/>Збірка«З вершин і низин»
За весь чассвоєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем івеличезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичнихтворів не друкувалися в збірках, а лише в періодичній пресі або ж залишилися врукописа 1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин інизин».
Збірка «Звершин і низин» — це складна мистецька будова з віршів, писаних у різнийчас і з різного приводу. «Укладаючи матеріал для цієї книжки, — писавІ.Франко у „Передньому слові“, — я покинув думку про хронологічнийпорядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте,хотілось мені придати яку–таку артистичну суцільність». Збірка складаєтьсяз семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. Уперших трьох розділах — «De profundis», «Профілі і маски»та «Сонети» — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх —«Галицькі образки», "Із жидівських мелодій", «Панськіжарти» та «Легенди» — твори епічні.
PROFUNDIS
Гімн
Веснянки
«Гримить!Благодатна пора наступає...»
«Грієсонечко!..»
«Земле, моявсеплодющая мати...»
«Розвивайся,лозо, борзо...»
«Не забудь,не забудь...»
«Ще щебечеу садочку соловій...»
«Весно, ох,довго ж на тебе чекати!..»
«Ой, що тов полі за димове?..»
«Весняніїпісні...»
Vivere memento!
Осінні думи
Журавлі
«Падедодолу листя з деревини...»
Скорбні пісні
«Не винен ятому, що сумно співаю...»
«Буваютьхвилі — серце мліє...»
«До морясліз, під тиском пересудів...»
«Нехай ітак, що згину я...»
«Тяжко-важковік свій коротати...»
«Мій раюзелений...»
Нічні думи
«Ночібезмірнії, ночі безсоннії...»
«Догораютьполіна в печі...»
«Не покидаймене, пекучий болю...»
«Місяцю-князю!..»
Думи пролетарія
На суді
Semper idemi
Ідеалісти
«Всюдинівечиться правда...»
Супокій
Товаришам
«Не людинаші вороги...»
Excelsior!
Беркут
Човен
Каменярі
Ідилія
Профілі і маски
Поезія
Поет
Пісня і праця
Чим пісня жива?
Співакові
Рідне село
Україна
Моя любов
Картка любові
«Плив гордояструб в лазуровім морі...»
Тріолет ("Іти лукавила зо мною!..")
«Я нелукавила з тобою...»
«Я будужити, бо я хочу жити!..»
Знайомим інезнайомим
Корженкові
N.N.(«Виступаєш ти чемно, порядно...»)
N.N. («Будьздорова, моя мила...»)
Олі
Гриць Турчин
Оси
«Був у насмужик колись...»
«Послухай,сину, що премудрість каже...»
«Хлібороб»
«Ужас наРусі»
Сонети
Вольні сонети
«Сонети — се раби. У форми пута...»
«Чого ти,хлопе, вбравсь у стрій лицарський...»
Котляревський
«Вамстрашно тої огняної хвилі...»
«Як тезалізо з силою дивною...»
Сікстинськамадонна
Пісня будущини
«Колись всонетах Данте і Петрарка...»
Тюремні сонети
«Се дімплачу, і смутку, і зітхання...»
«Сижду втюрмі, мов в засідці стрілець...»
«Колись воднім шановнім руськім домі...»
«У сні меніявились дві богині...»
"І говорилаперша: «Я любов...»
"І говориладруга: «Я ненависть...»
«Сидівпустинник біля свого скиту...»
«Багногнилеє між країв Європи...»
«Тюрмонародів, обручем сталеним...»
Галицькі образки
В шинку
Максим Цюник
Галаган
Гадки на межі
На час виходупершої збірки «З вершин і низин» (Львів, 1887) Франко був уже відомимгромадським діячем, знаним письменником і ученим, твори якого читали йперекладали в Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні. У цій збірці вміщено значнукількість поезій першого десятиліття літературної діяльності письменника.
Прологом дозбірки подано «Гімн» («Вічний революціонер»). Покладений намузику М.Лисенком у 1905 р., цей вірш став справжнім гімном українськогонаціонального відродження.
Перший циклзбірки «З вершин і низин» — «Веснянки», в яких ліричніописи природи, весняного пробудження землі чергуються зі сподіваннями напробудження й визволення людського духу. Поезія «Каменярі», вміщена узбірці, стала художнім узагальненням визвольної боротьби, а образ людей, якіпробивають крізь скелю шлях до нового, цільного життя, — символом прагненьсамого Франка і його однодумців.
Цикли«Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи»виявляють багатогранність ліричного героя. У них відчутно смуток, але це смутокдужої, незламної людини. У циклі «Профілі і маски» вражаютьзадушевністю й ліризмом автобіографічні замальовки.
Два розділизбірки написано сонетами. В «Сонетах», сповнених апологій докласичних європейських зразків, їхніх авторів та образів, — у вступному вірші(«Сонети — се раби») поет відзначає, що й ця форма може бутивикористана для «свідомої одної мети». У «Тюремних сонетах»перед читачем проходять великі мученики, мужні герої, які віддали життя заідеї: Бруно, Пестель, Каракозов, Перовська, Достоєвський і Тарас. Революційнеідейне спрямування поезій збірки «З вершин і низин», різноманітністьтем, багатство жанрів і ритмічної будови визначили першорядне її значення вукраїнській поезії другої половини XIX ст. Після Шевченкового«Кобзаря» це була найзначніша за змістом і формою поетична книга.
Іван Франко (1856-1916)
Біографія, творчість
"ІванФранко — це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастяУкраїни. України і людськості"
МаксимРильський
«На днімоїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь…
Це вогонь укузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душуна далеку мандрівку життя», — писав той, хтовисвітив цим вогнем найтемніші куточки життя народу, змалював їх перед цілимсвітом. Крім того, він збагатив своєю працею багато галузей європейської науки
Іван Франконародився в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) 27серпня 1856 р. в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької.
Батько ранопомер, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встигвіддати його до початкової школи в селі Ясениця-Сільна, де викладали польську йнімецьку мови, початкову арифметику. Дядько Івана, Павло Кульчицький, жительцього села, навчив його читати й писати українською, а тітка Людвіга Кульчицька,яка походила із «загонової шляхти», розповідала малому про польськеповстання 1863 р.
Потім Іваннавчався у дрогобицькій «нормальній школі» отців василіан. Уженаприкінці першого року, склавши іспити, він одержав «першу локацію»,тобто відзнаку. Враження шкільного дитинства згодом виллються в оповідання«Грицева шкільна наука», «Отець-гуморист»,«Олівець» та ін. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика, 1867 р.він вступив до Дрогобицької гімназії, де отримав ґрунтовні знання з класичнихмов, історії, математики тощо. Там він багато читав і почав писати вірші.
Перший віршФранка мав назву «На Великдень 1871 року» й був присвячений батькові.Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація,«Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» (одну зізнаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеськогонаціонального відродження).
1874 р. ульвівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом«Джеджалик» уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана — «Мояпісня» і «Народна пісня».
СкінчившиДрогобицьку гімназію 1875 р., юнак вступає на філософський факультетЛьвівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя,стає членом «Академічного гуртка», знайомиться з М.Павликом та І.Белеєм(з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), береучасть у виданні журналу «Друг».
Тоді юнак бувзакоханий в Ольгу Рошкевич, дочку священика з Лолина. Та, на жаль, стосунки несклались, і заручини було розірвано.
З 1877 р. Франкопочинає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Ці твори, зависловом автора, приносять йому «скандальний успіх».
Починаєтьсяконфлікт з австрійською владою. Від червня 1877 до березня 1878 р. письменникперебуває у в'язниці за сфальсифікованим звинуваченням в участі у таємнійспілці, яка нібито «була відгалуженням російських соціалістичнихорганізацій». Вийшовши на волю, Франко підтримав М.Павлика, який, такожзвільнившись із ув'язнення, розпочав організацію нового журналу —«Громадський друг». Цензурні утиски, конфіскація видань, судовіпереслідування змушують М.Павлика міняти назву журналу — третє його числовийшло під назвою «Дзвін». Тут були вміщені знамениті«Каменярі» Франка. У четвертому числі, яке побачило світ на початку1879-го під назвою «Молот», було надруковано деякі сатиричні поезіїФранка та закінчення повісті «Boa constrictor». Того ж року вінпочинає випускати українською мовою брошурки «Дрібної бібліотеки» —видання, поширювані силами університетської молоді.
Взимку 1880 р.Франко, не отримавши обіцяної підтримки від «Київської громади»,поїхав на село до свого приятеля Геника, де почав працю над першим уєвропейській літературі романом з робітничого життя «Бориславсміється». В березні того ж року він був удруге заарештований — запідозрою у причетності до селянських заворушень, які відбулися напередодніпоблизу Коломиї. Він пробув за ґратами три місяці й був висланий до Нагуєвичіву супроводі поліції.
Повернувшись доЛьвова, уже в січні 1881 р. Франко починає видавати журнал «Світ».Тут він друкує свої твори, праці з шевченкознавства. Проте ця робота нерятувала від злиднів. Журнал мав 150 передплатників, тож прибутку вистачалолишень на оплату типографії. Сам Франко знімав тоді куток на Підзамчі —передмісті Львова.
У квітні 1881-говін знову повернувся до Нагуєвичів, де прожив майже безвиїзно три роки. Поприбрак необхідної літератури, важку для хворого Франка фізичну працю, вінпродовжує писати. Готує до друку переклад «Фауста», закінчує повісті«Борислав сміється» й «Захар Беркут».
Прагнучищонайтісніше об'єднати патріотичну інтелігенцію України обабіч кордону, Франкоу 80-х роках двічі нелегально приїздить до Києва й веде переговори про виданнявеликого всеукраїнського журналу. Проект не було реалізовано, але встановилисятісні зв'язки з київськими діячами. Серед його нових знайомих були М. Лисенко,О.Кониський, В.Антонович. Пізніше саме за посередництва Франка в ЗахіднійУкраїні вийдуть «Гамлет» у перекладі М.Старицького, «Книгапісень» Г.Гейне в перекладах Лесі Українки і Максима Славинського та ін.
У 1883 р. Франкопублікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут»,де опоетизовано героїчну боротьбу Галичини проти монголо-татарської навали. Цетвір із динамічним сюжетом, глибокими психологічними портретами персонажів,майстерно виписаним історичним тлом.
У прозі Франковиявив себе видатним майстром складних характеристик. Часом саме психологічнадеталь у нього стає основним стрижнем новелістичного сюжету. Складнимипсихологічними характеристиками відзначені повісті «Основисуспільності», «Для домашнього вогнища», «Лель іПолель».
Франко-прозаїкбув новатором у багатьох жанрах. Зокрема, його можна вважати одним із піонерівукраїнського детективу, хоча говорити про це донедавна вважали ніби неетичнимна тлі його соціально спрямованих та історичних повістей і новел. Наприкінці XXст. за повістю І.Франка «Перехресні стежки» було знято один із першихв Україні детективних телесеріалів «Пастка», автори якого кінорежисерО.Бійма та оператор Л.Зоценко одержали Державну премію імені Т.Г.Шевченка.
Проблемамсучасності були присвячені повісті " Boa constrictor", «Бориславсміється», «Бориславські оповідання», новели з життя галицькогоселянства «Сам собі винен», «Ліси і пасовиська»,«Лесишина челядь». Жорстоко правдиві, гнівно-трагічні, ці творизображували злидні, горе, а часто й загибель галицького селянина. У цій прозібагато спільного з поетичним циклом «Галицькі картинки» (1880—1885).
Найбільшої славиФранко зажив як поет. Він називав поезію «вогнем в одежі слова». Йогодоробку притаманні зображення найтонших відтінків інтимних переживань,скорбота, пафос, сміливість передбачень. Він використав величезний арсеналпоетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовимпоетичним досвідом.
На час виходупершої збірки «З вершин і низин» (Львів, 1887) Франко був уже відомимгромадським діячем, знаним письменником і ученим, твори якого читали йперекладали в Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні. У цій збірці вміщено значнукількість поезій першого десятиліття літературної діяльності письменника.
Прологом дозбірки подано «Гімн» («Вічний революціонер»). Покладений намузику М.Лисенком у 1905 р., цей вірш став справжнім гімном українськогонаціонального відродження.
Перший циклзбірки «З вершин і низин» — «Веснянки», в яких ліричніописи природи, весняного пробудження землі чергуються зі сподіваннями напробудження й визволення людського духу. Поезія «Каменярі», вміщена узбірці, стала художнім узагальненням визвольної боротьби, а образ людей, якіпробивають крізь скелю шлях до нового, цільного життя, — символом прагненьсамого Франка і його однодумців.
Цикли«Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи»виявляють багатогранність ліричного героя. У них відчутно смуток, але це смутокдужої, незламної людини. У циклі «Профілі і маски» вражаютьзадушевністю й ліризмом автобіографічні замальовки.
Два розділизбірки написано сонетами. В «Сонетах», сповнених апологій докласичних європейських зразків, їхніх авторів та образів, — у вступному вірші(«Сонети — се раби») поет відзначає, що й ця форма може бутивикористана для «свідомої одної мети». У «Тюремних сонетах»перед читачем проходять великі мученики, мужні герої, які віддали життя заідеї: Бруно, Пестель, Каракозов, Перовська, Достоєвський і Тарас. Революційнеідейне спрямування поезій збірки «З вершин і низин», різноманітністьтем, багатство жанрів і ритмічної будови визначили першорядне її значення вукраїнській поезії другої половини XIX ст. Після Шевченкового«Кобзаря» це була найзначніша за змістом і формою поетична книга.
Наступна збірка«Зів'яле листя» (Львів, 1896) — цикл любовної поезії, де ліричнийгерой — «людина, яка глибоко відчуває, але мало пристосована допрактичного життя». Проте його не можна повністю ототожнювати з Франком. Упередмові до другого видання (1911) автор говорив про свої вірші, «що йбез автобіографічного ключа вони мають самостійне літературне значення».Але особистісні фактори, безперечно, відіграли свою роль. Тому в передмові вінназиває вірші цієї збірки «найсуб'єктивнішими з усіх, які появилися у насвід часу автобіографічних поезій Шевченка». За палітуркою «Зів'ялоголистя» — особиста трагедія поета.
Перебуваючи утравні 1886 р. в Києві, Франко познайомився з освіченою, розумною, щироюдівчиною — випускницею Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Курсисткуприваблювала популярність його як політичного діяча й письменника. Любовнихвіршів Франко їй не писав, та після недовгого листування, виходячи зі своїхполітичних ідеалів, узяв із нею шлюб. У каплиці Колегії П.Галагана на весіллі,що сприймалось як вінчання Західної та Східної України, були Микола Лисенко таінші члени «Старої громади».
«Зтеперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитисяз українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був неархіблискучий і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконатибільшого», — згодом розчаровано писатиме поет.
Він — овіянийславою письменник і громадський діяч, вона — екзальтована 22-річна дівчина,звикла до буржуазного добробуту. А ще — чужа в Галичині, «москалька»,«малороска», що «ніколи не набралася українського духу, ненавчилася добре української мови й зовсім не відчувала глибини чуття й любовідо народу, що мав Франко» (Г.Величко).
Спочаткустосунки подружжя тримались на порозумінні й повазі. Вони разом видавали журнал«Житє і слово». Але вічні нестатки, тяжка непродуктивна праця йнегаразди озлобили Ольгу. Через кілька років подружжя бачилося таким: нещасний,недбало зодягнений Франко і засмикана бідністю й дітьми Ольга. Для паніФранкової життя у шлюбі стало нестерпним. Вона почала ставитися до чоловіка знеповагою. Урочистості з нагоди 25-ліття його наукової, громадської талітературної діяльності сприйняла як глузування.
До божевіллядружини було зовсім недалеко.
Через 14 роківФранко перевидасть «Зів'яле листя». Уже зовсім хворий (паралізованіпальці, чорна пов'язка на очах), він мужньо визнає, що книга має«біографічний ключ». Була любов без взаємності до красуні ЦеліниЖуровської. Та її серце залишилось глухим, а душа німою.
Збірка «МійІзмарагд» (1898), як і видана на її основі збірка «Давнє йнове», — звернення до давніх переказів, притч, але з незмінною проекцієюна сучасність. Збірка "Із днів журби" (1900) була наслідком численнихособистих драм і невдач. В ній звучить туга, передчуття «пізньоговіку».
Перу Франканалежать поеми: «Панські жарти» (1887), «Смерть Каїна»(1889), «Сурка» (1890), «Похорон» (1899), "ІванВишенський" (1900) та ін. В "Івані Вишенському" поет осмислюєконфлікт особистого і громадського на прикладі долі видатного українськогописьменника і громадського діяча XVI—XVII ст., котрий був об'єктом такожпотужної наукової дослідницької роботи Франка. Історичний малюнок Хмельниччинидано в поемі «На Святоюрській горі».
ДраматургіяФранка — невід'ємна складова українського театру. Першиною його доробку єсоціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1894), сюжет якоїпобудовано на живих джерелах народної творчості. Численні пісні про жіночудолю, що їх Франко називає «жіночими невольничими псалмами»(«Жіноча неволя в руських піснях народних»), лягли в основу сюжету, зних вибудувано сповнений журби й туги за кращою долею образ Анни. Ця драмауславлена такими зірками української сцени, як Амвросій Бучма (МиколаЗадорожний) і а Наталя Ужвій (Анна).
Окрему групустановлять сатиричні твори, алегоричні казки («Лис Микита»,«Абу-Касимові капці»), притчі та фейлетони («Казка проДоброту», «Свинська конституція», "Історія кожуха").Затхлість, філістерство, міщанська обмеженість інтелігенції знайшли в особіФранка непримиренного викривача.
У липні 1886 p.,після розриву з редакцією «Зорі», де він працював близько двох років,Франко мусив піти, як він сам казав, у «найми до сусідів» — статиредактором польської соціал-демократичної газети «Kurjer Lwowski». Цюроботу він отримав за сприяння своїх приятелів — польських соціалістівБолеслава Чернявського та Людвіга Інлендера. Ця посада давала певну матеріальнунезалежність, змогу вільно висловлювати свої думки, не рахуючись із позицієюгалицьких партійних ватажків.
1889 р. Франказнову заарештували, цього разу на два з половиною місяці, позбавивши можливостівпливати на результати вересневих виборів до сейму. Після ув'язнення вінпродовжує наукову, літературну і громадську діяльність. 1890 р. бере активнуучасть у заснуванні Русько-Української радикальної партії та її друкованогооргану — газети «Народ». Знайомиться з М.Коцюбинським, ЛесеюУкраїнкою, зустрічається у Відні з М.Драгомановим, листується з відомоюпольською письменницею Елізою Ожешко.
1891 р. йомувдається нарешті закінчити Чернівецький університет. 1893-го він захищає уВідні дисертацію «Варлаам і Йоасаф, давньохристиянський духовний роман тайого літературна історія», яку влада перешкодила захистити у Львівськомууніверситеті. Одержавши вчений ступінь доктора філософії, Франко сподівавсяпосісти кафедру української літератури у Львівському університеті, де 1895 р.прочитан пробну лекцію: «Наймичка» Т.Г.Шевченка". Алеантиукраїнська настроєна професура зробила все можливе, щоб Франко не зміг використатиуніверситетської кафедри для пропаганди своїх поглядів.
Тоді ж, 1895-го,Франко погодився балотуватися до парламенту. Та австрійські реакціонери разоміз польськими шовіністами щоразу (1895, 1897, 1898) вдавались до провокацій інасильства, щоб перешкодити його обранню.
У 1894—1897 pp.Франко видавав уже згадуваний журнал «Житє і слово», а в 1898-муразом із В.Гнатюком виступив фундатором та одним із редакторів«Літературно-наукового вісника» — журналу, який на чверть століттястав справжньою громадською і мистецькою трибуною України.
На початку 1897р. після хвороби Франко майже втратив зір. Того ж року він пішов із«Kurjera Lwowskiego», але не лишився без підтримки. Молодь зібраладвісті гульденів на видання збірки віршів «Мій Ізмарагд». 1898 р.приніс іще одне розчарування — розкол у партії радикалів, до якої входивФранко. Він мусив вийти з партії.
З великимпіднесенням поет зустрів революційні події 1905-го: «Схід Європи, а в тімкомплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли тріскає кригаабсолютизму та деспотизму».
На хвиліпіднесення він пише поему «Мойсей», в якій філософськи осмислюєпроблему вождя і народу. Вести за собою людей можуть, на думку Франка, лише ті,хто вільний від сумнівів і вагань, хто беззастережно вірить у перемогу, вбезсмертя народу, в його силу.
Праці Франка зісторії і теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства,орієнталістики, історії та економіки, суспільних галузей є могутнім внеском урозвиток української та світової науки, але їх і досі по-справжньому неоцінено. В поглядах Франка на історію — складовій частині його філософських ісуспільно-політичних поглядів — були значні елементи історичного матеріалізму,проте загалом він стояв на позиціях еволюціоністського позитивізму. В численнихнаукових працях («Мислі о еволюції в історії людськості» (1881—1882),«Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1898),«Знесення панщини в Галичині» (1898), «Польське повстання вГаличині 1846 року» (1884), «Причинки до історії України-Руси»(1912) та ін.) різнобічно висвітлено проблеми всесвітньої історії.
Порад зоригінальними історичними працями — переспіви та переклади праць істориківантичності. Крім того, Франко порушив багато питань історії («Хмельниччина1648—1649 років у сучасних віршах» (1898), «Студії над українськиминародними піснями» (1908—1913), «Дайте Лліґєрі» (1913) та ін.).В історичних працях Франка значне місце відведено селянству України, зокремаГаличини, періодам феодалізму й капіталізму. Серед найважливіших його ідей —духовна єдність нації всупереч її розірваності між імперіями інших народів:"… ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, небуковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів". Йогопраці мали великий вплив на розвиток історіографії не лише України, а й іншихслов'ян.
На початку XXст. ім'я Франка набуває широкої популярності. «Академія в однійособі» — називали його сучасники, відзначаючи, до того ж, володіннячотирнадцятьма мовами. 1905 р. його обирають членом Чеського науковоготовариства, 1906 р. Харківський університет приймає рішення «о возведениигалицийского ученого исследователя Ивана Франко в степень доктора русскойсловесности», а 1916-го Російська академія наук присуджує йому премію запрацю «Студії над українською народною піснею».
Та в 1907 р.життя письменника знову ускладнилось. Редакція «Літературно-науковоговісника» переїхала до Києва, і Франко знову лишився без роботи. У 1908 р.він захворів на нервову хворобу — контрактуру рук і пальців. Лікування уЛоврані (на Адріатиці) і в Одесі давало тільки тимчасове полегшення. Свої працівін диктував синові Андрієві, и сам міг писати тільки за допомогою спеціальногопристрою, припасувавши до руки олівець.
У цей часвидаються вірші й переклади раннього періоду — «З літ моєї молодості»(1914), зібрані й опрацьовані раніше етнографічні та фольклорні матеріали,друкуються окремі художні твори. Опубліковано Нариси з історії українськоїлітератури в Галичині" (1910).
Звістка просмерть великого письменника і мислителя 28 травня 1916 р. поширилася далеко замежі рідного краю.
Помер він начужих руках — сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскількибув «такий бідний, як цілий наш народ», ховали І.Франка 31 травня уЛьвові на Личаківському кладовищі в чужій (померлого перед тим Шухевича)вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Духовна влада відмовила в«парадному» поховальному обряді, «виділила» лише одногосвященика з волоської церкви. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в«позиченій» ямі на шість домовин… Лише через десять років упокоївсяПоет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.
Франку належатьпонад п'ять тисяч творів у різних галузях літератури й науки. Випущені у світп'ятдесят томів — лише третина написаного (за радянських часів кількість томівбудь-кого не мала перевищувати доробку «вождя світовогопролетаріату»).
Небагато можнаназвати в історії людства постатей, рівних йому за різнобічністю таланту йнаполегливістю, гідними титанів Відродження...
ВалерійШевчук «Із вершин та низин»
Заголовок книги,яка лежить перед тобою, дорогий читальнику, знайомий тобі: звісно, такзатитулував одну зі своїх поетичних збірок Іван Франко: «З вершин і низин».Наша трансформація — «Із вершин та низин» — зроблена зумисне, щоб, з одногобоку, залишити назву, яка твердо вписана в історію української літератури, а здругого — нагадати, що йдеться тут не про знамениту збірку І. Франка, а процілий комплекс української літератури — від найдавніших часів до революції, аІван Франко, як ніхто, спричинився до його якнаймасштабнішого вивчення та йстановлення. Отже, заголовок «Із вершин та низин» я використовую, позичаючийого у свого великого попередника, аби віддати йому честь як найбільшомуісторику нашої літератури, вважаю-бо Івана Франка одним зі своїх учителів — самена його творах я формував своє естетичне й наукове мислення.
Мені хотілосяпо-справжньому поблукати по вершинах та низинах рідної літератури й наділятиувагою не лише великих синів та дочок нашої культури, але й менших за своїмзначенням і внеском, забутих чи призабутих; не зайвим, уважав я, згадати йтаких, хто в літературу тільки стукався, а не достукався, в кого доля склаласяй не склалася, щоб читач міг, хай і в найзагальніших рисах, побачити й відчутилітературний процес в Україні — оте широке й не завжди добре вивчене річище, щов ньому багато пливучого й потонулого, відомого й невідомого, багато загадок,драм, дивовижних випадків, особливих ситуацій та явищ.
Отже, ця книжкадокументальна: кожна найменша фабула з неї супроводжується посиланням на науковуроботу, звідки взято ті чи інші факти; інколи ці факти беруться не з одної, а зкількох праць, інколи вони коригуються новішою літературою, словесно формуютьсяв ту чи іншу історійку, бо я дбав, щоб книга добре читалася, адже їїпризначення популяризаційне — мені хочеться зацікавити українського читачаякнайширшого, тому й розмова моя з ним відбувається найщиріша й найприступніша.
Ще одну маютурботу: оскільки в середній школі та й у вищих і середніх спеціальнихнавчальних закладах, знову-таки через оте знеславлене звуження нашої культури,предмет української літератури засхоластизувався і спримітивів, учителеві, якийпідходить до своєї роботи творчо, з цієї книги буде змога добути чимало фактівта історій, які допоможуть оживити виклад предмета, а відтак не тільки датиучневі знання, але й зацікавити його самою літературою.
І про таке ядбав, складаючи видання. Перечитуючи давню періодику та рідкісні книги, немалодивувався: скільки цікавого там лежить без ужитку,— а таки добре було б тецікаве повернути в живе культурне буття. Ми якось розучилися дивитися налітературний процес минулого як на частину життя, для нас це по-схоластичномуілюстрація того чи іншого (визнаного за єдино правдиве) уявлення про минулежиття, тому й факти під те уявлення підганяємо. А життя було багатше йцікавіше, котилося й текло, нерегламентовано дихало, не вкладалося у відведенійому прокрустові ложа, адже все то були живі люди зі своєю величчю й малістю,своїми радощами, смутками й горем. Отож я й вирішив поглянути на колишніх діячівнашої літератури не як на іконні чи агіографічні образи, а таки як на живих ісущих.
Звісно, цякнижка не універсальна, вона могла б захопити в коло свого огляду десятки іншихімен, адже ми мали продовж тисячолітнього свого літературного існування такибагату традицію, і не одному уму її освітлювати, й не одним рукам їїопрацьовувати. Іван Франко, починаючи свій «Нарис історії українсько-руськоїлітератури» (Львів, 1910 р.), так написав: «Лежить щось у історії і в природіукраїнського (південно-руського або малоруського) народу, що вказує натисячолітній зв’язок його людності із заселеною ним країною: та самапостійність і однаковість при частковій ріжнородності, та сама сонячналагідність і живість, спарована з тужливістю, властивою степовій країні». І цесправді так: культура наша протягається у глибину глибинну. Через це думаєтьсямені й про таке призначення книги: може, захопить вона когось із молоді, хтосьзахоче піти на ті ж стежки, котрими блукав я, чи пошукати стежок неходжених істати, відтак, літературним слідопитом,— тоді й розказати новому поколіннючитачів те, чого не розповів я чи мої сучасники-літературознавці. Аджедивовижна річ — історія української літератури! Ціле Життя її вивчаю і цілежиття дивуюся з її безбережності, з її глибин, з її, я б сказав, непізнаності.Постійно щось у ній відкриваю, щось у ній розшукую, з чогось завжди вражаюся —немає тому кінця-краю. Мандрую захоплено по її тисячолітніх дорогах і стежках:виїжджених, і утоптаних, і порослих травою забуття. І никне та трава оджалощів, од туги, як сказав автор «Слова о полку Ігоревім», бо ми часом буваємоліниві до пізнання власного минулого, бо ми на тих стежках та дорогах такбагато власного добра розгубили! І справді, тільки в наші часи починаєпроступати з туману незнання велична будова українського літературногоренесансу та бароко, і XIX століття ще далеко нами не пізнане, а жили ми завждиважко, складно, бо постійно стояло перед нами оте шекспірівське «бути чи небути». Нас відучували від самосвідомості, переконували, що мова наша — не мова,що народ наш — не народ, а культура — не культура. І це в той час, коли мистільки мали цікавого й гарного, цільного й прекрасного, дорогого і золотого,як писав Тарас Шевченко.
Отож і думаєтьсямені: щоб пізнати культурний комплекс свого народу, не досить знати кількохнайвидатніших своїх діячів та їхню творчість — потрібно пізнати її у всійскладності і багатоманітній сув’язі, у всій сукупності її явищ та імен,справді, її вершини й низини, величні й малозначні її явища. Тому героями моєїкнижки виступають не тільки визначні, але й другорядні письменники,— всі вонитрудилися на одній ниві і всі клали (один більше, інший менше) свою частку вбудівлю нашого духу. Всі вони посилали своїм сучасникам і наступникам, сущим іненародженим, енергію свого «я», і наша повинність — ані їх самих, ані добра йпраці їхніх не занедбувати й не забувати: хай вони йдуть до нас, а ми йтимемодо них, бо лише за умови такої злуки можемо називатись у цьому світікультурними людьми. Знову звернуся до Івана Франка, до його праці «Теорія ірозвій історії літератури», яка цитуватиметься в цьому виданні: «Аж там, де вцивілізаційному поході являється письмо, до нас починає промовляти душачoловіка безпосередньо, устами до уст, і ми відразу здобуваємо можність заглядатив душу, в чуття, змагання, радощі і смутки прадавніх, давно загиблих і забутихпоколінь». Більше того, вони, оті «давно загиблі й забуті покоління», черезлітературу дають змогу нам пізнати й себе, світ навколо себе і закони рідноїземлі, адже сказав Григорій Сковорода: «Наступний весело освітлений день — плідучорашнього».
Перший розділ має назву „Автологічнеслово у різностиллі збірки „З вершин і низин”. Кожназбірка поезій І.Франка має, образно кажучи, свою чітко виражену фізіономію.Авторський універсалізм найвиразніше позначився на певній “строкатості” чи – радше – багатогранностімонументальної за своїм характером збірки “З вершин і низин”. Уже сама її назвасвідчить про опозиційність, контрастність у тематиці і внастроях. Громадянські верховинні пориви з їх оптимізмом та мажором і –меланхолія „низин”. Та ще й кусющі “оси” сатири. Така широка амплітуда вимагаласпецифічних форм поетикальності, циклічної композиції і нюансування стильовихструменів, співдії „верхнього” і „нижнього” реґістрів поетичного вислову.Ударний образ чи вражаюча деталь увиразнювались на тлі автологічного слова іфрази.
Образ автора збірки “З вершин інизин” – це образ „диригента”, якийзгармонізовує тони „високого” стилю (металогізму) з „низьким” (автологізмом).
Поетичність слова у віршах з першоїчастини досягається злютованістю багатьох засобів, підпорядкованих образностівищого порядку – алегорії й символу. Цьому„надзавданню” підпорядковане й автологічне слово, за яким стоять асоціації„низинні”, конкретизовані, опредметнені реалії („по курниххатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”).
У жанровому синкретизмі „Веснянок”своє структурне місце посідає „образковість” – обмеженийфрагмент, сцена, візуально-предметне зображення. Акцентується простір,своєрідно „заземлюються” деталі. Для прикладу, веснянка „Вже сонечко знов полугах...” позначена автологізмами, що витворюють особливий симбіоз „веснянки” і„образка” (повторюваність місцевого відмінка з прийменником „по” – „по луках”,„по… широких полях”, „по… ріці”, „по голій, тісній толоці”);виразними автологізмами є образи: худа худоба „шкандибає”, віз „тягнеться”,“секвестратор”.
На межі метафоричності, але звиразною автологічністю, структурована веснянка-романс“Не забудь, не забудь”. Змальовуючи вечір на селі, зображуючи „лихо сьогочасне”(дев’ята веснянка), поет вдається довиразних прозаїзмів: „дівчатонька” не йдуть „ходірком”, неспівають соловейкові „всупір”, а „з роботиперемучені спішать”.
Автологічне слово в одному знайориґінальніших циклів у збірці „Осінні думи” пройняте особливою настроєвоютональністю. На тлі сумовитого, а то й похмурого пейзажу „біднісунуть, терплять, ридають”, „мати, що на гріб дитиниприйшла і плаче, шепчучи молитов”.
Дуже часто І.Франко будує свої поезіїза принципом психологічного паралелізму. Поезія „Журавлі”, в якій перша частинає „реалістичною”, а друга „символічною” (формула Р + С), теж „наполовину”автологічна: А + М, де А – автологія, а М –метафорика. За цими умовними формулами побудовано весь цикл.
Смутком пройняті, як свідчитьзаголовок, “Скорбні пісні” поета. Образ ліричного героя зливається з образомавтора, який звертається до своїх читачів, до громади.
Автологія стає також „будівельнимматеріалом” для афоризмів, сентенцій: “Тяжко-важко цілий вікболіти, А не знати навіть, де болить”.
“Нічні думи” переважно позначеніобразами “на межі” автології і метафорики (А + М): “Без мислейдеревію я”, “Лиш в серці тиск важкого болю”.
Майже суцільною автологічністювідзначається цикл “Думи пролетарія”. Перший вірш циклу “На суді” – цериторична фігура, що деякою мірою переростає в поетично-публіцистичний трактатз відповідними автологізмами: “Звалити наш суспільний лад”; “Паномв нім багач”; “… Тут з катедр, амвон ллєсь темнота”; “… Прямо, чесно ми йдемоза правдою...”. Автологічно побудовані афоризми (домінантна прикметациклу): “Semper idem” (лат. “Завжди те саме”), “Правдапротив сили!”, “Боєм проти зла”, “З світочем науки Против брехні й тьми!”.
У цих риторичних медитаціях поетичнадумка набирає виразного сентенційного характеру („Не людинаші вороги”, „Не довго жив я в світі ще” та ін.). У циклі „Думипролетарія” маємо особливу лексику, суцільний риторичний стиль, апелятиви,медитації, сентенції – і все це з використаннямавтологічного слова.
У циклі “Ехсеlsior” (“До вершин,вище”) своєрідно поєднано риторичність і наративність. Поема “Наймит”, у якійвиразно проступає національна ідея, містить багато автологізмів дляхарактеристики образу наймита: „Той наймит – нашнарод!”; “Нестаток, і тяжка робота, І натуга Зорали зморшками чоло”. На наймиті “зрібнасорочка”, “сіряк”. Такимиавтологічно-метонімічними деталями зображено людину із соціальних “низин” уколоніальних умовинах. Проникливий ліризм іпоетичність досягається образами, які не є виразними тропами: „Сумує німовін...”, „А спів той наче брат...”, „І земельку святу, як матінку, кохає, Якматінку сини”. Мало тропів містить нараційний плин у поезії“Христос і хрест” також містить мало тропів. Загальну ж тональність оповідівизначає вже перша строфа:“Серед поля край дороги Стародавнійхрест стоїть, А на нім Христос розп’яти Висівтож від давніх літ”.
Оповідність і негуста метафоричнанаповненість властива “Ідилії”. Натрапляємо тут на „не поетикальні” прозаїзми.Ось портрет дівчинки: “мов мишачий хвіст, косичка”, „вмаленькій запасчині підіп’ятій”, „стручки Зеленогогороху визирали З-за пазухи”.
На сторінках збірки багато рядків,висловлених автологічно: “Пісні і праця – великі двісили”. Ця синтетична формула виражає саму сутьнаціонально-історичного буття нашого народу. Адресуючи свої слова „Співакові”,поет пише: “Біль свій, і щастя, й життя їйвіддай, Будь її колос, лушпина й стебельце!” Чи можна собі уявитиавтологізм-прозаїзм „лушпина” вкоординатах іншої, окрім Франкової, поетичної системи, до того ж прозаїзм тутнабирає ознак фігуральності?
Виразною автологією позначений ісонетарій І.Франка – його “Вольні сонети” і“Тюремні сонети”. У циклі „Вольні сонети” І.Франко чи не першим у світовійпоезії у жанрі сонета вдається до прозаїзмів. Для прикладу п’ятий віршциклу містить своєрідні художньо-публіцистичні твердження: “Незрячіголови” (поєднання нелогічного й автологічного з виразним відтінкомметонімічності мислення) – “наш віккленуть”. Другий катрен сонета – суцільнаавтологія, майстерно стилізована під хіазм: “Та що ж то – право? Право – се лишсила, А сила — право, се закон природи”.
Прекрасні, глибокодумні автологічніафоризми маємо в сонеті дев’ятому: „Лиш впраці варто і для праці жить!” „Зректись себе і буть самим собою”.
І.Франко став творцем вельмисвоєрідного явища у світовій поезії –“тюремного сонета” – явища наскрізьноваторського. Цикл має свій внутрішній сюжет і свою динаміку. Автологічналексика тут особлива, зрештою, як і інші засоби, зокрема фонічні. Наприклад,парадоксальна рима: образ „дрантя” римуєтьсяз „Данте”(!).
„Візитирка”, „кибель”, „клоака”,„виходок”, запах „карболки”,вкраплення лексем із злодійського жаргону (спотворені вирази німецькою мовою) – усі ціавтологізми окреслюють тюремний „Hausordnung”.
Аналогічні автологізми окреслюють„тюремну культуру” (уперше, мабуть, у світовій поезії натрапляємо на такесловосполучення), як і „пісню арештанську” і загалом плин натуралістичного, посуті, письма, уперше застосованого в такому „аристократичному” виді витонченоїпоезії, як сонет. Автологічними є сатиричний цикл “Оси” і поема „Ботокуди”автологічні. Сатира на галицьку дійсність вимагала саме такої форми образності.Автологічний лексикон тут значно розширюється: „об’єкції”,„реколекції”, „нігілісти”, „парастас”, „цюпа”.
Сатиричне силове поле поеми “вбирає” всебе лексику, яка ще не звучала. „Бидло [...] З масті сірої; “плем’я”“малодумне, незглибиме”; суспільний лад – це „канчуківство”; конспіраториїдять „польські зрази” і, „з’ївши„гуцульську мамалигу”, „сплодили при тім Славну “Польськую інтригу”.
Досить панорамно в колосальномутворчому доробку І.Франка представлена „оповідна” поезія. Вже назва циклу“Галицькі образки” сигналізує, що в ньому поет художньо репрезентує різністорони “галицького битія”. Оповідні структури переважно автологічні (“Ушинку”,“Михайло”,“Баба Митриха”,“Ґалаґан”, „В лісі”, „Журавлі”), багатоспецифічної термінологічної лексики. Автологічною структурою образка „Журавлі”виступає фрагмент дитячої пісеньки, що своєрідно „прошиває” всю поезію („Круцю,круцю, журавлі”)
Збіркою „З вершин і низин” ІванФранко ввійшов у нашу поезію як поет-новатор. Це проявилося передусім у„видобутті” колосальних потенційних можливостей автологічного письма для побудовипоетичних структур різних жанрів.
Знання,яке не спирається на ідеї минулого, яке не має зв’язку зі своїми витоками,позбавлене основ та глибинної суті. Тому опанування культурним надбанням нашогонароду має важливе значення для духовної і соціальної розбудови України. Узв’язку з цим доречно сьогодні замислитись над спадщиною великого українськогописьменника, видатного критика, публіциста, ученого, громадського і політичногодіяча І.Франка.
Дослідникамипідраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франкамістить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, науковихдосліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезнукількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурнихтем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якоготак плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стількинаукових і мистецьких творів, як Іван Франко.
“ПісляТараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку затитанічними масштабами діяльності. Вічний революціонер, співець трудовогонароду, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу,найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель – таким єдля нас Іван Франко.” (О.Гончар, з промови на відкритті пам’ятникаІ.Франкові у Львові. Газ. ”Радянська Україна”. – 1964 р. – 1 листопада.)
ІванФранко – син заможного селянина-коваля з Нагуєвич Дрогобицького повіту вГаличині – народився 27 серпня 1856 р.
Франкибули людьми привітними, гостинними. Вечорами до їхньої хати сходились сусіди,розповідали сільські новини. Мати Франка дуже любила співати. Від неї вінзаписав безліч народних пісень і цілий весільний обряд. Початкову освітуІ.Франко здобув у дворічній школі села Ясениці Сільної, звідки була родом йогомати. Навчання здійснювалося польською і німецькою мовами. У 1864 році післязакінчення початкової школи батьки віддають сина до головної міської школи вДрогобичі.
Угімназії вивчали німецьку, українську і класичні мови, а також природознавство,всесвітню історію, фізику, математику. Дрогобицький період життя зафіксований утаких творах: “Гірчичне зерно”, “Отець – гуморист”, “У столярні”. Твори“Спомини з моїх гімназійних часів”, “Причинки до автобіографії” та деякі іншітвори містять картину навчання Івана Франка в Дрогобичі. Найбільше, що винісмайбутній письменник з Дрогобицької гімназії, – це бажання працювати длянароду.
“Батькопомер у 1865 році, а в 1872 році померла і мати. “Ми дістали мачуху і вітчимазамість родитилів” – пише Франко в автобіографії. Зі своїм вітчимом ГринемГавриликом Іван Франко підтримував дружні стосунки протягом всьогожиття. Залишившись без батьків, Франко був змушений працювати репетитором.На зароблені гроші він утримується матеріально і купує книжки для особистоїбібліотеки.
Саметам, у гімназії, постав у той час таємний гурток.
У1875 р. він вступає на філософський факультет Львівського університету,обирається членом “Академического кружка” і редакції журналу “Друг”. За словамиІвана Франка, Львівський університет на той час не був “світильником у царствідуха”. Професори часто на лекціях відбували свою повинність, не давалистудентам міцних знань. “Прийшовши до Львова, до “Академического кружка”, яопинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене досі булимайже чужі і незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався тона сей, то на той бік” – згадував він. (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26кв. 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. – Т. 49. – С.244). Москвофільськапартія, яка мала сильні позиції в Галичині ще з 30-х років, захопила і молодиххлопців. Івана Франка призначають бібліотекарем “Академического кружка”(своєрідний філіал москвофільської партії серед студентської громади). Але ІванФранко не дуже довго перебував під впливом москвофільської ідеології, яка уЛьвові не одного звела зі шляху служіння своєму народові.
Про своєуніверситетське навчання Іван Франко писав так: “В тих трьох рокахуніверситетського життя я читав досить багато, хоч без вибору, більшебелетристики, ніж наукових речей. Лекції на університеті зовсім мене не зайнялий не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків. Я слухав класичноїфілології у покійного Венцлевського й зівав, слухав руської граматики ілітератури у доктора Огоновського.” (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26квітня 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. Т.49.– С.245).
Найбільшуроль у становленні літературно-естетичних, як і, зрештою, суспільно-політичнихпоглядів І. Франка зіграли три листи М. Драгоманова до редакції журналу “Друг”.Восени 1875 року І.Франко увійшов до керівного складу журналу “Друг” якбібліотекар. Керівну роль у “Друзі” почали відігравати Іван Франко, МихайлоПавлик, а також І.Белей, І.Мандичевський, А.Горбачевський. Михайла Павликаобрано головою редакційного комітету.
ЛистиМ.Драгоманова (перший надрукований у “Друзі” 1875 року, другий і третій 1876р.) стосувалися мови журналу та його суспільно-політичного напрямку. Знайомствоз М. Драгомановим мало корисний вплив на І.Франка, який почав у своїх творахдавати реальні малюнки з народного життя. У 1877 році почалися арешти середуніверситетської молоді у Львові. 11 червня 1877 року за розповсюдженнясоціалістичних ідей заарештовано І. Франка. Після його засудження на дев’ятьмісяців тюрми настав переполох між українською молоддю. Та ще гірше лихо спіткалоФранка після виходу з в’язниці. А.Крушельницький писав, що “сто раз більшеболів його тяжчим від кримінального суду несправедливіший засуд своєїсуспільності – кинений на нього і товарищів. Франка викинено з “Просвіти”,заборонено йому приходити до “Руської Бесіди, а люди, що мали до нього якеділо, сходилися з ним потай, у секреті, і се ще більше пригноблювало і чи радшепринижувало його” (Крушельницький А. Іван Франко, Коломия. – С.25–26). Алевплив Івана Франка на університетську молодь від цього часу починаєпостійно зростати.
Франкобереться за видання нових журналів. Разом з Михайлом Павликом він видав двавипуски “Громадського друга”, а далі дві книжки “Дзвона”, “Молота”. І хоч всеце було конфісковане прокуратурією, видання ходили по руках студентів.
Незважаючина переслідування, конфіскацію журналів, він і далі охоче береться за видавничусправу. Велетенська громадська, журналістська, письменницька діяльністьІ.Франка періоду 1878–1979 рр. утвердила його авторитет серед галицькоїпрогресивної молоді, як і серед передової частини галицького суспільствазагалом. Незважаючи на те, що авторитет І.Франка зростав з кожним днем, умовипраці і громадської діяльності письменника залишались досить важкими.Нездійсненим виявилось видання прогресивного журналу “Нова основа”, були й іншітруднощі побутового і морального порядку. Але і в цих складних матеріальних іморальних обставинах І.Франко працює завзято і наполегливо. Франко створюєвелику сатиричну поему “Ботокуди”, фактично сатиричний памфлет на лад Австро-Угорськоїімперії. Не покидає І. Франко і співробітництва у польській робітничій газеті“Praca”, бере участь у робітничому русі. І все ж умови складалися настількинестерпні, що залишатися у Львові письменникові не було ніякої можливості. Самев цей час приятель учитель з Березова-Нижнього Коломийського повіту КирилоГеник запропонував І. Франкові приїхати до нього.
1 березня 1880р. І.Франко виїхав зі Львова до Коломиї. Тут він зустрівся з Ольгою Рошкевич, атакож із Кирилом Геником. По дорозі І.Франко та К.Геник зупинились навідпочинок у містечку Яблунові, де 4 березня 1880 р. І.Франка булозатримано поліцією і заарештовано. Так 5 березня 1880 року І.Франко бувув’язненим у Коломийській в’язниці і поміщений у камері № 6.
Уколомийській тюрмі І.Франко створив такі шедеври політичної лірики, як “Вічнийреволюціонер”, поезії, що пізніше у збірці “З вершин і низин” увійшли до циклів“Веснянки”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи” та ін. Після звільнення з тюрми у1881 р. Франко разом із Іваном Белеєм почав видавати місячник “Світ”, девмістив і початок великої повісті “Борислав сміється”. Коли в львівськомулітературному часописі “Зоря” було оголошено конкурс на повість, створив“Захара Беркута”. Повість одержала нагороду.
Уснопоетичнутворчість українського народу Франко висвітлював і досліджував з точки зоруінтересів трудового народу. Саме так побудовано його знамениту тритомну працю“Галицько-руські народні приповідки”, яка становить і на сьогоднінеперевершений взірець у світовій пареміографії, саме так побудовано і серіюйого капітальних наукових досліджень під заглавною назвою “Студії надукраїнськими народними піснями.”
Удослідженнях фольклору Франко не лише очолював передову науку в Україні, робивпомітний внесок у розвиток світової фольклористики.
Бурхливийрозвиток національної думки в нашій країні спонукає знову замислитись надфранкознавством і визначити контури дальших досліджень у цій царині. Нинінакреслилась тенденція до універсалізації франкознавства: воно намагаєтьсястати адекватним універсалізмові письменника. Помноження аспектів дослідження,приплив нових франкознавчих кадрів вимагає розширення й популяризації науковоїбази –першоджерельних матеріалів. Ними є твори письменника у всій їх сукупностіта дотичні до його особи документи – листи, мемуари, рецензії. Час потребуєбільш глибокого вивчення його творчого спадку.
Величезноюісторико-культурною подією в нашому житті стало видання 50-томного зібраннятворів письменника.
Отже,на черзі видання всіх творів Каменяра, повне академічне зібрання його спадщини,перевидання окремих його збірок, зосібна такої, як “З вершин і низин”. Учисленних популярних виданнях вибраних творів Франка фігурують одні й ті саміназви, переважно бориславського циклу. Деякі франкознавці були проти такогооднобічного добору, вважаючи, що слід видавати або окремі твори, або авторськізбірки. Слід інтенсивніше друкувати неопубліковане. Зокрема, назріланеобхідність видати листи письменника.