Українськакультура кінця XVIII ст.– початку ХХ ст.
Національно-культурневідродження
Один з представниківнової української історіографії І. Лисяк-Рудницький вважає, що процесукраїнського національно-культурного відродження тривав 130 років – від кінцякозацької держави до першої світової війни. Усю добу національно-культурноговідродження на Україні кінця XVIII ст. – почату ХХ ст. він ділить на три основні періоди: перший – дворянський(1780 – 1840 рр.); другий – народницький (1840 – 1880 рр.); третій –модерністський (1890 – 1914 рр.).
Дворянський період
Перший період пов’язанийз культурно-просвітницькою діяльністю дворянства козацького походження наЛівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. В цей час усередовищі освіченого українського дворянства пробуджується інтерес доісторичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів. З’являютьсяпраці: “Історія Малої Росії” (1822 р.) Д. Бантиша-Каменського;“Короткий літопис Малої Росії з 1506 по 1770 рік” (1777 р.) Василя Рубана;“Короткий опис Малоросії з 1734 до 1776 рр.” Олександра Безбородька; “Описвесільних українських простонароднихобрядів” (1777 р.) Григорія Калиновського; збірка “Українські народніпісні” (1834 р.) Михайла Максимовича.
Національневідродження в галузі літератури пов’язане з творчістю Котляревського(1760 – 1838 рр.), автора поеми “Енеїда” – першого твору нової української літератури,написаного народною мовою.
Основоположникомхудожньої прози нової української літератури був Г.Ф. Квітка-Основ’яненко(1778 – 1843 рр.), автор творів: “Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Сватання наГончарівці” та інші.
Важливим культурнимосередком, навколо якого об’єднувалися літератори-романтики, бувХарківський університет. Чільне місце серед них належало М. І. Костомарову(1817 – 1885 рр.) – автору фундаментальних праць з історії України періодукозаччини та визвольної боротьби, а також історичних драм і повістей (“СаваЧалий”, “Переяславська ніч”, “Чернігівка” та інші).
Підвалини українськогопрофесійного театру були закладені в Харкові та Полтаві – важливих на той часцентрах театрального життя України. В 1808 році після тривалої перерви поновлюєтьсяробота Харківського театру, директором, режисером і актором якого у 1812 роцістав Г.Ф. Квітка-Основ’яненко. На чолі Полтавського театру стояв І.П. Котляревський, з ініціативи якого актор М. С. Щепкін був викуплений зкріпацької неволі.
Архітектурне мистецтвоУкраїни цієї доби звільнялося від чужих впливів і продовжувало стверджуватисвою самобутність. В архітектурних спорудах панівні позиції займав класичнийстиль. На початку ХІХ ст. на його зміну прийшов новий стильовий напрям – ампір.Однак він повинен був поступитися українським будівничим традиціям при забудовімалих будинків, галерей, ґанків, які набирали своєрідних український прикмет.
Найбільш талановитіскульптори, що вийшли з українського середовища, прославили себе на нивіросійського мистецтва. Серед них І.П. Мартос (1754 – 1835 рр.) родом зІчні, тепер Чернігівська область, який став професором, а згодом ректоромПетербурзької Академії Мистецтв. За півсторіччя своєї мистецької діяльності вінстворив чимало талановитих скульптурних робіт у бронзі та мармурі, серед нихпам’ятники – Мініну і Пожарському у Москві (1804 – 1818 рр.), А. Рішельє вОдесі (1823 – 1828 рр.).
У 1853 р. в м. Києві,на мальовничому березі Дніпра, за проектом скульптора В.І. Демут-Малиновськогота архітектора К.Тона був споруджений пам’ятник князю Володимиру Великому. Виконав йоговідомий російський майстер німецького походження П.К. Клодт (1805– 1867 рр.).
Важливий внесок урозвиток українського образотворчого мистецтва зробили Т.Г. Шевченко(1814 – 1861 рр.) та його послідовники Л.М. Жемчужников (1828 – 1912рр.) і К.О. Трутовський (1826 – 1893 рр.).
Т.Г. Шевченко буводним із найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Віндосконало володів технікою акварелі, олії, рисунка олівцем і пером. Т.Г. Шевченкоє автором понад однієї тисячі творів образотворчого мистецтва. Нажаль, незбереглося понад 165 його творів, у тому числі монументально-декоративнірозписи та скульптури.
Т.Г.Шевченко, якхудожник-реаліст, одним із перших правдиво змалював життя і побут селянства(“На пасіці” – 1843 р., “Селянська родина” – 1843 р.). Його славетна “Катерина”(1842 р.) написана подібно до народних картин, де кожен елемент зображення єсимволом. Центральна постать картини уособлює Україну, дуб – її силу та непокору.
Одним із провіднихжанрів мистецької творчості Т.Г.Шевченка був портрет. У цьому жанрі художникстворив понад 130 робіт.
На першу половину XIX ст. припадає зародження української національної музики. Виходять у світперші збірки народних пісень – “Українські мелодії” (1831 р.) М. Маркевича,“Голоси українських пісень” М. Максимовича (1834 р.).
Народницький період
Другий період бересвій початок від виступу на суспільно-політичній арені у 40-х рр. Т.Г.Шевченкай триває до кінця 80-х рр. XIX ст. На даному етапі провідне місце усуспільному житті займає демократична інтелігенція, яка своєю метою ставить “служіннянародові”.
Навколо Київськогоуніверситету, відкритого у 1834 р., згуртувалася група молодих романтиків, якіпроявляли великий інтерес до майбутнього українського народу. В середовищіромантиків особливу роль відіграли професор університету М.Костомаров,письменник, історик і етнограф П.Куліш, етнограф П.Маркович.
У грудні 1845 р. вонизаснували політичну таємну організацію – “Кирило-Мифодієвське братство”. Уквітні 1846 р. до товариства увійшов Т.Г.Шевченко. На думку членів товариствавсі слов’янські народи мають право вільно розвивати свою культуру,вони прагнуть утворити слов’янську федерацію, столицею якої має стати Київ. Братство виступало за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти. У 1847 р.товариство було розгромлено, а його члени заарештовані.
Молода українськаінтелігенція наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. створює свої товариства –так звані громади, головним завданням яких було поширення освіти (створювалишколи з українською мовою навчання, видавали підручники української мови).Перша громада була створена у Києві (входили: М. Драгоманов, П. Чубинський, М. Старицький,Т. Рильський, О. Кониський та ін.). Потім такі громади виникли у Харкові,Полтаві, Чернігові, Одесі.
Українська національнаідея особливо виразно прозвучала у творчості Т.Г. Шевченка та М.П. Драгоманова.
Великий українськийпоет Т.Г. Шевченко залишив глибокий слід в історії духовної культуриукраїнського народу, реалістично відобразив у своїх творах життя і побутукраїнського народу, висловив його мрії та сподівання (“Кобзар” (1840 р.),поеми “Гайдамаки” (1841 р.), “Тарасова ніч”, “Гамалія” та ін.).
Творчість Т.Г.Шевченкамала великий вплив на духовну культуру українського народу, вона увійшла взолотий фонд культури європейської та світової.
Під впливом творчостіТ.Г. Шевченка проходила літературна діяльність цілої плеяди відомих українськихпоетів і прозаїків. На ниві поезії плідно працювали Л. Глібов, С. Руданський,П. Чубинський, П. Куліш та ін. Демократичний напрям української літератури упрозі представляли Марко Вовчок, Панас Мирний, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький,І. Франко, Леся Українка. Їх твори залишили глибокий слід у свідомості народу,сприяли формуванню національних і патріотичних почуттів українців.
Ідеї Т.Г. Шевченкарозвивав публіцист, вчений і громадський діяч М.П. Драгоманов (1841 –1895 рр.). Історична заслуга М.П. Драгоманова полягає в тому, що він став назахист духовності українського народу, виступив проти денаціоналізації, протизаборони царськими указами народної мови. М.П. Драгоманов увійшов в історіюкультури українського народу як видатний фольклорист. Йому належать науковіпраці з історії, фольклору та етнографії: “Історичні пісні малоруського народу”(1874 – 1875 рр.), “Малоруські народні перекази і оповідання” (1876 р.) та ін.
В 60-х рр. XIX ст. “Артистичне товариство” в Єлисаветграді вперше на Україні поставилоп’єсу Т. Шевченка “Назар Стодоля”, а в 70-х рр. оперу С.Гулака-Артемовського“Запорожець за Дунаєм”. В Києві діяв аматорський театр, де починали своютворчість композитор М. Лисенко (1842 – 1912 рр.) та драматург М. Старицький(1840 – 1904 рр.). У 1882 р. в Єлисаветграді при активній участі М. Кропивницького(1840 – 1910 рр.) був створений професійний театр. До провідної трупи увійшливідомі зірки української сцени М. Садовський (справжнє прізвищеТобілевич, 1856 – 1933 рр.), П. Саксаганський (справжнє прізвищеТобілевич, брат М. Садовського, 1859 – 1930 рр.), М. Заньковецька(справжнє прізвище Адасовська, 1854 – 1934 рр.). Театр з великим успіхомвиступав у Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові.
Слухачів кращихоперних сцен Європи та Америки вражали своїм талантом співачки сестри Крушельницькі (Ганна, 1887 – 1965 рр.; Соломія, 1872 – 1952 рр.).
Серед архітектурнихспоруд цього періоду виділяються своєю мистецькою цінністю оперні театри вОдесі (1884 – 1887 рр.), Києві (1897 – 1901 рр.) та Львові (1897 – 1900 рр.),Львівський політехнічний інститут (1873 – 1877 рр.).
Основоположникаминаціональної реалістичної школи в галузі скульптури були Л. Позен (1849– 1921 рр.) та П. Забіла (1830 – 1917 рр.). Перший з великим успіхомпрацював у жанрі скульптури малих форм (“Кобзар”, “Шинкар”, “Переселенці”),другий – в жанрі скульптурного портрета (мармуровий портрет Т.Г. Шевченка,пам’ятник М.В. Гоголю в Ніжині). Серед монументальних творів слід назвати пам’ятникБ. Хмельницькому у Києві (скульптор М. Микешин, 1879 – 1888 рр.).
В образотворчомумистецтві України утверджується реалістичний напрям, що найбільш яскравовиявилося у жанрі пейзажу. Серед українських пейзажистів виділяються В. Орловський,П. Левченко. Найбільш відомим був художник С. Васильківський (1854 –1917 рр.). Його пейзажі “Козача левада” (1893 р.), “Дніпровські плавні” (1896р.) є справжніми шедеврами мистецтва.
Ідеєю національноговідродження була пройнята музика тієї доби. Була створена перша українськанаціональна опера “Запорожець за Дунаєм” (1862 р.), музику до якої написав композитор С. Гулак-Артемовський(1813 – 1873 рр.). С. Гулак-Артемовський – український композитор,оперний співак, драматург. Навчався в Київській духовній семінарії. Він бувкращим співаком хору семінарії, з 1838 р. співав у Придворній капелі. На сюжетиз українського життя композитор написав твори: “Українське весілля”, “Ніч напередодні Івана Купала”.
Великий внесок урозвиток національної музики, популяризацію української народної пісні зробиликомпозитори П. Сокальський (1832 – 1887 рр.) – опери “Мазепа”, “Майськаніч”; М. Аркас (1852 – 1909 рр.) – опера “Катерина”.
Світову славуукраїнській музичній культурі приніс талановитий композитор, піаніст, диригент,педагог та громадський діяч М.В. Лисенко. Широко відомими стали йогоопери “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч”, ”Тарас Бульба”, дитячі опери“Коза-дереза”, “Пан Коцький”, романси на слова Івана Франка, Лесі Українки.
Талановитимипродовжувачами творчих заповітів М. Лисенка були композитори К. Стеценко, М.Леонтович, С. Людкевич.
Модерністськийперіод
На третьому етапісвого генезису український національно-культурний рух проникає у середовищенародних мас. Він триває аж до початку першої світової війни.
Національно-культурневідродження у Галичині
Національневідродження, що розпочалося на Лівобережній Україні, мало значний вплив напробудження національної свідомості у Галичині, яка перебувала у складіАвстрійської імперії.
Важливукультурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади:Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут вПеремишлі. З ініціативи галицьких митрополитів та єпископів П.Білянського,А.Ангеловича, М.Левицького та інших духовних діячів при церквах Галичини буливідкриті парафіальні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагувалидосягнення української культури.
Яскраву сторінку внаціонально-культурне та духовне відродження українського народу вписав І.Я.Франко(1856 – 1916 рр.) – видатний український письменник, філософ, історик,економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, визначний громадський такультурний діяч. І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокремаТ.Шевченка, на ниві духовної культури, вніс вагомий вклад у розвитокнаціональної і соціальної свідомості українського народу.
Творчий талантІ.Франка як письменника виявився в ряді його оповідань та повістей, дереалістично відображено життя робітників та селян Галичини: “На роботі”,“Навернений грішник”, “Борислав сміється”, “Захар Беркут” та ін.
В історії українськоїлітератури І.Франко займає одне з провідних місць як видатний поет. Великенародне визнання принесли йому поетичні збірки: “З вершин і низин”, “Давнє інове”, “Зів’яле листя” та ін.
У 1877 – 1882 рр.І.Франко написав визначні твори політичної лірики – “Вічний революціонер”,“Каменярі”, “Товаришам із тюрми”, в яких чітко прозвучав заклик до оновленнясвіту на засадах гуманізму і справедливості.
І.Франко – найбільшийв українській літературі перекладач з усіх європейських мов. І.Франко збирав іглибоко вивчав народну творчість.
Поряд з іменамиТ.Г.Шевченка та І.Я.Франка слід назвати М.С.Грушевського (1866 – 1934рр.) – видатну постать української духовної культури. Він є автором понад двохтисяч наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства. Понад15 років М.С.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, якепісля реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук.Товариство об’єднало майже всіх провідних східно- ізахідноукраїнських, а також багатьох європейських вчених. Поруч зМ.С.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Гнатюк, І.Франко, М.Павлик,Ф.Вовк.