Іван Нечипоренко – засновник традиційної школибогуславського ткацтва
Анотація
Аналізується Богуславщина(Київщина), як значний осередок народної декоративно-ужиткової творчості,зокрема ткацтва, у розвитку якого видатну роль відіграв І. Нечипоренко, щоспричинився до новацій у тардиційному богуславському ткацтві та його популяризації.Акцентується увага на негативних тенденціях характерних у цій галузі, плановоїсоціалістичної економіки, та заходи, що вживалися окремими подвижниками длязбереження традицій у виробах богуславського осередку ткацтва, фабрики “Перемога”.
Ключові слова: народне ткацтво, ткацький верстат, національнаспадщина, фабрика, декоративно-ужиткова творчість.
Кожне покоління,завдяки своїй творчій енергії та майстерності намагається вносити в стародавнє ткацькемистецтво щось своє, нове. У ХХ ст. українські митці й майстри художньоготкацтва, спираючись на багатовіковий досвід попередників, розвивали цей видтворчості, підносячи його на вищий рівень. Спостерігаємо парадоксальні явища навсіх рівнях мистецького життя в період 1950-1980-х рр., що залишили своїмнаступникам багату і не досліджену в повній мірі художню спадщину. Все частішестає актуальним питання про те, як оцінювати її, як вирізнити те, що було лишеданиною часу, від справді мистецьких пошуків. Вперше розглядається матеріал, щорозкриває імена майстрів народної творчості на науковому та мистецтвознавчому рівні,та дає нам змогу ознайомитися з тими мистецькими процесами, що були актуальнимидля народних промислів другої половини ХХ ст. Декоративно-ужиткове мистецтво — єсвоєрідною галуззю народної творчості, що підпорядковується своїм законамрозвитку, має особливу художньо-образну мову, формує ряд єстетичних поглядівлюдини, активно впливає на її ємоції, думки й почуття. До них належить « Богуславськатканина» – одиніз традиційних видів української декоративної тканини, що виник у містіБогуславі на Київщині в кінці ХІХ століття»[1, 445]. Доречним, є проведення невеликогоекскурсу в історію народного ткацтва Богуславщини, для зорієнтування значимостійого осередку – ткацької фабрики “Перемога”, в контексті українськоїдекоративно-ужиткової творчості. Даних про розвиток ткацького ремесла наБогуславщині знаходимо не багато. Відомо, що від кінця ХІХ ст. у містечку діялашовковоткацька мануфактура. Богуславчани використовували досвід провідної тодіКиївської школи цехових майстрів. На мануфактурі ткали різноманітні ковдри йкоштовні одягові тканини. У ХІХ ст. тканини богуславських майстрів, рушники,скатертини, ліжники, намітки, фартухи, запаски ставали усе більш поліхромнимизавдяки появі нових якісних барвників. На ярмарках їх називали «богуславськими».Вироби були відомі в Петербурзі, Москві та ще віддаленіших регіонах.Богуславська школа ткацтва славилася поряд з київською, кролевецькою, ніжинськоюта іншими, та поширювала свій досвід на інші міста й села.
У другій половиніХІХ ст. та на поч. ХХ ст. ткацькі мануфактури діяли в Стеблеві, ТаганчіКанівського повіту. В другій же половині ХХ ст. ринки насичуються дешевими фабричнимитоварами й це призводить до занепаду місцевого ткацького промислу. Залишаютьсялише нащадки давніх майстрів, які впродовж 1945-55-х рр. ХХ ст. відроджуютьтрадиції народного ткацтва, відкриваючи нові перспективи, адже Богуслав здавнабув осередком ручного узорного ткацтва в Україні. Свідченням цьому є, приміром,твердження науковця й мистецтвознавця Адама Жука: « В подальші роки ручнеузорне ткацтво на Богуславщині набуло дальшого розвитку. Зокрема, значнихрозмірів досягло в післявоєнний період. В ряді сіл, а також у самому Богуславібули залучені до роботи потомственні майстри. У тяжкий післявоєнний 1945 рік уБогуславі було організовано художньо-промислову артіль « Перемога», яка об’єднала понад сімдесят місцевих ткаль»[ 2, 76-77].
Бабенчиков Н.В. у своїйпраці «Народное Декоративное искусство Украины» розглядаючи українськетрадиційне ткацтво, робить акцент набогуславських тканинах: «Представляют интерес и изготовленние кролевецкимимастерами образцы декоративной, так называемой «богуславской» цветистой ткани» [3, 39]. На тойчас в Богуславі діяла артіль “Перемога”, яка в 1960 р. була реорганізована уфабрику художніх виробів, де працювало більше двохсот майстрів ткацтва такилимарства зокрема. Головним інженером богуславської фабрики «Перемога» став І.Г.Нечипоренко (1930р.-2004р.), фактичнотворець богуславської школи художнього ткацтва у другій половині ХХ ст. Серед багатьох видатних особистостей Богуславщини ( Архип Люлька, І.С.Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, І. Сошенко, Шолом Алейхим ), постать І.Г.Нечипоренка посідає чільне місце, діяльність його припадає на середину ХХ ст.,отже належить до когорти митців, чия творчість сформувалася в умовахтоталітарного режиму. Родом майстер з Чернігівщини, художник текстилю за фахом,промисловець з вийнятковими здібностями та громадський діяч. Він досяг успіхівв галузі декоративно-ужиткової творчості. Завдяки його діяльності ткацькийпромисел Богуславщини з середини 60-х рр. ХХ ст., переживає час бурхливогорозвитку та розквіту. Проте необхідно зауважити, що чи найбільшим досягненням І.Нечипоренка є його діяльність, спрямована на відродження та розвиток українськихнаціональних традицій в період комуністичного правління. Творчі роботи митцявідзначаються високим художнім рівнем, по сьогоднішній день користуютьсявеликим попитом у населення та належать до національного надбання України. Затворчий доробок І.Г. Нечипоренку на засіданні спілки майстрів народногомистецтва була вручена премія ім. К. Білокур, а також присуджено званнязаслуженого майстра народної творчості України (1996 р.). І. Нечипоренко створивблизько 600 творчих робіт, що увібрали національний колорит України, приверталиувагу виразною декоративністю, вишуканістю композицій, що підкреслює високийпрофесіоналізм. Митець виконав безліч оригінальних композицій до рушників,скатертин, штор, килимів тощо. Кращі роботи майстра зберігаються в Київському державномумузеї українського народного декоративного мистецтва, Львівському музеїетнографії та художнього промислу, Переяслав-Хмельницькому історико-культурномузаповіднику, Канівському музеї народного декоративного мистецтва,Білоцерківському краєзнавчому музеї, Богуславському історико-краєзнавчомумузеї, Санкт-Петербурзькому етнографічному музеї.
Важливими подіями у житті І. Нечипоренка були виставки його творчих робіт,що неодноразово експонувалися в Україні та Росії ( Москва, Санкт-Петербург), атакож на зарубіжних виставках було виставлено до 250-ти творів художника:Японії – (1959р.,1961р.), Канаді – (1959р.,1961р.), Польщі – (1959р.,1960 р.),Фінляндії – (1959 р.), Франції – (1959 р., 1961 р.), Чехословаччини — 1959 р.,Югославії – (1959 р., 1960 р.), Румунії – (1960 р.,), Болгарії – (1960р.,1985р.), Голландії –( 1961 р.), Швеції — 1961 р., Угорщині — 1961 р.,Монгольської Народної Республіки – (1961 р.), Індії – (1961 р.), Німеччини — 1969 р. тощо. Значимість його творів стала чи не найголовнішим аргументом увирішенні питання будівництва нових корпусів фабрики “Перемога”. На відновленому після війни підприємствіхудожніх промислів проводилася реконструкція, розширення площ і зміцненняматеріально-технічної бази. Уже з перших років своєї праці І. Нечипоренко впроваджуєтехнічні й художні новації, апробовані ним в індивідуальній творчості. Беручиза основу вивірені віками принципи декоративного вирішення народних виробів, вінстворює нові типи тканих виробів, композиції яких відповідали тогочасним умовамжиття та побутовим потребам й естетичним уподобанням сільських і міськихмешканців. Поруч з цим, вони визначили високий мистецький рівень, до якого прагнулинаблизитися й інші майстри (світлина 1.). Автор використовував типовіорнаментальні мотиви та принципи композиційного розв’язання – характерніпоперечносмугасті узори, що складаються з різноколірних гладких таорнаментальних смуг, а також характерні для народного богуславського ткацтвакольори – насичений червоний, сірий, синій, чорний, з відтінками жовтого. Використовуючитрадиції місцевого народного ткацтва І. Нечипоренко у співпраці з художникамиГ. Аджієвським та Н. Скопець, творчо переосмислив традиції, створившивисокомистецькі зразки декоративних виробів, і на їх основі нові зразкиткацької продукції. Була проведена величезна робота для створення одного знайкращих галузевих підприємств в Україні, по виготовленню ткацької продукції. Зурахуванням значення творчості І. Нечипоренка щодо розвитку Богуславськогохудожнього ткацтва, необхідно більш детально розглянути складові його творчоговнеску. У 1955 р. І. Нечипоренком було удосконалено ручний ткацький верстат,яким людство користувалося не одне століття; розроблено нову технологіювиготовлення народних узорних тканин, яка за рахунок особливого заправленняткацького верстата давала можливість виконувати складні елементи, забезпечуючирізноманітний асортимент виробів. Переваги цієї технології у тому, що вона дозволиласкоротити кількість узорних ремізок і цим самим набагато підвищити виробничупродуктивність верстатів. Разом з тим з’явилися більші можливості варіювання орнаментального узору по ширинітканини при вже звичній заправці верстата [2, 78].
Нова технологія винахідника-митця відкрила перед майстрами широке поледля діяльності, дозволяла виконувати складні узори при високій продуктивностіпраці, зберігаючи традиції, т випускаючи різний асортимент виробів. Цюноваційну технологію почали застосовуватися на фабриках художніх виробів Києва,Переяслав-Хмельницького, Решетилівки, Кролевця, ряді промислів Росії,Білорусії, Молдавії. Свої новації І. Нечипоренко виклав у посібнику [4, 1-4],що став корисним методичним надбанням для ткачів, які виконували ескізні рішенняавтора. На богуславськійфабриці почали розробляти вишукані композиції доріжок, накидок, серветок,рушників, портьєр. декоративних тканин, покривал, наволочок, узорних купонів, тканин дляспідниць, суконь, фартухів тощо. В нихспостерігається відхід від усталеної насиченості (іноді й перевантаженості)орнаментальними площинами полотнища, а більше місця відведено нейтральному тлу,увага зосереджувалася на виявленні краси природних властивостей пряжі натуральнихзабарвлень, структурі й фактурі тканин (світлина 2). Вироби фабрики “Перемога” швидко реалізовувалися на торгових ринках Українита інших радянських республік, а також за їх межами – Німеччині, Франції,Польщі, Чехословаччині, США, Канаді, Японії. Для самих богуславців продукція місцевоїфабрики була дефіцитом, бо відправлялася за межі країни. Богуславські рушники сталисвоєрідною візитною карткою Богуславщини та Київщини зокрема. Виготовлення авторськихтворів І. Нечипоренком на богуславській фабриці, позначені новаторськимипошуками, мистецькою виразністю, що досягалася за рахунок структури, фактури,оригінального композиційного рішення. Це вимагало від виконавців-ткачів тонкоговідчуття матеріалу, володіння багатим арсеналом професійних прийомів, бездоганногомистецького смаку та високого професіоналізму. Популярність та поліфункціональністьбогуславських тканин певною мірою включала їх у перелік виробів, які мали нестиконкретну ідеологічну забарвленість. Тому з середини 50-х рр. поряд зтрадиційними мотивами в цих тканинах почали застосовувати не властиві длядекору народних тканин елементи партійної та державної емблематики: п’ятикутназірка, серп і молот, герби, ордени, написи, гасла, дати, Кремль, крейсер“Аврора” ба навіть портрети комуністичних вождів. Такі примусово насадженісимволи жодним чином не поєднувалися з усталеними естетичними уявленнями іпринципами декоративного вирішення тих чи інших виробів, а лише надавали творамтенденційності, еклектичності й надуманої штучності. У народному мистецтвіутверджувалися засади плакатності, властиві провідним стилістичним принципамсоціалістичного реалізму. Жодна звичайна виставка, не кажучи вже про ювілейну,не обходилася без таких ідейних псевдомистецьких творів [5, 136 ]. Повераючись до постаті І.Нечипоренка, художника, який своєю творчістю задекларував себе як опозиціонердо офіційного мистецтва соціалістичного реалізму, нав’язаного радянською владою,неодноразово акцентував увагу на суперечливих питаннях досліджуваного авторомперіоду – як негативно тогочасна тоталітарна ідеологія, що не залишила безуваги жодної сфери життєдіяльності людини, впливала на збереження місцевихтрадицій у виробах фабрики, що сформувалися протягом не одного століття, і до сьогоднінесуть мистецький, науковий та духовний багаж інформації. І. Нечипоренко вкогорті з однодумцями виносив подібні питання на засідання керівництва фабрики,що призводило до негативного ставлення владних структур до його особи. У своючергу це приводило до неможливості розкривати йому свій творчий потенціал тареалізувати наміри. Водночас І. Нечипоренко як новатор-митець, з яким змушенабула рахуватися партійно-адміністритивна структура, залишався певний час головнимінженером богуславської фабрики “Перемога”(1955-1961рр.), адже мав непересічнийталант та високий професіоналізм. Період так званого застою привніс негативні тенденції утрадиційне народне декоративно-ужиткове мистецтво зі своєю кольористикою,образами, індивідуалізмом. Посилений попит на вироби фабрики “Перемога”, (як і інші аналогічні підприємстванародних промислів) зумовив розширення асортименту, ставив їх на конвеєр,пригальморвував творчі пошуки. Тенденція до масового планового виробництвапередбачала розробку зразків композиційно не складних для виконання, спрощенихза орнаментальним вирішенням й обмежених у доборі кольорових барв. Нерідкочерез брак часу, необхідного для створення нових взірців-еталонів івпровадження їх у виробництво, художники змушені були застосовувати вжезнайдені орнаментально-композиційні варіанти лише з незначними змінами. Створювалисяй дещо складніші та вишуканіші за композиційними схемами, багатші за колоритом тазмістом зразки малосерійних виробів, але вони складали незначну частку взагальній кількості продукції підприємства, до того ж гальмувався і виробничийпроцес. Творчо-експериментальні пошуки у тканих виробах, що призначалися дляособистого домашнього вжитку і певною мірою зберігали давню ткацьку традиціюменшали. Подальше форсування темпів виготовлення тканих і килимових виробів напідприємствах у 80-х роках призвело до посилення негативних явищ: стандартизація,уніфікація, звуження асортименту, спрощення і збіднення художнього вирішення.Масове тиражування здебільшого одноманітних у мистецькому відношенні виробівспричинилося, що кількісні показники звели нанівець художню якість тканини. Перенасиченняринку низькою за художнім рівнем тканою продукцією, зменшення попиту на неїзумовили різкий спад виробництва, закриття нерентабельних підприємств [5, 144-145]. Постійне прагнення до підвищенняпродуктивності праці за рахунок уніфікації, гонитва за кількісними показникамиукрай негативно позначилися на ткацькому промислі: остаточно втратилися йогоспецифіка та мистецька виразність творів. Нині згасають найпотужніші ткацькіосередки центральної частини України, зокрема Кролевець, Дігтярі, Решетилівка,Богуслав. Майже всі вони припинили своє існування, або через брак сировини,попиту на продукцію, інші матеріальні скрути змінили профіль виробничоїдіяльності. Втрачаються матеріальні цінності, здобуті великими зусиллями,ентузіазмом та самовідданою творчою працею багатьох поколінь народних митців наниві народного ткацтва, переривається нитка спадковості родинної майстерності йдосвіду. Незважаючи на великі досягнення в цій галузі і невичерпний творчийпотенціал народних майстрів та художників, ткацький промисел тепер у крайважкому стані [5, 146]. Іван Нечипоренко, безумовно,знакова постать у житті не тільки Богуславщини, а й усієї центральної частини України,що розвивала ткацький промисел. Його активна творча діяльність мала чималоспрямувань і всюди він досягав успіху завдяки таланту. Тому він заслуговуєувічнення середнайвидатніших митців українського народу та в історії декоративно-ужитвоїтворчості України і Богуслава, міста, де відбулося його становлення як митця. Зауважимо, що творчий доробокІ. Нечипоренка та інших талановитих майстрів богуславської фабрики «Перемога»відіграв значну роль у збереженні народних традицій у сфері декоративно-ужитковоїтворчості, а також, був свого роду агітаційною продукцією направленою настановлення нових тенденцій у ткацькому промислі. Позитивним є той факт, що на сьогодні,у громадян України підноситься почуття національної самосвідомості, зростає йзацікавлення народними ручнотканими виробами. На початку вже третьоготисячоліття посилюється їх роль насамперед як репрезентантів народної традиції.Адже вона не перестала існувати, тому тепер особливо гостро постає проблемапідтримки й відродження осередків народної творчості.
Література
1. УкраїнськаРадянська Енциклопедія. Т. 1. – М., 1978.– С. 542
2. Жук А.К.Сучасні Українські художні тканини. – К., Наукова думка. 1985. – 120 с.
3. БабенчиковМ.В. Народное декоривное искусство Украины и его мастера. – М.: Архитектурное изд-во. 1945. – 88 с.
4. Нечипоренко И.Г. Опыт работыБогуславской фабрики «Победа» по совершенствованию технологии ручного узорноготкачества. – М., 1974. – 34 с.
5. Никорак О.І. Українськанародна тканина ХІХ – ХХ ст. Типологія, локалізація, художні особливості. –Львів, Інститут народознавства НАНУ, 2004. – 583 с.