Князі у слові ополку Ігоревім
Одназ перших писемних пам’яток давньої руської літератури, „Слово о полку Ігоревім”є надзвичайно цінною навіть за належності неперевірених та невірних даних. Вонає зразцем близького до того часу погляду на не такі давні, як за наших часіввони є, події у світському та політичному житті країни.
Описподій викладається бурхливо, непослідовно, істотно плутаючи необізнану у деталяхісторії людину. Автор постійно повертається в минуле засуджуючи чи вихваляючирізних правителів на землі руській з різних часових відрізків та територіальноне співпадаючих областей події. Яро призиває не забувати історію руських земельта відважну їх боротьбу з різноманітними завойовниками.
Літописпочинається зі згадки „бояня”, тобто співця, або літописця котрий зберігаєподії давнини для нащадків. Не зовсім зрозуміло, але здається він має навазісамого себе промовляючи про себе у третій особі. Згадуються і великі князіруські, сини Володимира Красно Сонечко, Ярослав Мудрий та Мстислав Хоробрий. „Которыйдотечаше та преди пЂснЂ пояше, старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зарЂзаРедедю предъ полкы Косожьскыми, красному Романови Святъславличю.” Це схоже нахарактерну від початку для східних творів неодмінну та необхідну згадку у всіхісторичних чи маючих відносини до історії документів та літописань про найбільшвідомих та славетних правителів, що жили кілька поколінь тому.
Літописецьдосить поблажливо ставиться до пізніх Ольговичів: „… И речь ему буй ТуръВсеволодъ одинъ братъ, один свЂтъ свЂтлый ты Игорю, оба ес†Святъславличя”; Ігорзмальвується хоробрим відважним воїном, поборником миру та захісником рідноїземлі: „Чрълень стягъ, бЂла хорюговь, чръвлена чолка, сребрено стружіе,храброму Святъславличю. Дремлеть въ полЂ Олгово хороброе гнЂздо далечезалЂтЂло; не было нъ обидЂ порождено нисоколу, ни кречету, ни тебЂ черныйворонъ, поганый Половчине.” Досить часто на підмостки виходить і брат Ігоря,Всеволод Святославич: „Яръ туре Всеволоде! стоиши на борони, прыщеши на воистрелами, гремлеши о шеломы мечи харалужными. Камо туръ поскочаше, своимъзлатымь шеломомъ посвЂчивая, тамо лежать поганыя головы Половецкыя; поскепанысаблями калеными шеломы оварьскыя отъ тебе яръ Туре Всеволоде.” В цих строкахявно відчувається ярий поклик до війни, до збереження руських земельадресований здебільшого, напевне, не тільки Всеволоду, а й іншим руським князям.
Протев подальших рядках він різко відкликається про Олега Святославича, котрийпровів пів життя відвойовуючи батьківську спадщину: „Кая раны дорога братіе,забывь чти иживота, и града Чернигова, отня злата стола, и своя милыя хоти красныяГлЂбовны свычая и обычая? Были вЂчи Трояни, минула лЂта Ярославля; былиПолци Олговы, Олга Святъславлича. Той бо Олегъ мечемь крамолу коваше, и стрелыпо земли сЂяше. Ступаетъ въ златъ стремень въ градЂ ТмутороканЂ. То же звонъслыша давный великый Ярославь сынъ Всеволожъ: а Владиміръ по вся утра ушизакладаше въ ЧерниговЂ; Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе, ина канину зелену па полому постла, за обиду Олгову храбра и млада Князя.”Літописець взагалі здається не схвалює практики поклику на ¢допомогу¢ чужинців, ким бивони не були- чи то половцями, чи то угорцями, що їх приводивСвятополк на противагу половчанам Олега — та в яких би родиннихвідносинах з княжими родами вони не знаходились.
Невідомийписьменник щиро та горісно оспівує смерть Ігоря що повернув на допомогу братовіта загинув. „Ту кроваваго вина недоста; ту пиръ докончаша храбріи Русичи: сватыпопоиша, а сами полегоша за землю Рускую. Ничить трава жалощами, а древо стугоюкъ земли преклонилось.” Він засуджує усіх князів скопом за недбалість у захистірідної землі, за спроби не тільки здобути належне по чину та спадщині, але івідхопити чуже. „Уже бо братіе невеселая година въстала, уже пустыни силуприкрыла; въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука. Вступилъ дЂвою на землюТрояню, въсплескала лебедиными крилы на синемь морЂ у Дону плещучи, убуди жирнявремена, усобица княземь на поганыя погыбе. Рекоста бо братъ брату: се мое, ато моеже; и начаша князи про малое, се великое, молвити, а сами на себе крамолуковати: а поганіи съ всЂхъ странъ прихождаху съ побЂдами на землю Рускую.” Вінтакож висловлює непідробний жаль про загибель одного з останніх захисниківземлі руської з майже всією дружиною, жаліючи жінок що втратили своїхчоловіків. А згадуючи неприпинну смугу між князівських усобиць, ніби з сумомпохитує головою: „О! далеч зайде соколъ, птиць бья къ морю: а Игорева храброгополку некресити. За нимь кликну Карнаижля поскочи по Руской земли смагу людемъмычючи въ пламянЂ розЂ. Жены рускыя въсплакашась аркучи: уже намь своихъ милыхъладъ ни мыслію смыслити, ни думою сдумати; ни о очима съ глядати, а злата исребра ни мало того потрепати. А въстона бо братіе Кіевъ тугою, а Черниговьнапастьми: тоска разліяся по Руской земли; печаль жирна утече средЂ землиРускыи; а князи сами на себе крамолу коваху; а поганіи сами побЂдами нарищущена Рускую землю, емляху дань по бЂлЂ отъ двора. Тіи бо два храбраяСвятъславличя, Игорь и Всеволодъ уже лжу убуди, которую то бяше успилъ отецьихъ Святъславь гроздный выликый Кіевьскый.”
„Ты буйРюриче и Давыде, не ваю ли злачеными шеломы по крови плаваша? Не ваю лихрабрая дружина рыкають аки тури, ранены саблями калеными, на полЂ незнаемЂ?Вступи та гн̃а въ злата стремень за обиду сего времени, зане землю Рускую,за раны Игоревы буего Святъславлича! Галичкы Осмомысле Ярославе! высокосЂдиши на своемъ златокованнемъ столЂ. Подперъ горы Угорьскыи своими желЂзнымиполки, заступивъ Королеви путь, затворивъ Дунаю ворота, меча времены чрезъоблакы, суды рядя до Дуная...” Тут автор майже гнівно призиває решту князівзакрити кордони держави від чужоземців, спільно та міцно стати на їх обороні,щоб запобігти все новим грабункам руської землі, яким вона підвергалась кожногоразу як ті ступали на її території. „А ты буй Романе и Мстиславе! Храбрая мысльносить васъ умь на дЂло, высоко плаваеши на дЂло въ буести, яко соколъ навЂтрЂхъ ширяяся, хотя птицю въ буйст†одолЂти.” Він наче висловлює докірсильним та мужнім князям, що, зав’язнувши у боротьбі за престоли, зовсім забулипро майже беззахисну без їх опіки рідну землю. Вихваляючи Святославичівпосталих на оборону батьківщини, досить єхидно проходиться по нащадкахМстислава Великого „Донъ ти княже кличеть, и зоветъ князи напобЂду. Олговичихрабрыи князи доспЂли на брань. Ингварь и Всеволодъ, и вси три Мстиславличи, нехуда̀ гнЂзда шестокрильци, не побЂдными жребіи собЂ власти расхытисте, коеваши златыи шеломы и сулицы ляцкыи и щиты. Загородите полю ворота своимиострыми стрелами за землю Рускую, за раны Игоревы буего Святъславлича.”Здається, що такими їдкими словами автор намагається змусити їх замислитися,зупинити ворожнечу, припинити ділити ¢шмат пирога¢ у виглядіРуської держави-бо ж поки розподілять той може і ¢зіпсуватися¢.
Недобревін озивається і про полоцьких князів: „Изяславъ сынъ Васильковь позвонисвоими острыми мечи о шеломы Литовьскыя; притрепа славу дЂду своему Всеславу, асамъ подъ чрълеными щиты накрова†тра†притрепанъ Литовскыми мечи. И схоти юна кровать, ирекъ: Дружину твою Княже птиць крилы пріодЂ, а звери кровьполизаша. Небы ту брата Брячаслава, ни другаго Всеволода; Единъ же изронижемчужну душу изъ храбра тЂла, чрезъ злато ожереліе. Уныли голоси, поничевеселіе. Трубы трубятъ Городеньскіи: Ярославе, и вси внуце Всеславли! ужепонизить стязи свои, вонзить свои мечи вережени; Уже бо выскочисте изъ дЂднейславЂ: вы бо своими крамолами начасте наводити поганыя на землю Рускую, нажизнь Всеславлю. Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи наседмомъ вЂцЂЗояни.”
Висновок
Наоснові тексту „Слова...” я б виказала думку, що даний твір, схоже, міг бутинаписаний на замовлення нащадків Святославичів, або прихильними, союзними доних представників тогочасної еліти. Проте із таким же успіхом це могла бути йпросто небайдужа до долі своєї країни освічена людина. Одне є точно виключеним:авторство не може належати жодному з представників руського духовенства, бо втворі постійно проминають мимохідь вживані імена давніх язичницьких богів,часто люди, а зокрема князі найменуються то „Дажь-божими внуками”,то ще як у подібному ж дусі, що є зовсім нехарактерним для церковних текстів.
Наскількимені відомо, автор „Слова о полку Ігоре— ще й досі невідомий і напевнезалишиться таким ще довго.
Джерелата література
1. Катерининськакопія кінця XVIII століття. Слово о полку Игоре†Игорясына Святославля Внука Ольгова. (Електронний варіант).
2. Іван Франко.Слово про похід Ігоря. //Друкується за збірником «Слово о плъкуИгоре※, стор. 148 — 167; переклад звірено з автографом. Автограф зберігаєтьсяу відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, фонд 3(архів Івана Франка), № 401. // Вперше переклад опубліковано в кн.: «ІванФранко. Статті і матеріали. Збірник третій», Львівський державний університетім. Івана Франка, Харків, 1952, стор. 5 — 24. (Електронний варіант).