ЗМІСТ
Вступ
1. Психологізмрозповіді А. Катренка «Омелько цуценя»
2. Психологічні особливості літературиХІХ століття
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Зрозуміло, що зпогляду сучасних естетичних критеріїв і уявлень література цього періоду вжевтратила новизну, і назва залишилася традиційною, як, наприклад, «нова історія»чи «нова філософія». Але з погляду історико-літературного вона відповідає ізмістові, і формі. Порівняно з давньою це була література нової тематики,нового героя і нового мовного оформлення. її покликала до життя нова епоха —епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби протисоціально-національного гніту, створення національних держав, психологізму.Саме цим жив увесь слов'янський світ на початку XIX ст. Акумулюючисуспільно-естетичні настрої і потреби, література як складова частинанаціональної художньої свідомості піднімає проблеми життя народу, його мови,історії, культури, соціальної і національно-визвольної боротьби. Зрозуміло, щовизначальною для пізнання народу, його самосвідомості й світосприйняття булаусна народна творчість. Саме вона й послужила найпотужнішим джерелом новихобразів та ідей, прокладаючи в літературі шлях демократичним героям, живійнародній мові.
1. Психологізм розповіді А. Катренка «Омелько цуценя»
Герой розповіді Омелько внутрішньо схожий на героїв Достоєвського — Розкольникова ( «Злочин і покарання»), Олексія Івановича ( «Гравець»), якінаодинці леліяли свої ідеї завоювання місця в суспільстві і, намагаючисьреалізувати їх, приходили до фатального кінця, який знаменував крахіндивідуалістичної моралі. їм властива потаемнисть внутрішнього конфлікту,надія лише на власні сили: «Піду шукати собі долі такий, яка хочеться мені.Віддалився туди, де люди головою живуть, на нім працюють, а не горбом лишеодним скотинячі » — думає Омелько, герой розповіді О. Катренка.
Психологічними параметрами тактики такої людини було звернення доавантюри, заховання своїх дійсних намірів, його пристрасті спалахують ізатухають без свідків, а внутрішнє життя — таємниця для інших. Душа Омелькастає іподромом поєдинку добра і зла, соціальне коріння яких для самого злочинцязалишається таємною.
Психологічний аналіз на новому етапі розвитку реалістичної художностіробить якісний виток. Герої творів Панаса Мирного занурюються в ретроспективнийперегляд власної біографії для підкріплення своєї совісті. А і. Франко надаєсвоїм персонажам можливість реконструювати невідому ним ретроспективу, а всюжетному фіналі підкріпити розгадане ще і сповідувальний словом. До такогоприйому прибігає і А. Катренко. Ретроспективно-сповідувальний спосіб з'ясуваннявнутрішньої історії людини, його морального падіння або відродження початий щеТ. Шевченка. Крім того, А. Катренко звертається і до мотивів, розробленихКобзарем у ряді поем, переносить їх в свої часи. Психологізм, який зустрічаємо вІ. Нечуй-Льовіцкого, Панаса Мирного, І. Франко, що тяжіє до описового,народницького, А. Катренко зумів певними ниточками прив'язати до неореалізму.
Створюючи цілісну картину життя людини, А. Катренко просліджує вигинипсихіки, ті зльоти і катастрофи, здивування і розчарування, які випробовуєперсонаж. Дослідник людської долі мислив положення особи закономірнимпродовженням всієї попередньої соціальної і духовної історії індивіда, так іпроявляє себе майстром психологічної передісторії. Глибоке розуміння соціальногокоріння вмісту внутрішнього життя індивіда — лише так можна трактуватиподальший напрям живу пам'ять тих конкретних взаємин особи і оточення, які малимісце на її попередній життєвій дорозі і сформували її соціальний характер.
Твір «Омелько Цуциня» можна класифікувати як «розповіді долі» (І.Денісюк), які були не е диничным явищем в XIX столітті, особливо в творчостіМарко Вовчок ( «Козачка», «Одарка», «Аграфена»), Ганни Барвінок ( « Домашнєгоре »Жіноче лиха »). 0. Катренко просліджує життя Омелька біографічно — віднародження до моменту смерті. Подібні тенденції спостерігаються в тодішнійросійській прозі, тому Е. Шубін справедливо звертає увагу на дві тенденціїрозвитку малої російської прози кінця XIX — початки XX століття. «Це тенденціяновелістичного з її прагненням до формальної точності, голої сюжетноїконструкції, максимального лаконізму і тенденція оповідні, яку характеризуютьтяжіння до епічної широти, вільної побудови сюжету і зближення з жанромповести, оповідна манера викладу». У розповіді «Омелько Цуциня» гору бере другатенденція, тим більше що в українській прозі вона довгий час переважала, що допевної міри пояснюється переважно сільською тематикою, яка і зумовила викладовуформу оповідання, запозичену з фольклору. Аби умістити історію життя в жанровірамки оповідання, письменник членує виклад на 12 розділів, кожен з яких — окрема історія. Неквапливо, з епічним спокоєм і послідовністю розповідає авторпро життя Омелька Цуцині в строго хронологічному порядку. А закінчує твір (про це- пізніше) постановкою питання про місце людини в суспільстві, де можливіганебні, безкарні злочини. Це твір про конфлікт людської совісті з тимсуспільним устроєм, в якому домінують зло, фальш, хитрість, підлота, гріх.Письменник поступово, поетапно (розділ за розділом) веде до складностіситуації, осмислення життя, де гармонія повинна померкнути або від матеріальноїубогості, або від грязі в свідомості.
Прагнення уловити гострі конфлікти, рельєфно показати протиріччя життя ісвідомості людини під впливом нових суспільних стосунків спонукав О. Катренкаудаватися до певної драматизації реалістичного прозаїчного твору. Основудраматичного початку в розповіді (та і не тільки в нім) утворює трагедія особи,а істотним структурним елементом є сцени драматичної дії, в яких в різнихформах людського спілкування з'ясовуються этико-идеологические позиції героїв. Сцени драматичної дії організованіписьменником як діалоги з торгівельно-психологічній і ідеологічній тематиці.
2. Психологічні особливості літературиХІХ століття
Одна з головних привабливих рис художньої літератури — це здатністьрозкрити таємниці внутрішнього світу людини, виразити душевні рухи так точно іяскраво, як це не зробити людині в повсякденному, звичайному житті. Упсихологізмі один з секретів довгого історичного життя літератури минулого:кажучи про душу людини, вона говорить з кожним читачем про нього самого.
Українська література досягла в зображенні внутрішнього світу людинивисоких художніх вершин. Імена Гуцола, Катренка та ін. — це імена найбільших,геніальних письменників — психологів, рівних яким не так вже багато в світовійлітературі.
Бути психологом — означає розуміти людську душу, проникати в прихованімотиви вчинків, словом — вивчати людину. Але який же письменник позбавленийцієї якості?
При цьому підкреслюється, що «письменники — психологи» змальовуютьвнутрішній світ людини особливо яскраво, живо і детально, досягають особливоїглибини в його художньому освоєнні. У деяких роботах того часу відбувалосяінколи невиправдане приниження тій літератури, в якій був відсутній психологізму вузькому сенсі. Це траплялося, звичайно, ненавмисно і неусвідомлено,найчастіше — як наслідок зсуву понять, коли психологізм одночасно розуміється іяк загальна властивість літератури, що полягає у відтворенні людськиххарактерів, і як в зображенні в художньому творі внутрішнього світу героїв.Наявність психологізму оголошувалася критерієм художності твору: «Є. область,без розкриття якої істотно людське в художньому творі не житиме повним життям:це сфера відчуттів, внутрішній світ героїв у всій його своєрідності, глибокорізний в кожного з них».
У поняття психологізму включається зазвичай і глибоке зображення власневнутрішнього світу людини, тобто його думок, переживань, бажань про психологізмяк особливе, якісно визначене явище, що характеризує своєрідність стилю даногохудожнього твору, є сенс говорити лише тоді, коли в літературі з'являєтьсяформа прямого зображення процесів внутрішнього життя, коли література починаєдосить повно і детально змальовувати такі душевні рухи і розумові процеси, якіне знаходять собі зовнішнього вираження, коли відповідно — в літературіз'являються нові композиційно — оповідні форми, здатні зберегти приховані явищавнутрішнього світу досить природний.
Психологізм — це певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражаєтьсяхудожній сенс, ідейно — емоційний вміст.
українська література ХІХ століття, особливо другої його половини, займаєтут особливе, унікальне місце. За загальним визнанням, саме в ній психологізмдосягає високих вершин, пізнання і освоєння внутрішнього світу людини набуваютьнебувалої глибини гостроту.
Само визнання російської літератури як одна з провідних літератур світубагато в чому пов'язане з її унікальним психологізмом.
Через низку обставин саме українська література ХІХ століття з особливоюгостротою і наполегливістю ставила проблеми ідейно — етичному єству людини,морально відповідальності особи, пред'являла людині вищі етичні вимоги, недопускаючи знижок і компромісів. Тому читача залучало і залучає не лише те, щовона розширює і заглиблює наші представлення внутрішньому життю людини, але впершу чергу те, що вона говорить нам багато нового і дуже коштовного про тудуховну роботу, яка втілюється в думках і переживаннях, відкриває нам невідоміраніше глибини і ідейно — етичному єству людини.
Висновки
Література кінцяXIX — початку XX ст.— найвищий етап художнього розвитку нової українськоїлітератури. Він характеризується дальшим розвитком і водночас оновленнямхудожніх засобів і прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм,посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком,урізноманітненням художніх напрямів і течій, їх складною взаємодією іспівіснуванням (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм). У літературуприходить нова творча генерація, що започатковує нову літературну школу.Виховані на кращих зразках вітчизняної літератури, збагачені европейскимхудожнім досвідом, письменники кінця XIX — початку XX ст. найбільшу увагуприділяють філософському осмисленню становища людини в суспільстві,взаємозв'язку особи і суспільства, одиниці й маси. Посилена увага довнутрішнього світу людини, її духовності зумовила такі визначальні риси, якфілософічність, інтелектуалізм, ліризм оповіді.
Список використаної літератури
1. Вопросы литературы. — 1974. — № 1 1. — С. 235.
2. Історія української літератури XIX ст.: У 3 кн.:Навч. посібник для студентів філ. спец, вузів / М. Т. Яценко (ред.). — К.:Лыбидь, 1995. — Кн. 3: 70-90-ті роки XIXст. — 1997. — 43 1 с.
3. Катренко О. Омелько Цуциня. — Харків, 1890. — 145 с
4. Ковалів С. Твори. — К.: Держлітвидав України, 1958.— 724 с
5. Кодак М. П. Психологізм соціальної прози. — К.:Наукова думка, 1980. — 163с.
6. Неживий О. Для рідного слова: Творча спадщинаБориса Грінченка і проблеми національного виховання. — Луганськ, 1994.— 91 с
7. Фащенко В. Вибрані статті. — К.: Дніпро, 1988. —372 с
8. Франко І. Слово про критику. — T. 30. — 719с.
9. Шубин 3. Жанр рассказа в литературном процессе //Русская литература. — 1965. — №3. — С. 27-53.
10. Відділ рукописів ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАН України Ф61.540
11. Відділ рукописів ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАН України Ф61.5»