ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Архітектура епохиПершого Болгарського царства
І.1 Столиці Плиска і Преслава.Фортеці в Мадарі та Охриді
І.2 Культова архітектура
І.3 Архітектура житла
Розділ ІІ. Архітектура епохиДругого Болгарського царства
ІІ.1 Фортифікаційна такультова архітектура
ІІ.2 Культове будівництво
Розділ ІІІ. Архітектура ХV- XVIII століть
IІІ.1 Архітектура житла
IІІ.2 Культова архітектура
Висновок
ВСТУП.
Болгаріязаймає північно-східну частину Балканського півострова, де ще з часу бронзовогостоліття жили фракійські племена, що вже в V в. до н.е. мали свою державнуорганізацію. У VII і VI ст. до н.е. на західному узбережжі Чорного моря виниклокілька грецьких колоній. Вони вели оживлену торгівлю з місцевим населенням івнесли в його первісну культуру багато елліністичних елементів. З початку I ст.країна знаходився під владою римлян, що проклали військові і торгівельні шляхи,перетворили фракійські поселення в адміністративні центри, спорудили фортеці ізаклали нові прикордонні і внутрішні міста.
Умістобудівному відношенні ці римські міста мали багато загального з містамисхідних елліністичних провінцій. Вони були забудовані величними суспільними,культовими і приватними будинками, площі і вулиці були прикрашені колонадами істатуями, а в оздобленні палаців і гробниць широко застосовувалися декоративнийживопис і мозаїка. Римські міста, розкидані по всій країні, справляли великийекономічний і культурний вплив на місцеве фракійське населення. До V-VI ст.переважна частина його втратила свою мову і почала говорити на латинській абогрецькій мові.
Докінця античної епохи Римська імперія, ослаблена глибокими соціальнимипротиріччями, уже не могла захищати свої границі від набігів північних народів.У IV-V ст. готи і гуни жорстоко спустошували землі Балканського півострова.Багато сіл і міст лежало в руїнах, а ті з них, що вціліли під прикриттям своїхфортечних стін, вели обмежене економічне і культурне існування.
Напочатку VII ст., що прийшли з півночі через Дунай, південнослов’янські племенагусто заселили східну половину Балканського півострова, у тому числі Македоніюі частину Греції. До середини того ж століття народ тюркського походження —праболгари, — залишивши свою батьківщину — береги Азовського моря і передгір'яКавказу, — оселився поруч зі слов'янами в північно-східній частині півострова,між Дунаєм, Балканами і Чорним морем.
Слов'яни,що оселилися на балканському півострові, переживали процес розкладанняпервіснообщинного ладу. На новій батьківщині слов'янські племена утворили неродові, а територіальні об'єднання, займалися винятково землеробством і зналивже приватну власність на землю. У VII ст. процес додавання суспільних класівсеред слов'ян привів до утворення політичних об'єднань, що обумовилидержавотворення.
Такожоселилися на Балканах праболгари мали сильну військову організацію і різко виділивсяклас знаті. Це також сприяло становленню ранньофеодального ладу, заснованого,як і в слов'ян, на землеробстві.
Вумовах ранньофеодальних відносин слов'яни і праболгари після успішної війни зВізантією утворили в 680 р. свою власну державу. Основне населення йогоскладали вже не фракійці або залишки римського і грецького населення, аслов'яни. Вони асимілювали старе місцеве населення і своїх праболгарськихсоюзників і передали як одним, так і іншим свою слов'янську мову і спосібжиття. По імені праболгар, у руках яких на початку знаходилася військова іполітична влада, нова держава була названа Болгарією, а його населення — болгарами.
Ставшифактичними господарями країни, слов'яни незабаром проникнули в села і містафракійців, греків і римлян. Однак, за нових умов вони, як і праболгари, немогли зберегти усі свої старі традиції і відгородити їх від впливу місцевої,більш високої культури. Болгарські державні діячі і зодчі засвоїли багатонового в старих містах цієї частини країни і застосовували ці пізнання при побудовінової держави і його столиці — Плиски. В цих містах вони ознайомилися ще глибшез римсько-візантійським способом побудови фортець, із системою іводопостачанням поселень, з високорозвиненою суспільною і житловою архітектуроюримлян і візантійців. Вони збагатили своє будівництво середземноморськоюбудівельною технікою і сприйняли у своїй практиці місцеві будівельні матеріали— тесаний камінь, цеглу, черепицю, цеглу сирець і вапняний розчин, застосуванняяких їм не було відомо на їхній старій батьківщині.
Алебуло б помилковим вважати традиції античності, що вгасала, єдиними стимуламицієї багатої і різноманітної культурної творчості. Вона розгорталася також і врезультаті живого впливу тодішнього середземноморського світу і, зокрема,Візантії. Цей вплив проникав в країну протягом усього періоду існуванняболгарської держави як через християнство, так і за посередництвом державногоапарата.
Проголошенняв 865 р. християнства офіційною релігією Болгарії вплинуло на розвитокболгарської культури.
Починаючиз VI ст. на території Болгаріївстановлено чотири головних архітектурних типи християнського храму:
1)базиліка;
2)однонефна церква;
3)хрестоподібна церква;
4)церква з центричним планом.
Слідрозрізнити три варіанти базиліки: елліністичний, склепінчастий та купольний.
Данаробота присвячена закономірностям розвитку та еволюції Болгарської архітектуривід часу її становлення загалом та періоду середньовіччя — в цілому. Періодформування та становлення середньовічної архітектури Болгарії, залишив по собіпам’ятки фортифікаційної, житлової та культової архітектури, що і до сьогодніявляються особливим досягненням світового мистецтва.
Хронологічнімежі охоплюють період ІІV-ХVІІІ століть.
Територіальнірамки – тогочасні межі Болгарської держави, що в силу обставин мали можливістьзмінюватись протягом часових меж визначених для даного дослідження.
Об’єктданого дослідження – болгарська архітектура та закономірності її розвитку.
Предметдослідження – середньовічні пам’ятки фортифікаційної, житлової та культовоїархітектури Болгарії.
Метоюданої роботи є – дослідити пам’ятки архітектурної спадщини як феноменвинятковості болгарського мистецтва.
Відповіднодо даної мети постають такі завдання:
1) Ознайомитисьз найрізноманітнішими джерелами, що стосуються теми.
2) Дослідитиісторичні передумови розвитку та еволюції болгарської архітектури.
3) Визначитизакономірності появи нових напрямків та етапів в архітектурі Болгарії.
4) Докладноописати найвизначніші архітектурні пам’ятки епохи Першого та Другого Болгарськогоцарств.
5) Визначитироль та місце, яке посідає архітектура Болгарії в світовому мистецтві.
Науковановизна даного дослідження полягає у спробі віднайти особливі рисисвітосприйняття болгарського народу в IIV- XVIII століттях, що мають своємісце у мистецтві цього часу.
Актуальністьтеми. Нашесьогодення з його технократією та поверхневим сприйняттям мистецтва рухається втривожному напрямку. Чудові приклади гармонії зі світом надає нам середньовічнаархітектура Болгарії. Структура роботи. У вступі представлений короткий огляд тогочасногомистецтва,визначений об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, означені новизна йактуальність теми. У першому розділі мова йде про закономірності розвиткуархітектури епохи Першого Болгарського царства. У другому — докладновизначається розвиток архітектури Болгарії Другого царства. Третій розділ присвяченийзанепаду середньовічної архітектури у XV- XVIII століттях. Додаються ілюстрації.
І.АРХІТЕКТУРАЕПОХИ ПЕШОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВА
І.1Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді
Особливезначення для створення болгарської архітектури і формування її характерних рисмало утворення в 680 р. Першого Болгарського царства. На основі синтезукультури, зокрема будівельних традицій, слов'ян і праболгар, з одного боку, ібезпосереднього впливу античної спадщини, традиції якого продовжували жити уВізантії і Болгарії, з іншого, склалася як болгарська народна архітектура, такі архітектура панівних класів.
Державів особі хана і його військової аристократії, що оточувала, були потрібніфортеці для захисту від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Неприступними як фортеціі величними по розмірах і архітектурі повинні були бути палаци хана і чертогибояр. Християнській церкві теж були необхідні монументальні і багато прикрашеніхрами.
Алепоряд з панівними класами існував простий народ, житла якого були бідними інескладними за планом і будівлею. Історичні основи болгарської народноїархітектури коренилися переважно в будівельних традиціях слов'ян, щозбагатилися пізніше впливом народної архітектури античної епохи.
Самістарі і значні пам'ятники болгарського зодчества знаходяться в першихболгарських столицях — Плисці і Преславі. Ці міста, що виникли один після іншого,були не тільки резиденціями ханів і царів, але і великими культурними ігосподарськими центрами.
Загальнамістобудівна й оборонна система Плиски складалася з зовнішнього земляногоукріплення і внутрішньої цитаделі (іл. **8,1). Земляне укріплення являло собоюв плані прямокутник, утворений ровом і насипом, що оточував простір 23,3 км2. Усередині цього простору піднімалася внутрішня цитадель площею 0,5 км2. Вонабула обнесена кам'яними стінами з великих правильно отесаних блоків начервоному розчині. Товщина стін складала 2,4м, а висота досягала 10м. Зверхувони завершувалися платформою з парапетом і зубцями. Кожен кут фортеці бувукріплений круглою вежею; інші вежі були п'ятигранними. До фортеці вели четверомонументальних воріт — по одним з кожної сторони. Вхід знаходився між двомасиметрично розташованими подвійними чотиригранними вежами. Від цих ворітпочиналися чотири вулиці, спрямовані до центра цитаделі. Там піднімалисямонументальні спорудження ханського палацу: тронний зал, житлові приміщення,церква і господарські будівлі. Цитадель забезпечувалася водою по водопроводахіз глиняних труб.
Територіязовнішнього міста, тобто простір між кам'яною цитаделлю і земляним укріпленням,цілком не досліджена. Самим значним пам'ятником, виявленим тут, є монастир,розташований на відстані 1400м. від цитаделі і зв'язаний з ханським палацомвимощеною великими кам’яними плитами дорогою, що починалася у східних ворітцитаделі і закінчувалася у воріт монастирської церкви. Крім того, на територіїзовнішнього міста розкопками виявлено близько 30 маленьких церков, і приблизностільки ж церков очікує розкриття і дослідження.
Початокісторії другої болгарської столиці — Преслава відноситься до 893 р., а кінецьїї розквіту — 972 р., коли східна половина Болгарії разом з її столицею підпалапід владу Візантії. Археологічні дослідження встановлюють, що столиця царя Симона,безпосереднє продовження Плиски, мала таке ж планування (іл. **8,2). Тут такожбуло дві фортеці — зовнішня і внутрішня, тільки менших розмірів, і обидвікам'яні, побудовані з кам'яних блоків на білому розчині. Ворота внутрішньої фортеціточнісінько відтворюють ворота Плиски. І тут внутрішня фортеця мала по кутахкруглі вежі, але інші вежі були чотиригранними, а не п'ятигранними, як у Плисці.
Іншимприкладом болгарської фортифікаційної архітектури є фортеця над скелями воколиці с. Мадара (Коларовградский район). Тут оборона забезпечувалася з однієїсторони неприступністю скель, а з іншого боку — кам'яною стіною (іл. ***9,1) ічастково земляним валом. Мадарська фортеця мала один головний вхід, увінчанийдвома п'ятигранними вежами. Три кам'яні сходини вели на бойову площадку стіни.Стіна була складена з добре обтесаних кам'яних блоків і з дрібних каменів набілому розчині з домішкою великих шматків товченої черепиці. У цій фортеці невиявлено залишків монументальних споруджень. Знайдено тільки фундаментмаленької однонефної церкви і двох однокімнатних будинків. Ці будинки, як іцерква, були побудовані з ламаного каменю і глини.
Дочисла фортець періоду Першого Болгарського царства відноситься і фортеця царяСамуїла, побудована на підвищенні біля міста Охриди. Її стіни, складені зламаного каменю на білому розчині, і донині піднімаються над землею. Збереглисяв декількох місцях і кам'яні сходи. Величне враження справляють фортечніворота, увінчані двома значними круглими вежами (іл.** 9,2).
Царськіпалаци в Плисці і Преславі являли собою обнесені міцними стінами архітектурнікомплекси, що задовольняли всі потреби особистого й офіційного життя їхніхмешканців. Царський палац у Плисці складався з парадного тронного залу,житлових і господарських приміщень, язичницьких, а згодом християнських храмів.Археологічні дані про преславський палац, які має наука в даний час, усе щедосить незначні.
Троннийзал у Плисці (іл.** 10) був побудований безпосередньо після 811 р. над руїнамибільш старого палацу, при цьому використовувалась частина його блоків і навітьдеякі з його стін. Новий тронний зал також являв собою ізольовану будівлю; донаших днів збереглися тільки нижні частини її стін. Судячи з масивних і товстихстін (2,2—2,6м.), викладеним подібно стінам внутрішнього міста з великихкам'яних блоків на червоному розчині, тронний зал походив скоріше на фортецю,чим на спорудження, призначене для урочистих церемоній. Тронний зал бувпрямокутним у плані, довжиною 52 і шириною 26,5м. У плані першого поверхувиступає з однієї сторони *переддень*, розділений на двох частин зламаної вплані стіною, що підтримувала підлогу верхнього поверху. На протилежній сторонібула апсида, включена в контур будівлі і увінчана двома прямокутнимиприміщеннями. Судячи з її сьогоднішнього стану, головна частина будинкускладалася з чотирьох довгастих розташованих паралельно одне іншому приміщень.По суті, це *субструкция* великого залу верхнього поверху, що складався ізсереднього і двох бічних нефів. Підлога середнього нефа лежала на двохрівнобіжних цегельних зводах різної ширини. По обидва боки цих приміщеньтяглися склепінні коридори, що відповідали бічним нефам верхнього поверху. Взовнішніх стінах першого поверху, як і в стінах середнього залу, було по чотирирозташованих в один ряд входи, через які можна було проходити по всьому першомуповерсі. У верхньому поверсі цим проходам відповідали *інтерколумнії* колонад,що розділяла нефи, і вікна його зовнішніх стін. Про архітектурне оздоблення тринефногозалу можна судити лише по знайденим у руїнах фрагментам, мармурових колон,мармуровій базі і декільком капітелям трапецієподібної форми; звертає на себеувагу одна композитна капітель з іонічними волютами і подвійними трилистимипальметами між ними.
Троннийзал у Преславі піднімався майже в середині царського палацу. Від ньогозбереглися лише руїни, по яких можна відновити план тільки загалом. Судячи ззалишків першого поверху, преславський зал був такою ж монументальною будівлею,як і зал у Плисці, незважаючи на менші розміри (34х23м). Він також являв собоюокрему прямокутну в плані будівлю з масивними стінами. Верхній поверх складавсяз одного залу з передоднем і апсидою, розділеного мармуровими колонами на дванефи. При розкопках були виявлені фрагменти колон з різного каменю і з різнимипоперечниками, мармурові різьблені плити з акантовими пальметами, мармурові *аттические*бази і капітелі.
Порядіз тронними залами важливе місце в царських палацах у Плисці й у Преславізаймали житлові будівлі царської родини. Ці будівлі були менше тронних залів,але, подібно їм, були побудовані з каменю і мали монументальний характер.
Житловийпалац у Плисці (іл. *11*) здіймався у великому прямокутному дворі (128 х 84м.),де знаходилося і кілька інших культових і господарських будівель. Сам палацскладався з двох прямокутних будинків розмірами 14х19м, майже однакових запланом і кладкою; можна думати, що це дві половини одного цілого. Їхні стінитовщиною 1,12м були викладені з кам'яних блоків на червоному розчині з залізнимискобами. Перший поверх складався з квадратного в плані приміщення з передоднем,що відкривався до півдня. Зі сходу і заходу уздовж цих двох приміщень проходилиобходи, розділені поперечними стінами на три маленькі частини, зв'язані міжсобою і з центральними приміщеннями. Залишки сход показують, що житлові палацив Плисці мали верхній поверх, а знайдені при розкопках частини карнизів (іл. *12*)дають деяке представлення про оздоблення їхніх фасадів. План житлового палацу вПреславі, також побудованого з кам'яних блоків, ще не встановлений.
І.2Культова архітектура
Незабаромпісля оголошення християнства офіційною релігією, у 865 р., князь Борис(852—889 р.) заснував у Плисці монастир, у якому була побудована найбільша втой час церква в Болгарії, відома в літературі за назвою «Велика базиліка». Цебула одна із семи соборних церков, будівлю яких історичні джерела приписуютьцьому болгарському правителеві.
Донашого часу зберігся тільки фундамент «Великої базиліки», але незважаючи на цевона досліджена порівняно добре. Її довжина складає 99м, ширина— 29,5м. Вонаскладається з атріуму, нартекса і тринефної церкви з трьома апсидами. Атріумявляє собою прямокутний в плані двір з колонадами тільки з північної іпівденної сторін. З західної сторони атріуму було п'ять приміщень; крайні з нихбули по всій імовірності вежами, а середнє служило проходом до атріуму (іл. 13).
Насхідній стороні атріуму розміщався тричастинний зовнішній нартекс із двомачотиригранними вежами по кутах. У них знаходилися сходи, що вели до верхньогоповерху внутрішнього нартекса і до галерей над бічними нефами. Внутрішній нартексцеркви був розділений двома парами колон на три частини, що відповідали трьомнефам.
Довжинацеркви складала 40,3м, а ширина— 29,5м. До її бічних нефів примикали квадратнів плані приміщення, за яких у тригранних апсидах знаходилися жертовник і діаконник.
Квадратніприміщення з входами в жертовник, діаконник і нефи складають особливість«Великої базиліки», викликану, імовірно, особливими практичними потребами.Мармурові колони, що розділяли нефи, були узяті з більш старих будівель.Відсутність достатньої кількості таких колон змусило будівельників застосуватиі чотиригранні стовпи. Стелі нефів були, імовірно, дерев'яними. Кладка стін —змішана, з тесаного каменю і цегли.
Заскладом і формами «Велика базиліка» у Плисці близька до візантійських базилікVI ст., що були і на території Болгарії. Подібно їм вона мала витягнутий іззаходу на схід об’єм з апсидою наприкінці середнього нефа. Сполучаючи в собіелліністичні і константинопольські конструктивні і стилістичні елементи, вонабула одним із самих закінчених і величних здобутків болгарської архітектури IXст.
Однак«Велика базиліка», побудована князем Борисом у дворі монастиря, не моглазадовольнити релігійні потреби населення зовнішнього міста. Тому там булопобудовано вісім тринефних базилік, зовсім однакових по розмірах, планові, формамі кладці. Довжина кожної з них 17,2м, ширина— 13,2м. Їхні нефи були відділеніодин від іншого парою стовпів. До середнього нефа примикала зі сходу триграннаапсида (іл. *14,5*). Нартекс являв собою єдине приміщення і мав по одному входів кожен неф.
Наземнічастини цих восьми базилік не збереглися. Однак якщо врахувати їхньоїособливості, що зближають їх з доболгарскими базиліками, то можна допустити, щосередній неф піднімався над бічними. Він мав дерев'яне кроквяне перекриття, щолежало на відносно тонких стінах з тесаного каменю і глини. Але перекриття,вівтарних частин було склепінним, про це свідчать зміцнені частини подовжніхстін у жертовнику, діаконнику і середньої частини вівтаря. Стіни цих маленькихбазилік не мали ніяких членувань ні зовні, ні усередині. Були відсутні йелементи декоративного оздоблення, і ці вісім однотипних базилік, незважаючи наїхні гарні пропорції, були *скромними* по своїй конструкції й обробцібудівлями.
Натериторії зовнішнього міста було виявлено ще кілька невеликих базилік, що маливелику подібність з тільки що згаданими вісьма базиліками, але маючі і деякіособливості. Обидві подовжні стіни однієї з цих церков, зовсім гладкі з внутрішньоїсторони, були розчленовані чотирма різної ширини глухими арками, що спиралисяна гладкі пілястри. Тимпани глухих арок, як ненавантажені, були складені зіншого будівельного матеріалу і більш недбалою кладкою.
Напівнічному і південному фасадах іншої церкви спостерігаються залишки п'ятипілястр, також несучих глухі арки. Таке членування фасадів не відповідаєвнутрішньому членуванню будівлі (іл. *14*). Отже, пілястри не граликонструктивної ролі. Це були псевдо конструктивні пілястри, на які спиралисяглухі аркади, і їхнє призначення, як і призначення аркад, було чистодекоративним: вони повинні були своїм ритмом оживляти одноманітну поверхнюпротяжних стін. Цей декоративний прийом став згодом однієї з особливостейстарої болгарської архітектури, що відрізняла її від візантійської.
Церковнебудівництво в Преславі почалося пізніше, коли вплив Константинополя мігпроникнути в нову столицю вільніше, ніж у стару. Але незважаючи на це в преславськійархітектурі продовжувалися традиції Плиски, і великі церкви продовжувалибудуватися у вигляді базилік. Нам відомі руїни трьох таких базилік: у Делідушці,Черешето і Гебеклисі.
Базилікав місцевості Делідушка мала 29,3м у довжину і 14,5м у ширину. Два ряди колон поп'ять в кожнім розділяли її на три нефи, середній з яких був дуже широкий (7,4мпри бічних по 2м). Напівкругла апсида зі слідами синдрону примикала зі сходу досереднього нефа. З західної сторони знаходився притвор, що відрізнявся відпритворів інших базилік у Болгарії (іл. *14,2*). Його західна стіна беззвичайного в цих випадках головного входу посередині була товстішою, ніж всіінші, довшою ширини церкви і, повертаючи на схід, утворювала разом з колонадоюз п'яти колон подобу двох бічних притворів. На сході вони стикалися з двомапрямокутними з плані приміщеннями, що примикали до бічних нефів базиліки. Стінибазиліки побудовані з ламаного каменю і глини. Їх незначна для такої великоїбудівлі товщина (1,1м), їхня слабка кладка і велика ширина середнього нефаговорять про порівняно легку верхню частину і дерев'яне кроквяне перекриття.
Базилікав місцевості Черешето являла собою монастирську тринефну церкву. Її план ірозміри відомі нам тільки по її фундаментах.
Відбазиліки, відомої за назвою Гебеклисе, до нас теж дійшли тільки фундаменти.Вона також була тринефною із трьома апсидами. Її стіни були викладені з ламаногокаменю на білому розчині; у вівтарних частинах вони були значно потовщені, щобнести важкі кам'яні або цегельні зводи (іл. *14,4*).
Утретьому культурному центрі Болгарії IX і X ст. — Західної Македонії — типомвеликої церкви також є базиліка.
Дваїї самих характерних варіанти знаходяться в столицях— Охриді і Преспі.
СоборСофії в Охриді (іл. *15*) зберігся до наших днів з більш пізніми прибудовами іперебудовами. Спочатку це була тринефна купольна базиліка з подобою трансепту.Купол спочивав на квадратній підставі, утвореній перетинанням цього трансептуіз середнім нефом. Зі сходу до кожного нефа примикало по апсиді: середня з нихбула п'ятигранною. З західної сторони притвор був двох'ярусним. Першареконструкція собору Софії відбулася в XI ст., а в 1317 р. був прибудованийзовнішній притвор із двома крилами. У своєму теперішньому стані церква також тринефна,але не має купола, і її зводи знаходяться під загальною двосхилою покрівлею.Інтер'єр собору суворий і простий. Стіни широкі і не розчленовані, а масивністовпи переходять безпосередньо в арки.
Однієїз великих церков у Західній Македонії була базиліка св. Ахілла на одному зостровів Преспанського озера (іл. *16*). Вона також має три нефи, розділенихчотиригранними стовпами, що, як і в Охридскому соборі, переходять безпосередньов арки. До середнього нефа примикала широка апсида, а наприкінці бічних нефівбули виділені як окремі приміщення жертовник і діаконник, покриті куполами.Покрівельна конструкція базиліки була дерев'яною, а арки і зводи у вівтарнихчастинах були викладені з цегли.
Церквиз центричним планом були рідким явищем у болгарській церковній архітектуріIX-XI ст., як і в місцевій до-болгарській архітектурі. Єдина для розглянутогочасу церква знаходилася в Преславі; її план, композицію й архітектурні формиважко зв'язати безпосередньо з місцевою архітектурною традицією доболгарської епохи.
Круглацерква в Преславі складалася з трьох частин: круглого храму з поперечником 10,5м,притвору й атріуму. До центрального круглого простору примикало 12 напівкруглихекседр. Одна з них, на сході, мала більш значні розміри і доповнюваласяквадратним приміщенням перед нею. Три західних екседри були відкритими йутворювали три входи в храм. Незважаючи на ці три входи і вівтарне приміщення,єдність центрального круглого простору не порушувалося. Навпроти, йогопідкреслював і підсилював вінець з 12 мармурових колон, що знаходилися передзахованими в стінах масивними стовпами, що складали конструктивну основукруглого будинку. З зовнішньої сторони кожній колоні відповідала пілястра. Усередині як центр усієї композиції знаходився високий мармуровий амвон, надяким піднімався напівсферичний купол церкви (іл. *17*).
Посторонах нартекса піднімалися циліндричні вежі. Дві пари мармурових колонрозділяли його на три частини. Він був двох'ярусним; на другий поверх велисходи, що знаходилася в північно-західній вежі.
Назахід від нартекса постилався майже квадратний в плані атріум, оточений, як іцерква, екседрами з рядами колон перед ними. Узагалі, характерну рису цієїцеркви складає сполучення закруглених, опуклих і увігнутих поверхонь, щодокорінно відрізняє її від церков у Плисці, Преславі, Охриді і Преспі з їхпростими, гладкими, прямими стінами.
Круглацерква в Преславі відрізнялася від староболгарських базилік також і своїмвнутрішнім і зовнішнім архітектурним оздобленням. При розкопках у ній знайшлибезліч фрагментів внутрішніх і зовнішніх карнизів з мармуру і вапняку знайрізноманітнішими профілями й обробкою, конструктивні і декоративні колони зтих же матеріалів, античні (коринфські) капітелі, застосовані поряд ізсередньовічними, трапецієподібними, усілякі профільовані й орнаментовані плитиі т.д. Особливо характерні для цього будинку мармурові карнизи і багатогранністовпчики, інкрустовані різнобарвними керамічними вставками (іл. *18*). Підлогабула викладена плитами з мармуру і шиферу, що утворювали геометричні фігури.Нижні частини стін були облицьовані мармуром, а над ними були розміщенібагатобарвні мозаїки. Багатство мозаїк і мармурів доповнювалося прекраснимикольоровими орнаментами й іконами, намальованими на поливних глиняних плитках,що покривали зовні деякі частини стін.
СтвореннямКруглої церкви в Преславі, що відноситься до 900-х років, болгарська архітектурадосягла вершини свого розвитку.
Руїниневеликих церков у с. Вініци й у монастирі Патлейна — обидві поблизу Преславши— характерні для преславської архітектурної школи X ст. Вони мали середнюквадратну в плані частину, цілком покриту напівсферичним куполом, покладеним задопомогою сферичних вітрил на її зовнішні стіни. Завдяки цьому, під купольнийпростір складав єдине ціле; численні ніші оживляли його стіни.
Церквав селі Вініци була квадратною в плані, але здавалася закругленою завдяки чотирьомвеликим напівкруглим екседрам, що врізались у масивні подовжні стіни (іл. *19*).Криволінійні поверхні екседр оживляли зовнішній і внутрішній вигляд церкви, алевони не були підпорядковані суворому ритмові і конструктивній логіці, як екседриКруглої церкви в Преславі. У цьому відношенні церква в с. Вініци була крокомназад у порівнянні з високим мистецтвом, виявленим будівельником Круглоїцеркви.
Церквав Патлейні відрізнялася від Вініцької церкви тим, що вона мала вівтарнийпростір. Зовні до цим трьох частин примикали багатогранні апсиди. Тут функцію притворувиконували два прямокутних приміщення, прибудованих до західного фасаду. Церквав Патлейні була багато прикрашена мармуром, а деякі частини її стін булиоблицьовані керамічними плитками, на яких кольоровими вітками були намальованігеометричні і рослинні орнаменти.
Першачотиристовпна одно купольна церква в Болгарії, побудована ще в X ст., булазв'язана з житловим палацом у Плисці. Велика кількість таких церков знаходилосяв Преславі. Виявлені дотепер у Преславі чотиристовпні церкви з куполом знаходятьсяна території зовнішнього міста й у місцевості, що прилягає до правого берега р.Тічі. Усі вони належать до складного константинопольського типу з передапсиднимпростором, що подовжувало церкву до сходу і дозволяло улаштовувати по обидвабоки його зручні приміщення для жертовника і діаконника (іл. *19,2*).
Преславскічотиристовпні церкви були невеликі: сама маленька з них мала приблизно 10м удовжину, а найбільша— близько 15м. Усі ці церкви, що належали до однієї і тієїже архітектурної школи і до одного часу (X ст.), були однакові по композиції. Підкупольніопори, у них були монолітними або складеними з окремих циліндричних блоківколонами. Принцип розчленовування фасадів глухими аркадами, що ми спостерігалив деяких церквах у Плисці, застосовувався в Преславі більш послідовно, ізовнішні членування відповідали тут внутрішньої композиції простору ірозміщенню в ньому конструктивних елементів.
Дляобробки і горизонтального членування інтер'єра і фасадів у деяких преславськихцерквах застосовувалися профільовані карнизи і паски з вапняку і мармуру. Під-покрівельнікарнизи, зроблені переважно з вапняку, були сильніше профільовані і мали одинабо два ряди гострих або чотирикутних зубців. У деяких преславських церквах булиі полові настили з розмальованих кольоровими глазурями керамічних плиток,інкрустованих у плити вапняку.
УЗахідній Македонії чотиристовпна купольна церква була побудована в с. Герман уПреспанського озера (іл. *19*,3). По всій імовірності вона була спорудженацарем Самуілом у 1006 р. Це єдина добре збережена церква того часу, що можедати уявлення і про зруйновані церкви цього типу в Плисці і Преславі. Ця церкваналежить до простого варіанта чотиристовпних купольних церков. Вона квадратна вплані з трьома напівкруглими апсидами і нартексом з єдиним входом у західнійстіні. Купол лежить на чотирьох стовпах квадратного перетину і на чотирьохзводах, кінці яких лежать безпосередньо на відповідних зовнішніх стінах.Барабан купола — низький і циліндричний з чотирма вузькими вікнами. Ззовнішньої сторони навколо барабана чітко виступають усі чотири зводи, щозавершуються трикутними фронтонами. Низькі кутові частини церкви перекритіциліндричними зводами. Церква побудована переважно з ламаного каменю, але вокремих місцях застосована цегла. Прості і суворі фасади позбавленідекоративних елементів, зате церква відрізняється красивими пропорціями йурівноваженістю всіх частин.
І.3Архітектура житла
Археологічнідослідження староболгарської житлової архітектури усе ще не дають доситьматеріалу для того, щоб хоча б загалом скласти уявлення про житло болгар уперіод з VII по X ст. Однак, не можна сумніватися в тім, що і на Балканськомупівострові більшість слов'янських населень продовжувало жити в бідних хатинах,описаних Прокопієм. На території зовнішнього міста з Плисці було виявлено трохиземлянок. На початку X ст. Іоанн Екзарх писав про солом'яні хатини в околицяхПреслава, а арабський письменник Ібрагім ібн-якуб повідомляв у 965 р., щомакедонські слов'яни в західній частині Балканського півострова живуть удерев'яних будинках.
Однак,говорячи про бідні солом'яні хатини IX і X ст., не слід вважати, що за тристоліття, що пройшли після переселення слов'ян на Балкани, усі слов'янські племена,і особливо їхні вищі верстви, не підвищили своєї житлової культури і свогобудівельного уміння і що вони продовжували жити в тих же первісних будівлях, уяких жили на півночі від Дунаю. Безсумнівно, що на історичний розвитокболгарського житла справило свій вплив і старе місцеве будівництво, що,головним чином у містах, було на високому рівні. Іоанн Екзарх у своємуцитованому вище свідченні дуже виразно розмежовує архітектуру столиці йархітектуру тодішнього села.
Проміські боярські житла в Плисці і Західної Македонії, що характеризуються своєюспецифічною побудовою і більш складним архітектурним оформленням, говориться вжитії Климента Охридського, написаному Феофілактом (XI ст.). Коли учні Мефодіяприбули в Плиску, князь Борис велів надати їм житла, що були визначені для боярЕсхача і Чеслава. У тім же житії ми знаходимо інформацію про те, що князь Борисподарував Клименту три будинки в Деволі, що відрізнялися багатством оздобленняі належали одному боярському родові. На жаль, не надається подробиць про їхнюархітектуру, кількість і розподіл приміщень та оздоблення.
ІI.АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ДРУГОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВ
ІІ.1Фортифікаційна та палацова архітектура
Вепоху Другого Болгарського царства з'явилися всі передумови для відтворенняболгарської феодальної культури, однак її розвиток уже не міг піти по тімісторичному шляху, що намітився в епоху Першого Болгарського царства. Це відноситьсяв першу чергу до старої офіційної культури, традиції якої зникли під часвізантійського ладу. Другому Болгарському царству через його нестабільнезовнішнє і внутрішнє становище також були необхідні фортеці. Але при феодальнійроздробленості країни роздробленими були і її оборонні сили. Нечисленні дружиницарів і феодалів не могли обороняти великі фортеці. Тому нові фортеці навідміну від фортець Першого царства будувалися на високих пагорбах, природнозахищених стрімкими скелями і ріками. Ці місця були майже недоступні навіть длясамих удосконалених облогових машин і могли захищатися порівняно невеликимисилами.
Кожнафортеця складалася з міцної кам'яної стіни, що замикала визначений простір іпідкорялася рельєфові місцевості. На стінах піднімалися циліндричні,чотиригранні або багатогранні вежі. З більш доступних сторін фортеця булазахищена глибоким ровом. Але рівень будівельної техніки понизився. Фортечністіни будували переважно з ламаного каменю на недоброякісному, що обсипавсябілому розчині, а для вирівнювання кам'яних рядів у стіни закладали дерев'янібалки.
Новіабо відновлені під час Другого Болгарського царства міста не являли собоюєдиного замкнутого цілого. Вони складалися звичайно з фортеці, що піднімаласяна самому неприступному місці, і з житлових кварталів, розташованих у їїпідніжжя. Типовими представниками таких середньовічних міст Болгарії булистолиця Тирново, Червен, Ловеч і інші.
Царськийпалац у Тирново являв собою складний архітектурний комплекс, головнимичастинами якого були тронний зал, церква і житлові приміщення. Він побудованийна майже неприступному пагорбі. Усі його частини безпосередньо примикали однадо іншої, майже без дворів між ними, утворити замкнутий блок. Спочатку в палацібув один однонефний зал з передоднем і п'ятигранною апсидою. Пізніше замістьцього залу був побудований інший, більш значних розмірів (довжина 32м, ширина19м), що мав вигляд тринефної базиліки з передоднем і напівкруглою апсидою насхідній стороні середнього нефа. Цей зал був багато прикрашений мозаїкою,стінним живописом і декоративними елементами.
Палацевацерква була порівняно невеликою чотиристовпною купольною будівлею, прикрашеноюусередині мозаїкою і мармуром, а з зовнішньої сторони — зеленими і жовтимикерамічними розетками і кружками, розміщеними по вигнутих частинах глухихстінних аркатур.
ІІ.2Культове будівництво
Особливооживлене церковне будівництво розгорталося в Тирново й у Месемврії, у Тирново —як у столиці, а в Месемврії — як у важливому торговельному порту. З XI по XIVст. у цих містах було побудовано багато суспільних, родових і фамільних церков.Ці церкви різні по своєму архітектурному типу, але їх можна об'єднати в окремігрупи по їх конструктивних і декоративних особливостях.
Уцей же час церкви будувалися й в інших місцях, у старих містах і новозаснованихфеодальних укріплених поселеннях, у багатьох монастирях і в деяких селах. Усіцеркви цієї епохи відрізняються порівняно невеликими розмірами і розмаїтістюархітектурних форм.
Чотиристовпніцеркви існували в трьох варіантах: 1) церкви з подовженою східною віткоюпланового хреста, але без окремого передапсидного простору; 2) церкви з передапсиднимпростором (константинопольський варіант) і 3) церкви з однаковими по довжині віткамипланового хреста і без притвору (провінційний варіант).
Церквипершого варіанта знаходяться переважно в Тирнове і Месемврії.
ЦеркваПетра і Павла в Тирново являє собою в плані подовжений прямокутник, до якогопримикала зі східної сторони тільки одна напівкругла апсида. Притвор, порівнянопросторий, покритий поперечним відповідно головної осі будинку циліндричнимзводом. У храм з нього ведуть три аркових входи, що відповідають трьом нефамхраму. Вони покриті подовжніми циліндричними зводами, середній з яких ширше івище бічних. Вони перетинаються, у середині поперечним нефом, висота і ширинаякого такі ж, як і в середнього. Над перетинанням середнього і поперечногонефів встановлений на сферичних вітрилах барабан купола, що спочиває начотирьох мармурових колонах (іл. 6). Розміщення зводів хреста вище зводівбічних нефів є особливістю, що не зустрічається в інших чотиристовпних церквах.Східна вітка хреста в два рази довша інших і перекрита одним безперервнимзводом. Останній лежить на двох подовжніх стінах, що зв'язують східні колони здвома напівпілястрами східної стіни по обидва боки апсиди. Дві колонирозділяють нижню частину цих стін на два проходи до жертовника і до діаконника.При першому погляді на план справляється враження, що дві східні колонивідокремлюють прямокутний в плані передапсидний простір, характерний для чотиристовпнихцерков константинопольського варіанта. Але в цьому випадку передапсидноий простірвідсутній. Він існує тільки в плані, а не як просторовий об’єм, обмеженийзверху самостійним більш низьким зводом. По своєму стінному живописі церкваПетра і Павла датується XIV ст.
Вдругому центрі церковного будівництва XII-XIV ст. — Месемврії — частковозбереглися дві чотиристовпні церкви: Вседержителя й Івана Алітургітоса(Неосвяченого). Вони характерні для месемврійської архітектурної школи, і томузаслуговують докладного розгляду.
ЦеркваВседержителя (іл. 7) — подовжена в плані будівля (довжина 16м., ширина 6,7м) зістрункими пропорціями і деталями, більш дрібними вгорі. Її загальний план являєсобою замкнутий прямокутник, з якого виступають тільки три перехідні одна віншу апсиди. Усередині церква розчленована на три чітко розмежовані частинивівтар, храм і притвор. У вівтарі передапсидний простір архітектурно не виділений,і храм має довгасту форму. На західних частинах його північної і південної стінвиділено по одній широкій плоскій ніші, що трохи оживляє гладкі стіни храму.Простоту форм підкреслюють і рівні циліндричні зводи нефів, що додають їм базилікальнийвигляд. Слід зазначити характерну рису: звід західної вітки хрестаперетинається іншим циліндричним зводом, кінці якого утворять на південному іпівнічному фасадах напівкруглі закомарі, подібні до закомарів головногопоперечного нефа. Підкупольний барабан розділений всередині на 16 увігнутихграней у формі каннелюр, що звужуються догори і, що з'єднуються в центрікупола.
Стінатовщиною 1,2м відокремлює притвор від храму; по середині неї — вхід, що веде вхрам. У притвор вели два входи — головний із заходу і менший з півночі.Притвор, прямокутний у плані, покритий еліпсовидним зводом, що несечотиригранну дзвіницю з восьмигранним куполом під пірамідальною покрівлею.
ЦеркваВседержителя побудована з каменю і цегли, використаних також і в декоративнихцілях. На фасадах від цоколя до верха барабана і дзвіниці три або чотири рядицеглин ритмічно чергуються з трьома або чотирма рядами добре обтесаних каменів.Зсередини стіни складені більш недбало, тому що тут вони оштукатурені і покритіфресками.
Розробкавсіх чотирьох фасадів церкви неоднакова. Най багатший східний фасад. Південнийфасад, звернений до міста, також оброблений більш різноманітно, ніж західний іпівнічний. Однак на усіх фасадах зодчі прагнули до того ж самого ефекту, щовиходив у результаті комбінування пластичних і колірних елементів. Пластичніелементи складаються з ритмічно покладених закомар, глухих арок, аркатурнихпасків, зубцюватих карнизів і інших деталей, розташованих один над іншим. Ефектцього декоративного оздоблення ґрунтується на суворому ритмі форм, світла ітіні. Його доповнює колірний ритм, здійснений простим сполученням білизникаменю, червоного кольору цегли, зеленою і червоною глазур'ю глинянихдекоративних кружків і розеток.
Рельєфнекерамічне оздоблення з'явилося, у Тирнове ще наприкінці XII ст. Вонопродовжувало застосовуватися й у XIII-XIV ст. і досягло найбільшої досконалостів месемврійских церквах, ставши важливим компонентом їхнього архітектурногостилю.
Уцеркві Івана Неосвяченого оздоблення фасадів було доведено до віртуозності. Посвоєму архітектурному типу вона така ж, як і церкви Петра і Павла іВседержителя в Месемврії, однак у деяких деталях наближається до типуконстантинопольської чотиристовпної церкви (іл.8). Церква Івана Неосвяченоготакож має замкнутий прямокутний план, з якого виступають тільки три апсиди зісхідної сторони. Інші пластичні елементи на інших стінах не порушують їхньогозагального площинного характеру. Основна частина будівлі — майже квадратна вплані. Зсередини подовжні стіни не розчленовані пілястрами, тому що всі арки,що йдуть до них, лежать на консолях.
Усередині храму піднімалися чотири колони, що підтримували за допомогоюсферичних вітрил барабан з куполом. Чотири циліндричних зводи навколо барабанаутворювали характерний для цього типу церков хрест. І тут, як у церкві Петра іПавла й у церкві Вседержителя, східна вітка хреста продовжена до апсиди.Правда, звід цієї вітки складається з двох частин — хрестового зводу зпритупленими ребрами і циліндричним зводом, але передапсидний простір не виділений,тому що обидві частини зводу злиті в єдине ціле. Кутові частини церкви булиперекриті не циліндричними зводами, як у церквах Петра і Павла і Вседержителя,а по константинопольському зразку— за допомогою арок, підтримуючих невеликіглухі куполи, сховані під дахом.
Уцеркві Івана Неосвяченого, як і в церкві Вседержителя, кладка стін змішана, азводи й арки викладені з однієї цегли. Ряди тесаного каменю і цегли ззовнішньої сторони стін викладені дуже ретельно, ряди цегли не проходять на всютовщину стін. Внутрішня частина стін складена з ламаного каменю, вирівняногошарами цегли, оштукатурена і покрита фресками.
Яку церкві Вседержителя, так і тут особливий інтерес представляють фасади (іл.*8*).Їхній загальний ефект ґрунтується на пластичних і колірних елементах. Основніелементи пластичного оздоблення стін — це глухі двосхідчаті аркади, один абодва (по апсидах) пояса арочок, що лежать на кам'яних консолях, скульптурніорнаменти на консолях і зубцюваті цегельні карнизи. І тут колірне оздобленняґрунтується на ритмічному чергуванні білого каменю і червоної цегли. Для цієїцеркви характерно рясне застосування цегельної орнаментації. Цегельнимиприкрасами заповнені тимпани глухих арок і кути між арками. Цеглинами,покладеними зигзагоподібне або в шаховому порядку, викладені два горизонтальнихпояси по середині апсиди. Зелені і червоні поливні розетки і кружки обгинаютьсуцільними поясами усі фасади. І в цій церкві фасади прикрашені не однаково.Усього багатше прикрашений східний фасад з його трьома апсидами. Західний фасадрозчленований трьома глухими арками відповідно до традиції, характерної дляцерковної архітектури епохи Першого Болгарського царства. На північному фасаді— п'ять арок. У поділяючих їхніх лопатках зроблені вузькі і високі ніші знапівкруглим верхом. На південному фасаді — шість арок; між ними немає ніш, іїхні тимпани прикрашені скромніше. Цей фасад звернений до моря, тому він бувприкрашений більш скромно. Псевдоконструктівні арки на фасадах були розміщенізовсім довільно і не відповідали ні внутрішнім членуванням церкви,, ні частинамбудинку, що знаходиться над ними.
Прикладомцерков другого (константинопольського) варіанта є церква в Колуші, в околицяхміста Кюстенділя, побудована в першій чверті XIV в. (мал. 24).
Уплані вона являє собою майже правильний квадрат, тому що не має притвору; зісхідної сторони до неї примикають три напівкруглі апсиди. Чотири масивнихстовпи підтримують: чотири циліндричних зводи хреста і барабан купола. Кутовічастини покриті глухими куполами на арках, що з'єднує стовпи зі стінами. Галузіхреста мають однакову довжину, але до східного доданий ще один більш низькийзвід, що покриває характерне для константинопольського варіанта хрестово-купольноїцеркви передапсідний простір.
Зовнішністіни церкви оброблені двоступінчастими глухими арками; ці арки з відмінністьвід месемврійських церков мають тут і конструктивне призначення. Лопатки, щорозділяють арки, знаходяться точно проти внутрішніх стовпів і виконують функціюконтрфорсів. Ця особливість також зближає Колушську церкву з константинопольськимваріантом хрестово-купольної церкви.
Представникамицерков третього (провінційного) варіанта, хрестово-купольних церков зоднаковими по довжині галузями хреста і без притвору є церкви Івана в Месемвріїй у Земенському монастирі, що мають подібно всім церквам цього типу порівняноневеликі розміри (мал. 25). Перша з них має в плані форму злегка подовженогопрямокутника, до якого зі східної сторони примикають три напівкруглі апсиди; іззахідної сторони традиційного притвору не було. Внутрішній простір розділенийдвома подовжніми стінами на три склепінних нефи, що мають власні входи ззаходу. Точно посередині ці три нефи пересікаються поперечним, теж склепіннимнефом. На перетинанні його зі зводом середнього нефа піднімається на сферичнихвітрилах високий циліндричний барабан з куполом. Месемврійська церквавідрізняється від розвитого константинопольського типу відсутністю прямокутногопростору між східною галуззю хреста й апсидою і тим, що купол спочиває не наколонах або стовпах, а на подовжніх стінах.
Зовнішнійвигляд церкви цілком відбиває її внутрішнє членування. Зводи, що покриваютьгалузі хреста, високо підняті і завершуються трикутними фронтонами, над якимипіднімається стрункий барабан (мал. 26). Східний фасад утворений трьомагладкого, позбавленого якого-небудь оздоблення апсидами. Три інших фасадиявляють собою рівні площини з високої, що доходить до фронтону, глухою аркою всередині, що відзначає головні нефи. Ці арки не мають конструктивногопризначення, як подібні їм арки у Візантії, але це ще не псевдо конструктивніарки, відомі нам по церквах у Плісці й у Преславі.
Запланом, по конструкції всього будинку й окремих його частин, по простим, алеструнким формам, по фронтонах галузей хреста, по кладці і по скромній рельєфнійкерамічній обробці церква Івана можна віднести тільки до XII в.
ЦеркваЗеменського монастиря, що датується по своїх фресках XIV століттям, у їїсьогоднішньому стані має форму куба з трьома циліндричними апсидами зі сходу,що тут усупереч традиціям болгарської церковної архітектури мають однаковувисоту і доходять до. покрівлі церкви. Підпокрівельний карниз оперізує йапсиди, поєднуючи них в одну групу тісно зв'язуючи них з обсягом церкви.Існуюча чотирьохскатна покрівля відрізняється за своєю формою від покрівельвсіх інших хрестово-купольних церков на Балканському півострові. Над покрівлеюпіднімається високий циліндричний барабан із глухими арками, розташованими однанад іншою в два ряди по восьми. У чотирьох з нижніх арок розміщені вікна (мал.27).
КонструкціяЗеменської церкви точно така ж, як церкви в Колуші. Чотири стовпи, не зв'язанихміж собою підпряжними арками, несуть чотири циліндричних зводи галузей хреста.На їхньому перетинанні спочиває на сферичних вітрилах циліндричний барабан…Кутові частини покриті циліндричними зводами, що спираються на арки, перекинутізі стовпів на стіни.
Багатозагального з церквою в Колуші є й у фасадів. Північна, західна і південна стінирозчленовані кожна трьома двоступенчатими глухими арками, з яких середня ширшеі вище бічних. По своєму місцю розташування і висоті ці арки цілкомвідповідають зводам усередині будинку. Таким чином, глухі арки на фасадахЗеменської церкви, як і Колушської церкви, мають конструктивне призначення, алопатки між ними виконують роль контрфорсів. Розташування арок на різній висотідозволяє припускати, що первісна покрівля була іншою.
Існуванняцього архітектурного типу в Болгарії в XI в. можна установити в даний частільки по убогим археологічним даним. У XIII-XIV ст. у західно-болгарських земляхвін з'явився знову як спрощену копію афонських трьохконхових церков. До насдійшли три таких монастирських церкви — в Ореховському монастирі (Радомирськийрайон), в Архангельському монастирі на р. Ермі в околицях міста Трину й уПогановському монастирі. Такий же була і церква Рильського монастиря,побудована протосевастом Хрельо в 30-х роках XIV в.
Ціцеркви дуже схожі один на одного за планом і по конструкції. Це однонефнібудівлі з напівкруглою апсидою зі сходу і двома такими ж апсидами з півночі іпівдня. На західній стороні знаходиться притвор досить значних розмірів.Подкупольний барабан спочиває на циліндричних зводах зі сходу і заходу і наконхах бічних апсид. Крім того, церква Погановського монастиря має надпритвором чотиригранну вежу. Ця церква збережена краще інших трьохконховыхцерков, являє собою скромну кам'яну будівлю, над якою піднімаються згаданачотиригранна вежа над притвором і восьмигранний барабан купола (мал. 28). Самоюнизкою є східна, вівтарна частина, до якої примикає напівкругла вівтарнаапсида. Наступна по висоті частина — самий храм, увінчаний барабаном купола ірозширений з усіх боків напівкруглими конхамп. Третя, найвища частина будівлі—притвор зі своєю чотиригранною вежею і трьома фронтонами навколо неї, щоутворять ефектні переломи покрівлі.
Церквицього типу — маленькі будівлі, звичайно без притвору. Усередині них могутнікутові опори підтримують чотири подпружні арки, що несуть на вітрилах барабанкупола. Ця конструктивна система була широко поширена в Малій Азії, Константинополю,Греції, Македонії, Сербії й в інших місцях між VI і XV ст. Вона застосовуваласяв більш значних церквах як жертовник і діяконніка або ж виступала як самостійнабудівля.
Цейтип продовжував існувати в Болгарії і під час візантійського панування. Вінзастосовувався як самостійні церкви в двох варіантах, що відрізняються своїмзовнішнім виглядом: 1) церкви зі схованим внутрішнім хрестом і 2) церкви з хрестоподібноюзовнішньою формою.
Представникомпершого варіанта є стара частина церкви в Бояне, що по збережені в нійстінопису, датується XI—XII в. У плані ця маленька церква майже квадратна(5,85x5,76 м); до неї примикає зі сходу маленька напівкругла апсида. Коженбічний фасад розчленований зовні трьома глухими арками, середня з яких більшвисока. Ці арки дають лише загальне. представлення про внутрішнє членуванняпростору, не будучи точним відображенням внутрішньої конструкції. У серединіпокрівлі піднімається циліндричний барабан купола, прорізаний чотирма вузькимивіконцями.
Церквав Сапарева лазня, нині реставрована, знаходилася в зниклому стародавнім містіНімеччина. Вона теж позбавлена притвору і має одну велику напівкруглу апсиду.Подпружним аркам, що утворять внутрішній хрест, відповідають зовні напівкруглізакомари. Кожна з їхніх широких площин до півночі і півдня була розчленованадвома глухими двоступінчатими арками. Купол спочиває на широкому і низькомудванадцятигранному барабані з чотирма віконцями і вісьма глухими арками (мал.31).
Цюцеркву по ширині барабана можна датувати XI-XII ст.
Уцеркви Федора біля с. Бобошеве галузі хреста більш розвиті зовні і додаютьбудівлі форму вільного хреста. Вона також не має притвору, і зі сходу до неїпримикає широка напівкругла апсида. Її барабан — порівняно великий,циліндричний, з чотирма вікнами. Цілком ймовірно, вона була побудована в XII в.
Цейархітектурний тип з'явився з Болгарії не раніш епохи візантійського панування.Його самим раннім представником є церква Богородиці Петрічськой в околицяхАсеновграда, відома за назвою «Асенова церква». За історичними і археологічнимиданими вона датується XII в. Її довжина складає 18 м, ширина — 7 м. Пристрій їїнижнього поверху було, імовірно, обумовлено рельєфом нерівної скелястоїмісцевості, і він, мабуть, не мав іншого призначення, як служити субструкцієюсамої церкви (мал. 32).
Верхнійповерх складається з маленького притвору й одного подовженого нефа, щопредставляє собою в просторовому відношенні єдиний купольний зал. Зі сходу нефзакінчується двома стовпами, за яких випливає простір з жертовником і діаконніком.Наприкінці нефа знаходиться апсида, п'ятигранна зовні. Перекриття нефаулаштоване, як у хрестово-купольних церквах: купол спирається за допомогоювітрил на два могутніх зводи з заходу і сходу і на дві вузькі арки уздовжпівнічної і південної стін. Самий купол спочиває на невисокомудванадцятигранному зовні барабані з діаметром, приблизно рівним ширині нефа.Тут зводи в результаті своєї неоднакової довжини і ширини не утворятьхарактерного для хрестово-купольної церкви хреста. Поперечний неф зник майжецілком, і тому перекриття Асенової церкви робить враження єдиного подовжньогозводу, пересіченого куполом.
Особливийінтерес представляє зовнішній вигляд церкви, що володіє ясними і гармонічнимипропорціями. Крім купольного барабана, над притвором піднімається чотириграннавежа, що вперше зустрічається в болгарській архітектурі. Порівняно низький іподовжений верхній поверх будівлі з важкою вежею на одному кінці здавався бпридавленим нею, якби церква не мала ще нижнього поверху. Саме цей поверх додаєвсій будівлі домірність. Обидва поверхи, особливо якщо дивитися на них зпівденної сторони, являють собою одне ціле. Вони зв'язані великою плоскоюнішею, висота якої дорівнює висоті всієї будівлі і яка закінчується надпокрівельним карнизом аркою, що відповідає внутрішній арці і покритої плоскимтрикутним фронтоном. Кладка всієї будівлі однакова — ряди каменю, щочергуються, і цегли. Стіни нижнього поверху являють собою гладкі поверхні,розчленовані тільки на південному фасаді двома пілястрами великої арки.Гладкими є і стіни апсиди.
Пластичнеоздоблення, призначене для посилення художньої виразності будинку, застосованотільки на південній стороні верхнього поверху. Ця стіна розчленована не тількивеликою аркою, але і поруч менших глухих двоступінчастих арок, що не маютьконструктивного призначення і не відповідному внутрішньому членуванню.
ВАсенової церкви ми знаходимо і саму ранню керамічну обробку. По дугах арокритмічно розташовані групи радіально покладених цеглин, що чергуються зклиноподібними каменями. Кути між арками заповнені ґратчастим цегельниморнаментом; такий же орнамент видний і на стінах апсиди.
Цейархітектурний тип зустрічається й у Месемврії, де він представлений однієї знайкрасивіших церков містом-церквою архангелів Михайла і Гаврила (мал. 33,1). Цяцерква дійшла до нашого часу без покрівлі і східного фасаду, але все-такизбереглося досить даних, що говорять про її первісний вид.
Засвоїм планом і конструкції вона дуже схожа на Асенову церква. Вона також маєвузькому і витягнутий у плані корпус (13,9X5,2 м), до якого примикають зі сходутри багатогранні апсиди. Вона складається з власне храму, вівтаря і притвори.Хрестоподібна форма храму слабко виражена в плані, але зате вона збереглася вперекритті, незважаючи на те, що зводи до півночі, півдневі і заходові відкупола походять скоріше на арки. Східна галузь хреста значно повздовжні інших ідоходить, як в Асенової церкви, до двох стін, що відокремлюють вівтар віджертовника і діаконніка.
Барабанкупола, давно зниклий, був порівняно великим і займав майже всю ширину храму.Дві ніші з напівкруглим завершенням у західних пілонах і дві широких ніші вподовжніх стінах, одна з яких була використана як двері, оживляють площини стінхраму.
Усітри частини вівтаря чітко відділені одна від інший і від храму, покриті циліндричнимизводами, і до кожної з них примикає апсида. Звід вівтаря нижче зводу самоїцеркви і завдяки цьому тут, як і в Асенової церкви, виділений передапсіднийпростір.
Притвор,майже квадратний у плані, має входи з півночі і з півдня. Західна стінапритвору товстіше (1,05 м) інших стін церкви, тому що в ній розміщалися сходи (шириною0,45 м), що вела до поверхові над притвором, де височіла чотириграннавежа-дзвіниця.
ЦеркваМихайла і Гаврила, як і інші сучасні їй церкви Месемврії, побудована змішаноюкладкою з каменю і цегли. Зовнішній вигляд церкви був досить мальовничий:фасади розчленовувалися одноступінчатими глухими аркадами, люнети й архівольтиаркад були багато прикрашені (мал. 34). З північної і південної сторін аркатуриперетиналися великими напівкруглими закомарами, що мали по трьох вікна. ЦеркваМихайла і Гаврила по кладці конструкції й обробці фасадів відноситься до групимесемврійських церков XIII-XIV ст..
Іншіваріанти цього типу, але вже в значно спрощеному виді представлені церквоюАрхангелів у Бачковському монастирі біля Асеновграду і церквою № 4 на Трапезіців Тирнові (обох XIII — XIV ст.). Обидві ці церкви являють собою однонефний залз куполом на барабані, що спочиває на вітрилах і чотирьох арках, що з'єднуютьдві пари пілястр на північній і південній стінах. У відмінність Асенової церквивід церкви Михайла і Гаврила в Месемврії, тут на сході і заході барабан куполаспирається на вузькі арки, а не на циліндричні зводи, що подовжують простір досходу або заходу. У них відсутні і передапсідні стовпи, внутрішній простіркоротшає, і як домінуючий елемент перекриття виступає купол.
Однонефнісклепінні церкви відомі ще з часів Першого Болгарського царства, але в першихболгарських столицях вони мали слабке поширення. Без сумніву, однонефнісклепінні церкви, як найбільш скромного і дешеві, продовжували будувати іпізніше, під час візантійського панування і Другого Болгарського царства, умаленьких і бідних монастирях і селищах.
Алепоряд з цими невеликими церквами, що не виділяючи своєю архітектурою, протягомXI-XIV ст. у Болгарії було побудовано трохи однонефних церков з більш багатимзовнішнім оздобленням, що суперничали з хрестово-купольними церквами в містах ізаймали видне місце в церковній архітектурі Месемврії і, головним чином, Тирнова.
Церквицього типу покриті циліндричним зводом. В один звід був гладким, в інших вінбув посилений декількома арками, що спочивали на пілястрах подовжніх стін.
Наперше місце серед таких церков треба поставити єдиний у своєму роді пам'ятник —так називану «усипальницю» («кістниця») Бачковського монастиря побудовану в1083 р.
Усипальницяявляє собою двоповерхову будівлю довжиною 18 і шириною 7 м. Нижній поверхскладається з притвору і довгастого однонефного склепінного залу із широкою напівкруглоюапсидою зі сходу. У кам'яний ползалу було вправлено 14 склепів. Притворквадратний із входом із заходу. Верхній поверх вище і закінчується зі сходуп'ятигранною апсидою однієї ширини з нефом. Притвор відкривався на три сторониширокими арками, забитими ще в XIV в. Незабитої залишилася тільки широка аркана західній стіні, що додає притворові вид лоджії, над якої знаходилосяпотрійне вікно. Старе перекриття верхнього поверху усипальниці було зруйнованой у більш пізній період замінено дерев'яною конструкцією. Однак три пілястри напівнічній і південній стінах показують, що на них спочивали три поперечні арки,що підтримували також поперечні у відношенні довгої осі зводи (мал. 35).
Нижнійповерх усипальниці побудований цілком з ламаного каменю, а стіни верхньогоповерху — з рядів цегельної і, що чергуються, кам'яної кладки. На п'ятьохгранях апсиди викладене п'ять глухих арок, дуги яких зроблені з радіальнопоставлених цеглин. Вісім таких же, але більш високих арок оживляють протяжнуплощину південної стіни. Ці арки не зв'язані з внутрішньою конструкцією і маютьчисто декоративне призначення. Арки двоступінчаті і розділені не плоскими пілястрами,а напівколонами, причому цегельні і кам'яні ряди проходять і через напівстовпчики
Посвоєму вигляді усипальниця Банківського монастиря далека старій болгарськійархітектурі. Її двоповерхова композиція, трактування нижнього поверху якмонастирської усипальниці й особлива декоративна обробка фасадів знаходятьпаралелі в сірійській і вірмено-грузинській архітектурі. Це порозуміваєтьсятим, що засновником монастиря був грузин або вірмен і що спочатку монастирпризначався тільки для його співвітчизників. Але змішана кладка з рядів цегли,що чергуються, і каменю характерна не для Сходу, а для Балкан, де вона продовжувалазастосовуватися до пізнього середньовіччя. Зате ізольованої в Родопахзалишилася бачковська декоративна аркада з її напівколонками на лопатках.
Догрупи однонефних церков з арковими поясами відносяться і кілька церков XIII іXIV ст. на Трапезиці (Тирново). До нас дійшли тільки частини стін цих невеликихбудівель. Їхні розміри коливаються між 15 х 4,5 і 9,57 х-4,37 м. У плані вони прямокутні,мають одну багатогранну апсиду і притвор. Їхній вівтарний простір архітектурноне відділений від нефа. Залишки двох пар пілястр на подовжніх стінах дозволяютьдумати, що арки, що лежали на них, несли циліндричний звід.
Церквицього типу будувались з ламаного каменю на білому розчині з вирівняною лицьовоюстороною. Місцями в стінах видніються гнізда від згнилих тепер дерев'янихбалок. Там, де стеньг збереглися на велику висоту, видні ряди цеглин, щосвідчать про те, що і тут застосовувалася змішана кладка. Зовні церкви мали,імовірно, двосхилу покрівлю, що покривала всю будівлю.
Назахідному фасаді було звичайно три арки: середня — із входом, а бічні — глухі.Глухі арки були і на зовнішній стороні апсид, і на бічних фасадах, причому їхнєрозміщення не мало ніякий зв'язку з членуванням внутрішнього простору. Всіаркади на фасадах починалися над цоколем, складеним з більш великих блоків.Колірне оздоблення фасадів ґрунтувалося на чергуванні червоних цеглин з білимкаменем або білими швами. Архівольти арок і вікон були прикрашені глазурованимикерамічними кружками і четирехлістними розетками.
Дотого ж типові належить і церква Параскєви в Месемврії (див. мал. 33,2), що має такийже план і таке ж покриття нефа, як і церкви на Трапезиці, вона мала притвор, щомайже цілком повторював притвори церков Пантократора і Гаврила як по своємупокриттю куполом посередине, між двома арками, так і наявністю в другому ярусідзвіниці.
Посвоїй кладці й обробці стін церква Параскєви аналогічна розглянутим вищемесемврійскім церквам. Над цоколем із трьох рядів каменів випливає змішанакладка з одного ряду каменю і трьох рядів цегли. Нижня частина фасадівоброблена глухою аркадою, а вище повторюється та ж аркада, але з меншомумасштабі. Люнети великих арок заповнені різними фігурами з цегли: сонце,шаховий візерунок, зиґзаґ, «риб'яча кіста» і ін. Обробка західного фасаду такаж, але тут наявність головного входу змусило підкреслити його в нижній іверхній смугах арками більш значних розмірів.
Зааналогією з месемврійскіми церквами XIII-XIV ст. церква Параскєви можнавіднести до того ж часу.
ІІІ. АРХІТЕКТУРА XV-XVIII СТОЛІТЬ
ІІІ.1Архітектура житла
Докінця XIV в. Болгарія, ослаблена феодальною роздробленістю і частими війнами,підпала під владу турків.
Захопленнякраїни супроводжувався страшними руйнуваннями. Турки знищили частково абоцілком (як, наприклад, місто Червені біля Рущука) багато селищ, знесли кріпаки муриміст усередині країни, зруйнували царські палаци, замки феодалів, великучастину монастирів і церков, а багато хто з більш великих церков, як,наприклад, Сорока мучеників у Тирнові, Софії і Георгія в Софії,, перетворили вмечеті. Велика частина уцілілого болгарського населення пішла з рівнин у гори,а його місце зайняли турецькі колоністи. Майже не залишилося болгар і у великихмістах. Господарське життя країни завмерло на довгий час.
Турецькепанування знищило багато хто з досягнень болгарської культури і затримало, алене змогло зупинити її розвиток. Старі болгарські міста, такі як Софія, Пловдів,Рущук, Відін і ін., перетворені турками у військово-адміністративні центри,поступово ставали і торгово-ремісничими центрами і здобували новий вигляд. Навеликих караванних шляхах створювалися і нові невеликі міста — Свіленград,Татар-Пазараджік і ін. Міста виходили за межі колишніх фортечних стін.Населення групувалося по релігійній ознаці в житлових кварталах навколоторгово-ремісничої частини міста, густо забудованої одноповерховими будівлями.Вулиці були вузькими, крив і брудними. Вуличні фасади житлових кварталів булиутворені огорожами дворів висотою вище людського росту з великими воротами.Удома міського і сільського населення, невеликих і бідні, розташовувалисяусередині дворів, а коли виходили фасадами на вулицю, те рідко мали в нихвікна. Тільки масивні корпуси критих ринків, караван-сараїв, лазень, мечетей іінших культових будинків піднімалися над тісною одноповерховою житловоюзабудовою. Найбільші болгарські міста — Софія і Пловдив — не складаливиключення. Так виглядали і найбільші турецькі міста того часу Адріанополь істолиця Константинополь. За свідченням Б. Рамберті (1534), майже усі вдома вАдріанополю були побудовані з дощок і. глини. Ст. Герлях (1578) і Г. Дерншвамм(1583) писали, що будинку в Пловдиві погані і низки, як у Константинополю. Усилу умов — жорстокої феодальної експлуатації і національної і релігійноїдискримінації — національна архітектурна творчість обмежувалася головним чиномбудівлями скромних як по розмірах, так і по архітектурі будинків і церков.
Проархітектуру житла болгарських земель до другої половини XVIII в. відомо дужемало. Дорожні замітки того часу стосуються в загальних вираженнях лише величиниі матеріалу, з якого побудовані вдома. Дуже рідко можна знайти уривчастізведення про архітектуру, розподіл приміщень, внутрішнім оздобленні і способіжиття.
Відсутній археологічні дані, а через неміцність будівельних матеріалів до нашого часузбереглися лише окремі будинки. Судячи з деяких збережених будинків, посвідченнях іноземних мандрівників і по характері забудови пізнішого часу,широкі шари міського і сільського населення жили в землянках, у дерев'яних'«хатинах і у фахверкових наземних будинках з одним або двома житловимиприміщеннями. Тільки представники імущого класу жили в будинках, більш великих.Письмові джерела XVI в. згадують про будинки в кілька кімнат з верандою поусьому фасаді, а также про двох- і четирехкомірних будинків з відкритою верандоюв середині. Збережені в невеликій кількості вдома належали переважно багатимвласникам. Такі, наприклад, стародавні будинки в с. Арбанаси біля Тирнова.
Завдякисвоєму розташуванню в місцевості, багатої сировиною, с. Арбанаси біля XVII в.досягло високого економічного і культурного розвитку. У цей період тутбудувалися, розширювалися і розписувалися церкви. У цей же час був створенийтип теперішнього великого арбанаського житлового будинку.
Великийарбанаський будинок розташований у великому обгородженому високим кам'янимзабором дворі, куди ведуть великі ворота. Вхід у цокольний поверх знаходиться вглибокій склепінній ніші, над якою міститься схованка, доступний з бокуверхнього, житлового поверху. У цокольному поверсі, що має внутрішній зв'язок зжитловим поверхом, знаходяться підсобні приміщення і склади для товарів.Житловий поверх великого арбанаського будинку складається з трьох групприміщень: приймально-жилою, вогнища з піччю для хліба з коміркою поруч іумивальної з убиральнями (мал. 36). У деяких будинках третя група приміщеньвідсутній (мал. 37), а самі маленькі будинки мають тільки першу групуприміщень, однакову у всіх арбанаських будинках. По цих групах можна простежитирозвиток типу арбанаського будинку.
Цокольнийповерх арбанаських будинків побудований з каменю на глиняному розчині; кам'янізводи — напівкруглі, рідше — стрілчасті.
Стінижитлового поверху складені з товстих дубових дощок шириною до 70 див; рубані —для першої групи, «талпені» — для другої; каркасні обшиті дошками — для третьоїгрупи.
Усередині,а пізніше, і зовні стіни оштукатурювались по дранці. Міжповерхові конструкції виконувалисяз відкритих товстих балок з настилом товстих дощок. Стать у приміщенняхжитлового поверху покривався цеглою, кам'яними плитами або глиною в залежностівід приміщення. Потовк житлового поверху також робився з дерева, але зіспеціальною ізоляцією проти пожежі з боку даху. Існують і будинку, побудованіцілком з каменю. Більш старі арбанаські дома мали відкриті сходи. Пізніше вдеяких з них сходи були закриті. Арбанаські будинки мають горизонтальніподовжені пропорції. Це враження підсилюється завдяки великому числу вікон ужитловому поверсі і горизонтальній тіні від широкої підтримуваної підкосамистрехи. У минулому, коли кам'яні цокольні і дерев'яні верхні поверхи не оштукатурювались,горизонтальне членування фасаду почувалося ще сильніше.
Великіарбанаські будівлі належали багатим торговцям, що вели торгівлю з Італією,Угорщиною, Польщею і, особливо, з Руссю. Доцільною була велика чисельність приміщень,з яких кожне має визначене призначення, і це говорить про високу культуру їхніхмешканців. Багата і різноманітна внутрішня декоративна обробка цих будинків.Вона прикрашає двері, шафи, ставні вікон, фризи верхньої частини стін і площинистель (мал. 38—40).
ІІІ.2Культова архітектура
Турецькепанування не давало розвитку культовому будівництву. До 30-х років XIX в.спорудження великих церков було заборонено. Нові церкви дозволялося будуватитільки дерев'яну, низьку або уриті в землю. Невеликі можливості малися і длявідновлення зруйнованих церков. Зате не припинялося руйнування церков іперетворення їх у мечеті. Для цього використовувалися різні приводи. У зв'язкуз опором населення Чепинської міжгорної западини в Родопах насильницькомупотуреченню в 1656 р. були зруйновані 218 церков і 33 монастиря, що знаходилисяміж с. Костенець і м. Станімака (Асеновград).
Аленезважаючи на все це будівництво церков остаточно не припинилося. При цьомузастосовувався найпростіший тип маленької однонефної церкви з циліндричнимизводами й однієї або трьома апсидами. Велика частина цих церков спочатку булабез притвору, але іноді притвори будувалися одночасно з церквою. Церквиспоруджувалися з каменю, на вапняному розчині без домішки товченої цегли іперекривалися кам'яними плитами, покладеними прямо поверх зводу. Внутрішніповерхні стін покривалися живописом; іноді стінопис зустрічається і назовнішній стороні західної стіни. У західній частині країни переважає типцеркви з трьома апсидами, висунутими назовні за межі західної стіни.
Церквав Дмитриевському монастирі біля с. Бобошеве (Станке-Дімітровська околія) другоїполовини XV в. із притвором XIX в. і церква Георгія в с. Студена (Кюстендильськаоколія), що по архітектурі, характерові будівництва і стінописи варто віднести доXVI-XVII ст., можуть служити прикладами церков з однієї і трьома апсидами (мал.41, 42).Серед церков, побудованих у період турецького панування, особливоцікаві всі сім церков у с. Арбанаси. Ці церкви придбали свою остаточну формупоступово, у результаті прибудов. Сама стара з вони церква Різдва Христова(мал. 43). Вона складена з каменю на вапняному розчині, має циліндричні зводиі, судячи з написів у розписі притвору, закінчена на самому початку XVII в.Аналіз конструкцій і будівельної техніки дозволяє виявити кілька послідовнихперіодів розширення будинку і дає підставу припускати, що первісна однонефнацерква без притвору відносилася, імовірно, вчасно, що передує турецькомузавоюванню.
Єдиноювеликою церквою цього періоду, що збереглася до наших днів, є соборна церква вБачковському монастирі біля Асеновграду (мал. 44, 45). Вона побудована в 1604р. на місці більш старої церкви, що відносилася, імовірно, вчасно засновникамонастиря Пакуріана. Церква 1604 р.— хрестово-купольна з циліндричними і хрестовимизводами і куполом на широкому барабані, що спочиває на чотирьох колонах. Церквазведена з цегли на вапняному розчині й облицьована місцевим мармуром. Розписустін виконані в 1634 р. і вдруге в у 1850 р.
Упорівнянні з іншими монастирями країни Бачковський монастир знаходився в кращихумовах, тому що ще при турецькому пануванні він перейшов у безпосереднєпідпорядкування константинопольському патріаршеству. Цим порозуміваються великібудівельні роботи, здійснені в монастирі в першій половині XVII в., і те, щовін уцілів при величезних руйнуваннях, нанесених турками цьому краєві в 1656 р.
ВИСНОВКИ
1.АрхітектураБолгарії, що виникла на базі культурної спадщини фракійців, греків і римлян, щонаселяли раніше її територію, розвивалася відповідно до завдань, що висувалоісторичний розвиток країни, і в тісному зв'язку з архітектурою сусідніх народів.
2.ПершеБолгарське царство було ранньофеодальною державою, єдиним, із сильноюцентральною владою, і його будівлі були великими, строгими і монументальними.Такі спорудження, як Мадари й Охріди, палаци в Плісці і Преславі і великіхрами-васильки, виявляють більше зв'язку з місцевої до-болгарської, переважно піздньоантичною,архітектурою, чим із сучасним ним візантійським зодчеством. Вже в першістоліття свого існування болгарська архітектура вступила на шлях самостійногорозвитку, що яскраво проявився в таких будівлях X в., як Кругла церква вПреславі. Це будинок не знаходить аналогій ні в доболгарскої, ні увізантійській архітектурі, хоча її атріум, ротонда, екседри і колонади іговорять про переробку болгарськими зодчими римських мотивів.
3.Візантійськийвплив в епоху Першого Болгарського царства позначилося більше всього в появі вБолгарії типу чотирьохстовпної хрестово-купольної церкви зі зниженими кутами(переважно в провінційному, а не в константинопольському варіанті) і впоширенні змішаної кладки стін з рядів каменю, що чергуються, і цегли, щовикористовувалася і для прикраси фасадів.
4.ВДругому царстві феодальні відносини досягли повного розвитку: підсилилася владаокремих феодалів, зросло значення місцевих центрів, загострилися класовіпротиріччя. Відповідно до цього змінилася й архітектура. Міцності стали менше,але них почали розміщати в більш неприступних місцях. Меншими стали і церкви,придворні, монастирські парафіяльні. Серед них переважали чотирьохстовпні хрестово-купольніцеркви, іноді з притвором і дзвіницею над ним, однонефні церкви з куполом, зтакими ж притвором і дзвіницею і зрідка с бічними конхами, а також найпростішіоднонефні церкви, покриті циліндричним зводом. Невеликі розміри церковвідшкодовувалися добірністю пропорцій і більш багатим, чим раніш, оздобленнямфасадів. Усе це ріднить болгарську архітектуру XII-XIV ст. із сучасної їйвізантійської, що розвивалася в подібних історичних умовах, але ще більшблизька вона до архітектури інших північно-слов’янських земель.
5.Типоднонефного храму з куполом, дзвіниця над притвором, нарядність фасадів булихарактерні і для сербської архітектури XIV в., але там у декоративній обробці,переважало кам'яне різьблення. У Болгарії ж одержав подальший розвиток відомийтам з IX в. прийом декоративних, не зв'язаних зі структурою будинку аркад,з'явилися аркові паски під карнизами, закомарі й обробка барабанів. Сполученнякаменю, цегли і розчину створювало на фасадах кольорові візерунки, щодоповнювалися керамічними вставками, відомими вже в архітектурі ПершогоБолгарського царства, що з'явилися з XII в. в архітектурі Македонії, а з XV в.—і до півночі від Дунаю, у Валахії і Молдавії, але невідомими Візантії.Візантійська архітектура часу Палеологів сама запозичала в південних слов'ян, ізокрема в болгар, деякі форми і прийоми декоративного оздоблення, про що наочносвідчать фасади константинопольського палацу Текфур-Серай і церкви Апостолів уСалоніках з їхньою багатою орнаментикою.
6.Подальшийрозвиток архітектури Болгарії було перервано турецькою навалою, що припинила начотири сторіччя будівництво великих будинків суспільного призначення. Лише зкінця XVIII — початку XIX в. епоха Відродження наступив і для болгарськоїархітектури, у якій поряд з новими прийомами, що відбивали зміни, що відбулисядо цього часу в архітектурі Європи, одержали подальший розвиток і старітрадиції.