МЕТОДИ ВИКОНАННЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ
Студентки ХНПУ ім… Г.С. Сковороди
Анотація: стаття присвячується дослідженню декоративного розпису на Україні. Розглядається виникнення петриківського розпису, різні методи виконання та засвоєння петриківського розпису.
Ключові слова: Декоративний розпис, петриківський розпис, мистецтво, майстри.
Аннотация: статья посвящается исследованию декоративной росписи на Украине. Рассматривается возникновение петриковской росписи, различные методы выполнения и усвоения петриковской росписи.
Ключевые слова: Декоративная роспись, петриковская роспись, искусство, мастера.
Abstract: This paper is dedicated to the study of decorative painting in the Ukraine. We consider the emergence Petrikov painting, various methods of implementation and assimilation Petrikov painting.
Keywords: Decorative painting, Petrikau painting, art, artist.
Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев'яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.
Тому ця тема є актуальною для нас, майбутніх вчителів. Проаналізувавши різновиди технік, ми значно розширимо свій кругозір. На основі розглянутого можна прийти до нових стилів виконання.
Дослідники неодноразово зазначали, що петриківський розпис в синтезі народних традицій і новаторських пошуків художників-професіоналів народжувалися нові форми народної декоративної графіки. Яскравим прикладом такої співдружності є творчість В. Довгошиї, Є. Пшеченка, Г. Собачко-Шостак (1920 — 30-і рр).В.С.Кузин — відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах
Невирішенними питаннями статті є особливості історичного розвитку петриківського розпису, різновид методик виконання петреківки.
Саме тому, на основі аналізу наукової літератури стаття має зясувати різноманітність методів виконання розпису та його історичний розвиток.
Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, начебто розгорнутий на площині стіни, листа чи паперу декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листи, ягоди і т.п.) мають силуетне зображення, що саме собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшогоконтурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — в анфас. [4]
Виконуючи петриківський розпис, пензлик тримають трьома пальцямиперпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільниймазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, тобто, починаючи зкінчика пензлика і закінчуючи натиском на його основі. При виконаннірозписів використовують палець, паличку та інші засоби.
Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять новутематику, нові орнаментальні мотиви, творчо успадковуючи художнітрадиції минулого. Тепер декоративний розпис використовують в екстер'єрій інтер'єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують упредметах побуту.
Велике значення українського народного розпису знаходитися в естетичномуі художнім вихованні дітей у сучасній школі.
Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавціввивчали й аналізували український, народний розпис. Їхні рекомендаціїзводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них — це вільнаімпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої – виконанняпідготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.[3]
В.С.Кузин — відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних
закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:
— збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листядерев, репродукції, фотографії);
— вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми
(листи, квіти, фрукти і т.п.);
— виконання декількох варіантів декоративних елементів;
— виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;
— виконання декоративного малюнка олівцем;
— виконання декоративного малюнка фарбами.
У широковідомої Петриківській школі учитель В. Соколенко, палкийприхильник навчання дітей розпису із самого раннього віку, переконаний удоцільності виконання їх відразу фарбами, з визначенням квітів ікомпозиції.
А професор Е.А.Антонович, що чимало працював над дослідженням в галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, досягнення навичок і звичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їхнього засвоєння
Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі визначають свій улюблений метод малювання декоративних композицій, Основне, щоб методика малювання декоративних композицій, Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні особливості дітей.
Індивідуальність у мистецтві взагалі явище задоволене важливе, а вдекоративному мистецтві — особливо.[2]
Як відомо, наші прославлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі робили пензлі, фарби та інші приналежності. Наприклад, Катерина Білокур починаламалювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, аіноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додатковішматки.
Зовсім інший метод малювання в Параски Хоми, що спочатку виконувала дужеточний контурний малюнок олівцем усього розпису, а потім
виконуваламалюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїйтворчості, їхній талант високо оцінений не тільки в нашій країні, але ідалеко за її межами.
Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямованебагаторазове повторення вправ, що стануть основою творчості.
Яскравою сторінкою ввійшов декоративний розпис в історію культуриукраїнського народу. Далеко за межами України відомі імена народнихмайстрів села Петриківки Дніпропетровської області. Ажурний, графічночіткий орнамент, що у минулому розвивався як настінний розпис і декорпобутових предметів, сьогодні широко використовується в художнійпромисловості, книжковій графіці, оформленні і.т.п. Чарівнийпетриківська квітка розцвіла на чудовому порцеляновому блюді, загадковимвізерунком ліг на шовкову тканину, коштовним самоцвітом заблискав налакованій поверхні сувенірної скриньки.
Своєрідний орнамент Петриківки мав давні традиції, свою пластичну мову, техніку і свій арсенал художніх образів. З покоління в поколінняпередавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинногоорнаменту, що згодом усе більш удосконалювалися. Побутові речі зпетриківським розписом, що знаходяться в музеях, відносяться до ХVШ-ХІХсторіч. Сам же орнамент бере початок від стародавньої традиційноїорнаментики, що широко застосовувалася в побуті запорожців, якіприкрашали ним житла, начинку і зброю.
Сучасний петриківський орнамент характеризується, насамперед, якрослинний, переважно квітковий. Він ґрунтується на уважному вивченніреальних форм місцевої флори і створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі квітів (наприклад, «лучка» чи «кучерявки»). Широкезастосування мають мотиви садових (жоржини, айстри, троянди) і лугових(ромени, волошки) квітів і ягід калини, полуниці і винограду.
Характерними є також зображення листя, що називають «папороттю», бутоніві пір'ястого ажурного листя. Для петриківських орнаменталістівхарактерні надзвичайно точний окомір і дивна спритність руки – усімайстри малюють без попередньо наміченого контуру, не користаючисьжодним вимірювальним інструментом. Віртуозність виконання досягаєтьсяписанням за допомогою тоненького пензлика з котячої вовни. Крім кисті, Петриківські майстри застосовують стебла, щіпочки, а ягоди і деякі квітиТа малюють просто пальцем.[6]
Петриківські майстри застосовують для розпису на папері яєчну темперу, унастінному розписі — гуаш, яєчну темперу й олійні фарби на ґрунті, а надереві переважає підлаковий розпис олійними фарбами.
Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розписуи є декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIXсторіччя, «вазон», «букет», окрему «гілочку» і «фриз».
Ці види композицій використовувалися в настінному розписі як компонентиархітектурного декору інтер'єра. Характерною рисою традиційноїкомпозиції, наприклад, петриківського «букета» є розташування в йогоцентрі трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші зарозміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусикамиі стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета завждитримається на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку – натрьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають — перегукуються зним — маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.[9]
Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастнеез'єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважаютьчервоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають ужевизначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиції втеплій або холодній гамі.
Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не до себе, як це роблять, наприклад, хохломскі майстри декоративного розпису.
Поступово з петриківських селян виділилася група напівпрофесійних майстрів, що розписувало не тільки інтер'єри будинків, а і скрині, народні музичні інструменти, сани, віялки, а на початку XXсторіччі почали робити паперові малевки.[1]
До старшого покоління петриківських майстрів належать Тетяна Пата, Орина Пилипенко, її однолітка Надія Білокінь, Поліна Глущенко, і дещо з більш молодих Ганна Ісаєва і Надія Тимошенко.
Загальною рисою творчості майстринь цього покоління є безпосередність, щирість, загострене відчуття декоративності. Вони будують своїкомпозиції на одночасному контрасті основних і додаткових квітів, досконало володіють традиційною технікою розпису яєчною темперою. Длякомпозиційних схем їхніх малюнків характерна деяка статичність, урівноваженість всіх елементів, ритмічне повторення квітів. Проте, їхнісюжети не однакові, і несуть у собі риси неповторної індивідуальності.Одна з найстарших петриковских майстринь декоративного розпису – ТетянаПата, її техніка надзвичайно різноманітна. Художниця поєднує широкийсоковитий мазок з легкими, переривчастими, вицарапує щіпочкою тоненькіпрожилки в середині листочка, кистю з котячої вовни виписує її краєчки, лозинкою вибирає пелюстки квітів, пальцем обрисовує прозорі округліягоди.
Ще з другої половини 1930-х років народні майстри з Петриківки починають розписувати олійними фарбами невеликі, різної форми коробочки з дерева, що використовувалися як пудрениці. Розпис робили безпосередньо подереву, без усякої ґрунтовки, і тому вони були дуже неміцні. ПісляВеликої Вітчизняної війни такі розписи відродилися на новій технічній.
Саме тому, можна зробити висновок: петриківський розпис відігравав велику роль в становленні українського декоративного мистецтва. Ось чому досвід попередніх поколінь відіграє важливу роль в становленні сучасного декоративного мистецтва.
Література:
Алферов Л. « Петриківський розпис »
2.. Гудченко З. «Петриківські зустрічі».
3. Купових С. О. «Твори молодих петриківців».
4. Петрук Л. П. «Народні традиції».
. Купових С. О. «Декоративно прикладне мистецтво» 1989р.
Лармін О. Искусство і молодь. М., 1980 р.
Щербаківський В. Українське мистецтво. Вибрані неопубліковані праці. – Київ: Либідь, 1995. – с. 102-103.
Глухенька Н. «Село народних майстрів».
Глухенька Н. « Петриківський розпис по дереву».