Витокиукраїнськоїкультури.Міфо-релігійніуявлення східнихслов’ян
1. Формуваннясвітоглядудавніх українців,їх духовнежиття. Національнакультура іментальність
Духовнакультура –складна багатогалузевасистема, якавключає мову, мистецтво, науку, політику,ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування.Отже, все, щоскладає духовнийсвіт народу, його свідомість, переконанняі погляди, котріобумовлюютьособливостіповедінки іпрактичноїдіяльності.Цінності духовноїкультури органічнопов’язані зізасобами їхвитворення, збереженняі поширення.Тому духовнасфера – невід'ємнаскладова частинаусієї культури.Культура відображаєсвітогляднароду, йогонаціональнусамосвідомість, своєрідністьфілософськогомислення, розумінняосновних проблемзагальнолюдськогота власногобуття. У культурівтілені етичніідеали українськогонароду, йогоестетичніпогляди і смаки, виражені притаманнимилише йомучуттєво-емоційнимиформами, художнімиобразами ілогічнимипоняттями, закріпленимиі національніймові, традиціях, нормах мораліі звичаях.
Для українцівхарактернаморальна свідомість.Народна моральбазується насилі переконання, громадськоїдумки, традиційетносу, йогозвичаїв. Вонарозкриваєрозуміннянародом такихвизначальнихзагальнолюдськихпонять як доброі зло, правда, щастя, обов’язок, справедливість, краса. Віддавнаукраїнськамораль українцівнайвище оцінювалатакі риси іякості, як розум, гостинність, співчутливість, дружелюбність, працьовитість, чесність, взаємоповага, волелюбність.Народна моральвіддзеркалюєтьсяу прислів'яхі приказках.Так, для українцівнайбільшимскарбом буврозум (у когорозум, у тогой щастя; кращез розумнимзагубити, якз дурнем знайти).Головним критеріємоцінки моральноїгідності булапраця (як дбаєш, так і маєш, щопосієш, те йпожнеш). Ледарізавжди осуджувалисяяк нікчеми(Ледаще на віникта на смітникгодяще, безділа жити — лишенебо коптити).Народ високопоціновувавдружбу (Безвірного другавелика туга, добрий сусіднайближчародина). Мудрістьзасуджуваланезгоди, чвари(де згода панує, там і горе танцює, сварка до добране доведе).Провіднимиу народі булитакі моральніякості, якгостинність, миролюбність(гостя напій, нагодуй і спатипоклади, длягостя хоч застався, але постався).В Україніподорожнього, убогого, сліпого, прохача завждизігрівали, невідмовлялиу проханні. Воснові українськоїморалі буличесність, совісність, цнотливість(добро стратиш– наживеш, честьутратиш – пропадеш, краще чесновмерти, як нечесножити, цнотадорожча одзолота). Народнамудрість застерігалаі від такихморальних вад, як скупістьта заздрість(скупий біднішийза жебрака, заздрий відчужого щастясохне). Основоющастя вважаласяміцна сім’я, щире кохання(Добра жінкаі здоров’я –то найбільшийскарб, сім’яміцна – гореплаче). Віковічніморальні заповідічи не найпершезакликали бутидобрими і гуманними.Дітям категоричнозаборонялимучити тварин, бити жаб, руйнуватигнізда. Цікавай така деталь.Щоб не травмуватипсихіку дитини, колись кололипоросят вдосвіта, поки діти сплять.Заповідалипіклуватисяпро хворих, калік, слабоумних.У народі побутувалотаке поняттяяк гріх, якевключало негіднівчинки і гострозасуджувалось.Зокрема народв усі віки вважавза обов’язоквшановуватипам’ять померлихзагиблих. Народнамораль, духовністьвідтворенав неписанихзаконах, нормах, оцінках.
Отже, українськакультура – цесукупністьнадбань, спосібсприйняттясвіту і опануванняним, системамислення ітворчостіукраїнськогонароду.
Варто знатий таке:
праукраїнський етнос виникає наприкінці V – на початку VІ ст.,
прабілоруський і прановгородський – у VІІІ ст.,
прамосковський (праросійський) – у ХІ –ХІІ ст.
Русь частоназиваютьКиївською Русю.Остання назвивиникає пізніше, в ХV ст. і введенамосковськимикнязями, які, започаткувавшиідею про походженняМосковськогокнязівствавід Києва, вводятьпоняття «МосковськаРусь», тим самимвідокремивши, фактично, Київвід тих територій, які належалидержаві, центромякої був Київ-Суздаль, Володимир, Ярославль, Ростов та ін.З цією ж метоюв російськійдержаві зміненобуло назвуУкраїна, якав ХІ ст. визначаларідний крайнароду. Існуютьдва різні поняття, які потрібнорозрізняти– це «культураУкраїни» та«українськакультура».Історія культуриорганічнопов’язана зісторією народуяк безперервноюзміною численнихпоколінь, кожнез яких робитьсвій внесоку культурнуспадщину. Якщоісторія культуривіддзеркалюєісторію народу, то історіянароду є вираженнямще й історіїкультури. Культуранароду – це нетільки зібранняшедеврів, воназберігає і меншвагоме, і другорядне,і потворне.Політика зрадництвата уходництва, глупство ідеології, блюзнірствоі кон’юнктурністьмитців, аморальністьчиновників, ницість філософії– все знайшлосвоє відображенняв історії культури, бо в ній постаютьне тільки героїчністорінки народу, золоті вікивільного життя, а й негативніявища. Не меншглибокий слідтут поклалиепохи занепаду, лихоліття, поневолення.Універсальністькультури втому, що вонаувібрала історичнийконтинуумтворчої життєдіяльностінації, діяльності, яка ніколи неприпинялась…у слові і камені, у барвах і звуках, у пластичнихформах втіленонайістотнішез поступуукраїнськогонароду – те, про що думали, що переживалиі, що відчувалиукраїнці.
Культурисвіту, увібравшизагальнолюдськеі національне, відрізняютьсяодна від одної– в цьому їхпривабливістьі самоцінність.Кожна культурасвоєрідна ісамобутня. Просвоєрідністьможемо говорити, виходячи ізменталітетуукраїнськогонароду, своєрідностіетики, системобрядів, вірувань.Національнаспецифікакультури залежновід історичнихобставин тежмодифікується, але каркас, тебез чого немислиманація завждизалишається.Особливостінаціональногохарактерузберігаютьті архетипи, які становлятькаркас йогонаціональноїсвідомості.Так, «гуманістичнаекзистенціальнапроблематика— основа генетичногокоду українськоїфілософськоїкультури, депровідноюпостаєекзистенціально-особистіснаполіфонічністьсвітобачення»у структуріукраїнськоїдуховності.Ментальностіукраїнцівздавна притаманніліричність, чутливість, трагічне сприйняттясвіту, релігійність,«індивідуалізмта стремліннядо «свободи».На думку Д.Чижевського,«індивідуалізмможе вести досамоізолювання, до конфліктуз усім та усіма, до розкладуусякої життьовоїформи; разомз тим індивідуалізмможе вести іведе в певнихвипадках доглибоко позитивнихформ творчостіі активності».Такі риси давалиґрунт для розвиткуекзистенціальногофілософування, яке стало домінантниму нашій культурі.Буття українціввкорінене ухристиянськутрадицію, устрах Божий, у над реальнусутність, якаведе до самозаглиблення, осягненнятрансцендентності.«Бог, — зауважуєОксана Петрів,— як найвищебуття органічнопоєднаний зтією заповітноюособистісноюсферою існуванняіндивіда, якає екзистенцією».Хочу акцентуватина праці «Двіруські народності»Миколи Костомарова— відомогоісторика, фольклориста, письменника.Автор, тривалийчас, досліджуючинаціонально-ментальніособливостіукраїнців таросіян з’ясував, що: українцівизначаласьрозвиткомособистоїсамоволі, свободою, невиразністюформ, непостійністю, недостачеювиразної мети, рвучкістю руху, прямуваннямдо вибору чогосьнового, руйнуваннячогось недоробленого.В українцівне було вдачінасилувати, нівелювати, не було політики, не було холодноговирахування, не було твердостіна шляху довизначеноїсобі мети. Українецьіз обережностікривди не забуває, але він не мстивий, не дозволяєглумитисячужоземцямнад власноюрелігією, культурою.У нас більшеДуха, ніж форми.Принцип особистостівиявляв своюживучість.Кожен хлібороббув самостійнимвласником свогодобра. Росіяни– зневаженідовгі літа вярмі в чужовірних і чужинців, вони, вибравшисьз ярма, визначалисяпихою й нехтуваннямінших: відомаріч, що ніхтотак не пиндючиться, як визволенийраб. Москвунаселяли різніволоцюги, йдовго воназростала зтого, що до неїнапливали новіприблуди. Такамішанина мешканцівусе швидшевизначає нахилпоширити свійкрай, зростатина чужий кошт, проковтнутисусідів, їхтягне до хитроїполітики, дозавоювання.Громадськоюстихією Москвиє загальність, знищення особистості.
У релігії– нахил до обрядів, до формул, зосередженнядо зверхніхформ. Латинську, лютеранську, вірменськуй усіляку іншувіру росіянивважають запрокляту, бовона різнитьсявід їхньої.Власність уросіян буласпільна. З оглядуна це, можемозробити висновок, що з давніх-давенукраїнці булинаділені особливимирисами, відміннимивід рис іншихнаціональностей, а вивченняукраїнськоїкультури узв’язках ізіншими культурамидозволяє розглядатиукраїнськукультуру вруслі європейськихкультур.
2. Дохристиянськівіруваннядавніх слов’ян
Культурадавніх слов’янвідображаласяу системі найдавнішихнародних уявленьта вірувань, що складалисяз елементіванімізму, тотемізмута фетишизму.
Анімізм (відлат. Animula- душа) –віра у наявністьдуші чи духув явищах природи, речах та предметахнавколишньогосвіту. Анімізмполягає в ототожненніживої природиз неживою. Слов’янивірили у наявністьдуші в дерев, тварин, птахів, природнихстихій – грому, блискавки, вітру, померлихлюдей та тварин.Звідси – персоніфікація.На основі анімічнихвірувань пралюдипояснювалирізноманітніфізичні стани– хвороби, сон, який уподібнювавсядо сакральногоекстазу, відривувід всьогоземного. Тіньуявляли другоюсуттю людини, душею.
Тотемізм– сукупністьуявлень тавірувань унадприроднийзв’язок міжлюдьми та окремимивидами рослинта тварин. Томуокремі представникирослинногочи тваринногосвіту вважалисяпредками тогочи іншого племені.Кожне плем'ямало свогототемногопредка, якийміг вважатисяодночасноохоронцем таоберегом людейцього племені.Вважалося, щолюдина післясмерті набуваєрис свого тотема.Людина повністюототожнює себеіз навколишнімсвітом, повністювідображаєйого. Тотем (заФрезером) становитьсобою класматеріальнихпредметів, дояких примітивналюдина ставитьсяз особливоюповагою. Зв'язокцей двобічний– тотем заступаєтьсяза людину, останнявідплачуєтотему тим, щоутримуєтьсявбивати свійтотем. Давнімитотемами-тваринамибули ведмідь, вовк, лисиця, коза. Тотеми-птахи– лебідь, лелека, зозуля. Тотеми-дерева– дуб, ясен липа, явір, сосна таін.
Фетишизм– система уявленьпро надприроднівластивостіпредметів таречей та поклонінняїм. Він ґрунтуєтьсяна системіпрадавніхуявлень. Людине розмежовувалисвіту матеріальногоі духовного.В їхній уявіпредмет з деревазберігав духдерева, кісткатварини – духтварини. Длялюдини доісторичноїепохи предметбув космосом.Фетишами якоб’єктамипоклоніннябули мерлихчи вбитих тварин, коштовні камені, амулети, талісмани, які приносилиуспіх чи булиоберегами.Фетишизм (заТейлором) –поклонінняпредметам, навіть шматкудерева чи каменя.Звідси вінпереходитьв ідолопоклонство.Вірування, якими давнілюди намагалисяпояснити природу, світ породилирізноманітнікульти, що сталидля них своєрідноюпервісноюрелігією.
Культ – інститутвшануваннята поклонінняречам, явищам,істотам, божествам.З уявленнямипро існуваннядуші у кожнійречі був пов’язанийкульт предків.Вважалося, щодуші предківне покидаютьземлю післясмерті, а поселяютьсяв лісах, гаях, де перевтілюютьсяу тварин і приходятьдо живих. Світмислився паралельним.Були свої тачужі. Коли ховалилюдину, то робиливсе, аби їїзадобрити.Межею між світамивважаласярічка. Покійникапускали заводою. Межеюбув і вогонь(ритуал спалювання), поріг як символпочатку і закінченняхати (поклонінняпорогам, похованняв порогах первіснихлюдей).
Культ вогню- до вогню ставилисяпо-особливомуяк до небесноїсили. Родиннета домашнєвогнище охоронялося, пізніше хатняпіч зайнялаособливе місцеу людськомужитті. Людипоклонялисявогню) приносилийому в жертвупівня. Вважалося, що вогонь маєочисну силу, тому хатипідкурювали, робили певнідії з вогнемнад хворим. Бувкульт вогняногонапитку, якийвикликав мареннята галюцинації.Медвяний напійта мед вважалисянапоєм безсмертя.
Культ води- теж мав неабиякезначення. Водавважаласянебесною стихією.Мала очиснусилу. Могладопомагатиі шкодити. Існувалоособливе ставленнядо всіх водоймищ.Біля них здійснювалисярізні обрядита ритуали, приносилисярізні жертви, аби вода неприносила людямлиха.
Культ грози– це поєднанняводи і вогню.Вважалося, щонебо гнівається.Тому багатообрядів малина меті задобритинебо.
Культ землі– виник у часпереходу відмисливствадо землеробства.Земля вважаласяодухотворена(вона і мати, ігодувальниця).Її не можнабуло надаремнокопати, оскверняти(плювати). Традиціяховати померлогов землю – підкреслюєособливе ставленнядо землі. Начужині земляз рідного полябулла оберегом.Якщо людинапомирала начужині, то шматокрідної землікидали їй вмогилу.
Були й культиорача, зерната хліба (пекликруглий хліб, подібний досонця), культдерев, тваринта рослин (устарих деревахживе дух. Здійснювалисяпевні обрядипоклоніння, а пізніше –оргії). Культзмія (зображеннязмія знаходилина місці поховань, тому змій = смерті).Культ небеснихсвітил пирогита вареникивиготовлялисяна знак поклоніннямісяця. Вважалося, що зорі передаютьлюдям різніповідомлення.Було поклонінняпредметам(особливо яйцюяк першопочатку).Усі ці культиспівіснувалиодночасно. Їхможемо назватиритуальноюмагією.
Усі божествадавньослов'янськогопантеону з'явилисяна тлі існуваннякультів і булипов'язані зними. Релігіюдавніх племенназивали поганствомчи язичництвом.Першими божествамибули Білобогта Чорнобог, що уособлювалисвітлу та темнусили. Найдавнішимбожеством, якедавні племенавважали творцемсвіту вважавсяРод, що поєднувавусіх предківі мертвих, іживих, і ненароджених.Жіночим божествомбулла Берегиня, що втілюваласяв образі Рожаницічи Звізди, якіасоціювалисьіз народженнямі мали зв'язокіз зірками. Унаших предківіснувала культуравшануванняРоду. На дверяхзображалосядерево. Народженийхлопчик позначавсялисточком, адівчинка — квіточко, на померлихчленах родиниставився хрестик.Із розвиткомнародної свідомостіформа первісноїрелігії зміниласягенотеїзмом– віру в існуваннябагатьох богівіз одним верховнимбогом на чолі.Місце верховногобога займавСварог – богнеба, зодліаку.Небесним знакомцього бога бувплуг (сузір'яОріон), якийритуальновшановувавсяв обходах будівель.Сварог вважавсябогом ковальствата шлюбів. Дажбогвважався синомСварога й уважавсябожествомсонця. Існувалобагато божествпов'язханихіз колообігомсонця (Сімаргл(символ чорногопса, що охороняєпосіви) – уособлювавсонце у сімохзнаках зодіаку, Хорс (воїн-змієборець), Ярило (пшениця- символ запліднюючоїсили), Купайло(покровительтілесної любові).
Вололс абоТур (божествохудоби, золотаі достатку).Хоча він і вважавсянайгрізнішим, але на змінуйому прийшлоще грізнішеі сильнішебожество –Перун (володарвогню і блискавок), бог війни таохоронецьвійськовоїдружини. ІдолПеруна мавлюдську подобу– тулуб виготовлявсяіз дерева, ноги– із заліза, голова – зісрібла, вуса– із золота. ВГустинськомулітописі йдетьсяпро те, що в рукахцього ідолабув коштовнийкамінь – рубінчи карбункул, біля ньогозавжди палалодубове вогнище– живий вогонь., якщо він згасав, то його охоронцікаралися насмерть. Перуновіприносилижертви, вепра, бика або червоногопівня. У ньогобули слуги –Вернигора іВернидуб (пізнішевони сталиказковимиперсонажамиу фольклорі).Символи Перуна– калина, дуб, цвіт папороті.Дерево, у якевдарив Перун, не можна використовуватидля будівництва.З нього можнаробити музичніінструменти.Поганськимбогом був Стрибогабо Посвистач(бог кровопролиттяі музики). У «Словіпро Ігорівпохід» — церодоначальниквсіх вітрів.Саме від цьогоБога пішлослово страта.У давніх слов’янбуло божествопов'язане ізсонячним колообігом, яке уявлялосястарцем ізчотирма обличчямипід одною шапкою, повернутимиу різні сторонисвіту. У 1848 р. врічці Збручбіля с. Личківціна Тернопільщинізнайдено ідолСвітовида, названий Збруцькимідолом. Білянього булознайдено місцежертвоприношень.
Див – божество страху,
Лада – богиня кохання та шлюбу,
Дана – богиня води,
Мокоша – богиня рукоділля, прядіння, ткацтва, пологів та породіль,
Мара – богиня зла та ночі, що душить людей, п’є їхню кров.
У с. Звенигородізнайдено капища, які свідчатьпро людськіжертвоприношення.У деталі небуду вдаватися.Кого це питанняцікавить, можетеознайомитисяіз працею ТимощукаБ.О. ЯзичницькісвятилищаГалицької Русі// Історико-філологічнийвісник українськогоінституту. –М., 1997. За своєюприродою поганство– жорстоке…
Є окрема наука– демонологія, яка займаєтьсявченням продухів-демонів, які шкодятьабо сприяютьлюдині в їїсправах. Середнайпоширенішихдемонологічнихобразів є –блуд, вихор, дика баба, русалка, вій, вовкулака, відьма, домовик, польовик, чугайстер.Окультуреннямвважаєтьсярозшаруваннянаселення наверству чаклунів-відунів, на військовуверству, якамала воєннідоми (чоловічі).Пізніше виниклижіночі доми.І там, і тамзбираласянеодруженамолодь з нагодиякогось свята.За словами М.Грушевського,їхні сходинимали оргаїстичнийхарактер. Слугувалидля зближенняпарубків ідівчат. Веснавважаласянайкращою пороюдля оргій, якіпроходили уформі гри (ігрища).Це свідчитьпро те, що суспільствона початковому(примітивному)етапі розвиткумало свій рівенькультури, певніправила, якіне сприймаютьсясучасниками.На думку М.Костомарова– це виходилоза рамки благопристойності.Почуття соромупереважнорозвинутохристиянством.У язичництвівидно не простовільні стосунки, а священнеблудодійство.В язичництвічітко визначеніознаки релігійногокомплексу: віровчення,ідеї, уявлення, почуття, емоції, переживання, відносини щез богами таіншими силами, різноманітнакультова діяльність.
--PAGE_BREAK--
3. Давня праслов'янськаміфологія.Календарно-обрядоватворчість(зимовий цикл, весняний цикл, літній цикл, осінній цикл)
На основіязичницькихвірувань тарелігійнихуявлень формуєтьсяслов’янськаміфологія.Українськаміфологія яксукупністьнародних міфіврозвиваєтьсяяк частиназагальнослов'янськоїміфології.
Міф (гр. слово, переказ) – розповідьпро богів, духів, героїв, надприроднісили та ін., якібрали участьу створеннісвіту. Або сказанняпро давні віруваннянароду, щодопоходженняземних явищприроди, богів, героїв, Всесвіту.
Міф еволюціонував.Найпростішим, первісним міфомбули предмети-фетиші, згодом розвинулисьміфи, що існувалиу рухах та жестах(ритуальнітанці). Міфпоєднуєтьсязі звуком івиникає міф-крик, міф-плач, міф-сміх.Пізніше міф-пісня.
Міфічнемислення – цеособливий видсвітовідчуття, специфічнечуттєве уявленняпро явища природиі життя. Вонополягає у твореннів уяві іншоїреальності,ілюзорноїдійсності, щобудується наоснові правірувань.Його основнаформа – це образ, його сутність– це вербалізаціяречі, руху, дії, згодом – ритуалу.Лише з часомміфи оформлюютьсяв суцільніоповіді, якіє розширенимиметафорами, сакралізуються, стають священнимисказаннями.Давній праслов'янськийміф – це не стількиоповідь проствореннясвіту, як сукупністьпоглядів, наоснові якихпояснювалиприродні тасуспільніявища, здійснювалиритуали таобряди, — тобтосвоєріднасистема уявленьпро Всесвіт.До нас дійшлиміфи лишефрагментарно.Міфи маютьрізне етнокультурнепоходження– перший період(до часу трипільськоїкультури), другийперіод (частрипільськоїкультури –переорієнтаціяна землеробство).
За тематичнимциклом міфиділять на кількациклів:
Героїчні – найдавніші міфи, де герой постає божеством або має божественну природу;
Космологічні — про створення світу, елементів всесвіту. Голуби створили землю з піску, небо – з золотого каменю. Є про Білобога та Чорнобога – два начала. Добро і зло. Боротьба між ними досі триває.
МІФ про БІЛОБОГА
У ті предковічнічаси, коли премудраЛада упорядковувалаВсесвіт, колине було ще анінеба, ані сонцяна нім, Сокіл-Роднародив синасвітла. Відтакз'явилася йогоодинока могутнясамородна сила, яка розігналатьму, і з неївийшов той, щоє від віку душеюусіх єств. УВедах — стародавніхкнигах, що містятьсвященні текстиаріїв, написанняяких припадаєна ІІ-І тисячоліттядо н.е., в однійз Рігведівськихпісень говориться:
Водяна безодня, жар, творення:
Буття і небуття тоді не було —
Повітря не було і Неба над ним...
Вода тоді була — глибока безодня...
Зародок один від сили жару народився...
Воістинутак і було…Завирувалаводяна безодня, з'єднавшисьз вогнем творення, а на Деревіжиття вгорі, високо надЛадою, зацвіладивна троянда, з якої десьузявся і вилетіввогненний птахта й поринувз прадеревау водяну безодню.Там, у глибокомупроваллі, знісбілосніжнийлебідь золотеяйце. Коли яйцепо році розлупилося, то з одної половинишкаралуписталася земля, а з другої —небо. Темнийморок хотівперешкодитипраєству буття, що ставало тодівічністю, тау великій битвібогів-титанівз огиднимисилами морокусам Господь-Богприйшов надопомогу, створившипід землеюпекло, кудичерез широківорота Мати-Землякотила кудлатіголови синівмороку.
ПобачивСокіл-Род, щоптах робитьБіле буття, ісказав, що то— добро, бо слабнетьма.
Змахнув унебо білосніжнимикрильми лебідь-птах, упав грудьмина рідну землюі став посереднеї красенем: шкіра біла, очіблакитні, волоссярусяве, а обличчя— як у молодогобога.
Напивсявелетень живоїводи, з'їв молодильнеяблуко з вічнозеленогоДерева життяі відчув у собівелику силу, бо став безсмертним.І сказав тодіСокіл-Род: «Тиє вічність, щозмагаєтьсяз Чорним буттям, бо ти — Білобог, бог світла ідобра, то ж твориразом з богинеюВсесвіту ладна небі і наземлі».
Перевернувсякрасень черезголову, зновустав білосніжнимлебедем; змахнуводним крилому небо, другимпо землі і сміливополинув у Чорнебуття.
У самій блакитіпрозорогоповітря стоїтьу Вирії чудовийзолотий храм, у просторійзалі якого, серед сотеньтисяч літ світла, на золотомутроні, одягненийв огненнийпурпур, у променистійкороні, сидитьта творитьдобро Білобог.Поруч ньогостоїть Золотачаша, по вінцянаповненащастям і добром.Саме її обносятьпо Колу Сварогана святах таурочистихобрядодійствах, з благословіннямта закляттями, мудрі волхви, бо твердо знають, що щастя віддобра, а зло —від тьми.
День змінюєніч, ніч змінюєдень. Добро ізло. Біле буттяі Чорне буття.Боротьба Білобогаз Чорнобогом— вічна, бо вічнийсвіт. Та ще живийвогонь Алатиру.Бог Сварогвикував дляБілобога вогненниймеч та щит зживим соколом, якого бог посилаєв ніч, аби тойвирвав зло змороку, бо скоромає загорітисядень...
О, Соколе-Роде! Ти великий Бог, бо дарувавсвітові Білобога.Ти — сонце земногожиття. Ти — зорянецарство предківнаших. Ти створивплем'я орія насвященній земліі щедро обдарувавонуків та правнуксвоїх волеюі любов'ю досебе, щоб жиливони середсвітла у добрітвоїм!
Антропогонічніта антропологічні– про створеннялюдини та їїжиття. Людинапри народженніотримує зірку-рожаницю.Прамати припояві на світдитини починаєпрясти ниткуїї життя, прив’язавшиїї початок дозірки, а колилюдина вмирає,- перерізуєнитку, і зіркападає.
Тотемічні – про тотемних предків різних племен. Про вужа – козу, козла, які є символами Перуна.
Теогонічні – про походження богів (Коляди, Дани, Зорю).
Анімістичні – про духів, що наповнюють світовий простір.
Календарні – про річні цикли природи та обряди, пов’язані зі змінами пір року.
Культово-біографічні, історичні – про події, випробування та вчинки окремих персонажів – об’єктів культів, про створення Дніпра та Дунаю з крові богатирів-богів та ін.
Есхатологічні – про кінець світу і потойбіччя.
Головноюознакою давньоїукраїнськоїміфології єте, що в нійвідображенатогочаснанародна свідомість.Вона належитьдо культурнихпам’яток нашоїдержави. Рідкознаходимо міфив чистому вигляді.Залишки міфософіїзнаходимо вобразах тазвичаях, у багатьохфольклорнихжанрах – замовляннях, колядках, щедрівках, веснянках, купальськихпіснях. З міфологієютісно пов’язанийі народний епос– легенди, казки, бувальщини, перекази. Наоснові міфологіївиникло безлічповір’їв, забобон.Давні уявлення, релігійнікульти та язичницькаміфологіязумовили ритуальнуповедінкупраслов'ян, пов'язану зїхнім побутом, життям. До появита у процесірозвитку трипільськоїкультури булисформованіта утвердженікалендарно-обрядовітрадиції, якіувібрали в себеособливостіприродноїциклічності, а відтак різніетапи сільськогосподарськоїпраці. Календарно-обрядоватворчість –це драматично-поетичнасистема обрядівта ритуалівмагічногозначення, щосупроводжуютьсявідповіднимипоетичнимитекстами сакральногозмісту, якатісно пов’язанаіз циклічністюприроди. Відповіднодо чотирьохпір року, а такожперіодів уземлеробстві– приготуваннядо сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю,- виділяється4 цикли календарно-обрядовоїтворчості –зимовий, весняний, літній, осінній.Кожен з них маєсвої особливості, відповіднодо землеробськоїпраці, якавиконуєтьсяв цей час.
Зимовий цикл.Обряди пов'язаніне тільки зочікуваннямвесни як часусівби, а й з давнімиміфами пронародженнявсесвіту. Вважалося, що 25 грудня застарим стилемі 6 січня за новиму Лади народжуєтьсянемовля Коляда– божествозимовогосонцестояння.Коли сонцепроходилоцентральнізірки сузір'я, праслов'яниурочисто святкували– народженняМісяця – щедрийвечір (14 січня), а коли вонозалишало сузір’я– народженнябогині водиДани (19 січня).Свято пов’язувалиіз вшануваннямПрадеревасвіту, яке вгоріприкрашализорями, внизударами природи.Це означалоєднання земліі неба. ПоклонінняПеруну – вшануваннядомашньоговогнища – всісім’єю сиділибіля печі. Зберігсяритуал – водіннякози (народженняМолодика) коза– символ місяця, вона вважаласятотемом слов’ян.Засівання наМаланки пов’язаноіз культомводи, хліба тамісяця. Зерноє імітацієюдрібного дощику, який падає назасіяну землю.Водохреща.Йордан – поклонінняводі, богиніДані. Святовідбуваєтьсявночі, а освяченнявідбуваєтьсядо сходу сонця, бо лихі силивночі чатують, а їх треба відігнативід води і відвесни.
Жанри – колядки, щедрівки, вертепнадрама.
Веснянийцикл – твори, що виконувалисяу веснянийперіод, булисвоєріднимимагічнимизамовляннями, спрямованимина те, щоб прискоритивесняні переміни: ліс зазеленіти, траву – прорости, посіви піднятись, квіти – розцвісти.Вони супроводжувалисяімітативно-магічнимирухами аботанцями. Відповіднодо основнихобрядовихдійств, можнавиділити такіжанри народноїсловесності: веснянки, гаївкита волоченіпісні, гаївки.Останні ділятьсяна такі хронологічно-тематичнігрупи:
тотемічно-культові
міфологічні
господарсько-вегетаційні
любовно-еротичні
лицарсько-княжі
військово-історичні
родинно-побутові
жартівливо-іронічні
християнсько-великодні
Літній цикл– відповіднодо літніх святта обрядіввиділяютьсятакі жанримаївки, русальніпісні, петрівчаніпісні, купальськіпісні, субітковіпісні, цариніпісні.
Осінній цикл– останній укалендарно-обрядовійтворчості. Вінзамикає кільцеобрядовостіта є своєріднимпровіщеннямта підготовкоюдо зимовихсвят. Найхарактернішийкульт – вшануваннядухів померлихпредків. Миможемо говоритипро культуруоброблянняземлі. Урочистийпочаток жнив– зажинки.Обов’язковимє досвітнійритуал обходуполя, жертовнатрапеза длядухів поля.Зав’язуванняіз перших жмутівколосків т.зв.зажинковогохреста – знаксонця. Існувавобряд посвяченнямолодих дівчату жниці (прорізанняруки серпомі кропленнякров’ю землю).Завершеннязбору врожаю– обжинки. Святкуютьобжинки накожному окремомулані. Дожавшидо кінця поля, женці лишалижмут колосківякий зав'язувалиу формі кози, зайця, лисиці, вовка. (жертваПерунові)язичникивбачали у тваринах, які тікали зполя померлихпредків. Поширенимбув обряд плетеннявінка з колосків.Свято Спаса– поклонінняземлі, на якійвипасаласяотара та поверненнядодому. Поклонінняквітам, овочам.За свідченняметнографів, всі ритуалицього святавиконувалисяжерцями у капищахі жертвамипоганськимбогам. Був культпоклоніннякруглому хлібу- символ сонця).День Спаса дохристиянськоїтрадиції бувприйнятий беззмін, з усімайого атрибутами.
4. Зародженняпраслов'янськоїкультури. Розвитокремесел. Трипільськакультура
Культура, що є небіологічним(надприроднимявищем, тим неменше розвивається.І довший часспочатку самеза природнимизаконами, так, начебто цейпроцес є біологічним.Лише під впливомтих чи іншихкризових ситуаційможливі різкізміни в культурі.Первісна культурабула приреченана такий тривалийперіод становлення, оскільки щене мала (не виробила)власного внутрішньогомеханізму руху, тобто буланездатна досаморозвитку.Найбільшогорозвитку в цейчас досяглатрипільськакультура, названатак від с. ТрипілляКиївськоїобласті, де напотужний культурнийшар матеріальнихзалишків упершенатрапив київськийархеолог В.Хвойка у 1896р. Задеякими етно-анатомічнимипоказникамитрипільці булидосить далекимивід пізнішихслов'ян, томуважко вбачатив них безпосередніхпопередниківтеперішніхукраїнців.Однак здобуткитрипільцівбагато в чомупозначилисяна подальшійдолі культурина українськихземлях, оскількизапочаткувалитрадиціїземлеробства, а воно назавждистало визначальнимфактором розвиткустабільноїчастини місцевогонаселення, зумовлюючипобут, звичаї, календар івірування.Сліди трипільськоїкультури виявленона великійтериторії, щоохоплює майжевсю ПравобережнуУкраїну й землісусідніх країн: Польщі, Молдови, Румунії. Трипільцімешкали протягомIV—II тис. до н. е. вселищах, щоскладалисяз кількох десятків, а інколи й сотеньневеликихбудинків, зробленихз дерева і обмазанихглиною. Ці будинкирозташовувалисясвоєріднимикільцеподібнимивулицями поколу, в центріякого стояладещо більшабудівля громадськогопризначення.Рядів осельдовкола центруінколи траплялосьдо десяти. Іхоча частішезустрічаютьсяселища меншоготипу, сталивідомими поселення, які можна вважатипротомістами.Виготовленатрипільцеммодель двоповерховоїабо одноповерховоїз погребомоселі з розкопокпоблизу с.РозсохуватеЧеркаськоїобласті.
Трипільськакультура багатограннаі самобутня.Саме з нею дослідникипов'язуютьутвердженняна праукраїнськихземлях відтворювальногогосподарства.Основу йогостановилорільництво, що передбачаловикористанняділянок землідоти, доки невичерпуваласьїх родючість.Трипільці сіялиячмінь, просо, пшеницю, вирощувалимайже всі нинівідомі в Українісадово-городнікультури. Землюоброблялидерев'яноюмотикою з кам'янимчи кістянимнаконечником, а згодом — ралом.Як вважаютьучені, використовуваласяй тяглова силаволів. Урожайзбирали кістянимиабо кам'янимисерпами. Зерномололи на муку.Деякі дослідникитлумачатьпозначки накераміці трипільськоїдоби як літериі навіть роблятьспроби дешифруватинаписи, які вразі доведенняїх літерногохарактеру требабуде визнатинайдавнішоюз відомих досіформою звуковогописьма. Наразів межах Українивиявлено близько700 поселень добинеоліту. Цюепоху в Україніяскраво репрезентуєтрипільськакультура. Умежах Українивідомі сотнітрипільськихпоселень. Ідеологічніпогляди трипільцівскладні. Рисиїх духовногожиття відображеніу поховальномуобряді, численнихзображенняхна посуді, вантропоморфнійі зооморфнійпластиці, моделяхжител, у домашніхі родових святилищах.Головним аспектомідеології бувкульт родючостіз його складноюобрядністюі символікою.Відображалицей культ жіночістатуетки, яківиконувалироль охоронницьдомашньоговогнища, слугувалиамулетамиродючості, оберегами відзлих духів.Помітну рольу віруванняхтрипільціввідігрававбик як чоловічийпочаток і символсонця. Змій-дракон, що літає, зображенняякого зустрічаєтьсяна посуді, вважавсяохоронцемїстівних запасіві оберегом лонамайбутньоїматері. Ритуальніпредметиконцентрувалисяу домашніх іобщинних святилищахабо у спеціальнихкультовихприміщеннях.
Про рівеньматеріальногоі культурногорозвитку трипільцівсвідчить їхкерамічневиробництво.Посуд трипільцівможна розділитина дві великігрупи: кухоннийі столовий.Кухонний бувпростим заформою, з нанесенимнебагатиморнаментом.Значно досконалішимбув столовийпосуд. Для йоговиготовленнявикористовуваласяякісніша глина, цей посуд добревипалювався.Орнамент настоловомупосуді більшвишуканий.Серед орнаментальнихзнаків зустрічаютьсязображеннялюдей і тварин.Із розвиткомкультури змінюєтьсяформа посуду, орнаментальнімотиви, поєднанняфарб. Слід зауважити, що фарби напосуді, якомузараз більшеп'яти тисячроків, не втратилисвого кольору.Композиціїрозпису різноманітні: зображеннязвірів, птахів, рослин, людей, зміїв, хрестів.Форма і орнаментпосуду відображалиідеологічніуявлення трипільців.Наприклад, подвійнийпосуду виглядібінокля застосовувався, як вважає академікБ.О.Рибаков, при магічнихдіях викликаннядощу. Деякийпосуд маєантропоморфніриси, наприклад, форму жіночихгрудей, рук. УЛьвівськомуісторичномумузеї зберігаєтьсяглиняна посудинау вигляді упряжкидвох биків.Очевидно, щовиробництвотакого посудубуло доситьскладнимтехнологічнимпроцесом. Утрипільцівособливогорозвитку набулаглиняна пластика.Більшу частинуїї складаютьжіночі статуеткиз випаленоїглини, знайденімайже на всіхпоселеннях.У них підкресленіформи жіночоїфігури, зображенняголови схематичне.Часто статуеткиприкрашеніврізанимилініями, наколами, фарбами. Цічудові виробиобразотворчогомистецтва даютьнам яскравесвідченнядосить високогорівня розвиткутрипільців.
На пізньомуетапі трипільськакультура зазналавеликих змін.Кількістьрозписноїкераміки зменшується.У гончарствідомінує шнуровийорнамент. Пластикастилізуєтьсяі поступовозникає зовсім.Для керамікинеоліту характернідосить широкіформи. Посудвідноснотонкостінний, добре випалений.Орнаментаціянебагата, алесвоєрідна: візерунокрозміщувавсялише у верхнійчастині посудини.Численні знахідкизображеньтварин даютьпідстави вважати, що людинанеолітичногоперіоду поклоняласятваринам ісилам природи.Про рівеньмистецькогорозвитку говорятьі прикраси, зокрема кістянінапівкругліпряжки з пишноюорнаментацією.
Трипільськакультура досяглазначних висоту своєму розвитку, але поступовов ній накопичувалисякризові явища.Це було обумовленорізними факторами, у тому числікліматичним— похолоданням, екстенсивнимведеннямгосподарства.Виснажені землідавали всеменше врожаїв.До цього додалисяконфлікти міжтрипільськимигромадамизахідного ісхідного регіонів, натиск з бокускотарськихкочових племен.Трипільцідосить близькопідійшли дорівня першихсвітових цивілізаційМалої Азії таЄгипту, і феноментрипільськоїкультури утому, що вонасвоєріднопоєдналаантропологічні, етнокультурні, суспільні,ідеологічніта господарськісистеми найдавнішихпредставниківлюдських спільнотПівдня, Центра, Сходу та ПоліссяЄвропи. Близько2000 р. до н. е. трипільськакультура занепадає.її носії частковозалишають ціземлі, відступаючипід тискомбільш численнихі войовничих, як вважають,індоєвропейськихнародів археологічноїкультури бойовихсокир і шнурковоїкераміки, ачастково змішуютьсяз ними. Новенаселенняприйшло зісходу і, як вважаютьфахівці, впершеу світі приручилоконя для верховоїїзди. Припускають, що саме їм моженалежати культовезображенняз околиць с.КерносівкиДніпропетровськоїобласті, щодатуєтьсякінцем III — початкомII тис. до н. е.Індоєвропейцічастково осідалина плодючихземлях і переходилидо землеробства, а частковопродовжуваликочувати упівденнихрегіонах сучасноїУкраїни.
Однак відтепертрадиції землеробстваразом з осідлимспособом життястають вирішальнимипри визначеннікультурногорозвитку народівна наших землях.В II тис. до н. е. цітрадиціїрозвиваються, в першу чергу, в межах такзваних бглогрудівської, а потім і чорноліськоїархеологічнихкультур, якідослідникивідносять допраслов'янсько-балтійських.З приводу поступовогозникненняТрипільськоїкультуривисловлюєтьсякілька гіпотез: це і порушенняекологічногобалансу, щобуло пов'язаноз екстенсивнимведеннямгосподарства;і певне похолоданняклімату; і спробаперебудуватиземлеробськуоснову економікина скотарську;і внутрішніпротиріччята протистояннятрипільськихобщин західногоі східногоареалів; і експансіястеповиків(носіїв.Ямноїкультури) напівнічний західі племен Культурикулястих амфоріз заходу насхід (тобто назайняті трипільцямитериторії).Вірогідно, щобула не одна, а кілька причинзникненняТрипільськоїкультури. Усучасній історичнійта народознавчійлітературііснує твердження, що трипільці- прямі предкиукраїнськогонароду. Однак, варто утриматисявід поспішногопроведенняпрямої родовоїлінії від трипільцівдо українців.Носії праслов'янськоїмови виділяютьсяз північноїгілки індоіранцівлише в І тис.до н. е. (а щонайбільше- із серединиII тис. до н. е.). Світслов'янськихнародів — цевже явище кінцяІ тис. до н. е. тапочатку нашоїери.
З кризоюТрипільськоїкультури екстенсивнескотарствопочало впроваджуватиі населеннялісостеповоїсмуги. Томунаступна епоха- епоха бронзи- виступає яквік скотарства.Отже, культуравиникла якзасіб адаптаціїдо природи.Природний світсприймавсяяк простірлюдської реалізації, як «світ людини», де виявляютьсяїї внутрішнісили. Культурнаадаптація навідміну відбіологічноївідбуваєтьсяшляхом штучного(навмисного), а не природноговідбору зарахунок усвідомленихдій, хоча направляєтьсяцей відбір ізсамого початкуфакторамиприродними.Елементарніформи культурноїадаптаціїз'являютьсявже у тваринномусвіті, але лишедля людиникультура стаєдругим середовищемпроживання, до якого, як ідо природноїсфери, доводитьсяпристосовуватися.Зміни природногосередовищана межі плейстоценуі голоцену, зростаннячисельностінаселення ізаселення всіхрегіонів світу, обмеженістьресурсів природи- це все призвелодо появи відтворювальногогосподарства.З того часу, коли почалосянавмисне виробництвонадлишковогопродукту тайого перерозподіл, коли міркуваннявигоди стаютьдомінуючимив діяльностілюдей, то самез цього часувиникає стимул, що змінює принциповокультуру таїїносіїв.Культура перестаєбути лише засобомадаптації доприроди, дістаючисамодостатнюцінність. Вонастає для людинине просто другим, але головнимсередовищемпроживання, що визначаєвсю її (людини)діяльність.Розвиток культуриперетворюєтьсяв саморозвиток, виробляєтьсяйого механізм.Починають діятиполітекономічнізакони. Швидкістьрозвитку різкозростає. Саметому від першогогрубо оббитогокаменя, що слугувавдля найрізноманітнішихтрудових операцій, до першогокам'яного серпапрогрес повзравликом. Знадобилосяблизько 3 млнроків, щоб пройтицей шлях. Алеравлик передавестафету гепарду: всього 15 тис.років відділяєперший серпвід першихсупутників, комп'ютеріві атомнихелектростанцій.
продолжение
--PAGE_BREAK--
5. Скіфськіпоселення натериторіїУкраїни. Їхвнесок у культуру
Геродот, якийпобував у Скіфіїв V ст. до н.е., описавїх звичаї усвоєму творі"Історія". Вінсповіщає, щобіля Меотіди(Азовське море)жили царськіскіфи, а трохипівнічнішевід Борисфена(Дніпро) і насхід — скіфи-кочівники.Скіфи ділилисяна племена, алевлада над ниминалежала одномуродові скіфськихцарів, які ділилиСкіфію міжсобою, пересуваючисьза своїми численнимистадами худобиз місця на місцеу пошуках гарнихпасовищ. У скіфськомусуспільствібула багатаверхівка і масабідніших, якіпасли стадабагатих скіфів, стригли овець, оброблялишкіри, хутра.Захопленихпід час воєннихпоходів полоненихскіфи перетворювалина рабів івикористовувалиїх працю у сільськомугосподарстві.Характер господарстваскіфів впливавна всі сфериїх життя. Основугосподарськоїдіяльностіскіфів становилоскотарство.Релігія скіфівдосягла розвинутогополітеїзму.Скіфськарелігійно-міфологічнасистема сполучалау собі елементизооморфноїсимволікизвіриного стилюз антропоморфноюміфологемою, поєднуючивіруваннятрипільськоїкультури, елементитотемів скотарськоїкультури звпливом грецькоїміфології. Начолі Скіфськогопантеону стоялабогиня Табіті, яку Геродотототожнює згрецькою Гестією.Табіті символізувалажіноче народжувальнийпочаток в природіі була божествомсвітла і вогню.Життєдайністихії — землюі воду — уособлювалабогиня Апі.Своїм прабатькомі чоловікомбогині Апіскіфи вважалиПапая. ШлюбПапая і Апі —це союз небаі землі, джереловсього живого.Богинею життяі смерті булаАргімпаса, охоронцемхудоби — Гойтосир.Найближчимдо людей та їхохоронцемвиступає Геракл, частково злитийз образом грецькогоміфологічногогероя. Особливемісце у скіфськомупантеоні належалобогові війниАресу. ТількиАресу скіфиспоруджувалисвятилища, приносилипожертви.
Різноманітністьформ скіфськоїрелігії засвідчуєширокий спектрїх релігійнихуявлень: культпредків, героїв, вождів, поховальнийкульт, культродючості. Ускіфів, як і вінших індоіранськихнародів, існувалакаста жерціві ворожбитів, становище якихбуло доситьвисоке. Жрецькіфункції виконувалитакож царі — вони були хранителямиуспадкованихвід предківреліквій. Скіфськарелігія, в цілому, була давньоіранською, але з рисамирелігійнихуявлень доскіфськогонаселенняПричорномор'я.Це була племіннарелігія, що вжепереросла ветнічно-державну.У скіфськихземлях існувалиособливі, священнімісця, де проводилисявеликі загальнісвята. Найвідомішимисеред такихмісць була Плея(«Полісся») впониззі Дніпра, де за легендою, жила напівжінка-напівзмія, прародичкаскіфів, та Ексампай(«священнішляхи»), де уГіпаній (ПівденнийБуг) впадало, як пише Геродот, особливо гіркеджерело. Своїмбогам скіфине мали звичаюставити зображення, жертовникичи храми. Всімбогам складалипожертви здомашніх тварин, яких душили, а потім варили.Лише грізномубогу війни, якого Геродотназиває іменемйого грецькогопрототипа, — Аресу — споруджуваливівтарі -величезнікургани з хмизузі встановленимизверху старимизалізнимимечами, що слугуваливтіленням бога.«Цьому мечеві,- пише Геродот,- приносятьщороку жертвиз худоби й коней,і в більшійкількості, ніжіншим богам».У жертву Аресуприносили івійськовополонених, поливаючиїхньою кров'юмеч. Скіфи шанувалий оберігалимогили предків.Віра в потойбічнежиття і безсмертядуші, багатауява і бурхливанатура скіфівпородили складнийпоховальнийобряд: пишний, урочистий іжорстокий — вінніби віддзеркалювавхарактер самогонароду. Похованняцарів і знатнихскіфів здійснювалиу великій могильнійямі, кладучитуди багатокоштовноїзброї, прикрас, одягу, посуду.Разом з померлимиклали вбитихпри поховальнійцеремонії слугі верховихконей. Могилунакривалидерев'янимнастилом інасипали зверхувеличезнийкурган, оточуючивнизу насипкам'яними брилами.Через рік намогилі справляликриваву тризну: вбивали 50 молодихвоїнів і 50 конейта ставили їхнавколо кургану.
Великий впливна розвитокскіфськоїкультури малагрецька колонізаціяПричорномор'я.Деякі скіфиїздили вчитисядо Греції, іхоч греки вважалискіфів неосвіченимиварварами, вжеу VI ст. до н. е. античнийсвіт знав двохславних скіфів.Відомим лікаремі мудрецем бувТоксаріс, якийжив в Афінах.Одним із семимудреців інодіназивали скіфаАнархасіса.Ось що розповідаєпро АнархасісаДіоген Лаертський:«Анархасіс, скіф, син Гнураі брат Кадуїда, скіфськогоцаря, по матеріж еллін, і томуволодіє двомамовами. Вінсклав віршіна 800 рядків прозвичаї скіфськіта еллінськіу простомужитті й на війні; а в красномовствісвоєму він бувтакий, що започаткувавприказку: „мовить, як скіф“. Переднами постатьвидатногомислителя, дляякого над усе- істина і знання.Анархасіс мусивдокладатизначних зусиль, аби утвердитивласну точкузору, бо вінбув не елліном, а варваром.Коли один афіняниндокоряв йому, що він скіф, Анархасісвідповів: „Меніганьба моявітчизна, а тиганьба своєївітчизни“. Назапитання, щов людині гарнеі погане одразу, він відповів:»Язик". Це вінсказав, що виноградналоза родитьтри грона: грононасолоди, гроносп'яніння тагроно огиди.Скіф Анархасіскористувавсяавторитетому видатнихантичних вчених.На його судження(«у скіфів немаєфлейтисток, бо вони не маютьвиноградників»)спираєтьсяАрістотель.До повчальногоспадку АнархасісазвертавсяСенека; на значущістьйого вчинківпосилавсяЦицерон. Припотребі переконатисучасниківу правоті обстоюванихними. Одяг скіфів, який був пристосованийдо верховоїїзди, прикрашавсяхутром, оздоблювавсязолотими нашивнимиплатівками.У скіфськихпохованняхзнаходили інодівелику кількістьтаких платівок.Основою скіфськогомистецтва бувтак званийзвіриний стиль.Зображенняптахів, риб, оленів, вовківприкрашаютьзброю, кінськувузду, предметипобуту. Традиціїскіфськогозвіриного стилюнадовго пережилисвоїх творціві простежуютьсяу мотивахдавньоруськогомистецтва.Зразки скіфськогомонументальногомистецтвапредставленізображеннямипершопредкау вигляді сувороговоїна.
Характерноюрисою скіфськоїкультури є такзвана «скіфськатріада» — своєрідназброя, специфічнакінська збруята «звіринийстиль» в образотворчомумистецтві. Всеце складаєнайяскравішийкомплекс культурицього народу.Виступаючискладовоючастиноюскіфсько-сибірськогозвіриногостилю, притаманногораннім кочівникамєвразійськихстепів, скіфськиймає певніособливості.Цей стиль з'явивсяв наших краяхзненацька, щой породилопроблему йогопоходження, а разом з цимі самих скіфівта їхньої культури.Загалом, виникненняскіфськогозвіриного стилювідбиває формуваннянової ідеології, нової системицінностей, нової системимислення, пов'язаних, насамперед, з військовоюзвитягою. Образихижих звіріві травоїднихтварин, хижихптахів, синкретичнихта фантастичнихістот на дивозбігаютьсяз формою виробута його функцією, неначе підсилюючиїї. У більшостівипадків необраз наносилина готову річ, а робили її зсамого початкуу формі фігуркитварини чи їїчастини. Це, наприклад, бляшки длявуздечки увигляді згорнутогов кільце хижака, тварини з підібганиминогами, головитварини чиптаха, крила, лапи, дзьобу.Часто деталіосновногообразу, у своючергу, теж оформленіу звіриномустилі. Скажімо, закручені рогиоленя викінчуютьсяорлиними головамитощо. Тут миспостерігаємочудернацькеплетиво образів, гармонійновписаних одинв один. Не викликаєсумніву, щотакі речі виконувалиі магічну функцію, яка начебтоподвоювалаосновну. Особливовиразними єобрази давньогочасу (VII-VI ст. дон. е.), сповненівеличезноїнапруги. Цьогодосягали рельєфністюфігур, підкресленнямокремих частин- ока у хижогоптаха, м'язівхижака чи травоїда.Цей динамізмлише частковозберігаєтьсяв пізніші часиу так званихсценах мордування, що з'являютьсяз V ст. до н. е. Вонипередаютьнесамовитуборотьбу звірів- реальних тафантастичних: пантера роздираєоленя, страшнийкрилатий грифоннакинувся наконя, орел дзьобаєкозеня тощо.Інколи хижакиз обох боківнападають натравоїдну чисвійську тварину.Та, загалом, ізцього часуобрази втрачаютьнапруженістьчерез стилізаціюзображення.
Деградаціюскіфськогозвіриного стилюпов'язують зпоширеннямрослинногоорнаменту, атакож антропоморфнихзображень, якістають провіднимиу ІV ст. до н. е.Багатьом ізних притаманнареалістичність, за допомогоюякої передаютьсясцени з життяскіфів. Вченівважають, щобільшість цихречей виготовленана замовленняскіфів грецькимимайстрами, якіжили в північно-причорноморськихколоніях ічудово зналискіфів. Скіфськимиж були сюжетиі сам стиль.Завдяки зображеннямна золотомуі срібномупосуді, пластинах, гребенях, пекторалях, гривнах, бляшкахми знаємо прожиття скіфів,їх зовнішнійвигляд. Проміцність івелич Скіфськоїдержави свідчатьскіфські кургани.Померлих знатнихскіфів ховалипід курганами, висота деякихіз них досягала20 м. У поховальнукамеру клалитіло померлого, вбитих з цьогоприводу рабів, служниць, коней, а також предметирозкоші, зброю.Одним із найбільшихскіфськихкурганів вважаєтьсяЧортомлицькійпоблизу м. НікополяДніпропетровськоїобласті. Йоговисота досягала20 м, а окружність350 м. У великихкамерах-катакомбахбули похованіцар, цариця, шість воїнівта 11 бойовихконей. Біляпохованихлежала великакількістькоштовнихречей, мечі, сагайдаки зістрілами, головніубори і одягз золотими ісрібними прикрасами, золотий, срібнийпосуд та іншіпредмети.
Розкопкискіфських могилдали достовірнісвідчення рівнярозвитку скіфськогомистецтва. Дляскіфів золотоне було дорогоціннимметалом чисимволом знатності.Цей дуже пластичнийматеріалвикористовувавсядля прикрас, творчості, мистецтва. Навсіх знахідках— витонченікомпозиції, багаті сюжети, що ніколи неповторюються.На весь світвідомі такішедеври мистецтва, як золотийгребінь з кургануСолоха, на якомузображенийбій скіфів згреками, золотаоббивка горилаз кургану Чортомлик, деталі кінськоїупряжі, одягу, головних уборів, металевийпосуд. Шедевромскіфськогомистецтва єзолота пектораль, знайдена прирозкопкахТовстої Могили.Діаметр прикраси— 30 см, вага —1150грамів. Три їїяруси маютьвигляд півмісяця, між витимиджутами — чудовівитвори образотворчогомистецтва. Усередньомуярусі розміщеніскульптуркиптахів, рослиннімотиви. На двохінших — зображеннясцен боротьбизвірів та сюжетиз скіфськогожиття. У центріверхнього фриза— двоє роздягненихдо пояса скіфів, які шиють сорочкуіз овечої шкіри, розтягнувшиїї за рукава.Біля них знаходятьсягорити з лукамиі стрілами.Праворуч іліворуч відцієї сценкизображенітварини. Молодийскіф, присівши, доїть вівцю,інший — сидитьбіля неї, тримаючив руках амфору.За своїми художнімиякостями вирібне має собірівних середзнахідок степовоїСкіфії. Тисячуроків вонипостійно зкимось воювали: то з кіммерійцями, то з фракійцями, то з сарматами, також із греками, сірійцями, мідійцями, готами і навітьєгиптянами.Їх воїн маввипити кровпершого убитогоним ворога. Цебуло його бойовехрещення, ознакатого, що вінстав повноправнимскіфом. Хто невбив чужинця, не допускавсядо святковоїритуальноїучти.
Скіфи! Однеце слово відVII століття дон. е. і аж до III століттян. е. наводиложах на племенаі народи СхідноїЄвропи та БлизькогоСходу. Найгрунтовнішухарактеристикудав скіфамгрецький історикГеродот. Вінописав їх яксвоєрідний«караючий меч»для тодішньогосвіту. І водночасвіддав їм належнеяк мудрому, працьовитому, лицарськомународові, щоприйшов у ПівнічнеПричорномор'яз неозорихпросторів Азії.Їх коні летіли, мов стріли, астріли несхибновлучали у ціль.Греки першимизбагнули, щоперемогтивойовничихскіфів чи потіснитиїх силою зброїіз своїх володінь— марна справа.Знаючи провисокий художнійсмак цьогонароду, якийсформувавсяще в далекомупервісномусередовищііндоіранськихплемен, грекивирішили «приручити»скіфів силою…мистецтва, прекрасного!І це вбереглоквітучу Елладуод передчасноїзагибелі відскіфськихмечів, кинджалів, списів, дротиків, бойових сокир.Чудового вершника, скіфа майженеможливо буловибити з сідла.Але коли вінбачив, як працюєв тому чи іншомугрецькомуполісі каменяр, кераміст, золотар, мозаїст,— вінсам зіскакувавз коня і клавзброю осторонь.Його поглядстежив за кожнимрухом майстра, а чудовий витвірне раз зворушуваввоїна до сліз.
Скіфи булинащадкамидревніх цивілізацій.Вони мали своюміфологію, обрядовість, поклонялисясвоїм богамі героям, приносиликровну жертву.Скіфи зреклисясвого язичництва, щоб прийнятичужу віру. Але, познайомившисьз античниммистецтвом, зажадали зобразитисвоїх богів— Ареса, Папая, Гой-тосіра, богинь Табіті, Апі, Аргімпаси— так само витонченой досконало, як греки Зевса, Аполлона, Афродіту.Оскільки скіфибули кочівниками, вони не прагнуливтілити своїулюблені образиу скульптурах, мозаїках, вмонументальномумистецтвівзагалі. Їхспособові життянайкраще відповідаломистецтвомініатюри —прикрашуваннязброї, домашньогоначиння і особливокультовихпредметів, якими вонищедро обкладалипокійників.Давньогрецькийісторик Геродотописав цейобряд. Уривкиз нього наводитьу своїй книзі«Скіфськийстеп» відомийукраїнськийархеолог-скіфознавецьБорис Мозолевський.Перш ніж поховатисвого царя успеціальновідведеномумісці — у Придніпров'ї, на рівні Дніпровихпорогів (Геродотназиває цюстепову місцевістьГеррами),— скіфивозили йогозабальзамованетіло по всіхскіфськихплеменах, денад ним здійснювалиобряд пам'яті.У Геррах тілоховали в просторійгробниці разомз дружиною, найближчимислугами, кіньми, первісткамисвійськихтварин. Біляцаря клализолоті чашій інші коштовніречі. Геродотзауважує, щоні срібних, німідних речейу царськихпохованняхне було. Надгробницяминасипалисявеличезнікургани, — чимзнатніший бувцар, тим вищийкурган.
За тисячуроків життяскіфів у степахПівденноїУкраїни такихкурганів вирослочимало. Вони— деталь пейзажуцього краю.Згадку про нихзнаходимо унайвидатнішихтворах українськогофольклору, зокрема в народнихісторичнихдумах. Курганидовго береглисвої таємниці, аж поки в серединіXVIII століттяпочалися їхнірозкопки. Більшяк за двістіроків у скіфськихпохованняхзнайшли безлічпредметів, якісклали літописматеріальноїі духовноїкультури, мистецтва, релігійнихвірувань уСкіфії. БорисМозолевськийслушно зауважує, що кожний розкопанийкурган (а їхрозкопаносотні) — це «мовкнига не лишепро велику інепросту історіюнародів, алей про конкретнежиття конкретноїлюдини». Однуз таких «книг», можливо найкращу, найпромовистішу, пощастилорозгорнутисаме йому, БорисовіМозолевському,— талановитомупоетові і вченомуз ІнститутуархеологіїАкадемії наукУкраїни. 21 червня1971 року, досліджуючискіфське царськепоховання підТовстою Могилоюу Дніпропетровськійобласті, вінзнайшов великунагрудну прикрасу— золоту пектораль, що важила 1150 граміві сягала 30,6 сантиметрав діаметрі. Завагою, за розмірамиі за художньоюцінністю цяпектораль —найвидатнішаархеологічназнахідка завсю історіюскіфознавствана Україні. Вуяві школярівархеологіяпостає романтичноюпрофесією«шукачів скарбіві пригод». Вній і справдібагато романтики, але водночасце одна з найбільш«трудомістких»професій. Щасливимзнахідкам, якправило, передуютьтривалі пошуки, невиправданінадії, розчарування.Навіть будучипереконаним, що під землею, яку він частомісяцями розкопує, неодмінно маєбути «щось»,— археолог неможе позбутисясумнівів: отебажане, вимріяне«щось» моглипограбуватизлодії ще тисячіроків тому.
Товста Могилана Дніпропетровщині— велетенськийкурган. Першніж зважитисяна його розкопки, керівник експедиціїБорис Мозолевськийне раз запитувавсебе: чи не будутьмарними всізусилля і клопоти.Навіть упевнившись,— після наскрізногопросвердлюваннянасипу,— щоперед ним насправдіскіфське поховання, археолог зтривогою думав, чи не «почистили», бува, ТовстуМогилу давнізолотошукачі-злодії.Неспокій неполишав ученогоі тоді, коли, врешті-решт, машини стализнімати насип.«Так почавсятой важкий інерівний поєдинокз вічністю,—писав він згодом.—Два тижні підрядя прокидавсяо 5.30 і по 16 годинщоденно, безвідпочинкуі вихідних, доболю в очахвдивлявся вземлю, намагаючисьпрочитати кожнуїї грудку, чистиві заміряв, зновувсе кидав ібігав від скреперадо скрепера, хапався залопату, кресливі описував…Одного дня, вжезовсім надвечір, у південномусекторі курганупід ножем скреперащось заблищало— було зачепленеверхню платівкувеликого комплектубронзових оздобвоза та поховальноїупряжки, щоналежали, якзгодом з'ясувалося, цариці з ТовстоїМогили». Надпектораллю.Була товщаґрунту, якапоглинуламісяці праці(розкопуваливже не машини, а вручну), протеперший тьмянийполиск бронзиоздоб царськогопочту вгамувавтривожний щем.Приходилавпевненість, що похованнячудом залишилосьнезайманим.Весна і літо1971 року принеслиекспедиціїМозолевськогонечувано щедрийі багатий «ужинок»скіфськихзолотих скарбівта ужитковихречей. Та найціннішоюзнахідкою, безперечно, стала царськазолота пектораль.
Латинськеслово «пектораліс»означає «нагрудний».Проте не кожнунагрудну прикрасуназивали пектораллю, а лише ту, щоїї мали правоносити, скажімо,єгипетськіфараони, римськіімператори, найвищі сановникиу стародавньомусвіті. Незвичайнакраса і винятковацінність пектораліз Товстої Могилисвідчать промогутністьСкіфськогоцарства. Дотримуючисьпевної обережностів датуваннізнахідок ускіфськомунекрополі натериторіїУкраїни, археологивсе ж пов'язуютьскарби ТовстоїМогили (крімпекторалі, експедиціяМозолевськогознайшла у бічнихпохованняхчимало золотихприкрас цариці-скіф'янки, воїнів-охоронців, слуг, убитихі похованихразом з царем)з IV століттямдо н. е. і зокремаз добою царяСкіфії Атея.Пекторальвиготовленаіз золота високої958 ї проби, маєчистий сонячнийколір. Композиційноце три ріжкоподібніяруси, з'єднаніміж собою скрученими«ланцюжками»золотих порожнистихтрубочок. Міжнижнім і верхнімсюжетнимиярусами — смужкарослинногоорнаменту. Цейорнамент переважно«графічними»обрисами (чіткоокресленимилисточками, квітами і особливотоненькимиспіралями«вусиків»)урівноважуєбільш масивні«скульптурні»форми нижньогоі верхньогоярусів. Якбине було цієїсмужки рослинногоцарства, пектораль, безумовно, небула б такоюгармонійноюу своїх пропорціях.На відміну віднаскрізнерізьбленихсцен з багатьмапросвітами, рослиннийорнамент укріпленийна «підкладці»— плоскій платівці, а тому тут ужеінша гра світлаі тіней — м'якшаі тонша. Символізуючирадісне буяннявесни, рослининіби служатькомпромісомміж жорстокістюв світі тварин(напад хижаківна травоїдних— у нижньомуярусі пекторалі)і злагодженістюв людськомусуспільстві(шиття ритуальногоодягу, доїнняхудоби у верхньомуярусі пекторалі).
Відтвореністародавнімзолотаремсюжети хвилюютьдо глибинидуші. Вражаємайстерністьневідомогохудожника, філіграннерізьблення.У верхньомуярусі пекторалізображенопобутову сценку.У центрі двоєчоловіків чито дошивають, чи то латаютьодежину — щосьна зразок короткоїкожушини. Праворуч— кобила з лошам, корова з телям, вівця, коза зкозеням, птах, що злітає. Привертаєувагу постатьюнака. Підібгавшипід себе ноги(за звичаємнародів Сходу), він доїть вівцю.Ліворуч — тіж самі твариниз молодим приплодом(але в іншихкомпозиціях), а юний скіф, подоївши вівцю, затикає амфоруз молоком жмуткомтрави: так зберігалимолоко відшвидкого скисання.У нижньомуярусі відтвореножорстоку боротьбутравоїднихтварин з хижаками.Особливимдраматизмомсповнена боротьбаконей з кровожернимигрифонами.Перепиттямцієї боротьбиприсвяченотри сцени вцентрі. А осьлев і леопарднапали на дикогокабана (праворуч)і оленя (ліворуч), пси женутьсяза зайцем. Якузгодити цісцени з розквітомприроди, зображениму середньомуярусі, з миромі ладом, що йоговідтворивскіфськийумілець у верхньомуярусі? І чомутакі різнісюжети потрапилидо царськоїнагрудноїприкраси? Щобвідповістина ці питання, вчені звернулисядо індоіранськоїміфології, якалежала в основівірувань ікосмогонічнихуявлень скіфів,і знайшли ключдо розгадкизмісту сюжетівпекторалі.З'ясувалося, що основна темапекторалі —це тема новогороку, хоч вонаабсолютно непов'язуєтьсяз нашими уявленнямипро новорічнісвята й обряди.Не забуваймо, що йдеться просиву давнину.Новий рік починавсятоді не 1 січня, а у веснянерівнодення— наприкінціберезня, коливсе живе дихаловесною. Новорічнесвято було ускіфів найвизначнішимкультовимсвятом. Вважалося, що набираєтьсяснаги не лишевсе живе у природі, але й сам царсповнюєтьсясвіжою силоюі мудрістю, босимволічновступає у священнийшлюб з богинеюродючості.Більше того, скіфи вірили, що у новорічнесвято весняногосонцестоянняїх царі давалипоштовх ціломурічному циклові, життєдайнимсилам природи.
Тепер зрозуміло, що Всі три ярусипекторалітематичноспівзвучній стилістичноцілісні. Двоєскіфів (їхніобличчя індивідуалізовані, підкресленоїх вік, рисизовнішності, настрій) лаштуютьне просту кожушину, а «священнийодяг» для новорічноїцеремонії.Навколо них— вервечкадомашніх тваринз приплодом: телята, лошата, козенята щойноз'явилися насвіт, бо, за одвічнимінстинктом, худоба даєприплід якразна порозі весни.Весну символізуютьі молоденькітужаві листочки, стебельця,«вусики» іквіти середньогоярусу. А хижакиу нижньомуярусі? Що в ційсцені новорічного, весняного? Зауявленнямскіфів, це буводин з етапів(можливо, найхарактерніший)оновлення іочищення живоїприроди, якийтакож асоціювавсяз початкомвесняногопробудження: поява молодняканіби супроводжуваласьвинищенняму тваринномусвіті старихі кволих тварин.Отже, між верхнімі нижнім ярусамипекторалі існуєглибокий символічнийзв'язок, якиймайстер-золотарпередав задопомогоювражаючогохудожньогозасобу — контрасту.Хто він, цейумілець, геніальнийвитвір якогомайже через2400 років післяйого створеннястав сенсацієюв археологіїі мистецтвознавстві? Ми не знаємоні його імені, жодного фактуз його життя, бо всі вонизагубилисяв глибині віків.Але можемо дещосказати пройого творчеобличчя, майстерність, походження.Насампередвпадає в окоте, що майстердосконало знавскіфську міфологію, скіфські звичаїта обряди. Знавїх не завчено, не ззовні, азсередини, зокрема скіфськіноворічнікультові вірування.Звідси правомірноприпустити, що автор пекторалібув скіфом.
Близькістьпекторалі дотворів античногомистецтвасвідчить, щовін не самоук, а навчався водному з визначнихцентрів культуриСтародавньоїГреції, можливо, навіть в Афінах.Пекторальвиконана дужемайстерно. Їїчудова декоративнаурівноваженістьґрунтуєтьсяна глибокомузнанні законівгармонії. Кожнадеталь вражаєвикінченістю, філігранністю.Ідеальні пропорціїзображенихтварин у спокоїі в русі, способи«вписування»постатей узаданий простір, що відзначаютьсякрутою кривизноюі поступовимзвуженням докраїв, роблятьцей витвірблизьким дотворів грецькогомистецтва тієїдоби, зокремадо барельєфноїскульптурина фронтонахгрецьких язичницькиххрамів, навітьдо такоговсесвітньовідомого, як Парфенон.Скіфська пекторальзберігаєтьсяв Київськомумузеї історичнихкоштовностейУкраїни. Багатовиробів з металу, одяг для скіфіввиготовлялимайстри-грекипричорноморськихміст-колонійОльвії, Пантікапея, Херсонеса.Грецька культурасправила значнийвплив на скіфів.
Література
1. БунятянК.П. Давнє населенняУкраїни: Навч.посібник. -К.,1999.
2. Геродот ізГалікарнасу.Скіфія. — К., 1992.
3. Давня історіяУкраїни: Навч.посібник: У 2кн./ Толочко П.П., Козак Д. Н., КрижпцыспнС. Д. та ін. — К., 1994.Кн. 1.
4. ЗалізнякЛ.Л. Нарисистародавньоїісторії України.-К.,1994.
5. Історіясвітової культури: Навч. посібник/Керівникавт. колективуЛ. Т. Левчук. — К.,1999.
6. Кармин А.С.Основы культурологии: морфологиякультуры.-СПб.,1997.
7. Ліндсей Дж.Коротка історіякультури. В 2-хтомах: Пер. зангл.-К., 1995.
8. Ранние формыискусства. — ІУІ., 1982.
9. СапроновП.А. Культурология: Курс лекцийпо теории нистории культуры.-СПб., 1998.
10. Станко В.Н.та ін. Історіяпервісногосуспільства: Підручник.-К.,1999.
11. СтеповикД. Скарби України.– К.: Веселка,1990
12. Тейлор Э.Первобытнаякультура. — М.,1989.
13. ЛановикЗ., Лановик М.Українськаусна народнатворчість: Підручник. –К.: Знання-Прес,2006.