Весiльнi пiснi та обряди

Міністерствоосвіти і науки України
Міністерствоосвіти і науки Автономної Республіки Крим
Республіканськоговищого учбового закладу «Кримський гуманітарний університет» філія м.Армянська
Кафедрагуманітарних наук
Тема:«Весільні пісні та обряди».
Фольклорнапрактика

План
Вступ
Передвесільний цикл
Власне весільний цикл
Народні прикмети
Весільні привітання
Весілля в Сумській області
Звіт
Список використаної літератури
 

Вступ
У весільнихобрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядніуявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільнийпохід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подоланняперешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбуумиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками міжсватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаюукладання шлюбу на основі купівлі-продажу. У цілому ж українське весілляподіляється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. Усвою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовістьвключала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір.Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітаннякоси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільнийцикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родиничоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.  «Сценарій»традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшоюмірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовахміста. Весі́лля — комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій,пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнічні, релігійні, географічні та іншіособливості в різних народів і у різних країнах. На кінець ХХ ст. зберігаються2 основні тенденції у справлянні весіль у світі — з одного боку, під впливомглобалізації весільний обряд набув у найбільших мегаполісах планетиуніверсального космополітичного вигляду (особливо при міжетнічних,міжконфенсійних, міжрасових і т. зв. міжнародних шлюбах), з іншого — існуєстійка тенденція до «етнізації» весіль і всіх пов'язаних з ним традицій, навітьу середовищі городян, в т. ч. і в Україні.

Передвесільнийцикл
 
Передвесільний обряд: короткий огляд
Шлюбу або весіллюпередувало тривале знайомство молодих людей: вуличні гуляння, вечорниці,досвітки. Співжиття до шлюбу заборонялося. У Центральній Україні по вечорницяхзалишалися ночувати в хаті «на полу» усі учасники цього дійства. Але! Хлопці тадівчата нічого собі не дозволяли такого, що дозволяють у наші часи. Повага додівочої честі становила характерну рису українського сімейного побуту (ех...).Найкращим часом для весіль була осінь: з 15 серпня до 14 листопада (у нас наблозі вже писалося про бажані дні одруження). За законами народної етикипочинати весілля серед тижня вважлося непристойною справою, тому їх найчастішепроводили на вихідні або на свята, з приходом календарного свята Покрови.
От як оспівуєтьсяпередвесільний обряд в українській народній пісні:
 
Покровонько,Покровонько,
Покрий меніголвоньку,
Щоб я жінкоюбула,
Щоб менівесело жилось
З чоловікоммолоденьким,
З дитяткомвесельньким
 
Сватання (сватанки, змовини, браннярушників, рушники, згодини, слово). Починалося сватання, коли посли відмолодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладатипопередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робітчас (на М'ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшовпарубок, на Поділлі — ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат абосестра.
Досить складнийобряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: «Покохавши літо чидва… парубок до дівчиного батька й матері носила старостів, людей добромовнихі на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина,перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілціабо крамну, або самодільну хустку».
Оскільки нашакраїна велика, то і звичаїв у неї теж багато. І в кожному регіоні вони різні,нехай традиції схожі, але відмінності в регіонах спостерігаються. От наЗакарпаті на сватанні дівчини сват розхвалював наречену такими словами: «Вонане жовтокоса, не чорноока, але така, як красна квітка, як золотий вінок, яккоштовний камінь, як зоря на небі, як роса на сонці».
За звичаєм,дівчину завжди запитували прилюдно про згоду на шлюб. Але через своюскоромність дівчина не давала прямої відповіді на запитання хлопця (ну щопоробиш, народний етикет!). У більшості випадків вона відповідала: »Як батькота мати, так і я«. Як вам така відповідь? Мені не подобається, але що поробиш —такі звичаї. старости, приймаючи з рук дівчини рушники, вклюнялися їй ідякували: «Спасибі батькові і матері, що свою дитину рано будили (мене хочбатьки і будили рано, але я не вставала) та доброму вчили. Спасибі й дівчині,що рано вставала, тонко пряла і хороші рушники придбала».
У деяких місцевостяхмолодих ставили на коліна вивернутий кожух, щоб вони кланялися Богу і молилися.Коли батько й мати благословляють, то дівчина, перев'язавши старостів рушниками(знову повторюю: через праве плече під ліву), подає зарученому на тарілцікрайку або самобрану хустку. Старости виймають із-за пазухи пляшку з горілкою,частують господарів та домовляються про час заручин.
Діалоги сватівв обряді сватання
Якщо ви незнаєте, що казати у такій ситуації, хочете, щоб ваша промова відповідалазвичаям на всі практично 100% або вам просто цікаво почитати зразок розмови, тобудь ласка, тримайте:
— Найяснішийгосподарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем (Михайлом) і зайшли аж сюди.Заманила нас олениця — красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе,віддай свою оленицю — красну дівицю — та нашому стрільцю-молодцю.
Виголосившипромову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекаєвідповіді. Господар відповідає :
Не знаю, про якуоленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу,може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилисяолениця?
Старости:
— Ні, господарю,олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом.
Тоді господар даєзнак і хтось з родини вводить до хати стару жінку:
— Ось вам іолениця, панове стрільці, за нею гнались?
— Ні, дорогийгосподарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї — як зорі, зуби — якперли, вуста вишневі. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє.
Батько дівчини відповідає:
— Ніколи такоїолениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом випішли.
— Добре, коли очіпомилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю.
Після цих слівгосподареві вклоняються і кажуть:
— Є, правда, унас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором'язлива.
Заводять нареченуі кличуть молодого, який стоїть у сінях. Після того, як молоді прилюдновиявляють згоду на шлюб, дівчина пов'язує руки молодого хусткою, старостів —рушниками. На знак згоди обмінюються зі старостами хлібом і запрошують їх довечері.
Подекуди сватаннявідбувалося без жениха. Тоді всі пили чарку і домовлялися про прихід родичівнареченого у гсті — «на оглядини». На cхідній Україні свати ходили з хлібом і,попередньо розламавши, підносили його в обмін на рушники. Якщо трапляласявідмова, то дівчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою.
Традиційнеукраїнське сватання
Українськувесільну обрядовість можна умовно поділити на три цикли: передвесільний, власневесілля і післявесільний. Кожний з цих етапів має свій стиль, час і свої рисисвяткування, якими він і відрізняється від інших частин весільного дійства.
Починалося все ізсватання, основні моменти якого зводились до того, що наречений вибирав сватів,які йшли сватати дівчину в будинок її батьків. Вибір сватів — це відповідальниймомент, тому що від нього залежали результат і подальший розвиток подій самоговесілля.
Переступившипоріг, одержавши дозвіл ввійти в будинок, свати кланялися в знак вітання іподяки господарям будинку. Потім запиту вали чи туди вони прийшли, де живепрекрасна дівиця і т.п. Батьки дівчини, заздалегідь приготувавшись до приходусватів, зустрічали їх хлібом — сіллю і накритим до обіду столом. За частуванняммова зводилась до того, що «у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодийхлопець, якому припала до серця саме ця дівчина». Якщо дівчина була згіднавийти заміж за цього «доброго молодця», вона виносила рушники, якимиперев'язу вала сватів. Це означало, що дівчина приймає їхню пропозицію. Коли жвона відмовлялася, то, згідно української традиції, вона дарувала молодомугарбуза. У такому випадку про хлопця казали, що він «вхопив гарбуза» або«облизав макогін».
У разі успішногосватання через певний час відбувалися умови (оглядини, домовини) — знайомство згосподарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини —своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходилибатьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили напосад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини,зверху — руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молодаперев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками,полотном або сорочками. Після усіх цих церемоній дівчина і хлопець вважалисязарученими і вже не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитись вважаласябезчестям, за відмову ж сплачували відшкодування матеріальних витрат та ще й«за образу»
Умовини (оглядини,розглядини, обзорини, печеглядини) — знайомство з господарством молодого, якездійснювалося невдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаюпов'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основоюйого життєдіяльності. В ньому проглядається і серйозність ставлення доутворення сім'ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і правана створення родини.
Батьки парубканамагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина,демонструючи його так, щоб умовини завершилися шлюбною угодою. Бувало, навітьвдавалися до хитрощів: позичали у сусідів коня, волів або сільськогосподарськийреманент.
Проте не в усічаси і не скрізь У. сприймалися так однозначно. В цілому ж критерії оцінкиобранця чи обраниці в середовищі українців базувалися на іншому грунті. Зпогляду тогочасної дівчини суджений мав бути передусім хазяїном, опріч того —врівноваженим, спокійним і непитущим, а суджена, з погляду хлопця, —працьовитою, справною господинею, а ще й чепурною та привітною. З моральнихякостей найбільше цінувалася доброта. Отже, сімейне щастя ототожнювалипередусім із доброзичливими взаєминами між подружжям: Не потрібен і клад, якщоу чоловіка з дружиною лад.
Про хиткістьцього звичаю може свідчити довільність його дотримання: у«класичному» варіанті У. передували заручинам, але могли поєднуватисяз ними, проводитися після них або й зовсім не проводитися.
Придане
Як відомо, заукраїнськими звичаями кожна дівчина повинна до весілля підготувати собі придане(приданное) у вигляді вишитих власною рукою вишиванок з різними візерунками тамалюнками. І таких вишиванок повинно було бути приблизно 15-25 штук! Вишивалисявони на різні випадки життя, включно, навіть до смерті. Вишиванка з візерунком,що складався з квіток та листочків належала молодій дівчині, а от вишиванка згеометричними малюнками доводилася для більш літніх жінок. Родичі молодої показувалипридане нареченої родичам нареченого та самому нареченому для того, щоб показатинаскільки вправною майстринею була наречена. Ні в якому разі не можна булокупувати вишиванки чи замовляти їх у іншої жінки, оскільки вишиванки вважалисятакож оберегом від злих духів (якщо були вишиті власницею).
Пісні надівоч-вечір:
Дівич-вечірпо-українськи… На Слобожанщині він проходив у молодої вдома, уся молодьзбиралася на вареники з сиром, сир для яких мати заздалегідь запасала, адівчата-дружки ліпили вареники та співали весільних пісень. Також вилисявесільні вінки під супровід таких пісень
Ой, надлетілигуси-лебеді на наш двір,
Та й нанеслирозмай-зіллячко нам на стіл.
Ой що ж мибудемо з того зіллячка робити? -
ПроситиМарусю, щоб її віночок увити.
просилиблагословення та рідних молодої:
Благослови,Боже, і отець, і мати,
Будемо вінокзачинати.
Один з вінків, уякому неодмінно мусить бути барвінок, плели для молодої:
 
Благослови,Боже,
І отець, імати,
Своєму дитяті
Барвінковийвінок вити.
Трохи меншийвінок — для молодого. Дівчата працювали та співали ритуальні пісні:
 
Перед нашимиворотами
Гуло, гуло дваголубоньки
Гули, гули,догували,
Як ми вінкидовивали.
Решту вінків зм'яти та рути роздавали дружкам молодої. Молода співала:
Вийте,дівоньки, собі і мені
Собі звийте зрути-м'яти,
Мені звийте збарвіночку...
А чому саме збарвінку? Тому що вважалося, що зелений барвінок — то символ тривалого кохання.
Вінки малирелігійне значення у шлюбі:
А в суботупроти неділеньки
Розтворилинебо;
… видко біляпретсолу
Мати Зристова
Весільний рушник
Якщо нареченазахотіла сама вишити собі рушник на весілля, то в цій статті вона знайде багатонеобхідного для того, щоб знати як правильно його оформити.
Вишивати йоготреба з любов'ю і тільки власними руками! Оскільки це сакральне дійство, кращебратися за вишивання вночі, щоб ніхто не бачив і якомога людей про це знали.Краще взагалі нікому не казати, обережніше з вузликами — їх не можна робити!Візерунок треба продумати детально, вклавши символічний зміст у нього, аджевишиваючи рушник — вишиваєш свою долю! Рушник обов'язково має містити деревожиття з птахами по обидва боки від стовбуру, що символізують міцністьмайбутнього шлюбу, птахи і заплутаний у візерунках хрест, хоча можна вишитийого так, щоб було видно, також можна вишивати символи кохання та молодого подружжя— це калина, хміль, лілія, троянди.
Також рушникповинен бути вишитий на цільнотканному полотні, без обрізних країв, придбатитаке полотно можна на ст. метро Либідська ТЦ Інтервал 4 поверх (Київ).
На весіллявикористовують один і той самий рушник, хоч за своє життя дівчина їх вишивала здесяток, щоб потім подарувати гостям на весіллі (це був єдиний можливийподарунок на весілля гостям).
Змінилося йставлення до рушників: колись на нього ставали колінами, а зараз — ступнею.
 
Власневесільний цикл
 
Благословення вхаті молодого.
Перед виходом збатьківської хати наречений просить благословення. В основному благословляютьтільки батьки, хоча в деяких районах Львівщини молодий кланяється також сестрамбратам, дідусям з бабцями, а то й сусідам. Є дуже багато різновидів поклону,однак найчастіше молодий кланяється тільки батькам, які стоять чи сидять зіконою або хлібом – залежно від регіону та традиції в родині. Наречений,вклонившись та попросивши благословення цілує спочатку ікону чи хліб, а потімбатьків і так тричі. Спочатку молодий просить благословення в батька, а потім вматері. Якщо крім батьків благословляють інші родичі, то вклонившись матерінаречений кланяється дідам, бабцям, братам, сестрам, а тоді вже дальшій родині.Батьки ж благословивши словами роблять іконою чи хлібом символ хреста.
Післяблагословення свашки (обов’язково незаміжні дівчата) виводять молодого навулицю. Свашок є дві і саме вони супроводжують нареченого до брами молодої. ВРадехівському районі є ще й сватки, які супроводжують молоду, коли вонавиходить назустріч молодому, але зазвичай молода виходить з дружками. Наподвір’ї чи перед під’їздом мама нареченого окроплює свяченою водою кропилом,зробленим з мирти спочатку нареченого, потім гостей та машини, в яких молодийта весь його почт поїде викуповувати молоду. Кроплячи, мама обходить всювесільну громаду тричі за рухом сонця. Після цього свячену воду, що лишиласялють молодому під ноги. Дуже рідко нею виливають доріжку до брами чи авто.Тарілку, в якій була свячена вода, розбивають об поріг. Тоді попереду машинамолодого зі свашками, а за ними і весь супровід їдуть до молодої. Дружби, восновному їдуть в машині зі старостою, старостиною та короваєм, оскільки самевони стануть основними представниками молодого в торгах за наречену.
«Брама»,«рогачка», «шлябант».
Так, в основномуназивають процес викупу нареченої. Назва походить від того, що дорогу передпід’їздом до нареченої перегороджують столом, на якому обов’язково має бутиікона, пляшка горілки, хліб, м’ясне та солодке. Браму ставлять, в основному,хлопці, які живуть на вулиці чи в будинку молодої, далекі друзі чи одноліткинареченої, які не є запрошеними на весілля. Хоча дуже часто в цьому дійствіберуть участь і брати та родичі молодої і запрошена молодь. Колись з бокунареченої були тільки хлопці, які й намагалися не відпустити дівчину, але теперцей обряд чисто символічний. До речі про суму викупу та інші особливості вартопоговорити заздалегідь, щоб жартівливе дійство не переросло в справжні образи,а то й бійку. Бувалі кажуть, що траплялося й таке, що через непорозуміння набрамі зривалося весілля. Отже, варто знати, наскільки сприйматимуться ваші жарти.Дуже важливо вчасно відчути, щоб не перегнути палку. На Волині є звичай, якийчасто використовують і у Львові. Якщо будь-хто привітався за руку з протилежнихсторін – торг вирішено і браму забирають. Отож, якщо ви стоїте з боку молодої,а по той бік стола ваш кращий друг, з яким ви вчора пили на парубочому вечорі,- не поспішайте до палких привітів, бо за молоду можете не взяти ні пляшки.Тоді варто ховатися подалі від розлючених запорожців. Часто на брамі замістьгорілки можуть подати воду. Тому вміст кожної пляшку, як би надійно закритоювона не виглядала варто не лише понюхати, а й скуштувати.
Традиційно вУкраїні грошової одиницею для викупу молодої була горілка, хоча в деякихрайонах просять ще й гроші, але це запозичений звичай і появився лише зрадянською окупацією. Зазвичай ставлять по пляшці горілки на кожен край стола іпляшку посередині. Кількість може бути збільшена, тому в багажнику варто матипринаймні ящик горілки. Також варто запастися на той випадок, якщо поставлятьще браму десь посередині чи на початку вулиці. Таке трапляється вкрай рідко,але буває.
Молодий в торгахучасті не бере. З його боку торгуються дружби та старости, а допомагає всярешта громада. Процес торгу супроводжується куштуванням горілки з обох боків.Традиційно спочатку куштують з пляшки, що була на столі, тобто з молодоїсторони. Потім дружба приносить кілька пляшок горілки, з одної з яких й берутьпробу. Кожна сторона намагається якомога легше сприйняти міцний напій опонента,аби показати, що градус слабенький. При цьому часто не закусують (мовляв, немапісля чого). Інколи для того, щоб показати, що горілка справді не розбавлена,дружби наливають дегустатору молодої в склянку, а собі в келих-наперсток. Колиж опоненти кажуть, що це не чесно, дружби відповідають, що домовлялисяскуштувати по келиху горілки, а ось по якому ніхто не говорив, а від налитогона брамі відмовлятися не можна.
Часто з бокумолодої виводять підставну молоду чи “молодуху”. Основним її атрибутом євеличезний живіт з подушки та лялька на руках. Дуже часто в молодухперевдягають чоловіків. Так веселіше. Цей обряд походить з тих часів, колинаречену реально викуповували, а молодята часто-густо й не зналися, особливо,якщо одружувалися з розрахунку. Вважають, що молодому в ті часи справді моглипідсунути, наприклад, не надто вродливу старшу сестру нареченої, яка засиділасяв дівках.
Коли вже нарештісторони домовляються і забирають з-посеред дороги стіл, виходить молода. Туттеж відбувається своєрідний торг: хто до кого ближче підійде. Нареченийнамагається виманити майбутню дружину за браму, а наречена навпаки – притягнутинареченого якомога ближче до двору чи під’їзду. Хто кого більше переманить насвій бік – той і керуватиме в сім’ї. Нарешті, коли вже молодята на відстанікількох кроків, наречена спочатку тричі кланяється молодому, а потім він – їй.Молода причіпляє майбутньому чоловікові ще на ліву сторону бутоньєрку.
Поклін в хатімолодої.
Після брамимолода запрошує всіх до хати. Бажано, щоб не було тісно, до хати йти тількибатькам, старостам, дружбам та най-найближчим родичам молодого. В хаті молодятапросять тричі благословення в обох батьків та родичів. Тут вже кланяються усімприсутнім. Батькам та найближчим по три рази, всім решту можна й по разу,оскільки це дуже втомлює, особливо в спеку. Молодята просять благословенняпорізно. Після цього обряду молоді виходять в двір чи біля під’їзду. Тепер вжемама молодої теж окроплює молодят та гостей свяченою водою, а батько посипаєцукерками, перемішаними з зерном та копійками. При цьому наречені стоятьпоокремо: він – з дружками, вона – з дружбами. Виходячи з подвір’я, молодятатричі кланяються гостям та сусідам. При цьому варто врахувати, щоб присутністояли перед молодятами. Якщо ж вони розташувалися, наприклад півколом,доцільно вклонитися лівому, правому крилу та посередині. До шлюбу молодята тежїдуть порізно. Спочатку йдуть старости з хлібом, за ними наречена з дружбами,далі наречений з дружками, а потім всі гості.
Зустрічаємомолодих на вулиці
Цей варіанткращий для традиційних українських весіль. Перед входом до весільної залишикуються всі батьки, мами та старости. Батьки тримають в руках пляшкушампанського, 2-6 бокалів (якщо 2 – то тільки для молодих, якщо 6 – то ще й длявсіх батьків.). В деяких регіонах молодих зустрічають горілкою. Мами тримаютьна рушнику хліб зі сіллю, по обидва боки поважні старости тримають короваї. Є,звичайно, й регіональні особливості, як, наприклад, молодих зустрічають тількимами; кожна мама тримає по хлібу з сіллю. Молоді підходять і тричі їмкланяються. Часом прийнято щоб молодий ніс молоду від машини на руках і ставивна овече руно (символ достатку) перед батьками (Червоноградщина). Після того,як молодята тричі вклонилися батькам, хтось із батьків відкриває пляшкушампанського наповнює келихи і подає молодим та батькам. Мами і тати по черзівітають молодих, стукаються бокалами і п’ють. Молодята трохи залишають у келихуі виливають через плече далі відщипують (відкушують) по кавальчику хліба,макають в сіль і їдять. Якщо обидві мами тримають по хлібині, то молодівідщипують (відкушують) від різних хлібин. В деяких місцевостях прийнято ще йбити бокали після виливання залишків шампанського. Одразу скажу, що звичай цене український, а штучно нав’язаний з Росії за часів радянської влади. Ще,також, зустрічається звичай, коли молодих зустрічають горілкою. В такомувипадку вони змушені випити по три чарки горілки практично не закусуючи. Післяцього проходять до весільної зали.
Окремо хочетьсявиділити звичай, коли молодих зустрічаю на порозі і перед ними символічнозакривають двері. Починається переспівування між дружками з дружбами та міжбатьками та родиною через двері. Після кількахвилинного переспівування, молодятпускають до залу. На порозі неодмінно має бути овече руно, на яке маютьнаступити молоді.
Зустрічаютьсявипадки коли мами під час зустрічі молодих мають накинуте на плечі овече руно,а коли молодята проходять до залу – це руно кидається їм під ноги, щоб вони нанього наступили.
Отже, зустрічмолодих на вулиці є традиційною, але має й свої недоліки. Якщо музиканти граютьтільки на синтезаторах – музичного оформлення на вулиці не буде. Другиммоментом є непередбачуваність погоди. Якщо піде дощ чи сніг, якщо буде спека чихолод – гостей доведеться тримати на вулиці, а це позитивно не вплине нанастрій гостей.
Початок весілля.
Попри всерозмаїття весільних звичаїв, початок застольної частини завжди однаковий. Всюдиі завжди вона розпочинається з молитви за здоров’я молодят. Це стосується ітрадиційних українських весіль, і сучасних українських весіль і, навіть,модернових весіль з європейськими елементами.
Хто маєпромовляти молитву? Дуже хорошою прикметою є присутність на весіллі священика. Звичайнов такому випадку молитву промовляє він. Якщо священика на весіллі не має, тодіцей почесний обов’язок виконують Старости. Вони обоє виходять перед весільнугромаду і старший з них промовляє молитву.
Часом, коли навесіллі Старост немає, молитву може промовляти найповажніший чоловік в родині.Жінка молитву зазвичай не промовляє. Це пов’язано з тим, що чоловік асоціюєтьсязі священиком.
Почесне правопершого тосту на весіллі має мама нареченої. Цей звичай бере початок в ті часи,коли дівчина завжди йшла за невістку в хату молодого. І перший тост говорила їїмама віддаючи свою кровиночку з хати.
Наступними йдутьтости мами нареченого, батька нареченої та батька нареченого. За звичайвпродовж весілля свої вітання-тости говорять найближчі родичі, як то: бабусі ідідусі, хрещені мами та батьки та ін.
Перший танецьмолодого подружжя
Переходом міжпершим застілля та танцями є перший танець молодого подружжя. Згідно традиційминулого століття – це має обов’язково бути вальс. Але, як показує практика,сучасні молодята просто не вміють його танцювати. Тому краще не мучити себе і вибратихорошу повільну мелодію, яка близька обом молодятам. Ще одним варіантомвирішення цієї ситуації є постановочний танець. Зараз є достатня кількістьхореографів, які за кілька занять можуть поставити нескладний, але ефектнийтанець.
Перед початком танцюдружки прикрашають танцювальний майданчик створюючи образ серця чи то зісвічок, чи то з пелюсток троянд, чи в будь-який інший спосіб. Молодята заходятьу середину цього серця і там танцюють. Всі весільні гості створюють велике колонавколо серця з молодим подружжям і, тримаючись за руки, танцюють. Це коло маєсимволізувати родинне коло, єднання двох родин в одну велику, максимальнупідтримку всієї родини для молодої сім`ї.
 Після танцюмолодятам традиційно кричать: «Гірко!!!». Вони цілуються, а всі гості готуютьсядо активної танцювальної програми.
Кидання весільногобукета та підв’язки молодої
Західна весільнамода активно пускає своє коріння і в обрядову частину українського весілля. Всечастіше та частіше можна побачити церемонію кидання весільного букета тапідв’язки молодої. Виглядає це приблизно так: всі незаміжні дівчата стають підодну стіну в одну чи дві лінії. Молода, стоячи спиною до них, закриває очі ікидає їм через плече свій весільний букет. Завдання дівчат схопити його. Хтойого схопить – той незабаром вийде заміж.
Після цього вколо стають всі неодружені хлопці. Молодий сідає в центрі цього кола настільчик. Молода танцює еротичний танець, ставить ногу на стільчик молодому міжноги і високо піднімає весільне плаття. Молодий зубами знімає з ноги підв’язкуі кидає навмання нежонатим хлопцям. Хто з них зловив – той незабаромодружиться.
Церемоніярозплітання коси
Розплітали косувранці перед вінчанням. Доручали цю справу неодруженому рідному або двоюрідномубрату і співали:
 
Ой, на горіжито — тоненькі покоси,
А хто будерозплітати дівчиноньці коси?
Козак будерозплітати, козак буде плести,
Козак буде дівчинонькудо шлюбоньку вести.
А вже потімдружки розчісували волосся і далі робили такі, як на мене, жахливі речі:мастили маслом та медом, що життя було солодким; чіпляли у волосся монети і хліб, щобжиття було багатим; часник, що охороняє від лиха.
А потім зновукосу заплітали та пов’язували хусткою.
Розрізаннявесільного торта.
 Після зніманнявельйона і зав’язування молодій хустини, часто відбувається розрізаннявесільного торта. Молодята, тримаючись за руки, разом беруть ніж, відрізають зторта першу скибку і кладуть її на блюдце. Це символізує їх першу спільнуроботу, як молодої сім`ї. Тримаючи це блюдце в руках, маленькими ложечкамигодують один одного цією скибкою торта. Це має символізувати, що віднині вониодин одному будуть дарувати тільки солодкі хвилини.
Після цього тортрозрізається і ним частуються всі гості.
весільнийобрядовий хліб
Верч — весільнийобрядовий хліб, різновид колача, лежня. Готували його на Поліссі. Слугувавздебільшого для обміну між весільними родинами: молодий привозив верч для тещі,а молода для свекрухи. Форма його була овальною, як і в лежня, однак прикрасамизверху він оздоблювався рідко.
Дивень —обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Йоговиробляли найчастіше з плетінки втроє чи вчетверо, а потім її краї з'єднували, щобутворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовимигілочками, обплетеними тістом, а зверху чіпляли квітку з жита, калини, квітів(живих або штучних). Цей хліб здебільшого характерний для Півдня, частково —Полтавщини й Слобожанщини. У деяких районах для дивеня взагалі не випікалихлібинку, а обмежувалися гілочками, запеченими на спеціальних рогачиках іприкрашеними стрічками, квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень молодадивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Коли печуть дивеньзагадують, яке буде у молодих майбутнє подружнє життя. Якщо дивень удається, той життя має бути щасливим. Садячи його у піч, примовляють: Світи, жар, у печі ясно,печись, дивень, красно: гостям — на велике диво, молодим — на щастя, на долю,на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, молодім серця та й не зсуши!
Калач — обрядовийхліб. На весіллях, крім короваю, пекли й інше печиво, серед якого калач посідавне останнє місце. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним зтрьох-чотирьох качалочок. Калачі були завернуті у великий овал, нерідко здіркою посередині. Робили й маленькі калачі розміром з кулак. На півдніПоділля, Буковині, у Карпатах калачі виконували функцію короваю, і їх тамвипікали багато — для обдарування на застіллі, для почесних батьків, для обмінуміж родинами, для дарування.
Лежень — весільнийобрядовий хліб, різновид калача. Проте лежень робили завжди овальним та великим— як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини. Зверху, подібно до короваю,прикрашали оздобами з тіста. Лежень возили молоді до нової родини: молодий —для тещі, молода — для свекрухи. Ділили його на другий день весілля, а доти вінлежав на столі перед молодими, чекаючи своєї долі (звідти, мабуть, і йогоназва). Лежень найбільш характерний для Лівобережної України, частково дляПівдня.
Шишки — весільнеобрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста. Розкачували смугу тіста йробили з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортали, перевертализубцями догори й «підперізували» качалочкою з тіста. Це й були шишки.Виготовляли їх і в інший спосіб — маленькими плетінками на зразок калачиків, уформі пташок чи булочок. Шишки оздоблювали коровай і лежень; ними дарували назастіллі гостей, яким не вистачало короваю. Шишки були чи не єдиною подякоюмолодої та молодого своїм дружкам і боярам. Отож, ідучи на весілля, гості неслиз собою хліб, а верталися зі шматком короваю або шишки.
 
Народніприкмети
 
• Масивнівесільні обручки — до багатства, статків.
• Женитися збатьківськими обручками — повторити їхні сімейні стосунки.
• Доторкнутися дообручок нареченого і нареченої на весіллі — незабаром на своєму весіллігулятимеш.
• Дати помірятиобручку — до нещасної долі.
• Якщо, надягаючиобручку, наречений або наречена впускають її—бути зраді.
• Коли молодятзустрічають хлібом-сіллю, хто відірве більший шматок і з'їсть, той і буде в домігосподарем.
• У сніжний деньвесілля — до заможнього, благополучного життя.
• Гарною ознакоюв день весілля вважається дощ.
• Якщо в деньвесілля сильний вітер — життя в молодих буде вітряним.
• Якщо весілля наМасницю справляють, значить, у домі завжди буде достаток та веселе життя.
• Як тількинаречений і наречена стануть до аналоя, ніхто не повинен проходити між ними аждо виходу з церкви, інакше молоді згодом розійдуться.
• Дляпопередження можливого чарівництва під час проходження до вінця мати нареченоїабо інша близька родичка зав'язує в ганчірочку голівку цибулі або часнику йкладе в кишеню нареченої.
• Щоб нареченійдобре жилося в заміжжі, сережки їй надягає щаслива заміжня подруга.
• Якщо нареченийвступив у калюжу перед будинком нареченої — жити їй з п'яницею.
• Коли батькиблагословляють молодих, наречений і наречена повинні стати разом на один рушник(спеціально виготовлений для цієї церемонії), щоб жили мирно з родичами й міжсобою.
• Молодих застолом треба посадити на шубу, вивернуту нагору вовною, щоб жили багато.
• Монети,покладені під час весілля в чарки нареченому й нареченій, потрібно зберігативдома під скатертиною, тоді родина буде жити багато.
• Хто переступитьпершим поріг будинку, той і буде господарем, тому краще, якщо нареченийпереносить наречену через поріг на руках
• Після весіллянаречена повинна зберегти фату, щоб накривати нею хвору дитину, тоді вонашвидко видужає (при цьому все-таки не забудьте звернутися до лікаря).
• На весілля недарують набори ножів і виделок, щоб не було сварок у родині.
 
Весільніпривітання
Опис: Українськівесільні привітання, привітання з весіллям, весільне привітання для молодих,вітання весілля, весільні поздоровлення, привітання з днем весілля,поздоровлення весілля, весільні вірші, весільне привітання для молодят.
Ми щасливо на вас(ім 'я молодих) в цей день дивимось
на закохані юнісерця.
Рушничок вам підноги стелиться
і весільна фатадо лиця.
Бажаєм щастяніжного в поцілунку і блиску очей.
І хай вітрупориви сильного
не затьмарять вамднів і ночей!!
Гірко! Гірко!Гірко!
* * *
До щастя стежинастелилась,
ви двоєзустрілись на ній,
вона вам серцяпоєднала,
даруючи радістьнадій.
Вам (ім 'ямолодого і молодої) судилося стати
на вишитий щастямрушник,
то хай же коханняі вірність, буде у вас на весь вік. Гірко! Гірко!
Дорогий молодий!
Ти вибрав жінкудля совіту, а тещу для привіту.
Бо нема вірнішогоприятеля, як добра жінка.
Але не забувай,що жінка чоловікові подруга,
а не прислуга.
Не потрібен тобібуде клад, коли з жінкою буде лад.
Та в лиху годинуне кидай дружину!
В злагоді вам доста, а ми вип'єм за це вина.
* * *
Хай доля дастьвам безліч літ щасливих
на злагоду,достаток і любов.
Хай ангелачарівні білі крила
вас захистять відлиха і обмов.
* * *
Хай заходитьщастя в хату
і добра буде багато,
хай в родині слізне буде,
хай шанують васусюди.
Хай сонце вамщиро сміється,
хай у житті всевдається,
хай доля зачаруєвам світ
здоров'ям, щастямі натхненням,
щоб ви прожилимнога літ
під Божим ілюдським благословенням.
* * *
Добра і радостібажаєм,
здоров'я вам навсі літа,
хай сонце веселовам сяє
і квітне в серцідоброта.
Хай світять вамжиттєві далі,
хай обминає васжурба.
Бажаєм вам навидноколі
блаженства, мируі добра.
* * *
Дорога________________
Живіть між собою,як риба з водою.
Пам'ятайте!
Що чоловік маєбути в домі голова,
а жінка-душа!
Щоб жінка за трикути хату тримала,
а чоловік — заодин!
Щоб від чоловікапахло вітром,
а від господинідимом.
Живіть в парочцідо ста!
За це вип'ємчарочку до дна.
* * *
Хай друзі вірні звами будуть,
а доля збережевас від горя і біди.
Щоб в мирномунебі вам сонце всміхалось,
щоб всі ваші мріїі плани збувались,
щоб в своїй оселібули ви щасливі
і в добрімздоров'ї весь вік свій прожили.
Нехай Бог вамдопомагає
і в важкі хвилинине покидає.
* * *
Бажаємо Вам щастяі достатку, ясного неба, сонця і тепла,
в житті щоденьлиш злагоди й порядку,
щоб доля Вашасвітлою була.
В роботі успіху йтерпіння,
у справах вічногогоріння,
в сім'ї-любові ідобра
на многії таблагії літа.
* * *
Дорогі молодята!
Бажаєм щастя,мабуть неземного,
щоб серце й розумв злагоді жили,
навчились випрощати того,
кого проститиінші не могли!
* * *
Під дзвонивесільні в цей радісний час
Від щирого серцявітаємо Вас!
Ми хочемо Вамусіх благ побажати,
Щоб Ви булидружні, успішні, багаті!
Іще неодміннощасливі, здорові,
Щоб жили завжди уладу і любові!
Хай разом всісправи даються Вам легко,
Та гарні сюрпризиприносить лелека!
* * *
Щастя вам бажаєм,молодята,
І кохання – цілийокеан,
Щоб добра нажиливи багато
Та по дітях виконалиплан.
Щоб своєгніздечко будували
І любились, начеголуби,
Щоб подружні вашідні минали
Без печалі,смутку та журби.
Хай над вами буденебо ясним
І сіяє сонечкозавжди,
Щоб життя у васбуло прекрасним
Без розчаруваннята біди.
Щоб не стрілисьнегаразди жодні;
Пам’ятайте: звами сам Ісус,
Із небесспустився він сьогодні,
Щоб благословитиваш союз.
Віримо, що взлагоді та мирі
До кінця пройдетеспільний шлях
Й почуття палкі,взаємні й щирі
Пронесете у своїхсерцях!
 
Весілляв Сумській області
Сватання
Старостиприходять в дім дівчини і з промовцями, що вони полювали, та побачили куницю, пішлипо сліду, та й привів слід у ваш двір. Тож віддайте нам куницю. Господарклянеться, що не бачив ніякої куниці І не чув нічого такого. Тоді старостивимагають: «Якщо не віддаете куницю, то давайте нам красну дівицю!»
Батіки наче й нехочуть, радяться, а потім запитують дочку, чи згодна вона піти до цього мисливця. Колидівчина дае згоду, сватів просять до столу, обмінюються хлібом, пригощаються. Дівчинаперев’язуе вишиваними рушниками старостів, а нареченному на руку в’яже красивухустинку. Свати обговорюють день розглядин. Перед весіллям приходять батькимолодого до молодої на розглядини. Знайомляться з батьками молодої. Далі йде діловарозмова про те коли буде весілля. Визначаться дата.
І ось починаєтьсядійство в призначений час:
Четвер: Над вечірпереїзду (друзі і родичі) нареченої везуть скриню з приданим до нареченого. Сважкавідчиняє скриню і прикрашають хату. Вішають рушники, готують постіль. Господарідякують сватів та пригощають їх.
П’ятниця: Нареченіабо сама наречена з дружкою ідуть запрошувати на весілля. В кожній господікланяються і говорять: «Просимо батько й мати, приходьте до нас на весілля».Господарі дякують і обіцяють прийти. Коли наречена повертається додому, приходятьподружки та починають готуватися до завтрашніх дійств.В цей час запрошені жінкимісять, випікають коровай, шишки, готують гостину до весільного столу. Нареченийцей вечір гуляє з друзями. Вдома у нього ідуть приготування як і в нареченої.
Субота: Нареченийз перезвою їдуть по наречену. Там ворота чи двері зачинено. Гості стукають таспівають:
 
Ой, доки митут стоятимемо,
Сиру землю тайтоптатимемо,
Червоними чобітками
Тай срібними каблучками…
Староста проситьвіддати наречену, їм виводять мале, навмисно замурзане дівча, всі сміються, відмовляються,мовлять: «мала ще хай підросте». Тоді виводять стару бабу ряжену нареченою, зновусміх, кажуть: «А ця переросла, не морочте голову, нашу, молоду, гарну давайте, хочпокажіть». Показують здалеку, але сестра чи хтось із родичів вимагають викуп.Це може бути пляшка вина, чи цукерки, чи гроші, чи щось інше. Після цього запрошуютьгостей до хати, до столу. Частують гостей. Гості нареченої вітають молодихобдаровують і проводжають в заміжжя.
Батько і мати благословляютьдітей, ті кланяються із поклоном покидали батьківський дім, їхали до нареченого.Там ждали гості, які радо зустрічали, благословляли і проводили напосаду, святкують з піснями та танцями. З добрими побажаннями обдаровуютьмолодих.
Неділя: З ранкубатьки і родичі молодої їдуть до сватів, несуть сніданок дочці. Їх радіснозустрічають, щедро пригощають. Всі задоволені, продовжують гостину разом.
Понеділок: Коливсі впорались з господарством вдома збираються варити локшину. Для цього потрібнікури. Гості з жартами, ряжені ідуть селом циганити курей, яйця. Циганити легко,бо йдуть до запрошених на весілля, а там І кури І яйця вже чекають. Для сміхупоганяють по вулиці чийогось півня чи птицю, щоб більше шуму учинити. Потім підвеселий гамір, місять локшину, ріжуть та варять курей, гуляють до вечора.
Вівторок: Гостімолодого йдуть до батьків молодої «хліб обідать» бо ті ж були на гостині вмолодого в неділю.
Середа: Молотятьжито. Коли немає снопів, молотять солому, коли е сарай чи клуня під соломою, томожуть і звідти солому стягти і молотять поки ціпи поб’ю, а не буде ціпа томолотять дрюччям. Після трудів «праведних» гостина.
Четвер: «Всевипито, все з'їдено, посуд уже пустий, тож навіщо він потрібен, треба його мити, ащоб не мити, краще побити». Вибирають високе дерево, чи стовпи і на вершечокодягають горщок чи глечик і починається стрілянина. Хто каменем вцілить, так щогорщика розіб’є, той одержить приз (сулію з горілкою). Призер пригощає всіхприсутніх, поки сулія не спорожніє.
На цьому весіллязакінчувалося.
 

Звіт
Кожна нація,кожен народ, навіть кожна суспільна група має свої звичаї, що виробилисьпротягом багатьох століть і освячені віками.
Але звичаї – цене відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рухи та дію світовідчуття,світосприймання між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньовпливають на духовну культуру українського народу.
Наша Українавелика. Українці розселені на багатьох сотнях кілометрів від Кубані по Сян і щедонедавна були розірвані різними державними кордонами.
Коли ми почнемоприглядатися, то побачимо, що звичаї нашого народу на диво між собою близькі.Хто його знає, чи не саме ця близькість звичаїв тим цементуючим матеріалом, що перемагаєсвоєю міццю всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу.
У своїй фольклорнійпрактики я розповідала про звичаї українського весілля. Саме цей обряд має дужебагато особливостей. В сучасній українській весільній обрядовості зберігаютьсяпережитки різних форм сімейного життя. Деякі із них ведуть початок із часівполігамної сім'ї і матріархату. Уже в найдавніші часи предки українців малимоногамну сім'ю і матріархальний устрій. Саме тоді сформувався також взагальних рисах весільний обряд, увібравши в себе ряд пережитків, які обрядовоюдією заступали найдавніші реалії.

Списоквикористаної літератури
 
1. Василенко З.І. Народна творчість та етнографія.
2. О.Воропай Звичаї нашого народу: Етнограф.нарис/Худож.-оформлювач Л.Д.Киркач-Осипова.-Х.: Фоліо,2007.-508с.
3. Вовк Хв. Студії з української етнографії таантропології.
4. Грінченко Б. «Изъ усть народа». Черніговъ,1991.
5. Грушевський М. «Історія української літератури». Ч.1, Київ-Львів,1923.
6. Колесса Ф. «Українська усна словесність». Львів,1938.
7. Степовий О. «Звичаї нашого народу»,1946.
8. Улюблені українські пісні / Ред.-упоряд. І.О.Білий.-Д.: Сталкер,2001.-288с.