Гуманістичнітеорії розвитку культури Е.Фромма і А.Маслоу
Відчуження якриса сучасної культури
По Фромму,культурне, людське починається там, де кінчається природне, і воно корениться вспецифіці людського існування, у відносинах людини до миру й суспільства,культурі в цілому. Подвійність людини як природної й надприродної істотивизначає основну історичну дихотомію разом із прагненням людини як мислячоїістоти до волі й незалежності в ньому живе потреба до безпеки (втеча від волі),задоволення якого приймає в історії різні форми. Сполучною ланкою між індивідомі культурою служить соціальний характер. Пануючим типом такого характеруобумовлюється своєрідність культури. У формуванні соціального характеру Фроммзначну роль відводить страху, що витісняє в несвідоме риси, несумісні зкультурними нормами даного суспільства.
Е. Фромм думає,що людина як біологічна істота боїться смерті, а як культурна — самотності.Історичні форми соціального характеру Е. Фромм зв'язує з типами відчуження.Поняття відчуження має важливе значення при аналізі конкретних типівсоціального характеру в європейській культурі раннього капіталізму й більшепізніх епох. Е. Фромм виділяє накопичуваний тип, що сполучить у собі скнарість,завзятість і педантизм; експлуататорський тип, що реалізує себе лише черезруйнування об'єкта своїх відносин, і пасивний тип, що характеризує індивідів напротилежному суспільному полюсі розвитку. Самим же головним у зміні культуринової епохи (капіталізм) Э. Фромм уважає зміни психологічного відношення людейдо миру, основний зміст яких — відчуження.
У процесікультурних змін, що відбувалися в Європі в XV — XVI ст. і трохи пізніше, людинастала більше незалежною і вільною, «але при цьому вона звільняється відзв'язків, що дали їй почуття впевненості й приналежності до якоїсь спільності.Вона уже не може прожити все життя в тісному куту, центром якого була вонасама: світ став безмежним і загрозливим… ЇЇ відносини з побратимами, укожному з яких вона бачить можливого конкурента, придбали характер відчуженостій ворожості; вона вільна — це значить вона самотня, ізольована, їй загрожуютьіз усіх боків… Рай втрачений назавжди; індивід стоїть один, віч-на-віч ізусім миром, безмежним і загрозливої. Нова воля неминуче викликає відчуттянепевності й безсилля, сумніву, самітності й тривоги».
З розвиткомринкових відносин почуття ізоляції й безпорадності лише підсилюються.«Конкретні зв'язки одного індивіда з іншим, — пише Е. Фромм, — втратили яснийлюдський зміст, придбали характер маніпуляцій, де людина розглядається якзасіб. У всіх суспільних і особистих відносинах панує закон ринку… Людинапродає не тільки товари, він продає самого себе й відчуває себе товаром».
Сучаснуіндустріальну культуру другої половини XX в. Е. Фромм уважав суспільствомтотального відчуження, що породили ринковий тип соціального характеру, щопозбавлений внутрішньої орієнтації. Йому властиві помилкові емоції, ідолізація,перекручене почуття любові й багатий набір невротичних патологій, пов'язаних збезглуздим, органічним (бездуховним) існуванням.
«Здорове»суспільство, гуманістичне орієнтована, а не репресивна культура повиннізадовольняти екзистенціальні потреби людини. До них у першу чергу ставитьсябезкорислива любов (як ідеальна форма спілкування) у якості єдиної розумноївідповіді на всі питання людського існування. Любов — це специфічнесвіторозуміння в області мислення. У діяльному аспекті вона виражається увигляді творчості й самореалізації, у почуттєвому плані — відчуття єдності зіншою людиною й природою. За еталон почуттєвої любові Е. Фромм бере відносини,що виникають між родителями й дітьми, безкорисливу прихильність.
Ще однаекзистенціальна потреба людини — потреба у творчості як глибинна властивістьлюдської природи, активна здатність до перетворення миру, створення мирудуховних цінностей. Важливої є й потреба людини в глибоких коріннях. Вона можебути реалізована у формі батьківської любові, а також відчуття приналежності дороду культури.
Істотним аспектомжиттєдіяльності людей є прагнення до уподібнення, ідентифікації, пошуку об'єкташанування. Е. Фромм неодноразово використовував у своїх роботах образ індивіда,«занедбаного» у мир, що губиться в «самотній юрбі» і нужденного в цінніснійорієнтації для того, щоб зрозуміти самого себе. Потребою людини є такожпрагнення пізнати зміст навколишньої дійсності, свого місця у світі.
Реалізація цихекзистенціальних потреб-здатностей можлива в новому типі культури, щодосягається шляхом трансформації — бюрократично керованого суспільства, у якомумаксимум виробництва й споживання є самоціллю… у гуманістичне суспільство,при якому соціальний пристрій підлеглий цілям повного розвитку людини й всіхйого здатностей. У тому числі здатностей любити й мислити.
Як ідеальнамодель, первинного організаційного рівня культури Е. Фромм пропонує«комунитарні спільності» людей, які знають один одного, тобто не анонімнесуспільство, властиве сучасній культурі, а спільність знайомих один з однимлюдей (явище, характерне для традиційної культури).
Для виділеннярізних типів суспільств Е. Фромм звертається до досліджень культур М. Мид, Р.Бенедикт, Дж. Мердока. На підставі конструктивності — деструктивності(миролюбства — агресивності) він виділяв три типи культур. По суті, це тримоделі можливої організації життя людей, їхньої культури. Перший тип, абосистема A — життєстверджуючі суспільства найбільш цікаві для нас. У цій системівсі ідеали, звичаї й вдачі спрямовані на збереження й розвиток життя у всіхсферах суспільства. Ворожість, насильство, жорстокість проявляються рідко,репресивні інститути майже відсутні. Тілесні покарання дітей не практикуються,діти виховуються в дусі дружелюбності й кооперації. Відношення до сексупозитивне й спокійне. Основна ідея цього типу спільності — колективізм. Майжене виявляються у відкритій формі заздрість, марнославство й жадібність.Чоловіки й жінки мають рівні права. В особистій власності перебувають тількипредмети індивідуального побуту. У міжособистісних відносинах переважаєнадійність, довіру, обов'язковість. У цілому в цій культурі переважає настрійкомфортності, дуже рідкі депресії.
Гуманістичнапсихологія А.Маслоу й образ сучасної культури
Особливістьгуманістичної психології А. Маслоу (1908 — 1970) полягає в тому, що в сучасномусуспільстві він бачить дві культури: одна утвориться людьми, схильними до вищихпереживань і, що орієнтуються на вищі цінності буття (краса, істина, добро),інша втілює бюрократичну тенденцію в житті суспільства. Її становлять люди, несхильні до вищих переживань. А. Маслоу конструює у своїх дослідженнях модельідеальної культури (еупсихія), що дозволяє людям розкрити їхні потенційніможливості. Ідеальну культуру створюють люди особливого складу, основна рисаяких — прагнення до самовдосконалення, самоактуалізації. Людина повинна статитим, ким вона може бути, — головний принцип створення нового суспільства.
Особливостівивчення культури й модель майбутнього А. Маслоу
А. Маслоуаналізував такі менш досліджені культурні феномени, як творчість, любов, гра,почуття гумору, щирість, чарівність, вищі цінності буття й екстатичні стани уформі вищих переживань.
Явища свідомості,свідомий досвід, переживання свідомості, пошуки людиною сенсу існування й цінностейбуття стали сферою досліджень А. Маслоу. У світлі теорії мотивації А. Маслоудосліджував науку, релігію, керування (менеджмент) і організацію виробництва,навчання, психотерапію, медицину в цілому.
У поле зоруМаслоу виявилася відносно нова для науки область: екстатичні стани людини як урелігійних ритуалах, так і в повсякденному житті. А. Маслоу по-новому бачитьспіввідношення норми й патології, що він інтерпретував поняттями «метапотреби» і «метапатологія». Метапотреби — це прагнення до цінностей буття: істині, красі, досконалості, самоактуалізації.«Їхнє придушення породжує певний тип патології, — пише А. Маслоу, — якому я давназву метапатології. Це захворювання душі, які відбуваються, наприклад, відпостійного проживання серед брехунів і втрати довіри до людей».
Таким чином, А.Маслоу поряд із традиційними типами патології (психози й неврози) виявляє щеодин, специфічний, близький до неврозів тип. «Люди, яких ми називаємо хворими,- це люди, які не є тим, хто вони є, люди, які побудували собі всілякіневротичні захисти проти того, щоб бути людиною». Найбільш істотне питання, щохвилювало А. Маслоу у всіх напрямках його досліджень, — проблема духовного мирулюдини, буттєвих цінностей, які й становлять його вищу природу.
Він багатоміркував про неминущу цінність людини з його почуттями, переживаннями, уміннямибачити й творити красу. Він не відокремлював емоції від розуму й уважавнеможливим існування одного без іншого, був переконаний, що людина не повиненбути ні лялькою, ні машиною, ні рабом, ні паном, а повинен мати право на своєунікальне «я» .
Фундаментальнуроль у своїй концепції А. Маслоу відводив аналізу відчуження людини від людиний різних способів його подолання, різноманітним аспектам комунікації всучасному індустріальному суспільстві.
По А. Маслоу,існують два типи людей: здатні до вищих переживань і нездатні. Спочатку вінуважав, що люди, що не випробовують вищих переживань, не здатні їх сприймати.Але після подальших досліджень Маслоу змінив свою думку й став використовуватитермін «людина, що не має вищих переживань», не стосовно індивіда, що не можесприймати такий психологічний стан, а до тих людей, які бояться подібнихстанів, пручаються їм і заперечують їх, відвертаються від них або забувають їх.Одна з головних рис характеру людей такого типу — заперечення емоцій, страхвтрати контролю над ними. А. Маслоу порівнював відносини між людиною, щовипробовує вищі переживання, і не випробовує таких, з «відносинами між самотніммістиком і релігійною організацією».
А. Маслоу думав,що в сучасному суспільстві важливим завданням є встановлення контакту,комунікації між двома виділеними типами людей. Він розумів, що вирішити подібнезавдання не під силу організованої релігії через її складну бюрократичнусистему: ключові пости в ній займають люди раціональні, що не випробовуютьвищих переживань, що вірують не по переконанню, а з розрахунку.
Утрудненовиконання цього завдання й для людини, що глибоко переживає, оскільки «кожнийіндивід має свою власну релігію, що розвивається у відповідності зі своїмвласним осяянням, що відкриває його особисті міфи, символи й ритуали… незначення, що мають, ні для кого іншого». Індивідуальна релігія не сприяєкомунікації й не вирішує проблему співіснування двох зазначених типів людей.
А. Маслоупіднімав питання про розуміння людей один одним, про поліпшення комунікації міжіндивідами усередині спільності й між різними культурами: як досягти розумінняміж «Ми» і «Вони» і як домогтися того, щоб «Вони» сприймалися лише як «інші», ане як «чужі»?
На думку вченого,для цього необхідно перебороти емоційно-психологічні бар'єри, відчуження людинивід людини й однієї етнокультурної спільності від іншої. Розуміння один одногона раціональному рівні (розум) нероздільно зі спілкуванням наемоційно-почуттєвому (добро й краса).
Частковеподолання роз'єднаності А. Маслоу бачив у різних неформальних об'єднаннях,позбавлених бюрократичної структури. Але головне, на його думку, полягає вперебудові суспільства. Він був повністю солідарний з Е. Фроммом у тім, щонеобхідно перетворити «бюрократично керований індустріалізм… у гуманістичний індустріалізм,при якому соціальний пристрій підлеглий цілям розвитку людини й всіх йогоздатностей, у тому числі здатності любити й мислити».
У такомусуспільстві важливу роль повинна грати гуманістична релігія, ідеологія, щопоєднує людей, культ Добра, Істини й Краси, які замінять релігії сучасності. А.Маслоу розробив модель ідеального, «гарного суспільства» — гарного йгармонічного об'єднання людей. Істотними рисами такого суспільства є високий рівеньбезпеки й можливість для людини максимально розвивати свої здатності,реалізувати своє «Я».
Можна по-різномуоцінювати модель майбутнього А. Маслоу. На думку одних, це наївно-утопічнийпроект світлого майбутнього, і в чомусь вони праві. Але можна й потрібнооцінювати ідеальну модель Маслоу у світлі можливих реальних перетворень. Аджеголовний предмет його досліджень — дійсно існуючі особистості. Імовірно,наївним здається й твердження Маслоу про те, що досить 8% людей такого типу длягуманістичного перетворення спільності, у якій вони живуть.
У сучасномусуспільстві люди зв'язані один з одним безліччю взаємодій. Тому зробленоюутопією було б уважати, що цей мир можна кардинально змінити шляхом швидкихрадикальних мір. Це лише приведе до катастрофи. У той же час при ближчомурозгляді концепція А. Маслоу виявляється більше конструктивної, чим іншізагальфілософські побудови, що мають загальсоціологічний статус.
Ієрархіяпотреб А. Маслоу
Гуманістичнаконцепція А. Маслоу — це пошуки синтезу, своєрідна антропологія,загальфілософська концепція, у центрі якої — живий, що розвивається людина зйого внутрішнім миром, повним переживань, міркувань, почуттів і прагнень.Маслоу думав, що його концепція — «філософія природи людини», новий погляд налюдину, «нова загальна розуміюча філософія життя», застосовна до будь-якоїобласті людського знання, до будь-якої професії, до будь-яких соціальнихінститутів: родині, утворенню, релігії й т.д.
Ієрархія основнихпотреб людини, запропонована Маслоу, була вперше опублікована в журналі«Психологічний огляд» в 1943 р. Американський психолог виділяв п'ять рівнівпотреб: фізіологічні; безпеки й самозбереження; спілкування й любові;самоствердження й визнання; самоактуалізації.
Потреби одночасноє й цілями людини, тобто вони динамічні. Фізіологічні потреби (голод, спрага йт.д.) необхідні для функціонування організму. Потреба в самозбереженні,безпеці, світі також найважливіша умова людського існування на рівні індивіда,спільності, людства в цілому.
Прагнення доспілкування з людьми й до любові Маслоу вважав невід'ємною якістю людини,відсутність подібних потреб — патологією. «Хто сказав, — запитував Маслоу, — щонедолік любові менш важливий, чим недолік вітамінів?» При цьомупсихолог-гуманіст підкреслював, що любов — це не синонім сексу. Секс вінвідносить до фізіологічних потреб, сексуальне поводження підлегле любові йприхильності як найбільш розвиненим формам взаємодії людей. Проявом потребцього ж типу є необхідність спілкування людини з іншими людьми, без якого вінне може існувати ні органічно (фізіологічно), ні духовно.
Всі люди прагнутьдо самоствердження, визнанню. А. Маслоу підрозділяв цей рівень потреб на двавиди: бажання самоствердитися, досягти в обраній області діяльності волі йнезалежності; прагнення до досягнення престижу, визнання в очах навколишніх.
Нарешті, вищоюпотребою А. Маслоу вважав самоактуалізацію — бажання самовираження, реалізаціїсвоїх потенційних здатностей і безперервне вдосконалювання їх. Це потреба утворчості й красі. «Це не тільки кінцевий стан, але й процес актуалізації своїхможливостей». Це потреба в праці, для людей зникає поділ «праця — радість».Самоактуалізація — це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хочезробити… Людина завжди хоче бути… настільки гарним, наскільки він можебути».
Одним з моментівсамоактуалізації є вищі переживання — здатність побачити мир з дитячоюбезпосередністю. Це радість творчості, що поєднує вченого, художника,винахідника, — «миті екстазу, які не можна купити...».
Проблеми,сформульовані А. Маслоу і його послідовниками наприкінці 60-х років, а саме:реалізація потенційних можливостей, актуалізація схованих резервів людськогоорганізму, вивчення поводження людини в екстремальних умовах — стали предметомрізнобічних досліджень психологічної антропології, нейробіології, біохімії,космічній психології й іншим наукам у наступні роки.
Сюди ставляться йпроблеми вселяння, дослідження можливостей народної медицини, здатностей людиниконтролювати процеси, що відбуваються в його організмі, тобто такі, які сталипредметом не тільки науки, але масового інтересу наприкінці 80 — початку 90-хроків за рубежем і в нашій країні. Не випадково в наше століття сверхстрессів іперенапруг, нервових зривів значну й стабілізуючу роль грає психотерапія. Різніформи групової психотерапії, розроблені в гуманістичній психології, в основномувиконують дві функції — розвивають здатності людини, що не знайшли застосуванняв рамках трудового процесу, і знімають стрес, викликаний темпом розвиткуіндустріального суспільства.
Вплив теоріїмотивацій А. Маслоу на різні сфери людської діяльності іноді називаютьнепомітною революцією. І цьому є вагомі підстави, тому що зміни торкнулисяфундаментальні аспекти відтворення людини в суспільстві, зокрема, утворення,організацію трудової діяльності, різні форми групової терапії, що сприяютьзняттю стресу, а також службовці особистісному росту, новий підхід до медицини.
Тим самимохоплюються різні аспекти функціонування людини в єдності його душі й тіла. А.Маслоу надавав фундаментального значення вдосконалюванню особистості, змінам угалузі освіти. Гуманістичний підхід підкреслював важливість емоційно-афективноїсторони в утворенні, у формуванні інтересу до знань, у розвитку творчихздатностей, необхідність не авторитарного підходу до способів викладання.
Щире навчання,думає Маслоу, повинне навчити бачити, чути й створювати красу духу й природи.«Одна із цілей утворення — навчити тому, що життя гарне». У гуманістичнійпсихології були розроблені різні форми й техніка актуалізації здатностей. Немаловажнезначення мало прилучення до вищих переживань, використання змінених станівсвідомості.
Природнимпродовженням і логічним доповненням представляється застосування принципівтеорії А. Маслоу до керування й організації виробництва. Це одержало відбиттяяк у фундаментальних дослідженнях з теорії керування, так і в практичнійдіяльності ряду провідних фірм США, таких, як «Кодак», «Леви Страус» і інших,прагнучих максимально використовувати потенційні здатності працівників. Надумку ряду вчених, у тому числі автора післямови до книги «Мотивація йособистість» Р. Коха, теорія Маслоу багато в чому стала фундаментом дляконцепції економічного розвитку Японії в 70 — 80-е роки.
Значеннягуманістичного підходу до людини
Гуманістичнийпідхід до людини, розроблений американськими ученими робив і впливає на рядобластей наукових досліджень: релігії, вивчення особистості й психологію науки,теорію й практику керування й ін.
На думку А.Маслоу, для вивчення духовних цінностей і внутрішнього миру людини непридатна позитивістськіорієнтована наука. Він відкидав «емпіричний» підхід до внутрішнього миру черезвиключення духовних цінностей людського буття зі сфери розгляду наукою йдекларування питань, пов'язаних з ними, безглуздими. Інакше кажучи, А. Маслоувиступав проти науки, звільненої від людського змісту, а також і протиорганізованої релігії, що монополізувала духовне життя. Він був упевнений, щоварто відкинути «старі претензії організованої релігії бути єдиним арбітром упитанні віри й моралі». Позитивістська наука ігнорувала так звані релігійніпроблеми, повідомляючи їх не існуючими для науки.
А. Маслоу бувпереконаний, що відповіді релігії на питання про сенс життя, про духовніцінності наука відкидала справедливо, але самі питання відкинути було не можна.Позитивісти не бажали бачити за релігійною оболонкою земний, людський змістпроблем, ними що зачіпаються. Маслоу ж прагнув звільнити духовні цінності відрелігійних нашарувань і розкривав роль позитивістської науки, що своїминдифферентизмом у значній мірі надає підтримку релігії.
Змінити такеположення можна, згідно А. Маслоу, лише домігшись змін у науці, насамперед вобластях, пов'язаних з вивченням людини. Ці зміни повинні стосуватисязагального підходу до аналізу предмета науки й самого предмета. Їм повинен бутицілісна й особлива людина, що розвивається в певній культурі. Досліджувати йогонеобхідно в рамках інтеграційного підходу.
Іншимнайважливішим аспектом трансформації науки повинне бути включення в предметдослідження проблеми цінностей, переживань, краси й т.п. Релігія також повиннабула стати предметом аналізу трансформованої науки, у цьому випадкугуманістичної психології або філософії. Це завдання А. Маслоу вирішив в однійзі своїх найбільш популярних книг «Релігії, цінності й вищі переживання» (1964).Її основна спрямованість — проти бюрократично організованої релігії, щонав'язує індивідові догматичний окостенілий погляд на мир і людину.
«Організованарелігія, церкви, — писав Маслоу, — остаточно можуть стати головними ворогамирелігійного переживання й людей, що випробовують такі переживання, — це основнатеза моєї книги». Своє завдання американський психолог бачило в доказі того, що«духовні цінності мають природне походження й не є винятковою приналежністюорганізованих церков». Іншими словами, релігійні почуття й цінності — окремий випадоксвітських, а не навпаки.
Відкидаючиорганізовану релігію, А. Маслоу зосереджував увагу на релігії індивіда, наспецифічних переживаннях віруючі з його особистісними відтінками. Строгоговорячи, індивідуальна релігія може бути сукупністю ціннісних етичнихустановок, норм, приписань, опосередкованих етнокультурними особливостямиособистості. Сутність релігії, по Маслоу, щось властиве всім віровченням:релігійність як така, основним моментом якої є «особисте осяяння, одкровенняабо екстаз якогось гостро, що почуває пророка». У релігії, таким чином,полягає лише один з типів вищих переживань, властивих людям як індустріальних,так і традиційних культур.
Отже, концепціяА. Маслоу являє собою певну філософію життя, філософію людської природи і єоднієї з перших спроб побудови синтетичної теорії Людини. Гуманістичний підхідученого до людини є певний світогляд, а також загальфілософська система баченнялюдини у світі. Істотно при цьому, що його теорія одержала реалізацію в різнихгалузях науки й у практичній діяльності людини. У роботах А. Маслоу й унаступних дослідженнях вічні філософські питання ставляться трохи по-новому: якспіввідношення індивідуальної свідомості (Дух, Воля), його вплив на тіло(організм) людини, як розуміння комунікації людей, їхнього спілкування один зодним.
Література
1.Малиновский Б. Смерть и реинтеграция группы // Религия иобщество: Хрестоматия по социологии религии. М., 1996.
2.Мид М. Культура й світ дитинства. — К., 1988.
3.Мосс М. Суспільства. Обмін. Особистість. — К., 1996.
4.Психоаналіз і культура: Вибр. праці К. Хорні й Е.Фромма. — К., 1995.
5.Фромм Е. Втеча від волі. — К., 1990.
6.Гуревич П.С. Культурология. М., 1996.