/>Вступ
Систематизація документів – один з найдавніших і найпоширенішихметодів їхньої аналітико-синтетичної обробки, оскільки вона відповідає потребамлюдей у поділі знань за галузевою ознакою, диференціації наукових знань. Під систематизацієюрозуміють визначення класифікаційного індексу документа відповідно до йогозмісту за таблицею певної системи класифікації. Таким чином, можна сказати, що присистематизації здійснюється переклад ознак змісту документів з природної мовина штучну мову класифікаційних індексів певної систематичної документноїкласифікації. Якість систематизації, точність визначених пошукових образівдокументів, а також якість інформаційно-пошукових систем, побудованих на основісистематичних класифікацій, залежить перш за все саме від якості й можливостейкласифікації. В цьому і полягає актуальність даної проблематики.
Систематичні класифікації завжди будуються на основі класифікаціїнаук. Класифікація наук визначає місце кожної науки в загальній системінаукових знань, зв'язок усіх наук. У документах відображають знання, томукласифікацію наук доцільно класти в основу документних класифікацій, щовідображають систему знань. Особливе значення ця проблема має длябібліотечно-бібліографічних класифікацій. Укладачі бібліотечно-бібліографічнихкласифікацій по-різному ставляться до зв'язків класифікації наук ізсистематичною документною класифікацією. Деякі з них (наприклад, американськібібліотекознавці М. Дьюї, Ч, Мартель) вважали, що в основу документноїкласифікації може бути покладена будь-яка класифікація наук, навіть така, що невідповідає сучасному рівню наукових знань, щоб вона сприяла зручностівикористання. Такий підхід відображає її розуміння виключно як технічногоапарату для пошуку інформації. Проте, як показала практика, невідповідністьструктури бібліотечно-бібліографічної класифікації структурі сучасної наукиускладнює бібліографічний пошук, особливо в традиційних ШС. До того ж більшістьбібліотекознавців вважають, що систематичні каталоги бібліотек мають виконуватиосвітню функцію, ознайомлювати читачів із системою знань, сприяти розширеннюінтересів. Це може забезпечити лише бібліотечно-бібліографічна класифікація,побудована на фундаменті справді наукової системи знань.
Проте зв'язок між документною класифікацією і класифікацією наук не означаєїхньої тотожності. Адже їхні об'єкти різні: класифікація наук систематизуєнауки, а документна– документи.Ці класифікації мають і неоднакову мету: основна мета класифікації наук – пізнанняреального світу, закономірностей його розвитку, а в межах окремих наук ігалузей практичної діяльності – полегшити процес вивчення об'єктівнавколишнього світу, їхніх закономірностей і зв'язків. Основна мета документноїкласифікації – забезпечити зберігання і пошук інформації, сприяти вивченню накопиченихлюдством знань, культурному розвиткові суспільства.
Виходячи з розбіжності в об'єктах і меті, документні класифікаціїмають певні відмінності від класифікації наук. Документна класифікація маєлінійну форму: всі класи, підкласи та дрібніші ділення мають бути подані влінійній послідовності, саме так розташовуються документи на полицях ібібліографічні записи в пошуковому масиві. Класифікація наук може мати будь-якуформу – трикутника (у Б.М. Кедрова), кола (у С.Г. Струміліна), блок-схемитощо. Лінійність документної класифікації призводить до умовності у прийняттірішень щодо місця деяких наук, що виникли на межі двох або більшої кількостінаук. Так, доводиться визначати основне місце для біохімії, астрофізики,екології та багатьох інших наук. Тобто враховується лише одна лінія зв'язку міжнауками, а інші визначаються за допомогою спеціальних прийомів.
У документних класифікаціях створюються комплексні класи, яківиходять за межі однієї науки, чого немає в класифікації наук. Це пов'язано зособливостями запитів користувачів та особливостями змісту окремих видань. Так,у багатьох бібліотечно-бібліографічних класифікаціях створюється клас длялітератури з військової справи, де групуються видання з різних галузей знання,пов'язаних з військовою справою (техніка, економіка тощо). Документнікласифікації можуть мати класи для літератури універсального змісту(енциклопедії, довідники загального характеру тощо), а також ділення заознаками форми документів (нотні видання, бібліографічні покажчики тощо), призначення(дитяча література), позанауко-ві ділення (художня література).
Документнікласифікації втілюються в різноманітних системах класифікації. Системакласифікації – це впорядкований перелік класів, підкласів і більш дрібнихділень, в основі якого лежить певна класифікація наук. Виходячи з цього,визначається місце для кожної науки, теми, проблеми тощо.
Метоюданого дослідження є намагання розкрити особливості створення та використання бібліотечно-бібліографічнихкласифікацій у системі документних класифікацій.
Об’єктдослідження – класифікації документів як спосіб впорядкування роботи зостанніми.
Предметом– процес створення та розробки системи класифікацій.
Головнимизавданнями даного дослідження є визначення головних понятійних характеристик в системібібліотечно-бібліографічних класифікацій, характеристика історії їх створення.
1. Основні етапи розвитку систематичних класифікацій 1.1 Розвитоксистематичних класифікацій з давнини до середини XIX ст.
Сучасна наука має відомості про те, що документні систематичнікласифікації виникли в глибоку давнину. Як тільки появилися досить великі заобсягом зібрання творів, виникла потреба їх систематизувати. Оскільки протягомбагатьох століть документи зберігалися в бібліотеках, самебібліотечно-бібліографічні класифікації пройшли найдовший шлях розвитку, їхніздобутки широко використовуються в наш час різними галузями документнихкомунікацій.
Відомо, що ще 3000–2500 років до н. е. в Африці, а пізніше і вАзії існували бібліотеки з великими фондами, які групувалися за змістом. Про цесвідчить перелік книг, вигравіруваний на стіні бібліотеки храму в Едфі(Стародавній Єгипет), де книги згруповано за темами. Вважають, що і вбібліотеці ассирійського царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) книги систематизували за змістом. УIII ст. до н. е.грецький вчений Каллімах у своїх «Таблицях тих, що уславилися з усіх галузейзнань, і того, що вони написали у 120 книгах» згрупував матеріал у діленнях:епос, лірика, історія, філософія тощо [18, C. 162].
У період раннього Середньовіччя в бібліотеках при монастирях тасоборах, фонди яких становили декількасот примірників, обходилисянайпримітивнішим групуванням рукописів за кількома відділами відповідно допотреб монастирських шкіл, у яких вивчали сім вільних мистецтв: комплекситривіуму – граматика, діалектика, риторика і квадріуму – арифметика, геометрія,музика, астрономія.
В епоху Відродження починають інтенсивно розвиватися наука,культура, виникають світські школи й університети, а при них і бібліотеки. У XV ст. виниклодрукування книг, що сприяло розширенню кола читачів, зростанню кількостібібліотек. Виникла потреба у каталогах, які якісно й детально відображали бфонди бібліотек. Саме в цей час зароджуються факультетські системи бібліотечноїкласифікації, що набули поширення в XVI–XVII ст. в бібліотеках Західної Європи. Для цихсистем характерний поділ фонду на чотири частини відповідно до чотирьохфакультетів, які були тоді в більшості університетів: філософський, медичний,юридичний і богословський.
Видатним явищем серед факультетських систем стала класифікаціяшвейцарського вченого і бібліографа К. Геснера, на основі якої вінрозташував матеріал у складеному ним бібліографічному покажчику «Загальнабібліотека…» (1545–1555). Класифікація вирізнялася деталізацією – мала більше250 ділень, відображала наукові проблеми свого часу, мала багато посилань, щопов'язували споріднені за тематикою ділення, тощо.
У XVII–XVIII ст. широко відомою стає французька система, яку особливоактивно використовували у Франції. Ця система була подібною до факультетських ірозвивала їх. Варіанти цієї системи іноді вельми деталізовані (мали до 500ділень), її основні розділи: богослів'я, юридичні науки, філософія. Французькасистема мала більш прикладну спрямованість, ніж, наприклад, класифікаціяГеснера, і часто відображала реакційні погляди католицизму [11, C. 167].
Великий вплив на розвиток бібліотечно-бібліографічних класифікаційXVIII–XIX ст. справилакласифікація наук англійського філософа Френсіса Бекона (1561–1626), створена напочатку XVII ст. Вона відобразила бурхливий розвиток науки того часу і напротивагу схоластичним середньовічним класифікаціям подавала науки, що вивчалиреальні явища природи і суспільного життя. Науки в класифікації Ф, Беконарозподілялися за «здібностями людського духу», відповідно до того, яказдібність визначає виникнення і розвиток тієї чи іншої науки. Ф. Беконвиділяв три здібності: пам'ять, яка визначила існування історичних наук;уявлення, що сприяло виникненню мистецтва, літератури; розум, що лежить в основіфілософії, або власне науки. Звичайно, такий поділ наук був ідеалістичним і нейшов від головної ознаки, за якою виділяються науки (предмети, об'єкти їхньоговивчення). Проте в класифікації появилися нові риси в підході до групуваннянаук, наприклад, історичний розділ будувався на основі принципу еволюційногорозвитку світу; в розділі наук про людину виділялися науки «про індивідуальнулюдину» і «про людину, як про істоту, пов'язану з іншими, що живуть усуспільстві»; було створено розділ для «наук про машини» тощо.
У 50-х роках XIX ст. стала відомою класифікація, розробленанімецьким вченим А. Шлейєрмахером. Класифікація мала до 13 тисяч ділень.Спочатку розташовувалися загальний відділ, відділи літератури, мистецтва,історії, математики та природознавства, наприкінці – основні відділифакультетських систем. Крім того, система мала великий розділ економічних ітехнічних наук[10, C.165].
У Росії усвідомлення потреби в систематизації книг за змістом виниклона початку XVIII ст., коли стали друкувати світські книги, створювати науковібібліотеки. У створеній при Кунсткамері публічній бібліотеці (пізнішеБібліотека Академії наук) використовували розташування документів і їхніхбібліографічних записів у каталогах за одним з варіантів факультетськоїсистеми. Цікаво, що російські класифікації цього періоду не копіювализахідноєвропейські системи. Так, відомий історик М.М, Бантиш-Каменський створивбібліографічну класифікацію з таким розміщенням розділів: філологічні,історичні, географічні, математичні, медичні, філософські, богословські книги.У московському архіві Колегії закордонних справ використовувалася бібліотечно-архівнакласифікація з такими розділами для друкованих книг: історичні, генеалогічні,політичні, географічні, лексикографічні, філологічні, богословські,філософські, юридичні, математичні, економічні.
Велику кількість бібліотечно-бібліографічних класифікацій булорозроблено в Росії у XIX ст. Однією з перших стала системавченого-природознавця П.Г. Демидова (1806), створена ним для власноїбібліотеки. Вона найбільш деталізована у відділах природничих наук і технологіївідповідно до основного змісту книг. Класифікація П.Г. Демидова зазналавпливу прогресивних французьких класифікацій того часу, а також класифікаціїнаук Ф. Бекона і разом з тим відзначалася самостійністю та оригінальністюбагатьох рішень.
У 1809 р. була опублікована інструкція «Досвід новогобібліографічного порядку для Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки»,яку склав її директор О.М. Оленін. Він намагався створити логічну класифікацію,яка б відображала взаємозв'язки наук. Усі знання згруповані у трьох розділах:науки, мистецтва, філологія. Науки поділяються за засобами пізнання на розумові(пізнання відбувається за допомогою розуму), за цією ознакою згруповані йсуспільні науки, та природничі науки (пізнання відбувається за допомогоюпочуттєвого сприйняття). Загалом у класифікації багато наук згруповано як увідомих західноєвропейських схемах, що побудовані за факультетською абофранцузькою системами, але є й багато відступів від них.
Відомий бібліограф В.Г. Анастасевич складав своюкласифікацію, надруковану в «Розписах російським книгам для читання збібліотеки Олександра Смирдіна, систематичним порядком розташованих» (1828), зметою полегшувати для читача пошук потрібних матеріалів. Класифікація В.Г. Анастасевичамає логічно згруповані комплекси наук, що йдуть у такому порядку: суспільнінауки, природничі науки, мистецтво, філологічні науки.
Серйозні роботи з класифікації велися в бібліотеках університетів,де застарілі факультетські системи вже не задовольняли потреб читачів. У 1826 р.директор бібліотеки Московського університету професор Ф.Ф. Рейсе видавкласифікацію, побудовану на дихотомічному принципі, тобто послідовному поділікожного поняття на два. Усі науки він поділяв на «божеські» та «людські», що,звичайно, було відлунням середньовічних уявлень. У класифікації Ф.Ф. Рейссабагато ненаукових, штучних рішень, але разом з тим для неї характерні йпозитивні риси – добре розроблені індекси, велика кількість ділень для різнихвидів видань тощо.
Помічник директора бібліотеки Казанського університету К.К. Фойгт,складаючи свою класифікаційну систему на початку 30-х років, намагавсяврахувати досягнення західноєвропейської та вітчизняної класифікаційноїпрактики. К.К. Фойгт, хоч сам і не був матеріалістом, використав ідеюфранцузьких вчених-матеріалістів Дідро і д'Аламбера про походження знань відпотреб людини. Зрозуміло, що поділ наук «за потребами людини» умовний і ненауковий,як і поділ «за здібностями людського духу», оскільки вони базуються насуб'єктивних ознаках. К.К. Фойгт впроваджував свої ідеї з бібліотечноїкласифікації і в бібліотеці Харківського університету, де пізніше обіймавпосаду ректора [26, C. 170].
Однією з кращих бібліотечних класифікацій першої половини XIX ст. сталасистема, створена академіком К.М. Бером для іноземного відділу бібліотекиРосійської Академії наук (1841), яким він завідував. У ній зроблено спробурозташувати науки відповідно до їхнього змісту в послідовності, що відповідаєісторії розвитку світу: науки про неорганічну природу, науки про органічнуприроду, про людину, суспільство. А починають ряд наук розділи загальногозмісту, до яких входять бібліографія, загальна історія літератури, мовознавство.Таким чином, К.М. Бер створив досить логічну послідовність наук, хоч і недля всіх знайшов належне місце. Так, медицину й архітектуру він розташувавпісля наук про суспільство і мислення. К.М. Бер уперше підійшов довирішення питання про об'єднання літератури, що висвітлює теоретичні йпрактичні дисципліни (хімія і хімічна технологія, теоретична і технічнафізика). Разом з тим, виходячи з практичної доцільності, він створив відділидля військової та морської справи, архітектури тощо. Класифікація добреоформлена, має чітку індексацію.
1.2 Розвитоккласифікаційних систем наприкінці XIX – у XX ст.
Розвиток науки, культури, виробництва, книгодрукування,бібліотечної справи в другій половині XIX ст. вимагав створення новихкласифікаційних систем, які давали б змогу вводити нові науки, теми, поняття досистеми без її докорінної переробки; щоб їх можна було застосовувати вбільшості бібліотек і вони були зрозумілі читачам [25, C. 15].
Однією з таких систем стала Десяткова класифікація, створенаамериканським бібліотекознавцем М. Дьюї. Ця класифікація набула великогопоширення в бібліотеках США, дещо пізніше в Англії, а в зміненому вигляді і в бібліотекахбагатьох інших країн. М. Дьюї вважав, що наукова основа класифікації не маєвизначального значення, основну увагу він приділяв техніці, зручності їїпрактичного використання. Тому наукова основа Десяткової класифікації не маланічого нового порівняно з системами, створеними раніше. У порядку розташуванняосновних ділень можна виявити зв'язок із класифікацією наук Ф. Бекона. Основний рядкласифікації мав десять ділень (класів):
000 Загальний відділ;
100 Філософія;
200 Релігія;
300 Суспільні науки;
400 Філологія;
500 Природничі науки;
600 Прикладні науки (медицина, техніка, сільське господарство);
700 Мистецтво. Спорт;
800 Література і літературознавство;
900 Історія. Географія. Біографії.
Класи 100/600 відповідають філософії або науці в класифікації Бекона, відділи 700 і 800– поезії, а відділ 900 -історії. Тобто класифікацію Ф. Бекона в системі М. Дьюїподано у зворотному порядку. Послідовністькласів не завжди відповідає природним зв'язкам між науками. Так, клас історіївиявився відірваним від усього комплексу суспільних наук, літератури – відфілології. Багато прикладів ненаукового, нелогічного розташування матеріалу є ів інших рівнях класифікаційної системи. Це пов'язано не тільки з використаннямзастарілої класифікації наук, застарілих класифікацій у межах окремих наук, а йіз формальним застосуванням принципу десятковості, способом побудови індексів.Кожен клас поділяється на десять відділів, кожен відділ, у свою чергу,поділяється на десять ділень і т.д. На кожному ступені до індексу додаєтьсяцифра. Таким чином утворюються ступінчасті індекси.
5 Природничі науки:
51 Математика;
511 Арифметика.
Проте не завжди зміст певного розділу можна розподілити задесятьма діленнями, тому виникає велика кількість штучних рішень, відбуваєтьсянерівномірність наповнення ділень.
У той же час застосування в бібліотечно-бібліографічній класифікаціїдесяткових індексів мало велике значення, і їх стали широко використовувати.Такі індекси дають можливість деталізувати систему як це необхідно, подрібнюючипопередні ділення на десять нових, і завдяки цьому використовувати її в різнихбібліотеках, включати в класифікацію нові науки, проблеми. Арабські цифривідомі більшості людей, індекси на їх основі легко запам'ятовувати ірозшукувати [8, C. 41].
М. Дьюї, надаючи великого значення практичній зручності системи,застосував типові закінчення індексів, тобто ділення, створені за однієюознакою, мали в індексі однакові кінцеві знаки. Так, ділення для книг з історіїАнглії має індекс 942, а індекс з географії Англії – 914.2. Це був крок достворення комбінаційних класифікаційних систем. Оскільки в Десятковійкласифікації багато штучних рішень, нею можна користуватися за допомогоюабетково-предметного покажчика, якому М. Дьюї надавав великого значення і якийдетально розробив.
Десяткова класифікація М. Дьюї (ДКД) і нині найбільш поширена усвіті, нею користуються в бібліотеках не лише США, а й ще 134 країн. Вона єоднією з ІПМ Всесвітнього зведеного каталогу (OCLC). ДКД витримала десятки видань (21-ше вийшло в 1996p.), перетворилася вкомбінаційну. До неї оперативно вводяться доповнення і виправлення длявідображення сучасних тем і проблем, з 1993 р. видання таблицьздійснюється і в електронній формі.
На початку 90-х років XIX ст. була опублікована «Розтяжнакласифікація» американського бібліотекознавця Ч. Кеттера. На відміну відМ. Дьюї, Ч. Кеттер вважав, що бібліотечно-бібліографічна класифікація маєбути науковою, а основою розташування ділень має стати еволюційний розвитокприроди. Хоча Ч. Кеттер розумів і застосовував еволюційний розвиток спрощено,ділення в основних розділах його класифікації розміщені більш логічно, ніж вінших системах того часу: зближено відділи історії та суспільних наук,мовознавства і літератури, медицину виділено з відділу прикладних наук,розділено відділи будівництва і промислового виробництва. Важливимнововведенням було застосування допоміжних таблиць – таблиць типових ділень(форми і географічних), тобто класифікація Ч. Кеттера стала першоюкомбінаційною системою. Щоб класифікацію можна було використовувати вбібліотеках із різним обсягом фондів, Ч. Кеттер розробив сім її варіантіврізних ступенів деталізації: до першого входили лише 11 великих відділів, і вінпризначався для бібліотек з незначними фондами; сьомий розрахований набібліотеки з багатомільйонними фондами [4, C. 239].
Для створення можливості поступової деталізації ділень Ч. Кеттервикористав ступінчасті індекси на базі літер латинського алфавіту. Завдякицьому в кожному відділі можно було створювати більше ніж десять ділень, але цепризвело до утворення індексів, що погано запам'ятовувалися і важковимовлялися. Ця обставина, а також те, що на час публікації цієї системиамериканські бібліотеки вже широко користувалися Десятковою класифікацією,зумовили незначне її використання. Проте доробки Ч. Кеттера в галузібібліотечно-бібліографічної класифікації мали велике значення для її подальшогорозвитку. На межі XIX–XX ст. у США було створено класифікаційну систему дляБібліотеки Конгресу, її розробила група співробітників бібліотеки підкерівництвом Ч. Мартела. Після визначення основного ряду класифікаціїрозробку кожного відділу здійснювала група фахівців з конкретної галузі знання.Оскільки групи працювали ізольовано, багато методичних рішень між ними неузгоджено. Немає єдності і в деталізації відділів, тому що вона залежить віднаявності у фонді бібліотеки літератури з тієї чи іншої галузі знання. УКласифікації Бібліотеки Конгресу використана своєрідна індексація, індексаційнабаза якої змішана – буквено-цифрова, побудова індексів також змішана – в першихзнаках ступінчаста, в наступних номерна. Хоча класифікацію створювали дляпотреб однієї бібліотеки, вона набула поширення і сьогодні добре відомафахівцям завдяки здійсненню на її основі централізованої каталогізації, а такожу зв'язку з її використанням в автоматизованих бібліотечно-інформаційнихмережах [13, C. 58].
Розвиток міжнародного співробітництва в галузі бібліотечноїсправи, бібліографії, документалістики вже в кінці XIX і на початку XX століттяпоставив на порядок денний поліпшення обміну бібліографічною інформацією міжкраїнами і розробку міжнародної бібліотечно-бібліографічної класифікації. У1895 р. з ініціативи бельгійських учених П. Отле і А. Лафонтенавідбулася Міжнародна бібліографічна конференція, згідно з постановою якоїстворено дві міжнародні організації, які згодом об'єдналися: Міжнародне бюробібліографії та Міжнародний бібліографічний інститут (МБІ). Міжнароднебібліографічне бюро мало грандіозне завдання скласти міжнароднийбібліографічний репертуар на друковану продукцію всіх країн, усіма мовами завсі часи книгодрукування. Для впорядкування матеріалу в такій капітальнійбібліографічній праці потрібна була розгорнута класифікаційна система. Буловирішено використати Десяткову класифікацію як найбільш деталізовану, здатну доподальшого розгортання, з досить високим науковим рівнем, зі зручною ізрозумілою індексацією, незалежною від мови.
У 1897 р. Міжнародний бібліографічний інститут здійснивскорочене видання десяткової класифікації, яке було доповнено географічними йформальними визначниками. У 1899–1905 pp. вийшли з друку повні таблиці класифікаціїв 35 випусках, розраховані на застосування в бібліотеках і бібліографічнихпосібниках і відомі як брюссельський варіант Десяткової класифікації. Цітаблиці деталізовані, але порядок групування відділів порівняно з Десятковоюкласифікацією М. Дьюї не змінився, змінені лише деякі індекси та формулювання,значно розширився склад таблиць визначників. Друге міжнародне видання лідназвою «Універсальна десяткова класифікація» (УДК) було здійснено МБІ у 1927–1933pp. Відтоді саме під цієюназвою таблиці вдосконалюють, їх регулярно перевидають і вони набуваютьвеликого міжнародного поширення [16, C. 57].
Міжнародний бібліографічний інститут з 1937 р. перетворено вМіжнародну федерацію з документації (МФД), саме вона надалі займалася розробкоюі вдосконаленням УДК протягом XX ст. Вона має право видання так званих еталоннихтаблиць, право вносити зміни й доповнення до системи. У 1991 р. булостворено Консорціум УДК (УДК К), куди увійшли видавці УДК й МФД. Однією з першихсправ УДК К стала розробка машинопрочитувального еталону УДК (Master Reference File, MRF) в 1993 p. Цей еталонзберігається в дирекції УДК К в Королівській бібліотеці в Гаазі. Це «стандартна»версія УДК, яка містить більш ніж 61 тисячу ділень і поновлюється щорічно.Виправлення і доповнення до класифікації публікуються в щорічному випуску «Extensions and correction to the UDC» («Доповнення івиправлення до УДК»). Поки що еталон доступний лише англійською мовою, алепередбачається створення багатомовного еталона. Подальший розвиток УДК фахівціпов'язують з її фасетизацією, упорядкуванням таблиць визначників, переглядомзмісту і структури окремих класів, пристосуванням її до потреб автоматизованихінформаційних систем і мереж. Детальніше характеристику УДК буде розглянуто внаступному розділі.
З низки класифікацій, створених у XX ст., доволі відома «Бібліографічнакласифікація» бібліотекаря нью-йоркського міського коледжу Г. Блісса, першевидання якої виходило в 1929–1935 pp. Г. Блісс наголошував, щобібліотечно-бібліографічна класифікація має базуватися на логічній науковійкласифікації знань, але групування багатьох ділень у його класифікаціїненаукове, штучне, формальне. До того ж він надто широко використовує принципальтернативності, тобто можливості вибору для відділу одного більш доцільного вумовах конкретної бібліотеки місця з кількох передбачених у системі, щопозбавляє класифікацію Г. Блісса стабільності, багато ділень не мають певногомісця. Крім основних таблиць, розроблено допоміжні: географічні, мовні,історичні, номерних підрозділів [9, C. 59].
Значний вплив на теорію і практику бібліотечно-бібліографічноїкласифікації справила «Класифікація двокрапкою» видатного індійськогобібліотекознавця Ш.Р. Ранганатана. Перше видання класифікації вийшло в1933 p., потім її неодноразово перевидавали, постійно вдосконалюючи.Основний ряд системи включає 47 основних класів, їхня послідовність певноюмірою повторює інші класифікації того часу, а якоюсь мірою відповідаєфілософським поглядам самого Ранганатана. Взагалі її методологію можна оцінитияк ненаукову. Інтерес фахівців викликає техніка цієї класифікаційної системи.Ранганатан максимально розвиває метод комбінаційної побудови індексів,відмовляючись від прагнення подати в класифікації всі можливі теми документів.На рівні головних класів, іноді на більш глибоких рівнях він здійснюєкатегорійний аналіз. Суть цього аналізу в розподілі понять певної науки,дисципліни, галузі виробництва тощо між певними групами, які називаютьсякатегоріями. Ранганатан вважав, що досить мати п'ять основних категорій, щобподілити за ними всі поняття будь-якої галузі знань, а саме: «Індивідуальність»,«Матерія», «Енергія», «Простір», «Час». Категорія «Індивідуальність» визначаєпредмети, їхні властивості, особливості. Категорія «Матерія» найчастіше означаєматеріали, з яких складаються предмети. Категорія «Енергія» включає дії,процеси, операції, проблеми. Категорії «Простір» і «Час» визначають відповіднотериторіальні та хронологічні поняття.
Поняття, що входять до однієї категорії, далі поділяються на групи– фасети. Фасети включають поняття однієї основи ділення. Так, в основномукласі «Землеробство» виділено категорії «Індивідуальність» та «Енергія». У своючергу, до категорії «Енергія» входить фасет, побудований за видамисільськогосподарських робіт:
2 Збирання врожаю;
3 Стогування, скирдування;
4 Молотьба;
5 Очищення насіння;
6 Сушіння;
7 Транспортування;
8 Зберігання;
84 Зберігання з використанням холоду;
97 Використання.
Кожне окреме поняття, що входить до фасету, називається ізолатом,або фокусом ізолата. У класифікації розроблені таблиці загальних ізолатів, щовміщують ознаки документів з різних галузей знань [2, C. 165].
Здійснюючи процес систематизації, тему документа необхідно розбитина окремі поняття, терміни, підібрати ізолати, що відповідають кожному з них, із'єднати їхні індекси.
Важливе значення має послідовність фасетів при формуванні індексіву процесі систематизації документів – вона забезпечує внутрішню одноманітністьпобудови індексів. Ранганатан увів до класифікації поняття фасетної формули ізапропонував єдину послідовність категорій для всіх галузей знань: «Індивідуальність»,«Матерія», «Енергія», «Простір», «Час».
Багатоаспектному відображенню документів сприяють також розробленіРанганатаном символи зв'язку, які виділені в окрему таблицю. З їхньою допомогоюможна показати в індексі такі зв'язки між поняттями різних галузей знання, яквплив, порівняння, відмінності.
Ранганатан застосував у своїй класифікації багато нових цікавихтехнічних прийомів (октавне число, методи підрозділу ізолатів, метод класики,ланцюговий метод створення АПП тощо), значну кількість яких використано в іншихсучасних системах класифікації. Сама ж «Класифікація двокрапкою не отрималазначного поширення через її надмірну складність, штучність основного ряду,недостатню кількість і штучність виділених категорій, занадто жорстку фасетнуформулу, велику кількість різноманітних постулатів, правил, законів, якимиважко користуватися.
У другій половині XIX ст. в системах класифікації, які використовувалив Росії, не відбулося значних змін. Найбільше класифікацій розроблялося длябібліографічних покажчиків та бібліотечних каталогів у вигляді книжковихвидань. Як правило, то були перелічувальні системи, хоча окремі спроби ввестидо них типові ділення робилися ще на початку століття [14, C. 11].
На початку XX ст. помітним явищем стала класифікація,розроблена відомим бібліографом М.О. Рубакіним для його визначноїбібліографічної праці «Серед книг». Він вважав, що порядок розділів убібліотечно-бібліографічній класифікації має відповідати послідовності вивченнячитачами наук у процесі самоосвіти. У класифікації детально розроблені розділисуспільних наук, оскільки саме відносини в суспільстві М.О. Рубакін вважавнайбільш близькими для читачів. Для бібліотечної практики система виявилася недуже зручною через відсутність індексів, велику кількість занадто детальнихділень, брак чітких ступенів ділення, багатослівні описові назви розділів.
Наприкінці XIX – на початку XX ст. фахівці вРосії зацікавилися Десятковою класифікацією, її починають застосовувати вокремих бібліотеках. Проте ставлення до неї російських бібліотекознавців булодосить суперечливим, її активно пропагували Б.С. Боднарський, Е.М. Добржинський,П.О. Унде-Попов. На І Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи (1911) Б.С. Боднарськийзапропонував запровадити Десяткову класифікацію в наукових бібліотеках Росії.Інші бібліотекознавці, визнаючи практичну зручність цієї системи, вказували наїї наукову неспроможність, невідповідність послідовності основних відділів іїхніх підрозділів рівню наукових знань того часу. На тому ж з'їзді відомібібліотечні діячі АЛ. Калішевський, П.М. Богданов та інші виступили протиобов'язкового її застосування в бібліотеках країни. У 1919 р. Книжковапалата України підготувала до друку «Міжнародну децимальну бібліографічнукласифікацію», складену відомим українським бібліографом Ю. Івановим-Меженком.її особливістю була орієнтація на реалії українського життя. Але післяЖовтневої революції використання бібліотечно-бібліографічних класифікацій, щоіснували на той час, стало неможливим з ідеологічних причин, а також у зв'язкуз тим, що в цих системах часто просто не було місця для книг радянськоїтематики, особливо для суспільних наук. Тому одразу постало питання пронеобхідність створення нової класифікаційної системи, яка б відповідалапотребам радянських бібліотек. Проте вирішити це завдання за нетривалий термінбуло неможливо. Саме тому в січні 1921 р. Головполітосвіта РРФСР прийнялапостанову про обов'язкове застосування «Міжнародної десяткової класифікації» вбібліотеках республіки і видала відповідні таблиці. Невдовзі аналогічнупостанову ухвалило Управління у справах друку і Головполітосвіта УРСР. З 1924 р.індекси десяткової класифікації зазначаються в «Літописі українського друку», аз 1927 р. на друкованих картках, які почала видавати Книжкова палатаУкраїни. Проте застосування Десяткової класифікації в СРСР розглядалося яктимчасове, вимагалося вносити до неї корективи, щоб усунути ідеологічнуневідповідність завданням радянських бібліотек і надати можливість відображатинові явища в житті радянського суспільства. Тому одним із напрямів розвиткубібліотечно-бібліографічної класифікації в нашій країні стала переробка іпристосування Брюссельського варіанта таблиць Десяткової класифікації до потребрадянських бібліотек. У 20–30-х роках було видано значну кількість таблиць, уяких Десяткова класифікація не зазнала значних змін. Серед них і виданняКнижкової палати УРСР, призначене для масових бібліотек. Ці видання невідповідали завданням бібліотек, і тому в Інституті бібліотекознавства в Москвістворили комісію на чолі з Л.Н. Троповським для більш глибокої переробкиДесяткової класифікації [15, C. 203].
У 1938, 1939, 1942 роках вийшли три видання таблиць за редакцією Л.Н. Троповськогодля масових бібліотек. Таблиці Л.Н. Троповського вважаються варіантом, доякого були внесені найзначніші зміни, особливо у відділи суспільних наук. Цітаблиці набули подальшого розвитку в 50–60-х pp. спочатку у «Схемібібліотечної класифікації, що використовується в типових каталогах і надрукованих картках для масових бібліотек», а потім у «Таблицях бібліотечноїкласифікації для масових бібліотек» (1959, 1961, 1968) і «Таблицях бібліотечноїкласифікації для обласних бібліотек». Книжкова палата України видала «Таблицібібліотечної класифікації для масових бібліотек» (1961, 1971). То був перекладросійського видання з доповненнями, що відображали потреби бібліотек республікищодо систематизації літератури з української національної тематики.
Намагання змінити ідеологічні настанови Десяткової класифікації,введення численних змін і доповнень призвели до порушення логічності ЇЇпобудови, індексації, серйозних труднощів у разі необхідності введення новихпонять. Це, звичайно, не задовольняло користувачів системи, до того ж її першооснову,яка з самого початку вважалася непридатною, не можна було змінити радикально.Тому питання створення власної класифікаційної системи, побудованої нафундаменті марксистської ідеології, не сходило з порядку денного. Проте в першідесятиліття після Жовтневої революції не було необхідних умов для розробкинової системи, насамперед у зв'язку з відсутністю достатньо розробленоїкласифікації наук, браком кваліфікованих фахівців тощо [24, C. 48].
Робота зі створення класифікації тривала протягом багатьох років ібула завершена комісією у складі представників найбільших бібліотек країни іВсесоюзної книжкової палати. Публікація першого видання таблицьБібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК) розпочалася з 1960 р.Упродовж 60–80-х років вийшло декілька варіантів таблиць різного призначення(для великих наукових бібліотек, скорочений варіант для наукових бібліотек, дляобласних бібліотек, для масових бібліотек, для дитячих та шкільних бібліотектощо). Створена найбільшими бібліотеками СРСР, у наш час вона сталанаціональною класифікаційною системою Росії. За її розвиток і виданнявідповідальність несе Російська державна бібліотека. Переживши кризу післярозпаду СРСР, критику її марксистської спрямованості, ББК продовжуєвдосконалюватись. Кардинальні зміни внесено до ББК у другій половині 90-хроків. У 1996 р. вийшли з друку «Робочі таблиціБібліотечно-бібліографічної класифікації для масових бібліотек», у яких булоздійснено деідеологізацію змісту, перероблено багато розділів суспільних наук,скасовано ділення на марксистську і немарксистську науку, у деяких випадкахзмінено структуру відділів і т. ін. У 1998 р. вийшло 3-тє видання таблицьдля дитячих та шкільних бібліотек. У 2002 р. бібліотеки одержали перший знових випусків таблиць для обласних бібліотек, що містить відділи «Суспільнінауки в цілому» та «Історія. Історичні науки». Передбачається випустити у світусе видання до 2007 р. Повні таблиці ББК будуть існувати у виглядіеталонного файлу в машинопрочитувальному вигляді [7, C. 7].
Сьогодні ця система найбільш поширена в бібліотеках України, хоч іне повною мірою задовольняє їх, адже найхарактернішою рисою ББК буланасиченість марксистською ідеологією, невідповідність сучасним тенденціямрозвитку суспільного життя, національним особливостям України. Після здобуттянашою країною незалежності постала гостра проблема позбавити ББК цихособливостей, пристосувати її до потреб українських бібліотек. Перший крок доцього зробили фахівці Національної парламентської бібліотеки, які внесли своїпропозиції щодо змін і доповнень до таблиць ББК для обласних, масових, дитячихі шкільних бібліотек.
Слід зазначити, що за часи існування СРСР українські установидокументальної сфери використовували в основному класифікаційні системизагальносоюзного значення, хоч і брали участь у створенні їх. Так, великідержавні бібліотеки України рецензували, випробували ББК, давали своїзауваження і пропозиції, створювали національні варіанти окремих розділів(історія України, українська література тощо). Це стосується не тільки бібліотечно-бібліографічних,а й інших систематичних документних класифікацій. Створення власнихкласифікаційних систем було винятковим явищем. Таким є, наприклад, «Класифікаційнасхема систематичного каталогу Львівського облдержархіву», у якій відображено особливостіекономічного й політичного розвитку Західної України і структуру та зміст якоїпозитивно оцінили фахівці [26, C. 270].
У наш час актуальною є проблема пристосування різноманітнихдокументних класифікацій, що використовуються в Україні, до потреб установнашої країни. Відповідні методичні центри налагоджують зв'язки з міжнароднимиорганізаціями, здійснюють видання національних варіантів систем класифікацій,намагаються організувати методичну допомогу низовим установам щодо впровадженняїх. Певні кроки в цьому напрямі зробила Книжкова палата України, Національнапарламентська бібліотека України та інші установи.
2. Типи систематичних документних класифікацій 2.1 Основні видикласифікацій
Систематичні класифікації поділяються на ієрархічні та фасетні.В основу ієрархічних класифікацій покладено дві логічні операції: поділобсягу понять і впорядкування понять, створених унаслідок поділу. Завдяки цимопераціям між класами виникають відношення підпорядкування іспівпідпорядкування. Уся сукупність знань поділяється на основні класи загалузями знань. Класи, у свою чергу, поділяються на відділи для окремих наук,дисциплін, відділи – на ще дрібніші ділення тощо. Для наочного уявлення проструктуру такої класифікації прийнято використовувати геометричну фігуру «граф»,яка складається з крапок і відрізків, що з'єднують їх.
Суцільні лінії відтворюють відношення підпорядкування, а пунктирні– співпідпорядкування. Ієрархічні класифікації, У свою чергу, поділяються наперелічувальні та комбінаційні. У перелічувальних системах наведені абсолютновсі ділення до яких можуть бути зараховані документи. Тому завданнямсистематизатора є вибір ділення, що найбільшою мірою відповідає змістудокумента. Недоліком досить деталізованої перелічувальної класифікації є їївеликий обсяг, неможливість передбачити всі теми і питання, яким присвяченідокументи. Такі класифікації в наш час використовуються, головним чином, длясистематизації окремих видів документів (патентних, зі стандартизації тощо), укниготорговельній, видавничій діяльності [5, C. 158].
У комбінаційних класифікаціях систематизатор має змогу самостійностворювати певні ділення завдяки винесенню в окрему групу понять, щохарактеризують типові ознаки документів. Так, у перелічувальній системі врізних класах проходитиме типова ознака «підручник», адже можуть бутипідручники з хімії, фізики, історії, літературознавства тощо. У комбінаційнійкласифікації є одне ділення «Підручники», але його можна приєднувати до будь-якогогалузевого ділення, створюючи при необхідності ділення, яких немає вкласифікації. Наприклад, поєднавши ділення «Підручники» і «Хімія», одержимонове ділення «Підручники з хімії».
Більшість сучасних документних класифікацій є комбінаційними. Воникомпактніші за перелічувальні, дають широкі можливості для багатоаспектноговідображення документів, забезпечують потрібну глибину індексації.
Фасетнікласифікації – це класифікаційні системи, в яких комбінаційний принцип набуваєнайвищого розвитку. В цих системах діленнями виступають не можливі темидокументів, а окремі поняття, терміни, які використовує певна наука, галузьпрактичної діяльності тощо. На основі конкретних ознак окремі поділиоб'єднуються у фасети, а вони, в свою чергу, – в категорії. Здійснюючисистематизацію за такими класифікаціями, доводиться розбивати тему документа наокремі поняття, розшукувати поділи, що відповідають їм, ділення, а потімпоєднувати їх, створюючи новий, що відповідає темі документа. Фасетнікласифікації дають змогу відобразити в індексі зміст творів будь-якої складності;вони полегшують багатоаспектне відображення документів; їхній обсяг значноменший; вони особливо придатні для використання в автоматизованих ШС. Протекористуватися ними важче, ніж комбінаційними Тому в основному складають івикористовують галузеві фасетні класифікації. На основі принципів фасетноїкласифікації вдосконалюють також існуючі комбінаційні системи [21, C. 48]. 2.2 Таблицікласифікації
Системи класифікації для зручності в практичному використанніоформляють у вигляді таблиць класифікації. Таблиці класифікації– цепрактичний посібник для систематизаторів, у якому розкриваються принципипобудови та зміст певної класифікаційної системи. Вони призначені длявизначення місця конкретного документа в процесі впорядкування документів улогічній послідовності, зв'язку і співпідпорядкування згідно з ознаками змісту,форми, читацького призначення [4, C. 200].
Перелічувальні таблиці класифікації складаються з двох частин:основної таблиці та абетково-предметного покажчика до неї. Комбінаційнікласифікації складаються з трьох частин: основної таблиці, допоміжних таблиць(таблиць типових ділень), абетково-предметного покажчика до перших двох. Якправило, до таблиць входять правила користування. Основні таблиці – цесистематичний перелік усіх класів, підкласів та більш дрібних діленькласифікації, які в таблицях називаються класифікаційними діленнями. Кожнекласифікаційне ділення складається з класифікаційного індексу і словесногоформулювання, в разі необхідності до нього можуть належати методичні вказівки,до яких входить і довідково-пошуковий апарат. Класифікаційний індекс – цеумовна позначка ділення класифікації. Саме індекси виступають лексичнимиодиницями інформаційно-пошукової мови документних систематичних класифікацій,за їхньою допомогою відображають пошукові образи документів. Словеснеформулювання дає змогу перекладати відомості про документ з природної мови намову індексів і навпаки. Методичні вказівки найчастіше розкривають змістділення, якщо зі словесного формулювання його не зовсім зрозуміло [23, C. 81].
Посилання допомагають встановлювати зв'язки між поняттями черезумовність багатьох рішень у таблицях, здійснювати розмежування при відображеннідокументів. У таблицях використовують загальні посилання, сполучні, у форміметодичних вказівок. Загальні посилання (зі словом «див.») розмежовують діленнятаблиць, відсилають від можливого місця знаходження теми до її справжньогомісця:
22.161 Математичний аналіз; Основа аналізу див. 11.121.
Сполучні посилання («див. також») пов'язують між собою спорідненіділення, доповнюють певне ділення матеріалами з іншого ділення:
22.382.3 Сильні та електромагнітні взаємодії елементарних часток.Фізика високих і низьких енергій.
Див. також: 22.315.4 Квантова електродинаміка.
Посилання у вигляді методичних вказівок визначають зв'язки одногоділення з великою кількістю інших однотипних ділень:
22.172 Математична статистика
Використання статистичних методів в окремих галузях науки ітехніки див. у відповідних підрозділах класифікації. Наприклад, статистичнафізика див. 22.317.2; зоряна статистика див. 22.675.
Каталожне обладнання
У допоміжних таблицях зібрані ділення, які відображають загальніознаки тих предметів і явищ, що подані в основних таблицях. Існують ознаки,властиві документам з різних галузей знань, наприклад, вид документа (книга,періодичне видання, звукозапис); цільове призначення (підручник, довідник,словник); зміст твору (історія науки, організація наукових досліджень). Такіознаки відображаються в типових діленнях, які називаються загальними.Вонизгруповані в таблицях, що розташовуються поза основними таблицями івикористовуються при потребі в будь-якому діленні класифікації [12, C. 49].
Ознаки, характерні тільки для однієї галузі знання, відображаютьсяв спеціальнихтипових діленнях. Таблиці спеціальних типових діленьзнаходяться безпосередньо в основній таблиці перед тими підрозділами, длядеталізації яких вони призначені.
Для зовнішньої відмінності індексів типових ділень від індексівосновних таблиць у різних класифікаціях використовують різні прийоми: відміннуіндексацію, спеціальні розпізнавальні знаки (дужки, лапки, дефіс тощо). Урізних класифікаціях типові ділення мають різні назви і різний склад.Наприклад, в УДКвониназиваються визначниками, у ББК – типовими діленнями.
Головне призначення допоміжних таблиць типових ділень – деталізаціяосновних таблиць. Використання їх надає класифікації багатоаспектності,гнучкості; забезпечує однаковість побудови споріднених розділів ІПС і такимчином підвищує пошукові можливості системи; зменшує обсяг таблиць класифікації.
Абетково-предметний покажчик (АПП) полегшує і прискорює пошукпотрібного класифікаційного ділення в основних або допоміжних таблицях. АПП – цеабетковий перелік усіх понять, що увійшли до таблиць. Поняття подані у виглядіпредметних рубрик, які складаються зі словесного формулювання і відповідногоіндексу таблиць: Ботаніка 28.
Крім простих рубрик, які складаються тільки із заголовків, в АППвелика кількість гніздових рубрик, тобто рубрик, що мають декількапідзаголовків:
Рідини 22.365:
діелектричні властивості 22.331;
квантові 22.317.24;
механіка 22.253;
оптичні властивості 22.34;
парамагнетизм 22.334.4.
Такі гніздові рубрики сприяють налагодженню зв'язків між діленнямикласифікації, що утворюють комплекси документів про один предмет у різнихаспектах і розташовані в різних відділах системи.
Різні класифікаційні системи і таблиці класифікації мають своїособливості, відмінності, що позначається на правилах їхнього застосування.Тому, навіть маючи навички роботи з однією таблицею, не просто переключитися наіншу. Щоб допомогти фахівцям, у таблицях, як правило, подається методичнийапарат. Залежно від призначення конкретної таблиці він може бути більш або меншрозгорнутим. У таблицях, призначених для широкого кола користувачів, наприклад,для працівників масових бібліотек, методичний апарат детальний – багатометодичних вказівок у тексті таблиць, окремо розташовані розгорнуті методичнівказівки, причому вони містять багато загальних положень користування таблицямиі складання на їхній основі пошукового апарата. У таблицях, призначених дляфахівців високої кваліфікації (працівників наукових бібліотек, патентних службтощо), вміщені найголовніші, найсуттєвіші рекомендації щодо використання їх [20,C. 237]. 2.3 Індексація
Система і сукупність позначень, прийнята для документноїкласифікації, називається індексацією.Вона виконує кілька основнихфункцій: закріплює логічну структуру класифікації, виступає засобом зв'язку міжділеннями таблиць, рубриками АПП, відділами на книжкових полицях присистематичній розстановці, засобом запису результатів систематизації вбібліографічних записах, у самих виданнях тощо. До індексації ставляться певнівимоги: відношення підпорядкування і співпідпорядкування між різними діленнямимають бути зрозумілими споживачам; індекси мають бути максимально короткими і легкозапам’ятовуватися, зручними для написання і мовлення; індексація маєзабезпечувати введення понять у потрібному місці класифікації, тобто має бутигостинною.
Індексація розрізняється за індексаційною базою і за способомпобудови. За індексаційною базою, тобто за сукупністю використаних знаків,індексація може бути однорідною (літерною або цифровою) і змішаною (одночасновикористовуються літери і цифри). Змішана індексація вважається більш зручною,оскільки її індекси коротші і легше запам'ятовуються.
За побудовою індексація може бути структурною (ступінчастою,логічною) і неструктурною. Структурна індексація відповідає логічній структурікласифікації. Кожний більш детальний індекс має на один знак більше, ніж більшзагальний, тобто, якщо перші ділення класифікації мають однозначні індекси, тоділення другого ступеня – двозначні, третього – тризначні і т.д. У так званійвиразній структурній індексації кількість знаків у індексі відповідає ступенюкласифікації. Ступінчасті цифрові індекси називаються десятковими. У більшостісучасних класифікаційних систем використовується структурна індексація, але зпослабленою виразністю, тобто в ній допускаються порушення в розглянутомупорядку побудови індексів (57 Біологія, 58 Ботаніка, 59 Зоологія), щобскоротити кількість знаків у них. Послабити виразність індексації допомагаютьспеціальні прийоми. Один з них – октавний метод. Сутність методу в тому, що набудь-якому ступені класифікації може створюватися необмежена кількість діленьзавдяки тому, що перші вісім позначаються цифрами від 1 до 8, а наступнііндекси цього ж ступеня мають попереду 9, далі кількість знаків необмежена,тобто 91, 92… 98, а далі 991… 998. Усі ці індекси позначають ділення одногоступеня, співпідпорядковані поняття. Інший спосіб – метод подвоєння абогрупової індексації. Використовуючи його, в окремих випадках не застосовуютьіндекси від 0 до 9, а одразу беруть від 00 до 99 [19, C. 187].
Структурна індексація відображає структуру класифікації, їїіндекси мнемонічні (легко запам'ятовуються), легко скорочуються і, навпаки,деталізуються залежно від потреб пошукового масиву Неструктурна індексаціявиявляє порядок ділень, але не відображає їхнього підпорядкування. Неструктурнаіндексація має свої різновиди. У номерній (порядковій) індексації діленнятаблиць мають порядкові позначення (36 Математика, 37 Арифметика, 38Геометрія). У сучасних класифікаційних системах номерна індексація майже невикористовується, хоча вона має певні переваги: короткі індекси, простотавведення нових ділень у будь-якому місці таблиці. У зарубіжних галузевихкласифікаціях використовують так звану ретроактивну індексацію, її суть у використанніоднієї частини індексів для деталізації іншої (f Марші, h Сюїти, р Духовіінструменти, pf Марші для духових інструментів, ph Сюїти для духовихінструментів).
3. Документні систематичні класифікації, які використовуються вУкраїні 3.1 Універсальнадесяткова класифікація (УДК)
УДК використовується в Україні в непереробленому вигляді з 1962 p., коли були створені органинауково-технічної інформації. Відсутність на той час в СРСР єдиної класифікаціїгальмувала розвиток інформаційної діяльності, що особливо позначалося нанауково-технічній інформації. Міжнародний характер УДК, її стабільність,високий науковий рівень, постійне вдосконалення під егідою авторитетногоміжнародного центру давало змогу з її введенням уникнути труднощів установленні органів НТІ в країні. Тому в науково-технічних видавництвах,редакціях журналів, органах НТІ, технічних бібліотеках була запроваджена УДК якобов'язкова для систематизації документів з природничих і прикладних наук. Їїпочали застосовувати також патентні служби, науково-технічні архіви, установи,пов'язані з організацією наукової діяльності тощо. Проте тривалий часзастосування її було обмежене з ідеологічних причин. За наших часів УДК набуваєвеликого поширення. Багато технічних бібліотек використовують УДК і всистематизації документів суспільно-економічної тематики, на застосування УДКперейшли бібліографічні установи, зокрема Книжкова палата. Більш ефективномувпровадженню УДК в нашій країні сприяє публікація українською мовою еталонакласифікації, здійснена Книжковою палатою України.
Побудова основної таблиці. За структурою УДК – ієрархічна комбінаційнакласифікаційна система, яка містить основну таблицю, допоміжні таблиці йабетково-предметний покажчик. До її основного ряду входять такі класи:
0Загальний відділ;
1Філософія. Психологія;
2Релігія. Теологія;
3Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка.Торгівля.
Право. Уряд. Військова справа. Добробут. Страхування. Освіта.
Фольклор;
4Вільний з 1962 p.;
5Математика та природничі науки;
6Прикладні науки. Медицина. Технологія;
7 Мистецтво.Декоративно-прикладне мистецтво. Ігри.
Спорт;
8 Мова.Мовознавство. Література;
9 Географія.Біографії. Історія.
У загальному відділі збираються документи загального іміжгалузевого характеру: наука і культура в цілому, організація розумовоїпраці, преса і документація, бібліотечно-бібліографічна справа, енциклопедії тажурнали загального характеру. Перенесення мовознавства з 4 класу до 8 сприялобільш логічному комплексоутворенню документів з філологічних наук. Протезагалом основний ряд не відповідає сучасній структурі наукових знань. Цестосується і побудови окремих класів. Тут велика кількість умовних рішень, щоне відповідають сучасному рівню знань і взаємозв'язкам наук. Наприклад, ділення796 «Фізкультура і спорт» зараховано до ділення 79 «Видовища, крім театру»,фізична наука «Кристалографія» зарахована до відділу 54 «Хімія»,приладобудування відірване від машинобудування, мінералогія – від геологічнихнаук, і таких прикладів безліч [7, C. 7].
Неабияких труднощів при роботі з УДК завдає нерівномірністьнасиченості класів. Так, на класи природничих і прикладних знань припадаєбільше 70% ділень таблиць, хоча вони займають лише два основних класи (5 і 6).Звідси занадто довгі індекси в цих класах.
Відставання і навіть суперечності в багатьох випадках змісту УДК даним сучасної наукипризвели до кризи УДК в середині XX ст. Прихильники УДК, захищаючи її від критики,висловлюють думку про те, що умовність багатьох рішень УДК сприяє їїстабільності, незалежності від змін у класифікації наук. Подолати кризу УДК допомогла автоматизаціяпроцесів зберігання і пошуку інформації. УДК виявилася придатною для використання якінформаційно-пошукова мова у нетрадиційних ІПС. У таких системах користувачі незалежать від науковості її побудови настільки, як у традиційних. Тому в наш часставлення до УДКпорівняноз початком XX століття дещо змінилося, її стали сприймати не як науковубібліотечно-бібліографічну класифікацію, а як систему умовного кодуванняінформації. Міжнародне визнання УДК отримала не стільки завдяки своєму змісту,скільки завдяки технічним прийомам і засобам, що використані в ній, і,передусім, своїй індексації.
Важливою позитивною рисою УДК є її індексація. Індексаційна базаоднорідна – цифрова. Десятковий принцип побудови індексів складачі УДК запозичили у ДКД. Коженосновний клас поділяється на десять відділів, кожен відділ – на десять більшдетальних розділів і т.д. Індекси розглядаються як десяткові дроби. Як правило,у десятковому ряді УДК цифри 2–8 використовуються для основних підрозділів, цифра 1виступає як резерв для нових понять або для питань загального характеру. Цифра9 найчастіше означає «інші» або також резервується для нових тем. В останніхвиданнях таблиць УДК для збільшення кількості ділень на одному ступені використовуютьоктавний метод[22, C.37].
Структура індексації в УДК логічна, кожен наступний знак в індексівідображає рівень класифікації. На першому ступені індекси однозначні, надругому – двозначні, на третьому – тризначні і т.д. Завдяки такій побудовііндекси можуть легко розширюватися, деталізуватися і, навпаки, згортатися,стискатися, тому УДК зручна в пошукових масивах різних обсягів. Значна увага вУДК приділяється мнемонічності індексів. З метою полегшення запам'ятовування їхзастосовують спеціальні прийоми. Так, використовують однотипні позначенняділень, наприклад, 802 «Англійська мова», 820 «Англійська література». Інодібудують індекси так, щоб зорово вони сприймалися як знайомі, завдяки однаковимкількісним ознакам, наприклад:
621.315.213.12 Двожильні кабелі;
621.395.512 Двопровідні ланцюги.
Використовують також типові «змінні» закінчення, які позначаютьсятрьома крапками:
666…5 Сплави металів;.35 Сплави міді;.45 Сплави свинцю;.55 Сплавицинку.
Слід зазначити, що прийоми надання мнемонічності індексам сприяютьтакож уніфікації побудови таблиць, яка має велике значення для забезпеченнявисокої якості систематизації, оперативності пошуку, використання вавтоматизованих ІПС тощо.
Проте цифрова індексаційна база має той недолік, що вона занадтовузька, а це веде до подовження індексів, їхньої нерівномірності в різнихвідділах, порушення супідрядності, труднощів у введенні нових ділень, коли всідесять певного ступеня вже зайняті.
Для розширення індексаційної бази в УДК застосовуються математичні знаки та іншісимволи. Так, щоб розпізнати визначники, їхні індекси позначаються спеціальнимирозпізнавальними знаками: круглими дужками (…), круглими дужками і нулем (0…),лапками»…», дефісом (–), крапкою і двома нулями (.00) тощо.
УДК має розгорнуту систему допоміжних таблиць, які складаються зтаблиць загальних визначників, що використовуються в усіх діленнях основноїтаблиці, і таблиць спеціальних (аналітичних) визначників, що використовуються вмежах певних розділів.
До загальних визначників належать визначники форми, місця,народів, часу, загальні визначники з дефісом. В україномовному виданні є такожзагальні визначники точки зору, але МФД вже скасувала їх, а їхня тематикапередається здебільшого індексами основної таблиці. Визначники формивикористовуються для відображення літературної форми і читацького призначеннядокумента. Наприклад, (043) Дисертації. Тези.
Визначники місця відображають територіальну ознаку змістудокументів, причому територію може бути подано в різних аспектах – геологічному,фізико-географічному, країнознавчому. Наприклад, (477) Україна.
Визначники часу показують час, у якому розглядається об'єкт удокументі. З їхньою допомогою можна відобразити епоху, період, конкретну дату:
«1961.04.12» 12 квітня 1961 року; «18» XVIII ст.; «321» Весна.
Визначники мови (лінгвістичні) використовують, коли є потребавизначити мову, якою видано документ. Найчастіше ними користуються удокументознавчій роботі:
=40 Французька мова; 57=40 Література з біології, виданафранцузькою мовою.
Визначники народів (етнічні) дуже схожі на лінгвістичні івикористовуються у відділах гуманітарних наук: (=20) Англійці.
Визначники з дефісом дають змогу показати матеріали абокомпоненти, з яких зроблені предмети, вироби (-03), або окремі професії, кадри,особи (-05). Наприклад, 621–05 Машинобудівники.
Спеціальні визначники в УДК поділяються на три види: визначники, щоприєднуються до індексів основної таблиці за допомогою знаків дефіс (–), крапкануль (.0) і апостроф ('). Перші мають більш загальний характер, найчастішевикористовуються у відділі техніки; другі і треті – більш обмежені увикористанні.
Таблиці визначників розроблені дуже детально, вони мають тисячіділень. Завдяки цьому значно зменшується обсяг основної таблиці, збільшуєтьсяточність відображення ознак документів і таким чином підвищуються оперативністьі точність пошуку.
3.2 Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК)
ББК найпоширеніша сьогодні в нашій країні бібліотечнакласифікація, її застосовують як універсальні бібліотеки з різним обсягомфондів, так і багато спеціальних бібліотек.
Філософсько-методологічна основа ББК. Як і більшість сучаснихкласифікацій, ББК ієрархічна комбінаційна система. Головна її відмінність відінших бібліотечно-бібліографічних класифікацій у методологічній основі. ОсновуББК становить класифікація наук, побудована за принципами діалектичногоматеріалізму, які заклав Ф. Енгельс. Саме він сформулював найважливішіпринципи діалектико-матеріалістичної класифікації наук – об'єктивність ірозвиток. Ці принципи втілюються в поєднанні наук у класи відповідно до формруху матерії та розташуванні класів від наук, що вивчають більш прості йзагальні форми руху матерії, до наук, що досліджують найскладніші та специфічніформи руху.
Ф. Енгельс обґрунтував поділ усіх наук на науки про природу,суспільство і мислення, розробив послідовність природничих наук. Подальшийрозвиток науки вніс зміни в загальну схему Енгельса, але сам принципкласифікації наук за формами руху матерії зберіг своє значення до нашого часу [17, C. 123].
Основний ряд ББК, побудований відповідно до положеньдіалектико-матеріалістичної класифікації наук, розпочинається циклом наук проприроду. До цього циклу входять чотири комплекси наук: фізико-математичні,хімічні, науки про Землю, біологічні науки. Комплекси розташовані в такійпослідовності: від наук, що вивчають неживу природу, до наук про живу природу; згідно з формами руху матерії: відпростих форм руху до складних. Цикл розпочинає математика, хоч вона й не вивчаєякусь форму руху і не є природничою наукою. Це наука про кількісні тафункціональні відношення, просторові форми, її методи використовуються в усіхгалузях знання, але, оскільки найширше ними користуються в природничо-науковихдослідженнях, у техніці, математику умовно зараховано до циклу природознавства [11, C. 138].
Цикл прикладних наук посідає місце між циклами природничих ісуспільних наук, оскільки він поєднує науки про закони і засоби впливу людинина природу, про використання законів і сил природи на користь суспільногорозвитку. Галузі прикладного знання розташовані в такій послідовності: техніка,сільське і лісове господарство, медицина. Така послідовність зумовлена,по-перше, тим, що техніка є провідною серед галузей прикладних знань іобслуговує основну галузь матеріального виробництва – – промисловість. Крімтого, порядок наук відповідає загальним принципам побудови основного ряду:спочатку розташовані науки, пов'язані з формами руху в неживій природі – техніка,потім у живій – сільськогосподарські та лісогосподарські науки, які маютьсправу з менш складними організмами, і медичні науки, що мають справу знайскладнішим організмом – організмом людини.
Цикл суспільних і гуманітарних наук побудовано відповідно до філософськоговчення про базис і надбудову. Проте на першому місці в циклі стоїть історія якнаука, яка вивчає життя суспільства всебічно. Потім ідуть науки, що вивчаютьокремі сторони життя суспільства: перше місце серед них посідають економіка йекономічні науки, які вивчають економічний базис, далі йдуть відділи,призначені для наук, що вивчають різні форми суспільної свідомості, які входятьдо надбудови: політичні, юридичні та ін. Відділи політики, юриспруденції,військової справи групують документи про соціальну надбудову, яка більшою міроюзалежить від економічного базису. Разом з відділом економіки вони створюютьсоціально-економічну частину циклу. Далі розташовуються відділи, які групуютьдокументи про ідеологічну надбудову і про ті форми громадської свідомості, щовходять до цієї надбудови. У першому відділі цієї групи збираються документи,які висвітлюють загальні питання культури, наукознавства, освіти тощо. Далійдуть відділи, присвячені художній творчості як одному з проявів духовноїкультури – – це літературознавство і мистецтвознавство, причому передує їмвідділ мовознавства, оскільки мова – це основа багатьох видів художньоїтворчості.
Громадська свідомість, яка виступає у формі філософських, а такожрелігійних і атеїстичних вчень, є ідеологією, що найбільш віддалена відекономічної основи суспільства, тому відповідні відділи розташовуються в кінціциклу. Закінчує ряд галузевих відділів наука про мислення – психологія.Останнім відділом основного ряду є відділ для документів універсального змісту.
Різні варіанти таблиць ББК мають різну кількість відділів восновному ряді класифікації відповідно до прийнятої індексації, але загальнапослідовність галузей знання і наук усюди однакова.Таблиці для масових обласних бібліотек Галузі знання і наук Таблиці для наукових бібліотек 2 Природничі науки – Природничі науки в цілому Б Фізико – математичні науки В Хімічні науки Г Науки про Землю Д Біологічні науки Е 3 Техніка. Технічні науки Ж/О 4 Сільське і лісове господарство п Сільськогосподарські й лісогосподарські науки 5 Охорона здоров'я. Медичні науки р 6/8 Суспільні й гуманітарні науки – Суспільні науки в цілому С Історія. Історичні науки Т Економіка. Економічні науки У Політика. Політичні науки ф Держава і право. Юридичні науки X Військова наука. Військова справа ц Культура. Наука. Освіта ч Філологічні науки. Художня ш література Мистецтво. Мистецтвознавство щ Релігія. Атеїзм Э Філософські науки. Психологія ю 9 Література універсального змісту я
Відділ 1 «Марксизм-ленінізм» (у таблицях для науковихбібліотек А «Марксизм-ленінізм») згідно з рекомендаціями Національноїпарламентської бібліотеки України скасовано, а матеріал, що тут відображався,розійшовся по відповідних галузевих відділах.
Відділи, розділи і більш дрібні ділення основної таблицібудуються, виходячи з цілої низки ознак, які мають різне значення і межівикористання. Деякі з цих ознак є загальними для всіх або більшості відділівББК, інші використовуються в межах окремих циклів або кількох споріднених наук,треті – лише на рівні окремих наук і дисциплін. Найчастіше ділення здійснюєтьсяза такими ознаками: за об'єктом або предметом дослідження, методом дослідження,аспектом розгляду об'єкта, державно-територіальною, хронологічною,національною, проблемно-тематичною, мовною ознаками, за способом дії,функціями, процесами тощо. Більшість ознак пов'язані зі змістом документів,проте в окремих випадках трапляються і формальні. Так, у відділі універсальноїлітератури групування документів здійснюється залежно від форми видання і формивикладу матеріалу. Зміни до ББК, запропоновані Національною парламентськоюбібліотекою, скасували в більшості відділів суспільних наук створеннякомплексів документів за соціально-економічною ознакою, що суттєво змінилоструктуру цих відділів [12, C. 49].
На жаль, виправлення і доповнення, зроблені Національноюпарламентською бібліотекою, недостатні, щоб потрібною мірою змінити структуру інаповнення ББК для задоволення потреб українських бібліотек. Останні розробкиросійських фахівців недоступні багатьом вітчизняним бібліотекам, а якщо йдоступні, то не є офіційно прийнятими, і впровадження їх не сприяє єдностікласифікації на державному рівні. Тому видання українського варіантукласифікації є нагальною потребою нашого часу.
Систему типових ділень ББК складають загальні типові ділення(ЗТД), територіальні типові ділення (ТТД), етнічні типові ділення (ЕТД),спеціальні типові ділення (СТД) і плани розміщення (ПР).
Загальні типові ділення можуть використовуватися в усіх діленняхкласифікації, оскільки формують комплекси видання за ознаками, які характернідля всіх або багатьох галузей знання. Вони позначаються малими буквами. ЗТДумовно поділяються на два види: тематичні і формальні. Тематичні діленнявідображають типові ознаки змісту документів і призначені для більш глибокогорозкриття саме змісту. Наприклад, «с Методика і техніка наукових досліджень іспостережень». Формальні ЗТД дають можливість групувати матеріал за ознакамиформи і призначення документів. Наприклад, «я5 Журнали», «я72 Підручники інавчальні посібники для середньої школи».
Територіальні типові ділення дають змогу формувати комплексиматеріалів за географічною ознакою, їх можна застосовувати в будь-якому діленнікласифікації. У таблиці наведено ділення для Земної кулі в цілому, для окремихконтинентів і країн. У межах континентів або великих фізико-географічнихрегіонів країни розташовуються в абетковому порядку назв, що дає змогу легковключати до таблиці нові держави. Позначаються ТТД цифрами і великими буквами,взятими в дужки. Наприклад, (4УКР) Україна, (5КАЗ) Казахстан Етнічні типовіділення сучасних народів світу дають можливість здійснювати групуваннядокументів за етнічною або національною ознакою. ЕТД включають сучасні народи,найважливіші етнічні групи і племінні ділення окремих народів, усі означеніпоняття розташовані в таблиці за абеткою назв. Позначаються ЕТД знаком рівностіта першими буквами назви народу в дужках, наприклад:
(=Франц) Французи.
Нещодавно типові ділення загального призначення поповнилисятаблицями хронологічних і мовних типових ділень, які дають змогу створюватикомплекси документів за ознаками часу й мови, проте вони здебільшоговикористовуються в автоматизованих ІПС.
До багатьох відділів таблиць розроблені спеціальні типові ділення,які допомагають деталізувати матеріал за ознаками, що притаманні окремим наукамі галузям практичної діяльності. Так, ознаки, характерні для документів зіспеціального тваринництва, відображені у СТД до відповідного розділу таблиць:
— 2 Біологія виду або груписільськогосподарських тварин;
— З Розведення і племіннасправа;
— 4 Годування й утримання.
Для надання єдності структурі та індексації споріднених розділів уББК використовуються і плани розташування. Як і СТД, вони створені до окремихрозділів і відображають ознаки, характерні для документів з відповідноїтематики. Так, у відділі історії виділяються плани розміщення за ознакою хронології,у таблиці ТТД – за територіально-адміністративними діленнями. Індекси планіврозташування позначаються арабськими цифрами, приєднуються безпосередньо доіндексу основної таблиці і є його невід'ємною частиною.
У різних варіантах таблиць ББК склад таблиць типових ділень дещовідрізняється. Так, у повному варіанті є три таблиці типових ділень сучасногосвіту, а ще є типові ділення для територій давнього світу. В таблицях дляобласних бібліотек є дві таблиці ТТД, одна з яких використовується у відділахприродничих і прикладних наук, а друга – суспільних і гуманітарних. У варіантахдля масових і дитячих бібліотек – по одній таблиці ТТД. У таблицях для масовихі дитячих бібліотек немає також етнічних типових ділень. У цьому відображаютьсяспецифічні особливості фондів і каталогів цих бібліотек [1, C. 4].
ББК має індексаційну базу, що складається з великих і малих буквросійського алфавіту, арабських цифр, математичних та інших символів. Основнийряд у таблицях для наукових бібліотек позначається великими буквами від А до Я,в інших варіантах таблиць – цифрами. Усі наступні ступені ділення позначаютьсяцифрами за десятковим принципом. Індексація в ББК структурна з послабленоювиразністю. Деякі порушення чіткої логічної побудови індексів пояснюютьсянамаганням скоротити індекс, зробити його компактнішим.
На всіх ступенях ділення, крім основного ряду, є значна кількістьвільних індексів, свого роду резерв для введення нових понять.
Індекси ЗТД позначаються малими буквами російського алфавіту, а вразі необхідності їхньої деталізації застосовують цифри. Букви і цифри, а такожкруглі дужки, знак рівності, дефіс використовують для позначення інших типовихділень.
Державний рубрикатор (ДР) автоматизованої системи НТІ є варіантомміжнародної системи НТІ. Він призначений для формування інформаційних масивів ворганах НТІ, систематизації матеріалів у інформаційних виданнях, здійсненняпошуку інформації в пошукових системах. Використовуючи рубрикатор, можнастворити автоматизований банк даних документів ДАСНТІ; організувати обмінінформацією на машинних і безмашинних носіях між органами НТІ – як тими, щовходять до державної автоматизаваної системи науково-технічної інформації(ДАСНТІ), так і зовнішніми відносно неї, наприклад, міжнародний обмін;здійснювати широкий тематичний інформаційний пошук тощо. На сьогодні рубрикатор існує як удрукованій, так і в машинопрочитувальній формі. Електронний ДР НТІ забезпечуєпошук за кодами рубрик, ключовими словами, які включені до заголовків рубрик,індексами УДК[17, C.54].
Рубрикатор є ієрархічною перелічувальною класифікаційноюсистемою. Його основний ряд має 100 рубрик, що позначаються кодами (індексами)від 00 до 99. Ці рубрики поділені на чотири умовні тематичні групи:
Суспільні науки (коди від 00 до 26); Природничі та точні науки(коди від 27 до 43); Прикладні науки. Галузі економіки (44–81); Міжгалузеві такомплексні проблеми (82–99).
Кожна рубрика складається з коду і словесного формулювання. Кодирубрик створюються з ланцюжків пар арабських цифр, що розділяються знакомкрапка (.).
55. Машинобудування;
55.01 Загальні питання машинобудування;
55.01.09 Історія машинобудування. Персонали.
Рубрикатор має три рівні ієрархії, причому два першихзбігаються з РубрикаторомМСНТІ.На основі ДР НТІ органи НТІ розробляють власні галузеві рубрикатори, в якихтретій рівень ієрархії деталізується далі до бажаного ступеня.
Основна таблиця рубрикатора містить також пошуково-довідковий апарат.Орієнтуватися в основній таблиці допомагає абетково-предметний покажчик. 3.3 Міжнароднапатентна класифікація
Патентні документи систематизуються за Міжнародною патентноюкласифікацією, розробленою Комітетом експертів при Європейській раді іприйнятою в 1954 р. Ця класифікаційна система сприяла уніфікації різнихнаціональних систем класифікації винаходів і міжнародному співробітництву вгалузі створення уніфікованого довідково-пошукового апарату до патентнихфондів, обміну інформацією про винаходи.
Міжнародна класифікація передбачає систематизацію документів зафункціональною і галузевою ознаками. У більшості описів винаходів зазначаєтьсясфера використання винаходу, і при систематизації документ зараховують до цієїсфери. Якщо ж винахід може застосовуватися в різних галузях, документсистематизують за функціональною ознакою. Так, двигунам властива функціявиробництва електроенергії, але певна категорія двигунів може використовуватисялише в певній галузі. Виходячи з цього, винаходи про двигуни як джереловиробництва електроенергії збираються з урахуванням загального призначення, авинаходи про двигуни для використання в конкретній галузі систематизують запризначенням[15, C.189].
За структурою Міжнародна патентна класифікація е ієрархічноюперелічувальною системою. Уся сукупність винаходів поділяється на 8 основнихрозділів, що позначаються великими літерами латинського алфавіту:
А Задоволення життєвих потреб людини;
В Різноманітні технологічні процеси й транспорт;
С Хімія і металургія;
D Текстиль; папір;
Е Будівництво;
F Прикладна механіка; освітлення; опалення; двигуни і робочімашини; зброя і боєприпаси;
G Фізика;
Н Електротехніка.
Кожен розділ поділяється на класи, які позначаються індексомрозділу й двома арабськими цифрами:
А01 Сільське господарство; лісове господарство; тваринництво;мисливство і ловля тварин; рибництво і рибальство; А21 Хлібопекарство;борошняні вироби.
Таким чином, кожен розділ може містити до 99 класів. Класи, у своючергу, поділяються на підкласи, які позначаються приголосними малими літерамилатинського алфавіту і додаються до індексу класу:
У класах неоднакова кількість підкласів, а деякі складаютьсянавіть з одного підкласу. Назви розділів і класів мають умовний характер і лишеприблизно передають їхній зміст, назви ж підкласів чітко вказують на предмет інавіть якоюсь мірою розкривають зміст підкласу. Назви підкласів супроводжуютьсяпримітками, які пояснюють зміст ділення і забезпечують прийняття правильнихрішень при систематизації.
Кожен підклас складається з окремих рубрик, що називаються групамиі підгрупами, а в сукупності це так звані дрібні ділення класифікації. Групизвичайно позначаються непарними числами, а підгрупи – парними:
А21с15/04 Різальні машини, що використовуються в булочних.
Міжнародна патентна класифікація постійно вдосконалюється,розвивається, щоб відповідати стану сучасної техніки. Кожні п'ять років до неївносяться зміни, після чого в різних країнах публікуються чергові редакціїсистеми.
Висновки
Протягом усього періоду розвитку науки і культури йде процеснакопичення інформації та знань, які фіксуються в документах. Кількістьдокументів постійно збільшується. У сфері інформації діють закони прискореннярозвитку науки, внаслідок чого постійно зростає потужністьдокументно-інформаційного потоку, відбувається концентрація та розпорошенняпублікацій у періодичних виданнях, старіння інформації. Усе це призводить досерйозних труднощів у роботі з документами й інформацією, яку вони містять. Утой же час значення інформації в житті людей постійно зростає. Визначною рисоюсучасної епохи є інформатизація всіх галузей людської діяльності. Інформаційніресурси розглядаються як багатство, що не поступається за своїм значенням іпотенційним ефектом природним ресурсам. Обсяг інформації різноманітногохарактеру в наш час настільки великий, що в деяких випадках простіше і дешевшезаново провести дослідження, зробити винахід або навіть відкриття, ніж знайтивідомості про нього в документах.
Щоб подолати кризові явища у сфері документних комунікацій, яківиникають час від часу, людство винайшло чимало засобів, серед яких писемністьі папір, друкарський верстат і бібліотеки, архіви, органи інформації,автоматизовані інформаційні мережі й багато іншого. Але виявляється, щонакопичити інформацію замало, важливо надати її користувачу в потрібному обсязій у потрібний час.
Уже в давнину з появою порівняно великих документних зібраньз'ясувалося, що неможливо швидко знайти потрібну інформацію шляхом переглядувсіх наявних документів. Оперативно ознайомитися з великою кількістю їх можна,якщо коротко навести основні відомості про кожний документ у своєріднійдовідці, тобто подати інформацію у стислому «згорнутому» вигляді,
За таких умов для розшуку потрібного документа немає потребипереглядати тексти багатьох документів, а досить ознайомитися лише з короткимиповідомленнями про них. Якщо ж ці короткі повідомлення поділити на групивідповідно до певних ознак документів, то можна переглядати відомості не провсі документи, а лише про ті, що увійшли до певної групи. Саме за такимпринципом будуються різноманітні інформаційно-пошукові системи (ШС) – бібліотечній бібліографічні каталоги, картотеки, автоматизовані банки бібліографічнихданих, бібліографічні покажчики й т. ін. Це значно прискорює і полегшує процеспошуку. Причому, чим коротше охарактеризовано документ, тим більшої економіїчасу та праці досягається при пошуку. Але, з іншого боку, чим лаконічнішеподано ознаки документа, тим більша ймовірність помилки при його пошуку,наприклад, можуть бути випущені побічні, другорядні теми, розглянуті вдокументі, і, отже, при розшуку документів з певних тем цю працю не будевиявлено, виникне прогалина, буде втрачено інформацію.
Список використаної літератури
1. Антоненко І. Авторитетний контроль бібліографічних записів //Бібліотечний вісник. – 1995. – №4. – С. 1–4.
2. Библиотечно-библиографическаяклассификация: Рабоч. табл. для масс. б-к. – М.: Либерея, 1997. – 688 с.
3. Библиотечно-библиографическаяклассификация: Рабоч. табл. для масс, б-к: Дополнения и изменения. Вып.1. 60/63 Социальные науки в целом.Обществознание. История. Исторические науки / Рос. гос. б-ка, Рос. нац.б-ка, Б-ка Рос. акад. наук. – М.: Либерия, 2002. – 64 с.
4. Библиотечно-библиографическаяклассификация: Средние таблицы. Практическое пособие / Рос. гос. б-ка, Рос. нац.б-ка, Б-ка Рос. акад. наук. – М.: Либерея, 2001. Вып. 1. 60/63 С/Т Социальные науки вцелом. Обществознание. История. Исторические науки. – 320 с.
5. Библиотечно-библиографическаяклассификация: Табл. для дет. и шк. б-к. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Либерея, 1998. – 320 с.
6. Голоднова Н., Петрова А. Динаміка розвитку знання і межізмінюваності універсальних бібліотечних класифікацій // Бібл. вісник. – 1996. –№1. – С. 1–4.
7. Голоднова Н.Н. Библиотечно-библиографическая классификация:модернизация иперспективы развития // Вісник книжної палати. – І997. – №5. – С. 7.
8. Голтвинская Т.С. Библиотечно-библиографическая классификация: За ипротив // Сов. библиотековедение. – 1991. – №4. – С. 40–44.
9. Зайцева Е.М. Лингвистическоеобеспечение автоматизированныхбиблиотечно-информационных систем: Современные требования и направленияразвития // Науч. и техн. б-ки. – 2000. – №3. – С. 57–60.
10. Классифицированиепроизведений печати по таблицам Библиотечно-библиографической классификации:Общая методика. – М., 1980. – 228 с.
11. Кушнаренко Н.Н. Документоведение:Учебник. -4-е изд., испр. – К.: О-во «Знання», КОО, 2003. – 460 с.
12. Макилвейн А. УДК – достижения и планы набудущее / А. Макилвейн // Науч. и техн. б-ки. – 1999. – №6. – С. 48–58.
13. Митчел Д. Десятичнаяклассификация Дьюи: Средство организации знании для XXI века // Науч. и техн. б-ки. –1999.– №6. – С. 58–65.
14. Мухітдінова Л. Класифікаційні системи вУкраїні: короткаісторія/1917–1996/ // Вісник книжної Палати. – 1996. – №4. – С. 9–12.
15. Наукова обробкадокументів / Кушнаренко Н., Удалова В. – К.: Вікар, 2003. – 328 с.
16. Никифоровская Н, А. Библиографическоеописание: Вопросы теории и методики / Под.ред. Г.Г. Фирсова. – Л., 1978. – 149 с.
17. Норми на процесибібліотечно-бібліографічної роботи Державної бібліотеки України. – К., 1992. – 279 с.
18. Общая методикаиспользования Универсальной десятичной классификации / ГПНТБ. – М., 1973. – 179 с.
19. Составлениебиблиографического описания: Краткие правила/ Между-вед. каталогизац. комис.при Гос. б-ке СССР. – 2-е изд., доп.-М., 1991.-224 с.
20. Справочники библиографа / Науч. ред. Д.Н. Ванеев,В.А. Минкина. – СПб.: Профессия, 2002. – 528 с.
21. Сукиасян Э. Библиотечно-библиографическаяклассификация и проблемы классификационного поиска в электронных каталогах // Библиотековедение. –1999.– №4–6. – С. 47–49.
22. Сукиасян Э.Р. ББК имировая классификационная практика //.Сов. библиотековедение. – 1991. – 34. –С. 35–40.
23. Сукиасян Э.Р. Библиотечно-библиографическойклассификации – 30 лет / Э.Р. Сукиасян // Науч. и техн. б-ки. – 1999. – №4. – С. 74–82.
24. Сукиасян Э.Р. Универсальнаядесятичная классификация: на пороге второго тысячелетия // Науч. и техн. б-ки. – 1996. – №3. – С. 46–55.
25. Універсальнадесяткова класифікація: Структура таблиць: Метод, рекомендації на допомогусамостійній роботі студентів / Укл. І.П. Штефан. – К.: КДІК, 2002. – 32 с.