Реферат на тему:
Основи художнього конструювання
1. Естетичні форми та їх характеристики
Тектоніка.При розглядітектоніки з точки зору конструктивно-технологічних задач потрібно зауважити, що зробити проектовану річ тектонічною – це перш за все означає зробити їїматеріально-фізично досконалою, тобто такою, що володіє міцною, стійкою інадійною конструкцією, яка відображає в зовнішньому виглядізагальний тип, характер конструкції івсю складну внутрішню силову роботу матеріалу. Таким чином, необхідно по можливості інайкращим чином виявити, де іяк розподілені основні маси інавантаження, як опирається їм матеріал виробу, як напружені окремі його частини, якіелементи несучі, а якінесомі. Тектонічність форми означає також наочність того, із якого основного матеріалу виконана конструкція (метал, дерево чи пластмаса) іяк дана конструкція виготовлена – монолітна чи складальна, чи це масивне лиття або легкий тонкостінний корпус.
Тектоніка– специфічний засіб художнього вираження, який органічно пов’язаний з конструктивною об’ємно-просторовою структурою виробу іїїоб’єктивними закономірностями (міцністю, стійкістю ірівновагою). Тектоніку називають зрілим відображенням у форміроботи конструкції іорганізації матеріалів. Таким чином, об’ємно-просторова структура у формотворенні ітектоніка форми єнайважливішими категоріями композиції, що закладають основу побудови складноїігарноїформи.
Пропорція іпропорційність. Пропорціявизначає співвідношення окремих частин, предметів іявищ поміж собою. Пропорція – один із головних засобів, який застосовують в мистецтві, архітектурі, техніці, художньому конструюванні. Правильне встановлення пропорцій в своїй єдності складає пропорційно-гармонічний лад. Порушення його знижуєхудожню виразність.
Існують різні види пропорційності. Так, наприклад, для утворення звичайноїматематичноїпропорції потрібно чотири члена: a: b = c: d. Геометрична пропорція складається із трьох елементів (a: b = b: c). Загальний член b називають середнім пропорційним.
Крім арифметичноїігеометричноїпропорцій, існують також пропорційні залежності, що об’єднані загальною назвою гармонічні пропорції.
На відміну від арифметичної, геометричноїта гармонічної пропорції золотий перетин утворюється при комбінації тільки двох величин a i b. Поділ цілого на дві нерівні пропорційні частини в математиці називають золотим перетином. Математичний вираз має вигляд a: b = b: (a + b).
Ця рівність створюється при комбінації лише двох величин, до того ж відношення поміж ними постійне, де більший відрізок дорівнює 0,618, менший – 0,382.
/>
Рисунок 3.1- Графічна побудова золотого перетину
Золотий перетин також виражається геометричним шляхом. Один із геометричних способів – це поділ відрізка в золотому перетині. Він здійснюється за допомогою прямокутного трикутника з відношенням катетів 1:2 (рис.3.1):
М0 = а = 1,0;
М1= x = 0,61803398;
М2= a – x = 0,381966.
Потім в золотому перетиніМ2ділиться на М3= 0,236; М4= 0,146; М5= 0,09 іт. д.
На рис. 3.2. приведена побудова прямокутників. Їх отримують геометричним методом, взявши за вихідну точку квадрат.
Ряд золотого перетину виражається такими цифрами: 0,09; 0,146;0,236; 0,382; 0,618; 1,000; 1,618; 2,618 іт. д.
Масштаб імасштабність. Існуєдва поняття – масштаб імасштабність.
Масштаб– це відношення лінійних розмірів на кресленні, картіоб’єкта до його розміру в натурі(1: 2, 1: 5, 1: 10 іт. д.).
Масштабність– більш складне поняття. В архітектурі це одне із композиційних засобів, яке виражає розмірність чи відносну відповідність розмірів форм архітектурного витвору, що сприймаються людиною, до розмірів людини.
Ритмічність іметр. В художньому конструюванні, як ів архітектурі, використовується специфічний засіб композиції – закономірне повторення ічергування елементів. Існуєдва види повторності – метрична іритмічна (метр іритм).
Метричний ряд єпростим видом повторності, якщо він заснований з одного елемента, складним, якщо в композиції одночасно приймає участь декілька рядів іелементів метричної повторності.
Ритм– більш складний вид повторності, це чергування елементів споруди, предметів, виробничого обладнання, що характеризує наростання чи спадання їх кількості, форми, розмірів. Ритмічні ряди створюються чергуванням більш виразних елементів, що називаються акцентами, іменш виразними (пасивних), що називаються інтервалами. Ритмічні ряди можуть бути спадаючими чи зростаючими контрастно чи нюансно.
Ритм – це послідовне чергування різноманітних сумірних елементів. Він співдіє ясності, чіткості істрункості художнього виробу, робить його більш цільним івиразним.
Симетрія іасиметрія. Симетричноюназивається фігура, яка складена із геометрично іфізично рівних частин, якіпевним чином розташовані відносно один одного. Симетрія – особливий рід геометричноїзакономірності красоти форм предметів, якістворюють гармонії. Існуєтри основних види симетрії: дзеркальна, осьова, гвинтова. Дзеркальна симетрія заснована на рівності двох частин фігури, розташованих одна відносно іншої, як предмет ійого відображення в дзеркалі. Осьова симетрія обумовлена рівністю геометричних фігур в осьових перетинах ідосягається обертанням фігури відносно осісиметрії. Гвинтова симетрія досягається в результатіобертального руху лінії чи площини навколо нерухомоїосіз постійною кутовою швидкістю іодночасно поступальним рухом вздовж осі.
В сучасних умовах особливе значення набуває поняття асиметричноїкомпозиції.Вона дозволяє органічно пов’язувати окремі елементи поміж собою, поєднуючи їх в цілісні, гармонійно-функціональні організми. Симетрична побудова не завжди узгоджується з суперечливими вимогами при компоновці того чи іншого приладу, споруди іт. д.
Статичність ідинамічність.Окрім симетрії іасиметрії існуєтакож статичнаідинамічнакомпозиції. Будь-яка фігура, що має центр чи ось симетрії, завжди статична відносно них. Шар, куб чи паралелепіпед статичні у всіх напрямках. Конус статичний відносно осісиметрії, а вздовж неївін динамічний, бо по ній відбувається зміна форми. Найбільш характерну динамічну композицію мають предмети, що рухаються, засоби транспорту, якіможна поділити на три основні групи в залежності від різного середовища: ті, що рухаються по поверхні землі (автомобілі, потяги), в воді(пароплави, підводні човни) ів повітрі (літаки, планери).
2. Сполучення кольорів і відтінків
Колір – це властивість тіл викликати певні зорові відчуття у відповідності зіспектральним складом іінтенсивністю відбитого чи випускаючого видимого випромінювання. Встановлено, що людським оком сприймаються коливання з довжиною хвилі від 380 до 760 нм.
Всі кольори розподіляють на дві групи: ахроматичні іхроматичні. До першої групи (ахроматичної) відносяться білі, чорні івсі сірі кольори, починаючи з найсвітлішого ізакінчуючи найтемнішим. До другої (хроматичної) групи відносяться всі спектральні кольори – червоні, жовті, зелені, блакитні, сині, фіолетові, пурпурні з усіма переходами івідтінками між ними.
Психофізіологічний вплив кольору на людину в емоційному відношенні великий. Колір має здатність викликати різні емоційні реакції та думки: він може заспокоювати іхвилювати, приносити радість ісмуток, пригнічувати івеселити. Колір може викликати почуття теплоти та холоду, бадьорості та втоми, легкості та тяжкості, розширювати ізвужувати простір, стимулювати зір, мозок, нерви; він може сприяти ідопомагати лікуванню хворих. В естетиці колір серед інших естетичних факторів займає одне з важливих місць.
Сучасні вислови та судження вчених, художників про психофізіологічний вплив кольору на людину зводиться до наступного.
Червоний колір– збуджуючий, гарячий, енергійний іжиттєрадісний. Він має найдовшу хвилю, стимулюючи впливає на мозок івикликає емоційні реакції; сприяє збільшенню м’язової напруги, підвищенню кров’яного тиску іритму дихання; дуже впливає на настрій людини.
Оранжевий колір – яскравий, викликає радість, в різних випадках заспокоюєчи роздратовує. В фізіологічному відношенні він сприяє покращанню травлення іприскоренню течікрові.
Жовтий колір – стимулює зір, мозок інерви, заспокоюєдеякий нервовий стан, звеселяє, сприяє до спілкування.
Зелений колір – колір природи, спокою ісвіжості, заспокійливо діє на нервову систему. Він сприяє зниженню кров’яного тиску за рахунок розширення капілярів.
Блакитний колір – світлий, свіжий іпрозорий. Він діє приблизно також, як ізелений – заспокійливо, створюєвраження небесної далі. В фізіологічному відношенні він відноситься до лікарських кольорів, полегшуючи стан хворого в більшій мірі, ніж зелений.
Фіолетовий колір – пишний іблагородний; він позитивно впливає на серце ілегені, збільшуючи їх витривалість. Колір втоми та нудьги.
Коричневий колір – теплий, він створюєспокійний настрій, виражає міць істійкість предметів. Коричневий колір з сірим відтінком з пригніченням діє на психіку.
Сірий колір – холодний, діловий іпохмурий. Він викликає апатію інудьгу. У виробничій обстановці його необхідно застосовувати якомога менше.
Білий колір – легкий, холодний іблагородний, але у великій кількості викликає блиск. Він – символ чистоти, дуже добре поєднується з іншими кольорами.
Чорний колір – похмурий, важкий, різко знижуєнастрій. Він дуже красивий, в невеликій кількості застосовується для контрасту.
Узагальнюючи облік психологічного впливу кольору на організм людини, видимі частини спектру розподіляють на три частини: довгохвильову – 760...580 нм (червоний, оранжевий), середньохвильову – 580...510 нм (жовтий, зелений ічастково блакитний), короткохвильову – 510...380 нм (блакитний, синій, фіолетовий).
На сучасному етапівстановлено, що кольори довгохвильової частини спектру справляють збуджуючий істимулюючий вплив, а кольори короткохвильової частини – заспокійливий чи пригнічуючий вплив. Найбільш сприятливо впливають кольори середньоїчастини спектру. Група фіолетових іпурпурних кольорів справляють хвилюючий іподразнюючий вплив.
Узагальнюючи відомості про кольори можна зробити наступні висновки:
1. Найкращі поєднання дають кольори в рамках великих імалих інтервалів по кольоровому колу, гірші – в рамках середніх інтервалів.
2. Малі інтервали сприймаються скоріш як відтінки одного ітого ж кольору, а не як поєднання кольорів.
3. При поєднанні кольорів необхідно брати однакові співвідношення світлості.
4. Більш інтенсивні кольори при поєднаннях з менш інтенсивними слід підбирати в меншій кількості.
5. Хроматичні кольори можна поєднувати з ахроматичними, причому теплі кольори поєднувати з темними, а холодні з світлими.
В дизайні колір розглядається перш за все як засіб функціональної організації предметного середовища. У виробах промислового виробництва колір вибирають з урахуванням:
а) функціонального призначення виробу і умов його експлуатації;
б) функціонально-конструкторської структури виробу;
в) особливості композиції форми виробу;
г) умов того середовища, в якому виріб буде використовуватися.
Форма і колір виявляють особливості та функціональні призначення промислового виробу, водночас полегшуючи зорове сприйняття і взаємодію між виробом і людиною з урахуванням процесу користування.
Колір сприяє розпізнанню сфери використання виробу і його експлуатаційної специфіки. Він обумовлюється вимогами безпеки, примітивності і легкості розпізнавання предметів або їх окремих елементів на різних кольорових фонах.
Колір фону повинен бути доповнюючим (контрастним) до кольору деталі: світло-коричневий до сталі, чавуна та алюмінію; світло-голубий до бронзи, дерева та інших деталей теплих кольорів; ахроматичний для різнокольорових деталей і т.д.
Особливе значення має колір при конструюванні кнопок, перемикачів, важелів управління приладів та пультів управління, мнемосхем та інших елементів для безпеки і надійності роботи. Недостатній контраст між кнопкою та фоном пульту може призвести до браку або аварії. Деякі вироби потребують контрастних і яскравих тонів (планера, спортивні атрибути, дитячі іграшки, туристичне обладнання і т.ін.), а інші – світлих і м’яких тонів (медичне обладнання, прилади, верстати).
Забарвлення виробів повинне бути пов’язане з їх функціонально-конструкторською структурою.
ЛІТЕРАТУРА
Борисовский Т. Б. Эстетика и стандарт. – М.: Издательство стандартов, 1983.
Борисюк А. А. Эргономика в приборостроении. – К.: Техника, 1985.
Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования. – К.: Вища школа, 1988.
Вудсон У., Коновер Д. Справочник по инженерной психологии для инженеров и художников конструкторов, – М.: Мир, 1968.
Даниляк В. И., Муников М. В., Федоров М. В. Эргодизайн, качество, конкурентноспособность. – М.: Издательство стандартов, 1990.
Дж. К. Джонс. Инженерное и художественное конструирование. Современные методы проектирования. – М.: Издательство стандартов, 1991.
Шпара П. Е., Шпара И. П. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. К.: Вища школа, 1989.
Эргономика. Лабораторные работы. Под ред. проф. Т. В. Дуганова.- К.: Высшая школа, 1976.