ПЛАНВступРозділ 1. Творча спадщина І.Ю. РєпінаРозділ 2. Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна2.1 Кордоцентризм, як вираз української ментальності у творчійскарбниці І.Ю. Рєпіна2.2. Історія створення полотна «Запорожці пишуть листа турецькомусултану»2.3 Відбиття козацького патріотизму у сюжеті картини «Запорожці пишутьлиста до турецького султана»Розділ 3. Портретний живопис І.Ю. РєпінаВисновкиСписок використаної літературиДодатки
Вступ
Ілля Юхимович Рєпін — визначний український і російськийхудожник-реаліст. Народився у Чугуєві на Харківщині, хлопцем учився у місцевійіконописній майстерні.
З 1863 року навчався в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-1871 роках — у ПетербурзькійАкадемії Мистецтв,де був учнем І.Кримського, яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до Італіїі Франції.
З 1893 року Ілля Рєпін був академіком,професором Петербурзької Академії (до 1907року); членом товариства Передвижників (з 1878року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року).
Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецькуспадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численніжанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються вмузеях Росії, України та у приватних колекціях.
Актуальність теми дослідження. Найвідоміші твори Ілля Рєпінана українські теми — це: «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»(1880-91, один варіант у Москві, другий — у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва);«Вечорниці» (1881), «Гайдамака» (1902), «Чорноморська вольниця» (1903), «Гопак»(1930, не закінчений). «Портрет І.С. Тургенєва», «Етюд академічної натурниці»,«Солоха і дяк»
Ілля Рєпін створив численні портретидіячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка(1877р.), В. Тарновського (1880 р., «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка(1888 р.), Д. Багалія (1906 р.); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові уКиєві (на конкурс 1910 — 1914 рр.). Також Рєпін робивілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 1882рр.), книги Д. Яворницького«Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887р.), а також малюнки зпам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.
Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіювавприроду, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майжеекспресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, їїтипаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектноїпластичности. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму.Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчостіможна визначити як український та російський. У творчості він є продуктомукраїнсько-російського культурного симбіозу.
Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тількипоходженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину,фолкльор та висував проблему укаїнського стилю в мистецтві. До друзів ІлліРєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький,Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І.Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Якпедагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953).
Після революції Ілля Рєпін не бажавжити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала(Фінляндія), де й помер. У1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І.Є. Рєпіна».
Українські мотиви в художній творчості І.Ю.Рєпіна стали джерелом натхненнядля створення картин на українську тематику. Вершиною вираження украшської ментальності, зрілості та осмислення сутності духу українського народу, якийнайяскравше втілився в епоху козацтва, стала картина «Запорожці пишуть листа турецькомусултану».
Всучасних умовах відродження українського мистецтваживописне надбання І.Ю. Pєпiна вимагае нового переосмислення. А саме: розкриття засобамиобразотворчого мистецтва ментальності українського народу як невичерпного джерела творчості.
Об’єктомдослідженняє художня творчість І.Ю.Рєпіна, зокрема картини художника, які містятьукраїнські мотиви, або українську проблематику.
Предметомнаукового дослідження є передусім художнє мислення Іллі Рєпіна, втілення ним усвоїх художніх доробках української народної, козацької, портретної таприродної тематики; особливості трактування української проблематики у творчостіхудожника.
Мета роботи полягає в розкритті особливостей відображенняукраїнської проблематики та українських мотивів художньої творчості І.Ю. Pєпіна, які своїмкорінням сягають української історії i основуються на ментальності та її провідноїриси кордоцентризму, що являеться основною рисою українського народу.
Об’єкт, предмет імета дослідження зумовили необхідність виконання таких наукових завдань:
– проаналізуватитворчу спадщину митця;
– дослідитиособливості відображення народної проблематики та козацького патріотизму вмистецькій скарбниці І.Ю.Рєпіна;
– охарактеризуватипортретну спадщину художника.
Основними методами дослідження єпорівняльно-історичний, типологічний, біографічний, структурно-наратологічнийта системно-цілісний, що дозволяє всебічно розглянути художню творчість Іллі Рєпіна,враховуючи особливості його творчої індивідуальності, використання українськихмотивів в його художній творчості.
Науковановизна. У курсовійроботі зроблено спробу різнобічно і комплексно дослідити творчість Ілля Рєпіна закцентом на її українській проблематиці в контексті українсько-російськихкультурних взаємин ХІХ – поч. ХХ ст. Увага зосереджується на з’ясуваннісвоєрідності художнього мислення митця, виокремленні доробків на українськімотиви, що органічно виявляються в його творчості і становлять синтез тапоєднання українсько-російських взаємозв¢язків.
Практичнезначення курсової роботи полягає в тому, що її положення та висновки даютьцілісну картину творчості Іллі Рєпіна на українську тематику та визначають їїмісце у культурно-мистецькому процесі ХІХ – поч. ХХ ст. в українському художньомупросторі. Матеріали дослідження можна використати при написанні праць з історіїукраїнського та російського мистецтва, у спецкурсах з історії української тазарубіжної культур, а також для подальшого дослідження цієї проблематики абосуміжних до неї тем.
Структура дослідження. Курсова робота складається зівступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (який включає33 позиції) та додатків.
Розділ1. Творча спадщина І.Ю. Рєпіна
«Рєпінське мистецтво виплекане зв'язком з
життям народу й свідчить які живлющі
й плідні ці зв'язки.»
О.О. Федоров
ІлляЮхимович Рєпін народився (1844-1930) у невеликому місті Чугуєві на Україні, у родині військового поселенця. Про своєдитинство й становлення художником Ілля Юхимович розповідає в книзі «Далеке-Близьке». Розповідає з незвичайною яскравістю.Рєпін рано виявив свої художні здатності, рано почав писати й акварельнимифарбами, і масляними. Уже в 13 — 14 років він успішно з дорослими професійнимиіконописцями виконував замовлені роботи, створюючи образи для церков. В дев¢ятнадцять років він приїжджає вПетербург, щоб вступити в Академію мистецтв — мрію всіх бажаючих стати художником. Так вінописує свої переживання, коли вперше опинився в Петербурзі: «Мене нестримно потягнулодо набережної, до сфінксів, до Академії мистецтв. Отож вона! Це вже не сон; от і Нева, і Миколаївськийміст. Мною опанувало захоплене забуття, і я довго стояв у сфінксів і дивився у дверіАкадемії, чи не вийде звідти художник — моє божество, мій ідеал!» [25, 21]
ВАкадемії Рєпін показав видатні успіхи й, підійшовши до дипломної картини «Відродження дочки Іаіра», уже почав працювати над«Бурлаками на Волзі». За словами Стасова, «Рєпін в двадцять вісім — двадцять дев'ять років створив таку картину,що, звичайно, перша картина всієї російської школи, від початку її існування.Важливіше й глибше завдання ніхто ще з російських живописців не брав». [17, 12] По розпеченому сонцем піщаному берегу рухається маса людських тіл —це бурлаки. Вони тягнуть баржу. Безкрайні волзькі далечіні, над ними нерухливе, майже безхмарне небо. Це вже не ріка Йордан, не романтичне містодревньої Італії — це Волга, це Росія, і перед нами російський народ. Рєпін зробив відкриття в живописі — впершетак ясно й переконливо з'явилося зображення народу. І кожний зображений у картині — особистість, кожний зображений — людина.Для Рєпіна, і для його однодумців, саме розкриття людського типу, як характерустало естетичною цінністю, «соціальне» — частиною художнього твору.
В«Бурлаках на Волзі» Рєпін зробив ще одне відкриття. Він показав Волгу не якгеографічне поняття, а як невід'ємну частину образа Батьківщини, з її просторами, силою й поезією. У перерві роботинад «Бурлаками» Рєпін закінчив дипломну картину «Відродження доньки Іаіра», по достоїнству оцінену й Академією мистецтв, ісучасною критикою. Він одержав вищу оцінку й право на закордонне відрядження для знайомстваз європейським мистецтвом ідля вдосконалювання майстерності.
Три роки перебування в Італії й Франції для нього не пройшли даром. Тут він остаточно усвідомивсвоє призначення. Рєпін чуйно й жадібно вловлював у мистецтві Франції все, що йому було необхідно. Створені там роботи переконливо говорять про це: пейзажні етюди «Дорога на Монмартр», «Окраїна Парижу», «Кінь для збору каменів у Велі», етюди до картини «Паризьке кафе». Але от що він писав з Італії Стасову, влітку 1873 року: «Ні, ятепер набагато більше поважаю Росію! Взагалі поїздка принесе мені так багато користі, якоїя й не очікував. Але довго тут не пробуду. Треба працювати на рідному ґрунті. Япочуваю, у мені відбувається реакція проти симпатій моїх предків: як вони нехтували Росіюй любили Італію. Так мені противнатепер Італія з її умовною до блювоти красою». [5, 33]
А от лист із Парижа 26 січня 1874року: «Не знаю інших сфер, але живопис у теперішніх французів такий порожній,що сказати не можливо. Властиво, сам живопис талановитий, але один живопис, змісту ніякого… Для циххудожників життя не існує, воно їх не торкає. Ідеї їх далі картинної крамнички не піднімаються». [5, 35]
Передсамим поверненням у Росію Рєпін у Парижі написав картину «Садко» — результат йогопрофесійних досягнень і глибоких роздумів про призначення художника. У ній є все — і зріла майстерність, і доброчесніпочуття до Росії, але немає точного влучення в предмет зображення, де б Рєпінміг виявити себе по-справжньому. Цякартина говорить тільки про те, що художникові вже під силу робити небувале. У ній — тільки передчуття,а небувале Рєпін зробить після повернення наБатьківщину. Після повернення, за десять із невеликим років, Рєпін створює кращі свої добутки: «Царівна Софія», «Відмова від сповіді», «Хресний хід», «Не чекали», «ІванГрозний», «Арешт пропагандиста», «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і цілу галерею портретів.
По шляху з Парижа художник накороткий час зупиняється в Петербурзі, і з'являється чарівна річ — «Надерновій лаві», вся пронизана світлом, відчуттям спокою й щастя. Написана з майстерністю, ще французькоїпори. Але це зовсім не те, не для таких робіт він поспішав на батьківщину.
УЧугуїв — от куди кинувся художник, у рідні місця, де очікувало його те, до чого він так прагнув.Тут художник знайшов предмет зображення — і з'явився портрет «Мужичок з боязких». Такого образа в російському мистецтві ще не було. Переднами жива людина, з дуже складним характером і важко з'ясовною психологією. Справжнійселянин. Авторське відношення начебто відсутнє, автор нічого не нав'язує. «Даю вам,— здається, говорить художник, — живу людину, я сам ще не відаю її таємниць, давайте разом розгадуватиїх». Важко пояснити й зрозуміти селянську душу. Дотепер не можемо — непіддається. [11, 3]
«Мужиклихий на очі» — знову незвичайно живе зображення, і знову не знаходимо слів, щоб пояснити, що це залюдина. Він занадто живий, занадто складний для словесних визначень. Перед нами самежиття в надзвичайній його складності. Рєпін не стільки розумом, скільки своїм талантом, інтуїцією відчувавселянина, простого мужика. Недарма пізніше Лев Толстой скаже, що Рєпін«краще всіх російських художників зображує народне життя». У Чугуєві Рєпіним написаний «Протодиякон», яким захоплювався Мусоргський, а це дорогого стоїть. Продовженням цих образів став «Селянський хід уКурській губернії». [11,3]
Чугуївські портрети були як би перевіркою сил перед роботою над картиною.«Хресний хід» — один із центральних добутків у творчості Рєпіна. Задум їїграндіозний, це подальший розвиток того, що розпочато в «Бурлаках на Волзі». Тут ітам — рух людської маси. Тут і там головне — народ. Тільки в «Хресному ході» усе укрупнюється, стає щезначнішим. Під палючими променями сонця по курній дорозі повз безжалісно зрубаногогаю, на місці якого стирчать одні пеньки, рухається процесія з корогвами. Юрба здається нескінченною, не видно ані початку, анікінця. Начебто перед нами в русі вся Росія, весь багатомільйонний російський народ. Кожний учасник цього ходу разючеіндивідуальний, зі своїм особливим поводженням, і всі разом єдиним нескінченним потоком спрямовані до невідомійнам мети невідомою волею. Навіщо?Куди? Знову таємниця народного буття і його нерозгаданість устремлінь.
ТалантРєпіна мав проникливість, інтуїцією, що перевершувала розуміння самого автора й наше з вами теж. Талант — є істина,не замутнена розумом. До рєпінської творчості це визначення найбільше підходить. Рєпін — один із самихбезпосередніх художників, захват перед життям, її красою завжди є в його добутках.
Рєпін залишив нам безцінну галереюпортретів. Йому немає рівних у мистецтві по багатообразності зображень.Здається, вся Росія та частина України постала в обличчях. Нескінченнарозмаїтість характерів і типів. Портрети гранично достовірні, часом безжалісніпо характеристиці й завжди як живі. Портретам, написаним до нього, булавластива якась перешкода між глядачем і зображенням. Можна назвати її музейністюабо нагадуванням, що перед нами художній твір. У рєпінських портретах цяперешкода спала, і спілкування глядача — як би з живими людьми. У портретахРєпіна закладена моральна енергія української або російської людини. Вониназавжди залишаться не тільки відбиттям, але й зразками, що формують нашдуховний світ, наші характери. Без творчості Рєпіна знання та уявлення проРосію, Україну та їх народ були б страшно збідненими. Одне перерахування малоїчастини імен, чий вигляд залишив художник у своїх портретах, викликає почуттяподяки: Толстой, Стасов, Суріков, Мусоргський, Сєченов, Пирогов, Павлов,Шаляпін, Писемський, Третьяков, Стрепетова, Полєнов, Дельвіг, Крамський,Короленко, Андрєєв, Горький, Вітте, Победоносцев, Тян-Шанський, Сєров,Римський-Корсаків, Глазунов, Бородін, Мясоєдов, Ге, Менделєєв, Куїнджи, царОлександр III, цар Микола II, Керенський, Тургенєв, С. Любицька, М. Мурашко, В.Тарновський, С. Тарновська, Т. Шевченко, Д. Багалій — дивовижний список! [13, 54]
Майже кожний з портретів Рєпінасучасники сприймали як подію. «Яке щастя, що є тепер цей портрет на світі» —так захоплено Володимир Стасов привітав появу портрета Мусоргського. Якщонавести цитату зі статті Стасова, то можна буде зрозуміти, як сприймалисясучасниками портрети Рєпіна й що вони цінували в цих добутках. «І.М.Крамський,побачивши цей портрет, просто ойкнув від подиву. Після перших секунд загальногоогляду він взяв стілець, сів перед портретом, прямо в упор до обличчя, і довгоне відходив. «Що це Рєпін нині робить, — просто незбагненно. От подивіться йогопортрет Писемського — який шедевр! Що таке й Рембрандт, і Веласкес разом, алецей, цей портрет буде, мабуть, ще прекраснішим. Отут у нього якісь нечуваніприйоми, від роду ніким не випробувані — сам він, я, і ніхто більше. Цейпортрет писаний, Бог знає як швидко, чудово — усякий це бачить. Але якнамальовано все, якою рукою майстра, як виліплено, як написано! Подивіться, ціочі: вони дивляться, як живі, вони задумалися, у них намалювалася всявнутрішня, щиросердечна робота тієї хвилини, а чи багато на світі портретів зподібним вираженням? А тіло, а щоки, чоло; ніс; рот — живе, зовсім живе обличчя,так ще все у світлі, від першої й до останньої риски, усе в сонці, без єдиноїтіні — яке створення!» [13,58]
Картини «Не чекали» і «Іван Грознийвбиває свого сина» — розквіт творчості художника. Рєпін мав абсолютне почуттяпсихології своїх героїв, здатність знаходити такі психологічні зіткнення, якіхвилюють мільйони глядачів і западають у душу назавжди. Жести й рухи їхзбігаються із внутрішнім духовним станом, вони не жестикулюють, подібноманекенам, виконуючи тільки композиційне або ритмічне завдання. Із всіх картинРєпіна глядача, як правило, захоплює й магічно заворожує більше інших «ІванГрозний вбиває свого сина». У ній художник досяг неймовірного впливу, вінпоказав криваву трагедію в крайній психологічній напрузі. Здається, грань, декінчається мистецтво, от-от зруйнується. Але глядач про це не думає. Він весьпоглинений спогляданням картини. У світовому мистецтві важко поставити щосьпоруч по силі впливу. Чи можна стосовно цієї картини не розділяти почуттязахвату? Багато хто, маючи інші художні уявлення, не ставлять її за зразок.Але, якщо прийняти авторське розуміння художніх завдань, — яка художнядосконалість відкриється перед глядачем! Якщо прийняти як даність відношенняхудожника до зображення простору, міру ілюзорності й матеріальності зображення,«Іван Грозний» — досконале створіння. Розглядати її з близька — щира насолода.Кожна деталь картини написана легко, без єдиного виправлення. Усюди грапастозних і прозорих шарів фарби. На передньому плані — зім'ятий килим,написаний віртуозно —кожний мазок лягає точно на своє місце. Рожевий каптанцаревича, переливаючись фарбами, сяє. Судорожна хватка царя Івана, його кистірук, його божевільні очі й погляд гаснучого царевича — потрясають.
Рєпін належить до тих художникам, яків переломну епоху ясно усвідомлювали своє призначення — бути виразникаминаціональної самосвідомості. Ці художники прагнули «жити вищими духовнимисторонами життя й прагнули служити їм». «Багато з'явилося картин у ту збудженупору: вони хвилювали суспільство й направляли його на шлях людяності» (Рєпін).От поради Івана Крамського молодому Рєпіну: «Якщо ви хочете служитисуспільству, ви повинні знати й розуміти його у всіх інтересах і у всіх йогопроявах». «Справжньому художникові необхідний колосальний розвиток, якщо вінусвідомлює свій борг — бути гідним свого покликання. Я не скажу: бутикерівником суспільства, це занадто, — бути хоча б виразником вищих сторін йогожиття. І для цього потрібна гігантська робота над собою, необхідні титанічнапраця й знання, без цього нічого не буде». [14, 65] Рєпін виконав наказ свого вчителя. Виконав як ніхто. І длятих, хто буде ставити перед собою в мистецтві подібні завдання, — Рєпін завждизалишиться прикладом.
Рєпін мав колосальний досвіднародного життя. Творчість його завжди буде необхідною, поки мистецтво будезвертатися до життя, буде вірним правді, і неминуче охолодження до йоготворчості, коли мистецтво стане відходити від реалізму й правди. Рєпінвипробував і всенародну славу, і осуд модерністів, які прагнули цього гігантазаштовхати на полицю для класиків, де б він помовчував, а творчість його була бзабутою. Цих людей Рєпін охрестив «бенуашниками». Не був важливим художник і тим,хто «скидав класику з пароплава сучасності» у часи мракобісся авангардистів.Творчість великого Рєпіна знову стала необхідною нам, коли насувалися чорніхмари фашистської навали. Країна мала потребу в духовній силі минулого історіїй культури. Знову стали живими й надихаючі імена Олександра Невського,Олександра Суворова й Михайла Кутузова. Прийшов час повернення в культуру йхудожників-реалістів. У Третьяковській галереї були показані грандіознівиставки. Перша з них — Перова, потім Крамського й, нарешті, Рєпіна. Виставказаймала кілька залів верхнього поверху галереї й частину нижніх. Рєпін зновузнайшов всенародне визнання. Але як тривожно сьогодні звучить попередженнявеликого художника: «Суспільство, що втратило віру, що потоптало принципидобра, що продає свою волю духу деморалізуючій силі; суспільство, що зжилося зярмом добровільного холопства, — не може вимагати здорового, прекрасногомистецтва, воно саме обдурено біржовою грою на замальовані полотна… самекаліка». [25, 67]
Розділ 2. Українськімотиви в творчості І.Ю.Рєпіна
Українськеобразотворче мистецтво ХІХ — початку ХХ ст. розвивалося в умовах жорстокоїколоніальної політики, здійснюваної відносно України урядами Російської імперіїй Австро-Угорської монархії. У зв'язку із цим чимало українських по походженнюабо народжених в Україні художників залишалися в історії мистецтва росіянами,польськими й т.д. У творчій спадщині видатних художників І. Крамського, В.Маковського, І. Айвазовського, І.Рєпіна й інших є чимало пейзажних, побутових іпортретних полотен з української тематикою. Вершин світового мистецтва досяглатворчість Іллі Рєпіна. Він народився, провів дитячі і юнацькі роки в Україні,назавжди зберігши почуття щирої любові до рідної землі. Серед багатьох йогокартин з українською тематикою, найбільш значиме полотно “Запорожці пишутьлиста турецькому султанові”. Багатьма сучасниками картина І.Рєпіна сприймаласяяк виразний натяк на перевагу демократичного ладу над самодержавним.
Будучи глибоконародним російським художником, І.Рєпін ніколи не переривав зв'язок з Україною.Він часто приїжджав на Слобожанщину, щоб зібрати матеріал для своїх картин. Урезультаті цих поїздок Іллею Юхимовичем були написані картини «Протодиякон»,«Українець за косовицею», «Хата в Чугуєві», «Мужик лихий на очі», «Вид уМохначах», портрети матері, батька, дружини художника, автопортрет юного І.Ю. Рєпіна,професора Д.І.Багалея й багато інших.
Українськімотиви пронизують життя i творчють І.Ю. Peпіна. Він народився в славетному місті украшської Слобожанщини — Чугуєві.3 дитинства увібрав в себе український дух, яскравупалітру фарб української природи, i як патріот своєї малоїбатьківщини з честю проніс через усе життя велику любов до України. 3яким хвилюванням, милуванням відзивається він про Слобідську Україну i Чугуїв в листідо Д.І. Багалею у 1907 році. «Ах, Слобідська Україна, у мене до неї все більша i більша туга. Я почав навїть писати свої враженняз дитинства: в час українського військового поселения i в жовтні навіть був в Чугуєві Я не уявляв, що Чугуїв такий красивий. А головне, міста, де протікало мое дитинство над Дінцем, так зворушливі, що хотілось плакати від милування i особливого настрою [3,161].
І.Ю.Рєпін будучи громадянином, художником, педагогом, активно i емоційно реагував на болючі питания сучасногохудожнього життя України. Багато українських діячів культури, прогресивна інтелігенція, вчені, художні митці, художня молодь дужеповажали І.Ю. Рєпіна, як чуйну людину в мистецтві [3, 161].
Як свідчать листи з Чугуєва, Харкова, Катеринослава, Херсона, Києва, Миколаєва, художник активно бравучасть в створенні проекту Чугуївського „Ділового двору“ тамузейному будівництві України, а також дарував свої творицим музеям.
Багато живописних i графічних творів художника присвячені Україні. Це портрети видатних украшських діячів — широко відомий портрет великогоКобзаря —Т.Г. Шевченка; проект пам'ятника Т.Г. Шевченку (туш); „Прометей“ за одноіменною поемою Т.Г. Шевченка (акварель); етюдкартини „Українська селянка“ (олівець); „Запорожець за Дунаем“ (офорт);»Чорноморська вольниця". 2.1Кордоцентризм, як вираз української ментальності у творчійскарбниці І.Ю. Рєпіна
Особливемісце в творчості Рєпіна займає всесвітньо-відома історична картина«Запорожці пишуть листа турецькому султану». Вона написана в двох варіантах: один знаходиться вДержавному Російському музеї в Санкт-Петербурзі (1891 р.), а другий — в Харьківському художньому музеї (1896 р.). Ескіз картини «Запорожці пишуть листатурецькому султану» знаходиться в Третьяковській галереї.
Сюжет цієї картини виник раптово. В 1878 році Рєпін проводив літо в Абрамцеві, бував в домі відомого мецената C.I. Мамонтова, де почувлист запорожців турецькому султану. Лист закінчувався такими словами:«Числа не знаемо, бо календарів не маємо, місяць у Heбі, piк у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас,тай убирайся від нас, бо будемо лупити вас!» [33, 74].
Художника настільки захопив емоційний дух листа, що він одразу ж взявся застворення ескізу майбутньої картини.
В цій моно фігурній «хоровій», історичній картині з її епічно-героїчною жанровою трактовкою емоційно напруженого сюжету, Рєпін в різноманітті яскравих емоційно-колоритних типахзапорожців прагнув композиційно виразити загально-гармонійний образ погордливогобогатирського духу козаків, їх лицарської любові до України, яківиникаютьз їх етнічної ментальності [1, 64], [33, 86].
Серце i розум — це символи двох вічних протиборствуючих фундаментальных початків людини. Любов i надія, Bipa i краса, які приховані в глибині серця українця, а не розум, якийприборкує ці пристрасті розрахунком, твердою оцінкою об'єктивних можливостей, «правлять бал»i його життя [2, 3].«Мудрість серця» охоплює коріннуособливість українськоїментальності.
Вивченням української ментальностї займається багато наукових дослідників. Узагальнюючи результати цих досліджень, можна виділити такі головні її ознаки:
1. Перевага індивідуалізму над колективізмом, що визначають практично вci дослідники цього феномену. Якписав О. Кульчицький, — «Наш персоналізм… направлений в середину внутрішнього світу особистого переживания, «в глибину», замість експансії в ширину [30, 12].
2. Родинні матримоніальні відношення. Особливо значуще становище жінки, зокрема жінки-матері. «Україна-мати»,«Ненька-Україна», що виражає характер патріотизму, як віданість дітей матері.
3. Антеізм, як духовний зв'язок українців з оточуючим середовищем. Від iмені грецького міфологічного героя Антея —сина богині Землі-матері, який завжди черпав в неї життеві сили.
4. Кордоцентризм — перевага серця надголовою, почуття над розумом (емоційно-естетичний кордоцентризм). Кордоцентризм ставякби візитною карткою української філософії, етики, естетики i культури.
5. Амбівалентність внутрішнього світу, поєднання в co6i авантюрно-козацького(активного) типу i типу потаємного існування (пасивного).
6. Певний соціальний фаталізм (віpa в автоматичність історичного процесу) звідки витікає постійний відхід в малі групи (в сім'ю), втеча від участі вирішення соціально-політичних проблем. Дослідники української душі одностайно підтверджують її емоційно-почуттєвий характер,кордоцентричність [30, 14].
«Серце— писав Юркевич П.Д. — це зосередження душевності, хвилювань i пристрастей, радощів, печалі i болю. Воно є джерелом ненависті, зарозумілості, злоби i лукавства. Таємна дія coвicтi, сорому icнує теж в серці.» Метафора серця вкордоцентризміукраїнців єднає i емоційно-чуттєве i раціональне, природниче i культурне, чоловічу i жіночу свободу, знання i любов, красу i святість [32, 69].
Кордоцентризм — це певна система, життєвий струмінь, що заповнює вci прояви українського людського життя [32, 71].
Григорій Сковорода є фундатор i творець «оригінальної» української філософії емоційно-вольового єства людини — її серця, тобтокордоцентризму,як ділянки душі i почуттів. Він пише, що людина є серце, у якому борються «пан i слуга, i плоть, i серце, i тіло». Їх споріднено-ігровубратерську згоду, мир, Сковорода називає «радістю, веселістю, провідним світлом, що дають людині „душевну міць“.Biн проголошує:»безодня мого серця — ти моя таємниця". Сковорода Г.С. приписує, щоне тільки чуттєве життя, a i мислення, i воля, як добрі, так i погані думки,концентруються в серці.
«Серце — центр людини, є джерелом ycix вчинків людини. Кожен є тим, чим є його серце. Воно i є істинною людиною, іскра в людині» — говорив Сковорода Г.С. [32,72].
Сутєвим стрижнем української ментальності є українська національнаідея, як свідомий реальний образ українства i засоби його досягнення.Ядром нацюнальної ідеї, що визначається її домінуючимиполями, виступає її істотнавластивістьi емоційно-образна, інформаційно-раціональна, репрезентативна,репрезентативно-інформаційна, тощо.
Найціннішим видом національної ідеї є той, в якому гармонійно поєднуютьсявci чотири поля національноїідеї, хоча якесь одне в них є домінуючим. Таким переважним полем української національноїідеї є емоційно-образне, естетико-центричне в поєднанні з раціональним,розумовим [30, 13].
Отже, філософським, науковим, народним, пісенним, поетичним, образотворчим аспектам української ментальності присвячена значна кількість праць. Але їх відображення вобразотворчому професійному мистецтві є недостатнім.2.2 Історіястворення полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану»
Визначнимприкладом творчого рішення цієї проблеми є твір І.Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Peпін працював над картиною більше дванадцяти років [18, 4].
ПолотноІллі Рєпіна «Запорожцi пишутьлиста турецькому султановi» (1889-1896) належитьдо перiоду розквiту творчої дiяльностi художника. У результатi натхненної працi над цiєю патрiотичною темою з iсторiї запорозького козацтва, якатривала майже два десятилiття, Рєпiн створив двi великi картини: перша, написана в 1880-1891 роках, належить Росiйському музею в Петербурзi, другу, що ранiше знаходилась у Державнiй Третьяковськiй галереї, 1932 року було передано набатькiвщину Рєпiна — в Харкiв.
Початокроботи над «Запорожцями» добре вiдомий: мистецтвозна вець М. В. Прахов,спiвучень Рєпiна по Академiї, порадив використати лист запорожцiв до турецькогосултана як сюжетну основу для картини. Творча уява художника була пiдготовленадо цiєї теми дитячими i юнацькими враженнями на Слобожанщинi, його захопленнямукраїнською iсторiєю та етнографiєю.
Поїздка1880 року на мiсця колишньої Запорозької Сiчi за маршрутом, розробленимiсториком М. I. Костомаровим, дала необхiдний iсторико-документальний iнатурний матерiал. Рєпiн ближче познайомився зкозацькими старожитностями та архiтектурою, народним побутом. Він здійснив подорож помісцям, які зв'язані з подвигами i життям запорожців — Нікополь, Чертомлин, Грушевку, Покровське,Дніпровські пороги i зібравбагатий матеріал для картини. Він слухав «думи» народнихспіваків-бандуристів про Запорізьку Ciч, зробив багато замальовок i етюдів з типових представниківкозацтва, зi зброї характерної длякозацтва, одягу i різнихречей, які збереглися в музеях.
Тодi ж,1880 року, художник приступив до створення першого варiанта«Запорожцiв». Картина ще не була завершена, а Рєпiн, який надзвичайносерйозно ставився до поняття iсторичної правди, вiдчув брак допомiжногоматерiалу i знань. Особливо це стало очевидним пiсля знайомства в 1887 році з Д. I. Яворницьким — земляком художника, знавцем iсторiїзапорозького козацтва. [8, 4-5]
Зановим маршрутом, запропонованим Яворницьким, в 1888 i 1889 роках Рєпiн вiдвiдує Україну, Кубань, Пiвнiчний Кавказ, де зустрiчається знащадками запорожцiв. Яворницький став дiяльним порадникомхудожника у роботi над запорозькою темою, допомагає йому глибше вивчити життя i побут народу. Новийколоритний типаж, блискучi екскурси Яворницького в iсторiю Сiчi та нарис пролегендарного кошового Iвана Сiрка — також земляка Іллі Рєпіна iз Мерефи, написаний спецiально для Рєпiна,дали iмпульс подальшiй роботi над цiєю темою.
В1889 році Рєпiн розпочинає новий твiр.«Картину свою на колишньому холсті, здавалося, ось-ось мав би закінчити. Але під напливомновых знань почав на новому холсті, и вийшло дві картини», — пишеМ. I. Мурашко в 1890 році, пiсля вiдвiдування майстернi художника. Багатющийматерiал останнiх поїздок, емоцiйне переосмислення теми стали основою створеннянашого полотна.
Навiдмiну вiд петербурзького варiанта з його досить академiчною, урiвноваженою композицiєю i горизонтально-фризовою ритмiкою, харкiвськiй картинi притаманне жанрово-романтичнезвучання, бiльш емоцiйний пiдхiд до вирiшення iсторичної теми.
Чуттягенiального художника i людини, що зросла на Українi, допомогло Рєпiну вiдбитив «Запорожцях» дух нацiї, її менталiтет. А захват i повага, що вiнвiдчував до цього лицарського народного ордену, втiлились в оригiнальнiйбагатофiгурнiй композицiї —виявi сутi запорозької вольницi. Показуючи запорожцiв у момент найвищого проявуїх життєлюбства i безстрашностi, Рєпiн розкриває справжню стихiю народниххарактерiв, дух лицарства i товариства, притаманний козакам. "… Ну iнародець!!!… Голова обертом йде від їх гаму ішуму, з ними неможливо розлучитися, — писав Рєпiн Стасову, — веселий народ. Чортовський народ!"[19, 6] У цiй «хоровiй» картинi кожен персонаж веде свою партiю — кожен зображений має свiй характер,свiй норов. Такий же динамiчний, соковитий i темпераментний живопис, витриманийв теплiй червоно-вохристiй колористичнiй гамi, що передає приглушенi фарбилiтнього надвечiр'я, диму, туману, що огортають козацьке товариство. Заглибиною i серйознiстю втiлення iсторичної теми, фундаментальнiстю i рiвнемнаукового пiдходу обидвi картини належать до кращих зразкiв iсторичногоживопису. Роль «Запорожцiв» у творчiй спадщинi Рєпiна оцiнив Стасов —ще в ескiзi вiн вiдчув їх значущiсть як «найвищого творіння»,порiвнявши з «Нiчним дозором» Рембрандта.
Харкiвськукартину Рєпiн завершив 1896 року. Вперше її показано на Виставцi дослiдiвхудожньої творчостi росiйських та iноземних художникiв в 1896-1897 роках уПетербурзi. Тодi ж картину купив П. М. Третьяков. До його галереї вонапотрапила в 1897 році, пiсля Виставки мистецтва й iндустрiї в Стокгольмi. 2.3 Відбиття козацького патріотизму у сюжеті картини«Запорожці пишуть листа до турецького султана»
«Запорожці пишуть листа турецькому султану»— величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880 і закінченотільки в 1891 році.
Етюди до картини художник писав в кубанськійстаниці Пашковський, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.
Сюжетом цієї картини став відомий Листзапорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозькихкозаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.
/>За легендою,лист було написано в 1676 р. кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошемЗапорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда(Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х рокахєкатеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія,зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому,який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема,І. Є. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом, і в 1880 році почав першу серіюетюдів.
/>Після 1880 рокуРєпін займався неквапливою та тривалої серією ескізів і підбором моделей. Середмоделей, позувало Рєпіну для картини, багато відомих особистостей. Зокрема, дляцентральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отаманаСірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненогокозака у білій шапці позував журналіст і письменник Гіляровський. Першийзакінчений ескіз олією з'явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому.Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковськійгалереї.[33, 74]
Основний (можна сказати, класичний) варіанткартини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художникакритикували за те, що на думку багатьох картина була «історично недостовірною».Тим не менш, доля полотна склалася вдало. Після шумного успіху на декількохвиставках в Росії та за кордоном (Чикаго, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) картинув 1892 році купив за 35 тис. рублів імператор Олександр III. Картина залишаласяу царських зборах до 1917 року, а після революції виявилася в зборах ДержавногоРосійського музею.
Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у1889 р. почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Цеполотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту, і є, так бимовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник, спробувавзробити більш «історично достовірним», але явно виявився незадоволенийрезультатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківськомухудожньому музеї. [33, 74]
Вкартині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» ясно виступають нові рисихудожніх пошуків І.Ю. Рєпіна — в його художньому правдоподібному зображенні дійсності.
Він прагнув до загальної гармонії образу. В листі доН.Є.Званцевої він наголошував, щопрацювати над загальною гармонієюкартини — тяжка праця. Необхідно, щоб кожна лінія, пляма, колір виражали разом загальний настрій сюжету, погоджувались міжсобою i характеризували б кожний суб'єкт в картині. Тількив 1891 році картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» була закінчена так, як бажав Рєпін. Художник глибоко продумав композицію полотна. Щоб досягти загальної гармонії картини, основну масу запорожців він об'єднує за принципом колової композиції.
Основна група козаків подана великимпланом i це наближує їх до глядача. Козаки сидять пліч-о-пліч навкруги столу, i цим створюється враження єдності i згуртованостізапорожців. Їх багатирський сміх,що народжувався у імпровізованого столу, розкатами проходитьпо всій Запорізькій Cічі.
Мужні,характерні обличчя запорізьких козаків були написані широкими мазками, що підкреслюєзагорілість, обвітреність, запиленість в походах i битвах, але кожне обличчя — цеяскрава індивідуальність.
В центрі зображений писар, який сидить застолом i старанно виводить гусячим перомслова листа до турецького султана Магомета IV. За писарем стоїъ, трохи схилившись, з трубкою взубах козак з розумним вольовим обличчям i сміливим проникливимпоглядом з-під густих брів. Весь його вигляд сповнений достоїнства. На губах стримана, алебагатозначна посмішка. Він якби прислухаєтьсядо того, як народжується текст листа i видно, що задоволений його змістом. Це — Іван Сipко, який був на той час кошовимотаманом Запорізької Ciчі. Людина великоїмужності, яка зуміла згуртувати людей i в чисельних битвах, якими вінкерував, i в мирному повсякденному житті в Ciчі. Cipко користувався повагою i любов'ю запорожців.На ворогів завжди наганяв страху. Він-то i «відмочив»ядерне задиракувате слівце, що визвалодружній регіт i блискаючимирозумними очима, переможно дивитьсяна товарішів.
Звертає на себе увагу могутня постатьстарого козака в червоному жупані i біліій папасі, який стоить праворуч. Він сміється з захватом i здаеться дрижить все його тіло, дрижать довгі сиві вуса, а могутній сміх його видляєтьсянавіть серед реготу козаків.
Запротилежним кінцем столу молодий козак сміється до упаду. Це особливо відчувається завдяки виразному жесту його рук. Тут же за столомзапорожець середніх літ з сергою у вyci. Він пихкає трубкою, диктуєписарю iз стриманою лукавою посмішкою придумане ним міцне слівце.
Козак,який сидить з другої сторони від писаря регоче так, що майжезакрились вузькі щілини його очей, а на бронзовому від загару обличчіпоглибились багаточисельнізморшки.
Праворуч— ще одна своєрідна колоритна фігура: вдягнутий в червону iз золотою вишивкою безрукавку i такого ж кольору головний y6ip (мабуть трофеї якого-небудь східного походу) регоче довговусий козак.
Великезначения для розкриття ідейного змісту твору має фігура запорожця, який сидить за Іваном Сірком з протягнутою рукою, яка вказує вдалечінь наТуреччину. Цей красномовний жест як би каже: «Цей лист призначений для тебе, турецький султан, отримаєш скоро відповідь від вільних запорожців".
Художньомувираженню бадьорого духу козацтва допомагає багатий звичний колорит картини. Поєднуючи контрастні кольори— червоні, сині, зелені, коричневі, золотисті — художник добивається дивної їхгармонії. Завдяки цьому картина набуває особливого життестверджуючогохарактеру. Пейзаж в цій картині займає порівняно небагато місця: срібно-блакитні водимогутнього Дніпра вдалині i зелені придніпровські степи простори. Він допомагає відчути природу,яка грала великуроль у формуванні характерів козаків.
Способамигіперболізації образів збільшення форм,кольоровими плямами живописного козацького одягу, Рєпін досягав загального враження велетенської сили запорожців та створив цілісний образ життелюбного впевненого у coбi багатиря — народу.
Такимчином, І.Ю. Рєпін геніально уявленням перевтілюється в кожногоекзальтовано-гордовитого героя-запорожця окремо i мальовничо емоційновиражає цілісний образ картини, розкриває головну рису украшської ментальності запорожців.
Тріумфальний, переможно-ганебнийрозкотистий peгіт запорожців лунає в бік Туреччини. Але в цьому peготі Peпін недвозначно виражає натяк i напотенційну агресивність. Зображені гримаси сміху не залишають сумніву в норовах козаків, які прозріли i оцінили злого султана i свою перевагу над ним. Вони сильніше, їх відповідь — не плач, i не удар — але сміх! [17, 64]
Розділ 3. Портретнийживопис І.Ю. Рєпіна
Рєпін — один знайбільших у світовому мистецтві майстрів портретного живопису. Він створивтаку величезну й по кількості й по якості портретну галерею своїх сучасників,що навряд чи можна зрівняти з ним когось із найбільших художників світу.Рєпінська портретна галерея чудова не тільки й не стільки відображенням певнихісторичних осіб, але, і це найголовніше, — відбиттям життя його часу.В.В.Стасов говорив, що Рєпін-Портретист відрізняється від всіх інших майстрівпортрета тим, що «із зухвалістю сміливого починателя спробував у деяких своїхпортретах те, чого ніколи ніхто й ніде, здається, ще не пробував: це зобразититворчу й працюючу, усередині голови, думку великої людини».
І.Ю. Рєпін бувхудожником широких творчих інтересів, багатогранного таланта. Нескінченнозакоханий у життя, невичерпне багатство його проявів, він намагався охопити усвоїй творчості багато сторін навколишньої дійсності. Але предметомнайпильнішої його уваги завжди залишалася людина. Тому-то Рєпін і бувпершокласним портретистом. [28, 44]
Глибинапроникнення в характер зображуваного, сприйняття людини не тільки в неповторнійсвоєрідності її особистості; але й у її соціальній обумовленості, разюча портретнаподібність і, нарешті, віртуозне володіння мальовничою технікою зробили Рєпінаодним з найбільших портретистів XIX століття.
Портретнатворчість І.Ю.Рєпіна — новий етап у розвитку російського та українського портрета,що завершує діяльність у цій області таких чудових портретистів, як Перов іКрамськой. Портрети Рєпіна підкуповують своєю дійсністю, здатністю художника вбезпосередньому, здавалося б, випадковому стані людини побачити прояв істотнихсторін її натури, умінням тонко помітити специфіку пози, жесту, міміки обличчя того,хто на портреті, майстерністю передачі відчуття живої плоті людського обличчя йфігури. Винятково широким було коло тих, кого І.Ю.Рєпін відобразив на портретах— від простих мужиків («Мужичок з боязких», «Мужик лихий на очі») до відомихписьменників, музикантів, суспільних діячів (портрети Д.Багалія, Л. Толстого,Стасова, акторки Стрепетової, хірурга Пирогова, генерала Дельвіга, композитораМусоргського, українського поета Т.Г.Шевченка). Майстром групового портрета Рєпінпоказав себе в картині «Урочисте засідання Державної Ради» (1901—1903). Проникливимліризмом відрізняються жіночі портрети художника — «Відпочинок», «Осіннійбукет» і ін. [28, 47]
ІлляРєпін створив численні портрети діячів російської культури, а з українців середінших: С. Любицької, М. Мурашка (1877р.), В. Тарновського (1880 р., «Гетьман»)і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888 р.), Д. Багалія (1906 р.).
Звернімосядо аналізу деяких портретів, виконаних І.Ю.Рєпіним на українську тематику або зукраїнськими діячами культури.
«Протодиакон», 1877. Портрет чугуївського соборного диякона.
Незважаючи на те, що «Протодиякон» — прославленакартина, вона все-таки портрет, але портрет, що виріс докартини, як портрет так званого «Яна Собесського» Рембрандта (насправдіавтопортрет його) виріс до однієї зі славнозвісних у світі картин. Рєпінособливо високо цінив саме цей рембрандтовьский шедевр і навряд чи можнасумніватися в тому, що «Ян Собесський» підказав художникові й загальну концепцію «Протодиякона»:не тільки такий же посох у руці, але й вся жирна кладка живопису —трактування фону, рук і самого обличчя — говорять про те, що літні відвідуванняРєпіним Ермітажу не пройшли даром для його чугуївського періоду.
Уже на живописі «Єврея на молитві» і портрета Овденко лежалапечатка луврських прогулянок Рєпіна; в «Протодияконі», крім впливу Рембрандта,що позначився колись й на мініатюрному портреті матері 1872 р., ми бачимо щосьтаке, чого раніше в Рєпіна не було й що відтепер з'явиться характерною рисоюйого мальовничої манери. Досить сказати, що «Протодиякон» — перший справжнійРєпін, Рєпін майбутніх картин. «Ян Собесський» був тільки трампліном, з якогоРєпін зробив свій дивний стрибок у живописі, який настільки переполошив всіххудожників, який схвилював російське та українське культурне суспільство кінця70-х і початку 80-х років ХІХ ст. і який особливо глибоко зачепив правдивого всправах мистецтва портретиста-професіонала Крамського.
Це нове полягає не тільки в небаченій до того чисто рєпінськійтематиці, що відкривається «Протодияконом», але й у самому живописі, йогоустановках і характері. Це насамперед скажений темперамент його новогоживопису, що вперше позначився саме тут. Крамськой говорив, що новий Рєпін пишенемов у якійсь люті й що нікому з російських художників не написати так, як написаний«Протодиякон». Барвиста кладка Рєпіна відрізняється тут небаченою колисьщільністю й упевненістю. Дні сумнівів і хитань, дні болісних прогулянок поЕрмітажу, з метою вийти із творчого тупика, у який Рєпін потрапив після «Бурлаків»,безвісти минули. Рєпін відчув твердий ґрунт під ногами й вийшов на великудорогу світового мистецтва, з якої вже більше не звертав.
«Мужичок з боязких», 1877 р.Писаний у Чугуєві одночасно з «Протодияконом». Стасов писав із приводу його усвоєму звіті про VI Пересувну виставку 1878 р.: «Цей заголовок данийсамим автором, але, здається, не можна його прийняти інакше, якв іронічному змісті. Правда, немов якась заляканість, якась сторопілістьприсутня на обличчі в цієї людини: спочатку, мабуть, подумаєш, що він і справдібоязкий. Але гляньте тільки на його скляне, нерухоме око, передане з дивноюдосконалістю, і вас обдасть холодом...» [17, 82]
Стасов розумів дану автором назву портрета в такому жприблизно змісті, у якому пізніше Чехов назвав героїню своєї відомої розповіді«беззахисною істотою». Боязкість його насправді тільки гадана.
У чисто мальовничому відношенні портрет стоїть в найближчомусусідстві з «Протодияконом» і був написаний безпосередньо перед останнім. Уньому є також, хоча й в меншій мірі розмашистість кисті в трактуванні одягу,при відносній стриманості мальовничого трактування голови. «Мужичок з боязких»представляє собою останню віху, як би розбіг до «Протодиякона».
Під час революції «Мужичок з боязких», що загубився було вневідомості, з'явився в I Пролетарському музеї Москви, звідки в 1924 р.надійшов на рєпінську ювілейну виставку в Третьяковській галереї. Пізніше вінбув переданий у музей м. Горького, де нині й перебуває. Треба сказати, що наювілейній виставці він також не був оцінений по достоїнству, як і одночасно зним написаний у Чугуєві наступний портрет.
«Мужик лихий на очі». Як цей, такі попередній етюд знаменують важливу віху в рєпінській творчості. Уженезвичайні для виставок назви цих речей показують, що автор бажав їх виділитиіз числа чергових етюдів, що писалися сотнями. Назви ці повинні були говоритивідвідувачеві виставки про поглиблену роботу художника над характеристикою обохселянських типів того часу.
Обидві голови свідчать про те, що Рєпін починає відтепернадавати особливого значення психологічному розкриттю сутності людини, — риса, яканадалі привела його до того, що одержало згодом назву «рєпінськогопсихологізму», що розгорнулося в складні психологічні драми «Не чекали» і «ІванГрозний».
У чисто мальовничому відношенні обидва етюди ще не цілкомвільні від галерейного нальоту, але в порівнянні з «Протодияконом» їхнє колірнерішення вже більш близьке до подальших московських робіт.
Любицька, 1877. Писаний у Чугуєві.Портрет зображує молоду жінку з квітами у волоссі, на червоному фоні. Він трохибанальний за задумом і кольорами. Майстерність невисока.
Я. І. Мурашко, 1877.Портрет був написаний в Чугуєві, однією кистю, із процарапуванням кистю посвіжій олійній фарбі до полотна. Портрет оцінений критиками, як слабкийза малюнком і формі.
Невідомо з якихпричин портрети чоловіків вдавалися Рєпіну набагато краще жіночих. Можливо, що,як усякий художник, Рєпін трохи соромився жінок, вони сковували йогомайстерність, і портрети виходили не дуже вдалими. І, як чоловік, він більше йкраще почував грубу тваринну силу своїх персонажів, що і проявлялася повноюмірою в його портретах. Рєпін малював всіх — бідних селян, боязких іпринижених, багатих поміщиків, нахабних і жирних, ченців і подорожан, скромнихі чистих духом, попів і дияконів, солдатів і військових, своїх побратимівхудожників, поетів і письменників, продажних депутатів державної думи, щовлаштували оптовий продаж Росії, і інших незліченних людей, гарних і не дуже,гарних і страшних, добрих і злих, розумних і тупих. Загалом, через кисть Рєпінапройшов весь російський люд, весь російський народ, вся російська інтелігенціяй селянство.
Стосовноукраїнських персонажів, то в своїх портретах Рєпін зобразив як визначних діячівукраїнської культури, таких як Т.Г.Шевченко, Д.Багалій, Я.І.Мурашко, так іпростих селян, які стали прототипами наприклад в портретах «Мужик лихий на очі»та «Мужичок з боязких». Ці портрети з¢явилися, коли Рєпін перебував усвоєму рідному Чугуєві. Також він любив зображувати козаків, тому що шанувавцей народ за волелюбність, патріотизм та веселість. Рєпін знав всіх, і всізнали Рєпіна. Він завжди залишався художником-громадянином. Починаючи з кінцясімдесятих років, не було ні однієї виставки, на якій би глядача незачаровували й не вражали портретні роботи Рєпіна.
Висновки
«Сутьмистецтва полягає в його чарівності. Всі недоліки, все можна пробачитихудожнику, якщо його творіння зачаровує». Ці слова Іллі Рєпіна повною мірою стосуються і його самого. Хоча, за великимрахунком, Рєпіну іпробачати не було чого. Він намагався бути щирим у житті й творчості. Просто ці намагання трактувалисяпо-різному. Західні критики називали його геніальним живописцем, зараховувалидо когорти обраних. Тоді як їхні колеги з радянської Росії — ідеологомсоціалістичого реалізму, гостросоціальним художником. Коли Ілля Юхимович писавкартину «Бурлаки на Волзі», то переймався, швидше, творчими, технічнимипроблемами. На Заході цю роботу назвали «найсонячнішою картиною» Віденської всесвітньоївиставки. В Росії ж її тривалий час цінували за показово-соціальний сюжет…
Українські мотиви пронизують художню творчість І.Ю. Рєпіна. Це i самовіддана любов до рідної Слобожанщини, до українського народу, його ментальність. Яскравим взірцем живописного відтворення ментальності українського народу є картина «Запорожці пишуть листатурецькому султану», в якій він геніально виразив могутній дух, безмежну любов до рідної землі i багатобарвну палітру сміху українських козаків над ворогами.
Рєпін проживдовге життя — 86 років. І встиг справді багато, як у кількісному, так і вякісному сенсі. Сьогодні його полотна прикрашають найвідоміші музеї світу. Іразом з іншими геніями він по праву царює на олімпі образотворчого мистецтвасвіту. ТворчістьРєпіна називають панорамою російської історії другої половини ХІХ століття. Алевона містить також і тематику української культури, історії, народного життя тапобуту. Адже Ілля Рєпін народився на Слобожанщині і дуже любив свій край,захоплювався його жителями, історією, історичними та культурними діячами,козацькою тематикою. Все це займає велику частину у творчому доробку митця.
Утворчому активі Рєпіна — портрети українських істориків, письменників, простоголюду, його земляків і сучасників.
Найвідомішійого картини в інших жанрах — це «Іван Грозний та син його Іван 16 листопада1581 року», в народі це полотно відоме як «Іван Грозний убиває свого сина». Увпізнаваності з цим полотном можуть сміливо суперничати картини «Запорожціпишуть листа турецькому султанові», «Не чекали» та багато інших.
Старіючи,художник продовжував дивувати. І це — ще один доказ його потужного,нестримного, справжнього таланту, який не дозволяв розслаблятися, зручновмостившись на лаврах. Задуми все нових і нових картин не залишали його, життєва енергія не висихала.Досить сказати, що на схилі днів своїх, в 1908 році, він написав з великим темпераментомкартину «Чорноморська вольниця», ще раз, оспівавши в ній молодецтво йвільнолюбство запорожців, якими захоплювався усе своє життя.
Українськімотиви пронизують життя i творчють І.Ю. Peпіна. 3 дитинства він увібрав в себеукраїнський дух, яскраву палітру фарб української природи, i як патріот своєїмалої батьківщини з честю проніс через усе життя велику любов до України.І.Ю.Рєпін будучи громадянином, художником, педагогом, активно i емоційно реагував на болючі питания сучасногохудожнього життя України.
Багато живописних i графічних творів художника присвячені Україні. Це портрети видатних украшських діячів — широко відомий портрет великогоКобзаря —Т.Г. Шевченка; проект пам'ятника Т.Г. Шевченку (туш); «Прометей» за одноіменною поемою Т.Г. Шевченка (акварель); етюдкартини «Українська селянка» (олівець); «Запорожець за Дунаем» (офорт);«Чорноморська вольниця».
Список використаної літератури
1. Белічко Н. Козакив українському живописі:(Також про картиниІ.Рєпіна)// Дивослово.— 2002. —№6. — С.64-67;
2. Ващенко Г. Психічні властивості українців i причини наших невдач // Рідна школа. — 1992. —№2. — С. 31-33;
3. ВелічкоЮ. Україна в творчості І.Рєпіна. — К., 1963;
4. Влюбленный вродимый край: (О Репине И.Е.)// Новости Чугуева. — 2002. — 20июля;
5. Грабарь И. Репин. Монография: В 2-х т. — М.: Изогиз, 1963;
6. Егоров А.«Чугуевская горка» под Петербургом: Об И.Е.Репине)// Веч.Харьков. — 2002. — 1 авг.;
7. Енциклопедіяукраїнознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж,Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989;
8. Журавлева Е.Великий портретист// Красная звезда. — 1999. — 27февр;
9. Запорожцы пишут письмо турецкому султану. Картины И.Е. Репина. — Л.: изд-во АХ CCCP, 1960. — 25c.;
10. Зинченко А.Колыбель таланта: ( О семье И.Е.Репина)// Новости Чугуева. — 2002. — 8июня.— С.11;
11. Из воспоминанийблизких, друзей и знакомых о И.Е.Репине// Дем.Чугуївщина. — 2001. — 4 серп.
12. Литвинова С. Нетолько кистью но и пером // Красная звезда. — 1999. — 12июня;
13. Лясковская О.А. Илья Ефимович Репин. — М.: Искусство, 1962;
14. МинченковЯ. Д. Воспоминания о передвижниках. — Л.: Художник РСФСР, 1965;
15. Моргунова –Рудницкая Н. Илья Репин: Жизнь и творчество. — М., 1965;
16. МосквиновВ. Репин на Харковщине. — X., 1959;
17. Новое о Репине:Статьи и письма художника. Воспоминания учеников и друзей. — Л.,1991;
18. Павлов Д.Це були сміливі голови (Всесвітньо відома картина): (Картина І.Рєпіна“Запорожці пишуть листа турецькому султанові”)// Молодь України. — 2002. — 29жовт.;
19. Паровай Ю. ІлляРєпін //Рад патріот. — 2000. — 30 верес.;
20. Пистунова А.Богатырь русского искуства. — М.,1991;
21. Помормяко Н..І.Рєпін малював Тараса//МолодьУкраїни. — 2002. — 28 лют.;
22. Попко А. Семьяхудожника (И.Е. Репина) //Красная звезда. — 1998. — 4авг.;
23. ПрытковВ.А. Любимые русские художники. — М.: изд-во АХ СССР, 1963. — 209 с.;
24. Репин Илья Ефимович:(Биогр. Справка) // Большая советская энциклопедия. — М., 1975. — Т.22. — С. 37-38;
25. Репин И.Е. Далекое близкое. — М., Изд-во Академии Художеств СССР, 1964;
26. РєпінІ.Ю. (Біогр. довідка)// Українська радянська єнциклопедія. — К., 1963. —Т.12. —С.227;
27. Репин и Украина.Письма деятелей украинской культуры и искусства к Репину (1896-1937). — К.: изд-во АН Укр.ССР, 1962.— 211 с.;
28. Федоров-Давыдов А.А. Илья Ефимович Репин. — М.: Искусство, 1961;
29. Шаповал І. Рєпіні Яворницький //Слобід. Край. —1999. —5 серп.;
30. Шлемкевич М.Загублена українська душа //Менталітет та протиріччя. Ч-2. — К., 1992. — С. 12-13;
31. Энциклопедиядля детей. Искусство.— Т. 7. — Часть 2.— Архитектура, изобразительное идекоративно-прикладное искусство XVII-XX веков. — М.: Аванта, 2002. — 656 с.;
32. Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека по учению слова Божия //Философские произведения. — М.1990. — С. 69-73;
33. ЯворницкийД. И. Как создавалась картина «Запорожцы»//Художественное наследство.И Е.Репин.— М.;Л., 1949.— Т. 2.— С. 74.