Харківська національнаюридична академія
ім. Ярослава Мудрого
Кафедра теоріїдержави і права
КУРСОВА РОБОТА
зпредмету: теорія держави і права.
Тема: Нормативно-правовіакти в Україні.
Виконав студент
другого курсу
заочного факультету №2
Чумарін Кирило Олександрович
Домашня адреса:
Харків • 2006
Зміст
Вступ.
1. Нормативно-правові акти: поняття, ознаки,структура.
2. Поняттята види законів. Конституція як Основний закон держави, її властивості тафункції в правовій системі.
3. Класифікація та загальна характеристикапідзаконних нормативно-правових актів.
4. Дія нормативно-правових актів у часі, просторій за колом осіб.
Висновки.
Література.
Вступ
Україна, ставши на шляхрозвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної країни, неухильно орієнтуючисьна визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом іспрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій,місцевого самоврядування, системи національного права. Конституція України,прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначаєУкраїну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу.Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступають верховенствоПрава, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина.Саме тому ст. 3 Конституції України підкреслює, що „Людина, її життя іздоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Українінайвищою соціальною цінністю”.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають змісті спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за своюдіяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головнимобов'язком держави. Частина ж перша ст. 8 Основного Закону нашої державипроголошує: „В Україні визнається і діє принцип верховенства права.”
Конституційне закріплення такого підходу до людини ігромадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, їїорганів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці жвимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина. Всезазначене, а також активні процеси розбудови суверенної Української держави,діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагаютьглибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства,але й основних принципів, ідей, закономірностей та напрямів розвиткуосновоположних державно-правових явищ.
Принцип верховенства права реалізується, насамперед,через зміст законів, інших нормативно-правових актів, спрямованість діяльностіорганів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тазабезпечення захистом правосуддя.
І. Нормативно-правові акти:поняття, ознаки, структура.
Нині у правознавстві домінує точка зору, що основноюформою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою єюридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, асудовий прецедент не використовується в Україні взагалі.
Юридичні нормативні акти – це рішення компетентнихсуб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми водносторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, указипрезидента, накази, постанови тощо.
Правовий акт – акт волевиявлення (рішення) уповноваженогосуб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення(зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни,припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретнихправовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне нимиправопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у виглядіписьмового документа (акта-документа) [1, с. 311]
Основним джерелом права більшості сучасних держав єнормативно-правовий акт. Найпоширенішою є думка, що правовий акт має такіознаки:
1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженогосуб'єкта права, його владні веління;
2) має офіційний характер, обов'язковий длявиконання;
3) спрямований на регулювання суспільнихвідносин;
4) встановлює правові норми, а також конкретніправовідносини;
5) може бути актом-документом, зміст якогофіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, задопомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їхзастосування і т.д.);
6) становить юридичний факт, що спричиняє певніправові наслідки.
Але це не єдина думка щодо ознак нормативно-правовихактів. На думку проф. Копєйчикова В. В. нормативно-правовий актхарактеризується такими ознаками:
1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженимиорганами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і єїх одностороннім волевиявленням;
2) має зовнішню форму у вигляді певного писемногодокумента;
3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні;
4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою;
5) має юридичну силу, що відображує співвідношення зіншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;
6) надає волі народу офіційного характеру.
За формою вираження правові акти різняться на таківиди:
— письмовий (акт-документ);
— усний (заяви,розпорядження, накази, вказівки);
— конклюдентний (акт-дія).
Види правових актів за юридичною субординацією:
· нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і єзагально обов’язковими;
· індивідуальні(ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретнихсуб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;
· інтерпретаційні(акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило,«обслуговують» нормативні акти.
Отже нормативно-правовийакт – офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права,що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільнихвідносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже,нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване навстановлення, зміну або скасування дії норм права. Нормативно-правовий актвиконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функціюформи права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. [1, с.312]
Нормативно-правовіакти згідно з [2] класифікуються за різними критеріями:
1) засуб'єктами ухвалення – на акти органів держави, народу в процесіреферендуму, громадських об'єднань, трудових колективів, спільні актиорганів держави і недержавних формувань;
2) заюридичною силою – на закони і підзаконні нормативні акти;
3) за сфероюдії – на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;
4) заступенем загальності правових норм – на загальні і конкретизаційні;
5) захарактером волевиявлення – на акти встановлення, зміни та скасування нормправа;
6) за галузями законодавства – на цивільні,кримінальні, кримінально-процесуальні, адміністративні,адміністративно-процесуальні і т.ін.;
7) за часомдії – визначно-строкові і невизначно-строкові.
Інше джерело [1] виділяє такі ознакинормативно-правового акта:
1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави(правотворчими органами) або народом (через референдум);
2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чіткоформулює зміст юридичних прав і обов'язків;
3) приймається з дотриманням певної процедури;
4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:
· вид акта (закон, указ, постанова);
· найменування органу, який ухвалив акт(парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
· заголовок (деякі акти, наприклад,розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);
· датаухвалення акта;
· номеракта;
· дані пропосадову особу, яка підписала акт;
5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковоювідповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні законипублікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та«Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів – у збірникахпостанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні
акти – у часопису «Офіційний вісник України»).
Структура нормативно-правовогоакта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативногоматеріалу на підрозділи.
Основні структурні елементинормативно-правового акта:
Преамбула– вступна частина, без статейне (таке, що немістить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону,визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядніположення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.
Пункти,статті– містять вихідніодиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативнерозпорядження стаття співвідноситься з нормами права.
Статті можуть поділятисяна частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вонаскладається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.»,а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідконумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
Розділи – об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правовихактах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, арозділи – у глави.
Частини – найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, укодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на двічастини: Загальну і Особливу.
Розташування норм права встаттях нормативно-правового акта:
· зазвичайправова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;
· у рядівипадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;
· іноді водній статті містяться декілька норм права.
Згідно з [1] відмінність між нормативним актом та іншимиправовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосуваннянорм права) полягає в тому, що:
— по-перше,нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права іобов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти невстановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лишепояснює чинні норми.
— по-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру,тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальнуспрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретноїюридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано довсіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації –це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає,тобто немає прав і обов'язків, відтак – це акт застосування норм права).
На думкуіншого автора відмінність нормативно-правових актів від інших правових актів, втому числі індивідуальних правових актів, інтерпретаційних (тлумачення нормправа), договірних актів і інших за наступними ознаками:
1)Нормативно-правові акти мають владний характері різну юридичну силу. Вони приймаються компетентними державними органами ііншими суб'єктами, уповноваженими державою, в межах своєї компетенції. Юридичнасила нормативно-правових актів визначається політичною і юридичною силою, правомочністюсуб'єктів (парламенту, уряду, Президента, референдуму тощо), які видаютьнормативні акти.
2)Вони мають офіційну назву (постанови, укази),передбачену в законах для тих чи інших державних органів.
3)Вони приймаються на підставі законів, повиннівідповідати законам і направлені на виконання законів і Конституції. В зв'язкуіз цим вони підпорядковані законам і мають меншу юридичну силу ніж закони, томуі називаються підзаконними нормативними актами.
4)Нормативно-правові акти єзагальнообов'язковими, офіційними юридичними документами для всього населення іпосадових осіб, кого вони стосуються; вони конкретизують юридичні права іобов'язки громадян і посадових осіб.
5)Вони вступають в юридичну силу відповідно дозаконодавства і мають чинність в часі і просторі. Це є одна із форм права, навідміну від індивідуальних правових актів.
6)Ці акти охороняються державною владою відпорушень як одна із форм писаного права.
ІІ. Поняттята види законів. Конституція як Основний закон держави, її властивості тафункції в правовій системі.
Розрізняютьнаступні види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:
· закони;
· підзаконнінормативні акти.
Серед нормативно-правовихактів провідне місце посідають закони.
Закон– нормативно-правовий акт представницькоговищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньонароду/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлюєправа і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається здотриманням особливої законодавчої процедури [1, с. 316]
Характеристика закону як правового документа вищої юридичноїчинності означає таке: закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім
законодавчого, не може його скасувати або змінити; усі інші нормативні акти(державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій)перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і несуперечать їм.
Ознаки закону:
1. Акт точно визначених, вищих за статусомсуб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (вУкраїні – Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу,референдум);
2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом(на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);
3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплюєнорми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадні норми права,яких раніше в правовій системі не було, до того ж – норми з ключових, основнихпитань життя, встановлює правові обов'язки громадян;
4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності зконституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що може бути замінений, як правило, лишезаконом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;
6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто актнайвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні вчому йому не суперечити;
7. Акт, ухвалений із дотриманням особливоїзаконодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.
Закони, як нормативно-правові акти за строком діїбувають:
1. Постійні, тобто ті, що діють без обмеженнястроку.
2. Тимчасові – ті, що діють з обмеженням строкудії (наприклад, закони „Про оподаткування”, „Про бюджет на 2006 рік”).
Основні нормативно-правові акти за галузямизаконодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальнийкодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс,Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).
Конституція України має найвищу юридичну силу (ч.2ст.8). На думку Рабиновича П.М., найвища юридична сила Конституції щодо всіхзаконів та інших нормативно-правових актів зумовлюється тим, що вона за своєюсоціально-правовою природою є установчим нормативно-правовим актом держави. Зцього випливають такі її властивості: первинність, «першопочатковість»,пріоритетність у встановленні визначальних засад суспільного і державногоустрою, становище людини в суспільстві; універсальність (конституціяврегульовує всі основні ділянки суспільного і державного життя, всі основнівідносини людини з державою); винятковість, унікальність у регулюванні основнихзасад держави і суспільства; підвищена юридична стабільність (зокрема,внаслідок специфічного, ускладненого порядку її зміни). Найвища юридична силаКонституції знаходить свій прояв у таких її ознаках:
- верховенство, підпорядкованість,субординованість, відповідність їй (конституційність) усіх інших законів тапідзаконних нормативних актів;
- беззаперечність, безсумнівність,«недоторканість» Конституції для всіх суб’єктів державного і суспільного життя,можливість вносити до неї зміни тільки за рішенням того органу, який їїприйняв;
- абсолютна, всезагальна обов’язковість: вУкраїні немає суб’єктів, котрим дозволялося б не дотримуватись її положень.
Заслуговує на увагу й точка зору іншого науковця щодомісця Конституції в системі нормативно-правових актів. Проф. Ю.Тодикахарактеризує Конституцію, по-перше, як нормативно-правовий акт, що наділенийвищою юридичною силою і визначає демократичну спрямованість розвитку держави ісуспільства, правової і політичної систем; по-друге, як документ, в якомузнайшли втілення принципи світового конституціоналізму; по-третє, як акт, щовстановлює межі втручання держави в особисте і асоційоване життя громадян(обмежувальна функція Конституції); по-четверте, як інформаційна цінність,оскільки знайомлячись з текстом Конституції України, громадяни, іноземці, особибез громадянства дістають інформацію про конституційний лад країни; по-п’яте,як інструмент забезпечення балансу інтересів різних соціальних груп і прошарківнаселення; по-шосте, як документ, що консолідує суспільство на відповідномуетапі його розвитку; по-сьоме, в Конституції України містяться програмніположення, які визначають демократичний вектор розвитку українськогосуспільства.
Вища юридична сила конституційних приписів даєможливість створити умови, за яких існує єдиний правовий порядок на всійтериторії держави. Конституційні норми, будучи, як правило, нормамиузагальнюючого характеру, деталізуються у поточному галузевому законодавстві.Формальна визначеність норм Конституції має суттєве значення для розкриттярегулятивного потенціалу Основного Закону. Вони загальнообов’язкові длявиконання на всій території держави. [8, стор.10]
Частина 2 ст. 8 Конституції визначає, що ЗакониУкраїни та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КонституціїУкраїни і повинні відповідати їй. Це означає, що нормативно-правові актиповинні: 1) бути розвитком конституційних норм, або ж 2) визначати їхздійснення, або ж 3) встановлювати юридичну відповідальність за порушенняОсновного Закону.
Частина 3 цієї ж статті визначає, що норми Конституціїє нормами прямої дії. Це означає, що ті норми Основного Закону, які непотребують конкретизації, деталізації іншими нормативно-правовими актами, маютьпряму юридичну силу. Крім того, в випадку, коли нормативно-правовий акт, щоконкретизує норму Конституції, вступає у суперечність з її положеннями,застосовується норма Конституції.
Правові основи законодавчого процесу закладені вКонституції України. Зокрема, ст. 75 встановлює, що єдиним органом законодавчоївлади в Україні є парламент – Верховна Рада України; пункт третій ст. 85відносить до повноважень Верховної Ради державну законодавчу функцію прийняттязаконів.
Конституція України як учасникам процесузаконотворення надала Президентові України і Кабінету Міністрів якколегіальному органу лише право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. Правож прийняття законів статтею 91 Конституції передбачено за Верховною Радою, якаприймає закони більшістю голосів від свого конституційного складу шляхом чіткоокресленої процедури, яка визначена Регламентом Верховної Ради України.
Розробляти законопроекти, пропозиції щодо чинногозаконодавства в ініціативному порядку мають право всі громадяни України таюридичні особи. Однак вносяться вони на розгляд Верховної Ради лише від іменіосіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи. Коло суб'єктівзаконодавчої ініціативи визначене в ст. 93 Конституції України: це ПрезидентУкраїни, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Національний банкУкраїни.
Звичайні закони приймаються більшістю голосів народнихдепутатів від конституційного складу Верховної Ради (226), конституційні –двома третинами голосів народних депутатів (300 голосів). Ті положеннязаконопроектів чи окремі законопроекти, остаточне рішення по яких можливе лишеза результатами всеукраїнського референдуму, визначаються як референдумнізаконопроекти.
Попередній розгляд законопроектів здійснюють КомітетиВерховної Ради які подають на розгляд Ради висновки про доцільність їхприйняття. Одночасно розглядаються альтернативні законодавчі пропозиції.
Механізм прийняття законів складається з етапів, коженз яких має свою процедуру та наслідки:
1) перше читання;
2) друге читання;
3) третє читання;
4) внесення змін та доповнень до законів;
5) скасування закону;
6) опублікування і введення в дію законів(промульгація).
Ст. 94 Конституції визначає, що закон підписує ГоловаВерховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Відповідно доп. 29 і 30 ст. 106 Конституції Глава держави підписує закон, прийнятийВерховною Радою, або має право відкладального вето щодо прийнятих законів знаступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради разом зформульованими і мотивованими пропозиціями щодо законів в цілому і до окремихстатей. Для підписання або повернення закону на повторний розгляд дляПрезидента визначено 15-ти денний термін. Якщо в зазначений термін Президент нескористався своїм правом вето закон вважається прийнятим, має бути підписанийта офіційно оприлюднений.[5, стор.26-29]
Основний Закон, на жаль, не зафіксував, якимнормативно-правовим актом може оформлятися таке повернення закону главоюдержави на повторний розгляд. Практика застосування президентського ветопоказує, що як організаційно-правова форма останнього виступаютьлисти-рекомендації Президента Верховній Раді з обґрунтуванням необхідностізміни тих чи інших положень закону. [6. стор.17]
Вето Президента скасовує результати голосування зазакон в цілому. Повторний розгляд закону є невідкладним. Верховна Рада можепогодитись з пропозиціями Президента та прийняти їх простою більшістю голосіввід конституційного складу парламенту (226). Якщо аргументи не знайшлипідтримки в парламенті, вони повинні бути подолані шляхом голосування не меншяк двома третинами голосів (300). В такому разі Президент зобов’язанийпромульгувати цей закон.[5, стор.30]
Особливою формою законодавчої діяльності є прийняттязакону всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бутиприйнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питаньподатків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не потребуютьзатвердження державними органами, вони змінюються лише іншим всеукраїнськимреферендумом. Конституційні закони, затверджені або прийняті всеукраїнськимреферендумом, мають більш високу юридичну силу, ніж звичайні закони. Проведеннязагальноукраїнського та місцевих референдумів передбачено Конституцією Українита Законом України ««Про всеукраїнський та місцеві референдуми».Щоправда Закон був прийнятий ще до прийняття нової Конституції 1996 року іокремі його положення суперечать положенням Основного Закону. Тому є нагальнапотреба в приведенні закону про порядок проведення референдумів у відповідністьдо Конституції.
Тлумачення законів є однією із стадій законодавчогопроцесу, яке фактично започатковує втілення правової норми в життя. Доприйняття Конституції України 1996 р. питання контролю за відповідністю законівКонституції та їх офіційного тлумачення були прерогативою Верховної Ради. Але зточки зору теорії і практики правової держави і практичного втілення принципурозподілу влад, залишати право тлумачити закони за органом, який їх приймає, єдосить сумнівним стосовно легітимності таких правових актів. Цим обумовлюєтьсянеобхідність утворення компетентного і авторитетного органу, який бифункціонував самостійно та незалежно від будь-яких владних структур і надійновідстоював принципи правової держави.
Ст.147 Конституції України визначає, що питання провідповідність законів та інших правових актів Основному Закону та офіційноготлумачення Конституції і законів України вирішує Конституційний Суд України,який є єдиним органом конституційної юрисдикції в державі. Порядокфункціонування Конституційного Суду, розгляду питань та винесення рішень визначенийЗаконом України «Про Конституційний Суд України».
Конституційний Суд на підставі конституційних подань,звернень або за власною ініціативою розглядає питання щодо конституційностітого чи іншого нормативного акту, дає тлумачення норм Конституції та законів. Вразі, якщо Конституційний Суд дійде висновку про неконституційністьнормативного акту повністю або в окремій його частині правові нормиоголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття КонституційнимСудом відповідного рішення.[5, стор.30-31]
Кожний нормативний акт зобов’язаний мати своїхавторів. Безіменних норм права бути не повинно.[7, стор.122].
III. Класифікація та загальнахарактеристика підзаконних
нормативно-правових актів.
В системі писаного права, крім законів, можутьіснувати і інші нормативно-правові акти.
Підзаконний нормативно-правовий акт – це письмовий офіційнийюридичний документ, який видається окремими державними органами в межах їхкомпетенції на підставі закону (в межах закону і на його виконання), має державно-владнийзагальнообов'язковий характер для громадян і посадових осіб, конкретизуєюридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняється державноювладою від порушень і направлений на регулювання і охорону правовідносин ісоціальних цінностей.
Підзаконних нормативно-правових актів дуже багато і їхможна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:
1) Постановита розпорядження Верховної Ради України;
2) Укази тарозпорядження Президента України;
3) Постановита розпорядження Кабінету Міністрів України;
4) Накази,інструкції і положення міністерств і держкомітетів;
5) Накази тарозпорядження держадміністрації області, району, міста;
6) Актиколишнього Президента СРСР, Ради Міністрів СРСР (Кабінету Міністрів), укази тапостанови Верховної Ради СРСР, з питань, які не врегульовані законодавствомУкраїни і не суперечать законодавству України;
7) Підзаконнінормативно-правові акти Автономної Республіки Крим (рішення, постанови ВРАРК, РМ АРК);
8) Міжнароднідоговори, укладені Україною і ратифіковані Верховною Радою України згідно ізЗаконами «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.1991р., «Про міжнародні договори України» від 22.12.1993 р., «Про міжнароднідоговори України» від 29.06.2004 р.;
9) іншіпідзаконні нормативні акти:
- акти всеукраїнськогоі місцевих (локальних) референдумів;
- актиорганів місцевого самоврядування;
- актиокремих громадських об'єднань, уповноважених державою видавати такі акти(т.зв. делеговане законодавство);
- локальнінормативно-правові акти – накази керівників підприємств і організацій, якістосуються всіх членів колективу, рішення загальних зборів і ради трудовогоколективу, колективний трудовий договір тощо;
- нормативно-правовіакти Прокуратури України, Верховного Суду, Вищого Арбітражного суду і іншихправоохоронних органів.
Всіпідзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції, вимогам іпринципам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, датувидання, причини видання, підпис уповноваженої особи і печатку.
Існування підзаконнихнормативних актів у пра