Жанрові та стилістичні особливості роману Гете "Страждання молодого Вертера"

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Жанрова своєрідність роману Гете «Стражданнямолодого Вертера»
1.1.   Творчість Гете періоду «Бурі і натиску»
1.2.   «Вертер» Гете і проблема роману в естетиці німецького просвітництва
1.3.   «Вертер» Гете і французькі романи
1.4.   «Страждання молодого Вертера» – перший визначний зразок ліричної прозив німецькій літературі
РОЗДІЛ ІІ. Стилістичніособливості роману Гете «Страждання молодого Вертера»
2.1 Зовнішнє та внутрішнє дійство в сюжеті Вертера
2.2 Дві тенденції у мові Вертера
2.2 Види та роль діалогів у романі
ВИСНОВКИ

ВСТУП
Актуальність дослідження. У творчості Й. В. Гете література «Бурі і натиску» знайшла своє найвищевираження. Роман «Страждання молодого Вертера» – це один з найкращих і найвищихтворів штюрмерського періоду. Великий німецький поет зумів, як ніхто,розповісти про суперечливі неспокійні настрої бюргерської інтелігенції,визначити її психологічний стан і чудово втілив суспільні переживання тапрагнення в образі Вертера. «Вертер» відрізняється від інших творів новимсвітосприйманням, новим героєм, новою жанровою структурою.
Розглядаючи названий роман зжанрової та стилістичної точки зору, ми можемо сказати, що його написано у вжевідомій для того часу формі – «роман в листах». Проте розглядаючи твір якприклад епістолярного стилю, до якого вдавалися, наприклад, французькіпросвітителі, ми можемо сказати, що він не вкладається у звичне уявлення процей жанр. Це своєрідна лірична сповідь, геніальний новаторський твір Гетеперіоду «Бурі і натиску» і якому притаманні унікальні жанрово-стилістичніособливості і які варто розглянути детальніше .
Звідси випливає мета нашогодослідження:
а) виявити та докладно описати жанровіособливості роману;
б) дослідити особливості мови твору.
Основній меті дослідженняпідпорядковані такі завдання:
1. розкрити характер творів Гетеперіоду «Бурі і натиску»;
2. вказати на відмінності романуГете від романів французького Просвітництва;
3. наголосити на ліричному характері«роману в листах»;
4. виявити основні тенденції стилю вромані;
5. окреслити роль діалогів;
6. підкреслити новаторствоГете-творця.
Об’єктом нашогодослідження є жанрові особливості роману Гете «Страждання молодого Вертера» тайого стилістична специфіка.
Предметомдослідження стали:
1.творчістьГете періоду «Бурі і натиску»;
2.проблемароману в естетиці німецького Просвітництва;
3.своєрідністьроману Гете «Страждання молодого Вертера» з погляду жанрових особливостей;
4.основніпринципи розгортання дійства в сюжеті «Вертера»;
5.різнорідністьстилю твору;
6.рольдіалогів у «Вертері».
Матеріалом длядослідження послужили: роман Й. В. Гете «Страждання молодого Вертера» воригіналі та перекладах українською мовою.
У процесі вивчення поставленоїпроблеми використовувались праці вітчизняних та зарубіжних вчених про романГете «Страждання молодого Вертера» ( І. Алексеєвої, Н. Кочеткової, Л.Говердовської, Г. Краморенка, П. Реймана, З. Лібінзона, Л. Кауфмана, М.Вільмонта, Т. Мана ).
Робота складається зі вступу та двохрозділів. Перший розділ містить чотири підрозділи, до складу другого входитьтри підрозділи. Завершується дослідження висновками та списком використанихджерел, який містить… позицій. Повний обсяг тексту дипломної роботи… сторінок.До структури роботи включені і три анотації – німецькою, англійською тафранцузькою мовами.

РОЗДІЛ І. Жанрова своєрідністьроману Гете «Страждання молодого Вертера»
1.1 ТворчістьГете періоду «Бурі і натиску»
Усінайплідніше віяння періоду «Бурі і натиску» знайшли своє вираження у геніальнихтворах великого німецького поета і мислителя Гете. Як ніяких інший письменник,Гете зумів у своїй творчості відобразити період, коли під гнітом тяжких умовпочиналося формування демократичної національної свідомості німецького народу,період, коли невдоволення здорових сил нації, що прокидалися до життя протикайданів феодального середньовіччя пробивало собі дорогу і шукало виходу влітературі. Гете як поет повинен був виразити у формі найвищого художньогоузагальнення ідеї та прагнення, що проривалися крізь льодяний покрив німецькогофеодалізму. Ці ідеї та загальні прагнення, які відстоював Гете та в ім'я якихвін кидав виклик правлячим колам тодішнього суспільства, були ідеями просвітництва,гуманізму, які розвивалися у боротьбі проти соціального устрою, протифеодалізму і проти роздріблення Німеччини на дрібні держави.
Упошуках найвищого поетичного вираження цих прагнень Гете виходив не забстрактних ідей, а з реальних потреб німецького життя. Здатність бачити дійснежиття, реальні стосунки людей у всьому їхньому багатстві і багатоманітностідозволила йому створити живі поетичні образи людей з їх стражданнями, бідами інадіями. Завдяки цьому вмінню він створює видатні твори дивовижної сили: «Гетцфон Берліхінген», «Стаждання молодого Вертера», — які ставлять його на чолімолодого літературного руху.
Зв’язокГете з рухом «Бурі і натиску», цим першим могутнім протестом проти феодальногороздріблення Німеччини, проти оціпеніння, що захопило життя всієї країни, єключем до розуміння великого значення його творчості.
Передумовоюдля такого переосмислення творчості Гете, як великих та геніальних його сторін,так і слабких, було повне знищення легенди про «генія поза часом», розумінняскладних взаємовідносин Гете з його епохою. Сам Гете вказав правильний шлях,зробивши у своєму творі “З мого життя. Поезія та правда” спробу зобразити своєжиття та творчість у тісному зв’язку з історичними умовами свого часу.
ВідношенняГете до руху «Бурі і натиску» було суперечливим. Недостатнє розумінняоб’єктивних умов розвитку Німеччини і незнання соціальних та політичних цілейбули справді основною слабкістю руху «Бурі і натиску». Гете визволився віділюзій та перебільшень, що були властиві цьому рухові, та іноді він надтоблизько стоїть до консервативного «визнання дійсності», до безнадійної відмовивід перетворення існуючого соціального устрою.
СкерованийЛессінгом та Гердером на шлях самостійної літературної діяльності, Гете самстав одним із передових борців руху «Бурі і натиску», який намагався розбудитинаціональну свідомість німецького народу у боротьбі проти існуючого устрою.Літературна діяльність Гете почалася вже в роки навчання в Лейпцігськомууніверситеті, з 1765 до 1768 року. Якщо твори, створені в Лейпцігу, не можутьзрівнятися з наступними творіннями його генія, то було б несправедливо зовсімзаперечувати їх значення в творчості Гете. Вже в ці роки його талант розвивавсяв бік об’єктивного реалістичного зображення життя. Проте лише в період його життяв Страсбурзі і у Франкфурті повністю проявилася творча своєрідність молодогоГете, передусім у результаті його дружнього спілкування з Гердером.
Тривогаза долю Німеччини, прагнення знайти вихід із цієї ситуації, в якій вонаопинилася через тривалу кризу феодальної системи, — ось що найбільше турбувалоГете. Створивши драму «Гетц фон Берліхінген», Гете оголосив війну німецькійдійсності. Він нагадав своїм сучасникам важливий період життя німецькогонароду, час Реформації, коли вирішувалася доля Німеччини на кілька віківвперед. Цією драмою Гете вступає на шлях відродження тих традицій німецькоїісторії, які могли б стимулювати боротьбу німецького народу за волю. Гете якписьменник-реаліст, який черпав матеріал для свого драматичного твору зісправжніх історичних подій, створивши «Гетца», отримав першу літературнудопомогу над фантастичними тенденціями, які огортали минуле туманом романтичноїідеалізації.
Здрамою «Гетц фон Берліхінген» з'явився другий видатний твір Гете, який наробивбагато шуму, — «Страждання молодого Вертера», роман про молоду людину ізбуржуазного середовища, який закінчив життя самогубством через нещасливекохання. Незвичайно сильний резонанс, який мав цей роман, доводить, що авторзумів торкнутися актуальної проблеми, яка глибоко хвилювала молоде покоління.Сам Гете розповів у «Поезії та правді» про те, як сильно він був один часзахоплений настроями, які оволоділи Вертером і довели його до відчаю, і як віннаписам роман, щоб внутрішньо визволитися від них. Не тільки Гете – весь рух «Буріі натиску» був повним таких глибоких протиріч. Невдоволення і протест протиіснуючого порядку речей часто поєднувалися з малодушністю і безсильноюсентиментальністю. З відти загальне, типове значення «Вертера», який відобразивдійсний психологічний стан немалої частини буржуазної інтелігенції. У «Вертері»Гете показав себе реалістом, який бачить справжні проблеми життя і сміливоставить їх у творчості не дивлячись на всі протести, що лунають із таборуреакціонерів.
Кінець«Вертера» був, по суті, ударом по релігійній моралі, що відкидала самогубство;носії цієї моралі не бажали помічати умов, які породили вертеровські настроїпасивності та відчаю. Відраза Гете до релігійного та морального проявляється удвох коротких фразах: «Його несли ремісники. Священик не супроводжував його».Але якщо не були правими ті критики «Вертера», які, засуджували цей твір зпозицій міщанської моралі, намагалися перекласти на Гете відповідальність зате, що «Вертер» послужив приводом до кількох випадків самогубства, то протести,які висловлював Лессінг зі своїх революційно-демократичних позицій, малисерйозні підстави. Лессінг мав рацію, не задовольнившись одним лишереалістичним зображенням вертерівського конфлікту і, дорікаючи Гете в тому, щовін не показав виходу із конфліктних ситуацій, зображених у «Вертері». Він одинзрозумів небезпеку того, що «Вертер» саме в силу глибокої реалістичностізображення міг сприяти розвиткові низхідних настроїв замість того, щобпротистояти їм, і міг послабити сили революційного опору. Саме в цьому бувзміст критичного ставлення Лессінга до «Вертера»:
«Длятого, щоб твір, проникнутий таким гарячим почуттям, не натворив більше зла, ніждобра, чи не здається вам, що до нього слід було б написати невеликийхолоднокровний висновок. Пояснити в кількох словах, як виник дивний тасвоєрідний характер Вертера, сказати, що інший юнак зі схожим характеромповинен остерігатися таких вчинків… Невже ви думаєте, що римський чигрецький юнак покінчив би зі собою так і через це? Звичайно ні… Створюватитаких малодушно – великих, достойних і презирства і поваги оригіналів було данолише християнському вихованню, яке так добре вміло перетворювати фізичнупотребу в духовну досконалість. Отже, мій милий Гете, ще одну невеличку главуна закінчення, і чим цинічніше, тим краще!».
Кращимсвідком здоров'я і сили Гете було те, що сам він не піддався вертірівськимнастроям, які зламали слабкі характери, серед них і нещасливого друга юностіГете Ленца. Радість життя і оптимізм – ось риси, які переважають у юнацькійпоезії Гете. Їх можна побачити передусім в його маленький юнацьких сатиричнихдрамах, значення яких до цього часу недооцінюється. У цих юнацьких драмах, якіпронизані радістю життя і дотепністю, які виявляють правильне, реалістичнерозуміння дійсності знаходяться перли поезії Гете, яких все ще не оцінилипо-справжньому.
Ужена самому початку творчості Гете проявляє себе як великий лірик. Його твори вцьому жанрі можна розглядати як найвище досягнення німецької поезії. Німецькалірична поезія багата талантами, в ній є немало прекрасних віршів, які інодінаближаються до віршів Гете за силою поетичного вираження. Але пере вершенняГете всіх інших німецьких ліриків виявляється тоді, як тільки ми починаєморозглядати не окремі речі, а всю його поетичну творчість, що складає гармонійнеціле завдяки своєму тісному зв’язку з життям і світоглядом поета. Його ліричнітвори відрізняються як багатством змістом, так і різноманітністю форми, якоютак майстерно володів Гете. Його поезія – наочний доказ правильності тезисамого поета: сила великої поезії базується на багатстві й глибині змісту, щовитікає із різноманітності проявів життя. Багата за формою лірика Гете являєсобою від першої до останньої лінійки відкидання формалізму, який відривавмистецтво від життя і розглядав мету поезії як такої в досконалості форми.Лірика Гете проголошує на активному відношенні до життя, оспівує тілесні,чуттєві радощі, виражає протест поета проти всяких проявів містики, втечі віддійсності, втечі художника у його «внутрішній світ».
Надзвичайнобагато Гете взяв з народної пісні, на яку вказав йому Герде. І якщо молодомуГете вдалося подолати кордони, в рамках яких розвивалась до нього німецькалірика, то цим він повинен був завдячити передусім своїм глибоким зв’язкам знародною поезією. Цікавість до народної творчості була характерною для Гетепротягом всього його життя; в похилому віці він вітав близьку до народноїпоезію Беранже, уважно слідкував за діяльністю Караджича, який колекціонувавтвори сербської народної поезії. Тісний зв’язок з народною поезією ставтрадицією, з якої кращі представники німецької лірики і після Гете продовжуваличерпати все нові і нові легенди. На цю традицію опиралися різні поети, такі якБрентано, Ейхендорф, Вільгельм Мюллер, Меріке та Гейне. Тим самим вони слідувалитрадиції Гете, Бюргера і Гердера, традиції епохи «Бурі і натиску», яка, самевстановивши контакт з народною творчістю, подолала закам'янілі колони німецькоїлірики. Деякі поетичні твори Гете являли собою обробку творів народної поезії.В інших віршах, наприклад «Знахідка», «Лісовий цар» Гете творчо використовувавприклади народної творчості.
ЛірикаГете охоплює всі сторони людського життя. Від простої любовної лірикизезенгеймських віршів до великої філософської глибини циклу «Бог і мир» – такірізноманітні форми і види лірично поезії, в яких проявився поетичний дар Гете.Поряд з жартівними і легкими, майже кокетливими еротичними піснями – сміливийпорив «Прометея»:
Життєрадісністьі конкретність, чуттєвість і відсутність релігійного забарвлення – ось основніриси поезії Гете.
Вершинитворчості Гете досягнув ще в юності, створивши два твори, які самі по собізабезпечили б йому місце в перших рядах німецьких письменників. Цими творамибули «Прометей» і перший варіант «Фауста», відомий тепер під назвою «Прафауст».
Гетесудилось створити ідеологічну основу руху «Бурі і натиску», що намагавсявизначити основні принципи свого світогляду в боротьбі проти панівних класів.Серед учасників руху «Бурі і натиску» були поети, які перевершували Гете урозумінні політичних і соціальних питань. Але не було нікого хто перевершувавби Гете по глибині розуміння тих ідеологічних проблем, через які силифеодалізму стикалися з силами буржуазного суспільства. Саме Гете проголосивдумку у «Прометеї» про активну діяльність людини як основу людського щастя;саме Гете створив у «Фаусті» тип людини, що знаходить зміст життя вбезперервній діяльності і одночасно прагне до того, щоб розгадати всі таємниціприроди і життя, — завдання перед яким ставала безсильно стара шкільнапремудрість старого суспільства.
1.2 «Вертер» Гете і проблема романув естетиці німецького просвітництва
Як відомо, на долю роману Гете «Стражданнямолодого Вертера» випав такий несподіваний та великий успіх, якого ще не зналазахідноєвропейська література. Роман зробив ім'я двадцятип’ятирічногописьменника відомим для всієї Європи. З моменту виходу і до кінця ХVIII ст. «Вертер»витримав величезну кількість видань, рецензувався, обговорювався, викликавбагато численні наслідування у всіх європейських країнах.
Проте, як це не парадоксально наперший погляд, роман не вплинув на літературну теорію свого часу. Німецькийдослідник Р. Аппель не без підстави констатує: «Поява “Вертера» збудувала епохуне в історії німецької літератури, а швидше в способі думок і звичаях”. У справі,на відміну від пізнішого «Вільгельма Мейстера», що послужив основою дляромантичної теорії роману, новаторський за своєю суттю «Вертер» так і не буввикористаний сучасниками для перегляду уявлень про жанр.
Звичайно, в немалій степені на цевплинули принципові типологічні відмінності двох творів, велика традиційністьформи «роману в листах». Але важливо й інше. «Вертер» закінчував в німецькійлітературі епоху, коли роман провадив ніби неофіційне існування за порогомвеликої літератури. «Роман, — писав сучасник Гете І. К. Вецель, — є такимпоетичним жанром, який найбільше зневажають і найбільш читають». Просвітницькаестетика знаходилася на підступах до детальної теоретичної розробки жанру, осьчому роман не вкладається ще у звичну ієрархію жанрів, не має чітко визначенихглибинних особливостей, визначеної жанрової специфіки. Твір Гете, стаєпородженням складного і протиречивого процесу висунення роману на провідніпозиції в німецькій літературі останньої декади ХVIII ст. Цей процес середрешти ознак відрізнявся «жанровою критикою». «Вертер» – один з найяскравішихйого проявів.
Без сумнівів, роман Гетеперегукується із спробами обдумування нової для естетики Просвітництва жанровоїформи. Він підхоплює і художньо втілює одні ідей, переосмислює інші, відкидаєабо самим своїм художнім змістом полемізує з третіми. Тим самим навітьпериферійний для тодішньої німецької естетики жанр, як і драма, стає предметомсуперечки старшого покоління просвітителів і штюрмерів, літературна теорія якихтакож відзначена підходами до роману, нехай і не на головному шляху йогорозвитку.
Просвітницька естетика потребує відроману не аналізу загальних відносин, а зображення людського характеру. У ньомучітко проявилися прикмети нового світосприймання і особливості новогохудожнього стилю, заснованого на відмові від принципів арістотелівськоїдраматургії і сліпого наслідування античних прикладів, на звернені до принципівШекспіра і спробі слідом за ними поетично відновити «світову історію». Підтверджуванийрухом «Бурі і натиску» стиль сміливо виходив за рамки звиклих тоді літературнихтеорій художньої практики, знаменував початок нового етапу історії національноїлітератури. Цей процес був зв’язаний з відомою кризою просвітницьких ідей, якийготувався «вже в роки перед французькою революцією, в надрах самогопросвітницького руху».
Відміна естетики штюрмерів відпоглядів раннього Просвітництва виявилось передусім в принципово іншійконцепції людської особистості, в іншому баченні і принципах зображення героя.За суб’єктом почали признавати необмежене право вільно виражати свої думки івідчуття, основним критерієм істинно людського у героїв стають ставлення допочуттів і природи. Все це й визначило особливості побудови «Вертера».
Хоч твір Гете написано в звичній длятого часу формі «роману в листах», він, по суті, став ліричною сповіддю героя,тому що всі листи належать лише йому. На перших сторінках роман знайомить нас зВертером уже сформованим, його особистість досить ґрунтовно змальовується уперших листах ( аж до листа від 16 червня ). Розповідь від першої особидозволяє авторові зосередитися на самоаналізі найрізноманітніших почуттівюнака, який вступає в життя. Тут і його відношення до природи і мистецтва,судження про соціальні проблеми і, нарешті, розуміння кохання. За всім цим нервова,вразлива вдача обдарована сильною фантазією, схильна до мрійливості і постійноїтривожної гри думки і почуття. Принципова відмінність від вимог, що висуваютьсяпросвітницькою теорією до жанру, визначена відразу: автор свідомо відмовляєтьсявід зображення процесу «виховання» героя, для нього важливі неповторнаіндивідуальність, її складне духовне життя. Не випадково, роман, за зізнаннямсамого Гете, сприяв «внутрішньому розкріпаченню людини». Цей аспект помітила івиділила штюрмерська критика. Для Р. М. Ленца, К. Ф. Моріца, який пізнішенаписав автобіографічну книгу ( «Антон Рейзер», 1785 – 1790 ) з підзаголовком «Психологічнийроман», і для інших представників молодого покоління страждання Вертера – цесвідоцтво дисгармонії і не людяності, що панують у світі. Розуміння цьогопороджувало інколи у сучасників надзвичайно радикальні висновки. «Небо, що цеза прошарок! – пише в «Політичних фрагментах» Шлосер – вчених, прошарокюристів, прошарок проповідників, прошарок авторів, прошарок поетів – повсюдипрошарки і ніде немає людей! Заледве людські стосунки перетворюються упрошарки, як відразу ми стаємо лише подобою людей».
Гете у «Вертері» значно розширюєрамки роману, намагається вивести його за межі вузько моральної проблематики.Він не обмежує його функції лише показом процесу морального самовдосконаленнялюдини. Зображення величезного, всепоглинаючого почуття героя, переданого зневідомою ще літературі того часу витонченістю і глибиною, не перешкодилоавторові вийти за межі суб’єктивізму схожих сентиментальних творів. Черезпризму почуттів Вертера Гете яскраво змалював зовнішній світ, побут і звичаїтодішньої Німеччини. Він досягає цього, зокрема, складним поєднанням розповідівід першої особи і підтекстом, що створює, за словами Т. І. Сільман, «внутрішнюдію» і передуючи специфіці прози ХХ ст.
Єдність роману визначено у Гетеєдністю і доцільністю характеру героя. Всі окремі вчинки, всі думки і почуттяВертера, його ставлення до природи, суспільства, коханої – всі сторони йогобуття виявляються тісно і природно зв’язані між собою, як частини єдиногохудожнього цілого. Герой Гете зовсім не має дидактизму, моралізаторськоїустановки, але по силі цього він виявляється носієм нової моралі, новихдуховних ідеалів.
Суперечка, що виникла навколоВертера, торкнулася головним чином моральної проблематики твору. Відсутність уромані дидактично-моральної, що несе значний суспільний зміст установки самогоавтора, викликало різкі протиріччя зі сторони старшого покоління просвітителів.
Це зі всією очевидністю виразивЛессінг у згаданому вже листі до Ешенбурга від 26 жовтня 1774 року, в якомубула оцінка роману: «А чи не здається Вам, що твір обов’язково повинен матималеньке холодне закінчення? Ряд вказівок на те, як Вертер дійшов до такогоавантюрного характеру, як інший юнак, якому природа подарувала таке ж сприяння,може застерегти себе від цього? Оскільки він легко зможе прийняти поетичніцінності і повірити, що добрий той, хто так сильно викликає наше співчуття».
Критика Лессінга і йогопослідовників зовсім не означала, що вони не оцінили художніх цінностей роману.Лессінг почав лист до Ешенбурга подякою за ту величезну насолоду, яку вінодержав від читання роману із величезною кількістю приміток на полях. Можливо,тому такі настирливі спроби дописати цю «найкоротшу главу», яка б надалафіналові роману чіткий навчальний відтінок. Відомий нарис Лессінга «Кращий Вертер»(«Werther, der Bessere»), який залишився у паперах критика, широкий резонансодержала пародія Ніколаї «Радості юного Вертера» ( 1775 ).
У своєму прагненні послабитиемоційний вплив гетевського рому Лессінг називає цю пародію «вдалим, якщо некращим Вертером», з ним перегукується сатирик Ліхтенберг. Обидва вони бачать угетевському герої втілення «дріб’язково-великих оригіналів» і бояться, щоб «поетичнакраса» роману не була прийняти за красу моральну. Трагічний конфлікт німецькогобюргера, зображений Гете у «Вертері», був сприйнятий Лессінгом і Ліхтенбергомтільки як прояв пасивності, замикання у сфері тільки особистих інтересів.
Особливе місце в цих суперечкахзаймає рецензія Бланкенбурга, яка з'явилася у 1775 році в журналі. Неподіляючи різкого негативного ставлення до моральної проблематики «Вертера»Лессінга та інших сучасників, Бланкенбург у своєму аналізі підкоряє цей аспектіншим проблемам. Він зосереджує свою увагу на жанрових особливостях твору, бо жйому надавалась рідкісна в той час можливість співвіднести теоретичні висновкиз геніальним поетичним втіленням жанру.
За оцінкою Бланкенбурга, роман Гете– «досконалий поетичний ідеал, а точніше вірно співвіднесений у всіх частинах,що становить ціле». Проте рецензент не може не помітити, що молодий письменникдосягнув мети іншими шляхами ніж ті, про яких він роздумував у «Досвіді пророман». Ось чому похвала супроводжується досить істотним зауваженням: «Правда,ми знаходимо деякі порожнини і тріщини, тут і там не вмотивовані і перебільшеніпочуття, за допомогою яких відкриваються вибрані поетом обставини і люди, хочце все, на наш погляд, лише малою мірою впливає на хід твору». Бланкенбургу,вірному своїй теорії, не вистачає в романі Гете передусім об’єктивних обставин,які б визначали розвиток характеру героя і його взаємовідносин зі світом (напевно в тій же степені, в якій «філософські матерії» не дали оцінити художніцінності «Нової Елоїзи» Руссо і його сучаснику Мендельсону ).
Важливо, що головний зміст «Вертера»Бланкенбург бачить у синтетичній формі, що надає читачеві аналіз відношеньдійсності. Але й цей висновок нагадує авторові твору і його можливимпослідовникам, що необхідно їх малий світ, який так нас цікавить, з'єднати зречами зовсім іншої якості, як реальні, великі, виростаючи з пригод, виключні,дивні події. І все ж у творі Гете Бланкенбург знаходить підтвердження багатьомсвоїм ідеям.
Так, зокрема, в рецензії особливуувагу зосереджено на становленні героя, яке трактується автором як «внутрішнійрозвиток», своєрідне виховання життям і обставинами. Гете хоче, як, «напевно, ікожен автор, який виступає у такому близькому ліриці жанрові, дати внутрішнюісторію людини, показати, як під дією якостей характеру поступово розвиваєтьсяі реалізується його доля; Вертер може ( навіть всупереч другові ) розкрити свійвнутрішній світ і… при необхідності вилити свої почуття». Картина стражданьгероя в силу цього набуває у сприйнятті рецензента – і якийсь загальний зміст,бо мистецтво, з яким вони зображені, може багато навчити, особливо «зв’язки,залежності і формування поетичного характеру і твору».
Проте художній твір Гете не у всьомупіддається поясненню. Відчуття цього заставляє іноді Бланкенбурга навітьвідмовлятися від висновків, висловлених на рік раніше у «Досліді про роман».Особливо показовим є його ставлення до форми епістолярного роману. Різкокритикуючи романи Річардсона з їх характерами, Бланкенбург відкинув і самуформу, в якій вони були написані.
«Вертер» відкриває теоретикові новіможливості епістолярного жанру. Тут справа не тільки у визнанні, що вибранаГете форма на диво точно відповідає розповідному матеріалові. Те, що у романахРічардсона розглядалося лише як руйнування правдивості, у Гете постає якглибока потреба внутрішньої дії. Одноманітна манера розповіді, фігуравсезнаючого оповідача, відсутність розвитку – все, що колись здавалося рисоюепістолярного роману в цілому, тепер трактується як індивідуальна особливість.В зв’язку з цим Бланкенбург розширює сферу завдань, які стоять передроманістом. Письменник повинен розкрити не лише підлеглість і залежністькожного етапу у розвитку людини від зовнішнього світу і оточуючих обставин, алей неповторність, своєрідність внутрішнього світу героя. “Якщо малий світпоетично створеного генія повинен бути схожим на величезний світ автора, то вжев його перші вчинки повинно бути закладено те, що необхідне для наслідків ікінцевої мети і що не повинно йти ззовні, прискорюючи або затримуючи протіканнятвору”. В цьому є одночасно і визнання права генія на свої шляхи у мистецтві,що наближало оцінку «Вертера» Бланкенбургом і шрюрмерську його інтерпретацію.
В цілому реакція Бланкенбурга сталадоповненням і розвитком його теорії роману. За жанром призначаються тепер більшширокі можливості, ніж ті, про які йшла мова раніше. Суттєві корективи внесеніавтором у вимоги до зображення внутрішнього світу людини, до жанрових формтвору, хоч ці спостереження і не були розвинуті Бланкенбургом у наступнихроботах, бо вони не вкладалися в рамки його просвітницьких уявлень промистецтво.
По-іншому сприймають суть новоїестетики Гете його однодумці штюрмери. Вільний стиль роману, естетика твору уїх сприйманні органічно зв’язані з руйнуванням нормативних уявлень, традиційноїморалі. Ленц у «Листах про мораль «Страждань юного Вертера» рішуче захищаєроман від дорікань в без моральності і апології самовбивства. У зв’язку з цимвін ставить під сумнів саму думку про виховну мету твору як ворожу поетичномумистецтву. «Вони приймають роман за хитрий захист від самовбивства? Це схоже зтим, як би ми хотіли видати «Іліаду» Гомера за хитре заохочення гніву,ворожості. Чому ми завжди приписуємо поету такі моральні цілі про які вінніколи не думав ...». Ленц, а за ним й інші штюрмери побачили в моральнійсерйозності, безкорисливості поведінки Вертера елементи діючої моралі, щовиходить від нього. Відкидаючи висунутий просвітницькою критикою, а пізніше іфеодально-церковними колами доказ про небезпеку впливу прикладу героя на молодь,Ленц стверджує виховне значення співчуття, яке викликає його доля.Всезахоплююче, глибоке чуттєве сприйняття світу Вертером, за Ленцом, не міститьнебезпеки, навпаки, почуття Вертера допомагає йому гостріше ніж іншимпереживати світ, більше знати про нього і більше співчувати йому: «Вертерповинен багато зробити і перестраждати, перш ніж він почне бути Вертером; вибачити лише рівнину, але не гори, які він подолав перш, ніж він з'явився передвами».
Шлях героя Гете до досягненнясправжніх моральних цінностей, не сумісних з феодальними авторитетами,свідчить, за Ленцом, про прометеївський початок в ньому. Але Вертер – «розп'ятийПрометей», страждання якого ще одне породження феодального варварства. Упошуках справжньої людяності, яка полягає в утвердженні оновленихприродно-людських стосунків, і бачить Ленц справжній зміст роману.

1.3 «Вертер» Гете і французькіромани
Роман Гете «Страждання молодого Вертера» був сприйнятий у Франції уруслі романтизму. І не тільки у Франції. Про це говорить і сам Гете, який урозмові з Еккерманом ( 12 травня 1825 р. ) говорить: «У підростаючих молодихталантів у теперішній час я зустрічаю розуміння своєї творчості, а в моїхсучасників воно зустрічалось вкрай рідко ...».
Характерно, що популярністьроманів-сповіді Шатобріана, Сенанкура, Констана, на початку століття майже непомічених, росте у 20-і роки, коли Реставрація, втілення консервативнихпорядків, сила практицизму і розрахунку буржуазії приводять до того, що станвідчаю і розчарування у різноманітних прошарках поглиблюється, і одним іззвичних типів у французькому суспільстві та літературі стає тип людини, якатужить і страждає. Так, і «Вертер» з його просвітницьким ідейно-емоційнимкомплексом, і ранньоромантичні романи, що відкрили, почули і передбачилирізновиди «хвороби століття», потрапляють у русло романтичної літератури 30-ихрр.
У сучасному літературознавстві «Вертер”часто інтерпретується як «сентиментально-романтичний роман», як явищепреромантизму. Уявляється, що, не дивлячись на те, що «Вертер» прокладає шляхромантичному ( частково, роман у сповіді ) роману, цілісність його поетичноїсистеми визначається просвітницькою естетикою. Ця протиречива та динамічнацілісність кінця століття, у якій дивно співіснують думки про гармонію ідисгармонію світу, сентименталізм у поєднанні зі штюрмерським ідеалом,просвітницька естетика і близька її криза.
Співставлення «Вертера» ізфранцузьким романом-сповіддю виявляє, що романтичне мистецтво народжувалося ускладній системі відштовхування від просвітницьких концепцій та взаємодії зними, як обумовлене своєрідністю епохи і новим світосприйняттям якіснавидозміна просвітницької поетики.
Якщо в сентиментальному романіемоційність – це особливий душевний склад, делікатність почуттів, вразливість,комплекс моральних норм, які визначені природною сутністю людини, то вромані-сповіді емоційність стає ліричною призмою сприйняття світу, способомпізнання дійсності. Новий зміст не може тому вилитися у форму сентиментальногороману ХVIII ст., бо він несе в собі нове світосприйняття, нову концепціюособистості, нове співвідношення особистості та світу, сам по собі він вжепропонує ліричну структуру.
Гете, говорячи про «Вертера» називаєйого романом. Характерно, що ні автор «Рене», ні автор «Обермана» не називалисвої твори романом. Відсутність романних подій в «Адольфі» Констана, «незмінністьситуації» наближають і роман Констана до жанру поеми в прозі. Близькістьструктури роману-сповіді до романтичної поземної структури визначенаособливостями змісту ліричних сповідей – зображенням духовного стану «приватної»особистості, що «випливає» у ліричному монолозі, листах свою душу, особистості,яка показана в особливі моменти свого життя, особистості, яка пізнає життя не вїї щоденному, конкретному бутті, а в найзагальніших тенденціях, абстрактно-філософськомувимірі.
Оскільки у романі-сповіді зовнішнядія мінімальна, то в ньому немає лінійної ( романної ) композиції. Композиціяцих творів – це лірична логіка розвитку почуттів, спогадів, медитацій, це рухліричних мотивів, динаміка яких реалізує авторське бачення. У Шатобріана цейрух мотивів «меланхолії» і «бурі», «змін», всезагального мотиву «дзвону».Постійні звернення, переривання мови, риторичні питання, яскраві символи,величезні емоційні періоди, розгорнуті метафори – все це створює колоритромантичною поеми.
Структура «Вертера» інша, в нійпрослідковується лінійна композиція, автор відокремлений від героя, в романідосліджується поезія повсякдення. «Вертер» – «обрамлена» розповідь, написанавід імені видавця, і остання глава, названа «Від видавця до читача», обрамлюєписьмову сповідь Вертера, примітки, коментар видавця постійно вторгається втекст. Хоча автор стилістично відокремлений від героя, відсутність однозначноїдумки дозволяє говорити про перші кроки до нового співвідношення автора тагероя, яке втілиться у романтичній поетиці.
Єдина стилістика твору, йоготональність вже свідчили про ліричне злиття автора і героя у Шатобріана іСенанкура.
У романтичному романі Мюссе «Сповідьсина століття» відбувається перетворення традиційного «попередження» і тому, щоавтор не відірваний від героя, і за самою манерою розповіді. У романі Мюссе немає “висновків” моралі, автор не хоче розчулити читача, повчати його.
Герой Гете – людина ХVIII ст.,сентименталіст і штюрмер, не відчужений від світу, від гармонії всьогосуттєвого, і якщо «хвороба Рене» – в трагічному індивідуалізмі, то «хворобаВертера» – в його чуттєвості і у відчутті трагічного розриву між природною (розумною ) нормою поведінки і неприродніми ( нерозумними ) законамисуспільства. Причому Вертерне просвітницьке втілення авторської тези.
Шатобріановський Рене на противагуморалізаторським повчанням автора, не дивлячись на те, що він не змальованиймайже ні в яких контактах з дійсністю, ні в яких «обставинах», втілює народженечасом і досягнуте Шатобріаном нове уявлення про людську особистість.Першопричиною і основою внутрішнього світу героя стає дух історичних змін.
Це була одна з перших формхудожнього досягнення романтичного історизму, помічена в найзагальнішихконтурах, схоплюючи загальний характер часу, але це вже було нове баченнясвіту.
Якщо суперечлива, сильна натура Реневтілила «дух століття», то особистість сенанкурівського Оберманна, якавагалася, усвідомлювала свою слабкість і неповноцінність, запам’ятала трагізміндивідуальної долі, народженої переломами часу. В художній основі романуСенанкура поглиблюється відчуття часу, що рухається, світу, що змінюється.Герой Сенанкура вже відчув єдність всього живого і неживого, свою спорідненістьіз всесвітом і свій розрив із світом. Оберманн почуває себе соціальниміндивідуумом і сумує за втраченою гармонією із світом, він досяг подвійногобуття – як частини світу ( і в цьому він великий і вічний ) і як ізольованоїлюдини, представник сучасного соціального устрою ( звідти його відчуття своєїнеповноцінності, слабкості ). Традиційне для ХVIII ст. протиставленняприродного і соціального набуває під пером Сенанкура романтичного забарвлення.Романтичний двовимір проникає в структуру образу, створюючи Обер манна вже не «духомстоліття» а справжнім романтичним героєм.
Своєрідністю історично-літературногопроцесу кінця ХVIII ст., конкретними умовами німецької дійсності, трагічнимрозривом між теорією і практикою визначається складне ідейно-емоційне ціле «Вертера»,поєднання у ньому сентиментального, штюрмерського і оссіановського початків.Те, що Вертер при всій конкретності, масштабності викриття аристократіїобмежується іронією, окремими гнівними нападами і не може оформити свої думки вмонолог, — історико-психологічно дуже точно.
Гете створює сентиментальну ідиліюна початку розповіді і руйнує її розвитком сюжету. Руйнування ідилії – в самійситуації самовбивства і в цілій серії паралельних, дублюючих історії, які,висвітлюючи історію Вертера, надають їй узагальнюючого змісту. Ось така історіясільського хлопця, щирість і безпосередність почуттів якого хвилюють Вертерапри першій зустрічі. Зміст другої зустрічі – просвітницьке протиставленняприродного соціальному. І, нарешті, третє повернення до історії селянина руйнуєідилію: всі кращі почуття перетворилися у злочин. Окремі історії не розчинилисяв єдиному художньому цілому – і це риса просвітницької поетики. Але вставніісторії, і одночасно, не руйнують структури роману, так як вони майже втрачаютьсамостійну функцію і важливі не самі по собі, а для виявлення внутрішньогосвіту Вертера, «впевненості» його еволюції. А «історія з пістолетами» вжеперестає бути вставною новелою, перетворюючись у ліричний мотив.
Перша частина роману Гетезавершується спробою втечі від кохання, від самого себе. Але це традиційнаретардація, бо герой ще повинен пройти друге коло випробувань і на новомурівні: на рівні соціальних відносин відчути «не комфортність» у такомугармонійному, як йому здавалося, світі. Але якщо в першій частині романупереважає доказ неминучості смерті Вертера, то в другій частині починаютьзникати «докази», «приклади-історії» проникаються ліризмом, поглиблюєтьсясуб’єктивний початок, видозмінюється співвідношення аналітичного та емоційного.
І хоча величезна цитата із Оссіана –також свого роду вставлена новела, але це вже авторське поетичне оправданняВертера, кульмінація розвитку мотивів відчаю і скорботи в романі. Це тавершина, в якій виконується перехід кількості в якість: скупчення у всійпоетичній основі мотивів тягару життя, страждання, муки не тільки руйнуютьпросвітницьку ідилію, але й переходять у іншу якість, повністю заперечуючи її.Це був перехід до нового світосприйняття, і до іншої поетичної системи.
Внутрішня динаміка виявляється і веволюції пейзажу в сентиментальному романі Гете. Настроєм спокою, радісноюгармонією з природою – вічним ідеалом і вищою мудрістю – проникнуті першіпейзажні установки у «Вертері».
Від гармонії світу герой іде додосягнення його протиріччя, пейзаж-роздум відбиває прагнення осягнутидіалектику життя і смерті, але у «Вертері» з його просвітницькою поетикою цепрагнення реалізується як максимальне загострення «життєтворчого» і «минучого».Це не романтичний контраст матеріального і духовного: світ залишається єдиноюреальністю, хоча й починає удухотворюватись, герой прагне призагальнитися дотаїн «всюдисущого». У «Вертері» з'являється нова тональність у пейзажнихзамальовках, яка виражає не сум та зворушення, радість і гармонію, типові дляпоетики сентименталістів, а «жах самотності», «таємне передчуття». Майже кожнапейзажна замальовка у «Вертері» появляється у новій тональності: якщо напочатку роману вона була зворушливою і статичною, то пізніше, виявляючиеволюцію внутрішнього світу героя, природа стає динамічною, живописною, виникаєсимволічна картина повені, яка змітає сентиментальний простір («місце підвербою», «альтанку» ) і знищує ідилію. Ця картина сприймається як передбаченняі поетичне оправдання самовбивства Вертера: природа, почуття нестримні у своємувічному прояві, вони змітають всі перешкоди. У Вертері жила то штюрмерськадуша, то «розсудливий пан», над яким Вертер-штюрмер сміявся, але врешті-рештгерой перемагає в собі «розсудливого пана», утверджуючи себе як «буряний геній».
Отже, еволюція пейзажу в романіГете, втілюючи еволюцію в світосприйняття героя, матеріалізує руйнуваннясентиментальної ідилії, що свідчить про кризу просвітницької концепції.
1.4.   «Стражданнямолодого Вертера» – перший визначний зразок ліричної прози в німецькійлітературі
Чи не найвище звершенняГете штюрмерського періоду був роман «Страждання молодого Вертера». Цей твірвиник на біографічній основі: проходячи 1772 року адвокатську практику приімперському суді у Вецларі, Гете покохав молоду дівчину Шарлотту Буфф, нареченусвого друга Кестнера і змушений був через певний час залишити молоде подружжя.Особисті інтимні переживання, викликані цим вимушеним розривом, і сталиосновним джерелом для роману, зокрема для його провідного,лірико-психологічного аспекту. Щодо сюжетного оформлення твору, його трагічноїрозв'язки, то для них послужила історія Єрузамма, вецларського приятеля Гете,який вкоротив собі віку через нещасливе кохання. Гете бурхливо реагував назвістку про це самогубство, причому характерно, що відповідальність за нього улисті до Кестнера він покладав на суспільство, на «нижчих людей», які живутьлише «сміттям суєти» і «підточують наші сили», гублять всі природні почуття іпориви.
Існує поширена думка, що«Страждання молодого Вертера» є лише ліричною сповіддю Гете, що й написанийроман був заради того, щоб подолати тяжкі переживання, душевну кризу шляхомоб’єктивації їх у мистецтві. Думка ця надто вузька і однобічна, даний роман –твір глибокого і багатогранного змісту, який сконцентрував немало нагальних іхвилюючих, нерідко болючих проблем свого часу і виразив їх у формібезпосередньо-ліричного переживання. Разом з тим він зберіг здатність будитиживий відгук і у наступних поколінь, що властиво лише великим творам класичноїлітератури.
За тематикою цей твірможна віднести до романів із життя «третього» стану, які в той час набулипоширення в англійській та французькій літературах і почали з'являтися унімецькій. Та водночас – яка істотна відмінність, яка яскрава самобутність і взмісті, і в структурі роману Гете порівняно із «космічними епопеями» Філдінгачи Смоллета, і з соціально-дидактичними романами Руссо чи Дідро. Цясамобутність постає передусім із повної переваги ліричного елементу в романіГете, що було явищем цілком незвичайним для тогочасної прози. Якщо згаданіписьменники ( й чимало інших ) своє головне завдання вбачали в змалюваннібезкрайого моря «зовнішньої дійсності», соціального побуту доби, то Гете всвоєму «Вертері» всю увагу зосередив на внутрішньому світі героя, на йогодуховному і душевному житті. Романи ХVIII ст. залишалися суто розповідними,епічними за своїм характером і стилем, навіть коли писалися вони в листах, як,приміром, знамениті в свої часи романи Річардсона чи «Нова Елоїза» Руссо. В нихтеж відсутня установка на безпосередньо-ліричне вираження думок, почуттів,душевних станів, навпаки, тут ще очевидніша перевага епічно-розповіднихсинтаксичних конструкції типу: «Я відчув, що ...» чи «Я сказав, що ...», — зподальшим докладним переказом відчутого чи сказаного.
Гетівський «Вертер»написаний в епістолярній формі, але, оскільки всі листи героя призначені одномуадресатові, роман нагадує скоріше ліричний щоденник. Е. Людвіг слушно зазначиву своїй відомій біографії Гете: «Ніколи раніше Гете не розкривав свої почуттяінакше, ніж у коротких піснях. Тепер він уперше й до кінця розкрив себе увеликому творі, де всі переживання розчиняються у природі, а природа стаєдзеркалом людського серця». В цих вловах з усією визначеністю сказано навнутрішню типологічну спорідненість роману Гете з ліричною поезією. Співзвучнийцьому й герой твору, незвичайний для літератури ХVІІІ ст. своєю великою,місцями до повного злиття, близькістю до автора, що, як відомо характерно длятипу ліричного героя. В одному з листів Гете писав про Вертера, що «на додачудо його страждань я передав йому і мої власні, і все це разом витворилодивовижну єдність». Важливо вказати й те, що в «Стражданнях молодого Вертера»не «зовнішній сюжет», заснований на перебігу подій, а головний герой,особистість Вертера виступає організуючим центром твору, і саме потік йогодумок, почуттів, переживань витворює дійсний, глибинний сюжет. А в цьомубезперечно, полягає основна типологічна ознака ліричної прози.
Одним словом, у романіздійснюється сміливе перенесення в прозу структур ліричної поезії, що й даєнеобхідні підстави назвати гетівського «Вертера» першим визначним взірцемліричної прози, яка згодом набула великого поширення в романтичній літературі йще більшого — в літературі ХХ ст.
Отже, основну увагу всвоєму романі Гете зосередив на розкритті внутрішнього світу героя, багатого йдинамічного. І, що важливо підкреслити, саме в цьому трепетно-поетичномувідтворенні духовного багатства, душевної щедрості й чутливості героя закладенай основна соціальна ден денці роману: духовне багатство, глибина й шляхетністьпочуттів розцінювалися добою Руссо й сентименталізму як вищі якості людини, івони в романі Гете не тільки стверджують повноцінність особистості бюргераВертера, але й ставлять його на голову вище від дворянського середовища з йогозаскорузлістю й зарозумілістю. Сучасниками роман був сприйнятий як твір глибокодемократичний, і цілком слушно Томас Манн зауважує у своєму романі «Лотта уВеймарі», що, хоч «Вертером» тоді зачитувалися всі, по-справжньому, глибинно йінтимно від був близький лише демократичному середовищу – на відміну від деякихпізніших творів Гете.
До безпосередньогозіткнення з феодально-абсолютистським суспільством Гете приводить і свого героялише в одному епізоді, але цьому епізоді належить важлива роль в сюжеті романуі в проясненні його соціального змісту. Маємо на увазі інцидент на вечорі уграфа К. й наступне цькування Вертера дворянським та чиновницьким середовищем.І справа не лише в тому, що саме тут зосереджені палкі інвективи цьомусуспільству, викриття його егоїзму і «духовної вбогості, що ховається під зовнішнімблиском», «жалюгідних, нікчемних, неприхованих пристрастей». Цей епізодвідіграє також неабияку роль у несприятливому для Вертера розгортанні подій, утому, що трагічна розв'язка його долі стає неминучою. Вступ на дипломатичнуслужбу в іншому місці означав для Вертера єдину можливість подолати любов доЛотти, яка ставала для нього фатальною. На деякий час ім'я Лотта зникає з йоголистів. Проте інцидент у графа К., в якому так грубо проявилася дія становоїнерівності, повертає героя до попереднього життя, до його болісних переживань,зрештою – на шлях до самогубства.
Однак позиціяпротиставлення себе суспільству притаманна Вертерові вже буквально з першихсторінок роману. Хоч і без достатньої соціальної визначеності, але вонопереживається героєм як не «своє», він не приймає його ідеалів та цінностей іне бажає скорятися його законам та вимогам. У дусі доби ця опозиціяздійснюється на руссоїстський лад, як протиставлення суспільству природи йвсього «природного», як життя серед природи й близьких до неї істот. Темаприроди, її лірична партія вступає провідною, власне, єдиною на початку роману,далі вже з'являється тема любові, яка поступово бере верх. Та світруссоїстської ідилії, яким відкривається роман, виявляється надто нестійким. Нанього діють різні руйнівні сили, і чи основна із них закладена в самомуВертері, в його бентежній і неспокійній натурі.
Як зазначалося, це романі його герой належать до «Бурі й натиску», але в них цей рух розкривається всвоєрідному, так би мовити, лірично-інтимному аспекті, до того ж наближеному доповсякденності, побуті. В герої роману немає нічого титанічного, але він несе всобі характерні штюрмерські пориви, умонастрої, колізії. Передусім це щедрообдарований юнак, наділений і непересічним інтелектом, і глибиною та витонченістюпочуттів. Але найбільшого розвитку набуває у нього емоційне життя, якевідзначається рідкісною інтенсивністю, чому великою мірою сприяють специфічніумонастрої доби, згадуваний культ серця й почуття. «Такого мінливого, такогонеспокійного серця, як моє, ти ще не бачив… – сповідається Вертер, — тому яй плекаю своє серденько, немов хвору дитину, задовольняю всі його забаганки».Або ж: «Серце… – єдина моя гордість, єдине джерело всіх моїх сил, радощів істраждань». Серце проголошується основою індивідуальності, джерелом їїсамобутності й неповторності: «Усе, що я знаю, може знати кожний, а серце моєналежить тільки мені». Ось у цьому незвичайно інтенсивному житті серця і уявипри безсумнівній послабленості вольового, активного начала й полягає суть «вертеризму»,який був поширеним явищем того часу.
З усім цим пов’язані йтакі риси Вертера, як його індивідуалізм, висока свідомість самоцінності своєїособистості, замкненість у своєму внутрішньому житті, яка декларується уже наперших сторінках роману. Не менш зневажливо, ніж титанічні герої «бурянихгеніїв», ставиться він до повсякденних справ і турбот, так само ненавидить вінусе «правильне» й помірковане, на якому лежить печать безкрилої розсудливості.Йому подобається все вільне, невтримне, геніальне, все, що сягає через край, невкладається в рамки встановленого «ладу». Водночас в романі голосно звучить ймотив неприкаяності Вертера, який не бачить, до того він міг би прикласти своїсили й здібності, який гостро відчуває свій непоправний розлад з суспільноюдійсністю.
Але все це разомпризводить до того, що любов до Лотти, цього милого й природного створіння,стає для Вертера єдиною розрадою і єдиним сенсом життя. Однак це його почуття зсамого початку було безнадійним, а після краху службової діяльності Вертера йодруження Лотти з Альбертом воно все відчутніше набуває фатально-трагічногохарактеру. Самим героєм воно сприймається як прояв всесилля і раціональноїстихії, з якою годі боротися розумові, що теж було характерним для «Бурі інатиску»: «людина завжди залишається людиною, і та крихта розуму, яка може внеї бути, мало важить або й зовсім мовчить, коли бурхають пристрасті і витісняютьусі інші людські почуття».

РОЗДІЛ ІІ. Стилістичніособливості роману Гете «Страждання молодого Вертера»
2.1 Зовнішнє та внутрішнєдійство в сюжеті «Вертера»
У своєму романі «Стражданнямолодого Вертера» Гете показує історію великої любові, яка коштувала закоханомужиття.
Роман написаний у формілистів героя до свого друга. На початку, коли любов до Лотти ще не є єдиноютемою «Вертера», кожен лист більшою чи меншою мірою має окремий зміст. Всіразом вони служать метою самохарактеристики Вертера, яка у наступних подіяхсприймається як щось природнє і самозрозуміле.
Форма – розповідь від1-ї особи – дає автору великі переваги, але приносить зі собою також, цілкомзрозуміло, труднощі.
Все, що пов’язане зісамоаналізом стилю і психологічним самозаглибленням, є завдяки 1 ос. од.спрощеним і полегшеним, тому що герой може сам і переважно не вимушенимспособом правдоподібно розкрити читачеві (особливо читачеві його листів,другові) свій внутрішній світ, зі всіма його особливостями. При цьому мибачимо, що глибоко психологічні твори написані часто у формі розповіді від 1ос. од.
Труднощі полягають віншому. У розвитку сюжету, у розгортанні дійства між розповіддю автора ( від 3ос. од. ) і розповіддю від 1 ос. од. виникає велика різниця. Автор, оповідачможе і повинен бути обізнаним з наступними подіями, він може також інколипопереджувати про певні деталі та епізоди заздалегідь, чи натякнути про деякімоменти. Про розповіді від 1 ос. од. це може бути лише тоді, коли оповідачнадає своєму творові форму спогаду, мемуару. Але коли це відбувається у романіГете, коли оповідач з дня на день, з години на годину звітує про своє життя,тоді не можуть мати місце ніякі погляди в майбутнє.
Лише ті, що можутьтрактуватися як особливі делікатності, як вид передчуття героя. Функціярозповіді та завдання створюють ілюзію протиріччя: оповідач повідомляє проданий момент, обмірковує цей момент з погляду теперішнього, аналізує те, що ужевідбулося, сталого в той час, як автор знає майбутнє і судить про даний моментна основі своїх знань твору.
У результаті такоїситуації виходить, що ми можемо назвати підтекст – глибоке внутрішнє ( інодісимволічне ) пояснення описаних подій, про які оповідач ( в даному випадкуВертер, оповідач від 1 ос. од. ) зараз не здогадується і читач може собі уявититільки внаслідок суб’єктивного здогадування, вчування і взаємозв’язки між ними.
Так, наприклад внутрішнєзавдання першого листа Вертера ( до листа від 16 червня ) полягає не тільки взагальній самохарактеристиці героя ( дізнаємося про Вертерові погляди наприроду, мистецтво, на соціальні проблеми ), а ще й в зображенні його ставленнядо кохання. Для подальшого розвитку роману є дуже важливою вказівка на те, щоВертер у даний момент є вільним і що він знаходиться у піднесеному емоційномустані, в якому йому дуже легко закохатися – він дозрів для пристрасті. Беззнання і бажання оповідача від 1 ос. од. ми ніби випадково одержуємо повнукартину його душевного стану і його колишнього і теперішнього ставлення допочуття.
Давайте ми висвітлимо іпідсумуємо ці окремі моменти самовираження і самохарактеристики Вертера, тому,що це допоможе інтерпритувати цитований текст за його психологічнимнавантаженням.
З листа від 4 травня1771р. ми дізнаємося, що Вертер втік з місця, де якась бідна Леонора страждаєчерез нього. Але Вертер іде перш, ніж станеться трагедія. Він звільнився відцієї історії та її можливих наслідків, щоб внутрішньо максимально підготуватисядо наступних подій.
Лист від 13 травнярозповідає, що у Вертера палке серце, готове завжди забушувати. Як говорить Т.Сільман
З листа від 17 травня мивже дізналися про померлу подругу, яка старша від Вертера, відігравала великуроль у його житті, бо поруч з нею всі його душевні сили могли найкращерозвиватися. Цей жіночий ідеал, після якого він шукає схожого не є простим, вінохоплює удосконалення душі, багато внутрішнього, духовного взаємопорозуміння, атакож любов і гармонію з природою:
Отже, у сенсі, щостосується дружньої спорідненості душ Вертер є вільним і шукає за ним.
Також у цьому листі мидізнаємося про деякого управителя S., про його дітей і передусім про йогонайстаршу дочку. Читач уже перебуває в напруженні, але герой ще не приділяєцьому факту дуже великого значення.
З листа від 30 травня мидізналися, що Вертер тужить за сильним почуттям. Історія простого сільськогохлопця, який закоханий у літню вдову, схвилювала його по-справжньому.Передчуття страждання прискорює його почерк, але одержує неправильний напрямок,причому автор не дає своєму героєві ні про що здогадатися. Вертер наляканийможливістю познайомитися з вдовою незважаючи на те, що він
Думка про такезнайомство турбує його незважаючи на те, що автор скеровує таким чином невірнудорогу свого героя. Цей епізод показує, що у Вертеровій душі дрімає не тількиможливість душевної дружби, а й також стимул до сильної пристрасті. Ось такпоступово проявляється його повна внутрішня характеристика аж поки не виникневелика любов – а для Вертера велика трагедія.
Це була лишепередісторія, де письменник передбачає душевний розвиток свого героя, і якутреба взяти до уваги щоб проаналізувати цитовані фрагменти.
Лист від 16 червняпоказує нам Вертера, який вже цілковито охоплений своєю любов'ю. У своємуповідомленні він намагається поступово йти в перед і ми отримуємо у цій частиніроману опис його коханої та знайомства з нею.
Ми спостерігаємо якрозвивається сюжет у цій частині роману. На початку листа герой описує свійрадісний настрій тому, що він познайомився з прекрасним створінням, — і обіцяєсвоєму другові все по порядку розповісти. Але далі слідує передача миттєвоїситуації, «історичне», як Вертер це називає. І також перераховуються рисихарактеру Лотти, тобто їй дається ґрунтовна характеристика:
І лише після того якВертер ще раз виїжджає верхи, щоб побачити Лотту, він зосереджується, щобвикласти своєму другові усі події у логічному порядку.
Цей опис знову робитьсятаким самим чином: більш чи менш важливий матеріал для розвитку дій слідуєжваво один біля одного так само, як Вертер невірно уявляв собі можливість(також і читачеві) дізнатися.
Ця наївність, цянеобізнаність, а також сліпота проти ознак близької долі, відразупідкреслюються автором – ці деталі, які Вертер цілком байдуже помічає, маютьтакож свій власний внутрішній зміст і своє значення для наступних подій. Середних особливо знайомі слова попередження його кузини, що він не може закохатисяу чарівну Шарлотту, бо вона вже «заручена з добрим чоловіком». Новина була длянього цілком байдужою, писав Вертер, але читач уважно прислухається до неї.
Ця «внутрішня тема»звучить знову, вже у словах Лотти, більш чи менш байдуже обмірковуєтьсяВертером, хоча ми вже розуміємо, що вона містить паросток майбутньої трагедії.Оскільки ім'я Альберт було промовлене при нагоді, Лотта пояснила:
У цьому короткомувисловленні все має велике значення, але все це підкреслено не прямо, а сказаноміж рядками.
По-перше, важливим є вжете, що Лотта не дуже охоче говорить про свої заручини, на що можуть бути різніпричини. По-друге, важливо що вона про це говорить. Знову звучить слово «brau»– те саме слово, яке вжила кузина Лотти, характеризуючи Альберта. Це – теплеслово, але воно не свідчить про палку любов чи внутрішню спорідненість, хочаможна припустити повагу і симпатію: так висловлюється перший кращий знайомий,так висловлюється Лотта, наречена. Так характеризує Вертер батька Лотти (див.лист від 17 травня ). І якщо ми ще не читали далі, то складається таке враження;Альберт є посередньою людиною і душевно міг бути ближчим батькові, ніж дочці.Наступним враженням є те, що ця людина є повною протилежністю до героя, боВертер міг би бути всім для Лотти, а не лише добрим чоловіком. Тут, на цьомуступені розвитку розповіді ми бачимо прірву між Альбертом і Лоттою – прірва,яка напевне, не приведе до певного розриву, але є досить глибокою, щоб сприятивеликій симпатії Лотти до Вертера.
Усе це є внутрішнімпереплетінням сюжету, в якому невинне зауваження, що Альберт є доброю людиною,продовжує набирати ваги. Чи не найважливіше є те, що так говорить не чужі люди,а сама Лотта. У подальшому просуванні дії Вертер притримується зовнішніх подійі тільки в кінці листа з'являється епізод, який веде вперед внутрішню діюроману, розвиток взаємного кохання героїв.
Це епізод після грози,де Лотта, стоячи біля вікна, з очима повними сліз, промовляє ім'я Клопштока. Цеважливе ім'я, особливо для сентименталізму, і епохи «Бурі і натиску», бо воноозначає Поетичне, преповне почуттями, небесно-відчуженими супроти прозибудення.
Вертер одразу згадує одуКлопштока, яку мала на увазі Лотта, і, захоплений своїм почуттям, схиляється доЛоттиної руки в поцілунку
Кохання Вертера стаєбезмірним, але це не є внутрішньою частиною епізоду, бо про свою любов вінговорить уже з самого початку листа. Внутрішня тема (підтекст) є кохання Лотти,а це означає початок трагедії, в якій не тільки Вертер, але всі три учасникицих подій наче падають у внутрішню безодню.
Сцена про Клоп штока дляобох учасників дуже важлива. Для Вертера це означає, що він знайшов у Лотті нелише чарівну, достойну кохання, розумну дівчину, але ще й душевну подругу, якамогла б бути її рівною. Лотта могла б стати для нього всім – після сцени білявікна це стає очевидним.
Але згадана сцена має щей інше значення й мету. Треба зауважити, що саме Лотта, а не Вертер знаходить йпромовляє провокаційне чарівне слово «Клопшток». Цим Лотта дає зрозуміти в ційситуації вона не могла б більше ні зробити, ні сказати, що вона не лише для“добрих людей”, а й для природи й поезії, також для таких мрійників як Вертер.Таким чином ситуація набирає своєї власної трагічної серйозності, хоча Вертер,головний герой роману, відстає на крок від подій.
Всі ці тоненькі ниточкирозвитку сюжету сплітають художньо продумані і пророблені сіті стосунків,створюють внутрішню дію, яка підпорядковується зовнішній дії роману, і читачевістає все ясніше відомо, без конкретного словесного висловлення героя (оповідача ) або іншої особи ( у розповіді від 1 ос. од. автор не бере слова ).
У цьому відношенні Гетеє дослідником, який випереджає розвиток сучасної йому прози. Тому що «внутрішнядія» ( підтекст ) є власне специфікою прози ХХ ст.
2.2 Дві тенденції у мові«Вертера»
У романі «Стражданнямолодого Вертера» ми можемо помітити дві різні стилістичні тенденції.
Перша тенденція тіснопов’язана з часом, з літературним розвитком раннього Гете. Це течія «Бурі інатиску», літературний напрямок, до якого молодий Гете належав на повнихправах. А мова штюрмера є мовою ефектів, почуттів, які проявляються у синтаксіта лексиці. Для цього нам потрібен лише один лист від 16 червня і ми потрапимоу сферу мови, могутнього генія ХVІІІ ст.
Давайте розглянемо,наприклад, лист від 16 червня:
А. Ланген так пише процей стиль:
Словниковий склад штюрмерськогостилю пов’язаний із сентиментальністю і чутливістю генія:
— улюбленими іменникамив сентиментально забарвлених психологічних описах у «Вертері».
Але є ще й іншийстилістичний прошарок у романі Гете, який свідчить багато не про літературнетеперішнє й минуле, а й дає передбачити художній розвиток Гете –класично-реалістичний період його творчості.
Стиль штюрмерів, хочавін і включає складову частину книги, не є єдиною стилістичною тенденцією, наяку зорієнтований «Вертер».
Вже в першому листі мибачимо іншу стилістичну орієнтацію, яка більш чи менш систематично з'являєтьсяу прозі Гете, щоб стати пізніше цілісним методом відображення дійсності упрозових творах письменника. Він являє собою чесний, іноді холодний, завждиспокійний розгляд дійсності, який те, що відбувається трактує як остаточне,окреслене тільки в основний рисах.
Ця орієнтація наоб’єктивну передачу дійсності пов’язана зі специфічною стильовою напрямленістю.Синтаксично – це складне поширене складнопідрядне речення, яке складається збагатьох простих речень, дієприкметникових та дієприслівникових груп, поширенихозначень, які поєднуються, як правило з нейтральною лексикою, що межує знауковим стилем. Зорієнтовані на об’єктивне відображення сцени сюжету (Вертер-Гете називає їх «історичними» ) містять в собі мовний матеріал саме цейстилістичний пласт.
Майже в кожному листіширшого змісту ми стикаємося з таким поділом на два стилістичні прошарки.Продемонструємо сказане такими епізодами.
Уже перші рядки листавід 16 червня написані характерними емоційними питально-окличними реченнямиепохи геніїв. Вертер постає перед нами як справжній штюрмер з його:
Або:
Тут є усі видиеліптичних речень, анаколіпти та ін., як наприклад:
Трапляється також іперерви своєї мови, з повторенням або запереченням сказаного, як:
Тоді Вертер розмовляєживою, емоційною розмовною мовою, це є бесіда, хоча і у формі листа.
У цьому настрої він є,як сам каже, І так завжди, коли Вертер розповідає особливий, сповненийпочуттів, епізод своєї історії. Але потім він перебиває себе новим, і ми вжезнаходимося у іншій сфері – у області спокійної розповідної прози.
Речення розтягуються набільшу чи меншу довжину, але завжди округлені, щоб передати сконцентровано ілаконічно важливість висловлення. Тут відсутні еліпси чи чуттєві повторення івідокремлення. Те, що відбувається ( хоч це той самий оповідач від 1 ос. од.)розвивається перед нашими очима логічно, цілеспрямовано, стримано. Характернимдля однієї частини таких речень є поєднання складнопідрядного речення зі складносуряднимреченням, де виникає паралелізм дій та дійовий осіб, що виражаються у великійкількості підметів і присудків. У інших випадках ми маємо класичне складнопідряднеречення:
Прочитавши таке реченнядо кінця, складається враження, що це про появу чи подію сказаного лише однимвисловлюванням. Це враження значною мірою пов’язане з автосемантикою, яка єхарактерною для структури речень Гете.
Автосемантичним миназиваємо таке речення, яке взяте з контексту, має власне самостійне значення.З цим пов’язані ознаки: перша: лексика, яка виражає головні члени речення, єповнозначною ( отже це не займенник, а іменник як присудок або додаток, наабстрактні або допоміжні дієслова такі як «tun» та ін., не сполучники, частки,займенникові прислівники); другою, менш суттєвою особливістю автосемантичногоречення є його великий об’єктивний вміст, отже переважно велика довжина.
Якщо ми повернемося довище наведених речень, то помітимо, що всі ці речення вказують на чіткуавтосемантичну структуру: головні члени речення представлені повнозначноюлексикою ( крім «я» і «нас» те, що належить до форми розповіді від 1 ос. од.):з’єднувальні сполучники на початку речення майже завжди відсутні, отже,відсутній головний засіб, щоб утворити пов’язане контекстом речення. Реченняменш об'ємні не є малими короткими реченнями, кожне з ний присвячене маленькомуепізодові, завершенню однієї, здається неважливої, теми:
Звичайно, сказанепідходить не до всіх синтаксичних структур роману, для якого об’єктивний «історичний»пласт також не є абсолютним, бо часто Лотту називають «sie», частовикористовують з’єднувальні сполучники і частки на початку речень, такі як,наприклад: «dann» або «nun». Але вказана тенденція є так яскраво виражена, щовона нажимає на стиль прози Гете, щоб у пізній період творчості стати щезначнішим.
Граматична форма маєсвої особливості у таких випадках. У «Стражданнях молодого Вертера» друга,об’єктивно — «історична» тенденція пов’язана з двома видами структур речення: зчистим складнопідрядним реченням, яке має центральну граматичну форму (див.попередній приклад), і зі змішаною структурою, яка складається з поєднання складнопідрядногоіз складносурядним реченням, наприклад:
Також цікаво, що у Гетецентральна структура складнопідрядного речення має перевагу над такими формами,в яких речення як ціле починається з головного речення (без вступногопідрядного речення), щоб потім завершитись одним підрядним реченням (часто цеозначальне речення) або інфінітивною групою (порівняно з нижче наведенимуривком тексту).
Синтаксична «тканина» уГете часто нагадує ртуть: її окремі єдності (речення) мають тенденцію збудуватищось мале чи велике – єдине ціле, яке має максимум самостійності, з цілимматеріалом (контекстом) без об'єднання.
Характерно, що частинадіалогу, наприклад, репліка, може бути включена в таке «складне» речення, дедіалог переважно складається з довгих монологів, які не мають ніякого зв’язкузі звичною структурою діалогу. Короткі репліки розглядаються як елементи мовиавтора, що органічно переплітається з описами, наприклад:
Тут все є дужехарактерним: великий «остаточний» відрізок речення, загальний огляд того, щовідбувається (хоча Вертер в перше помітив Лотту, відразу виявляєтьсязакономірність, яка стосується кожної дитини і всіх загалом), яка спокійнорозвивається, повільно складносурядні речення з вміло конструйованимипідрядними реченнями та інфінітивною групою вкінці, при цьому елемент прямоїмови виступає лише словом-вставкою.
Ці тенденції показуютьнам, що Гете у своїй романній творчості далеко випереджує літературну епоху.Також як штюрмер він стоїть перед нами не як пов’язаний часом, а як повноюмірою пануючий над стилістичними можливостями німецької мови творець.
2.3. Види та рольдіалогів у романі
На прикладі романуЙ.В.Гете «Страждання молодого Вертера» ми хочемо показати особливостідіалогічного мовлення в німецькій прозі періоду «Бурі і натиску». Щобохарактеризувати діалогічне мовлення по можливості всесторонньо, показати йогорізноманітні форми та стилістичні функції, ми повинні виділити ті фактори, які маютьособливе значення у формуванні діалогічного мовлення у прозі. Передусім мибачимо їх у мовному образі автора-оповідача. Структура цього образу знаходитьсяв прямій залежності від того, як письменник сприймає спеціальний світ, де вінбачить рушійні сили прогресу. Мовний образ автора визначає естетикуписьменника, його приналежність до тієї чи іншої літературної течії. Від того,наскільки нероздільно автор панує у оповіданні, наскільки часто і глибоко вінвміщується в нього або старається відійти, залишивши місце своїм героям,залежить співвідношення оповідання і діалогів, авторської розповіді про подіїлюдей і їх прямого показу читачам. Співвідношення автор-персонаж-ключ дорозуміння індивідуальних рис в стилі автора і разом з тим, тих загальних рис, якіоб’єднують даний літературний напрямок. І тому – прослідкувати передачудіалогічного мовлення в німецькій прозі періоду «Бурі і натиску» – рівносильнозадачі дослідити складну взаємодію авторського мовлення і мовлення персонажів ітих умов, під тиском яких ця взаємодія змінює свої форми.
«Бурні генії» відкидали «холодний»і ощадливий розум, виступали проти раціоналістичної критики класицизму.Штюрмери відчували на собі величезний вплив вчення Руссо про мову. Слідом заРуссо штюрмери намагаються відтворити «мову пристрастей», яка безпосередньоможе передати справжні почуття людини. Встановити живу і безпосередньо «мовупристрасті» – в цьому бачив Руссо найважливішу задачу сучасної літератури, вцьому бачили і штюрмери і ціль своїх пошуків живої, безпосередньої, справжньоїмови.
В ще більшій мірі наформування мовлення штюрмерів вплинули ідеї теоретичного основоположника «Буріі натиску» Гердера. Гердер прийшов до висновку, що оточуючий світ постійнорухається, змінюється. Він дивиться на літературу як на явище, що тіснопов’язане з даною епохою, з розвитком даного народу.
Письменник «несе на собіланцюги часу, він вростає в свою епоху, як дерево в землю..., з якої воно п’єсоки» ( Гердер ). Геній «який би не був великий, — слуга історії та слугаприроди». Геній повинен, описуючи індивідуальне, розкрити умови його зародження«часом і місцем». Ці ідеї Гердера були чудово сприйняті «бурними геніями». Вониприходили до важливого висновку: література повинна відображати риси свогонароду, своєрідні умови життя своєї країни.
Розвиток літературиГердер зв’язує з розвитком мови. Він створює оригінальну теорію, яку називає «романомпро вік мови». Мова, на думку Гердера, «знаряддя, сховище і сутністьлітератури». Він виступає за сильну, насичену, різнобарвну, живу мову. Тому вінзакликає широко вживати ідіоми в мові, інверсії та інші стилістичні засоби, якізможуть надати мові емоційну виразність, динамічність.
Думки Гердера буливтілені в творах штюрмерів. Мова штюрмерів відображає поворот від свідомості допочуття, від книжної мови до живого слова, від вузького ідеалу мовноїправильності до сили вираження. Мова «бурних геніїв» – це мова ефекту,пристрасті.
Логічна будова реченьпорушується. Будуються більш короткі прості речення. Порядок слів порушується,часті еліпси, неповні речення, обриви. Штюрмери широко використовувалиритмічно-музичні засоби-аллітерацію, анафору, паралелізм.
Багато питальних іокличних речень надає особливу, піднесену патетичну інтонацію та емоційністьсинтаксису.
Форми діалогічногомовлення в романі багатообразні. Деколи це короткі репліки, інколи це складнепереплетення прямої, непрямої мови та мови автора, часто діалог являє собоюобмін розгорнутими монологами, нагадуючи нам сцени із драми штюрмерів.Спостерігаючи за діалогічним мовленням неважко помітити, що структура діалогіввизначається їх змістом, тим внутрішнім завданням, яке вкладає в них автор.
Діалог виконує наступніфункції у романі:
1)        виражає світогляд автора, його філософську основу;
2)        дає характеристику діючих осіб;
3)        сприяє просуванню або гальмуванню дії;
4)        викликає емоційне збудження у читача;
При цьому діалог неспеціалізується на одній функції, найчастіше вони переплітаються. Діалог романупростий, лаконічний, репліки партнерів швидко змінюють одна одну, якщо мова йдепро прості, звичайні справи або побутові сцени. Інша річ, якщо авторвикористовує мову героїв, для філософських суперечок, для розкриттявнутрішнього світу Вертера, його нестерпних пошуків. І що гострішим стає змістрозмови, що напруженішою ситуація, то щільнішими стають репліки діалогу. Мивідчуваємо постійну невід'ємну увагу партнерів один до одного, ніби проникненняу думки один одного. Репліки діалогу ланцюжком йдуть слідом одна за одною інеможливо зупинити, обірвати діалог на одній із них. Якісь внутрішні закономірностібудови структури діалогу не дозволяють нам цього зробити. Якими є цізакономірності? Постараємося визначити їх, взявши для детального аналізу діалогВертера та Альберта, переданий у листі від 12 серпня.
Вертер:
1. Випущено головнеречення. Така будова є типовою в усному мовленні для речень, які виражаютьдокір, застереження. Ця економія надає цілому висловлюванню підвищенуекспресивність за рахунок зміни інтонації. Повне речення могло бути:
Порівняємо інтонаціюречень при читанні:
Монолог переноситься надругу групу, виділяючи її.
2. Питання, яке ще разповинне підкреслити, виділити ту угоду, яку Вертер висловив у першому реченні.Це новий ступінь підсилення напруження.
3а + 3в. Обидва речення– риторичні питання. Прямолінійність та цілеспрямованість питань досягаєтьсятим, що автор не вживає розділового займенника. І все ж таки питання звучитьальтернативою, воно повинне бути альтернативою. Альберт повинен лише вибратиміж “так” “ні”, для Вертера це питання уже вирішене. Речення 3в є поясненням до3а, підсилюючи емоційність висловлювання. Пояснення зазвичай вимагає більшрозгорнутої будови. Простота лексики компенсує складність фрази. Повторенняцілого речення або відрізка в якості пояснення служить завжди підвищенню ефектурозуміння.
Цілком свідомо авторпереносить наголос на речення 3в на кінець фрази..., так як Вертер бачитьнеминучість здійснення подій за певних умов.
Обидва речення –кульмінаційний пункт всієї репліки Вертера.
4. Автор випускаєпідрядний сполучник «wenn», робить речення рівноправними, усуваючи, такимчином, формальне підпорядкування кон’юнктиву першого речення, яке важливе длянього. Це завершення фрази є одночасно і відповіддю Вертера на його риторичнепитання у 3-му реченні. Автор використовує кон’юнктив минулого часу як вираженняірреальності «так». Порядок слів та інтонація виділяють цю думку, роблять їїбільш вагомою. Власне, в кінці речення вимагається знак оклику, але Гетеставить крапку, вказуючи, що хвилювання Вертера спадає. Вертер вважає, щопереконав Альберта. І справді, заперечення Альберта прозвучало з деякимисумнівами і невиразно:
Вертер:
1.Інверсія. Присудок відсутній на останнє місце з метою особливоговиділення.
2. Безсполучниковийзв’язок дає нам формальне компонування. Автору необхідний такий порядок слів, щобінтонацією і наголосом виділити головне у реченні.
Вертер визнає цей факт.Робити наголос на «ist» в кінці речення занадто незвично, особливо на письмі.
3. Типовий дляфранцузької мови порядок слів, у питальному реченні. Із збільшенням об’ємуречення підсилюється напруженість фрази. Вона досягається також подвійним«Aber» на початку речення і ставить за мету послабити значення попередньоговисловлювання.
4. У цьому великомупитальному реченні частина його випускається, щоб уникнути повторення. Цярозгорнута будова веде до напруженості фрази, до підвищеної експресивності.
5. Склад хвилюванняВертера. Проте розповідне речення не відрізняється особливим емоційнимпіднесенням. Про репліки Альберта і їх роль ми розповімо пізніше.
І перш, ніж зробитидеякі узагальнення по цілому діалогу, розглянемо ще одну репліку Вертера:
1. Окличні реченнястрімко починають мову Вертера, напруженість висловлювання створюється тим, щоречення стають коротшими (4 слова, 2 слова, 1 слово ) і разом з тими і ритм,розвиваючись у бік зростання емоційності.
2.В цілому це розповідне речення, але воно сприймається нами як оклик. Цевідбувається за рахунок: а) скупчення підметів однорідних членів
б) продовження реченнядо кінця фрази;
в) особливої лексики;
3. Цей самий прихованийоклик, хоч речення формально розповідне. Окличний характер визначений змістомречень, а також вживання дієслів. Останнє речення, висновок, який важливий дляВертера, має повнозначне дієслово, в той час, як попередні речення мають лишедопоміжні. Логічний наголос перенесено на кінець фрази.
3.Спокійна розповідь, яка придає зниження емоційного збудження.
Узагальнюємо нашіспостереження за мовою Вертера у цьому діалозі.
Мова Вертера – це ланцюгкоротких висловлювань, які ділять дію на ряд швидко змінюючи одна одну малихдій. Репліки Вертера – це ряд окликів, питань, стверджень, заперечень. Укількох рядках його висловлювань ми спостерігаємо безліч відтінків і переходівпочуттів. Мова його передається емоційним синтаксисом. Величезна кількістьокличних речень свідчить про хвилювання, збудження Вертера. Оклики і питанняпередають складну гаму почуттів Вертера. З кожною фразою змінюється й інтонаціяречень. Окличне змінюється роздумом, роздум питанням, потім риторичноюполемікою або згодою і т.д. Емоційність виступів Вертера виражається і в тому,що, не дивлячись на швидку зміну почуттів, інтонації, на риторичність, логічнадумка стоїть на місці, дія не рухається.
Таким чином, ми можемосказати, що мова Вертера служить безпосереднім враженням ірраціональногопочуття, протистоїть раціоналістичним вимогам естетики класицизму.
Але проаналізуємо діалогВертера з Альбертом в цілому від “
В загальному ми маємо 4репліки Вертера і 2 Альберта:
В. Оклики, питання
А. Спокійневисловлювання
В. Переважно питання
А. Спокійне висловлювання
В. Переважно оклики
В. Синтезуючевисловлювання
Варто зазначити, щоАльберт говорить значно менше, мова його мало емоційна, спокійна, і йогозаперечення більш нагадують захист. Гете показує, що заперечення Альберта маютьтретьорядне значення, зовсім не важливі: Штюрмери і не намагалися наводити усвоїх творах сильні, вагомі аргументи противників.
Це лише б порушувалоосновну лінію роману. У вуста героя вони вкладали свій світогляд, і пасивністьпротивників служила виділенням їх правоти. Аналізуючи 4 репліки Вертера вданому діалозі, ми виявили цікаву закономірність, яка відома в літературі зчасів Аристотеля і яку Гете взяв у античної літератури.
І репліка.
1) Дар ihr… Оклик теза
2 +3) Питання анти-теза
4) Висловлювання синтез
ІІ репліка
1 + 2) Висловлювання теза
3 + 4) Питання анти-теза
5) Висловлювання синтез
ІІІ репліка
1) Оклик теза
2 + 3) Оклик анти-теза
4) Висловлювання синтез

ІV репліка
Всі речення Оклики узагальнюючі
Висловлювання мораль
Таким чином, кожнарепліка Вертера, кожен його виступ побудований за логічною схемою античноїлітератури. Гете варіює лише структури речень, зберігаючи єдину схему.
Якщо з цієї точки зоруми подивимося на виступ Вертера в цілому, то в структурі всього виступу Вертерами виявили цю ж саму картину, цю ж схему, яку мають його окремі частини.
1. теза ствердження
2. — сумнів
3. антитеза пошукивирішення
4. — частково відповідь
5. — частково відповідь
6. суб’єктивний синтез ствердження
7. об’єктивний синтез узагальнення
8. — висновки, мораль
Ми бачимо, як думкаВертера через сумніви, пошуки вирішення, заперечення знайденого, узагальненнярухається до доказу. Кожен доказ у давнину повинен був закінчуватися Quod eratdemonstrandum (що і потрібно було доказати). Це спостерігаємо ми і в діалогахВертера. Таким чином, будова діалогів, їх мова, ворожа, здавалося б, для нормкласицизму, підіймається до традиційних риторичних форм раціоналістської літератури.
Зрозуміло, що не всідіалоги роману мають схожу структуру. Такою будовою відрізняютьсядіалоги-філософська суперечка, діалоги, завдання яких полягає в тому, щоброзкрити внутрішній світ героя чи висловити світогляд автора. Надзвичайноцікавою виявляється прояв цих діалогів для задуму цілого роману Гете.
Аналіз діалогів показує,що вони падають на поворотні пункти композиції роману. В цій цікавій обставинірозкривається значення діалогів у романі Гете. Воно не є в кількісній їхперевазі, а в їх якісній стороні.
Діалоги Вертера – цедуже важливий стилістичний прийом для розкриття задуму всього твору.

ВИСНОВКИ
Творча діяльність Гете впершій половині 70-х років вражає незвичним розмахом та багатогранністю. Вінстав визначним ватажком групи «буряних геніїв». Саме йому належать найвищідосягнення літератури «Бурі і натиску» не тільки в ліричній поезії, але й в іншихродах і жанрах. Поряд з ліричними віршами на народнопісенній основі він створюєчудові зразки високої, або поетичної, поезії, позначені масштабністю змісту ібурхливою емоційністю.
Ми можемо з впевненістюсказати, що роман Гете «Страждання молодого Вертера» – це шедевр світовоїлітератури. Хоч і твір Гете був написаний у звичайній для цього часу формі «романув листах», він по суті, став ліричною сповіддю героя, бо всі листи належатьйому одному. Проте, сучасники Гете не змогли оцінити нову епічну форму-роман. Іразом з тим зростає інтерес до цього нового жанру. Гете вміло поєднує цей жанріз серйозною проблематикою, глибиною у зображенні людського характеру. Якщоуважно простежити різницю між жанром епопеї та роману, то ми виявимо, що епопеяпоказує людину як громадянина, оспівує вчинки та події, а роман змальовує дії,вчинки та почуття людини, зосереджений на її внутрішньому стані. Гете у «Вертері»вказує нам на вчинки головного героя і оспівує його кохання до Лотти.
Роман Гете був написанийу ті часи, коли стан у суспільстві погіршився, посилилося відчуття розчаруваннята відчаю у всіх прошарках суспільства. Тоді актуальним був тип людини, якасумує і страждає. Основну увагу в своєму романі Гете зосередив на розкриттівнутрішнього світу героя, його духовному та душевному житті. І саме в цьомувідтворенні духовного багатства, душевної щедрості й чутливості героя закладенасоціальна основа роману: саме ці почуття та риси характеру розглядалися у тойчас як вищі якості людини. І завдяки цим якостям Гете був непересічною людиною,з високим інтелектом і стояв на голову вище від бюргерської інтелігенції, якабула обмеженою й зарозумілою.
Сам роман «Стражданнямолодого Вертера» – це листи героя до свого друга. На початку кожен листВертера має окремий зміст, а всі разом вони служать для самохарактеристики.Пізніше, любов до Лотти є єдиною темою у листах Вертера. Всі листи написані уформі-розповіді від 1ос. од. Це дає авторові великі переваги, але також івеликі труднощі. Переваги є у тому, що у такій формі герой може сам невимушеноі правдоподібно розкрити свій внутрішній світ, свої почуття. Труднощі полягаютьу розгортанні дійства між 1 ос. од. і 3 ос. од. Автор-оповідач (3 ос. од.)повинен знати про наступні події, й іноді натякнути про них читачеві. А у формі-розповідівід 1 ос. од. це може бути лише у формі спогадів чи мемуарів. У романі Гете,коли оповідач описує майже кожну годину свого життя, то не може бути й мови пропогляди у майбутнє.
Розглядаючи роман ізстилістичної точки зору ми можемо визначити дві мовностилістичні тенденції: 1)Гете належав до течії «Бурі і натиску», а мова представників цієї течіїпоявляється у синтаксисі та лексиці. Тобто, це мова почуттів, афектів.
2) стилістичнаорієнтація, яка дає передбачити художній розвиток автора – класично-реалістичнийперіод творчості Гете. Ця орієнтація, спрямована на об’єктивну передачудійсності і пов’язана зі специфічною стильовою напрямленістю.
Порівнюючи роман Гете ізтворами французьких романістів, можна виявити, що романтичне мистецтво булообумовлене своєрідністю епохи і новим світосприйняттям. Близькість структурироману-сповіді до романтичної поемної структури визначена особливістю ліричноїсповіді, де автор зображає душевний стан героя, що у ліричному монолозі аболисті «виливає» свою душу. Композиція цих романів – це лірична логіка розвиткупочуттів, спогадів. Отже особливістю роману-сповіді є те, що лірика нерозчиняється у прозі, не втрачає свого змісту.
Оскільки роман «Стражданнямолодого Вертера» написаний у епістолярній формі, то діалогічне мовлення займаєтут невелике місце. Хоч діалогів у романі є надзвичайно мало, ми можемо сказатищо всі вони відіграють значну стилістичну роль. Зрозуміло, що не всі діалогимають однакову чи схожу структуру. Структура визначається їх змістом, внутрішнімзавданням, яке вкладає у них автор. Функція діалогу в романі проявляється увираженні світогляду автора, дає характеристику діючих осіб, викликає цікавістьта емоційне збудження у читача. В загальному, можна сказати, що діалог у романіпереважає не в кількісному, а в якісному значенні.
Загалом, діалоги Вертерає стилістичним прийомом Гете, щоб у повній формі розкрити задум цілого роману.