Роман Дж. Д. Селінджера "Над прірвою вжиті"
План роботи
1. Короткі відомості про автора роботи.
2. Проблематика роману.
3. Складний характер головного героя.
4. Зарубіжна івітчизняна критика про роман Дж. Д. Селінджера «Над прірвою в житі»
Список використаної літератури:
1. Короткі відомості проавтора роботи
Джером Дейвід Селінджер народився 1січня 1919 року в Нью-Йорку. Є щось знакове в тому, що народився він у першийдень першого мирного року після війни (хоч дата можливо й не зовсім точна,відома любов письменника до різного роду містифікацій). Його батько Сол бувєврейським торговцем м'ясними продуктами та сиром, займався імпортом яловичиниз Європи, мати була ірландкою, католичкою. Можливо цей іудейсько-кельтськийдуалізм, і вплинуло на його своєрідний світогляд. Адже однією з важливих рисйого характеру є протиречивість (він любив Віллі-Фордж, але зобразив її, яксправжню діру у своїй повісті; він вважав себе вегетаріанцем, але іноді ївм'ясо тощо). Те, що він був напівєвреєм, викликало серйозний внутрішнійконфлікт, зумовлений, не стільки релігією, як соціальним статусом, у ті часибув поширений расизм проти євреїв. Він мав старшу сестру Доріс, дітейвиховувала мати в дусі методизму. З батьком у Селінджера було прохолодністосунки, зумовлені бажанням Сола, щоб Девід заробляв великі гроші, мав стійкуроботу з високим соціальним статусом, також він хотів щоб Девід продовживсімейний бізнес, що майбутнього письменника зовсім не приваблювало.
У Нью-Йорку минуло його дитинство вінпроживав на західній стороні Манхеттену, там пройшли його перші шкільні роки.Його вигнали з кількох приватних шкіл, через те, що він не хотів навчатись.Далі він вчився у військовій школі «Веллі-Фордж» (Valley ForgeMilitary Academy) в штаті Пенсільванія, тоді ж він починає писати. Він самсхотів там вчитись, бо бажав жити окремо від батьків. Його однокласникизгадують, що для нього було звичним бути в центрі уваги, він був дужекомпанійським, вмів розповідати веселі історії та анекдоти, але коли мова йшлапро гулянки з випивкою, він, як правило, не приймав участь. Селінджер бувкапітаном фехтувальної команди, як Голден у повісті. Серйозної освіти Селінджерне отримав, проте відвідував протягом двох років заняття у Нью-Йоркськомууніверситеті, але там за його словами він «didn't apply himself».
Потім разом з батьком побував уПольщі, щоб познайомитись зі специфікою морських перевезень м'ясних продуктів.Це мало його цікавило, та поїхав він охоче, проте отримав дуже неприємнівраження від скотобоєнь, після чого твердо вирішив цим не займатись. Його огидадо м'ясного бізнесу згодом вилилась у те, що він став вегетаріанцем. У цей часвін встиг вивчити німецьку мову.
Після цього прожив десять місяців уВідні, потім повернувся в Америку, в коледж Урсінус, але вже серед року втративінтерес до навчання. Він не хотів навчатись у вищій школі (Ivy Leage), якстверджував, через їх снобізм та тому, що був євреєм.
Певний час відвідував літературнікурси при Колумбійському університеті, що вів Віт Барнетт, редактор журналу«Сторі». Він казав, що Селінджер сидів в останньому ряді й дивився увікно майже до кінця останнього семестру. Лише під кінець ожив, тоді він написав«Підлітки», які Барнетт вирішив опублікувати в «Сторі», щобуло певним ризиком, адже в оповіданні не було нічого особливого. Селінджер нераз казав своїм друзям, що колись він стане великим письменником.
Увесь цей час він продовжував писати.Перше оповідання автор надрукував у 1940 («Підлітки»), коли йому був21 рік. Протягом двох років він писав для «Saturday Evening Post»,«Esquire», «Mademoiselle» та багатьох інших видань.
Потім він плавав в Індію та поКарибському морі на шведському лайнері «Кунгсхольм», де займавсяорганізацією дозвілля туристів. У цей час не припиняв писати оповідання дляжурналів та університетських збірок.
У 23 Селінджер пішов в армію, депрослужив два роки. Він приймав участь у Другій світовій у складі 12-гопіхотного полку 4-ї дивізії. Серцева аритмія зробила письменника непридатнимдля піхоти, але в армії він знаходився з початку мобілізації, приймав участь увисадці на узбережжя Нормандії, був зв'язковим, служив у контррозвідці. Нафронті було нелегко (за кілька перших тижнів загинуло 75% його однополчан) й у1945 майбутній класик американської літератури потрапив у шпиталь з нервовимзривом. Пізніше він з призрінням ставився до В'єтнамської війни й насміхався зхлопців, що вербувалися. У Німеччині одружився з функціонеркою націонал-соціалістичноїпартії Сильвією, але невдовзі вони розлучились — він ненавидів нацистів таксамо сильно, як вона ненавиділа євреїв.
1945 рік був роком найбільшої творчоїактивності письменника, оповідання друкувались одне за іншим, відомо, що в цейчас вже був готовий початковий рукопис «Ловця у житі». Селінджеррозпочав роботу над повістю ще в 1941, але остаточна версія побачила світ лише16 липня 1951, і ця дата залишилась в історії світової літератури. На той часз'явились майже всі найвідоміші оповідання Селінджера, що увійшли до збірки«Дев'ять оповідань» (1953).
У 1951 р. Селінджер написав повість«Над прірвою в житі». У ній письменник передав моральні шукання16-річного хлопця з заможної сім'ї Холдена Колфілд. Він не приймає законів своєї сім'ї, повних застою і відсталості;відкидає моральний клімат коледжу, звідки його, здібного юнака, виключений знього за неуспішність. Холдену неприємна мімікрія директора коледжу, який змалосостоятельнимі батьками своїх учнів вітається, простягаючи «два пальці»,з батьками багатшими — «півгодини розливається». «Не виношу яцього — злість бере. Так злюся, що з глузду можна сплять», — говоритьгерой. Він зневажає фарисейство глави похоронного бюро, що пропонує всіммолитися і звертатися до Христа, «як до приятеля. Колфілд обурюється:»Я ледве не помер. Уявляюсобі, як цей сучий син переводить машину на першу швидкість, а сам проситьбога, щоб послав йому кілька зайвих покійничків ". Юнак готовий бігти зколеджу, з батьківського будинку хоч в ад:«Загалом я радий, що винайшли атомну бомбу. Якщо коли-небудьбуде війна, я сяду прямо на цю бомбу. Добровільно сяду, чесне благороднеслово».
2. Проблематика роману
Холден не розумієміркувань свого кращого вчителя, застерігає про безодні, що з'вилася перед молоддю:«Безодня, в яку ти летиш, — жахлива прірву, дуже небезпечна. Той, хто внеї падає, ніколи не відчує дна. Він падає, падає без кінця. Це буває з людьми,які в якийсь момент життя стали шукати, чого їм не може дати їхнєсередовище». Колфілд — чутливий хлопець, тому його цинізм і бузотерство — тільки спосіб, за допомогою якого він прагне відгородитися від оточуючихлицемірів. Він не терпить фальші навколишньогосуспільства, тягнеться до хороших людей, але не знаходить їх. Вінрозкривається перед нами поступово, від рядка до рядку, кожна сторінка романувражає розкриттям нових сторін, нових таємниць молодий людської душі. Селінджер прагне зняти з цих таємниць весь покрив.Йому важливо розповісти про свого героя все, в тому числі і те, про що часто мовчить література. Шістнадцятирічнийамериканець Холден Колфілд пише нам, або розповідає, з туберкульозногосанаторію, де йому, звичайно, не прийде в голову«виставлятися напоказ» і складати педагогічнісюжети зі свого "ідіотського дитинства". Йому б сповідатися почестнееперед вами, а може бути, і перед самим собою, і тому він не довго передмов, безвсієї цієї «Давид-копперфільдовской каламуті», просто розповідає протрьох днях свого життя, дуже метушливим, безладних і нестерпним для нього,намагаючись не упустити жодної дрібниці, називаючи всі речі їхніми іменами іменше всього розраховуючи сподобатися вам, — і більше всього він подобаєтьсянам за це. Його відвертість доходить інколи до мучительство або до такихподробиць, які можна назвати і натуралізмом чи ще яким-небудь лайливим словом,- але, як йому здається, без цього не обійтися, якщо хочеш, щоб тобі повірили.
Ці три дні обрані якніби зовсім випадково, нічого особливого в ці дні як ніби не відбувається. Аміж тим перед вами повна історія нещастя. Воно почалося задовго до першоїсторінки і не кінчається разом з книгою. Його не поясниш ні тим, що юноголедаря «виперли» з аристократичної школи в Пенсі, ні тим, що вкралипальто, ні тим, що він забув в метро "ідіотське спорядження"фехтувальної команди. Його нещастя взагалі немає імені. Можна було б назватийого рядком із пісеньки Бернса: «Якщо хто-то кликав когось піймає угустому житі...», але там, де обходишся словом або фразою, немає потребиписати книгу.
У ці три дні трапилася проста річ. Сталося так, що Холден, покинувши школу і ще неприйшовши додому, виявився раптово вибитими зі звичної колії, зі своєїреспектабельної буденщини, і залишився наодинці з собою. Навіть не залишився, апросто повис над гігантським, вируючим і пустельним містом. В описах СелінджераНью-Йорк разюче бескрасочен: мало того, що на всьому протязі роману ми незустрінемо слова «хмарочос», але ми не почуємо шуму і гуркоту, непобачимо пригающій світлової реклами — речей, настільки звичних нам затрадиційними описами журналістів. Є тільки страшний холод "і кругомні душі". А Холден ще не в такому віці,коли самотність загартовує.
Холден узятий в тідні свого життя, коли його обступили великі і малі неприємності, коли все унього погано: і пальто вкрали, і шпаги для фехтувальних змагань забув у вагоніметро, і зі школи в четвертий раз виключили-страшно повернутися додому,-і задівчинкою, яка чимось неясно йому дорога, почав залицятися самовдоволений,бувалий у справах флірту Стреллейтер, і з бійки з Стредлейтером Холден виходитьпобитий, у крові… Всі огидно, в серці туга і каламуть — чи не тому такнавмисно грубий Холден на перших сторінках роману? Юності властиво маскувати грубістю свої розчарування,своє відчай. Так, це все напускне, наносне, переконується читач, дізнаючисьдалі чисту і ніжну душу Холдена.
У повісті поставлено проблемулюдського спілкування, співвідношення індивіда і суспільства, зроблена спробапояснити самотність добрих людей в суспільстві. Холден не приймає світ дорослихза його снобізм і фальш. До чого прийде Холден — невідомо. Книга закінчується словами героя: «Знаю тільки, що меніякось не вистачає тих, про кого я розповідаю».
3. Складний характерголовного героя
Селінжер звернув увагу читача на тойвік людини, в якому відсутні компромісні рішення, живуть гуманістичні ідеали,зберігаються вірні оцінки духовних якостей суспільства. Творчість Селінджеравикликає постійну полеміку в США. Письменника дорікають за замкнутістьперсонажів, їх відмежування від суспільних проблем, за скепсис і богошукання. Образ головного героя повісті «Над прірвою вжиті» перегукується з образом Николеньки Іртеньєва Л.М. Толстого.Николеньки Іртеньєв осягає науку, соціальних протиріч суспільства і шукає шляхиморального самовдосконалення. Головні герої Дж. Д. Селінджера і Л.М. Толстого — представники різних суспільних формацій. Вони несуть на собі відбитки своєїепохи, класових позицій і політичних поглядів їх авторів. Николеньки Іртеньєв — представник мислячого дворянства середини минулого століття; Холден Колфілд — один з представників, так званого, «втраченого покоління» 30-50-хгг.ХХ століття.
4. Зарубіжна і вітчизняна критика про роман Дж. Д. Селінджера «Над прірвоюв житі»
Незважаючи нанастільки тривале мовчання письменника, критична «селінджеріана»,давно вже складова значну область американістики, продовжувала і продовжуєпоповнюватися все новими роботами по всьому світу.
У своїй книзі«Філософські та естетичні основи поетики Дж. Д. Селінджера» І. Л. Галінська даєкороткий огляд деяких критичних праць про Селінджер, виконаних американськимиавторами. Отже, найперше монографічне дослідження творчості Селінджеравідноситься до 1958 р. Це книга Ф. Гвінеї та Дж. Блотнер «Проза Дж. Д.Селінджера», в якій розглянуто всі опубліковані до того часу твори письменника.Вони розділили творчість Селінджера на три періоди: «учнівський»(1940-1948гг.), «Класичний» (1948-1951 рр..) І період «занепаду» (що почався,на думку Гвінеї та Блотнер, після виходу в світ «Над прірвою в житі »). Критики досліджують кожен з цих періодів, «поєднуючиметод формально-структурного підходу з традицією фрейдистського психоаналізу»(Галінська І. Л. Філософські та естетичні основи поетики Дж. Д. Селінджера, М.:«Наука», 1975. С. 8). Вони прагнуть знайти в цих творах дослідження долі людинив соціальному плані і врешті-решт приходять до висновку, що тут дано зображеннярозділяє людей «трансцендентальної-непрохідною прірви». Розповіді 1948-1951рр… критики розглядають строго відповідно до вимог фрейдистськогопідходу, вважаючи, що тут описаний світ «психічно неповноцінних людей, іноді знаходятьпорятунок в коханні». Проте, кажучи про роман«Над прірвою в житі», вони порівнюють образ Холдена Колфілд з образом ГекаФінна, підкреслюючи такі реалістичні гідності селінджеровского роману, як живарозмовна мова, іронія.
Через п'ять років після виходу роботиГвінеї та Блотнер з'явилася монографія У. Френча «Дж. Д. Селінджер ». «Робота виконана в дусі формального аналізу творівписьменника, пошуків« міфологічних моделей », розгляду творчості як продуктурізноманітних літературних впливів, хоча вона і містить також спробуісторико-біографічного і соціального дослідження". Аналіз творчостіписьменника Френч веде в руслі пошуків опозиційних пар, відшукуючи в структуріоповідання елементи, що містять протиставлення «світу добра» і «світу фальші». ОбразуХолдена Колфілд Френч, наприклад, відмовляє в типовості, «бачить переплетення вромані двох тем: фізичного нездужання героя і поступового звільнення Колфілдвід егоцентричності, прийняття відкидає його світу». Герою «Над прірвою в житі», вважає критик, властиве прагнення достатичності, і головне його бажання полягає в тому, щоб залишити світ таким,яким він є, про що і свідчить, на думку Френча, мрія Холдена Колфілд рятуватидітей у яру. У підсумку автор приходить до висновку, що роман Селінджера є «історіялюдини, яка колись у минулому хотів би бути ловцем у житі».
У 1964 р. вийшло посібник для учнівшкіл та коледжів «Дж. Д. Селінджер: ловець вжиті »Річарда Леттіса, де автор аналізує творчість Селінджера« застосовуючисоціологічну термінологію і використовуючи також естетичні категорії екзистенціалізму». Образ Холдена Колфілд Р. Леттіс досліджує у двох аспектах — впливусуспільства на героя і впливу героя на суспільство, вбачаючи для Холденаможливість вибору. Він може відкинути суспільство, спробувати його поліпшитиабо примиритися з ним. Холден, на думку Леттіса, вибирає з цих варіантівнайгірший — відкидає суспільство, тоді як більшість його сучасників йдуть такожне кращим, конформістським, шляхом. Оптимальнийваріант автор бачить у боротьбі за поліпшення суспільства, що спирається,проте, на девіз боротьби «без надії на успіх». «Поразка Холдена вчитьнеобхідності і ціною перемоги,-пише Леттіс.- Необхідності прагнути, незважаючина всю нашу недосконалість, до такого суспільства, де Холден Колфілд зміг бирозвиватися і процвітати, прагнутиме до такого оточенню, яке навчило б йогонеобхідності зла, обману і навіть відчаю… »
Професор Чиказькогоуніверситету Джеймс Міллер-молодший у що вийшла в 1965 р. монографії «Дж. Д. Селінджер»розглядає творчість письменника в руслі традицій соціально-психологічноїпрози. Методологія дослідження Дж. Міллера-молодшого в цій роботі — «міфологічний принцип», що вимагає пошуку в літературному творі умовно-міфічнихабо біблійних символів. Наприклад, час діїроману «Над прірвою в житі» — переддень Різдва — покликане, як вважає критик,символізувати смерть і воскресіння. Він порівнює цей символ з подібнимже, на його думку, «міфологічним вузлом» у «Мобі Діку» Германа Мелвілла(воскресіння в епілозі роману його героя Ізмаїла, тільки що загиблого в безодніокеану разом з усією командою «Пекода». Врешті-решт критик стверджує, що Селінджер — «романіст, що працює втрадиціях американського роману», та й взагалі в найкращих традиціяхамериканської літератури. Готорн і Мелвілл, Емілі Дікінсон та Уїтмен, МаркТвен, а також Фітцджеральд і Ринг Ларднер — ось, на думку Дж.Міллера-молодшого, предтечі Селінджера.
З 1962 по 1963 р. вСША вийшов (одночасно з монографічного характеру дослідженнями творчого шляхуСелінджера) ряд антологій, в яких зібрані статті про творчість письменника, щоналежать представникам різних течій американського літературознавства.
У 1962 р. літературний критик журналу«Тайм» Генрі Гренвальд склав і прокоментував об'ємисту антологію «Селінджер.Критичний і персональний портрет », включивши в неї статті (або уривки зістатей і книг) більше двадцяти критиків, представників різних західнихлітературознавчих шкіл і напрямків. Укладачпередує збірки власне судження про творчість Селінджера, якого вважає«прихильником романтичної течії в сучасній американській літературі» «Післядесятиліть, ознаменуватися політичною, соціальним і психологічним романами,молодь зможе, нарешті, з почуттям полегшення зустрітися з Селінджер», — пишеГренвальд.
Стаття професораКорнелльського університету А. Майзенера «Любовна пісня Дж. Д. Селінджера» — одна з центральних в антології Гренвальда. Назва статті перегукується з назвоюпоеми Т. С. Еліота «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока». Критик понад усе цінує в творчості письменника пошукпозитивного героя, «хорошого американця». Торо, Мелвілл, Твен, Фолкнер,Фітцджеральд-такі імена, в ряд яких Майзенер беззастережно ставить іСелінджера, бо героям останнього властиві, на його думку, ті ж риси, що й Тороу «Уолдене», Ізмаїлу-у Мелвілла, Гекові Фінну — у Твена, Айку Маккасліну- у Фолкнера і Джею Гетсбі — у Фітцджеральда. Утій же антології є стаття американського критика А. Кейзін, який характеризуєСелінджера як одного з найкращих американських новелістів, чия майстерністьможна порівняти лише з майстерністю в цьому жанрі Хемінгуея.
У 1963 р. критична література проСелінджер поповнилася антологією літературно-критичних матеріалів, присвячених«Над прірвою в житі», складеної Г. Сімонсоном і Ф. Хейгером. «Вона розрахована на студентів, і в ній зібрані,зокрема, документи про кампанію, яка велася в США в середині 50-х років протицього роману й тих викладачів, які радили своїм учням прочитати історію Холденапригод Колфілд».
Увага дослідників привернула такожсама історія створення роману «Над прірвою в житі». Відомо, що в 1946 р. Селінджер опублікував у журналі «Нью-Йоркер»розповідь «Слабкий бунт неподалік від Медісон-авеню». Як буловстановлено пізніше, ця розповідь був придбаний журналом ще в 1941 р., аледрукування його було відкладено у зв'язку з вступом США в Другу світову війну.Пізніше з'ясувалося, що оповідання «Слабкий бунт» (що відрізняється різкоюантивоєнної налаштованістю) виявився не чим іншим, як варіантом чотирьохрозділів «Над прірвою в житі» (15, 17, 19, 20). Про те, що роман створювався вроки Другої світової війни, свідчить також опублікована в 1945 р. журналом«Кольєрс» новела Селінджера «З розуму зійти», уривки з якої потім увійшли в триглави «Над прірвою в житі» (1, 2, 22). У 1946 р. роман вже був прийнятий допублікації одним з американських видавництв, але письменник несподівано забраврукопис для доопрацювання, і повністю з історією пригод Холдена Колфілд світпознайомився лише п'ятьма роками пізніше. Однак концептуальних змін роман незазнав. Екзистенціалізм як був, так і залишився філософською основою роману, щопереконливо показав американський критик-марксист С. Фінкелстайн. У своїй книзі«Екзистенціалізм в американській літературі» він детально аналізує цей твір,доводячи, що письменник малює світ відчуження, але сам при цьому залишається невідчуженим художником. Роман «Над прірвою в житі» С. Фінкелстайн вважаєприкладом того, «як важливо художнику зуміти зацікавити суспільство новим типомпсихології, що склалася під впливом сучасних історичних подій». Адже Селінджер одним з перших американських художниківзазнав впливу екзистенціалізму.
Практично всікритики у своїх роботах зазначали інтерес Селінджера до філософії, релігії,естетики Сходу, перш за все до дзен-буддизму. Деякі вважали, що його твористраждають через прихильності до східних релігій, інші навпаки бачили в цьомузнахідку автора, привніс щось абсолютно нове у літературу. Приміром, М.Гайсмар у своїй книзі «Американські сучасники. Від бунту доконформізму.» говорить, що «прагнення звести дзен-буддизм і філософії"вищого самозречення «в головний принцип буття виводять творчістьСелінджера зі сфери матеріальних факторів життя, які письменник ігнорує абоуникає, а це чревато творчою кризою» (Цит. за: Тугушева М. Селінджер / / Письменники США, М.: 1990, С. 483). Те, щопісля 1965 року Селінджер нічого не опублікував, говорить про справедливістьцього пророцтва, — вважає М. Гайсмар. Однак Сергій Бєлов у своїй статті»Парадокси Дж. Селінджера" вважає, що блискуча техніка письменника — частково результат його інтересу до дзен-буддизму. «Недомовленість, відсутність однозначних трактувань в його творахзмушують згадати про важливе естетичному принципі дзен — про рівність творчоїактивності митця і його аудиторії» (Бєлов С. Парадокси Дж. Селінджера / /Літературне огляд, 1985р. № 2, с. 62). Постулати дзен-буддизму стали у«пізнього» Селінджера інструментом критики американськоїбуржуазності, а також багатьох шаблонів західного свідомості. Саме в дзен вінзнайшов зброю боротьби з раціонально-умоглядних ставленням до світу — пишеБєлов.
А як же ставлятьсякритики до головному герою роману «Над прірвою в житі» Холдену Колфілд? Про цьогоперсонажа велося і до цього дня ведеться дуже багато суперечок.
Психологічнийпортрет селінджеровского героя виключно суперечливий і складний. «У поведінціХолдена нерідко дає себе знати хворобливе початок, що ставить під сумнівстійкість його психіки. Він не простосором'язливий,уразливий, часом нелюб'язний, як майже кожен схильний до самоаналізу підлітоктак званого інтровертноготипу »(Мулярчика А. Післявоєнні американські романісти. М.: 1980). Часом Холдендозволяє собі зовсім вже непростимі витівки: він може, наприклад, пустити димсигарети в обличчя симпатичної йому співрозмовниці, гучним сміхом образитикохану дівчину, глибоко позіхнути у відповідь на дружні вмовляння розташованогодо нього викладача — пише А. Мулярчика. Як виявляється з визнань герояроману, та й з подробиць розказаної ним історії, Холден не за вікомінфантильний; «небажання бути схожим на дорослих у Холдена спочатку більшеемоційно, ніж усвідомлено; почуття обганяє у нього думка, і він готовий одниммахом розправитися зі своїми кривдниками, серед яких далеко не всізаслуговують суворого вироку ». Однак, з іншогобоку, зрозумілий і молодий максималізм Холдена Колфілд, зрозуміла йогоненаситна жага справедливості та відкритості у людських стосунках. Те,що найбільше пригнічує Холдена і про що він судить цілком «по-дорослому»,полягає у відчутті безвихідності, приреченості всіх його спроб влаштувати своєжиття в цьому світі. Вдивляючись у майбутнє, вінне бачить нічого, крім тієї сірої буденності, що вже стала долею переважноїбільшості його співвітчизників. Герою Селінджера не вдається зацікавити своїми,досить, втім, сумбурними планами на майбутнє і Саллі Гейс, яка не дуже-товірить у пропоновану їй ідилію життя в «хатині біля струмка». «Однатільки Фібі, десятирічна сестричка Колфілд, не тільки готова приєднатися доХолдену, але і йде в цьому пориві набагато далі свого критично налаштованого,але імпульсивного брата».
Особливо дістаєтьсявід Холдена того американському мистецтву, яке через кілька років, вже в50-60-ті роки, одержало в США найменування «масової культури». Шаблонніголлівудські фільми з торжеством чесноти і неодмінним псевдокомедійним вивертому фіналі викликають у нього напад відрази. «Холденживе в жорстокому світі, який бездушно, як автомат, прагне або зламати своюжертву, або перекроїти її за своїм образом і подобою», — вважає Ю. Я. Людський(Людський Ю. Я. Нариси про американських письменників 20 століття. Київ:1968. с. 195). Холден наділений «абсолютним моральним слухом» — вінмиттєво розрізняє фальш, з нього ніби зідрана шкіра, оголені нервовізакінчення; його надчутливість — особливого роду радар, який уловлює те, повзчого спокійно проходять інші Історія американської літератури.
Ця його юнацька нетерпимістьі притягує, нездоланно притягує читацькі серця. Недивно, що Холден жадібно шукає хоч яку-небудь віддушину, жадає людського тепла,участі і розуміння. Так виникає питання, чого ж він хоче, як він мислитьмайбутнє, питання тим більш важливий, що ми вже добре знаємо, які речі йому неподобаються. Виявляється, нічого реально позитивного Холден собі уявити неможе. Звідси наївна мрія про нескладноїмеханічній роботі, що дає можливість вести тихе життя з глухонімою (!)Дружиною. При цьому Холден і сам хотів би прикинутися глухонімим, щоб,наскільки це можливо, порвати всі зв'язки зі світом, в якому живеться такнезатишно. Нереальність такого плану ясна і самому Холдену. Він можезнайти лише символічну формулу своїх прагнень. Він уявляє собі величезне полежита, де на краю прірви грають діти. Він,Холден, єдиний дорослий на цьому полі. Він єдиний, хто може врятувати ірятує дітей від падіння у прірву. «Автор строгослідує логіці характеру Холдена, тільки підводячи його до пошуків відповіді на«кляті »питання, але самі пошуки з'являться лише в більш пізніх творахСелінджера разом з більш дорослими героями», — вважає Ю. Я. Людський (ЛюдськийЮ. Я. Указ. соч. с. 196). До кінця роману стає особливо ясно, що великимсвіту Холден може протиставити лише світ дітей, яких до того ж потрібноохороняти від дорослих. Діти — предмет особливоїуваги Селінджера і в багатьох інших творах. Вони ще не зіпсовані. Алебуквально на кожній стіні їх чекає цілком реальна (і в той же час символічна)нецензурна напис, а Холден (і разом з ним Селінджер) не можуть, хоча іпристрасно бажають, стерти ці написи. Отже, боротися з огидним нього світомХолден не може. «Він крихкий і слабкий. Він сам частина світу, який заперечує. Його руки зв'язані не тільки причетністю до нього, нетільки особистою слабкістю, але і розумінням або скоріше відчуттям, що передним не окремі гидоти а море лих. «Будь Хоч мільйон років урозпорядженні, все одно не зітреш матюків на всіх стінах у світі. Неможливе це справа...
Холден не знаходить виходу і навіть,по суті, не починає пошуків. Він і не можерозпочати їх. Юнак ще не став молодим чоловіком. «У Холдена Колфілд все попереду, і він як жива істота (а не як символ(борця, бунтаря та ін.) Не заслуговує ні бурхливих оплесків, ні грізнихепітетів. Стан заплуталась у життя підлітка передана Селінджер дуже точно іоб'єктивно. Автор не упускає випадку іронічно знизити «героїчнийпафос» Холдена, підкреслюючи розрив між тим, який він на словах і на ділі.На словах, в області фантазії він і справді герой, але в реальності всенавпаки. Та й попроси Холдена у реальності «стерегти дітей над прірвою вжиті „- адже, чого доброго, втече, зневажили і тих, хто його поставивчергувати, і галасливих малюків — втече до нових фантазій» Але Селінджерувдалося створити страшну викривальну картину і художньо висловити такіпроблеми, які не можуть залишити читача спокійним. Цим пояснюється величезнийуспіх роману і те, що він сприймається як заклик до активної дії.
Список використаної літератури:
1. БеловС. Парадокси Дж. Селінджера. / / Літературне огляд. 1985, № 2.
2. Борисенко А. Про Селінджер, «з любов'ю і всякоїгидотою» / / Іноземна література. 2001, № 10.
3. Галінська І. Л. Загадка Селінджера. М., 1986.
4. Галінська І. Л. Філософські та естетичні основипоетики Дж. Д. Селінджера. М., 1975.
5. Історія американської літератури / / За ред. Самохвалова:У 2ч. М., 1971, Ч. 2.
6. Людський Ю. Я. Нариси про американських письменниківХХ століття. Київ, 1968.
7. Мулярчика А. Післявоєнні американські романісти. М.,1980.
8. Тугушева М. / / Письменники США. Короткі творчібіографії / За ред. Я. Засурского, Г. Злобіна. М: 1990
9.Є.А.Бикова,
10.Л.М.Оляндер,
11.Л.П. Смольянова,
12.Є.Г.Сухомлина
13. Лупія в літературознавчих виданнях 80-х років, а такожна підставі прочитаної повісті письменника Дж. Д. Селінджера “Над прірвоюв житі».