Вступ
В 1990-ті роки склалисяхудожні тенденції, для яких характерне виражене у полемічній форміпротиставлення себе колишнім традиціям творчості, так само як навколишнім соціальнимстереотипам у цілому. Вони отримали назву авангардизм.
Як і напрямимодернізму, авангард був націлений на радикальне перетворення людськоїсвідомості засобами мистецтва, на естетичну революцію, яка зруйнувала б духовнукосність існуючого суспільства, при цьому його художньо-утопічні стратегії ітактика були набагато більш рішучими, анархічно-бунтарськими.
Незадовольняючись створенням вишуканих «вогнищ» краси і таємниці, щопротистоять низинній матеріальності буття, авангард ввів у свої образи грубуматерію життя, «поетику вулиці», хаотичну ритміку сучасного міста,природу, наділену потужною творчо-руйнівною силою, він не раз декларативнопідкреслював у своїх творах принцип «антимистецтва», відкидаючи тимсамим не тільки колишні, більш традиційні стилі, але й усталене поняттямистецтва в цілому. Постійно вабили авангард «дивні світи» новоїнауки і техніки з них він брав не тільки сюжетно-символічні мотиви, але такожбагато конструкцій та прийомів. З іншого боку, у мистецтво дедалі активнішевходила «варварська» архаїка, магія давнини, примітив і фольклор (увигляді запозичень з мистецтва негрів Африки і народного лубка). Світовомудіалогу культур авангард надав небачену гостроту.
Перетворенняохопили усі види творчості, але ізомистецтво постійно виступало ініціаторомнових рухів. Майстри постімпресіонізму зумовили найважливіші тенденціїавангарду; його ранній фронт намітився груповими виступами представниківфовізму і кубізму.
Кубізм — цемодерністська течія в образотворчому мистецтві (переважно в живописі),зародився в першій чверті XX століття. Виникнення кубізму відносять до 1907,коли П. Пікассо написав картину «Авіньйонські дівиці» (у даний моменткартина знаходиться в Музеї сучасного мистецтва, Нью-Йорк), незвичайну за своєюгострою гротескності: деформовані, огрубіння фігури зображені тут без будь-якихелементів світлотіні і перспективи, як комбінація розкладених на площині об’ємів.У 1908 в Парижі утворилася група «Батолавуар» («Човен-плотомойня»),куди входили Пікассо, Ж. Брак, іспанець X. Гріс, письменники Г, Аполлінер. Г.Стайн та ін. У цій групі склалися і були послідовно виражені основні принципикубізму. В іншу групу, що виникла в 1911 в Пюто під Парижем і оформився в 1912на виставці «Сексьон д` ор „(“ Золотий перетин „), увійшлипопуляризатори і виразник кубізму — О. Глеза, Ж. Метсенже, Ж. Віллон, А. ЛеФоконье і художники, лише частково зіткнувшись з кубізмом, — Ф. Леже, Р.Делоне, чех Ф. Купка. Слово “кубісти» вперше вжив у 1908 франц.критик Л. Восель як глузливе прізвисько художників, що зображують предметнийсвіт у вигляді комбінацій правильних геометричних об'ємів (куба, кулі,циліндра, конуса).
1. Характерніриси кубізму
Кубізм,знаменував собою рішучий розрив з традиціями реалістичного мистецтва. Разом зтим творчість кубістів носило характер виклику стандартної красивості салонногомистецтва, туманним іносказання символізму, хиткість живопису пізньогоімпресіонізму. Зводячи до мінімуму, а часто і прагнучи будувати свої твори зпоєднання елементарних, «первинних» форм, представники кубізмузвернулися до конструювання об'ємної форми на площині, розчленування реальногообсягу на геометризований тіла, зрушені, що перетинають один одного, сприйнятіз різних точок зору. Входячи в коло безлічі модерністських течій, кубізмвиділявся серед них тяжінням до суворої аскетичності кольору, до простих,вагомим, відчутним формам, до елементарних мотивами (таким, як будинок, дерево,начиння та ін.) Це особливо характерно для раннього етапу кубізму, що склаласяпід впливом живопису П. Сезанна (його посмертна виставка відбулась у Парижі в1907). До цього «сезанновскій» період кубізму (1907-09) геометризаціяформ підкреслює стійкість, предметність світу; потужні горіння обсяги як бищільно розкладаються на поверхні полотна, утворюючи подобу рельєфу; колір,виділяючи окремі грані предмета, одночасно і посилює, і дробить обсяг ( П.Пікассо, «Три жінки», 1909, Ж. Брак «Естак», 1908). У наступній, «аналітичної» стадіїкубізму (1910 — 12) предмет розпадається, дробиться на дрібні межі, які чітковідокремлюються один від одного: предметна форма як би распластивается наполотні (П. Пікассо, «А. Воллар», 1910, Ж. Брак, «На честь І. С. Баха»,1912). В останній, «синтетичної» стадії (1912-14) перемагаєдекоративне початок, а картини перетворюються у барвисті площинні панно (П.Пікассо, «Гітара і скрипка», 1913; Ж. Брак, «Жінка з гітарою»); з'являється інтерес довсякого роду фактурним ефектів — наклейкам (колаж), присипки, об'ємнимконструкціям на полотні, тобто відмова від зображення простору та об'єму як бикомпенсується рельєфними матеріальними побудовами в реальному просторі. Тоді жз'явилася кубістичні скульптура з її геометризацією і зрушеннями форми,просторовими побудов на площині (неізобразітельние композиції та асамбляжі — скульптури з неоднорідних матеріалів Пікассо, твори О. Лорана, Р.Дюшан-Віллона, геометризований рельєфи і фігури О. Цадкін, Ж. Ліпшиця,увігнуті контррельєфи А. П. Архипенка). До 1914 кубізм почав поступатися місцеміншим течіям, але продовжував впливати не тільки на французьких художників, а йна італійських футуристів, росіян кубофутурист (К. С. Малевич, В. Є. Татлін),німецьких художників «Баугауза» (Л. Фейнінгер, О. Шлеммер). Пізнійкубізм впритул наблизився до абстрактного мистецтва («абстрактнийкубізм» Р. Делоне), одночасно через захоплення кубізмом пройшли, подолавшийого вплив, деякі великі майстри 20 в., Які прагнули до вироблення сучасноголаконічного експресивного художньої мови, — мексиканець Д. Рівера, чехи Б.Кубішта, Е Філла, італієць Р. Гуттузо, поляк Ю. Т. Маковський та ін..
2. Засновниккубізму Пабло Руїс Пікассо
Пабло РуїсПікассо 1907 року став засновником кубізму, із середини 1910-х створював роботив стилі неокласицизму, з початку 1920-х рр. став лідером сюрреалізму.
У 1930-х рр.створював скульптури з металу, ілюстрував книги, займався монументальнимживописом («Герніка», 1937, написана після бомбардування цивільнихрайонів однойменного міста).
Експертиназивають Пікассо найбільш «дорогим» художником в світі — в 2008 роціобсяг тільки офіційних продаж його картин склав 262 млн. доларів. 4 травня 2010року картину Пікассо «Оголена, зелене листя і бюст» було продано нааукціоні Christie's за 106,482 млн. доларів США, яка стала найбільш дорогимшедевром мистецтва коли-небудь проданим в світі.
Пабло Пікассонародився 25 жовтня 1881 року в місті Малага в іспанському регіоні Андалусія уродинній садибі небідного дона Руїса Бласко. Пабло малював змалку. 1889 року8-річний хлопчик під враженням побаченої кориди і за наставництва батькаолійними фарбами намалював першу картину — «Маленький пікадор» (Elpequeño picador), від написання якої пізніше відхрещувався.
1891 року родинапокинула Малагу, оскільки батько отримав посаду викладача інституту в містіЛа-Коруньї (Галісія, Іспанія). Там Пабло теж малював. Уже 10-річним віндемонстрував сильну віру в свій талант і свої методи малювання. Його першіроботи були виразно реалістичними й ледь не суворими за правдивістю.
1895 рік ставважливим у дитинстві Пабло Пікассо. У січні померла його сестра Консепсьйон, ау вересні сеньйор Руїс, батько Пабло, посів кафедру у Школі мистецтв і ремесел(т.зв. Лонжа, Lonja) в Барселоні. До цієї школи прийняли молодого Пабло. Тутвін навчався два роки і тут же, у Барселоні, можливо, на догоду батькові, створивнизку картин, переважно портретних, у академічному стилі. Чуттєвий академізмцих барселонських полотен Пікассо різнився від напрямку, в якому митецьпрацював у Ла Коруньї
Навчаючисьблискуче і старанно, 14-річний Пабло зумів скласти всі вступні іспити до Школикрасних мистецтв Барселони (Лотжа/Llotja) за один день, що дозволило йомупропустити 2 перші класи. Згідно з популярною легендою про художника, йогобатько під враженням від екстраординарного таланту свого сина, побачивши вжейого перші дитячі малюнки, передав йому всі свої пензлі та палітру й заріксязнову коли-небудь в житті малювати.
Ось як сам ПаблоПікассо згадував дитячі роки і перші кроки в образотворчому мистецтві:"
«На відмінувід музики, немає дітей від природи геніальних у малюванні. Те, що людисприймають за природне обдарування, зазвичай, здобуте в дитинстві. Це ніяк незникає із дорослішанням. Можливо, що одного дня така дитина перетвориться насправжнього художника, а може, й великого митця. Але починати, все одно, вартовід початку. Між тим, щодо мене, я аж ніяк не був генієм. Мої перші малюнкиніколи не виставлялися на експозиціях дитячих малюнків. Мені бракувало незнаннядитини, дитячої безпосередньості. Я робив академічні малюнки у віці семи роківіз точністю, яка мене лякала.»
Взимку 1895 рокуПабло Пікассо написав перше велике академічне полотно — «Перше причастя»(ісп. La Primera Comunión). Це сталося в Барселоні — місті, в якомухлопець провів 9 років, за винятком вакацій і відвідин, більш-менш тривалих,Мадрида та Парижа.
1897 року Пікассопредставив полотно «Наука і милосердя» (ісп. Ciencia y Caridad) наВиставці мистецтва у Мадриді. Влітку художник був на вакаціях у Малазі, демалював пейзажі та кориду.
У вересні Пікассопоїхав до Мадрида, щоб розпочати студії в Академії Сан Фернандо. У цей час віннамагався наслідувати і популяризувати каталанський модернізм, заради чого 1901року навіть заснував невеликий часопис «Молоде мистецтво» (ісп. ArteJoven), що, однак, проіснував зовсім недовго. Але доволі консервативнаінтелектуальна атмосфера столиці, не готова до проявів цього руху, не надихалайого, і Пікассо скоро залишив академію. Все ж Пабло не раз радо відвідувавмузей Прадо, щоб якнайкраще вивчити майстерність Ель Греко, якого наприкінці 19століття обожнювали як професійні митці, так і аматори.
Від 1898 рокуПабло Пікассо підписував свої роботи як Pablo Ruiz Picasso, потім як Pablo R.Picasso і лише від 1901 року — як Picasso. Ця зміна аж ніяк не означала відмовувід батька, а радше наголошувала на зв'язку митця зі своїм «художнімкорінням», з каталонськими друзями, які взяли собі за звичку називатиПабло його материнським прізвищем, менш поширеним, ніж батьківське Руїс.
У червні 1898року Пабло Пікассо повернувся до Барселони. Потім, захворівши на скарлатину,він переїхав до садиби свого приятеля Мануела Паллареса (Manuel Pallarés)у Таррагоні. Там, одужуючи, молодий художник продовжував писати, звернувшись усвоїй творчості до першооснов і природи — цей період вважається одним з першихпримітивістських періодів у його кар'єрі. Відмовившись від ідеї жити в Мадриді та копіювати великихмайстрів, в лютому 1899 року Пікассо знову переїхав до Барселони, де відвідувавпопулярну в певних артистичних колах корчму «Чотири коти» (кат. ElsQuatre Gats), завів знайомство з представниками барселонської богеми (JaimeSabartés, Carlos Casagemas та іншими). Саме в кнайпі «Чотири коти»відбулася перша персональна виставка робіт Пікассо. Також саме в БарселоніПікассо познайомився з популярним тоді у місті анархістським рухом. Панівнабідність у нижніх районах міста та хворі, скалічені солдати, що поверталисяпісля розгромної для Іспанії Кубинської кампанії, створили соціальне напруженняі відповідну культурну, політичну і суспільну атмосферу в місті. Це не могло невідбитися на чуттєвості полотен Пабло Пікассо, що, зокрема, видно в картинах1897—1901 років: «Ув'язнений» (ісп. El prisionero), «Мітинганархістів» (ісп. Un miting anarquista). У жовтні 1900 року Пабло Пікассовідвідав Всесвітню виставку в Парижі, де виставлялась і його картина «Останнімиті» (ісп. Últimos momentos), доля якої нині невідома. На твориПікассо цього періоду також впливала творчість каталонського художника ІсідреНонеля (Isidre Nonell), відомого йому ще по «4 котах», і французаТулуз-Лотрека, що відчутно з робіт «Очікування (Марґо)» (ісп. Laespera (Margot)), «Балерина-карлиця» (ісп. Bailarina enana) і «Фінал[циркового] номеру» (ісп. El final del número), обидві останні 1901року. Також відомо, що саме тоді вперше було куплено твори Пікассо — якийсьПере Маньяч (Pere Mañach) заплатив 150 франків за увесь річний доробокмитця, а також започатковано взаємини з галеристом Берте Вайлем (Berthe Weill).До Барселони Пабло Пікассо повернувся 20 грудня, а святкувати Новий рік вирушивдо рідної Малаги.Період утворчості Пабло Пікассо між 1901 і 1904 роками відомий як «блакитний»(ісп. período azul): його назва походить від кольору, який домінує уполотнах митця. На такий вибір кольорової гами художника спонукало самогубствочерез нерозділене кохання його близького друга Карлоса Касахемаса 17 лютого1901 року. Цій події художник, зокрема, присвятив полотно «СмертьКасахемаса» / ісп. La muerte de Casagema, яке стало «відправнимпунктом» періоду. Мистецтвознавці вважають, що чуттєві картини митця «блакитного»періоду також створено під впливом творчості Гогена, Ван Гога та іззастосуванням окремих прийомів Ель Греко (наприклад, видовження постатей).
Наприкінці квітня1901 року Пікассо повернувся до Барселони, де на мистецькій виставціекспонувалася його «Жінка в блакитному» (ісп. Mujer en azul), але вжев травні знову приїхав до Парижа і винайняв апартаменти № 130 на бульварі Кліші(Clichy), які правили померлому Касахемасу за майстерню. У червні—липні того жроку Пікассо та Франсіско Ітурріно (Francisco Iturrino) виставляли свої роботиу галереї Воллара (Vollard).
У червні того ж(1901) року Пабло Пікассо знайомиться з французьким поетом і художником МаксомЖакобом, з яким підтримуватиме теплі і щирі стосунки до смерті останнього в1944 році. Здобуваючи визнання оточення, однак, Пікассо в цей час відчуває браккоштів — створюючи по одній-дві картини щоночі, на ранок він продавав їх навулиці Лаффіт (Rue Laffite) за 150 франків, а також співпрацював зі своїмпершим покупцем п. Маньячем. Впродовж осені малює Los dos saltimbanquis (абоАрлекін та його подруга), Arlequín apoyado і закінчує картину «СмертьКасахемаса». Взимку створює низку портретів переважно в блактиному кольорі— Жайме Сабартеса, Матеу Фернандеша і «блакитний автопортрет». «Рожевим» періодом утворчості Пабло Пікассо, коли саме рожева фарба домінувала у палітрі митця,прийнято вважати короткий період від осені 1904 до кінця 1905 року. До того жвін мав перехідні етапи (відповідно на початку — весна і літо 1904 року і накінці — рік 1906-й). Цей час був надзвичайно плідним у доробку Пікассо, крімтого, позначений першими серйозними особистими стосунками художника. Проживаючипереважно в Парижі протягом «рожевого» періоду, Пікассо водночасбагато подорожував, заводив нові і підтримував старі знайомства, багатодізнався про світ мистецтва і цирку, успішно експонував і продавав свої твори. У квітні 1904 Пікассо облаштовуєтьсяу Парижі в апартаментах (залишеній майстерні його друга скульптора ПакоДуррйо/Paco Durrio) у будинку Bateau-Lavoir, названим так поетом Жакобом через зовнішнюподібність (з франц. дослівно «човен-приступ для полоскання/прання білизни»),розташованому в престижному і богемному міському кварталі Монмартр. НавколоПікассо відразу ж групується ціле коло митців, зокрема тих, що приїхали зІспанії та Каталонії, серед них і мешканці «Човника-приступу дляполоскання» митець Рікардо Каналс (Ricardo Canals) з дружиною, якийзнайомить у вересні цього року Пікассо з технікою травлення; Мануель Уґе(Manuel Hugué) з дружиною, Рамон Пічот (Ramon Pichot) тощо. Впродовж літа Пікассо підтримуєособисті стосунки з Мадлен — жінкою, яка в цей період з'являється на деякихмалюнках митця і надихає на написання інших: «Жінка акробата» (ісп.La mujer del acróbata), «Родина Арлекіна» (ісп. Familia deArlequín). У серпні 1904 року Пікассо знайомиться зі своїм першимсерйозним коханням життя: «прекрасною Фернандою», як її називали, —21-річною Фернандою Олівьє (Fernande Olivier; 1881-1966), моделлю-натурницею іподругою Бенедетти, дружини Каналса, що залишалась джерелом натхенння Пікассодо 1910 року (остаточно стосунки були розірвані лише через 2 роки, в 1912-му).
/>
Картина «Родинавуличних циркачів»
В цей час Пікассознайомиться з багатьма представниками богеми Парижа, зокрема у жовтні (1904)потоваришував з поетом Андре Салмоном (André Salmon) таписьменником-предтечею сюрреалізму Ґійомом Аполлінером, та й сам стає частиноюцього нестримного мистецького світу, будучи завсідником кабаре «Верткийкролик» (Lapin Agile) та Цирку Медрано (Cirque Medrano). Отаборившись наМонмартрі, Пікассо змінює тематику й палітру своїх робіт — блиск і вбогістьартистів театру і митців, їхні творчі злети і життєві поразки привносять у йоготворчість незнаний досі ліризм, а рожеве бере гору над блакитним. «Рожевий»період — це м'які та теплі барви, легкі та делікатні обриси, з наголосом налініях та малюнку, а не на кольоровому різнобарв'ї, фігури лишаютьсявидовженими, нагадуючи Ель Греко: «Актор» (ісп. El actor), акварель «Божевільний»(ісп. El loco). Теми творів митця — меланхолійні за настроєм сценки з життя,переважно акторів цирку і вуличного театру (акробатів, арлекінів, клоунів,жонглерів), в т.ч. із зображенням тварин — «Акробат з м'ячем» або «Дівчиназ м'ячем» (ісп. Acróbata con balón), «Родина вуличнихциркачів» (ісп. La familia de saltimbanquis), «Акробатка і молодийарлекін» (ісп. Acróbata y joven arlequín), «Родинаакробатів з мавпою» (ісп. Familia de acróbatas con mono) тощо.
У період від 25лютого до 6 березня 1905 року Пікассо вперше демонструє на виставці в галереїСерюрьє (Sérurier) свої «рожеві» полотна, що спричиняєчисленні дискусії критиків з приводу яскравої трансформації таланту митця.Аполлінер пише в цей час у Revue immoraliste:" «Між показним іфальшивим блиском його фокусників відчувається справжнє співчуття до людей знароду — непостійних, заляканих, манерних, вбогих і фальшивих».
Важливе значеннядля Пікассо в цей період мало знайомство з Гертрудою Стайн (Gertrude Stein) таїї братом Лео, які осіли в Парижі, організувавши салонний бізнес і присвятившисвоє життя збиранню творів мистецтва. «Вийшовши» на Пікассо черезпосередника-торгівця на ім'я Кловіс Саґо (Clovis Sagot), брат і сестра Стайнивже при першій зустрічі з Пікассо накупили картин на 900 франків. ВідтодіГертруда Стайн стає надовго вірним меценатом Пікассо, а він — постійнимвідвідувачем її салону, а з часом і особистого паризького помешкання. Пікассомалює портрети Лео Стайна та його сина Майкла й починає тривалі сесії написаннявідомого портрета своєї благодійниці Гертруди Стайн. Гертруда, придбавшинещодавно «Жінку з капелюхом» Матісса, вирішує, що обидва митці кончемають зустрітися.
1906 року, потрьох місяцях роботи над портретом Гертруди Стайн, Пікассо робить перші накидикартини «Авіньйонські панянки» (Las señoritas de Aviñón),якій судилося стати непересічним витвором «перехідного» періоду,насправді ж передвісником кубізму. Разом з цим митець у ці дні продовжує свій «рожевий»творчий період — однак тематика полотен змінюється кардинально — на змінуарлекінам і акробатам приходять вершники та юнаки на тлі буколічних пейзажів.Пікассо перебуває в творчому пошуку — відвідує експозиції класичного і давньогомистецтва. Дослідники життя художника переконані, що він відвідав і перебувавпід враженням виставки доіспанського (іберійсього) примітивного мистецтва,організованої в Луврі в цей час.
Навесні 1906 рокугалерея Амбруаза Воллара придбала більшість «рожевих» творів Пікассо.Відтак, у травні він з Фернандою Олівьє виїздить до Барселони, щоб відпочити іпредставити свою пасію родичам і знайомим. Влітку Пабло і Фернанда в Леріді,споглядаючи на просте життя каталонців — художник пише сцени купальників іоголених все в тій же червонуватій кольоровій гамі, на думку мистецтвознавців,із застосуванням вражень від архаїчного примітивного народного мистецтва і вжев передочікуванні нової стилістики протокубізму, до якої остаточно звернетьсянаступного, 1907 року.
Перехідний або «африканський»період: протокубізм
Період від кінця1906-го (1907) і до 1909 року в творчості Пабло Пікассо є перехідним — умистецтвознавстві він також отримав різні іменування, на кшталт «чорний»,«темний», «африканський», адже вважається, що митець твориву цей час не в останню чергу під упливом африканського мистецтва, зразки якого,в тому числі, міг бачити в Музеї етнографії у паризькому палаці Трокадеро, хочасам художник силу цього впливу завжди відкидав. Безсумнівними фактами лишаєтьсяте, що в цей час митець довів до кінця дещо із задуманого раніше, зокремашедевральний твір «Авіньйонські панянки» (Las señoritas de Aviñón,1907), портрет Г.Стайн тощо, а також те, що в ході інтенсивних творчих пошуківмитець зрештою прийшов до кубізму.
Повернувшись ізКаталонії в серпні 1906 року, Пікассо знову береться за написання портретуГертруди Стайн, працюючи притому по пам'яті, адже вона в цей час перебувала вІталії. Збереглися свідчення, що про цей портрет митець казав так:«Хайвесь світ гадає, що вона [Гертруда Стайн] не такий абсолют, як її портрет, тавсе одно, зрештою вона буде подобати на нього.»
На практиці жнаписання портрету стало таким виснажливим — Пікассо переписував його близько80 разів, що насамкінець він з розпукою сказав так: «Я вже перестаю бачити її(Гертруду Стайн), коли дивлюсь на неї»
Така тривалапраця Пікассо пояснювалась ще й безперервним творчим пошуком, вивченнямспіввідношення й взаємовпливів у мистецькому витворі змісту й форми, для чогомитець не перестає досліджувати давнє мистецтво й сучасне йому, зокрема,Сезаннівське, що добре видно з автопортрету цього часу (т.зв. «Автопортретз палітрою» / ісп. Autorretrato con paleta), картини, що виражаєнапівдикий архаїзм, увібравши в себе досвід Пікассо, набутий ще і перед 1905роком.
На початку зими1906-07 років Пікассо після перегляду осіннього паризького салону, що ставпереважно ретроспективою творів Гогена, написав «Дві оголені жінки»(ісп. Dos mujeres desnudas), а вже до кінця року малював лише ескізи ізамальовки оголених жіночих тіл, щоб зрештою згодом «вибухнути» зісвоїми «Авіньйонськими панянками».
/>
Картина «Авіньйонськіпанянки»
Нарешті навесні1907 року з'являються «Авіньйонські панянки» — картина, що писаласьпонад рік, — так довго і ретельно Пікассо досі не працював. Перша реакціякритики і громадськості була справжнім шоком. Навіть колеги і друзі виявилинеоднозначне ставлення. Матісс знавіснів, а більшість друзів не прийняли твір.Приміром, новий товариш Пікассо митець Жорж Брак, з яким він познайомився черезАполлінера тоді ж, навесні 1907 року (і приятелюватиме тривалий час),висловився так: «Відчуття таке, що нас хочуть нагодувати жолудями, азапи́ти пропонують нафтою»
А той жеАполлінер був менш різким і більш згодницьким: «чудова мова, яканепридатна для створення літератури, адже нею ще не створено слів для вираженняпонять». «Скандальна картина»,як її нарік близький друг Пікассо поет Андре Салмон, насправді стала першимзразком кубізму, і, на думку багатьох мистецтвознавців, виявилась поворотнимпунктом у розвитку сучасного мистецтва. Для самого Пікассо це було розірваннятрадиції й остаточний відхід від реалізму з його канонами перспективи йпросторової глибини, так само як з існуючим ідеалом краси жіночого тіла, і всеце на користь сукупності кутових планів без просторового обмеження; постаті «авіньйонськихпанянок» лишились видовженими, як це було звично для Пікассо, укольоровому ж плані — в картині хоча й переважає вохра і рожеві тони, однакзагальне забарвлення, на яке впливає і структура малюнку, є радше агресивним. Наприкінці літа 1907 року стосункиПабло Пікассо з Фернандою зайшли в «глухий кут», і подружжя вирішилорозійтися, хоча офіційно не розлучалися до кінця листопада. За відсутностіФернанди Макс Жакоб і Аполлінер переконали Пікассо спробувати курити опій — відтак,митець перебуває між наркотичними мареннями і страхом поринути в апатію дотворчості. Палітра Пікассо набуває яскравих фарб: «Оголена жінка»(ісп. Mujer desnuda), «Танець вітрил» (ісп. La danza de los velos), «Квітина столі» (ісп. Flores sobre una mesa)[38]. В цей час майстерня Пікассообертається на справжній осередок дискусій і дебатів і не лише з приводу йоготворчості. Брак приносить туди свої роботи, а Матісс і Пікассо обмінюютьсякартинами: Матіссова «Глечик, куля і лимон» на Пікассову «ПортретМарґеріт» (портрет дочки Матісса Марґеріт)[38]. Відносини двох великихмитців, що являли взаємні кпини та негласне змагання, насправді ґрунтувалися наглибокому обопільному захваті один одним. Матісс казав, що ніхто інший небачить його твори як Пікассо, а Пікассові ніхто не здатний побачити, як він,Матісс. Період кубізму в творчостіПікассо, одним із винахідників якого він власне і був, і який є одним звизначальних у доробку митця, охоплює, згідно з дослідженнями мистецтвознавців,доволі значний проміжок від 1908 або 1909 до 1917 року. Традиційно виокремлюютьдекілька етапів (іноді з підетапами) кубізму Пікассо, які втім не мають чіткихрозподілів у датах:
перший етап,т.зв. «сезанівський кубізм» — застосування в структурі малюнкупростих геометричних форм (переважно трикутників), з яких формуються предмети,які виразно знаходять подібність із реально існуючими; у кольоровій гаміпереважають також «сезанівські» тони, щоправда більш «розмиті»— зелений та його відтінки (від салатового до брунатного), коричневий(болотяний), ліловий;
другий етап,т.зв. «аналітичний кубізм» — предмети або особи поділяються нагеометричні форми (зазвичай велике число маленьких, переважно тих жетрикутників); межі і обриси предметів/осіб розмиті і нечіткі.
третій етап,т.зв. «синтетичний кубізм» — носить декоративний і контрастнийхарактер, близький до символізму; переважно зображувані предмети (музичніінструменти, посуд, різні прилади та пристосування, напр. люльки для паліннятощо) мають дещо спільне з реальними предметами, але водночас фактично єалегорією до якихось понять, настроїв, ситуацій тощо.
Еволюцію кубізмуПікассо видно з трьох його робіт:
/>
«Жінка звіялом», 1909, зразок«сезанівського» кубізму
/>
ПортретКанвайлера, 1910 зразок «аналітичного» кубізму
/>
«Скрипка тагітара», 1913 зразок «синтетичного»кубізму
Маючи «Авіньйонськихдівчат» як відправний пункт, Пікассо і Брак взялися розробляти кубізм якнапрямок образотворчого мистецтва, закінчивши в основному цей процес у 1908році. Кубізм мислився як відхід від "ілюзорності зображуваного",відкидання природного опису на користь абстрагування як композиції, так іструкутури, простору, зрештою змісту твору. Ця техніка, започаткована Пікассо іБраком, мала чимало послідовників, як з їхнього кола, так у подальшому в іншихкраїнах.
У січні 1908 рокуМатісс відкрив свою школу, названу Академією його імені (фр. ÁcademieMatisse), з іншого ж боку його непокоїли послідовники Пікассо (Брак, Дерен) таприязнь того до Гертруди Стайн, що зростала. На травневому «Салонінезалежних (митців)» демонструвались перші композиції в стилі кубізмупензля Андре Дерена та Жоржа Брака, що однак не викликало захоплення в критики,ані коментарів з боку Пікассо, творів якого, як ідейного натхненника новогостилю, не виставляли. По закриттю салона Брак виїздить у селище Л'єстак(L'Estaque) на Французькій Рів'єрі неподалік Марселя аж до вересня ц.р., девлітку створює пейзажі, кубістичні мотиви яких, зокрема, відсутністьперспективи і геометричні форми є радше не винайденням митця, а механічнимзастосуванням прийомів, створених Сезанном. Сам же Пікассо в цей час переживаєнелегкий психологічно період. Навесні від передозування суміші наркотиків уBateau-Lavoir помер його друг, німецький художник Віґгельс (Wieghels), щоспонукало Пікассо та Фернанду кинути вживати опій — вважається, що «Композиціяз головою померлого» (ісп. Composición con cabeza de muerto),завершена наприкінці весни, могла бути саме своєрідним спомином-меморіалом назагибель Віґгельса. На літо Пікассо орендує садибу в 60 км північніше Парижа, де не стільки творить, як відновлюється після перенесеного нервовогонапруження. Таким чином, саме наприкінці весни — влітку Пікассо і Бракпаралельно творять у новому стилі, спрощуючи, майже нівелюючі первинні формипредметів, граючись із перспективою, світлотінню, кольорами тощо. У палітріПікассо починають переважати гама коричнуватих, сірих і зелених кольорів.
/>
Картина «Трижінки»
На вересневомуПаризькому салоні літні пейзажі Брака журі на чолі з самим Матіссом відмітає.Вважається, що са́ме критикуючи ці роботи, Матісс уперше вжив терміникубіст та кубізм — принаймні зі слів Аполлінера ця версія стає офіційноюпочинаючи з 1912 року. Каталонський письменник Жозеп Палау-і-Фабр (Josep Palaui Fabre) стверджує, що від осені 1908 у творчості Пікассо починається т.зв. «зелений»період: натюрморти, переважно з їстівним, що він малює в цей час, демонструютьформальну стилізацію, схожу на сезаннівську, де форми редукуються до конусів,циліндрів та сфер. Ця геометрична стилізація призводила до втрати повноти формипредметів. До кінця жовтня 1908 року Пікассо завершив картину «Три жінки»,в якій впливи «африканського» періоду поєднуються з новою стилістикоюкубізму.
На експозиції вгалереї Даніеля-Генрі Канвайлера (Daniel-Henry Kahnweiler) наприкінці рокукубістичні роботи Брака критики сприйняли вже тепліше. Тієї зими Брак і Пікассомайже щодня обмінювалися творчими ідеями, їхня дружба поновилася й зміцніла.Натюрморти з фруктами, майже за Сезанном, — ось тематика творів обох митців —Пікассові «Компотниця» (фр. Le compotier), «Натюрморт з рибинамиі пляшками» (ісп. Naturaleza muerta con pescados y botellas). На початку1909 року Пікассо закінчив полотно «Хлібини і фруктовниця з фруктами настолі» (фр. Pains et compotier aux fruits sur une table). В цей часПікассо постійно спілкувався та обмінювався ідеями з митцями Андре Дереном іАнрі Руссо.
Попри нерозуміннябільшістю людей картин Пікассо, купували їх добре, — митця заповажаликолекціонери мистецтва, він — друг Стайнів (які і придбали його «Трьохжінок»), його клієнтами є також швейцарський колекціонер Герман Рупф(Hermann Rupf) і збирач мистецтва Дютільоль (Dutilleul, клієнт Ж.Брака) — такимчином, видається, період матеріальної скрути для Пабло Пікассо минувсябезповоротно.
У березні 1909року в Mercure de France у статті критика Шарля Моріса (Charles Morice) упершез'явився новий термін кубізм.
У травні Пікассота Фернанда вирушили до Барселони навідати родину й старих знайомих; тут же вмайстерні барселонського друга Пікассо намалював портрет Мануела Паллареса.Потім вони переїхали до його садиби в Таррагоні (у селищі Орта де Ебро/Horta deEbro) — Пікассо опинився у місці, яке свого часу, 11 років тому, дарувало йомутворче натхнення. Тут він намалював чимало натюрмортів, численні портретиФернанди, серед них Femme nue dans un fauteuil та Buste de femme (Fernande),багато пейзажів — Le réservoir (Horta d'Ebre), Briqueterie àTortosa. Pressoir d'olive à Horta de Sant Joan (L'usine) і Maisons surla colline (Horta de Ebro). Мистецтвознаці, зазвичай, вважають роботи цьогоперіоду початком аналітичного кубізму. Сам Пікассо пізніше казав: «Ямалював те, про що думав, а не те, що бачив».
У пейзажах Ортаде Ебро пензля Пікассо — відхід від природних форм, простір є аморфним черезвідмову від традиційної перспективи, плани ламані за рахунок геометризації, грасвітла є довільною.
У вересні 1909року фінансово незалежний Пікассо поселяється в апартаментах № 11 на бульваріКліші (Clichy) у престижному центрі Парижа. Привезені сюди роботи літньогодоробку в новому стилі на виставці, організованій Волларом, критика та публікасприйняли прохолодно, втім група обраних культуртрегерів на чолі з Г.Стайн іЩукіним і далі їх купують. Замкнувшись у своїй новій студії, Пікассо розробляєконцепцію кубізму, який у цей час поділяє не лише з Браком, а й з групою митцівз Монмартру — в першу чергу Дереном, також Фернаном Леже та іспанцем ХуаномГрісом (Juan Gris), а кубізм з конструктивізмом ширяться вже Європою (КазимірМалевич, Піт Мондріан тощо).
Вже 1909 рокуПікассо створив низку портретів, в яких, з їхнім особливим розумінням простору,редукцією кольорової гами до сірих, зелених і вохритсих, проглядає концепціяаналітичного кубізму, в якому Пікассо створив серію портретів у 1910 році —Амброїза Воллара, Вільгельма Уде (Wilhelm Uhde)[47], Даніеля-Генрі Канвайлера.Роботи ці, попри (а може завдяки) їх відірваності від натури, творилися довго,в числених сесіях з моделями.
Літо 1910 рокуПікассо та Фернанда провели в Кадакесі (Жірона, Каталонія, Іспанія) в будинкубіля самого моря, де їм компанію склали Дерен та його дружина. Після відпочинкуПікассо приїхав з купою незакінчених кубістичних робіт, які доводив уже допуття в Парижі.
Взимку 1910—11рр. тривали співпраця і взаємообмін ідеями між Пікассо та Браком, причомуподеколи важко визначити, від кого виходили ідеї і навіть відрізнити роботидвох митців, які зрештою прийшли до синтетичного кубізму, який у своєму аналізіоб'єктів так відривався від дійсності, що в принципі межував із власнемистецтвом, — митці стояли на порозі винайдення колажу.
У липні 1911 рокуПікассо поїхав до Серета (Céret) в Північній (Французькій) Каталонії, аФернанда Олівьє та Жорж Брак приєдналися до нього в серпні — обидва митціпродовжили співпрацю над розробкою кубізму. До Парижа Пікассо повернувся 5вересня. На паризькому осінньому салоні була представлена зала кубістів, однакробіт винахідників стилю — Пікассо та Брака там не було, що викликало хвилюобурення в критиків і світовій пресі.
Тієї осені 1911року стались зміни в особистому житті Пабло Пікассо — його стосунки з Фернандоюдали тріщину, натомість його подругою і «музою» стала Єва Ґюель (EvaGouel, справжнє ім'я — Marsel Umber), жив митець у Сереті з наїздами до Парижа.
Перші колажі таперші компіляції Пікассо почав створювати у 1912 році: Nature morte à lachaise cannée, Guitare (s) en carton. 18 травня Пікассо залишив Серет іпереїхав до Авіньйона, влаштувавшись у будинку в його передмісті в червні. 18грудня 1912 року Пікассо та Канвайлер підписали лист-угоду. Знову до СеретаПікассо разом з Євою Ґюель приїхали 10 березня 1913 року.
Цей доволізначний, як на змінюваність у настроях і творчий пошук митця, період утворчості Пікассо став часом творення робіт-колажів у стилі синтетичногокубізму — художник навмисно не приділяє увагу кольору, натомість вільний утематиці, особливо це унаочнюється на т.зв. «герметичному» етапі —відбувається прощання з натурою, незмінною в ранніших творах митця. Все цезавершується «кришталевим» періодом, коли картини обертаються на грукольорових форм у просторі і глузду геніального художника. Не варто забувати,що на митця не могла не вплинути загальна політична ситуація в Європі, а саме —Перша світова війна, що стала періодом розлучення з багатьма друзями ізнайомими (в тому числі і близьким другом і колегою Жоржем Браком), а такожособиста драма — тяжка хвороба і передчасна смерть коханки-музи Єви 14 грудня1915 року.
Мандрівка доІталії, що збіглася в часі із закінченням війни, упродовж якої Пікассознайомиться з італійським мистецтвом, від давнини, римської доби, Реніченцо ідо сучасного йому, а також контракт з Російським балетом зумовили в творчостіПікассо період, який називається «класичним» — геніальний майстердовершеного малюнку приділяє найбільшу увагу людському обличчю з вираженими наньому емоціями, лишивши все решта в затінку.
Під час Першоїсвітової війни Пабло Пікассо мешкав у Римі (разом із Жаном Кокто) на вулиціМарґутта (іт. Via Margutta), аж до 17 лютого 1916 року; потім — у Парижі. Середстворених картин цього часу — El italiano, El arlequín і La mujer delcollar.
На початку весни1917 року Кокто, що співпрацював тоді з Російським балетом, представив ПікассоСергієві Дягілєву. Са́ме останній запропонував Пікассо створити ескізидекорацій до майбутнього балету. Розпочавши працю над декораціями, ПаблоПікассо знайомиться з багатьма музикантами і театралами, зокрема з композиторомі диригентом Ігорем Стравінським, учасниками трупи Дягілєва тощо. Пікассозакохався в балерину трупи Ольгу Хохлову й підтримував із нею романтичнийзв'язок.
Наприкінціберезня 1917 року Пікассо вирушив у творчу подорож до Неаполя і Помпеїв.Повернувся лише під кінець квітня. 18 травня відбулася прем'єра постановкиЛеоніда Мясіна балету «Парад» з декораціями авторства Пікассо. Також Пікассостворив ескізи декорацій Російського балету Дягілєва (на музику Еріка Саті).Пізніше, в червні 1917 року, Пікассо вирушив з трупою Дягілєва і Ольгою доМадрида, а 12 липня на його честь влаштували бенкет у Барселоні.
Від 23 січня до15 лютого 1918 року Пікассо та Матісс виставляли свої роботи в паризькійгалереї Поля Ґійома (Paul Guillaume).
12 липня 1918року Пабло Пікассо і Ольга Хохлова взяли шлюб з вінчанням у російськійправославній церкві в Парижі. Жан Кокто, Макс Жакоб і Ґійом Аполлінер виступилина весіллі митця як свідки.
Улітку 1918 рокуПікассо відвідав Біарріц — так з'явилась картина «Купальниці» (Las bañistas).
У травні 1919року Пікассо виїхав до Лондона, щоб працювати над декораціями до балету ElTricornio на музику Мануеля де Фальї (Manuel de Falla).
Улітку 1919 рокуПікассо знову в Біарріці, згодом разом з Ольгою у Сен-Рафаелі на Лазурномуузбережжі.
СтворюваніПікассо в цей час картини є далекими від кубізму — вони мають прозорі обриси,легкі тони, правильні риси облич і фігур, через що зазначений період утворчості Пікассо називають «реалістичним» або «класичним/неокласичним».Митця страшенно критикують за зміну творчого стилю, як це було і з кубізмом. Навсі закиди художник відповів у одному з тогочасних інтерв'ю: «Щоразу, колия хочу щось сказати, я кажу це в той спосіб, який відповідає моїм відчуттям, якце слід сказати»
4 лютого 1921року народився первісток Пабло й Ольги — також Пабло. Літо 1921 року Пікассо разом з Ольгоюта немовлям провів у Фонтенбло. Тоді художник написав картини «Жінки біляджерела» (ісп. Las mujeres en la fuente) і «Троє музик» (ісп.Los tres músicos). У червні 1922 року під час відвідин Бретані митецьстворив одну з найвідоміших своїх тогочасних робіт «Дві жінки, що біжатьпляжем» (ісп. Dos mujeres corriendo por la playa). У грудні того ж рокунамалював декорації до «Антіґони» Кокто. 1923 року літні вакаціїПікассо провів на Лазурному березі, написавши картину «Флейта Пана»(La flauta de Pan); наступного, 1924-го влітку митець знову на півдні Франції —працював над своєю книгою Carnet de dessins abstraits, намалював картину Paulde arlequin. У атмосфері всенародноговизнання і популярності, а також фінансової стабільності 1920-х років ПаблоПікассо створює картини, позначені поверненням до фігуризації та класицизму,власне неокласицизму (Tres mujeres en la fuente, 1921), та навіяніміфологічними сюжетами (La flauta de Pan, 1923). 1925 рік став роком радикальної змінинапрямку у творчості Пікассо. Митець починає малювати агресивні картини, майжебрутальні, зображуючи деформовані тіла, постаті в конвульсивних позах, щозгинаються під тиском сліпої люті та скаженої істерики (Mujer en un sillón,1926; Bañista sentada, 1930). В дечому творчі пошуки Пікассо цьогоперіоду (1925—36 рр.) відображають важкий період його сімейного життя йсигналізують про подальший розвиток особистості самого митця[54]. Безперечно,художник у цей час близький до сюрреалізму, але має свій власний неповторимийшлях, що є більш прагматичним і глибшим за «сновидіння на полотні»,які намагалися втілити «чисті сюрреалісти».
/>
«Танець»,1925
У червні-липні1925 року Пікассо завершив роботу над картиною «Танець» (ісп. Ladanza) і намалював «Купальницю» (фр. Le Baiser). 14 листопада ц.р.він узяв участь у першій виставці сюрреалістів у Галереї П'єр (Galerie Pierre).
Наприкінці 1926року митцем створена картина «Митець та його модель» (ісп. El pintory su modelo), позначена, на думку мистецтвознавців, враженням від зустрічі зновою «музою» Пікассо Марі-Терезою Вальтер (Marie-ThereseWalter)[55]. Під час першої зустрічі дівчині було лише 17 років, але саме їйсудилося стати новим великим коханням художника. Для неї Пікассо згодом придбаєзамок Божело (Boaugeloo), де вона тривалий час існуватиме лише для нього,будучи його вірною подругою і моделлю, героїнею картин «Дзеркало», «Дівчинаперед дзеркалом» (обидві — 1932), скульптури «Жінка з вазою»(нині розміщена на усипальниці художника). 1935 року Марі-Тереза дасть життядочці Пікассо Майї, але вже напередодні 1936 року Пікассо покине пані Вальтеріз немовлям, і це при тому, що офіційно митець лишатиметься нерозлученим зОльгою Хохловою аж до її смерті 1955 року.
У січні 1928 рокуПікассо виконав великий колаж «Мінотавр». Потребуючи технічноїдопомоги для створення скульптур із заліза, художник започаткував творчуспівпрацю з каталонським скульптором Хуліо Гонсалесом (Julio González),знайомим йому ще за періодом барселонської кав'ярні «Чотири кота», щожив у Парижі, починаючи від 1900 року. Цей творчий союз, що тривав напротязі1928 — липня 1932 років виявився доволі плідним: напр., скульптура «Жінкав саду» (ісп. La mujer en el jardín, весна 1929 року).
Літо 1929 рокумитець востаннє провів у Бретані. Пікассо намалював «Оголену в червономуфотелі» (фр. Grand nu au fauteuil rouge), а у лютому 1930 року картину «Розп'яття».У січні 1931 року створив полотно «Дві постаті на краю моря» (фр.Deux figures au bord de la mer), у березні — «Натюрморт на кругломустолику» (фр. Nature morte sur un guéridon). У цьому році такожбуло опубліковано дві важливі книжки, проілюстровані Пікассо: «Метаморфози»Овідія (Лозанна: Skira) та Le Chef d'œuvre inconnu Бальзака (Париж:Ambroise Vollard).
Влітку 1931 рокуПабло Пікассо придбав замок Божело (80 км на північний схід від Парижа), і осів там з Марі-Терезою. На цей час припадають численні роботи митця, натхненніВальтер, — зокрема, портретні картини («Дівчина перед дзеркалом», «Жінказ квіткою» — обидві 1932 року) та скульптури голів Марі-Терези.
У цей же час, асаме наприкінці червня 1932 року демонструвалась ретроспектива картин Пікассо впаризькій Галереї Жорж Петі (Georges Petit), потім у виставковій залі в Цюриху(Швейцарія).
У 1932—1934 рокахПікассо, захопившись скульптурою, створив серію сюрреалістичних творів: «Жінка,що лежить» (1932), «Чоловік з букетом» (1934), а такожпродовжував створювати металічні конструкції за участю Х.Гонсалеса.
Від вересня 1933року Пікассо знову звернувся до теми кориди (картина «Смерть тореро»/ ісп. La muerte de un torero). Особливо був відданий їй у період від червня довересня 1934 року — серія малюнків, картин і гравюр, що забражують биків.Натхненням до роботи була і поїздка в серпні 1934 року (разом з Ольгою таПабло) до Іспанії, де відвідував бої биків у Бургосі та Мадриді, оглянув Музейкаталанського мистецтва у Барселоні тощо. До цього часу належать такожскульптури Femme au feuillage та Femme à l'orange.
У 1936 році, роціпочатку Громадянської війни в Іспанії, Пікассо отримав посаду директоранайбільшого в Іспанії мадридського художнього музею Прадо, але вже на початкусерпня покинув Мадрид, виїхавши до Мужена. Тоді ж він зустрівся зі своєю новою «музою»— югославкою Дорою Маар (Dora Maar).
Від 1930-х роківу творчості Пікассо з'являється його ключовий аспект і зображення — «бик,Мінотавр». Митець створив серію робіт із цим персонажем (цикл «Мінотавромахія»,1935), виклавши власну версію цього відомого міфу. Згідно з Пікассо,бик/Мінотавр уособлює вбивчу руйнівну силу, взагалі війну і смерть. Цей образвідтоді присутній у багатьох наступних творах митця.
Картина «Герніка»стала апогеєм творчості митця цього періоду й однією з найвідоміших у доробкухудожника. Твір є протестом проти фактично повної руйнації міста Герніка вБасконії (на півночі Іспанії) 26 квітня 1937 року під час йогоавіабомбардування союзниками генерала Франко — німецькими та італійськимифашистами в ході Громадянської війни в Іспанії. Це — велике (бл. 8 завдовжки і 3,5 метрів заввишки) монохромне (чорна, біла і сіра фарби) полотно виконано в характерній для Пікассосюрреалістичній манері. Писати картину художник почав 1 травня 1937 року.Процес написання полотна, який розтягнувся до закінчення червня, доволідокладно зафіксувала на фотоплівці тогочасна пасія митця Дора Маар, яка,власне, і відома цим, в першу чергу. Полотно символізує жахіття війни, трагедіюсмертей тисяч ні в чому неповинних жертв військового протистояння. Саме його івиставили на Іспанському Республіканському павільйоні на Всесвітній виставці уПарижі того ж року.
Збереглась такабайка-свідчення, пов'язана з картиною. Німецькі офіцери зробили обшук упомешканні Пікассо і, побачивши на столі світлину «Герніки»,запитали: «Чи Ви зробили це?» На що Пікассо парирував: «Ні, нея. Це зробили ви».
Цього ж, 1937-гороку, Пікассо створив низку естампів, проникнутих підтримкою республіканців інесприйняттям режиму Франко, серед яких осібне місце належить картині «Мріїі побрехеньки Франко» (ісп. Sueños y mentiras de Franco) —генерал-диктатор змальовується митцем як бездушна, підла і гротескно збільшена «машинавбивств і нещасть». У червні ц.р. Пікассо ілюстрував поему під тією жназвою карикатурами на Франко.
Під час Другоїсвітової війни Пабло Пікассо жив у різних місцях Франції. У цей час вінпідтримував Французький рух Опору, зокрема, поділяв погляди комуністів, навіть1944 року долучився до лав Комуністичної партії Франції. Твори митця цьогоперіоду (між 1942 і серединою 1944 років) — все ті ж голови биків, жахіттявійни, біль і трагедії, які вона несе.
У травні 1943року Пікассо познайомився з Франсузою Жільо (Francoise Gilot), яка сталачерговим захопленням митця. Паризьке повстання у серпні 1944 року Пікассопережив з Марі-Терезою Вальтер. У жовтні цього ж року на осінньому салоні демонструваласьретроспектива картин Пікассо. Влітку 1945 року художник розстався з Дорою Маар,і вже у листопаді до нього жити переїхала Франсуаза.
По закінченнівійни картини Пікассо стають більш оптимістичними, життєрадісними, як це виднонавіть із назви циклу його робіт 1946 року «радість жити», власне якуі відчував митець. Зв'язки з комуністами позначились, меншою чи більшою мірою,на повоєнній творчості і доробку Пікассо (між 1946 і 1953 роками).
1946 року ПаблоПікассо створив монументальний ансамбль з 27 панелей і картин для замкуҐримальді в Антибі (згодом тут розміститься міський музей художника).Панель-триптих у першій залі має назву «Радість життя» (назвузапозичено в «колеги по цеху» Матісса). Всі роботи циклурепрезентують гармонію природи та екзистенції: змальовані Пікассо фавни,русалки, кентаври, інші казкові та міфологічні створіння відбивають почуттязадоволення життям художника.
У 1956 роціПікассо створив «Купальників» (ісп. Los Bañistas) — скульптуриз дерева, які згодом вилив у бронзі. Також намалював «Майстерню „Каліфорнію“(ісп. El taller de la California).
2 березня 1961року у Валлорісі 80-річний Пабло Пікассо взяв шлюб з 34-річною красунею ЖаклінРок. Вона стала його останнім „натхненням“ до життя і творчості. Длясебе і коханої митець придбав віллу Notre-Dame-de-Vie в Мужені біля Канн, деусамітнився й віддався творчості.
/>
Автопортрет, 1965
У Мужені ПаблоПікассо продовжує створювати варіації на теми полотен відомих митців (Моне,Гойя, Веласкес) у властивій йомі вільній кубістичній манері, а також створюєроботи: La Femme aux bras écartés, La silla, La mujer y los niños,Los Futbolistas тощо.
Для останньогоперіоду творчості художника (1960—1965 рр.) характерні жіночі портрети(портрети Жаклін Рок) та автопортрети. Жаклін залишалась останньою, до кінцявірною Пікассо жінкою. Вона турбувалась про художника, стежила за йогосамопочуттям, коли він хворів (наприкінці життя Пабло майже цілком осліп іперестав чути).
На схилі життяПікассо так казав про смерть: „Я весь час розмірковую про смерть, це єдинажінка, яка була вірною мені протягом усього життя“.
Пабло Пікассо,геніальний митець ХХ століття і мультимільйонер, помер 8 квітня 1973 року вМужені у 92-річному віці. Його поховали біля власного замку Вовенарґ.
3. Кубізм ЖоржаБрака
Кубізм оголосив,що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення навколишньогосередовища, а за словами Пабла Пікассо, художник має відображати на картині нете, що він бачить, а те, як він відчуває побачене. „Що мене дуже привабило і щостало головним напрямом кубізму – це матеріалізація того нового простору, якийя відчув.“ Жорж Брак
Спочатку вонианалітично руйнували звичні образи предметів, „розбиваючи“ їх наокремі форми і просторові структури. У 1912 році вони почали працювати втехніці колажу та аплікації і захопилися зворотнім процесом — синтезуваннямоб'єктів з різнорідних елементів. „Кубізм — найбільш повна і радикальна художня революція з часівРенесансу“. Дж. Голдінг. Одною із цікавих особливостей було те, що кубіст зображали на своїйкартинах предмети із різних ракурсів, але Жорж Брак пішов далі і робив це ж,але із одним.
/>
Жінка з гітарою.
За легендою назватечії пішла після того, як Андре Матіос, побачивши картину Брака „Дім вЕстаці“, сказав, що вона начебто зроблена із кубиків, тому і кубізм.
Під час війниЖорж мобілізували. На фронті він отримав поранення у голову і лише в 1917 роціповернувся до живопису. У цей час художник поступово відходить від кубізму ішукає прийоми виразності за межами цього напрямку.
/>
Дім в Естаці
/>
Трубка таскрипка.
На цій картинітрубку ми бачимо одразу, а от скрипку ще треба „пошукати“. У верхнійчастині картини можна побачити початок скрипки, а ось далі вже має попрацювативаша уява.
/>
Глек та скрипка
Висновок
Перша світовавійна поклала кінець творчості багатьох кубістів. Найбільш яскраві прихильникикубізму: Брак, Леже, Метсенже, Глеза, Війон і Лот були мобілізовані на фронт.Лафресне звільнений від військової повинності і Маркус поляк за походженнямпішли на фронт добровольцями. Багато хто з них, звісно, невдовзі повернуться зфронту і продовжать працювати до кінця війни. У той же час нове поколінняхудожників (Хайден Вальмье, Марія Бланшар) сприйме мова кубістів, але ніхто неповернеться до передвоєнної пори. Пікассо, Гріс і Делоне продовжать працювати вманері створеної раніше, але близько 1917 сам Пікассо покаже приклад невірностікубізму, коли він зробить декорації для балету „Парад“ у „помпейськомустилі“. Багатьох це збентежило: новатор, спокусив стількох художників,повернувся до традицій. У пресі з'явилися критичні замітки про „художника-Хамелеон“.Незабаром до фігуративні формам повернуться Метсенже Ербен і Лафресне а ДжиноСеверин самий кубістичні серед футуристів публічно відречеться від кубізмувидавши книгу „Від кубізму до класицизму“ (»Du Cubisme auclassicisme" J. Povolozky Paris, 1921) повну лютої критики сучаснихживописних методів. Інші кубісти кинуться до різних напрямків: Дюшан і Пікабіа- до дадаїзм, Мондріан — до повної абстракції, Леже Маркус, Глеза Ле Фоконье іВійон — до більш індивідуальній манері. Лише Гріс залишиться абсолютно вірнакубізму і приведе його до завершення. Не буде перебільшенням сказати що післявійни хоч і з'являлися окремі кубістичні твори кубізм як історичний феноменпрактично закінчився.
Списоквикористаної літератури
1. Костеневіч А.Г. Від Моне до Пікассо, Аврора,Ленінград, 1989.
2. Нова Філософська Енциклопедія. Т. 1. М., Думка, 2000.
3. Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія 2000.Електронна версія.
4. Пікассо: СБ статей про творчість. М., 1957.