Вінницькийдержавний педагогічний університет
іменіМихайла Коцюбинського
Інститутісторії, етнології і права
Кафедраетнології
Історіяі топоніміка
с.Тиманівка
Курсоваробота
студенткиІІІ-А курсу
музично-педагогічного
факультету(спеціальність
«Музичнапедагогіка та виховання,
українознавство.»
СолдатовоїОльги Геннадіївни
Науковийкерівник
старшийвикладач
КосаківськийВ.А.
Вінниця2008
Зміст
Вступ
1. Історія
2. Топоніміка
Висновок
Література
Вступ
Наше рідне село, найдорожча святиня,
З діда – прадіда рідна і вічна колиска,
Для усіх поколінь ти свята берегиня
В тобі – пам’ять і дух наших рідних і близьких...
Станіслав Сауляк
Села, як і люди, мають своїбіографії. І у кожного вона своя, неповторна. Тільки в селі людина може тактісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватисянеповторною красою.
Наше село – це наша маленька ріднаБатьківщина. В кожного є своя хата, стежка, яка рано чи пізно всіх веде вдалекий непізнаний світ.
Сучаснеорденоносної Тиманівки… Воно усе на виду. А минуле? Про нього такожпам’ятають у селі. Було горе, була кривда, було кріпацтво, була неволя.
Алез ходом історії кожен несприятливий етап переборювався волею мешканців села,воно знову і знову відновлювалось і ставало загартованішим до нових перешкод нашляху свого розвитку.
Моїмрідним селом, де я народилася і де пройшло моє безхмарне дитинство і юність єс. Тиманівка, Тульчинського району, Вінницької області, на Поділлі.
Поділлядосліджували багато етнографів, починав Ісая Кам’янецький, Герасим і МелетіяСмотрицькі, мандрівник Челебі. Справжнє наукове вивчення регіону було завдякипрацям М. Грушевського, В. Антоновича, П. Чубинського, Ю. Сіцінського, М.Симашкевича та інших поділезнавців. [1, с. 5] Також маємо багато матеріалів завдяки працям Дашкевича Л.“Поділля виникнення і значення назви”, Жупановський Л., Кроль В., Джаман В. “Допитань про межі Поділля”. [1, с. 5]
Вінниччинудосліджували і продовжують досліджувати: Отамановський В., Гнат Танцюра,Сторожук А., Дмитренко М., Косаківський В., Зінченко Л., Стельмах М. та ін. Додосліджень Тульчинського краю звертались такі вчені як Завальнюк А. [2], КушнірІ. — вивчали фольклор, Трачук Т., Пустоцвіт — етнографи та інші вчені.Тиманівку досліджували багато науковців, такі як: Н. О. Кащук, В. Терещенко,Швець, О. Вовк, В. Святелик, Р. Арсеньєв, О. П. Тимошенко, М. Олійник, М.Зарудний, П.О. Желюк. Етнографічні дослідження села проводила Козак Н. Проісторичні події в Тиманівці писали: М. Костомаров,, Н.Н. Лещенко, В. Кучер, П.Новіков, Т.І. Деревянкін, В.К. Вовк, М. Дроздов, Р. О. Галіза, Н.С.Блажевський, М. Дроздов, А.В. Яремчик, А.В. Бондаревськ, Н. Козак.
Об’єктомдосліджень єісторія та топоніміка села Тиманівки Тульчинського району Вінницької області.
Предметомвиступаютьособливості історичного розвитку села та його топоніміки.
Мета – вивчення аспектів розвиткусела з часів його заснування і до сьогоднішніх днів.
Завдання:
1. опрацювати літературу вякій описана історія та топоніміка села.
2.Записати від старожилів села
3.Проаналізувати історію.
4.Проаналізувати топоніміку.
1. Історія
Моя земля, мій край, моя коханасторона – мовить кожна людина про свою Батьківщину. Певне, так само виспівуєпрудкокрилий птах, коли повертає до рідного гнізда. Це Божий закон любові дороду – прароду, до місця, де ти пустив своє коріння у чисті джерела рідноїземлі.
Такою рідною землею для нас є землянашого села, яке має свій історичний початок ще в далекому 17 столітті.
Туманівка – Тиманівка – мальовничеподільське село, розташоване на берегах невеликої річки Козарихи, що впадає врічку Сільницю – праву притоку Південного Бугу. Розташоване село в 12 км відТульчина та в 10 км на північний схід від вузлової станції Вапнярка. Населеннястаном на 1. 01. 06. р. складає 1830 чоловік, дворів 806. топоніміка село тиманівка
Час заснування села точно невстановлено. Перша письмова згадка про Тиманівку відноситься до 8 травня 1606р. в зв’язку із позовом шляхтича Яремського до тодішнього власника села ТихонаШашкевича про повернення біглих селян. [3, c. 640]
В деяких документах відзначається, щоТиманівка в 1606 році вже була досить великим містечком, що відносилось донаселених пунктів І – ІІ групи. Є дані про те, що власники Тиманівкиперейменували село на Улангород, але ця назва не прижилася.
Жителі села займалися землеробством,скотарством, бджільництвом, бондарством. Лісові багатства стали базою длярозвитку таких промислів, як смолокуріння, випалювання поташу й бондарство.Розвивалась також торгівля. У договорі Шашкевича з одним гданським купцем (1623р.) йдеться про зобов’язання поставляти останньому поташ і клепки, вироблюваніу Тиманівці.
Умови життя трудящого населення буливажкими. Складність їх становища посилювалась постійними чварами власників селаз сусідніми можновладцями, в ході яких господарства тиманівських селян руйнувалисьі грабувалися. В документах за 1609 рік згадується про наїзд на землі Тиманівкичеляді канцлера Замойського. В наслідок чого „було забрано різної рогатоїхудоби на велику суму”.
Село зазнавало набігів, пограбувань,знущань з боку польської шляхти, литовських магнатів, шведів, турків та татар.[3, с. 641]
В період Визвольної війниукраїнського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхтита турецьких яничар 1648 – 1654 рр. Населення села Тиманівки брало активнуучасть у загонах Максима Кривоноса.
На Тиманівку, яка знаходилась напівденному кордоні України тих часів часто нападали татари, турки, грабували тазнищували село, і воно знову відроджувалося. Про це свідчить і не стійка форманазви села, бо при постійному населенні воно навряд чи змінювалося. Традиційно,починаючи від польського історика Олександра Яблоновського, вважається, щоперша згадка про Тиманівку датується 1606 р. Він знайшов 4 записи про село, якідають нам деякий матеріал про життя Тиманівки тих часів. В першому мова йде пропозов Миколая Варшавського на Тихона Шашкевича в справі про втікачів довласності Шашкевича. В цьому документі Тиманівка названа містечком Тимонова.
Але існує ще один — єдиний документ,в якому Тиманівка згадується набагато раніше. Мова йде про грамоту київськогокнязя 1459р., якою він надає значні земельні наділи на Поділлі своєму бояринуІєремії Шашку. Грамота була надрукована в книзі В. Розова „ Українські грамоти”у 1928 р. та в „Словнику староукраїнської мови” (1977 р.)
Ця грамота надзвичайно цікава. Мимаємо змогу встановити, що перша назва села була Тимолов. Закінчення – овхарактерне для так званих посесорних назв, тобто воно повинно походити відвласного імені першого поселенця. Але в українській мові немає власного іменіТимол, тому можна припустити що селище і ліс мали однакову назву – Томилов, щопоходить від власного давньоруського імені Томило. А в грамоті 1623 р., яканадрукована в книзі відомого українського історика Отаманського „Вінниця в 14 –17 ст." пишеться: „Року 1623 шляхтичі Шашкевичі віддають гданським купцямсвої ліси Гнілецькі, Печеніжецькі та інші приналежні до Тиманівки, на паленняпопелів клепок, поки вистачить придатного дерева.”
Як бачите, в документі київськогокнязя 1459 р. і в документі за 1623 р. назви лісів однакові. Але гданські купцітак завзято взялися палити ліси на попіл та виготовляти клепки, що від тихлісів не залишилось навіть назв. А як тягне від тих назв сивою старовиною! Чоговартий лише Печеніжець! Ця назва свідчить про те, що печеніги, тюркоязичні племенамешкали на нашій території, доки не злилися з місцевим слов’янським населенням,та розчинилося в ньому.
В 1725 князь Четвертинський черезтягу до гри в карти, поставив в одну чергову гру на кон зеленого стола маєток„Тиманівка” Князь Бахметьєв заволодів селом, він і розпочав будівництво маєтку,а також насадження парку. Головна палацова споруда була збудована в стилістародавньої готики.
Довгий час маєтком володів ВолодимирТоль, сам він за фахом був інженером — будівельником. По його проекту, або прийого активній участі та при допомозі земства в Тиманівці було збудованолікарню, школу з курантами на баштовій надбудові.
Останнім володарем маєтку був один здинастії російських вельмож граф Шереметьєв. За його панування задній фасадпалацу прикрасив ще один фронтон. Для прикраси парку було завезено саджанцібілого сибірського ясена та екзотичного ріжкового дерева. Також в парку булостворено штучне озеро, біля якого граф, зі слів літніх людей, велів випуститиведмедя, щоб похизуватися перед друзями.
Особливо трагічна доля спіткала цейживописний куточок Тиманівки після 1917 р. В 1918 р. в дні безвладдя палац булопограбовано і понівечено. В 1922 р. в палаці поселили дітей, евакуйованих зголодуючого Поволжя. До кінця двадцятих років палац було перетворено всільський клуб. В 1930 р. територію було поділено пополам: одну частину зайнявтубсанаторій, а другу новоорганізований бурякорадгосп. Посеред садибної площібуло викопано широкий і глибокий рів. В 1937 р. директор радгоспу і завгоспубули репресовані і радгосп припинив своє існування. Всі будівлі на територіїбули зруйновані і уламки цегли вивезли на будівництво цукрового заводу вКирнасівку.
Після остаточного приєднання Поділлядо Російської держави, Тиманівка стала місцем розташування частин російської арміїпід командуванням Олександра Васильовича Суворова. В літніх таборах, на поляхі в лісах Тиманівки видатний полководець проводив тактичні заняття, навчаючисвоїх солдат штурмувати фортеці, форсувати водні рубежі тощо. В лісі буливикопані три криниці, які збереглися дотепер і носять назву Суворовськихкриниць.
О. В. Суворов часто приїжджав уТиманівку. Ще й сьогодні зберігся будинок на поміщицькому подвір’ї, в якому живгенерал-фельдмаршал 1796-1797рр. (нинішній музей О. В. Суворова, якій буловідкрито в 1947 р.). [3, с. 641]
В 1838 р. Тиманівка була віднесена врозряд містечок. В сорокових роках ХІХ ст. тиманівський поміщик будує цегельнийзавод і винокурню, а пізніше був збудований пивоварний і спиртовий заводи. Ціпідприємства діяли до 1917 р. Були зруйновані за 1917 – 1921 рр.
Історія Тиманівки описує не одинстрайк селян. Революційна хвиля прокочується з боку Росії і до Тиманівки. 1848рік, 1861 рік, коли селяни обмануті реформою організовано виступили протиПротасова – Бахметьєва.
1906 р. — страйкують поденніробітники та батраки графа Шереметєва. Вони вимагали підвищення заробітноїплати, скорочення робочого дня, ліквідації штрафів та заборонення тілеснихпокарань. Очолював страйкарів Захар Степанович Дмитрик, матрос, що прибув ізБалтійського флоту у відпустку. Страйкували селяни. Свою непокору вони виявлялитим, що вирубували панський ліс, розгромили маєток. Граф частково задовольняєпотреби селян. Але повстання потерпіло поразки. Графські володіння налічували828 десятин землі, а у церкви – 90.
В 1914 р. страйкували жінки, чоловікияких були забрані на війну. Вони вимагали хліба і палива.
На початку червня 1915 р.застрайкували наймити – страйкарі. Вони вимагали якісного харчування,підвищення зарплати. Страйк продовжувався два тижні. Управитель маєткомпідвищив оплату праці, але зачинщики страйку, в тому числі місцеві селяни, булизвільнені з роботи.
На початку березня 1917 р. робітникизалізничної станції Вапнярка принесли в село звістку про повалення царизму.
В кінці 1917р. в селі відбувся мітинг,на якому прибулі в село матроси розповіли про жовтневу революцію і продирективи – Землю і Мир. [3, с. 643]
Взимку 1918 р. в Тиманівцістворюється волосний Ревком на чолі з Йосипом Шестопальком. Ревком до кінцялютого місяця розподілив між селянами поміщицьку і церковну землі.
1918 р. Тиманівку захопили австро — угорці і німці. Відновилися старі порядки в селі.
Влітку 1919 р. в село ввірвалисяпетлюрівці, восени 1919 – денікінці. В січні село звільнила бригада Г.Котовського. Відновлюється робота ревкому, організовується навчання в школі.Роботою ревкому керував Степан Никандрович Вовк
В квітні 1920 р. в село вступилиполяки. Активісти села створили групу червоних партизанів.
В червні 1920 р. війська 14 – Ізвільнили Тиманівку. В селі була відновлена радянська влада.
В 1921 р. в січні було створенопарторганізацію, її вожаком був Сільницький Данило.
В 1922 р. почав роботу сільськиймедичний пункт, а через два роки в колишньому графському маєтку відкриваєтьсясанаторій.
У 1924 р. у селі відкрито поштове відділення.
25 жовтня 1924 р. було створеносільськогосподарську артіль „Червоний Жовтень” – це перше соціалістичневиробниче об’єднання селян Тиманівки. Очолив артіль Захар Степанович Дмитрик.
У травні 1925 р. з ініціативижінделегаток і з допомогою держави відбулося урочисте відкриття дитячих ясел,яким надано ім’я Н. К. Крупської.
Медицинська амбулаторія в Ти манівцівідкрита в 1926 р. А ще раніше в 1925 р. було відкрито консультацію матері йдитини. В цьому ж році запрацювала жіноча консультація [3, с. 645]
В грудні 1928 р. головою артіліколгоспники обрали комуніста Пилипа Желюка. Він 48 років очолював колгосп з„Комінтерном”. А в 1951р. з „Паризькою комуною” було перейменовано ім. Суворова. З 1976 р. колгоспносить ім’я двічі Героя Соціалістичної Праці П.О. Желюка.
Голод 1932 – 1933 рр. зачепивТиманівку порівняно мало. П.О. Желюк особисто організував харчування працюючихна роботі. Дітей харчували тричі на день. Під час голоду померло 15 чоловік.
Люди з надією потяглося до свогоголови. І П. О. Желюк не підвів сподівань односельчан. Тиманівка однією зперших в області стає на рейки нових технологій в рослинництві і тваринництві.Колгосп перетворюється в потужне механізоване господарство з прибутковимтваринництвом, рослинництвом, стає оазисом добробуту і соціальногоблагополуччя. Виростають сучасні ферми, прокладаються дороги з твердимпокриттям. Вводиться чекова система внутрішньоколгоспних розрахунків,запроваджується грошова оплата праці колгоспників, хоча скрізь ще фігуруютьтрудодні.
Є своя сторінка і розкуркулення села.
Куркулі, куркульство,розкуркулення… Такі поняття нам відомі з історії. Селяни – трударі, працювалина землі, вирощували добрі врожаї, працювали великими сім’ями, а жили в однійхаті 2 — 3 покоління і було дорослих 5 — 6 чоловік. Їх почали обкладатиподатками: спочатку половину врожаю потрібно було віддати, а потім – весь. Тацього виявилось замало – треба ще й майно, худобу забрати, а самих людейвиселити, депортувати в Сибір, на Урал, на Колиму… Як ворогів народу.
Чорним крилом розкуркулення накрило ітиманівських господарів, завдало неповторного удару селянству. Забиралося все зхати: одяг, начиння, врожаї, худобу. Це вважається економічним пограбуванням іпорушенням прав селян, які нікого не наймаючи, заробляли все добро кров’ю іпотом, а залишились нізчим. Під керівництвом влади, ці дії чинилисьодносельчанами. Історія імен керівників розкуркулення з етичних міркувань невказує, тому що залишились їх діти, внуки, правнуки, з яких дехто навіть нездогадується про роль їхніх родичів в історії.
1932 – 1933 рр. в Тиманівці зруйнували однуцеркву (Тиманівську) повністю, а в другій (Липівській) збили хрести, купола ідзвіницю. Сама будівля залишилася, хоч внутрішнє обладнання, все булопограбоване. 1942 р. при Руминах діяльність церкви була відновлена. Батюшка бувстаренький і дуже благородний, люди дуже вірили йому. Після його смерті вТиманівку прислали попа, який відзначився пиятикою і аморальністю. Зв’язався знаймичкою своєю, кинув дружину з сином і виїхав з села. Тож і не дивно, що втакий саме час дуже легко було закрити церкву. Вона була гарно оформлена зсильною дзвіницею. В церкві співав чудовий хор. Але в 60-х роках церковне майнопограбували, саму церкву розвалили. Зараз від неї залишилися сліди фундаменту.
Фельдшерсько — акушерський пункт вТиманівці було відкрито в 1935 р. В 1936 р. при допомозі правління колгоспубуло відкрито родильний будинок ( перше в області і районі село) на 5 ліжок.Обслуговування і харчування породіть проводилось за рахунок за рахунокколгоспу. Була виділена спеціально завідуюча родильним будинком.
Протягом 1935 – 1936 рр. У Тиманівціпобудовано двоповерхове приміщення для середньої школи.
1936 – 1938 рр. побудували цеглянийкорівник на 300 корів, гараж для автомобілів, ремонтували санаторські будівлі,школи, лікарні.
В 1938 р. рішенням Тульчинськоговиконавчого комітету в Тиманівці відкрито дільничу лікарню і призначено лікарядля обслуговування населення сіл Тиманівка, Липівка, Дранка, Одая. Така системамедичного обслуговування існувала до початку Великої Вітчизняної війни (1941року).
22 липня 1941 р. в Тиманівку вступилинімецько — ромунські війська. З перших днів війни в Тиманівці створенопартизанське підпілля, керівником якого обрали молодого юнака Кокошко ЯковаСеменовича. Тиманівська підпільна група створила продовольчу базу в лісі,збирали зброю, писали і розповсюджували листівки, допомагали армії визволятирідну землю.
15 березня 1944р. Тиманівка булазвільнена від окупантів підрозділами 35 гвардійського стрілкового корпусу.
20 березня 1944 р. була відновлена івідкрита дільнича лікарня, а заодно і родильний будинок.
Навчання в школі розпочалося 1 квітня1944 р. У 8 -10 клас ходили учні із сусідніх сіл. Поступово повертались з війнивчителі, навчання набувало обертів. Село швидко відновлювалось у післявоєннийперіод.
1946 — 1948 рр. було відремонтованоцегельний завод, млин, олійню, підвали та сховища. Проведено ремонт будівельсанаторію, школи, контори колгоспу, та інших будівель. Також буловідремонтовано будинок для відкриття музею Суворова.
1949 р. відремонтували суворовськікриниці, а також встановили обеліск.
Після війни в Тиманівці стало однеукрупнене господарство: колгосп ім. Суворова.
1950 р. побудовано конюшню. Збудованопостамент для пам’ятника Суворову.
Одним з перших в області колгосп ставна шлях спеціалізації у розвитку тваринництва. 1962 р. на основівисокопродуктивних симентальських корів. Які з’явились тут ще в 1954 р.,створено ферму, що вирощувала молодняк для колгоспів усього району. [3, с. 647]
На базі артілі у 1962 – 1965 рр.Працювала обласна школа підготовки керівних колгоспних кадрів. Досягненняпередового колгоспу узагальнено в хронікально – документальному фільмі „Мільйонскладається з копійки”.
У 1966 р. тут відкрито новий будиноккультури з великим залом на 500 місць при ньому працюють хоровий, танцювальний,музичний і драматичний самодіяльні гуртки, що налічують близько 200 учасників.Сільському хору присвоєно звання народного. [ 3, с. 648 ]
До послуг трудящих 15 торговельнихзакладів, побутовий комбінат, у якому була кравецька і шевська майстерні,фотоательє, перукарня, лазня. У 1968 р. на колгоспні кошти збудованохлібозавод, який працює й дотепер. Частина вулиць тротуарів вимощена твердимпокриттям, озеленена. П’ять доріг, що ведуть до села, обсаджені фруктовими деревами.Першу фруктову алею закладено ще на початку 30 – х років. У 60 – х рокахпобудовано шосейну дорогу Тиманівка – Вапнярка.
Тиманівці пишається історію свогосела, пов’язаною з героїчною боротьбою за щастя, свободу і владу трудящих.Протягом післявоєнного часу вони створили три музеї.
Невдовзі після закінчення ВеликоїВітчизняної війни колгоспники села Тиманівка підготовлюючи ділянку підфруктовий сад, натрапили на чималий арсенал зброї — стару кременево — пороховугвинтівку, багнети, ядра, підкови тощо. Ці знахідки наштовхнули місцевихентузіастів на думку створити в селі музей Олександра Суворова. Восени 1947 р.в будинку, де в свій час жив і працював О. В. Суворов, заснували музей, в якомуналічувалось близько 800 експонатів.[ 3, с. 469] Експозицію музею в основномузібрали з подарунків історичних музеїв колишнього Радянського Союзу. Є туткниги з будинку Суворова, фотографії членів родини фельдмаршала, різноманітнідокументи, зброя, солдатські мундири. Проте найціннішим музейним експонатомдиректор Любов Варварук називає особисті книги Олександра Васильовича зпідписом власника. Особливу увагу під час екскурсії завжди звертають на один ізпортретів полководця — пензля австрійського художника Крейсерберга. Річ у тім,що Олександр Васильович був далеко не красень, тож художники всіляко намагалисянадати його обличчю більшої привабливості. І тільки Крейсерберг зобразивСуворова правдиво. Це другий народний музей в Україні. Ще один діє в ІзмаїліОдеської області.
На початку 60 — х років почалосьзбирання експонатів для місцевого художнього музею. Тиманівчанам допомагалаСпілка художників України, Харківський художній інститут, Львівське художнєучилище, Ленінградське вище художньо-промислове училище ім… Мухіної, дирекціяхудожніх виставок України, Вінницький обласний будинок народної творчості.Чимало своїх творів подарували музею українські метці В. Г. Непийпиво, О. О.Мельничук, ленінградські художники М. І. Іванов, і Ю. М. Титов, скульптор Д. П.Попович. Музей відкрито в грудні 1963 р., йому присвячено ім’я Т. Г. Шевченка.У 6 кімнатах експонується понад 300 творів живопису, графіки, скульптури,декоративно — ужиткового мистецтва.
І нарешті у 2 великих кімнатахбудинку культури 1966 року відкрито музей історії села та колгоспу, а зараз вінрозташований саме в тому будинку, де понад сорок років працював П. О. Желюк.Його робочий кабінет збережено в первісному виді: стіл, за яким збиралосяколгоспне керівництво, шафа з книгами, особисті речі, портрет Леніна на стіні…Інші кімнати будівлі, яка через деякий час і сама претендуватиме на статуспам’ятки історії, бо збудована 1912 р. для канцелярії власника села графаШереметьєва, відведено під експозицію, що розповідає про славне минулеТиманівки. [3, с. 649]
Скільки відвідувачів побувало втиманівських музеях з часу їх утворення, мабуть, не скаже ніхто. Статистикарадянських часів констатує 50 тис. осіб на рік. В усякому разі тільки музейСуворова відвідали делегації зі 120 країн світу. Про це свідчать записи увелетенській книзі відгуків, подарованій цьому закладові в 1947 р.Ленінградським музеєм О. Суворова. Для нових записів у ній залишилося вже дужемало місця, тож треба буде починати нову. Віриться, що і вона буде заповнена…
А село справді було багате — йогоколишні господарі володіли цегельним, пивоварним, спиртовим заводами, тожзразки їхніх виробів збереглися й до наших днів.
Чудові досягнення села в економіці,культурі, освіті, в зростанні добробуту і духовному збагаченні його людей – ценасамперед, наслідок наполегливості і натхненної праці.
2. Топоніміка
В моєму рідному селі і по за йогомежами є багато мальовничих куточків, які милують око кожного хто приїжджає донього.
В кожному населеному пункті є місцяякі шануються всіма жителями і про які розповідають різні цікаві історії талегенди. Дуже часто такі розповіді можна почути від старожилів. Деякі людинавіть не здогадуються про походження назви свого місце — проживання. Тому вмоїй роботі я досліджувала топонімічні особливості свого населеного пункту.
Існує легенда пов’язана з назвою селаТиманівка. За народними переказами з самого початку воно мало назву„Туманівка”. Це через те, що ранками над долинами, ставками та й саме силокуталося в легкі тумани і туманчики. Вони як хмари пропливали над селом, ізникали далеко над луками, коли піднімалося сонечко. Але в одному важливомудокументі в назві Туманівка було частково стерто хвостик букви „у” і з тих пірсело носить назву „Тиманівка”.
Все в житті має свою назву. Так ілюди, за час розвитку села, давали назву своїм лісам, водоймам, полям, вулицям.
Так перші поселенці на вулицяхзалишали свої назви „Олексіївка” від Олекси, „Кирилівка” від Кирила, „Буєлівка”від Буєла. Велика частина села носить назву Липівка. Колись на цій територіїсела росло багато лип, їх вирізали і потім з них в сусідньому населеному пунктіробили дранці, якими згодом накривали хати. Це село і до сьогодні носить назву„Дранка”.
В селі є „Палацова гора”, таку назву вона одержала від графського палацуграфа Шеремєтьєва. Цей палац зберігся до нашого часу, навколо нього розкинувсяпарк з віковічними деревами.
На південній частині села є горби,від цього і носить ця частина назву „Горанка”. Між „Горанкою” і „Палацовоюгорою” розташувався видолинок, який носить назву „Яр”
В селі на місці колишньої панськоїґуральні, де був панський спиртовий завод, росте сосновий лісок. Це місце вселі називають „Гуральня”. Чим ціниться у наш час „Ґуральня”, то це тим, що тутє велика криниця. З цього джерела беруть цілющу воду і продають її. Аназивається ця вода „Шереметьєвська”.
З північного боку селу, теж навидолинку протікає маленька річечка – „Копійка”. Це місце і долина і ставочки (їх аж два ) і поля називаються „Закопієвське”.
Через село, сполучаючи два ставки,протікає річка „Козариха”. Один із ставків носить назву „Лисий”. Мабуть черезте, що на ньому не росло ніяких очеретів, а був він чистим і росло по воді білелатаття. А інший ставок називається „Тиманівський”, тому що розташований вцентрі села.
На захід від села колись робилибалки. Від цього частина села яка до них прилягає, носить назву „Балки”. Поля,які розкинулись нижче від балок, носять назву „За Рудкою”. Це через те, що зджерел витікають маленькі струмочки, вони не впадають ні в які річечки іутворюють болітця ( так звані „родовища”). От від цього пішла назва „Рудка”.
Далі на захід від села ростуть ліси.Багатьом знайомий ліс „Три криниці”. А носить цей ліс таку назву тому, що О. В.Суворов, перебуваючи в Тиманівці писав свою книгу „Наука перемагати”. Солдатийого і викопали неподалік від села, в лісі, три криниці. Там ще й досі ростутьдва старих „Суворівських” дуби віком понад 250 років.
На північний захід від села ростеліс, який носить назву „Хутір”. В давнину біля нього люди побудували три хати.Дожили вони в них свого віка, і так нічого крім назви не залишилося.
В Тиманівці є і такі місця якішануються усіма жителями, це пам’ятник загиблим воїнам односельчанам якізагинули під час Великої Вітчизняної війни. 465 чоловіків залишили свої родиниі більше ніколи не повернулись до них. Пам’ятник було відкрито в 1985 році, начесть сорокаріччя перемоги над військами фашистами. Перед музеєм О. Суворовависочіє пам’ятна стела на честь воїнам які загинули визволяючи Тиманівку відфашистських загарбників. Біля пам’ятника височіє рука воїна, що тримає факелвічного вогню, також тут розташована братська могила в якій поховані воїни –односельчани. В цьому ж місці був похований П. О. Желюк та перший головаколгоспу Шестопалько. До цих пам’ятників, на всі свята, жителі покладають квітита з великою пошаною ставляться до них.
Є в нашому селі криниці, які маютьсвою назву. Поблизу будинку П. О. Желюка є поляна, яка називається „Бузник” іпритікає тут струмочок від криниці, яка називається „Желюкова”, вода в нійнадзвичайно чиста та смачна. В долині є ще одна криниця, яка носить назву„Парахонькова”, а викопав її колись, ще дуже давно чоловік на прізвищеПарахонька. До цієї криниці сходились люди з усієї Горанки, тому що там води небуло.
Біля Шереметєвського парку, є ще однедуже цілюще джерельце, люди беруть з нього воду, щоб лікувати нею різні недуги.
Умоєму краї легенди про чарівні скарби не відомі, але з розповідей літніх людей,я дізналась про ще один не менш цікавий факт: стало відомо що біля Липівськоїцеркви було поховано багато шанованих людей, зокрема священики та князьОлександр Бахметєв Протасов. І після того як в 60х роках церква була повністюрозвалена, люди вирішили, що в могилі князя повинні знаходитись родинні скарби.Та коли відсунули бетонну плиту то побачили, що тіло князя ніби щойно поховане,він лежав у мундирі, та ніяких цінностей біля нього не було, а тіло розсипалосьпрахом за лічені хвилини. Люди намагались відчинити інші поховання, але незмогли зрушити з місця бетонні плити. Тому досі не відомо чи є цінності в цихмогилах. На даний час на цьому місці будується нова церква і огороджуєтьсятериторія поховань.
В селі ніхто не пам’ятає про підземніходи, тому на мою думку їх і не було.
Щоб викликати дощ, на час коли булазасуха, люди ходили до джерел і криниць та чистили їх промовляючи слова „Іди,іди дощику, зварю тобі борщику у новому горщику. Тобі каша мені борщ, щоб ішоввеликий дощ”. Після цих дій завжди, через декілька днів починався дощ.
На старому кладовищі є курганнасипаний з могил наших предків, біля нього стоїть пам’ятна колона на якійвисить дзвін. Ця увіковічена колона символізує вічну пам’ять про наших предківякі будували Тиманівку і робили все можливе для її процвітання.
З плином часу все змінюється, так ідеякі вулиці в Тиманівці перейменували. Колись була вулиця „Садова” на нійросло багато плодових дерев, але згодом стала носити назву „ Желюка” на честьП. О. Желюка, двічі героя Соціалістичної Праці, а також голови колгоспу ім.Суворова. Вулиця „Горянська” була названа „Шестопалька” на честь першогоТиманівського голови колгоспу. Також була вулиця „Нижня” яка стала носити назву„Чапаєва”.
В моєму селі є ще дуже багато місцьпро які люди почали забувати історії їх давно втрачені.
Висновок
У своїй науково-дослідній роботі ядослідила історію та топоніміку села Тиманівки Тульчинського району Вінницькоїобласті.
В історії я описала тиманівку відсамого її заснування в 1606 році до теперішнього часу. У своїй роботі явідобразила всі етапи розвитку села. І відмітила, що Тиманівка багата своїмісторичним минулим. Село стрімко розвивалося і росло. І хоч селянам довелось багатопережити, та вони все рівно не опускали руки до низу та йшли в перед. Тиманівказавжди прославлялась своїми знаменитими людьми. Ще починаючи з князяЧетвертинського, який проживав в нашому селі і володів маєтком „Тиманівка”,згодом палац перейшов до рук іншого правителя, генерал-губернатора Поділля,Бахметєва. Проживав у нашому мальовничому селі й інженер-будівельник за фахомВолодимир Толь. Та останнім володарем маєтку був граф Шереметьєв. Ще й досівисочіє в селі царський будинок в якому колись проживали визначні постаті дляісторії. Але це ще не всі знамениті люди які жили в Ти манівці. В 1796 – 1797роках в село приїздив генерал фельдмаршал О.В. Суворов. За собою він залишивбагато згадок, які й до тепер приваблюють туристів.
Великий внесок в розвиток села зробивП.О.Желюк, на його честь в Ти манівці названо вулицю та криницю, в центрівисочіє його пам’ятник до якого люди що свята покладають квіти. Його внесок врозвиток села є дійсно дуже вагомим. Саме завдяки цій людині Тиманівка стала нашлях процвітання та злету.
Також почесне місце в нашому селізаймають три музеї – Історії села та колгоспу, Художній ім. Т.Г. Шевченка, тамузей О.В. Суворова. Про них в свій час писали в багатьох газетах та книжках,сотні туристів приїжджали на екскурсії по музеях.
І по сьогоднішній деньсело не занепадає, в ньому працює лікарня та школа. В сільському будинкукультури проводяться різні культурні програми та сільські збори. В селі що місяцявипускається газета під назвою „Тиманівські вісті”. Працюють різні розважальнізаклади.
Топонімічної інформації нажаль дужемало, тому що залишилось зовсім не багато людей які пам’ятають і знають історіюта походження назв різних місць в селі та по за його межами. Проте інформаціяяка збереглась є дуже цікавою. За час своїх досліджень, я дізналась дуже багатоцікавої інформації про яку раніше не доводилось чути. Дізналась звідки пішлиназви різних кутків в селі, чому саме такі назви мають ставки в і поля позамежами Тманівки.
Загалом Тиманівка багата своєючудовою природою, прикрасою села є велика кількість дерев та квітників якіростуть в центрі. В ньому протікає річка Козариха з якої утворилось дваставочка. Один в центрі села так і називається Тиманівський, інший Лисий.
Люди в селі вирізняються своєюпрацьовитістю та добротою. Вони окультурюють Тиманівку і не дозволяють їйзанепасти.
Село назавжди залишиться рідним іблизьким моєму серцю, адже тут я народилась і тут промайнули кращі роки могожиття. Я ніколи не забуду природи яка мене оточувала – поля, сади, гаї, співсоловейка під вікном. Будучи маленькою я разом зі своїми друзями гуляли попарку біля маєтку і уявляли як пан Шереметьєв їздить на бричці по алеях своїхволодінь та розкидає свої підданим мідні гроші. Біля палацу ростуть чудовіквіти та дерева. Перед фасадом маєтку розкинувся розкішний фонтан, в якомуплавають різні рибки.
Ця вся краса назавжди закарбувалась вмоїй пам’яті. І я ніколи не забуду цих чудових моментів свого життя, адже тутживуть мої рідні та близькі. А хіба можна забувати про своє коріння.
Не дарма кажуть, що „людина безминулого, не може мати свого майбутнього”.
Тому я завжди буду цікавитись долеюсвоєї маленької Батьківщини, і не цуратися її не забувати історію, цінуватизвичаї та обряди, берегти пам’ятки і шанувати святі місця.
Використана література
1.Баженова Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ– ХХ століття. – К – П., 1993. – 479 с.
2.Вінничина фольклорна ( довідник ). – В., 2004. – 1000 с.
3.Орлов В. М. Історія міст і сіл УРСР в 26 томах Вінницькаобласть. – К., 1978.
4.Н. Козак, І. Яремчук Три музеї села Тиманівка. – Одеса„Маяк” – 1987.
5. Липа О.Л. Федоренко А. П. Заповідники природи УкраїниРеєстр довідник. К., „ Урожай”, 1969.
6. Запис 22 грудня 2007 року від Бугай Ольги Ананіївни 1943р. н. Жительки с. Тиманівки.