плутарха були улюбленим читанням і зробили вплив наформування жанрів біографічного романа і біографічної повісті.
У більшості парпричина з'єднань зрозуміла сама по собі (сполучені, наприклад, найвідоміші оратори- Цицерон і Демосфен, прадавні законодавці — Лікург і Нума, знаменитіполководці — Олександр Македонський і Цезарь). У 19 пар Плутарх дає назакінчення біографій коротку вказівку загальних меж і найголовнішихвідмінностей, що порівнюються.
Автор не єісториком, що критично досліджує факти. Його мета — дати філософськіхарактеристики, представити дану особу можливо всесторонньо, щоб намалюватиповчальну картину, спонукати читачів до чесноти і виховати їх до практичноїдіяльності.
Цією метоюпояснюється велика кількість фактів з приватного життя змальовуваних осіб,анекдоти і дотепні вислови, достаток моральних міркувань, всілякі цитати поетів[12, c.234]. Недолік історичної критики і глибини політичної думки не заважали,і до цих пір не заважають біографіям Плутарха знаходити багаточисельнихчитачів, що цікавляться їх всіляким і повчальним вмістом і що високо цінуютьтепле гуманне відчуття автора. Як би доповненням до біографій є «Апофегмицарів і полководців», до яких в рукописах приєднується підроблений листПлутарха до Траяна і настільки ж підроблені дрібні збори різних інших «апофегм».
2.2 Своєрідність композиції
Біографічний жанрне був винаходом Плутарха. Вже задовго до нього александрійські вчені складалижиттєписи видатних письменників і філософів, культивували цей жанр іперипатетики, тобто послідовники Арістотеля, але Плутарх першим упровадивбіографічний жанр в історію. Одразу помітно, що у творі на першому плані стоїтьне достовірність історичних фактів, не виявлення їх причин та закономірностей вісторичному процесі; у центрі уваги стоїть характер окремої особи — того чи іншогодіяча, моральні якості героя
Життєписи викликаютьбажання наслідувати знаменитих людей, долі яких описані в творі. «Неприносять користі, — пише Плутарх у життєписі Перікла, — такі твори, які непробуджують прагнення до наслідування: доблесними справами люди не лишезахоплюються, а й бажають наслідувати тих, хто їх здійснює» [10, c.628]. Образивидатних людей він пропонує читачам як зразки для морального вдосконалення,щоб, дивлячись в історію, немов у дзеркало, кожний старався змінити на кращевласне життя і влаштувати його за прикладом тих, про чиї доблесті розповідаєавтор. Втіленням справедливості, людинолюбства, доброти показані Арістід,Лікург, Перікл, Евмен, Фокіон, зразками волелюбності є образи Катона,Коріолана, Тімолеона, Брута, братів Гракхів. Переважна більшість персонажівПлутарха — це позитивні герої, які відзначаються патріотизмом і відвагою,простотою звичаїв і скромністю. З симпатією написаний портрет романтичногоАлександра Македонського, зворушує трагічна постать невтомного борця за свободуГреції Демосфена, викликають співчуття образи античних революціонерів, захисниківправ трудового люду — спартанців Агіса і Клеомена та римлян — братів Тіберія іГая Гракхів, величчю дихає портрет керманича афінської демократії Перікла,непривабливо зображений багатий лихвар Красс, який придушив повстання Спартака[3, c.660].
У творі такожвіддається належне й людям низького соціального становища. Так, усуперечримській історіографії, він з симпатією зобразив постать вождя повсталих рабівСпартака. Плутархів опис цього повстання в декількох розділах біографії Красса маєвиняткову цінність для історичної науки.
У життєписах немаєінформації про дитинство і юність героїв. Це тому, що у цьому періоді характерлюдини ще не сформований, а вже пізніше, всі її якості склалися.
Виходячи з тогопогляду, що метою Плутархових творів не є опис подій, а змалювання характерів,які проявляються не лише в блискучих подвигах, а й у незначних учинках, влучнихвисловах, сімейному житті, Плутарх наводить усілякі анекдоти, багато увагиприсвячує приватному життю своїх героїв, їх зовнішньому вигляду. Так, дляхарактеристики Александра Македонського, на думку Плутарха, важлива йогорозмова з філософом Діогеном, коли великий полководець привселюдно заявив, щовін хотів би стати Діогеном, якби не був Александром [3, c.322].
У творі такожнаводяться приклади неймовірних речей, так, наприклад, неправдоподібнарозповідь про впійманого сплячого сатиру в лісі Німфея, котрого привели доСулла. На відповідь створіння відповідало кінним іржанням, за що було вигнане [3,c.476].
Отже, «Порівняльніжиттєписи» зацікавлюють читача і змістом, і колоритним зображеннямзнаменитих греків та римлян, і мінливим тоном розповіді — тоспокійно-неквапливим, то схвильовано-драматичним. З непідробним драматизмомописані останні хвилини життя Демосфена, Ціцерона, Помпея, Цезаря, Антонія,розгром римської армії під командуванням Красса в битві з парфянами біля Каррсцена прощання Брута з дружиною Порцією хвилює розповідь про те, як Клеопатрапідняла у вікно вежі, в якій зачинилася, вмираючого Антонія.
Висновки
Плутарх був дужеплідним і різнобічним письменником. Античний список його творів налічує двістідвадцять сім назв; до наших днів дійшли сто п'ятдесят чотири твори. Багатулітературну спадщину Плутарха звичайно поділяють на дві великі групи:
1) моральнітрактати і 2) історичні біографії.
Життєписи — вершинаантичного біографічного жанру — користувалися незмінним успіхом на протязібагатьох віків завдяки цікавому змістові, живій характеристиці героїв, духовігуманності, високому громадянському звучанню, глибокій ерудиції автора,простоті та ясності викладу. Великої популярності вони здобули, в епохуВідродження. Їх високо цінували такі гуманісти, як Еразм Роттердамський, Ф. Рабле,М. Монтень. Останній писав у «Нарисах »: «З будь-якого поглядуПлутарх — мій автор; це філософ, який вчить доброчесності» [8, c. 193]. ПоважалиПлутарха гуманісти, а також керівники Реформації як ворога аскетизму,людинолюбного мораліста. З біографій Плутарха черпав матеріал для римськихтрагедій («Коріолан», «Юлій Цезар», «Антоній іКлеопатра») Шекспір. З Плутархових життєписів запозичили сюжети для своїхдрам Корнель («Цінна», «Серторій», «Смерть Помпея»,«Агесілай») і Расін («Мітрідат»). Плутархом зачитувався вюні роки Ж. — Ж. Руссо, як сам він про це згадує у «Сповіді». Античнийбіограф був одним з улюблених письменників Монтеск'є, Гете, Шіллера, Емерсона.
Отож,проаналізувавши даний твір Плутарха, ми дізналися, що він першим упровадивбіографічний жанр в історію.
Описуючиблагородні звершення і характери, «Порівняльні життєписи» повиннібули служити моделлю того, що взаємоповажає греків і римлян. Плутарх написавбіографії знаменитих греків і римлян, що жили в різних епохах, і звів їх в паривикористовуючи схожість характеру і кар'єри, супроводжуючи порівняльноюхарактеристикою. Абсолютно очевидно, що «Життєписи» були скомпонованіПлутархом у вигляді, що дійшов до нас, в пізніші роки, а спочатку булипорівняльними життєписами тільки знаменитих греків. Цей висновок напрошуєтьсяіз-за хронології біографій знаменитих греків, які стоять першими по-порядку впарах з римлянами. «Життєписи» Плутарха приголомшують читача глибиноюавторських досліджень. Плутарх опрацював багато джерел, і, хоча вінбезпосередньо не посилається на них, очевидно що їх вивчення, дослідження іосмислення зайняло у нього багато років. Загальну схему біографій можна описатитаким чином — опис народження героя, особливості характеру в юності, описзрілого життя і обставини смерті; у кожному розділі автор розглядає дії героївз етичної точки зору. Плутарх ніколи не стверджував, що є істориком, а вважав,що написання біографій — це окремий жанр. Його метою було змусити читачазахоплюватися героїчними вчинками героїв, і ніколи Плутарх не приховуваввласних симпатій — особливо теплими словами він описував вислови і діїспартанських царів і полководців, і особливо отруйні і несправедливі словавикористовує автор кажучи про грецького історика (V століття до н. е) Геродота,можливо через те, що той перебільшував роль Афін і применшив роль його рідноїБеотії.
Саме, в Плутархапоєднувалися универсалізм і індивідуалізм, космологизм і побутовість,монументальність і повсякденність, необхідність і свобода, героїзм і моралізм,урочистість і побутова проза, ідеологічна єдність і неймовірна строкатістьзображень, а також прагнення до досконалості.
Без перебільшенняможна сказати, що завдяки Плутарху в європейській культурі складалося уявленняпро античну історію як про напівлегендарну епоху свободи і цивільної доблесті. Саметому його твори високо цінували мислителі епохи Освіти, діячі ВеликоїФранцузької революції і покоління декабристів. Само ім'я грецького письменникастало прозивним, оскільки «Плутархами» в XIX столітті називали багаточисельнівидання біографій великих людей.
Плутарх залишивнащадкам величну портретну «галерею» знаменитих греків і римлян. Вінмріяв про відродження Еллади, щиро вірячи, що його повчання будуть враховані іреалізовані в суспільному житті Греції. Він сподівався, що його книгивикликатимуть прагнення наслідувати чудовим людям, які беззавітно любили своюбатьківщину, відрізнялися високими етичними принципами. Думки, надії, побажаннявеликого грека не втратили свого значення і у наш час, опісля два тисячоліття.
«Порівняльніжиттєписи» Плутарха заслуговують уваги, хоча б тому, що в них ми можемознайти достовірні біографії великих людей в оригіналі. Плутарх був простою іскромною людиною, а зараз він письменник світової слави, а також улюбленецьмільйонів читачів.
Список використаної літератури
1. Аверинцев С.С. Плутарх и античная биография. — М.: Наука,1973. — 456 с.
2. Аверинцев С.С. Плутарх. Сравнительные жизнеописанияв двух томах. // Добрый Плутарх рассказывает о героях, или счастливый брак биографическогожанра и моральной философии. — М.: Наука, 1994. — Т.I. — 721с.
3. Аверинцев С.С., Гаспаров М.Л., Маркиш С.П. Плутарх.Сравнительные жизнеописания. М.: АН СССР, 1964. — 704 с.
4. Бичко І.В. Мудрість древніх. Доля і характер людиниу філософії Плутарха // Питання філософії. К.: Либідь, 1999. — 363 с.
5. Егоров И.А. Проблемы бытия и познания в историизарубежной философии. Плутарх Херонейский как оригинальный мыслитель. Егоучение о бытии. — М.: Просвещение, 1982. — 405с.
6. Кисиль В.Я., Рибери В.В. Галерея античных философов.- М.: ФАИР-ПРЕС, 2002. — 576 с.
7. Кувшинская И.В. Большая энциклопедия Кирилла иМефодия // Плутарх. — М.: Просвещение, 2004. — 762 с.
8. Лаэртский Д. О жизни, учениях и изреченияхзнаменитых философов. — М.: Мысль, 1986. — 324 с.
9. Лурье С.Я. Плутарх. — М.: СОЦ ЭК ГИЗ, 1941. — 226 с.
10. Нахова И.М. Антология кинизма. — М.: Наука, 1984. — 465 с.
11. Новиков В.И. Все шедевры мировой литературы в краткомизложении. Сюжеты и характеры. Зарубежная литература древних эпох,средневековья и Возрождения. — М.: Олимп, ACT, 1997. — 848 с.
12. Плутарх. Судьба, свободная воля и провидение в«Жизнеописании Пирра. — М.: РИПОЛ классик, 1998. — 513 с.
13. Плутарх. Сравнительные жизнеописания, трактаты идиалоги. — М.: РИПОЛ классик, 1997. — 505 с.
14. Плеяда О.Ю. Європейська культура ХІІІ століття. [Електроннийресурс] / Режим доступу: greek. kulichki.com/plutarch. htm
15. Солопова М.А. Плутарх — мій автор. [Електроннийресурс] / Режим доступу: slovari. yandex.ru/dict/krugosvet/article/c/c7/1011601.htm
Додатки
Додаток 1
Афоризми зпрочитаних життєписів
Поводься звельможами, як з вогнем; не стій ні дуже близько, ні дуже далеко від них.
Протягуючи рукудрузям, не стискуй пальці в кулак.
Бідність самапрокладає шлях до філософії; то, в чому філософія намагається переконати насловах, бідність заставляє здійснювати на ділі.
Злословец єнайлютіший з диких звірів; лестивець — найнебезпечніший з ручних тварин.
Філософія імедицина зробили людину найрозумнішою з тварин; ворожіння і астрологія — самимбезумним; забобон і деспотизм — найнещаснішим.
Ті, хто містятьтварин, повинні визнати, що швидше вони служать тваринним, чим тварини ним.
Смерть — не зло,бо в ній немає ганьби.
Філософія даєготовність до всякого повороту долі.
Я — громадянинсвіту.
Якщо в житті немаєзадоволення, то має бути хоч який-небудь сенс.
Кінцева мета — церозсудливий вибір того, що відповідає природі.
Додаток 2
СкульптураПлутарха
/>
Додаток 3
ЗображенняПлутарха викарбуване на дереві
/>