Міністерствоосвіти і науки
Чернівецькийнаціональний університет
Реферат
Чернівецькінекрополі
Тоненької Надії
(1-курсу, 121гр.)
Чернівці 2003
Християнські таіудейські цвинтарі – невід’ємна складова частина Чернівців.До цьогоспричинилися жваві демографічні процеси, течія яких селила в міських мурахрізні народи, котрі жили за своїми звичаями, сповідували притаманну їм віру.Тому кожна громада молилася у своєму храмі, відсилала дітей до запровадженої неюшколи, ховала померлих на облаштованому її силами цвинтарі.
Розташоване на торговельному шляху Краків – Львів – Коломия – Сучава –Білгород на Чорному морі, головне місто буковинського краю приймало до себепредставників різних народів. У ньому мешкали українці та румуни, німці таєвреї, поляки та вірмени, угорці, чехи, словаки, словенці, турки, татари,греки, росіяни. Ці динамічні спільноти наклали свій відбиток на історичнийрозвиток Чернівців, залишили немалий спадок по собі. Цвинтарі без сумніву одназ його ознак.
Досі спеціалізованого і кваліфікованого дослідження чернівецькихнекрополів не проводилося, хоча окремі згадки про кладовища міста зустрічаютьсяу краєзнавчих працях місцевих істориків, як-от Ф. А. Віккенгаузера, Ф.Ціглауера, Р.Ф. Кайндля, І. Гроніха, О. Масана та І.Чеховського
Історичнатрадиція розпорядилася так, що при кожному чернівецькому християнському храмііснував цвинтар, на якому покоїлися приналежні до нього віруючі. Ховали всіх,не звертаючи уваги на те, помер небіжчик природною смертю чи від якоїсьінфекційної хвороби, що часто-густо тягнуло за собою спалахи в місті різнихепідемій. Така ситуація зберігалася в Чернівцях до 70-их років ХYІІІ століття.Після підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору, що завершивросійсько-турецьку війну 1768-1774 рр., Буковина, котра досі входила до складуМолдавського князівства, відійшла до Австрійської імперії
У першій половиніХІХ ст. спостерігається значний приплив до Чернівців нових жителів, чисельністьяких зростала. Вони безкоштовно отримували земельні наділи, кредити підзабудову тощо.
Хоч Чернівцізростали, але вони довго залишалися невпорядкованими. І як наслідок, у містівиникла серйозна санітарно – епідеміологічна проблема, пов’язана зі спалахомхолери на Буковині, а всі кладовища знаходилися в межах міста, що було дуженебезпечним для його мешканців. У зв’язку з цим підшуковуються місця, зручнідля облаштування кладовищ, які були б безпечні із санітарно-епідеміологічнихміркувань.
У 1848 р., колигромадськість міста звернулася до муніципалітету з проханням перенести місцяпоховання євреїв на інші пристосовані для цих цілей ділянки, виникло питаннястосовно старого християнського кладовища, яке було переповнене і знаходилосяблизько від помешкань. У квітні 1850 р., згідно з рішенням Буковинськоїокружної управи, була створена спеціальна комісія, що складалася ізпредставників усіх існуючих тоді у Чернівцях релігійних конфесій, якій далидоручення розглянути справу щодо переносу і розширення кладовищ. 25 вересня1855р. крайовий начальник Вінклер домагався розташувати кладовища для померлихвід холери на пагорбі Гореча і в кінці гори Домінік. У 1866р. на Горечірозмістили такі кладовища: Римо-, греко- та вірмено — католицьке; Православне; Євангелістське; Іудейське .
Ще в 1831 р. підчас епідемії холери на пагорбі Гореча були закладені перші поховання померлихвід цієї хвороби городян .
Одним ізнайстаріших поховань серед тих, які збереглися на цьому цвинтарі, є могилаЙосифа Шнірха, що помер в 1836р. В 40-их роках ХІХ ст. кількість могилзбільшується. В цей період тут ховають Лазаря Міхаловича (1840р. кв.№61),Людвіга Денаровського (1840 р. кв. №54). та інших. В 60-их роках ХІХ ст.австрійське командування постановило збудувати в Чернівцях великі складиамуніції. Тодішній бургомістр Яків Петрович вирішив перенести поховання, котріпідпадали під військову забудову, на цвинтар до Горечі. Це була тільки ідея,яку розвинув його наступник Антон Кохановський. І у 1866 р. перепоховано на Горечівелику кількість останків померлих. Цього ж року новий цвинтар було освячено і офіційно зареєстровано.
Починаючи зсередини 60-их років ХІХ ст., померлих християн ховали тільки на Горечі. Зчасом цвинтар розширювався, територія загущувалася новими могилами.
Насампередвулиця, на якій розмістився цвинтар, отримала назву „Фрідгофсгассе”. Відповідно до„Особливої постанови про кладовище ”, на цвинтарі передбачалося п’ять видівпоховань: Родовий склеп, Сімейне місце поховання; Власне місце поховання;Окреме місце поховання; Загальне місце поховання. Всі без винятку похованняповинні були отримати свій порядковий номер, який заносився до протоколупоховань. Написи на монументах, пам’ятниках чи хрестах підлягали затвердженнюуправлінням .
За розробкоюбудівельного інженера Реллі територія християнського цвинтаря становилаансамбль садово — паркової архітектури. Проводилися роботи по осушуваннютериторії, які доручалися фірмі Е. Таубера .
Розширенняміського некрополя продовжувалось і в період румунського правління. Зокрема у1942 р. начальник технічного відділу примарі Еп. Осадець рекомендувавадміністрації кладовища зайняти ділянку площею 2,9 га, що знаходилася позадукладовища між вулицею Авіаторілор (тепер Московської Олімпіади) і староюдерев’яною церквою Успення Богородиці на Калічанці. Цим земельним набуткомпроцес формування сучасної цвинтарної території фактично і завершився.
Ще в 1783 р.цісар Йосиф ІІ видав рескрипт, яким дозволяв споруджувати надмогильніпам’ятники найбільш заслуженим перед владою особам. У середині ХІХ ст.надгробок міг дозволити собі кожний. Внаслідок цього цвинтар чимраз більшенабирав репрезентативного характеру, ставав цариною творчості будівничиххудожників, скульпторів, поетів.
Для оздобленняцвинтаря найбільше прислужилися місцеві майстри: Карл Кундль, Лаврін Кукурудза( виготовив надгробки на могилах Сидора Воробкевича, Франциска Вайди та МіхалаРегвалда), Микола Жемна (надгробки Гуго Жуковського, Георге де Реус-Мірзи,гробівець Морошкевичів).
Родина Москалюківмала каменотесну майстерню, яка знаходилася на вулиці Руській. Карл Москалюкбув головою фірми. Вона проіснувала до початку 40-их років ХХ ст.
На цвинтарізбереглися роботи й інших чернівецьких майстрів: Карла Готтмана, Н. Легерлеца,Бетона Ребана, Д. Дюкштайна-Чізека.
Для спорудженнячисленних надгробків, гробівців, каплиць потрібен був матеріал. Він завозився зТрансільванії, Добруджі, Поділля. Розробка кам’яних кар’єрів проводилася вдолині Дністра, поблизу сіл Чунькова, Василева, Дорошівців, Самушина, в самихЧернівцях працювали керамічні та цегельні заклади. Оздоблення надмогильнихпам’ятників не могло обійтися без металевих виробів: хрестів, огорожі,ліхтарів, вазонів тощо. Виготовленням цих та інших речей займалася робітняВолодимира Будзинського.
На християнськомуцвинтарі знайшли свій починок люди різних національностей, професій іконфесійної приналежності, котрі мешкали в Чернівцях. Тут знаходяться могиливчених: Гуго Жуковського, Франца Вікенгаузера, Фердинанта Ціглауера; педагогів:С. Шпойнаровського, В.Корна, Ю. Кобилянського; п’ятьох чернівецькихбургомістрів та інших. Велику частину поховань християнського некрополястановлять могили церковних діячів, інженерів, літераторів, які своєю працеюпримножували славу буковинського краю. Тут знайшов свій спочинок „буковинськийсоловейко” Юрій Федькович (1888р.). За свідченням сучасників, день похованняписьменника видався морозним, але похорон був багатолюдний.
На цьомукладовищі поховані письменники: брати Григорій і Сидір Воробкевичі, ОльгаКобилянська, Євгенія Ярошинська. Тут же спочиває німецький письменник, авторбагатьох розвідок з історії Буковини Франц Віккенгаузер.
У 1905 р. вЧернівцях був заснований перший український театр, котрий з 1907 р. називавсяБуковинським народним театром. Він проіснував до 1910 р. Його організатором ікерівником був актор Іван Захарко. Уродженець Львова, опанувавши професіюдрукаря, він з юнацьких років захоплювався сценічним мистецтвом. В Чернівцяхорганізував театральне життя. Помер у 1919 р. і похований на християнськомуцвинтарі.
Окрема сторінкаісторії Чернівецького некрополя належить військовим похованням – якмеморіальним, так і індивідуальним. До перших належать могили вояківавстрійської армії, котрі загинули у Першій світовій війні 1914-1918 рр.,радянських воїнів та могили на місці страти фашистами мирних жителів тапідпільників. Іншу групу становлять поховання вояків різних армій.
Велика увагаприділяється поховальному ритуалу, котрий довгий час зберігав притаманні йомуформи і ознаки. Організацією похоронів займалися відповідні спеціальні заклади. Найдавнішим і найавторитетнішим з них був Ентерпріз де помпе фунебре,заснований у 1884 р. Проведення траурного ритуалу вважалося відповідальною іпочесною справою. Водночас ще й прибутковою.
Є на кладовищі йціла низка поховань 1945-1947 рр. За даними реєстраційних книг органів НКВС вцей період тут було захоронено 58 осіб обох статей.
Хоча цвинтарю 160років, але він не перестає виконувати призначену йому функцію і сьогодні. Заразйого площа вимірюється 20,96 га. Перетини алей і доріжок утворюють квартали,число яких сягає 80. Їх оздоблюють різноманітні надгробні пам’ятники, що маютьвелику історичну та мистецьку цінність і яких зафіксовано майже 1400. Створеніу різні роки вони віддзеркалюють розвиток і зміну стилістичних і художніхнапрямків в архітектурі та мистецтві.
Перші похованняхристиянського цвинтаря не мали характерних надмогильних пам’ятників. Намогилах встановлювалися прості хрести з дерева чи металу. Спорудженнянадмогильних пам’ятників розпочалося в 60-их роках ХІХ ст. одночасно із щораз інтенсивнішимосвоєнням цвинтарного простору. В цей час виробився їх найпростіший тип. Хрествстановлюється на чотиригранний постамент, обидві складові частини виконуютьсяз пісковику. а саме такими збереглися надгробки Марії Монтум і Марії Губець. Цейтип утримувався досить довго, хоча зазнав певних модифікацій.
Насампередурізноманітнювався матеріал пам’ятників. Поруч з пісковиком застосовувалисяграніт, мармур, білий камінь. Пам’ятники оздоблювались вінками, ликами святих,портретами померлих ( Міхал Пельцер,1904 р.; Жозеф Ледвінка, 1894 р., НіколаєГормузакі,1909 р.). На 70-ті роки ХІХ ст. припадає спорудження обелісків.Найдавніші з них – це колони, усічені і повні, оздоблені вінком, хусткою,факелом, рушницею (Маріон Ончул, 1907 р.; Франциск Урбанський, 1879 р.).
З наступногодесятиліття набули поширення пірамідальні обеліски, котрі розсіяні майже повсіх кварталах християнського кладовища. Чисельно представлені також стели.Пам’ятники цього типу почали споруджуватися на початку ХХ-го ст. Одним з першихтакий з'явився на могилі родини Денаровських ( 1900 р.). Це стела, що імітуєкурган, викладений з ламаного каменю, завершений хрестом. Ще одна різновидністьцього типу надгробок Лазаря Міхаловича (1840 р.), котрий спроектовано як скелю.
До особливостейхристиянського некрополя належить присутність на ньому значної кількості різнихза формою та розмірами едикул: великих, наближених до каплиць, ротонд, споруд уформі потужних арок, портиків різних ордерів, порталів (гробівці родини Невечерелів,1885р., Скібінських, 1881 р., Сембратовича, 1884 р.
Набагатоскромніше представлені саркофаги. Своїм виглядом вони нагадують домовини, щолегко відкриваються ( надгробки родини Книш, 1872 р., Фердинанда Гілберта, 1882р.)
Скульптурнимикомпозиціями цвинтар не надто перенасичений. Найчастіше вони виступають якдекоративне та знакове доповнення до стели, едикули чи обеліска. У їх формахпомітна антична та християнська посмертна символіка. Характерні прикладиповторюють постаті жалібних ангелів, жінок, обіймаючи саркофаги, журливихплакальниць, які символізують біль, смуток, жаль, а також християнський виявскорботи, віри, надії, любові.
Характерну групухристиянського некрополя становлять каплиці- споруди малої цвинтарноїархітектури. Переважають, звичайно, родинні каплиці. Таких на цвинтаріодинадцять і усі позначені оригінальністю.
Діючих каплиць нацвинтарі всього дві, причому обидві належать до найдавніших пам’яток некрополя.На головній алеї кладовища розташована квадратна в плані споруда – каплиця зшестигранною апсидою при задньому фасаді. Вхід має півкругле завершення іоздоблений ліпним порталом.
Чудово зберегласякаплиця Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла, будівництво якої завершилося в1884 р. Споруда каплиці витягнута за віссю захід – схід. Цегляна,тинькована, тридільна. Вхідна частина оформлена порталом традиційного вирішення:на пристінних колонах – півциркульна арка. Обабіч порталу – монументальнийрозпис із зображенням постатей Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла.
Ансамбльхристиянського некрополя формують також меморіальні поховання. Таких чотири.Найдавніше з них поховання „ Сестер Родини Марії”. Воно почало складатися ще вавстрійські часи. Тут поховані черниці згромадження феліціанок, які утримувалив Чернівцях навчально – виховний заклад для дівчат. Його заснував варшавськийархієпископ Щенсни Зелінський у 80–х роках ХІХ-го ст… У цьому закладі навчалися моральності, патріотизму,любові до вітчизни, інтелігентності. Могили „сестер” доволі скромні,здебільшого це прості латинські хрести, зрідка трапляються хрести напостаменті.
Найпізнішестворено меморіал вояків австрійської армії. Його організацію зініціювалотовариство «Австрійський Чорний Хрест», здійснивши ідею у 1996 р. Про це говорятьнаписи на каменях, встановлених при головному вході некрополя ( німецькою таукраїнською мовами).
Відразу запохованням вояків австрійської армії розташований меморіал воїнів Червоної армії,створення якого розпочалося в 50- х роках ХХ- го ст. В 1974-1976 рр. Проведенареконструкція могил. Домінуючим композиційним елементом комплексу є великастела, змонтована в горизонтальному положенні, з горельєфним зображеннямсмертельно пораненого воїна в композиції з вічним вогнем ” та латунною п’ятикутноюзіркою, розташованими біля підніжжя стели.
За нею, власне,розпочинається головна алея цвинтаря, в кінці якого розміщений ще одинмеморіал. Тут поховані жертви фашистської окупації — керівники підпільногоруху, хотинські комсомольці, а також близько 100 мирних жителів, розстріляних уперші дні війни.
Важливиматрибутом надмогильних пам’ятників є написи та епітафії. Особливою своєрідністювідзначаються епітафії, написані українською мовою. Тексти епітафій почерпнутііз псалмів, творів Т.Г. Шевченка, його послідовників або просто зі щирихбатьківських і синівських вуст. Привертає увагу епітафія на надгробку Ю.Федьковича ( 1888 р.).
На мармуровихплитах з трьох боків нижньої частини пам'ятника викарбовано слова із віршівсамого Соловія:
«Бо я для Українилише жию,
Її і душу й тілозавдаю,
За ню рікоюкозацька моя кров.
Се моя заповідь.
За те ж ти честьі слава, витязю,
Не тільки тут,але й поки по цілім світі.
Не тільки нині,але й поки світа.
І хто святую Русьлиш спом’яне,
Той свою честь іславу не мине.
Спи ж ти, руськийсоловію,
Я за тебе тужу,
А як туткизазоріє,
Я тебе пробуджу».
Надписи та епітафіїна надгробках пишуться і в наші дні, однак вони поступаються як задумом, так манероюі стилем виконання тим, котрі з’явилися тут набагато раніше.
Християнськекладовище по вулиці Зеленій залишається частково діючим, тут продовжуютьпоховання померлих. Територія кладовища повсякчас упорядковується,доглядається. Це не випадково, адже цвинтар — складова частина історико –культурного заповідника, створеного в 1995 р. згідно з рішенням виконкомуЧернівецької міської ради народних депутатів від 07.02.1995 року за № 83/3. У1997 р. проведено реорганізацію „ Заповідника і створено міське комунальнепідприємство „Історико — культурний заповідник „Кладовища по вул… Зеленій”.
Розмаїття форм,стилів, манер виконання, оригінальність задумів у створенні багатьохпам’ятників дозволяють віднести християнський цвинтар на Горечі до унікальноїпам’ятки серед інших некрополів України.
У становленніЧернівців як міста зробило свій внесок його єврейське населення. В певні періодиісторичного розвитку він був неоднаковим, але загалом значним, особливо вавстрійський період.
Перші ізраїліти (таку назву євреїв надибуємо в історичних джерелах) з’явилися на Буковині,природно, і в Чернівцях, у ХY-му ст. Сюдивони переселилися з Трансільванії. Крім них, тут мешкали переселенці з Польщіта Німеччини. Тодішніх прибульців було небагато, позаяк молдавські господарі,котрі володіли краєм, всіляко унеможливлювали їхнє перебування на цих землях.Відомо, що австрійці, котрі зайняли Буковину у 1774 р., нарахували тут 562єврейські родини.
Єврейське життяскупчувалося в окремому кварталі, який називався гетто. Чернівецьке геттознаходилося в нижній частині міста, ближче до району, де нині пролягаєзалізничне полотно. Ця єврейська дільниця не булла обмежована ані парканом, анімуром, лише формувалася групою будинків, котрі оточували невелику площу.Найважливішими з цих будинків були синагога (або божниця), далі – кагальнийдім, лазня, школа, торгові ятки, а також цвинтар.
Прихідавстрійської адміністрації на Буковину істотно вплинув на становище тутешніхєвреїв. Особливо це стосується часу, коли на імператорському троні цісарювавЙосиф ІІ (1780 – 1790 рр.). Цей „революціонер на троні”, як його називалисучасники, відразу заявив, що прагне перетворити євреїв „ у корисних громадянмонархії”.
Незважаючи на те,що політика його наступників на троні стосовно єврейської людності була менштолерантною, її числельність не переставала зростати. Особливо багатоізраїлітів потягнулося на Буковину після революції в 1848 р. і отримання неюавтономії в 1949 р. Євреї працювали у фінансових урядах, поштово –телеграфічних, судових і комунікаційних сферах. Активно займалися наукою.Безсумнівно, кінець ХІХ-го — початок ХХ-го .– період найбільшого розвиткуєврейського життя в Чернівцях.
Воно дещопогіршилося в роки румунського періоду історії краю та міста (1918 -1940 рр.):послабилися позиції євреїв у політиці, промисловості та ремеслах, кредитнійсправі, науці, проте це були незначні втрати. Їх чисельність продовжувалапереважати серед міського населення.
Тільки воєннелихоліття перетворилося для них у справжню життєву катастрофу. Однак це –широковідомий історичний факт, котрий не потребує зайвих коментарів.
Найважливішими з– поміж усіх складників життя єврейської громади були три: лазня, синагога і цвинтар.Найдавніший єврейський цвинтар у Чернівцях виник з поселенням тут першихізраїлітів. Він знаходився неподалік гетто, на тому місці, де зараз розташованікорпуси трикотажної фабрики. Проіснував до 1946 р., коли, власне, фабрикарозбудовувалася, внаслідок чого цвинтар ліквідовано.
Справді, щезадовго до цієї події (протягом майже 80 років) на ньому поховання непроводилося. Відтак кагал постановив закласти новий. Померлих одноплемінниківспочатку ховали на невеликому земельному клаптику у верхній частиніхристиянського цвинтаря на Горечі, а в кінці 60–х років ХІХ-го ст. з’явилися перші могили нановому єврейському цвинтарі (Абрагама Шльоссмана, 1866 р., Сари Меєрзанд, 1867р., Іліллеса Вайзельгіля, 1868 р).
Сусідствохристиянського та єврейського кладовищ спричинилося до того, що магістратопікувався як першим, так і другим. І у наступні десятиліття він приділявєврейському цвинтарю немало уваги, всіляко сприяючи його впорядкуванню ірозширенню.
Перші цвинтарніоздоби – надмогильні пам’ятники з’явилися одночасно із заснуванням цвинтаря, в1860-х роках. Їх риси – традиційні для єврейського поховання. Це для населенняЧернівців помітно позначилося на влаштуванні надмогильних пам'ятників. Вониперегукуються з надгробками, спорудженими на сусідньому християнськомуцвинтарі. Тут зустрічаються саркофаги, обеліски, колони, едикули, гробівцісакральних типів, розкішні мавзолеї.
Ансамбльєврейського некрополя формувався поступово, але фахово. До цього процесу булипричетні люди різних професій, уподобань, з неоднаковими фінансовимиможливостями. Тут знайшли своє місце спочинку євреї різного соціальногопоходження, слави і пошанівку: Бено Штраухер – депутат австрійського парламентута буковинського сейму, при румунській владі — депутат парламенту Румунії, головасіоністської партії та єврейської громади Едуард Райс- перший єврейськийбургомістр Чернівців (1905 – 1907 рр.); Макс Фокшанер — голова чернівецькоїпалати адвокатів, відомий політик. Власне, вони за свої кошти збудувалиєврейський громадський та культурний центр Буковини «Тойнбіхалле».
Єврейськийцвинтар і надалі займає західну частину Горечівського пагорба. Цвинтар має двавходи: один з вулиці Лубенської, інший з вулиці Зеленої. Його акцентує масивнаспоруда, збудована з цегли, прямокутна в плані. Її формують три частини –однакової висоти бічні крила і вище центральне, котре має завершення, типоведля єврейської архітектури, купол. Ця будівля — Бейт Кадішін (Дім прощання»,покійницька). Без неї не обходився жоден єврейський цвинтар.
У стильовомувідношенні надмогильні пам'ятники єврейського некрополя представлені зразками,характерними для архітектури доби історизму, сецесії, модернізму.
Кріміндивідуальних надмогильних пам'ятників, середовище єврейського некрополя формуютьще п’ять меморіальних поховань. На першому спочивають євреї, котрі загинули уПершій світовій війні 1914- 1918 рр. (81 могила). Друге поховання також часів Першоїсвітової війни включає 11 окремих могил. На третьому – російськівояки-мусульмани, котрі так само загинули тоді ж. 900 розстріляних мирнихжителів – жертв Другої світової війни – поховані у великій братській могилі,кв.№ 95.
На територіїєврейського цвинтаря при вході з вулиці Лубенської знаходиться невеликаділянка, зайнята християнськими похованнями. До і під час Другої світової війнитут знаходилися цивільний та військовий цвинтарі, що займали площу близько 1га. В 1941 – 42 рр. тут розмістили « кладовище героїв», де поховані близько 400румунських громадян, що загинули від більшовицької окупації.
Творчий доробокмайстрів, які виготовляли надгробки та встановлювали їх на могилах, сягнуввисокого художнього рівня. Окрім наукової і культурної цінності, єврейськийнекрополь становить значний інтерес для зарубіжних та українських громадян, якісповідують іудаїзм.
Чернівецькепередмістя Садгора (колишнє окреме містечко) прилягає з півночі до міськоїтериторії. Своїм виникненням воно завдячує російсько — турецькій війні 1768-1774 рр., під час якої росіяни зайняли Буковину та наддунайські князівства.Імператриця Катерина ІІ зажадала заснувати тут монетний двір. Опісля сюдипотягнулися люди, аби замешкати цю місцину. Оскільки переважна більшість новихпоселенців були німці, вони й прийняли назву, споріднену з прізвищем засновника- Гартенберг, котра пізніше трансформувалась у “ Сад гора” (Садагура). Протенайбільшої слави зажило містечко після поселення тут євреїв — хасидів усередині ХІХ-го ст..
Хасидизм – церелігійна течія в іудаїзмі. Початково хасидизм нагадував секту, власне,сприймали його так противники. Одначе подальший розвиток показав, що віннадавався для того, щоб стати справді народною релігією. Саму ж Садгорупопулярно називали «Єрусалимом на Пруті», адже 90% всього населення становилихасиди-ізраїліти. Більшість з них знайшли свій вічний спочинок на місцевомуцвинтарі. Один з найдавніших надгробків садгірського цвинтаря знаходиться намогилі Симона Майзільмана (1823 р.)
Історіясадгірського окопища вимірюється щонайменше 150 роками. Останні поховання наньому здійснювалися на початку 1940-х років. Після війни його закрили.
Сьогоднівстановити загальний вигляд садгірського цвинтаря дуже важко, оскільки основнайого частина втрачена. Зокрема, західна зруйнована повністю під час будівництвастадіону. Відсутні надгробки зі східного боку. Лише в центральній частинізбереглися ряди надмогильних пам'ятників.
Надмогильніпам’ятники так само мають традиційну композицію, вони представленівертикальними стелами — мацевами, виконаними з пісковику. Модерних надгробківнемає зовсім. Найдавніший тип- повністю прямокутна мацева (Клара Фіндлер, 1909р. Суре Райш, Факе Гінгольд).
Композиціюнадмогильної плити, як правило, творять три елементи: верхня частина, заповненадекором, обрамлена площина та епітафія. Єврейські митці застосовувалиоригінальні мотиви та символи, котрі закарбувалися в людській пам’яті віднайдавніших часів. Джерело цих мотивів та символів криється в релігійномуєврейському письменстві, тому на надгробках зустрічаються характернідекоративні ознаки, як от: грона винограду, пальми, плоди граната, повніколоски, леви, олені тощо.
Майстри, котріпрацювали на садгірському цвинтарі, природно, були добре обізнані з цієютрадиційною декорацією надмогильних пам’ятників. Вони залишили по собі чималохарактерних прикладів. Приміром, два леви, симетрично розміщені, зображені нанадгробку Клари Фіндлер (1909 р.). Надгробки Якова Брундмана, Норбера Кульхаоздоблюють олені.
Всі символи маличітко визначене місце і розміщувались у верхній частині надмогильної стели. Підним карбувалися написи – епітафії.
На старихєврейських цвинтарях, окрім мацев, споруджувалися надмогильні пам’ятники іншоготипу – саркофаги, хоча дуже рідко. Сад- гірський некрополь має лише один пам’ятниктакого типу. Він оздоблює гробівець цадика Ізраїля Фрідмана. З мистецькогопогляду саркофаг не має значної вартості. Його первісний вигляд втрачено.
Дослідження трьохчернівецьких некрополів уможливило розкриття питання про час їх виникнення,місце розташування, становлення та оформлення, розгляд поховального ритуалу,який відповідав національним традиціям, релігії та віросповіданню населення.
Список використанихджерел та літератури
кладовищенекрополь чернівці
1. Державнийархів Чернівецької області ( далі — ДАЧО), магістрат. м. Чернівці. – Ф. 39. – ОП. 1. – Спр.15.ДАЧО. Примарія м. Чернівці. – Ф. 43. – ОП. 1. – Спр. 1543.
2. ДАЧО.Примарія м. Чернівці. – Ф.43. – Оп. 5 –Спр. 155
3. ДАЧО.10-й окружний інспекторат міністерства торгівлі та промисловості. – Ф.311. –Оп. 1. — Спр.89.
4. ДАЧО.Чернівецька єврейська релігійна громада. – Ф. 325. – Оп.1. – Спр. 817.
5. ДАЧО.Чернівецька єврейська релігійна громада. Ф. 325. – Оп. 1. – Спр. 580.
6. ДАЧО.Довідка №1/377 від 15.12.1996 р.
7. Православнийкалендар за звичайний рік 1913 ( річник 41). Чернівці, 1913.
8. ДемочкоК. Перші вогники / Радянська Буковина, — 1963. — № 256.
9. Історіяміст і сіл Української РСР. Чернівецька область. – К., 1969.
10. Масан О.,Чеховський І. Чернівці: 1408 – 1998. –Чернівці, 1998.
11. Павлюк О.М., Скорейко Г.М. З історії розвитку м. Чернівці (кін. 19 ст. – поч… 20 ст.).// Матеріали наукової конференції викладачів та студентів, присвяченої120-річчю заснування Чернівецького Університету, 4-6 травня, 1995 рік .- Чернівці, 1995, — Т.1. – Кн… 1.
12. Чернівці.Екомічно – географічний нарис. – Львів, 1957.