УДК821.161.2-1.09:929 Базилевський
СергійЛитвиненко (Переяслав-Хмельницький)
Рецепціядуховного світу героїв античних міфів у поезії Володимира Базилевського
Areception of the spiritual world of heroes of ancient myths is in poetry ofVоlоdymyr Bazylevs’kyj
Анотація
У цій статтізроблено спробу презентувати рецепцію духовного світу героїв античних міфів упоезії сучасного українського письменника Володимира Базилевського. Шляхоманалізу його віршів досягнуто висновкових положень щодо авторських уявлень проміфологічне сприйняття світу у добу Античності.
Summary
An attempt topresent the reception of the spiritual world of heroes of ancient myths in thepoetry of the modern Ukrainian writer Vоlоdуmуr Bazylevs'kyjis done in this article. By the analysis of his poems, conclusions positionsare attained in relation to the author pictures of mythological perceptionof the world in time of Antiquity
Доба Античності сталаетапною ланкою в еволюції людства і є колискою європейської культури. Зародженняфілософської думки, різносторонній розвиток літературних жанрів, як по суті й виробленнявласне генологічного підходу до вивчення літератури (Аристотель), міфологізаціясфер життя – одна з ланок того підґрунтя, на якому створена парадигма культурницькихтрадицій сучасності.
Антична міфологіявпродовж уже багатьох віків залишається джерелом творчих пошуків діячів різнихвидів мистецтва. Серед них імена Данте Аліг’єрі, Х. Босха, М. Нітхардта, П. Брейгеля,М. Сервантеса, В. Шекспіра, І. Котляревського, Ф. Достоєвського, Дж. Джойса, Г.Гауптмана, Р.М. Рільке та багатьох інших.
ВолодимирБазилевський, сучасний український поет та літературознавець, у своїй творчостіхудожньо осмислює як діяльність митців стародавніх Греції та Риму («Марціал», «Епікур»,«Сторінка з Софокла», «Листування Гая Валерія Катулла Веронського (1-3)» тощо),так і античні міфи («Ліру розбив Орфей…», «Урвалася нить Аріадни», «СкринькаПандори», «Нить Аріадни» та інші). Окреме місце в його доробку відведено циклувіршів, який носить назву «Варіації на теми міфів Еллади» (книга «Світломєдиним», 1983). Як і більшість митців, осягаючи духовні та ідеологічні засади віруваньдавніх еллінів, поет прагне вивести моральні максими, які екстраполює всучасність. При цьому автор не відхиляється відсюжетів міфів, але робить їх художньо-філософський аналіз.
Самезвернення поета до теми міфів Давньої Греції є певною мірою традиційним у томусенсі, що осягнення інших, особливо давніших, культур є природне підсвідомебажання творчої натури. Наприклад, літературознавець А. Козлов припускає, що«українство, оцінюючи власні здобутки, шукає еталони в чужинців» [Козлов 2005: 125]. Дослідниквбачає у подібних «пошуках» прагнення відшукати дохристиянські культурніпам’ятки українського народу, а осягнення самобутнього характеру літератури науковецьприпускає через вивчення «звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів і свят народу навсіх рівнях його свідомості й у всі попередні періоди життя» [Козлов 2005: 129].Тобто запозичення інонаціональних образів і мотивів – це і прагнення до осягненнянайдавнішого духовного досвіду людства, і культурний рівень постаті митця.
Доречно згадати ітеорію «спадковості» культур (Платон, Вольтер, О. Блаватська), згідно з якоюДавній Єгипет застосовував досвід Атлантів [Блаватская 1994: 68.], а культурнінадбання єгиптян використовували іудеї (Мойсей) та елліни. Древні римляни ж,попри своє зверхнє ставлення до греків, узяли їхню міфологію за основу своєї.
В. Базилевськиймає свій погляд на питання інонаціональних культурних запозичень. Так, у статті«З чужого голосу», він опонує одному з критиків, який стверджує, що «місцеантичності мав би зайняти фольклор, як природний образ душі народу» [Базилевський 2005: 450]. Автор у зверненні до давніх культур вбачає необхіднуумову розвитку мистецтва. Для прикладу ж наводить творчість Мікеланджело, який,на його думку, не явив би світові своїх шедеврів «без обізнаності з пластикоюгрецьких майстрів» [Базилевський 2005: 450]. Поет і критик слушно застерігаєвід національної обмеженості, як і від сліпого наслідування постмодернихмотивів (рис) у літературі. Це два шляхи, які суперечать нормальному розвиткунаціональної культури. Тому протягом уже кількох століть актуальнимизалишаються слова класика «І чужому научайтесь й свого не цурайтесь» [Шевченко2006: 146]. Можна згадати і вислів відомого вченого-фізика Альберта Ейнштейна,який зауважив, що все, чого він домігся, він досягнув тільки завдяки тому, щостояв на плечах титанів.
Детальнішезупинимося на поезіях «Тантал», «Орфей», «Ніоба» з циклу «Варіації на темиміфів Еллади».
Тематична лінія вірша«Ніоба» відповідає античній міфічній, але ідейно твір спроектовано на минуле, сучасність,вічне. Такий триєдиний часопростір є художньою своєрідністю творчості В. Базилевського.Настрій вірша – душевні материнські страждання. Рядки поезії: «Ніжність їїматеринська – хіба вона не пройма?/ Найменша ще диха донька, дитина її,кровина./ Отямся, Ніобо, чуєш?/ Ніоба немов німа» [Базилевський 2004: 88] – кульмінаційнийекспресивний момент твору, після якого поет робить різку зміну акцентів – зНіоби, трагічної героїні античного міфу, на «Ніобу» – скорботну матір, що «вкуфайці плаче» [Базилевський 2004: 88]. Автор малює непроминальний світовий характерматеринського болю від втрати своїх дітей. А «куфайка» та «степ у вирвах снарядів»[Базилевський 2004: 88] додає національногоколориту цьому гіркому образу. Кількість дітей, які стали предметом гордощівНіоби-матері, різна згідно з різними джерелами. Автор відштовхується відверсії, що побутує, «починаючи з діяльності афінських трагіків» [Міфи-2 1994: 223],вона мала сім синів та сім дочок. Можливо, це й збіг, але припустимо, що образНіоби-багатодітної матері вжитий автором не випадково. Українська сім’я першоїполовини ХХ століття найчастіше й складалася з матері та діток. Багаточоловіків було розкуркулено, репресовано, вбито на війнах тощо. Таким чином, репрезентуючиміфічний образ Ніоби, автор торкається української національної трагедії.
Композиція віршапоказує як автор осмислює міф на мікрорівні. Художньо передані автором душевністраждання жінки-матері, яка втратила своїх дітей, не залишають байдужим,змушують співпереживати.
Вірш складаєтьсяз чотирьох некласичних катренів та однієї п’ятирядкової строфи. Два перші рядкичотиривіршів – рецептивний авторський опис, а два наступні – роздуми продушевний стан героїні. Поет розгортає ідейно-тематичну лінію твору в двохнапрямах. Беручи за основу міфічну легенду, він зображує горе української родини,спричинене воєнним лихоліттям. Відтак образ Ніоби набуває більш символічного, ане конкретного значення.
Схожі мотивиспостерігаємо у вірші «Скринька Пандори» (книга «Колодязь», 1988), де автор черезсюжет античного міфу веде філософські роздуми про людські недосконалості тастраждання. Можна припустити проекцію на український народ, адже слова «шляхзаступи і ядерний меч відверни» [Базилевський 2004: 194], зважаючи на ріквиходу збірки, де поміщено цей твір, підштовхує до роздумів про актуальну натой час тему Чорнобильської трагедії. Автор закликає свого ліричного герояЕпіметея (античний міфічний персонаж): «не випусти … всесвітньої злоби …, ідина Олімп, віддай оту скриньку богам» [Базилевський 2004: 194]. Через змалювання чуттєвих та зорових образівавтор показує перші кроки людства до саморуйнації, поет прагне застерегтилюдину, як найдосконалішу із земних Божих живих творінь: «ще ближні щасливі, незнають про муки і горе,/ метал не ширяє, чарує й возносить блакить» [Базилевський2004: 194].
В обох творах останнястрофа виступає авторським узагальненням роздумів, висловлених в попередніх. Якщона початку вірша домінують конкретні епізодичні деталі, то останні рядкивиступають як загальна максима, яка крім національних рис має і вселюдськийфілософський підтекст. Проблеми людства, такі як самотність старіючої матері, антропологічнасаморуйнація, спонукають поета до пошуку виходу з кризи. Якщо у вірші «Ніоба»,героїня позбавлена змоги протистояти вищій волі, то у поезії «Скринька Пандори»автор закликає героя до духовного протистояння волі богів, якими й підіслана донього «прекрасна й підступна Пандора» [Базилевський 2004: 194]. Отже, доходимо висновку, що в авторськійконцепції, людство може уникнути душевних страждань шляхом духовногопротистояння спокусам, пристрастям, злу.
На прикладі цихпоезій можна певною мірою простежити власне бачення автором міфічногосвітосприйняття давніх греків. Поету, швидше за все, імпонують християнськідуховні принципи на противагу античним, дохристиянського періоду. Концепціялюдини в античній культурі, як іграшки в руках Богів, мабуть, не знаходить відповідниківу світогляді автора. Так, доля Ніоби, покараної Олімпійцями Аполлоном таАртемідою за гординю перед їхньою матір’ю – богинею Лето, викликає швидшеспівчуття «За віщо ж її покарано, скажіть, семибрамні Фіви? … Гідність їївелика, правда її – провина?» [Базилевський 2004: 88]. Згідно з міфом, Ніобабула дружиною царя Фів Амфіона [Міфи-2 1994: 222], тому й тут автордотримується давньогрецької міфології. Або: «боги не прощають зухвальства, їмхочеться сліз» [Базилевський2004: 193] –звучить звернення до Епіметея у «Скриньці Пандори».
Отже, з допомогоюіндивідуальної поетики автор пропонує власну рецепцію не лише античних міфів, ай давнього міфічного світогляду взагалі. Як зазначає А. Козлов, «кожен прийом –це фактично найконкретніший і найдоступніший вияв духовності автора іперсонажів його твору» [Козлов 2005: 113]. «Прийом творчості письменника – цетака система використаних ним засобів, яка підпорядкована певній меті написаннятвору, відповідає основним його світоглядно-естетичним чи методологічним установкамна сам процес творчості – його духовності» [Козлов 2005: 113].
У цьому жконтексті побудована ідейна, тематична та хронотопікальна лінії вірша «Тантал».Рушієм його сюжету є духовний конфлікт міфічних героїв – верховного олімпійськогобога Зевса й смертного царя Тантала, який осуджується стріловержцем за зраду тазарозумілість.
Зевс, метою якогоє випитати у Тантала «до отих голодранців дорогу» [Базилевський 2004: 86], намагається зламати його волю, тиснена його душу й серце. Тантал же протистоїть духовно, будучи глибоко переконаниму правильності свого вибору. Ідейно-духовні переконання, на нашу думку,домінують у міфічного «відступника» тому, що віра в правильність ідеї перемагаєнад корисливими мотивами і навіть над загрозою фізичного знищення. Душевний жеспокій приносить йому духовна перемога над верховним богом «Посміхався Тантал,ні свинцем, ні дарами не вбитий./ Знав Тантал достеменно: він Зевса в цей деньпереміг» [Базилевський 2004: 86]. Отже, попривідсутність надії на порятунок фізичний, герой внутрішньо спокійний, бо дбаєпро порятунок душі шляхом вірності своїм принципам.
Це наштовхує надумку, що через образ Тантала поет виражає велич постаті борця за ідейніпереконання. Зевс – уособлення ідеологічної системи, що намагається зламати духбунтаря в будь-який спосіб. Дійсно, у діалозі Зевса й Тантала можна побачити,скажімо, алюзію на допит у кабінеті слідчого спецслужб. Адже наявні методи іприйоми «обробки» свідомості ліричного героя-бунтівника, де залякування межуєзі спокусами:
І сказав йомуЗевс: – Знаю, хочеш ти пити нестерпно.
Ось цілющийнектар, але спершу назви імена.
Запевняю тебе – станераєм Аїдове пекло.
Обіцяю тобі, щоніхто про зізнання не взна [Базилевський 2004:86].
… Цілий тижденьне їв ти нічого,
Ось амброзіячуєш?
Не соромся,Тантале, бери.
Але спершу вкажидо отих голодранців дорогу…
[Базилевський 2004: 86].
Схожі художні прийоми спостерігаємо у поемі Д. Павличка«Кирило Осьмак». Уцьому творі за допомогою діалогів між слідчим тапрезидентом Української Головної Визвольної Ради (1944 р.) поет яскраво зобразивсистему допиту головного героя – духовно стійкого, відданого національній ідеї. Слідчийспокушає його: «…вас поважати треба» [Павличко Д. 2008: 1], «там ваша молодістьвоскресне» [Павличко Д. 2008: 1], залякує: «…а як ні, не бачити вамволі,/ Зогниєте в тюрмі» [Павличко Д. 2008: 1] та намагається жалем здобути покору:«Дружина жде на вас, дитина батька кличе» [Павличко Д. 2008: 1] тощо. Герой же «тричі каже:Ні!» [Павличко Д. 2008: 1], стверджує свої переконання та безстрашність«засудите на смерть, проситися не буду» [Павличко Д. 2008:1]. Отже, попри те, що В. Базилевськийта Д. Павличко використали різні джерела сюжету, у поезіях обох митців відчуваєтьсяпраця з усвідомлення, осягнення вірності ідеї як показника високої духовноїстійкості особистості.
Увиразнюючивелич духовного протистояння ліричного героя, автор вкладає у його устаморальну максиму:
Той не годен життя, хто ціноювідступництва й зради,
мов якийсь нечестивець, подовжуєвласне життя
[Базилевський 2004: 86].
Автор підкреслює стійкість духу Тантала, якийвідчуває моральне право вказати навіть верховному богу-олімпійцю на вади, якіпідточують його єство, поступово зменшують його здатність до мудроговерховенства, позбавляють відчуття повноти життя як гармонійного існування.Отже, система, яка перестає функціонувати, спираючись на хибні духовно-моральніпостулати і на чолі якої перебуває «нечестивець», приречена на занепад тазнищення. Аналогічні думки можна знайти і в теософських працях Д. Андрєєва, якийрепрезентує ідею «непрощенності злочину, скоєного верховною владою, тобто усвідомленнянеспроможності тієї влади, яка будується на порушенні етичних норм» [Андреев2006: 385]. Отже, осмислюючи античні міфологічні вірування, В. Базилевськийпевною мірою розкриває перед читачем свої духовні переконання, в яких відчуваєтьсяхристиянська основа.
Саме дух дохристиянськогоантичного світобачення передає автор у своїх поезіях – варіаціях на теми міфівЕллади. Вірш «Орфей» являє авторське бачення місця людини в античній міфології.Її щастя та доля залежить від її ставлення до богів та від симпатії до неїсамих олімпійців. «Кляни свою долю пропащу, замовкни навіки,/ нестерпний свійбіль замуруй у непам’яті ніші» [Базилевський 2004: 87] – такий фатальний вирок отримує Орфей.
Використовуючиобраз Орфея у своїй поезії, В. Базилевський повністю дотримується його традиційноготрактування в міфології еллінів. Усі подробиці трагедії Орфея описанівідповідно до античного міфу. Адже відомо, що Орфей «славився як поет і музикант,наділений магічною силою мистецтва, якій підкорялись не лише люди, а й боги, інавіть природа. …Жонатий на Еврідіці, яка раптово померла від укусу змії. …вцарстві мертвих Аїд, Персефона, пес Цербер покорені його грою. …Аїд обіцяє повернутиЕврідіку на землю, якщо … Орфей не гляне на свою дружину, перш ніж зайде в свійдім. …Орфей порушує заборону і дружина відразу зникає в царстві мертвих» [Міфи-21994: 262]. Цей мотив точно передано поетом у творі (див. цитати нижче).
У вірші «Орфей» поетзмальовує страждання ліричного героя – міфічного співця Орфея, який побиваєтьсячерез втрату своєї коханої. Чітко прописана лінія душевних страждань, щопереповнюють його душу, духовна ж напруга передана опосередковано. Орфей, неприймаючи закони богів, які розлучили його з дружиною, безпорадний. Автор радитьгероєві реалізувати свій духовний потенціал у творчості:
А прийде поракалендарна – яви свої чари
Фракійськівакханки жагучі хай казяться всує.
Торкнися ж,Орфею, струни золотої кіфари –
Хай звірневситимий і птаха твій голос почує
[Базилевський 2004: 87].
Проте, автор такожі докоряє Орфеєві за його слабкість. Адже він духовно не вистояв і, піддавшисьсумнівам, страхові нової втрати, душевним поривам, порушив Аїдову умову, знищившитаким чином можливість щасливого несамотнього життя. «З країни померлих неприйде твоя Еврідіка./ Ти сам в тому винен, Орфею, і це найстрашніше» [Базилевський 2004: 87], – дорікає автор міфічному митцеві.
Доходимо висновку,що саме рецепція духовного і душевного начал у світі античних міфічних героїввіршів Володимира Базилевського, а головне, бажання зрозуміти місце людини всистемі уявлень давніх еллінів є ланками у авторському осягненні культуриАнтичності.
Отже, використовуючисюжети античних міфів, не відхиляючись від них, В. Базилевський розгортає своєідейне коло, джерелом якого є його ціннісні орієнтації. Часто з допомогоюміфічної тематики автор розкриває українську національну проблематику. Репрезентуючиобрази героїв античних міфів, поет охудожнює їх, уможливлює їхнє подальше існуванняі в національній культурі. Саме ж оригінальне звернення до них, що єтрадиційним у світовій літературі, підкреслює значний духовний і мистецький потенціал,високий рівень творчості В. Базилевського.
Бібліографія
1. Андреев 2006 – Андреев Д.Л. РозаМира. – М., 2006. – 608 с.
2. Базилевський 2004 – Базилевський В.О. Вертеп: Вибрані твори / Вступ. ст.Л.М. Новиченка. – К., 2004. – 608с.
3. Базилевський 2005 – Базилевський В.О. ЛукОдіссеїв: статті, есеї, діалоги. – К., 2005. – 656с.
4. Блаватская 1994 – БлаватскаяЕ.П. Теософский словарь. – М.,1994.– 640 с.
5. Козлов 2005 – Козлов А.В. Духовність як літературознавчакатегорія: Монографія. –К., 2005. – 272 с.
6. Міфи-1 1994 – Мифынародов мира. Энциклопедия в 2 т. / Гл. ред. С.А. Токарев. – М., 1994. – Т. 1.: А-К. – 671 с.
7. Міфи-2 1994 – Мифынародов мира. Энциклопедия в 2-х т. /Гл. ред. С.А. Токарев. – М., 1994. – Т. 2.: К-Я. – 719 с.
8. Сл.-спр. 1996 – Словарь-справочник«Человек и общество» (Философия), / Авторы-сост.Коротец И.Д., Штомпель Л.А., Штомпель О.М. – Ростов-на-Дону, 1996. – 544с.
9. Павличко Д. 2008 – Павличко Д. Кирило Осьмак // ЛітературнаУкраїна. – 8 травня. – 2008. – С. 1, С. 5.
10. Шевченко 2006 – Шевченко Т.Г. Кобзар / Передм. П. Мовчана;Приміт. Є. Нахліка. – К., 2006. – 344 с.
Відомостіпро автора
Сергій ВолодимировичЛитвиненко, аспірант кафедри літератури та методики навчання Інституту мови талітератури ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університетімені Григорія Сковороди».
Сергій ВолодимировичЛитвиненко
вул. БогданаХмельницького, 99, кв. 70,
м.Переяслав-Хмельницький,
Київська обл. 08400
8 (04467) 7-13-13 – дом. тел, 8-096-77-33-00-9 – моб. тел., секція «Духовність».
Науковий керівник: ТокманьГанна Леонідівна, доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, професор
SergiyLytvynenko, the graduate student ofdepartment of literature and method of teachingof Institute of language and literature of SHEE «Pereyaslav-Khmel'nytsky SPU named by Grygoriy Skovoroda.
SergiyLytvynenko
st. BogdanaKhmel'nytskogo
t.Pereyaslav-Khmel'nytsky
Kyiv reg.
08400
8 (04467) 7-13-13 – home. tel., 8-096-77-33-00-9 – mob. tel.
Scientificleader Tokman' Ganna Leonidivna doctor of pedagogicalsciences, candidate of philologicalsciences professor