Інститут менеджменту та економіки
«Галицька академія»
Кафедра екології
Реферат
на тему:
“Культурні зв'язки в контексті історії”
Виконав:
студент гр. ЕК-02-1
Заяць Я. Є.
Перевірила:
Гайдукевеч О.О.
м Івано-Франківськ
2006р.
Вступ.
В історії різних суспільств не раз бувало, коли вперіоди великих соціальних і політичних потрясінь виникали нові ідейнірухи, напрямки, течії, які поволі починали формувати нову суспільну свідомість. Взіткненні поглядів нерідко народжувалася нова ідеологія або відтінкинового світобачення. Вплив тієї чи іншої ідеології породжував, у свою чергу,нову систему духовних цінностей,які подекуди виявлялися в моделюванні нових суспільних думок.
Зміни влюдській свідомості, безумовно, важливі для вирішення цілого ряду духовних проблем. Однією з них — при певних обставинах,на певному етапі — постає проблема людських відносин. Людські ж відносини призводять як до симпатій, так і антипатій, до антагонізмів у стосунках чи взаєморозумінні міжлюдьми. Взаєморозуміння, в своючергу, залежить не настільки від можливості спілкуватися однією мовою,скільки від толерантності, лояльного ставленняоднієї національної духовної культури до духовної культури іншого народу.
В XX столітті філософ Й.Гердер стверджував, щомета нашого земного існування полягає увихованні гуманності, а всі дрібні життєвіпотреби тільки слугують їй і повинні вести до неї. Гуманізація людства, сформульована ще І.Кантом,виступає як етичний імператив і є посуті своїй умовою демократизації всього світового порядку. Подібні імманентні цілі історії та філософії розділяють багато представників як вітчизняної, такі зарубіжної наукової думки.
Культурні зв'язки в контексті історії
Світова історія і цивілізація розпочиналася на чотирьох континентах:в Європі, Азії, Африці і в Новому Світі (Америка). Вона зосереджувала всю своюсилу і динаміку процесу становлення в Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, тобто на територіях найдавніших культур, а також на «новому»континенті, де виникла, розвивалася і загинула культура інків, ацтеків імайя.
Цілком можливо, що визначальну роль в процесі становленнялюдськоїцивілізації зіграли два континенти — Європа і Азія.
В даний час історикам вже добре відомо, що початокраннього кам'яного віку в Європі був тісно пов'язаний з етнічними пересуваннями(міграціями) і, відповідно, культурним впливом з Малої Азії, а також з різних східнихсередземноморських країн.
У просторі духовної культури, в плані взаємної практичноїзацікавленості, Захід виявився однак більш активним і плідним, ніж Схід.
Європа,вже починаючи з часів античності, спочатку розмежовує два континенти на Європу і Азію, а тому, відповідно розмежовує і культуру. Духовну — в тому числі. Але як це не дивно,як це не парадоксально, та назвазахідного континенту "Європа" прийшла з Азії.
Популярна легенда (міфи Стародавньої Греції) розповідає:у фінікійськогоцаря Агенора була красуня-дочка на ім'я Європа. В неї з першого поглядузакохався всемогутній Зевс. Верховний бог перетворився набілого бика, викрав дівчину і переніс її на острів Кріт. Саме там Європавперше стала ногою на землю іншого континенту, який і отримав ім'я на її честь.
Деякі дослідники вважають, що ім'я Європа означає «широкоока»— в стародавні часи цей прикметник був епітетом місяця, а як відомо, місяць широкошанувався в Стародавній Фінікії. Іншаверсія фінікійської назви континенту — «Захід сонця» — так як ми ірозуміємо сьогодні згідно географічного розташування полюсів. До речі, дуже багато назв країн не тільки наєвропейському континенті, а й вАфриці, мають фінікійське походження.
Цікаво, що Геродот ( 5 ст. до н.е.) під Європою розумівтільки континентальну Грецію. В тому ж столітті, але трохи пізніше Есхіл розрізняввже Європу та Азію, але, фактично це розмежування на два континенти прийшло вГрецію від ассірійців.
Назва «Азія» вперше зустрічається в ассірійськихлітописах. Писалося це слово «асцу» або «асу» і означало«схід сонця». Деякі вчені бачать зв'язок назви «Азія» зще більш давнім словом -санскритським «ушас»(«уазас»), що має такий же зміст, як і попередній —«світанок», «зоря». В усякому разі, Схід явно вплинув на топонімічніназви Заходу.
Вдавній грецькій міфології Азія була однією з численних дочок бога-титана Океана. Саме вона, за деякимиваріантами, народила Прометея. Азію звичайно зображали жінкою, що сиділана верблюді, В одній руці вона трималаскриньку зі східними прянощами, а в іншій -щит.
Деякі дослідники (зокрема, В.А.Цимбульський) вважають, що тісніконтакти культур Заходу і Сходу розпочинаються з часів легендарної Троянської війни і для цього єпевні підстави — писемні аргументи та археологічні дослідження. Писемніаргументи — відомі твори Гомера"Іліада" та «Одісея». Археологічні ж розкопки та історичналогіка підтверджують, що наслідки подій (XIII ст. до н.е.) породили колосальну хвилю міграції народів,коли на узбережжі Південної Фракії були змушені оселитися (переселитися)учасники війни. І, хоча війна велася навузькій території, тобто, мала досить-такилокальний характер (тактично, це була тривала облога і ряд хитрих маневрів з метою приспати пильність ворога),в неї були втягнуті чималі силипредставників різних племен.
СтародавняЕллада успадкувала в кількості духовних цінностей багато різноманітних знань тих народів, з якими хотіла або була змушенаспілкуватися. При цьому не слід забувати, що найбільший вплив на Стародавню Грецію мала Месопотамія, яка через фінікійців і хеттів передавала на Балкани безліч своїх знаньдо того часу, поки країна не «стала на власні ноги»,розпочавши свій самостійний шлях розвитку і не залишила в Європі відчутнийвідголос понині. Ще до Геродота, нафінікійських галерах приходять з Азії в Європу не тільки міцні палестинські вина і сідонськіпурпурові хітони, але й літери,можливо, першого в світі алфавіту. В європейських мовах і до сьогодні в дещо зміненому вигляді присутніфінікійські слова -галера, хітон,алфавіт.
На Захід зі Сходу прийшли міри ваги, довжини, дні тижня,назви зоряних світил,«прив'язаних» до днів тижня, слова і вірування.
Фунт — це вавілонська золота міра, метр тільки на кількаміліметрів менше вавілонського подвійного ліктя. Гроші теж прийшли зіСходу. Перші монети стали карбувати в Малій Азії лідійці. Слово«чек» — перського походження.
Більше того, ряд вчених вважає, що Стародавній Вавілонбув колискою всього останнього розвитку науки та культури, який продовжився в Греції. Можутьзнайтися аргументи і проти такого твердження.Вавілон теж не жив за рахунок себе самого. Вавілон мусив знаходитися в тісних контактах з усім Сходом,а частково і з Заходом, бодайнавіть, через свою зовнішню політику (війни і пошук нових ринків сировини та торгівлі). Для розквітувавілонської культури булонедостатньо тільки власного грунту, який міг би підживлювати не однетисячоліття країну та її народ.
Без сумніву, навіть географічне розташування вказанихсусідніх регіонів — на стику континентів Азії, Європи і Африки — сприяло розвитку багатьох культурнихзв'язків, в тому числі і духовних.
Певною мірою, цей доантичний період контактів давніх культур Заходуі Сходу можна назвати архаїчним і віднести до часів, пов'язаних не тільки з подіями танаслідками Троянської війни, але донайдавніших, не зафіксованих (доісторичних) джералами. Часів, відлуння яких ми вочевидь зустрічаємо вдуховній творчості «сивої» давнини.
Якщо з Передньою Азією широкі культурні зв'язки булидосить міцними і призвели до часткового взаємопроникнення, то окраїни Сходузалишалися непізнаними. Але деякі моменти в філософській скарбниці доантичноїГреції наштовхують на певні міркування, хоча б на прикладі поглядів таких філософів якПіфагор (VI-V ст. до н.е.) з йогоідеями Краси, моральної досконалості, справедливості і магією чисел, Геракліт «Темний» (сучасникПіфагора) і його закон всесвітньогоЛогосу, Демокріт з мрією про вічну гармонію. Вони багато подорожували, особливо Піфагор та Демокріт,вчилися в Єгипті, Персії. Саме відперських вчених вони могли почути про основидавньої індійської філософії, яка, трансформувалася і призвичаїлася в окремих ідеях на грецькому грунті. Аджеїхні погляди і вчення лежать в основі давнього ведійського світобачення,яке і сьогодні становить суть деякихрелігійно-філософських сучасних течійна Індостані. Зрештою, інформація про далекий півострів мусила просочуватися в напрямку європейського континенту. І вона таки доходила, принаймні, зчасів Геродота. Великий історик тадослідник Геродот (V ст. до н.е.) зібрав чимало правдивих ісумнівної вартості відомостей про відомі на той час стародавні народи, втому числі і про давній індійський. Можливо, що саме згеродотівських "Історій" Індія вже постає перед очима античного світу країною чудес — містичним, таємничим Сходом. Саме Сходом, ане колонізованим греками побережжям азіатського континенту.
І, хоча в розповідях Геродота багато небилиць, та він записує все, що чує,але не всьому вірить. Сам їде в Аравію, Африку, відвідує Північне Причорномор'яі описує вже те, що бачить сам: побут кочових племен (скіфів, сарматів,аланів), спосіб життя осілих народів. До речі, описуючи Індію та інші далеко розташованікраїни, «батько історії»використовував не тільки випадкові дані, а користувався більш давнішим твором Скілака (VI ст. дон.е.), який вперше, згідно з писемним джерелом, здійснив подорож вниздо океану по ріці Інд.
Античне індоведення продовжив у IV ст. до н.е.Ктесій Кнідський. Його праця "Індіка", на жаль, дійшла до наших часів тільки уфрагментах. Найголовніше його враження від країни стосується саме філософії, релігії. Будучитривалий час особистим лікарем при дворіперсидського царя Артаксеркса, він сумлінно збирав по крихтах інформацію про далеку Індію від купців, ремісників,дипломатичних послів, окремих мандрівників, які на свій страх і ризик відважувалися перетнути важкодоступні землі, населенірізноманітними племенами.
Що стосується колоній в Північному Причорномор'ї (територія сучасної України), то й тутвідбувався процес взаємопроникнення культур. Якщо ж брати до уваги неміфологію, а реальний перебіг історичнихподій з урахуванням географічного фактора, то українські прадавні землібули колонізовані грецькими переселенцями саме починаючи з V ст. до н.е. Можна сказати, що не тількиУкраїна, а й Угорщина, Болгарія, належать якЗаходу так і Сходу. Зокрема, українські землі на той час становили такзвану контактну зону, де зустрічалися культурніелементи всіх світів. Зі Сходу напливали кочові племена, що несли з собою своюкультуру, яка осідала на «чужій»території у вигляді вірувань, переказів, казок. В той же час тут стали«своїми» культура Греції, а пізніше Риму та Візантії.
На Балканах нинішня Болгарія відверто заявляє сьогодні про своє азіатське(східне) коріння. Праболгари, які прийшли здалеку і створили своюдержаву, відчували сильний вплив конгломерату народів, які тутжили. Плем'я хана Аспаруха прийшло на Балкани з територій, розташованих північнішеКавказу, а ті — ще з східніших районів.
Такимчином, праболгари жили в степах, не дуже далеко розташованих відКитаю, і розмовляли на старотюркському діалекті.
Подальшавзаємодія з іншими народами і, насамперед, з Візантією збагатила народ новими духовними іматеріальними цінностями.
Зрештою, історичні факти свідчать самі за себе. Класичним прикладомсхідної (з азіатським корінням) культури на Заході вважається угорська.Угорці прийшли на сучасну територію ще в IX ст. н.е. з зауральських степів. Більше як 1100-лїтняісторія народу, який став осідлим, свідчитьпро постійну взаємодію, взаємопроникненняна угорську територію слов'янського і романськогодуху.
Хочеться ще раз звернутися — з метою пошуку переконливих історичнихаргументів — до української історії. Відома археологічна культура під назвоюТрипільська на території Правобережної України, яка тривалий час датуваласявченими V-III тис. р. дон.е., є дійсно феноменом нашої культури. В поселеннях, де проживало до 15 тис. чоловік,знайдені матеріальні речі, що засвідчують високу духовність давньогонароду. Ця культура прийшла разом з її творцями.
Носіями їїбули переселенці з Балкан і Сходу, які асимілювались між собою і породили це диво. При цьому, слід зважити і на такий момент: трипільці прийшли не на «пусту»територію, а на заселену протоукраїнськимихліборобськими племенами. Пришельці не змогли витіснити аборигенів, а злилися з ними, утворивши неповторну соціально-культурну спільність.
Процес проникнення на українські території інших племен і народівтривав і протягом VII-HI ст. до н.е., колистепові райони по берегахрічок і узбережжя Чорного та Азовського морів, заселили іраномовні племенакіммерійців, скіфів та сарматів. Сюди ж прийшли і грецькі колоністи, заснувавши міста-поліси Тіру (Білгород-Дністровський), Ольвію (Миколаїв), Херсонес(Севастополь), Пантікапей (Керч),Харакс (між Ялтою-Алуштою) та ін. Вони воювализ місцевим населенням, яке вже окупувало сусідні території, торгували з ними, вчилися один в одного і змагалисяміж собою, тобто вели активнийдіалог культур — скіфсько-сарматської і античної грецької. І це позначилося(відбилося) не тільки в витворах мистецтва і побуту, а й на духовній культурі народів, задіяних історичними обставинами у процес тривалого спілкування.
Повертаючись до Греції часів античного періоду, хочеться звернути увагу на динаміку ростуцікавості греків до Індії. В Елладі в IV ст. до н.е.розпочиналася епоха Олександра Македонського, яка призвела до тіснихконтактів Заходу і Сходу (її найвіддаленішого і найпівденнішогорегіону).
На шляху грецького полководця на Схід постає Бактрія і Согдіана. Саметам розпочинається його знайомство з Середньою Азією, тут він одружується з Роксаною — бактрійською царівною (за окремими джерелами — у неї народився син, але доляйого невідома). До речі, культурний розвитокнародів цього регіону почався під впливом арабської культури, а ті, всвою чергу, відчутно сприйняли культуруЄгипту і Вавілону, об'єднаних могутньою волею Дарія. Пізніше — після походів Олександра — весьБлизький Схід і частина Середньої Азії опинилися під впливом еллінськоїкультури. Спочатку араби опиралися«зовнішньому» тиску Греції, але, з часом — в результаті історичного процесу — стали, навпаки,самі сприяти поширенню новоїкультури.
Досягнувши Індії, Олександр Македонський поволі придивляється доіншого народу та його культури. Маючи непогану філософську базу (учителем його був самАрістотель), Великий Грек намагаєтьсязрозуміти таку відмінну від античної філософії світоглядну позицію аборигенів. Плутарх досить детально описує зустріч царя з гімнософістами («голимимудрецями») — назва індуськихвчених, про які згадують пізніше Ціцерон і Арріан. Між царем і мудрецями відбувається діалог, в процесіякого Олександр ставить десять запитань. Очікуючи на них відповіді,емоційний та «вибуховий», він веде себе на диво сумирно. Гімнософіститаврують агресивний характер грецькихзавойовників, вважаючи їх дикунами, і звертають увагу на перевагидуховного життя свого ордену. В час перебування на півдні Індостану,Македонський відвідує і рахманів, щобпізнати і їх мудрість. Його дивує єдність поглядів гімнософістів і мудрецівострова Цейлон. Вони — аскетичні, помірні у всьому, живуть потаємним духовнимжиттям, незрозумілим грекам.
На відміну від греків, люди Сходу перемагають свого внутрішньоговорога, а, подолавши його, не ведуть боротьби з зовнішнім.
Схід вчить Захід, проповідуючи принцип ахіней(ненасильства).
Сьогоднівже важко сказати, наскільки сприйняв цю східну мудрість Олександр Македонський, але вонадійшла до материкової Греції, щоб знайтисвоє «нове» втілення в етичних поглядах не тільки філософів Греції, а й поширилася пізніше в Європі івтілилася у деяких єресях, найяскравіше — у катарів. Але те, що великийІскандер повірив у пророцтва — запевняють його супутники. В усякому разі, саме в одному з індійських храмів йому провіщенотрагічну майбутню долю — швидкусмерть у Вавилоні по дорозі додому.
Індіяз того знаменитого походу великого полководця вже ніколи не була забута Заходом.
Найбільшим з починань Олександра Македонського для зближенняЗаходу і Сходу можна вважати його грандіозну ідею, яка, на жаль, так і не була реалізована (черезсмерть) — будівництво мосту через Гелеспонт(протока Дарданелли), що мав поєднати Захід і Схід.
Вепоху еллінізму (III -І ст. до н.е.) інтерес до Індії і всього Сходу з бокуЗаходу не втрачав новизни пізнання.
На півночі Африки росте і багатіє Олександрія. Сюди зусіх кінців (зі Сходу — теж) везуть морем товари і прибувають представники різних народів, якіпереслідують різні цілі, в тому числі і пошукзнань. В олександрійському порту зустрічаються кораблі Заходу і Сходу. Ніл воєдино пов'язав триконтиненти. Тут перемішуються звичаїі мови. Тут виростає новий оплот культури. На берегах Великої ріки все частіше згадують не тільки Аравію, Індію, а й Китай — країну, де живуть сини сін(«цінь» — по імені першого китайськогоімператора Цінь Ши Хуанді). Стає доступною і східна філософія. Єгипетська цивілізація ще здавна манилафілософів та митців своєю мудрістю.Тепер у неї з'явилися «конкуренти» — Індія і Китай. Багато грецьких філософів ще з часівкласичної Греції прибували в Єгипет,щоб розширити свої горизонти знань. Серед них і відомий філософ Платон (IV ст. до н.е.). Саме зЄгипту привіз він своєтворче напрацювання, яке стало базою для гарячкових наукових дискусій і пошуків — легенду про Атлантиду.Чудовий міф, який не дає спокоюнауковцям і понині. Учень Сократа і вчитель Арістотеля багатоподорожував по світу і приплив морем в Єгипет. З десяти його творів, два(«Крітій» і «Тімей») присвячені таємничому народові, який загинув на острові у вирі природних катаклізмів.Куди поділися ті, хто вцілів, — невідомо. Сказання про Атлантиду Платон почув ще від свого діда Крітія,якому передав його «наймудріший з семи мудрих Солон», а Солон дізнався про цю «казку» від єгипетськихжреців в Саісі. Саіс — одне з найстародавніших міст в дельті Нілу. Його і відвідав Платон, щоб мати доступ до першоджерела.
Фактично,походи великого грецького завойовника породили ще один етап взаємоприникнення духовнихкультур Заходу і Сходу.
Період еллінізму можна вважати ще одним етапом взаємовпливута подальшого взаємопроникнення духовних культур. Факторами, що спричинили цейпроцес, була не тільки грецька експансія, а й торгівля, мандри, родинніконтакти різних народів.На це звернули увагу не тільки історики-елліністи, зокрема Полібій (II ст. дон.е.), а й пізніше — історики римського періоду — Лівій та Аппіан.
При цьому слід зауважити, що чим давніші часи у їх відлікуназад,тим тіснішими були контакти і швидшим взаємообмін. З утворенням міцних державних організацій,зв'зки народів слабшали і взаємопроникнення відбувалося частково і все більшеповерхнево.
Діалогкультур Заходу і Сходу тривав і в римський період. «Всі дороги ведуть доРиму», — недаремно проголошує давня приказка. Починаючи з першої половини II тис. до н.е.і впродовж наступних двохтисяч років Рим поступово завойовує собі «місце під сонцем».
Вже напочатку нашої ери римські торговці стають постійними «клієнтами» на Сході — в Індії та Китаї. На Малабарськомуберезі серед храмів, присвяченихмісцевим богам, з'являється римський храмна честь імператора Августа. В ці жорстокі для світу часи римськогопанування і піку розбещеності великий філософ Сенека (І ст.) повторить принцип давньогрецьких стоїків, дуже подібний до моральнихпринципів індійських філософїв-схимників: "… стійко переносити все, щодарує доля".
Римвоює і завойовує. В числі поневолених народів опиняється і маленька Іудея на Близькому Сході, звідки натериторію окупантів — вже зі Сходу на Захід — прийде оновлена «стара»віра, що проголосить етику доброї волі, милосердя, братерське єднання,вселенську любов до ближнього, проповідувануучнями Ісуса Христа. Великий Рим фактичносам «підрубав гілку, на якій сидів», ненавмисно давши «зеленувулицю» всесвітній релігії. В Римі переплітаються духовні витоки Заходу і Сходу.
Читаючи Євангеліє, освічений грек згадає своїхфілософів. Адже ще Платон говорив про інший, кращий світ, в якому живутьдуші праведників. Великий ідеаліст не помилився, стверджуючи, що світомправлять ідеї. Християнство стає ідеєю і ідеалом багатьох народів. До речі, ще Діоген Лаертський неробив різниці між елліном і варваром, називаючисебе «громадянином всесвіту», відображаючи у своєму кредо космополітичні погляди піфагорійців і більшдавні — мудреців-дравідів Індії.
Читаючи Євангеліє, освічений римлянин обов'язково згадає Сенеку, аджеі цей римський філософ-гуманіст вчив віддавати добром за зло. Ідеї та погляди переплелися івідобразилися в гуманістичному спрямуванніхристиянства.
Підсумовуючи цю історичну епоху можна сміливо сказати, щоз утвердженнямхристиянства завершився третій період взаємопроникнення духовних культурЗаходу і Сходу, який розпочався зі становленням Римської імперії і закінчивсяз її загибеллю. Після цієї активної фази діалогу духовних культур настало деяке затишшя, яке неприпинялося в плані дослідження і пізнанняСходу.
Що стосується України, то під впливом римських провінцій на території нашої батьківщини в II-V ст.склалася своєрідна культура -Черняхівська. Лише в їй притаманних рисах, вонапростягнулася від Нижнього Дунаю доСереднього Дніпра. Історики висунули цілий ряд гіпотез стосовнозасновників Черняхівської культури.
Одні стверджують, що творці цієї культури є тільки слов'янські племена — предки українців. Інші заявляють про значний вплив готських елементів вкультурі аборигенів. Треті вважають, що домінуючими силами в творенні даної культури були пізнісармати. Швидше всього, черняхівськакультура створювалася спільними зусиллями одних, других і третіх.Культурні прошарки накладалися і «замішувалися»на слов'янському грунті. Питання ще вивчається і справа — за новими даними і дослідженнями науковців.
Внаступному столітті, після падіння Римської імперії, розквітає Візантія —східна наступниця західної культури. Але в неї немає вже ні тих сил, ні тієї потужності, яка рухалася разомз прогресом культури і створилазусиллями багатьох народів унікальну античну культуру.
В столицю Візантії Константинополь приїжджають дипломатичні місії,припливають кораблі з Півночі, Півдня і Сходу. Ще багато що нагадує проРим. До певної міри, Візантія опинилися в подібних умовах як колисьптолемеївська Олександрія. Тут знову переплітаються ті ж зв'язки Заходу іСходу. Колись Еллада була світлою «молодістю» греків — могутня,смілива, красива і повна життєвих поривань, постійних пошуків, з вірою в себе і світ. Римбув зрілістю Європи — грубим, відчайдушним,дещо агресивним, розбещеним владою ізверхністю над усім світом. Візантія ж стала «старістю» Європи — корислива, підозріла, лінива, заспокоєна і жадібна. Візантія сталазгасаючою зіркою європейської культури. Духовної — теж. Візантійський період,хоча й не перериває зв'язків Заходу і Сходу, проте для духовної культури вінвиявляється дещо застійним.
В Ірландії народжується сага про моряка Майль-Дуйна. В неї вплетені словапсалму Давида і вірші Вергілія — дивний синтез духовних елементівсхідної та західної культур (HI-IV ст.).
В VI столітті єгипетський монах Козьма пише книгу«Християнськиймісцеопис» грецькою мовою, знову дивним чином переплітаючи«нове» зі «старим», «східне» з«західним». Ця праця — результатйого тривалих подорожей, зокрема, в Індію. Недаремно йому дали прізвисько "Індікоплов" — «Пловець в Індію». Козьма як палкийдослідник описує «чуже», а як переконаний християнин відкидає його, вважаючи, що від знаннянароджується гордість і пиха, а це — великий гріх. До речі, саме з книгиІндікоплова Київська Русь «офіційно»дізнається про чотири частини світу — Азію, Єропу, Лівію і «Шовкову країну».
Фанатична зацикленість християнства зі спірністю догматів в цей періодвизначає розкол в світовій релігії. Будучи породженням народів Заходу іСходу, християнство вже не прагне привнесення якихось змін, алезміни відбуваються і вони відображаються в єресях. Так, після Єфеськогособору (V ст. Візантія) з'являється несторіанська єресь (від іменіконстантинопольського патріарха Несторія), який засудив її. Почалася поступоваеміграція християнствана Схід, в Персію, де згрупувалися сірійські несторіанці-опозиціонерисупроти римського цезаря.
Чернецтво займало перше місце в житті християнських суспільств Заходу іСходу. Саме несторіанською місією була визначена далека поїздка в ІндіюКозьми Індікоплова. Серед різноманітних і досить цікавих даних, описанихІндікошювим, знаходиться і давньоіндійська притча про фантастичногозвіра -єдинорога,якого ще попередники (Мегасфен, Пліній, Аппіан) несторіанськогодослідника-пілігрима пов'язували саме з Індією. Оцінюючи ідейний зміст притчі, український вчений і письменник Іван Франко характеризує її як аскетичноспрямовану і послідовну за своїм життєзапереченням. Притча демонструєсвітобачення народів Індостану, яке ніяк неузгоджується з християнством, але попри теологічні заборони поступово проникаєв європейську літературу разом зпоширенням єретичних сект, що спиралися на дуалістичні традиції, які витоками своїми проростають зманіхейства. Отже, Франко досить велику увагу приділяв питанню східного(індійського) впливу. Він розглядає післябуддійські етапи міграціїсюжетів староіндійських версій в європейську літературу. Не менш важливезначення для літературознавців мала поява в 1896 році статті Івана Яковича«Притча про єдинорога і її болгарський варіант». Франко співставляє відомі на той часдавньоіндійські, китайські і тібетськіваріанти аналога про людину, яка переслідується єдинорогом. Себто і українська наука працювала в ключі пошуків «східних»елементів впливу на духовну культуру Європи.
Історичні коллізії раннього середньовіччя проходили через знаменитий«Шовковий шлях» з V століття і дали змогу проникнути в СхіднийІран і Середню Азію несторіанству, а з VII століття вже можна говоритипро християнські проповіді не тільки в Індії, а й Китаї.
Несторіанська єресь — третій історичний прошарок південно-індійськогохристиянства і намагання Заходу залучити до нової релігії Схід. Допевної міри — це і був проміжний етап взаємопроникнення духовних культур Заходу і Сходу, який вряді елементів зберігся і до наших днів.
В книзі «Хроніка» Георгія Амартола (IX ст.) — візантійського дослідника Індія не тільки вводиться в контекст народівсвіту з її звичаями, традиціями та філософією (остання частково ототожнюється з античноюфілософією Еллади), а й співвідноситься з «земнимраєм». При цьому Амартол звертає увагу на спільність староіндійського світобачення з вченням Мані(засновник вчення — Мані, проповідник в Персії, III ст.).
В подальші століття староіндійські екскурси «Хроніки» цитуються влітописі «Повесть временних лет», в якій Нестор приводить цитати зкниги Амартола. Деякі вчені вважають, що легендарний літописець скориставсяапокрифічною книгою «Одкровення»Методія Потарського.
В період раннього середньовіччя суперницею Візантії в Європі постаєКиївська Русь — достатньо і стабільно політично організована держава з високимрівнем духовної культури. Майже всі, навіть ортодоксальноналаштовані історики, не можуть заперечити того факту, що накультурно-духовне життя Київської Русі справили значний вплив стосунки першої з Візантієюта Арабським халіфатом. Відчутною длякультури була і «зустріч» з печенігами і монголо-татарами. Не дивлячись на багатостолітню зовнішнюекспансію, тюркські племена врезультаті «розчинилися» на українському грунті. Та й нетільки українському, а на території Польщі, Литви, Молдавії, Білорусії, Росії.
Майже одночасно з Візантією на Сході розквітає культура арабськогосвіту.
ВеликийШовковий шлях, який проходив через Малу і Середню Азію, сприяв не тільки інтенсивності міжнародної торгівлі, а й культурному обміну. Разом з товарами приходилиінші вірування, які перемішувалисяміж собою. Християни говорили про Спасителя, євреї — про Месію. Серед натовпів на торгових площах блукали ворожбити і пророки. В їх проповідях змішувалисярелігії, утворюючи своєрідний синтез.Під прапором ісламу починається з VII ст. «священна війна» з інаковіруючими, анасправді — завоювання світу. Завоюваннясвіту починається на цей раз зі Сходу у всіх географічних напрямках: на північ(тюркський каганат), на захід (Римська напівзруйнована імперія та Візантія), насхід — в Китай і на південь — в Індію.
Араби підкорюють Персію і відбирають у Візантії Єгипет. Всього лишеза одне століття — з початку VII ст. до початку VIII ст. — арабське владарювання поширилосявід Піренейського півострова на Заході доПерської затоки на Сході і від Північної Африки на Півдні — до Кавказу наПівночі.
Над всією державою розвивався один прапор — мусульманський -з півмісяцем,але арабська «рука» об'єднала народи з різною культурою. Деякі з них були вищі відзавойовників ( в історії — це типове явище),інші — нижчі. Спочатку арабське відношення до чужої культури (науки в тому числі) негативне і навітьвороже. Вони нічого не визнавали,окрім Корану, і немало пам'ятників єгипетської та грецької культуризагинули від арабського фанатизму на ранньому етапі.Так, в 641 р. війська халіфа Омара знищили унікальну Олександрійську бібліотеку, закладену щеПтолемеєм. Недаремно ЄразмРотердамський в своїй книзі «Похвала глупоті» написав: «Фанатизм — недоношеність розуму» і цеможе, до певної міри, виправдативчинки носіїв ортодоксального ісламу.
Тим не менше, постійний розвиток торгівлі, мореплавства, ремесел сприяв демократизації контактів різних культур і ЛібералізаціїПОЛІТИКИмусульманських владик на завойованих Землях. «Доторкнувшись» доеліністичного спадку Європи, арабська Культура вже в VIII ст. вбагатьох напрямках обігнала прогресивний матеріалістичний Захід. Медицина,астрономія, математика, архітектура в своїй довершеності форм, подарована Заходу Сходом. Ісьогодні ряд наукових знань, відкритих і поставлених«на ноги» арабськиминауковцями на базі європейської науки є загальнолюдським надбанням.
В другій половині VIII ст. столицеюарабського халіфату стає Багдад, який перетворюється не тільки наторгівельний, але й культурний центр Сходу. При дворі халіфа аль-Мансурабували не раз вчені і з Європи.
Однією з найбільших заслуг халіфа була велетенська робота по створеннюунікальної бібліотеки. Він зібрав у себе багатьох перекладачів (в основному сірійських) ідоручив їм всі вцілілі твори давньогрецькоїта еліністичної літератури перекласти на арабську мову. Саме, дякуючицій титанічній праці європейці і самі змогли ознайомитисяз багатьма духовними цінностями стародавнього світу. Спочатку арабською мовою були перекладені праціГіппократа, Галена, а потім —філософські твори Арістотеля і Платона. Зрештою, прийшла чергаастрономії і математики.
За військами йдуть купці і вчені — арабські пілігрими, дослідники нових земель. Вони спостерігають,досліджують, записують. До речі, арабськімандрівні історики непогано були знайомі з слов'янськими племіннимиутвореннями, а письменник Масуді твердить, що одним із слов'янських царів був уVI-VII ст. Маджак. Арабські каравани просуваються в Грузію і Вірменію поВолзі — в країну хазар і булгар; добираються в Куявію (Київ ) — по Дніпру;пішки і по ріках — в Славію (Новгород); на кораблях і конях досягають берегівБалтики і ще далі — до острова Готланд. Шляхи їхні вже давно прокладені звичним маршрутом до Пакистану,Тібету, Китаю, Індії і Цейлона.
І щонайприйнятніше, що варте захоплення в арабській культурі того періоду — вонивже дуже високо шанують науку. Впродовж IX-XI століть наука — на найвищому п'єдесталі.Астрономія разом з філософією не тільки розвага, а спосіб життя арабськоїпросвіти. З'являється з нейтральною тональністю викладу чудовий довідниковий твір вченого персаШахрістані. В цій унікальній книзі розповідається про всі вчення, всі існуючіна даний момент вірування і релігійні течії, що називається «без ненавистідо одного і пристрасті до другого».
Великою популярністюкористується «Альмагест» — шістнадцять томів творів Птолемея, перекладених на арабську мову. Іде процес взаємного проникнення і підживлення: Схід — Заходуі Захід — Сходу, Деякі народи сприйняли арабські елементи більше, інші — менше.
Середня Азія найбільше сприйняла арабську культуру ї віру. Звідси найближче до Китаю таІндії. Близький Схід продовжує в цей періодпізнавати околиці всього Сходу. Аль-Біруні з Хорезму їде в Індію з тією ж метою— зануритися якомога глибше на континет. І йому це, до певної міри, вдається.Іновірця брахмани посвячують в таємниці свого вчення як брата по науці.Повернувшись додому, він пише підсумовуючийтвір «Пам'ятники минулих поколінь» — книгу, в якій з повагоюрозповідає про чужі звичаї і дивні для нього вірування та поняття індусів.
Наука,вигнана з Заходу, здійснює переможний марш по Сходу. Арістотель «зручно розташувався» в арабських бібліотеках, птолемеївський«Альмагест» перебирається через пустелі і морем в Сірію, Хорезм, Самараканд, Індію. В трактатієгипетського вченого Ібн Аль-Хатаймагрецька геометрія зустрічається з індійською алгеброю. Араби чудово знають як грека Архімеда так і індуса Арьябхатгу. Зі Сходу рухається зустрічний потік.Через арабські території в Європу приходять індійські числа, які пізнішеназвуть арабськими. З Індії приходятьрозваги (інтелектуальні ігри типу шахів),тканини, дорогоцінні самоцвіти, прянощі, духм'яні дерева і булат (дамаськакриця). З Китаю — порох, папір, магнітна стрілка (прообраз сучасного компасу) і більше половини всіх винаходів наукита техніки. Культури зустрічаються і проникають одна в одну. Це — взаємовигідний процес. Зайняті науками іпроблемами філософії, практичнимзастосуванням винаходів народів Сходу, араби опиняються перед зовнішньою загрозою. Тепер вже вони постали перед лицем експансії, яка поступово розпочалася щев XI ст. хрестовими походами європейських лицарів «меча івіри», а далі і турків-сельджуків.
Власне,хрестовими походами історики вважають тривалі військово-колонізаційніекспедиції європейських феодалів,, які охоплюють період з кінця XI і до кінця XIII століття наБлизькому Сході — в Сирії, Палестині, Єгипті, Балканському півострові, на острові Кіпр,зрештою, майже всьому середземноморському регіоні.
Світські і духовні владики бачили в цих походах до певноїміри вихід з складноїсоціально-політичної ситуації в Європі.
У європейців в результаті спілкування з азіатською культурою помітнорозширився кругозір.
«Західняки» раніше і не підозрювали, що на Сході живуть культурнінароди. Розпочавши хрестові походи на засадах дикого релігійного фанатизму,багато західноєвропейських купців після знайомства з життям на чужині ставалибільш терплячими до інших релігій. Порівнюючи свою християнську віру змусульманською, деякі європейці змогли прийти і до певних критичнихвисновків відносно самої ідеї теократизму, яку так настирливо пропагувало середньовічнепапство.
Власне, на фоні історичних подій, пов'язаних з арабським владарюваннямна всіх континентах, за всіма ознаками, цей період можна вважатище одним періодом взаємопроникнення духовних культур Заходу і Сходу.
Висновки.
Підсумовуючи короткий історичний екскурс по континентах і хронологічнихвіхах, можна зробити певний висновок, що взаємопроникнення духовних культурЗаходу і Сходу, починаючи з часів доісторичних, поступово йшло на спад,зазнаючи фази піднесення та занепаду. І це, знову ж таки, історичнообумовлено — підживлюючись за рахунок один одного різні народистворювали свою, неповторну власну духовність, яка запозичивши «чуже», будувала іокреслювала обриси «свого». Та, незважаючи на всі хитросплетінняісторії, володіючи своїм — дорогоцінним скарбом духовного життя вкожного окремо взятого народу, слід пам'ятати, що ми — люди землі івийшли з однієї духовної колиски. Так було, так є і так буде, але людствозавжди прагнутиме дійти до спільного знаменника. Якщо це вдасться, то на землі запануєнайголовніше — мир. А людська праця іневтомне бажання творити вирішать більшістьінших проблем людського буття. Бо, як сказав Г.С. Сковорода, «Серцеж, а не плоть, є істинною людиною».
Процесвзаємозближення триває у просторі духовної культури. Двадцяте століття і початок двадцять першого стануть ще одним етапому взаємопроникненні духовних культур Заходу І Сходу.
І хоча абсолютного взаємопроникнення ні раніше, ні тепер бути не може,однак воно простежуєтся на прикладах багатьох аспектів духовного життянародів. Зрештою, всі ми — діти однієї планети, одного ноосферногопростору, підвалини якого вже закладені, а на порядку денномузалишається проблема, хоча й тривалого, але шляхетного процесу його формування іподальшого становлення.