Роль мови у формуванні культури

15

Зміст

• Введення
• Ранні етапи формування культури
• Уявлення про мову в культурах стародавнього Близького Сходу
• Антропогенез і передумови розвитку культури
• Висновок

Введення

Звертаючись до вивчення світової культури, необхідно, перш за все, задатися питанням: коли, на якому етапі людської історії вона зявляється. Культура - специфіка людської діяльності, тобто те, що характеризує людину як вид. Пошуки культури до людини, а людини зовні культури не мають значення. Першим історичним типом культури можна, видно, рахувати первісну культуру. Вона приходить на зміну культурній організації живих істот.

В даній роботі піде мова про становлення культури, а головним чином про першорядну роль спілкування, адже без однаково зрозумілої мови не може бути міжособового спілкування, знання не можуть бути ніяк зафіксований, а, отже, передані майбутнім поколінням або іншим народам, без спілкування людина не може розвиватися як особа, та і взагалі спірно, що буде людиною в загальновизнаному значенні цього слова.

Основна мета - довести і розказати, наскільки важливою ланкою зявилася мова і інші способи комунікації, розібратися, звідки потрібно вести відлік явищу "культура", зрозуміти, коли у людини виникла необхідність створювати речі і явища, що є культурно-історичною спадщиною.

Ранні етапи формування культури

Для того, що б провести аналіз ролі мови у формуванні культури, нам необхідно докладніше вивчити деякі історичні аспекти. Ми не станемо заглиблюватися і розглядати історію становлення добре відомим нам стародавніх цивілізацій, а зупинимося лише на найранішому етапі, коли сама людська цивілізація була ще в самому початку свого шляху.

Найстародавніші свідоцтва існування людської культури знайдені в Східній Африці, їх вік - 3-3,5 млн. літ. [1] Це примітивні знаряддя, виготовлені з кременя. З появою людини і перших створених їм предметів - артефактів, починається, як ми знаємо, найтриваліший період історії - камяне століття. Він, у свою чергу, ділиться на палеоліт (стародавнє камяне століття), мезоліт (середнє камяне століття) і неоліт (нове камяне століття).

В епоху палеоліту людина оволоділа вогнем, навчився виготовляти десятки типів камяних, кістяних і деревяних знарядь, будувати штучні житла, став прикривати тіло шкурами тварин - зявився примітивний одяг.

В кінці періоду, близько 40 тис. років тому, зявилися вкладиші з кременевих пластинок, прикраси з кістки і рогу. Був винайдений с метальний наряд, риболовецький гачок, гарпун, голка, ніж і жировий світильник з гнітом. Люди навчилися споруджувати досить складні житла - обтягувати шкурами деревяний каркас, як будівельний матеріал використовували також кістки крупних тварин, наприклад, мамонтів. Шили хутряний одяг.

Мезоліт характерний головним чином для Північної і Середньої Європи (10-6-е тис. до н. е). В цей період людина почала шліфувати і свердлити каміння, виготовляти сокири з рукояткою, однополозні сани, човен і весло, лук і стріли. Для наконечників стріл став використовувати мініатюрні камяні пластини. Винахід човна, а також сітей різко підвищило роль рибальства.

На Близькому Сході близько 9000 р. до н. е. починається перехід до господарства, що проводить, - землеробству і тваринництву ("неолітична революція"). На європейському континенті перші сліди економіки, що проводить, відносяться до рубежу 7-6-го тис. до н. е. (на півдні Балканського півострова). В Європі в цілому неоліт датується 5-3-м тис. до н. е. [4] Цій епосі належить цілий ряд культурних інновацій, серед яких посуд з обпаленої глини (кераміка), прядіння і ткацтво (за допомогою найпростішого ткацького верстата) з шерсті, конопель, кропиви, льону. Одяг з шкур став відходити в минуле. Зявилися кремнієдобувні шахти, що свідчить про початок гірської справи. Значні зміни відбулися в будівництві. Стіна і будинок, винайдений ще в період мезоліту на Близькому Сході, зявилися і в інших районах миру. Будівельними матеріалами служили цегла-сирець, глина для обмазки, дерево (жердини і цілі стовбури); зявилися землянки.

Одним з найбільших культурних досягнень людства зявилася металургія, що зародилася на Близькому Сході близько 6000 років до н. е. Людина почала проводити дрібні вироби (знаряддя праці, зброя, прикраси) з саморідної міді і інших металів, оброблених методом холодного кування. Наступало міднокамяне століття - особлива проміжна епоха, повязана з формуванням передумов цивілізації. Ця стадія відзначена винаходом колеса, вітрила, гончарного круга, кінської збруї. В Північній Європі мідь зявилася тільки біля 3000-го року до н. е. Проте скрізь переважали ще неметалічні знаряддя. [5]

Залізні знаряддя отримали широке розповсюдження на початку 1-го тис. до н. е. І лише в 1-м тис. н. е. на базі розвинутої чорної металургії в Центральній і Північній Європі склалися держави і цивілізації. Якщо судити по ролі заліза і сталі в світовій економіці, залізне століття у відомому значенні продовжується дотепер.

Соціальна і сімейна організація людей (неандертальців), співпадали - племя складав один рід з неврегульованими статевими відносинами (проміскуїтет). Така форма суспільства була прогресивною в порівнянні з ієрархічною праобщиною, що нагадує стадо: рівність всіх чоловіків і жінок в статевих відносинах вела до усунення конфліктів, до обєднання суспільства. Проте при невеликих розмірах первинних пологів і відсутності контактів між ними протягом великих проміжків часу всі члени їх ставали близькими родичами. Кровозмішення вело до біологічної звироднілості і зникнення вигляду. Іншим недоліком проміскуїтету була культурна замкнутість племені: поряд протягом тисяч літ співіснували стоянки людей, що належать до різних археологічних культур.

На цьому рівні розвитку у людини і суспільства вже виявилася культова свідомість. Найстародавніша його форма - фетишизм, поклоніння предметам праці, рослинам, тваринним, камінню, вогню, яке грало важливу роль в первісній життєдіяльності. Становлення первинного племені-роду, усвідомлення своєї єдності через кровну спорідненість послужило перетворенню фетишів в тотеми, які первісні люди сприймали як своїх першопредків, прародителів.

Стародавня людина була упевнена в успіху лише тієї справи, за яку приносив найцінніший дар - людське життя. Наприклад, без людської жертви не можна було побудувати будинок.

Сучасна людина зявилася в результаті переходу від комунальної праобщини до дуальної організації: племені з двох пологів, в якому чоловіки одного племені беруть в дружини жінок з іншого. Ця зміна була повязана із забороною на статеві відносини усередині праобщини в період полювання, польових робіт і т.п. для підвищення працездатності. Число заборон з часом зростало, але вони не торкалися представників інших общин. Відносини між членами сусідніх общин еволюціонували: від викрадення жінок (наречених) і зустрічей в священних гаях, де парам не загрожувало переслідування, до "узаконених відносин" між жінками і чоловіками різних племен. Дуальній організації племені відповідає виникнення парної сімї - украй нестійкої, не локалізованої (без постійного житла).

Подальший розвиток землеробства привів суспільство до неолітичної революції. В 6-3-м тис. до н. е. привласнююче господарство змінилося тим, що проводять, намітився перший розподіл праці на землеробство і скотарство. Підвищення значущості праці чоловіка і перехід до патріархального роду відобразилися на змісті обрядів. Так, зявився обряд, що нагадує весілля. В ході ритуалу висміювалися неодружені чоловіки, символічно ховали жіноче божество.

Звироднілість міфів кожного попереднього ступеня соціального розвитку привела до появи різних літературних жанрів (фольклору), зокрема, казок, в яких міститься не тільки моральна оцінка окремого тотема, але і всього минулого стану суспільства як аморального (з позицій людини більш пізньої культури).

Первісна культура має синкретичний характер, тобто функції окремих форм суспільної свідомості не спеціалізовані, та і самі функції виділяються вельми умовно. Майстерне виконання наскального живопису (мал.4) указує на їх естетичне призначення, але безперечна і їх культова, магічна роль. Малюнки тварин, рослин, змій - це тотемні зображення. Поранені тварини, уражені намальованими і реальними списами (про що говорять подряпини на них - сліди попадань) малювалися з явною метою забезпечити вдале полювання і т.п.

Людина вчилася виміряти простір і час, що створило передумови до виникнення наукового знання. Вимірювання часу (пізніше) було нерозривний повязано з конкретними трудовими процесами і важливими для їх виконання явищами природи.

Ми з Вами можемо переконатися, що не так якось просто знайти точку відліку початку культурного розвитку людства, але, судячи з усього, саме на цьому етапі можна говорити про те, що відбувається становлення культури, не в тому розумінні, можливо, яке існує зараз, зовсім неосмислене, і зовсім не для особового розвитку, а для виживання, але це і є становлення і формування культури.

Уявлення про мову в культурах стародавнього Близького Сходу

А як же виникла мова, мова, те, що тепер ми називаємо комунікацією? Коли? Чи можемо ми встановити це хоч в якому-небудь наближенні або буду вимушений задовольнятися гіпотезами і припущеннями? Давайте спробуємо знайти відповідь.

Про те, що таке мова, як він виник, як зявився лист, люди замислювалися вже у далекому минулому. Численні свідоцтва цьому ми знаходимо і в міфології багатьох народів стародавнього Близького Сходу, в тих, що дійшли до нас шумерських, аккадських, єгипетських, хеттських переказах, в яких знаходила вираз віра в створення мови і листа богами - як правило, покровителями відповідних міст-держав, а також віра в наявність у богів своєї мови, відмінної від людської мови.

Спеціальний же інтерес до мови прокидається, як свідчить історія, тоді, коли в центрі уваги людей опиняються основні його одиниці і правила їх вживання в мові. І його пробудженню в якнайдавніших державах сприяли ті багато в чому схожі проблемні ситуації, в яких стала усвідомлюватися необхідність забезпечити письмову фіксацію результатів різноманітної господарської, адміністративної, культової, дипломатичної і іншої діяльності і тим самим зробити можливою мовну комунікацію не залежної від чинників часу і простору.

Саме в близькосхідному регіоні були створені перші засвідчені людською історією системи листа. Тут біля 4-го тис. до н. е. зявилася єгипетська іерогліфика, в 29-28 вв. до н. е. склався шумерський клинопис. Ці дві системи листа послужили прямими джерелами для формування багато кого подальших письменностей. [2]

Мистецтво листа у власному, термінологічному значенні припускає відчуття подільності звучної мови на дискретні і багато разів відтворні, пізнавані в різних контекстах мовні одиниці (такі, наприклад, як слова) і наявність інвентаря також відтворних і пізнаваних в різних контекстах графічних знаків, регулярно що співвідносяться з певними мовними одиницями. Передуючі листу протописьменности різних видів (і зокрема твори піктографії) не відповідали цим вимогам: вони забезпечували передачу лише смислової сторони повідомлень, а не передачу найзвучнішої мови і створюючих її мовних одиниць. Вони, як правило, не володіли наборами стандартних графічних знаків, які мали б певне прочитання (значення).

Перші системи листа були ідеографічними або семасиологічними (і перш за все логографічними). Їх звязок з піктографією (малюнчатим листом) особливо наочно виявлявся на початковому ступені їх формування. Піктограми продовжують використовуватися в сучасних суспільствах.

Поступово, в результаті тривалої еволюції, складалися, разом з ідеографічним принципом листа, силлабічний (фтоговий) і алфавітний (буквений) принципи. Створення і розповсюдження листа зявилося найважливішою заслугою народів стародавнього Близького Сходу перед людською цивілізацією. [7]

Та все ж на стародавньому Близькому Сході - при високорозвинутій лінгвістичній практиці і багатстві емпіричних спостережень, при дуже високо розвинутій літературі, при безлічі вірних інтуїтивних припущень і зачатків парадигматичного аналізу - ще не склалася цілісна система теоретичного лінгвістичного знання і мовознавчої традиції, що відповідно сформувалася, що знаходить своє пояснення в неопрацьованості як філософського, так і теоретичного способів пізнання миру.

Активні і всебічні контакти стародавніх греків, а потім і римлян з народами Близького Сходу надали безумовний вплив на становлення грецької і римської культур. Завдяки тривалим звязкам з єгиптянами, фінікіянами, сірійцями, іудеями і іншими етносами цього ареалу греки і римляни добре знали близькосхідну науку, культуру і міфологію, зокрема єгипетські міфи про божественних творців мови і листа (букв), про покровителів листа і рахунку. Вони запозичили деяких персонажів з близькосхідних міфологічних систем в свій пантеон богів. Запозичення ж у фінікіян алфавіту є найнаочнішим матеріальним свідоцтвом таких контактів.

Антропогенез і передумови розвитку культури

Найраніші знахідки "homo двох видів", як вже згадувалося вище, були знайдені в тропічній Африці, в районі Великих африканських озер, так що цей континент тепер визнаний (більшістю, хоча і не всіма ученими) загальною прабатьківщиною єдиного людства.

Середовище незаселеного предків людини відрізнялося цілим поряд особливостей. Підведене над рівнем моря плоскогіря з рівним сприятливим кліматом і великою кількістю прісної води (в озерах і річках), із зручними укриттями у вигляді печер на крутих обривистих схилах, - все це примушувало їх протягом багатьох поколінь триматися за дану територію. Тому вони могли змінити звичній стратегії всіх біологічних співтовариств - переміщатися як єдиний цілого залежно від змін клімат і ландшафт. Великі африканські озера утворилися в розломі земної кори, в зоні підвищеної радіоактивності, яка збільшувала мінливість успадкованих ознак мешканців цієї зони, і, можливо, сприяла зниженню густини волосяного покриву приматів - ознака, вельми несприятлива в умовах похолодань льодовикових епох (навіть порівняно невеликих в Африці). Крім того, їх перехід до прямоходженню, однією з причин якого могла зявитися необхідність часто пересуватися по крутих схилах, також привів до небезпечних для виживання вигляду наслідкам: через деформацію кісткового скелета самки могли народжувати тільки недорозвинених, слабих, неготових до самостійного життя дитинчат. [6]

Ця особливість, успадковувана людиною від його предків, була давно помічена філософською антропологією, що запропонувала одне з найпарадоксальніших визначень: "людина - це недорозвинена мавпа". Тому навіть деякі біологічні інстинкти, "природжені" для всіх тварин, у предків людини (як і у всіх нас зараз) дозрівають в умовах взаємодії з середовищем, на основі наслідування і навчання.

Екологічний аналіз указує на тісний звязок жителів печер з навколишнім природним світом. Задовго до того, як вони навчилися виготовляти знаряддя для полювання, копання і інших "універсальних трудових функцій", наші предки повинні були знайти спосіб захистити себе (і своїх безпорадних дитинчат) від нападу хижаків, оскільки вони не могли включитися в біосферу відразу як мисливці, спочатку вони були вимушені знаходити і освоювати кістковий мозок померлих або убитих хижаками тварин. При цьому високоорганізована і рухома нервова система предків людини, сформована процесами навчання і наслідування, могла надавати пряму дію на поведінку тварин. Ще не уміючи говорити, вони уміли адресувати хижакам зримі і чутні сигнали, що надають гальмуючу дію на їх рухові центри. Це дозволяє припустити, що якнайдавніша "звукова мова" була адресована не від людини до людини, а від його предка - до тварин. Наслідуючи голосам тварин, він знайшов нову сильну зброю: навчився управляти їх поведінкою за допомогою механізмів навіювання. Дуже рано предки людини почали приручати і "дресирувати" тварин (мабуть, раніше всього собаку), забираючи в свої поселення їх дитинчат. Отримавши в своє розпорядження цінну білкову їжу (здобуту для них іншими), вони навчилися розколювати кістки і розчленовувати органічні покриви з. допомогою міцного і гострого каміння, - можливо, наслідуючи мавпам, що розколюють горіхи. І знайдений механізм розколювання був поступово перенесений ними на саме каміння для посилення їх рубаючих і ріжучих властивостей.

Все це дозволяє зробити висновок, що в доісторичному минулому людства треба бачити не війну наших предків зі всім природним світом, а надзвичайно тісний і безкровний звязок, особливі відносини з ним, уміння "спілкуватися без слів", вступати в контакт зі всіма живими істотами, сприймати і розрізняти корисні і шкідливі властивості всіх елементів природного оточення, - все це ставало поступово загальною властивістю всіх наших родоначальників. [3]

Спочатку у складі комплексу суггестії (вселяючого) звуковий сигнал був всього лише одним з його елементів, тоді як дієву силу суггестії забезпечувало уміння локальної групи ставати "єдиним тілом", точніше - єдиною нервовою системою, де вібрації кожного мозку (і інших органічних систем) вступають в резонанс з іншими. Поступово з цього комплексу виділяється певний звуковий сигнал, точно відтворюючий всі особливості тих звуків, які спочатку вирвалися мимовільно. Членороздільна мова, здатна зіграти ту ж саму роль, що і весь сигнальний комплекс (висловити бажання, вимоги і добитися від інших потрібної поведінки), стає другою сигнальною системою - сигналом початкового сигналу. Саме поява звукової мови виявляється тією межею, яка зробила можливим перехід від тварини до людини і початком культури. Виникаюча культура із самого початку повинна була компенсувати "біологічну недостатність" людини його початковою "відвертістю миру".

Рання мова неминуче несла на собі сліди свого походження і володіла могутньою силою суггестії, яка проявляла себе протягом довгих тисячоліть - у всіх традиційних культурах (особливо в культурі архаїчної), де заклинання, ритуальні формули і гімни грають ключову роль в магічних обрядах.

Коли членороздільна мова стала формою спілкування між самими людьми, це мало подвійні наслідки. З одного боку, звукова мова дозволяла попередити про небезпеку родичів на великій відстані, зробити зрозумілою для всіх програму майбутніх дій (наприклад, в колективному полюванні і інших загальних справах). Але, з другого боку, характер суггестії слів робив реакцію на них неминучою, автоматичною - у всіх, хто ці слова чув і вже тим самим "розумів", тобто реагував строго певним чином. Найранішими словами, на думку ряду лінгвістів, як і у наших немовлят, були ті звукосполучення, які пізніше оформилися в дієслова (в наказовому нахилі). В результаті кожний член співтовариства видавав і одержував накази, природні для інстинкту самозбереження будь-якої природної істоти: "віддай мені!" (віддай їжу, віддай самку, віддай зручне безпечне місце в печері і т.д.). При всьому бажанні ніхто не в змозі виконати всі такі накази, що поступають з різних сторін одночасно. Тому першою інстинктивною реакцією на нестерпне положення більшості палеоантропів була їх втеча від самих сильних суггесторів - тих, чиї словесні веління були здатні подавити опір їх психіки. Результатом цієї масової втечі було швидке, має характер вибуху, розселення палеоантропів (в останні міжльодовикові епохи плейстоцена) по всій придатної для незаселеного планеті. І лише коли звичні можливості врятуватися втечею один від одного були практично вичерпані, і досвід виживання дуже малою групою (часто - окремою полігамною сімєю з дітьми) виявився украй хворобливим і небезпечним, люди почали шукати інший спосіб співіснування.

Щоб мати нагоду жити крупними локальними співтовариствами, потрібно було навчитися захищатися від суггестії, будувати різні барєри для неї. Головний з них - це адресне спілкування, повязане з появою імен власних (що замінили вказуючий жест). Імя дозволяє контролювати другу сигнальну систему і управляти інстинктивними реакціями на її дії. Тому "імена власні" починають грати таку важливу роль в системі відносин людей ранніх культур - спочатку між собою, а потім і зі всім природним оточенням.

Поява мови і адресного спілкування давала можливість легко структурувати великі людські співтовариства, виділивши усередині кожного з них "своїх" (знаючих "правильні імена") і "чужих", відгороджених "іншою мовою". От чому в багатьох мовах самоназва народу повязана з варіаціями навкруги позначення "розуміючий слово" (наприклад, "словенські", "словяни"), що тотожно з поняттям "справжня людина", тоді як всі чужаки - "німці", тобто "німі" (це - не "ми"). [3]

Відділившись від "чужих" як від нелюдей, на яких не розповсюджуються правила людських відносин, "свої" не зупинилися на цьому. Механізм диференціації - по ступеню дії вербальних навіювань - продовжував діяти і усередині кожної групи "своїх", закріплюючи різні позиції і соціально-психологічні ролі тих, хто виявився по одну сторону від кожної з внутрішніх меж.

Ймовірно, найпершою і "органічною", природною межею між людьми, що спілкуються однією мовою, стала межа між чоловіками і жінками; виникли гендерні відмінності між ними. Відбувалася переважна психологічна спеціалізація чоловіків на ролі суггесторів; жінок із самого початку ставили в підлегле положення. [3]

Як ми вже згадували раніше, процеси структуризації ранньої культури привели до формування релігійних і магічних традицій і ритуалів, сімейно-шлюбних відносин, соціальної і вікової структури людських співтовариств і багато чого іншого. Малюючи і проводячи магічні обряди, люди програмували свої дії на майбутньому полюванні, причому саме ритуальне передування майбутньої перемоги здавалося ним головною умовою успішного полювання. Ранні графічні зображення, що мають знакову функцію, послужили витоками майбутнього образотворчого мистецтва (справжніх реалістичних сцен полювання і ін), і ранньої писемності (малюночні листи, іерогліфіки). При цьому важливо підкреслити, що саме "чужі" потребували тому, щоб зображення сталі для них "зрозумілими"; тому "справжні картинки" зявлялися тоді і там, коли виникала потреба в спілкуванні і обміні з цими "чужими". Тільки для них знак (і відповідне йому імя), щоб стати зрозумілим і викликати точні уявлення, повинен був стати фіксованою послідовністю слів - програм дій носія імені. Так на основі магічно активної стратегії відносин з навколишнім світом виникає нова функція мови - бути "програмою людської діяльності". Слово-програма доповнило, але довго не могло витіснити слово як імя і образ, - адже з імені належало народитися міфу.

Останній крок антропогенезу і культурогенеза, можливо, найголовніший і вирішальний, - виникнення такого дивного (для сучасної свідомості), "протиприродного" явища, як дарування, віддання, пригощання, - широко відоме етнографам, але все ще загадкове і викликає суперечки дослідників. Здатність віддавати, марнувати блага є парадоксальною формою захисту від суггестії, - і умовою становлення власне людських, тобто культурних, а не біологічно заданих відносин. [3] Неможливо примусити, навязати свою волю тому, хто не намагається захиститися вибудовуванням "барєрів нерозуміння", а шукає можливість зняти ці барєри і вільно, із власної волі, ризикує відкритися назустріч бажанням.

Антропологи і етнологи відзначають загадковість цього прояву, підкреслюючи, що спочатку вона виникає не як додаткова "форма влади" а як феномен "безкорисливого дару", що не припускає компенсації. Для його пояснення ряд культурологів привертає ідею виникнення "первинного релігійного досвіду". Саме відносини з іншим, "надприродним світом" дозволили людині зрозуміти і прийняти новий досвід: поступаючись, приносячи в жертву життєві блага, а в межі - своє життя, людина парадоксальним чином не втрачає, а знаходить щось цінне, знаходить самого себе, несподівано виявляється сильніше за будь-яку тварину (у тому числі - і "звіра" в собі самому).

Висновок

На завершення підведемо підсумок всьому тому, що ми обговорювали, про взаємовідношення і взаємодію мови і реальності, мови і культури. Ці проблеми грають найважливішу роль для вдосконалення форм і ефективності спілкування між людьми.

Можна порівняти мову з дзеркалом - в ньому дійсно відображається навколишній світ. За кожним словом стоїть предмет або явище реального миру. Мова відображає все: географію, клімат, історію, умови життя. Між мовою і реальним миром стоїть людина. Саме людина сприймає і усвідомлює мир за допомогою органів чуття і на цій основі створює систему уявлень про світ. Пропустивши їх через свою свідомість, осмисливши результати цього сприйняття, він передає їх іншим членам свого мовного колективу за допомогою мови. Інакше кажучи, між реальністю і мовою стоїть мислення.

Мова, як спосіб виразити думку, і передати її від людини до людини найтіснішим чином повязаний з мисленням. Співвідношення мови і мислення - вічне найскладніше питання і мовознавства, і філософії, але ми зараз не зупинятимемося на цьому. Наша мета досягнута - ми переконалися в тому, що існує безперечний тісний взаємозвязок і взаємозалежність мови і мислення і їх співвідношення з культурою і дійсністю, і цей звязок є з перших днів, коли людина взнала, що таке спілкування, і продовжується понині, і існуватиме стільки ж часу, скільки житиме людство.

Таким чином, мова, мислення і культура взаємозвязана настільки тісно, що практично складають єдине ціле, що складається з цих трьох компонентів, жоден з яких не може функціонувати (а отже, і існувати) без двох інших. Всі разом вони співвідносяться з реальним світом, протистоять йому, залежать від нього, відображають і одночасно формують його.