Тема: Літній циклсвят
Вступ.Літній цикл свят, як і веснянийвщент заповнений хліборобськими турботами, насамперед, доглядом за посівами, немав чітко окреслених меж. За народними прикметами його початок визначалиостанніми днями травня. Першою такою датою був день Івана Богослова, якийприпадав на 21 травня. За народним календарем, це був рубіж сівби ярих.Недаремно з цього приводу казали “Хто не посіяв до Івана Богослова, той невартий доброго слова.” За іншими прикметами початок літа пов’язували зперіодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дубидобре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
Червень.
Колись початок червня збігався з білінням полотна. Як почалирозквітати сади, збиралися біля річок, озер чи ставків дівчата, жінки ірозстеляли на берегах довгі полотнища, що на сонці вибілювалися й ставалиніжні, шовковисті.
З глибини віків прийшло до нас відзначання у червні Зеленихсвят, Клечальної неділі. Головний їх атрибут – прикрашання садиби зеленимгіллям і запашною травою. За цим святом стоїть ще одна дуже важлива, життєвонеобхідна справа – народне травозбирання, що становило колись основне джерелоліків. Розпочинали збирання любистку, кропиви, звіробою, золототисячника,м`яти, кульбаби, папороті, молодила, подорожника, рути, полину і т.д. Чарівнарослина полин й сьогодні продається в аптеках для лікування шлунку, поліпшенняапетиту. Чимало інших трав і зілля успішно застосовується в сучасній медицині.
Донедавна в селі жодна дівчина чи жінка не виходила з хатибез полину, жодна не пішла б без нього в поле, не набрала б води, не вкинувши внеї стеблини полину. Вважалося, що полин мав чарівну силу на Клечальну неділю,коли розпочиналося своєрідне літнє свято – одне з тих, які знайшли оригінальнеобгрунтування в прекрасному фантастичному світі слов`янської міфології.
На початокчервня, на перший день після Петрівки відбувалися проводи русалок, вінецьрусалій – стародавнього аграрного свята, пов’язаного з родючістю полів,моліннями на дощ. Раніше ці свята мали чітку хронологічну послідовність ітривалість, але з прийняттям християнства втратили строгі календарні рамки,купальські обряди та ігри були завершальним пунктом літніх язичницьких русалій.
На це свято заповір`ям, з далекого раю на землюсходили чарівні Нави, Мавки, Криниці, Берегині, Літавиці, Огневиці, Лоскотарки.Русалки виходили з води. Вродливіші за людей, голі, з прекрасним довгим волоссямНави плавали в річках і ставках, Мавки гойдалися на гіллях дерев, на цямринахсиділи статечні Криниці, в полях забавлялися веселі Лоскотарки, у горах ідолинах шугали Літавиці й Огневиці. Горе було тому, хто зустрінеться зЛоскотаркою або кого причарує прекрасна Криниця.
Єдиним засобом порятунку від цього багатоособового царствабув чарівний полин. Захований під пояс або зашитий в сорочку під пахвою, вінрятував від усіх напастей і чарів. Тим, хто хотів побачити Мавку чи Лоскотарку,допомагав любисток.
Культ померлих,який чітко простежується в обрядах русалій, поділяється на такі структурнічастини: закликання померлих, ритуальне спілкування з їхніми душами, проводи душпомерлих (русалок). Цей культ пов’язаний з вірою слов’ян у вплив предків народючість полів.
У день поводів русалок дівчата в полі на житах робилиспільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки іспівали:Ой проведу я русалку до броду,
А сама вернусьдодому,
Ідіть русалоньки,ідіте,
Та нашого житечкане ломіте,
Бо наше житечко вколосочку,
А наші дівчата увіночку.
Аграрно магічні дії виявлялися і в киданні вінків на грядкикапусти чи посіву льону, ці обряди прямо вказують на зв`язок з ідеєю родючостіта культу предків.Липень
Іванакупала.
Початок липнязбігається з найвідомішим святом, яке прийшло до нас з далекого минулого –Івана Купала. Воно посідає чільне місце серед інших календарних свят і обрядів.Повне таємничості та образно – поетичної спадщини, свято Купала й дотеперпевною мірою залишається загадковим щодо основного змісту. Напевне, не всілегенди, які б могли розкрити суть всіх цього символів і дійств, дійшли до нас.Купала як містична істота не входить до слов’янського пантеону. Це швидше персоніфікаціясамого свята, коли подія виступає в конкретному образі.
Народ зауважив,що після найдовшої ночі 22 грудня відбувається поворот сонця до весни. На п’ятнадцятийдень після цього настає Коляда. Другий поворот сонця відбувається на п’ятнадцятийдень після найкоротшої ночі (22 червня), тоді і відзначається Купала.
Купальські обряди і дійства збереглися в українських народних казках, в основу яких закладені стародавні міфи. Міфічний Вуж звеликого озера викрав доньку Сонця якраз у момент найпишнішого розквітуприроди. Так образно наші пращури обгрунтували причини повороту сонця на зиму,до майбутнього приходу холоду, повернення на землю злих Чорнобожичів.
В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води ірослинності. Вогонь виступає символом сонячного світла, яке в ніч на ІванаКупала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давнійзвичай, що раніше побутував на території всієї України, — добування вогню длякупальського вогнища тертям – за смислом споріднював дерево із сонцем як ізджерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево або Дерево життя. Сонце укупальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвиваєтьсясоломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колесаутверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.
Місце для розпалювання вогнища вибирали на околиці села, влісі біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священнийвогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду.Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох танепотріб.
Найважливішиймомент купальського свята – стрибання молоді через вогонь, що нібито сприялоочищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб перестрибнувшичерез нього, відразу попадали у воду, тобто здійснювали ритуал подвійногоочищення. Вогонь і вода зв’язували пари – начебто благословляли їх шлюб,обіцяли здоров`я і багатодітність. Вогонькупальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію – у ньомуспалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання. Спалення купальськогодеревця ( Марени ) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудаласимволізує знищення нечистої сили. У давнину побутував звичай кидати у вогоньпывня або кынський череп – солярних ( пов’язаних з сонцем ) жертовних тварин.
Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутомлікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.
Вода укупальських обрядах теж відігравала важливу роль. Роса, що випадала вдосвіта,вважалась не лише цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята буловорожіння на вінках пущених на воду. Такий самий зв’язок відчувається і врегіональних особливостях знищення купальського деревця та солом’яної ляльки (Купала ) – у деяких місцевостях їх топили у воді.
Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах –пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських.Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна,ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовилималеньку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвоюДереву життя. Спалення антропоморфного зображення людини і є відгомономлюдського жертвоприношення.
Вшануваннюрослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашання купальськогодерева і в обрядах, пов’язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі,ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами. За народним повір`ям, яке збереглося на Чернігівщині, уцю ніч розквітає золотим цвітом ліщина. Хто побачить таку квітку – обов’язковознайде козацький чи татарський скарб. Хто хоче розбагатіти, той повинен іти досхід сонця в поле і шукати житню стеблину з двома колосками, а коли її знайдеш,необхідно відразу копати в цьому місці, не думаючи про гроші, бо пропадебезслідно скарб.
За народним повір`ям, у купальську ніч деревапереходять з місця на місце, розмовляють між собою. І хто почує ту розмову, тойніколи не згубить живого дерева, не скривдить жодної рослини. В такої людинизавжди сад хороший, а в ньому все добре цвіте і родить. Коли ж розпочинавсяновий день, знахарі ходили на луки й узлісся за травою – зіллям, яке саме в цейчас мало найбільш цілющу силу. Після свята настає гаряча пора – косовиця, апотім і жнива. “Після Івана не треба жупана”, “Вимоліть попи, дощу до Івана, апісля і ми, грішні, вмолимо”, — Говорять на Переяславщині та на півдні України.
Існувало переконання, що в купальську ніч людина може статищасливою, розумною, багатою. Той, хто в ніч на Купала зірве чарівний цвітпапороті. Може досягти всього. Народна фантазія витворила чимало перепон, Якінеобхідно подолати, аби заволодіти чарівним цвітом. Потрібні величезне вміння,хитрощі, терпіння, щоб вирвати від злих духів чарівну силу.
Опишемо ж основні моменти купальського обряду.
Починалась підготовка до свята рано-вранці, коли матері йшлипо воду, де примовляли тричі: “ Вода швидко йде, щоб до моєї дочки свати швидкоїхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопцігинули за моєю дівкою”. Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, вякій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скорозаміж.
Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмиватинайбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: “ Як серце теберозбиває, щоб серце ( називалось ім`я хлопця ) так за мною розбивалось; який тиголосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш,так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, абивони і мною так раділи”. Вода, яка стікала із дзвона, збиралась у посудину ізберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, щовийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.
Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальськевогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця. Потім люди сходилисядо громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, що ця традиціявиникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із “поганським святом ”, архаїчну традицію вшанування води християнізували. Післямоління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи простоквітами, виконуючи обряд закликання дощу.
Перед заходомсонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному длясвяткування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали їїчебрецем, м’ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечоквішали вінки з калини та барвінку. Коли з`являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювалина деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співаликупальських пісень.
Бувало, що рольдеревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. Її саджали внеглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав’язували очі, і вона роздавалавінки дівчатам, що ходили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжихквітів, той того року вийде заміж, а кому зав’ялий, той не матиме пари принаймнідо наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду,слідкуючи, у який бік попливе вінок. Потім дівчата “заворожували красу”,роздягаючись і обливаючись водою. Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки утакому роз`єднані полягав один із елементів обряду.Серпень.
Наступний місяцьв українському календарі має назву серпень, що вказує на широке застосуваннядонедавна населенням України такого важливого інструменту для збираннязернових, як серп. Серпень – пора жнив. Страшні бувають грозові ночі наприкінцілипня й початку серпня. Їх у народі звуть горобинами (сильна блискавка і гучнийгрім не дають заснути горобцям), вони і спричинили фантастичну персоніфікаціюнародних уявлень про довколишній світ. Сонце повертає на осінь, і над землею літаєгрізний Перун з громами і блискавками. Існує прикмета: коли 1 серпня впаде дощ,то вся осінь буде дощовою. За повір`ям, на початку серпня Перун покидає землю і йде на луги Даждьбога. У цейдень люди докладали всіх сил, щоб зібрати кращий врожай.
2 серпня святкується день пророка Іллі.За язичницькою міфологією, Ілля – це Перун, тому і оспівувався він як сівачозимого посіву. Щоправда, від прадавніх вшанувань Перуна в українських обрядахзбереглись лише колядки на свято Василя:
Ходить Ілля наВасиля,
Носить пугужитяную;
Куди махне – житоросте,
Жито, пшениця івсяка пашниця.
Таще, можливо, легенди та перекази, у яких Ілля – Перун виступає силою, що здатнапокарати підлу нечисть.
9 серпня – день святого Великомученика Пантелеймона, або“святого Палія”.
За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцемлюдей від вогню. Під час пожежі навколо хати, яка горить, тричі носять іконусвятого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться, особливо у це вірять, якщопожежа виникла від грому.
У цей день селяниперед образом святого Пантелеймона запалюють свічку, “щоб у полі копи зберігвід пожежі”. Існує повір`я, що той, хто цього днявозитиме хліб додому, — неодмінно втратить його. Цей день ще називається“Паликопа”. Знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин.
14 серпня святкується день Семи Святих Мучеників. Маккавеї,або, як кажуть в народі, “Маковея”. В цей день у церквах святять воду, квіти ймак. Після освяти квіти й мак кладуть за образами, і вони зберігаються аж довесни, ними ж прикрашають хрест на Йордань, їх же дівчата вплітають в коси наБлаговіщення, а мак розсівають по городі. Обрядовою їжею є “шулики” – ламанікоржі з маком і медом.
Маковея – давнєкозацьке свято. У Києві колись цього дня чоловіки, які приходили святити воду,були обов’язково у козацькому вбранні.
19 серпня відзначається Преображення Господнє, або Спаса. Уцей день у церкві святили груші, яблука, мед і обжинкові вінки – жмут колоссяжита і пшениці.
Колись селяни до цього дня не їли садових фруктів – це вважалосягріхом. Повернувшись із церкви, сідали за стіл, їли яблука з медом і запиваливиноградним або яблуневим вином. Спаса – день поминання померлих, завіруваннями, це третій вихід душ, померлих після Страсного Четверга та ЗеленихСвят.
На Спасазакінчуються жнива, тож у такі роки якраз на Спаса справляють обжинки. Женці тажниці ходять по ниві й збирають колоски, потім сплітають вінки і зберігають їхдо наступного року, коли з них виб’ють зерно і посіють лану. Збираючи колоски,жниці співають:
Ой, чиє ж то поле
Зажовтіло стоя?
Іванове поле
Зажовтіло стоя.
Женці молодії,
Серпи золотії.
Ой, чиє ж то поле
Задрімало стоя?
То Грицькове поле
Задрімало стоя;
Женці всі старії,
Серпи всістальнії;
А ми свому пану
Ізробили славу:
Хитечко пожали,
В снопи пов`язали,
У копи поклали.
А ми свому пану
Ізробили славу:
От, паночку наш,
Обжиточків час.
Обжинкисправлялись всім селом.
28 серпня – свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, яккажуть в народі, Перша Пречиста. Протягом осіннього періоду є три Пречисті, щопро них у народі говорять: “Перша Пречиста жито засіває, Друга дощем поливає, аТретя – снігом покриває”. Після Першої Пречистої дівчата вже звільняються відважкої праці і готуються зустрічати сватів, оскільки це якраз початок поривесіль. Збираючи яблука дівчата співають:
Пречиста по грушіходила,
Пречиста мішокзагубила,
А Спас ішов,мішок знайшов.
Спасику-батьку,
Віддай міймішечок,
Не буду ходити
У твій садочок.
Список літератури:
1. Євтушенко– Народна художня творчість. Харків1997.
2. МакарчукС.А. – Етнографія України. Львів 1994.
3. В.Наулко- Культура і побут населення України. Київ 1993.
4. ВоропайО. – Звичаї нашого народу.
5. ПавлюкС.П.; Горинь Г.І.; Кирчіва Р.Ф. – Українське народознавство. Львів 1994.