Реферат
на тему:
«Біографія татворчий шлях С.О. Єсеніна»
План
Вступ
1. Біографія
2. Автобіографія
3. Хронологічна таблиця
4. Природа і ліричний герой
Закінчення
Список використовуваної літератури
Вступ
Російська класичнапоезія формує в людині любов до рідної природи, повагу до рідного дому. І саме Сергій Єсенін присвятив свою творчістьприроді, Батьківщині та любові. Мені захотілося докладніше дізнатися про йоготворчість і про життя, про те як він писав вірші, які труднощі переживав у своємужитті. Сучасники вважали Сергія Олександровича гіднимприймачем пушкінської слави, але на відміну від А.С. Пушкіна у Єсеніна була короткежиття та загадкова смерть.
Творча спадщина Єсенінадуже близько нашим сьогоднішнім уявленням про світ, де людина — тільки частка живоїприроди, не протистоїть, а залежна від нього. Проникнувши у світ поетичних образів Єсеніна,ми починаємо відчувати себе в природі, як вдома. Ці почуття допоможуть нам зберегти людяність,а отже, і людство.
1. Біографія
Народився Єсенін 21вересня (4 жовтня) 1895 року в селі Константіново Рязанської губернії в родині селянинаОлександра Єсеніна. Мати майбутнього поета, Тетяна Титова, булавидана заміж мимо своєї волі, і незабаром разом з трирічним сином пішла до батьків.Потімвона відправилася на заробітки до Рязані, а Єсенін залишився під опікою бабусі тадідуся (Федора Титова), знавця церковних книг. Бабуся Єсеніна знала багато казок і частівок,і, за визнанням самого поета, саме вона давала «поштовхи» до написанняперших віршів.
У 1904 році Єсенінавіддають на навчання в Костянтинівське земське училище, а потім церковно-вчительськоїшколи в місті Спас-Клепіки.
У 1910-1912 Єсеніндосить багато пише, і серед віршів цих років вже зустрічаються цілком сформовані,вчинені. Перша збірка Єсеніна «Радуниця» вийшовв 1916 році. Пісенний склад віршів, які увійшли до книги,їх нехитро-щирі інтонації, мелодика, надсилаються до народних пісень і частівки,- свідчення того, що пуповина, яка пов'язує поета з сільським світом дитинства,була ще досить міцна в період їх написання.
Сама назва книги «Радуниця»нерідко пов'язують з пісенним складом віршів Єсеніна. З одного боку, Радуниця — це день поминанняпокійних, з іншого — це слово асоціюється з циклом весняних народних пісень, якіздавна називалися радовіцкімі або радоніцкімі веснянками. По суті одне і не суперечить іншому, у всякомуразі, у віршах Єсеніна, відмітна риса яких — потаємна смуток і щемлива жалість довсього живого, прекрасного, приреченому на зникнення: Будь же ти навіки благословенне,що прийшло процвесті і померти… Поетична мова уже в ранніх віршах поета своєріднийі тонкий, метафори часом несподівано виразні, а людина (автор) відчуває, сприймаєприроду живою, одухотвореною (Там, де капустяні грядки… Наслідування пісні, витканіна озері червоний світло зорі ..., Димом повінь зализала мул.., Хороша була Танюша,краше не було в селі..).
Після закінчення Спасо-Клепиковськийучилища в 1912 Єсенін разом з батьком приїжджають до Москви на заробітки. У березні 1913 Єсенін знову відправляєтьсядо Москви. Тут він влаштовується помічником коректорав друкарню І.Д. Ситіна. Ганна Ізряднова, перша дружина поета, так описуєЄсеніна тих років: «Настрій був у нього занепадницького — він поет, ніхто нехоче цього зрозуміти, редакції не беруть до друку, батько журіт, що займається несправою, треба працювати: мав славу за передового, відвідував збори, поширював нелегальнулітературу. На книги накидався, весь вільний час читав,все свою плату витрачав на книги, журнали, аніскільки не думав, як жити ...». У грудні 1914 Єсенін кидає роботу і, за словамитієї ж Ізрядновой, «віддається весь віршам. Пише цілими днями. У січні друкуються його вірші в газеті „Новь“,»Парус", «Зоря »..."
Згадування Ізрядновой,про поширення нелегальної літератури, пов'язане з участю Єсеніна у літературно-музичномугуртку селянського поета І. Сурікова — зборах вельми строкатому, як в естетичному,так і в політичних відносинах (його членами перебували і есери, і меншовики, і більшовицькінастроєні робітники ).Ходить поет і на заняття народного університету Шанявського- першого в країні навчального закладу, який можна було безкоштовно відвідувативільним слухачем. Там Єсенін отримує основи гуманітарної освіти- слухає лекції про західноєвропейської літератури, про російських письменників.
Тим часом вірші Єсенінастає дедалі впевненіше, самобутні, часом його починають займати і громадянські мотиви(Коваль, Бельгія та ін.) А поеми тих років — Марфа Посадніца, Ус, Пісняпро Евпатії коловертки — одночасно і стилізація під древню мова, і звернення довитоків патріархальної мудрості, в якій Єсенін бачив і джерело образної музикальностіросійської мови, і таємницю «природності людських відносин». Тема ж приреченою швидкоплинність буття починаєзвучати у віршах Єсеніна тієї пори в повний голос:
Всі зустрічаю, всі сприймаю,
Радий і щасливий душу вийняти.
Я прийшов на цю землю,
Щоб скоріше її покинути.
(1914)
Відомо, що в 1916у Царському Селі Єсенін відвідав М. Гумільова та А. Ахматову і прочитав їм цей вірш,що вразило Ганну Андріївну своїм пророчим характером. І вона не помилилася — життя Єсеніна справдівиявилася і швидкоплинною, і трагічною ...
Тим часом Москва здаєтьсяЄсеніну тісної, на його думку, всі основні події літературного життя відбуваютьсяв Петербурзі, і навесні 1915 поет вирішує перебратися туди.
У Петербурзі Єсенінвідвідав О. Блока. Не заставши того будинку, він залишив йомузаписку і вірші, зав'язані в сільський хустку. Записка збереглася з позначкою Блоку: «Віршісвіжі, чисті, голосисті ...». Так завдяки участі Блоку і поета С. ГородецькогоЄсенін став вхожий у всі найпрестижніші літературні салони та вітальні, де дужешвидко став бажаним гостем. Вірші його говорили самі за себе — їх особливапростота в сукупності з «пропалює» душу образами, зворушлива безпосередність«сільського хлопчини», а також велика кількість слівець з діалекту тадавньоруської мови чинили на багатьох вершителів літературної моди зачаровує дію. Одні бачили в Єсеніна простого хлопця з села,за помахом долі наділеного незвичайним поетичним даром. Інші — наприклад, Мережковський і Гіппіус,готові були його вважати носієм рятівного, на їхню думку, для Росії містичного народногоправослав'я, людини з древнього затонулого «Граду Кітеж», всіляко підкреслюючиі культивуючи в його віршах релігійні мотиви.
В кінці 1915 — початку1917 років вірші Єсеніна з'являються на сторінках багатьох столичних видань.Доситьблизько сходиться в цей час поет і з Н. Клюєвим, вихідцем з селян-старообрядців. Разом з ним Єсенін виступає в салонах під гармошку,одягнений у сап'янці чобітки, блакитну шовкову сорочку, підперезаний золотим шнурком. Ріднило двох поетів дійсно багато чого — тугаза патріархальному сільському укладу, захоплення фольклором, старовиною. Але при цьому Клюєв завжди свідомо відгороджувавсявід сучасного світу, а бентежного, спрямованого в майбутнє Єсеніна дратували награнесмиренність і нарочито-повчальна єлейно свого «друга-ворога». Невипадково кілька років по тому Єсенін радивв листі одному поетові: «Кинь ти співати цю стілізаціонную клюевскую Русь:Життя, справжнє життя Русі куди краще застиглого малюнка старообрядництва ...»
І ця «справжнєжиття Русі» несла Єсеніна і його попутників на «кораблі сучасності»все далі. У розпалі.Перша світова війна, по Петербургурозповзаються тривожні чутки, на фронті гинуть люди: Єсенін служить санітаром уЦарськосільському військово-санітарному госпіталі, читає свої вірші перед великоюкнягинею Єлизаветою Федорівною, перед імператрицею. Чим викликає нарікання з боку своїх петербурзькихлітературних покровителів. У тім «глухому чаду пожежі», проякий писала А. Ахматова, всі цінності, як людські, так і політичні, виявилися перемішані,і «прийдешній хам» (вираз Д. Мережковського) обурював не менше, ніж благоговінняперед царюючих осіб… .
Спочатку у революційнихбурхливих подіях Єсенін прозрівав надію на швидкі й глибокі перетворення всієї колишньогожиття. Здавалося, перемінені землі і небо кликалидо країни і людині, і Єсенін писав: Про Русь, взмахні крилами, / Постав іншу крепь! / З іншими часами./ Встає інша степ ...(1917).Єсеніна переповнюють надії на побудовунового, селянського раю на землі, інший, справедливого життя.
У ці ж революційніроки, за часів розрухи, голоду і терору Єсенін розмірковує про витоки образногомислення, які бачить у фольклорі, в давньоруському мистецтві, в «вузловий зав'язіприроди з сутністю людини», в народній творчості. Ці думки він викладає у статті Ключі Марії,в якій висловлює надію на воскресіння таємних знаків стародавньої життя, на відновленнягармонії між людиною і природою, при цьому покладаючись, все на той же сільськийуклад: "Єдиним марнотратним і неохайним, але все ж хранителем цієї таємницібула напіврозбитий відхожими промислом і заводами село ".
Дуже скоро Єсенінрозуміє, що більшовики — зовсім не ті, за кого хотіли б себе видавати. За словами С. Маковського, мистецтвознавцяі видавця, Єсенін «зрозумів, вірніше, почув своїм селянським серцем, жалістюсвоєї: що відбулася не» велика безкровна ", а почалося час темне й нещадне ...". І ось настрій піднесеності і надій змінюєтьсяу Єсеніна розгубленістю, подивом перед тим, що відбувається. Селянський побут руйнується, голод і розрухапростують по країні, а на зміну завсідникам колишніх літературних салонів, багатоз яких вже емігрували, приходить вельми різношерста літературна та навкололітературнепубліка.
У 1919 Єсенін виявляєтьсяодним з організаторів і лідерів нової літературної групи — імажіністов. (Імажинізм[від французького image — образ]- напрям у літературі та живописі.Виникло в Англії незадовго до війни 1914-1918(засновники його — Езра Поунд і Уіндгем Люїс, що відкололися від футуристів), наросійському грунті розвинулося в перші роки революції. Російські імажіністи виступили зі своєю декларацієюна початку 1919 в журналах «Сирена» (Воронеж) і «Радянська країна»(Москва). Ядро групи складали В. Шершеневич, О. Марієнгоф,С. Єсенін, А. Кусик, Р. Івнєв, І. грузинів і деякі ін Організаційно вони об'єднувалися навколо видавництва"Імажіністи", «Чіхі-Піхі», книжкової крамниці і відомого свогочасу литовського кафе «Стойло Пегаса». Пізніше імажіністамі випускався журнал «Готельдля подорожуючих у прекрасному», що припинив в 1924 на четвертому номері. Незабаром після цього група розпалася.
Восени 1921 в Москвуприїхала знаменита танцівниця Айседора Дункан, з якою незабаром Єсенін вступив ушлюб.
Подружжя відправляютьсяза кордон, в Європу, потім у США. Спочатку європейські враження наводять Єсенінана думку про те, що він «розлюбив злиденне Росію, але дуже скоро і Захід, ііндустріальна Америка починають здаватися йому царством міщанства і нудьги.
У цей час Єсенін вжесильно п'є, часто впадаючи в буйство, і в його віршах все частіше звучать мотивибезпросвітного самотності, п'яного розгулу, хуліганства та змарнованого життя, почастиріднять деякі його вірші з жанром міського романсу
Шлюб з Дункан незабаромрозпався, і Єсенін знову опинився в Москві, не знаходячи собі місця в новій більшовицькоїРосії.
За свідченням сучасників,коли він впадав у запої, то міг страшно „крити“ радянську владу. Але його не чіпали і, протримавши деякий часв міліції, незабаром відпускали — до того часу Єсенін був знаменитий у суспільствіяк народний, „селянський“ поет.
Не дивлячись на важкефізичний і моральний стан, Єсенін продовжує писати — ще трагічніше, ще глибше, щедосконаліший.
Серед кращих віршівйого останніх років — Лист до жінки, Перські мотиви, невеликі поеми Русь йде, Русьбезпритульних, Повернення на Батьківщину, Лист матері (Ти жива ще, моя старенька?.),Ми тепер йдемо потроху в ту країну, де тиша і благодать ...
Наприкінці грудня1925 Єсенін приїжджає з Москви до Ленінграда. У ніч на 28 грудня в готелі „Англетер“Сергія Єсеніна вбили спецслужби інсценувавши самогубство.
Посмертна доля творівЄсеніна в радянській Росії багато в чому пов'язана з більшовицькою ідеологією таїї вождями. Особливо помітну роль у приниженні і практичнозаборону творів поета зіграли Злі замітки М. Бухаріна, де він, зокрема, писав: „ІдейноЄсенін представляє самі негативні риси російського села, так званого“ національногохарактеру »: мордобій, внутрішню найбільшу недисциплінованість, обожнюваннясамих відсталих форм суспільного життя… "
Так аж до періоду«відлиги» середини 50-х років Єсеніна видавали вкрай рідко і в основномуодне і те ж.Зате багато його творів поширювалися в списках, ходили по руках, навірші Єсеніна створювали пісні, які були гаряче улюбленими і добре відомі в найширшихверствах суспільства./> 2. Автобіографія
Я син селянина. Народився в 1895 році 21 вересня в Рязанськоїгубернії. Рязанського повіту. Кузьминською волості.
З двох років, по бідностібатька і численності сімейства, був відданий на виховання досить заможного дідовіпо матері, у якого було троє дорослих неодружених синів, з якими протекло майжевсе моє дитинство. Дядьки мої були хлопці пустотливі і відчайдушні. Трьох з половиною років вони посадили менена коня без сідла і відразу пустили в галоп. Я пам'ятаю, що очманів і дуже міцно тримавсяза холку.
Потім мене вчили плавати. Один дядько (дядько Сашко) брав мене в човен,від'їжджав від берега, знімав з мене білизна і, як цуценя, кидав у воду. Я невміло і злякано плескав руками, і, покине захлинався, він все кричав: «Ех, стерво! Ну, куди ти кчемний? „“Стерво» у нього було слово пестливе.Після, років восьми,іншому дядькові я часто заміняв мисливського собаку, плаваючи по озерах за підстреленимкачками. Дуже добре я був вивчено лазити по деревах. З хлопчаків зі мною ніхто не міг змагатися. Багатьом, кому граки опівдні після оранки заважалиспати, я знімав гнізда з беріз, по гривенику за штуку. Один раз зірвався, але дуже вдало, подряпавтільки обличчя і живіт та розбивши глечик молока, який ніс на косовицю дідові.
Серед хлопчаків язавжди був коноводом і великим забіякою і ходив завжди в подряпинах. За пустощі мене лаяла тільки одна баба, а дідусьіноді сам підбивав на кулачних і часто говорив бабці: «Ти у мене, дура, йогоне чіпай. Він так буде міцніше ».
Бабуся любила менез усієї мочі, і ніжності її не було меж. По суботах мене мили, стригли нігті і гарнихмаслом гофрами голову, тому що ні один гребінь не брав кучерявого волосся. Але і масло мало допомагало.Завжди я кричавблагим матом і навіть тепер якесь неприємне почуття маю до суботи.
По неділях мене завждипосилали до обідні і, щоб перевірити, що я був за службу, давали 4 копійки. Дві копійки за просфору і дві за виїмку частинсвященика. Я купував просфору і замість священика робивна ній складаним ножем три знаки, а на інші дві копійки йшов на кладовищі гратиз хлопцями в свінчатку.
Так протікало моєдитинство. Коли ж я підріс, з мене дуже захотіли зробитисільського вчителя, і тому віддали в закриту церковно-вчительської школи, закінчившияку, шістнадцяти років, я повинен був надійти до Московського учительський інститут. На щастя, цього не сталося. Методика та дидактика мені настільки осточортіли,що я і слухати не захотів.
Вірші я почав писатирано, років дев'яти, але свідоме творчість відношу до 16-17 років. Деякі вірші цих років поміщені в «Радуниця».
Вісімнадцяти роківя був здивований, розіславши свої вірші по журналах, тим, що їх не друкують, і несподіванонагрянула до Петербурга. Там мене прийняли дуже радо. Перший, кого я побачив, був Блок, другий — Городецький. Коли я дивився на Блоку, з мене капав піт,тому що в перший раз бачив живого поета. Городецький мене звів з Клюєвим, про якийя раніше не чув ні слова. З Клюєвим у нас зав'язалася, при всій нашійвнутрішньої розбраті, велика дружба, яка триває й досі, незважаючи на те, що мишість років один одного не бачили.
Живе він зараз у Витегра,пише мені, що їсть хліб з половою, запиваючи порожнім окропом і благаючи бога пронепостидной смерті.
За роки війни і революціїдоля мене штовхала з одного боку в бік. Росію, я об'їздив уздовж і впоперек, від ПівнічногоЛьодовитого океану до Чорного і Каспійського моря, від Заходу до Китаю, Персії таІндії.
Найкращий час у моємужитті вважаю 1919 рік.Тоді ми зиму прожили в 5 градусах кімнатного холоду.Дров унас не було ні поліна.
У РКП я ніколи неперебував, тому що відчуваю себе набагато лівіше.
Коханий мій письменник- Гоголь.
Книги моїх віршів:«Радуниця», «Голубень», «Преображення», «Сільськийчасослов», «Трерядніца», «Сповідь хулігана» і «Пугачов».
Зараз працюю над великоюріччю під назвою «Країна негідників».
У Росії, коли тамне було паперу, я друкував свої вірші разом з Кусіковим і Марієнгоф на стінах пристрасногомонастиря або читав просто де-небудь на бульварі.
Найкращі шанувальникинашої поезії повії і бандити. З ними ми всі у великій приязні. Комуністи нас не люблять через непорозуміння.
За цим всім читачаммоїм найнижчий привіт і маленьке увагу до вивісці: «Просять не стріляти!»/>3. Хронологічна таблиця
21 вересня (4 жовтня)1895р. — Народився Сергій Єсенін.
1904р. — Єсеніна віддають на навчання в Костянтинівськеземське училище, а потім церковно-вчительської школи в місті Спас-Клепіки.
1912р. — Єсенін переїхав до Москви.
Осінь 1913р. — Знайомство з Ганною Романівною Ізрядновой.
21 грудня 1914р. — Народження першого сина Сергія Єсеніна Юрія.
1914р. — Перша публікація віршів у газеті «Новь»і журналах «Парус», «Зоря».
Навесні 1915р. — Єсенін переїжджає до Петрограда, де знайомитьсяз Н.А. Клюєвим, З.М. Гіппіус, Д.С. Мережковський, А.А. Блоком.
1916р. — Перша збірка віршів «Радуниця»
1916г. — Єсенін призивається в армію.
Навесні 1917р. — Знайомство з Зінаїдою Райх.
1918г. — В Петрограді виходить друга книга віршівЄсеніна «Голубень», потім «Преображення».
1919г. — Єсенін виявляється одним з організаторів ілідерів нової літературної групи — імажіністов.
1920р. — Знайомство з Надією Вольпін.
1920р. — Поеми «Русь йде», «Пісня провеликому поході», «Русь радянська», «Анна Снегіна», «Чорналюдина»; драматичні поеми «Пугачов» та «Країна негідників».
1920р. — Виходить збірка віршів «Москва кабацкая».
19 вересня 1920р. — Зустріч з Галиною Беніславской.
3 жовтня 1921р. — Знайомство з Айседора Дункан.
1922р. — Єсенін і Дункан поєдналися шлюбом.
1922-1923гг. — Єсенін і Айседора здійснюють тривалу поїздкупо Західній Європі та США.
1923р. — Вони розійшлися.
1924 — 1925гг. — Єсенін подорожує по Закавказзя.У той же часвиходить збірка «Перські мотиви», вірші «Русь йде», «Листдо жінки», «Лист матері», «Станси».
1925р. — Знайомство з Софією Толстой.
27 лютого 1925р. — Єсенін пише свій останній вірш «До побаченнядруже мій, до побачення ...».
28 лютого 1925р. — В готелі «Англетер» Сергія Єсенінавбили спецслужби, інсценувавши самогубство./>4. Природа і ліричний герой
Поезія Єсеніна… Чудовий, прекрасний, неповторний світ! Світ, який близький і зрозумілий усім, Єсенін- справжній поет Росії, поет, який до вершин своєї майстерності піднявся з глибиннародного життя. Його батьківщина — Рязанська земля — вигодувала і допоміжного його,навчила любити і розуміти те, що оточує всіх нас.
Тут, на Рязанськоїземлі, вперше побачив Сергій Єсенін всю красу російської природи, яку він оспівуваву своїх віршах.
У духовному обличчів поезії Єсеніна яскраво виявилися риси народу — його «неспокійна, зухваласила», розмах, сердечність, душевна неспокій, глибока людяність. Все життя Єсеніна тісно пов'язана з народом.Можебути, тому головними героями всіх його віршів є прості люди, у кожному рядку відчуваєтьсятісний, не слабшають з роками зв'язки поета і людини — Єсеніна з російськими селянами.
Сергій Єсенін народивсяв селянській родині. «У дитинстві я ріс, дихаючи атмосфероюнародного життя», — згадував поет. Вже сучасниками Єсенін сприймався як поет «великоїпісенної сили». Його вірші схожі на плавні, спокійні народніпісні. І плескіт хвилі, і срібляста місяць, і шелесточерету, й неосяжна небесна синь, і блакитна гладь озер — вся краса рідного краювтілилася з роками у вірші, сповнені любові до російської землі та її народу:
«Моя лірика живаоднієї великою любов'ю, — говорив Єсенін, — любов'ю до Батьківщини. Почуття батьківщини — основне в моїй творчості». У віршах Єсеніна не тільки «світить Русь»,не тільки звучить тихе визнання поета в любові до неї, але і виражається віра влюдину, в його великі справи, у велике майбутнє рідного народу.
З вражаючим майстерністюрозкриває перед нами Єсенін картини рідної природи. Яка багата палітра фарб, які точні, часом несподіваніпорівняння, яке почуття єдності поета і природи! У його поезії, за словами О. Толстого, чується«співучий дар слов'янської душі, мрійливою, безтурботного, таємничо-схвильованоїголосами природи». Все у Єсеніна багатобарвній і багатокольоровим. Поет жадібно вдивляється в картини оновлюваноговесною світу і відчуває себе його частинкою, з трепетом чекає сходу сонця і довгозадивляється на блискучі фарби ранкової та вечірньої зорі, на небо, вкрите грозовимихмарами, на старі ліси, на поля, що красуються квітами та зеленню. З глибоким співчуттям Єсенін пише про тварин- «братів наших менших».
Після цих віршів мимоволіподумалося, що С. Єсенін не стільки людей, скільки орган, створений природою виключнодля поезії, для вираження невичерпної «печалі полів, любові до всього живогоу світі і милосердя, яке — найбільше іншого — заслужено людиною».
Природа у Єсеніна- не застиглий пейзажний фон: вона живе, діє, гаряче реагує на долі людей і подіїісторії.Вона — улюблений герой поета. Вона весь час тягне Єсеніна до себе.
/>Єсенін, не звертаючи, йде однією дорогою разомзі своєю Батьківщиною, зі своїм народом. Поет передчуває великі зміни в житті Росії:
Зійди, стань нам, червоний кінь!
Впрягся у землі голоблі ...
Ми веселку тобі — дугою,
Полярне коло — на збрую.
О, виведи наш земну кулю
На колію іншу.
В автобіографії Єсенінпише: «У роки революції був цілком на боці Жовтня, але приймав усе по-своєму,з селянським ухилом».
В поезії Єсеніна з'являютьсянові риси, народжені революційною дійсністю.
Вірші Єсеніна відображаютьвсі суперечності раннього періоду становлення рад у країні. Буйний революційний пафос на початку 20-х років,коли в життя проводилася нова економічна політика, змінився песимістичними настроями,які відбилися в циклі «Москва кабацкая».
Яка біль відчуваєтьсяв трагедійної пісні поета про міжусобних розбратів, який рве «країну ріднудо краю з краю», тривога за майбутнє Росії. Болісно постає перед ним питання: «Кудинесе нас рок подій?»
Відповісти на це питаннябуло нелегко, саме тоді і відбувається ломка в духовному сприйнятті поетом революції,впали його утопічні плани.
Суперечливість Єсенінанайбільш драматично позначається в його роздумах про майбутнє села. Всі яскравіше виявляється прихильність поетадо селянства.
У віршах Єсеніна чуєтьсятуга за природою, яку втратить цивілізація.
У Єсеніна протиставленняміста і села набуває особливо загострений характер. Після закордонної поїздки Єсенін виступає яккритик буржуазної дійсності.Поет бачить згубний вплив капіталістичного укладу надуші і серця людей, гостро відчуває духовне убозтво буржуазної цивілізації. Але закордонна поїздка зробила свій вплив натворчість Єсеніна. Він знову згадує знайому йому з юності «тугунескінченних рівнин», але тепер, однак, його вже не радує «возові пісняколіс»:
Чи не ця обпалює серцеі душу правда почуттів особливо дорога нам у віршах Єсеніна, чи не в цьому справжнявелич поета?
Сергій Єсенін глибокознав селянське життя Росії, і це сприяло тому, що він зміг стати істинно народнимпоетом.
Про що б не писавЄсенін: про революцію, про селянський уклад життя — він все одно повертається дотеми батьківщини. Батьківщина для нього є чимось світлим і писатипро неї — сенс усього його життя:
Я люблю батьківщину,
Я дуже люблю батьківщину!...
Батьківщина і тривожить,і заспокоює поета. У його ліричних творах звучить безмежна відданістьБатьківщині, схиляння перед нею:
Але й тоді,
Коли в усій планеті
Пройде ворожнеча племен,
Зникне брехня і смуток, -
Я буду співати
Всім єством в поета
Шосту частину землі
З назвою коротким «Русь».
З єсенінськи віршівпостає образ поета-мислителя, кровно зв'язаного зі своєю країною. Він був гідним співаком і громадянином своєїБатьківщини. По-хорошому він заздрив тим, «хто життяпровів у бою, хто захищав велику ідею», і з щирою болем писав «про дні,розтрачених даремно»:
Адже я міг дати
Не те, що дав,
Що мені давалося заради жарту.
Єсенін був яскравоюособистістю індивідуального. За словами Р. Рождественського, він мав «тим рідкіснимлюдським властивістю, яке називають зазвичай невиразним і невизначеним словом»чарівність "… Будь-який співрозмовник знаходив у Єсенінащось своє, звичне і улюблене, — і в цьому таємниця такого могутнього впливу йоговіршів ".
Скільки людей зігрівалисвої душі в чудодійного багаття поезії Єсеніна, скільки насолоджувалися звуком йоголіри. І як часто вони були неуважні до Єсеніну-людині. Може бути, це і погубило його. «Ми втратили великого російського поета… „- Писав М. Горький, приголомшений трагічним звісткою.
Закінчення
Лише в останнє десятиліттяв пресі з'явилися нові версії про причину загибелі С.А. Єсеніна. Всі вони зводяться в основному до того, щопоет не покінчив життя самогубством, а був убитий. Основою для них служать спогади сучасників,вивчення політичної обстановки в країні, зіставлення подій останніх днів життя СергіяЄсеніна, аналіз документів, фотографій і посмертних масок поета.
Розслідувати цю справунепросто. Скільки людей, які знали добре Сергія Єсенінаі мали намір опублікувати про нього спогади, трагічно загинуло. Юрій неабиякими, син поета, був розстрілянийу 1937 році. Убито і друга дружина Єсеніна Зінаїда Райх,що збиралася написати про нього спогади.
Залишаються лише документи,які були складені на місці події.
“Акт про самогубствоЄсеніна» склав приїхав у готель дільничний наглядач другого відділення Ленінградськоїміліції Н. Горбів (орфографія і пунктуація збережені):
«Прибувши намісце мною був виявлений висів на трубі центрального опалення чоловік у наступномувигляді, шия затягнута була не мертвою петлею, а тільки однією правою стороною шиї,обличчя звернене до труби і пензлем правої руки схопився за трубу, труп висів підсамою стелею і ноги від статі були близько 1,5 метрів, біля місця, де виявлено бувповішеним лежала перекинута тумба, а канделябр, що стоїть на ній, лежав на підлозі. При знятті трупа з мотузки і при огляді йогобуло виявлено на правій руці вище ліктя з долонної сторони поріз, на лівій руціна кисті подряпини, під лівим оком синець, одягнений у сірі штани, білу сорочкунічну, чорні шкарпетки і чорні лаковані туфлі. За наданими документами повішеним виявивсяЄсенін Сергій Олександрович письменник… „
Картина, на думкусучасних дослідників, вийшла досить дивна. Синяк під лівим оком, петля, призначена, здається,лише для того, щоб утримати тіло у висячому положенні, рука, обхопивши трубу центральногоопалення, — все це повинно було породити певні сумніви.До того ж, при зростанніЄсеніна приблизно 168 см і висоті стель у “Англетере» п'ять метрів поетповинен був зробити величезний стрибок у висоту і встигнути обернути ремінь відвалізи навколо труби. Якщо ж припустити, що він спочатку став натумбу, висота якої не перевищує півтора метра і яку знайшли перекинутої, то й тодівін повинен був підстрибнути вгору на 1,5 метра, закріпити ремінь, потім обмотатийого навколо шиї і зіскочити вниз, причому тумба повинна була впасти десь поруч. Але її знайшли віддалік притуленою до шафи.
Незважаючи на ці таінші викликають питання моменти, дільничний наглядач виводить: «Акт про самогубство»...
Коли в 4 години днятіло відправляли в Обухівському лікарню для розтину, виявилося, що поета нічим укрити:зник його піджак. Коли і куди — невідомо.Устинова дістала звідкиськімоно, а «Бориса Лавреньова довелося написати розписку від правління Союзуписьменників на взяту для тіла простирадло». Розтин тіла С. Єсеніна було вироблено судмедекспертомОлександром Григоровичем Гіляревскім 29 грудня 1925Результати розтину були викладенів «Акті».
Піджак, вважається,насправді був, але зник з номера Єсеніна. Його так і не знайшли. Що стосується «багряною смуги», то,за даними акту експерта, це була «вдавлені борозна довжиною близько 4 см ішириною 1,5 см на лобі» і з'явилася вона «від тиску при повішення».Дослідникжиття і творчості Єсеніна М. Сидорін вважає, що на лобі поета була «не»вдавлені борозна ", а найглибша рана… На фотографіях зяє абсолютно кругла діра підправою бровою як продовження борозни… Оскільки слід від удару або від кулі майжезливається з борозною, на нього і не звертали уваги протягом 60 років. Роки репресій, застою. Але посмертна маска Єсеніна жахає всіх, хтоїї бачив ".
Після загибелі поетазі слів очевидців до друку проникли вельми цікаві відомості. Про те, що на правій руці Єсеніна був кривавийслід, що в кімнаті стояв цілковитий розгром, і особливо важливо згадка про восковому,блідому кольорі особи передбачуваного самогубці, зовсім не властивому для тих, хтопозбавляє себе життя через повішення. В одну з газет проникло повідомлення про лезібритви і комірці, акуратно покладених на столі в номері готелю. Журналісти припустили, що Єсенін спочатку розкриввену, але не вистачило мужності, і він повісився. Але тоді Єсенін з розрізаною веною повиненбув шукати мотузку, прив'язувати її високо над головою, так що кров повинна булазалити і його, і мотузку. Однак про цю деталі в акті Н. Горбова — ніслова.
Що стосується мотузки,точніше, ременя від валізи, то петля, як випливає з акту судмедекспертизи, не захопилашию. І дільничний наглядач М. Горбов засвідчив,що «шия була затягнута не мертвою петлею».На думку дослідників, це вказуєна те, що смерть настала не від того, що Єсенін задихнувся у петлі.Підтвердженнямдля них цього є і те, що ніхто з очевидців не сказав про те, чи була на шиї поетастрангуляціонная борозна, яка дуже яскраво повинна була виділятися на шиї повісився. Залишається гадати, чи була причиною смертігорезвісна «вдавлені борозна» на лобі, або Єсенін був підвішений до трубиопалення вже в напівсвідомому стані, стискаючи рукою трубу інстинктивно. Або щось ще ...
Медики і дослідникитворчості поета С. Демиденко і Ф. Морохов вважають, що С. Єсенін був побитий, серйознопоранений, а потім задушений подушкою, а самогубство — тільки інсценування.
Версія Хлистова.
У 1985 році за всімацими фактами, документами за справу взявся слідчий Хлистов. Йому анонімно надіслали фотографію, Зробленийпісля смерті поета. З усіх вище перерахованих фактами Хлистов склавсою версію смерті Єсеніна.
На думку слідчого,версія самогубства, не має під собою ніяких очевидних доказів, а одні спростування- рука, стискається трубу, напружені м'язи шиї, і «невдала» перша спробаз надрізом вен, причому він порізав собі праву руку, будучи правшею, не кажучи вжепро синцях, нібито «непомічених» до цього. Є навіть свідчення про те, як двоє чоловіківвиходили з його номера.
За, думку слідчого,насправді наступне, двоє чоловіків, швидше за все знайомі поетові, розмовляли зним, причому один сидів навпроти столу, за яким сидів Єсенін, а другий підійшовдо Єсеніну ззаду, і накинув йому на шию зашморг. І синці на обличчі Єсеніна пояснюються тим,що поет, чинячи опір, «зрушив» зашморг з шиї на губу. Бачачи такий опір, друга людина вдарив поетаважким предметом по голові, і, поки він був без свідомості, його задушили і повісили.
Єсенін пішов з життя,але живе неповторне пісенне єсенінськи слово. Здавалося б, усе, про що розповідає Єсеніну віршах, він розповідає про себе. Але все це глибоко хвилює кожного з нас. За особистою долею поета постає його час, йогоепоха. З далеких двадцятих років поет незримо ступиву наш час і далі в майбутнє.
Час не владний надпоезією Єсеніна. Давно пішли в минуле багато подій, які хвилювалипоета, змінилася реальність, живив його вірші. Але кожне нове покоління відкриває для себев Єсеніна щось близьке і дороге, тому що його поезія народжена любов'ю до людини,співчуттям до нього, високими гуманістичними ідеалами.
/>Список використовуваної літератури
1.С.А. Єсенін Твори. / / Художня література 1988
2.Е. Хлистаков. Невідомий С. Єсенін. / / Москва 1990
3.А.Л. Козаков. Як жив Єсенін. / / 1991
4.І. Лисцов. Вбивство С. Єсеніна. / / Молода гвардія 1990
5.І. Еренбург. Смерть Єсеніна / / Літ. Росія 1990