Афористика Бернарда Шоу на прикладі п'єси "Пігмаліон"

Дипломнаробота
занглійської мови
АфористикаБернарда Шоу на прикладі п’єси „Пігмаліон”

Зміст
Вступ
Розділ 1. Основні положення теорії афористики
1.1 Афоризмяк своєрідний мікро жанр фразеології
1.2 Історіярозвитку афоризму
Розділ 2. Бернард Шоу – майстер влучного слова
2.1 Афоризми Б.Шоу – визначна риса творчостіписьменника
2.2 Аналіз афоризмів п’єси „Пігмаліон”
2.3 Психологічні основи вживання афоризмів у мовленні письменника
Висновки
Список літератури

Вступ
В умовахсучасного розвитку літературознавства та лінгвістики усе більше зростає інтересдо афористичного жанру як джерела мудрості. З’являються окремі збірникиафоризмів, розвивається наука про афоризми – афористика, яка займаєтьсявивченням теорії та історії афоризму як літературного жанру. Афоризм бувпершою, а тому чи не основною стадією розвитку філософської думки з прадавніхчасів, у якій закладені основи мудрості. Тому багато письменників різнихлітературних родів, починаючи від прадавніх часів і до сьогодення, розвивали усвоїй творчості цей своєрідний жанр літератури. Дослідження афоризмів окремихписьменників – широке поле діяльності щодо дослідження світогляду письменника,його ставлення до реалій дійсності, до людей. У багатьох афоризмах містятьсядидактичні настанови, які не втрачають своєї актуальності з роками, а лишенабувають нового змісту в умовах сучасного контексту.
Творчість Б.Шоу – цікаве явище з погляду афористики. Його п’єси –своєрідна енциклопедія мудрих виразів. Афоризми Б.Шоу, сповнені яскравимипереконливими образами, живим емоційним сприйняттям дійсності, не втрачаютьсвоєї актуальності й нині і мають чітко виражений повчальний характер.Дослідження афористики Б.Шоу становить значний інтерес через те, що авторськийафоризм, в силу своєї структурної особливості, лаконічності, виступаючисвоєрідним каталізатором думки, приводить читача до особистого роздуму, вчитьмислити і разом із тим говорити. Сила афоризмів у досконалості мовноговтілення. Водночас із тим, афоризми Б.Шоу не лише змушують читачарозмірковувати, а й допомагають уявити авторську картину світу драматурга, атакож окреслити відношення письменника до сучасної йому дійсності. Томудослідження афоризмів Б.Шоу залишається актуальною проблемою на сьогоднішнійдень, тим більше, що саме афоризми Б.Шоу досліджені не повною мірою. У деякихзбірках афоризмів подаються окремі афоризми драматурга, але вони подаютьсявідірвано від контексту, не аналізуються, що зменшує емоційний вплив афоризмуна читача. Б.Шоу вкладає влучні вирази в уста своїх героїв не випадково, а зметою зображення певної ідеї, проблеми суспільства, тому, сприйняття афоризмів уконтексті цілої п’єси несе більшу емоційну настанову, сприяє кращомузапам’ятовуванню влучних фраз.
Метою даного дослідження є аналіз афоризмів Б.Шоу, визначення їхньої ролів канві драматичного тексту письменника та значення у плані впливу на читачаабо глядача. Розв’язання поставленої мети передбачає вирішення цілого рядузавдань:
- визначититеоретичні основи афористики;
- визначитиознаки, характерні для афоризму як жанру літератури;
- проаналізуватиафоризми в п’єсі „Пігмаліон” Б.Шоу;
- виділититипи афоризмів Б.Шоу за тематикою, способом вираження та змістовим наповненням;
- обґрунтуванняпсихологічної обумовленості вживання афоризмів.
У процесінаписання роботи ми користувалися такими методами дослідження:
— описовий метод(вичленовування афоризмів для аналізу, їх класифікація, функціонування всистемі драматичної творчості письменника);
— методдистрибутивного аналізу (аналіз афоризмів у залежності від контекстногооточення).
Матеріалом длядослідження обраної теми послужила п’єса Б.Шоу „Пігмаліон”.
Об’єктомдослідження стала сукупність афоризмів на сучасному етапі розвиткулітературознавства. Предметом дослідження стала безпосередньо афористика Б.Шоу,зокрема, афоризми, що зустрічаються у п’єсі „Пігмаліон”, як приклад майстерногодидактичного послання Б.Шоу своїм сучасникам та нащадкам. Предмет дослідження –складна проблема, адже задача дослідження полягає не просто у виокремленніокремих афоризмів із п’єси „Пігмаліон”, а аналіз виділених афоризмів вконтекстному оточенні та характеристика виділених афоризмів щодо впливу нарозум і почуття читача або глядача.
Роботаскладається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літературиз обраної теми та додатків.
У вступівизначається об’єкт, предмет дослідження, мета та завдання, указанаактуальність роботи.
У першому розділі„Основніположення теорії афористики” розглядаються теоретичні питання афоризму якокремої одиниці фразеології з погляду лінгвістики, а також як своєрідного жанрулітератури з погляду літературознавчої науки. Визначаються характерні рисиафоризму, їх значення. Розглядається історія розвитку афоризму як філософськоїдумки.
У другому розділі„Бернард Шоу – майстер влучного слова” дається коротка характеристика творчостіБ.Шоу, загальний огляд його видатних п’єс. Більш детально характеризуєтьсяп’єса „Пігмаліон”, робиться аналіз та класифікація афоризмів, що зустрічаютьсяна сторінках п’єси. Афоризми класифікуються за способом вираження, за змістовимнаповненням та за тематикою. Також розглядаються психологічні основи вживанняафоризмів у мовленні письменника.
У додатках поданінайбільш відомі афоризми Б.Шоу.
Дана робота маєпрактичне значення. Оскільки предметом дослідження стала сукупність афоризмівБ.Шоу у п’єсі „Пігмаліон”, результати дослідження можуть бути використані науроках зарубіжної літератури під час вивчення творчості відомого англійськогодраматурга, теоретична частина дослідження може бути використана під часрозгляду літературознавчих понять та понять лінгвістики (афоризм як тип фразеологічноїодиниці, афоризм як жанр літератури тощо). Обрана тема заслуговує на подальшурозробку. Так, можна розширити межі теми й досліджувати афористичне надбанняБ.Шоу на основі не окремої п’єси, а усього літературного надбання драматурга.

Розділ 1. Основніположення теорії афористики
 
1.1 Афоризмяк своєрідний мікрожанр фразеології
Афоризм(греч. αφορισμός,«визначення») – оригінальна завершена думка, висловлена або записана влаконічній текстовій формі, легкій для запам’ятовування, яка часто цитуєтьсяіншими людьми в процесі спілкування. В афоризмі досягається значна концентраціябезпосереднього спілкування й того контексту, у якому думка сприймаєтьсяоточуючими слухачами або читачами.
Теорію афоризму з погляду приналежностійого до лінгвістики слід вивчати в нероздільній єдності з теорією фразеології,оскільки афоризм – окремий тип фразеологічних сполучень.
Фразеологія(гр. phrasis– вислів + logos – учення) – наука, щовивчає складні за своїм складом мовні одиниці стійкого характеру. Фразеологієютакож називають усю сукупність мовних одиниць, які мають стійкий характер –фразеологізми – у мовній системі в цілому або в мовленні того чи іншогописьменника, у мові конкретного твору.
Фразеологізми, на відміну від лексичниходиниць, мають ряд особливостей, які також притаманні й афоризму:
1. Характерною є складна структура. Фразеологізмиутворюються поєднанням декількох компонентів, що мають, як правило, окремийнаголос, але не зберігають при цьому значення самостійних слів: tobe dog-tired(втомитися, як собака), tolove smthas thehorse lovesthe whip(любити що-небудь як собака палку).
2. Фразеологізми характеризуютьсясемантичною єдністю, мають єдине, нероздільне значення, яке можна виразитиодним словом: toput aspoke ina smb’swheel – заважати, fifthwheel – зайвий. Однак, цяособливість стосується не всіх фразеологізмів. Є такі, що дорівнюються ціломуописовому висловлюванню. Такі фразеологізми виникають у результаті образногопереосмислення вільних сполук.
3. Фразеологізми на відміну від вільнихсловосполучень характеризуються постійним складом. Той чи інший компонентфразеологізму не можна замінити близьким за значенням словом, у той час яквільні словосполучення допускають таку заміну.
Однак, деякі стійкі звороти можуть мативаріанти: whole-heartedly = from the bottom ofone’s heart. Але існування варіантів не означає, що уподібних стійких зворотах можна довільно змінювати слова.
4. Фразеологізми відрізняютьсявідтворюваністю. На відміну від вільних словосполучень, що безпосередньостворюються в процесі мовлення, фразеологізми використовуються у готовомувигляді, такими, якими вони закріпилися в мовленні, якими їх зберігає нашапам’ять.
5. Більшість фразеологізмівхарактеризуються стійкою структурою: до їх складу не можна довільно включатибудь-які елементи.
Структурною особливістю окремихфразеологізмів є наявність у них усіченої форми поряд з повною: todrink thecup ofwoe (todrink tothe dregs).Усічення складу фразеологізмів у подібних випадках свідчить про прагненняекономії мовних засобів.
6. Фразеологізмам притаманна стійкістьграматичних форм їх компонентів: кожен член фразеологічного сполученнявідтворюється в певній граматичній формі, яку не можна змінити: Theblind leadingthe blind;а drop inthe bucket.
7. Для більшості фразеологізмівхарактерною є чітка закріпленість порядку слів. Не можна поміняти місцямикомпоненти фразеологізмів: The camelandtheneedle’seye.
Неоднорідність структури рядуфразеологізмів пояснюється тим, що фразеологія об’єднує доволі різноманітниймовний матеріал, причому межі деяких фразеологічних одиниць окресленінедостатньо визначено.
Як відомо, фразеологізми виникають ізвільного сполучення слів, яке використовується в переносному значенні.Поступово переносність забувається, стирається, і сполучення слів стає стійким.В.В.Виноградов розробив класифікацію фразеологізмів з позиції семантичногозлиття компонентів. В залежності від того, наскільки стираються номінативнізначення компонентів фразеологізму, наскільки сильним є переносне значення,дослідник поділяє фразеологізми на три типи: фразеологічні зрощення,фразеологічні єдності та фразеологічні сполуки [5, 89].
Якщо розглядати ці три типифразеологізмів, які виділив В.В.Виноградов, стосовно англійської мови, то фразеологічнізрощення, або ідіоми слід розглядати як абсолютно неподільні стійкі сполучення,загальне значення яких не залежить від:
— значення складових слів: kickthebucket(розм.) – загнутися, померти, простягти ноги; sendsmb.toCoventry– бойкотувати кого-небудь, припинити спілкування з ким-небудь; atbay– загнаний, у безвихідному становищі; beatsmb.’sbeckandcall– бути завжди готовим до послуг, бути на побігеньках; toraincatsanddogs– лити як з відра (про дощ); be allthumbs– бути неповоротким; Kilkenny cats– смертельні вороги.
Фразеологічні зрощення виникли на базі переносних значень їх компонентів, але згодом ці переносні значення стали зрозумілими з точки зору сучасної мови. „Образність фразеологічних зрощень розкриваються лише історично” [27, 35]. Так, наприклад, слова „bay” – „глухий кут”, та „beck” – „змах руки” – архаїзми, які ніде окрім згаданого вище фразеологізму не вживаються. Або, наприклад, фразеологізм to be all thumbs історично склався із висловлювання one’s fingers are all thumbs.
Таким чином, у фразеологічних зрощеннях втрачається зв’язок між прямим та переносним значенням, переносне значення стало основним. Саме тому фразеологічні зрощення складно перекладати іншою мовою [13, 36].
Фразеологічні зрощення мають ряд характерних ознак:
1)  до їх складу можуть входити так звані некротизми – слова, які ніде, крім даного зрощення, не використовуються, тому не зрозумілі з точки зору сучасної мови;
2)  до складу зрощень можуть входити архаїзми;
3)  зрощення синтаксично неподільні;
4)  не допускають до свого складу додаткових слів.
Втрачаючи своє самостійне лексичне значення, „слова, що входять до структури фразеологічного зрощення, перетворюються на компоненти складної лексичної одиниці, що за значенням наближаються до значення окремого слова” [42, 73]. Тому деякі фразеологічні зрощення синонімічні словам: kick the bucket – to die; send smb. to Coventry – to ignore и т.д.
Інший тип фразеологізмів в англійській мові – фразеологічні єдності. Це стійкі сполучення слів, у яких за наявності загального переносного значення чітко зберігаються ознаки семантичної роздільності компонентів: to spill the beans – видати таємницю, to burn bridges – спалювати мости; to have other fish to fry – мати більш важливі справи; to throw dust into smb.’s eyes – заговорювати зуби; to burn one’s fingers – обпектися на чомусь; to throw mud at smb. – поливати брудом; to be narrow in the shoulders – не розуміти жартів; to paint the devil blacker than he is – перебільшувати; to put a spoke in smb.’s wheel – вставляти палки в колеса; to hold one’s cards close to one’s chest – тримати в таємниці, не розголошувати що-небудь = тримати язик за зубами; to gild refined gold – прикрасити щось і без того гарне = to paint the lily.
Фразеологічні єдності дещо схожі з фразеологічними зрощеннями своєю образністю, метафоричністю [34, 50]. Але на відміну від фразеологічних зрощень, де образний зміст розкривається лише діахронічно, у фразеологічних єдностях образність, переносне значення осмислюється з точки зору сучасної мови. Саме тому, на думку академіка В.В.Виноградова, образність є характерною ознакою саме фразеологічних єдностей. „Зв’язок між компонентами фразеологічних єдностей мотивований, чітко відчувається метафоризація” [34, 51]. Для розуміння фразеологічної єдності її компоненти слід сприймати в переносному значенні. Наприклад, зміст висловлювання make a mountain out of a molehill – робити з мухи слона (дослівно – робити гору з пагорбків норки крота) розкривається лише у тому випадку, якщо слово molehill розглядати у значення “щось незначне, маленьке”, а слово mountain – “щось дуже велике”. У складі фразеологічних єдностей немає слів, не зрозумілих з точки зору сучасної мови.
Характерні ознаки фразеологічної єдності:
1) яскрава образність і як результат можливість збігу з паралельно існуючими словосполученнями (порівняймо: to throw dust into smb.’s eyes, to be narrow in the shoulders, to burn one’s fingers, to burn bridges);
2) збереження семантики окремих лексем (to put a spoke in smb.’s wheel);
3) неможливість заміни одних компонентів іншими (to hold one’s cards close to one’s chest);
4) емоційно-експресивне забарвлення відіграє провідну роль (to throw dust into smb.’s eyes, to paint the devil blacker than he is);
5) здатність вступати в синонімічні зв’язки з окремими словами або іншими фразеологізмами (to gild refined gold = to paint the lily).
Інший тип фразеологізмів – фразеологічні сполучення – стійкі обороти, до складу яких входять слова як із вільним, так і фразеологічно зв’язаним значенням. Наприклад: a bosom friend – щирий друг, a pitched battle – жорстока схватка, (to have) a narrow escape – чудом врятуватися, to frown one’s eyebrows – насупити брови, Adam’s apple – адамове яблуко, a Sisyfean labor – сізіфова праця, rack one’s brains – ламати голову, to pay attention to smb. – звертати увагу на когось тощо.
На відміну від фразеологічних зрощень та фразеологічних єдностей, які мають цілісне, нероздільне значення, „фразеологічні сполучення характеризуються тим, що їх можна розкласти за змістом” [42, 75]. У цьому плані вони зближуються з вільними словосполученнями.
Характерні ознаки фразеологічних сполучень:
1) у них допускається варіативність одного з компонентів (a bosom friend / a bosom buddy );
2) можлива синонімічна заміна основного слова (a pitched battle – a fierce battle);
3) можливе включення означень до складу фразеологічних сполук (he frowned his thickeyebrows);
4) допускається перестановка компонентів (a Sisyfean labor – a labor of Sisyphus);
5) обов’язковим є вільне вживання одного з компонентів і зв’язне вживання іншого (a bosom friend – but not enemy or smb else).
Відтворюваність у якості основної ознаки фразеологізмів дозволили професору Н.М.Шанському розвинути класифікацію академіка В.Виноградова і виділити четвертий тип фразеологічних одиниць – так звані „фразеологічні вирази” [42, 76].
До фразеологічних виразів відносяться такі стійкі за своїм складом і вживанням фразеологічні обороти, які повністю складаються зі сів „із вільним номінативним значенням і семантично подільні” [42, 76]. Їхня єдина особливість – відтворюваність: вони використовуються як готові мовні одиниці з постійним лексичним складом і семантикою.
Фразеологічні вирази – це лише обороти з буквальним значенням компонентів. До складу фразеологічних виразів входять англійські прислів’я та приказки, які вживаються в прямому значенні, не мають образного, алегоричного змісту: live and learn; better untaught than ill taught; many men, many mind; easier said then done; nothing is impossible to a willing heart.
Ця класифікація фразеологічних одиниць заснована на різному рівні ідеоматичності (немотивованості) компонентів, які входять до складу фразеологізму.
Цікавою є типологія фразеологізмів за походженням. Якщо розглядати афоризм як певний вид фразеологізму, то тут доцільно згадати про походження певного фразеологізму. Деякі фразеологізми виникли як наслідок запозичення певних крилатих слів, влучних виразів із шедеврів світової літератури, з античної літератури, з біблії. Такі влучні вирази стають загальновживаними, уживаються в певному контексті, набуваючи певного емоційно-експресивного забарвлення. Такі влучні вирази варто зараховувати до такого типу фразеологічних одиниць, як фразеологічні вирази (за Н.М.Шанським).
Афоризм (сентенція, апофегма) – коротке влучне судження, висловлене в образній, іноді парадоксальній і незвичайній формі. [18, 34] Оскільки афоризм має вигляд завершеного умовиводу, він еквівалентний реченню за своєю структурою. Деякі дослідники ототожнюють афоризми й крилаті вислови. Однак слід розмежовувати ці два поняття. Відмінність афоризмів від крилатих слів полягає в тому, що крилаті слова – це зазвичай прості поняття і, таким чином, вони виступають еквівалентами словам. Крилаті слова часто мають метафоричний характер, афоризми ж мають пряме значення. У зв’язку із цим можна говорити про афоризми не просто як про різновид фразеологізму, а як про незалежний літературно-філософський жанр.
Афоризм належить до того жанру, навіть можна сказати, мікрожанру, у якому стислість доведена до максимуму. Частіше за все він складається із однієї фрази. Це орієнтує читача на роздуми, асоціації.
Афоризм – глибока, завершена думка, що прагне істини узагальнення. Це думка певного автора в максимально стислій, високохудожній формі [39, 215].
Афоризм як літературний жанр характеризується певними ознаками.
Перша ознака афоризму – глибина думки, що прагне істини. Автор, торкаючись серйозної проблеми, намагається передати свої думки, свої погляди стосовно цієї проблеми.
Друга ознака – узагальнення. Афоризм по праву вважається узагальненням, яке сприяє передачі глибини та істинності думки.
Третя ознака афоризму – стислість. Це суттєва ознака афоризму. Максимальна стислість афоризму поглиблює його зміст і, крім того, сприяє його кращому запам’ятовуванню.
Четверта ознака – чіткість, точність та виразність думки.
П’ята ознака – завершеність думки. Афоризм має бути завершеним за змістом і зрозумілим без додаткових пояснень.
Шоста ознака – художність афоризму. Афоризм має передавати не лише мудрий зміст, але й бути вдало оформленим з погляду стилістики, уживання певної лексики. В афоризмі вдало поєднуються дотепність, глибина думки, її краса, яка досягається використанням цієї думки та її оформленням.
На думку Л.С Сухорукова, афоризм – це роман в одному рядку [33, 47].
Отже, незважаючи на велику кількість дослідницьких робіт з афористики,теоретичні уявлення про неї досить нечіткі. До нашого часу триває спір міжвченими про те, чи є афоризм різновидом крилатих слів чи це крилаті слова єрізновидом афоризму. „Афоризм (від грецьк. aphoridzo – відокремлюю, визначаю)– коротке, лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам’ятовуванняформі містить глибоку думку” [19, 42]. Він містить у собі завжди більшезначення, ніж висловлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомістьвиразною неординарністю судження. Тому часто афоризми називають „крилатимисловами”. Особливість афоризму полягає в тому, що це гранично стисле і водночасвичерпне визначення предмета чи ситуації, яке конденсує набутий досвідсуспільного життя, реальності, що оточує людину. Афоризм „передає узагальненузакінчену думку повчального або пізнавального змісту в лаконічній увиразненійформі” [36, 48].
Джерелами афористики є фольклор, художня література, наукові твори,висловлювання видатних людей. У фольклорі до афористичних засобів належатьприслів’я, у літературних та наукових, зокрема філософських, творах – лаконічніхудожні та логічні узагальнення, які своєрідно виражають важливий зміст, авідтак набувають самостійного значення.
Афоризми поділяються на вставні (наявні у творах різних жанрів) тавідокремлені (власне афористичний літературний жанр); за викладом змістурозрізняють афоризми логічні й поетичні. Найбільш повно класифікаціюлітературних афоризмів дав Анатолій Ткаченко у монографії „Мистецтво слова” [35, 290]. Літературні афоризми вінподіляє за походженням на анонімні та авторські; за способомвисловлення – дефінітивні та лозунгові; за змістовим наповненням – повчально-однозначніта парадоксально-багатозначні, практичної і теоретичної спрямованості.
У наш час інтерес до афористичного жанру як джерела мудрості зростає.З’являються окремі збірники афоризмів, виникла і розвивається наука проафоризми – афористика, яка вивчає теорію та історію афоризму як літературногожанру [39].
Основою нашого дослідження послужили афоризми з творчої спадщини БернардаШоу, зокрема, афоризми із п’єси „Пігмаліон”.
За одним словником афоризм – „коротке лаконічне судження, яке в стислій,зручній для запам’ятовування формі містить глибоку думку” [19, 3], за іншим –„короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена, глибока думка, виражена влаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній (Поспішай повільно –Октавіан Август)”. Афоризм завжди містить в собі більше значення, ніж мовлено,він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністюсудження [20, 71]. Афоризм, в силу своєї структурної особливості, лаконічності,виступаючи своєрідним каталізатором думки, приводить читача до особистогороздуму, вчить мислити і разом з тим говорити. Сила афоризмів у досконалостімовного втілення. “Афоризми дійсно життєва мудрість та сіль літератури”,– писав Г.С. Сковорода [30,114]. Економіяслів, глибина семантики, яскрава образність роблять афоризми стилістичнимишедеврами, які збагачують мистецтво риторики, стають дієвим засобом у боротьбіз одноманітністю і сірістю людської думки.
Так у лаконічній формі афоризму постає мудра цілісність нашого світу. Увсі часи афористика осягає “вічні питання”, важливі для людини.
1.2 Історіярозвитку афоризму
Історіясвітової культури – це не лише парова машина та атомний реактор, законАрхімеда, перший мікроскоп та космічні кораблі. Історія світової культури – нелише величність індійського храму Тадж-Махал, фрески Рубльова, полотнаРембрандта, музика Чайковського. Це також глиняні клинописні таблички,єгипетські папіруси, пергаментні свитки, записи на камені та бересті і,звичайно, книги, у яких навіки закарбувалися думки людей, що їх створили,філософів, учених, письменників. Людина постійно вдосконалювала себе й своїдумки на шляху технічного прогресу.
Далеконе всі цінності духовної культури, які створило людство, збереглися до нашихднів. Багато цінних думок не дійшли до нас через переслідування їх авторів,через певні заборони. Починаючи з давніх часів твори багатьох видатнихпрогресивних мислителів часто знищувалися разом із їхніми авторами. Лише у часиСередньовіччя десятки тисяч так званих „єритиків” (і звичайно їхні твори) булиспалені на кострах „святої” інквізиції.
Недивно, тому, що з усіх творів видатного давньогрецького матеріаліста-діалектикаГеракліта до нас дійшли лише декілька десятків фрагментів, а про видатногомислителя Греції, учителя Демокрита – Левкіппі нам майже нічого не відомо, крімйого імені. Безліч безцінних думок були втрачені людством через ряд іншихпричин. Близько 700 тисяч свитків зберігалося, наприклад, у відомійОлександрійській бібліотеці, де зберігалися не лише усі твори античноїлітератури й науки, але й багато творів східних літератур, перекладені грецькоюмовою. У 47 році до н.е. ця унікальна бібліотека зазнала збитків від пожежі, апізніше всі її фонди взагалі загинули. Ось чому таку велику цінність являють собоюдумки видатних діячів культури минулих епох, афоризми, які збереглися до нашогочасу.
Афоризми,що дійшли до нас із прадавніх часів – енциклопедія народної мудрості, де тіснословам, але достатньо місця для думки. Більшість із афоризмів, в узагальненійформі виражаючи сутність складних явищ, настільки значимі, що сприймаютьсянаступними поколіннями вже не як думка якоїсь конкретної особи, а як вираженнянастрою цілої епохи. Лаконічність, змістовність, глибина багатьох афоризмів,які збереглися до наших днів, являються собою не лише велику пізнавальнуцінність, але й набувають сучасного звучання [37, 68]. Так, ми не можемо не погодитися з афоризмом Піфагора,висловленим майже дві з половиною тисячі років тому: „Статую прикрашаєзовнішній вигляд, а людину – її діяння”.
Упершетермін „афоризм” був винесений у заголовок медичного трактату Гіппократа. Ізрозвитком писемності та книгодрукування афоризми оформлюються в тематичні таавторські збірники. Їх випуск стає традиційним, починаючи з виходу збірника„Адажиї” Еразма Роттердамського. Переважно афористами ставали гострослови талюди, гострі на розум, із філософськими поглядами на життя. Композиційна тазмістова довершеність у кращих афоризмах досягається шляхом створенняхудожнього образу, у якому заявлена інтелектуальна задача або робиться натяк наїї вирішення [39, 65]. Майстрами афористики булипророки Старого завіту, антики, учені та поети середньовічного Сходу,полководці, видатні діячі Європи епохи Просвітництва, мислителі та романісти ХХст. На думку деяких дослідників, сучасний афоризм зазнав впливу з боку науковихдосягнень у сфері кібернетики, математичної лінгвістики тощо.
Здатністьафоризму в яскравій формі лаконічно виражати глибокі до ступеня узагальненнядумки у свій час породила навіть окремий літературний жанр – афористичнулітературу. Оскільки твори цього жанру були чимось проміжним між філософськимита художніми творами, цьому жанру віддавали належне як філософи (Б.Паскаль,М.Монтень), так і літератори-моралісти (Ф.Ларошфуко, Ж.Лабрюйер), а такожписьменники (Г.Гейне, О.Уайльд). Подібна література існує й досі. Варто згадатиім’я видатного чеського письменника Карела Чапека, російського історикаВ.Ключевського, сучасного польського філософі й письменника ТадеушаКотарбинського, автора численних „поведзонок”. В афористичному стилі витримані„Логіко-філософський трактат” і „Філософські дослідження” австрійськогофілософа-позитивіста Людвіга Вітгенштейна.
Алеуже у ХІХ ст. література цього жанру набуває більше яскраво вираженогосатиричного характеру. Своєрідним і найбільш яскравим твором цього плану (іпевною мірою пародією на сам літературний жанр афористики) є відомі „Афоризми”Козьми Пруткова (літературний псевдонім, творцями якого були О.К.Толстой табрати Жемчужникови). Афоризми Козьми Пруткова як виразник обмеженого розуму,але самозадоволеної глибокої думки нерідко з іронією цитується в наші дні.
Розвиток афористики тісно пов’язаний зрозвитком філософії [39, 34].Усі форми людської творчості поступово диференціювалися від первісногорелігійно-магічного ставлення людини до світу – мова, культура, політика,право, економіка, наука й філософія.
Задатки літературних форм, у яких проявляєтьсяфілософська винахідливість, слід шукати у виразах, прислів’ях та приказках, дезбережено те, що можна назвати філософським фольклором. Цікавим є той факт, щоГегель, видатний мислитель, ставився до народної мудрості дещо високо мірно.Він писав, що „на покійному ложі здорового людського смислу природнефілософствування у кращому разі дає риторику тривіальних істин”.
Зовсім інші погляди Платона на цепитання. У своїх творах він часто використовував прислів’я, цінуючи гостроту йдотепність багатьох із них. У його творах згадуються прислів’я, що стосуютьсярелігії, історії, географії, домашнього й культурного життя, ігор, ремесел,філософії, театру та тварин. У курсах історії давньої філософії обмежуютьсяпереважно вказівкою на висловлювання „семи мудреців”, що пізніше поєдналися всемивірші.
Між тим народні прислів’я та загадкивзагалі являє собою інтерес, але не як форма „природного філософствування”, аяк ґрунт, на якому зародилася найпростіша форма філософського винаходу –афоризм. Центр тяжіння в народних прислів’ях лежить не у теоретичному,пізнавальному змісті, а в їх відношеннях до практичних інтересів життя.Перетворення прислів’я на філософський афоризм здійснюється лише тоді, колицентр тяжіння духовних інтересів переміщується з області практичної до областітеоретичної.
Афоризм – найбільш проста формавираження філософської думки, яка є особливо характерною для її перших кроків.Ця форма переважає в до сократівській філософії греків, але й пізніше воназустрічається протягом усієї історії філософії. Паскаль, Ларошфуко, Ліхтенберг,Ніцше – зразки цієї форми. У глибині початкової філософської думки, як іпоетичному сюжету, передує образ, метафора, у якій відділено проступаєфілософська ідея. Так, давня вивіска, що зображувала ваги в рівновазі, натякалана ідею скептичної ізостенії, тобто рівноваги доводів „за” і „проти” однієї йтієї ж думки. До цієї ідеї скептиків примикає ідея парі Паскаля. Ідеї паріПаскаля, у свою чергу відповідає ідея четвертої антиномії Канта.
Друга форма філософського винаходу, якузапочаткував Сократ, і яка знайшла ідейне вираження у творчості Платона, –діалог. У діалозі філософська ідея подається не у формі тези, в антитетичномувигляді.
І третя, остання, форма філософськоговинаходу – система, де проблема поставлена, внутрішні протиріччя знято, і їйзнайдено чітке рішення. Творцем такого типу філософії був Аристотель, Демокрит.
Отже, як бачимо, афоризм був першою, атому чи не основною стадією розвитку філософської думки, у якій закладеніоснови мудрості. Тому багато письменників пізніше розвивали цей жанр у своїйтворчості або й взагалі працювали виключно у жанрі афоризму.

Розділ 2. БернардШоу – майстер влучного слова
 
2.1 Художнясвоєрідність п’єс Бернарда Шоу. Афоризми – визначна творча риса письменника
Творчість БернардаШоу – видатного англійського драматурга, одного із засновників реалістичноїдрами ХХ ст., талановитого сатирика, гумориста, майстра парадоксу – і досьогоднішніх днів викликає загальний інтерес. Б.Шоу вивів англійську драмукінця ХІХ ст. із глухого кута, що створився комерційними театрами абосентиментальними п’єсами, він відкрив перед нею широкий шлях соціальної тапроблемної драматургії. Ще до початку першої світової війни англійськабуржуазна інтелігенція перестала ідеалізувати свій світ та його духовніцінності і втратила той оптимізм, із яким вона колись виступала у ХІХ ст. Ужеперше десятиліття ХХ ст. ознаменувалося появою в Англії ряду драматургів, якіпрагнули говорити правду про соціальне життя країни, про безправність робочогокласу, про нерівність жінок, про ненормальні родинні відносини тощо. Усі вони,так чи інакше, пов’язані з творчістю Бернарда Шоу, натхненні його прикладом.
Бернард Шоународився в Ірландії. Дитинство майбутнього письменника не можна назватищасливим. Не закінчивши школу, з п’ятнадцяти років почав працювати клерком.Через скрутне матеріальне становище Б.Шоу не мав можливості отримати подальшуосвіту. П’ять років Шоу працював клерком у земельній конторі. Він ненавидівсвою службу. Любив лише мистецтво і прагнув присвятити йому своє життя, хоча незнав достеменно який вид мистецтва це має бути – живопис, література чи музика.Майбутній письменник почував себе одиноким, разючі соціальні контрасти великогоміста кидалися йому в очі й змушували страждати. Цей життєвий досвід покладенийавтором у його п’єси.
У 1876 році Б.Шоуемігрував до Англії і з тих пір не бачив своєї батьківщини майже 30 років.
Наприкінці 70-хроків Шоу остаточно обрав нелегкий шлях письменника. Перші його авторськіспроби виявилися невдалими й пройшли непоміченими.
У 80-х рокахперед Б.Шоу відкрився шлях публіциста. У 1885 році він став літературнимрецензентом „Пелл Мелл газет”, а наприкінці 80-х років – музичним критиком угазеті „Стар”. Блискучі, оригінальні за своєю думкою і парадоксальними за своєюформою статті користувалися попитом. Ще з тих пір Б.Шоу зарекомендував себе якмайстер парадоксу та влучного виразу. Парадокс — вислів чисудження, що суперечить загальноприйнятій думці чи (на перший погляд) здоровомуглузду, відрізняється оригінальністю, дотепністю, зухвалістю. Згодом влучнівирази Б.Шоу стануть широковживаними, будуть цитуватися.
У 1885 році Б.Шоупрацює над своєю першою п’єсою „Будинки вдівця”, яка вийшла лише 1892 року.П’єса була задумана під впливом Вагнера і мала повторювати за сучасних умовсюжет „Золотого Рейну”. Але у процесі роботи Б.Шоу залишив свій задум. Життявнесло свої корективи в надуману схему, зламала штучний сюжет, заміниломодернізованих вагнровських героїв живим людьми [11,283].
„Будинки вдівця”і наступні п’єси „Професія мадам Уорен”, „Волоцюга” Б.Шоу об’єднав у цикл, якийназвав „Неприємні п’єси”. Це були роки, коли Шоу шукав відзиву на охопивши йогоненависть до капіталізму всюди – у „Капіталі” К.Маркса, у п’єсах Ібсена, воперах Вагнера, у віршах Блейка та Шеллі. Не дивно, що „Неприємні п’єси,написані з такими думками, відрізняються безпощадним реалізмом і назавждизалишаться однією з вершин англійської драматургії.
Наступний циклБ.Шоу – „Приємні п’єси”. До цього циклу увійшли п’єси „Війна і людина” (1894),„Кандіда” (1895), „Обранець долі” (1895) та „Ніколи ви не можете сказати”(1895), Сама назва „приємні п’єси” сповнена скритою іронією, оскільки і у цьомуциклі читач зустрічається з доволі різкою критикою буржуазної моралі,буржуазних ідеалів. У п’єсах цього циклу вперше чітко проступаєантимілітаристська тенденція Шоу, прагнення викрити вдавану героїкузахватницьких війн.
П’єсі „Війна ілюдина” Б.Шоу зобов’язаний своїм загальним сценічним визнанням. П’єса булапоставлена 1894 року на сцені „Незалежного театру”. Успіх був сенсаційним.Серед глядачів був присутній американський актор та режисер Менсфілд.Повернувшись до Америки, Менсфілд поставив п’єсу Б.Шоу у Нью-Йорку, де вонатакож мала значний успіх. В Англії загальний ентузіазм, що був викликанийп’єсою, скоро зменшився: буржуазія зрозуміла, нарешті, антивоєнну спрямованістьп’єси й відступила. В Австрії Оскар Штраус перетворив п’єсу на оперету підназвою „Галантний солдат”, яка пізніше з’явилась на англійській сцені підназвою „Шоколадний солдатик”.
У цій п’єсі Б.Шоузадумав протиставити ідеаліста та реаліста, показати перемогу ділової людининад романтиком. Справжнім героєм мрійливої героїні Райни Петкової стає непалкий офіцер Саранов з його шумним геройством, а спокійний, насмішкуватийБлюнчлі, швейцарський солдат на сербській службі. Свою п’єсу Б.Шоу розпочинаєвдалою сценою, тим самим відкривши в собі притаманне йому відчуття експозиції,– сербський офіцер, якого переслідують болгарські солдати, ховається у кімнатіболгарки Райни. Сцени, коли Райна відчуває жалість до незнайомця і рятує йоговід переслідувачів, написані з великою драматичною силою. Б.Шоу змушує читачаполюбити свого героя двома прийомами: апелюючи до людяності, а також показуючистраждання живої людини і війни, яка не має сенсу, і водночас романтизуючисвого героя та його долю. Велика перевага п’єси – технічна майстерність, безлічкомедійних ситуацій та несподіваних поворотів дії [11,264]. Важливою рисою п’єси стала її антивоєнна спрямованість. Уцей період в англійській літературі особливо активізувалисяагресивно-імперіалістичні тенденції. Пропагандисти британського імперіалізмунамагалися створити реакційно-романтичний культ завоювання [11. 273]. Протицієї пропаганди і виступив Б.Шоу. Сцени війни, скупо намічені в п’єсі, поданітаким чином, що перед читачем або глядачем постають картини нелюдськоїжорстокості і змушують відчути відразу до війни.
У 1897 році буластворена п’єса „Учень диявола”, у 1898 році – „Цезар та Клеопатра”, у 1899 році– „Звернення до капітана Брассбаунда”. У 1900 році усі три п’єси вийшли окремоюзбіркою під назвою „П’єси для пуритан”. У передмові Шоу пояснює значеннязагального змісту й обрушується на сучасну йому драматургію, насичену еротикою.Критика Б.Шоу спрямована проти декадентської драматургії, яка прикриваласяпроблемністю та психологізмом, а насправді акцентувала увагу публіки напитаннях полу. Шоу підкреслював, що він не ханжа і не боїться зображуватипочуття. Але він проти того, щоб зводити усі дії героїв лише до любовнихмотивів. Шоу звертається до героїчних пуританських традицій часів Кромвеля,Мільтона. Себе він зараховує до пуритан, що готові боротися за святістьмистецтва. Його боротьба з еротичним характером літератури була не випадковою.Дикі збочення та вбивства у буржуазному побуті, зведення усіх життєвих питаньдо проблем „кохання та смерті” у декадентському живописі та літературі,повсякчасна еротика, що пропитала мистецтво, – усе це було ознакою розпаду, щосупроводжують росту імперіалізму [21, 53]. І передові письменники вважали засвій обов’язок боротися з цією хвилею.
Драма „Ученьдиявола” – одна з кращих сценічних драм Б.Шоу. У ній співчутливо зображенаборотьба північноамериканських колоній за незалежність. Ця п’єса насиченапрямою, різкою дією, бурними переходами від спокою до жаху та нещастя,трагічним пафосом.
Основний вклад таповчання п’єси (у всіх „П’єсах для пуритан” є своєрідні повчання) мізустрічаємо в кінці, у словах пастора Андерсена: „Лише в грізні часивипробовувань людина пізнає своє справжнє призначення...”.
Ці слова сьогоднісприймаються уже як афоризм. Та й, можна сказати, що кожна п’єса Б.Шоу міститьцілий ряд влучних виразів, які стали афоризмами. У них автор висловлює вустамисвоїх героїв власне ставлення до життя, свій світогляд, свої переконання. Так,широко відомим стали слова із п’єс Б.Шоу: „Воля – це відповідальність. Ось чомуусі її так бояться”; „Я служу публіці, але не поклоняюсь їй”; „Я не люблювоювати, я люблю перемагати”; „Єдиний урок, який можна взяти з історії, полягаєв тому, що люди не засвоюють жодних уроків”…
Частину своєїпередмови до „П’єс до пуритан”, присвячену „Цезарю та Клеопатрі”, Шоу озаглавив„Краще, ніж Шекспір?”. У цій частині він обрушується на трагедію Шекспіра„Антоній та Клеопатра”. Обурення Шоу спрямоване у цій статті не стільки протиШекспіра, скільки проти декадентської літератури та мистецтва, насиченихеротикою та песимізмом. Конкретна полеміка з трагедією „Антоній та Клеопатра”майже відсутня у п’єсі Б.Шоу. Значно глибшою є полеміка з іншою трагедієюШекспіра – „Юлій Цезар”. Саме Цезар, а не Клеопатра є новою спробою створенняпозитивного героя – реаліста. У своїй драмі вустами бога Ра Б.Шоу прямозасуджує криваву політику імперіалізму, політику загарбницьких війн. Виступаючиперед англійською аудиторією, бог Ра нагадує англійцям, що 20 століть тому уЄгипті стояла римська армія, як нині там стоїть британська армія. Ра загрожуєзагарбникам загибеллю та розплатою. Уся п’єса спрямована проти війн та насилля.Цезар сприймає війну як неминучість, він обурений віроломним убивством Потина йговорить Клеопатрі: „Ти розв’язала убивство! І вбивство буду породжувативбивство до тих пір, доки боги не втомляться від крові і не створять породулюдей, які, нарешті, навчаться розуміти!” Ці слова не втратили, як бачимо своєїактуальності й на сьогоднішній день. Б Шоу – майстер влучного слова – справдіміг помітити такі суспільні явища і так передати їх в словесній формі, що вонистали вічними.
На початку ХХ ст.Б.Шоу створив комедію „Людина та надлюдина”. Її героїня – буржуазна пані, яказайнята ловлею нареченого. Б.Шоу зобразив її дії як служіння життєвій силі,інстинкту продовження роду. Так, „жіночна жінка” типу Бланк або Клеопатриперетворилася тепер на своєрідне знаряддя прогресу. Головним героєм п’єси, щопотрапляє в тенета енергійної спокусниці, стає молодий соціаліст Джон Теннер. Уйого історії Б.Шоу прагнув дати новий, парадоксальний варіант історії ДонЖуана. Шоу вирішив перетворити образ Дон Жуана на служителя кохання та борця засправедливість, а заодно – із спокусника на жертву. Шоу не зраджує своємудотепу в цій п’єсі. Він створив цілий феєрверк парадоксів. Кожен із них –маленьке відкриття, яке перетворилося на цінний афоризм на сучасному етапі:„Стережіться тих, чий бог на небі!”, „Життя рівняє людей. Смерть висуваєкращих”; „Якщо відноситись до прислуги як до людини, то не слід її тримати”;„Родинне вогнище – в’язниця для дівчини і робочий дім для жінки”.
У 1912-1913 рокахбула написана п’єса „Пігмаліон”. У цій п’єсі Б.Шоу використав міф проПігмаліона, перенісши його в умови сучасного Лондона. Парадоксаліст подаєвласну інтерпретацію міфу у своїй п’єсі.
На початку 20-хроків Б.Шоу пережив час різноманітних пошуків, які відчуваються в йогопенталогії „Назад до Мафусаїлу” (1921). У пенталогії знаходить відображенняпомилковий напрямок філософських пошуків автора, який декларував ідеалістичнутеорію „творчої еволюції”. Бернард Шоу критикує сучасне йому суспільство,образи пенталогії дотепні та реалістичні, але вихід із кризи Шоу шукав нашляхах ідеалізму. Розгорнувши широку панораму історії людства від Адама до ХХст. і пізніше – до людей майбутнього, Б.Шоу оголосив, що спасіння людства – утому, щоб продовжити довголіття людей, що стане можливим завдяки зусиллямлюдської волі.
У „політичнихексцентріадах” – п’єсах, у яких реалізм Шоу набув нових форм, – більш різковиступає гротескно-парадоксальне начало й обумовленість образів. Звернення Шоудо цієї форми було обумовлено неоднозначним ставленням до явищ сучасного життя,що все більше ускладнюються. Об’єктивно нова форма була обумовлена двомаобставинами: сатира Шоу зверталася віднині проти політичної системи ідержавного устрою Англії, з іншого боку, Шоу заглибився до іронічногообігравання власних тез. Звідси і назва, яку Шоу придумав для нового жанрусатиричної комедії: вона визначає і політичну спрямованість комедії, ісвоєрідність художніх засобів відображення [11,289].
У періодзагострення загальної кризи як в Англії, так і в інших капіталістичних країнах,в червні 1931 року Б.Шоу завершив нову політичну п’єсу „Гірко, але правда”. Цяп’єса пронизана на рівні підтексту великою гіркотою і змальовує безвихіднестановище, у якому опинилася англійська інтелігенція. Зміст цього „політичногогротеску”, як назвав п’єсу сам автор, у тому, що в усіх героїв відкриваютьсяочі на безглуздя їх існування. Це „душі, що загинули”. Усі вони розуміють, щоїхнє життя – пустка, і що вони „спускаються в безодню”, усі прагнуть бігти збезглуздого світу, в якому вони живуть. Хоча п’єса витримана в дусі фару, у їїфіналі звучить безвихідь. Показавши, наскільки поганий старий та безглуздийсвіт, Шоу знаходить також і те, що всі рецепти спасіння й обновлення цьогосвіту є помилковими. Урятувати мешканців тої божевільні, яку Шоу зобразив уп’єсі, можуть лише практичні дії. Але сам автор п’єси на той час не знав, якісаме дії це мають бути. Але якщо п’єса не давала позитивної програми, тонасмішка в ній звучала вбивчо. І знову-таки завдяки влучному слову письменника.
У передвоєннічаси Б.Шоу продовжує підіймати гострі актуальні питання. Так, п’єса „На мілині”була новим гострим памфлетом на буржуазну демократію. У комедії „Простачок зНеочікуваних островів” Шоу у звичній для нього в ці часи парадоксальній формізмалював майбутню кризу Британської імперії, її падіння. Усі твори 30-х роківдотепні і багаті на сатиричну видумку. Але протиріччя у свідомості автора так іне зняті: у багатьох випадках вони відчуваються гостріше, ніж у ранніх творах,оскільки проблематика творів кінця 30-х років більш відповідальна і більшскладна за ту, якої Шоу торкався на початку свого творчого шляху. У 20-х та30-х роках Шоу усе частіше звертався до публіцистики. У зв’язку із цим слідговорити як про його статті, так і його передмови до власних п’єс. В останняроку його діяльності передмови стають усе більш ґрунтовними. У публіцистиці20-30-х років Б.Шоу різко критикує англійський суспільний порядок, розбійничийхарактер імперіалістичних війн. Коли почалася друга світова війна, Б.Шоу,незважаючи на свій вік, продовжував виступати як публіцист і засуджувавгітлеризм.
Очевидним є тойфакт, що оцінювати творчість Бернарда Шоу як на ранньому етапі його розвитку,так і після п’єси „Дім, де розбиваються серця” можна і варто лише з урахуваннямхудожньої ємності його творчості, викривальної сатири, складного і не завждиреалістичного метода драматурга. За життя, а тим більше після смерті Б.Шоу у1950 році його намагалися змалювати як балагура та жартуна, який сам серйозноне сприймав свої каламбури, парадокса та „ексцентріади”. Але не слід забувати,що драма Б.Шоу завжди була драмою-дискусією, драмою ідей, що є найвищимрозвитком філософської думки, про що говорилося в попередньому розділі даноїроботи. Драма Шоу розгорталася не в розкритті характерів або навколорозважальної фабули того чи іншого твердження. Інсценуючи життєві явища іфакти, Шоу незмінно підіймав суспільні проблеми, причому завжди найбільш гостріта актуальні.
Б.Шоу вважав, щоп’єса цікава не тільки сюжетом, але й тим, які ідеї в ній відстоюються. Томувін написав так багато сатиричних п’єс.
Шоу написавбільше 50 п’єс, які поєднували у собі комедію з політичними, філософськими іполемічними питаннями, які діяли таким чином на свідомість глядача як зовні(суспільна свідомість), так і з середини (його власні емоції). Наприклад, п’єса„Професія місіс Уорен” була написана на тему проституції, а тому булазаборонена (правда лише до 1902 року). А у п’єсі „Людина та надлюдина” Шоувиклав свої ідеї еволюції на прикладі характеру Донжуана, який потрапляє допекла та веде там дискусію-суперечку із дияволом.
Його п’єси багатіна дотепи, влучні фрази, які набули другого, так би мовити, життя, автономновід твору. Певні фрази перетворилися на афоризми й цитуються у різнихситуаціях.
Ось кількаафоризмів, які належать Б.Шоу, що стали загальновідомими:
Більш за вселюдині лестить те, що ви вважаєте її достойної лестощів.
Вам ніколи ненаписати гарної книги, не написавши спочатку декілька поганих.
Визначний твірмистецтва – це болісна перемога геніального розуму над геніальною уявою.
Щирим бутибезпечно, тим більше, якщо ви на додачу ще й дурні.
Не цікавокатувати людину, якщо вона нічого не має проти.
Репутація лікарязалежить від кількості видатних особистостей, яких він відправив на той світ.
Найбільшефективний спосіб заткнути генію рот – прийняти його ідей на віру, признати, щовін – видатна особа, – і забути про нього.
Секрет успіхуполягає в тому, щоб образити як можна більшу кількість людей.
У дурня завждивсе добре закінчується.
Чим більше яживу, тим більше схиляюсь до думки про те, що у сонячній системі Земля відіграєроль дому божевільних.
Юність, якійпрощається все, собі не прощає нічого; проте старості, яка прощає собі все, непрощається нічого.
Я занадто старий,щоб цікавитися ким би то не було – навіть самим собою.
Я часто сам себецитую – для більшого блиску.
Свої гострі теоріїБ.Шоу поглибив у передмовах до п’єс і у своїх книгах, як, наприклад, у„Путівнику по соціалізму та капіталізму для розумної жінки”.

2.2 Аналізафоризмів п’єси „Пігмаліон”
Бернард Шоу –драматург новатор. Його новаторство полягає в тому, він створює новий тип інтелектуальноїдрами, в основі якої – не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей,боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам авторїх називає «драми-дискусії». Новаторські принципи драматургії Б. Шоувідображені в одній з найпопулярніших п'єс «Пігмаліон».
В основу п’єсиПігмаліон покладений давньогрецький мів про Пігмаліона. У давньогрецькійміфології Пігмаліон — легендарний цар Кіпру, який цурався жінок і жив самотньо.У своїй самоті він зробив статую прекрасної жінки і закохався в неї. Пігмаліонзвернувся з благанням до Афродіти, щоб вона оживила його творіння. Зворушенатакою любов'ю, богиня виконала прохання. Галатея, яка ожила зі статуї, сталадружиною Пігмаліона і народила йому дочку.
Відштовхуючисьвід відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п'єсу, в основі сюжетуякої — парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліонаі Галатею і про велику силу їхнього кохання. П'єса Шоу не про кохання, на чомуавтор неодноразово наполягає в післямові, у численних коментарях до їїсценічних постановок.
Тема п'єси — процес відновленнялюдської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального йінтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п'єси – соціальнакомедія, у центрі якої поставлені проблеми великого суспільного значення.
Серед проблем, щовирішуються в п’єсі, можна виділити соціальну проблематику, моральну тапроблему науки. Соціальна: критика станових забобонів і умовностей буржуазногосуспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу йобмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблемаруйнівного впливу бідності на особистість; тверезий погляд на положення простихлюдей, осуд люмпенської психології як споживчого підходу до життя. Моральна:проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимістьексперименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Проблеминауки: значення мови як найважливішого фактора в розумовому і духовномурозвитку особистості.
Конфлікт п'єсиполягає в ідейному зіткненні двох різних життєвих позицій, виразниками яких єпрофесор Генрі Хіггінсі колишня квіткарка Еліза Дуліттл.
Сюжетно-композиційнаорганізація п'єси. Розвиток сюжету визначає парі професора фонетики Хіггінса зученим-індологом полковником Пікерінгом. За півроку професор Хіггінс беретьсяперетворити вульгарну квіткарку Елізу Дуллітл на “герцогиню”, оскільки, надумку професора, їх відрізняє лише достаток, добрі манери, поведінка і мова.
Комедія«Пігмаліон» має композиційну структуру драми-дискусії. Дискусіяі відкритий фінал – характерні риси п’єси. Суттю дискусії є ідейнийконфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання і розвиткуприродних задатків гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнанняза нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і доквіткарки, пропонує дівчині свій ідеал — активне і вільне від пристрастейжиття. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи одинз них уступить іншому. От чому неможлива «щаслива розв'язка» увзаєминах Хіггінса-Пігмаліона та Елізи-Галатеї. Дискусія продовжується і тоді,коли закінчується п'єса.
Усі п’єси Бернарда Шоу відповідають важливій вимозі, висунутій Б.Брехтом до сучасного театру, а саме: театр має прагнути зображувати людську природу як таку, що піддається змінам і залежить від класової приналежності [8, 128].
Наскільки Б.Шоу цікавив зв’язок характеру й положення в суспільстві свідчить той факт, що радикальну перебудову характеру він зробив головною темою п’єси. На сьогоднішній день твір Б.Шоу, мабуть, більш відомий, ніж міф-першооснова. Еліза була створена Хіггінсом так, як Галатея Пігмаліоном. Людина створюється людиною – така основна думка цієї „інтенсивно і свідомо дидактичної” п’єси, за словами самого Шоу. Це той урок, до якого закликав Брехт, вимагаючи, що „побудова однієї фігури проводилась у залежності від іншої фігури, бо в житті ми взаємо формуємо одне одного” [8, 128].
Серед літературних критиків побутує думка про те, що п’єси Бернарда Шоу у більшій мірі, ніж п’єси інших драматургів, пропагандують певні політичні ідеї [21, 258]. Із цією думкою можна погодитися, оскільки тексти п’єс пронизані влучними афоризмами, що характеризують сучасну Шоу суспільну та політичну обстановку. Так, у п’єсі „Пігмаліон” знаходимо такі влучні фрази, як:
„This is an age of upstarts” – Часи вискочок;
„What is life but a series of inspired follies? The difficulty is to find them to do” – Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств,
П’єса „Пігмаліон” є своєрідним посібником, у якому розглядається проблема детермінізму, тому сам автор вважав її „видатною дидактичною п’єсою”.
Головною проблемою, яку Б.Шоу вирішує в „Пігмаліоні”, є питання, чи здатне суспільство змінити людину.
Щоб зобразив те, наскільки радикально можна змінити людину, Б.Шоу обрав перехід із однієї крайності в іншу. Якщо така радикальна зміна людини можлива за відносно короткий проміжок часу, то читач або глядач повинен переконатися, що в такому випадку можлива і будь-яка інша зміна людської істоти.
Іншим важливим питанням п’єси є питання впливу мови на життя людини. Що дає людині правильну вимову? Чи достатньо навчитися правильно говорити, щоб змінити своє соціальне становище?
Ось що думає з цього приводу професор Хіггінс:
“But you have no idea how frightfully interesting is to take a human being and charge her into a quite different human being by creating a new speech for her. It’s filling up the deepest gulf that separates class from class and soul from soul” – Якби ви знали, як це цікаво – взяти людину і, навчивши її говорити по-іншому, ніж вона говорила до цих пір, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Бо це значить – знищити безодню, що відділяє клас від класу і душу від душі.
Бернард Шоу приділяв значну увагу проблемам мови і мовлення. У п’єсі розв’язувалася серйозна задача: Шоу прагнув привернути увагу англійської публіки до питань фонетики.
У „Пігмаліоні” Б.Шоу поєднав дві теми, які його хвилювали: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.
Сукупність поведінки, тобто форма і зміст мовлення, образ мислення й судження, звичні вчинки і типові реакції людей пристосовуються до умов їхнього середовища. Суб’єктивна істота та об’єктивний світ відповідають одне одному і взаємо переплітаються.
Від автора вимагалася великі витрати засобів драматургії, щоб переконати кожного глядача чи читача. Б.Шоу знайшов цей засіб у систематичному застосуванні свого роду ефекту відчуження, змушуючи своїх героїв час від часу діяти в чужому середовищі, щоб потім крок за кроком повертати їх до свого власного середовища, майстерно створюючи на перших порах помилкове уявлення щодо їхньої справжньої сутності. Потім це враження поступово й методично змінюється. Значну роль у застосуванні цього авторського методу відіграють афоризми, висловлені, іноді цілком несподівано, героями п’єси. Такі вирази сприяють правильному розумінню персонажів, їхнього світогляду. Так, неосвічені люди, такі як Еліза Дуллітл та її батько проявляють справжню життєву мудрість і досвід у словах, що несподівано для читача чи глядача лунають з їхніх вуст. Так, батько Елізи говорить:
“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness” – 10 фунтів – великі гроші, у кого вони з’являються, той починає жити з опаскою, а значить – прощавай щастя.
Як бачимо, народом давно підмічено, що гроші псують людську сутність, і що не в грошах щастя. У Б.Шоу є цілий ряд афоризмів із цього приводу:
Гроші не робляться при яскравому світлі;
Люди, які вміють веселитися, не мають грошей, а люди, які мають гроші, не вміють веселитися;
Багаті люди, у яких немає переконань, являють собою більшу загрозу для сучасного суспільства, ніж бідні жінки, у яких відсутня мораль.
У простих людей у п’єсі „Пігмаліон” проявляється чистота поглядів, розуміння справжніх життєвих цінностей. Вустами місіс Пієрс проголошується висока народна мораль:
“You shouldn’t cut your old friends now, that you have risen in the world. That’s what we call snobbery” – Не слід відвертатися від старих друзів, коли досягаєш більш високого становища в суспільстві. Це називається снобізмом.
І навпаки, професор Хіггінс – людина з вищою освітою, своїми фразами видає себе як людину грубу, що зневажливо ставиться до жінок, про що свідчить репліка:
“Have you ever met a man of good character where women are concerned?” – Чи зустрічали ви коли-небудь, щоб чоловік був порядним у справах, що стосуються жінок.
Хіггінс – егоїст, самовдоволена особа:
“If I decide to teach you, I’ll be worse than two fathers to you” – Якщо я вирішив навчати вас, я буду для вас набагато більшим, ніж два батька.
Як бачимо, усі афоризми, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв, справді безсмертні: висловлені майже сто років тому, вони не втрачають своєї актуальності й набувають усе нового змістовного наповнення в контексті сучасної дійсності.
Оскільки в п’єсі „Пігмаліон” старанно підкреслюється вплив середовища на людину, у глядача може скластися помилкове враження про те, що характери в світі героїв Б.Шоу цілком піддаються обмеженню впливом середовища. Для попередження цієї помилки Б.Шоу із такою ж старанністю й обґрунтованістю вніс у свою п’єсу контртезу про існування природних здібностей та їх значення для характеру тієї чи іншої особистості. Це положення конкретизується одразу в чотирьох головних героях п’єси: Елізі, Хіггінсі, Дуллітлі та Пікерінзі. Взагалі, Б.Шоу приділяв значну увагу природним здібностям людини. Із цього приводу нам відомі такі афоризми, які належать Б.Шоу, як:
Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів;
Навчити людину чогось можна лише тоді, коли особистість учня священна (Хіггінс);
Є лише дві категорії людей: здібні та нездібні.
„Пігмаліон” – насмішка над прихильниками „блакитної крові”. „Кожна моя п’єса була каменем, який я кидав у вікна вікторіанського благополуччя” [21, 28], – так говорив сам автор про свою п’єсу.
Характер людини визначається не безпосередньо середовищем, а через міжлюдські, емоційно забарвлені стосунки й зв’язки, через які людина проходить в умовах свого середовища. Людина – чуттєва істота, а не пасивний предмет, якому можна надати будь-якої форми, подібно до воску. Якого великого значення Б.Шоу надає як раз цьому питанню, підтверджується висуванням його до центру драматичної дії.
„Відволікаючись від лінгвістики, слід перш за все підкреслити те, що „Пігмаліон” був веселою, блискучою комедією, останній акт якої містив елемент справжньої драми: маленька квіткарка добре справилася зі своєю роллю знатної дами і більше вже не потрібна – їй залишається повернутися на вулицю або вийти заміж за одного з трьох героїв” [40, 136].
Глядач розуміє, що Еліза перетворилася на справжню леді не тому, що її навчили одягатися й говорити, як леді, а завдяки тому, що вона вступила в людські стосунки з леді та джентльменами в їхньому середовищі.
У той час як уся п’єса численними деталями показує, що різниця між леді та квіткаркою полягає в їхній поведінці, у тексті фразою, що стала афоризмом, стверджується кардинально протилежна думка:
„Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона поводиться, а тим, як поводяться із нею”. Ці слова у п’єсі належать Елізі.
Гранично стислі і водночас вичерпні визначення певних предметів чи явищ суспільної дійсності, які конденсують досвід суспільного життя, реальності, вкладені Бернардом Шоу в уста своїх героїв. Тому недаремно Б.Шоу вважають майстром афористики. Автор вдало передає завершені думки повчального або пізнавального змісту в лаконічній експресивній формі.
У п’єсі „Пігмаліон” можна виділити дефінітивні та лозунгові афоризми за способом висловлення [12, 249].
Дефінітивні афоризми, типу “What is life but a series of inspired follies?” дають визначення явищам дійсності з точки зору авторського світогляду. Афоризми цього типу можуть мати дещо суб’єктивно авторський характер.
Лозунгові афоризми проголошують певні переконання автора, закликають до певних дій, як і будь-який лозунг:
“Never lose a chance: it doesn’t come every day” – Ніколи не втрачай свого шансу: він дається не щодня;
“Take it or leave it”.
За змістовим наповненням можна виділити афоризми повчально-однозначні (наприклад, “Take care of the pence and the pounds will take care of themselves” – Бережіть пенси, а фунти самі себе збережуть) та парадоксально-багатозначні (наприклад, “Time enough to think of the future when you haven’t any future to think of” – Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду не буде майбутнього).
Афоризми останнього типу переважають у п’єсі „Пігмаліон”, оскільки вся п’єса побудована на принципі парадоксальності – несподіваності, незвичності, оригінальності, протиріччя собі, загальноприйнятому, традиційному погляду або здоровому глузду за змістом і / або формою.
Тематика афоризмів, дібраних із п’єси „Пігмаліон”, дуже різноманітна. Творчість „безумовно, починається тільки там, де є усвідомлене прагнення вийти за межі загальновідомого” [28, 13]. А коли йдеться про драматургію, то треба визначити, що саме вона має свої власні естетичні закони й тому вимагає особливого зосередження уваги, бо є чи не найскладнішим видом словесного мистецтва. Слід зазначити, що афористична тематика з плином часу стала дуже широкою і різноманітною, у зв’язку з цим класифікувати її на даний момент можливо тільки у загальних рисах. Для афоризмів важливе їх словесне вираження, яке досягається вмілим використанням стилістичних і емоційних засобів. Ці засоби надають оригінальності і тим афоризмам, що виникли давно, і тим що виникли у пізніші часи.
У Б.Шоу можна виділити кілька основних тем афоризмів, серед яких:
1). Тема моралі, моральності. Наприклад:
“Do any of us understand what we are doing? If we did, would we ever do it?” – Хто з нас розуміє те, що робить? Якщо б ми розуміли, ми, напевно нічого б не робили;
“Have you ever met a man of good character where women are concerned?” – Чи бачили ви коли-небудь, щоб чоловік проявляв порядність у справах, що стосуються жінок?
“You shouldn’t cut your old friends now, that you have risen in the world. That’s what we call snobbery” – Не слід відвертатися від старих друзів, коли досягаєш більш високого становища в суспільстві. Це називається снобізмом.
2). Тема жінки й відношення до неї представників протилежної статі. Наприклад:
“I find that the moment I let a woman make friends with me, she becomes jealous, exacting, suspicious, and a damned nuisance. I find that the moment I let myself make friends with a woman, I become selfish and tyrannical. Women upset everything. When you let them into your life, you find that the woman is driving at one thing and you’re driving at another” – Тільки-но я дозволяю жінці зблизитися зі мною, так вона одразу ж починає ревнувати, придиратися, шпіонити і взагалі отруювати моє існування. Тільки-но я дозволяю собі зблизитися з жінкою, я стаю егоїстом і тираном. Жінки усе перевертають до гори ногами. Спробуйте впустити жінку до свого життя і ви одразу ж побачити, що вона прагне одного, а ви зовсім іншого;
“She’s only a woman and don’t know how to be happy anyhow” – Вона всього-на-всього жінка і не знає, чого прагне.
3). Тема грошей і відношення до них у суспільстві. Наприклад:
“Take care of the pence and the pounds will take care of themselves is as true of personal habits as of money” – Заощаджуйте пенси, а фунти самі себе збережуть, – це прислів’я однаково є справедливим для формування особистості, як і для накопичення капіталу;
“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness” – 10 фунтів – великі гроші. Ті, у кого вони з’являються, починають жити з опаскою; а це значить – прощавай щастя.
4). Загально філософські теми. Наприклад:
“What is life but a series of inspires follies? The difficulty is to find them to do” – Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств? Найскладніше – уміти відрізнити їх;
“Never lose a chance: it doesn’t come every day” – Ніколи не втрачай свого шансу: він дається не щодня;
“Time enough to think of the future when you haven’t any future to think of” – Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли у вас попереду не буде майбутнього;
5). Тема життєвих цінностей. Наприклад:
“Do as this lady does: think of other people’s futures; but never think of your own. Think of chocolates, and taxis, and gold, and diamonds” – Наслідуйте приклад цієї леді: думайте про майбутнє інших людей, але ніколи не замислюйтесь на власним майбутнім. Думайте про шоколад, таксі, золото та діаманти.
“Happy is the man who can make living by his hobby!” – Щаслива та людина, якій її призвання може дати засоби до існування;
“If I decide to teach you, I’ll be worse than two fathers to you” – Якщо я вирішив навчати вас, я буду для вас набагато більшим, ніж два батька.
6). Тема виховання. Наприклад:
“I never brought her up at all, except to give her a lick of a strap now and again” – Я її зовсім не виховував; так хіба тільки ременем стьобнеш.
Тематика афоризмів визначається їхнім лексичним складом та ідейною спрямованістю на розум та почуття глядачів чи читачів.
Цікавими є афоризми на тему значення грошей у житті людини. Обіграючи цю тему, Б.Шоу враховує певні упередження під час перевиховання своїх читачів та глядачів. Це можна підтвердити багатьма прикладами. Серед багатих осіб поширена думка, що мешканці східної частини міста, у якому відбувається дія п’єси (район для бідних), самі винні у своїй бідності, оскільки не вміють заощаджувати. Хоча вони, як і Еліза в Конвент-Гардені, падкі до грошей, але лише для того, щоб при першій же можливості знову витратити їх на абсолютно непотрібні речі. У них зовсім відсутня думка про те, що гроші можна використати з розумом, наприклад, для здобуття професійної освіти. Бернард Шоу намагається це упередження спочатку посилити. Еліза, тільки-но отримавши якісь гроші, уже дозволяє собі їхати на таксі. Але одразу ж починається роз’яснення справжнього відношення Елізи до грошей. Наступного дня вона поспішає витратити їх на власну освіту. Ставлення бідних людей до грошей відбивається в афоризмі, що ще раз переконливо свідчить про те, що не в грошах щастя:
“Ten pounds is a lot of money: it makes a man feel prudent like; and then goodbye to happiness”.
Визначальною рисою творчості Б.Шоу є особлива увага до Людини та живогосвіту. Сковорода добре усвідомлював прагматичну значущість слова.
Людське щастя Б.Шоу розглядає через призму внутрішньої натури людини.Справжнє щастя незалежне від зовнішніх чинників і тому може стати надбаннямкожної людини. Концепт щастя пов’язаний у мислителя не з концептом бажання,а з концептом задоволення. “Happy is the man who can make living by his hobby!” Щастя пов’язується у Б.Шоу з такимважливим принципом, який визначає сенс людського буття, – жити “за природою”.Труд творчий, праця за природним нахилом – джерело справжнього щастя.
Своїм розумінням щастя Б.Шоу ніби захищає людську природу відпримітивного її зведення до споживання та корисливості.
Цікавими також є афоризми, які можна віднести до загально філософських. Більшість із них належить до парадоксально-багатозначної групи афоризмів. Так, найбільш переконливим образом теза про наявність природних здібностей та їх значення дл створення характерів демонструється на прикладі протиставлення Хіггінс – Пікерінг. Обидва вони за своїм соціальним становищем джентльмени, але з тією лише різницею, що Пікерінг і за своїм темпераментом джентльмен, у той час як Хіггінс схильний до грубості. Звичайно, Б.Шоу дає можливість проявлятися грубості Хіггінса в суспільстві в значно модифікованій формі. При всій вродженій схильності до безцеремонного вираження своїх думок, правди, Хіггінс не допускає в суспільних колах такої грубості, яку ми спостерігаємо при спілкуванні його з Елізою. Коли його співбесідниця місіс Ейнсфорд Хілл через свою обмеженість думає, що було б краще, якби люди вміли бути відвертими й говорити те, що думають, Хіггінс протестує: „Заради бога! Це було б непристойно”.
Як бачимо, образні афоризми, якиминасичена п’єса Б.Шоу, виступають не лише засобом конденсації думки, азасобом розкриття можливостей мови взагалі. Своєрідністю цього різновидуафористичних висловів є те, що у них здійснюється, на думку професораКалашника, “емоційно-образна, естетичнатрансформація засобів загальнонародної мови” [12, 249].
Не лише англійці, але й народибагатьох інших країн виробив емоційно забарвлене ставлення до деяких афоризмів,по-своєму їх осмислив, вклав у них особливе значення. А деякі афоризми і насьогоднішній день залишаються носіями кращих мрій народу, жаданих понять,подій, предметів.
Слід зазначити, що в п’єсах Б.Шоубагато повчальних, або логічних афоризмів, які в наш час використовуються, якприслів’я, які народ засвоїв із авторських афоризмів і трансформував їх. Підлогічними афоризмами ми розуміємо такі словесні комплекси, що конденсовано йстисло у формі повчання, настанови, подають певну думку, поняття. Вонипобутують у мові Б.Шоу на базі простих чи складних речень.
Афористичні якості слова видатногодраматурга – досить багатогранне явище; саме цими засобами Б.Шоу розвиває йдемонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живійнародній мові. Афористичне багатство вражає читача, хоча часто прямо і неусвідомлюється, сприймається інтуїтивно. Словом так гнучко модифікуютьсявідтінки переносного значення, що воно здається безмежним у своїх можливостях. Спосібвживання афоризму на контекстуальному фоні може зробити його художнім засобом. ГенійБ.Шоу належить до тих сил, які використовують слово у всіх його можливостях.Афоризм у нього – не проста форма, а складна організація, невичерпна за своїмипотенціальними властивостями.
Ім’я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ ілюдину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майжепротягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи,погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.
Афоризми Б.Шоу, сповнені яскравими переконливими образами, живимемоційним сприйняттям дійсності, не втрачають своєї актуальності й нині. Йогоафоризми мають виразний дидактичний характер.
2.3Психологічні основи вживання афоризмів у мовленні письменника
Афоризми єсправжньою оздобою мови, одним з невичерпних джерел створення образності. Афоризми– це своєрідні носії життєвого досвіду письменника, що яскраво відбиваютьспостереження над навколишнім світом, відношення до реалій оточуючої дійсності.Це безпосередньо зумовлює особливості вживання афоризмів у мовленні.Частотність використання сталих висловів прямо залежить від віку людини та відїї життєвого досвіду. Дитина, наприклад, сприймає фразеологізми буквально.Причиною цьому є різниця в типі мислення дорослого та дитини. Мислення, як“психологічний процес пізнання, що пов’язаний з відкриттям суб’єктивно новогознання” [23, 667], має зв’язки також із мовою тамовленням [25, 292]. Діти оволодівають мовленнямпоступово, тому і засвоєння знань, накопичених у процесі розвитку нації,вимагає від них великих зусиль мислення [25, 294].
Вживаються влучнівирази, як правило, в літературному стилі мовлення і часто цитуються врозмовному та мають ситуативний характер. Мовна ситуація, у якій були вжиті афоризми,запам’ятовується яскраво і надовго, бо в запам’ятовуванні бере участь емоційнапам’ять, яка до певної міри може бути сильнішою за інші види. При сприйнятті наслух того чи іншого влучного виразу в глядача одразу виникають позитивні абонегативні оцінки почутого, що безпосередньо впливає на його почуття. Узапам’ятовуванні бере участь і образна пам’ять, бо афоризми створюють в уяві непрості образи, які виникають при сприйманні слів, а жваві та яскраві, щозумовлено природою афоризму, якщо розглядати його з позицій лінгвістики. Сталийвислів, влучно вжитий у мовленні за певних обставин, може виникнути всвідомості, коли людина потрапляє в аналогічну ситуацію. Неабияку роль у даномувипадку для запам’ятовування відіграє емоційна асоціація.
Числення афоризмив п’єсах Бернарда Шоу – не випадковий збіг обставин. Автор прагнув зробити все,щоб ідеї, виражені в його творах не забувалися одразу ж після прочитання абоперегляду п’єси, а змушували до роздумів, народжували нові ідеї, сприялиперетворенню суспільства, його устрою на краще. Афоризми Б.Шоу, прочитані абопочуті в його п’єсах запам’ятовуються, породжують певні асоціації. Б.Шоу усвоїх п’єсах вирішував важливі соціальні проблеми, тому кожна п’єса – актуальнапроблема для кожної людини навіть на сучасному етапі. Тому, вдалі вирази, щоспіввідносяться із вічними темами, які розвивав драматург, цитуються ісьогодні. І всі розуміють значення подібних сталих виразів, незважаючи навідірваність від контексту.
Афоризми Б.Шоусвідчать про його мудрість та значний життєвий досвід. Лише людина, яка добреорієнтується в суспільних відносинах, у політиці тощо могла стати автором такихвиразів:
Ви рабськислугуєте мені, а потім скаржитися на те, що я вами не цікавлюся: хто ж будецікавитися рабом? (Хіггінс)
Не вмієте цінитите, що маєте, тож нехай у вас беде те, що ви ціните (Хіггінс);
Сильні люди(немає значення чоловік це чи жінка) не лише не вступають до шлюбу із ще більшсильними, але навіть не віддають їм переваги, коли обирають собі друзів. Колиодин лев зустрічає іншого, який ричить більш загрозливо, він відносить його дорозряду зануд. Чоловік або жінка, які відчувають у собі сили на двох, шукають упартнері чого завгодно, але не сили;
Люди слабкінадають перевагу шлюбу із сильними, аби ті їх не дуже лякали, і таким чином,часто роблять помилку, яку ми називаємо „горішок не по зубах”. Вони хочутьбагато в обмін на мале, і коли угода стає нерівноцінною до безрозсудства, союзрозпадається: слабкого партнера або відкидають, або тануть за собою як важкийхрест, що ще гірше;
Ненависть –помста боягуза за пережитий ним страх;
Звання й титулипридумані для тих, чиї заслуги перед країною безспірні, але народу цієї країнивони невідомі;
Жінки, якідумають, — це ті, про яких не думають;
Газета –друкований орган, який не бачить різниці між падінням з велосипеду й падіннямцивілізації;
Демократія – цеколи влада уже не призначається купкою розбещених, а обирається неосвіченоюбільшістю;
Нації подібні добджіл – вони можуть вжалити лише ціною власного життя;
У результатідемократичних виборів із більшості неосвічених виходить мала кількістьпідкуплених.

Висновки
 
Отже,проаналізувавши п’єсу Бернарда Шоу „Пігмаліон”, можна зробити висновок, щодраматург був справжнім майстром влучного слова. Афоризми Б.Шоу відзначаютьсядидактичністю, соціальною спрямованістю, несуть на собі певне змістовненавантаження.
Афоризми яксвоєрідний жанр літератури зародився в прадавні часи як одна з головнихфілософських літературних форм. Пройшовши багатолітню історію розвитку, афоризмне втратив своєї актуальності й основних рис. У п’єсі „Пігмаліон” Б.Шоуафоризми – короткі влучні судження, висловлені в образній, іноді парадоксальнійі незвичайній формі. Афоризми мають вигляд завершеного умовиводу, тому добресприймається і відірвано від контексту цілої п’єси.
Як свідчитьаналіз теоретичних праць дослідників, немає єдиного погляду на тлумаченнязначення терміну „афоризм”. За одним словником афоризм – „коротке лаконічнесудження, яке в стислій, зручній для запам’ятовування формі містить глибокудумку” [19, 3], за іншим – „короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена,глибока думка, виражена в лаконічній формі, подеколи несподіванопарадоксальній”. Афоризм завжди містить в собі більше значення, ніж мовлено,він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністюсудження [20, 71]. Але всі сходяться на тому, що афоризм, в силу своєїструктурної особливості, лаконічності, виступаючи своєрідним каталізаторомдумки, приводить читача до особистого роздуму, вчить мислити і разом з тимговорити.
Аналізуватиафоризми на сучасному етапі розвитку цього жанру складно у зв’язку зі значнимрозширенням тематичного кола, що охоплює афористичну думку. У п’єсі „Пігмаліон”ми виділили (спираючись на класифікацію афоризмів А.Ткаченка) лозунговіафоризми та дефінітивні афоризми за способом вираження; за змістовимнаповненням виділили афоризми повчально-однозначні тапарадоксально-багатозначні. Але найбільш детально класифікували афоризми ізп’єси „Пігмаліон” за тематичним принципом. На основі тематики виділені афоризмизгрупували за темами:
1)  тема моралі, моральності;
2)  тема жінки й відношення донеї представників протилежної статі;
3)  тема грошей і відношення доних у суспільних колах;
4)  загально філософські теми(сенс буття, основа щастя тощо);
5)  тема життєвих цінностей;
6)  тема виховання.
За змістовим наповненням серед афоризмів Бернарда Шоу переважають парадоксально-багатозначні афоризми, оскільки більшість творчості драматурга побудована на принципі парадоксу. Як показали дослідження творчості Б.Шоу, парадоксальність – несподіваність, незвичність, оригінальність, протиріччя собі, загальноприйнятому, традиційному погляду або здоровому глузду за змістом і / або формою – один із улюблених прийомів драматурга.
Якщо аналізувати вплив афоризмів на рівень засвоєння читачами и глядачами ідей, що проголошуються в п’єсі, варто звернутися до психологічних засад вживання афоризмів. Як відомо, афоризми – це своєрідні носії життєвого досвіду письменника, що яскраво відбивають спостереження над навколишнім світом, відношення до реалій оточуючої дійсності.
Вживаються влучнівирази, як правило, в літературному стилі мовлення і часто цитуються врозмовному та мають ситуативний характер. Мовна ситуація, у якій були вжитіафоризми, запам’ятовується яскраво і надовго, бо в запам’ятовуванні бере участьемоційна пам’ять, яка до певної міри може бути сильнішою за інші види. Присприйнятті на слух того чи іншого влучного виразу в глядача одразу виникаютьпозитивні або негативні оцінки почутого, що безпосередньо впливає на йогопочуття. У запам’ятовуванні бере участь і образна пам’ять, бо афоризмистворюють в уяві не прості образи, які виникають при сприйманні слів, а жвавіта яскраві, що зумовлено природою афоризму, якщо розглядати його з позиційлінгвістики. Сталий вислів, влучно вжитий у мовленні за певних обставин, можевиникнути в свідомості, коли людина потрапляє в аналогічну ситуацію. Неабиякуроль у даному випадку для запам’ятовування відіграє емоційна асоціація.
Числення афоризмив п’єсах Бернарда Шоу – не випадковий збіг обставин. Автор прагнув зробити все,щоб ідеї, виражені в його творах не забувалися одразу ж після прочитання абоперегляду п’єси, а змушували до роздумів, народжували нові ідеї, сприялиперетворенню суспільства.
Ім’я Бернарда Шоу стало символом мудрості. Він зміг сказати про світ ілюдину в ньому так, що афоризми не втрачають своєї актуальності уже майжепротягом століття. Спадщина видатного драматурга, головні ідеї, образи,погляди, багатогранний філософський світ заслуговують на увагу й дослідження.
Таким чином, уданій роботі ґрунтовно досліджена природа афористичної думки, історія їїрозвитку. Подана термінологія з обраної проблеми. Робота має практичнезначення. Її результати можуть бути використані для вивчення творчості Б.Шоу,для проведення лінгвістичного аналізу. Дана робота може послужити підґрунтямдля подальшої розробки теми афористики.

Списоквикористаної літератури
1.  Алехина А.И. Фразеологическая единица и слово. – Минск, 1991.
2.  Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. – Л., 1989.
3.  Аничков И.Е. Труды по языкознанию. – С-Пб: Наука, 1997.
4.  Блэк М. Метафора // Теория метафоры. – М., 1990.
5.  Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // Виноградов В.В. Лексикология и лексикография: Избр. тр. – М.: Наука, 1986.
6.  Виноградов В.С. Введение в переводоведение. – М., 2001.
7. ГражданскаяЗ.Т. Бернард Шоу. –М.: Просвещение,1979.
8.  Ф. Деннингхаус. Театральное призвание Бернарда Шоу. – М.: Прогресс, 1978.
9.  Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. – М., 1990.
10.  Захарова М.А. Стратегия речевого использования образных фразеологизмов английского языка. – М., 1999.
11. Ивашева В.В.Английская литература ХХ век. – М.: Просвещение, 1967.
12. КалашникВ.С. Структурно-функціональні різновиди афоризмів // Культура слова. – К., 1989.
13.  КомиссаровВ.Н. Современное переводоведение. – М., 2001.
14.  КопыленкоМ.М., Попова З.Д. Очерки по общей фразеологии: Проблемы,методы,опыты. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990.
15.  КоробкаП.Л. Идиоматическая фразеология как лингвистическая икультурологическаяпроблема. – М.,1999.
16.  КочерганМ.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філолог. спеціальностейвищих закладів освіти. – К.: Академія, 1999. – 288 с.
17.  КунинА.В. Английская фразеология. Теоретический курс. –М., 1981.
18.  КунинА.В. Фразеология современного английского языка. –М.:Международныеотношения,1996.
19.  Лесин В.М., Пулинець О.С.Словник літературознавчих термінів. Вид. 3-тє, перероблене і доп. – К.:Радянська школа, 1971.
20. Літературознавчийсловник-довідник / Р.Г.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Академія, 1997. – 752с.
21.  Майский И. Б. Шоу и другие воспоминания. – М.: Искусство, 1967.
22.  Манякіна Т.І. Логіко-семантична />/>класифікація афоризмів. Питання теорії романо-германських мов. – Дніпропетровськ, 1975.
23. НемовР.С. Психология. В 3-х кн. Кн. 1: Общие основы психологи. – М., 2000.
24. Пастушенко Л.П.Английские фразеологические единицы в составе фразеологического поля. Дис. канд. филол. наук. – Киев, 1982.
25. Петровський.Общая психология. – М., 1987.
26. Попов Р.Н. Методыисследования фразеологического состава языка. – М., 1996.
27.  Прокольева С.М. Механизмы создания фразеологической образности. – М., 1996.
28.  Романенко В. Мистецтво бачитисвіт. – К., 1969.
29.  Савицкий В.М. Английская фразеология:Проблемы моделирования. – Самара, 1993.
30. СковородаГ.С. Байки харківські. Афоризми. – Харків: прапор, 1972. – 132 с.
31.  Смит Л.П. Фразеология английскогоязыка. – М., 1998.
32.  Смирницкий А.И. Лексикологияанглийского языка. – М.,1996.
33. Сухоруков Л.С. Всё обо Всём. – Великобритания, 2005.
34.  Телия В.Н. Метафора как модель смысла произведения и ее экспрессивно-оценочная функция // Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988.
35.  Ткаченко А. Мистецтво слова(вступ до літературознавства). – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 448 с.
36.  Українська мова. Енциклопедія/ Русанівський В.М., Тараненко О.О., Зяблюк М.П. та ін. – К.: Укр.енциклопедія, 2000. – 752 с.
37.  Уорелл А.Дж. Английскиеидиоматические выражения. – М.: Художественная литература,1999.
38.  Федуленкова Т.Н. Английскаяфразеология: Курс лекций. – Архангельск, 2000.
39. ФедоренкоН.Т., Сокольская Л.И. Афористика. – М.: Наука. – 419 с.
40.  Хьюх Э. Бернард Шоу. ЖЗЛ. – М.: Молодая гвардия,1966.
41.  Чиненова Л.А. Английская фразеология в языке и речи. – М., 1986.
42.  Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка. 3-е изд. – М.: Высшая школа, 1985.
43. Шоу Б. Пигмалион.– М., 1966. – 112 с.
44.  Шоу Б. Полное собрание пьес в 6 томах. – М.: Искусство, 1980.
45. MakkaiA. Idiom Structure in English. – The Hague, 1987.
46.  Weinreich U. Problems in the Analysis of Idioms: Substance and Structure of Language. – University of California Press, Berkley and Los Angeles, 1984.