Культурасвіту на межі ХХ-ХХІ ст.ст.
Рефератіз культурології
ЗМІСТ
Вступ
1. КультураХХ-ХХІ ст.ст.: визначні феномени, художні течії та стилі.
1.1 Модернізм– художній феномен ХХ ст..
1.2 Течіяпостмодернізму в культурі межі ХХ-ХХІ ст..
1.3 Сучасна масова культура.
Висновки.
Список літератури.
ВСТУП
Періодзміни століть – завжди знаменний період, якому характерні переосмисленнякультури попередньої доби та додавання нових культурних стилів, течій. Деякікультурні течії попередньої доби репрезентуються по-іншому, набувають новихрис.
ХХст. характеризується бурхливим розвитком науки і техніки, зрушенням укультурній сфері. У ХХ ст. як ніколи раніше виявив себе величезний інноваційнийпотенціал культури, здатної докорінно змінювати життя людей. У першу чергу цепов'язано з науково-технічною культурою. За оцінкою фахівців, сучаснийнауково-технічний прогрес призводить до того, що кожні 5-6 років відбуваєтьсязміна поколінь техніки. Це означає, що відповідним чином повинні змінитисяпрофесійні знання і навички людей, їх спосіб життя, потреби. Разом із тим,з'ясувалася і величезна небезпека стихійного розвитку культури, використаннядосягнень людської творчості у вузькокорисливих інтересах, для створення новихінструментів і форм пригноблення людини. Тому одним із найважливіших завданьфахівців у галузі культури, широкої громадськості, керівників держави євироблення і проведення продуманої культурної політики, тобто політики в сферікультури, яка визначає цілі культурного розвитку, основні принципи, методи ізасоби регулювання культурних процесів у сучасному суспільстві.
Багаточого в культурі ХХ ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з усією попередньоюісторією людства. Із небаченою силою проявилася закономірність прискорення історичногопроцесу. Перестають відігравати попередню роль простори і відстані, а протягомжиття лише одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, щовони змінюють і образ світу, і спосіб мислення. Якщо останні 50 тисяч роківіснування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління умовноприймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено у 2-2,5 рази менше),то всього одержимо близько 800 таких поколінь. Із них 650 провели своє життя у печерах.Тільки протягом 70 останніх поколінь став можливим більш тісний зв'язок між людьмизавдяки писемності. Лише протягом життя останніх шести поколінь мипознайомилися з друкованим словом, а при чотирьох — навчилися досить точновимірювати час. Лише останні два користуємося електромотором. А переважнабільшість усіх матеріальних цінностей, із якими ми маємо справу в повсякденномужитті, була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, щопри збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через 40-50кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить кількістьусіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в Індії і Китаї вкінці ХХ століття вже проживає по мільярду чоловік.
Світкультури ускладнився і розширився. Людині стали підвладні небачені раніше види енергії.Породжені людиною техніка і технології вирішальним чином визначають умовилюдського існування, змінюючи ландшафт і клімат. Створюються нові види мистецтва.Зовсім не випадково сучасну західну цивілізацію іменують техногенною (тобтопородженою технікою, вирішальним чином залежною від технологічного базису, умові способів людської діяльності). Розвиток культури відбувався у дуже складномуглобальному політичному контексті: дві світові війни, виникнення і крахтоталітарних режимів, розкол світу на дві суспільні системи і багаторічневійськово-політичне протистояння між ними («холодна війна»), криза і крах соціалістичноголаду, розпад держав з багатовіковою історією (на початку століття – Австро-Угорщини,у кінці – Радянського Союзу), формування «третього світу» з його проблемами,існування вогнищ багаторічних військових конфліктів. Все це не могло невикликати драматичні (а часто — катастрофічні) потрясіння.
Століттяпідійшло до свого завершення, чого не можна сказати про ті тенденції, якіспостерігаються в різних сферах культури. Відкритих питань і проблем, щочекають свого вирішення, на сьогоднішній день набагато більше, ніж на початкусторіччя.
1. Культура ХХ-ХХІ ст.ст.:визначні феномени, художні течії та стилі
1.1 Модернізм– художній феномен ХХ ст.
Кінець XIX – початок XX ст. позначається загальною кризою,що охопила різні сфери життя – економіку, політику, культуру. Однак ідейнебродіння умів, невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних ісоціальних перетворень, хоча і сповнювали тривогою душі людей, але заохочувалидо пошуків нових ідеалів у житті і творчості. Митці, не задовольняючисьзасобами романтизму і реалізму, намагалися віднайти нові адекватні формивідображення змін, що відбулися передусім у людській свідомості, і вийти нановий рівень творення художніх цінностей.
Мистецтво першоїполовини XX ст. передусім визначаютьтакі явища, як декаданс, ранній і зрілий модернізм.Зрілий модернізм – складається в10-х роках XX ст. У ньому простежується відхід від позиції зневажливогозаперечення дійсності до її освоєння, пошуку нових форм одухотворенняреальності, що найвиразніше виявилося у поезії пізнього Р.-М. Рільке,Г.Аполлінера, Т.-С.Еліота, Б.Пастернака та ін. До зрілого модернізму належатьтакі течії, як сюрреалізм, імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм та ін. Упершій половині XX ст. остаточно сформувалися загальні риси модернізму: увагадо внутрішніх проблем особистості, проголошення самоцінності людини тамистецтва, прагнення до роз’єднання часу й простору, осмислення загальнихтенденцій духовного буття, що найвиразніше виявилися в творчості Ф.Кафки,Дж.Джойса, М.Пруста, У.Фолкнера та ін. На зміну модернізму в останній третині XX ст. приходитьепоха постмодернізму.
Саме слово «модернізм» (від франц. moderne – новітній, сучасний) – це нелише термін, що позначає певний напрям у художній літературі. У загальномукультурному контексті воно набуло сили стрижневого поняття, що фіксує докоріннізміни у мистецтві, філософії, і ширше – у світорозумінні людини XX ст.
Англійська письменниця-модерністка В.Вулф напівжартівливо датувалавиникнення модерністського мистецтва груднем 1910 p., оскільки саме тоді, за ЇЇсловами, змінилася людська природа. Звісно, не слід розуміти її твердженнябуквально, адже процес модерністського оновлення, що відбувався у царинігуманітарної культури, навряд чи міг з'явитися якогось конкретного місяця чинавіть року.
А втім, дослухатися до зауваження В. Вулф все ж таки варто. Цілком слушновона вказала на зв'язок між новим напрямом у мистецтві XX ст. та змінами«людської природи», тобто змінами у сприйнятті та розумінні дійсності, усистемі ціннісних пріоритетів, і, зрештою, у художньому мисленні.
Тема зрушень в естетиці початку XX ст. була настільки нагальною, щопроникала навіть на сторінки художніх творів. Так, у романі «У пошукахутраченого часу», що належить одному з корифеїв модерністської літературиМ.Прусту, ми знаходимо характерні міркування з цього приводу. Оригінальниймаляр чи оригінальний письменник, говориться у творі, «діють мов ті окулісти.Лікування їхнім малярством, їхньою прозою не завжди приємне пацієнтам. Позавершенні курсу лікар наказує нам: «Тепер дивіться». І ось світ(створений не раз, а щоразу перетворюваний новим оригінальним митцем) постаєперед нами зовсім інакшим і водночас цілком ясним… Такий ото він, новий,свіжостворений і недовивчений Усесвіт. Він проіснує до наступного геологічногозсуву, що його викличе новий оригінальний маляр чи новий оригінальнийписьменник».
Мала рацію В. Вулф і коли виділяла як «час модернізму» саме 10-і роки XXст. Адже у цей період вступили у пору творчої зрілості такі знакові письменникита поети, як М. Пруст, Дж. Джойс, Ф.Кафка, Т.С.Еліот, P.M.Рільке та інші. Новийетап у розвитку західного модернізму розпочався у 20-і роки, коли булизавершені та надруковані центральні твори зазначених майстрів слова. Неймовірноплідним був, зокрема, 1922 р. Він увійшов до історії західної літератури, якрік народження ряду модерністських шедеврів – романів “Улісс” Дж. Джойса та “Впошуках утраченого часу” М. Пруста, поеми “Спустошена земля” Т.С. Еліота тациклу «Дуїнянські елегії» P.M.Рільке.
Естетичні витоки модернізму сягають ще доби декадансу, коли вуніверсальних художніх системах романтизму та реалізму зародилися нові напрямита течії: від критичного реалізму відбрунькувалися натуралізм та імпресіонізм,а від романтизму – неоромантизм та символізм. На початку ж XX ст. ці напрями татечії, що вже вичерпали свій духовно-естетичний потенціал, були синтезованімодернізмом на новій основі. Внаслідок такого синтезу визначилась одна знайхарактерніших рис модерністської літератури – принцип поєднання елементівжиттєподібного зображення (натуралістичних та імпресіоністичних) з елементамиумовними, символічними.
Отже, модернізім характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичногомистецтва.
Художники-модерністи Е. Кірхнер, Д. Енсор, Е. Шунк, Е. Нольде,В.Кандінський, П. Клеє, О. Кокошка, частково Ж. Брак, Ф. Пікабія, К.Малевич таін. проповідували, в різних модифікаціях, інтуїтивізм та автоматизм у творчомупроцесі, використання фізичних властивостей геометричних фігур і кольору вформі, відмови від ілюзії простору, деформацію предметів у зображенні,символізм і суб'єктивізм у змісті.
В українській літературі під прапором модернізму на початку 20 ст.виступали М. Вороний, В.Пачовський.
Визначальніриси модернізму:
— новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають ізлітературною традицією цілком );
— утворах затверджується перевага форми над змістом;
— заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч ізлогічним шляхом пізнання;
— індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
— психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьбироздвоєного людського «Я»;
— широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж,що прийшов у літературу з кіномистецтва;
— використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
— ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
— естетизм.
1.2 Течіяпостмодернізму в культурі межі ХХ-ХХІ ст.
Постмодернізмвиник не зненацька. Уже в ряді творів мистецтва кінця 50-х і особливо 60-хроків намітився відхід від окремих положень модерної естетики і деякихфундаментальних концептуальних установок модернізму, таких як герметизм таіндивідуалізм, самоізоляція від оточуючого світу ту відхід у внутрішній світхудожника, а у пластичних мистецтвах – геометризація та безпредметність. Цейвідхід найбільш яскраво проявися в документальній прозі, поп-арті. Однакестетичний утопізм, індивідуалізм, програмовий елітаризм концепцій продовжувализалишатися визначними для модерністичного мистецтва в цілому, докиконтркультура і особливо молодіжний рух другої половини 60-х не поставила підсумнів ідейно-художні цінності модернізму.
Без усвідомленняролі і місця, а також моменту підйому контркультури не можна зрозумітипостмодернізм та його історичну долю. Для дослідження проблеми генезис імайбутнього постмодернізму важливим є той факт, що контркультура поєднувала усобі протилежні тенденції. Це, з одного боку, звернення до мас, пошук виходу„на вулицю”, критична позиція по відношенню до порядку речей, що породилосплеск іронії, гротеску, своєрідної карнавальності. З іншого боку, критичністьпо відношенні до суспільства і до пануючого мистецтва доходила до гранідеструктивності, до закликів (і практичного здійснення) до самознищеннямистецтва (тимчасове, зникаюче та інші види „концептуального мистецтва”). Тобтов контркультурі поєднувалися елементи антимодерні з модерними за змістом іформою.
Постмодернізм,безумовно, був художньою реакцією на контркультуру. Сприйнявши її уроки, вінбагато в чому поглибив, посилив, перевів з емоційного на концептуальний рівеньконтркультурну критику модернізму, спираючись на погляди професійно непідготовленого споживача, простої людини з вулиці.
Для переходу допостмодернізму необхідне було поєднання соціально-культурних умов. Напевно,необхідною була „стряска” контркультури для свідомості й самосвідомостівсередині мистецтва глухих кутів модернізму.
Контркультурабула граничною стадією модерні стичної революції: вона дозволила і змусилапобачити в мистецтві модернізму не просто не зрозумілу або неприйнятну форму, апомилкову і навіть оманливу концептуальну сутність. І ретроспективапостмодернізму – уже не просто реакція, а повернення до традиційного мистецтва.
Укультурно-естетичному плані постмодернізм виступає як освоєння досвідухудожнього авангарду. Однак на відміну від авангарду, ряд течій якого непоривав із характерними для класики дидактичним розумінням мистецтва,постмодернізм повністю стирає межу між раніше самостійними сферами духовноїкультури та рівнями свідомості – між „науковою” та „повсякденною” свідомістю,високим мистецтвом та кітчем.
Постмодернізмостаточно здійснює перехід від „твору” до „конструкції”, від мистецтва якдіяльності по створенню творів до діяльності з приводу цієї діяльності.Постмодернізм у зв’язку із цим – реакція на зміну місця культури в суспільстві.
Постмодерністичнаустановка по відношенню до культури виникає як результат порушення „чистоти”такого феномена, як мистецтво. Умовою його можливості виступає початковосмислопородження, що сходить до оригінального творчого діяння.
Якщож ці умови порушуються – а саме це відбувається у постіндустріальномусуспільстві з його безкінечними можливостями технічного відтворення, тоіснування мистецтва в його минулих (класичних або модерних) формах опиняютьсяпід питанням.
Іншимбоком зміни статусу культури є те, що сьогоднішній художник інколи має справу з„нечистим” матеріалом – останній завжди так чи інакше освоєний. Його „твір”ніколи не є первинним, існуючи лише як мережа алюзій на інші твори, а значить,як сукупність цитат.
Постмодернізмсвідомо переорієнтовує естетичну активність із „творчості” на компіляцію тацитування, із створення оригінальних творів на колаж.
Прицьому стратегія постмодернізму складається не з утвердження деструкції напротивагу творчості, маніпуляції та гри із цитатами, а в дистанціюванні відсамих опозицій „руйнування – створення”, „серйозність – гра”.
Постмодернізмзобов’язаний своєю популярністю не стільки авторам, які дійсно інспіруваливідповідний зсув у культурі, скільки лавиноподібній критичній літературі, щосформувала дещо на зразок ідеології постмодернізму.
Філософіяпостмодернізму покликана обґрунтувати постмодерністині новації в мистецтві,виправдати його самознищення, але не здатна витлумачити більш серйозніпозитивні явища нинішнього духовного життя, хоча б ту ж таки архітектуру.Постмодернізм веде боротьбу з цілим.
Оськомплексна характеристика постмодернізму, яку дав І.Хассан:
1. Невизначеність, культнеясностей, помилок, пропусків.
2. Фрагментарність та принципмонтажу.
3. Деканонізація, боротьба зтрадиційними ціннісними центрами: сакральне в культурі, людина, етнос, логос,авторський пріоритет.
4. Усе відбувається на поверхні– без психологічних та символічних глибин.
5. Мовчання, відмова відмімесису та образотворчого початку.
6. Іронія, причому позитивна, щостверджує плюралістичний усесвіт.
7. Змішування жанрів, високого йнизького, синкретизм стилів.
8. Театральність сучасноїкультури, робота на публіку, обов’язкове врахування аудиторії.
9. Іманентність – поєднаннясвідомості із засобами комунікації, здатність пристосовуватися до їх оновленнята рефлектувати над ними.
Незважаючина еклектизм та схематичність цього переліку, він передає напружений духкультури постмодернізму, сповненого протиріч, її апокаліптичні настрої, пафосвеселого руйнування, епатажний характер, іронічність.
Міжіншим, поняття постмодернізму в останні часи трактується досить широко, так щойого межі стали досить невиразними. Варто лише згадати музику Шенберга,абстрактні картини Джексона Поллока, романи Клода Сімона, щоб відчути, що вкультурі нашого часу втрачають силу традиційні уявлення про гармонію, художнюілюзію, цілісність, органічність та зрозумілість твору.
1.3 Сучаснамасова культура
До числапринципово нових явищ, пов'язаних саме з ХХ ст., належить виникнення такогокультурного феномена, як “масова культура”. Цей термін був введенийамериканською соціологією і почав широко вживатися. Факт існування масовоїкультури ніхто не заперечує, але її розуміння і ставлення до неї дуже різне.Американський соціолог Б.Розенберг пише: “Чи є масова культура мерзенністю,нешкідливим заспокійливим засобом або ж благословенням божим? Це – питаннягострих дискусій, у яких ніхто не хоче поступатися… Навіть тепер, колибільшість із нас втомилася від полеміки один з одним, питання не просунулося”.
Поняття “масовакультура” є частиною більш загальної концепції “масового суспільства”. Сумарневизначення масового суспільства приблизно таке. Особливості сучасногосуспільства пов'язані з виникненням масового виробництва і масового споживання.Бурхливе зростання населення, особливо міського, збільшення середньоїтривалості життя людей змінили саму структуру раніше роз'єднаного суспільства,а розвиток засобів масової комунікації привів, уперше в історії, до йогооб'єднання в єдине ціле.
Тривалий часкультура розпадалася на народну (традиційну) і професіональну культуру. Вумовах індустріального суспільства практично повсюдно традиційна культура,пов'язана з сільським укладом, пішла в минуле. Утвердилися інші стандарти.Незрівнянно більше число людей зайняте тепер виробництвом і споживаннямпродуктів професіональної культури. Відразу ж виникає питання: який характерносить ця культура, які існують критерії масової культури?
Зрозуміло, щонедостатньо вказати на розмір аудиторії – вона, безперечно, непропорційновиросла в порівнянні з попередніми періодами. На думку більшості соціологів,вирішальною межею у визначенні масової культури є ринкові умонастрої, якітрактують мистецтво, науку, релігію як предмет споживання, підпорядкований економічнимміркуванням. Саме в цьому пункті масова культура назавжди розходиться ізсправжньою культурою. Справжні художники зайняті внутрішнім процесом своєїроботи. Навпаки, художника з сфери масового мистецтва оцінюють за“продуктивністю”, за реакцією аудиторії і, як підсумок, за прибутком абозбитком. Оцінка масового мистецтва не пов'язана з його естетичним значенням,має значення тільки ступінь впливу на аудиторію. На вивчення результатів впливувитрачаються значні кошти. 3нання ринку обов'язкове для всіх виробників масовоїкультури. Дуже характерна її ознака – циклічність: якщо що-небудь має успіх, тотут же виготовляється серія подібної продукції.
Однак критерійкомерційного успіху ще недостатній. Адже твори високого мистецтва можуть матине тільки творчий, але й комерційний успіх. У свою чергу, працюючи в формахмасової культури, художник може виразити свій час, піднятися до справжньоїтворчості.
Уже склалосяуявлення, яке коло явищ належить до масової культури. Це та частина популярнихрозважальних жанрів (детективно-“поліцейських”, пригодницьких, мелодраматичних,комедійних романів, п'єс і фільмів, естрадної музики, коміксів і т.п.), якавідмічена печаттю шаблону і стереотипів, розрахована на споживча, а несамостійне, творче сприйняття. Крім того, це значна частина продукції засобівмасової інформації (коли інформація втрачає об'єктивність, набуває комерційногозабарвлення), певні явища в моді.
Масова культураможе вбирати в себе і переробляти найрізноманітніші явища. Наприклад, рух“хіппі”, що склався як рух соціального протесту, досить швидко був увібраниймасовою культурою. Або більш вузький приклад: у 1968 р. у Парижі, після великихстудентських хвилювань, у продажі з'явилися прикраси у вигляді пластмасових“булижників”. У сувеніри перетворилися уламки зруйнованої в 1989 р. Берлінськоїстіни. Справжнє шоу було влаштоване літом 1999 р. з останнього в ХХ ст.сонячного затемнення.
Масова культурамиттєво використовує всі технічні новинки. Справжнім зачинателем естетикимасової культури був Голівуд. Незмірно розширила можливості маскультури появателебачення, техніки відео. Неймовірної популярності набули так звані “мильніопери” – нескінченні телевізійні серіали. Особливо спеціалізується на нихкіновиробництво країн Латинської Америки. Уперше схожі постановки з'явилися нарадіо в 30-і роки, сюжет з продовженням включав і рекламу компаній, щовиробляли мийні засоби, оскільки вони фінансували трансляції.
Історично зкінематографом пов'язаний такий важливий елемент масової культури, як культзірок. Розцвів він в еру телебачення. “Створення” зірок у галузі мистецтва,особливо естрадного, спорту, моди зробилося справжньою індустрією. Ключовоюфігурою тут є не сам митець, а продюсер.
Комерційнемистецтво і література з їх штампами, реклама, комікси, бульварна друкованапродукція отримали узагальнене визначення – “кітч”. Це слово виникло на рубежіXIX-XX ст. в німецькому літературному середовищі як синонім вульгарнихлітературних виробів. Зараз воно розуміється широко – несмак взагалі, різніформи підробок під справжнє мистецтво.
Ще одиннегативний чинник, пов'язаний з масовою культурою, – зниження віку людей, щоохоплюються впливом засобів масової пропаганди, аж до підлітків і дітей.Могутнім каналом такого впливу стала комп'ютерна гра. Впадає в очі різниця узмісті вітчизняних та американських мультиплікаційних фільмів. Найбільш частісюжети, наприклад, “Качиних історій”, – це або спроба збагачення, або загрозарозорення. Серед молоді різних країн найпопулярнішим став складений виключно змузичних відеокліпів телевізійний канал MTV.
У рамках масовоїкультури розгортається американська культурна експансія в масштабах всьогосвіту. Ряд країн – Франція, Італія – намагаються на державному рівні припинитицей процес, але поки що без помітних результатів. Внаслідок певноїізольованості Радянського Союзу вітчизняна культура раніше не відчувала на собітиску, зараз ми можемо спостерігати цей процес і в Україні.
Свою роль впосиленні впливу масової культури відіграє і позиція художньої інтелігенції зїї переважаючими елітарними настроями.
Підсумкомрозвитку людства на кінець XX сторіччя є культурна ситуація, яку характеризуютьтакі процеси:
— перетвореннялюдства у взаємопов'язану, взаємозалежну цілісність, що пов'язано з якісноновими технічними, технологічними, інформаційними, комунікативнимиможливостями;
— набуттяглобальним розвитком яскраво виражених рис катастрофічності (наростанняагресивності і насильства, поява засобів масового знищення, геноцид, світовівійни, глобальні проблеми);
— різкерозширення можливостей людини впливати на умови свого існування, особливо наприроду, створювати і перетворювати штучно матеріально-речове середовище.
Звідси випливаютьхарактеристики сучасної художньої культури:
— уніфікація істандартизація (принципово нові можливості поширення зумовлюють спрощення явищкультури, посилення ролі “масової культури”);
— інтернаціоналізація культурного життя, глобалізація процесів;
— виникненнянових, синтетичних видів творчої діяльності, нових жанрів мистецтва і способівтворчого самовираження: кінематографа, дизайну, мультиплікації (анімаційногокіно), взаємопроникнення видів і жанрів мистецтва, стирання граней між стилями;
— диференціаціякультурних форм (поява безлічі нових стильових напрямів, прагненняпредставників національних культур зберегти свою самобутність).
ВИСНОВКИ
Отже,на рубежі ХХ-ХХІ ст. людство вступило в нову інформаційну добу, якавідзначається лавиноподібним наростанням змін у всіх сферах соціального буття,зокрема у культурі. Виникає новий світ, в якому відбувається переструктуризаціявідносин виробництва, влади і досвіду, на яких базується суспільство.Інформаційно-технологічна революція спричинила надзвичайну швидкість соціальнихзмін, чимало з яких мають радикальний характер. Відповідноінформаційно-технологічне суспільство постає як надзвичайно складна система,головною тенденцією якої є кардинальне оновлення усіх структур та інститутів,яке зачіпає усі сфери суспільного та індивідуального життя. В такомусуспільстві має місце розмаїття різнопланових тенденцій, які відображаютьскладність, неоднозначність та непередбачуваність соціальних процесів.
Системацінностей є основою культури, визначає мотивацію діяльності, регулює таінтегрує повсякденну поведінку людей у суспільстві, акумулює обґрунтуванняраціональності певного способу життя та легітимує суспільні інститути.Наявність та відмінність світоглядних цінностей від інструментальних спричиняєіснування різних за критерієм динамізму та масштабів соціальних змін типівсуспільства: традиційного, статичного та сучасного, динамічного. Якщо в межахтрадиційних суспільств великого значення набувають світоглядні цінності, щоспричиняє безумовне дотримання традицій та недовіру до соціальних інновацій, тов суспільствах сучасного ґатунку завдяки провідній ролі інструментальнихцінностей, які надають діяльності цілераціональної спрямованості, домінуютьінноваційні процеси. Процес модернізації суспільства передусім ґрунтується натрансформації існуючих соціальних цінностей і норм. Мінливому суспільствупритаманна динаміка ціннісних уявлень, вихід з кризової ситуації завждипов'язується з пошуками нових ціннісних орієнтацій та розробками соціальних іморальних технологій поведінки людини, виробленням нових культурних стилів татечій.
Так,на межі ХХ-ХХІ ст.ст. спостерігаємо відхід від традиційних канонів культури вусіх її проявах. Сучасна людина прагне до самовираження. Це яскраво знайшловідображення в таких художніх течіях, як модернізм та постмодернізм із усімаособливими рисами, а також виникнення сучасної культури мас.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. ГулыгаА.В. Что такое постсовременность? // Вопросы философии. – 1988. – № 12.
2. ДженксЧ. А. Язык архитектуры постмодернизма. – М., 1985.
3. Полевая В.М.,Макрузон В.Ф. Популярная художественная энциклопедия. – Москва, 1986.
4. Постмодернизм// Современная западная философия: Словарь. – М., 1991.
5. Теорія таісторія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1993. – 390с.
6. Українськаі зарубіжна культура. – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2001. – 372 с.