Міністерствоосвіти і науки
Львівськийнаціональний університет імені Івана Франка
Факультеткультури і мистецтв
Кафедратеатрознавства і акторської майстерності
Есе
натему «Міф міста Львова»
Виконала студентка
Групи КМК – 31
Крижевич Юля
Перевірила Рибчинська З.
міф стародавній львів культурний семіотика
Львів,2011
Згідно,літературної енциклопедії міфи найчастіше відносять до феноменів, щохарактеризують ранню культурну свідомість, як «оповіді, в яких в образнійформі отримали відображення примітивні уявлення стародавніх народів».«Зазвичай маються на увазі сказання про богів, духів, обожнених абопов'язаних з богами своїм походженням героїв, про першопредка (...)».Застосування поняття «міф» та його похідних до опису феноменівсучасного мислення здійснюється не цілком чітко н носить іноді метафоричнийхарактер. Наприклад, говорять «міф», маючи на увазі«вигадка». Іноді про міф говорять у зв'язку з процедурою зведеннясмислів аналізованого тексту до архетипних прообразів. У ряді випадків, однак,згадують про «міфи XX століття» або більш раннього часу в прямомусенсі, вважаючи тим самим можливість міфотворчості в суспільній свідомостіНового і Новітнього часу.
Власне,культурний міф міста, може розумітися як «система уявлень, що задають смисловийпростір, в якому відбувається інтерпретація усіх складових історії міста, йогоархітектурного середовища та культурних традицій» або у ширшому розумінні цьогоозначення — як такий собі узагальнений образ міста. Причому, міф цей (якконструкт міфології) є набагато більш конкретно-описовим, ніж власне історіяміста.
Міф поєднує всобі історичні відомості (діахронічний аспект) і пояснення цього, а іноді імайбутнього (синхронічний аспект). На зорі містобудування культурний міф міставідтворював картину світу в образі міста.
В історіїгромадськості Львова міфотворчість виступає у ролі першої синкретичної формисвідомості просторово-часових властивостей навколишнього середовища людини, іодночасно — способом освоєння іншої форми цієї ж дійсності, інформаційнихпроцесів, спираючись на які можна реконструювати досвід. На відміну від науки зїї просторово-часової формою організації досвіду, де міфологія виключно«навантажена» аксіологічними нашаруваннями, завдяки яким стає буття набуває длясуб'єкта всю повноту ясності та визначеності.
Тому, укультурному міфі сучасного Львова, як культурної столиці України, панують двітенденції. З одного боку, пріоритет новизни і винятковості всього і вся, зіншого – прагнення зберегти безперечні культурні цінності. У результатісоціокультурний простір міста характеризується ущільненням смислової структури.
Звичайно, щоЛьвів далеко не єдине з міст, що мають свою фольклорну та літературну історію(пор.: «міф Києва», «венеціанський міф», міфи Кракова, Парижа,і т.д.), хоча, може бути, він – найпроблемніший у цьому ряду, адже у сприйняттісхідних українців випливає уявлення про Львів, як про місце локалізаціїсепаратизму, шовінізму, націоналізму та ксенофобії. Але, якщо ми застосовуємо увсіх цих випадках поняття «міф», то слід ясно усвідомлювати ознака,що дозволяє вважати схожими «міф міста», при всій відмінності їхреального змісту. На погляд Леві Строса, таким загальним для всіх подібних«територіальних» міфів властивістю може бути названа функція маркера,свого роду покажчика, за допомогою якого колективний автор даного міфу (нимможе бути етнос, рід, нація, інші єдності) виділяє деякий особливо значнасоціальна та географічне простір. Наприклад, в античній історії «римськийміф» — ідентифікатор римського полісного громадянства; аналогічним чином«олімпійська міфологія» функціонувала як ідентифікатор еллінськогосвіту. У ракурсі цього есе можна прийняти, що за своєю функцією міф (древнійчи, новий чи) є колективно виробленим образом соціального простору, істотноважливий для групової та індивідуальної само ідентифікації львівської спільноти.
Перейдемо тепердо розгляду «львівського міфу» з точки зору його відповідностіприйнятим поданням. На думку Даріуша Чаї: «Великі міфогенні міста – Париж,Петербург, Краків, Львів – є міфотворними не тому, що ми їх створили, а тому,що вони такими вже були, коли ми сюди прийшли… Якщо говорити ваше місто, то внього наскільки багата, героїчна історія, що Львів не потребує вигаданих міфів.Тут нема що вигадувати. Треба брати й користати з історії, з того, що тут булоі є досі. Єдине, що можна й варто робити в процесі своєрідного міфотворення –піднімати з минулого забуте чи непомічене, акцентувати увагу на тому, чого іншіне помічають – лише так можна розвинути нові історії на основі старих міфів».
Якщо закритиочі, то на запитання: «Чим власне знамените місто Лева?», — в уяві кожногопостане саме його неповторна архітектура. Звичайно, що багатогранність іскладність людської життєдіяльності із розвитком культури привели до того, що«всередині будівлі нині проходить більша частина життя людини, і навіть самаприрода, в якій він перебуває, і діє, приймає архітектурно-організованийпорядок. А, скільки тут (як і в інших спорудах) відклалося звичок часу,соціальних та особистих смаків, скромних і претензійних домагань, різнихпонять, уявлень, почуттів». Ось, вже декілька століть антропогенне середовищеЛьвова є зримим втіленням соціальної дійсності, сприйняття і розуміння якого«неминуче переходить від самої прозаїчної дійсності до міфу». У результатіміфічні події, що відбуваються в нашому місті, «набувають життєвість реальнопережитих фактів».
У Львові реальніта міфічні теми чергуються між собою, що так чи інше прискорює темпи сприйняттягородян уявлення про місто:
По-перше засобимасової інформації докладно «змушують нас дивитися на події у Львові в їхнійпроекції на міфічний континуум». Тому у зв'язку з цим набуває особливийінтерес розгляд в рамках сучасних стандартів наукової раціональності різнихграней виникнення і функціонування культурного міфу міста. Водночас, ДаріушЧая, у інтерв’ю газеті «Каменяр» проголосив: «Міф, якщо він правдивий,твориться поза нами, без нас… Не йдеться про те, що хтось їх прищеплює, рештавірять, а як наслідок отримуємо міф… Найтриваліші і найзначніші міфинароджуються та існують самі собою…
Звісно, міфможна вигадати. Приклад – комунізм. Але, на щастя, знаємо, що сталося зкомуністичними міфами. Те саме відбувається і з неправдивими міськими міфами…Тобто штучні богатирські, тріумфальні міфи заради того, щоб більше комусьподобатися або дорожче себе продати, рано чи пізно знецінюються, стають нікомуне потрібними, відмирають…».
По-друге,вивчення змісту, структури і соціальних функцій культурного міфу міста,виявляючи нові обставини виникнення і розвитку феномена, розкриває істотні рисисучасної фази соціокультурного розвитку, виявляє моменти подібності тавідмінності з минулими часами і іншими цивілізаціями.
Духовно-моральнийвимір процесу взаємодії людини з середовищем предметно-просторового оточення,виявлення міфо-символічних характеристик суспільної свідомості стає ключовимзавданням, розуміння якої в рамках наукового дослідження дає можливістьсформувати нові підходи до проектування середовища, які відповідають на викликиXXI століття і забезпечує гідне існування цивілізації.
По-третє,звернення до культурної міфу міста є умовою формування в суспільстві настроїв,що відповідають актуальним завданням стратегічного планування регіонального танаціонального розвитку, що враховують можливості різнорівневих системрозселення в складних обставинах реформування Львова. Наприклад, словосполучення«український П'ємонт», яке так люблять деякі львів'яни, всіма трактуєтьсяпо-різному. Найчастіше так намагаються підкреслити особливе значення Львова установленні самостійної України.
Культурний міфсучасного Львова вже не обмежується заміною причинно-наслідкового зв'язку самепрецедентом — розуміння походження Львова, як його сутності. Будучи формоюсвітосприймання, формою духовної культури людства, міф не розмежовуєміфологічний і сучасний періоди, хоча в ньому і присутня непереборно особливиймомент заснування міста і якісь «вузлові» точки його історії. Вінвикористовується в якості своєрідної знаково-символічної системи сприйняття ірозуміння міського життя і світу, тобто формується і розвивається унайтіснішому зв'язку з соціокультурним контекстом.
Створюючианалогову, символічну картину всього, що відбувається в місті, міфічна думкаробить його більш зрозумілим. Саме, тому культурний міф Львова продовжуєзберігатися поруч з елементами наукового знання і водночас впливає на поведінкусоціального суб'єкта та індивіда. У міфі нашого міста відбиваєтьсявзаємозалежність людини і міського середовища, причому характер цієї залежностівстановлює соціальний час.
Культурному міфуміста, як «раю для інтелектуалів», не властиво однозначне уявлення дійсності;він забезпечує відкритий (не завжди піддається визначенню в деталях) іпостійний процес збільшення, спотворення або втрати знання соціального суб'єктапро Львів. Обмеженими і специфічними можливостями аналізу та інтерпретаціїфеномена міста засобами культурного міфу міста протистоїть багато аспектність(комплексність) відображення дійсності.
Неоднозначністьі рухливість змісту культурного міфу сучасного Львова є наслідком «мозаїчності»і постійних трансформацій структур сприйняття і розуміння дійсності городянами.
Неможливістьоперативного корегування картини світу і складність сучаснихприродничо-наукових теорій постійно підтримують соціальний запит на «м'якіформи раціональності», в яких деякі елементи знання підмінені метафорами,символами, міфами. Так, завдання побудови загальної картини взаємодії індивідаі соціального суб'єкта з міським середовищем ставить дослідника переднеобхідністю осмислення феномена культурного міфу міста, що є значущим чинникомобумовленості соціального життя.
Лише в маломуступені культурний міф міста має «аналітичний» характер, що полягає вущільненні інформації про місто шляхом виключення «несуттєвою» її частині та вупорядкуванні за ступенем важливості. Міф міста менше за все орієнтований наідентифікацію тотожного та ізоморфного, тому в центрі його уваги аналогії,моделювання, «функціоналізіро-ванні» явища культурного життя. Структуракультурного міфу міста інваріантна, але зміст різних елементів і характер їхвзаємодії дуже рухливі й залежать від соціокультурного контексту.
З одного боку, безперервноускладнюється міське середовище вимагає побудови адекватних семіотиків системміж об'єктом і суб'єктом сприйняття, високого ступеня підготовленостіостаннього для прочитання і розуміння сенсу того, що відбувається. З іншогобоку, прискорення темпу життя і потужний «забиває» інформаційний фон (а часто — «інформаційне сміття» призводять до редукції сприймання смислів і спонукають доміфосимволістичного сприйняття дійсності.
Середоб'єктивних передумов виникнення і розвитку культурного міфу міста певне місцезаймає характер організації середовища предметно-просторового оточення.Сучасний Львів може бути витлумачений як гіпертекст — система багатошарової танелінійної організації інформації. Смислове утримання міських просторів необмежена буттям матеріальних форм, але будучи закономірно організованими,останні мають образний зміст, що визначає складну структуру масиву символічнихзначень, що беруть участь у формуванні міфу міста. У результаті матеріальніоб'єкти (антропогенні та модифіковані технічними засобами природні) виступаютьу вигляді сукупності: а) значень, інваріантних для даної культури; б)особистісного сенсу, обумовленого індивідуальним досвідом людини; в) смисловихваріацій, що визначаються належністю до певної соціальної групи, субкультури таін.
Культурний міфміста Львова формує його власний план реальності, що володіє своїми логічними ісюжетними законами, своєю системою образів і символів. На відміну відархаїчного міфу, міф міста утворюється, перш за все, в результаті емоціональногопереживання архітектурного середовища, історичних подій, природно-кліматичнихособливостей, явищ соціальної дійсності.
Величезнакількість історичних, природних, технічних, структурних, гігієнічних,живописно-просторових, економічних та інших факторів визначає процес формуванняміського середовища. Можна розглядати композиційний зв'язок елементів,наявність / відсутність композиційного центру, орієнтацію будівель і споруд посторонах світу, відкритості чи навпаки замкнутість просторів, розміри, форми,пропорції, світло, колір, фактуру поверхонь тощо. Вулиці, площі, вузловіелементи належать різним рівням організації середовища і об'єктивно необхідні вматеріально-просторової організації міського життя. Розвиваючись історично,вони набувають, міняють і втрачають значення. Причому, значення міськогосередовища породжуються змістом конституюють елементів, які є «повідомленнями»про функції та соціальної значущості просторів і об'єктів, про характер і сенсвідбуваються в них процесів, про особливості зведення та функціонування, нарешті,це матеріальне втілення настроїв і почуттів різних історичних епох.
Для Львова рольпросторових символів багаторазово зростає в силу нового масштабу і якості архітектурнихпросторів, високих швидкостей переміщення і несподіваних ракурсів сприйняття. Тому,основні підходи до організації міських просторів (на відміну від інтер'єрних)дуже повільно змінюються в ході історичного розвитку. Простір міста (як системавулиць, площ, перехресть, набережних тощо) проявляє виняткову структурнуінерційність, підтверджуючи свою роль посередницької ланки між Людиною та Всесвітом.Таким чином, міфо-символічний характер міського середовища обумовлений вжесамої її структурованістю і спів-буттям об'єктів, що належать різним епохам.
Звичайно, щонеобхідність переосмислення стереотипів семіотики простору сучасного Львова пояснюєтьсятим, що, при зовні очевидною структурованості простору, великі міставідрізняються відсутністю структури повсякденності. Вирівнювання профілівщільності населення, неминуча поліцентричність (замість єдиного центру,властивого малим містам) і розгалуженість місць розташування владних структурроблять Львів схожим на мурашник. У результаті ускладнюється завданнясприйняття і розуміння того, що відбувається, оскільки суб'єкт змушений«збирати» образ з елементів строкатої мозаїки, розкиданих не тільки впросторі, але і в часі.
Зникненнякордонів очевидного, осмисленого підвищує значущість, контексту. Стійкі моральній естетичні оцінки, впроваджені у дискурс буденності попередніх поколіньгородян, сьогодні долаються постмодерністським естетизмом гетерогенності. Нашемісто розвантажує мислення і перевантажує зір. Погляд зупиняється вже тільки начомусь незвичайному, котре ламає звичні уявлення про колір, світло, фактуру,форму і їх взаємної динаміку. Релятивізм, гетерогенність, випадковість образуфрагмента сучасного Львова, як великого провінційного міста виникає спонтанно,вибудовуючи на рівні повсякденності структури свідомості суб'єкта сприйняття.Перенасичене і недоступне хвилинному сприйняттю середовище міста починаєсприйматися як порожнеча, що позбавляє городянина такого значного почуття онтологічноїукоріненості. За цих обставин культурний міф Львова допомагає сприйняттю,роблячи дійсність зрозумілому, тобто такому, що в науковому аналізі виступає якподібність, в міфологічному розумінні виглядає як тотожність відбуваєтьсячогось добре знайомого і зрозумілому).