Реферат
з предмету «Культурологія»
натему:
«Українськакультура
початкуXIV – І половини XVII ст.
Освітаі наука»
У процесіформування українського етносу світоглядні функції в суспільстві виконуваланасамперед релігія. Релігійні уявлення накладали свій відбиток на естетичнісмаки і морально-етичні уподобання, впливали на жанрову структуру художньоїкультури.
Головнимиосередками культури, як у попередні часи, залишалися князівські двори,монастирі та церкви. У них зосереджувалися освічені люди, велось літописання,переписували й перекладали книги.
У періодфеодальної роздробленості важливу роль у культурному розвитку українськогоетносу поряд з Києвом та Черніговим орали відігравати міста Галицької землі —Галич, Холм, Перемишль, Львів, а також Волинської — Володимир та Луцьк. ПротеКиїв продовжував зберігати свої давні традиції в духовному житті слов'янськихнародів.
Найбільшосвіченим на Україні у той час було духовенство, в руках якого зосереджувалисьшколи. Значна частина письменних людей була серед шляхти і ремісників.Письменні люди, знавці іноземних мов працювали у князівських та єпископськихканцеляріях, готували тексти грамот, вели дипломатичне листування.
Загарбанняукраїнських земель польськими та литовськими феодалами в другій половині XIVст. завдало відчутних втрат українській культурі. Разом з тим у цей період йшовбезперервний процес багатостороннього спілкування українського, білоруського ілитовського народів, розширення взаємовпливів у сфері культури. Наприклад,реформація, яка почалася в Європі у першій половині XVI ст., сприяла поширеннюу Польщі гуманістичних і протестантських течій. У свою чергу, прогресивні ідеї,що поширювалися у Польщі, мали велике значення для української культури.Розвиткові прогресивних традицій в культурах обох народів сприяла боротьба зфеодальною реакцією у формі контрреформації.
Разом з тим слідзауважити, що в умовах національно-релігійного гніту розвиток духовної культуриукраїнського народу здійснювався повільно. Школи, як правило, існували примонастирях, церквах або маєтках великих феодалів. Учні отримували в нихелементарні знання з письма та арифметики. Більш повну освіту можна булоздобути при великих монастирях, однак монастирська освіта була обмеженою,навчання велося латинською мовою. Крім православних шкіл у деяких містахГаличини і Закарпаття діяли школи при католицьких костьолах. Найстарішою середних була школа Львівської латинської кафедри, у якій у середині XVI ст.навчання мало схоластичний характер.
У XV — першійполовині XVI ст. багато вихідців з України здобували освіту в Краківському,Празькому та Болонському університетах. У списках студентів Краківськогоуніверситету знайдено понад 30 імен уродженців Дрогобича та 70 — із Самбора. Уцьому університеті навчалися студенти з Києва, Львова, Глинян, Мостиськи таінших міст. При Кардовому університеті у Празі був створений спеціальний«литовський колегіум», де навчалися литовці, українці, білоруси.
У другій половиніXV I— першій половині XVII ст. на Україніпродовжували діяти елементарні школи при церквах і монастирях, однак це вже невідповідало вимогам часу. Потреби суспільства вимагали освічених людей як длягосподарської, так і культурно-просвітницької діяльності. За розв'язання цьогозавдання взялося не духовенство, а світські кола — окремі магнати, шляхта іособливо міщани, які стали об'єднуватись у братства.
У цей час виникаєновий тип школи — греко-слов'яно-латинська, в якій давньоруськікультурно-освітні традиції поєднувалися з позитивними досягненнямизахідноєвропейської школи і науки того часу. Даний тип школи став визначальниму розвитку освіти на східнослов’янських землях протягом тривалого часу.
Першою навчальноюустановою такого типу на Україні стала Острозька вища школа, заснована близько1576 р. відомим діячем і меценатом української культури князем КостянтиномОстрозьким (1526—1608 рр.). Сучасники називали її «тримовним ліцеєм», бонавчали в ній трьох мов: грецької, церковнослов’янської й латинської, а ще —«Греко слов’янською Академією».
Острозька школазгуртувала навколо себе відомих на той час діячів культури. Письменник ГерасимСмотрицький (перша пол. XVI ст.—1594 рр.) став її ректором. На ниві освіти ікультури плідно працювали друкар Іван Федоров (р. н. невід.—1583 р.), священикДем'ян Наливайко (р. н. невід.—1627 р., рідний брат Северина Наливайка),чернець Василь Суразький, публіцист Клірик Острозький та ін.
В Острозькійшколі викладався курс «семи вільних мистецтв», який складався із предметівтривіума (граматика, риторика, діалектика) і квадривіума (арифметика,геометрія, астрономія, музика). За свідченням відомого церковного такультурного діяча України Захарія Копистенського (р. н. невід.—1627 р.) вОстрозькій школі працювали талановиті педагоги оратори,рівні Демосфену і Софоклу, відомі на той час вчені у галузі грецької,слов'янської та латинської мов, математики та астрономії. Серед іноземнихвчених, які співпрацювали з академією, були Кшиштоф Казимирський, професорастрономії з Кракова Ян Лятос і високоосвічений Кирил Лукарис, що згодом ставпатріархом Константинопольським.
В кінці XVI ст.Острозька школа стала поступово занепадати. Причиною того було посиленнянаціонально-релігійного гніту після проголошення Брестської церковної унії тасмерть її мецената Костянтина Острозького (1608 р.). Його послідовники,прийнявши католицизм, не були зацікавлені у продовженні діяльності школи, якавела активну боротьбу проти католицької експансії. У 1624 р. в Острозі осілиєзуїти, які відкрили там свій колегіум. Практично з того часу школа припиниласвою діяльність.
У розвитку освітина Україні в кінці XVI —на початку XVII ст. важливу рольвідіграли братські школи. Провідною серед них була школа ЛьвівськогоУспенського Братства, організована у 1586 р. Стефаном Зизанієм, ЮріємРогатинцем, Іваном Красовським та іншими діячами української культури. Уподальшій діяльності школи важливу роль відіграли такі відомі вчені іписьменники, як Лаврентій Зизаній, Кирило Транквіліон Ставровецькийта Іван Борецький (майбутній митрополит Іов), Сильвестр Косів та ін. Професорафілософії цієї школи Ісаю Козловського запросив у 1631 р. митрополит ПетроМогила викладати в Київській Академії. Зразково поставленою справою навчання тавиховання школа прагнула підготувати учителів і священиків до практичної роботина ниві освіти, щоб протидіяти впливу антиукраїнських єзуїтських шкіл. Студентишколи виступали прилюдно з промовами, а митрополит Михайло Рогоза навітьдозволив кращим учням проповідувати в церквах.
Навчання убратських школах починалося з оволодіння слов'янською граматикою, прищеплення навичокчитання та письма, вивчення грецької мови. У Львівській братській школівивчалася також латинська мова, знання якої давало змогу учням знайомитися здосягненнями західноєвропейської науки та літератури. До програм братських шкілбули включені поетика, риторика, музика, які мали важливе культурно-просвітнєзначення.
Наприкінці XVI — напочатку XVII ст. братські школи діяли в багатьох містах України. Крім Львова іЛуцька вони були організовані у Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі, Городку,Комарні, Кременці та інших містах. Всі вони будувалися за принципами Львівськоїбратської школи, яка надсилала їм свій статут, допомагала„навчальнимипосібниками, а іноді й вчительськими кадрами.
При активнійпідтримці Львівської братської школи було видано три підручники: «Буквар» І.Федорова (Львів, 1574 р.); граматику «Адельфотес» (1591 р.); «Граматикусловенську» (Вільно, 1619 р.). Граматика «Адельфотес» була написана підкерівництвом запрошеного до Львова визначною грецького філолога архієпископаАрсенія двома мовами: грецькою та староукраїнською і була призначена не тількидля вивчення мови. Даний підручник служив вступом до вивчення інших наук:діалектики, риторики, музики, арифметики, геометрії, астрономії, медицини табогослов'я.
У 1615 р. булазаснована Київська братська школа. Організаторами братства та засновникамишколи були київські міщани, вчені Захарія Копистенський, Тарасій Земка та ПамвоБерннда. Навчання тут проходило за таким же принципом, як і у Львівськійбратській школі.
На початку XVIIст. в Україні почали виникати єзуїтські школи. Перша з них була створена вЯрославі (1575 р.), потім у Львові та Луцьку (1608 р.), Києві (1615 р.),Кам'янці-Подільському та Острозі (1624 р.), Ужгороді (1646 р.) та в іншихмістах.
Мета єзуїтівполягала в тому, щоб зміцнити позиції католицизму, які були підірвані розмахомреформаційного руху, активізувати його експансію на Схід шляхом ідеологічноговпливу на маси за допомогою шкільної освіти. Єзуїтські школи, як правило, діялиу великих містах і були розраховані на молодь. Навчання у них проводилосьпротягом п’яти років. У І —III класах вивчали граматикулатинської, грецької, польської, а подекуди й церковнослов'янської мов.Домінуюче місце відводилось латинській мові, на якій і велося навчання. У IV—Vкласах вивчали риторику і діалектику. Випускники єзуїтських шкіл вміли вестидискусії з протестантами та православними.
Важливимосередком освіти і наукових знань на Україні була Київська колегія, якаутворилася в 1632 р. внаслідок об'єднання Київської та Лаврської братських шкілП. Могилою. За своєю структурою вона мала сім класів: підготовчий(елементарний), три молодших і три старших. У підготовчому і молодших класахвивчались церковнослов'янська, книжна українська, польська, латинська і грецькамови. Пізніше до програми було включено вивчення західноєвропейських мов. Устарших класах вивчались поетика, риторика, філософія і частково богослов'я.Учні колегії отримували знання і з інших предметів.
За рівнемвикладання та глибиною наукових знань, що їх отримували учні, Київська колегіябула близькою до західноєвропейських університетів. У ній викладали відомівчені та громадські діячі, педагоги з філософії — Ісая Козловський, поетики —Антоній Пацієвський, риторики — Сильвестр Косов.
У першій половиніXVII ст. Київська колегія стала своєрідним центром розвитку наукових знань наУкраїні, навколо неї згуртувались найкращі наукові та літературні сили.Викладачі колегії зробили помітний внесок у розвиток вітчизняної філософськоїта-історичної науки. У ЗО— 40-х роках XVII ст. філософію у колегії викладавЙосип Кононович-Горбацький, філософські погляди якого базувались настихійно-матеріалістичному сприйнятті світу. Його ідеї отримали дальшийрозвиток у філософських курсах інших викладачів, зокрема Інокентія Гізеля.Прочитаний ним курс психології свідчив про частковий відхід автора відсередньовічної схоластики, бажання пояснити можливість пізнання людськогорозуму з позицій сенсуалізму.
Одночасно зфілософською думкою розвивалась історична. Підвищений інтерес до історичногоминулого свідчив про ріст національної самосвідомості українського, народу, щопозначилося на піднесенні національно-визвольної боротьби проти пануванняшляхетської Польщі.
Багато місця вісторичній літературі того часу відводилось козацтву, яке в кінці XVI—на початкуXVII ст. перетворювалось у важливу суспільно політичнусилу, котра боролась за соціальне та національне визволення українськогонароду.
На фоні духовноїкультури українського народу виділяється постать визначного церковного ікультурного діяча, теолога і реформатора, вченого та організатора українськоївищої школи Петра Могили (1597—1647 рр.). Він був нащадком молдавської княжоїдинастії, спорідненої з українськими і польськими аристократичними родами.
П. Могилавиховувався в Україні під керівництвом учителів Львівської братської школи.Вищу освіту одержав у Західній Європі, де студіював теологію. Як архімандритКиєво-Печерської лаври, він 1627 р. був висвячений на єпископа у Львові, потімпротягом чотирнадцяти років перебував на посаді київського митрополита. Йогодіяльність охоплює широкі сфери церковного і культурного життя того періодуісторії України, який по праву можна назвати Могилянською добою. Він є авторомряду книг («Євангеліє учительне», 1616 р.; «Анфологіон», 1636 р.), численнихполемічних проповідей.
П. Могила, будучиархімандритом Києво-Печерського монастиря, у 1629 р. склав «Літургаріон абоСлужебник», в якому подано текст літургії та інших молитв і обрядових звичаїв,властивих тільки українській церкві. Разом з ігуменом цього ж монастиря І.Трохимовичем П. Могила був співавтором епохального твору цієї доби «Православнеісповідання віри». Даний катехізис подає основи віри православної церкви,очищеної від чужих впливів. За проведену роботу П. Могила був нагородженийступенем доктора богословських наук. Цей твір був поширений також і середнеправославних християнських народів, а в Україні залишився єдиним підручникому навчанні віри аж до XIX ст. Крім того, П. Могила був автором «Требника», вякому описаний порядок богослужень, зв'язаних з різними обставинами: на випадокнедуги, неврожаю, посвячення нової хати тощо.
П. Могила доклавбагато зусиль для піднесення Київського Богоявленського братства. Він провівреформу Київської братської школи на зразок західноєвропейських колегій і зтого часу вона стала називатися Києво-Могилянською академією. Навколо академіївін згуртував визначних учених-теологів. Столицю України Київ називали тодіМогилянськими Атенами. За рахунок прибутків монастирів П. Могила організувавперебудову церкви Київської Софії і Спаса та провів розкопки руїн Десятинноїцеркви. Він також здійснив заходи для канонізації всіх печерських угодників *.
Освіта ішкільництво в Україні тісно пов'язані з розвитком друкарської справи.Епохальний винахід друку в Європі започаткував німецький винахідник Й. Гутенберг,який в 40-х роках XV ст. розробив технологію друкарського процесу. Він винайшовспосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер ісконструював друкарський прес. Цей винахід швидко поширився на всі країни ЗахідноїЄвропи. В XV ст. перші друкарні виникають у великих слов'янських містах — Празіта Кракові, а з початком XVI ст. — на українсько-білоруських і литовськихземлях.
Точна датапочатку книгодрукування на українських землях нам невідома. Дослідники тривалийчас дотримувались думки, що першою друкованою книгою був «Апостол», виданий уЛьвові Іваном Федоровим у 1574 р.
Разом із ПетромМстиславцем вони заснували у 1564 р. друкарню в Москві, де видали «Апостол», ав 1565 р. «Часовник» для церковних потреб. Однак діяльність першодрукарів уМоскві тривала недовго. Переслідувані властями світськими і духовними, вонизмушені були виїхати у Велике князівство Литовське. Тут у маєтку литовськогогетьмана Г. Ходкевича, потомка давнього українського роду, в м. Заблудовідрукарі видали у 1568—1569 рр. «Євангеліє учительне» і «Псалтир». Після того їхдороги розійшлися: Петро Мстиславець переїхав до Вільна і з допомогою міщанКузьми та Луки Мамоничів відкрив друкарню, де було видано «Євангеліє» (1575 р.)і «Псалтир» (1576 р.). В свою чергу, Іван Федоров у Заблудові опублікував«Псалтир з часословцем» (1570 р.). На цьому Заблудівська друкарня припиниласвою діяльність. Наприкінці 1572 р. Іван Федоров переїхав доЛьвова — важливого на той час економічного і культурного центру України. Тут задопомогою міщан він заснував друкарню і 1574 р. видав «Апостол» і «Буквар»(«Азбуку»). Вихід у світ «Апостола» — знаменна подія в історії українськоїкультури. Дана книга сприяла розвиткові українського письменства, яке відіграловажливу роль у захисті української національної церкви і національної справивзагалі: Наприкінці львівського видання «Апостола» І. Федоров помістив гербЛьвова і свій власний герб, що був своєрідним екслібрисом знаменитого друкаря.У післямові до «Букваря» він писав, що мав намір подбати і про видання іншихпотрібних книг. Це йому вдалося здійснити за допомогою князя К. Острозького вм. Острозі. Він надрукував «Буквар» (1578 р.) для потреб заснованої там школи,«Біблію» (1581 р.) — перше повне видання слов'янською мовою. Повернувшись доЛьвова в 1582 р., друкар через ряд матеріальних ускладнень не зміг продовжуватидрукарсько видавничу діяльність.
Іван Федоровпомер 15 грудня 1583 р. і був похований на території Онуфріївського монастиря.На його могилі вдячні львівські міщани встановили надгробок з написом:«… друкованіє занедбалое обновил». Місце поховання і надгробок не збереглися,а напис дав поштовх для виникнення нових гіпотез про існування книгодрукуванняна Україні до Івана Федорова.
Одна із такихгіпотез пов'язана з іменем львівського міщанина Стефана Дропана, який у 1463 р.відновив Онуфріївський монастир, заснований ще князем Левом Даниловичем. Удокументах XVII ст. є згадка про те, що у 1460 р. С.Дропан подарував монастиреві власну друкарню. Цю гіпотезу підтримує сучаснийдослідник історії книгодрукування в Україні О. Мацюк. Документальні дані про цезнайдено у книжкових фондах василіанських монастирів Центрального ДержавногоІсторичного Архіву у Львові. Незважаючи на відсутність дофедорівськихстародруків,, гіпотеза про початок книгодрукування в Україні до І. Федорова маєправо на існування.
Слідом зальвівською та острозькою друкарнями були організовані й інші, які діяли не лишеу містах (Київ, Рогатин), але й в селах при монастирях (Крилос, Стрятин, Почаїв,Угерці). Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили С.Будзина, Т. Земка, Я. Шеліга, С. Рогаля, мандрівний друкар П. Людкевич та ін. Середстародруків у XVI ст. з'явились численні твори українською мовою, а такожпереклади з південно слов'янських оригінальних творів. Визначноюпам'яткою перекладної літератури є «Пересопницьке Євангеліє», перекладене зболгарської мови на слов'яно-руську Михайлом Василе-вичем із Сянока (1556—1561рр.). Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мовитого часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.
освіта шкільництво україна книгодрукування
Списоквикористаної літератури
1. Історія світової культури: Навч. посібник Керівникавт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-гевид., перероб. і доп. – Київ: Либідь, 1999.
2. Лекції з історії світової та вітчизняної культури:Навч. вид. За загальн. ред. Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О. –Львів: Світ, 1994.
3. Бокань Володимир. Культурологія: Навч. посіб. – К.:МАУП, 2000.
4. Большая советская литература.