ЛIЦЕЙ № 105
РЕФЕРАТ
За темою: Що таке суржик – ознака недосвідченості, чи дитя недбалості?
Виконав:
Учень 9-В класу
Мельниченко Роман
м. Запоріжжя
2006 г.
А як же «суржик», де він, цей милий покруч, химерний мішанець, кровозмісне дитя білінгвізму?
Юрій Андрухович
Краще суржик, ніж російська
Гость.cg.ukrtel.net)
Про суржик сказано й написано багато.
Суржик — це суміш. Покруч. Який відбувається внаслідок однієї мови на іншу. І утворюється «мова-виродок»… Саме змішуванням суржик і утворений… А діалекти… Теж вплив. Проте це окремі слова.
Суржик — це неграмотне використання української мови, це мовлення, надзвичайно засмічене іншомовними (переважно російськими) словами, зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не їх змішування!
Суржик — це звичайна українська народна мова, якою спілкується переважна більшість населення. Причинами цього можуть бути й історичні, й географічні, й будь-які інші фактори. Загалом, суржик — це наша реальність.
Суржик — це мовна суміш, яка формувалася на периферії міста й села, в тій адаптивній зоні, де процеси асиміляції населення відбувалися прискорено й та частина мешканців, що хотіла пристосуватися до нової мови, до нової влади, починала відтворювати суміш слів із двох мов. Таку собі мішанку. Немає значення, чи це російські впливи, чи польські, чи австрійські...
Термін каже сам за себе: суржик — це погана мова, і згадка про неї, принаймні в публіцистичних дискурсах, одразу тягне оцінковий шлейф «зрада, мовне відступництво, манкуртство». Хоча, слід визнати, що всупереч власним намірам автори вже самою термінологією взаконюють для кровозмісного монстра нормальний мовний статус: суржикова мова; суржиковане спілкування; суржикізм; суржикомовна людина, суржикомовець, суржикомовний радянський народ, суржикомовність, суржикомовні школи, суржифікація української мови; суржикові інкубатори (російсько-українські школи), суржикова політика (концепція про дві рідні мови), суржиковий світогляд, суржикомислячий українець (амбівалентна свідомість, історичне безпам’ятство, національний нігілізм тощо); літературизований, текстуалізований суржик; суржиковані оповідання. Слово, в якому закодовано цілий спектр етнонаціональних, суспільно-політичних негативів, начебто чинить опір будь-якому спокійному, виваженому значенню; до того ж, по-моєму, важко абстрагуватися від звукового символізму шиплячого приголосного «ж»: він, кажуть психолінгвісти, приблизно такий самий, як і нечистої мови: «поганий, грубий, негарний, важкий, небезпечний, злий».
Ці визначення можна писати і писати, але зміст цього поняття не зміниться. Деякі люді вважають його «ПОКРУЧЕМ з двох мов», деякі «природним явищем, що збагачує українську мову», але нам потрібно розібратися що він є.
Суржик — це природне явище чи скоріше штучне?
—В Україні це явище природне, це наслідок панування Росії над Україною впродовж 370 років. Це данина панівній мові й водночас внутрішня потреба зберегти своє. Навіть люди, які вважають, що говорять по-російському, помиляються: їхня російська мова дуже відрізняється від мови в Росії. На цю тему є спеціальні дослідження, і фактично це зовсім інша мова. ( Юрій Покальчук)
— Яке ж це природне явище? Звісно, воно штучне. Нанесене нашими ворогами, нашою некритичністю до мови, нашою безхребетністю, незнанням своєї історії, байдужістю до того всього, а найперше — до своєї мови. Це все тому, що ми довгий час не мали своєї держави.( Ігор Калинець)
Чому люди, які щонайменше десять років у школі вивчають рідну мову, все одно лишаються носіями суржику?
— Значить, не довчилися. То по-перше. По-друге: байдужіло своєї мови, некритичні до себе, не стежать за своєю мовою, не вчаться своєї мови з доброї літератури, з класики і так далі. Це свідчить про неохайність, бідність їхнього знання, та й усе! Просто гидко слухати, як мову калічать! Людина зовсім не дбає про мову. їй це байдуже. З тієї байдужості і народжується суржик.( Ігор Калинець)
— Діти, які вивчають «рідну мову» у школі, все ж таки не сприймають її як власне рідну. Вона може бути дуже близькою до тієї, якою вони послуговуються у дворі чи в сім'ї, але вона все-таки не є для них засобом повсякденного спілкування.( Мирослав Попович)
Я хочу вкотре наголосити, що суржик — це народна мова! І ми повинні ставитися до нього як до народної мови. Ми ж не можемо сказати, що наш народ — поганий, він просто спілкується в такий спосіб...( Олесь Доній)
Чи має він право на існування?
— Ніхто ніколи не питав, чи має він право. Існує собі та й існує. Не можна ж заборонити дот і сніг. Так і це. Але взяти парасолю від того дощу ми повинні. В акції «Суд над суржиком», яку ми проводили торік, я був прокурором і звинувачував суржик у зраді державних інтересів і наявності злочинних намірів щодо держави. Інша річ, що в літературі суржик не потрібний. Його можна використовувати хіба що як характерну ознаку якогось героя. Література повинна поширювати живу українську літературну мову!( Юрій Покальчук)
Суржик — це неграмотне використання української мови, це мовлення, надзвичайно засмічене іншомовними (переважно російськими) словами, зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не їх змішування!( Мирослав Попович)
— Суржик — це звичайна українська народна мова, якою спілкується переважна більшість населення. Причинами цього можуть бути й історичні, й географічні, й будь-які інші фактори.
Загалом, суржик — це наша реальність. Усі ми, зрозуміло, хочемо, щоб нація говорила принаймні наближеною до літературної мовою. Але нація наша — білінгвістична. Тобто в нас на рівних правах використовуються дві мови: і російська, і українська. І та частина населення, що називає себе україномовною, насправді на дев'яносто відсотків складається з людей, які на кожному кроці використовують суржикізми...( Олесь Доній)
Навіть з такого маленького уривку з інтерв’ю ми бачимо, що думки навіть мовознавців можуть кардинально розрізнятися. І як знайти межу між суржиком і діалектизмом, суржиком і запозиченими словами для називання нових предметів та явищ?
Замість післямови. А тим часом у Франції кілька років діє закон, який забороняє використання англійської лексики у рекламі. Кілька десятиліть тому в Чехії президент Масарек очолив рух за очищення чеської мови від будь-яких запозичень, і тепер із усіх слов’янських мов це найбільш автентична і багата мова.
На жаль, на судове засідання не з’явилися ті ж самі рекламодавці, народні депутати та міністри, які постійно збагачують нашу лексику суржиковими формами. А тому найближчим часом міністр культури і надалі «дякуватиме нас», депутати «рахуватимуть», що так і треба, а рекламодавці рекомендуватимуть «вживати» (а не використовувати) фарбу для волосся до певного «строку». І все це – під енергійне Сердюччине «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так».
Зараз я хотів би зачитати вам стислий зміст вистави «Як судили суржик!»
При вході в залу, прикрашену про- й анти суржиковими цитатами, усім вручали жовту і червону картки із написами відповідно «Геть суржик!» і «Хай живе суржик!». Театралізоване дійство, організоване Олесем Донієм, мало раз і назавжди поставити крапку в суперечці про те, що ж таке суржик і чи є йому місце в нашому житті.
Суд куплено
«Встати, суд іде», – оголосив помічник судді з краваткою, зсунутою десь набік, і на сцені з’явилися головні дійові особи – Суддя (Олесь Доній), Прокурор (Юрко Покальчук) та Адвокат (Богдан Жолдак). Сам підсудний, горезвісний суржик – лялька-опудало – з самого початку сумно звішувався з грат, чекаючи вироку.
Суддя зачитав позовну заяву від «українських патріотичних сил», які закидали суржикові «паплюження української мови, її абсолютне зневажання та заздалегідь сплановане перекручування… що може розхитати підвалини української духовності, сприяти подальшій русифікації української нації та є продовженням цинічного культурного етноциду, який протягом багатьох років здійснювали Російська імперія та СРСР». Прокурор був категоричнішим – він звинуватив суржик за низкою статей чинного Кримінального кодексу України:
ст. 111 ч. 4 – «Державна зрада»
ст. 113 – «Диверсія»
ст. 241. ч. 3 – «Забруднення атмосферного повітря»
ст. 117 ч. 1 – «Зґвалтування мови»
ст. 294 – «Заклик до масових заворушень»
ст. 303 – «Проституція і розбещення неповнолітніх»
ст. 190 ч. 4 – «Групове шахрайство і заклик до шахрайства».
Тож Прокурор попросив найвищої міри покарання.
Суд більше нагадував театралізоване дійство, що, за словами Олеся Донія, якраз і зближувало його із рештою українських судів. На попередню вимогу одного з головних свідків захисту (який, правда, терміново вилетів до Німеччини) – культового поета Леся Подерв’янського – суд було оголошено купленим, для чого по залу пустили скриньку із написом «Для купівлі суду». В іншу скриньку глядачі вкидали свої картки, висловлюючи таким чином своє ставлення до «покруча, якого народила 350-літня влада Російської імперії над Україною». Пізніше ці картки підрахували
12 присяжних, які й винесли попередній вирок.
Невиліковна хвороба чи надбання нації?
Захищати і звинувачувати суржик зголосилися відомі мовознавці, письменники, журналісти. Олександр Пономарів із цієї нагоди навіть переніс іспит, подарувавши студентам іще одну безсонну ніч для підготовки. Він, а також Анатолій Погрібний, Микола Княжицький, Наталка Позняк переконували, що суржик – це хвороба нації, яка жодним чином не сприяє переходу з російської до української, а, навпаки, лише консервує комплекс меншовартості та провінційності в національній психології. Їхні опоненти скаржилися, що без суржика мова стане стерильною, пісною, не матиме драйву, необхідного для реалізації футуристичних проектів, що виведуть націю на нові обрії. Олександр Ірванець апелював до того, що у нього сусід не знає слова «каптур», а говорить «капішон», але при цьому лишається свідомим українцем, голосуватиме на виборах за Ющенка тощо. Він же запропонував уніфікувати та узаконити суржик як мову абсолютної більшості населення України та запоруку єднання нації. Його підтримали Олесь Уляненко, Микола Вересень, Павло Солодько та Андрій Кокотюха, назвавши суржик унікальним світовим культурним явищем, без якого ми втратимо зв’язок із народом, а разом з тим і з депутатами, гарантом та іншими державними мужами. Правда, дебати показали, що під личину суржика (суміші слів, коренів і граматичних норм різних мов) дехто намагався запхати просто русизми чи полонізми, запозичення з інших мов, сленг, діалектизми і простонародні слова. А цього робити якраз і не рекомендувалося.
Врешті-решт, після оприлюднення результатів голосування залу (180 бюлетенів за суржик і 223 – проти, не враховуючи ритуальних 180 карток, додатково вкинутих на підтримку «покруча»), Суддя виніс вирок: «Вважати суржик мовним покручем, інспірованим сусідніми державами для духовного нищення українського народу. Заборонити для вживання суржик українським патріотам та тим, хто їм співчуває». Правда, після винесення на сцену «додаткових аргументів» – тієї ж таки скриньки «Для підкупу суду», вердикт було пом’якшено: «Вважати суржик абсолютно безневинним покручем, інспірованим сусідніми державами, а тому вживання чи невживання суржику – особиста справа кожного суржиконосця».
Література:
Кровозмісне дитя двомовності (Малюнок Володимира Костирка)
Суржик для iнтeлiґeнцiї (Мацюк Роман) Довідник з історії найновішого поступу 1998—2001
Громадянська газета: Без цензури. Ссылки (links):
mailto:matsyuk@lms.lviv.ua