«Національніменшини на Рівненщині»
Вступ
Національнийсклад України поступово формувався протягом усієї історії, періодамизалишаючись сталим, періодами ж, навпаки зазнавав суттєвих змін. ВзагаліУкраїна рахується багатонаціональною країною, але Рівненська область, як провінційна,є однією з тих де національні меншини не є різнобічними.
Національнийсклад населення області відрізняється загальною однорідністю. Понад 93% жителівобласті становлять українці. Також на території Рівненщини проживають росіяни4,6%; білоруси 1,4%; поляки 0,3%, євреї 0,14%; чехи 0,06%; майже 500 німців таінші народності.
Всвоїй науковій роботі я хочу розглянути життя побут, звичаї деяких національнихменшин від початку їхнього прибуття на Україну, зокрема в нашу область, і дотеперішнього часу.
1. Єврейськанаціональна меншина
Євреїпочали селитися на території сучасної України ще в дохристиянські часи. Першівідомості про них на Волині датуються кінцем ХІІІ ст. у Галицько-Волинськомулітописі, де описується смерть і поховання князя Володимира Васильковича в 1288 рв м. Володимирі, відзначено велику жалобу місцевих євреїв з цього приводу.Найдавніша згадка про євреїв на території сучасної Рівненщини- в Острозі, тут вонипоселились десь у кінці ХІV ст., про це свідчить одна з найбільш ранніхепітафій, яка датується 1444 роком. Відомості про них у Дубно відносяться до1532 р. А щодо Рівного, то перші свідчення про них ми маємо з 1566 року,коли власником Рівного став князь Любомирський, який надавав євреям значніпільги, звільняв від початків, міркуючи тим самим покращити становище міста,міської казни. За переписом 1765 р. в Рівному мешкало 196 єврейських сімей(434 особи чоловічої статі, 456 жіночої). Місцевому кагалові (кагал-єврейська релігійно-національнаспільнота) підпорядковувались також 58 сімей із ближніх сіл; всього ж кагалналічував 1186 чоловік.
Найбільшмасове переселення євреїв в Україну почалося після підписання Люблінської(1569) унії, з Польщі вони вирушили на українські землі, які увійшли до складу РечіПосполитої (Волинь, Брацлавщина, Київщина, Підляшшя.). Осідали євреї переважнов містечках, які були перейменовані в міста з магдебурзьким правом. Не маючи ніякихправ на осілість у містах, євреї, однак, селилися там з милості власників істарост, які намагалися мати з них свою користь.
Однієюз причин масового переселення євреїв на Волинь були переслідування, які чинилостосовно них польське католицьке духовенство і городяни. Там їм заборонялосьпроживати в містах, що належали духовенству, і в деяких королівських містах.Антисемітську політику проводили окремі представники міської влади,торговці-католики, які таким чином намагалися створити нестерпні умови длясвоїх конкурентів – євреїв. Церковний собор вимагав від короля обмеженнячисельності євреїв у містах, заборони будувати синагоги та виставляти товаридля продажу у публічних місцях. Під тиском цих сил король та сейм Польщіприйняли низку рішень, що обмежували господарську діяльність євреїв.
В Українівони також не користувалися особливою повагою. Причини ненависті українськихселян до євреїв крилися не у загальній нелюбові до національних рис, а уекономічних обставинах, так як євреї займалися торгівлею, фінансовимиопераціями, орендою магнацьких маєтків і навіть православних церков, збираннямподатків. Саме це робило їх в очах корінного населення пособниками польськихмагнатів. Тому гнів закріпачених селян був спрямований як проти польськихмагнатів так і проти євреїв-орендарів. Так, влітку 1646 року на Волині почалидіяти численні повстанські загони, які нищили костели, шляхту, ксьонзів, жидів(загін Гараська в Острозі). Рятуючись від загибелі деякі євреї приймалихристиянство. В такому випадку вони діставали всі права українського люду.
ПідписуючиЗборівську угоду 1649 року Б Хмельницький залишив євреям право жити в Україніта займатися торгівлею, але при цьому уточнив, що євреї не можуть бути нівласниками, ні орендарями, ні мешканцями в таких містах, де стояли козацькіполки. В зв'язку з цими всіма обставинами чисельність євреїв в Україні дещо зменшилась.
Пізнішена Правобережжі, Волині зокрема, соціальне і правове становище євреїв булошвидко відновлене. Населення за короткий термін відновилося у чисельності таекономічно. За переписом населення 1764–1765 рр. у Волинському воєводствіпроживала єврейська громада у кількості 53636 осіб. Введення смуги осілості, атакож «Тимчасових правил» в 1882 році позначилось на розселенні євреїв. Згідноз останніми вони не мали права селитися у сільській місцевості. Тому основначастина єврейського населення була зосереджена в невеликих містечках і містахсмуги осілості. У селах їх практично не було. У першій половині ХІХ ст.єврейське населення на Волині продовжує зростати. Це пояснюється не тількиміграційними процесами, а й високим приростом і меншою смертністю ніж укорінного населення. За даними перепису 1847 року у 12 повітах Волинськоїгубернії мешкало 172115 євреїв. (Дубенській 15441, Острозький 11584,Рівненський 15067).
Євреївідрізнялися від інших етносів своєю соціальною структурою. Вона булаобумовлена низкою обмежень щодо їхнього розселення у сільській місцевості іосновними напрямами економічної діяльності. Вони переважно займалися ремеслами,дрібною торгівлею, опановували банківську сферу (за деякими даними відомо, щоіудеїв-торговців було набагато більше ніж християн). Про досить широкий розмахторгівельних операцій євреїв Волині свідчить, наприклад, такий факт: «Арон Жидз Любомиля в липні 1534 року гнів на ярмарок до Ярослава 148 волів». Значначастина єврейського населення губернії була зайнята різними видами ремесел.Ремісники, кравці, шевці, займалися обробкою дерева, будівництвом і керамікою,обробкою металу. Досить розвинуте було меблеве і столярне ремесло. Зате низькоюбула участь євреїв у розвитку фабричної промисловості (фабрики і заводи, що їмналежали були дрібними, слабо механізованими). Жінки, в основному, були зайнятіприватними службами: прислуга, модистки, білошвейки. Значний інтерес становитьісторія єврейського землеробства та землеволодіння. Російське самодержавствовидало цілий ряд законодавчих актів, які обмежували сферу діяльності нехристияну землеробстві, зокрема вони не мали права мати кріпаків християн. Але у 1804 р.було прийнято «Положення», за якими євреї мали право купувати і продавати незаселеніземлі, використовувати найману працю і на 10 років звільнятись від податків. Цізаходи були спрямовані на те, щоб залучити єврейське населення до землеробськоїпраці, сприяти їх переселенню в степові райони України, а щодоєвреїв-землеробів, то їх майже не було, так як земля цікавила євреїв якнерухомість, і вони намагалися вкласти в неї свої капітали, і ніякі спробиросійського уряду залучити їх до хліборобської праці, успіхом не увінчались (єврейськіземлеробські колонії на території сучасної Рівненщини: с. Озеряни – Дубенського,Антонівка, Малі Селища і Мочулки – Рівненського повітів.)
Значнуувагу єврейські громади приділяли розвитку освіти і вихованню підростаючогопокоління. Живучи замкнуто від основної частини населення, вони створили власнусистему освіти, в якій велика увага приділялась релігійному вихованню дітей,формуванню національної свідомості. Спочатку це були приватні початковішколи-хедери, талмуд-тори і вища талмудська школа – ієшива. Однією з перших наВолині, на початку ХVІ ст. була відкрита ієшива в Острозі, на чолі якої сталивідомі єврейські рабини К. Габеркастен, С. Лурє, І. Горович, С. Едельс.Пізніше відкриваються загальноосвітні єврейські школи, виникають початкові,середні, суботні єврейські училища, а також приватні навчальні заклади зкурсами гімназій і реальних училищ. В ХХ ст. (коли Рівненська обл. була підвладою Польщі) в Рівному працювали 3 єврейських гімназії, і декілька початковихшкіл. Викладання велося на мовах: іврит та ідиш. Діти в дитсадках виховувалисятеж на своїй рідній мові. Тарбутська гімназія залучала до освіти усіх дітей наВолині. Діяли національні клуби, громадські організації, єврейська лікарня,будинок для пристарілих. Також єврейське населення задовольняло і своїрелігійні потреби: будували синагоги, молитовні будинки тощо. Виходилащотижнева єврейська газета «Волинь лебен» (Волинське життя)
Алепісля визволення Червоною армією нашого краю, Рівне почали «звільняти» відосередків єврейської культури. Були закриті школи і дитсадки, лідери національнихі громадських організацій були репресовані, вивезені в Казахстан і Сибір (такяк і їхні українські і польські колеги). Синагоги, якщо не закриті, то переданіпід господарські заклади, а з Великої синагоги конфісковано сотні світків тори,і де подіті не відомо по сьогоднішній день. Колишнє єврейське кладовище розбилина дві половини: одну під парк, другу під пасовисько. Згодом тут побудуваликілька споруд школи і адміністративні будинки партійних і радянських установ.
Спочаткуцентральним «органом.», був – кагал, а пізніше головними важливими центрамиактивності були релігійні гміни. (так як релігія висувалася на перший план,послідовники іудейської віри об» єднались в релігійні гміни), якими керували обраніпредставники громади. До компетенції гміни відносилося: організація і утриманнярабінату; утворення і утримання молитовних будинків, синагог, ритуальнихкупалень, цвинтарів; керівництво релігійним вихованням молоді; турбота прозабезпечення єврейських громад необхідним майном; керівництво гмінним майном іфондами, а також різним реманентом і закладами, які належали гміні.
Згідноз розпорядженням гміна повинна була також здійснювати контроль над благодійнимиакціями, опікуватись і наглядяти за своїми релігійними організаціями, які діютьна її території; мала право накладати і збирати податки від членів гміни,призначати і звільняти її керівників.
Крімрелігійних гмін, важливу роль в громадському житті євреїв відігравала мережавласних культурних, громадських і господарських організацій. У Рівному найбільшпопулярним було товариство «Тарбут» – освітня організація, яка ставила замету необхідність введення в єврейських школах староєврейської мови (ідіш), іутримувала мережу власних освітніх центрів.
Відділеннятовариства існували у всіх великих общинах на Рівненщині.
Важливимелементом громадського і політичного життя були профспілкові організації.Власники великих промислових і торговельних закладів об'єднувалися у спілкахкупців і промисловців, наприклад, Рівненська спілка у 1931 р. нараховувала300 членів. Діяли профспілки найманих робітників різних галузей. Профспілковіоб» єднання були місцем постійної боротьби
Якзазначають дослідники, російська торгівля у Подніпров» ї поєднувалася зполітикою збирання руських земель Московською державою. Безперечно що і Волинь,як давнє руське князівство, була в «об'єднавчих» планах Росії. Про це, зокрема,свідчить вживання царем Олексієм у середині ХVІІ ст. титулу князяВолині. В зв'язку з цим торгівельні зв'язки Росії з Волинським регіономнабували політичного значення, а створення тут колоній росіян забезпечувалоформування реального ґрунту для реалізації політичних задумів. політ. партій,які намагалися поширити нам свій вплив, часто виступали як окремі політ.угрупування під час виборів до керівництва релігійних гмін (до речі виборчакампанія, до гмін, була навіть більш напружена ніж перед виборами допарламенту.), чи міського самоуправління.
Єврейськагромадськість Рівненщини, з політ. погляду, була досить різноманітною, алезагалом поділялась на два ворожих табори: ортодоксальний та сіоністський, міжякими постійно точилася політ. боротьба: сіоністи мали у своїх руках всіорганізації, які підтримувались американськими фондами; ортодоксали мали дужевеликий вплив серед «темних» єврейських мас.
Найсильнішимиполіт. партіями на Рівненщині в 20–30-ті роки були сіоністські організації.Найбільше значення мала одна з них у Рівному. В 1931 р. її члени маливплив в таких об» єднаннях, як «Тарбут», об» єднання купців та промисловців,спілка дрібних єврейських купців а також у молодіжних організаціях.
З1928 р. почала незалежну діяльність почала група сіоністів-революціонерів,вплив якої зростав.
В 20-хроках велику відігравала Єврейська народна партія, також діяла на Рівненщиніпартія «Союз Ізраїлю», навколо якого гуртувалися прихильники ортодоксалів. Вінне проводив традиційної організаторської роботи, а лише відстоював своїхкандидатів на виборах до керівництва релігійних гмін та міського самоуправління.Про вплив окремих громадських угрупувань свідчать результати виборів докерівництва релігійних гмін. Так, у 1928 р. в керівництві Рівненської гмінибуло 6 сіоністів, 9 представників господарського списку та деякі інші. Через 5років соціалістична організація здобула 6 мандатів, сіоністи-революціонери-1мандат, «Союз Ізраїля» – 1, господарники-10.
Громадськіорганізації, профспілкові, культурні чи політичні, які діяли на території Рівненщини,були в основному відділеннями загально польських і навіть міжнароднихорганізацій.
Напоч. 20-х років майже вся торгівля і ремесло знаходилася в руках євреїв. Вонибули також власниками більшості квартир, призначених для найму в містах. В цейперіод і розпочинаються дії православних і католиків по обмеженню ролі, а тимсамим і доходів євреїв. Найважливішим ефектом було утворення спілки селян зодного боку і споживачів – з другого, які продавали і скуповували сільськогосподарськіпродукти без посередництва єврейських купців. Великою підтримкою з бокуклієнтів користувалися створені християнами промислові заклади і ремісничімайстерні. Додатковим ударом по єврейським ремісникам було кустарневиготовлення продукції селянами. Так, наприклад, у гміні Гоща в 1934 році було80 нелегальних селянських майстерень кравців-селян.
Боротьбапроти позиції євреїв в економічному житті Рівненщини не привела в 20-ті роки досерйозного обмеження їх ролі, але знижувала їх життєвий рівень. Іншим ефектомцієї кампанії було розповсюдження пресою, громадськими діячами антиєврейськихлозунгів, які часто були далекими від економічних потреб. Ефектомширокомасштабної підтримуваної державними органами пропаганди за ліквідацію абохоча б обмеження торгівлі і ремесла євреїв було поширення думки про негативнуроль, яку відіграють євреї на громадському і економічному житті краю, причомуцій пропаганді сприяли як поляки так і українці.
Отже,з усього вище сказаного ми можемо зробити висновок, що євреї відігравали значнуроль в економічному житті краю, в значній мірі і в суспільно-політичнихпроцесах, посідали важливе місце в структурі народонаселення, бо на територіїсучасної Рівненської області в ті часи проживало майже 120 тисяч євреїв. Вподальшому доля тисяч осіб цієї національності була трагічною: вони були поварварському знищені німецько-фашистськими катами і їх прислужниками.
В Рівненськійобласті євреїв завжди було немало, а ще після 1939 р. коли Німеччинаокупувала Польщу, тисячі євреїв-біженців знайшли притулок на нашій землі,надіючись на допомогу. Але Радянська влада була до них не менш агресивна ніжнімецька. Про це свідчать масові репресії проти євреїв, які почалися з 1935 рі виконувалися групою НКВД. Приводом служила думка, нібито всі євреї, уродженціПольщі, є її шпигунами, а ті хто з Палестини – найманцями англійців. Це навітьможна назвати Радянським варіантом гітлерівського плану щодо вирішення «єврейського питання»
такяк «батько народів» Сталін, теж говорив що «буде краще коли їх буде менше»
Першимижертвами фашистів стали наші земляки серед яких було і 300 євреїв. Це відбулося29. 07. 41 р. Для винищення євреїв були створені спеціальні винищувальнізагони – айзацгрупи, поліція безпеки та СД на чолі штандартенфюрер СС Егер. Алетреба сказати, що євреї не сиділи склавши руки. Вони входили до різнихповстанських груп: патріотична група, яка діяла на хмелефабриці; був навітьєврейський партизанський загін, але його було розформовано і розподілено доінших неєврейських загонів, радянськими партизанами. Також вони воювали нафронтах, тут їх загинуло до 180 тис. солдат і офіцерів. Одним словом вониборолися, і не сиділи мовчки чекаючи смерті, так як звикли думати більшість.
У1941 році у Рівне увірвався так званий добровольчий батальйон «Остланд» на чоліз Гербертом Браншевичеми для втілення плану «Остаточне вирішення єврейськогопитання». Напередодні «судного дня» віддано наказ зібрати всіх євреїв наКостельній площі. Так як ходила чутка, що євреїв хочуть пересилити в Тучин,вони взяли з собою пакунки, які, за наказом німців, й залишили серед площі. Їх погналидалі у район Грабника, а звідти – в урочище Сосонки де на них чекали вояки «Остланду».В перший день ями були заповнені, тому на день їх розслідували просто в полі.Загалом розстріляно 17500 чоловік. Євреїв, яких не розстріляли в Сосонках,загнали в гетто, яке знаходилось в районі залізниці. Його називали «Новий свят».13 липня їх вивезли в Костопіль і розстріляли.
Тлінніостанки їх прийняла наша спільна земля в урочищах Сосонки, Цегльня, Палестина,в кар'єрах сіл Видумки, Янової долини, на галявині Святої Діброви.
Натеперішній час євреїв на Рівненщині, як і у всій Україні, і взагалі в світі,стає дедалі менше, тому що всі вони повертаються на свою історичну батьківщинуІзраїль
2.Російська національна меншина
Розселенняросіян на території сучасної України розпочинається в кінці ХV ст. з освоєнняпівденних степів. Волинь, як віддалена від Московської держави територія, нестає у цей час об'єктом потужної міграції російського населення. Проте,внаслідок економічного розвитку на Волині створюються умови для тимчасових міграцій,завдяки торговому обміну. Як відомо, торгівля в середні роки була доситькопіткою і тривалою працею, одним із показників міграційних процесів. Для торговціву розвинутих містах (зокрема і волинських) існували спеціальні гостинні двори,де іноземні гості могли перебувати досить тривалий час. Для російських купців,що торгували в Україні, через прикордонні ярмарки і Київ пролягали шляхи углибукраїнських землях до Луцька і Бару.
Якзазначають дослідники, російська торгівля у Подніпров'ї поєднувалася зполітикою збирання руських земель Московською державою. Безперечно що і Волинь,як давнє руське князівство, була у «об'єднавчих» планах Росії. В зв'язку з цим торгівельнізв'язки Росії з Волинським регіоном набували політичного значення, а створеннятут колоній росіян забезпечувало формування реального ґрунту для реалізаціїполітичних задумів.
Крімторговців, тут немало було росіян-ремісників. (Їх вважають першими осілимиросіянами на Волині.) Також на Волині у ХVІ ст. розгорнули своюдіяльність російські культурні діячі, втікачі-емігранти. Серед них відомі представникиреформаційних течій Феодосій Косой, Ігнатій, Артемій та православні ІванФедоров, Андрій Курбський. Останні зробили значний внесок у розвиток українськоїкультури.
Подіївизвольної війни українського народу значно спустошили Волинь, привели дозанепаду міст, різкого зменшення чисельності населення, зокрема внаслідок втечі переселень. Андрусівське перемир'я 1667 р., розчленувало українськіземлі на Правобережжя і Лівобережжя. Так як Волинь відійшла до Польщі топротягом ХVІ ст. вона була втягнута у міжрегіональну торгівлю, що сталаскладовою частиною взаємовідносин між розрізненими частинами України.
Алевсе ж бажання Росії включити «ісконно руські землі» до свого складу, булореалізоване у зв'язку з поділом Речі Посполитої, в кінці ХVІІІ ст.
Підчас вступу російських військ на Волинь чисельні представники польської шляхтизалишили свої помістя і втекли, що дало можливість для жалування земельнихволодінь власне російським дворянам. Останні, як це було усюди переселяли усвої володіння також селян з Росії.
У ІІполовині ХІХ ст. розселення росіян на Волині визначилося також поглибленнямекономічних зв'язків, будуванням залізниці, розвитком промисловості, системиосвіти і таким іншим.
Докінця ХІХ ст., не рахуючи російських військових (16.427 чол.), загальначисельність російськомовного населення у Волинській губернії досягла 104..889осіб, 3,5% загальної кількості населення. (У Дубенському -4,25%, Острозькому-2,46%, Рівненському – 3,15%.). Із загальної кількості росіян 44,351 чол.Мешкали в губернському та повітових центрах, де розташовувались адміністративніустанови, промислові, соціальні заклади.
Особливоінтенсивно проводилася у містах, в першу чергу через навчальні заклади,русифікаторська політика, тому саме у населених пунктах міського типу, під часперепису населення 1897 р. значна частина мешканців визнала рідноюросійську мову.
Усільській місцевості губернії мешкало 2,2% росіян.
Соціальнаструктура етнічної групи була досить строкатою, відбиваючи історичні традиціїжиттєдіяльності росіян, державне відношення до національних проблем. За даними першимВсеросійським переписом населення до стану спадкових та особових дворян уВолинській губернії належало 14,25% росіян. Відносно багаточисельно булипредставлені серед них також почесні громадяни та купці, духівництво, міщани.
Майжечетверта частина росіян була залучена до адміністративної, громадської служби,освітньої справи, працювала на пошті. Помітна частка мешканців Волиніросійської національності займалася будівельними роботами, залізничною службою,торгівлею. Однак, основну частину росіян, як і решти населення краю, складалоселянство (50%). Чисельність російських землевласників на Волині була немалою,згідно з офіційними даними на 1880 рік складало на 100 маєтків на 100 дес.землі. Чисельність російських землевласників була другою після польських, вїхньому розпорядженні переважно були середні і дрібні землеволодіння. Пізнішевідсоток російського землеволодіння відносно швидко почав зменшуватися, алезагалом серед великих землевласників залишалося багато російських поміщиків.
Значнучастину дворян та чиновників російської національності складали вихідці з іншихгуберній Російської Імперії, що свідчило про продовження процесів внутрішньоїімміграції на Волинь цих категорій населення. Серед тимчасових мешканців краюбули відомі діячі російської культури – композитор Ігор Странівський,письменник Андрій Бєлий.
Наступнийперіод історичного розвитку Волині (1914–1921 рр.) характеризувався значним зменшеннямчисельності російської меншини. Названа тенденція пояснюється військовими діямита супроводжуючими їх процесами. Слід врахувати також той факт, що перепис 1897 р.носив певною мірою суб'єктивний характер: чисельність росіян за його результатамибула значно перебільшена за рахунок українців та інших національностей, що жилиу містах і розмовляли російською мовою.
УРадянській Україні в 20-х рр. росіяни були найчисельнішою національноюменшиною. При проведенні перепису населення в 1926 р. вперше бралася доуваги національна приналежність громадян. За переписом в Україні нараховувалося2,677 тис. (9,2% населення республіки) росіян. З проведенням у РадянськійУкраїні політики українізації, що вела за собою переведення діловодства в окружних,районних та сільських органах влади на українську мову, гостро постало питанняпро виділення національних адміністративно-територіальних одиниць, російськихзокрема.
Напідставі перепису 1926 р. була розширена мережа шкіл для національних меншин.У Волинській окрузі за його даними діяло 10 російських національних шкілсоціалістичного виховання (українських-354). На території Зх. Волині, щоперебувала під Польщею (згідно Ризького мирного договору), також був проведенийперепис населення у 1921 р. Цей перепис був недосконалим, оскількипроводився не за національним, а за релігійним показником. Основну частинунаселення Волині у 1921 р. складали православні. Їх нараховувалось1,238,353 чол. Серед них Росіян-9450. Напевно, багато хто з росіян опинився вграфі православних поляків (таких нараховувалось 62,425 чол.)
Наступнийперепис населення у Польській державі проведений у 1931 р. на відміну відпопереднього він враховував рідну мову і релігію опитуваних. За умовнопорівняльними показниками національної приналежності (за переписом 1921) ірідної мови (за переписом 1931) власне російське населення на Волині завказаний період збільшився на 150,43% і налічувало 23,637 чол. Таке зростання пояснювалосятакож приїздом у воєводство після 1921 р. значної кількості репатріантівта білої еміграції з Радянського Союзу.
Значначастина російського населення у цей період проживала в містах Волині (близько13,5 тис. росіян). Польським урядом систематично розпалювалася ворожнеча міжросійськими та українськими партіями і суспільно-політичними організаціями. Хочасам факт існування російських партій і організацій у Польщі (зокремаРосійського Національного об'єднання) слід оцінювати позитивно.
Наймасовішийміграційний рух росіян на Волинь припадає на післявоєнні роки. Йому сприяли якприродні так і демографічні процеси, так і кадрова політика з радянських органіввлади.
Прозростання російської етнічної групи засвідчив перепис населення 1959 р., –37, 1 тис. осіб російської національності. Їх збільшення у Волинській області прослідковуєтьсяі в наступні десятиріччя. За переписом 1979 р. чисельність росіян вобласті досягла 43,767 чол.
Внаслідокактивної російської колонізації впродовж віків, росіяни стали найбільшоюнаціональністю серед національних меншин України, це дозволяло їм активновтручатися в етнічні процеси в Україні і оскільки таке втручання підтримувалосьдержавою протягом ХІХ-ХХ ст. (особливо), відбувалися негативні процеси асиміляціїне тільки інших національних меншин України, а й самої української національності.Цей парадокс, з одного боку ставить російську меншину в Україні на одному рівніз державною нацією, і вище над іншими національностями, а з другого – виникла доситьнегативне, та упереджене ставлення українців, та інших народів до росіян. Всучасних умовах росіяни на Волині, як і в цілому в Україні, на відміну відінших національних меншин, не піддаватися дискримінації. Про це свідчитьіснування на Волині російських шкіл, в яких учаться і українці. Взагаліросійська культура, в осередках російських національних меншин, має всі реальніумови для свого існування і розвитку.
3.Німецькі колонії
Наволинських землях вперше німецькі поселення згадуються за часів Галицько-Волинськогокнязівства. Як правило, це були ремісники, яких запрошували для обслуговуваннязнаті. А починаючи з кінця ХVІІІ – та початку ХІХ ст., князь Чарторийськийодним з перших на Волині направив німецьких колоністів до свого маєтку уКорець. Саме тоді почали з» являтися німецькі села-колонії. Першим таким селом бувМіхельсдорфа (1782) неподалік від Холма. Деякі жителі села пізніше стали жити внових селах заснованих ними в 1822 р. – Карлсвальд та Антонієндорф біляОстрога. Але ще раніше, в 1809 р. на карті Рівненщини того часу з» являєтьсяколонія Етвантоль-Корито в районі Малина Дубенського повіту. В1811 р. булазаснована колонія Софіївка поблизу Висоцька Рівненського повіту; в 1817 р.– колонія Городище, в 3 км. від Рівного.
Взагаліміграції німецьких селян на схід – це історія багатьох століть. В історичнихджерелах існує навіть умовна періодизація цього явища. Перший стан німецькогорозселення на польських та українських землях відноситься до ХІІІ ст., коли значніпростори України та Польщі були спустошені жахливими набігами ординців і великакількість колоністів направилась на пусті незаселені землі. Друга великаміграція в ці ж землі почалася в ХVІІ ст. В 1762–1763 рр. Катерина ІІ видалаукази, в яких поселенці з Німеччини, та інших країн Європи закликалисяпересилятися в деякі місцевості Пд. Та Пд-Сх. Росії. Перший указ не знайшоввідгуку, тому що не обіцяв ніяких пільг. У другому – від 22.07. 1763 р. – проних йшлося вже докладно.
Селянита інші прошарки населення західноєвропейських країн відгукнулися на закликиросійського уряду. В середині ХVІІІ ст. однією з причин чому було те що уНімеччині продовжувалися гоніння на численні й різноманітні тоді релігійнісекти. Багато з них сподівалися знайти притулок в Росії, для вільноговлаштування свого життя на засадах їх віровчення. Їх переселення мали ще однупричину – тяжкі економічні умови, які виникли в численних німецьких державах внаслідок феодальних війн, і викликаних ними неврожаїв та голоду.
Переселенціселилися на вказаних місцях під керівництвом особливих урядових агентів(переважно в необжитих степах України, які швидко перетворилися на культурні землеробськірайони, і певною мірою захищали їх від вторгнення загарбників).Взагалі першіемігранти оселялися в районі Вісли, а вже звідти багато з них вирушили в СхіднуУкраїну, а деякі залишились в Західній.
Інтенсивнийприплив німецьких колоністів до краю починається після селянської реформи російськогоуряду 1861 р. Якщо у ХVІІ ст. німці переселялись сюди через важкеположення в своїй країні, в пошуках кращої долі, то у ХVІІІ ст. їх ставало більшетому що з» явилася більша можливість купувати земельні ділянки, брати їх воренду, оселятися на чиншових землях. Місцеві селяни хоч були звільнені відкріпацької залежності, не мали достатньо коштів, щоб сплатити поміщику необхіднівикупні платежі та фактично залишалися залежними від землевласника. Сільськегосподарство в зв'язку з цим продовжувало бути дуже примітивним і не даваломісцевим феодалам колишнього прибутку. Зрозуміло, все це дуже приваблювало німців– господарів, які могли легко купити, орендувати так необхідну їм землю та влаштуватисяна новому місці. (В Рівненському повіті в 1862 р. нараховувалося 388німців-колоністів, то в 1886 р. їх уже було 802). Так звані волинськінімці селилися тут окремими колоніями, які отримували особливі назви. НаРівненщині в ці роки з» являються такі села, як Фрідріхсдорф, Генрієтта,Ховинберг, Марієндорф, Вальд-Коловерт та ін.
губерніяхіноземним підданим заборонялось придбання права власності на нерухоме майнопоза міськими поселеннями. У випадку непідкорення статтям цього закону перед багатьмаволинськими німцями, які стали власниками земельних наділів і залишались уавстрійському чи прусському підданстві, постала загроза конфіскації землі. Томубільшість з них була змушена офіційно стати громадянами Росії. Відтепер на нихв повній мірі поширювались всі права і обов'язки, передбачені російськимзаконодавством.
Слідзауважити, що деякі локальні поселення німецьких ремісників були на Рівненщинище в кінці ХVІІІ ст. Так, польський історик Т. Стецькі
вкнизі «Z boru і stepu» (Краків 1888 р.) посилається на план Рівного,зроблений архітектором в 1785 р., за яким у місті вже тоді була вулицяНімецька, що проходила вздовж берега ріки. Висаджена тополями, вона починаласявід моста та закінчувалася біля млина. На цій вулиці, за Т. Стецьким, жилинімецькі ткачі суконники. (Важко уявити в сучасному Рівному, що вулиця Німецька– це частина вулиці С. Петлюри від Соборної до І. Мазепи, аж до перехрестявулиці Т. Шевченка).
Крімтого, німецькі ремісники в ІІ пол. ХVІІІ ст. також жили в Корці і працювали назаснованій князем Чарторийським фарфоровій фабриці. В 1783 р. в центріКорця спеціально для німців-управителів, які служили при дворі та на фабриці, ідля німців-ремісників князь побудував лютеранську церкву. Її прихожанами такожбули і німецькі ткачі з Рівного. Але в 1820 р. церква згоріла і приходперемістився до Житомира.
Великакількість німців переселялася на Волинь з Польщі під час польської революції 1863–1864рр. Царський уряд одразу ж після цієї події забороняє особам польської національностікупувати земельні маєтки в 9-ти західних губерніях, у тому числі – Волинській.Німецькі колоністи не попадали під ці обмеження, якщо були в змозі прибувшисюди з Польщі, довести своє непольське походження.
Правабезперешкодної купівлі землі на Волині німцям надавалися нарівні з місцевимнаселенням. Але особливості природних умов, географічного положення краю,нестача капіталу та зв'язку з цим невелика кількість покупців значнополегшували способи їх розселення тут.
У «Матеріалахдля дослідження Волинської губернії» 1869 р. відзначається, що німціпереселенці були, як правило, небагатими людьми та скуповували на Волині далеконе кращі, а навіть гірші, але дешеві земельні ділянки і розраховували не накапітал, вкладений в купівлю, а тільки на своє мистецьке вміння господарюватина землі.
У1868 р. в Волинській губернії у власності колоністів було 20 тис. десятинземлі, крім того багато з них жили на чиншових землях, а ще більшекористувались землею на правах оренди і в зв'язку з цим були дуже залежними відземлевласника. Договір на оренду землі часто не поновлювався поміщиком ідесятирічні, а то й двадцятирічні зусилля волинських німців по налагоджуваннюсвого земельного господарства зводились на нівець.
Дужецікавим є документ, датований 19.04.1811 р. (Він вважається одним з найстарішихдокументів в історії німецьких поселень на Волині). Це контракт між 33колоністами Софіївкі та власником земель навкруг Висоцька поміщиком ВацлавомБорейком, за яким він надає певні привілеї німецьким колоністам, що тутоселилися навічно звільняючи їх від праці на користь поміщика і сплати оброку,призову до рекрутів. Німецькі колоністи могли без мита займатися будь-якими ремесламита вільно торгувати продуктами своєї праці. Їм надавалася абсолютна свободарелігії та можливість будувати свої церкви та школи. В свою чергу німці зобов'язувалисявиконувати існуючі закони і сплачувати в державну казну щорічний необхіднийподаток.
Зацікавленістьпоміщика, щоб 33 німецькі колоністи оселилися на цих мало пристосованих дляземлеробства землях на березі р. Горинь видно з цього документа дуже добре, такяк німці селилися біля боліт і в низинах річок. (місцеві жителі не вмілиобробляти ці землі, до того ж вони були значно дешевшими). Територія їхньогопоселення починалася від мосту на Баламутці при с. Задвір» я, йшла черезурочище Полянка, Ведмеже, Любе, Рожани, Заграда, Орловиці по млин села Удрицькапід Божково-Поляною, від Підгалля до Ставка. Вацлав Борейко погоджувавсявідстрочити на три роки збирання з колоністів податків, а також виплатитикожній німецькій сім» ї для налагоджування господарства суму, рівнозначну 200гульденам сріблом.
Однаку цьому контракті були визначені досить високі стягнення за будівництводренажних систем та гребель на Горині. Це було майже забороною. Зусилляпоселенців обробити тут землю та виростити врожай були марними через щорічнірозливи цієї ріки. Вони вимушені були після десяти років піти далі на СхіднуУкраїну. Іншим німцям, які оселилися на цьому місці в 1828, вдалося змінити цейпункт в контракті. Ці колоністи згідно з ревізькими реєстрами Рівненськогоповітового казначейства, Острізького та Рівненського повітових судів,Рівненського пристава 1-го стану залишили також згадку про колонії Хотенка таФрідріхсдорф (Соломка), що була біля Тучина. В судових справах за 1828–1888 рр.збереглися угоди на купівлю землі німецькими поселенцями в районі Висоцька тазвичайні громадянські справи, де ідеться про німців-колоністів Карлсвальде,Карлсдорфа не подалік Острога, Олександрії (колонія Пухова), Мочулок.
Культурнежиття та освіта волинських Німців зосереджувалась навколо церкви. В 1888 р.була відкрита лютеранська церква в Тучині. У 1907 р. починає діятиЛютеранська церква в Рівному. При тучинській церкві діяло 42 канторальні школи,при Рівненській – 40, а всього на Волині їх було 400. У кінці ХІХ ст. політикаросійського уряду стосовно німецьких поселенців значно змінилася. Післяпідписання австро-німецької угоди в 1879 р. та оформлення в 1882 р.Троїстого союзу, спрямованого, головним чином проти Російської імперії,царський уряд 3-ма указами, починаючи з 1887 р., забороняє німецькимпоселенцям купівлю землі на Волині, а з 1890 р. активно проводить політикурусифікації. Колоністам заборонялося навчати своїх дітей в канторальних школах німецькоюмовою. (детальніше закон описується нижче).
Напочатку ХХ ст., коли в польській Конституції від 17.03.1921 р. в статті110 вказувалося, що кожна національна меншина може організовувати свої власнішколи на рідній мові. Так загальнообов'язкове навчання в німецьких школах тривало7 років. Заняття були платні, але діти з великих сімей від плати звільнялись.Уроки проводились на двох мовах: польській і німецькій. Викладачі були родом ізВолині, Галичини. Сілезії, Центральної Польщі. В позаурочний час також булацікава і різноманітна програма: екскурсії на природу, відвідування хворихлюдей, організовували концерти для батьків, тощо. В зимові місяці, більшістьвчителів безкоштовно і з великим успіхом, навчали дорослих арифметиці, читаннюі письму. Це були ті люди, які під час заслання в Сибір і в післявоєнні роки незмогли відвідувати школу. Для кращої роботи німецьких шкіл було створено «Німецькушкільну службу Волині». З її ініціативи були створені вчительські об» єднання.Служба також проводила велику роботу по вдосконаленню кваліфікації вчителів,організовувались драматичні і хорові гуртки та оркестри, це все свідчить провисокий рівень культури, який поступово підвищувався з самого початкупереселення і до ХХ ст.
Вищенаведені факти свідчать, що німецькі колонії на Волині у другій половині ХІХстоліття являли собою замкнуті територіально-адміністративні одиниці. Причомуця замкнутість підкріплювалась майже повним незнанням ні української, ніросійської мови і суспільним вживанням німецької, приналежністю до іншоговіросповідання (колоністи в абсолютній більшості були лютеранами), своєрідністюісторичних традицій повсякденного побуту, моралі і культури. Замкнутостіколоністського життя сприяло і те, що розселялись німці переважно на оренднихземлях окремими поселеннями і довгий час не підлягали існуючій системі територіально-адміністративногонагляду з боку місцевих органів влади та поліції. Територіальні німецькіколонії часто були розкидані на значній відстані одна від другої і в такихглухих та важкодоступних місцях, що про їхнє місце розташування знав хіба щовласник землі та місцеві селяни.
Зпоміж різних факторів, що сприяли збереженню волинськими німцями своєї етнічноїсвоєрідності, немаловажну роль відігравала система громадського самоврядування,головне призначення якої зводилось до збереження замкненості внутрішнього життянімецьких поселень. Очолював цю систему староста – «шульц». Ця посада булавиборною. Він мав фактично всю повноту влади в колонії. Він представляв її устосунках з місцевою владою. А так, як німці на Волині переважно орендувалипоміщицьку землю, то шульц був посередником між колоністами-орендаторами івласником землі. Слідкував за вчасною сплатою оренди і податків, за виконаннямповинностей, за внутрішнім порядком в колоніях. Саме вони у більшості випадківбули суддями і розпорядниками у внутрішніх справах колонії.
Слідзвернути увагу й на те, що в німецьких колоніях постійно підтримувався духгерманізму. Головну роль в цьому відігравала школа та церква. Однак немалозначили і зв'язки з самою Німеччиною. Були випадки, коли окремі колоністипризивного віку відлучались до Німеччини для проходження військової служби.Існували і спеціальні організації, через які колоністам надсилали портретинімецьких імператорів, листи та брошури пангерманського змісту, надавалисягрошові субсидії для відкриття та функціонування шкіл, а вчителям та пасторам натак зване «лютеранське місіонерство». Тому не дивно, що багато хто з колоністівне приховував своїх симпатій до Німеччини та Бісмарка. У доповіді волинськогогубернатора за 1889 р. вказувалось, що були випадки, коли вони погрожувалипомстою Бісмарка та німецького війська, якщо воно вступить у Волинську губернію.
Відособленостіта консерватизму життя в німецьких колоніях сприяла і урядова пільга, якоюколоністи-чоловіки звільнялись від військової повинності і тим самим малиможливість уникнути інших національних, мовних і соціальних впливів, які післязакінчення служби могли бути перенесені в цивільне життя колоністських общин і,в якійсь мірі, порушити встановлені в них норми і правила повсякденногоспівжиття. Взагалі вся система господарювання в німецьких колоніях булапобудована так, щоб забезпечити себе всіма необхідними засобами виробництва,предметами побуту і продуктами харчування якнайповніше і тим самим звести до мінімумусоціально-економічні контакти з місцевим населенням. Таким чином, німецькіколонії на Волині у ІІ пол. ХІХ ст. Тривалий час залишались майже абсолютновідособленими від існуючого навколо них суспільного життя поселеннями, в якихпанувала німецька мова, лютеранська релігія і мораль, дух германізму і власна системасамоврядування.
Такасамостійність і замкнутість німецьких поселень з часом стала непокоїти царськівласті і органи державної влади почали приймати певні законодавчі акти, з метоюінтеграції німців у систему російського територіально-адміністративного устроюта російського суспільного життя.
Першіспроби були зроблені ще в 60-ті роки ХІХ ст., коли згідно з законом 1864 ріноземців зобов'язували приймати російське підданство, та у 1866 р., колинад селянами та колоністами встановлювалось спільне управління. Правдаволинські німці все це проігнорували.
Невдоволенняі хвилювання серед колоністів викликав закон від 1.01 1864 р.
прозагальну військову повинність, цей закон першим в якійсь мірі дав можливістьхоча б тимчасового впливу іншого соціального середовища на певну частинучоловічого населення німецьких колоній. Однак більш впливовими були закони,прийняті у 80-ті ХІХ ст.
14.03.1887 р.з» явився закон, за яким у 22-х Зх. та губерніях іноземним підданимзаборонялось придбання права власності на нерухоме майно поза міськимпоселеннями. У випадку непідкорення статтям цього закону перед багатьма волинськиминімцями, які стали власниками земельних наділів і залишились у австрійському чипрусському підданстві постала загроза конфіскації землі. Тому більшість із них вимушенабула прийняти російське підданство, тобто офіційно стати громадянами Росії. Відтеперна них в повній мірі поширювались всі права і обов'язки, передбачені російськимзаконодавством.
Ужовтні того ж року спецзаконом уряду всі школи в німецьких колоніях булипідпорядковані міністерству народної освіти. Законом передбачалось перевестивикладання всіх предметів, крім закону Божого, на російську мову. Саме так владаі почала русифікацію підростаючого покоління німецьких колоністів. Однакнайбільш дієвим у боротьбі проти німецької замкнутості був закон від 15.06.1888 р.щодо облаштування побуту іноземних поселенців, які поселились у Київський,Подільській та Волинській губерніях. Згідно цього закону всі німці, незалежно відпідданства, причислялись до місцевих міщанських та селянських громад. Всі колоніївключались до складу тих волостей, в межах яких вони знаходились іпідпорядковувались місцевому волосному начальству та поліції. Посадові особинімецьких поселень обов'язково затверджувались мировими посередниками і тількитоді мали право виконувати свої функції. Німці отримали навіть право бутиобраними до органів волосного правління, за винятком посад волосного старшини іписаря. Закон зобов'язував колоністів
виконуватиколоністів всі казенні, земські та мирські повинності на рівні з селянами.Фактично цей закон руйнував існуючу форму громадського самоврядування внімецьких колоніях Волині і повністю включав їх в російську систему місцевоготериторіально-адміністративного управління.
Проте що керівництво краю намагалось контролювати хід виконання закону 1888 р.та своїх розпоряджень з цього приводу свідчить той факт що вже в літку 1891 р.за дорученням графа Ігнатьєва чиновник з особливих доручень Покровський зробиву деяких колоніях на Волині, зокрема і в Ровенському повіті, фактичнуперевірку, щодо втілення в життя вищезгаданого закону. За матеріалами перевіркибули дані спеціальні вказівки мировим посередникам для посилення контролю та наглядуза цим питанням. Але замкнутість поступово зникала і процеси, започатковані уІІ пол. 80-х рр. ХІХ ст. були підкріплені рядом інших законодавчих актів у 90-хроках, та на початку ХХ ст. І зворотного ходу не мали.
Незважаючи на налагоджене господарство, організацію нім.-колоністів на Волині,будь-якого впливу на її економіку вони не мали. В порівнянні з високорозвинутими в сільськогосподарському відношенні саратовськими нім-колоніямиволинські були досить незначними.
У цейперіод починається виїзд німців з Рівненщини в США, Курляндію, Пруссію, наКавказ. Ще більше німців покинуло свої оселі на Волині в 1906–1907 рр.Внаслідок впровадження Столипінської аграрної реформи. Згідно з нею орендуваннянім-колоністами стало майже не можливим. Якщо в 1904 р. до Тутчинської лютеранськоїфілії належало 12739 німців-лютеран, а до Рівненської в 1905 р. – 10 тис.,то в 1906–1907 рр. їх залишилось тут відповідно – 380 та 546 чол.
Зпоч. війни 1914 р. частина колоністів була інтернована до Сибіру та наУрал, частина змогла виїхати в інші країни. А деякі залишилися на своємугосподарстві, і настільки злилися з місцевим населенням, що навіть пішли довійська та воювали проти Німеччини.
Останнійраз зустрічаємо згадку про волинських німецьких колоністів на Рівненщині в деякихархівних документах 1921–1939 рр. В одному з тих документів за 1932 р.наводяться такі дані: «…Найбільше скупчення німецьких колоністів є в гмінахМежиріцькій, Клеванській, Тучинській, Олександрійській. Найкраще становищегосподарства у нім-колоністів Тучинської гміни. У Клеванській гміні, зокрема вколонії Мочулки, проживають 86 нім. Родин, однак вони не вважаються багатими,тому що посідають переважно піщані грунти, менш родючі, однак їх матеріальнийстан є достатнім, бо, крім господ-ва, вони ще працують в лісництві і в тойспосіб забезпечують себе…. Кризова ситуація на них не впливає. В іншихмісцевостях проживає незначна кількість німців, але їх господарства в добромустані і не чути, щоб з їхнього боку були якісь незадоволення сучасною загальноюкризою…» (ДАРО, ф. 86, 2, од. Зб. 547, арк. 26.).
Угрудні 1939 року всі нім-колоністи, які проживали на Волині, були виселені вНімеччину, так як на думку Радянської. влади це було небезпечно. За даними 1січня 1941 року в Рівненський області залишилось 5699 німців, тобто 0,5% відусього населення області, яке складало 1139807 чоловік.
Майже70 років пройшло від тоді, як німці залишили Рівненську землю, і 2 століття, якперші колоністи поселилися на ній. Але пам'ять про ті часи коли вони й корінненаселення були добрими сусідами та тимчасовими співвітчизниками живе йсьогодні. Ще й досі на Рівненщині можна побачити багато покинутих і напів – зруйнованихвітряків, які є своєрідними нагадуванням про перебування тут німців-колоністів.Старожили зберегли добру пам'ять про цих господарів.
4.Польська національна меншина
Польськенаселення заселило волинські землі кілька віків тому назад під час колонізації.Крім великих землевласників тут проживала дрібна шляхта, селянство.
Масовезаселення Волині поляками почалося у ІІ пол. ХVІ ст. після укладення Люблінськоїунії. Характерним розселення поляків була діаспора – розпорошене розселенняокремими етно-релігійними громадами в межа суцільного масиву українськогонаселення, яке стало об'єктом польської колонізації. Такий тип колонізаціїобумовлювався передусім її соціальним характером.
Польськіфеодали, скориставшись занепадом Київської Русі, захопили землі Зх. іПравобережної України, тоді й почали іммігрувати сюди, як вказано вище, різніверстви населення, польський уряд щедрою рукою роздавав спустошені війнами,епідеміями земельні масиви Правобережжя шляхті і великим магнатам.
ПриєднанняПравобережної України до Росії суттєво не змінило становища польських феодалів ташляхти. римо-католицької церкви. Багатовіковий гніт, під яким перебували українськіземлі політика панівної верхівки феодальної Польщі, спрямована на полонізаціюукраїнського населення й ослаблення його опору соціальному і релігійномугнобленню проголошення Люблінської та Берестейської уній, призвели до того. щозначна частина
українськогоза походженням населення України та Правобережжя примусово полонізувалося. Алеза свідченням багатьох документів можна сказати що проти панського
гнітувоював і польський народ нижчої верстви, тобто, у антифеодальній і національно-визвольнійборотьбі українського народу брали участь і поляки. З цього можна зробитивисновок, що можливо польські і українські селяни жили мирно і тихо, не зважаючина різні релігійні погляди.
Усередині ХІХ ст. (1857) римо-католицьке населення Волинської губернії нараховуваловсього 172866 чол., у тому числі поляків 167866 чол., українців 4829.
НаВолині у 50-х рр. ХІХ ст. з» являється і діє значна кількість товариств,організацій і громадських закладів польського спрямування. Багаторічне проживанняполяків серед українського не могло не вплинути на їх. Трохи більше 40% поляківподавали під час згаданого перепису польську мову як свою рідну. Весь побут,будівлі майже нічим не відрізнялися від місцевого українського населення.Відносини між обома етнічними групами характеризувалися як добросусідські,позбавлені напруження і конфлікт.
Політикацарського уряду щодо польського населення зазнала значних змін після повстання (1863),що співпало з визволенням від кріпацької залежності і руйнування поміщицькогоземлеволодіння. Все це вплинуло на етнічну структуру населення Волинськоїгубернії та цього розселення.
Політичнимфактором регулювання народонаселення західних губерній імперії стало особливезаконодавство Росії (обмежувальні закони) Конфіскація значної кількостіпольських землеволодінь і виселення учасників повстання призвело до помітного спадув економічному житті краю
Газета«Києвлянин» надрукувала офіційні дані за 1880 р. щодо російського іпольського землеволодіння у краї, роблячи висновок про значну видозмінупоземельної власності завдяки енергійним заходам після 1864 р. Російське землеволодінняпорівняно з польським у Волинській губернії знаходилося у такому становищі, вираженомув процентному відношенні: на 100 маєтків -41,08: на 100 десятин землі -34,05
Запереписом 1897 р. польське населення на Волині залишалося чисельним іскладало 6% всіх жителів губернії. Переважаючим місцем проживання залишалася смугагубернії – Рівненський, Луцький,…, Дубенський і Острозький. Перепис проводивсяза ознакою мови. Не викликає сумніву, що коли б перепис визначав національнунезалежність, то число осіб, які назвали б себе поляками, було б набагатобільшим.
Відомощо в Україні місцеве населення завжди вважало. що кожен католик – поляк. В той жечас багато католиків, що розмовляли українською мовою (5, 05% від загальної кількостіукраїнців). Осіб римо-католицького віросповідання нараховувалося у губернії298170.
Розподілпольського населення за станами вказував на його привілейоване становища. Середспадкового дворянства поляки становили по губернії найвищій відсоток (9,838) 26,47%поляків належало до стану міщан, 54,68% до стану селян. Останній продовжував поповнюватисяза рахунок ще однієї хвилі польської імміграції у Волинську губернію зПривіслянського краю у 80–90-ті рр. ХІХ ст. Переселялися поляки цілими сім» ями,про що свідчила приблизно однакова кількість чоловічого і жіночого населеннясеред переселенців. Уродженці Привіслянського краю складали 44,7% всіх поляків,що народилися поза межами Волинської губернії.
Відповіднодо станового розподілу, найбільша група польського населення Волині (107559)займалася землеробством. Поширеним видом занять була також приватна служба, 4%польського населення отримувало прибутки з капіталів і нерухомості, стільки жжило за рахунок родичів.
Четвертачастина (25,53%) поляків губернії, була писемною, з них 2/3 опанували грамотоюна російській мові. Більшість учнів римо-католицького віросповідання опанували основамизнань в учбових закладах Міністерства народної освіти, внутрішніх справ таімператриці Марії.
Стосункиміж польськими населенням та іншими етнічними спільностями впливали зекономічних інтересів. але значний відбиток на них складало державнезаконодавство та звичаєве право.
Вході революційних подій 1917–1920 рр. польські заможні класи втратили всю своювласність. Згідно Ризького мирного договору частина Волині відійшла до Польщі.За переписом 1926 р., на радянській частині Волині поляків проживало:Волинська округа -86,6 тис. чол. (12,5% від усіх жителів) У соціальному плані цебули переважно селяни, колишня дрібна шляхта. яка нічим не відрізнялася відселянства, робітників. Поляків відрізняло хіба-що римо-католицьке віровизнання.У 1927 р. тут діяло майже 100 костьолів, а в них 60 священників.
Зметою якнайшвидшої радянізації польського населення більшовицька влада паралельноз відомою українізацією розгорнула широкомасштабну роботу серед національнихменшин. У місцях компактного проживання поляків були створені національнісільради і польський національний район з центром у Мархлевську (тепер Довбиш).У містах і селах існували польські школи і класи, інші навчальні заклади, культосвітніустанови. На рідній мові видавалися окремі газети і додатки до українських вокругах і районах. З посиленням сталінізму в країні у трагічні 30-ті роки,поляки були піддані жорстоким репресіям. Особливо брутально ком. влада розправиласьз польським населенням на Волині, оскільки воно проживало в прикордоннихрайонах і до нього ставилися з недовірою і підозрою. У 1935–1936 рр. звідси вСх. Області України і до Казахстану депортували більше 60 тис. поляків. Тисячілюдей польської національності сталінські кати розстріляли на місті,звинувачуючи їх у шпигунстві, контрреволюційній роботі, участі у неіснуючійнасправді «Польській військовій організації».
Докінця 30-х рр. були розформовані всі польські національно-адміністративніодиниці, ліквідовано школи та інші культоосвітні установи, ще раніше закритівсі костьоли, а духовних діячів розстріляли або вивезли. Загалом в той часпостраждав не тільки польський народ, гірку долю зазнали як інші національніменшини так і корінні українці…
Алена сьогоднішній день в Україні існують всі можливості для розвитку як культурноготак і духовного життя.
5.Чеська національна меншина
Іздостовірних джерел відомо, що перша група чеських селян, яка складалася із 17сімей, прибула у Волинську губернію відразу після придушення царськимивійськами польського повстання у 1863 р. І заснувала поселення Людгарівкув Дубенському повіті. Перші переселенці числом 15000 осіб виїхали з своєїбатьківщини в Росію в 1870 році, та побачили замість орної землі величезнілісі. Мусили різати дерева, спалювали пеньки, переорювати землю. На першихпорах чехам-емігрантам довелося зазнати неабияких злигоднів, та попри труднощіі виснажливу працю, не впадали у відчай. допомагали один одному. Всього наВолині у 1886 р. вже було 70 чеських поселень
У1867 році в Москві відбувся Слов'янській з'їзд (були всі крім поляків). Російськійцар звернувся з відозвою до чехів переселятися на територію Волинської губерніїпообіцявши їм орну землю, хорошу заробітну плату, пільгові податки. Взагаліпереселення чехів на українські землі було вигідним як для Росії так і длячехів. Цар хотів використати їхні знання для господарського піднесення одного знайвідсталіших європейських частин краю. Чехи ж свою чергу намагалисязвільнитися з під впливу династії Габзбургів.
Чеськіпоселенці займалися переважно сільським господарством. У рільництві вонизастосовували передові для того часу технології: травопільні сівозміни,угноювали ґрунти, раціонально обробляли поля. Вирощували жито, пшеницю, овес,ячмінь, хміль, цукрові буряки, розводили сади. Крім того серед них були майстритаких професій як шевці, кравці, муляри, столяри, умілі підприємці. З ім'ямчехів-переселенців зв'язане виникнення багатьох пивоварних заводів на Волині, (особливоохоче купували в Києві, Москві, Петербурзі, Одесі – Глинське пиво). УЗдолбунові брати Єленіки в 1884 році побудували цементний завод, який за добудавав 20 – 25 бочок цементу. У Дубному було представництво головногоуповноваженого тодішньої Російської імперії заводів землеробських машин Ф. Виттерле.Праця чехів давала хороші результати. На Волинській землі виросли села:Глинськ, Мирогоща, Семидуби, Купичів, Ульбарів, Молодаво, Лудхорда, Страклів,Московщина, Підгайці, Копча, Озеряни, Квасилів, Княгинин, Теремно, Ніва.Боратин, Малин, Миротин, новостав і багато інших. Своєрідні будинки чеськихпоселенців (довгасті будівлі, які поділялися на дві частини – для людей і дляхудоби) ми можемо зустріти і в наш час. Чеські села були прикладом. Чехипідняли сільське господарство та культуру на Волині.
ЦарОлександр ІІ дав чехам право мати свій уряд і він з» явився у Дубні. По селахвідкрили свої школи. Районна школа була у Здолбунові де навчалося 1400 дітей. УРівному був учительській уряд, який звався «кураторіум». Його метою буврозвиток шкільної та подальшої освіти, піднесення культурно-освітнього рівнячеського народу. З їх діяльністю була пов'язана робота чеських бібліотек, якізнаходилися: в Дубенському повіті – 7, у Рівненському – 5, одна – в Здолбунові.Чеські поселенці охоче створювали театральні гуртки, оркестри, хори,гімнастичні групи. У багатьох селах, містечках діяли чеські клуби. Здолбунівськиймав назву «Чеська бесіда». В них організовувались маскаради, вокально-музичні,літературні вечори з танцями, різного роду товариські ігри, залучення ректорів,тощо. Чехи зарекомендували себе здібними музикантами та кмітливимиорганізаторами різноманітних розваг. Особливої уваги заслуговує фізкультурнаорганізація «Сокіл», яка була започаткована в 1911 році. Її мета – заняттяфізичною культурою та виховання дисципліни, згуртованості, особливоївідповідальності за вчинки, почуття обов'язку перед суспільством, вихованняпочуття національної гідності. Досить розгалуженим було товариство пожежноїохорони, осередки якого знаходились майже в кожному населеному пункті, де жиличехи. Меті виховання чеської гідності служили чеські видання: політичнийгромадський тижневик «Hlas Volyne», «Родинний календарволинських чехів»
Щодо релігіїто практично нічого не відомо. Але на думку краєзнавця-дослідника Й.І. Дупея, ус. Квасилів чехи були двох віросповідань – старокатоликі та чеське братство. Ус. Глинськ переважали чехи римо-католицького віросповідання Однак тут проживало17 сімей. За молитовний будинок слугував один із класів школи
Наприкінці70-х і на поч. 80-х років серед чехів не без участі православних ієрархіврозгортається рух за православ'я. З цього приводу у Квасилові відбувається з'їздз релігійних питань, правда думки 53-х делегатів, присутніх учителів ісвященників – розділились. Одні стояли за православ'я інші за католицизм. Саско(католицький священик) до якого через деякий час, за дорученням Волинськогоархієпископа Дмитра, приїжджає ієромонах Володимир Терлецький, аби зблизитийого з місцевими православними, а ще через два роки з ним веде тривалу розмовуновий архієпископ Тихон, все більше і більше схиляється до православ'я. Тойсамий Саско, який так відстоював католицизм, 13.03. 1886 р. урочистоприймає православну віру з словами: « Нарешті я досяг того, що так довго шукав –дорогою наслідування наших слов'янських першовчителів – Кирила і Мефодія». Відтаквін звернувся із закликом до інших чеських священників наслідувати йогоприклад, не слухати нападників ворогів православ'я. Такий поступок справивсильний вплив на чеське духівництво і всю чеську громаду на Волині. Долаючисумніви чехи-католики починають переходити у східний обряд, започаткований наїхній батьківщині Кирилом і Мефодієм, з іменем яких пов'язані веденнябогослужіння слов'янською мовою.
Вже6.11. 1888 р. освячується перший на Волині православний храм Кирила іМефодія. Як повідомляла тодішня преса, у Глинську на той час майже всі чехибули православними. В Ульбарові ще дехто вагався, тоді до них (мається на увазідо римо-католиків) з палкою промовою звернувся Іоан Саско де наголошував щовони вступивши в Росію у 1870 р. відмовились від Риму, і обіцяли не матинічого спільного з ворогами Росії, а римо-католицька віра є головним ворогом слов'ян,і все в тому ж дусі. Вплив промови був банальним, а якщо точніше то позитивнимна користь православ'я: кілька десятків чехів-католиків, які ще недавно твердостояли на своєму, змінили думку і стали православними.
Загаломможна сказати, що чехи жили на території сучасної України досить добре. Хорошежиття чехів порушила війна Німеччини з Радянським Союзом. Жертвою війни сталачеська колонія Малин. Через те, що партизани вбили кількох німців, з» їхалиськаральні загони, зігнали всіх чехів колонії у школу та церкву і запалили.Залишилося тільки невелика кількість людей, які в той час були відсутні в селі.Після війни чехи знову взялися до роботи, але не довго тішилися наслідкамисвоєї праці – запроваджувалась колективізація. Багато чехів з сіл було ув'язненів тюрму, деяких – заслано в Сибір, а тим, хто залишився важко було дивитися, якперетворюється у руїну труд багатьох десятиліть. Багатьох чехів перевезли у Чехію.Вони поверталися на батьківщину ще біднішими ніж приїхали у царську Росію.
Висновок
Яксвідчить історія, проблема співіснування між людьми різних племен, етносів,народностей, національностей і навіть цілих народів існувала завжди. З одногобоку, коли це питання пускалося на самоплив, ті чи інші народностіасимілювалися розчинившись у чужорідному середовищі, або ж у силу різних причин«поглиналися більш чисельними, чи тим, хто в своєму розвитку стояв на щабельвище». З іншого боку історія цивілізації зберегла чимало не найкращих прикладівтого, як малі народи чи національні меншини потерпали від прибульців чи завойовників,усіляко пригнічувалися аж до фізичного винищення. Чи існує третій варіант? Нащастя – так. В наш час всяка національна меншина, яка знаходиться на території сучасноїУкраїни за гарантом Конституції має право на існування і розвиток.
Списоклітератури
1. Нові краєзнавчідослідження: тези конференції // Рівне. 1995 р.
2. Український історичнийжурнал // 1998 р. №6
3. Український історичнийжурнал // 1991 р. №12
4. Український історичнийжурнал // 1994 р. №4
5. Газета «Сім днів» //1996 р.
6. Газета «Сім днів» //1998 р.
7. Газета «Сім днів» //1997 р.
8. «Волинські дзвони» //1995