НАЗВИПЕРЕДВЕСІЛЬНИХ І ПЕРЕДШЛЮБНИХ ОБРЯДІВ В УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХГОВІРКАХ
Введення
Цією роботою мидаємо аналіз лексики, пов’язаної з акціональним планом східнослобожанськоговесілля. При дослідженні послуговуватимемося власними матеріалами, зібраними вукраїномовних селах Луганської області в середині 90-х рр. минулого століття, атакож відомими сучасними й давнішими записами з теренів Сходу України. Упопередній статті [12] ми розглянули назви обрядів, які передують власневесільному циклу, як-от: передвесільних гулянь молоді, вивідування старостів,сватання, заручин, “виторговування” дівчини-нареченої тощо. Далі зосередимоувагу спочатку на ще не розглянутих назвах передвесільних обрядів та обрядовихдій весільних персонажів, а потім – на лексемах на позначення передшлюбнихдійств, які разом з обрядами шлюбного дня складають власне весільний етапритуалу одруження.
1 Назвипередвесільних обрядів
Традиційно післясватання батьки та родичі нареченої приходять у дім парубка – для того, щобознайомитися з його матеріальним станом, побутовими умовами, господарством, щобзнати, де буде жити їхня дочка, ближче познайомитися з ріднею. Якщо ж батьківдівчини під час оглядин щось не задовольняло, вони могли відмовитися відодруження, незважаючи на успішно завершене сватання. На позначення обрядуоглядин у східнослобожанських говірках уживаються такі назви: оглядини,оглядина, оглядення, розгляди, розглядини, обзорини, іти оглядати(ся), оглядинипить. Інші місцеві джерела подають у цьому значенні лексему оглядини [6, с. 12,605, 870, 883; 8, с. 423; 15, с. 39, 118], розглядини [6, с. 215] і фразеологізмгризти піч (у давньому записі – грызты пичъ) [там само, с. 215]. Деривати від-гляд- як найменування названого обряду відомі в багатьох українських діалектах[Ващенко, 66, 85; Горбач, I, 485, III, 85, IV, 213; Корзонюк, 243; Лисенко, 43,158, 187; Романюк, 228], а також у говорах російської [10, с. 30] та білоруськоїмов [Слоўнік, III, 254, 487]. Утворення типу обзорини оглядини мають широкийукраїнський ареал [Горбач, II, 608, III, 84; Грицак; ДЛАЗ, к. 14; МСБГ, VI, 76;Онишкевич, II, 5; 2, с. 47]. За нашими даними, весільний фразеологізм гризтипіч має аналог печі грізті лише в середньо-поліських говірках [Романюк, 228],що засвідчує очевидний зв’язок мешканців с.Микольське Міловського району (саметам зафіксований цей вислів понад 100 років тому) із Поліссям.
Більшістьзафіксованих у говірках Луганщини назв обряду оглядин виявляє спільність нарівні синонімічних мотиваційних дієслівних основ оглядати, озирати уважнорозглядати що-небудь з усіх боків з метою обстеження, ознайомлення, виявленнячого-небудь із міждіалектними відповідниками, в окремих випадках відрізняючисьлише дериваційно. Білексема оглядини пить містить у собі подвійну мотивацію –основною і супровідною обрядовими діями. Слово пить у складі найменування маєобразну семантику – доходити згоди, позитивно завершувати обряд. У зв’язку звідсутністю тлумачення змісту обряду, позначеного фразеологізмом грызты пичъ,ужитим як дублет до оглядыны, припускаємо, що первісно ним міг називатисяобряд, описаний Пелагеєю Литвиновою-Бартош [11, с. 104-105]. Ритуальні діїучасниць обряду, які “беруть ся оглядати і колупати піч руками, трісками,навіть зубами, гладять руками, де подряпано”, дослідниця пояснює як звичайвлаштовувати собі домашнє вогнище. Якщо виходити з того, що піч – утіленняжіночого начала [7, с. 177], а пічний куток – хатнє місце, належне жінкам [тамсамо, с. 102], то стає зрозумілим і зміст ритуальної дії колупання печідівчиною-нареченою під час сватання, що виявляє давні язичницькі корені.
Обряд святкуваннясватання одруженими учасниками весілля позначений у говірках Луганщини такиминоменами: сватання (він покриває весь досліджуваний ареал), сватовство,гуляння, другий могорич, запойки, дружбини, іти у свати (ці назви маютьпоодинокі фіксації). Лексему дружбини у цьому ж значенні засвідчують такожзахіднополіські говірки [Говори, 546]. У давніших реґіональних джерелахзустрічаємо такі назви обряду: сватаньє [6, с. 794, 962], підсватання [8, с.426], у сваты [6, с. 125]. Віднесення назв запойки, могорич до різнихлексико-семантичних груп (вони функціонують у говірках також із семантикоюсватання і закріплення сватання) пояснюємо близьким змістом позначуванихобрядів: на знак обопільної згоди родин наречених відбувається частуваннягорілкою. Денотативній диференціації сприяє наявність аналітичних найменувань –первий (другий) могорич. Полісемантична лексема сватання та її словотвірнийваріант у цьому номінативному ряду є закономірною з позаобрядових обставин:гостина для дорослих учасників весілля є ніби розв’язкою передвесільних подій,що знімає напруження, очікування можливої відмови батьків нареченої від одруженнядочки. Не зовсім зрозумілою є назва підсватання, оскільки обряд відбувається недо, а після власне сватання. Не виключаємо впливу на її формуваннявнутрішньомовного чинника (типової для східнослобожанських говірок моделітворення весільних найменувань із префіксом під-: підвесілок, підвечірок,підбоярин, піддружий, підсвашка, підстароста тощо). Прозорими є найменування усвати, гуляння. Залучені з позаобрядової сфери, вони відбивають локативний таакціональний план обряду.
Святкуваннясватання неодруженими учасниками весілля окреслене в говірках такими мовнимизнаками: сватання, гуляти сватання, підсватання, вареники, гуляти вареники,гуляння, гульки, вечір, вечеря, вечоринки. А свідченням Валентини Борисенко, лексемавареники як назва цього обряду є власне слобожанською [3, с. 107]; вона жвідзначена й у праці Василя Іванова [6] у 12 населених пунктах колишньогоСтаробільського повіту Харківської губернії. Її мотиваційною ознакою є назвастрави, яку виготовляють і споживають під час обряду. Святкуючи сватання,молодь збиралась у домі нареченої або в сусідській хаті. Дівчата варилималенькі вареники, для сміху клали в них перець, горох, насіння. Сідали попарноз хлопцями, пригощалися принесеною женихом горілкою, підносили один одномувареники, співали веселих пісень. Супровідна дія в’язання снопів під час цьогообряду (дівчата і парубки таким чином дякували господарям за гостинність)позначена первинним номеном в’язати снопи (зафіксовано в с. Євсуг Біловодськогор-ну).
Назвипередвесільного обряду домовлення батьків наречених про майбутнє весіллярепрезентовані лексемами договір, договори, договорини, переговори, зговор,одговор, договореность, договорятись, рада, нарада, порада, змови, змовини,домовини, беседа, собісєдування, зазови, ладити, іти на мир. Давні реґіональніджерела фіксують у цьому значенні назви договоръ [6, с. 524], домовини [СМКО,I, 395; 6, с. 125], порада [14, с. 682], сучасні – зговорини [15, с. 49],змовини [СУССГ, 87], беседа [Матеріали, 123]. СУМ подає назву домовини тс. якнормативну [II, 365]. Наведені мовні одиниці утворені словотвірним шляхом відсинонімічних дієслів, співвіднесених із досягненням домовленості між батькаминаречених шляхом переговорів. Досить багато в цій групі слів, залучених ізпозаобрядової сфери. Аналітичне найменування іти на мир, на наш погляд, виявляєзв’язок з історизмом мир громада, народ, яке у свою чергу є результатомсемантичного розвитку праслов’янського *mirъ мир, згода [ЕСУМ, III, 463]. Такеприпущення обґрунтовуємо тим, що так само, як “мирський” сход, батьки нареченихпід час обряду вирішують важливі організаційні питання.
Наступні обряди,що тривали до самої неділі, коли розпочиналося головне весільне дійство,відносимо до передшлюбних обрядів власне весільного циклу. Щоб уявити структуруцього весільного етапу, подаємо його схему.
2Назви на позначення передшлюбних обрядів
/>
За два-три дні довесілля відбувався обряд випікання весільного хліба (коровайний обряд). Дляйого називання мешканці реґіону вживають назву шишки, реалізовану в складісловосполучення іти на шишки іти випікати весільний хліб. Таку ж семантику маєця лексема у словнику Бориса Грінченка: “От, перед весіллям, так увечері,кличуть на шишки молодиць” [Грінченко, IV, 497]. У ній чітко проступаємотиваційний зв’язок із назвою різновиду весільного печива.
Лексема зазови якназва обряду запрошення гостей на весілля є в говірках рідкофіксованою. Вонапов’язана з дієсловом зазивати кликати кого-небудь. У деяких населених пунктахвідзначено назву іти кланятись, пов’язану з акціональним планом обряду: запрошуючиродичів на весілля, молода кланялась їм у пояс, цілувала й казала: “Просилибатько-мати, і я просю до мене на весілля!”. У решті говірок інформаториподають вербальні описи такого запрошення, наприклад: “А в суботу молодий ізстаршим боярином їздили на коніх приглашати родичів на свайбу і на підвесілок”.
У давнину набільшій території Східної Слобожанщини відбувалося окреме та спільне прощаннямолоді села з молодим і молодою. Весь обряд у цілому в минулому мав такі назви:пі(о)двесілокъ [6, с. 14, 55, 106, 126, 128, 217, 623, 630, 638, 743, 825, 838,872, 999; 8, с. 427], вечерыны [6, с. 88, 126, 518; 8, с. 427], вечорина,вечорини, вечоринка [Грінченко, I, 144], дівич-вечір [СМКО, I, 354], дљвичникъ[9, с. 166], дружбини [6, с. 89, 91; 14, с. 683].
У сучаснихговірках обрядове прощання молодої з дівуванням репрезентують численнінайменування: весілля, підвесілля, підвесілок, весільний (прощальний,свадібний, дівічий, дівчачий) вечір, вечеря, вечі(е, о)рка, вечерок, вечо(е)рниці,вечо(е)рини, вечеринка(и), девіч-вечір, підвечірок, діви(о,і)ш(ч)ник, дружби,дружбини, дружбиники, гуляння, гладити дорогу молодій. Лексему підвесілок тс.відзначає також реґіональний словник [СУССГ, 160]. Нами зафіксовано такі назвипрощання молодого з парубкуванням: підвесілок, вечір, вечо(е)рини, вечеринка,вечо(і)рка, дружбини, гульки, мальчішник. Сему вечірнє зібрання молоді, щовлаштовує передвесільне гуляння сьогодні репрезентують лексеми: підвесі(е)лок,підвесілля, весілля, вечір, вечеря, вечо(е)рини, вечо(е)рниці, вечо(е)ринка,підвечірок, вечерок, вечерушки, вечірка, дружби, дружбини, дружбиники, проводи,гульки, сватання, а також аналітичні назви: весільній вечір, гладити дорогумолодим. Як бачимо, лексема сватання у східнослобожанських говірках єполісемантичною і пронизує кілька груп назв передшлюбних обрядів.
Наведенірепрезентанти сягають різних коренів і мають широкий діапазон фонетичної таафіксальної варіативності. Генетична строкатість ряду сигналізує продиференціацію говірок за мотивом номінації. Мотиваційна ознака час проведенняобряду реалізована в похідних від вечір, які мають лексико-семантичні паралелів усіх східнослов’янських діалектних мовах. Деривати насичені демінутивнимисуфіксами, що надають назвам позитивно-оцінного відтінку. СУМ подає лексемувечорина дівич-вечір із позначкою “заст.” [I, 345]. Номени, утворені за моделлюпід- + весілля, поширені в усьому досліджуваному континуумі, а також узахіднослобожанських [3, с. 62] і середньонаддніпрянських говірках [5, с. 5],зберігають семантичне навантаження префікса, що вказує на часову попередність.Поодинока лексема підвечірок має виразно вторинну структуру, залежну віддомінуючої форми підвесілок із тими ж формантами. Спостереження показують, щолексема вечо(е)рниці в досліджуваних говірках іменує різні передвесільні іпередшлюбні обряди, пов’язані з гулянням. Моно- й білексемні номени на позначенняпрощання молодої з дівуванням, мотивовані назвами учасниць обряду, також маютьширокий східнослов’янський контекст. Літературно-нормативна назва цього обряду– дівич-вечір [СУМ, II, 297]. Поширеність лексеми дєвічнік у російськихдіалектах [СРНГ, VII, 316] служить на користь висновку про її запозичення вукраїнські. Таким же способом утворено назву прощання молодого з парубкуванням,мальчішнік (дві останні лексеми зафіксовані в с. Танюшівка Новопсковськогор-ну). Найменування гуляння, проводи містять процесуальну ознаку і зберігаютьбезпосередній зв’язок із дієсловами гуляти, проводжати. Семантика останньогоускладнена символічним компонентом: наречені, яких проводжає молодь, наступногодня змінять свій соціальний статус. Не досить чітко проступає мотив номінації вназвах, об’єднаних кореневою морфемою дружб-. У зв’язку з відсутністю подібнихнайменувань у тих говорах південно-західного наріччя, де побутує лексема дружбау значенні неодружений учасник весілля, яка теоретично могла бути джереломномінації (пор. типову для цієї лексико-семантичної групи модель учасник обряду– обряд), припускаємо, що назви типу дружбини могли з’явитися внаслідок зв’язкуз дружба ← дружити, що відбиває товариські стосунки між учасникамиобряду. Не виключаємо, що лексема дружба як назва весільного персонажа в давніхговірках існувала, але згодом була витіснена більш поширеною – боярин.Ураховуючи наявність в одній із говірок, де побутують аналізовані назви,лексеми дружба на позначення прикраси у вигляді квітки, яку молода вручаємолодому передшлюбного дня, уважаємо, що вона теж могла відіграти рольмотиваційної основи. Нарешті, ці назви могли з’явитися і в результатіморфонологічних трансформацій значеннєво близької лексеми друщ(жч)ини, вживаноїу середньонаддніпрянських [5, с. 6], поліських говірках [13, с. 55] і наЛьвівщині [3, с. 62], та запозичення її у східнослобожанські.
Розгалуженістьобрядів прощання наречених із неодруженою молоддю демонструють номінативніряди, які об’єднують назви супровідних передшлюбних обрядів. Одним із них єприкрашання весільного деревця, яке виконувалося в домі молодої. Він репрезентованийв основному описово, за допомогою дієслів: вити (власні записи; 6, с. 127, 872],повивати, завивати, звивати, крутити, рядити, плести, ліпити, лаштувати,у(на-)ряжати, у(об-)квітчувати, у(при-)бирати, у(при-)крашати. Петро Романюквідзначає, що весільні назви типу вити гільце мають широкий східнослов’янськийареал [13, с. 64-66]. Нами зафіксовано і спеціальні назви цього обряду:завивання, повивання, обквітчування, сплітати нову сім’ю. Однослівнінайменування мотивовані назвами обрядових дій, а останній фразеологізм –символікою гільця.
Обрядовічастування молодої з подругами батьками молодого та молодого з товаришамибатьками молодої мають спільні назви: обід, полудень, полуднування, вечеря;лексема вечеря тс. відзначена також у давніших слобожанських говірках [4, с.536; 6, с. 519]. Залучені з позаобрядової сфери, назви частувань у молодого й молодоїмотиваційно пов’язані з часом проведення обрядів. Власні записи фіксують іописові назви частувань батьками молодого: полуднювать (у свекрів), ітиполуднувать до свекрухи, обідати у свекра, їсти пиріжки (пиріжечки), [власнізаписи; 6, с. 218, 743], іти до свекра, іти до свекрухи поклониться, вечеряти усвекра, іти до молодого вечерять; батьками молодої – полуднювать. У давніхговірках функціонували в цьому значенні такі дієслівні назви: полудничать,полудновать [6, с. 743, 825], йисты пырижкы (пырижечкы) [там само, с. 218,743], вечеряты у тестя [там само, с. 519], закусыты у тестя [4, с. 536].
Підставами длявіднесення описових конструкцій до аналізованої лексико-семантичної групи єреалізація одними з них опозиції сем проведення обряду в домі молодого –проведення обряду в домі молодої і вказівка іншими на страву, що споживаєтьсяпід час частування.
За свідченнямВасиля Іванова, у говірці с. Кризьке (нині Марківського р-ну) побутувала назвасупровідної обрядодії вытрусювать пирожки відбирати пиріжки в дружок по дорозіостанніх додому. Лексема пиріжок невеликий пиріг – словотвірний дериват від*pirogъ, яке пов’язане з грецьким pir весілля [Фасмер, III, 265]. Про обрядовузначущість цієї страви свідчить те, що дівчата “тушать ланпу, хватають пиріжкий кидають у сумку, біжать надвір і їдять там” (с. Городище Біловодського р-ну).Спільну мотиваційну ознаку виявляють і назви післявесільного частуванняпирожини і пироги, поширені відповідно в гуцульських [2, с. 57] ісередньо-поліських говірках [Романюк, 247].
Обряди урочистого(окремого або спільного) заведення молодих на почесне місце за весільним столому досліджуваних говірках не диференціюються. Їх репрезентують описовіконструкції, що є, по суті, назвами обрядодії: на посад заводити (вести,садити, садовити), за стіл заводити, садовити на поміст. Назви типу на посадъзавесты (посадыть, систы) фіксують майже всі давні реґіональні джерела, застилъ завести (посадыть) – деякі з них [6, с. 56, 92, 107, 128, 219, 520, 624,744, 796, 810, 841, 872, 1001; 14, с. 685, 689]. У СУМі словосполучення напосад саджати (садовити) виконувати народний весільний ритуал, запрошуватимолодих зайняти почесне місце на покуті відзначене як нормативне [VII, 305]. Екстра-та інтралінгвальні обставини, як-от: розміщення лави, на яку сідають молоді, напокуті (= в центрі хати) [1, с. 102], під іконами (святість місця), застеленнялави кожухом (символом багатства), урочистість заведення; контекстуальнасполучуваність назв із словами князь, княгиня, Господь Бог (і подібними),наявність у давніх говірках дублетних із посадъ образних назв перве місце [14,с. 686], суж(е)не мисце [6, с. 92, 872], а в сучасних – мертва лава, почотнемісто – аргументують запропоновані багатьма вченими різноманітні інтерпретаціїритуалу і служать на користь висновку про його полісимволізм. Наведенінайменування обряду містять назви локусу (почесного місця за весільним столом)– посад і поміст. Перша тісно пов’язана з назвою обрядодії посадити [Фасмер,III, 338]. Спільну внутрішню форму виявляє поодинока лексема посадка.Припускаємо, що оказіоналізм поміст міг постати в результаті контамінації тастягнення регіоналізмів перве перше + місто місце. Малоінформативна на першийпогляд назва локусу стіл, за свідченням А.Байбуріна та Г.Левінтона, усхіднослов’янських мовних традиціях містить у своїй структурі семи престол ішлюб і часто входить (із відповідними означеннями) до складу східнослов’янськихнайменувань весільного бенкету [1, с. 105], отже, є актуальною для обряду, якиййому передує.
Влаштовуванібатьками кожного з молодих вечірки з частуванням, що завершують відокремленіпрощання молодих із неодруженою молоддю, на лексичному рівні майже нерозрізняються. Для їх вербального окреслення носії говірок або використовуютьназви обрядів прощання в цілому і лексему вечеря, або ж подають докладні описиобрядів. Відзначені в етнографічній літературі найменування вечеряты [4, с.540; 6, с. 14, 519, 872, 999; 8, с. 426], ужинъ [6, с. 14, 631], ужинать [там само,с. 129], праздновать пидвесилокъ [там само, с. 838] також засвідчуютьвідсутність спеціальних назв цього обряду. На загальному тлі осібну позиціюзаймає зафіксована в с. Пантюхине Новопсковського р-ну обрядово маркованалексема млинці як найменування вечірки, утворена шляхом метонімічногоперенесення за суміжністю; вона виявляє спільну внутрішню форму з лексемамиблины, блинный стол, які є назвами післявесільного млинового ритуалу в росіян[Даль, I, 98; СРНГ, III, 25; 10, с. 60].
Цього ж днямолодий із молодою ходили на цвинтар, якщо хтось із них був сиротою, – длятого, щоб ушанувати пам’ять померлих батьків і попросити в них благословення(обряд зафіксовано нами у трьох селах області). Цей ритуал ушанування померлихбатьків наречених позначають прозорі аналітичні найменування: іти на кладовище,іти на гроби, мотивовані назвами локусу.
Наведений матеріал дозволяєконстатувати мінімум власне весільних найменувань окремих етапів обрядовогопрощання молодих, що на мовному рівні є показником несамостійності денотатів.
ДЖЕРЕЛА
1. Ващенко –Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. – Х., 1960. – 107с.
2. Говори –Говори української мови: Збірник текстів / За ред. Т.В.Назарової. – К., 1977. –590 с.
3. Горбач I –Словник діялектної лексики південноволинської говірки сіл Ступно й Мощаниця,кол. повіту Здовбунів // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. – Мюнхен,1993. – С. 434-523.
4. Горбач II –Словник діялектної лексики південнолемківської говірки села Красний Брід бл.Меджилаборець (Прящівщина) // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. –Мюнхен, 1993. – С. 558-652.
5. Горбач III –Словник діялектної лексики північнонаддністрянської говірки сіл Романів,Підсонів, Підберезівці й Лагодів // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія.– Мюнхен, 1993. – С. 75-156.
6. Горбач IV –Словник діялектної лексики Теребовельщини // Горбач О. Зібрані статті. V.Діялектологія. – Мюнхен, 1993. – С. 209-255.
7. Грицак –Грицак М.А. Словник українських закарпатських говірок. – Машинопис.Зберігається в Інституті української мови ім. О.О.Потебні НАН України (м.Київ).
8. Грінченко –Словарь української мови / Упорядк. Б.Грінченко. – К., 1996-1997. – Т. 1-4.
9. Даль – ДальВ.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1986-1987. – Т. 1-4.
10. ДЛАЗ –Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорівЗакарпатської області УРСР: Лексика. – Ужгород, 1958-1960.–Ч. 1-2.
11. ЕСУМ –Етимологічний словник української мови: У 7 т. / За ред. О.С.Мельничука. – К.,1982-1988. – Т. 1-3.
12. Корзонюк – КорзонюкМ.М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектналексика. – К., 1987. – С. 62-267.
13. Лисенко –Лисенко П.С. Словник поліських говорів. – К., 1972. – 260 с.
14. Матеріали –Матеріали до словника українських східнослобожанських говірок // Мова – душанароду: Реґіональний компонент у навчанні мови. – Луганськ, 1997. – С. 123-130.
15. МСБГ –Матеріали до словника буковинських говірок. – Чернівці, 1971-1979. – Вип. 1-6.
16. Онишкевич –Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. – К., 1984. – Т. 1-2.
17. Романюк –Романюк П.Ф. Лексика весільного обряду правобережного Полісся: Матеріали до“Лексичного атласу української мови” // Дослідження з українськоїдіалектології. – К., 1991. – С. 225-251.
18. Слоўнік –Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яё паграніччя. – Мінск,1979-1987. – Т. 1-5.
19. СМКО – Словникмови творів Г. Квітки-Основ’яненка / Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. – Х., 1978. – Т.1-3.
20. СРНГ – Словарьрусских народных говоров / Под ред. Ф.П.Филина и Ф.П.Сороколетова. – М.-Л.,1965-1991. – Вып. 1-26.
21. СУМ – Словникукраїнської мови. – К., 1970-1980. – Т. 1-11.
22. СУССГ –Словник українських східнослобожанських говірок / К.Глуховцева, В.Лєснова,І.Ніколаєнко, Т.Терновська, В.Ужченко. – Луганськ, 2002. – 234 с.
23. Фасмер –Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп.О.Н.Трубачев. – М., 1986-1987. – Т. 1-4.
24. Байбурин А.К.,Левинтон Г.А. К описанию организации пространства в восточнославянской свадьбе// Русский народный свадебный обряд: Исследования и материалы / Под ред.К.В.Чистова и Т.А.Бернштам. – Л., 1978. – С. 89-105.
25. Бігусяк М.В.Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі. – Дис.… канд.філол. наук. – Івано-Франківськ, 1997. – 205 с.
26. Борисенко В.К.Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження. – К.,1988. – 188 с.
27. Гринченко Б.Д.Весілля въ с. Сыроваткh Сумск. у. Харьковск. г. 1885. // Этнографическіематеріалы, собранные въ Черниговской и сосhднихъ съ ней губерніяхъ. –Черниговъ, 1899. – Т. 3. – С. 531-550.
28. ГрозовськаН.А. Термінологія весільного обряду середньонаддніпрянського регіону (Київська,Полтавська, Черкаська області). – Автореф. дис.… канд. філол. наук. –Запоріжжя, 1998. – 17 с.
29. Жизнь и творчествокрестьянъ Харьковской губерніи: Очерки по этнографіи края / Сост. В.В.Ивановъ.– Х., 1898. – Т. 1. – 1012 с.
30. Иванов Вяч.Вс., Топоров В.Н. Славянские моделирующие семиотические системы: Древнийпериод. – М., 1965. – 244 с.
31. Иванова А.В.,Марусов П. Матеріалы для этнографическаго изученія Харьковской губерніи:Слобода Кабанье // Харьковскій сборникъ. – 1893. – Вып. 7. – С. 417-460.
32. Каліновскій Г.Описаніе свадебныхъ украинскихъ простонародныхъ обрядовъ, въ Малой Россіи и въСлободской Украинской губерніи, такожъ и въ Великороссійскихъ слободахъ,населенныхъ малороссіянами употребляемыхъ. 1777. // Харьковскій сборникъ. – Х.,1889. – Вып. 3. – С. 163-174.
33. Ларина Л.И.Терминология свадебного обряда Курского региона в этнолингвистическом аспекте.– Дис.… канд. филол. наук.– Курск, 1990.– 241 с.
34. Литвинова-БартошП. Весїльні обряди і звичаї у с. Землянцї, в Чернігівщинї // Материали доукраїнсько-руської етнольоґії: Виданнє етнографічної комісиї / За ред. Хв.Вовка. – Т. 3. – Львів, 1900. – С. 70-173.
35. Магрицька І.Назви передвесільних обрядів у східнослобожанських українських говірках //Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 4. – Донецьк, 2003. – С.178-186.
36. Романюк П.Ф.Лексика некалендарных обрядов правобережного Полесья (на материале свадебногообряда). – Дис.… канд. филол. наук. – К., 1984. – 227 с.
37. Свадьба,записанная въ Харьковской губерніи // Труды этнографическо-статистическойэкспедиціи въ западно-русскій край, снаряженной И.Р. Географическимъ обществомъ,Юго-западный отдhлъ: Матеріалы и изслhдованія, собранныя д.чл. П.П.Чубинскимъ.– СПб., 1877.–Т. 4. – С. 679-696.
38. Сватівщина:Матеріали фольклорно-діалектологічних експедицій / За ред. З.С.Сікорської. –Луганськ, 1998. – 136 с.