СВIТОВА КУЛЬТУРА У ДРУГIЙ ПОЛОВИНI ХХ СТОЛІТТЯ
Реферат
Студенткиф-ту іноз.мов
5 курсу
ГрупиЯЕ-52
ЛященкоОлени
Харків2010
Головні рисихудожньої культури другої половини ХХ ст.:
· Відсутністьу країнах з демократичним ладом домінуючого або "єдино вірного" стилюі відповідно наявність багатьох течій, особливо в живопису, музиці, кіно талітературі.
· Безпосереднійзв’язок художньої творчості з глобальними проблемами світової політики,визначними для людства подіями. Протистояння творчої меншості (інтелігенції)невідповідним її світогляду «масовим» доктринам — мілітаризму,фашизму, тоталітаризму, дегуманізації життя, практиці «брудного»маніпулювання масовою свідомістю та ін. Ідеологізація мистецтва: дійсністьінтерпретується з позицій певних політичних ідей (ліберальних, консервативних,марксистських, радикальних, фашистських, соціал-демократичних, феміністичних).
Наприклад.Становлення художнього методу соціалістичного реалізму в СРСР та йогокраїнах-сателітах супроводжувалося боротьбою з усіма іншими стилями ітенденціями в мистецтві, які кваліфікувалися як реакційні. Мистецтво соцреалізмуперетворилось в рупор, що прославляв соціалістичну ідею, комуністичну партію таїї вождів. Тому більшість витворів мистецтва тоталітарних країн — особливо вгалузях живопису, музики, кіно, літератури та журналістики — має невеликухудожню цінність для світової культури. Аналогічна ситуація в демократичнихкраїнах з розвиненою масовою культурою, де більшість митців орієнтується насмаки масового споживача. Проте, дійсно обдаровані митці довели, що шедеврилюдської культури стоять понад будь-якої ідеології.
· Протистоянняавангардного та реалістичного мистецтва, що зародилось ще на початку ХХ ст. якгостра боротьба всіх форм нереалістичного мистецтва за право існувати. Саметоді сформувались основні авангардистські течії, які пізніше — у другій половиніХХ століття актуалізувались в різних модифікованих формах. З поглядуреалістичного мистецтва, митець в ідеалі сфокусований на людській особистості,її найрізноманітніших ракурсах, проявах, проблемах. З іншого боку, формальнітечії — гіпертрофія форми, зростання ролі художнього прийому у таких масштабах,коли прийом із засобу перетворюється на мету.
· Починаєтьсяінтеграція різноманітних національних та етнічних культур у світову: змінилисьтериторіальні кордони мистецтва — якщо в першій половині ХХ ст. поняття«світова культура» було синонімом поняття "європейськакультура", то у другій половині ХХ ст. пріоритетним стає американськийстиль. Людство починає засвоювати мистецтво інших континентів.
· Інтеграційніпроцеси всередині спочатку національних, а потім і світової культури:збільшується взаємопов'язаність різних галузей культури. Мистецькі творипобудовані як система натяків, алюзій, ремінісценцій (інтертекст). Щодоструктурних взаємозв'язків — це гіпертекст — нелінійний текст, влаштованийтаким чином, що він перетворюється в систему, ієрархію текстів, одночасноявляючи собою єдність і множину текстів. Найпростіший приклад гіпертексту:енциклопедія або словник, в якому кожна стаття має посилання на інші статтіцього ж словника. Гіпертекст — властивість, на якій побудована всесвітняпавутина Інтернет.
Наприклад.Паризький культурний центр імені Жоржа Помпіду — одночасно і музей, і творчалабораторія, де образотворче мистецтво поєднується з музикою, кіно, бібліотекоюта аудіовізуальними дослідами. Проект будівлі, запропонований двомаархітекторами Р. Роджером та Р. Піано, відповідав концепції простору,присвяченого промисловому та архітектурному дизайну: прозоре чудовисько вцентрі Парижу, п'ять скляних поверхів та металічних балок, де комунікації представленіна загальний огляд, а вентиляційні труби пофарбовані так, що кожний різновидмає свій колір.
· Урбанізаціякультурної сфери — вона набуває міського характеру. Виникають величезніінтенсивність і динамізм суспільного життя, внаслідок чого мало не кожнедесятиріччя має своє «обличчя», в тому числі і в художній культурі.
· Культура набуває новоїякості, нового епітету — інформаційна. Інформаційний бум доходить до кожноїлюдини незалежно від її місця проживання (звичайно, це в країнах з добре розвиненимителекомунікаційними мережами). Оперативність передавання інформації (нинізавдяки Інтернету) і майже безмежні технологічні можливості засобів масовоїінформації — газет, журналів, радіо, кінематографу, телебачення об'єднує людей.Інформації так багато, що вона починає втрачати свою цінність. З'являється все більше людей, чияпрофесія — класифікація та інтерпретація інформації.
· Завдякитісному взаємозв’язку ЗМІ з'явилосьнове спрямування — масова культура. Це — з одного боку — демократизувало культуру,відкрило до неї доступ масовій аудиторії, а з іншого — зумовило проникнення вкультуру комерційних інтересів: культура стає предметом бізнесу та неабиякимчинником в політичному житті суспільства. Відбувся поділ між масовою культуроюта елітарною. Найбільш розвинутою масова культура є в найбільш демократичнорозвинутому суспільстві — в США. Важливо і протилежне — в країнах тоталітарногосоціалізму масова культура також присутня, проте стандартизується і подається зодного центрального партійного органу, який здійснює управління державою. Вдемократичному суспільстві наявна множинність таких центрів.
Характеристикамисучасної масової культури є:
· свідомарозрахованість на середнього масового споживача і активне формування образу,іміджу цього споживача.
· універсалізаціявиховання дітей, втілення в їхню свідомість стандартизованих норм особистісноїкультури — зовнішності, поведінки, формування ціннісних установок через дитячулітературу, кіно, відеоігри, іграшки, мультфільми.
· засобимасової інформації, які щоденно доводять до відома та «роз'яснюють»людині події, інтерпретують їх відповідно до потреб «замовника».
· активна,настирлива реклама, що стимулює споживання товарів та послуг;
· створеннята «розкручення» «зірок» — ідеалів для певної соціально-віковоїгрупи, якими захоплюються фанати. Зірки виконують функцію популяризації — все,що робить зірка швидко стає відомим і активно обговорюється. Багато видівспорту, напрямів мистецтва стали загально популярними — тобто комерційновигідними, завдяки наявності в них однієї або кількох яскравих особистостей.Для шахмат — це Гаррі Каспаров, чоловічий балет — Рудольф Нурієв, поп-арт — Енді Уорхол.
· розвиненаіндустрія дозвілля, «бульварна» та «жовта» преса, щовисвітлює побут «зірок» та вищих класів, недосяжний, але бажаний дляширокого загалу; пригодницька, фантастична література, комікси, комерційніжанри кіно, рок- і поп-музика.
· значнийвплив моди на суспільне життя. Творці моди: модельєри, конструктори,архітектори, композитори, поети, спортсмени, кіноактори, співаки, письменники.Мода обслуговує прагнення мас бути схожими на тих, кого вони вважають ідеаломабо еталоном.
· шоу-бізнес:мистецтво має давати прибуток.
Одним знегативних наслідків масової культури є її тенденція до надання всім елементамкультурної системи однорідності та абсолютної схожості.
· Будь-якакультура розвивається завдяки виникненню і загостренню своїх внутрішніхпротиріч, ведучих до кризи. Ні «буржуазна культура» західногосуспільства, ні радянська культура не стали виключенням.
Всплеск течіїконтркультури в 50-х рр. в СРСР ознаменований появою «стиляг», для якиххарактерний стиль в одязі і в поведінці, протилежний господарюючому — жити«як всі», аскетична ідеологія, сірий одяг, непомітна, сором’язливаповедінка. Стиляги одягались в приголомшливі костюми в клітину, не менш яскравісорочки, краватки з неймовірними пальмами, мавпами, танцювали бугі-вугі,начісували величезні чуби, слухали «не нашу» музику. Це сприймалосьяк виклик радянській культурі, тому зі стилягами безжально боролись.
В 60-ті рр. СШАохопив рух хіпі, що проголошував революцію моральних і матеріальних цінностей:
· замістькульту грошей і матеріального достатку — культ простоти;
· замістьпринципу «будь як усі» прийшла висока оцінка здатності бути несхожимна інших, жити, як живеться, не обертаючись на оточення;
· замістькульту тверезості й раціональності — суцільна наркоманія;
· жахлива,з погляду батьків, музика;
· довгеволосся у чоловіків, незмінні протерті джинси, обув робочого та солдатськогозразку, загальноприйнятними стали брюки на дівчатах, розпущене жіноче волосся — святкова зачіска, шокуючи міні-спідниці;
· увідповідь на заклик офіційної Америки зупинити комуністичне нашестя у В’єтнамі,хіпі відповіли лозунгом: «Займайтеся коханням, а не війною».
Бізнес зустрівконтркультуру як черговий сплеск у розвитку запиту і відреагував випускомвідповідних товарів: книг Маркса, футболок з портретами Че Гевари, вжепротертими джинсами. За лічені роки контркультура стала комерціалізованою, їїелементи інтегровані в загальну культуру: президент, банкір в джинсах сталинормальним явищем.
· Загальна комп’ютеризаціяі технократія культури.
Наприклад. Умузиці з'явилась модель художньоїтворчості, відмінна від традиційної. Вона є одним з чинників масової культури:й популярні, й деякі елітарні музикальні твори тепер є доступними для широкихверств населення. Мова йде про звичну тепер тиражовану звукокопію — платівку.Платівка з записом рок- або поп-музики не відтворює первісного оригіналу, якпри репродукуванні творів традиційного мистецтва. А сама є«оригіналом», бо музика в ній не може бути виконана у житті, аджевона — результат численних записів, накладів, мікшування. Піонерами у цій сферібули легендарні «The Beatles», які після запису такого інноваційногоальбому 1966 р. припинили гастролі та концерти через те, що не могли відтворитисвою музику поза межами студії.
Окремі вченізаперечують таку загальну комп'ютеризацію культури, вмотивовуючи це тим, щовона призводить до загибелі гуманістичних ідеалів. Тут доречно згадати принципкомпанії IBM «Машина повинна працювати,людина — думати».
· Розвитокдвох нових видів художньої творчості — кінематографу та телебачення, які успішноконкурують з іншими мистецтвами за показником сили впливу на великі маси людей.
Наприклад. Після1945 р. в інформаційному просторі США стався справжній бум. Газети відійшли назадній план, а інформаційний ринок авторитетно зайняло телебачення. Згіднорейтинговим даним 1996 року, кожного вечора 65% дорослого населення СШАдивились телевізійні новини, а з газет отримували виключно оперативнуінформацію. У середині 90-х рр. новий інформаційний бум — глобалізаціявсесвітньої інтерактивної павутини, якою інформація поширюється значно швидше ідешевше за будь-який інший засіб зв'язку. Насьогодні (2001 рік) все частіше увипусках теленовин ведучі посилаються на інформацію з Інтернету.
· Поява багатомірної віртуальноїреальності. Наркотик молоді 90-х: відеоігри, в яких людина переживає справжніемоції, при цьому ніяк не діючи у реальному світі.
· Відбуваєтьсяінтенсивне оновлення виражальних засобів, художньої мови в архітектурі,літературі, живописі, музиці, театрі, балеті, кінематографіі.
АРХІТЕКТУРА
Архітектурадругої половини ХХ ст. є врівноваженим симбіозом дихотомічних теорій, які згодніпринаймі в одному: місто майбутнього не має нічого спільного з сформованимипереважно в Середньовіччя європейськими містами.
Урбаністичнатеорія будівництва проголошує місто комбінацією хмарочосів в сполученні звільними просторами зелених насаджень і складною сіткою транспортних артерій.Теорію створив найвидатніший архітектор минулого століття Ле Корбюзьє.
Дезурбаністиспираються на теорію Е. Хоуарда: будівництво невеличких міст-садів з вільнимплануванням, громадським парком в центрі міста і розміщеними у зеленіадміністративними будівлями і будівлями культурного призначення, з житловимибудинками індивідуального плану, з не призначеним для забудівлі коломсільськогосподарських територій навкруги міста-сада. Подібні міста з населеннямне більше 32 тис. чоловік мали утворювати групи навколо великого міста (але небільше 60 тис. чоловік).
Віддезурбаністичних проектів йде важливий принцип сучасного містобудівництва: ідеярозділення пішоходних та транспортних потоків.
Найвпливовіший у20-х рр. ХХ ст. архітектурний стиль функціоналізм (основоположник та ідеологВальтер Гропіус) залишив в світовій архітектурі нові типи житлових будинків (здвоповерховими квартирами, коридорного типу), плоскі покриття, економічніквартири з вбудованим обладнанням, раціональним плануванням інтер'єру.
Органічнаархітектура Ф.-Л. Райта проповідує зв'язок з природою, звернення до людськоїіндивідуальності («у світі має бути стільки типів будівель, скількиіндивідуумів»). Послідовники цього напряму протистоять нівелюючійстандартизації сучасного життя.
Починаючи з1940-х рр. ці теорії варіюються і в чомусь переплітаються. Першим прикладомрішення проблеми розселення великих міст завдяки містам-супутникам став проект«Великого Лондона». Проект вісьми таких міст в радіусі 30-50 км від Лондона належить англійському архітектору Патрику Аберкромбі. Пізніше з'явились «Великий Париж»,«Великий Нью-Йорк». Старі міста розвивались від центра до периферії зпостійним зниженням густини населення до околиці. Зараз все частіш в центріміста залишається адміністративний вузел.
ЛІТЕРАТУРА
У літературівиразно проявилась універсальність гуманізму ХХ століття. За умов поділу світуна «наших» та «ваших», більшість письменників шукає щосьнаднаціональне, певні загальнолюдські цінності.
Реалістичналітература другої половини XX ст. оперує найрізноманітнішими прийомами та засобами відтвореннядійсності, їй характерні: використання притчових, алегоричних форм,філософічність, потяг до осмислення буття, соціально-політична та морально-психологічнаактуальність.
У 50-х рр.письменників хвилюють моральні причини та наслідки для людства другої світовоївійни, антифашистська боротьба та Рух Опору (Курт Воннегут, Ельза Тріоле, ЛуїАрагон, Анна Зегерс, Генріх Белль); з'являється англійський антиколоніальнийроман (Джеймс Олдрідж, Десмонд Стюарт).
Незадоволеннямолоді післявоєнною дійсністю — нестабільністю, невпевненістю, тривожністюзнайшло відображення у творах «битників» — «розбитогопокоління» У. Берроуза, А. Гінзберга, Д. Керуака (США); «розгніванихмолодих людей» Дж. Уейна, Дж. Осборна, Дж. Брейна, К. Еміса (Англія).
Американськийдраматург-реаліст Артур Міллер у своїх творах ставить проблему відповідальностікожного за зло у світі. Страждання самотніх, почуваючи себе неповноцінними, поетичнихнатур в черствому і прагматичному оточенні зображено у п’єсах ТеннессіУїльямса.
В країнах СхідноїЄвропи літературний розвиток був підпорядкований ідеологічним настановам Комуністичноїпартії. В республіках СРСР переслідувалась і знищувалась національна культура.Проте найбільш цікаві письменники цього періоду спирались саме на національнітрадиції своїх народів О. Гончар, Ч. Айтматов, В. Распутін; за кордоном буливідомі молоді поети Є. Євтушенко, А. Вознесенський.
60-70-ті рр. — розквіт «магічного реалізму», фантастична художня дійсність є засобомпізнання та відображення глибинного, прихованого смислу явищ реального життя(Гарсіа Маркес «Сто років самотності», Чингіз Айтматов «Буранийполустанок»).
Захід майжеодноголосно назвав перші дві третини ХХ ст. епохою модернистського мистецтва.Новітній етап у розвитку нереалістичних течій, що прийшовся на останню третинуминулого століття назвали постмодернізмом. Цей термін вперше був ужитий у 1976р. щодо архітектури, та згодом стало зрозуміло, що вся світова культурарозвивається у цьому напрямі. Його суть полягає в стиранні кордонів між високиммистецтвом і китчем, наданню значення текстові в тексті: головне не«що» і не «про що» йдеться у творі, а «як» він«конструюється». Суто реалістичні письменники нічого або майже нічогоне зробили для оновлення художньої мови прози ХХ ст.
Надзвичайноїпопулярності після війни набув екзистенціалізм — течія модернізму. Гаслоекзистенціалізму: «Нічого не вийде»; адже світ позбавлений здоровогоглузду, хаотичний і некерований, в ньому трагічно одинока людина шукає свободикрізь абсурдність буття. Найяскравіші представники напряму: Жан-Поль Сартр,Альбер Камю, Сімона де Бовуар (Франція), Айріс Мердок (Англія).
Бере витоки зфілософії екзистенціалізму «театр абсурду», покликаний демонструватитрагічність людського існування, алогізм вчинків та слів персонажів,дегуманізацію людини та втрату нею моральної опори. Термін з'явився після паризьких прем’єр п'єс Е. Іонеско «Лисаспівачка» та С. Беккета «Чекаючи на Годо».
Різновидомфранцузької модерністської прози 50-60-х рр. став «неороман». Напротивагу традиційній романичній оповіді, він не має сюжетної чи композиційноїзавершеності, стверджує замкнену на собі особистість (Анрі Роб-Грійе, НаталіСаррот).
У 80-х рр. улітературі починає панувати іронічний, багатомірний, сповнений алюзій,віртуальних світів постмодернізм, який, вважають мистецтвознавці, бере початоквід «Поминок по Фіннегану» Джеймса Джойса. Повоєнніписьменники-постмодерністи: Хуліо Кортасар, Хорхе Луіс Борхес, пізнійангломовний Володимир Набоков, Мілорад Павич, Умберто Еко.
Значну роль влітературі відіграє наукова фантастика, особливо соціально-політичної таморально-філософської спрямованості. Романи-антиутопії Рея Бредбері «451*за Фаренгейтом», Робера Мерля «Мальвіл» попереджають пробездуховність тоталітаризму, небезпеку ідеологічних чвар.
Чи не найбільшучитацьку аудиторію в сучасному світі має детективна література. Загалом, вона ємасовим жанром, що дає змогу забутися від одноманітної виробничої діяльності,труднощів життя, згаяти час. Проте «королева детективу» англійкаАгата Крісті та французький письменник Жорж Сіменон підняли рівень детектива довисокого жанру. Це стосується й постмодерністського детективу: аналітичного — "Ім'я троянди" Умберто Еко, прагматичного- «Хазарський словник» Мілорада Павича.
Для масовоїлітератури потрібен чіткий сюжет з інтригою та пригодами і непорушний поділ нажанри. Серед них найпопулярніші: «жіночі романи» — оповіді прокохання і страждання героїв з обов'язковим хеппі-ендом; шпигунські, політичніта кримінальні трилери; біографії великих та знаменитих людей;інформаційно-розважальні книжки на зразок «100 великих письменників»,«250 найкрасивіших жінок світу», комікси.
ОБРАЗОТВОРЧЕМИСТЕЦТВО
З низки течій уповоєнному образотворчому мистецтві можна виділити три найголовніші: соціальнийреалізм, абстракціонізм, сюрреалізм. Художники, згуртовані соціальнимреалізмом, вбачали смисл мистецтва в його зв'язках з дійсністю, в суспільнихдіях, в активній пропаганді своїх ідеалів. Абстракціонізм об'єднав митців,захоплених формами, фарбами, кольорами, своїм внутрішнім світом. Сюрреалісти,спираючись на інтуітизм А. Бергсона та теорію психоаналізу З. Фрейда, прагнулипозбавити процес творчості контролю з боку розуму, дозволити підсвідомостівиявитись у художніх творах, пізнати приховані області дійсності, недосяжні длярозуму і почуттів. Їх творчість — стихійний імпульс підсвідомості.
Дві головні формисоціального реалізму:
— неореалізм(країни Західної Європи): сприймання життя як драми, в якій герой шукає, але незнаходить розв’язання проблем, цікавість до простої людини. Представники:основоположник Ренато Гуттузо, Андре Фужерон, графік Пол Хоггарт;
— соціалістичнийреалізм: митець зображав не те, що бачив, а те, що треба було бачити відповіднодо генеральної лінії партії. Представники: живописці Налбандян, Лопухов,Яблонська, Жилінський.
З приходом довлади в деяких країнах Європи фашистів, центри абстракціонізму, сюрреалізмуперемістились до Америки. В 1937 р. в Нью-Йорку сім'єю міліонера Гугенхейма був заснованиймузей безпредметного живопису, у 1939 р. — на гроші Рокфеллера створено Музейсучасного мистецтва. Після другої світової війни в Америці зібрались взагаліусі ультраліві сили художнього світу.
Чільне місце упіслявоєнні 50-60-ті рр. займають модерністські течії. Світ захопленийекзистенціальною літературою, драмами «театру абсурду», алогічністюабстракціонізму. В твори абстрактного живопису почали вкладати великий капітал.Найвідоміші художники цього напряму: Джексон Полок (він ввів термін«дріппінг» — розбризкування фарб на полотно без застосування пензля),Жорж Матьє, Марк Тобі, Ганс Гофман.
Публіка, якійнабрид абстракціонізм, прагне картин, на яких «хоч щось зображено».Цю потребу втамовують у 50-х рр. — сюрреалісти (пік їх популярності в Америці),у 60-х рр. — виникає поп-арт.
В 1947 р. звиставки в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва почався католицький етап сюрреалізму.Блискучий художник, який уособив в своїй творчості і кульмінацію, і кінецьсюрреалістичного напрямку — одне з двох облич живопису ХХ ст. іспанецьСальвадор Далі (1904 — 1984). Він прагне поєднати релігію і науку, відобразитисвітовідчуття людських мас. Його найвідоміші картини цього періоду: «Трисфінкси Бікіні», «Атомний Нерон», «Атомна Леда»,«Атомістичний хрест». У 60-ті рр. сюрреалізм поступається новій хвиліабстракціонізму та новому напрямку авангардизму — мистецтву поп-арта.
Поп-арт,популярне, народне мистецтво виник в США як реакція на безпредметне мистецтво іявляє собою колажі, різноманітні композиції, часто абстрактні комбінації зцілком реальних предметів побуту, сільськогосподарських знарядь, шматків труб. Йогокульмінація — венеціанська бієннале 1962 р. Його «винахідники» — Роберт Раушенберг, Джеспер Джонс. Найвідоміші представники — Енді Уорхол, РойЛіхтенберг, Джеймс Розенквіст.
У середині 60-хнову течію в повороті від абстрактності до предметності утворює оп-арт (оптичнемистецтво). Чисельні геометричні композиції являють собою ефект оптичної ілюзіїруху ліній і кольорів у просторі. Оп-арт, як і поп-арт, мав значний вплив нахудожню промисловість, прикладне мистецтво, рекламу.
70-ті рр.:загальна «криза авангардизму», реалізм, який десятиріччями зазнававгонінь, знову дістає визнання. В Америці та Європі виникає гіперреалізм (фотореалізм,який по суті є сучасним різновидом натуралізму) — живопис, який відтворюєреальні сцени життя та імітує риси фотографії.
Найвизначнішафігура у світовому образотворчому мистецтві ХХ ст. — французький іспанець ПаблоПікассо (1881 — 1973). Як і Сальвадор Далі, він мав надзвичайно довгий життєвийта творчий шлях, протягом якого створив ряд картин, різних за жанрами істилями. У повоєнні роки він виступає як майстер політичного мистецтва, йогоголовна тема — боротьба за мир у всьому світі.
Основним напрямому сучасному мистецтві багато дослідників називають «постмодернізм».Взагалі, мистецтво органічно споріднене, цей термін вперше був вжитий вархітектурі, проте, позначив тенденції в живопису, літературі, музиці, театрі,філософії. Постмодернізм постулює: зображення не відображує реальність, астворює нову реальність, навіть багато реальностей, часто незалежних одна відодної.
Таким чином, одназ головних рис образотворчого мистецтва другої половини ХХ ст. — різноманіття івзаємне переплетіння художніх стилів, до яких термін «реалізм»,«авангардизм» чи «постмодернізм» може бути вжитий лишеумовно.
МУЗИКА
Для музикибільшою мірою, ніж для інших видів мистецтва, характерний поділ на«елітарну» та «масову».
«Елітарна»музика розвивалася в таких напрямках:
— «неокласична»музика (І. Стравинський, Д. Шостакович);
— електроннамузика (А. Шнітке, Вангеліс);
— джаз;
У 50-тих рр. стаєпопулярним жанр мюзіклу («Звуки музики» Роджерса, «Моя прекрасналеді» Ф. Лоу, «Вестсайдська історія» Л. Берстайна, «Корольта я» з Ю. Бріннером, «Смішне дівчисько» з Б. Стрейзанд — усі цімюзікли були екранізовані).
Найбільшпопулярний напрямок масової музики — рок. Відразу він порушив два табупоміркованої Америки: 1) білі хлопці не повинні співати негритянську музику; 2)білі діти не повинні слухати негритянську музику. Особливо блюз, який вважавсяеротичним чи навіть не пристойним. А рок-н-ролл безпосередньо походив віднегритянського ритм-енд-блюзу. Він «вибухнув» за 10 років дозародження руху «дітей квітів» хіппі. Молодих людей 50-х рр.об'єднувала з небувалою гостротою пережита ситуація відчуження від старшогопокоління, суспільної ідеології, традиційної суспільної культури та насущнапотреба знайти вихід з цієї ситуації. Їх гасло — «Секс, наркотики тарок-н-ролл». Початком рок-руху вважають 1956 рік — саме тоді досягвсесвітньої популярності «король рок-н-роллу» Елвіс Преслі.
1958 — 1962 рр.:на місце рок-н-роллу приходить поп-музика. Господарі індустрії платівокзрозуміли, що на тінейджерах можна заробити великі гроші. І якщо рок-н-ролл бувспонтанним та некерованим вибухом, ризикованими аматорами, то поп-музикоюзайнявся великий бізнес: формула успіху, імідж, саунд, стиль, промоушн. Музика перетвориласьна чисту комерцію.
1962 — 1967 рр.:другий сплеск рок-культури, пов'язаний з «The Beatles»: вони змінили роль поп-виконавця, розширили діапазон рока,«змінили все, до чого торкалися».
Середина 60-х рр.- підйом значення гітариста до статусу зірки. Йшов стрімкий розвиток апаратури,чистота звуку, нові гітарні ефекти. Збільшувалось значення рок-творця. Середінших інновацій «The Beatles» було те, що члени групи почалистворювати пісні для себе, а не виконувати нав'язані продюсером.
1967 р. — почалось масове захоплення ЛСД та роком, позбавленим солощавості поп-музики.Набули популярності Janis Joplin, Bob Dylan, «The Doors».
70-ті рр.: появаглем-року. Його засновник Marc Bolanзагримував обличчя, виробляв приголомшливі, незвичайні рухи, екстравагантноодягався, грав одноманітну музику, проте він оживив рок, зробив його блискучимта яскравим і надав нового поштовху розвитку поп-музики. Після Дж. Хендрікса Marc Bolan був першою великою зіркою, що зробивакцент на сексуальності та візуальному образі виконавця.
Три основнінапрями рок-музики:
— «спокійний»: в текстах — споконвічна тема «хлопець — дівчина», солодкі мелодії; виконавці, які подобались батькам. Яскравийпредставник — Елвіс Преслі.
— політизованийта соціально активний рок. Пов'язаний з історією«групи № 1» «Тhe Beatles», учасники якої протестувалипроти війни у В'єтнамі, вимагали повернення Ірландії ірландцям, збирали коштидля жителів Бангладеш. Пізніше у таких акціях брали участь всесвітньовідоміхудожники, танцюристи, актори, режисери.
— різкоаполітичний, бунтарський, «непристойний напрямок», який символізуєгрупа «The Rolling Stones». Їх девіз: «Стоунз — цеті, кого ненавидять батьки». Оспівували усе, що протистоїть моралі,загальній культурі, порядності.
Обов'язковіелементи рок-музики: епатажна поведінка, спілкування з глядачами (умовнийтермін, адже на рок-концертах глядачі завжди були активними учасниками),посилена гучність, дражливий ритм, гігантські стадіони та зали. Невдовзірок-музика практично не існувала поза складним технічним втіленням. Задопомогою техніки у залі створюється феєрія, яка сильно загострює естетичніпереживання.
У процесі еволюціїроку емоційне збудження дедалі більше перетворюється на самодостатню метуконцерту.
КІНО
Мистецтво, непросто специфічне для ХХ ст., але в певному розумінні таке, що створило йогообраз. Кіно народилось в атмосфері філософського, технічного, художнього інаукового піднесення.
Вже на початкусвого розвитку кіно поділилось на елітарне та масове. Елітарне кіно сталоекспериментальним, при цьому основні прийоми побудовані на принципахпостмодернізму, з якими ми познайомимось докладніше і пізніше. Зокрема, принцип«текст в тексті» став прийомом «фільм в фільмі» (наприклад,фільм Ф. Фелліні про режисера, що знімає фільм) — один з найпопулярнішихсюжетів світового кінематографу. Кінематографічний інтертекст та гіпертекст,аналогічні літературним поняттям, стали набагато ефектніші з розвитком татеоретичним оформленням постмодернізму.
Постмодернізмсміливо поєднав масове та інтелектуальне кіно, комерцію та елітарність. Врезультаті постмодерністські фільми на зразок «Бульварного чтива» КвентінаТарантіно можуть дивитись глядачі усіх типів. Звичайний тип отримує насолодувід карколомних поворотів, стрілянини та приколів, а елітарний глядач — смакуєінтертексти та гіпертексти.
Важливі щодорізноманіття кінопродукції особливості національного кінематографа:кіномистецтво кожної країни має щось специфічне, що походить, очевидно, знаціонального менталітету.
Центр масовогокіно — «фабрика мрій» Голівуд. Найбільша кількість фільмів у другійполовині ХХ ст. випускається у США.
На прикладі масовогокінематографа бачимо основні вимоги масової культури:
чіткий сюжет зінтригою та карколомними пригодами, чіткий поділ на жанри.
Навіщо? Ценеобхідно для того, щоб жанр був впізнаний одразу; очікування не повинніпорушуватись. Тому сюжети масових картин так часто повторюються.
Головні жанри:детектив, трилер, бойовик, комедія, мелодрама, фільм жахів, фантастика,еротика. Кожний з них є замкненим у собі світом зі своїми законами, які ні вякому разі не можна переплутати, особливо в кіно, де виробництво пов’язане знайбільшою кількістю фінансових вкладень.
Європейськийкінематограф більше прагнув до елітарності, хоча б тому, що не отримував такихасигнувань.
Неореалізм — напрям в італійському кіно середини 40-50-х рр., виник на хвилі Руху Опору, вумовах розвитку демократичного суспільства. Першим фільмом цього напряму був«Рим — відкрите місто» Р. Розселені, пройнятий духом антифашистськоїєдності. У наступних фільмах порушувались проблеми безробіття, соціальноїнезахищеності бідних людей. Для фільмів неореалістів характерно: точністьдеталей, достовірність показу умов життя народу, лаконічність, стриманість,зйомки на вулицях із залученням непрофесійних виконавців, в основі сценаріїв — газетні хроніки. Найвідоміші фільми: «Пайза» Р. Росселіні,«Сонце ще сходить» А. Вергано, «Викрадачі велосипедів» В.де Сіки, «Рим, об одинадцятій» та «Немає миру під оливами»Дж. де Сантіса, «Земля дрижить» Л. Вісконті.
Одна знайцікавіших постатей повоєнного кіно Ф. Фелліні. Його незвичайні кінофантазіїпорушують релігійні, етичні та соціальні проблеми, прогрес краху людськихнадій, цінностей та ідеалів. Фільми Фелліні «Дорога», «НочіКабірії», «Солодке життя», «Вісім з половиною», «Амаркорд»,«Джинджер і Фред» створені за допомогою карнавалізації: фантастики,гротеску, сарказму, іронії, гри. Творчість всесвітньовідомих італійськихкінорежисерів М. Антоніоні, Р. Росселіні, Л. Вісконті присвячена дослідженнюпсихологічних та соціальних мотивів поведінки сучасної людини.
Великий інтерес усвіті до французької «Нової хвилі» був викликаний перш за все успіхомна міжнародних кінофестивалях фільмів «На останньому диханні» Ж.Л.Годара (1959), «400 ударів» Ф. Трюффо, «Коханці» Л. Маля(1958), «Хіросіма, любов моя» А. Рене (1959). «Нова хвиля»- це ряд фільмів, створених молодими кінематографістами часто в непрофесійнихумовах, швидко та недорого. Фільми не мають єдиного ідейно-художнього напрямку,крім несприйняття стереотипних сюжетних традицій кінематографа, наваликінозірок, розкішних постановок.
У Франції у 70-хрр. зняв свої кращі стрічки метр сюрреалізму в кіно Л. Бунюель («Скромнапринадність буржуазії», «Привид свободи», «Цей непевний об'єкт бажання»).
Фільм АндріяТарковського «Дзеркало» (1974) — один з найскладніших фільмівросійського кінематографічного модернізму. Характерною для кіно в СРСР булапоява фільмів для «полиці», які не випускались у широкий прокат черезневідповідність стандартам соціалістичного реалізму. З фільмами«Соляріс», «Сталкер», «Андрій Рубльов» А.Тарковського; стрічками С. Параджанова, А.Германа та багатьох інших митцівглядач познайомився лише після перебудови.
Останнім часом узв'язку з розвитком телебачення дедалі більшої популярності набуваютьбагатоденні телесеріали з великою кількістю дійових осіб та чітко прогнозованимсюжетом.
Всесвітньовідомимиє кінофестивалі комерційного кіно — церемонія нагорождення Оскаром (США),Каннський (Франція), Берлінький (Німеччина), Венеціанський (Італія)кінофестивалі. Їм протиставлені фестивалі некомерційного кіно, які, проте,відомі не широкому загалу, а лише білякінематографічним колам.
Постмодернізм — основний напрямок сучасної філософії, мистецтва, науки, моди. Американськийлітературознавець Іхаб Хассан виокремлює такі специфічні ознаки, притаманніпостмодернізмові: «фрагментарність», "іронічність",«деканонізація», «деструкція», «карнавалізація», «гібридизація»,«невизначеність», «зникнення авторського Я»,«відсутність самозаглибленості», «принцип творчої співгри зчитачем», «принцип вільного поєнання жанрів та стилів». ЛесліФілдер додав ще одну ознаку — «органічну спорідненість постмодернізму зпоп-культурою».
Десять принципівпостмодерністської літератури за В.П. Рудневим:
1. Неоміфологізм: орієнтація наархаічну, класичну та побутову міфологію; циклічна модель часу, твірпобудований як колаж цитат та ремінісценцій з інших творів.
2. Гра на кордоні між вигадкоюта реальністю.
3. Принцип «текст втексті.», коли бінарна опозиція реальність-текст перетворюється у ієрархіютекстів в тексті.
4. Пріоритет стиля над сюжетом.Для шедевра ХХ ст. важливіше «як» розповісти, а не «що»розповісти.
5. Знищення фабули. У XIX ст. неможливо було уявити, що сюжетта фабула твору можуть відрізнятися. Наприклад, зараз дія забігає попереду, азараз — розповідається минуле героя. Неможливо відновити хронологію подій, бо,по-перше, присутнє некласичне, неодномірне розуміння часу; по-друге, зрозуміладля всіх істина відсутня.
6. Синтаксис, а не лексика. Оновленнямови модерністської прози відбувається шляхом праці над синтаксичнимиконструкціями — над реченням, а не над словом.
7. Література активно заволікаєчитача в діалог, моделює його позицію і створює позицію розповідача, якийвраховує позицію читача.
8. Спостерігач. Ним частіше виступаєрозповідач. На його сумлінні достовірність того, про що він розповідає.
9. Порушення принципів зв'язаності тексту. Найбільшхарактерне для літератури «потоку свідомості» Дж. Джойса, Пруста,Фолкнера, А. Роб-Грійе.
10. Аутизм. Письменник-модерністза своїм психічним складом зовсім не прагне відобразити зовнішню реальність, амоделює власну.
За цимипринципами і розвиваються культура та мистецтво нашого часу.
Постмодернізм єобличчям нового постіндустріального суспільства, замінюючого на Заходітрадиційне буржуазне індустріальне суспільство. В цьому новому суспільстві найціннішимтоваром є інформація, а попередні економічні та політичні цінності — влада,гроші, обмін, виробництво — підвладні деконструкції. Людство перейшло зі світуречей у світ процесів.
У світіспостерігається тенденція до економічної та культурної глобалізації. Виникаємасовий споживач, громадянин світу. В умовах інформаційної навали важкозорієнтуватись, тому набула широкого поширення масова культура — універсальна,проста і зрозуміла, дещо спрощена і розтлумачена — вона не вимагає від людиниемоційного або розумового напруження.
Постмодерністськомусвятогляду властиво: багатоваріантність розвитку світу, рівноцінність культур,сумнів у перевершеності культур, раніше вважавшихся еталонними, ідея культурноїлояльності як основи суспільства, сумнів у можливостях природничих ігромадських наук, недовіра до держави, потяг до роздержавлення суспільства,ідея фрагментарності культури, виникнення гіперреальності (по всьому світувиникають ділянки іншої культурної реальності — «Діснейленди»,«Макдональдси», китайські, італійські ресторани), культураспоживання: у суспільстві постмодерна споживання — це перш за все споживаннясимволів, а не інструментальна діяльність.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Дмитриева Н.А. Краткаяистория исскуств. — М., 1991.
2. Ильин В.И. Поведениепотребителей. — М., 1998.
3. Ильина Т.В. История искусств:Западноевропейское искусство. — М., 1983.
4. Кузьменко В.І., Словниклітературознавчих термінів. — К.: Укр. письменник, 1997.
5. Ладиченко Т.В., Коляда І.А.Всесвітня історія. 11 клас: зошит-конспект тем. — К.: А.С.К., 1997.
6. Паскаль Джереми,Иллюстрированная история рок-музыки, Л. 1978.
7. Руднев В.П., Словарь культуры ХХ века: ключевые понятия и тексты.- М.: Аграф, 1997.
8. Слабошпицкая И. Центр ЖоржаПомпиду: история любви к творчеству, еженедельник «Теленеделя» (Киев), 1996 г., № 46, с. 14.
9. Хлапонин Е. Телевидение США,или Право знать правду..., еженедельник «Теленеделя» (Киев), 1996 г., № 32, с. 23.