Реферат
“Українські замки,оповиті легендою”
Найбільш загадкові,казкові та легендарні замки України
1.Хотинська фортеця
ХотинськаФортеця розташована в північній околиці Хотина, за два кілометри від йогоцентра. Як тільки перейти оборонний рів і піднятися на земляний вал, фортечніукріплення відкриваються, як на долоні. Більш як на кілометр простяглися вонивздовж високого урвистого берега Дністра. Унизу на скелястому мисі височитьгромада кам'яних стін. То кам'яна фортеця ХІІІ-ХVI століття.
Хотинськафортеця є досить цікавою пам'яткою оборонної архітектури. Суворий і грізнийвигляд мають оборонні стіни фортеці-замка. Зовні їх прикрашають викладені зчервоної цегли чотири смуги, кожна з яких складається з кількох квадратів,вписаних один в один, та розташованими над ними чотирма рядами ступінчастихпірамід завершених хрестами. Такі мотиви часто зустрічаються в українськомународному мистецтві, особливо на Поділлі. Завдяки орнаменту, стіни, висота якихдосягає 40 метрів, справляють враження монолітних і надзвичайно могутніх. Палацзбудовано в другій половині XV століття. Під ним розташовані два величезні підвали,в яких раніше зберігалися зброя і провіант. Раніше фортечне подвір'я було густозабудоване. Від давніх житлових споруд, крім палацу, збереглися лише стінидвоповерхового будинку, що прилягає до східної оборонної стіни. В йогопідземеллях колись знаходилась тюрма, в якій було замучено багато людей. Упідземеллях замку мордували повстанців, а потім їх скидали живими зі стінзамку. На другому поверсі цього ж приміщення розташовувалась невелика замковацерква, що складалась з прямокутного нефу з півкруглою абсидою зі сходу тапрямокутного бабинця з заходу. Вікна церкви одночасно були й бійницями. Майжевсю західну стіну центрального приміщення займає величезний портал. Навнутрішніх стінах церкви збереглися фрагменти фресок кінця XV, початок XVIстоліття, їх червоно-жовто-чорні орнаменти нагадують за малюнком, композицією іколоритом мотиви оздоблення подільських писанок.
Найбільша башта- північна. У ній три яруси бійниць для важкої артилерії. Кожна бійницявитесана з кам'яного блоку і має форму перевернутої замкової щілини. Зверхубашти розміщується огороджений кам'яними зубцями бойовий майданчик. Башта буларозрахована на самостійну оборону, як остання твердиня фортеці. Вище фортечнихстін, крім північної здіймається ще чотири башти: в’їзна (надбрамна), східна,комендантська і південно-західна. В них також знаходилась важка артилерійськазброя. З башт є виходи на бойові майданчики, що проходять вздовж оборонноїстіни шириною майже 5 метрів. З переднього боку замок захищають кам'яні зубцівисотою З метра. Під час ворожого штурму на бойових майданчиках розміщувалисявоїни і через щілини між зубцями стріляли, кидали каміння, лили окріп тарозтоплену смолу. Таким чином захищали вхід в фортецю. Завдяки цьому Хотинськафортеця була важкодоступною.
2. Дубно
Подільськізамки, звичайно, більш показні, але й у волинських твердинь є свій шарм.Особливо добре це розумієш вранці, коли в тихих водах Ікви відображаєтьсязамковий палац (XVIII ст.) та майже декоративна вежа Беатка.
З вежеюпов'язаний переказ. На початку березня 1577 року в замку готувалися доодруження племінниці власника міста князя Острозького, Беати. Та до ДубнаЗлодійською долиною підійшли татари — і гостям вже було не до весілля, вонитікали в паніці. Здивована шумом, дівчина запитала в служниці, що трапилося, іпочула про напад татарів. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена,про татарів не чула — і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були ненабагато розумніші, розказали, що чули: татари — це люди, як народжуютьсясліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом.Песиголовці.Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла.Побачивши під стінами Дубна ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучилаз гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубна.
3. Свірж
Не даремно вмушкетерській сазі Г.Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася рольБетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі надвелетенським плесом ставків, надзвичайно м'який.
З 1453 року і допочатку XVII століття містечко Свірж належало роду Свірзьких, які й звели наберезі ставу твердиню. З трьох боків вода захищає ренесансну споруду, а зчетвертого за оборону відповідають міцні стіни і самотня оборонна башта(можливо, каплиця). Око кіномана її впізнає: це бастіон Сен-Жермен, де чотиримушкетери снідали під ворожими кулями в кінцевій сцені кінофільму.
Якразнапередодні Першої світової війни були завершені роботи з оновлення замкугенералом Робертом Лямезан-Салянс (1869-1930). 2 вересня 1914 року садиба,підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родиннимипортретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни. Після війни граф Роберт впертозаймався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених.Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966).Реставрація тривала — ви вже здогадалися — до вересня 1939 року. Під час Другоїсвітової війни замок було пограбовано і частково зруйновано. В радянські часийого використовували як школу трактористів, пізніше тут планувалося влаштуватибудинок творчості Союзу архітекторів.
Є і легенди, безяких розповідь про замок здається занадто пісною. Отже, давним-давно працювалау Свірзькому замку місцева дівчина. В ті часи ворог неодноразово підходив підфортечні стіни, мріючи захопити Свірж. Невідомо, яким чином дівчина змоглазакрутити роман з ворожим солдатом, але що сталося — те сталося. Та сталося нетільки це: військо коханого взяло Свірж в осаду. Мрії про любощі засліпили дівчину— і вона відкрила своєму бусурманському соколу фортечну браму. Та не коханнячекало на нещасну: захопивши замок, загарбник скинув зрадницю у глибокийколодязь. Логіка зрозуміла: хто зрадив один раз, зрадить вдруге. От і лякаютьтепер місцеві жителі туристів розповідями про тінь нещасної зрадниці, якаблукає фортецею, не знаходячи спокою — і, навчена гірким досвідом, закриває всідвері на своєму шляху. Туристи вірять і навіть демонструють фотографії залупоблизу криниці, на яких крім каміння помітні незрозумілі білі плями.
За іншоюверсією, потопельниця була не зрадницею, а нещасною нареченою, яка такпоспішала на власне весілля, що загнані коні скинули дівчину у воду. Є й третійваріант: і не дівчина була зрадницею, а юнак, і не в колодязь його кинули, а вземлю по пояс закопали — і так й лишили помирати. Тепер от блукає, стогне,спати заважає.
4.Білгород-Дністровський
Це одне знайдавніших міст світу, де часто змінювалося населення — і часто змінювалоназву поселення. Встиг за свою історію Білгород побути і Аккерманом, іОфіуссою, і Тірасом, і Ак-Лібо, і Четатя-Албе, і Фегер-варом. Майже на всіхмовах у назві так чи інакше фігурувало слово «білий». Через те, що мизараз називаємо Білгородом, у давнину проходили найважливіші торгові шляхи ізЗахода на Схід та навпаки. Окрім фортеці, місто славиться своїми храмами, єсеред них навіть один підземний, але розповідь наша не про церкви, а профортецю.
Що цікаво:збудована твердиня на залишках античного міста Тіри. Так як тут перехрещувалисяшляхи караванів купців, потреба у захисті поселення існувала завжди. Тому важкозараз з достовірністю сказати, хто саме почав зводити тут високі мури танеприступні башти. Відомо, що будували фортпост протягом двохсот років,приклали до цього руку і молдавани, і генуезці, і турки. Праця стількох народівдала свої плоди: фортеця була надміцним військово-технічним комплексом. Довжинаоборонних стін — близько 2,5 км, висота башт на мурів — від 5 до 15 метрів,товщина від 1.5 до 5 м. З боку Дністра, з півночі, немає рову, а от з іншихтрьох боків він є. Колись цей 14-метровий штучний канал заповнювався водою — іфортеця ставала тим більш неприступною. Уявіть, глибина рову спочатку була 22метри.
Внутрішнімиоборонними стінами фортеця розділена на 4 двори. Найбільше туристам подобаєтьсянайстаріша частина (ХІІІ ст.), яку зовуть Цитаделлю. Це своєрідна фортеця вфортеці. Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще довго можна булопідтримувати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці,містились військові штаби, тут же були й гареми. Прямокутна у плані, з кутовимициліндричними баштами, цитадель була однаково неприступна з усіх боків. Місцевіексурсоводи розказують про золоті скарби, залишені тут турками, про чудовийводогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К.Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім'я великогоОвідія.
5. Ужгородський замок
Кажуть, цейзамок, розташований на вершині Замкової гори над містом — один з найдавніших вУкраїні, має вже більш як тисячу років. Тисячу — вдумайтесь в цю цифру.Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, підЗамковою горою, — центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська підприводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварськийзамок кочівникам не вдалося. Звичайно, протягом такої довгої кар'єри спорудазазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотеперзбереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давнікарнизи з романським орнаментом.
Відвідувачамзамку екскурсоводи обов'язково розкажуть про «відьм'ячу яму» (тутначебто колись тримали жінок, яких звинувачували в відьомовстві) та про БілуДіву. Отже, в XVII столітті володів замком капітан Другет. Слава про красу йогодоньки ширилася Закарпаттям і досягала навіть чужих країв. Польські військакнязя Любомирського смерчем неслися по краю, підбираючись до Унгвара. В місто зтаємною місією направився один з польських шляхтичів. Невідомо, як так сталося,але юна донька Другета закохалася в поляка і видала йому всі замкові таємниці.Коли розлючений батько дізнався про зраду доньки, він наказав замурувати їїживцем в замкову стіну. З того часу душа дівчини немає спокою, блукаючи ночамизамковими коридорами білою тінню і шукаючи порятунку. Дійсно, за Середньовіччябув поширений звичай замуровувати людину живцем в стіни фортифікацій — начебтоце посилювало обороноспроможність фортеці. А так як мури навколо Ужгородськогозамку будувались в період 1653-1658рр., саме в час польської навали, хто йогознає… Може, й має ця легенда якесь підгрунтя.
6. Кременець
Перше, на що визвернете увагу при під’їзді до Кременця — це стрімка Замкова гора з руїнамифортеці, що здійнялася над рівнем моря на 397 метрів. Саме місто начезаховалося в природньому каньоні річки Ікви, біля якої височіють гори Хрестова,Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча. Назва міста походить від слова“кремінь” – мінералу, якого багатов Кременецьких горах. Форма «Кремінець» – взагалі-то ополяченийваріант старої, української назви міста – Крем‘янець.
За переказами, вдавнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібівнапали кочівники-авари і облягли городище. Аварський ватажок відправив послів звимогою віддати Ірву за нього заміж.
— У слов‘янжінки самі вибирають собі наречених, — відповів князь і покликав доньку.
Аварські сватипіднесли Ірві шовкову хустку. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:
— Коли ця хусткастане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.
Розлючений вождьнаказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро билисьдуліби, та сили були нерівними – і всі захистники загинули. Тоді Ірва вихопиламеч з рук убитого батька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків,вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та недалася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.
1255 р. підКременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони Куремси. Через 6років, за умовами миру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити.Лише в кінці 13 ст., за часів правління Мстислава Даниловича, укріплення буловідбудоване. 1438 року місто добилося самоуправління. Війти та радники засідалив ратуші на ринковій площі, а в замку була резиденція старости – представникакнязівської влади.
З роком 1500пов‘язана одна легенда. Татари гнали в ясир групу дівчат і зупинилисяперепочити в горах. Темної ночі полонянки втікли. Варта підняла тривогу іпустилася за ними. Не бажаючи знову потрапити до рук ворогів, дівчата піднялисяна скелі і кинулися в прірву. Відтоді ці скелі народ називає Дівочими.
1536 р.Сігізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вонаукріпила замок, який мав високі стіни, 3 вежі, казарми, господарські споруди,порохівні, гармати та іншу зброю. Управляючи краєм через своїх старост, Боназапровадила систему грошових і натуральних податків. Від’їжджаючив Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з міста 70 возів різного добра.Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші. Ігор Хома (Львів)розказав, що Бона як і найвідоміша жінка-вампір Лізонька Баторі, прагнулавічної юності — й тому купалась в людській крові. В одній з башт Кременецькогозамку була замість перекриття на одному з рівнів решітка з гострими голками.Бона стояла під цим «ситом», а зверху на голки кидали дівчину(обов'язково невинну і цнотливу). Отакі купелі собі Бона організовувала… Булотак вбито більше 300 дівчат. Щоправда, історики кажуть, що Бона жодного разу небула в місті, і легенди про міст на гору її імені, збудований з волосся — тежвсього лише гарна та романтична нісенітниця. У кожного своя правда, нехайминуле буде таким, яким ми хочемо його бачити.
У вересні 1648р. Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременця і обложив замок. Півторамісяця тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні фортецю було здобуто ізруйновано. З того часу твердиня вже не відбудовувалася. На П’ятницькомукладовищі до наших днів біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.