Духовна культура українського народу другоїполовини XVII ст. – кінця XVIII ст.
План
1. Історичні умови культурногожиття українського народу
2. Культура козацької держави(1648–1781)
3. Освіта і наука.Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії
4. Історично-мемуарна проза
5. Література
6. Театральне мистецтво
7. Музична культура
8. Архітектура, образотворче,декоративне та ужиткове мистецтво
1. Духовна культура України другої половини XVII –кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортаннянаціонально-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів, щонайбільш яскраво виявилось у широкому народному русі та воїнських подвигахзапорізького козацтва, яке відіграло величезну прогресивну роль у війнах зТуреччиною, Кримським Ханством та Річчю Посполитою. Кульмінаційною точкоюборотьби українського народу проти польської шляхти була національно-визвольнавійна 1648–1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Козацько-гетьманськадержава проіснувала понад 100 років. Вона залишала глибокий слід в історії тадуховній культурі українського народу. Гетьманська Україна за часів ІванаМазепи (1687–1709), Івана Скоропадського (1709–1722), та КирилаРозумовського (1750–1764) перебувала на рівні найбільш освічених країнЄвропи.
2. Духовна культура українського народу досягла високогорівня в період існування козацької держави (1648–1781). Запорізьке козацтво впродовжтрьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурногорозвитку України.
В основі культури Запорізької Січілежали традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січінаклали свій відбиток на її культуру. Запорізька Січ формувалась з втікачів відкріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонівУкраїни, але й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хтоприходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, особливості культурисвого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформуваласьоригінальна, яскрава, різнобарвна культура.
Запорізький уряд на чолі з кошовимотаманом постійно проявляв піклування про створення розгалуженої системиосвіти. У 1754 р. з ініціативи кошового отамана Якима Гнатовича буластворена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів військових канцелярійдля всієї України. У Запорізькій Січі існувала також школа вокальної музики іцерковного співу, де готували читачів і співаків для православних церковУкраїни. Школи Запорізької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчанняв них обов’язково поєднувалося з виховання (в усіх школах навчання велосяукраїнською мовою).
У багатогранному художньому життіЗапорізької Січі важлива роль належала музиці, співу, танцям. Високого рівнядосягла військова музика, в якій особливе місце посідали духові та ударніінструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика мала великезначення у походах Війська Запорізького, а також під час різних урочистостей.Труби та сурми разом з ударними інструментами використовували як сигнал упоходах і боях, а також при урочистих зустрічах послів і гостей.
Кобзарство – це своєрідне явищеукраїнської народної культури, видатне мистецьке досягнення запорізькогокозацтва. Кобзарі часто були не лише виконавцями дум та народних пісень, але йїх творцями. Вони виконувалися під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри. Думи– героїчна, драматизована, пройнята великим ліризмом поезія. М. Гогольназивав кобзарів охоронцями бойової слави нашої Батьківщини, поетами талітописцями.
Особливою популярністю в козацькомусередовищі користувалися танці. Найбільш улюбленим з них був гопак.
В духовному житті козацької державиважливе місце посідала релігія. Козаки були віруючими людьми, дотримувалисьхристиянської православної віри.
3. Рівень духовної культури будь-якого народу визначаєтьсянасамперед станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Розвитокїх в Україні у другій половині XVII – кінці XVIII ст. – яскраве свідчення духовного прогресу українськогонароду. Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянська академія.Поряд з тим існувала широка межа початкових шкіл, народних училищ, гімназій тасередніх спеціальних навчальних закладів (колегіумів).
У розвитку освіти на Україні важливуроль відігравали колегіуми – середні навчальні заклади, які здійснювалипідготовку служителів релігійного культу, службовців державних установ таучителів початкових класів. У колегіумах навчалися переважно діти старшин,духовенства, заможних міщан і козаків. У 1700 р. в Чернігові було відкритоМалоросійський колегіум. У 1721 р. був заснований Харківський колегіум. У1738 р. почав працювати Переяславський колегіум.
Важливим центром освіти і науки булаКиєво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р.дістала статус академії. Академія виробила струнку систему організаціїнавчання, яка за своїм змістом не поступалася навчальному процесові тодішніхуніверситетів країн Центральної Європи. Курс навчання в академії тривав 12років. Навчалися переважно діти української шляхти, духовенства, заможних міщані козаків. Іноді до неї потрапляли діти селян та міської бідноти. Багатоукраїнських письменників та вчених, що виховувались і здобули освіту в Київськійакадемії, переїхали до Росії і там працювали на ниві духовної культури. Середних відомі діячі української культури і науки: Симеон Полоцький (1629–1680рр.) – засновник у Москві Слов’яно-греко-латинської академії, учитель царськихдітей; Данило Туптало (1651–1709 рр.) – визначний проповідник, з 1702 р.Ростовський митрополит; Стефан Яворський (1658–1722 рр.) – вихованець івчитель Києво-Могилянської академії, який у 1700 р. став митрополитом; ФеофанПрокопович (1681–1736 рр.) – викладач Києво-Могилянської академії, з 1710 р.її ректор, з переїздом до Москви – помічник Петра І в його реформаторськійдіяльності.
4. На другу половину XVII ст. – першу половину XVIII ст.припадає розквіт жанру історично-мемуарної прози. Серед історичних творів XVIIІст. особливо виділяються 3 козацькі літописи – «Літопис Самовидця», Г. Грабянкита С. Величка.
«Літопис Самовидця» охоплює історичніподії з 1648 по 1702 рр. В історичній літературі висловлена думка про те, щойого автором був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Головна подіялітопису – визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі 1648–1654рр.
Визначним історичним твором був літописполковника і судді Григорія Грабянки (рік народження невідомий – 1738 р.),який охоплює історичні події періоду від Б. Хмельницького до обраннягетьманом І. Скоропадського (1648–1702 рр.).
Літопис Самійла Величка (1670–1728 рр.)– наймонументальніший твір в українській історіографії як за обсягом, так і зазмістом. Літописець використав величезну кількість документального матеріалу.Величко був вихідцем з козацького роду. Працюючи канцеляристом ВійськаЗапорізького, С. Величко мав широкий доступ до важливих документів, був добреобізнаний з літописами Самовидця та Грабянки. Літопис складається з 2 томів іобіймає події з 1648 по 1700 рр.
5. Важливий внесок в історію духовної культури українськогонароду зробив Григорій Савич Сковорода (1722–1794 рр.) – видатнийукраїнський філософ, письменник, педагог, музикант. Вищу освіту здобув уКиєво-Могилянській академії. Майже 3 роки був співаком придворної капели вПетербурзі, потім відвідав ряд країн Європи. Впродовж 1769–1779 рр. він написав30 байок, об’єднаних у збірку «Басни харьковскія». В них висловлювавсяпротест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українськихселян: чесність, доброта, працьовитість, природний розум. Талант Г. Сковородияк поета широко розвивався в його віршованих творах, кращі з яких об’єднані у збірці «Садбожественных песней». Тут поет виступає співцем свободи, прославляє «отцявольності» Б. Хмельницького.
Творчість Г.С. Сковороди малавеликий вплив на нову українську літературу, зачинателем якої став ІванПетрович Котляревський (1769–1838 рр.). У 1798 р. в Петербурзі вийшлидруком 3 частини його знаменитої поеми «Енеїда», створеної за мотивами творудавньоримського автора Вергілія. Поема написана народною мовою, у нійреалістично змальовано життя і побут, соціальні відносини різних верствукраїнського суспільства другої половини XVIII ст. В образах Енея і троянців,богів і царів виведено колоритні типи селян, козаків, міщан, українських панів,старшин, чиновників тощо.
Поема «Енеїда» повністю вийшла у світ в1842 р. Таким чином, І.П. Котляревський став першим класиком новоїукраїнської літератури періоду її становлення.
6. Шкільна драма. Шкільні театри створювались при навчальних закладахЄвропи у період пізнього середньовіччя, Ренесансу та бароко. Вони мали велике навчальнеі виховне значення. Драматичні твори писали викладачі, розігрували учні.
З репертуару українського шкільноготеатру збереглося 30 драм, переважно на біблійні сюжети. Популярними були драмиріздв`яного і великоднього циклу. Відомими були драми: М. Довгалевського(професора поетики Києво-Могилянської академії) «Комедійна дія»; Г. Кониського(вихованець Київської академії, з 1745 р. – професор, 1751 р – ректор)«Воскресіння мертвих».
Значної популярності досягли інтермедії(короткі одноактні вистави), які виконувалися між частинами шкільної драми. Вних зображалися сцени з життя селян, козаків, міщан. Мова акторів була насиченаприслів`ями та приказками.
Вертеп. У другій половині XVII ст. виникає вертеп. Назва походить від печерипоблизу Віфлеєма в Йорданії, в якій, за біблійним переказом, народився ІсусХристос. Вертепна драма – це старовинний український народний ляльковий театр.Драматичною основою вертепу є легенда про народження Ісуса Христа і знищення царемІродом 40 тис. віфлеємських немовлят.
В другій половині XVII–XVIIIст. подальшого розвитку досягаєляльковий театр-вертеп. Вертепні вистави, як правило, супроводжували ярмарки,свята. Популяризації театру-вертепу в народі сприяли мандрівні дяки – студентиКиєво-Могилянської академії. Вертепна драма поділялася на дві частини: спочаткурозігрувалася традиційна різдвяна драма – легенда про народження Христа. Друга –народно-побутова частина вертепного дійства мала світський характер іскладалася з окремих побутових сцен, наповнених характерним українським гумором.
На зразок театру російського дворянствау XVIII ст. українськімагнати створили кріпацький театр. У театральних видовищах, які влаштовували усвоїх маєтках феодали, акторами виступали кріпаки. Кріпацькі трупи ставили п`єси українською іросійською мовами, до їх репертуару входили оперні та балетні вистави.
Зародження професійного театру вУкраїні припадає на кінець XVIII ст. Першимпостійним театром був Харківський, заснований у 1798 р. Подібні професійнітрупи виникли у інших містах.
7. Під впливом театрального мистецтва розвивалась музичнакультура українського народу. В народній музиці удосконалювались насампередпісенні і танцювальні жанри. Значного поширення набули обрядові,родинно-побутові та ліричні пісні а також народні танці – метелиці, гопаки,козачки тощо.
Продовжувала розвиватися народнаінструментальна музика. Її творці та виконавці – кобзарі, лірники, сопілкарі,цимбалісти часто об’єднувалися в ансамблі (троїсті музики) для виступів насвятах, весіллях.
У другій половині XVIIст. виникли своєрідні професійні цехи музикантів. У 1652 р. Б. Хмельницькийвидав універсал про створення цеху музикантів на Лівобережжі. Протягом XVIIIст. музичні цехи виникли в Стародубі, Ніжині, Чернігові, Харкові та в іншихмістах. Об’єднані в цехи музиканти обслуговували різноманітні урочистіцеремонії, військові походи, панські розваги. Їх репертуар включав військовімарші, народну танцювальну та інструментальну музику.
У професіоналізації музичного мистецтвазначну роль відіграла фахова освіта. Вона здійснювалася на основі теоретичнихпраць композитора М. Дилецького (1650–1723 рр.), зокрема його «Граматикимузикальної». Підготовку музикантів-виконавців, регентів, педагогів-теоретиків,композиторів здійснювали Києво-Могилянська академія та Харківський колегіум, атакож музичні школи, які існували про монастирях і духовних семінаріях.
З метою підготовки освічених музикантівв 1738 р. у м. Глухові на Чернігівщині була створена спеціальна музичнашкола. Вона підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньовідомий композитор Дмитро Степанович Бортнянський (1751–1825 рр.). Перукомпозитора належить 70 концертів, 2 літургії, інші хорові твори. Пройнятіідеями гуманізму та народно-пісенними мелодіями, вони відзначаються високимрівнем професійності. Д.С. Бортнянський є автором опер «Креонт», «Алкід», «Сокіл»,«Свято сеньйора», написаних італійською і французькою мовами.
В історії української музики важливуроль відігравали сольна пісня з інструментальним супроводом – пісня-романс, атакож кант – побутова пісня для триголосного ансамблю або хору. Видатнимитворцями таких пісень були Г. Сковорода, С. Климовський, І. Бачинськийта ін.
8. Архітектура. Соціально-економічний розвиток України другоїполовини XVII–XVIII ст., культурні зв’язки східнослов’янських народів,вплив європейського мистецтва зумовили багатство архітектури України. Вонарозвивалася на міцному грунті багатовікової вітчизняної культури і увібрала всебе кращі досягнення європейського мистецтва, в якому утвердився новийстильовий напрям бароко (з італійської – чудернацький, дивний). Спорудистилю бароко відзначаються декоративною пишністю, контрастами світла і тінітощо.
Архітектурні споруди українськогобароко мають особливу мистецьку цінність. Вони розвивались під впливом, зодного боку, архітектурної естетики європейського бароко, а з другого –народних традицій У стилі бароко побудовані: Михайлівська церква в с. Вороніжна Сумщині (1776 р.), львівський Домініканський костьол (1749–1764), соборПочаївської лаври поблизу Кременця (1771–1791). Архітектурним шедевромсвітового значення у стилі бароко справедливо вважається Андріївська церква уКиєві (1746–1753).
Великим меценатом українськогомистецтва, зокрема архітектури, був гетьман Іван Мазепа (1644–1709). Зачасів його гетьманства обновлювались старі церкви, будувались нові.
Інтенсивно розбудовувався Батурин, якийв 1669–1708 рр. був гетьманською резиденцією.
У період національно-визвольноїборотьби на Україні першорядного значення набуває захист поселень від нападуворогів. Будувалися різноманітні штучні споруди, серед яких виділялись обороннівежі, укріплення бастіонного типу. Їх зводили селянсько-козацькі війська підБерестечком, Кам`янець – Подільським, Хотином.
Західноукраїнські міста характеризувалисязначною кількістю забудов, що розміщалися навколо ринкових майданів змагістратами чи ратушами посередині. Неподалік підносились бані церков та шпилікостьолів, а стратегічно важливі місця займали фортеці й замки. Такі забудовибули характерними для багатьох міст (Львів, Кам`янець-Подільський, Дрогобич, Бережани, Самбір таін.).
Потяг до естетичної виразності ідекоративності поширився і на цивільне будівництво. До кращих архітектурнихансамблів, створених наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі, належали палаци графа К. Разумовськогов Батурині та П. Завадського у Ляличах, а на Правобережжі – парковіансамблі польських магнатів у Білій Церкві, Умані.
Живопис. Одним із найяскравіших представників бароко в українськомуживописі на зламі XVII–XVIII ст.був Іван Руткович із Жовкви. Його творам притаманні багата і насиченапалітра та динамічність композиції (Жовківський іконостас(1697–1699 рр.)).
У цей період набуває розвиткуукраїнський портретний живопис, особливо популярний в середовищі шляхти ікозацької старшини.
Декоративне і ужиткове мистецтво. У другій половиніXVII ст. високогорозвитку досягло декоративне і ужиткове мистецтво, зокрема різьблення подереву, яким оздоблювали одвірки, двері, стовпи в громадських будівлях і житлахзаможних людей. Різьбленням геометричного або рослинного орнаменту прикрашалимеблі, ткацькі верстати, вози тощо.
Визначними осередками виготовленнярізноманітного посуду були Київ, Чернігів, Кам`янець, Львів та багато іншихміст і сіл. Кераміка різних місцевостей України зберігала певні відмінностіщодо форми, орнаментального та колористичного оздоблення.
Високий мистецький рівень притаманнийвиробам ливарного мистецтва (дзвони, гармати, зброя).
З усіх видів народної художньоїтворчості чи не найпоширенішими в Україні були ткацтво та вишивка.