Кераміка
кераміка гончарський
Багатігончарськими глинами надра України. Вони досить рівномірно розташовані майже повсій території республіки. Споконвіку ними користувались майстри народноїкераміки. Мистецтво паленої глини акумулювало творчий досвід поколінь. Кожнаепоха залишала нам шедеври, які хвилюють естетичною насолодою, виявом людськоїтворчості за законами краси. Тут і вишукані релігійні орнаменти неолітичноїкераміки, і неповторні за формами та розписами витвори так званої мальованоїтрипільської кераміки епохи міді, і різноманітність граціозних форм епохибронзи. Тут і рельєфна орнаментика епохи заліза, шедеври ранньослов'янськоїкераміки з її витонченими формами і таємною семантикою малюнків, і досвід узастосуванні кераміки для потреб монументального мистецтва епохи КиївськоїРусі.
Українськесередньовіччя позначене такими важливими технологічними нововведеннями, якзастосування ножного гончарського круга, зародження складної системи підполивнихрозписів, виробництво кахлів з багатою системою рельєфного та кольоровогооформлення.
Цяспадщина традиційних форм, незліченність орнаментів, пластичних та кольоровихзасобів, надбання народної скульптури, а в цілому — система творчих методів, позначених«духом ремесла»,— все це було сприйняте,використане і збагачене у творчості сільських гончарів XIX та XX ст., виявленої у відомих осередках, в досягненнях уславленихмитців нашого часу.
Виробництвосучасної народної кераміки визначають традиційність з притаманною їй системоюхудожніх образів, а також індивідуальність пошуків у межах збереження локальнихтворчих канонів. Ці ознаки характерні як для тих майстрів, що працюють на виробництвахнародних художніх промислів та заводах художньої кераміки, так і тих, що займаютьсякерамікою індивідуально, інколи на базі організованих виробництв. Якщо першаформа діяльності розрахована на масове тиражування зразків традиційної керамікидекоративно-ужиткового характеру, то окремі майстри забезпечують малосерійнийвипуск керамічних виробів. Тому індивідуальна діяльність, хоч кількісно інезначна, залишається важливим фактором у справі розвитку цього виду народногомистецтва.
Внаші дні існують десятки осередків, де з'являються не тільки ужиткові предмети,а й речі високого художнього звучання, їх автори — неодмінні учасники обласних, республіканських та всесоюзниххудожніх виставок, закордонних конкурсів, ярмарок.
Угончарських селах побутують різні за технологією та художніми ознаками видикераміки: неполив'яна — природного кольору та сіра — димлена, пов'язана з відновлюючим(безкиспевим) випалом. У багатьох осередках звертаються до під-поливнихангобних розписів, які характерні і для всіх сучасних майолікових виробництвреспубліки. Популярною залишилась і керамічна пластика — іграшка та скульптура.
Середсучасних українських гончарів найчисленнішу групу становлять ті, хто займаєтьсявиготовленням традиційного неполив'яного посуду та деяких видів декоративно-ужитковихвиробів, випалюваних у звичайному окислюючому вогні, де глина набуває природнихбарв — від ясно-жовтої, рожевої до оранжевої і цеглясто-червоної. Ці виробимають специфічні художні якості: стриманий колорит, вишуканість силуету.Глечики, дзбанки, вузькогорлі посудини, горщечки для квітів у своїх формахмають багато локальних відмінностей — від видовжених на Лівобережжі до присадкуватих на Поліссі й Прикарпатті.Вироби ці здебільшого розписані кольоровими глинами (ангобами), які майстри самі готуютьз місцевих глин. Це біла «побілка», червона «червінка» та руда «описка», які врідкому стані накладаються при обертанні сирого предмета на крузі переважно задопомогою пір'їнки.
Мальовничістюкомпозиції славляться твори с. Адамівка (на Хмельниччині), вкритіорнаментальними смугами і площинами із зображенням квітів, птахів та: шірііі,які створюють О. Я. Пиріжок, І. О. Наглій, Ф. М. Матущак. Геометризованіорнаментальні смуги прикрашають посуд і миски, які відзначав стримана краса,вивірена досвідом поколінь гончарів цього осередку.
Рудою«опискою» прикрашають неполив'япі вироби також в центрах, де переважай підноливнатехніка,— в селах Оціниш, Васильків,Дибинці, Вільхівка. Традиційний вид неполив’яних виробів — сіра (сива, накурена, чорна, димлена)кераміка. У першій полонині XX ст. їївиробляли більш як у 30 осередках. Нині вона створюється в окремих селахЧернівецької, Івано-Франківської, Житомирської, Київської, Сумської,Львівської, Волинської областей. Система випалу сірої кераміки не допускаєкольорових розписів, її орнаментика — тональна або рельєфна. Характерними лише для сірої кераміки с «лиско пані» орнаменти, що виводятьсятвердим предметом на підсушених стінках. Широкі смуги, риски, спіралі, решіткивільною канвою вкривають усю поверхню виробу і n залежності від кута освітлення стаютьабо світлішими, або темпі-шини.
Провіднімайстри цього виду розпису — І. М. Каченюк та С. О. Назаренко з с. Царівка (Житомирщина),В. І. Архимович та В. В. Бакусевич з с. Гавареччина (Львівщина). Найяскравішеце мистецтво виявляється у діяльності гончарів з с. Коболчин (Чернівецькаобл.), де І. Мазур та інші створюють сиві миски, банки, глечики, гладуни,горщики, ринки, макітри, квіткарі, «гаваноси» — великі горщики з двома ручкамиабо без них, свищики, які десятками тисяч викопуються щорічно на замовленняХудожнього фонду У PCP ізгодом знаходять збут у нашій країні і за рубежем.
Дляполив'яної кераміки України властиві різні види декоративного розпису — фляндрівка,ріжкування, ритування, а також прикраси, виконані в техніці урізу — сграфіто.
Фляндрування— давній видрозпису, органічної для глини як матеріалу. Це розпис рідкими кольоровимиглинами з наступним розтягуванням у рідкому стані зараз побутує в кількохосередках. В. К. Білоокий та M. P. Червоняк з м. Смотрич Хмельницької обл.— автори мисок півкулястоїформи, на білому тлі яких вирізняються смуги й кривулі, гілки та птахи, великій малі краплі, виведені рудою глинкою, обриси яких збагачуються вільнимимазками яскраво-зеленої фарби (окису міді).
Мискицентральних і східних областей України мають червоне тло. Їх виготовляють і вБубнівці на Вінниччині, де Ф. Г. Міщенко, «накрутивши» мисок, бере в руки «ріжок»і на стінках, вкритих не стужавілою, ще рідкою «червінкою», білою, зеленою тарудою глинами, накладає «смужки», «опускання», «капанки», малює «хмелики»,«сосонки»; і в Головківці на Черкащині, де У.Т. Кравець, І.З. Атамась, Л.Л.Суржко досягають особливої сили у вишуканих орнаментальних віночках, які вониконцентрично розміщують на вишневому тлі глибоких мисок.
Інодідо цієї техніки звертаються майстри Постав-Муки та Опішні на Полтавщині.
Середсучасних керамічних виробництв лише на Васильківському майоліковому заводішироко застосовують фляндровані розписи.
Поширенимі досить давнім видом підполивного розпису є ріжкування техніка розписурізнобарвними глинками по підсушеній поверхні, коли контур майбутніх малюнківвиводиться однією фарбою —білою на червономутлі або рудою — на білому. Потім іде розписіншими кольоровими глинками, здебільшого зеленою та червоною. Предметвипалюється, потім вкривається прозорою свинцевою поливою і вдруге випалюються.
Багатітрадиції декоративного малювання зберігаються в осередках Наддніпрянщини,зокрема в творчості митців с. Дибинці та м. Васильків на Київщині, м. Капів тас. Гнилець на Черкащині. Твори М.І. Тарасенка, В.К. Масюка виділяються соковитимирозписами — рядками концентричних геометричних орнаментів та рослинних мотивів,розміщених на стійках куманців, глеків, макітер, кухлів.
Виразні,класично стримані розписи притаманні мискам Васильківського гончара 10. M. Козленка, прикрашеним стрункими рядками геометризованих листків,кучерів, квітів. Гнучкі малюнки відзначають темно-червоні миски, що їх створють:Д. О. Косяченко з с. Гнилець на Черкащині. Широким рухом виводить він рослини,великі квіти, гілки, на яких розмістилися птахи, грона винограду, рядки завитків.
Ум. Миколаєві (на Львівщині) М. Кононнельник та М. Чанля розмальовують червонімиски та дзбанки рядками геометричних візерунків, викопаних білою та зеленоюглинками.
Павідміну від лінійно-графічних розписів названих осередків, для яких неодмінним с контур, серед гончарів Закарпаття поширенийрозпис кольоровими глинками, що накладаються широким пензлем, без попередньогообконтурювання мотивів.
Ріжкованийрозпис застосовується на всіх майолікових виробництвах, які працюють в руслінародних традицій, їх продукція становить основну частішу створюваної піші в республіціхудожньої кераміки.
Сприятливіумови длястимулювання індивідуальної художньої творчості існують в системі виробництв Художньогофонду УРСР, де народний майстер має право створюватизразки для тиражування.
Найбільшехудожньої кераміки постачають керамічні виробництва Міністерства місцевоїпромисловості УРСР.
Унікальнимявищем сучасної художньої промисловості є Васильківський завод. Він — зразоктого, як в умовах великого індустріального виробництва можна зберігати ірозвивати традиції місце кого народного мистецтва. Головний художник М. І. Денисенко, художники
В.В. і Н.Ю. Протор’єви, постійно вивчаючиспадщину гончарства Київщини, створюють зразки призначені до тиражування.
ДосвідВасилькова переймає і намагається розвивати Берегівський майоліковий завод.Керамічний цех Художпрому в Косові випускає цікаві декоративно-побутовіпредмети — «вишняки», дзбанки, миски, квітниці, темно-червоні стінки якихвкриті великими квітами, рисками білого, жовтого та зеленого кольорів.
Істотнізрушення в плані стимулювання творчості майстрів спостерігаються на фабриці«Художній керамік» в Опішпі. Це пов'язано з художньо-педагогічною діяльністю П.О.Ганжі, який протягом 1968—1972 pp. працював головним художником підприємства, де виховав групу майстрівуславленої нині керамічної скульптури.
Сучаснаопішся відома вжитково-декоративним посудом, іграшками, це глечики, макітри, горщики,квітниці, вази, барила, кухлі, миски та полумиски, де на білому або червономутлі зображені рослинні орнаменти, що смугами, жмутками або витками (кучерями)завершують форму предмета. Часто серед цієї флори промайне пташка або звірятко.Розписом займаються десятки рисувальниць, провідною майстринею вважається З.П. Липник. Вона учасниця багатьохвиставок народного мистецтва, нагороджена дипломами та медалями, виростилабагатьох учнів. За останні роки в Опішпі почали випускати великі вази,декоративні полумиски та скульптуру, прикрашені ліпними орнаментами, що їхстворюють М. І. Китриш, В. О. Омельченко, І. Л. Білик, Т. Й. Демченко та і її.Ці вироби мають ясно-жовтий черепок, вони суцільно обливаються поливамизеленого або золотаво-рудого кольорів.
І.Л. Білик — талановитий скульпторсучасної Опішпі, оригінальний темпераментний митець, стиль якого чітковиявляється в усіх його творах: левах, конях, баранцях, групових композиціях.Створений ним «Хор левів», що складається з восьми окремих фігур, дозволивговорити про нього як про митця, здатного бачити образ майбутнього твору,митця, наділеного неповторними рисами власного світогляду, з притаманними лишейому формами, барвами, символікою. Його левам, коням властива динаміка ліній,гармонія форми, напружена міцність шиї, лан, декоративність грипи, хвоста-ручки.
Не менш оригінальні і твори Г.Н. Пошевайла. Його леви суворіші, їх силуети більш стримані, постаті меншдекоративні. Ці митці — прості і мудрі філософії n своему красивому ремеслі, вони ішли підпростого горщика до найскладнішого декоративного посуду.
Яскравийі оригінальним явищемсучасної української керамічної пластики є творчість опішнянської майстрині О.Ф. Селюченко, здібної учениці своєї матері — Євдокії Селюченко, відомої мініатюрними іграшками-свищиками у виглядітрадиційних коників, баранців, пташечок, «баринь». На підміну від матері, творидочки більших розмірів, але їх визначає неповторна образна мова, творчасвоєрідність нового для Опішні, створеного нею жанру «народної статуетки». Вних упевнено поєднуються дві концепції — лаконізм традиційної іграшки n оптимальним виявленням пластично-декоративнихякостей глини, що наприкінці XIX ст. яскраво втілилось у творчості відомого майстра народної скульптури Опішні— Остапа Ночовника. На нечисленних збережених його творах можна спостерігати,як глина в руках творця «пливе», як пружки, пластинки декоративно укладаються на скульптурах, свічниках,декоративних посудинах. Ця вільна мова матеріалу притаманна й О. Селіоченко,яка влила в слухняну глину ще й палкий вогонь власних емоцій. Ось чому створенінею чорти експресивно промовисті, її скульптурки, прикрашені широкимикольоровими розписами, не тільки продовжили, а й розвинули традиції іграшки іскульптури давньої Опішні.
Неменш яскравим зразком творчої та педагогічної праці г. діяльність Г. М. Когут,яка працює старшим художником на керамічній фабриці у м. Хуст Закарпатськоїобл. Розквіт цього осередку зумовлений також діяльністю групи художників —автолів і виконавців наборів для вареників, чанних та питних наборів,статуеток-сувенірів та декоративних пластів, виритих характерними дляЗакарпаття великими мазками білого, рудого чи зеленого кольорів, що укладаютьсяв гнучкі рослинні мотиви на червоних або світлих поверхнях виробів.
Ритованакераміка створюється нині в Косові, де діють два керамічних цехи. Однепідприємство належить до Івано-Франківських художньо-виробничих майстереньХудожнього фонду УРСР і випускає кераміку невеликими тиражами, зразки для якоїстворюють і дипломовані митці, і народні майстри. В цьому цеху роблять вази, вазочки,підвазонники, миски, полумиски, свічники, попільниці,статуетки. Більшість виробів має рясні розписи, в яких домінує рослиннаорнаментика, серед якої можна помітити птахів, оленів, навіть людські постаті.Друге виробництво — керамічний цех косівського виробничо-художнього об'єднання «Гуцульщипа».Тут поряд з традиційною ритовіаною керамікою роблять згадувані «вишняки».
Характерноюлише для майстрів Закарпатської обл. с техніка «урізу». На стінках сирого виробу, облитого чорноюглинкою, зрізується ножем верхній шар і оголюється сира глина, яка після випалудає жовто-рожевий черепок. Створені контури орнаментів заповнюються білою,зеленою та червоною глинками, вкриваються прозорою поливою — і за один випал вироби готові.
Глибокатрадиційність та пластична виразність характеризує вузькогорлі «корчаги»,дзбанки для пива — «пивники», горщики, глечики,кухлі, які створюють майстри Вільхівки — M. Я.Галас, В. І. Газдик, І. М. Галас. Подібні зразки продукує і керамічний цехІршавського промкомбінату, де роблять невеликі, мальовані в техніці ріжкуваннядекоративні мисочки, що ними населення Закарпаття любить прикрашати стіни.
Виставкиостаннього десятиріччя свідчать про вагомі здобутки української народноїкераміки, що виявились у керамічній пластиці.