РЕФЕРАТ
на тему:
Мислення та світоглядні уявлення в первісному мистецтві
Причини появи первісного мистецтва криються в особливостях первісного мислення та первісного суспільства. Саме в цих двох умовах криється той перший поштовх, який за своїм значенням споріднений з ефектом самого опстання світу.
Для з’ясування генезису первісного мистецтва вирішальне значення мають стадії розвитку мислення, особливо ті форми, що пов’язані із художньою уявою. Для палеоантропа було характерним дифузне (аморфне мислення. Воно було основою свідомості і пізніше — у верхньому палеолі ті, хоча на нього вже тоді нашарувалися інші форми мислення — конкретне, міфологічне тощо. Стадія дифузного мислення, за спостереженнями лінгвістів, тривала понад 100 тисяч років. Саме цей період став підставою для створення ідеального світу як світу фантазії та уяви. На цьому етапі людина вже намагається якось пояснити світ. Шлях поясненні «світу завершився в мезоліті та неоліті створенням міфологічної картини світового порядку. Завдяки цьому легко виникала персоніфікація. Людськими рисами наділялися тварини, рослини і навіть неживі предмети: звірі розмовляють, рослини думають тощо. Власне у цьому бере своє коріння метафора.
Із особливостей первісного мистецтва народилися первісні світоглядні системи тотемізму, фетишизму та анімізму. Для них характерна розвиненість магічних, чаклунських ритуалів і віра в можливість засобами магії впливати на хід подій.
ТОТЕМІЗМ (тотем – рід) характеризується віруванням у кревну спорідненість із певною твариною чи рослиною. Тотемізм виник у верхньому палеоліті: вже тоді з явилася віра в охоронний зв’язок людини і її тотему. Найпоширенішими тотемами-охоронцями наших предків були: серед тварин і птахів — коза, ведмідь, кінь, лелека, ластівка, журавель; серед рослин — дуб, верба, береза, калина, полин, рута-м’ята, васильки тощо.
ФЕТИШИЗМ (фетиш – амулет) у вигляді культу не одухотворених предметів був найдавнішою формою первісної релігії. Це свого роду приписування неживим предметам здатності впливати на долю і здоров я людей, віра в прикмети і поклоніння речам, об’єктам природи. В Україні від найдавніших часів до сьогодні збереглися такі фетиші, як зірка, місяць, вода, вогонь, коровай, підкова, мак, кольоровий камінь тощо.
АНІМІЗМ (аніма — душа) — віра в існування різних нематеріальних істот (духів). Це значно складніший крок у розвитку первісного світогляду — народження уявлень про духів, заселення світу багатьма невидимими істотами, здатними впливати на людей. Якщо ритуальні й чаклунські дії згідно з фетишизмом та тотемізмом скеровані на предмети, то на стадії анімізму увага звертається на контакти з надприродними силами в оразах духів. Отже, дологічному мисленню було властиве ототожнення людських рис та її поведінки із предметами, явищами природи, тваринним світом. Стосунки людей і духів мали діалогічний характер. Спершу діалог був спонтанний і лише в період неоліту він набув сталих форм.
В діалозі діють такі формотворчі явища, як повторність та циклічність. Саме від повторності й циклічності первісних уявлень про світ беруть початок усякі символи кола, змійки, дворядності, півкола тощо.
З самого початку первісне мистецтво виконувало одночасно різні функції — магічні, трудові, регуляторні. Через те воно було поліфункціональним, синкретичним та аморфним. А в цілому — картинним, тобто образним. Іншого пояснення як ототожнення себе із світом в первісної людини не було. Предмет, яким користувався язичник, набував в його очах значення його частки. Таким чином вія оживав і вважався нєбід ємним від власника. Саме цим пояснюється звичай класти в могилу особисті речі померлого. Людина пояснювала світ за допомогою уяви.
Магічне освоєння світу супроводилося також практичними розрахунками. Вважалося, що слово і образ мають реальну силу впливу на долю і навіть на життя людини (так звана вербальна магія).
Намагаючись вплинути на природу, люди вдавалися до інтонацій голосу — благальних, вольових, лагідних, грізних тощо. Таким чином в наспівах сформувалася спонукальна, питальна та розповідна модальність.
Найдавніше із усіх сформувалася спонукальна модальність. Вона як провідна у мовленні проіснувала аж до середини неоліту. На ранніх ступенях розвитку мови ще не були вироблені засоби граматичного розрізнення модальності, тому головним засобом була інтонація. Спонукальна модальність передавалася за допомогою напруженого звучання голосу, підвищення мелодичного контуру та утримування його на певній висоті. Таким чином спонукальна модальність поширюється на усі ранні „музичні сигнали“. Виразові риси спонукальної модальності і до сьогодні ще простежуються в контурах багатьох обрядових мелодій.
Питальна модальність як засіб мелодичного творення сформувалася на другому етапі розвитку музичного синтаксису, тобто в той час, коли в мові відбувається поєднання двох або кількох незалежних одне від одного (або деколи частково залежних) простих речень. В даному випадку перше мелодичне речення розгортається знизу вверх як запитання, а друге, що слідує на ним, — навпаки — зверху вниз. тобто творить своєрідну арку. Такого роду „діалогізм“ часто спровокований словесним діалогізмом (коли словесна структура сформована у формі запитання і відповіді) але в ніякому разі на синтаксичному рівні від нього не залежить. До речі. питальна модальність формується лише на рівні строфи, тобто автономно від приспіву або заспіву (приспів та заспів — це автономні артефакти, які виступають скоріше всього у формі обрядових знаків).
Розповідна модальність — це творення значно пізнішої фольклорної верстви, що бере свої початки від середньовіччя. Вона сформувалася пі, впливом формування складнопідрядного речення (коли синтаксина структура набуває не підпорядкованих ознак або автономно підпорядкованих (. В даному разі музичний синтаксис формується у формі гіпотаксису, коли закінчення першого речення е незавершеним, тобто підпорядкованим другому реченню (на мелодичному рівні воно має незавершений каданс). Нормою перерваного кадансу може бути значно частіше У ступінь або ІІІ ступінь, значно рідше — ІV. В розповідній модальності мелодія розгортається переважно хвилеподібне.
На початковому етапі становлення пісенної мелодики дуже важко було зробити градацію, де закінчується словесна інтонація, а де починається музична. На цьому етапі лад, мелодика, ритм були невстабілізованими. Все це нагадувало однаково повторювані мовно-звукові комплекси. Отже, мелодика була схожа на інтонації мовлення, переважав нерегулярний ритм. Тобто мелодика була речитативною.
Під впливом танців та колективних дій, що вимагали синхронізації почала усвідомлюватися ритмічна регулярність. Однак вона існувала лише під час танцю-співу. Поза танцем ритм знову ставав нерегулярним. Такого роду ритмічна організація в пісні тривала до 1 тисячоліття до н.е. Вона — моторика — переважно сформувалася в каленарно-обрядовому фольклорі, зокрема в таких жанрах, як колядки, щедрівки, веснянки-гаївки, русальні, купальські пісні, хоча в більшості цих пісень зустрічаються комбіновані поєднання речитативності і моторики. Однак чиста моторика сформувалася лише з появою пластів танцювально-жартівливої пісенності, в епоху ліризації фольклору ( ХІV — ХVІІ ст.).
Кантиленна мелодика — це продукт значно пізнішого часу. Вона сформувалася в період ліризації української народної пісенності, тобто з появою ліричної пісенності ( ХVІ-ХVІІІ ст.). Основною підставою для її формування стало реформування сімейних відносин, тобто перехід, від парної (великої) сім ї до моногамної (малої). Власне моногамні стосунки і були основним приводом для появи ліричної поезії, а відповідно і традиційної ліричної пісенності. Найбільшого розквіту цей жанр пісенності набув у східних теренах України, і власне його ліризація в цих краях досягла свого апогею (жанр східноукраїнської протяжної пісні (. Останнім часом кантиленність є пріоритетною формою мелодичного становлення у більшості активно побутуючих народномузичних жанрів.
Опанування кантиленою тривало до ХVІІ ст. як у фольклорі, так і у світській та церковній музиці. І тільки тоді в європейській музиці з’являється гомофонія, партесність, опера; в духовній музиці — концерти. Кантилена стала основним пріоритетом у всій професійній музичній культурі. І власне через неї визначається ступінь мелодизму тої чи тої національної музичної культури в цілому.
Література
1. Іваницький А. Українська народна музична творчість: Навч. посібник. — К.: Муз. Україна. 1990. — С.11-15.
2. Іваницький A.I. Українська музична фольклористика (методологія і методика): Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1997. — С.28-46.
3. Гошовский В. У истоков народной музыки славян. Очерки по музыкальному славяноведению. — М.: Сов. композитор, 1971. — C.37-46.
4. Бибиков С.Н. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта. Очерки материальной и духовной культуры палеолистического человека. — К., 1981.
5. Иванов-Борецкий М. Первобытное музыкальное искусство. — М… 1925.
6. Квитка К. Избранные труды: В двух томах (Сост. й коммент. В.Л. Гошовского. — М., 1971. — T.I. — С.215-278.