Найпершу звістку про гунів, що жили між аланами і бастармами(останні мешкали в Карпатах), ми дістаємо від давньогрецького географаПтоломея, який жив у II ст. На своїй мапі Птоломей помістив їх в околиціДніпра. Інший географ II ст. (т. зв. Діонісій Періеґета) поміщає “Уннів”(Ού̃ννοι) на західному березі Каспійськогоморя. Вірменські письменники знають гунів під іменем “Гунк”.
Михайло Грушевський пише, що “найповніші вісті про Гунівз’являються тільки після їхнього нападу на Ґотів: письменники уміщують тодіГунів уже недалеко Дону, на північному Сході і просто на Сході від нього. Деськоло 370 p. Гуни знищили Алянів, що сиділи коло Меотиди і на лівім боці Дону,силу їх вирізали, інших прилучили до себе і зі збільшеними силами кинулись наОстроґотів”.
В останніх сучасних дослідженнях (особливо, в англомовних)впевнено заявляють, що намагання знайти етнічні і географічні корені гунівзалишаються безплідними.
Поки що вважалося, що цетюрко-монголо-фіно-угорсько-єнісейсько-тунгусько-кавказько-іранська сумішнародів центрально-азійського походження, яка якось пов’язана з кочовоюімперією Хунну (Xiongnu) і проти якої китайці збудували Велику Китайську стіну.Буцімто гуни є залишками Хунну, яких було розгромлено імперією Хань і витісненона захід.
З тих пір, як французький вчений Жозеф де Гуінь (Joseph deGuignes) у 18 столітті ототожнив гунів з Хунну, гунів розглядали (і тепер часторозглядають) лише як азійських нащадків. Але цьому немає твердих обґрунтувань,так само, як і тому, що гуни з’явилися зразу ж після того, як зникла Хунну. Інавіть якщо це так, до імперії гунів входили найрізноманітніші народи зі своїмикультурами. Але всі вони були під тоталітарним управлінням однієї аристократії.
Припускається, що мовою гунів була тюркська мова, але існуютьтакож свідчення, що вказують на використання германських мов, які були ріднимина тих землях, що завойовували гуни.
Цікаво, що за 150-літній проміжок часу, який минув відколигуни покинули Китай і прибули в Європу, немає жодних записів і згадок того, щоз ними за цей час відбулося. The Columbia Encyclopedia, Sixth Edition (2001-05)так і каже, що походження гунів – справжня таємниця. Енциклопедія пише, щоетнологічна якість гунів невідома, але повторює традиційні уявленняісториків про гунів: це кочовий і скотарський народ, який географічно походитьз Центральної Азії, а в Європі з’являється в IV столітті і створює там могутнювійськову імперію. При цьому зауважує, що гунів безпідставнопов’язувати з мадярами та тюрками.
Поява на дунайських обріях «нового» народу — гунів —примусила тодішніх істориків шукати їхні корені повсюди. Зокрема, Філосторгій,який народився приблизно 365 року, писав: «Ці гуни — напевно, народ, якогодавні називали неврами»? Євстафій, який жив в XII ст. пише, що «унни або тунни— каспійський народ із племені скіфів». Інший пізно римський історик АмміанМарцеліан, хоч і жив у ці часи (IV ст.) про походження гунів нічого конкретноготакож не знає: «Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе заМеотійським болотом біля Льодовитого океану і переважає всяку міру дикості».
Принагідно відзначимо, що для римлян всі неримські народибули дикими і називалися ними варварами.
Свідчення про слов’янську етнічну приналежність гунів можнавідшукати у грека Прокопія Кесарійського. Прокопій з Кесарії, автор книги«Війна з готами», брав безпосередню участь у візантійських військовихакціях, які проводилися в різних кінцях імперії. На той час у візантійськуармію досить часто брали найманців з північних країв, серед яких було немало йантів.
Стикаючись з вихідцями із слов’янського середовища, Прокопійдуже добре вивчив їх побут і звичаї, і ось, описуючи антів і склавінів, вінзауважує, що і ті, і другі у всій чистоті зберігають гунські звичаї (!). «Мартіні Валеріан привели з собою тисячу шістсот вершників, більшість із яких булигуни, склавіни і анти, які мають свої домівки з цієї сторони Дунаю», – пише вінпро слов’яно-сарматські племена Антського союзу.
У Прокопія є ще один твір – «Таємна історія». Ось дві цитатизвідти, гл. 18: «… майже кожен рік, як Юстініан (527—565 рр.) став володітиРимською державою, робили набіги і творили жахливі справи супроти римськогонаселення гуни, склавіни і анти». Глава 23: «… мідійці і сарацинирозграбували більшу частину Азії, а гуни, склавени і анти — всю Європу,руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовимиконтрибуціями».
Прокопій, характеризуючи антів і склавінів писав, що «…вони зберігають гунський норов, і ім’я в склавенів і антів було одне й теж».Якщо гуни належали до кочівників-тюрків, то яким чином анти мали триматисяїхніх звичаїв? Але найголовніше, що за Прокопієм, анти зберігають гунськізвичаї також у військових звитягах — під час кожного нападу антів на імперію (аці напади здійснювались щороку) бувало перебито і забрано в полон до 200 тисячромеїв.
У своїй книзі Прокопій описує могутній похід антів ісклавінів на Балкани в 551-552рр., коли вони страшенно розорили Іллірію таФракію і підійшли до Константинополя. В іншому місці знову повертаючись до описанихподій, він називає учасників походу… гунами.
Цікавим видається те, що пише Йордан про похорон Аттіли,ватажка і правителя гунів: «Після того, як він був оплаканий такимистогнаннями, вони (гуни) справляють на його кургані «страву», так називають цевони самі, супроводжуючи її величезним бенкетом...» Як зазначає Г. Василенко у«Великій Скіфії», слово «страва» збереглося лише в українській та совацькіймовах.
Чи міг народ, ховаючи свого видатного представника, називатичастину похоронної процесії чужим словом?
Істориків також дивує, чому так по-дружньому гуни вирішилидопомогти антам в боротьбі з готами. Деякі дослідники вважають, що анти — цеосілі слов’яни, а гуни — кочові.
Чи могла б існувати більше 150 років спільнота гунів,склавінів, антів, якби у них не було спільних коренів?! Якби різниця в звичаях,побуті, мові цих народів була великою — вороги давно б це використали длярозвалу цього союзу. Геродот, пишучи про скіфів, виділяв серед нихскіфів-орачів, скіфів-землеробів, скіфів-кочівників. Може щось подібне було зантами і гунами?
Як пише в своєму дослідженні Олесь Бабій, гуни сприймалися як“уни”, тобто “союзники” (від “унія”, “уніон”, що означає “союз”), гуни – це “союзники”.
Отже виходить, що гуни і анти (представники Антського союзу)– слова-синоніми, різні назви того ж самого поняття. Так само, як руси ітавроскіфи – назви того ж самого народу, який атакував Візантійську імперію в10 столітті і який візантійськими істориками називався по-різному: в однихджерелах – читаємо “тавроскіфи”, в інших – “руси”, хоча описується той самийісторичний період. Відомо, що до гунської армії, яка атакувала Римську імперіюв середині V ст., входили сарматські і слов’янські племена — ті самі анти, яківходили до Антського союзу. За повідомленнями істориків Прокопія та Йордана,основним населенням Дунайського регіону є слов’яни. Вони заселили цю територіюяк раз в кінці ІV і протягом всього V століть.
І ще такий цікавий факт. В історії традиційно вважається, щов Дунайському регіоні велика зміна і переміщення народів були пов’язані іззавойовницькими походами гунів. Але коли у II-й половині V століття остроготи,які раніше були васалами гунів, покинули береги Дунаю і вирушили до Італії, тодомінуючою силою тут залишилися… анти та склавіни(!). Куди ж тоді поділисягуни?
У Олеся Бабія є ще друга версія походження слова “гуни”: гунимогли означати те ж саме, що й куни. “Куна” на древньоскандинавській мовіозначає “дружина”. Отже назва військової верстви та правлячої елітислов’янських племен для північних германців поширювалось на весь народ. Тимбільше, що у Середньовіччі скандинави вживали щодо України назву Кунагард.