План
1. Зародження найпростішихтанцювальних форм.
2. Танці раннього Середньовіччя.
3. Танці пізнього Середньовіччя
4. Побутові танці середньовіччя.
Всередні століття з'являється ряд найпростіших танцювальних форм, які,розвиваючись і видозмінюючись, дають початок багатьом танцям, різним похарактеру рухів і ритмічній структурі
Народнатворчість відстоює свої права на існування у важкій боротьбі. Церква забороняєсміх, веселощі, прославляння земного життя. Служителі культу з особливою люттюобрушуються на танець, бачивши в ньому диявольську ману, вплив сатани істрашних сил пекла.
Але,не дивлячись на строгі заборони, під час народних свят прості люди виконуютьсвої невитіюваті танці. У всіх країнах народ з давніх часів щорічно відзначавсвято Нового року, проводи масниці, прихід весни. Ігри, присвячені оновленнюприроди, були зв'язані насилу землероба. Особливо урочисто святкувалосятравневе весняне свято. Молодь відправлялася в ліс за букетами квітів, зеленимивітками, якими прикрашалися удома. Хід молоді закінчувався на лугу, Посерединіставили увите різнокольоровими стрічками молоде дерево. Навкруги ньоговлаштовували танці, хороводи.
Танціпростого народу були безпосередньо пов'язані з трудовою діяльністю селян іремісників. Під час щорічних цехових свят гончарі, шевці, бондарі, зброярівражали глядачів швидкістю і спритністю своїх танців, дотепністю інтермедій.Широко поширені танці з м'ячами і обручами вимагали сили і вправності.
Великуроль в розповсюдженні танців грали середньовічні бродячі актори — шпільмани,жонглери, гістріони, скури. Сполучаючи в собі танцівника, актора, музиканта,акробата, розповідача, вони багато в чому сприяли розвитку народного мистецтва,вдосконаленню виконавської майстерності. У багато кого з них була добрерозвинена танцювальна техніка. Вона включала акробатику, складні, майжевіртуозні рухи рук. Багато що беручи з танців, створених народом, жонглеризбагатили їх.
Всвоїй творчості бродячі актори прославляли земні радощі, от чому вони, як іросійські скоморохи, піддавалися гонінню з боку духівництва. В XIII століттівідбувається розшарування жонглерів. Частина їх залишається в служінні у панів,одержуючи назву «осілих».
Святаі танці селян і ремісників різко відрізнялися від танців і свят знаті. Простийнарод веселився на міських і сільських площах, феодали — в палацових залах,стіни яких прикрашалися килимами, гербами, мечами і військовими трофеями.
Танцювальнатехніка, манера виконання, музичний супровід протягом середніх століть не булиоднорідні. Танці раннього середньовіччя в основному хороводи. Виконавціутворювали закритий круг, тримаючись за руки, або шикувалися в ланцюжок.Хороводи могли бути чоловічі, жіночі або змішані. У ланцюгового танцю був щоведе або ведуча. Танцювальні рухи ще примітивні і складалися з кроків, зрідкастрибків. Руки тримали на стегнах або подавали один одному, жінки вільною рукоюпритримували спідницю. Танці раннього середньовіччя часто виконувалися під співсамих танцюючих. Воно нагадувало речитатив і було монотонним. Пісня складаласяз куплета і приспіву. Під час приспіву починався танець. Його рухи як биілюстрували пісню.
Основнимтанцем в XII столітті був кароль, тобто відкритий круг. Під час виконаннякароля танцюючі співали, тримаючись за руки. Попереду танцюючих йшовзаспівувач. Приспів виконували всі учасники. Ритм танцю був те плавним іповільним, то прискорювався і переходив в біг. Ряд дослідників вважає, щофарандола є одним з різновидів кароля.
Втанцювальній культурі пізнього середньовіччя намічається ряд змін. Крімповсюдно поширеного танцю хороводу з'являється парний танець. Виконавці,узявшися за руки, стоять парами, в потилицю одна інший. Пари могли утворюватикруг або стояти в ряд (лінію). Ускладнюється і малюнок рухів. До кроків, легкимстрибкам додаються більш різкі і високі стрибки, похитування корпусу, гостриймалюнок рухів рук. Положення стопи невиворотнє. Танці виконуються під пенесамих танцюючих або під ріжок, в деяких країнах — під оркестр, що складається зтруби, барабана, дзвінка, тарілок. Значно розвивається пантомімний і ігровийелемент.
Найпопулярнішийтанець середніх століть — бранль. Його учасники тримаються за руки, утворюючизакритий круг.
Підчас балів і бенкетів феодали розважали своїх гостей театральними уявленнями. Їхвлаштовували звичайно під час зміни блюд, отчого вони одержали назву«междуяствий». Спочатку —это невитіюваті антре ряджених, які темпераментнотанцювали шориску» — танець Маврітанії. Першими виконавцями були саміаристократи, одягнені у фантастичні костюми і маски.
ВXV столітті костюмовані антре знайшли зміст і поступово перетворювалися надосить складні театральні уявлення. Феодали нерідко використовували їх длятого, щоб підкреслити свою велич і могутність.
Однимз таких уявлень був «Бенкет фазана» (1454), де в текстах діалогів і пісень внезвичайно складному і майстерному декоративному оформленні прославляласямогутність християнської церкви, рицарської чесноти, доводилася необхідністьхрестових походів.
Придворах королів і феодалів періодично влаштовувалися військові змагання,рицарські турніри. Переможця турніру прославляли в піснях і віршах. Він одержував нагороду з рукпані. Тур-бенкет закінчувався балом.
Нафеодальних балах створювалися променадні танці-ходи. Вони носили урочистийхарактер і технічно були нескладними. Па, що зібралися, бенкет в своїх кращихнарядах проходили перед господарем, як би демонструючи себе і свій костюм — вцьому і полягало значення танцю.
Танці-ходиміцно увійшли до придворного побуту, без них не обходилося жодне святкування.Часто виконувався також танець з факелами. Його учасники шикувалися в колонупарами. Перша пара, в якій йшов лицар-переможець турніру, вела колону, в їйбуло дано право вибирати фігури і направляти рух танцюючих.
Підчас феодальних святкувань на придворних балах строго дотримувалися етикет пчиношанування.
ВXIV столітті придворне суспільство стало танцювати «естампи», або «естампіди»,— парні танці, що супроводжувалися інструментальною музикою. Іноді «естампи»виконувалося утрьох: один чоловік вів двох жінок.
Музичнаформа «естампи» берет свій початок від пісень трубадурів, відомих ще в XIIстолітті. Велику роль грала музика. Вона складалася з декількох частин іобумовлювала характер рухів п кількість тактів, що доводиться на кожну частину.В «естампи» танцюючі могли рухатися вперед і назад плавним, ковзаючим кроком.
В«веселій естампи» кроки чергували з невеликими стрибками і підскоками.
Бранль
Бранль— французький народний танець. Народився в епоху раннього середньовіччя. Своюназву одержав від французького слова branler, що означає — рухатися,ворушитися, коливатися.
Всередні століття бранль був найпоширенішим танцем. У Франції його танцювалиповсюдно — в містах і селах, на ярмарках, на святах, присвячених закінченнюжнив і збору винограду.
Бранль— танець хороводу. Основу його складає круг, який може розбиватися на лінії абоперетворюватися на зигзагоподібні ходи. Бранль виконувався під спів танцюючих.Мелодія і текст пісень визначали характер танцю. Танцювали бранль також підакомпанемент волинки.
Танецьпростої і життєрадісний, бранль в різних частинах Франції виконувавсяпо-різному і навіть носив різні назви: в Бретані — пасспьє, в Оверні — буррі, вПровансі — гавот. В провінції Пуату з бранля поступово виник менует.
Бранлейбуло дуже багато. Їх ділять на прості, подвійні, веселі, наслідувальні. Самістаровинні бранлі — простий, подвійний і веселий. Вже самі назви танцівговорять про їх походження, про зв'язок з життям і побутом простих людей.
Вбранлях виконавці відтворювали рухи трудових процесів. Характерний в цьомувідношенні бранль прачок, в якому рухи і удари нагадують роботу з вальком. Вдеяких бранлях наслідували звичці тварин або птахів (наприклад, в бранльгусаків).
Частопід час виконання танцюючі енергійно притупували ногами. Притупування бувалискладними по ритмічному малюнку. Особливо велике значення мали притупування в«кінському» бранлі, де їх робили під час кружляння на місці. Улюбленим танцеммолоді був бургундський, або веселий бранль. Люди немолодого віку частіше завсе танцювали простий і подвійний бранлі.
Бранлімогли танцювативсі, його кроки освоювалися дуже легко. В подальші епохи французька народнатанцювальна культура збагатила різноманітними танцями, але на сільських святахбранлю як і раніше віддавали перевагу Виконавці співали народні пісні,перекидалися жартами.
Незабаромпісля твоєї появи життєрадісний бранль привернув увагу аристократії і ставбальним танцем. Їм відкривався і закінчувався бал. Але придворна знать різкозмінила танець. Він набуває урочисто-церемоніального, манірного характеру.
вньому з'являються часті реверанси пані л уклони кавалерів. Змінився і сам стильрухів: темпераментні стрибки, викидання ніг, невимушені повороти корпусу,поступилися місцем повільним, важливим, глісируючими крокам. Пишний придворнийодяг додав танцю манірність.
Особливепоширення набули бранль з факелами і бранль з свічниками. В своїй праці«Орхезографін» Туано Арбо пише, що вони були побудовані на русі алеманді.Танцюючі обходили навкруги залу, вибирали того, кому вони хотіли б передатифакел, вели коротку розмову, після якої кавалер передавав факел пані, а вона усвою чергу передавала його знов вибраному нею кавалеру.
Бранль— першоджерело всіх бальних танців, що пізніше з'явилися. Він зіграв великуроль в розвитку бальної хореографії.
УФранції народ дотепер із захопленням танцює невитіюваті і прості бранлі.
Фарандола
Старовиннийфранцузький танець, батьківщиною якого вважається Нижній Прованс. Але багатолітературних джерел указують на античне походження цього танцю, знаходячи вйого малюнку схожість з складними поворотами в лабіринті Мінотавра. Танці,фарандолу, що нагадують, в своє
часбули широко поширені по всій Європі. Вони то з'являлися, то зникали або входилидо складу інших, складніших народних танців.
МелузінВуд — автор великої праці по історичному танцю, що вийшов в 1952 році вЛондоні, —пишет, що фарандола була однією з форм кароля, в якому танцюючі утворювалиланцюг, рухаючись під час всього танцю однією лінією.
Більшістьдослідників відносить фарандолу до танців типу відкритого круга і пов'язує їїпоходження з бранлем. нехитрі рухи фарандоли, що в основному складаються іззвичайного кроку, перегони, доступні кожному.
Жодненародне свято, жодне весілля не обходилися без фарандолы, якій закопчувалосягуляння.
Задуже віддалених діб фарандола не мала складних ходів. В ній могла брати участьбудь-яка кількість виконавців, які шикувалися ланцюжком і мчали вгору і вниз посільській вулиці або площі. Ланцюг очолював чоловік, що виконував рольведучого. Від його уміння і винахідливості залежали ходи, ритм і характерпоповнення танцю. Ведучим вибирався той, хто не тільки добре знав танець, але іумів жартувати, імпровізувати рухи. Всі учасники повинні були підкорятисяведучому і слідувати його вказівкам. Ланцюг фарандоли закінчував чоловік,оскільки він при повороті міг теж виявитися ведучим. У провідного н замикаючоговільна рука лежала на стегні. Виконавці трималися за руки або за хустки, якібули у них в руках. З'єднуватися хустками було особливо прийнято на півдніФранція, де цей танець був дуже поширений і зберігся дотепер.
Турніджер
Хлопціі дівчата, тримаючись за руки, під акомпанемент волинки рухаються по кругу.
Виконавці,узявшися за руки, стоять парами по кругу (дівчина зліва від хлопці).
Числопар може бути необмеженим
Основнийрух танцю: крок лівою ногою вперед, права нога на підлозі (перша восьма).
Крокправою ногою вперед на низькі напівпальці, одночасно ліва підіймається нанапівпальці (друга восьма).
Праванога, напівзігнута в коліні, проходить вперед в IV повітряну позицію на croise,одночасно ліва нога робить маленьке pliй (третя восьма).
/>
Бурре
Старовиннийфранцузький танець, в основі якого лежать видозмінені і ускладнені рухи бранля.Батьківщина буре — Овернь. Спочатку це був місцевий танець, потім він ставвиконуватися в Бурбонне, Анжу, Беррі і звідси розповсюдився по всій Франції.Існують парні і хороводи різновиди буре.
Акомпанементомдо буре був частий спів самих виконавців, гра на волинці, удари каблуками,вигуки.
Схематанцю може бути різною. Але частіше за все буре має лінійну побудову. Чоловічаі жіноча шеренги стоять один проти одного. Перша пара починає рух, інші почерзі його повторюють. Танець може бути круговим, але рухи залишаються ті ж, щоі при лінійній композиції.
Вбурре велике значення має рух рук. Під час танцю вони то опускаються, топідіймаються вгору, то лежать на стегнах. Жінка може притримувати спідницю.
Рухиніг дуже прості і складаються з двох стрибків то па одну, то на іншу ногу.Стрибки чергують з pas marchй і pas de bourrйe.
Врізних місцевостях Франції виконання буре і характер нею рухів мали своп особливості.Овернци танцювали в дерев'яних черевиках (сабо), рухи були повільними,важкоатлетами, з сильним ударом каблука на третю четверть. В Бурбоне буревиконувався в подвійному ритмі з підстрибуванням і викиданням ноги в повітря,па другу четверть робився акцент ударом каблука об підлогу.
Різновидівбуре дуже багато. І зараз в Оверні є декілька варіантів цього старовинноготанцю. Нижче ми описуємо буре, виконуване в наші дні однією парою в місцевостіVelay (Франція).
Ригодонтанець музичний середньовіччя
Старовиннийнародний танець, популярний на південному сході Франції — в Дофіні, Провансі,Лангедоке.
Деякіісторики вважають, що свою назву він одержав на ім'я вчителя танців Ріго, нібищо склав цей танець.
Відомийнімецький дослідник Курт Закс бере під сумнів таку версію.
Вінзатверджує, що в основі назви — італійські слова rigodone, rigalone, rigoletto,що значить — танець хороводу. Існують думки, ніби назва «ригодон» походить відстаронімецького слова riegen або французького rigoler — танцювати.
Вірневсього ригодон зараховувати до старовинних французького контрдансам.
Які пригнічуюче більшість танців, ригодон походить від бранля. От чому,розвинувшися в самостійну форму, він зберігає риси, властиві іншим танцям.
Живийхарактер ригодону ріднить його з такими танцями, як буре і монтаньяр.
Бассданси
Бассданси— збірна назва безстрибкових старовинних придворних танців, основу якихскладають елементи народної хореографії.
Бассдансичасто називають «прогулочними» танцями. І дійсно, вони більш схожі на церемоніальнийхід або чинну ритуальну процесію.
Влітературі по старовинних танцях бассданси підрозділяються на французькі ііталійські (як, наприклад, в передмові Лаура Фонту до праці Туано Арбо,паризьке видання, 1888).
Віталійських бассдансах був змішаний ритм, перехідний з потрійного в подвійний,рухи — більш прискорені.
Французькібассданси носили урочистий характер. Кроки були ковзаючими. Під час танцю панівправно управляли своїми довгими шлейфами, красиво їх заокруглюючи, прагнучипри цьому не піднімати їх з підлоги.
Розкішнийнаряд кавалера доповнювався пелериною і шпагою. Перед початком танцю він знімавголовний убір, пропонував пані руку і вів її в кінець залу, звідки починавсятанець.
Віталійських бассдансах уклони кавалера робилися вліво, капелюх знімався лівоюрукою.
ТуаноАрбо, як і багато французьких вчителів танців, вважає, що уклони в бассдансахпотрібно робити управо.
Композиційниймалюнок прогулочних танців міг будуватися у вигляді хороводу, ланцюга, ходу.Гордовита постава виконавців, що рухалися плавними ковзаючими кроками, додавалатанцю урочисто строгий вигляд.
Бассдансигущавині всього виповнювалися під хоральні мелодії самих танцюючих, рідше — підакомпанемент лютні, флейти, арфи або труби.
Література
М. Васильева-Рождественская «Историко-бытовой танец»