Реферат на тему
Українські легенди таперекази про комах, риб та раків
1. Українські легенди та перекази про комах
Світ комах у цілому знайшов собі доволі бліде відображення вукраїнських народних легендах та переказах. Більшість із них, являючи собоюдрібні уламки загально-арійських космогонічних поглядів, водночас набулипорівняно пізніше християнсько-апокрифічного забарвлення: а деякі, — дуже,втім, небагато — належать до галузі так званих «побрехеньок».
З-поміж усіх комах легенди особливим ореолом оточують бджолу,до якої на Україні, як і у Великороси, додається епітет свята.
Бджола (звичайна — Apis mellifica) відіграє досить помітнуроль у космогонічних легендах різних народів. У монгольських казках і встислому вигляді у казках південних слов'ян, греків і румунів (у останніх — якдалеке відлуння монгольських космогонічних переказів) бджолі приписуєтьсяучасть навіть у самому світотворенні. Українські космогонічні легенди незберегли нічого такого про бджолу. Вони відзначають лише наступний факт, щоналежить до цієї сфери. Бджола просила Бога, щоб помирав кожен, кого вонавжалить. «Та нехай краще сама ти помиратимеш», — відповідав їй Бог наце прохання… — «Ти, бджілко, вподібнишся до свічі й канону». Цейневиразний переказ доволі близько прилягає до переказу кавказьких татар, дебджола поєднується із змією. Змія й бджола звернулися до одного пророка зпитанням: яка доля чекає на них? Пророк відповів, що змія завжди страждатиме наголовний біль, та за це той, кого вона вкусить, помиратиме, тоді як сама воназалишатиметься живою; і навпаки, бджола не страждатиме на головний біль, таколи вжалить когось, то сама помре. Професор М. Ф. Сумцов у цьому переказікавказьких татар схильний бачити рештки давнього космогонічного міфа, щозберігся в деяких східних казках і легендах. Така, приміром, монгольська казка,в якій говориться, що цар-птиця Хан-гаруді послала двох птахів — ремеза йластівку і з ними бджолу на землю скуштувати, чиє м'ясо найсмачніше. Коли вониповертались, їх зустрів бурхан (монгольський ідол) і спитав, чиє м'ясонайсмачніше. Вони відповідали, що людське. Бурхан, аби врятувати людину, умовивїх не розповідати цього цар-птиці Хан-гаруді. Ремез і ластівка погодилися, і,не поклавшись на бджолу, вирізали їй язик. Тоді, прилетівши першими доХан-гаруді, вони сказали, що найсмачніше м'ясо у змії, як порадив їм сказатибурхан. Невдовзі прилетіла й бджола, та на питання Хан-гаруді могла відповістилише незрозумілим бунчанням.
У монгольському варіанті роль бджоли грає оса (звичайна —Vespa vulgaris). За монгольським повір'ям, оса походить від чорта (шулмуса).Хан шулмусів послав осу (дзю-гу) довідатись, чиє м'ясо найсмачніше. Вона жалиларізних тварин і куштувала їхню кров; нарешті, вирішила, що найсмачніша кров —людська, і з цим повідомленням полетіла до хана шулмусів. Зустріла її ластівка,розпитала і, аби відвести від людини небезпеку, що їй загрожувала, відкусилаязика в оси, й та нічого не могла сказати ханові шулмусів, а тільки сичала.
В румунській космогонічній казці про бджолу говориться, щобджола була посланцем Бога, причому спочатку вона була вся білою. Одного разуБог вагався, скільки створити сонць — одне або ж декілька, й послав бджолу досатани спитати його думку. Бджола сіла на голову сатани й дізналась, що сатанадумав. А думав він, що при багатьох сонцях спека на землі буде сильнішою запекельний жар, і ночі тоді зовсім не може бути. Бджола полетіла до Бога, асатана, помітивши, що вона дізналась про його потаємну думку, вдарив їїбатогом, через що й вийшов тонкий розріз на тільці бджоли, і замість чистогобілого кольору вона набула жовтавого й подекуди чорного.
Надто різко виражений у цій казці дуалізм мимоволі наводитьна думку про можливість у даному разі несторіанського літературного впливу,який свого часу був доволі сильним у середній Азії.
П. Куліш наводить ще такий, як він каже в підрядниковій примітці,«безобразний уламок якоїсь легенди, що замінює для народу природну історіютварин». Сокіл побратався з бджолою і одного разу каже їй: «Злетимовгору. Ти далеко чуєш, а я далеко бачу: я за сім миль бачу, а ти за сім мильчуєш». Узяв сокіл людську волосинку, за яку вхопилась бджола, й піднялисявони вгору. І каже сокіл: «Лети, бджоло, за мною». Злітає щодалі вищесокіл, піднімається за ним і бджола. «Ну, — каже сокіл, — дивись, бджоло,вниз, чи велика земля?» — «Така, як діжа, в якій баби хліб місять».Піднімаються вони після того ще вище й вище. Знову каже сокіл: «А поглянь,— каже, — зараз, бджоло, чи велика земля?» — «Вже, — відповідаєбджола, — така, як тоді, коли баба вибере з діжі тісто й посадить маленькийзасадчичок (хлібець з решток тіста, яке пристало до стінок діжі). — „Ну,спускайся ж тепер донизу, бджоло, та пускай поперед себе й саму волосинку… Щочуєш?“ — „Чую, немовби реве“. — „А я, — каже сокіл, —нічого не чую. Ну, лети ж, — каже, — тепер та припади до землі й послухай, якудариться та волосинка… А що, бджоло, чула?“ — „Чую: аж гупнула йпідскочила тоді вгору на 12 сажнів“. — „Тож залишайся ти, бджоло, втому краю й діставай собі споживок за сім миль довкола; а я полечу в такі краї,де тебе зовсім не буде. Там я за 7 миль вбиватиму птахів і годуватиму дітейсвоїх“.
Священне значення бджоли, з одного боку, ґрунтується напереказі, що вона спочатку жила в раю; з другого — на легенді, в якій мовитьсяпро те, що начебто завдяки бджолі циган не вбив п'ятого цвяха в грудиСпасителя, коли прибивав Його до хреста за наказом „жидів“; нарешті,на вживанні воскових свічок при богослужінні. Бджола просила в Бога дозволубрати для себе споживок з квіток. Бог віддав у п розпорядження всі квіти „відморя до сходу: “Літай, — сказав Господь, — по світу і з усіх річок, з усіхберегів, збирай хвіру (офіру) Богу; і людям принось, і для себе припасай».
Священне значення присвоюється бджолам й багатьма іншиминародами. У німців бджола має назву божої пташки.
За легендами чехів, бджоли прилетіли до розіп'ятого Христа йпили піт, що проступив на Його обличчі. За однією південнослов'янськоюлегендою, Спаситель під час мандрівки по землі був поранений однією скнароюжінкою. З його рани вийшло дещо подібне до мухи. «Поглянь, Петре, — сказавСпаситель, — ця маленька істота бджола. Вона завжди готуватиме віск, без якогоне обійдеться жодне церковне богослужіння».
Легенда, подібна до цієї, є й серед кальтицького населенняВалліса. Осетини-дигорці вшановують бджіл й моляться їхньому покровителюАніголу.
Бджільництво й нині становить на Україні улюблену й «благословенну»галузь сільського господарства. За народним віруванням, коли на Хрещеннявлаштовують «Йордань» на ріці, то вбивають «у голову»хреста кілка для того, щоб бджоли носили мед у вулики до самої голови; хто потім,по закінченні свячення води, витягне цього кілка своїми руками, в тоговодитимуться бджоли. Таку ж силу мають й палички, на які священик кладе хрестапід час освячення води, внаслідок чого буває звичайно велика штовханина, томущо багато хто бажає заволодіти цими паличками.
З усіх інших комах на Україні ставляться з повагою ще досонечка (бедрика, божої корівки). Це — маленька комаха. В неї пів-округлічервоні або жовто-червоні крильця з білими або чорними цяточками(дванадцяти-крапкове сонечко — Місгазрів сіиосіесітрипсіаіа; семикрапкове —Соссіпеїіа Беріетрипсіаіа; рябе; двокрапкове — власне, українське сонечко (обл.бедрик) — різноманітне, або мінливе). Крильця сонечко щільно складає на спинці,і тоді кругленький блискучий червоний або жовто-червоний вигляд його справді дещо нагадує собоюсонце. Розчавити сонечко вважається великим гріхом, і ось чому. За стародавніх,віддалених часів жили, кажуть, велетні, що звалися королями. Тоді Господьстворив невелику людину, звичайну, таку, як ми. Виїхав цей невеличкий чоловік зпогоничами у поле й почав орати чотирма парами волів. Прийшов великий чоловік, «король»,забрав людей і волів у кишеню, пішов до Бога й питає: «Що це, Господи, закорівки такі?» — «Не займай їх, — рече Господь, — це люди такібудуть, а вам зараз смерть настане». Зокрема, щодо власне сонечка, топовір'я про нього позначені релігійно-міфічним характером, мають найтіснішийзв'язок із сонцем, зумовлений, мабуть, зовнішнім виглядом і способом життя цієїкомахи, й почасти — з вирієм, країною світла й тепла — цілком імовірно тому, щосонечко у великій кількості з'являється ще напровесні й любить повзати наосонні. Діти беруть звичайно у руки сонечко, кладуть його на долоню й кажуть: «Сонечко,сонечко! Одсунь віконечко та скажи мені: куди заміж йти?» (або: «де ябуду жениться?»). В якому напрямку, розпрямивши крильця, полетить сонечко,там і живе суджений тієї, хто питає, або суджена того, хто питає. У Сербії вцієї комахи дівчата питають про своє заміжжя. У Львові й Перемишлі діти,підкидаючи сонечко, питають: «Чи до неба, чи до, пекла?» — і якщокомаха розгорне крильця й полетить, значить, той, хто питає, піде на небо; аякщо вона впаде, то той, хто питає, потрапить до пекла. У деяких місцевостяхГаличини в сонечка питають про те, яка буде наступного дня погода і т.ін. Учехів вважається доброю прикметою знайти сонечко; а якщо хтось розчавить йогоногою, навіть коли ненавмисне, то, за повір'ям галичан, в родині цієї людинихтось помре.
Заступництвом користуються також «комашки» —мурахи, які вважаються нешкідливими, через що їх гріх убивати. Розрізняютьмурашок червоних (червона — Formica sanguinea; руда — Formica rufa) і чорних(чорна — Lasius filiginosus; бура — Lasius niger). Перші звуться «дівчачими»й кусають нібито тільки дівчат; а другі — «хлоп'ячими» й кусаютьнібито тільки хлопців. Якщо зруйнувати мурашник, то буде сильний вітер. На томумісці, де був мурашник, не можна зводити оселі: «хвороба і смертность буде»;а сараї і скотарні можна будувати: «прибиток скотини буде».
Коли побачиш уперше навесні мурашок, добре набрати їх упригорщу й потерти себе по обличчю: не будеш з волами потрапляти у шкоду. Діти,побачивши мурашник, устромляють в нього палички, змочені слиною, примовляючи: «Комашка,комашка! На тобі медку, а мені дай сирівчику (квасу)». Вийнята з мурашникапаличка береться мурашиною кислотою, яку діти облизують. Якщо мурашки роблятьвеликі мурашники, то взимку треба чекати сильних морозів.
Деякі селяни варять мурашок в окропі, цим відваром парятьсявід ломоти (гостця), а також парять волам хворі шиї.
А всі інші комахи вважаються більш чи менш «нечистими»і часто притому шкідливими, за винятком, щоправда, безневинного загаломцвіркуна (польовий — Gryllus campestris; хатній — Gryllus domesticus), якийнадворі цвіріньчить на негоду, а в хаті — на достаток.
Якщо пізно ввечері проти неділі і святкових днів прибирати вхатах, то, на кару, в них заводиться всяка погань: таргани, багатоніжка,рогатки, мокриці тощо. Таргани (прусак — Blatta germanica; чорний — Periplanetaorientalis), зокрема, заводяться також і від того, що підмітають віникомприпічок. Якщо заведуться в хаті таргани, то треба чекати лиха.
В одній хаті, де жила досить велика родина, розвелось якосьбагато тарганів. Одного разу невістка надвечір принесла два відра води йпоставила їх на відничку (полиця в кутку сіней). Вночі чули, що на горищі щосьгрюкало. Вранці невістка встала й пішла брати воду, та обидва відра виявилисяпорожніми, навколо було сухо, й ніхто з родини води не брав. Сусіди пояснили,що це — перед «причиною» (лихом). І справді, через тиждень післяцього загадкового випадку втопилася в копанці свекруха названої невістки;чоловіка її, який пішов було на Донщину, задавило в млині; а невдовзі потомуперевелася помалу й уся родина.
Щоб знищити тарганів, треба знайти старий личак або черевик,прив'язати до нього дві нитки, посадити туди декількох тарганів і, взявшись удвохза нитки, витягти личак або черевик на роздоріжжя і там кинуги. При цьому хтосьмає супроводжувати тарганів й жартома тужити за ними. Роблять ще й так: прив'язуютьтаргана ниткою, за яку потім береться вся родина, і якнайсерйозніше, без сміхуй жартів, тягнуть його нібито насилу, надимаючись, скільки є духу, з хати наперехрестя, де й кидають. Кажуть, що як у тому, так і в другому випадку тарганискочують з хати.
У народній медицині чорних тарганів вживають від зараженнясказом (приймають їх усередину).
Воші (головна — Pediculus capitis; одежна — Pediculusvestimenti) заводяться з тіла людини від журби, від клопоту, від поганої води,а також у тих, хто п'є сік граба (Сагріпш Betalus L.). У Проскурівському повітівважають ознакою великого нещастя, якщо в когось зовсім немає вошей. Бити їх настолі й на вікні гріх, тому що стіл — престол, а крізь вікно янголи літають.Щоб не заводились і не кусалися воші, треба золити сорочку натщесерце(Старобільський повіт).
Щодо первісного походження бліх (звичайна — Fulex irritans) уХарківському повіті записано таку «побрехеньку». Жила собі дужестарезна баба, така старезна, що вже нічого майже не могла робити, а все більшесиділа. А відомо, що сидіти без усякого діла — так нудно! Ось вона якось імолиться: «Гошподи! Хоч би Ти мені хоч манешеньку яку втіху пошлав!»Бог і вкинув їй у пазуху клубок бліх. Як почали вони її кусати та стрибати! Астара знай своє весь час каже: «Гошподи! Яке втішне! І куша, і штриба, іплига!» Відтоді й повелись блохи на світі.
У Старобільському повіті кажуть, ніби блохи плодяться тому,що. розливають воду по хаті, коли вмиваються на Різдво і на Великдень. Є, міжіншим, повір'я, що того літа, коли буває багато бліх, буде великий урожайгречки. Не слід бити бліх на Різдво, інакше вони будуть дуже кусати влітку.
Сарана (перелітна — Pachytylus migratorius;південноафриканська — Gryllus devastator) вважається Божою карою, причому накрилах у неї є напис, щоразу новий, про те, за які саме гріхи людські цьогоразу послано Господом сарану. Як кара Божа, сарана жодними засобами не можебуги винищена; навпаки, чим більше вбивати її і гнати, тим більше завдасть вонашкоди. А звільнитися від сарани можна тільки молитвою (Старобільський повіт).
Про комарів (звичайний — Culex pipiens) у Сумському повітізаписано таку космогонічну оповідь. Прикро стало комарам, що тільки-но вкуситькомар людину, так та враз візьме й розітре його, — і комара як не бувало насвіті. Ось вони якось пішли до Бога та й кажуть: «За віщо Ти, Господи,образив нас? Тільки-но комар вкусить людину, людина враз розчавить його, — ікомара як не бувало на світі! Зроби, Господи, так, щоб людина не могла розтертинаших кісток, а щоб вони валялися по світу, й чумаки відбивали б об них осі!»— «А хто ви такі?» — питає Бог. — «Ми — півчі святого Петра».— «Ну, то приходьте на Різдво і проспівайте Мені». — «Е ні,Господи! Коли прийде Спас (свято Преображення Господнього, 6 серпня. — застарим стилем. — Ред.),половини не стане нас!» — «Так нехай же все й залишиться, як є»,— відказав на це Господь.
Починаючи з травня, на Україні з'являються великі мухи —ґедзі яких народ називає оводами, дроком. Дрок безумовно є лихом рогатоїхудоби. Найбільша кількість дрока буває звичайно під час Петрового посту, ітоді переслідувана ними рогата худоба зі страшним ревінням скаче полями,городами, і нема рішуче ніякої змоги хоч якось впоратися з нею, коли вона дрочиться.Між тим — говорить легенда, — раніше ж нічого такого не було, ніхто не знавніякої дроковиці. Та ось одного разу Господь схотів Сам особисто поглянути, яклюди годують жебраків. Одягся жебраком і вирушив (діло було влітку, на Петрівпіст) мандрувати й спостерігати поміж людей. Дивиться — в полі пастухи худобустережуть і якраз їдять хліб. Бог і попросив у них хліба, але пастухи не далиЙому. «Ну, — сказав тоді Господь, — якщо так, то нехай же ваша худобамучиться від дроку!» З того часу й нападає саме о цій порі дрок на худобу(Ніжинський повіт).
Легенда, записана в Куп'янському повіті, пов'язує походженнядроковиці з апостолом Петром — мабуть, тому, що час появи найбільшої кількостідрока збігається з Петровим постом. Колись, — говорить легенда, — було так, щовівці дрочились, а рогата худоба спокійно стояла собі в гурті, як теперспокійно стоять вкупі вівці в дроковицю. Та ось якось святий Петро йшов полем істрашенно схотілося йому пити — зовсім у горлі пересохло. Підійшов він дочередника, котрий пас рогату худобу. Чередник ледаче носить за собою ослінця,всядеться на нього й сидить собі: худоба не бігає, стоїть на одному місці, якукопана. Діло було якраз у Петрівку. Підійшов оце святий Петро й каже: «Даймені, чоловіче добрий, води напитися!» А чередник у цей час сидів наослінчику й латав свиту. «Багато, — каже, — вас таких вештається тут, якіпросять води напитися, — де ж мені наноситися її для всякого пройди! Йди собігеть!.. А втім, коли вже хочеш напитися, так бачиш, де вода?» — і прицьому, не підводячись з ослінця, вказав ногою на глек з водою, який стояв тутже біля нього. Тоді святий Петро пішов до вівчаря, котрий неподалік пас овець.Бідний вівчар тільки й знає, що все бігає за вівцями та переймає їх нема йомуні хвильки спокою. Підійшов до нього святий Петро та й каже: «Дай мені,будь ласка, води напитися, а то зовсім помираю від спраги!» — «Та вмене й була вода, відповідає вівчар, — та недавно я всю випив». — «Топіди принеси». — «Я пішов би й приніс, та ось, бач, лихо яке: якщотільки я піду, то всі вівці розбіжаться, так що я потім жодної не знайду».— «Йди, — каже святий Петро, вівці не розбіжаться, спокійно стоятимуть,поки ти вернешся». Вівчар швидесенько побіг і приніс води. Святий Петронапився, подякував йому й каже: «З цього часу вівці ніколи вже більше небудуть дрочитися, а стоятимуть і пастимуться спокійно, на одному місці; арогата худоба буде сильно дрочитися, так що її й не перейме ніхто».Тільки-но він вимовив це, як ураз і почала бігати на всі боки худоба чередника,котрий не дав святому Петру води напитися. Чередник кинув і свого ослінця тавесь час бігає за худобою, не маючи ні хвильки спокою; а вівці стояли на місці,спокійно собі паслися й більше вже не дрочились. Відтоді рогата худобадрочиться, а вівці — ніколи. І сьогодні, коли дрочиться рогата худоба, то всі пастухипроклинають того чередника, котрий не дав води святому Петру і тим розсердивйого. А якби він не розсердив святого Петра, то рогата худоба ніколи б недрочилася, а то ось через одного та й усім лихо.
2. Українські легенди та перекази про риб і раків
Хоч слова «рибка», «рибочка», «рибонька»досить часто зустрічаються в українських народних піснях як найсердечнішінайменування палко коханої дівчини, попри все це розділ легенд і вірувань прориб є вкрай бідним і ґрунтується виключно на апокрифах. Українські легенди таперекази стосуються тільки лиш «однобокої» риби — камбали; почастив'юна, скойок і раків.
Про походження «однобокої» риби (певно, малаплоскуша, або мала камбала — Pleuronectes flesus, passer, roseus, Platessaflesus, marmorata) легенда, записана в Канівському повіті, розповідає таке.Коли Спаситель був розіп'ятий на хресті і вже віддав Свій божественний дух, усуботу явився до Божої Матері архангел Гавриїл і сказав їй: «Твій Синвоскресне з мертвих». Матір Божа саме в цей час снідала маленькою рибкою,причому так об'їла на ній м'ясо, що лишились самі лиш реберця. Почувши чудеснеблаговістя архангела, Вона перехрестилась та й каже: «Тоді Мій Синвоскресне, коли оживе ця рибка». А рибка раптом — плюсь!., і ожила… «Однобока»риба зустрічається іноді в Дністрі. Один бік у неї — зовсім як у звичайноїживої риби, а на другому видно самі лиш реберця, наче їх об'їдено кимось, — таквона боком і виляє по воді.
До часу хресних страждань Спасителя відносить легенда,записана в Подільській губернії, й походження камбали (справжня плоскуша, абосправжня камбала — Pleuranec- tes platessa, Platessa vulgaris). Сиділа якосьМатір Божа понад морем і їла сушену рибу. Щойно Богоматір з'їла половину риби,як раптом їй кажуть, що її Сина розп'яли. Вона як тримала ту рибу, так і впустилаїї в море. Рибка зразу ж ожила, з неї й пішла камбала.
В Ушицькому повіті кажуть, що камбала перш мала звичайнийвигляд і два ока; а теперішнього плоского вигляду набула і з одним лиш окомлишилась після того, як була проклята Божою Матір'ю. Якось Божа Матір їлакамбалу, і коли ввіткнула їй в око виделку, то камбала впала з тарілки наземлю. Матір Божа прокляла її, і це прокляття тяжіє на камбалі й досі, через щовона постійно перебуває на дні моря й ніколи не бачить сонця.
Легенди як про «однобоку» рибу, так і про камбалу,відомі лише в південно-західній Русі, легко могли скластися під впливомримсько-католицьких зображень Пресвятої Богородиці з рибою, найкращим взірцемяких є відома картина Рафаеля в мадрідському Прадо.
В'юнів (в'юн-пічкур — Misgurnus fossilis, Acanthopsis,Cobitus fossilis) у деяких місцевостях зовсім не їдять через їхній зовнішнійвигляд і вважають, що вони — «гадючі породи» (Старобільський повіт).
Походження скойок (річковий молюск з роду Anadontu Unio)пов'язується легендою з ходінням Спасителя по землі. Приходить, — говоритьлегенда, — якось раз Господь до одного чоловіка під виглядом жебрака, немовби,значить, попросити милостині в нього. Чоловік подав йому хліба й каже: «Давби дідусеві й поїсти, та нема нічого сьогодні». А в самого на полицістояла ціла макітра вареників. Господь і питає: «А то що ж у вас умакітрі?» — «То? Нічого! Це, — каже, — жінка скойки намочила». —«Нехай будуть і скойки», — промовив Господь і пішов з хати. Коли тойчоловік до макітри з варениками, а там і насправді мокнуть скойки.
Своєрідний вид рака (Cancer), що спричинився дозагальновідомого непорозуміння, наче в нього очі зовсім не на місці, і наче,рухаючись, він повзе не вперед, а задкує, породив на Україні вельми оригінальнулегенду про те, чому в рака опинились очі зовсім не на тому, де треба, місці.Рак весь час просив Бога, аби Господь дав йому волячі (тобто величезні) очі, аГосподь приніс йому рачачі (маленькі) — «Заткни їх, — сказав ображенийрак, — у...!» Господь узяв і заткнув раку в… очі (Ізюмський повіт; цю жлегенду в цілком тотожних виразах ми особисто чули в Бердянському повіті).
Українське прислів'я говорить: «Змилувавсь Бог надраком, та дав йому очі не там, де треба».