Зміст
Вступ
1. Бароко якхудожній напрям Європи
2. Архітектураі скульптура доби бароко
3. Музикабароко
4. Спасо-ПреображенськийМгарський монастир
5. Українськебароко
6. Архітектураукраїнського бароко
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Особливе місце вєвропейській культурі XVII-XVIII ст. зайняла культура бароко (відітал. barocco – дивний, вибагливий, химерний).Спочатку термін застосовували тільки до пластичних видів мистецтва, з кінця XIX ст. помітили стилістичнувідповідність в літературній та музичній творчості доби, а з першої половини XX ст. культурологи почали говорити вжепро таємничу і суперечливу «людину бароко», вбачаючи в цьому феномені найближчутипологічну спорідненість із внутрішнім світом людини XX ст.
Барокоодноголосно називають першим стильовим напрямком в історії культури, який убільшій чи меншій мірі охопив усі народи Європи незалежно від конфесійної чинаціональної диференціації, включаючи протестантські та православні країни, ібільше того, першим напрямком, який вийшов за європейські межі.
Разом з тимзначна кількість науковців вважає, що культура бароко водночас стала останньоюв черзі інтегративних культурних епох, після занепаду, якої у другій половині XVIII в культурному житті Європи пануютьнепоєднувадьні в одне ціле стилістичні течії та світоглядні установки.
Відійшовши відвластивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірністьбуття і безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії міжлюдиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом іприродними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії.
Культура барокодалека від сентиментальної сльозливості, або пасивної споглядальності. Її герой– здебільшого яскрава особистість з розвиненим вольовим і ще більш розвиненимраціональним началом, художньо обдарований і дуже часто благородній у своїхвчинках.
Дослідження культурибароко є актуальним не лише у ракурсі історії. Звернення до барокових традиційхудожнього мислення безпосередньо стосується сучасних проблем формуваннянаціональної самосвідомості та культурної ідентичності, впливає на становленнякатегоріальних універсалій новітньої естетики, культурології, мистецтвознавстваяк в Україні, так і у всій Європі.
Епоха бароко — одна знайбільш цікавих епох в історії світової культури. Цікава вона своїмдраматизмом, інтенсивністю, динамікою, контрастністю і, в той же час,гармонією, цілісністю, єдністю. Для нашого часу — смутного, невизначеного,динамічного, що шукає стабільності і впорядкованості, — епоха бароконадзвичайно близька по духу.
Мистецтво барокорозвивалося передовсім у католицьких країнах Європи: в Італії, Іспанії,Португалії і їх колоніях, у Фландрії, частково у Франції, проникло до Польщі,балтійських країн, а в ХVІІІ ст. до України і Росії,дало помітні здобутки в Австрії та Німеччині.
Звичайно ж, розповістипро всю культуру бароко все одно, що «обійняти неосяжне». Цей час збагативсвітову скарбницю мистецтва. Представники доби бароко розкрили різні граністилю.
Саме тому нам було цікавозвернутися до цієї теми, щоб знайти в минулому якісь орієнтири, здатнідопомогти пошуку себе в складних життєвих ситуаціях. Окремі грані (основні рисиепохи, поширення бароко у країнах Європи та Україні) розглянуті нами більшдетально, інші — менш.
Об’єкт дослідження –особливості розвитку бароко в Європі та Україні.
Предмет дослідження –основні риси мистецтва бароко в Україні та Європі.
Мета роботи — дослідитивплив історичних умов на свідомість європейського суспільства XVII ст. тапростежити розвиток барокового стилю в Західній Європі та Україні.
Для досягнення даної метибули поставлені такі завдання:
· дослідити жанровіособливості бароко, причини його зародження в Європі та Україні;
· розглянутивідмінності між рисами західноєвропейського та українського бароко.
Наукова новизнароботи полягає у здійсненні систематизації літератури про бароко взахідноукраїнському та українському мистецтві, дослідженні особливостейформування і розвитку стилю бароко; виділенні основних рис західноєвропейськогобароко у зіставленні їх із рисами бароко в українському мистецтві; підкресленніхарактерних тенденцій у розвитку бароко.
Практичне значенняроботи: результати дослідження можуть бути використані у курсі викладаннязарубіжної літератури у вищих та середніх навчальних закладах освіти, а такожпри розробці спецкурсів та спецсемінарів з теми бароко у мистецтві.
1. Бароко як художній напрямЄвропи
Бароко — це назва першогозагальноєвропейського напряму, який прийшов на зміну художньому стилю,виробленому в епоху Відродження.
Походження терміна бароковиводять від португальського perola barroca (перлина неправильної форми) талатинського слова barroco (дивний, химерний), яким позначали один із силогізмів(логічних суджень) у середньовічній філософії і який вирізнявся своєюскладністю та дивовижністю. Значення терміна бароко немовби відбиває різніаспекти цього художнього напряму: з одного боку — вишуканий, артистичний і аристократичний елемент,пристрасть до екзотичного, барвистого стилю, а з іншого — зв'язокзі старим релігійним світоглядом. І це дійсно так, оскільки, бароко дивовижно поєднало в собіаскетизм середньовічного мислення з витонченою розкішністю поетичної фантазії.
Хронологічні межі періодубароко не збігаються з календарними межами історичних епох і для різних країнЄвропи коливаються, інколи з доситьзначною різницею в часі. Бароко — як загальномистецький літературний напрямзародився в Італії та Іспанії в середині XVIст., звідки упродовж XVI—XVIII ст. розповсюдилося майже на всі європейські країни. Розквіт його в більшості європейськихкраїн припадає на XVII ст. Тому саме XVII стполіття прийнято називати епохою бароко.
На відміну від провіднихдержав Західної Європи, серед слов'янських країн напрям бароко поширився доситьнерівномірно. Україна запозичила бароко із сусідньої Польщі; основними йогопредставниками були поети — викладачі Києво-Могилянської академії, заснованої в1615 р. В бароковому стилі писали Мелетій Смотрицький, Лазар Баранович, ІванВеличковський, нарешті Григорій Сковорода. Найвідомішим жанром українськоїбарокової поезії була духовна пісня. Чи не найоригінальнішими творамиукраїнського бароко стали «віршові іграшки», тобто твори, в яких авторивдавалися до різноманітних експериментів з формою їх побудови. Розповсюдилася йукраїнська барокова проза,набув розквіту й український бароковий театр, зокрема у перенесених із Заходуформах шкільної драми, різдвяної драми, а з XVIII ст. і світської драми.
Як і попереднійідейно-художній рух, відомий підназвою епохи Відродження, бароко охопило всі сфери духовної, в тому числі й мистецької,діяльності людини, яскраво виявивши себе в архітектурі, скульптурі, живопису, музиці й літературі. Історичні таідеологічні передумови виникнення бароко пов'язують найчастіше з кризою епохиВідродження.
Ідеологічною та художньою передумовою бароко булаконтрреформація, а бароко — її естетичним виразом. У 1540 р. римський папазаснував орден єзуїтів, які основними і найбільш активними пропагандистамибароко в мистецтві. Впродовж XVI—XVII ст. єзуїтський орден поширюється по всіхкраїнах католицької Європи і разом з ним поширюється бароко. Але при цьомуповного повернення до середньовіччя, як того прагнула католицька церква, все жне відбулось. Як наслідок — бароко стало своєрідним синтезом культурсередньовіччя й античності. Тому для митців бароко характерним було примиреннясуперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності іхристиянства. Бароко намагалося поєднати почуттєвість і аскетизм,абстрагованість ідеї з конкретністю і навіть натуралістичністю зображення,фантастичність, містику і правдоподібність.
Найяскравішими булиознаки бароко в тематиці творів та художній картині відображуваного в нихжиття. Для бароко характерними стали алегоричність, містицизм, інтерес дотрагічних суперечностей буття: життя і смерті, тлінного і вічного, взагаліпоєднання непоєднуваного — смішного із сумним, трагічного з комічним, високогоз низьким («радісний біль», «багатий жебрак», «німий промовець», «блаженнамука» тощо). Дотепність, парадоксальність,контрастність — це ті риси твору, які найбільш цінували митці бароко. Улюбленітеми митців бароко — ілюзорність та скороминущість людського життя, метафоричноосмислювані в образах життя як сну, життя як театру або лабіринту; трагічнаневлаштованість світу; фатальна підпорядкованість людської долі божественнійволі; гріховність людської природи. Поширеними мотивами поезії бароко стають різноманітніприродні катаклізми (бурі, повені, землетруси) та соціальні потрясіння (війни,повстання, народні заворушення), трагічні суперечності в душі людини яквідображення суперечностей між небесним та земним, раціональним таірраціональним, пристрастю та моральним обов'язком, мотиви відчаю, зневіри таприреченості.
У творах бароконайчастіше домінує похмурий, песимістичний пафос. Напружена емоційна атмосфератворів бароко розрахована на те, щоб максимально вразити, схвилювати читача.Художні прийоми бароко — це надмірна метафоричність, вишуканість, ускладненістьмови, різноманітні стилістичні експерименти з формою художнього твору, елементифантастики, використання різноманітних емблем, алегорій та символів, через якімитці бароко намагались осмислити потаємний сенс буденних речей (наприклад,людське життя асоціювалося зі «скаженим звіром», що переслідує власну тінь, абоз трояндою, яка швидко втрачає свої пелюстки, залишаючи натомість сухе стебло ігострі шипи, та ін.). В основу сюжетів творів бароко, як правило, покладено історіюдуховного випробовування людини.
2. Архітектура і скульптура добибароко
Відображаючи складну атмосферу епохи, бароко поєднало у собі, здавалося б непоєднувані речі: містику, фантастичність, ірраціональність, підвищену експресію і водночас тверезість, раціоналізм, бюргерську діловитість. Улюблені сюжетиживопису: чудеса і мучеництва, тут присутні яскравовиражені гіперболічність, афектованість, патетика, такі характерні для цього стилю. Ці риси простежуються і у світських сюжетах. У бароковому живописі плями, світлотіньові контрасти переважають над лініями, порушуються принципи поділупростору на плани, прямолінійної перспективи — аби посилити глибинність, створити ілюзію нескінченності.
Поширився парадний,репрезентативний портрет, утвердились як самостійні натюрморт і пейзаж,анімалістичні жанри. На зміну почуттю міри й ясності Відродження приходятьасиметрія і контрасти, грандіозність, перевантаженість декоративними мотивами.
В архітектурі барокотяжіння до ансамблю, до організації простору. Це майдани, палаци, сходи,фонтани, паркові тераси, басейни, партери. У міських і заміських резиденціяхархітектура і скульптура мають єдине вирішення: переважають пластичнеоздоблення з тривожною грою тіні і світла, парадні інтер'єри з багатоколірноюскульптурою, ліпленням, різьбленням, позолотою, розмальованими плафонами, якістворюють ілюзію розверзнутих склепінь.
Рим був центром розвиткунового мистецтва на рубежі XVI—XVII ст. Італійськебароко виявило себе переважно в архітектурі. Архітектори включали в ансамбль не тільки окремі споруди і площі, а й вулиці. Початок і кінецьвулиць були неодмінно позначені якимись архітектурними (майданами) абоскульптурними (пам'ятниками) акцентами. Обеліски і фонтани, поставлені у точкахзбігання променів-проспектів (вперше в історії містобудівництва застосовуєтьсятрипроменева система вулиць, які розходяться від майдану) і в їхніх кінцях,створюють майже театральний ефект далекосяжної перспективи. Замість статуї вцентрі майдану височить обеліск або фонтан, рясно оздоблений скульптурою.
Раннє бароко не створилонових типів палаців, вілл, церков, але надало їм різних декоративних елементів.Інтер'єри ренесансних палаццо перетворилися на анфіладу пишних покоїв, багатоуваги майстри бароко приділяли внутрішньому двору, палацовому саду. Гроти,балюстради, скульптури, фонтани прикрасили парки, декоративний ефект посиливсяі розташуванням усього ансамблю терасами на крутих схилах.
У період зрілого бароко(з другої третини XVII ст.) палаццо оформляються ще пишніше — і щодо головногофасаду, і ще більше з садового боку. Бічні крила будинку висуваються йутворюють курдонер (почесний двір).
У храмовійархітектурі зрілого, бароко спостерігаються надзвичайна пишність, мальовничістьфасаду, але й інтер'єр церкви як місця театралізованого обряду католицькоїслужби становить собою синтез усіх видів образотворчого мистецтва (а з появоюоргана додається і музика). Скульптура тісно пов'язана з архітектурою — у бароко часом не можна відокремити роботу архітектора відроботи скульптора. Придворний скульптор і архітектор римських пап, який поєднаву собі обидва таланти, Джованні Лоренцо Берніні (1598—1680 рр.), був авторомбагатьох творів, завдяки яким католицька столиця і набула барокового характеру.Але головний його витвір — це грандіозна колонада собору св. Петра й оформленнявеличезного майдану біля цього собору. Глибина майдану — 280 м; у центрі височіє обеліск, фонтани обіч нього підкреслюють поперечну вісь, а самий майданутворено могутньою колонадою з чотирьох рядівколон тосканського ордера 19 м заввишки, що утворює строге за рисунком незамкненеколо, на зразок розкритих обіймів, як говорив сам Берніні. Берніні звертався доантичних і християнських сюжетів у скульптурі. Але в його «Давиді»немає ясності і простоти скульптур кватро-ченто, немає класичної гармоніїВисокого Ренесансу. Це войовничий плебей: його тонкі губи вперто стулені,маленькі очі зло звужені, тіло майже обернуте навколо своєї осі.
3. Музика бароко
Важливу віху залишили XVII—XVIII. століття в історії музики.Це був час виникненнянових музичних жанрів. Італія в той час була джерелом нових явищ в музичномужитті Європи. Протягом XVI—XVII ст. в Італії розвивається і досягає розвиткуопера, синтетичність якої дозволяє найповніше відобразити багатомірну картинудійсності та складні внутрішні переживання людини.
У другій половині XVIIст. опера досягає розквіту у Франції. У Німеччині та Австрії розвивались такіформи музичних творів, як ораторія, меса і концерт. Найвизначніші тогочаснікомпозитори Італії — Александре Скарлатті (1660— 1725), у Франції— Жан-БатістЛюллі (1632—1682), у Німеччині— Генрі Шютц (1585—1682), а в Англії— ГенріПерселл (1658—1695). Це справді національні митці, що прекрасно виразили себе іепоху в своїх творах.
В Англії опера малакоротку історію. Після буржуазної революції театр і музика вважалися втіленнямобразу життя королівського двору та феодальної аристократії. Тому музикуобмежували в її правах у церкві та побуті, і це серйозно завадило розвиткунаціональної музичної культури Англії. Народженню опери Англія завдячує ГенріПерселлу. Найбільш відома його опера — «Дідона та Еней», сюжет якої композиторвзяв з «Енеїди» Вергілія. Пізніше в Англії набула розвитку баладна опера —різновидність комічної опери.
Постійний оперний театрбув відкритий у Парижі в 1669 р. Творцем французької опери був Жан БатістЛюллі. Свої опери називав «ліричними трагедіями». Най-відоміші з них —«Альцеста», «Психея», «Арміда». Сюжети опер написані переважно на основіантичних міфів. Один з найвизначніших представників французької опери XVIII ст.був також Жан Філіпп Рамо.
У Німеччині в цей періодпанувала італійська опера. 1678 р. в Гамбурзі — найбільшому культурному центріНімеччини — відкрився оперний театр. Національні зразки німецької оперивиявились у зінгшпілі (спів з грою). її героями ставали прості жителі міста ісела, строга мораль яких протиставлялася розбещеності аристократії. У такому жплані звучали й австрійські — віденські зінгшпілі.
В усіх операх згаданихкомпозиторів узаконюються античні мотиви. Одночасно з оперою розвиваєтьсяораторія та кантата — вокально-інструментальні жанри (для солістів, хору таоркестру) на релігійні, біблійні, а іноді й на світські сюжети. Бурхливорозвивається також інструментальна музика для органа, клавесина, смичковихінструментів. Жанр опери завоював прихильність і в столиці католицького світу —Римі. Церква побачила в ній можливості впливу на парафіян. У першій половиніXVII ст. в Римі був побудований великий оперний театр. Майже одночасно уФлоренції та Римі виник інший жанр — ораторія (говорю, молю). Ораторія — цевеликий музичний твір для хору, солістів та оркестру на біблійні сюжети, якийспочатку виконувався в ораторіях — спеціальних приміщеннях при церкві, дезбиралися віруючі.
У другій половині XVII —початку XVIII ст. опера збагатилася таким різновидом як опера-серіа (буквально— серйозна опера). Для неї характерні помпезність, пишне оформлення, зображеннябатальних сцен, стихійних лих. її героями були боги, імператори, полководці.Центром оперного мистецтва стає Неаполь. Найкрупнішим представником оперноїшколи був Александре Скарлатті. Крім цього виникає новий жанр — опера-буффа(комічна опера). її перший автор — Джованні Баттіста Перголезі, який написавоперу «Служниця-господиня».
Інструментальна музикаепохи бароко вражає розмаїттям жанрів, форм та ін-струментальних ансамблів. Зминулих віків у XVII ст. перейшов орган — клавішно-духовий інструмент. Головнимжанром органної музики стала фуга (біг, швидка течія) — найбільш розвинутаформа поліфонічної (багатоголосої) музики. У багатьох європейських країнахз´явилися талановиті композитори і виконавці органної музики. Італійські,французькі, німецькі, нідерландські церкви часом перетворювалися в концертнізали, де слухачі із захопленням сприймали віртуозну гру музикантів.
Популярним інструментомепохи бароко були також клавікорд і клавесин — попередники фортепіано. Уклавірному репертуарі велике місце посідали танці, які об´єднувались усюїту (послідовність). Це одна з різновидностей багаточастинних формінструментальної музики. Паралельно з сюїтою виникає соната (звучати) — один зосновних жанрів сольної або камерно-інструментальної музики. Поряд з цимижанрами народжується також концерт (змагання) — твір для багатьох виконавців, вякому менша кількість інструментів чи голосів або один соліст протистоїтьбільшості.
Камерна музика передбачалавиконання поза церквою. Пізніше цим терміном почали називати твори, в якихкожна партія доручалася певному інструменту. Якщо Італія славилася струннимиінструментами — скрипкою, альтом, віолончеллю, то у Франції панівнимінструментом був клавесин. Уже в XVI ст. він користувався популярністю і вгородян, і при королівському дворі. Вершиною клавесинного мистецтва вважаєтьсяФрансуа Куперен. Саме в його творчості отримав досконале втілення стиль рококо.
Стиль бароко поглиблює,розвиває і переробляє найбільший представникепохи, німецький композитор Йоганн Себастьян Бах (1685—1750). Змінюючитематику, трактування форм, засоби музичної виразності, він створює власнийстиль, не схожий на пишну, важку манеру старих майстрів, підноситься до вершинмистецтва поліфонії, наповнюючи свої численні твори гуманістичними ідеями,живими образами, жанровими епізодами. Великий німецький композитор і органістстворив сотні музичних творів для церковного хору та індивідуального співу,концертів для оркестрів, п´єс для органа, скрипки, флейти, клавесину. Велична і, водночас, проста, мелодична, і в той же часстрога, музика Баха стала вершиною всього попереднього досвіду музичноїкультури. Усе життя композитора супроводжував улюблений інструмент — орган.Органне мистецтво було дуже поширеним у Німеччині, оскільки протестантизм, якийзробив церковний обряд скромним і простим, водночас підняв значення в ньомумузики. Церква стала центром музичного мистецтва, а церковний органіст вважавсяголовним його представником. Упродовж всьогожиття Бах писав музику для попередника сучасного фортепіано — клавесина. Цейінструмент був поширеним у домашньому музикуванні як середмузикантів-професіоналів, так і серед любителів. Чимало творів композиторнаписав для різних складів оркестрів. Творча спадщина Баха становить величезну кількістьтворів різних жанрів і різних спрямувань — це сотні композицій для органа —фуги, токкати з фугами, хорали; для клавесина — сюїти, варіації, фантазії. Ужанрі вокально-інструментальної музики Бах дав світові 200 кантат,пов´язаних із протестантським релігійним культом, 24 світських кантатипідкреслено гумористичного змісту, цикл із 48 прелюдій і фуг. Оркестрова спадщина складається збагатьох інструментальних концертів для клавесина, скрипки, віолончелі, флейтита ін. Розмаїта його творчість у камерному і вокальному жанрах. Титанічнаспадщина його обіймає близько 1700 творів у всіх жанрах музики, за виняткомопери. На жаль, за життя ніхто не помітивйого геніальних творінь. Він помер самотній, незрозумілий і невизнаний,залишивши велику спадщину, яку оцінили лише через 80 років після його смерті.Його творчий внесок залишається наріжним каменем у світовій музичній культурі.
Творча індивідуальністьбільшості майстрів того часу складалася в надрах бароко. Бароковими були образий колізії опер, які створив німецький композитор і органіст Георг ФрідріхГендель (1685—1759), його інструментальна музика. Проте сила фантазії,почуттів, зримість образів у поєднанні з епічною величчю і героїчним оптимізмомзрілого етапу його творчості створили класичну врівноваженість концепціїцілого, не характерну для бароко. Творча спадщина Генделя величезна. Вонаобіймає 40 опер, 24 ораторії на біблійні сюжети, що уславлюють людськугідність, силу і доблесть; інструментальна музика (сюїти, сонати, п´єсидля органа, клавесина, флейти, скрипки та інших інструментів). Музика Генделя, в якійособливо глибоко синтезовані на німецькій основі елементи англійської,італійської та французької мелодики, відзначається широким диханням, могутнімзвучанням, шляхетною витонченістю.
Визначальними в музицібароко стають піднесені, величні образи, сильні почуття й емоції. Томупровідними є монументальні, масштабні жанри, в яких людський голос поєднуєтьсяз можливостями оркестру та хору — опера, ораторія, меса тощо. У центрі музичної культури стає композитор, виконавець, якібезпосередньо звертаються до слухача. Продовжується процес його професійногостановлення, розгортання музичного життя, освіти, нотодрукування. Інтенсивнорозвивається інструментальна музика.
4. Спасо-Преображенський Мгарськиймонастир
Спасо-ПреображенськийМгарський монастир розташований неподалік міста Лубни, на правому березі Сули.Заснований в 1619 році на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької ізбудований митрополитом Ісаєю Копинським (тоді ігуменом Густинським іПідгорським).
За легендами, монастир нацьому місці існував ще до татарської навали XIII століття. В 1692 році на місцідерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи і запроектом архітектора Івана Баптиста (автора Троїцького собору в Чернігові) бувзбудований кам'яний Спасо-Преображенський собор. 1785 року на місці, де любивусамітнюватися Афанасій Лубенський, патріарх Царгородський (пізнішепрославлений як святий) була збудована дзвінниця. До 1917 року в монастирі зберігалися його святі мощі. Патріарх якийтут помер, повертаючись з Москви в Константинополь. Святитель Афанасійпричисленний до святих в 1662 році. Зараз мощі його знаходяться вБлаговіщенському соборі Харкова. У розписі монастирських будівель брав участьукраїнський художник І. Максимович.
Мгарський монастир завждивідігравав видатну роль в духовному житті України. У 1622 році відомийцерковний діяч Ісая Копинський створив тут братство, що активно протистоялоокатоличенню лівобережних українців.
Населення монастиряскладалося здебільшого з колишніх запорозьких козаків. У 1663 році в монастиріпід іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького, Юрій.
З 1737 року ігуменом, а з1744 року першим архімандритом монастиря був майбутній святитель Йоасаф(Горленко), єпископ Бєлгородський. Йогонаступником став Іларіон Рогалевський.
На території монастиряпоховані: Константинопольський ПатріархСерафим, київський митрополит Йосиф, архієпископи: Тобольський — Амвросій(Келембет) і Полтавський — Мефодій Пековський.
У XVII-XVIII століттяхтут був створений Мгарськиий літопис.
При монастирі бувзаснований скит з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У 1889 році зблагословення єпископа Полтавського Іларіона було вирішено на пагорбі монастирськогосаду замість каплиці збудувати церкву, а місцевість, що оточувала курган,відокремити від монастирського саду кам'яною стіною, поставити огорожу і датицьому місцю назву і значення монастирського скиту. 25 вересня 1891 року (деньпам'яті преподобного Сергія) відбулося освячення нової церкви. Освяченняздійснив особисто владика, що прибув спеціально з цією метою в Лубенськуокругу.
Монастир свого часувідвідали майже всі гетьмани України, багато з яких жертвували значні кошти наїї утримання. Серед меценатів монастиря відзначився Людвиг Дант, принцГессен-Гамбурзький. Тут побували Петро І, Пушкін, Шевченко, майже всі класикиукраїнської літератури ХІХ-ХХ століть.
Монастир відіграв важливуроль в духовному становленні святого блаженного старця ПаїсіяКиєво-Печерського, уродженця Лубен, який ще хлопчиком відвідував обитель.
Монастир існував до 6серпня 1919 року, коли більшовики розстріляли ченців на чолі з ігуменомАмвросієм. Новомученики поховані за вівтарем скитської церкви. Пізніше натериторії колишнього монастиря була дитяча колонія, з 1937 року —дисциплінарний батальйон, з 1946-го — військові склади, а 1985-го монастирськіспоруди передали під піонерський табір.
Роки осквернення призвелидо запустіння монастиря. Тут збереглися: розграбований Преображенський собор;дзвіниця; келії XVIII століття; Благовіщенська церква, перетворена на кухню;зруйновані дім настоятеля та странноприємниця. Майже не збереглися келії XVIIстоліття. В скиті збереглась Афанасіївська (Благовіщенська) церква і частина кам'яногопаркану.
У травні 1993 року вМгарській обителі відроджено чоловічий монастир.
5. Українськебароко
Мистецтво бароко, так само як і ренесанс, було занесено на Українубезпосередньо з Італії, батьківщиною цього стилю; там перші Джерела для нього відкриву своїй творчості великий Мікелaнджело Буонаротті. Геніальний вияв в Римідійшов до своєї повноти й величавості в скульптурних та архітектурних творахЛоренцо Берніні. Берніні в архітектурі та скульптурі все одно, що Рубенс умалярстві або Шекспір у театр — це великі світові генії й найвищі точкидосягнень мистецтва барокко. Батьківщиною цього стилю був Рим, де йогопідхопили й використали дуже влучно для своїх інтересів єзуїти. В єзуїтів частопрацювали вельми талановиті учні й послідовники Берніні, чимало майстрівмистецтва барокового стилю було й між самими патерами — членами єзуїтськогоордену. Ці отці-єзуїти занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головнуроль у популяризації барокового мистецтва на Україні треба відвестимайстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо (Яків) Бріано (1586—1649), що бувприсланий на Україну з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідувавєзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі. Хоч, можливо, щераніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працювавСебастіано Браччі, що зрештую й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецькоїпраці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну нетільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькіколонії. В будь-якому разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в ЗахіднійУкраїні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтськогобароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела, а в Центральній та СхіднійУкраїні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набралозовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цимидвома галузями полягала в основі одного стилю, особливо яскраво виявляється вархітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній.Найменше її знали в малярстві.
Той дух пориву, неспокою, що такий характерний для мистецтва барокко, вскульптурі найперше дав про себе знати в надгробках, мавзолеях, поставлених надпокійниками в церквах та каплицях. У той час, як ще в добу ренесансу покійниківв мовзолеях представляли спокійно лежачими, з головою, обпертою на руку, ніби усні, тепер, у добі барокко, покійників ніби пробудили зі сну й частішепредставляють стоячими або в цілий зріст, або обтятими більш чи менш незручно івставленими в нішах. Відомий пам'ятник Адама Киселя являє пишну й багатувдекоровану нішу, виведену в церкві с. Бискиничі на Волині. В ніші поставленопрямовисна постать покійного, досить незручно втяту по коліна. Кисільпредставлений з великою бородою (на намальованому портреті Кисіль представленийтільки з вусами й голеною бородою, що, напевно, більше відповідає дійсності,хіба що відпустив бороду перед смертю), з непокритою головою і весь закований уброню, навіть на руках важкі крицеві рукавиці. Досить пишний орнамент навколоніші тягнеться високо вгору, майже до церковної бані, а спускаючись униз,додолу не доходить, так що залишається враження, що цілий великий монумент ніна чому не стоїть (нелогічність, досить характерна для доби барокко).
Так само стоїть постать Станіслава Жовківського, висічена на плитірельєфом. Цілий пам'ятник не зберігся, до нашого часу уціліла тільки ця однаплита, що тепер вмурована в стіну церкви всередині католицької кафедри уЛьвові. Постать представлена так само закутою в крицеву броню, як і постатьКиселя, так само непокрита голова з великою бородою. В Жовківського до поясаприв'язаний великий меч, а панцир лежить долі біля ніг, з іншого боку, так самобіля ніг — герб роду покійного, а зовсім внизу під ногами — звичайна епітафія.Робота, вже мало делікатна в пам'ятнику Киселя, в пам'ятнику Жовківського щеменш артистична, так що постаті на барокових пам'ятниках не можуть рівнятися додосконаліше опрацьованих постатей на ренесансових мовзолеях. Усередині дужепишно вдекорованої каплиці Кампіанів, що просто вражає розкіщю матеріалурізнокольорових мармурів та іншого напівдорогоцінного каміння, поставленімовзолеї членів роду Кампіанів. Головний надгробок Павла та Мартина Кампіанівподілений трьома пілястрами на два великих поля- центральну й головну частиникожного з яких займають великі епітафії, а над епітафіями в напівкруглихтимпанах вставлені погруддя покійних. Над ними — мармурові медальйони зєвангелістами, а по боках цих медальйонів вміщені постаті чотирьох учителівцеркви. Цікаво, що праця цих рельєфів і в медальйонах з євангелістами, і врельєфах учителів церкви далеко вибагливіша й навіть артистичніша, ніж у бюстахсамих покійників. Але згідно з традиціями пишного бароко видно, що більше увагизвернено на дорогий різнобарвний матеріал та на інкрустації орнаментів, ніж наартистичність скульптурної праці.
Ще характерніший для доби барокко надгробок у каплиці Боїмів у Львові,поставлений для Юрія Боїма з дружиною й цілої його родини. В центрі надгробкувміщено скульптурну групу Піста (мадонна з тілом сина на колінах), а по боках —схилені на коліна постаті Юрія Боїма та його дружини. На самім верху надгробка— ціла стояча постать благословляючого Христа, а нижче в кілька — ярусівпоставлені навколішки діти та внуки Юрія Боїма. Можна сказати, цілий рід Боїмівз півтора десятка осіб уміщено в одному монументі, і всі в повних постатях.Майстром-автором цього монументу був Галуш Пфістер (1573—1645), родом ізБреслава, який не пізніше 1612 р. переїхав на Україну, одружився у Львові. Хочспочатку працював у Бережанах над мовзолеями родини Сенявських. Переїхавши доЛьвова, він і далі писався “sculptor civis Brzezanensis”. Це був один ізнайталановитіших на Україні скульпторів доби бароко. Головні його праці — другаcерія мовзолеїв Сенявських у Бережанах, потім мовзолей Януша та СузаниОстрозьких у Тарнові 1621 р. та надгробки і скульптурні вівтарі у Львові.
Тим часом у Львові увійшло до широкого вжитку загальне бажанняоздоблювати церкви вівтарями, зробленими скульпторами, так що й замістьмальованих ікон між пишною скульптурною орнаментикою вставляються скульптурнічи рельєфні ікони. З таких вівтарів зберігся складений із фрагментівскульптурний вівтар роботи Яна Білого. Ще багатший скульптурний вівтар покриваєтри стіни апсиди костьолу Марії Магдалини з 1615 р., а ще один — “Запаликський”,тобто фундації львівських патриціїв Запалів — у сакристії католицької кафедри.Цей вівтар, правдоподібно, дуже перероблений. У центрі має розп'яття з доброюпостаттю фундатора на передньому плані. Вівтар оточують по боках дві масивніколони, на постаментах в яких вміщено маски левів, дуже енергійно ліплені йдосконало опрацьовані.
Крім скульпторів, різьбярів по каменю, працювали в Західній Україні такожскульптори — конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу.Головним центром ремесла й мистецтва в добу бароко в Україні залишався Львів.Одною з більш відомихи львівських майстерень була майстерня родини Франковичів,що майже ціле XVII ст. переходить від одного члена роду до іншого. Франковичівідливали в своїй майстерні найчастіше дзвони та гармати, іноді з дужевибагливими та артистичними орнаментами, але виготовляли також і самостійніметалеві скульптури. Основоположник родини Юрій Франк або його син Каспер Франковбули авторами гарної статуї крилатого, закованого в броню архістратига Михаїла,що побиває списом дракона (про якого мова була вище). Наприкінці XVII ст.майстерня Франковича перейшла до Юрія Лотрйнга. З того часу у львівськомуПромисловому музеї збереглася артистично виконана праця, що представляєдельфіна з гербом міста Львова, тобто з левом у брамі. Остання артистична працяльвівського людвісарства відома й досі — це сім апостолів, шо збереглися в томуж Промисловому музеї з 1740 р. Після цих артистичних праць львівськоголюдвісарства чи конвісарства, здається, не з'являлася й традиція цього старогольвівського мистецтва.
На Східній чи в Центральній Україні, де скульптура набула дикого значенняголовним чином, як декорація пишної архітектури козацького бароко, вонарізниться більше матеріалом скульптури, ніж стилем виконання. Коли в ЗахіднійУкраїні скульптори різьби працювали головним чином в камені, майстри козацькогобароко вирізали переважно з дерева. Різали цілі постаті й рельєфи, інодіскладні композиції. В музеї Харківського університету перед війною зберегласяікона, різьблена високим рельєфом, що представляла розп'яття, сцени страт. Іншіалегоричні персонажі і 12 апостолів вряд були досить свіжої й артистичноїпраці. З дерева різали виносні хрести з рельєфно- різаним розп'яттям та іншимисценами, але це більше відноситься до дрібної скульптури, що сусідить ізсніцерстизом. Ще більше, ніж фігуральна скульптура в Центральній та СхіднійУкраїні розвинулася орнаментальна дерев'яна різьба- обрамлення ікон, вівтаря інавіть цілих іконостасів. Якраз у добу бароко іконостаси, що раніше в церквахбули невисокі, розвинулися в цілу багатоярусну стінку, що перегороджувалацеркву, підіймаючись вгору аж до висоти найвищої церковної бані. Бароковібагатоярусні іконостаси іноді являли собою густо різьблені високі стіни, щоскладалися з колон, арок, архітравів, які разом із тим служили обрамуваннямікон, але при тому пишалися іноді тонкою вибагливою різьбою. До революціївцілів розкішно різьблений іконостас в одному з бічних придворів Софійськогособору в Києві з 1689 р. Самі іконостаси в добу бароко стали надзвичайновибагливими й фантастичними. Поділи на ряди чи яруси ікон ошатною різьбою частопроводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що підіймалися таспускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й сам іконостасодними частинами виступав на церкву, іншими — відступав у глибину до вівтаря.Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла враження тонкої йвибагливої мистецької праці. Київські сніцері також осягали великої артистичноївмілості в срібних виробах риз для ікон, оправ на євангеліях, У цілихплащаницях (як славна плащаниця, подарована Мазепою в Єрусалим), потім увиробах церковного начиння — виносних хрестів, паникадил, чаш,дарохранительниць тощо.Ліплена скульптура найбільше розвинулася в працях, щооздоблювали як церкви доби козацького бароко, так і світські палати. Особливона церквах оздоби, хоч розміщувалися довкола одвірків, вікон, карнизів, але всвоїй пишності розвивалися так, що вкривали іноді й цілі стіни від вікна довікна, не лишаючи на цілі стіні іноді живого місця, не вкритого скульптурниморнаментом. Мотиви цих декоративних орнаментів були здебільшого комбіновані згеометричних, рослинних, тваринних візерунків, а іноді й людських голів, анайчастіше ангельських крилатих голівок або й цілих крилатих амурів. Такимискульптурами особливо рясно вкрито церкви Мазепиної будівлі, як у провінції,так і в Києві, особливо церква Великого Миколи біля Лаври та Братська церква наПодолі. Ті мотиви скульптурної орнаментації, що в добу ренесансу італійськімайстри занесли до Львова — як, наприклад, обвивання колон виноградною лозоюабо гірляндами рослин, підтримуваними янголятами, чи декорація площин аканфовимлистом,— все це розійшлося по всій Україні в XVII ст. і стало працеюукраїнських майстрів. Ще рясніше, ще багатше й ще вибагливіше. Над порталамицеркви Великого Миколи в Києві біля Лаври ангели тримають колони, а вони побоках вкриті гірляндами або обвиті виноградною лозою, а ще ошатніша Братськацерква на Подолі має ті ж самі мотиви, а між них входить характернийукраїнський мотив — скульптурне представлення українських рушників, нібирозіп'ятих над дверима порталів, причому ці рушники підтримуються ангельськимиголівками.
Комбінація західноєвропейського орнаменту, вдосконаленого та збагаченогомісцевими мотивами, вкриває не тільки церкви, але й світські палати, як дімМазепи в Чернігові, митрополитну палату в Києві, тимпани на фронтонімонастирських службових будівель у Лаврі. Декораційна орнаментальна скульптурадуже пишно розвинулася на Україні в часи бароко й силою інерції трималася йдалі, розвивалася ще на протязі майже цілого XVIII ст., коли важке й пишнебароко відступило перед новим легким та галантним стилем цього галантного віку.
6. Архітектура українськогобароко
На Україні барокохарактеризується своєрідними особливостями, зокрема використанням традиційнародного мистецтва. Його самобутній стиль найбільш яскраво проявився вархітектурі Лівобережжя і Слобожанщини, воз’єднання з Росією в результатівизвольної війни українського народу 1648-1654 рр..
Ухудожній культурі періоду Реформації сформувалися два стилі — бароко ікласицизм.
Прийшовшина зміну культурі Відродження, бароко відкрило простір для нових можливостей урозвитку мистецтва, що особливо виявилось у створенні грандіозних міських іпаркових ансамблів. Його стилістика відзначається великим драматизмом, частотрагізмом світосприймання, складною врівноваженістю динамічних композицій,підвищеною експресивністю, прагненням поєднати реальність та ілюзії. Динамізмскульптури бароко, на відміну від ренесансової скульптури спокою, викликає неоптимістичне відчуття могутності, величі можливостей людини, а скоріше,захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь нереальною, неземною привабливістю.Якщо у митців класичної Греції та Відродження боги зображались олюдненими, то віталійського скульптора Д. Л. Берніні (1598—1680) вони залишаються богами. Вйого скульптурній групі «Аполлон і Дафна» відчувається ілюзія польоту,але якогось незвичайного, майже нереального, дещо фантастичного.
Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Відродження, однак уренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Це особливо помітно у контрастах міжелементами важких об'ємних конструкцій, які символізували земне, та елементамилегких витончених конструкцій — втілення величного. Майстри цього стилюрозробляли новий тип міського палацу, одночасно вирішуючи завдання створеннявеликих ансамблів. Особливо вражають споруди комплексу собору і площі св. Петрав Римі, авторство яких також належить Д. Л. Берніні. Видатними представникамибароко у живописі були італієць М. Кара-ваджо і голландець П. Рубенс. М.Караваджо (1537—1610) розробив прийом так званого нічного освітлення, завдякиякому домігся ефектних контрастів світла й тіні. Творчості П. Рубенса(1577—1640) властивий високий гуманістичний пафос (назвемо хоча б картини«Підняття хреста», «Вакханалія»). Загалом, стиль бароко бувнеоднорідним, у ньому прослідковуються різні напрямки: «високе»бароко (аристократичне, дворянське і церковне), «середнє» і«низьке» (міщанське і селянське).
Найвизначнішіздобутки українського барокового живопису пов'язані з жовківським художнімосередком. Тут працювали майстри з європейською славою — Юрій Шимонович, ІванРуткович, Иов Кондзелевич, Василь Петранович.
Стильбароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам удворянській культурі. Ренесансовим гуманізмом пройнятадіяльність І. Рутковича, Й. Кондзелевича, В. Петрановича.
І.Рутковича (XVII— поч. XVIII ст.) порівнюють з майстрамивенеціанської школи живопису, які відзначалися тонким відчуттям кольору. Талантмитця досяг вершин у монументальному іконописному комплексі із с.Скваряви-Нової, виконаному у 1697—1699 рр. для церкви Різдва Христового у м.Жовкві (зберігається у Львівському Національному музеї).
Творчість Й. Кондзелевича (1664 — бл. 1740) пов'язана з Волинню тапочасти з Галичиною. Іконостас для монастирської Воздвиженської церкву в СкитіМанявському виконала група монахів на чолі з Й.Кондзелевичем. Іконостас(1698—1705 рр.) пізніше був названий Богородчанським.
Особливе місце серед пам'яток українського живопису XVIII ст. займає іконостас Преображенськоїцеркви у с.Великі Сорочинці. Іконостас і церква були зведені на кошти гетьманаЛівобережжя Данила Апостола. Комплекс іконостаса об'єднує понад сто ікон нарізні сюжети.
Характерною складовою частиною храмового живопису став так званийктиторський портрет. В алтарній частині Успенського собору Києво-Печерськоїлаври, наприклад, було зображено 85 осіб — від князів Київської Русі до ПетраІ. З'явилися картини світської тематики. Приміром, композиція в с.Старогородцях поблизу Остра зображує запорозьких козаків на чолі з полковникомК.Мокієвським, які відбивають напад татар на Київ.
Українські майстри пом'якшували суворі візантійські риси обличчя,надавали йому приємного вигляду, почали «тінювати».
Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтвакористувався парсунний живопис, тобто портрет, основи якого були розроблені щена початку XVII ст. Портрети виконувалипереважно іконописці, відповідно портрет XVII—XVIII ст. мав багато спільного зіконописом, наприклад, ікона «Покрова» з портретом БогданаХмельницького. З жіночих портретів заслуговує на увагу портрет Паліїхи —дружини фастівського полковника С. Палія.
Своєрідно поєднав засади класицизму з давніми малярськими традиціямиВ.Боровиковський, який працював удвох жанрах: портреті та іконописі. Видатнимипортретистами XVIII ст. були Д. Левицький, А.Лосенко, К. Головачевський. Поряд з професійним малярством в Українірозвивалася течія, що її умовно називають народною. Це і максимально спрощеніікони Закарпаття чи Лемківщини, і напрочуд різноманітні за композицією ікони«Страшного суду» з різних регіонів України і, нарешті, серія народнихзображень «Козак-бандурист», «Козак Мамай». Рівень нашогомалярства був надзвичайно високим. Українських майстрів запрошували до Литви,Білорусії, Польщі. Відомими малярами були також М. Петрахович, І. Маховський, І.Зарудний, І. Калинський, А. Животкевич, О. Антропов та ін.
Риси національного архітектурного стилю особливо яскраво проявились удерев'яному будівництві. Багато приміщень, сільських хат, корчем, дзвіниць івітряків — зразки художньої виразності, і досягалося це найпростішими засобами.Архітектурними шедеврами вважають дерев'яні храми XVII—XVIII ст., які ніби підсумували весь багатовіковий шлях розвитку народногомонументального будівництва. Ренесан-сове будівництво вплинуло на структурудеяких міст, наприклад Жовкви, заснованої як "ідеальне місто", наокремі будівлі — Чорна кам'яниця, будинок і вежа Корнякта у Львові, замки уЗбаражі і Підгірцях. Особливо цікаві такі львівські храми, як каплиця«Трьох святителів» і розташована поруч з нею Успенська братськацерква.
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно,що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Українівироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який слушно називаютьукраїнським, або «козацьким», бароко. Позитивне значення малапобудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церквав Києві — 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії,найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало«загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки непозбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, соборсв. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького, Покровський собор уХаркові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стильрококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-ПечерськоїЛаври, Софіївсько-го собору, головної церкви в Почаєві.
Отже, культурне життя в Україні значно пожвавилося з середини XVII ст., досягнувши в XVII — першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм.Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншимєвропейським національним культурам, а й викликала їхній подив і захоплення.Між Україною та іншими країнами Європи налагоджуються широкі культурні зв'язки.Як і в києво-руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.
На західних земляхУкраїни, що залишилися під владою польських магнатів, справа була інакша.Іншими були замовники, їх смаки і вимоги, іншими були й архітектори, восновному іноземці, іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельніматеріали, підсилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикоюпояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у Галичині, наВолині, Поділлі та Правобережжі.
Одним з перших будівель, які повністю відповідали архітектурномустилю бароко, був єзуїтський костел Петра і Павла у Львові, збудований у1610-1630 рр… італійським зодчим Джакомо Бріано. Будівля костьолу майжеповністю копіює римську церкву капітулі єзуїтів Іль Джезу, побудовану в 1575 р.одним із засновників стилю бароко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладомдля численних католицьких церков у багатьохкраїнах. У Львові за його зразком з тими чи іншими відмінностями будуються: костел Стрітення (1642-1644 гг., Архит. Дж. Б. Джізлені),Вознесенський костел у Рудка (1728 р.). характерними для стилю бароко булитакож численні невеликі однонефние костели. Риси бароко стали властиві й в інших типах будинків — палацах, замків та інших (будинок королівського арсеналу у Львові, 1635 р.).
Після завершеннявизвольної війни та воз’єднання України з Росією, розпочався новий етап вісторії української архітектури. На воз’єднаннихземлях бурхливо ростуть міста, розвиваються ремесла, торгівля, формується новийрозклад життя. На землях Лівобережжя та Слобожанщини з Правобережної України, щозалишилась під владою Польщі, цілими селами і містами переселяється українськенаселення, засновуються нові міста і села, ростуть і забудовуються старі.Західні центри української культури — Львів, Луцьк, Острог поступово втрачаютьсвоє значення, поступаючись місцем Києву, Чернігову, Перяславу, Полтаві, і новозбудованим Харкову, Сумам. Повсюдно починається будівництво церков,православних монастирів, будинків козацької старшини — тепер вони стаютьосновними замовниками. Якщо раніше кам’яні будинки були поодинокими, то теперїх будівництво набуває масовий характер.
У XVII ст. в Росіїуправління всім будівництвом було централізовано. Їм керував Приказ кам’яних справ, в обов’язки якоговходили питання кваліфікації майстрів, нагляд за будівництвом. Післявоз’єднання юрисдикція Наказу кам’яних справ поширюється і на українські земліі так як обсяг будівництва був дуже великий наУкраїну приїжджають російські майстри, причому навіть провідні архітекторикраїни. Цілком природно, що ці майстри принесли з собою нові прийоми будівельної техніки й форми,характерні для російської архітектури того часу. Основну масу будівельниківстановили українські майстри, багато з яких пізніше працювали в Росії.Працювали на Придніпров’ї та Чернігівщині і німецькі, і литовські архітектори.
Незважаючи на те,що приїжджі майстри принесли в архітектуру створюваних ними будівель певніриси, властиві їх творчій індивідуальності, стиль, що сформувався на Україні вдругій половині XVII ст. мав свої особливості,мав стійку спільнісну конструктивність і художні риси, що дає повну підставуназвати його українським бароко. Істотною обставиною було те, що католицькебароко, асоційована з діяльністю іноземних гнобителів, було ненавистна доукраїнського народу настільки, що багаті палаци польських магнатів, а такожкатолицькі споруди були зруйновані. І цілком зрозуміло, що новозбудовані будівлі не мали ні в якій мірі на них походить. У зв’язку зцим українське бароко швидко виробляє свої стильові особливості. Компонентамистилю були національні прийоми типів і композицій будівель, а також деякі рисиросійської архітектури, що виразилисяв характері декору.
Забудова містПридніпров’я та Лівобережжя носила садибний характер. Це різко відмінило їх від забудови європейських міст, де найчастіше дотримуваласярегулярна система вулиць і суцільна забудова з тісно притиснутими один до одного будинками. У придніпровних містах зберігався принципдревньо-російського планування радіального-порядку, що носивмальовничий характер.
Чудовимпам’ятником житлової української архітектури кінця XVII ст. є будинок Якова Лизогуба вЧернігові — великий, одноповерховий, перекриття високої двохскатним дахом ітрикутними фронтонами на торцевих фасадах, яка розчленована на пілястри, якіогороджують структуру плану. Фронтони прикрашають плоскі фігурні ніші,трикутні сандрікі над вікнами. Пластика фасадів і фронтону близька захарактером до форм російської архітектури XVII ст. Алезначно більше і соковитіше в ній те, що вона створює мальовничу гру світлотіні.
До громадських будівель того часувідноситься Чернігівський колегіум, побудований в 1700-1702 рр… Великийдвоповерховий будинок колегіуму стоїть поруч з головними будівлямиЧернігівського кремля і входить в його ансамблю. У західній частині будинку — висока башта, незвична заформою — на верхньому ярусі її оточують циліндричні виступи. Південний фасадбудинку багато декорований наличниками зі складними фігурними прикрасами.
До побудови цивільноїархітектури другої половини XVII-початку XVIII ст. можна віднести численні трапезні палати в православних монастирях.Дуже цікава трапезна чернігівського Троїцького монастиря, за словами дослідникаукраїнської архітектури цього часу М. П. Цапенко, «справжній шедеврнаціонального архітектурного стилю». Трапезна побудована в 1677-1679 рр… ще допочатку будівництва монастирського собору. До трапезного залу із західної сторони примикають сіні та господарські приміщення, а на схід-Введенська церква звисоким верхом над центральною частиною.
Найбільш яскраво йсамобутньо в стилі українського бароко проявилася в культурному надбанні. Цапінко писав, що духчасу вимагав монументальних образів. Головним завданням, особливо вXVII-початку XVIII ст., Стає створення виразного, вражаючого образу, символу,пам’ятника скоєного народом у справі національного визволення та утвердженнянаціональної культури .
В українських церквахцього періоду відзначається кілька типів, з яких один (головним чином монастирськісобори) сходить до традицій давньоруської архітектури, а решта — до типів українських дерев’яних церков.
Перший тип сходить довідновлених у XVII ст. давньоруських святинь — Київського Софіївського собору, собору Єлецького монастиря в Чернігові, і особливо,Успенського собору Печерського монастиря, що з давніх-давен вважається найбільшпопулярною будівлею на Русі. Всі ці споруди воснові мали хрестовокупольний тип і всі вони післявідновлення «одягнені» в барочний«одяг» надбудувалися зверху, з’явилися прибудови, фасадиприкрашені декором.
Старий будинок цього типу- собор Троїцького монастиря в Чернігові. У композиції собору поєднуютьсятрадиційні риси давньоруської (трехапсидний в плані, п`ятиглавий)і західної архітектури (базилікальнийхарактер інтер’єру, вежі перед західним фасадом, барочний Фронтон, елементидекору).
Висновок
XVII століття стало надзвичайноважливою віхою в культурно-історичному розвитку людства. З одного боку, йогоможна вважати своєрідним підсумком попередньої великої історичної епохи –Відродження, а з іншого – періодом, коли окреслювались нові, суголоснітогочасним історичним умовам шляхи та перспективи розвитку людськогосуспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні, культурні традиціїй морально-етичні цінності, які заклали підвалини нової європейськоїцивілізації. бароко європейський мистецтвоукраїнський
Як і попереднійідейно-художній рух, відомий під назвою епохи Відродження, бароко охопило всісфери духовної, в тому числі й мистецької, діяльності людини, яскраво виявившисебе в архітектурі, скульптурі, живопису, музиці й літературі. Ідеологічною тахудожньою передумовою бароко була контрреформація, а бароко – її естетичнимвиразом.
Списоквикористаної літератури
1. Олександр Згурський, «Полтавщина».
2. Пам'яткиархітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національногокультурного надбання / В.В. Вечерський, О.М. Годованюк, Є.В. Тимановичта ін.; За ред А.П. Мардера та В.В. Вечерського.
3. Вечерський В.В.Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів XVII ст. України / Археометрія таохорона історико-культурної спадщини.
4. Виппер Б.Р.Статті про мистецтво.
5. 50 біографіймайстрів західно-європейського мистецтва. Видавництво «Радянськийхудожник», Ленінград 1965р. Історія мистецтва закордонних країн. Лекции поистории эстетики.
6. Шеллинг Ф.-В.-И.Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли.
7. Плеханов Г.В.Литература и эстетика.
8. Оганов О.О.Произведение искусства и художественный образ.
9. Енциклопедіямистецтва.
10. Гегель Г.В.Ф.Эстетика.
11. Видавництво«Академія художників».
12. Українська тазарубіжна культура.
13. Титар В.П., ТитарО.В. Народний стиль слобожанського дерев'яного сакрального зодчества
14. Вельфлин Г.Ренессанс й барокко.
15. ХосеОртега-и-Гассет. Философія культури.
16. Сергійчук В. Когозрадив гетьман Мазепа.
17. Таранушенко С.Покровський собор у Харкові: Обміри Тенне.
18. Антонович Д.Скорочений курс історії українського мистецтва.
19. Дедов В.Н. Святі гори: Від забуття до відродження.
20. Кодин В.А.,Еремкина Е.А. ХрамьІ Слобожанщину. Фор-мирование архитектурно-художественньїх йградострои-тельньїх традиций.
21. Новгородов В.Е. Золотий вінець старогоХарькова: Успенський собор — пам’ятник архітектури XVIII століття.
22. Пам'яткиархітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національногокультурного надбання / В.В.Вечерський, О.М.Годованюк, Є.В.Тиманович та ін.; Заред А.П.Мардера та В.В.Вечерського.
23. Державний реєстрнаціонального культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектуриУкраїни) / М.М.Кучерук, В.В.Вечерський, О.Б.Ткаченко / Відп. ред.В.В.Вечерський // Пам'ятки України: історія та культура.
24. Вечерський В.В.Тетраконхи України в контексті світової архітектури // Архітектурна спадщинаУкраїни. — Вип. 2. — К., 1995. — С.89-98.
25. Вечерський В.В.Меценатська діяльність козацької старшини в Глухівський період Гетьманщини //Гончарівські читання (треті). Регрес і регенерація в народному мистецтві.Меценатство в Україні: Тези й резюме доповідей.
26. Вечерський В.В.Проблема відтворення визначних пам'яток історико-архітектурної спадщини України// Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи. ІХВсеукраїнська наукова конференція. — Дніпропетровськ, 1999. Опубліковано:Історія України: Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей).
27. Вечерський В.В.Храми України // Пам'ятки України: історія та культура.
28. Вечерський В.В.Архітектурно-містобудівна спадщина регіонів XVII ст. України // Археометрія таохорона історико-культурної спадщини.
29. http://ru.wikipedia.org/
30. http://uk.wikipedia.org/wiki/Україна