План
Вступ
1. Тарасевич Олександр — визначниймідеритник й офортист
2. Леонтій Тарасевич
3. Іван Щирський — визначний граверна міді доби бароко
4. Левицький (Ніс) Григорій Кирилович
5. Мігура Іван Детесович — визначнийукраїнський гравер кінця XVII — початку XVIII ст
6. Творчість Никодима Зубрицького
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Основоположникомукраїнської школи граверства був Олександр Тарасевич (бл. 1640—1727) — найвидатнішиймитець мідериту й офорту в усій Східній Європі, автор портретів королів та іншихзнатних осіб, а також ілюстрацій, релігійних образів тощо. До його школи належали:Д. Галаховський — портретист гетьмана Мазепи, Л. Тарасевич — автор портрета І. Мазепи,І. Стрельбицький, І. Щирський, 3. Самойлович та цілий ряд граверів по дереву: М.Семенів, Л. Теодор, А. Тит та інші. Окреме місце серед них посідав Іван Мигура (1704—1772),що сполучав своєрідний стиль з елементами народного мистецтва.
Українськаграверська школа доби Мазепи, як і в XVII ст., сягала своїм впливом Польщі, Аитви,Білорусії, Молдови й Валахії, та найбільше Росії, куди українці виїздили на короткийчас або працювали там постійно М. Карповський, Г. Тепчегорський, І. Стекловськийта інші.
Після1709 р. почався занепад граверства, яке почало відроджуватися в З0-40-х роках XVIIIст. Найбільшим осередком його був Київ, де працювало до 50 граверів на чолі з АверкіємКозачковським та Григорієм Левицьким (бл. І697 — 1769) — найвизначнішим українськимгравером XVII., автором видатних «тезисів», з яких найкращим є зображення, присвяченеКиївському митрополитові Р. Заборовському. У Львові продуктивними мідеритникамибули І. Филипович, а також Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкевич.
З серединиXVIII ст. розвивається граверство в Почаєві, де в гравюрах поряд із потужними західнимивпливами зберігається народна орнаментика. Найкращі почаєвські гравери Й. та А.Гогемські і Т. Стрельбицький.
З кінцяXVIII ст. поширилось поимітивне популярне граверство на окремих аркушах. Головніосередки: Київ, Львів, Почаїв, Унів, Борзен-ський повіт на Чернігівщині.
1. ТарасевичОлександр — визначниймідеритник й офортист
ТарасевичОлександр, у чернецтвіАнтоній (близько 1650—1727) — визначний мідеритник й офортист.
Учивсяв майстерні братів А. і Ф. Кіліянів в Авугсбурзі, працював у м. Глуську на Білорусі(1670-ті pp.), у Вільні (1678 — 88) і (з 1688) Києві, де постригся у ченці Києво-ПечерськоїЛаври і був деякий час її настоятелем. Тарасевич — представник східно-словянскихмистецьких традицій — впровадив у книжкову й естампну графіку нову західно-европейськутехніку гравюри — мідерит і офорт, підніс професійний рівень української графіки,вимагаючи від граверів знання усіх операцій — від рисунку до друкарських відбиток;сприяв розвиткові стилю українського бароко, виховав у Вільні і Києві плеяду майстрів:Леонтій Тарасевич, І. Щирський, І. Крщонович, С. Ялиновський, Д. Галаховський,І. Реклинський, І. Стрельбицький, З. Самойлович, М. Семенів, Федір, Тит, а поза Україною: В. Вощанко,М. Карнавський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та іншіх.
Переважночастина творів Тарасевича докиїського періоду: книжкові ілюстрації, тезові аркуші,барокові композиції, релігійні сюжети. За час діяльности у Глуську Тарасевич виконавсеред інших 40 мідеритів до авґсбурзького видання літургічного календаря О. Полубинського«Rosarium» (1672 — 77), заголовну сторінку до віленського видання брошури Т. Біллевича«Triplex philosophia …» (1675) та портрет віленського єп. М. Слупського (1677).У 1680-их pp. виконав дві гравюри до краківського видання книги Ф. Бартошевського«Philosophia rationalis …» (1683), мідерити з зображеннями святих. Твори Тарасевича1670 — 80-их pp. виконані у бароковому стилі західно-европейського зразка (алегоричність,багатство символів та геральдичних знаків); на деяких портретних гравюрах — короляЯна III Cобєського (1680), одна з них зображена нижче на рис. 1.1., митрополітаК. Жоховського (1683, у техніці офорту), К. Клокоцького (1685), князя М. Паца (1686)— помітні елементи народного мистецтва, зокрема орнаментальні оздоби. У Києві, крімілюстрацій до книг «Три вінці молитовні» (1688) і двох заголовних аркушів до панегіриківна честь Варлаама Ясинського та іншіх, Тарасевич виконав майстерніпортрети князя В. Голіцина (1690), архімандрита В. Вуяховича і архієпископа Л. Барановича(1693), на яких можна помітити зв'язок гравюр Тарасевича з особливостями українськоїікони та його обізнаність з виробами народних різьбарів, мосяжників, ткачів та ювелірів(прикраси одягу) [5].
/>Рис.1.1. Ян III Собеський. Гравюра ОлександраТарасевича, 1680 р
2. Леонтій Тарасевич
ЛеонтійТарасевич — український гравер кінця XVII століття, учень братів Киліанов в Аугсбурге,що працював на міді міцною горілкою в манері цих художників. Під час соцаруванняна Русі Іоана і Петра Алексєєвічей був викликаний «з Черкас» разом зісвоїм товаришем І. Щирським до Москви, де за дорученням Шакловітого вигравірував,за участю помічників, дві дошки: одну — із зображенням св. мученика Феодора Стратілата(патрона замовника) в рамці, що орнаментується фігурами двох янголів та військовоюзброєю, іншу — з портретом царівни Софьі Олексіївни в короні, з державою в рукахта з розташованими довкола портрета сім'єю алегоричними зображеннями (у медальйонах)доброчесностей. Єдиний уцілівший відтиск першої гравюри знаходиться в Московськомуприлюдному музеї (у зборах Д.А. Ровінського); екземпляри другої після падіння царівниСофї відбиралися у власників настільки старанно, що до нас не дійшло жодного з них,та про цю гравюру ми можемо скласти собі поняття лише по її копії, як була зробленаБлотелінком в Амстердамі.
Окрімцих двох зображень, налічується до 70 гравюр Тарасевича; найкращими серед них требавизнати виготовлений для київського видання Печерського Патеріка у 1702 році [4].
Деяківідомі гравюри автора представлені нижне на рис 2.1., 2.2.,2.3.
/>
Рис. 2.1.Голіцин Василь Васильович – князь. Гравюра Леонтія Тарасевича. Початок 1680-х рр
/>
Рис. 2.2.Нестор-літописець. Гравюра Леонтія Тарасевича. Київ, друкарня Києво-Печерської лаври,1763 р
/>
Рис. 2.3.Богоматір Азовська. Гравюра Леонтія Тарасевича.Києво — Печерський Патерик, 1768 р
3. Іван Щирський- визначний граверна міді доби бароко
Іван Щирський, у чернецтві (з 1689) Інокентій (бл. 1650 — 1714), визначний гравер на міді добибароко школи О. Тарасевича, церковно-культурний діяч родом імовірно з Чернігова.
Освітуздобув у Чернігівській Колеґії, в якій був викладачем (1707 — 09). У 1680 — 83 pp.Щирський працював у Вільні, з 1683 в Чернігові і з 1689 у Києво-Печерській Лаврі, не пориваючи з Черніговом. У 1690-ихpp. Щирський заснував Любецько-Антоніївський скит-монастир і став його ігуменом, при підтримці І. Мазепи збудував 1711 церкву св. Онуфрія в Любечіблизько Чернігова; там і помер. Живучи в монастирі, Щирський працював для друкареньКиєва й Чернігова. З мистецької спадщини Щирського віденського періоду досі відомі:форта (титульна сторінка) панегірика на честь Я. Огінського (1680), гравюра-мідеритІоана Златоустого й емблеманатюрморт (1682).
До найкращихпраць Щирського зараховують 8 мідеритів до чернігівського видання панегірика Л.Крщоновича на честь єпископа Лазаря Барановича («Redivivus phoenix», 1683) і тримідерити до підручника реторики («Ilias oratoria», 1698), того ж автора. Найвідомішийтезис Щирського, виконаний у традиціях іконостасу, присвячений ректору Київської Академії П. Колачинському (1697 — 1702), у центріякого зображена група студентів на чолі з ректором, на тлі будинку Академії, якіпредставлений нижче на рис. 3.1.
Зразкомбароккової композиції Щирського є тезис І. Обидовського на честь Азовської кампанії (1688 — 91) з символічними іалегоричними фігурами, емблемами, декоративними рамками тощо. 7 великих мідеритівЩирського оздоблюють панегірик С. Яворського, присвячений І. Мазепі «Echo głosu wołającego na puszczy» (польско-латинськийдрук Київської Лаври, 1698). Форта і три мідерити Щирського оформлюють друкпанегірикІ. Орновського на честь полковника Г. Донець-Захаржевського «Bogaty Wiridarz» (1705).З того ж роду походять 2 гравюри Щирського в брошурі «Зерцало от писанія божественнаго...»з гербами І. Мазепи й І. Максимовича. І. Мазепі Щирський присвятив великого форматугравюру св. Онуфрія. Щирський працював перевавжно у панегіричній графіці в техніцімідериту, яку вперше застосував у кириличному виданні твору Л. Барановича «Благодать и истина ...» (1683). Офортом і дереворитом Щирський послуговувавсядуже рідко. Для книг виконував головні титульні форти, фронтиспіси, нечисленні ілюстрації, декоративні орнаментальні рамки, кінцівки.Його великий мистецький дорібок тільки частинно ідентифікований.
/>
Рис. 3.1.Тезис Щирського присвячений ректору Київської Академії П. Колачинському
4. Левицький(Ніс) Григорій Кирилович
Левицький (Ніс) Григорій Кирилович (бл. 1697,с. Маячка Новосанжарського р-ну Полтавської обл. — 19.05. 1769, там само) — авторстанкових і книжкових гравюр на міді, ілюстрацій до богослужбових та світських друків,численних естампів.
Григорій Левицький походив з відомого козацькогороду Носів. Народився в сім’ї священика. Коли і чому він змінив своє прізвище —невідомо. Ще у зовсім юному віці Г. Левицький залишив рідну Маячку, і відомостіпро нього як гравера на міді у Вроцлаві (Польща) з’являються лише наприкінці 1720-хрр.
Станкові композиції Г. Левицького відзначаютьсявеликою майстерністю. Серед них — зображення святих, сцен на новозавітні сюжети,а також відтворення романських і готичних скульптурних пам’яток давнього Вроцлава— тимпану собору Марії на Пясковому острові, надгробних плит шльонських князів.
Майстер виявив себе і як талановитий портретист.Портрет Адама Квазіуса (1729) вабить глибиною розкриття характеру моделі. Пліднопрацював Г. Левицький і на ниві книжкової графіки. Барокова експресія притаманнайого ілюстративним творам: «Душі у чистилищі», «Розп’яття з предстоячими» (кінець1720-х рр.). Багатий творчий доробок митця вроцлавського періоду посів належне місцев історії польського мистецтва XVIII ст.
Повернувшись на Батьківщину, Григорій Левицькийоселяється у Києві на Подолі й співпрацює з двома визначними культурними осередками— Києво-Могилянською академією та друкарнею Києво-Печерської лаври.
У 1735 р. митець створює пишну барокову рамкудля оголошень про урочисті театралізовані диспути, що влаштовувалися у стінах академії.Твір фактично є першим відомим зразком плаката-афіші на східнослов’янських теренах.
Блискучим досягненням усього українськогомистецтва XVIII ст. є цикл панегіричних гравюр майстра, присвячених лаврському архімандритовіІларіону Негребецькому, київському митрополитові Рафаїлу Заборовському та ін. Портретивідомих особистостей сусідять у Левицького з символіко-алегоричними мотивами і несутьу своєму змісті великий гуманістичний потенціал. Рафінована граверна майстерністьпритаманна і книжковим гравюрам Г. Левицького, що прикрашають лаврські видання Євангеліє(1737), «Апостол» (1737, 1738), і геральдичним композиціям у творі М. Козачинського«Філософія Арістотелева» (1745).
Творчість Григорія Левицького істотно вплинулана багатьох майстрів різця другої половини XVIII ст. Він був першим учителем свогосина — славетного портретиста Дмитра Левицького [6]. Портрет батька – ЛевицькогоГригорія, виконанний сином – Левицьким Дмитром представлений нижче на рис. 4.1.
/>
Рис. ПортретГ. Левицького. Художник Д. Левицький
5. Мігура Іван Детесович — визначний український гравер кінця XVII — початку XVIII ст
Мігура(Мигура) Іван Детесович (в чернецтві — Іларіон, роки життя невідомі) — визначнийукраїнський гравер кінця XVII ст.- початку XVIII ст.
Навчавсяв Києво-Могилянській Колегії. Був архідияконом Києво-Печерської Лаври, в 1709-12 ігуменом Миколаївського Крупицько-Батуринськогомонастиря (біля с. Осіч на Чернігівщині, у 7 км від Батурина).
І.Мігурастворив панегіричні гравюри в стилі українського барокко з віршованими текстамиі портретами історичних осіб, зокрема, гетьманів України П. Конашевича-Сагайдачного,І. Мазепи (1706), І. Скоропадського (1703), Д. Апостола, митрополита Стефанія Яворського,козацьких старшин В. Кочубея, 3. Корниловича (1705) та І. Ломиковського, портретиА. Войнзровського і митрополита В. Ясинського (1708), ікони святих Івана Золотоустогоі Миколая, автопортрет та інші.
Одниміз видних панегіристів за покликанням був «смиренний чернець» Іларіон Мигура (по-світськомуІван) — архідиякон Києво-Печерської лаври, а пізніше ігумен монастиря в Батурині.Як пише Дмитро Антонович, в панегіричнім екстазі Мигура часом підіймається до високоїпатетики, але композиційне здебільшого лишається ясним, гармонійним, а іноді величавомонументальним».
Одна згравюр на честь Івана Мазепи із зображенням церков, заведених йщго коштом та шляхтеськийгерб з авторграфом представлена нижче на рис. 5.1.
/>
Рис. 5.1 Гравюра на честь Івана Мазепи. ХудожникІ. Мігура, 1706р6. Творчість Никодима ЗубрицькогоТворчий спадок видатного українського гравераі рисувальника Никодима Зубрицького налічує більше чотирьохсот творів. Це книжковіілюстрації, різні типи прикрас, естампи, які виконані технікою ксилографії, мідеритута офорту. Життя і діяльність Н. Зубрицького припадають на рубіж ХVІІ–ХVІІІ століть.В історії українського мистецтва цей період посідає особливе місце. Він позначенийрозквітом стилю бароко, самобутній варіант якого був створений в Україні спільнимизусиллями архітекторів, скульпторів, живописців, графіків.
Збереглося дуже мало свідчень, які б належноюмірою проливали світло на життєвий шлях видатного гравера і рисувальника НикодимаЗубрицького. На сьогоднішній день не збереглося архівних документів, які б засвідчиличас і місце народження митця, його походження. Існує тільки версія І. Крип’якевича,що Н. Зубрицький міг бути вихідцем з Галичини. Таке припущення науковець зробивна основі співзвучності прізвища гравера з назвами селищ Зубря та Зубрці, що наЛьвівщині. Протягом життя Н. Зубрицький буде перебувати в багатьох монастирях України:в Крехівському, Унівському, Львівському, Почаївському, Київському, Чернігівському.В Києво-Печерській лаврі гравер стане ієромонахом, а закінчить своє життя 1724 рокув Чернігові [7, с. 55].
Найбільш значущим творчим здобутком Н. Зубрицькогостав цикл гравюр до філософсько-моралістичного твору “Ифіка ієрополітика...” Цеілюстроване 67-ма гравюрами видання акумулювало в собі цілий комплекс моральних,філософських та релігійних настанов, якими послуговувалося тогочасне суспільство.Воно призначалося для духівництва, “заменяя ему руководства в затруднительных случаяхпасторской практики”. “Ифіка...” відноситься до так званої “емблематичної літератури”,яка набула особливого поширення з XVI ст. в країнах Західної Європи.
Ілюстрував “Ифіку...” Никодим Зубрицький,але він також, як і автори віршованого тексту, не пішов шляхом сліпого копіювання.Гравер творчо переосмислив зразки західних гравюр, сюжети яких були запозичені зантичної історії, міфології, Біблії, суттєво доповнивши їх образами вітчизняноїлітератури (“Нове небо”, “Ключ розумінія” І. Галятовського, “Патерик Печерський”1661 р.) та українського фольклору. “Ифіка...” була видана на честь гетьмана Скоропадського,у зв’язку з чим на звороті титулу бачимо герб родини Скоропадських, виконаний утехніці ксилографії. Під ним – панегірична присвята гетьманові на декілька сторінок.Далі йдуть графічні зображення з пояснювальними силабічними віршами.
У графічному циклі “Ифіки...” простежуєтьсякілька тематичних ліній. Наприклад, тему моральних цінностей розкриває ряд гравюр:“Стидіниє”, де зображено дівчину, що закриває обличчя серпанком. На гравюрі “Дружество”відтворено два крилатих серця. На гравюрі “Щедрість” бачимо джерело води. Тут людськариса характеру порівнюється з джерелом. Доводиться думка, що матеріальний статокщедрої людини ніколи не зменшиться, як і вода в джерелі. Далі “Ифіка...” розвиваєтему прославлення освіти і вченості в гравюрах “Академія” і “Книг чтеніє”. Темікартання суспільних вад присвячені гравюри “Хищение”, “Зависть”, “Осужденіє”. Останняз них ілюструє біблійну притчу про людину, яка бачить в оці ближнього соломинку,а в своєму і колоди не помічає. Про вимоги підкорення владі йдеться в гравюрах “Подчиненієвластям” і “Властелин благоугодный”. В мідериті “Властелин благоугодный” відповідальнийволодар порівнюється з вожаком журавлів, який чатує спокійний сон усієї зграї. Темувзаємної любові батьків і дітей відтворено у гравюрах “Любовь родителей”, “Почитаниеродителей”, ”Воздаяние родителям”. У мідериті “Любовь родителей” Н. Зубрицький вдалозмальовує епізод грецького міфу про царя Егея, який, побачивши на кораблях чорнівітрила, в розпачі кинувся в море. Любов до Бога Н. Зубрицький ілюструє гравюрами“Любовь к Богу”, “Чин любви к Богу”, “Благодать Божа”. На одній з них (“Чин любвик Богу”) відтворено ангела, що тримає в руках полум’яніюче серце.
Гравюри “Ифіки...” цікаві ще й тим, що вних Н. Зубрицький застосував змішану техніку виконання. Він поєднав роботу штихелемз офортом. Таке комбінування двох технік надало можливість граверові проробити найменшіелементи гравюр. Однак Н. Зубрицький не зупинився на детальній проробці обсягів,а вільною, дещо грубуватою, часом переривчастою лінією побудував виразні композиції,від чого його мідерити стали схожими на ксилогравюри.
Високий професіоналізм та вміння Н. Зубрицькогоорганічно поєднувати західні тенденції з національними особливостями справили значнийвплив на подальший розвиток українського образотворчого мистецтва. Одна з іконографійавтора зображена нижче на рис.6.1.
/>
Рис. 6.1 Іконографія присвячена великомучениціКатерині.Автор Н.Зубрицький
Висновок
В період українського бароко, особливо зачасів І. Мазепи, величезного розвитку набуло граверство. Крім ілюстрацій у книжкахбула поширеною гравюра на металі, а також друкована на окремих аркушах паперу йшовку. Сюжети були присвячені визначним діячам політичного і культурного життя,козацькій старшині. Жанри — академічні «тезиси», портрети, архітектурні мотиви,плани міст тощо, а в XX ст. українські майстри графіки та гравюри можуть похвалитисявинятковими талантами; українське графічне та гравірувальне мистецтво імпонує ЗахіднійЄвропі та Америці, здобуваючи в цій галузі для українського мистецтва визнання йповажну славу.
Список використаної літератури
1. Крип’якевичІ. Причинки до словника українських граверів Бібліол. вісті.2006. — № 4. – C. 35-37.
2. НарбутГ. Посмертна виставка творів. — К.: Либідь, 2006. – С. 205-209.
3. ПоповП. Матеріяли до словника українських граверів. — К.: Либідь,2006. – С. 45-46.
4. СічинськийВ. Історія українського граверства 16 — 18 століття. — Львів:Думка, 2007. – С. 125.5. Логвин Г. З глибин. Гравюри українських стародруків ХVІ-ХVІІІст. — К.: Дніпро, 2002. — С. 316.6. Почаїв // Енциклопедія українознавства.- Т.6. — Львів: Вид. Наук.т-ва ім. Т.Г. Шевченка, 2006. — С. 2287-2289.7. Янко М.Т. Топонімічний словник-довідник України. — К.: Школа,2003. – 180 с.