КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Реферат
Історіята архітектура Софії Київської
Студентки історичного факультету
1 курсу 3 групи
Кононенко Уляни
Київ2009
Зміст
Вступ
Розділ І. Історія собору
Розділ ІІ. Інтер’єр собору
1. Мозаїка
2. Фрески
3. Графіті
4. Іконостас
Вступ
Соборсвятої Софії (СофійськийСобор) — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури імонументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих спорудчасів Київської Русі. Був однією з головних святинь Східної Європи та центром православноїКиївської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря, щоперетворений сьогодні на державний архітектурно-історичний заповідник «Софійськиймузей».
Собор,як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичногота культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження»на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердженняполітичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі наРусі бібліотека та школа.
Розділ І. ІсторіяСобору
У літописахзакладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Храм був закладений ЯрославомМудрим. Його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Навколо Софійськогособору — центральної споруди Ярославового міста — стояли кам'яні храми,боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. Донаших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт-парадного в'їзду в древній Київ.
Храмприсвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактнихкатегорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостоломПавлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого.Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмовесвято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці.Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений уцей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладненаструктура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модельВсесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима. Засвою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, частковіруйнування, ремонти і перебудови. Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу.Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сходіапсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, іоточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній маєдва яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, аледослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумомі виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить досередини XII ст.
Увінчуваласобор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами.Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, щочергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували нарожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовніпотинькований і побілений.
У1051 р. на Київський престол в Соборі висвячений митрополит Іларіон.
У1054 р. в Соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.
У1055—1062 рр. Собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославович.
У1093 р. в Соборі похований князь Всеволод І.
У1113 р. в Соборі відбулася коронація Великого князя Київського Володимира ІІМономаха
У1125 р. в Соборі відбувся похорон Володимира ІІ Мономаха
У1154 в Соборі відбувся похорон князя Вячеслава.
У 1169Київ захопив та зруйнував володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський,син Юрія Долгорукого та половецької князівни, який пограбував Софію, вкравшивсі цінні золоті речі та релігійні реліквії, в тому числі безцінну іконуПресвятої Богородиці
В1240 році Київ захопив хан Батий та зруйнував і пограбував більшість культурнихпам'яток. Софіївський собор встояв, але був поруйнований та пограбований.
У1375 р. собор ремонтував митрополит Кіпріян.
У1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 році — Менглі-Гірей.
У1497—1577 рр Собор лишається без догляду.
У1577 р. Богуш-Гулькевич Глібовський на свій кошт ремонтував собор.
/>
Малюнок (1651 р.)голландського художника А. ван Вестерфельда
Новевідродження Софії Київської пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою У1633—1647 рр. митрополит проводить кап. ремонт собору та оздоблює його. Навколонього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесеновисокою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучивіталійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріаломбула цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась нетільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартнихрозмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглурізної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різнівідтінки — від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішніприміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стоялипечі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрамособливого колориту.
У1638 р. в Соборі засновано чоловічий монастир.
У1654 році кияни затверджували у Софійському соборі рішення Переяславської радипро військовий союз з Московією.
У1690—1707 рр. митрополит Варлаам Ясинський проводить кап. ремонт собору приособливому зацікавленні та матеріальній допомозі гетьмана І. Мазепи. В галереяхнадбудовано поверхи, вибудовано 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стильверхи старих веж. Збудовано нову муровану дзвінницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальнадзвінниця». Головний купол гетьман І. Мазепа наказав позолотити своїмкоштом.
У1651 р. позолочено верхні малі куполи.
У1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря.
У1699 р. почалося спорудження нових кам'яних будинків навколо собору.Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну,хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського),монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. Вархітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору післяпоновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII—XVIIIстоліть.
У1843—1853 рр. позолочено іконостаси. Надбудовано четвертий поверх дзвінниці.
У1786 монастир скасовано, а його землі секуляризовано.
У1851—1852 реконструйована дзвіниця.
У1917 р. — початок досліджень Софії комітетом охорони старовини та мистецтва.
У1921 р. — всесоборна висвята протоєрея Василя Липківського на МитрополитаКиївського і всієї України.
Всеукраїнськаакадемія наук створює Софійську комісію, яка рятує собор від знищеннярадянською владою. Від 1928 до 1930 — секретар комісії Барвінок ВолодимирІванович.
В1934 територія Софійського монастиря оголошена Державним історико-архітектурнимзаповідником.
Комуністичнийуряд забороняє служіння в соборі. Всі золоті та срібні цінності (царськіворота, ікони, срібні кадила, свічники, дорогі церковні ризи, книги) забрано,позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, а решту- спалено.
Увересні 1941 р. за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідникаОлексія Повстенка більшовики намагалися замінувати та підірвати Собор, але, нащастя, ця спроба виявилася невдалою.
В1941—1943 рр. за німецько-гітлерівської окупації Києва, зграбовано експонатиСофіївського архітекткрно-історичного музею, частину дорогих ікон тафотоархівів. Все те німці вивезли до Німеччини.
У1950их, за часів СРСР, проводились реставраційні роботи, під час яких виявленіта відкриті фрески 11 сторіччя (фрагментарно, там, де вони збереглися) тавідновлені фрески 18 сторіччя.
У1990 ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщиниЮНЕСКО.
Заразце — Національний заповідник «Софія Київська».Розділ ІІ. Інтер'єр собору
Збереглисяі крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок.Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та мозаїк 11 сторіччя, що зберігалисяв одній церкві. Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, щопояснюють сюжет. Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремихзображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригадимайстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).1. Мозаїка
Особливуцінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму —центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажіхристиянського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесноюієрархією».
Шедевроммистецтва мозаїки вважається зображення Оранти- розміщеної в центральномуапсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6метрів в вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане навнутрішній поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеноюу різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.
Усімозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв,яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїкпереважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим.
Кожнийколір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19,золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русіскловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк соборуналічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.
Смальтавиготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислівметалів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогкуштукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см. Унаборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики — близько 0,25 куб. см. Ґрунтпід мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4 — 6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.
Узеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), якийцарює над усім простором.
НавколоХриста-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших вкінці XIX ст. домалював олією М. О. Врубель.
Упростінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчноюзбереглася лише верхня частина постаті Павла.
Зчотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують баню, цілкомзалишилась постать Марка на південно-західному парусі.
Напівнічній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчнихмедальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчнасцена «Благовіщення»2. Фрески
Частинафресок, що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям — вони буливиконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкціїсобору, на стіни були нанесені нові малюнки, виконані олійними фарбами, які, якправило, повторювали контури старих зображень. В ХХ столітті, під час черговоїреставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століттязбереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старіфрески були відкриті.
Колірнагама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних, жовтих,оливкових, білих тонів та блакитного тла. Для розпису Софії характерна чіткістькомпозиції, виразність образів, барвистість, органічний зв'язок з архітектурою.Весь ансамбль стінопису Софії Київської за своїм змістом був підпорядкованийєдиному задуму — християнського віровчення й утвердженню феодальної влади.Разом з тим розпис головного храму держави повинен був показати велич КиївськоїРусі, її міжнародне визнання, роль київського князівського дому в політичномужитті Європи. Тому в Софії значне місце відведено світським композиціям. Натрьох стінах центрального нефу, напроти головного вівтаря, було написаносімейний портрет засновника собору князя Ярослава Мудрого. У центрі величезноїкомпозиції містилося зображення Христа з постатями княгині Ольги та князяВолодимира. З обох боків до цієї групи підходили Ярослав, його дружина княгиняІрина, їхні сини й дочки. Очолював процесію Ярослав, який тримав у руках модельсобору.
ТутЯрослав — будівничий міста і засновник митрополичого храму — виступав якпродовжувач справ своєї прабабки Ольги та батька Володимира, які багато зробилидля об'єднання слов'янських племен, зміцнення Київської Русі та установленнярівноправних відносин з Візантією та іншими країнами. Члени сім'ї Ярославатакож відігравали значну роль у політичному житті Європи: дружина князя була дочкоюшведського короля, два його сини були одружені з візантійськими принцесами,дочки були королевами Франції, Норвегії, Угорщини. За словами письменника тогочасу Іларіона, Русь була «ведома й сльішима єсть всеми четьірьми конциземли».
Нажаль, до нашого часу від цієї фрескової композиції уціліли лише постаті дітейЯрослава на південній і частково на північній стінах. Про решту зображеньрозповідає малюнок голландського художника А. ван Вестерфельда, який бачивфреску в середині XVII століття.
Та жсама смислова лінія продовжується у розпису двох сходових веж собору. В наш часвчені довели (доктор історичних наук С. О. Висоцький), що фрески веж оповідаютьпро важливу політичну і культурну подію в житті Київської Русі середини Хсторіччя — про приїзд до столиці Візантії київської княгині Ольги і про шану,яку виявив їй імператор Костянтин Багрянородний. У північній та південній вежахживописна оповідь починається знизу і відповідно продовжується в міру сходженнявгору.
«ЗішестяСвятого Духа» XIX ст., олія, Кирилівська церква. Фрески північної вежірозповідають про урочистий в'їзд Ольги до Константинополя. Від цієї композиціївціліли лише фрагменти окремих сцен, де зображено імператрицю з почтом таімператора Романа (сина Костянтина Багрянородного) на білому коні. На верхньомумайданчику сходів збереглася велика композиція «Княгиня Ольга на прийомі уКостянтина Багрянородного». Ліворуч — імператор, який сидить у палаці натроні, та два охоронці, озброєні списами і щитами. Праворуч, у центрі,зображено княгиню Ольгу. На її голові — корона, зпід якої на плечі спадає білийпрозорий плат. Поруч з Ольгою — жінки з її почту.
Головноюкомпозицією південної вежі є фреска "Іподром", що розповідає продругий прийом княгині імператором — на константинопольському іподромі, де вонабула свідком кінних змагань.
Уверхній частині вежі добре збереглося зображення палацу іподрому — великоїтриповерхової споруди з відкритими галереями, де розташувалися глядачі.Праворуч в імператорській ложі сидить імператор Костянтин Багрянородний.Художник переконливо передав його портретні риси — виразні очі, великий ніс згорбочком, бороду. Поруч — княгиня Ольга у світлих шатах, зі складеними нагрудях руками. З виставами на іподромі, очевидно, пов'язані фрескові композиції«Акробати» і «Скоморохи», де музиканти грають на струнних,ударних і духових інструментах (серед них — пневматичний орган).
Звертаєна себе увагу розпис, що зберігся в колишній хрещальні собору, зокрема фресковакомпозиція XI століття «Сорок севастійських мучеників». Хрещальнеюприміщення стало на рубежі XI—XII сторіч, коли в арку галереї було вбудованоапсиду. Фрески апсиди — «Хрещення» і постаті святителів — відбиваютьстилістичні особливості монументального мистецтва того часу.
Фрескизбереглися в усіх древніх приміщеннях собору, в першу чергу на стінахцентрального підбанного простору (євангельські сцени).
Убокових вівтарях — жертовнику і дияконнику — збереглися цикли фресковихкомпозицій, що розповідають про діву Марію (вівтар Іоакима та Анни) і продіяння апостола Петра (вівтар Петра і Павла).
Розписпівденного вівтаря (Михайлівського) присвячений архангелу Михаїлу, якийвважався на Русі покровителем Києва і князівської дружини. Фрески крайнього,північного вівтаря оповідають про святого Георгія — духовного патрона князя ЯрославаМудрого. Великий інтерес викликає цикл фрескового розпису, що зберігся нахорах. Це сюжети «Зустріч Авраамом трьох подорожніх», «ГостинністьАвраама», «Жертвоприношення Ісаака», «Три отроки в пещіогненній», «Тайна вечеря», «Чудо в Кані Галілейській»тощо.
Значнемісце в розписах собору займають орнаменти: вони обрамовують віконні та дверніпрорізи, підкреслюють лінії арок і склепінь, збігають по пілонах і стовпах,панеллю проходять понад підлогою.
Настінах обох веж добре видно орнаменти, символічні малюнки та численнімисливські сцени: «Полювання на ведмедя», «Боротьба ряджених»,«Полювання на вепра» тощо. Ці фрески розповідають про побутфеодального двора, про мисливський промисел, про тваринний і рослинний світКиївської Русі.
Фрескивеж — унікальна пам'ятка середньовічного монументального мистецтва і важливеісторичне джерело, що свідчить про культурні зв'язки Київської Русі таВізантії.
3. Графіті
Настінах Софійського Собору до цього часу залишилися написи та малюнки, залишені священикамита відвідувачами собору.
Цінаписи та малюнки мають загальноприйняту назву — графіті. Кількість графіті тамалюнків (збереглися понад 300) свідчать про високий рівень писемності вКиївській Русі.
Найперше– це цінні знахідки давньоруської письменності, оскільки найдавніші з нихвиконані не кирилицею, а глаголицею.
/>
Автограф ВолодимираМономаха
І,незважаючи на широке розповсюдження кирилиці, створеної Кирилом та Мефодієм тавикористовуваної для церковних текстів, знайдені численні написи глаголицею,свідчать про те, що загал ще довгий час не сприймав штучно вигадану писемність.
--93.74.62.218:43, 12 листопада 2009 (UTC) Графіті містять цінні відомості про різністорони життя Київської Русі — зокрема збереглися записи про смерть Ярослава,автограф Володимира Мономаха, запис про мирний договір, укладений наприкінці XIст. між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом та ОлегомСвятославичем на р. Желані (зараз — Жуляни), купівлю княгинею, дружиноюВсеволода Ольговича, Боянової землі (середина ХІІ ст.).
Такожвідоме графіті дружини князя Ізяслава Ярославовича Гертруди-Олісави: «Господипомози рабі своєй Олісаві Святополчі матері, руський княгині.»4. Іконостас
В ХІст. під час будівництва Собору вівтар був відокремлений загального приміщеннялише невисокою передвівтарною огорожею, виготовленою з мармуру.
Першийіконостас був виготовлений та встановлений під час перебудови СоборуМитрополитом Петром Могилою у 1637-38рр.
Підчас великої перебудови XVIII зміни в бік бароко торкнулися і інтер'єру Собору.Виконаний у цьому стилі дерев'яний позолочений іконостас був виготовлений в1747 році українськими майстрами і є чудовим взірцем різьблення по дереву тастанкового живопису. Іконостас мав 3 яруси, з яких до цього часу зберігсятільки нижній, оскільки в 1935-37рр. більшовики зруйнували та спалили вісімбарокових іконостасів бічних вівтарів та верзні яруси головного вівтаря.
Окремоюцінністю в іконостасі були виготовлені із срібла та позолочені царські врата,виготовлені відомими київськими золотарями Петром Волохом, Іоанном Завадовськимта Петром Тараном у 1747—1750 роках.
Вратапростояли в Соборі 184 роки, аж до 1934 року, коли більшовики розпорядилисярозрізати їх на шматки (що б легше було винести з Собору та переплавити) тавідправити в резервний фонд дорогоцінних металів.
Випадковокілька фрагментів воріт 1977 році знайшли у запасниках Києво-Печерської лаври,де в сталінські роки було розміщене т.зв. Музейне містечко. Туди зі всієїУкраїни звозили конфісковані церковні цінності, які в основному переплавляли наметал.
Вдалосяз'ясувати, що уцілілі частини врат потрапили туди з резервного фондудорогоцінних металів у 40-і роки минулого століття. Інші, ймовірно, булипереплавлені.
В радянськіроки реставрувати врата не вдалося, бо Москва не дала дозволу на купівлю 2,2 кг. срібла необхідних на реставрацію вцілілих частин.
Заразреставраційні роботи ведуться з залученням спонсорських коштів, і в майбутньомуСобор поверне собі вкрадені та знищені врата.