Зміст
Вступ
1. Мистецтво Відродження
2. Ренесансна література
3. Філософія, наука, релігія
4. Культура бароко — епохарозкоші і збентеження
Висновки
Список використаної літератури
/>Вступ
Тривалий час панував стереотип гострого протиставлення середньовічної культуриЗаходу й італійського Відродження. Середні віки — це, мовляв, пануванняцерковної догми, без яскравого розвитку науки і мистецтва, панування містики ймракобісся. Відродження, навпаки, відкидав всю цю „ніч” середньовіччя,звертається до світлої античності, й вільної філософії, скульптури оголеноголюдського тіла, до земної, привільної і ні з чим не пов’язаної свободиіндивідуального і суспільного розвитку. Однак ця схема вже застаріла,дослідження свідчать про те, що культура Відродження виросла на фундаментісередньовічної культури Заходу, що саме Відродження пов’язане з переходом відаграрної культури до міської культури (тут ми не будемо розглядати дискусійнепитання про те, чи є культура Відродження суто європейським феноменом, чи вонапритаманна і Сходу).
В контексті нашого розгляду досить відзначити, що культуру Відродження(Ренесансу) в її загальноєвропейській перспективі має бути в своїх джерелахспіввіднесено з тією перебудовою феодальних суспільно-політичних таідеологічних структур, котрі мусили пристосовуватися до потреб розвинутогопростого товарного виробництва. Міру глибини зламу системи суспільних зв’язків,який відбувався в межах і на основі феодальної системи присвоєння, до цьогочасу до кінця не з’ясовано. Однак цілком досить підстав для того, щоб зробитивисновок — перед нами нова фаза у висхідному розвитку європейськогосуспільства.
/>1. Мистецтво Відродження
Епоха Відродження поклала початок розвиткові сучасних націй, а в галузімистецтва зумовила і „відродження” грецької античності, і розквіт мистецтва.Справді, творчість є основною категорією для інтерпретації ролі мистецтва вепоху Ренесансу, його було визнано виразником краси людської цивілізації. Ідеалжиття, відповідний до мистецтва, реалізувався, перш за все у Флоренції XV ст. — „ідеальному" місті, змодельованому уявою і руками великих творців.„Ідеальне" місто народилося, передовсім завдяки відкриттю перспективи,окресленої Брунеллеокі та Леонардо да Вінчі, а також завдяки здійсненій єдностіпросторово-пластичного і суспільно-політичного бачення світу.
Ідеальною моделлю творчої людини був художник — жрець мистецтва,обдарований продуктивною уявою, завдяки якій він перетворює і світ, і самогосебе. Імена таких художників, як Брунеллескі, Донателло, Мозаччіо та ін.,символізують велич флорентійського мистецтва.
Працював в епоху відродження і такий славетний живописець, вчений,архітектор, музиканта поет, як Леонардо да Вінчі. Він першим зрозумів, що інаука, і мистецтво повинні будуватися на глибокому вивченні реального життя.Для пізнання навколишнього світу потрібний активний експеримент (досвід). Наукаі мистецтво, за його словами, доповнюють одне одного і це необхідно дляпрактичної діяльності людини.
Безумовно видатними людьми того часу були Рафаель Санті, якого запросилидо Риму для розпису кімнат Ватикану (резиденція римських пап) і який отримавзавдання прикрасити одну з кімнат умовними (алегоричними) зображеннямифілософії, богослів’я і правосуддя. Це він автор відомої картини „Сикстинськамадонна", де в образі прекрасної жінки — матері зобразив ідеал піднесеноїкраси, про який мріяли поети, філософи, вчені.
Флорентійський живописець, скульптор, архітектор Мікеланджело Буонарротівтілював у життя головну тему своєї творчості — ідею боротьби.
Улюбленими розвагами флорентійців були карнавальні фестивалі за участюмасок, турніри, вуличні театральні вистави. Твори живопису передають сценицеремоній та видовищ, що об’єднували спільними переживаннями акторів іглядачів, які брали участь в різноманітних проявах цих свят. Для ниххарактерний мотив перемоги й молодості, радісних образів людського щастя.Ренесанс був епохою, в якій гармонія між суспільним простором і естетичнимдосвідом досягла своєї кульмінації.
2.Ренесансна література
На літературній ниві працювали справді майстри слова. Це і Томас Мор — канцлер англійського короля Генріха VІІІ, написав у 1516 р „Утопію"(неіснуюче місце0 і виступив проти реформації церкви, яку здійснив Генріх VІІІ.Мріяв про створення суспільства без приватної власності із всезагальноюрівністю. Відтоді слово „утопія" стало символом нездійсненої справи, мрії,що не збувається.
Вільям Шекспір у своїх творах піднімає питання, що хвилюють як простихлюдей, так і проблеми більш широкі. У творах „Гамлет", „Отелло",„Король Лір”, Ромео і Джульєтта" показано, як руйнуються мрії благороднихі сміливих людей, прославляє сильних і відважних. У твора ”Генріх VІ",„Річард ІІІ”,. „Річард ІІ” та ін. змальовуються не тільки історичні подіїепохи, але і ставлення до них англійського народу. У творах „Багато галасударемно" та „Сон літньої ночі” присутній мотив близької перемоги людининового часу над силами минулого.
Мігель Сервантес прославив себе антилицарською працею „Дон Кіхот",головним завданням якої було знищення впливу фантастичних і далеких від життялицарських романів.
В епоху Ренесансу виникла нова література, відбулося могутнє літературнепіднесення. Ренесансна література розкривала притаманне багатьом людям тогочасу переплетення героїчного ентузіазму, титанічної енергії та різнобічності зрисами феодальними із хижацтвом „первісного нагромадження". Не випадковохудожниками Відродження, особливо в Англії (Кристофер Марло, Шекспір), було створеногалерею персонажів — історичних, легендарних, сучасних, в яких неприборканийіндивідуалізм переростає в нечуване злодійство.
3.Філософія, наука, релігія
Для філософії Відродження характерна пантеїстична тенденція, а саме:проповідь безособового начала із тим, що призвело квітучий Ренесанс до йогодальшого падіння. Найяскравіше пантеїзм виявився в працях Бернардино Телезіо,Франческо Патріци, Джордано Бруно і Томмазо Кампанелли.
Так, для вчення Телезіо характерно те, що Бог і його творіння, включаючибезсмертну людську душу і доцільно побудовану природу, є безособовими началами.У Патріци найвище — світло, а весь світ разом з людиною і матеріальними речамие лише ієрархічною еманацією цього першосвітла, тобто перед нами неоплатонізм.Бруно створив одну з найглибших і найцікавіших форм пантеїзму в Італії XVI ст.В основі його вчення про красу божественного Всесвіту, а значить, і про красукожного окремого елемента такого Всесвіту, що героїчно прагне злитися з божеством(воно ж є і матеріальним Всесвітом), лежить основний онтологічний принцип — усев усьому (цей принцип використовувався в науці XX ст).
Досить суперечливою є пантеїстична система Кампанелли, тому що в нійвиступає справжній монотеїстичний Бог і разом з тим проголошується повнасвобода чуттєвого сприйняття людини, повна свобода логіки, гносеології і науки,які на ній базуються, а тим самим і повна незалежність від божества та йогоустановок. Суперечливість системи Кампанелли і його загравання з точниминауками, на яких він мало розумівся, свідчать і про прогресуючий розвалРенесансу, і про прогресуюче становлення новітнього природознавства.
Одним з найяскравіших явищ епохи Ренесансу в традиційному викладізвичайно здається геліоцентрична система Коперніка та вчення про нескінченнісвіти Джордано Бруно. Однак відкриття Коперніка було передовою і революційноюподією для майбутніх століть, а для Ренесансу воно демонструвало не лишезанепад, а й самозаперечення. Ренесанс виступав вісторії західноїкультури як епоха звеличення людини, як період віри в людину, в її нескінченніможливості і в її оволодіння природою. Та от Копернік і Бруно перетворили Землюна якусь нікчемну піщинку Всесвіту, а разом з цим і людина виявиласянезрівнянною, несумірною з безмежною темною безоднею світового простору.Великими відкриттями Коперніка та Галілея могутність людини було зруйновано.Постала картина світу, в якій людина перетворилася на нікчемність з безмежнороздутим розумом і зарозумілістю. Отже, геліоцентризм і нескінченна безлічсвітів не просто суперечили культурі Ренесансу, а й були її запереченням.
Релігійне життя Ренесансу за своїм обсягом неосяжне, однак подібно доточної науки, хронологічно пов’язаної з Відродженням, і в релігії відбуваєтьсяколосальний переворот. І мова йде про зародження в першій половині XVI ст. вНімеччині протестантизму, який так само як і коперніканство, був продуктом тогосамого надзвичайного розвитку вільнодумства Відродження.
Раніше церкву розуміли як своєрідний таємничий колективний організм, вякому кожний його член має найбезпосередніше спілкування з Христом. Відтеперусі таїнства обряду було скасовано, а церква перетворилася на молитовний дім,де вже нічого не залишалося, крім співу, молитов і слухання проповідей. Бутичленом такого колективу віруючих поза всілякою церковною ієрархією, котрівиводили себе від самих апостолів, і поза всілякими таїнствами та обрядами, вяких безпосередньо був присутнім сам Христос, означало відколотися відкатолицької церкви і стати протестантом. Отже, протестантизм виник як результаттакого розвитку джерел вільнодумства епохи Ренесансу, що він став справжнімсамозапереченням Ренесансу. В цьому смислі і коперніканство, і протестантизм — явища одного порядку.
У світогляді Відродження важливим рубежем є творчість Нікколо Макіавеллі.Індивідуалістична антропоцентрична концепція світу у нього збереглася, однакзазнала значних уточнень. Поряд з проблемою особистості в творах Макіавелліпостали проблеми народу, класу, нації. Як майже всі великі мислителі епохи Відродження,Макіавеллі був справжнім художником. Найзначнішим твором Макіавеллі став повнийтрагічних суперечностей „Государ". Музою Макіавеллі була політика, причомуреалізм політичних концепцій органічно поєднується в нього з реалізмомхудожнього методу. В його „Государі" політична ідеологія і політична наукасплітаються в драматичній формі міфу, своєрідній антиутопії.
Макіавеллі вважав за потрібне відділення політики насамперед відхристиянської моралі, яку він вважав суспільне шкідливою і навіть аморальною,адже саме християнство зробило світ слабким, віддало його у владу негідникам.Однак у „Государі”, в якому чітко виявилася суперечливість світогляду йогоавтора, реальну політику сильної особистості відокремлено від усілякої моралі,в тому числі й від гуманістичної.
4.Культура бароко — епоха розкоші і збентеження
В надрах культури Ренесансу сформувалися в ембріональному виглядісвітогляд і стиль бароко. Його епоха настала після глибокої духовної і релігійноїкризи, викликаної Реформацією. В епоху бароко своєрідний погляд на людину іпристрасть до всього театрального народжують всепроникливий образ: весь світ — театр. Для всіх, хто знає англійську мову, цей образ пов’язаний з ім’ямШекспіра, бо взято вислів з його комедії „Як вам це подобається". Однак,образ цей можна знайти в усіх значних творах європейської літератури.
Люди того часу завжди відчували на собі око боже й увагу всього світу іце сповнювало їх почуття самоповаги, прагнення зробити своє життя таким самимяскравим і змістовним, яким воно поставало в живопису, скульптурі йдраматургії. Подібно до живописних портретів, палаци епохи барокко відображаютьуявлення їхніх творців про себе. Це панегірики в камені, що підносять чеснотитих, хто в них живе. Твори епохи бароко, прославляючи великих та їхнізвершення, вражають нас своїм викликом і спробою заглушити нудьгу їхніхтворців. Тінь розчарування лежить на мистецтві бароко від самого початку. Любовдо театру і сценічної метафори оголює усвідомлення того, що будь-який зовнішнійвияв є ілюзорним. Звеличення правителів і героїв у п’єсах французькогодраматурга Корнеля, англійського поета Драйдена і німецькогописьменника-драматурга Гріфіуса. певне, було спробою відстрочити забуття, якузагрожувало неминуче поглинути всіх, навіть найвеличніших.
В різних країнах Європи людина дивилася на небо, бажаючи розгадатитаємниці Всесвіту, який завдяки винайденню телескопа ставав з кожним днем усеширшим, намагалася зрозуміти гармонію сфер.
Гостре відчуття стрімкого часу, який поглинає всіх і вся, почуттямарності всього земного, про яке складали вірші поети, проповідники всієїЄвропи, могильний камінь, який неминуче чекає на кожного і нагадує про те, щоплоть смертна, людина — прах, — усе це, як не дивно, вело до незвичайногожиттєлюбства і життєствердження.
Цей парадокс став основною темою барочної поезії. Автори закликали людейзривати квіти насолоди, доки навколо бушує літо, любити й втішатисябагатобарвним маскарадом життя. Знання, що життя скінчиться як сон, відкривалойого істинний сенс і ціну для тих, кому посміхалася удача. Незважаючи наособливу увагу до теми марності, всього сущого, культура бароко дала світовілітературні твори небувалого життєлюбства і сили. Головне ж полягає в тому, щоми не можемо не дивуватися звитязі художників, які три століття тому змалювалиобраз світу, сповненого радощів і див, і поставили останню крапку в створенійєвропейською культурою картині Всесвіту, пов’язаній з ідеєю божественногопочатку. Бароко взяло на себе найважливіші ренесансні функції, сповнюючимистецтво земного, людського змісту.
/>Висновки
Ренесансна культура постала з двох джерел — з античної докласичноїспадщини і спадщини „темних віків" середньовіччя. Культури Відродження,черпаючи з двох джерел — з язично-античного і християнсько-середньовічного,насправді не наслідували рабськи жодного і витворили оригінальну культуру зпритаманними їй рисами.
Фундаментальними є антропоцентризм як структурно-будівний принцип новоїсистеми культури, як точка відліку в шкалі ренесансних цінностей. Він і є тиммагічним кристалом, який розкриває глибинну суть сукупності феноменів, котріпов’язують з ренесансною культурою. Саме в рамках цієї культури відбулосявідкриття світу й людини, що розуміються принципово по-новому порівняно ізсередньовіччям, яке помирає. Зміна була справді разючою. Замість характерногодля ортодоксії християнства постійного піклування віруючого про світ вічний,потойбічний у світосприйманні гуманістів на першому плані виникло найсильнішепрагнення людини до земної, прижиттєвої та посмертної слави. При формальномузбереженні традиційно-християнської інтерпретації „великого сплетеннябуття" в центрі всесвіту гуманістів істинно творчим початком буття виявлявсяне Бог, а людина. В цій заміні традиційного геоцентризму антропоцентризмомзійшлись і схрестились усі лінії гуманістичного вчення про людину.
Не менш цікавою є і така риса культури Ренесансу, як її зорієнтованістьна „омолодження” і регенерацію часу. Ренесанс є першою культурною формоюрегенерації часу, що свідомо виражає ідею оновлення. На епоху Ренесансу можнатакож подивитися як на велику цілісну спробу почати історію знову, як на актпочатку, як на регенерацію суспільного часу. В цілому можна сказати, щосаме в ренесансній культурі виробилася ідея про безмежну могутність людини, проїї безмежні можливості.
/>Список використаної літератури
1. БрагинаЛ.М.Итальянский гуманизм. — М., 1977
2. Гарам 3. Проблемы итальянскогоВозрождения. — М., 1986
3. Історія світовоїкультури. — К., 1994
4. Лекції з історіїсвітової та вітчизняної культури. — Львів, 1994
5. Лосева Ф.Эстетика Возрождения. — М., 1983
6. Мироваяхудожественная культура. — М., 2001
7. Романець В.А. Історіяпсихології епохи Відродження. — К., 1988