УДК 793.3(540):294 К. В. Третяк
Науковий керівник – Н. В. Терешенко
ВИКОРИСТАННЯ ТАНЦІВ У РИТУАЛАХ ТА ОБРЯДАХ НАРОДІВ ІНДІЇ
Устатті розглядається роль танцювального мистецтва в житті народів Індії таз’ясовується застосування танців в житті народу, ритуалах та обрядах.
Inthe article the role of orchestics is examined in life of people of India andapplication of dances turns out in life of people, rituals and ceremonies.
Індійськийтанець – унікальна спадщина світової культури. Його традиції нараховують більш 5000 років. Про те,що танець в Стародавній Індії був досить розвиненим видом мистецтва і займавособливе положення серед культурних цінностей, свідчать результати розкопокМохенджодаро. Зображення дівчат-танцівниць у малій бронзовій пластиці –свідчення високого статусу мистецтва індійського танцю в ті далекі часи [1;83].
Індійські танцітісно пов'язані з життям народу, з місцевими традиціями, із закоханістю Індії вритм. Повністю не можна охопити навіть малу частину різноманіття індійськихтанців, можна лише привести кілька прикладів і постаратись передати ритм, фарбий життєрадісну безпосередність танців різних народів і племен Індії.
Відмінності вумовах життя, кліматі, мові й навколишньому середовищі привели до виникненнянадзвичайного багатства й різноманітності танцювальних форм і стилів, вбрання імузичних інструментів. Але у всьому цьому різноманітті можна виділити триосновні групи танців: танці, що виконуються на свята і під час різнихсуспільних церемоній; танці, що виконуються потомственими професійнимитанцюристами; і танці племен, що йдуть коріннями в місцеві культи й складаютьневід'ємну частину життя громади [7].
Відмінність утермінах «народний» і «племінний» досить тонка й розмита.Що стосується слова «народний», більшість науковців сходиться вдумці, що існує виразна розбіжність між класичними й народними формами. Термін«плем'я» припускає певну самокеровану групу людей, що має свій особливийтип культурної, економічної, соціальної й сімейної організації [3;115].
Індійські племенав XX столітті перейняли багато рис нового способу життя. І проте їх продовжуютьвиділяти у племена. У цьому змісті термін «плем'я» припускаєспецифічний тип суспільства або специфічний тип соціальної організації. Але цеще не означає, що форми мистецтва цих груп населення обов'язково повинні бути«племінними» по своїй природі. Інший термін, який може бутивикористаний у застосуванні до їхнього мистецтва, — " примітивний".Деякі дослідники воліють говорити про виконавський й інші мистецтва цих народівяк про примітивні, а не як про племінні. У цьому випадку під примітивнимирозуміються такі форми мистецтва, які йдуть своїм корінням в минуле племінногоспівтовариства [3; 125].
Важко провестичітку межу між народним і племінним мистецтвом. Усе, що створюється йвиконується представниками племен, називається племенним, а все, що створюєтьсяй виконується іншими, — народним мистецтвом. Звідси випливає, що терміни«народний» і «племінний» використовуються як соціальніярлики, і не є визначенням форм мистецтва, що різняться по характеру.
Народні танцітісно пов'язані з подіями життєвого циклу, а також із сезонними циклами йнародними святами. Народження, весілля й закінчення збору врожаю — отнайважливіші події в житті, супроводжувані виконанням тих або інших танців.Народні танці в Індії більше спрямовані на вираження духу колективу йпродовження традицій, ніж на витончене й віртуозне виконання [5; 67].
У сезонному цикліодним з головних свят є холі, який відзначається у березні – квітні. Поіндійському календарю, це місяць фальгун – весна, коли пробуджується сплячаприрода. Це також і час збору весняного врожаю, тому холі — свято радості йвеселощів в сільській місцевості, супроводжуваний піснями, танцями й музикою.
Під час одного зсамих веселих свят в Індії – Холі, юнаки й дівчата мажуть один одного яскравоюпудрою, оббризкують підфарбованою водою, організовують барвисті ходи.
Існує кількалегенд, пов'язаних з походженням свята Холі.
Загравання хлопцяй дівчини під час свята холі – улюблена тема для танцю. Юнак виманює дівчину,відволікає її, вона заглядається на що-небудь, а він у цей момент перемазує їїкольоровою пудрою або обливає підфарбованою водою. Дівчина ображається, вінпросить вибачення (характерний жест – береться за мочки вух). Вона вибачає йогой теж обливає кольоровою водою [2;67].
Танці, пов'язаніз подіями в житті окремих людей, звичайно обмежені сімейним колом, тоді яктанці, що виконуються на свята, дають можливість об'єднатися всій громаді.Сімейні танці більш інтимні, але в той же час мають свою особливуневимушеність, безпосередність і жвавість.
У багатьохрайонах Індії танцюють танець зі свічками або світильниками. Вогонь здавнавважався на сході священним, він приносить очищення. Один раз на рік в Індіїсвяткується Свято вогнів, коли сили добра перемагають зло. Символом перемоги йочищення є вогонь. Характерним для цього свята є танець зі свічками, якийзаворожує глядачів пластикою. У рухах рук можна побачити заколисування дитини,збір і посадку рису, або дівчину, що дивиться у дзеркало [2; 85].
На півночі Індіїпісля завершення збору врожаю й кінця польових робіт, восени відзначають свято,присвячене матері-землі.
Під час цьогосвята, що триває 9 днів, щовечора на всіх дорогах і площах Північної Індіїчутно звуки музики й ритмічні удари бамбукових паличок – це місцеві жителіспівають і виконують танець Горбха на честь богині Амби. У ці ж дні прийнятограти весілля.
Горбха – ніжнийліричний танець нареченої. Виконується з паличками або із глечиками. З боківглечика зроблені отвори, через які видно світильники, що персоніфікують зародоку череві матері.
Танці племензовсім відмінні як по своїй соціальній значимості, так і по формальній мовівиразних засобів. Корінна відмінність між народним і племінним полягає в тійфункціональній ролі, яку виконання танцю відіграє в житті громади. Для плементанці — це не просто спосіб вираження святкових веселощів, племінні танцінаскрізь пронизані релігійними віруваннями, ритуалами й пов'язані із загальнимемоційним настроем племені.
Елементи танцюйдуть своїм коріннями глибоко в соціальну структуру племені. Представникиплемен співають і танцюють не тільки з приводу події життєвого циклу, –будь-яка подія, будь-яка життєва ситуація може змусити людей звернутися дотанцю. Це дозволяє їм усвідомлювати свою організаційну й структурну цілісністьі неподільність як співтовариства. Таким чином, виконання танцю ніби зміцнює йпідтримує цю організаційну єдність. Почуття єдності групи настільки сильне, щовоно не лишає простору для прояву індивідуальної майстерності [4;63].
В народних танцяхзовсім необов'язкова участь усіх членів громади. Деякі танці виконуютьсявинятково жінками; один з найбільш відомих прикладів — раджастанский танецьгхумар. Танець виконується під акомпанемент інструментів дхол і тхали. Дхол —це великий циліндричний барабан, по якому б’ють долонею й пальцями правої руки.Тхали — проста металева тарілка, по якій б'ють тонкою паличкою, вона дає доситьрізкий звук, деталізуючи основний ритмічний малюнок. Музикантів оточують жінки,одна з яких і починає танець спочатку в помірному темпі, потім поступовоприскорюючи його. Барабанщик зобов'язаний стежити за темпом, що задаютьсятанцівницею й музикантом. Танцівниця мистецьки використовує ритм і рухи длястворення витонченого малюнка танцю. Вона кружляє навколо вертикальної осі,рухи рук і шиї добірно доповнюють танець. Іноді група жінок супроводжує танецьвиконанням пісень. Важливо відзначити, що танцівниці ніколи не використовуютьжестикуляцію для передачі словесного змісту пісні. Вони створюють імпровізаціїприродньою мовою жестів і поз. Танець, початий однією жінкою, продовжуєтьсяіншими. Основними приводами для виконання танцю гхумар є весілля й релігійнесвято наваратрі.
Серед різнихсуспільних і сімейних урочистостей весілля завжди є приводом для виконаннятанців. Це відноситься як до народних танців, так і племінних. Із числаплемінних танців великою популярністю користується весільний танець племенімаріїв, що проживає в Бастарї в Мадхья-Прадеш [5;82].
У танці знаходитьвисвітлення й повсякденне життя народу. В основі таких танців часто лежитьритуал, заклинання. Ці танці своєю формою нагадують реальні заняття — молотьбу,збір урожаю, полювання, подолання бурхливих морських хвиль безстрашнимирибалками. Полювання – одне з основних занять більшості племен, і в танці можезображуватися переслідування дикого кабана або лева. До недавніх часів прозаслуги племені судили по доблесті й мужності його чоловіків, тому танці, щовідтворюють сцени війни, войовничі по своїй функції й малюнку рухівтанцюристів, стали невід'ємною частиною колективного репертуару племен. Демонстраціясили й спільності властива іншому чоловічому танцю, присвяченому збору врожаю,— пенджабському танцю бхангра.
Розглянувши деякіформи танців, у великій різноманітності танцювальних форм різних народів Індіїможна знайти загальні риси, що базуються на спільності вірувань і культурноїспадщини. Слова Курта Сакса про танець особливо вірні стосовно до танців Індії:«Танець – мати всіх мистецтв. Музика й поезія розвертаються в часі,живопис і архітектура – у просторі. Але танець живе одночасно й у часі, і впросторі. Творець і творіння, художник і твір мистецтва суть та ж сама» [6].
ЛІТЕРАТУРА
1. АлаевЛ. Б. Средневековая Индия. – Санкт-Петербург: Алетейя, 2003. – 196 с.
2. БаглайВ.Е. Этническая хореография народов мира. — М.: Время, 2006. – 215 с.
3. БалвантГарги. Театр и танец Индии. — М., 1963. – 462 с.
4. ГаргиБ. Танец и театр Индии. — М.: Искусство, 1963. – 154 с.
5. ОльденбургС. Ф. Культура Индии. – К.: Эдиториал, 2004. – 280 с.
6. http://uk.wikipedia.org
7. http://www.saraswaty.ru