Характеристика Конституції 1919 р.

Міністерствоосвіти і науки України
Донецькадержавна академія управління
Кафедраправознавства
ДИПЛОМНАРОБОТА
здисципліни: «Історія держави і права»
натему: « Характеристика Конституція 1919»
виконала: студентка 5 курсу
групи П-03-1
перевірила:к.ю.н., доцент
МізілінаЛ.Ю.

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇРАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВА УСРР, ЯК ПЕРЕДУМОВА СТВОРЕННЯ ПЕРШОЇКОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
1.1 Радянське державне будівництвов Україні в умовах громадянської війни та воєнної інтервенції (весна 1918 —кінець 1920 роки)
1.2 Етапи становлення та розвитку радянськогоправа (весна 1918 — кінець 1920 роки)
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1919РОКУ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
2.1 Всеукраїнський з’їзд рад 1919року та його наслідки
2.2Прийняття Конституції України1919 року та її основні положення
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ1919 РОКУ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
3.1 Суспільно-політичні та правовізміни в Україні після прийняття та затвердження Конституції 1919 року
3.2 Вплив Конституції 1919 року нарозвиток конституціоналізму в Україні в 20-ті – 30-ті роки ХХ століття
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 ВСТУП
Ідеїконституціоналізму в Україні мають давні історичні витоки. Вони сягають часівКиївської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом, князем ідружиною що відображено, в різних редакціях «Руської Правди».
Пізнішеособливу роль у формуванні конституційних ідей відіграла конституція ПилипаОрлика 1710 р. В силу історичних причин вона не розглядала Україну як цілковитосамостійну державу, однак, запровадила низку демократичних на той час державнихінституцій.
Конституціївідображають стан і долю держави та передують практиці її становлення ірозвитку, хоча й не завжди успішно. Процес конституційного будівництва вУкраїні супроводжується становленням і розвитком вітчизняної науковоїконституційної думки.
Метацієї роботи полягає в тому, щоб на основі історичного та правового аналізудокументів виявити закономірності створення та зміст Конституції УРСР 1919 рр.та її вплив на становлення Радянської України.
Цямета насамперед пов'язана з необхідністю вирішення комплексу практичних ітеоретичних проблем подальшого розвитку української державності на основіпорівняння виявлених аналогічних практичних проблем конституційного розвиткутого часу із сьогоденням.
Зурахуванням цього об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникали усфері законодавчого забезпечення життя громадян УРСР з урахуванням їхпрактичного застосування.
Предметомдослідження обрано відповідні юридичні норми, що закріплювали права держави тагромадян УРСР у період з 1919 на національному та союзному рівнях.

 РОЗДІЛ 1.УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВА УСРР, ЯКПЕРЕДУМОВА СТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1.1 Радянське державне будівництво в Україні в умовахгромадянської війни та воєнної інтервенції (весна 1918 — кінець 1920 роки)
Боротьбаза відновлення радянської влади. Під час громадянсь­кої війни Україна булаокупована австро-німецькими військами. Аналіз подій весни 1918 р., а такожпопереднього періоду дозволяє, як це не прикро, зробити висновок, щогромадянська війна розпочалася насамперед як війна сил, керованихсоціалістичними парті­ями. Найбільш жорстку позицію, що виключали політичнийплю­ралізм, займали більшовики. Логіка боротьби призвела до виходу «наполе бою» праворадикальних сил, аж до «білого руху». До цієїборотьби підключилися також іноземні інтервенти. Більшовики опинилися увнутріполітичній, а невдовзі — і в зовнішньополітич­ній ізоляції, що, можливо,і стало одним з основних чинників, які підштовхнули їх на згубний шлях.Більшовики й у теоретичному плані розглядали громадянську війну як виправданийу певних умовах метод утвердження соціалізму. Отже, війну було розпочатовідповідно до фатального лозунга Леніна про перетворення війни імперіалістичноїу війну громадянську. Ленін проголошував, що більшовики — єдина партія, яка небоїться такої війни.
«Нашапартія за громадянську війну», — повторював за ним Троцький.
Народне розпочинав війни. Вибір був у руках політичних партій, перш за все їхлідерів. Коди б вони виявили більше державної мудрості, терпимості, то шанс намирний характер перетворень у країні, можливо, не був би втрачений. Подіїжовтня 1917 р. могли бути не переворотом, а процесом радикальних реформ, більшабо менш мирно здійснюваних демократичною владою, підтриманою широкимиверствами суспільства.
Булипотрібні подальші драматичні події, щоб окремі, поки що розрізнені вибухигромадянської війни перетворилися на війну повномасштабну. Однією з таких подійбув Брест, наслідки якого виявилися трагічними. Сам Ленін називав Брест«нещасним ми­ром». Він уразив патріотичні почуття народу. Це був той«фунда­мент», на якому розгорнувся антибільшовицький рух в різнихрегіонах країни. Україна теж не була винятком.
Суворі«военно-економічні» заходи в містах, продрозкладка, комнезами,селянські заколоти стали наслідками «нещасного ми­ру». Він також бувкаталізатором дальшого розвитку воєнної інтер­венції.
Уцілому події 1918—1920 рр. в Україні розгорталися в загаль­ному контекстігромадянської війни на території дореволюційної Росії. Разом із тим вони малисвою специфіку і визначалися особливим драматизмом, який виявився унадзвичайній запеклості боротьби за владу, в більш складному, ніж у іншихрегіонах колишньої імперії, комбінуванні найрізноманітніших політичних сил, їхшви­дкій змінюваності біля керма влади, у поєднанні гасла соціальноговизволення з гаслом національно-державного суверенітету та ін.
Проукраїнські національно-державні структури, які протис­тояли радянській владі,періоду, що вивчається (Центральна Рада, Гетьманщина, ЗУНР, Директорія), вжейшлося у розділі другому.
Австро-німецьківійська, які у лютому вступили в Україну, вже у середині квітня 1918 р.окупували всю її територію. Радянська влада в Україні була проголошена позазаконом. Влада в Україні у перший час після окупації знаходилася ще уЦентральної Ради, згодом — у гетьмана, а фактично —в австро-німецькогокомандування. Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральніекспедиції окупантів викликали бурхливу реакцію у біль­шості українськогонароду.
Розгорнуласяширока повстансько-пар­тизанська боротьба проти загарбників.
Керівництвоцією боротьбою здійснювалося представниками кількох політичних партій.[1]
Повстанськізагони очолювали україн­ські есери, ліві есери, анархісти, більшовики, деякіінші партії.
Підчас збройної боротьби на політичну арену вийшли різноманітні отамани,діяльність яких стала однією з характерних рис громадя­нської війни в Україні.Серед них були такі суперечливі фігури, як Махно, Зелений, Григор'єв.
Більшовики,спираючись на допомогу радянської Росії, докла­дали чимало зусиль, щобвідновити в Україні радянську владу. Боротьба за відновлення органів радянськоївлади розпочалась ще на початку окупації України австро-німецькими військами.18 кві­тня 1918 р. у Таганрозі, куди евакуювалися ЦВК і Народний Секретаріат,відбулася сесія ЦВК Рад України, де було створено Бюро для керівництваповстанською боротьбою в тилу окупантів (Повстанбюро) у складі 9 чоловік.Найбільш значну групу в Повстанбюро складали більшовики, його головою бувМ.Скрипник.
Доскладу Повстанбюро входили також ліві есери та ліві українськісоціал-демократи.
Постійнодіючівищі органи влади республіки згорнули свою діяльність. Засідання ЦВК РадУкраїни до III Всеукраїнського з'їзду Рад більше не скликалися. Повстанбюроздійснило певну роботу по мобілізації українського населення на боротьбу протиавстро-німецьких окупантів, а також Центральної Ради, а згодом — гетьманщини.Повстанбюро розповсюдило на території України маніфест ЦВК від 19 квітня 1918р. із закликом до робітників і селян підняти повстання, керувало створенням намісцях військо­во-революційних комітетів і формуванням українських військовихсил у «нейтральній зоні». Проте Повстанбюро не виконало повніс­тюзавдань, які доручили йому більшовики. Цим значною мірою пояснюється йогорозпуск у липні 1918 р. І з'їздом КП(б)У. На прийнятті цього рішення настоювалачастина делегатів партійного з'їзду, щоб у такий спосіб виключити зі складурадянських органів України лівих есерів.
Подальшуроботу по відновленню радянської влади в Україні очолила партія більшовиків, якасформувала спеціальний орган — Центральний військово-революційний комітет(ЦВРК). Члени ЦВРК призначалися і відкликалися ЦК КП(б)У. Головою ЦВРК бувО.Бубнов. До складу ЦВРК входили В.Затонський, Ю.Коцюби­нський та декількавійськових. ЦВРК і підпільні більшовицькі організації, виконуючи рішення Із'їзду КП(б)У, створювали місцеві ревкоми. Вони створювалися спочатку як органипідпільної боротьби і підготовки повстання. У майбутньому ревкоми мали стати —до виборів Рад — органами місцевої влади.
Завданнявигнання окупантів ставало особливо актуальним в зв'язку з демократичноюреволюцією, яка розпочалася у Німеччині в листопаді 1918 р. У такій ситуації ЦКРКП(б) визнав повстання в Україні назрілим. Одночасно було визнано за доцільнеутворити групу військ Курського напрямку на чолі з Реввійськрадою у складіВ.Антонова-Овсієнка, Й.Сталіна і В.Затонського. 19 листопада РеввійськрадаУкраїнського фронту прибула до Курська і розпочала організацію наступусформованих у нейтральній зоні українських радянських дивізій та військ, що їхвиділила Реввійськрада РСФРР для допомоги більшовикам України. Тоді жрозпочалася робота по створенню Тимчасового робітничо-селянського урядуУкраїни. До Курська разом з членами Реввійськради прибули з Орла члени ЦВК РадУкраїни. Цей процес наштовхнувся на опір деяких великодержавне настроєнихдіячів у РСФРР. Так, Й.Сталін заявив голові ВУЦВК В.Затонському:«Достатньо грали в уряд і республіку, зда­ється досить, час кидатигру».
Івсе ж 28 листопада 1918 р. у Курську відбулося перше засідання Тимчасовогоробітничо-селянського уряду України. Були прийняті декрет «Про організаціюВійськової Ради Української Радянської армії», «Тимчасове положенняпро організацію влади на місцях», «Звернення до нового уряду Німеччини»та інші акти. 29 листопада був оприлюднений маніфест Тимчасовогоробітничоселянського уряду до робітників та селян України. У маніфестіповідомлялося про скинення гетьмана П.Скоропадського, відміну всіх його законівта розпоряджень, перехід усієї повноти влади до Рад.
Починаючиз 29 січня 1919 р. уряд радянської України став іменуватися Радою НароднихКомісарів УСРР, а керівники центральних відомств — народними комісарами.
Програмадіяльності уряду в розгорненій формі містилася у «Декларації ТимчасовогоРобітничо-Селянського уряду України», оприлюдненій 28 січня 1919 р.Український радянський уряд в період до III Всеукраїнського з'їзду Радзосередив свою діяльність на організації вигнання інтервентів і розгромузбройних сил внутрішньої опозиції.
Булаздійснена робота по організації виборів до місцевих Рад, проведення губернськихі повітових з'їздів Рад і підготовки III Всеукраїнського з'їзду Рад. У цей часспостерігається поступове перетворення з'їздів місцевих Рад у з'їзди місцевихадміністраторів.
Наприкінцілистопада 1918 р. Тимчасовий робітничо-селянсь­кими уряд видав декрет «Проорганізацію влади на місцях». У ньому зазначалося, що радянська влада вУкраїні відновлюватиметься з урахуванням досвіду державного будівництва вРСФРР. Декрет вимагав негайної організації у містах та селищах України рухомихвійсь­ково-революційних комітетів, а в селах — комітетів бідноти. Ревкоми такомбіди мали створюватися місцевими організаціями КП(б)У. Знову утворювалисянадзвичайні органи влади. Радянська влада набувала форми воєнно-пролетарської диктатури.
Більшовикирозглядали Ради як найбільш прийнятну для них постійну форму диктатурипролетаріату. 8 лютого 1919 р. Раднарком України видав постанову «Проорганізацію місцевих органів Радя­нської влади та порядок управління», деставилося питання про повсюдну передачу влади Радам. Право обирати та бутиобраним до них мали особи, що проживають на території України, незалежно відвіросповідання, національності та осілості, які досягли 18 років, займаютьсясуспільно-корисною працею, а також військовослужбовці Червоної армії та флоту.Були позбавлені виборчих прав особи, які живуть на нетрудові доходи абовикористовують найману працю, колишні службовці та агенти поліції, жандармерії,«державної варти» і охоронних відділень, служителі релігійнихкультів, члени царської сім'ї. Так закріплялися правові обмеження політичних іцивільних прав за класовою ознакою та мотивами соціального походження. Упрактиці виборів траплялося багато випадків грубих порушень закону, сваволівлади, тиску на виборців. Вирішальну роль відігравали відкритий характерголосування, погрози репресіями в адресу противників радянського режиму.
З'їздиРад скликалися за багатоступінчастою виборчою систе­мою. Губернські з'їзди Радскладалися з представників міських Рад і волосних з'їздів Рад. На догодудиктатурі пролетаріату в умовах країни з величезною більшістю селянськогонаселення були підвищені норми представництва для робітників.
IIIВсеукраїнський з'їзд Рад. Конституція УСРР 1919 р. До початку весни 1919 р. назначній частині території України були відновлені Ради. Радянське будівництво вУСРР вступило у нову фазу. На початку березня 1919 р. відбувся III з'їздКП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова — найближчогосоратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР,підкреслив, що вона має закріпити диктатуру проле­таріату у формі РеспублікиРад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, III з'їздКП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякимизмінами залежно від місцевих умов.[2]
6березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на якийприбули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов,який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Бувзаслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України,роз­глянуті військове, продовольче та земельне питання.
10березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їздуРад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиціїО.Хмельницький.
Протипроекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, щоУСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Радвідкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції.
Алепро яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли імперіалістична тагромадянська війни, розруха, голод призвели до того, що на території колишньоїРосійської імперії наприкінці періоду, що вивчається, чисельність промисловихробітників не пе­ревищувала 800 тис. чоловік.
Безумовно,вони не могли відігравати вирішальну роль у житті країни. Проголошенабільшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією. Насправді владуприбрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідуваличестолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави. [3]
Дляутримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що«народ придушити експлуататорів може і при дуже простій»машині", майже без «машини», без особливого апарату,простою організацією озброєних мас", не виправдався. «Озброєна маса»скла­далася майже повністю з селян і солдатів, які підтримували більшо­виків,коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки бувпроголошений «воєнний комунізм». Тільки неп врятував більшовицькудиктатуру від загибелі.
УКонституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, у першому розділі«Загальні положення» визначалися основні завдан­ня диктатурипролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхомпроведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів збоку заможних класів, УСРР проголошувалася державою «трудящих іексплуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства». Влада трудящихздійснювалася
Радамиробітничих, селянських та червоноармійських депутатів.
Визначалисяструктура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з'їзд Рад, а вперіод між з'їздами — ВУЦВК, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. Ворганізації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому небуло поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право вида­ватизакони.
Починаючиз травня 1919 р. у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВУЦВК.На початку 1920 р. ВУЦВК перей­шов до сесійного порядку роботи. Між сесіямиВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, готуваладо них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд завиконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і намісцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постановиРаднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчоїсесії ВУЦВК. Пре­зидія також розглядала клопотання про помилування тавирішувала інші питання в порядку управління.
Завідуванняокремими галузями управління покладалося на наркомати.
Конституціявизначила також структуру, компетенцію та по­рядок утворення місцевих органіввлади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських тачервоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітовіта волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.
НаIII Всеукраїнському з'їзді Рад був обраний ВУЦВК у складі 99 членів, з них 89більшовиків та 10 українських есерів (боротьби­стів). ВУЦВК обрав свою Президіюі затвердив склад Раднаркому.
ГоловоюВУЦВК був обраний Г.Петровський. До складу Раднарко­му увійшли більшовикиО.Бубнов, К.Ворошилов, В.Затонський, Е.Квірінг, М.Скрипник, О.Шпіхтер та ін.
ЦККП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції вжили заходів до повсюдногопереходу влади на території України до Рад. В усіх ланках державного апаратустворювалися комуністичні осередки, які очолювали процес радянськогобудівництва. Досить ак­тивно відбувалося інтегрування більшовицької партії увладні структури. Виборам до Рад передували зміни у адміністративно-терито­ріальномуподілі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську,Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківсь­ку, Катеринославську, Полтавську,Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено 10 губерній, оскільки Одеськаоб'єдналася з Таврійською.[4]
Уквітні — травні 1919 р. влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основномубула організована відповідно до Конституції. Виняток становили прифронтовірайони, а також такі, де особливо сильним був опір опозиції. Тут владазалишалася у ревкомів. Всього до червня — липня 1919 р. було обрано 10губернських, 95 повіто­вих, 1816 волосних та 14143 сільських виконкомів.
Перебудоваорганів влади та управління у зв'язку з денікінським наступом. Починаючи зсередини 1919 р. радянське будівництво було серйозно ускладнене наступом військДенікіна.
Середзаходів, що були здійснені партією більшовиків і радянською владою поперетворенню країни у озброєний табір, значне місце зайняла перебудовадержавних органів відповідно до воєнних умов. ЗО квіт­ня 1919 р. за прикладомРади оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. Через Раду робітничої таселянської оборони кому­ністична партія і радянська влада здійснювалибезпосередню мобі­лізацію усіх сил та засобів країни в інтересах її оборони. ДоРади оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представники ВУЦВК, головаРаднаркому, наркоми у військових справах, продо­вольства, шляхів сполучень,соціалістичної інспекції, командуючий військами Українського фронту та один зчленів Реввійськради, голова надзвичайної комісії по постачанню Червоної армії.
Просуваннявійськ білогвардійців, інтервентів та внутрішньої опозиції вимагало відбільшовиків утворення надзвичайних органів влади на місцях. У деяких містах ірайонах України був проголоше­ний воєнний та облоговий стан. Майже в усіхгубернських центрах були сформовані комітети оборони. Радянська влада зновувиріши­ла посилити роль комбідів — органів пролетарської диктатури на селі.Комбіди, згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919р., стали тут єдиними танадзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державному житті УСРР щебільш зросла в серпні, її компетенція значно розширилася. 28 вересня відбулосяостаннє засідання
ПрезидіїРади оборони, на якому було ухвалено рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р.
Відновленнярадянських органів влади та управління. Наприкін­ці 1919 р. білогвардійці,війська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки. Розпочалосявідновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29листопада 1919 р., прийняв резолюцію «Про Радянську владу наУкраїні», в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату вреспубліці. Розуміючи небезпечність революційного екстремізму, ЦК партії даввказівки щодо організації державного апарату, підкресливши необ­хідністьпосилення зв'язку радянських установ з трудящими масами. Перед представникамицентральної влади ставився обов'язок широко залучати бідне та середнє селянстводо справи управління країною. Для керівництва партійною та радянською роботою вУкраїні пленум ЦК РКП(б) запропонував сформувати Тимчасове бюро у складіС.Косіора, Г.Петровського, В.Затонського і Д.Мануїльського.
Відновленнярадянської влади наприкінці 1919 — на початку1920 р. здійснювалося у форміревкомів як у центрі, так і на місцях.
11грудня 1919 р., в день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулосяоб'єднане засідання
ПрезидіїВУЦВК та Раднаркому України, на якому було прийнято постанову про створенняреспубліканського органу військово-революційної влади — Всеукра­їнськогореволюційного комітету, який зосередив в своїх руках вищу законодавчу івиконавчу малу. Його головою став
Г.Петровський.До складу Всеукрревкому тоді були допущені представники партії боротьбистів,зокрема Г.Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогуЧервоній армії для розгрому білогвардійців, оста­точно ліквідувати поміщицькеземлеволодіння, встановити жорсткий, революційний порядок і після утвердженняна більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд.
Основнінапрямки діяльності Всеукрревкому були сформульовані в його деклараціях«До робітників та селян України» та «Про воєнну політику наУкраїні».
22грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив «Тимчасове поло­ження проорганізацію Радянської влади на Україні», згідно з яким губернські ревкомипризначалися Всеукрревкомом за узгодженням з губернськими комітетами КП(б)У ікомандуванням Червоної армії. Повітові ревкоми призначалися губернськимиревкомами також за узгодженням з місцевими більшовицькими парторганізаціями тавійськовою владою.
Удругій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження, оскількивиконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про відновленняВУЦВК та Раднаркому. [5]
Радянськебудівництво в УСРР у 1920 р. 25 лютого Президія ВУЦВК ухвалила рішення«Про призначення повсюдних виборів до Рад та про порядок обрання на IVВсеукраїнський з'їзд Рад».
Улютому—квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Був ство­рений досить широкийрозгалужений низовий апарат радянської влади — понад 1500 волосних виконкомів імайже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські та інші місцеві з'їзди Рад. Увиборчій кампанії більшовики забезпечили собі перемогу.
IVВсеукраїнський з'їзд Рад відбувався у непростий час. У квітні 1920 р. буворганізований новий похід проти радянської влади. На цей раз головною ударноюсилою були польські війська, а також залишки денікінських військ, очолюванібароном Врангелем, які укрилися на Кримському півострові.
З'їздРад, який відкрився 16 травня у Харкові, затвердив такий порядок денний: 1)доповідь уряду і співдоповіді: про взаємовідно­сини між РСФРР та УСРР, пропродовольче питання, про освіту;
2)війна з шляхетською Польщею. З'їзд прийняв звернення до робітників, селян тасолдатів Польщі, в якому вказав на загарбни­цький характер агресії. Він такожзвернувся з маніфестом до селян, робітників і солдатів України, в якомузакликав їх помножити свої зусилля для розгрому противника. З'їзд Рад доручивВУЦВК і Раднаркому здійснити мілітаризацію установ та вжити заходів дотимчасового скорочення тих установ, існування яких не було необхідним дляоборони країни.
Назаключному засіданні IV Всеукраїнського з'їзду Рад був обраний ВУЦВК укількості 82 членів і 44 кандидатів. Серед членів ВУЦВК було 74 комуністів, 2укапісти, 3 лівих есери (боротьбисти), З безпартійних.
ВУЦВКі Раднарком, керуючись рішенням IV конференції КП(б)У «Про роботу населі», ЗО квітня ухвалили постанову про організацію комітетів незаможнихселян. Комнезами відрізнялися від комбідів. Якщо останні створювалися убільшості випадків за відсутністю сільських Рад або замість них і тому вважалисяоргана­ми влади, то комнезами були утворені поряд з місцевими Радами іпрацювали під їх керівництвом. Масова організація комнезамів розпочалася вчервні — липні 1920 р. Була створена 800-тисячна організація незаможників, якавідіграла помітну роль у зміцненні радянської влади, в проведенні продовольчоїполітики.
Вумовах боротьби з польськими інтервентами та Врангелем радянська влада пішла настворення надзвичайних органів безпосе­редньо у прифронтовій зоні. На більшійже частині УСРР створювалися і діяли Ради. В республіканському масштабі на цейраз були збережені органи влади і управління, передбачені Конституцією 1919р.
НаступЧервоної армії викликав революційний сплеск в Захі­дній Україні. У Тернополі 8липня 1920 р. був створений тимчасовий радянський уряд Східної Галичини —Галицький революційний комітет на чолі з В.Затонським, а на місцях — повітові,міські та сільські ревкоми. Було проголошено створення
Галицькоїрадянсь­кої соціалістичної республіки. Галицький ревком видав декрети провстановлення радянської влади у Східній Галичині, про скасування усіх законівавстро-угорської монархії та Польщі, про конфіскацію поміщицьких та церковнихземель, про націоналізацію банків і промисловості та ряд інших. Проте в 1920 р.більшовикам не вдалося утвердити радянську владу в Західній Україні тадомогтися її возз'єднання з УСРР.[6]
Улистопаді 1920 р. в Харкові відбулася V конференція КП(б)У, яка накреслилаосновні завдання у зв'язку з переходом до мирної праці. У сфері державногобудівництва на перший план висувалося таке завдання, як повсюдний перехід владивід надзви­чайних органів до Рад. Було прийняте рішення про повсюдні перевибориРад. В основу виборчої кампанії було покладено принцип скликання широкихробітничих конференцій, загальних зборів, мітингів. У жовтні — грудні 1920 р. вбагатьох промислових центрах були обрані міські Ради, і всюди в них булизабезпечені пролетарська більшість та комуністичне партійне керівництво.
Розвитокфедеративних зв'язків УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками Федеративнізв'язки радянських республік до укладення воєнно-політичного союзу.
Наприкінці1918 — на початку 1919 рр. отримали розвиток такі форми зв'язків міжрадянськими республіками, які утворилися ще наприкінці 1917 — на початку 1918рр. Ці форми державних зв'язків визначалися такими принципами: тотожністьсуспільно-економічного і політичного ладу, керівна роль ЦК кому­ністичноїпартії на території радянських республік, що забезпечило у будівництві федераціїособливе становище РСФРР.
Керуючисьвказівками ЦК РКП(б), Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР в деклараціївід 26 січня 1919 р. заявив, що міцний зв'язок з усіма радянськими республікамиє умовою торжества радянської влади в Україні. 28 січня Тимчасовийробітничо-се­лянський уряд УСРР за ініціативою
ЦКРКП(б) звернувся безпосе­редньо до радянських урядів Росії, Латвії, Білорусі,Естляндії та Литви з пропозицією укласти тісний оборонний союз. Головнимвиразником тенденції до об'єднання, провідною силою цього процесу виступалибільшовики, які привносили у пролетарські маси дух класової інтернаціональноїсолідарності, який згуртовував їх на загальній політичній платформі радянськоївлади і боротьби за соціалізм. На цьому етапі такі лозунги ще позитивносприймалися значною частиною пролетарів.
Більшовикамнеобхідно було передусім забезпечити єдність командування Червоною армієюУкраїни і збройними силами РСФРР. З цією метою Тимчасовий робітничо-селянськийуряд УСРР вирішив направити постійного представника командування українськоїЧервоної армії до Ставки головнокомандуючого зброй­ними силами РСФРР. 11 лютого1919 р. нарком військових справ[7]
УкраїниМ.Подвойський видав наказ, згідно з яким військове законодавство РСФРР, а такожнакази та розпорядження Реввійськради і Наркомату військових справ РСФРРпоширювалися на територію України. Встановлювалися також тісні зв'язки міжокремими вій­ськовими установами і органами радянських республік, утворюва­лисядеякі об'єднані допоміжні органи, діяльність яких була пов'язана з армією.
Великаувага приділялася встановленню єдності в управлінні транспортом. Наприкінцісічня 1919 р. уряд УСРР прийняв поста­нову «Про підпорядкування відділушляхів сполучення Тимчасового робітничо-селянського уряду України Народномукомісаріату шляхів сполучення РСФРР».
Значнікроки були зроблені в напрямку об'єднання фінансів. В Україні відкрилисявідділення народного банку радянської Росії. Єдиною була грошова системареспублік, основана на радянському карбованці.
Напочатку 1919 р. склалася і така ознака тогочасного «феде­ративногохарактеру» відносин між радянськими республіками, як спільністьгромадянства.
РаднаркомРСФРР для зв'язку і найбільш оперативної коор­динації політики радянськихреспублік призначив при їх урядах своїх уповноважених. У свою чергу, Україна напочатку 1919 р. надіслала своїх уповноважених до Раднаркому РСФРР.
Практичнікроки урядів республік по зміцненню державних зв'язків були спрямовані наздійснення більшовицьких ідей націо­нально-державного будівництва, які булизакріплені у програмі партії, прийнятій VIII з'їздом РКП(б). Програма партіїпередбачала федеративне об'єднання радянських
республікяк одну з перехідних форм на шляху до повної державної єдності.
Урозвитку більшовицької інтеграції в Україні велику роль відіграв III з'їздКП(б)У. Його постанови знайшли законодавче втілення в рішеннях IIIВсеукраїнського з'їзду Рад. З'їзд Рад схвалив заходи
Тимчасовогоробітничо-селянського уряду, спрямовані на здійснення військовогоспівробітництва, зближення з радянсь­кою Росією та іншими радянськимиреспубліками. У першій Конституції УСРР, прийнятій з'їздом, проголошувалося:«Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про повну своюсолі­дарність з нині існуючими вже Радянськими республіками та про своє рішеннявступити з ними у найтісніше політичне об'єднання». Український радянськийуряд, зокрема, обговорив пропозицію Вищої ради народного господарства Росії прооб'єднання ВРНГ та Ради народного господарства України. Наприкінці березня 1919р. було укладено угоду між ВРНГ та РНГ України про проведення єдиноїекономічної політики.
Встановлювалисяй розвивалися контакти і співробітництво також між іншими відомствамирадянської Росії та України. Особ­ливо тісною була єдність а галузі зовнішньоїполітики.
ВУСРР та інших радянських республіках на підставі директив більшовицької партіїшироко враховувався законодавчий досвід РСФРР. Декларація Тимчасовогоробітничо-селянського уряду УСРР від 26 січня 1919 р. поширила на Україну діювсіх законо­давчих актів РСФРР в галузі охорони праці та соціальногостраху­вання. Застосовувався й законодавчий матеріал РСФРР, яким регулювалисяінші галузі державного життя.
Слідмати на увазі, що при такому федеративному будівництві часто ігнорувалисяособливості національного розвитку, прагнення народів до самобутності, розвиткунаціональної культури. [8]
Такимчином, ще до укладення угоди від 1 червня 1919 р. між РСФРР, УСРР та іншимирадянськими республіками складалися характерні форми державного зв'язку, якізнайшли розвиток і юридичне оформлення в наступних договорах, укладених міжними.
1.2 Етапистановлення та розвитку радянського права (весна 1918 — кінець 1920 роки)
Формування нового права почалося з виданням перших декретівII Всеросійського з'їзду Рад, які сформували основні його принципи. Декрет просуд № 1 відміняв дію старих законів, якщо вони суперечили «революційногоправосвідомості». Останнє і стало головним джереломправа за відсутності нових норм. У місцевихсудах як основного джерела продовжували діяти норми звичаєвого права. Поступовоскладається нова судова практика. Революційний правотворчість здійснювалосясамими судовими органами, вищими органами влади (з'їздом, ВЦВК, РНК), керівнимиорганами політичних партій і навіть місцевими радами.
Однією з перших сфер, в якій було здійснено законодавчеунормування, були шлюбно-сімейні від носіння. У грудні 1917 р. ВЦВК і РНК взялидекрети, скасовувати будь обмеження, що узаконює тільки цивільну форму шлюбу,що встановлювали свободу розлучення. У вересні 1918 р. ВЦВК прийняла Кодексзаконний «Про акти цивільного стану, шлюбному, сімейне і опікунській право». У кодексіпідкреслювалося, що церковний шлюб не породжує жодних юридичних наслідківпереїзд одного з подружжя не тягне обов'язки іншого слідувати за ним;скасовувався принцип спільності майна подружжя. Вихованнядітей розглядалося як громадська обов'язок батьків, а не як їх приватна справа.Проголошувався принцип роздільність майна батьків і дітей, заборонялосяусиновлення.
У грудні1917 р. ВЦВК прийняв постанову «Про страхування на випадок безробіття» тадекрет «Про страхування на випадок хвороби». Ці заходи соціального захистузабезпечувалися з фондів підприємств. Навесні1918 р. була сформована нова інспекція праці, обрана профспілковимиорганізаціями. [9]
У грудні1918 р. був прийнятий перший Кодекс законів про працю РРФСР (КЗпП),узагальнюючий все що передує Радянське законодавство про працю. Дія кодексупоширювалося на всіх осіб, що працюють за наймом в усіх секторах господарства. У кодексі закріплювалися норми праці та відпочинку,встановлювалися пільги для підлітків та жінок. Велика роль у вирішенніпитань про працю і відпочинок відводилася профспілкам і інспекціям Наркоматупраці. КЗпП замінив систему соціального страхування (виплат із фондівпідприємств і установ) системою соціального забезпечення (виплат зцентралізованих фондів держави), що було пов'язано зі структурними змінами векономіці — суцільний націоналізацією виробництва і централізацією управління іфінансування. КЗпП вводив також трудовуповинність для осіб від 16 до 58 років.
Сферанового цивільного права формувалася в ході процесів націоналізації, яка охопилаяк об'єкти промисловості, транспорту та фінансів, так і сферу житла. ВЦВК у квітні 1918 р. прийняв декрет «Про скасуваннянаслідування», за яким усі види спадкування (за законом і за заповітом)скасовувалися, спадкова маса обмежувалась сумою в 10 тис. рублів (все іншемайно переходило у власність держави) і поступала родичам померлого у вигляді«заходи соціального забезпечення» на праві управління та розпорядження.
Відбулося різке скорочення торговельного обороту, з якогобули вилучені націоналізоване майно, цінні папери.
Державна монополія на хліб, текстиль, нафту, сірники і т.п. граничноскоротила товарообіг. Система главкізмавиключала товарно-грошові відносини між підприємствами, монополія зовнішньоїторгівлі — із сфери експортно-імпортних відносин приватних осіб і приватнийкапітал. Натуральний продуктообмін витіснив грошові відносини, направовому рівні відбувалося відповідні витіснення цивільно-правових нормадміністративно-правовим регулюванням. Нормативнезаборона приватної торгівлі призвело до того, що областю торгових відносин ставзберігся підпільний «чорний ринок», де ці відносини були деформовані іперекручені.
У грудні 1919 р. Наркомюст прийняв Керівні начала з кримінальногоправа РРФСР, стали першою спробою узагальнення практики судів та трибуналів.Згідно отримала широке поширення в цей період теорії «соціальних функційправа», нове кримінальне право повинно було грунтуватися на принципідоцільності, який протиставлявся принципу законності.
На ційідеї базувалася структура Керівних начал. Вони складалися з введення, розділівпро сутність кримінального права, про кримінальному правосудді, про злочин іпокарання, про стадії вчинення злочину, про співучасть, про умовне засудження. Законодавець відмовлявся від вичерпного і повногонормування всіх відносин, покладаючись на «соціальне чуття пролетарськогосуду». Кодекс розумів під правом систему суспільних відносин. Формивини, необхідна оборона, крайня необхідність не розглядалися в кодексі. Недостатня увага до трактування суб'єктивної сторонизлочину призводило до посилення принципу об'єктивного впливу, коли ступіньпокарання пов'язувалась з результатом злочину, але не з його мотивами. Наміру покарання впливали соціальна приналежність злочинця і соціальнаспрямованість діяння. До пом'якшувальноюобставиною ставилися приналежність до «незаможним класів», стан голоду, нужди,невігластво і несвідомість.
Практика судового правотворчості отримала в Керівних засадахпідтримку у вигляді принципу аналогії при відсутності конкретної норми взаконі, що дозволяє конкретний казус, до нього могли застосувати аналогічнунорму і вирішити його за аналогією з іншим казусом, урегульованих цією нормою.Свобода тлумачення на практиці вела до сваволі.
Система покарань, передбачених кодексом, включала:навіювання, громадський осуд, бойкот, виключення з колективу, відшкодуванняшкоди, конфіскацію майна. позбавлення політичних прав, позбавлення волі,розстріл і ін Вільний вибір покарань надавався Ревтрибуналом постановоюНаркомюста у червні 1918 р.
У лютому 1919 р. ВЦВК видав положення «Про соціалістичнийземлеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Вся землявизначалася як єдиного державного фонду. Створюються радгоспи, комуни,суспільства по спільній обробці землі. Всі формиодноосібного землекористування розглядаються як відживаючим.
ДекретиДругого з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів були першими актамиконституційного характеру. У них вирішувалися нетільки поточні, а й фундаментальні проблеми зовнішньої політики, економічнихперетворень, влади. Тому факт прийняття цих документів можна розглядатияк перший етап конституційного будівництва. Заключниметапом конституційного будівництва стала Конституція 1918 Конституційна комісіябула створена на засіданні ВЦВК 1 квітня цього ж року. До її складу увійшлипредставники від партійних фракцій і від ряду народних комісаріатів. Головоюкомісії став М. Ч. Свердлов.
Робота над проектом Конституції зайняла чотири місяці. В їїході розгорнулася жвава полеміка між представниками різних фракцій.Обговорювалися наступні питання:
1.        Про федеративний устрій держави. Ліві есери пропонували ввести адміністративно-територіальний принципдержавного устрою. Пропонувалося надавати кожному суб'єкту федераціїнайширші права по самовизначення своїй території.
2.         Про систему Рад. Ліві есерипропонували, ліквідувавши нижні ланки цієї системи (у дрібних селах і селах),замінити їх традиційними сільськими сходами. В цілому по країні місцеві Радипередбачалося перетворити на муніципальні органи, позбавивши їх політичнихфункцій.
3.         Про Раду Народних Комісарів. Опозиція наполягала на перетворенні цього органу ізлиття його з Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом, мотивуючи цеідеєю про нероздільності влади та їх об'єднання в одному органі. Кількабільш помірним була пропозиція про вилучення у РНК законодавчих повноважень іпередачі їх З'їзду і ВЦВК.
4.         Про соціально-економічних перетвореннях. Радикали наполягалина тотальній спеціалізації власності, на максимальному впровадженні трудовоїповинності і т.п.
Всі пропозиції опозиції були відкинуті створеної в липні 1918р. спеціальною комісією на чолі з В.І. Леніним. У проект в якостіскладової частини увійшла Декларація прав трудящого і експлуатованого народу.
10 липня 1918 на П'ятому з'їзді Рад була прийнята першаРадянська Конституція і обрано новий склад ВЦВК в основному більшовицький. Основніпринципи Конституції були сформульовані в її шести розділах: 1. Декларація прав трудящого і експлуатованого народу. 2.Загальне положення Конституції РРФСР. 3. Конституція Coветской влади. 4.Активне та пасивне виборче право. 5. Бюджетне право. 6. Про герб і прапор РРФСР. [10]
У Декларації визначалася соціальна основа нової державності — диктатура пролетаріату і її політична основа — система Рад робітничих, селянсолдатських депутатів. Державний устрій РРФСР носило федеративний характер,суб'єктами федерації були національні республіки. Вищим органом владиКонституція проголошувала Всеросійський з'їзд Рад робітничих, селянських ісолдатських депутатів. Органами влади на місцях булиобласні, губернські, в й волосні з'їзди Рад, які формували свої виконавчікомітети. Компетенція центральних органів влади визначалася наступним чином. Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК стверджували: зміни доКонституції; прийняття до складу РРФСР; оголошення війни і укладення миру;загальне керівництво зовнішньою, внутрішньої та економічною політикою;встановлювали загальнодержавні податки і повинності і т.д. Всеросійський з'їздРад мав винятковим правом змінювати Конституцію і ратифікувати мирні договори.
Характерно,що законодавчу владу в РРФСР здійснювали відразу три вищі органи: Всеросійськийз'їзд Рад, ВЦВК і РНК.
Виборчасистема, закріплена Конституцією, відбивала що склалася соціально-політичнуситуацію в країні. До виборів допускалися лише представники окремих соціальнихгруп, щодо яких не застосовувалися обмеження за ознакою статі, національності,осілості, освіти і віросповідання. Значна частина населення була позбавленавиборчих прав: особи, які використовують найману працю з метою одержанняприбутку; що живуть на «нетрудові доходи»; приватні торговці і посередники;представники духовенства; службовці жандармерії, поліції і охоронноговідділення.
Комплекс проголошених конституційних прав громадян ставилосяв найтісніший зв'язок з їх обов'язками і оголошувався конкретно гарантованим, ане тільки проголошеним. [11]
Історичне значення Конституції 1918 полягало у створенніправової бази для подальшого законотворчості. Однакбільш істотним було її вплив на всю сферу соціальних і політичних перетворень вкраїні: вона піддала перегляду всю стару систему суспільних відносин,декларував нові принципи і соціальні цінності. Разомз тим вона закріпила реальні механізми влади та формування її структур,поло-підстави нову ідеологію.
Щостосується створення та розвиток системи правоохоронних і репресивних органів, зламстарої судової системи почався за ініціативою місцевих Рад. Стихійно виникалисудові органи носили досить різноманітний характер: революційні суди, народнісуди, мирові суди, адміністративні суди і т.д. У своїх рішеннях ці судикерувалися «революційним правосвідомістю», «революційної совістю» і звичаями.
Першим державним актом, що поклав початок формуванню єдиноїсудової системи, став листопадовий 1917 декрет РНК РРФСР — Декрет про суд № 1. Він 1скасував усі дореволюційні судові органи, створені ще судовою реформою 1864Ліквідовувалися прокуратура і адвокатура, інститут судових слідчих. Натомість їх створювались місцеві колегіальні суди, щоскладалися з постійного судді і двох чергових народних засідателів. Складсуду обирався місцевими Радами.
Обвинувачами,захисниками і повіреними в суді могли бути будь-які особи, що користуютьсягромадянськими правами за Конституцією. Попереднє слідство здійснювали суддіодноосібно.
Касаційними інстанціями, які розглядали не набрали законноїсили вироки і рішення нижчих місцевих судів, були повітові і столичні з'їздимісцевих суддів. Касаційне оскарження могло вести доскасування вироку або рішення нижчестоящого суду, коли вищестоящий судвстановлював неповноту або неправильність проведеного попереднього слідства,процесуальних, кримінальних норм, несправедливість вироку чи відсутність складузлочину в діянні засудженого. Справа міг бути повернуто на новий розгляд, авирок скасовано або змінено в бік пом'якшення покарання.
У своїйдіяльності суди повинні були керуватися декретами ВЦВК, РНК, положеннямиполітичних програм, «революційним правосвідомістю» і «законами поваленихурядів», якщо вони не суперечили перерахованим вище норм і принципів. Проте вжев листопаді 1918 р. посилання на старі закони були зовсім заборонені. [12]
У лютому 1918 р. ВЦВК прийняв Декрет про суд № 2, якийрозширив підсудність місцевих судів. Нової інстанцією стали окружні суди, щоскладалися з трьох постійних членів і чотирьох народних засідателів (у цивільнихсправах) і дванадцяти засідателів під головуванням постійного члена суду (укримінальних справах). Засідателі приймали рішення не тількипро факт злочину, як це було в суді присяжних, але і про міру покарання. Декретвідтворював слідчі комісії при окружних судах, що обираються місцевими Радами.Створювалися колегії правозаступніков, члени яких підтримували обвинувачення іздійснювали захист у суді. У силу політичних обставин (боротьба з лівимиесерами, що мали серйозний вплив у судовій сфері, і недовіра до старих юристам)восени 1918 р. були ліквідовані окружні суди.
У липні1918 р. РНК прийняв Декрет про суд № 3, далі розширюватися компетенцію місцевихсудів. Слідчі комісії перепідпорядковуватимісцевим Радам. Касаційні скарги розглядали Поради місцевих народнихсуддів, сформовані з постійних суддів нижчих судів. Створювався в МосквіКасаційний суд для розгляду скарг на рішення та вироки окружних судів.
У кінці листопада 1918 р. ВЦВК затвердив Положення пронародному суді РРФСР, яке уніфіковано судову систему січня Республіки.Засновувалася єдина форма суду — народний суд, що складався з одного народногосудді і декількох (двох або шести) засідателів. Виборисуддів здійснювалися місцевими Радами, засідателі затверджувалися виконавчимикомітетами місцевих Рад. Кандидати повинні були користуватися виборчими вдачамиі мати досвід політичної роботи. У своїй діяльності суди повинні буликеруватися декретами світської влади і «соціалістичною правосвідомістю».
Захист і звинувачення здійснювали колегії при повітових тагубернських виконкомах, що обираються їх Радами. Члениколегій були посадовими особами. Попереднє слідство проводили слідчі комісії,міліція або самі суди.
Принципами нового судового права стали: колегіальність уприйнятті судових рішень, зменшення ролі судового професіоналізму, розширеннясудового правотворчества, вторгнення в судочинство соціальних і політичнихмотивів, зближення судової і владно-управлінської діяльності (рад). Разом зтим в 1918 р. існують часткові спроби повернутися до деяких інститутів іпринципам старого судового права.
Декретпро суд № 1 засновував паралельно з місцевими судами особливі суди «дляборотьби проти контрреволюційних сил» — революційні трибунали. До їхньоїкомпетенції входила боротьба з контрреволюцією, мародерством, саботажем таіншими «зловживаннями торговців, промисловців, чиновників». До їх складувходили голова і шість засідателів, які обираються губернськими і міськимиРадами. Попереднє слідство здійснювали особливі слідчі комісії. Система ревтрибуналів почала формуватися вже в січні1918 р., коли були створені спеціальні революційні трибунали друку.
Зберезня по травень 1918 Наркомат юстиції розробляв проект декрету «Прореволюційні трибунали», який був прийнятий РНК в травні 1918 р. Наказувалосязбереження ревтрибуналів тільки у великих центрах та їх скасування в іншихмісцях. Поділ трибуналів за напрямами діяльності також скасовувалося. Булазроблена спроба укрупнити і централізувати діяльність цих органів. Одночасно вживалися заходи до розділення юрисдикціїтрибуналів та місцевих судів. Разом з тим Ревтрибуналом була залишенаповна свобода у виборі заходів «боротьби з контрреволюцією».
У періодгромадянської війни система ревтрибуналів була піддана істотних змін. У лютому 1919 р. ВЦВК своєю постановою підтвердив, щоРевтрибуналом зберігаються тільки в губернських центрах і великих містах.
До їхскладу входять три члени, що обираються виконкомами Рад. Трибунали перевірялислідчі дії ЧК, які поряд зі слідчими комісіями здійснювали попереднє слідство.Судовий розгляд у трибуналах мало починатися не пізніше сорока восьми годин змоменту закінчення слідства.
Положення про Ревтрибуналом (1919 р.) закріпило кількагалузевих видів цих органів: військово-польові суди, залізничні трибунали,транспортні суди, що мали статус революційних трибуналів.
Уберезні 1920 р. нове «Положення про Ревтрибуналом», прийняте ВЦВК, скасовувалиспеціальні слідчі комісії, поклавши їх функції на органи ВЧК і особливівідділи, до складу трибуналів стали входити представники губернської ЧК. [13]
Особливостісудового процесу, характерні для ревтрибуналів, пояснювалися умовамигромадянської війни. Прискорене судочинство, застосування вищої міри покарання,свобода у виборі заходів кримінальної репресії, використання в якостізахисників і обвинувачів тільки штатних членів колегії при Радах, яскравовиражені геніальні критерії при призначенні покарань — все це надавало характернадзвичайності цим судовим органам. Тому при переході до непу (1921-1923 рр.).Система ревтрибуналів була істотно реорганізовано і велика частинаревтрибуналів скасована.
Збереглися військові трибунали вищої ланки,військово-Транспортні трибунали у ряді великих міст. В якостіорганів надзвичайної юстиції збереглися також особливі трудові сесії народнихсудів, земельні та арбітражні комісії, які випадали із загальної судовоїсистеми. До органів надзвичайної юстиції ставилися також позасудові органирепресії.
З березня 1918 починається формування місцевих надзвичайних комісій,підпорядкованих ВЧК. Їм надають виключні права на арешти,обшуки, реквізиції і конфіскації. Місцеві ЧКстворювалися в губерніях і повітах і до липня 1918 існували повсюдно.
У червні 1918 р. пройшла Перша Всеросійська конференція ЧК,що розробила загальні принципи організації та діяльності ЧК і підготувала«Положення про місцеві Ч К. з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією тазлочинами за посадою», затверджене У ЦВК у жовтні 1918 р. ВЧК була органом РНК,працювала в тісному контакті з Наркоматом юстиції та Наркоматом внутрішніхсправ. Місцеві органи ВЧК утворювалися місцевими Радами на правах їх відділів. По вертикалі місцеві ЧК підпорядковувалися ВЧК.
Система надзвичайних органів включала спеціалізовані органи:влітку 1918 р. були створені прикордонні ЧК, в листопаді 1920 р. на особливийвідділ ВЧК була покладена функція з охорони кордонів, йому були переданіприкордонні військові частини. В армії і на флоті в кінці1918 р. створювалися особливі відділи ВЧК, в лютому 1919 р. ВЦВК прийнявПоложення про особливі відділах ВЧК.
Принаявності розгалуженої мережі місцевих органів ВЧК перетворювалася на потужнийапарат політичних репресій. Після закінченняслідства ЧК передавали справи в трибунали, а самі розглядали їх по суті івизначали міри покарання, «суспільно небезпечні елементи» могли піддаватисятюремного ув'язнення в адміністративному, позасудовому порядку. Настількиширокі повноваження ВЧК і місцеві ЧК отримали в період з вересня 1918 до лютого1919 р., відомий як період «червоного терору». Улютому 1919 р. ВЦВК приймає Положення про ВЧК, у якому право виносити вироки усправах, що проводяться ЧК, надавалося Ревтрибуналом, на них же покладавсяобов'язок перевіряти слідчі дії ЧК. Однак в особливих випадках органиВЧК, як і раніше могли застосовувати позасудових розправ.
Дляборотьби з розкраданнями, спекуляцією, підробки, зловживаннями з посади вгосподарських і розподільних органах в жовтні 1919 р. ВЧК створюється ОсобливийРеволюційний Трибунал, який складався з голови і двох призначених ВЧК членів.
У березні 1920 р. ВЦВК своїм декретом зовсім скасовує правоЧК застосовувати позасудові репресії, зобов'язуючи їх передавати справи нарозгляд ревтрибуналів. Проте вже у травні 1920 р., у зв'язку з загостриласявійськової і політичної ситуацією, ВЦВК знову розширює права органів ВЧК назастосування особливих репресивних заходів.
Наприкінці1921 Дев'ятий Всеросійський з'їзд Рад прийняв рішення про скасування ВЧК. Унових соціально-економічних умовах надзвичайний орган «боротьби зконтрреволюцією» трансформувався в Головне політичне управління (ГПУ) при НКВД.
Робочаміліція виникла в ході проведення збройного повстання у Петрограді іформувалася на основі принципу добровільності. Цей принцип і був закріплений іжовтневому декреті 1917, який підкорив міліцію радам. Через рік, у жовтні 1918р., НКВС та Наркомюст прийняли спільну інструкцію «Про організаціюробітничо-селянської міліції». Систему міліції очолювало Головне управлінняробітничо-селянської міліції НКВС РРФСР. На місцях створювалися місцеві управлінняміліції, що знаходилася в подвійному підпорядкуванні: НКВС і місцевихвиконкомів Рад. При головному управлінні міліціїстворювалося Центральне управління карного розшуку, при місцевих управліннях — відділи карного розшуку.
Нароботу в міліцію приймалися тільки особи, які мають робоче або селянськесоціальне походження. У квітні 1919 р. РНК своїм декретом затвердив порядоквикористання загонів міліції в бойових діях на фронтах громадянської війни. [14]
Остаточно система міліцейських органів склалася до середини1920 р. У червні ВЦВК затвердив Положення про робітничо-селянської міліції,покладає на її органи функції з охорони громадського порядку, боротьбі зізлочинністю, проведення слідчих дій і дізнань по кримінальних справах.
Рекомендована література
Таким чином, В Україні, як і в Росії, утвердиласьвоєнно-більшовицька партійна диктатура, яка заклала підвалини жорстокого тоталітарно-репресивногорежиму. З повною силою цей режим проявив себе в роки воєнного комунізму. Але тобула тільки репетиція. Політичний бенефіс тоталітаризму відбудеться в30-тіроки, де в театрі людського абсурду змагатиметься сталінський соціалізм ігітлерівський фашизм. Але то буде потім. А в період з кінця 1917року та докінця 1920року за допомогою багнетів Червоної Армії радянська влада булавстановлена в Україні. І той факт, що ця влада в усіх своїх проявах була точноюкопією влади більшовицької Росії, говорило про Тіанти-народність,антинаціональну спрямованість, імперську сутність.
Копіювалося все: вищі та місцеві органи влади й управління,судова система, Конституція, нормативні акти. Змінювалася тільки приналежність:замість “РСФРР” ставили “УСРР”, а іноді і цього не робили. І хоча пояснювали цеоднотипністю соціалістичних держав, відсутністю професійних кадрів убратерській Україні тощо — сутність від цього не змінювалася — так робилазавжди і всюди тільки окупаційна влада.

 РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1919 РОКУ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙАСПЕКТ 2.1 Всеукраїнський з’їзд рад 1919 року та його наслідки
Політичнаісторія України ХХ ст. нерозривно пов'язана з діяльністю таких органівмісцевого самоврядування, якими були ради, — спочатку робітничо-селянських ісолдатських депутатів, потім депутатів трудящих, нарешті — народних депутатів.Хоча здебільшого їх діяльність до 1991 р. була спрямована Комуністичною партієюУкраїни, не варто забувати, що І Всеукраїнський з'їзд Рад, який відкрився 3грудня 1917 р. (принаймні його київський етап) вирізнявся перевагою українськихсоціалістичних національно-демократичних сил, що і змусило більшовиків разом злівими російськими есерами, лівими українськими соціал-демократами таменшовиками-інтернаціоналістами перенести його до Харкова. До V з'їзду Рад(1921) склад делегатів і обраних ними керівних органів (Всеукраїнськогоцентрального виконавчого комітету та Президії ВУЦВК) не був монопартійним.Достатньо назвати прізвища першого голови ЦВК України Ю. Медведева, лівогоукраїнського соціал-демократа (грудень 1917), членів Президії ВУЦВК українськихесерів Г. Михайличенка та М. Шумського (1919), В. Винниченка як представниказакордонної групи УКП (1920), борбиста Є. Терлецького та ін.
ІнститутВсеукраїнських з'їздів Рад як найвищого органу державної влади у радянськійУкраїні склався наприкінці 1917 р. і діяв до січня 1937 р., коли бувліквідований відповідно до схваленою останнім, XIV надзвичайним Всеукраїнськимз'їздом Рад, Конституцією УРСР. Таким чином, перші 20 років існування Українияк формально незалежної (згодом напівсуверенної у складі СРСР) держави ХХ ст.безпосередньо пов'язані з діяльністю Всеукраїнських з'їздів Рад.[15]
Вибориделегатів з'їздів, склад обраних делегатів, склад керівних органів (ВУЦВК таПрезидії ВУЦВК), їхні рішення, резолюції і відозви, навіть строки скликанняз'їздів рад об'єктивно відбивали політичне й економічне становище країни.Зокрема, віддзеркалений поступовий перехід від контрольованої й обмеженої(«радянської») демократії 1920-х рр. до жорсткої бюрократизаціїсталінського періоду, коли скликання навіть декоративних органів широкогонародного представництва стало вже непотрібним партійно-державній номенклатурі.Достатньо промовистим є такий факт: за Конституцією УСРР 1919 р. з'їзди маливідбуватися не рідше двох разів на рік, а фактично скликалися щорічно; заКонституцією 1929 р. вони мали проходити що два роки, проте до 1937 р. відбулосявсього три з'їзди (у 1931, 1935 та 1937 рр.).
Якщона перших Всеукраїнських з'їздах (1917-1922) відбувалася дискусія щодо пошукушляхів політичного та економічного розвитку України, серед депутатів булипредставлені не лише комуністи та співчуваючі їм, але й інші політичні партіїрадянського спрямування, а резолюції об'єктивно відбивали стан політичногорозвитку суспільства, то поступово функції вирішення політичних проблемперейшли до компартійних комітетів. Найвищий (за Конституціями УСРР 1919 та1929 рр.) орган влади в республіці лише підтримував запропонованіпартійно-державною номенклатурою заходи, якими визначалися норми подальшогожиття суспільства. Одним з таких заходів стало схвалення Конституції УРСР 1937р. та ліквідація інституту Всеукраїнських з'їздів Рад.
Всеукраїнськіз'їзди Рад були безпосередньо причетними до всіх доленосних рішень першоїполовини ХХ ст.: розгортанні радянського будівництва, перехід від політики«військового комунізму» до НЕПу, післявоєнної відбудовипромисловості, проведення політики індустріалізації, масової колективізаціїсільського господарства та культурної революції, здійсненні адміністративнихреформ та внесення змін до Конституції, встановленні союзних відносин з іншимиреспубліками СРСР, насамперед з Росією. Резолюції з'їздів відбивають такізначущі події, як перебіг і завершення громадянської війни, голод 1921-1922рр., перенесення столиці України до Києва тощо.
Розкриттюскладних питань історії Всеукраїнських з'їздів Рад присвячена експозиціядокументів і друкованих матеріалів з фондів центральних державних архівів танауково-довідкової бібліотеки ЦДАУ. Крізь призму мандатів, списків делегатів таїхніх облич, резолюцій та порядків денних ми намагалися представити бурхливіподії 1917-1937 рр., і показати особливості функціонування інституту з'їздів вцих умовах
Допочатку весни 1919 р. на значній частині території України були відновленіРади. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу. На початку березня1919 р. відбувся III з'їзд КП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направивСвердлова — найближчого соратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проектКонституції УСРР, підкреслив, що вона має закріпити диктатуру пролетаріату уформі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії,III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, здеякими змінами залежно від місцевих умов.
6березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на якийприбули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступивСвердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянськоголаду. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому)України, роз­глянуті військове, продовольче та земельне питання.
10березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їздуРад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиціїО.Хмельницький.[16]
Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддаликритиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. IIIВсеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонованийпроект Конституції.
Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, колиімперіалістична та громадянська війни, розруха, голод призвели до того, що натериторії колишньої Російської імперії наприкінці періоду, що вивчається,чисельність промислових робітників не пе­ревищувала 800 тис. чоловік.
Безумовно, вони не могли відігравати вирішальну роль у життікраїни. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією.Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якоїздебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави.
Для утримання влади необхідно було мати могутню силу.Розрахунок Леніна на те, що «народ придушити експлуататорів може і придуже простій „машині“, майже без „машини“, без особливогоапарату, простою організацією озброєних мас», не виправдався.«Озброєна маса» скла­далася майже повністю з селян і солдатів, якіпідтримували більшо­виків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу жвідійшли від них, як тільки був проголошений «воєнний комунізм».Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.
На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто ізатверджено проект першої Конституції Радянської України.
В обговоренні взяли участь представники трьох найбільшихфракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есеринамагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності:пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), девстановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержанняприбутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції буливідхилені найбільшою на з'їзді більшовицькою фракцією.
Викликала дискусію і стаття 4, де йшлося про можливістьоб'єднання в Міжнародну Соціалістичну Радянську республіку. В.М.Блакитний відімені лівого крила боротьбистів запропонував доповнення, яке, на його думку,повинно було гарантувати захист національної культури за умов політичнихперетворень. Тому необхідно встановити «повну рівноправність усіх націй,що живуть на Україні, відкидаючи усілякі національні привілеї, усуваючиможливість національної ворожнечі й ставлячи завданням Радянської владисприяння трудящим недорозвинутих націй шляхом піднесення національної культури,до найкращого їхнього розвитку...»
Слід відзначити, що позиції боротьбистів та лівих есерів щододержавного будівництва в Україні принципово не відрізнялися. Акцентуючи увагуна захисті національної культури, В.Блакитний водночас пропонував доповнити ст.4 прагненням УСРР знищити «всі державні кордони, які ділять пролетаріатрізних країн і націй».
Майже всі зауваження та пропозиції були відхиленібільшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції ІІІ Всеукраїнськийз'їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію УкраїнськоїСоціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнятаВсеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919року. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, грунтувався намарксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатурупролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом.Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад,де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих,селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Радпроголошена класовою організіцією. [17]
Цікаво, що офіційний проект та остаточна редакція КонституціїУкраїнської Соціалістичної Радянської Республіки написані російською мовою,оскільки «Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянскогоправительства Украины» виходило до 1920 року російською мовою. Перекладимістили суттеві помилки. Так, у харківському виданні 1920 року у статті 4, дейдеться про намір УССР увійти до складу єдиної світової соціалістичноїРадянської Республіки, пропущене слово «світова». Стаття 21 «Пропозбавлення виборчого права і права бути обраним...» містить ряднеточностей порівняно з російським оригіналом, щодо переліку соціальних верств,які позбавляються активного виборчого права. 2.2 Прийняття Конституції України 1919 року та її основніположення
У Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, упершому розділі «Загальні положення» визначалися основні завдан­нядиктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізмушляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційнихнамірів з боку заможних класів, УСРР проголошувалася державою «трудящих і експлуатованихмас пролетаріату та найбіднішого селянства». Влада трудящих здійснюва­лася
Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.
Визначалися структура і компетенція органів вищої державноївлади, якими був з'їзд Рад, а в період між з'їздами — ВУЦВК, який утворювавсяз'їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнськихз'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркомубуло надано право вида­вати закони.
Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності сталабрати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійногопорядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вонакерувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів,здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органияк в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала правозатверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питанняна вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Пре­зидія також розглядала клопотання пропомилування та вирішувала інші питання в порядку управління.[18]
Завідування окремими галузями управління покладалося нанаркомати.
Конституція визначила також структуру, компетенцію тапо­рядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські тасільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обраніними виконкоми, а також губернські, повіто­ві та волосні з'їзди Рад та їхвиконкоми.
Головою ВУЦВК був обраний Г.Петровський. До складуРаднарко­му увійшли більшовики О.Бубнов, К.Ворошилов, В.Затонський, Е.Квірінг,М.Скрипник, О.Шпіхтер та ін.
ЦК КП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції вжилизаходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад. В усіх ланкахдержавного апарату створювалися комуністичні осередки, які очолювали процесрадянського будівництва. Досить активно відбувалося інтегрування більшовицькоїпартії у владні стру­ктури. Виборам до Рад передували зміни уадміністративно-терито­ріальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній:Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківсь­ку,Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено10 губерній, оскільки Одеська об'єдналася з Таврійською.
У квітні — травні 1919 р. влада в УСРР, як центральна, так імісцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Винятокстановили прифронтові райони, а також такі, де особливо сильним був опіропозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня — липня 1919 р.було обрано 10 губернських, 95 повіто­вих, 1816 волосних та 14143 сільськихвиконкомів.
Перебудова органів влади та управління у зв'язку зденікінським наступом. Починаючи з середини 1919 р. радянське будівництво було серйозноускладнене наступом військ Денікіна.
Серед заходів, що були здійснені партією більшовиків ірадянською владою по перетворенню країни у озброєний табір, значне місцезайняла перебудова державних органів відповідно до воєнних умов. ЗО квіт­ня1919 р. за прикладом Ради оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. ЧерезРаду робітничої та селянської оборони кому­ністична партія і радянська владаздійснювали безпосередню мобі­лізацію усіх сил та засобів країни в інтересах їїоборони. До Ради оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представникиВУЦВК, голова Раднаркому, наркоми у військових справах, продо­вольства, шляхівсполучень, соціалістичної інспекції, командуючий військами Українського фронтута один з членів Реввійськради, голова надзвичайної комісії по постачаннюЧервоної армії.
Просування військ білогвардійців, інтервентів та внутрішньоїопозиції вимагало від більшовиків утворення надзвичайних органів влади намісцях. У деяких містах і районах України був проголошений воєнний та облоговийстан. Майже в усіх губернських центрах були сформовані комітети оборони.Радянська влада знову виріши­ла посилити роль комбідів — органів пролетарськоїдиктатури на селі. Комбіди, згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919р., сталитут єдиними та надзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державномужитті УСРР ще більш зросла в серпні, її компетенція значно розширилася. 28вересня відбулося останнє засідання Президії Ради оборони, на якому булоухвалено рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р.
Українського радянського уряду в РСФРР.
Відновлення радянських органів влади та управління.Наприкін­ці 1919 р. білогвардійці, війська інтервентів і сили внутрішньоїопозиції зазнали поразки. Розпочалося відновлення в Україні диктатурипролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919 р., прийняврезолюцію «Про Радянську владу на Україні», в якій були накресленізавдання диктатури пролетаріату в республіці. Розуміючи небезпечністьреволюційного екстремізму, ЦК партії дав вказівки щодо організації державногоапарату, підкресливши необ­хідність посилення зв'язку радянських установ зтрудящими маса­ми. Перед представниками центральної влади ставився обов'язокшироко залучати бідне та середнє селянство до справи управління країною. Длякерівництва партійною та радянською роботою в Україні пленум ЦК РКП(б)запропонував сформувати Тимчасове бюро у складі С.Косіора, Г.Петровського,В.Затонського і Д.Мануїльського.[19]
Відновлення радянської влади наприкінці 1919 — на початку 1920р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях.11 грудня 1919р., в день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулося об'єднане засідання
Президії ВУЦВК та Раднаркому України, на якому було прийнятопостанову про створення республіканського органу військово-революційної влади —Всеукраїнського революційного комітету, який зосередив в своїх руках вищузаконодавчу і виконавчу малу. Його головою став Г.Петровський. До складуВсеукрревкому тоді були допущені представники партії боро­тьбистів, зокремаГ.Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогу Червонійармії для розгрому білогвардійців, оста­точно ліквідувати поміщицькеземлеволодіння, встановити жорсткий, революційний порядок і після утвердженняна більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд.
Основні напрямки діяльності Всеукрревкому були сформульованів його деклараціях «До робітників та селян України» та «Про воєннуполітику на Україні».22 грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив«Тимчасове положення про організацію Радянської влади на Україні»,згідно з яким губернські ревкоми призначалися Всеукрревкомом за узгодженням згубернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії. Повітові ревкомипризначалися губернськими ревкомами також за узгодженням з місцевимибільшовицькими парторганізаціями та військовою владою.
У другій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження,оскільки виконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про відновленняВУЦВК та Раднаркому. Радянське будівництво в УСРР у 1920 р. 25 лютого ПрезидіяВУЦВК ухвалила рішення «Про призначення повсюдних виборів до Рад та пропорядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад».
У лютому—квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Бувство­рений досить широкий розгалужений низовий апарат радянської влади — понад1500 волосних виконкомів і майже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські таінші місцеві з'їзди Рад. У виборчій кампанії більшовики забезпечили собіперемогу.
Що стосуєтьсяосновних положень Конституції 1919 року, то в ній чітко регламентовано, щоУкраїнська Соціалістична Радянська Республіка є організація диктатури трудящихі експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над їх віковимигнобителями і експлуататори — капіталістами і поміщиками. Задачі цієї диктатуриє здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, шляхом проведеннясоціалістичних перетворень і систематичного придушення всіх контрреволюційнихнамірів з боку імущих класів, вслід за виконанням цих завдань, диктатуразникне, а слідом за нею, після остаточного оформлення майбутньогокомуністичного ладу, зникне і держава, поступившись місцемвільним формам гуртожитку, збудованого на засадах організації загального праціна загальну користь і братерської солідарності людей.
У видах здійснення свого основногозавдання Українська Соціалістична Радянська Республіка:
а) проводить у життязаходи, безпосередньо спрямовані в бік знищення існуючого економічного ладу, щовиражаються у скасуванні приватної власності на землю і всі інші засобивиробництва;
б) в галузі будівництва державногожиття закріплює владу за робітничим класом, встановлюючи право участі уздійсненні державної влади виключно для трудящих мас і абсолютно усуваючипанівні класи від такого участі;
в) створює для трудящих мас виключнуможливість користуватися політичними правами (свободою усного і друкованогослова, зборів і спілок), усуваючи від користування цими правами пануючі класи іпримикають до них по своїй політичній позиції громадські групи;
г) організує збройний захистзавоювань соціалістичної революції залученням до цієї захист усіх трудовихелементів країни.
Рішуче розриваючи зминулим, намагаючись знищити, разом з поділом суспільства на класи, також інаціональний гніт і національну ворожнечу, Українська Соціалістична РадянськаРеспубліка заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу ЄдиноїМіжнародної Соціалістичної Радянської Республіки, як тільки створяться умовидля її виникнення; разом з часом, Українська СоціалістичнаРадянська Республіка заявляє про свою повну солідарність з нині існуючими вжеРадянськими Республіками і про своє рішення вступити з ними в тісні політичніоб'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революціїі в тісному співробітництві в області комуністичного будівництва, мислимоготільки в міжнародному масштабі. [20]
Влада трудящих масна території Української Соціалістичної Радянської Республіки здійснюєтьсяРадами Робочих, Селянських (Селянська) і червоноармійських депутатів та іншимиорганами влади з вибору Рад.
Організація іведення Центральної Радянської Влади на Україні підлягали:
1)        усі питання загальнодержавного значення,зокрема:
а) затвердження, зміна та доповненняКонституції;
б) встановлення і зміна межРеспубліки;
в) зносини з іноземними державами,зокрема, оголошення війни і укладення миру;
г) встановленняоснов організації збройних сил;
д) загальнекерівництво внутрішньою політикою;
е) цивільне,кримінальне та процесуальне законодавство;
ж) встановленняоснов соціалістичного будівництва в області народного господарства;
з) завідуваннягрошовою системою і організація фінансового господарства Республіки;
і) державнийконтроль над діяльністю Радянської Влади, зокрема, над правильністю,закономірністю і доцільністю грошових витрат.
2)        Всі не мають загальнодержавного значенняпитання, які будуть
прийняті до розглядуорганами Центральної Радянської Влади.
Органами ЦентральноїРадянської Влади були:
1)        Всеукраїнський З'їзд робітничих, селянських(Селянська) і червоноармійських депутатів.
2)        Всеукраїнський Центральний ВиконавчийКомітет Рад.
3)        Рада Народних Комісарів.
З'їзд Радскликається Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад не рідше двохразів на рік, а за розсудом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітетуможе бути скликаємо й частіше.
Порядок обрання на З'їздвстановлювався Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад.
З'їзд Рад був вищоювладою Української Соціалістичної Радянської Республіки; в період між двомаз'їздами такої владою є Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад.
З числа питань виняткового віданняЗ'їзду підлягають: питання, зазначена в п. «а», а також, звилученням, зазначеним у примітці до ст. 13,питання про оголошення війни і укладення миру.
 ВсеукраїнськийЦентральний Виконавчий Комітет Рад і З'їзд давали загальний напрямок діяльностіРобітничо-Селянського Уряду і всіх органів Радянської влади в країні; зокрема,виняткового відання Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітетупідлягають: обрання та зміщення Народних Комісарів і Голови Ради НароднихКомісарів, розподіл державних доходів і зборів між центральною імісцевою владою.
ВсеукраїнськийЦентральний Виконавчий Комітет Рад був відповідальний перед ВсеукраїнськимЗ'їздом Рад і обирався останнім у кількості, що визначався З'їздом на термін донаступного З'їзду; Рада Народних Комісарів був відповідальний передВсеукраїнським З'їздом Рад і Всеукраїнським Центральним Виконавчим КомітетомРад.
Інші питання,пов'язані з області законодавства та загального управління країною, такождозволявся Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад з вилученням.
Питання про оголошення війни іукладення миру вирішувався Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Раду випадку терміновості, при неможливості своєчасного скликання З'їзду Рад.
Завідування окремимигалузями управління країною покладався на особливі відділи ВсеукраїнськогоЦентрального Виконавчого Комітету Рад — Народний комісаріат на чолі ззверхників, що обираються з Всеукраїнським Центральним Виконавчим КомітетомРад. Число, предмети відомства відділів та їх внутрішня організаціявстановлювався Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад. [21]
Рада НароднихКомісарів складалася з Голови та Народних Комісарів, до числа яких входили:
а) всі вони ті особливими відділамиВсеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад (ст. 14),
б) інші особи,особливо обиралися Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад на йогорозсуд. Члени Ради Народних Комісарів на кожного часу можуть бути смещаемивладою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад.
Рада НароднихКомісарів у була праві приймати до свого розгляду всі питання і справи,пов'язані з області законодавства та загального управління країною, але в правівирішувати власною владою ті чи інші питання або справи лише по загальному абоспеціальним повноваженням Всеукраїнського Центрального Виконавчого КомітетуРад; за відсутності такого уповноваження, рішення Ради Народних Комісарівподаються на затвердження Всеукраїнського Центрального Виконавчого КомітетуРад.
Звання НародногоКомісара належало виключно членам Ради Народних Комісарів У.С.С.Р. ініякими іншими представниками Радянської Влади, як у центрі, так і на місцях,присвоєно бути не може.
Органами Радянської Влади на місцяхбули:
а) Поради Робочих,Селянських (Селянська) і червоноармійських депутатів (міські та сільські) іобирані ними виконавчі комітети (виконкоми);
б) З'їзди Рад (губернські, повітові,волосні), а також обрані ними виконавчі комітети (виконкоми).
Термін і порядокобрання місцевих органів Радянської Влади, норма представництва та загальнеположення щодо внутрішньої організації цих органів, розмежування предметіввідомства і влади між ними, так само, як розмежування таких між ними таорганами Центральної Радянської Влади, встановлюються ВсеукраїнськимЦентральним Виконавчим Комітетом Рад.
Правом обирати і бути обраними до Радкористувався незалежно від віросповідання, національності, осідлості і т. п.наступні, обох статей, громадяни У.С.С.Р., яким до дня виборів виповнилося 18років:
а) все, що добували засобидо життя продуктивним і суспільно корисною працею, а також особи, зайняті домашнімгосподарством, що забезпечували для перших можливість продуктивної праці,як-то: робітники і службовці усіх видів і категорій, зайняті в промисловості, торгівлі,сільському господарстві і ін., селяни і козаки-хлібороби;
б) солдати Червоної Армії і матросиЧервоного Флоту;
в) громадяни, що не входили докатегорії, перераховані в п. п. «а» і «б», внаслідок втратипрацездатності, належним чином засвідченої.
Іноземці, що належали до робітничогокласу і трудового селянства, також користуються виборчим правом.
Не обирали і немогли бути обраними такі особи, хоча б вони і входили в одну з вищевикладенихкатегорій:
а) особи, які вдаються до найманоїпраці з метою отримання прибутку;
б) особи, що живуть на нетрудовийдохід, як-то:%% з капіталу, доходи з підприємств, надходження з майна і т. п.;
в) приватні торговці, торговельні ікомерційні посередники;
г) монахи та духовні служителі церкові релігійних культів;
д) службовці і агенти колишньоїполіції, особливого корпусу жандармів і охоронних відділень, а також членицарював в Росії будинку;
є) особи, визнані увстановленому порядку душевно-хворими або божевільним, а так само особи, якіперебувають під опікою;
ж) особи, засудженіза корисливі або порочні злочини, на строк, встановлений законом або судовимвироком.[22]
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВКОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1919 РОКУ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ 3.1 Суспільно-політичні та правові зміни в Україні післяприйняття та затвердження Конституції 1919 року
29квітня 1918 р. на останньому засіданні Центральної Ради цей проект Конституціїбуло ухвалено, а М. Грушевського обрано президентом України, хоча в проектіКонституції про цей інститут не згадувалося.
ВУкраїні передбачалася демократична форма правління (без президента). Планувавсяподіл влади. Законодавча влада мала належати однопалатному представницькомуорганові — сейму; виконавча — Раді міністрів; третя гілка — незалежний суд.
Народніпредставники повинні були обиратися на два роки таємним голосуванням (рівним іпрямим) усіх громадян, які досягли 20-річного віку. Виконавча влада — Радаміністрів — мала обиратися сеймом і звітувати перед ним.
Цікавиму цій програмі було й те, що на регіональному рівні передбачалося утворенняорганів самоврядування міст і повітів. Усі посади на державному й місцевомурівнях мали бути виборними.
Уцій державотворчій концепції передбачалося широке забезпечення в Україні правнаціональних меншин: росіян, євреїв, німців та ін., установлення для нихпропорційного представництва в сеймі та всіх органах місцевого самоврядування,виділення з державного бюджету коштів для культурних потреб, надання їхніммовам державного характеру в місцях компактного їх проживання. З установленнямсуспільного ладу, передбачуваного програмою, планувалося запровадити пануваннязакону, законодавче закріпити особисті й політичні права громадян, скасувативійсько і замінити його народною міліцією. За змістом цей розділ програмибагато в чому збігався з розглянутою вище програмою Українськоїсоціал-демократичної робітничої партії, включно з заходами щодо контролю завиконанням законів з охорони праці, серед яких установлення промислових судів,кримінальної відповідальності підприємців за порушення законів з охорони праці.[23]
Яквидно з вищесказаного, політичні погляди, викладені в програмі Українськоїпартії соціалістів-революціонерів, більш вдалі, в ній передбачено конкретніаспекти державного устрою України у федерації незалежних демократичнихреспублік, намічено механізм міжфедеральних відносин, який установлюєтьсядоговором.
ПісляЖовтневого перевороту 1917 р. в Росії Українська партія соціалістів-революціонерівскоригувала свою політичну програму. Основною її ідеєю стало утвореннянезалежної держави України.
Але,як відомо, низка обставин не дозволила втілити цю політичну концепцію в життя,попри те, що партія входила до складу уряду Української Народної Республіки.Тут і нерозуміння політики уряду широкими верствами населення, і встановленняГетьманату, і австро-німецька окупація, і небажання надати автономію Україні збоку більшовиків, і серйозні суперечності між керівниками партій.
Близькідо попередніх політико-правових поглядів пропагувала Українська партіясоціалістів-федералістів. Вони поєднали в собі кадетські ідеї Українськоїдемократичної партії та соціалістичні ідеї Української радикальної партії. Ціпартії об'єдналися наприкінці 1905 р. в Українську радикально-демократичнупартію соціалістів-федералістів. її очолювали Д. Дорошенко, С. Єфремов, Ф.Матушев-ський, А. Никовський, В. Прокопович, О. Шульгин. У програмі партії,схваленій на з'їзді у вересні 1917 p., зазначалося, що вона є національноюсоціалістичною партією. Суспільним ідеалом, до якого вона прагнула, буласоціалістична федерація рівноправних автономних національних одиниць, яка малазаступити державу, збудовану на централістичних засадах, що нехтуваланаціональні права, пригнічувала «недержавні» народи.
Алефедералізм соціалісти-федералісти уявляли ширше, ніж попередні партії; вониподіляли ідеали кирило-мефодіївців, убачали в федералізмі спосіб оновленнялюдського життя не тільки в межах тогочасних держав, прагнули до всесвітньогофедералізму.
Упрограмі цієї партії зазначалося, що нова федеративна держава повиннагрунтуватися на двох підвалинах: правах людини і правах нації, що орієнтованіна загальнолюдські цінності. Зміна діючої форми правління мала відбутисязавдяки децентралізації влади та наданню кожній народності на своїй територіїавтономії з правом місцевого крайового законодавства.
Удемократичній федеративній республіці Україна розглядалася як окремий штат.Програмою передбачався один спосіб утворення федерації: проведенняВсеросійської установчої та місцевих рад, які визначали б загальні принципифедерального єднання.
Правона самовизначення передбачалося надати не тільки націям, а й окремим краям(областям), що мали особливі географічні та економічні умови (Сибір, Туркестан,Надволзька область та ін.) й заявляли про своє бажання виокремитися в автономнуодиницю.
Цікавідумки було викладено в програмі відносно державних інститутів на федеративномурівні. Тут зроблено спробу розділити й урівноважити функції законодавчої,виконавчої та судової влади. Законодавчу владу пропонувалося сконцентрувати уВсе-державному парламенті, обираному на підставі загального, рівного,безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням за пропорційної системивиборів. Вседержавний парламент мав ухвалювати основні закони кваліфікованоюбільшістю (2/3 голосів), а також реалізовувати загальнодержавні функції, середяких — зносини з Іноземними державами, військові справи, загальнодержавніпозички, управління митною та грошовою системами, нагляд за комунікаціямизв'язку і транспорту. Крім того, до компетенції Вседержавного парламенту малиналежати окремі питання кримінального законодавства щодо злочинів протидержавного та економічного устрою. Цікавою була думка і про те, що назагальнодержавному рівні передбачалася Федеральна рада, яка мала контролюватизаконодавчу діяльність усіх законодавчих органів федерації: Вседержавногопарламенту і крайових сеймів. У разі встановлення фактів порушення конституції законодавчимиактами Вседержавного парламенту або крайових сеймів (автономій) Федеральна радамогла скористатися правом вето.[24]
Узапропонованій концепції досконаліше розглядався законотворчий процес. Правомзаконодавчої ініціативи наділялися Вседержавний парламент, Кабінет міністрів ікожний автономний штат.
Верховниморганом виконавчої влади на федеральному рівні мала бути Висока державна рада зп'ятьох осіб, обирана Вседержавним парламентом на п'ятирічний строк запогодженням із Федеральною радою. Головували в цій раді кожен із п'яти їїчленів протягом одного року. Головуючий у Високій державній раді був іпрезидентом федеративної держави. Президент і члени цієї ради здійснювали представницькіфункції. Продовжував виконавчу гілку влади Кабінет міністрів, що формувавсялідером парламентської більшості за дорученням Високої державної ради. Кабінетміністрів у своїй роботі був підзвітний парламентові. Заслуговувала на увагу ідумка про те, що Висока державна рада наділяється правом розпуску Вседержавногопарламенту.
Судовувладу на загальнодержавному рівні здійснював Федеральний суд, у функції якоговходило вирішення проблем, що могли б виникнути між штатами або особами, якіналежали до різних штатів, а також справ, що стосувалися загальнодержавноїконституції та загальних прав усіх громадян держави. Усі суперечки міжзагальнодержавними органами автономій розв'язувалися в комісії, до якої по тричлени обирали Федеральний суд і вища судова інстанція автономії. Цим булозроблено спробу розділити функції загальнодержавних органів, урівноважити їх івстановити контроль за діяльністю.
Такуж спробу зроблено і на рівні відносин федерації та її членів — штатів. Україна,як згадувалося вище, мала увійти до федерації на правах автономного штату і вмісцевих справах керуватися своїми законами.
Законодавчавлада в Україні повинна була належати сейму, до якого мали обиратися громадяни,не молодші 20 років, на основі загального, рівного та безпосереднього виборчогоправа і таємного голосування.
Усправах, дотичних до всіх громадян автономії, передбачалося проведенняреферендуму.
Сейм(Українська народна рада), окрім ухвалення законів, повинен був відатипитаннями мита і оподаткування, бюджету, контролю за законністю в роботіадміністрації України.
Виконавчугілку влади в Україні, за програмою соціалістів-федералістів, очолювала Радаміністрів, яка складалася за дорученням голови сейму представникомпарламентської більшості. Затверджувалися сім членів Ради міністрів із питань:державного скарбу, шляхів, торгівлі й промисловості, сільського господарства іхліборобства, справедливості, культурних справ, праці, охорони і порядку.
Усемайно на території України разом із транспортними комунікаціями мало становитиїї власність. Усі податки мали надходити до скарбниці України.
Пропорційнодо кількості населення Україна мала передавати кошти для утримання органівзагальнодержавної влади, на виплату державних боргів і процентів на них.
Концепцієюсоціалістів-федералістів передбачалося побудувати судову систему в Українівідповідно до принципу рівного, відкритого, виборного суду з широкоюкомпетенцією суду присяжних.
Уседіловодство та освіта в Україні повинні були вестися українською мовою, азносини з загальнодержавними установами — українською та російською мовами.
Національнимменшинам гарантувалося пропорційне представництво у сеймі, право користуваннясвоєю мовою аж до заснування національних шкіл, можливість утворюватинаціонально-культурні спілки й товариства.
Православнацерква проголошувалась у межах України автокефальною.
Окрімзазначеного, програмою соціалістів-федералістів передбачалися законодавчезакріплення особистих і політичних прав громадян, промислова та аграрнареформи. Визначалося, що гуртове хазяйнування повинно бути ідеалом земельноїреформи. Приватне право на землю планувалося скасувати. Заводи та іншіпромислові об'єкти передбачалося залишити у приватній власності, але програмапередбачала широкі заходи законодавчої охорони праці робітників, їх пенсійногозабезпечення, охорони здоров'я та освіти.[25]
Урозглянутій державній концепції майже детально розроблялися функції верхніхланцюгів влади, але залишилася нерозв'язаною проблема організації управління нарегіональному рівні (область, район, місто, село). До того ж програма непередбачала функцій загальнодержавного Кабінету міністрів, порядку його зносинз органами виконавчої влади у штатах; недосконалою виглядала і реформа судовоїсистеми.
Заобставин, що склалися на той час у країні, державно-правові погляди цієї партіїзаслуговували на увагу, відповідали інтересам багатьох громадян і збігалися зідеями побудови держави офіційної влади України. Тому й не дивно, що лідери соціалістів-федералістіввходили до центральних органів влади Української Народної Республіки і ще довгодотримувалися своїх політико-правових поглядів. Вже після еміграції, 1923 р.партія повернулася до старої назви — Українська демократично-радикальна партія,відмовилася від соціалістичних ідей та ухвалила нову програму.
Набазі частини Української революційної партії на чолі з М. Міхновським булостворено Українську народну партію. На відміну від концепцій федеративногодержавного устрою, закладених у програмах соціал-демократичної робітничоїпартії, партії соціалістів-революціонерів і партії соціалістів-федералістів,Українська народна партія пропагувала ідею незалежної держави.
Упрограмі Української народної партії зазначалося, що український народ, який складаєтьсяпереважно з селянства, може тільки тоді використовувати природні багатствасвоїх земель, стати багатим і сильним та зрівнятися з іншими культурниминародами світу, коли забезпечить собі незалежне державно-національне життя.Концепцією, викладеною у програмі, передбачалася побудова самостійної тасуверенної України з вільним політичним та економічним розвитком. Вважалося задоцільне забезпечити автономію (самоврядування) Галичині й Кубан-щині, якізнаходились в інших історичних та економічних умовах.
Державнийустрій, порядок і законність мали визначатися Установчими зборами, що обиралисяна основі загального, рівного, прямого й таємного голосування. Автори концепціїдотримувалися принципу поділу влади. Вирізняли законодавчу — парламент,виконавчу — Раду міністрів і судову владу — Генеральний суд.
Гарантієюзаконності й правового порядку в державі вважалася незмінність суддів. Упрограмі декларувалися зверхність законів, рівність перед ними всіх громадянУкраїни незалежно від національності, віри, статі й достатків. Планувалосязаконодавче охороняти права національних меншин, забезпечити викладання ушколах їхніми мовами. Державною мовою проголошувалась українська. Для охоронидержавного суверенітету України програма передбачала створення самостійноїармії та флоту, а економічного — національної валюти.
Одниміз важливих аспектів побудови незалежної держави вважалося вдосконаленняосвіти, підвищення свідомості громадян. Для цього передбачалося заснуватизагальноосвітні технічні та ремісничі школи, організувати дошкільні заклади іпозашкільну освіту.
Основоюдобробуту держави вважалося середнє і дрібне хліборобське господарство,розвиткові якого потрібно сприяти, домагаючись одночасно скасування великоїземельної власності.
Передбачалосярозробити таку торгово-промислову політику, що сприяла б розвиткові всіхгалузей національної промисловості. Для їх стимулювання вважалося за необхіднеорганізувати державне кооперативне кредитування.
Зустановленням обраного суспільного ладу партія домагалася б широких соціальнихгарантій для трудящих, які за змістом були такими, як і в програмах розглянутихвище партій. Але, на відміну від них, ця програма не вирішувала порядкуреалізації політичних прав громадян.
Угрудні 1917 р. Українська народна партія ухвалила рішення про об'єднання зіщойно утвореною Українською партією самостійників-соціалістів.[26]
Упрограмі останньої проголошувалося, що вона є партією працюючої масиукраїнського народу, а своїм суспільним ідеалом визнає соціалізм, який здатнийзнищити безправ'я, капіталістичний устрій, побудований на насильстві, ізадовольнити український та інші народи.
Однуз умов побудови такого суспільства самостій-ники-соціалісти вбачали в тому, щобизасоби виробництва (фабрики і заводи) належали українським робітникам, а земля(рілля) — українським хліборобам.
Неменш важливим етапом у досягненні свого суспільного ідеалу вони вважалипідвищення освіченості населення, збільшення кількості національноїінтелігенції, утворення безплатних національних шкіл, вищих навчальнихзакладів, Академії наук з українською мовою викладання. Цікаво, що за їхньоюпрограмою вся система освіти в Україні повинна бути відокремлена від держави,як це є в Англії, Німеччині та інших країнах. З цього приводу зауважувалося, щовищі школи, а тим паче Академія наук, мають бути автономними, незалежними відуряду щодо свого внутрішнього устрою і життя.
Самостійники-соціалістикритикували прибічників ідеї федеративної держави на базі Росії, вважалипомилковими ідеї партій, які до цього прагнули. Для багатонаціональних державвони пропонували розпад на декілька незалежних національних держав ізможливістю співпрацювати, об'єднуватись у спілки й федерації. За концепцієюпартії самостійників-соціалістів Українська народна республіка повинна статинезалежною демократичною державою. У перспективі Україна могла співпрацюватиабо вступати в міжнародні спілки з Румунією, Кавказом, Туреччиною таБалканськими державами: Болгарією, Грецією, Сербією, Чорногорією.
Законодавчиморганом у незалежній Україні мав бути парламент (Центральна українська рада),обираний внаслідок загальних, рівних виборів із таємним голосуванням. Виборчіокруги формувалися в межах національних. Представництво в парламенті пропорційнедо кількості населення міст і сіл, національних меншин. Виконавчу владуочолювали президент республіки і підпорядкована йому Рада міністрів. Останняформувалася представником парламентської більшості за дорученням президента,недовіра їй з боку парламенту вела до зміни складу.
Відносносилових структур держави самостійники-соціалісти передбачали постійну їхеволюцію від захисту інтересів окремих класів до забезпечення демократії вкраїні. Спочатку необхідна сильна армія, яка змогла б охороняти зовнішнійсуверенітет держави. Вона повинна була зберігатися до роззброєння країн, щооточують Україну. Після цього необхідність в армії відпаде, і її заступитьнародна міліція.
Судовавлада в Україні повинна бути незалежною, а головна її мета — охорона прав таінтересів народу.
Умісцевостях із багатонаціональним населенням мав запроваджуватися «Судтретього» для розгляду справ, однією зі сторін яких були представникинаціональної меншості.
Удержавотворчій концепції партії самостійників-соціалістів було зроблено спробупередбачити структуру органів влади та управління на регіональному рівні.Передбачалося, що областям і краям в Україні може бути надана автономія. Середтаких областей називалися Слобожанщина, Чорномор'я, Полісся, Холмщина,Запоріжжя, Правобережна Україна.[27]
Державноюмовою проголошувалася українська, нею мало вестися все діловодство в державнихустановах, навчання в школах, навчальних закладах, а також відправлятися службав церквах (які, до речі, повинні бути відокремлені від держави).
Упоглядах на державу самостійників-соціалістів були й відверто слабкі ідеї,серед яких і вирішення національного питання. З одного боку, проголошуваласярівність усіх націй, які живуть в Україні, можливість їхнього культурногорозвитку, а з іншого — українці піднімалися до ролі «старшого брата».Зокрема, в самому статуті партії зазначалося, що її членами можуть бути тількиукраїнці. Адміністративні посади також могли обіймати лише вони. Не до кінцявиваженими були й ідеї стосовно системи органів управління виконавчої влади,взаємовідносини президента, Ради міністрів, структур влади автономій чиобластей.
Але,незважаючи на це, партія мала багато прихильників, які поділяли її погляди. Представникипартії самостійників-соціалістів входили до уряду в період Директорії, а післяпадіння УНР вона розпалася.
Верховенствозагальнолюдських цінностей над національними, прав особистості над праваминації в своїй концепції проголошувала Українська федеративно-демократичнапартія, що з'явилася 1918 p., але проіснувала всього декілька місяців. В.Наумен-ка, який її очолював (міністр освіти в Гетьманаті Скоропадського), 1919р. було страчено більшовиками. У програмі партії зазначалося, що вона наслідуєідеї Кирило-Мефодіївського товариства і поділяє, зокрема, політичні та правовіпогляди М. Драгома-нова. Основна ідея державотворчої концепції Українськоїфедеративно-демократичної партії полягала у скасуванні унітарної формидержавного устрою Росії та побудові в її межах федерації автономних областей,до складу якої увійде і Україна. Навіть більше, у програмі стверджувалося, щополітичне існування України не може мислитися без Росії.
Суверенітет,за таким проектом, повинен належати федеративному цілому (Росії), а неавтономним його частинам. За багатьма своїми положеннями ця державотворчаконцепція була подібна до проекту, запропонованого раніше М. Драгомановим.
Головнимпринципом внутрішньої політики федерації визнавалися загальнолюдські вимогисвободи і рівності всіх громадян у всіх сферах соціального життя, в тому числій можливість національного самовизначення. Цей принцип повинен був лягти воснову конституції, адміністративного й цивільного законодавства, якігарантували б свободу особистості, культурно-політичні права всіхнаціональностей як на рівні федерації, так і на рівні автономії, виключали бзверхність великоросійської нації та не допускали б насильницької українізаціїв автономії.
Важливиммоментом побудови такої федеративної держави вважалося скасування державного таадміністративного централізму, передача законодавчих повноважень обласнимпредставницьким органам.
Державнийустрій в Україні мав виключати можливість відновлення централізму, їїнаціонально-територіальна автономія повинна була опиратися на автономію земель.Передбачалося, що Україна може бути поділена на п'ять самоврядних земель:Правобережна, Лівобережна, Степова, Слобідська і Кубанська (до останньої малиувійти Чорноморська губернія та інші території, які до неї прилягають і заселеніукраїнцями)..
Умежах федерації російська мова вважалася засобом спілкування між окремиминаціями, мовою діловодства в центральних державних установах. В установахмісцевого управління разом із російською діловодство могло вестися українськоюмовою. Російська мова мала викладатися на території федерації як обов'язковийпредмет.
Програмоюпередбачалося сконцентрувати законодавчу владу на федеральному рівні упредставницькому органі, який складався з двох палат: нижньої, до якоїобираються представники з усієї федерації від рівної кількості жителів повиборчих дільницях, і верхньої, котра формувалася з представників, делегованихсеймами автономій. Автори концепції зробили спробу врівноважити кількістьпредставників від національностей у верхній палаті. У ній кількістьпредставників від Росії не повинна перевищувати однієї третини від загальноїкількості.[28]
Усіпитання в обох палатах мали вирішуватися простою більшістю, за виняткомухвалення або зміни конституційних законів.
Участинах федерації — автономіях передбачався законодавчий представницький орган— сейм, який повинен був обиратися загальними прямими виборами і таємнимголосуванням. Сейм мав ухвалювати закони, які регулювали б питання, віднесені докомпетенції автономії, затвердження бюджету, а також здійснювати контроль задодержанням законів. Гілку законодавчої влади продовжував представницький органавтономних земель — земські збори, які повинні були обиратися на три роки іухвалювати місцеві закони.
Виконавчавлада мала бути покладена на міністра у двох рівнях: федеральному таавтономному. Окрім цього, на місцевому рівні виконавчу владу повинні булирепрезентувати земські управи, що мали обиратися земельними зборами. Таку схемууправління мали і менші адміністративні одиниці: волості й повіти.
Програмоюпередбачалась і судова гілка влади, але її систему не було детально розроблено.Заслуговує на увагу, що ця концепція передбачала наслідування принципуверховенства закону в суспільстві.
Уфедерації та автономіях передбачалось ухвалення Основного Закону (Конституції),а всі інші акти державної влади мали видаватися відповідно до неї, тобто бутипідзаконними. Крім того, у програмі зазначалося, що всі громадяни незалежно відстаті, віри й національності рівні перед законом. За порушення закону громадянивідповідатимуть тільки перед судом. Особистість і житло громадян недоторканніта повинні охоронятися законом. Ніхто в державі не міг переслідуватись та бутипокараним інакше як за вироком суду. Всі особисті й політичні права громадянналежало занести в Конституцію та охороняти державою. Проголошувалася свободасовісті, друку, слова, зборів. Передбачалася можливість утворювати і громадськіорганізації без попереднього дозволу. Вважалося за необхідне дозволити вільнепереміщення громадян як у межах автономій і федерації, так і за кордон.Паспортна система з огляду на це мала бути скасована.
Планувалосяреалізувати організаційні та практичні заходи для досягнення високоїосвіченості населенням України. Необхідною умовою для цього було встановленнязагальності та обов'язковості навчання, яке повинне бути безплатним.
3.2 ВпливКонституції 1919 року на розвиток конституціоналізму в Україні в 20-ті – 30-тіроки ХХ століття
Після встановлення на українських землях радянської влади, уХаркові в 1919 році було прийнято Конституцію УСРР на взірець тогочасноїКонституції РРФСР 1918 р.
Головноюособливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вонаскладалася, як однорідна системі права в більшовицькій Росії. Це була рецепціяв її найбільш простій формі — пристосування права однієї держави до умов іншої.При відсутності тієї чи іншої правової норми як головне джерело прававикористовували революційну правосвідомість.
Пріоритетреволюційної правосвідомості над іншими джерелами права базувався на пануваннів ті роки психологічної теорії права, яка вважала найважливішим аспектомправової дійсності не норму права і правовідносини, а правосвідомість.
Основидержавного будівництва були визначені першими російськими декретами радянськоївлади, дію яких було поширено і на Україну. Як вищі, так і місцеві органи владиі управління будувалися за зразком більшовицької Росії. Головною ланкоюдержавного механізму були Ради, які більшовики розглядали як найбільш прийнятнудля них форму диктатури пролетаріату. 8 лютого 1919 року РН К України прийнялапостанову “Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядокуправління”, де поставила питання про передачу влади Радам. Юридичне системаРад у масштабах всієї України була затверджена першою радянською КонституцієюУкраїни.[29]
Конституцію.РНК мала право розглядати всі питання і справи, що відносились до сферизаконодавства і управління країною. Найважливішим завданням місцевих Рад булопроведення в життя рішень центральних органів влади і управління.
Комплексконституційних прав громадян ставився в прямий зв’язок з їх обов’язками.
Історичнезначення першої радянської Конституції УСРР 1919 року заклечалося в створенніюридичної бази для наступного законотворення. Проте більш суттєвим був її впливна всю сферу соціальних і політичних перетворень в країні: була переглянута всясистема суспільних відносин, були декларовані нові принципи і соціальніцінності. Разом з тим Конституція закріпила реальні важелі влади і порядокформування її структур, поклавши в його основу нову ідеологію «українізацією».
Змінив державному ладі УСРР були пов’язані, перш за все, з тенденцією до об’єднанняекономічних, політичних, воєнних зусиль радянських республік. Слід підкреслити,що ініціатива такого об’єднання виходила з центру від апарату більшовицькоїпартії в Москві.
УтворенняСоюзу РСР. Ще в середині 1919 року партія провела під вивіскою братнього союзуоб’єднання життєво важливих сфер діяльності республік — оборони, економіки,праці, фінансів, транспорту, пошти і телеграфу, управління якими здійснювалосяз Москви. 28 грудня 1920 року було підписано договір між РСФРР і УСРР провоєнний і господарський союз. У преамбулі договору підкреслювалася незалежністьІ суверенність ооох держав Але за допомогою об’єднаних наркоматів партійнавлада активно втручалася у внутрішні і зовнішні справи України.[30]
Фактично,на початок 1921 року оформилася унітарна держава — Росія, під владним впливомякої знаходилися Україна, Білорусія і Закавказька Федерація. Більшовицькапартія брала на себе основну частку державних повноважень. Отже, існуваладержава з досить централізованим управлінням, яка не мала тільки одного — загальної назви. Московські партійні лідери вважали за необхідне“автономізувати” радянські республіки, тобто зрівняти їх за правовим статусом завтономними одиницями, що входили до складу Російської Федерації. Навпаки,лідери радянських республік (перш за все України і Грузії) прагнули до більшоїсамостійності.
Процес“автономізації” очолив нарком у справах національностей РСФРР Й. Сталін.Призначений у квітні 1922 року на нову в партії посаду генерального секретарявін мав можливість тиснути у цьому напрямі одночасно по партійній і державнійлініях. У серпні 1922 року було створено комісію політбюро ЦК РКП(б) для підготовкирішення про вдосконалення відносин між республіками. Сталін усунув від роботи вкомісії представників республік і фактично сам підготував проект рішення підназвою “Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками”.
Нимпередбачалося входження національних республік у Російську Федерацію на правахавтономії. Знову ж таки, слід підкреслити, що Сталін своїм планом не вигадавчогось нового, він організаційно оформив взаємини між радянськими республіками,що склалися на той час, адже партія все зробила для того, щоб ці взаємини неперевищували рівень автономних. “Автономізація” визвала протидію в партійнихорганізаціях радянських республік перш за все в Україні.
Негативновідреагував на неї і Ленін, який в листі до політбюро обґрунтовував нову формуоб’єднання. Пропонувалося, щоб Російська і Закавказька федерації разом зУкраїною і Білорусією утворили рівноправний союз.
Жовтневийпленум ЦК РКП(б) прийняв ленінський план об’єднання і утворив конституційнукомісію, яка висловилася за трьохступеневу систему центрального управління:єдині, об’єднані і автономні наркомати Єдині наркомати мали безроздільну владуна території всієї федерації, об’єднані — здійснювали зв’язок по лінії центр — республіка. [31]
Статусавтономних у республіках зберігали наркомати юстиції, внутрішніх справ, освіти,охорони здоров’я, землеробства і соціального забезпечення.
10грудня 1922 року в Харкові відкрився VII Всеукраїнський з’їзд рад, який схваливДекларацію про утворення Союзу РСР і проект основ
КонституціїСРСР. Делегати з’їзду звернулися до всіх республік із закликом негайнорозпочати законодавче оформлення єдиної держави і запропонували скликатизагальносоюзний з’їзд.
ЗОгрудняІ 922 року в Москві у приміщенні Большого театру відкрився І Всесоюзнийз’їзд Рад. Він ухвалив рішення про утворення Союзу РСР, затвердив Деклараціюпро утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами чотирирадянські республіки — РСФРР, УСРР, ЗСФРР і БСРР — утворили єдину союзнудержаву. Договір визначав структуру загальносоюзних органів влади та їхкомпетенцію. До системи центрального союзно-республіканські та республіканськінаркомати. Було обрано Центральний Виконавчий
КомітетСоюзу РСР у складі 371 члена, 88 з яких представляли Україну. Також було обраночотирьох голів ЦВК, від України — Г. Петровського.
Цікаво,що безпосередньо в день роботи І з’їзду СРСР В. Ленін, виведений тяжкоюхворобою з політичного життя, змінив свою точку зору відносно нового об’єднання.В листі “До питання про національності, або про “автономізацію” він негативновідізвався про утворення СРСР і висловив жаль, “що не втрутився доситьенергійно і досить різко в горезвісне питання про автономізацію, яке офіційноназивають, здається, питанням про Союз Радянських Соціалістичних Республік”. Улисті він запропонував знову повернутися до проблеми утворення СРСР, з тим, щобзалишити союз тільки двох відомств — військового і дипломатичного, а в усіхінших сферах державної діяльності відновити самостійність республік. Важкозрозуміти, чому Ленін так кардинально змінив свою позицію відносно новогосоюзу.
ДоопрацюванняДоговору і Декларації продовжувалося в 1923 році, коли було створено спеціальнукомісію для розробки Конституції СРСР.
ЗаКонституцією УСРР 1919року Україна була унітарною державою. В 1924 році волеюбільшовицької партії в її складі з’явилося автономне вкраплення.
Переслідуючистратегічні політичні цілі, більшовицьке керівництво СРСР приймає рішення простворення молдавської державності. Але оскільки більша частина молдавськоїтериторії знаходилася під владою Румунії, було вирішено розмістити цюдержавність на українській території.
Вищіоргани влади і управління. Структуру органів влади на початку 20-х роківвизначала Конституція УСРР 1919 року. До вищих органів влади і управлінняналежали Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і РНК.
Всеукраїнськийз’їзд Рад розглядав найважливіші питання розвитку промисловості, сільськогогосподарства, транспорту, торгівлі, фінансів, культурного будівництва тощо.Його рішення мали вищу юридичну силу. З 1926 року змінилася періодичністьскликання Всеукраїнських з’їздів Рад.
Відтепервони збиралися не щорічно, а один раз на два роки.
ВсеукраїнськийЦентральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) був вищим органом влади в період міжВсеукраїнськими з’їздами Рад. Після прийняття Конституції СРСР 1924 рокуповноваження ВУЦВК регулювалися Положенням про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 року.Воно визначало порядок обрання ВУЦВК, термін повноважень, періодичністьскликання сесій (тричі на рік).[32]
Вперіод між сесіями вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом владиУСРР була Президія ВУЦВК. її діяльність, склад регулювалися Наказом про порядокроботи Президії ВУЦВК від 1 липня 1926 року. Наказ передбачав створення МалоїПрезидії ВУЦВК, що відігравала роль внутрішнього допоміжного органу. Вонаготувала питання до засідань Президії, організовувала їх проведення.
НаУкраїні за Конституцією 1919 року функціонувало 16 народних комісаріатів. Післяприйняття
Місцевіоргани влади {управління. Процес зміцнення Рад йшов зверху донизу. Партійнекерівництво прийшло до висновку, що кращої системи, через яку можна ефективноздійснювати управління суспільством, існувати не може. Місцеві Ради і виконкомивизнавалися єдиними повноважними органами державної влади на місцях.
У1922 році в Україні розпочалася адміністративно-територіальна реформа, їїправові основи були закладені постановою ВУЦВК “Про упорядкування і прискоренняробіт по адміністративно-територіальному поділу УСРР” від І лютого 1922 року.Одеська і Миколаївська губернії були об’єднанні в одну — Одеську, Запорозькагубернія була приєднана до
Катеринославської,Кременчуцька губернія була розформована. В результаті реформи кількістьгуберній в Україні скоротилась з 12 до 9. 12 квітня 1923 року ВУЦВКухваливпостанову “Про новий адміністративно-територіальний поділ України”, якоюзатвердив новий поділ республіки на округи і райони. Реформа призвела дозначного зменшення кількості адміністративно-територіальних одиниць: замість102 повітів стало 53 округи і замість 1989 волостей — 706 районів. Кількістьсільських Рад скоротилась з 15696 до 9307. Це був важливий крок на шляхуцентралізації управління.[33]
Алевід старого адміністративно-територіального поділу в Україні залишались щегубернії. Президія ВУЦВК постановою від 3 червня 1925 року “Про ліквідаціюгуберній і перехід на триступеневу систему управління” ліквідувала з 1 серпня1925 року поділ республіки на губернії. Віднині територія УСРР поділялася на 41округ, 680 районів, 10314 сільрад. Також було створено 12 національних районіві 549 національних сільрад, що говорило про толерантність українців повідношенню до інших національностей. Остаточний перехід на триступеневу системууправління завершився в 1929 році.
Великезначення в місцевому управлінні відігравали комітети незаможних селян(комнезами).
Частона селі вони були єдиними органами радянської влади і підміняли своєюдіяльністю сільради. 27 травня 1922 року ВУЦВК прийняв Закон про комнезами,який встановлював їх права і обов’язки в умовах нової економічної політики.Законом були розширені адміністративні повноваження комнезамів. Обов’язкикомнезамів зводились до: активної участі у боротьбі з контрреволюцією; охоронипорядку (боротьба з бандитизмом, контрреволюцією, п’янством і кулаками);допомоги уряду в проведенні соціалістичного землеустрою; сприянні органамрадянської влади в проведенні різних державних повинностей, збору сировини,активної участі у всіх видах кооперації і прагнення оволодіти нею в інтересахнезаможного селянства; сприяння господарському будівництву з проявом власноїініціативи в електрифікації села; участі в роботі робітничо-селянськоїінспекції і в установах Червоного Суду; участі в справі народної освіти тощо. [34]
Отже,об’єднання незаможників мали перед собою два завдання: захист політичних іекономічних інтересів незаможного селянства і сприяння органам радянської владив справі державного і господарського будівництва на селі. Ці завданняздійснювалися як шляхом надання допомоги державним органам, так ібезпосередньою участю незаможників в роботі державного апарату. Але з часомкомнезами, які було створено як допоміжний орган по встановленню радянськоївлади на селі, виконали свої завдання і їх діяльність вступала в протиріччя здіяльністю сільських Рад.
Формальноправову основу організації та діяльності державного механізму республіки напочатку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919р.
Відповіднодо неї найвищими органами державної влади були Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВКі Рада Народних Комісарів. У 1921—1922 рр. в їхній роботі відбулися певнізміни. Так, Всеукраїнський з'їзд Рад, який за Конституцією мав скликатися ВУЦВКне рідше як двічі на рік, став збиратися лише один раз. За постановою VВсеукраїнського з'їзду Рад «Про радянське будівництво» ВУЦВК повиненбув розглядати всі декрети, які встановлювали загальні норми політичного таекономічного життя. Президія ВУЦВК зобов'язувалася публікувати проекти декретівне пізніш ніж за два тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликатичергові сесії ВУЦВК не рідше ніж один раз на два місяці. Проте періодичністьсесій невдовзі була змінена. [35]
ПостановоюПрезидії ВУЦВК від 8 бе­резня 1922 р. вони мали скликатися не менше трьох разівна рік і на більш тривалі строки. Подальшого розвитку набули і конститу­ційніположення про Раду Народних Комісарів щодо посилення її ролі в усіх сферахжиття країни та уточнення правового становища уряду республіки. Раднарком якнайвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади здобував праворозглядати і розв'язувати всі невідкладні загальнодержавні питання, в томучислі заходи законодавчого характеру. Все це свідчило про те, що поглибивсяпроцес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої.
Узв'язку з переходом до мирної господарської діяльності Українську Раду трудовоїармії було реорганізовано в Укрекономраду, яка одержала статус економічноїкомісії при Раднаркомі УСРР і була виключена з числа законодавчих органів. Всеце знайшло своє закріплення в Положенні про Українську Економічну Раду від 28вересня 1921 р.
Безпосереднєуправління більшістю промислових підприємств перейшло до губраднаргоспів, діяльністюяких керував Укрраднаргосп згідно з єдиним державним господарським планом.
Відбулисятакож зміни організаційної структури наркоматів, уточнювалися їхні завдання,компетенція.
Новіумови потребували перебудови роботи й місцевих органів влади. Законодавчимактом, спрямованим на дальше зміцнення Рад як місцевих органів державної влади,уточнення їхніх взаємин із вищими органами та посилення їхньої ролі в умовахмирної господарської діяльності, стала постанова V Всеукраїнського з'їзду Радпро радянське будівництво. Встановлювалося, що рішення місцевих з'їздів Радможуть скасовуватися в разі необхідності лише вищими з'їздами Рад, їхнімивиконкомами та ВУЦВК і його Пре­зидією. Ніякі інші органи влади та управліннятакого права не мали. Обмежувалося право губвиконкомів припиняти проведення вжиття розпоряджень окремих наркоматів. Важливе значення мало поло­ження про те,що центральні відомства повинні були провадити всі справи через місцеві Ради таїхні відділи. Тим самим місцеві Ради й виконкоми визнавалися єдинимиповноважними і повноправними органами державної влади на місцях.[36]
Зберезня 1921 р. Президія ВУЦВК видала постанову «Про регулярні перевибориРад і про скликання в установлені строки з'їздів Рад». Згідно з неюперевибори місцевих Рад — міських, сільських і селищних, волвиконкомів, а такожсільських і волостних КНС — проводяться через кожні шість місяців, а з'їзди Радгуберній і повітів скликаються не менше двох разів на рік. У березні 1922 р.ВУЦВК знову розглянув питання, пов'язані з виборами та діяльні­стю Рад. Своєюпостановою він встановив, що перевибори місцевих Рад і скликання місцевихз'їздів Рад провадяться один раз на рік.
Усічні 1922 р. розпочалася робота з підготовки реформи адміністративно-територіальногоустрою УСРР, де все ще зберігалися волості, повіти і губернії. Постановою ВУЦВК«Про адміністративно-територіальний поділ України» від 1 лютого 1922р. закладали­ся правові основи адміністративно-територіальної реформи УСРР.ВУЦВК поставив завдання підготувати зміну адміністративно-територіальногоподілу республіки за єдиним планом на основі науко­вих даних ігосподарсько-економічних вимог.
Дійснийперехід до нової економічної політики змушував від­мовитись від методіввоєнного комунізму, беззаконня, позасудової репресії тощо. Важливе значення уцьому відводилося перебудові судової системи і створенню державної прокуратури— органу з нагляду за дотриманням законності на території всієї республіки.
28червня 1922 р. ВУЦВК затвердив Положення про прокуро­рський нагляд. ПрокуратуруУСРР очолював як прокурор республі­ки народний комісар юстиції УСРРМ.О.Скрипник. Місцевими органами прокуратури були призначувані прокурором УСРРпрокурори губерній, які мали помічників, у тому числі в повітах, що такожпризначалися і звільнялися прокурором УСРР. 2 жовтня 1922 р. було прийнятоПоложення про адвокатуру.
Основоюсудової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р., якоюзатверджувалося Положення про судоустрій УСРР. Існуючі до цього судові органи(революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах, Вищий судовийконтроль наркомюсту УСРР) скасовувались, утворювалася єдина система судовихустанов, яка складалась з трьох ланок: народний суд (у складі або постійногонарсудді, або постійного нарсудді і двох нарзасідателів), губернський суд іВерховний суд УСРР.
ПостановоюВУЦВК від 22 березня 1922 р. була скасована Українська надзвичайна комісія дляборотьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою.Ліквідовувалися і місцеві органи цієї комісії. При наркоматі внутрішніх справУСРР утвори­лося Державне політичне управління для боротьби зконтрреволюцінними виступами, шпигунством, контрабандою тощо.
Справипро злочини проти радянського ладу підлягали згідно із законом розгляду всудовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цього відмовилися.Поновилися свавілля, позасудові репресії («трійки», особливі нарадитощо). Поступово знову одержали по­ширення методи «червоного терору».[37]
Новаекономічна політика потребувала нормативного наповнення.
Щев 1919 році П. Стучка запропонував розпочати кодифікацію нового права. Головнемісце в ній повинна була зайняти Конституція, за якою йшло “соціальне право”,яке включало в себе сімейне право і право соціального забезпечення. Далірозташовувались “майнові права”, під якими Стучка розумів норми, що скасовувалиабо обмежували ці права (про націоналізацію). Завершували план кодифікації“правила про працю”, “залишки договірного права” і міжнародне право.
Систематизованітаким чином норми складуть “обов’язкове для всіх право”, а всі інші доповнятьїх як “технічні інструкції”. Такий підхід до питання про систему права бувобумовлений практичною необхідністю, пов’язаною з формуванням системирадянського законодавства.
Кодифікаціярозглядалась як черговий етап в розвитку революційної правосвідомості, як засіб“кращого в даних умовах досягнення мети” (П. Стучка).
Орієнтаціяна “революційну правосвідомість”, як на найважливіше джерело права, містилась вконцепціях прибічників психологічної школи права (М. Рейснер), які ототожнювалиправо з революційною правосвідомістю. На протилежних позиціях стоялипослідовники соціологічної інтерпретації права, які відносились дозаконодавства, як до планової політики (І. Іл’їнський).
У1922—1927 роках у радянській Росії, а згодом і в Україні була проведена повнакодифікація всіх галузей права.
Такоїширокої кодифікації, та ще й проведеної в такі короткі терміни, людство незнало. Були прийняті важливі законодавчі акти, які регулювали майнові,договірні, трудові, земельні відносини тощо.
Кодифікаціяправа в Україні здійснювалась двома шляхами:
а)рецепцією законодавства РСФРР;
б)розробкою власних законодавчих актів.
Першийшлях був переважаючим, законодавство УСРР в більшості випадків було точноюкопією законодавства РСФРР. Радянська історико-пра-вова наука пояснювала цеоднотипністю соціалістичних держав, відсутністю юридичних кадрів в Україні,єдністю загальних цілей двох братніх народів тощо. Але головна причина такої“рецепції” корінилася в прагненні більшовицької партії до уніфікації якдержавної, так і правової системи, що значно полегшувало б зусилля центральноївлади по впровадженню в життя ідей соціалістичного будівництва.
Наступниметапом кодифікаційної роботи в цьому напрямку стало створення основ союзногозаконодавства. В жовтні 1924 року приймаються Основи судоустрою і судочинстваСоюзу РСР і союзних республік, Основні начала кримінального законодавства СоюзуРСР і союзних республік, в грудні 1928 року — Загальні начала землекористуванняі землеустрою СРСР.
Загальносоюзнікодифікаційні акти відбили ще в більшій степені процеси централізації влади,управління і правового регулювання, які відбувалися в країні. Закінчувався неп.Розпочинався новий період державно-правової історії, в якому на змінуекономічному лібералізму йшло жорстке планування. В правовій сфері створюваласязакрита система права.
Відходитьв минуле такий критерій революційного романтизму, як “революційнаправосвідомість”. Командно-адміністративна система управління бере на озброєннядоцільність і нормативізм.
У1923 р. згідно з рішеннями І Всесоюзного з'їзду Рад розгортався процесдороблен­ня Договору і Декларації про утворення СРСР, а тим самим розробкисоюзної Конституції.
Ужеперша сесія ЦВК СРСР (ЗО грудня 1922 р.) обрала Пре­зидію ЦВК СРСР і доручилаїй підготувати проекти положень про ЦВК СРСР, про Раду Народних Комісарів іРаду Праці та Оборони СРСР, про наркомати СРСР. 24 лютого 1923 р. було створеноспеціальну комісію ЦК РКП(б) для розробки проекту Конституції Союзу РСР. Участьу цій роботі брали і керівні партійні та радянські працівники УСРР, якінамагалися захистити державний суверенітет республіки. З цією метою при ВУЦВК іРаднаркомі УСРР створи­лася конституційна комісія для участі в розробціосновних питань будівництва Союзу РСР, для вироблення проектів прозагальносо­юзні органи, про Верховний Суд СРСР та ін. М.Фрунзе було дорученовключитися в роботу над проектом про взаємини об'єд­наних наркоматів СРСР іУСРР.[38]
Впроцесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гостра політична боротьба.Сталін та його оточення намагалися максима­льно обмежити суверенітет республік.Спроби окремих діячів республік протистояти цим акціям рішуче придушувалися,все чіткіше проявлялися риси сталінської «автономізації».
Позиціяукраїнського керівництва була викладена М.Фрунзе на лютневому (1923 р.) ПленуміЦК РКП(б). Він вимагав відділення органів управління Союзу від існуючих органівРСФРР, розширення бюджетних прав республік та ін. Захистити суверенні праваУкраїни намагався також В.Затонський, який наполягав на тому, щоб республікибули самостійними в галузі фінансів.
Якнайширшуадміністративну і господарську автономію окремих республік відстоювавХ.Раковський.
Основнаборотьба відбулася на XII з'їзді РКП(б) 17—25 квітня 1923 р. З доповіддю«Національні моменти в партійному й держав­ному будівництві» виступивСталін. Представники української делегації висловили ряд критичних зауважень.Особливе значення мав виступ Х.Раковського, який вніс від української парторганізаціїпоправку до запропонованої Сталіним резолюції стосовно норм представництва йскладу другої палати ЦВК СРСР. Згідно зі сталінською резолюцією до РадиНаціональностей передбачалось обирати по чотири представника від союзних іавтономних республік, а також по одному — від національних областей. За такимрозкладом виходило, що РСФРР матиме в цій палаті 64—72 голоси, Закавка­зькафедерація — 12, а УСРР та БСРР — по чотири голоси. Х.Раковський наполягав натому, щоб до другої палати входили тільки представники союзних республік. Протейого поправку з'їзд відхилив.
ПісляXII з'їзду РКП(б) в Україні продовжувалась робота по доопрацюванню Союзногодоговору. Комісія при Раднаркомі УСРРна чолі з Х.Раковським підготувала свійпроект Союзного договору, який повинен був захистити суверенні права республік
Остаточнопитання про характер Союзу було вирішено на четвертій нараді ЦК РКП(б) ізвідповідальними працівниками на­ціональних республік і областей в червні 1923р. Надії на серйозні зміни, на захист суверенітету України виявилися марними.Основні положення українського проекту договору зазнали тут нищівної критики збоку Сталіна, який безпідставно звинуватив авторів проекту, і в першу чергуРаковського, в бажанні «домогтися чогось середнього між конфедерацією іфедерацією з перевагою на бік конфедерації».
Деклараціюі Союзний договір 1922 р. не було доопрацьовано. Резолюція четвертої нарадифактично спрямовувалася на утворення централізованої федерації.
Післяцього розширена комісія Президії ЦВК СРСР виробила текст союзної Конституції інадіслала його до союзних республік на розгляд та ратифікацію. ВУЦВК 2 липня1923 р., розглянувши проект Конституції СРСР, постановив: «Зазначенийпроект Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік в цілому зат­вердити».Проект Конституції був також схвалений ЦВК РСФРР, ЗСФРР та БСРР, б липнявідбулася друга сесія ЦВК СРСР, яка прийняла постанову про затвердженняОсновного Закону (Конституції) СРСР і негайне надання йому чинності. Схваленийтекст Консти­туції було вирішено «винести на остаточне затвердження Пз'їздом Рад Союзу РСР».[39]
Затвердженнясоюзної Конституції потребувало розробки ці­лого ряду положень про найвищіоргани влади і управління СРСР та їх взаємини з найвищими органами влади іуправління союзних республік, які забезпечували практичне здійснення основнихпри­нципів Конституції Союзу РСР.
Участьу такій роботі брав уряд України. Так, 10 жовтня 1923 р. ВУЦВК створив своюкомісію, на яку покладалося завдання розглянути основні конституційні питання,пов'язані з утворенням СРСР, і перш за все з'ясувати взаємовідносини як ззаконодавчими органами СРСР, так і з окремими союзними наркоматами.
Конституційнакомісія підготувала проект постанови ВУЦВК «Про центральні органи СоюзуСРСР», яким було схвалено поло­ження про ЦВК та Раднарком СРСР, пронаркомати СРСР та про директивні наркомати. Представникам УСРР доручалосявідстоювати на сесії ЦВК СРСР поправки і пропозиції стосовно прерогатив ЦВКСРСР і ЦВК союзних республік, пропозиції щодо положення про загальносоюзнінаркомати, про взаємини між об'єднаними і необ'єднаними наркоматами тощо.
IIIсесія ЦВК СРСР 6 листопада 1923 р. затвердила положення про центральні органивлади СРСР, про Верховний Суд СРСР і тимчасове положення про місцеві фінанси.Проте в процесі будівництва єдиної союзної держави досить часто виникалинепорозу­міння, наприклад у зв'язку з постановою Президії ВРНГ СРСР провилучення трестів «Південсталь» і «Південмаштрест» звідання українського Раднаргоспу та підпорядкування їх ВРНГ СРСР. Українськаекономічна рада заявляла про свою незгоду з рішенням Президії ВРНГ СРСР.Серйозні зауваження викликав порядок проходження проектів загальносоюзнихдекретів. Показово, що проти українських зауважень першим щоразу виступав ЦККП(б)У, нама­гаючись показати свою відданість союзному партійному центру.
НапередодніII з'їзду Рад відбулися з'їзди Рад союзних респу­блік, які схвалили КонституціюСРСР.
Зокрема,питання про сою­зну Конституцію було розглянуто 19 січня 1924 р. на VIIIВсеукраїнському з'їзді Рад, який прийняв постанову про її ратифікацію. 31 січня1924 р. Основний Закон (Конституцію) СРСР остаточно затвердив II з'їзд РадСоюзу РСР.
УтворенняСоюзу РСР, прийняття союзної Конституції 1924 р. диктували необхідністьперебудови державного апарату УСРР. Про­цес реорганізації охопив усі основніланки державного механізму, знайшовши своє закріплення у новому текстіКонституції УСРР 1925 р. і у подальших змінах Основного Закону.
Найвищіоргани державної влади і управління УСРР. Аналіз діяльності Всеукраїнськихз'їздів Рад за цей період свідчить, що з'їзд був верховним органом влади УСРР.Своїми законодавчими актами Всеукраїнський з'їзд Рад визначав основний напрямдіяльності всіх органів української держави як у центрі, так і на місцях. Йогорішення мали характер директив і найвищу юридичну силу. Але з утворенням СРСРвін мусив керуватися постановами всесоюзних з'їздів Рад, директивами всесоюзнихі республіканських з'їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК.
Невпиннепосилення партійного керівництва усіма державни­ми структурами позначалося і нароботі Всеукраїнських з'їздів Рад. Змінювався партійний склад з'їзду. Якщо на VВсеукраїнському з'їзді Рад (лютий—березень 1921 р.) поряд з більшовикамизасідали 13 представників інших партій (УКП, лівих есерів, бунду та ін.), то наVI з'їзді (грудень 1921 р.) їх уже було тільки двоє, а починаючи з VII з'їздуРад (грудень 1922 р.) представницький орган України стає чисто однопартійним —більшовицьким. Плюралістична по­літична система знищується, утверджуєтьсямонопольне становище РКП(б) і КП(б)У.
Всеукраїнськийз'їзд Рад розглядав і розв'язував найважливіші питання відбудови промисловості,сільського господарства, транс­порту, торгівлі, фінансів, культурногобудівництва тощо. Значне місце в роботі Всеукраїнських з'їздів Рад займалипроблеми перебудови державного апарату УСРР у зв'язку із уведенням непу іутворенням Союзу РСР.[40]
Так,VIII Всеукраїнський з'їзд Рад (січень 1924 р.) накреслив шляхи дальшогорозвитку народного господарства України, ратифі­кував Договір про утворенняСРСР і прийняту другою сесією ЦВК СРСР Конституцію Союзу РСР, доручив ВУЦВКпереглянути Ко­нституцію УСРР відповідно до союзної Конституції. Черговий IXВсеукраїнський з'їзд Рад (травень 1925 р.) розглянув широке коло питань угалузі господарського і державного будівництва, зміни в Конституції УСРР,викликані організацією у складі УСРР Молдавської АСРР. Починаючи з IXВсеукраїнського з'їзду Рад, на з'їздах стали заслуховуватися доповіді продіяльність уряду СРСР та обиратися від УСРР члени Ради Національностей ЦВКСРСР. З 1926 р. змінилася періодичність скликання Всеукраїнських з'їздів Рад.Відтепер вони збиралися не щорічно, а один раз на два роки.
ХВсеукраїнський з'їзд Рад (квітень 1927 р.) приділив увагу розвитку сільськогогосподарства, необхідним змінам у Конституції УСРР, політиці пожвавлення роботиРад та ін. І Всеукраїнська конферен­ція КП(б)У (жовтень 1926 р.), виходячи зрішень XIV з'їзду ВКП(б), накреслила ряд заходів щодо прискорення темпівіндустріалізації і підвищення питомої ваги важкої промисловості в народномугосподарстві республіки. Х Всеукраїнський з'їзд Рад, виконуючи ці пар­тійнідирективи, повинен був конкретизувати їх і надати їм держа­вно-правової форми.
XIз'їзд Рад у травні 1929 р. вже мав змогу підбити підсумки індустріалізації ізатвердити перший п'ятирічний план розвитку народного господарства УСРР. Нацьому ж з'їзді було прийнято нову Конституцію Української СРР.
ВсеукраїнськийЦентральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) як вищий орган державної влади УСРР уперіод між Всеукраїнськими з'їздами Рад у цей час відігравав важливу роль.
Узв'язку з остаточним затвердженням у січні 1924 р. Консти­туції СРСР необхіднобуло внести відповідні зміни в компетенцію найвищих органів державної владисоюзних республік. В Україні для вирішення такого завдання важливе значеннямало Положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. Воно визначало порядок обранняВУЦВК, строк повноважень, періодичність скликання сесій (не менше трьох разівна рік), основні принципи організації і діяльності Президії ВУЦВК. Цейзаконодавчий акт вперше прямо вказував, що Президія ВУЦВК в період між сесіямиВУЦВК є
вищимзаконодавчим, виконавчим та розпорядчим органом влади УСРР.
Важливемісце посідав також затверджений постановою ВУЦВК у липні 1926 р. Наказ пропорядок роботи Президії ВУЦВК, який визначав її склад і регламентував порядокскликання і ведення засідань тощо. Один з розділів Наказу присвячувався МалійПрези­дії ВУЦВК, що відігравала роль внутрішнього допоміжного і підго­товчогооргану.
У1926—1929 рр. ВУЦВК, як і Всеукраїнський з'їзд Рад, чима­ло уваги приділяврозвитку промисловості (курсу на індустріаліза­цію), сільському господарству,культурному будівництву. Так, 23 листопада 1926 р. ВУЦВК своєю постановоюдоручив уряду УСРР вжити необхідних заходів до повного здійснення загальноїосвіти дітей віком 8—11 років. Багато уваги ВУЦВК приділяв питанням державногобудівництва, удосконаленню роботи місцевих органів влади. ВУЦВК заслуховував-на своїх сесіях звітні доповіді окружних виконкомів, райвиконкомів та окремихсільрад.
РадаНародних Комісарів і народні комісаріати УСРР. Утво­рення СРСР і«затвердження його Конституції» призвели до серйозних змін у системіорганів державного управління Української СРР.
12жовтня 1924 р. було затверджено нове Положення про Раднарком УСРР, згідно зяким він визнавався виконавчим і роз­порядчим органом державної влади України.До складу Раднаркому УСРР входили: голова РНК, його заступники, наркоми(землероб­ства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ,юсти­ції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти,охорони здоров'я, соціального забезпечення), голова ВРНГ, уповноваженінаркоматів СРСР при УСРР. Визначалося коло осіб, котрі могли брати участь уроботі Раднаркому УСРР із правом дорадчого голосу. Слід зазначити, що Положення1924 р. уперше так докладно визначило склад Раднаркому УСРР. Чітко булиозна­чені і предмети відання Раднаркому УСРР.
Значнорозширилась нормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926—1929 рр. За цей періодвін видав велику кількість важливих постанов як самостійно, так і спільно зВУЦВК.
УрядУкраїни повинен був звітувати перед союзними органа­ми. Президія ЦВК СРСР малаправо скасовувати рішення україн­ських установ. Траплялися випадки, колиреспубліка опротестовувала перед ЦВК СРСР рішення союзних органів, якіпорушували суверенні права УСРР. Із утворенням СРСР виникла необхідність внестизміни до системи органів галузевого управління всіх союзних республік, у томучислі і УСРР. У цей час наркомати Союзу РСР поділялися на дві групи:загальносоюзні (злиті) — єдині для всього Союзу і об'єднані (директивні),органами яких у союзних республіках були однойменні наркомати. Дозагальносоюзних нале­жали наркомати: закордонних справ, військових і морськихсправ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів.
Другугрупу наркоматів становили: Вища рада народного господарства, наркоматипродовольства, праці, фінансів, робітничо-селянська ін­спекція (РСІ).
Республіканськимизалишались наркомати земельних справ, охорони здоров'я, соціальногозабезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.
Виходячиз такого розподілу наркоматів, ВУЦВК у вересні 1923 р. схвалив постанову«Про перетворення центральних уста­нов». Наркомзаксправ УСРР бувреорганізований в управління уповноваженого Наркомату закордонних справ СРСР вУкраїні. В той же час управління уповноважених наркомату фінансів РСФРР інаркомату праці РСФРР при Раднаркомі УСРР перетворювались відповідно в народнікомісаріати фінансів і праці УСРР. У листопа[41]ді1923 р.
Укрекономрадуреорганізували в Українську економічну нараду при Раднаркомі УСРР. Розвитокторгівлі за умов непу викликав необхідність створення наркомату торгівлі УСРР.У червні 1924 р. був ліквідований наркомпрод УСРР, а його апарат переданийнаркомвнуторгу УСРР. Збирання єдиного сільськогос­подарського податкупокладалося на наркомат фінансів УСРР та його органи.
Усерпні 1923 р. наркомат держконтролю УСРР було реорганізовано в наркоматробітничо-селянської інспекції.
Всіці перетворення вели в кінцевому підсумку до посилення централізації вуправлінні. Особлива роль в цьому належала загальносоюзним наркоматам —наркоматам з «безроздільною владою».
Надійнимипровідниками директив союзного центру були і дирек­тивні наркомати.
Практичнаробота по перебудові держапарату створила умови для вироблення Загальногоположення про народні комісаріати УСРР, яке було затверджено ВУЦВК 12 жовтня1924 р.
Закріпившисистему органів галузевого державного управління, Загальне поло­ження визначало11 народних комісаріатів, розподіляло наркомати на загальносоюзні і директивні,визначало статус уповноважених загальносоюзних наркоматів при уряді УСРР,перелічувало предме­ти відання та межі повноважень наркоматів УСРР.
НадаліРНК УСРР здійснювала великий обсяг роботи в галузі керівництва народнимгосподарством республіки. Так, чимало ува­ги приділялося Вищій Раді НародногоГосподарства УСРР, під керівництвом якої перебувала вся республіканська імісцева промисловість України. З квітня 1929 р. було затверджено Положення проВРНГ, в якому докладно визначалася її структура.
У1927—1929 рр. було прийнято ряд положень про наркомати землеробства, фінансів,торгівлі, соціального забезпечення, юстиції тощо, де чітко визначалися права,обов'язки і структура народних комісаріатів.
13липня 1927 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили поста­нову про розширення правробітничо-селянської інспекції. Рішен­ня наркомату РСІ УСРР ставали теперостаточними і обов'язковими для всіх державних установ і підприємств. 23 січня1929 р. було прийнято Положення про народний комісаріат РСІ УСРР. НовеПоложення розширило значною мірою
компетенціюРСІ, надавало широких повноважень: припиняти незаконні розпорядження та діїпосадових осіб, знайомитись під час ревізії з документами і матеріа­ламидержавних установ і підприємств та ін.
ВУкраїні зростав центральний апарат державного управління. Все більш вагомою вуправлінні ставала роль, комуністів, які зай­мали керівні посади.Запроваджувалась практика беззаперечного підпорядкування директивам вищихорганів, поступово формували­ся елементи адміністративно-командної системи.[42]
Такимчином, основоюконституційних ідей в українській політичній та правовій думці в більшостісвоїй були ідеї, спрямовані на реалізацію українським народом свогоневід'ємного права на самовизначення і побудову суверенної, національної,демократичної української держави.
ВИСНОВКИ
Радянська влада, що установлювалася на українських землях,хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цієюметою почалося обговорення української Конституції. Відповідно до постанов ІІІз'їзду КП(б) У проект першої конституції Української РСР був розробленийЦентральним виконавчим комітетом і Радою Народних Комісарів України тасхвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УРСР булопокладено Конституцію РРФСР.
6 березня 1919 року у Харкові почав роботу ІІІ Всеукраїнськийз'їзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затвердженопроект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли участьпредставники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівихесерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції внапрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатурупролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовуютьнайману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права.Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з'їзді більшовицькоюфракцією.
Викликала дискусію і стаття 4, де йшлося про можливістьоб'єднання в Міжнародну Соціалістичну Радянську республіку. В. Блакитний відімені лівого крила боротьбистів запропонував доповнення, яке, на його думку,повинно було гарантувати захист національної культури за умов політичнихперетворень.
Позиції боротьбистів та лівих есерів щодо державногобудівництва в Україні принципово не відрізнялися. Акцентуючи увагу на захистінаціональної культури, В. Блакитний водночас пропонував доповнити ст. 4прагненням УСРР знищити «всі державні кордони, які ділять пролетаріат різнихкраїн і націй».
Майже всі зауваження та пропозиції були відхиленібільшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції ІІІ Всеукраїнськийз'їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію УкраїнськоїСоціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнятаВсеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року.Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, грунтувався намарксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатурупролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом.Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад,де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих,селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошенакласовою організацією.
Після встановлення на українських земляхрадянської влади, в Харкові в 1919 році була прийнята Конституція УРСР.
Конституція 1919 р. встановлювала,що УРСР є організація диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату танайбіднішого селянства над їх віковим гнобителями і експлуататорами — капіталістами і поміщиками. Завдання диктатури перехід від буржуазії досоціалізму шляхом проведення соціалістичних перетворень та боротьби зконтрреволюціонерами.
Після виконання цих завдань планувалося оформленнякомуністичного суспільства, зникнення держ., вільні форми життя.
За цей період було, ліквідація приватної власності на землю івсі приятельства призводить влада за робочим класом, всі пільги і праваробітникам, захист завоювань соціальної революції.
КонституціяУкраїни 1919 року визначила принципи побудовирадянської влади, її центральних органів – Всеукраїнського З'їзду Рад,Всеукраїнський Центр Виконавчого Комітету, Ради Народних Комісарів, організаціявлади на місцях.
У цій конституції Декларація прав і обов'язків трудящих,експлуатованого народу. Постанова про герб і прапор України.
Але, документ під кутом зорувимог теорії конституціоналізму можна вважати конституцію досить умовно, вонабули скоріше квазі-конституцієй. Така оцінка конституції радянського типупов'язана з тим, що вони:
По-перше,встановлювала неналежним чином організовану (радянську) модель влади, яказаперечувала принцип поділу влади та незалежне правосуддя.
КонституюванняРад як єдиної основи всієї державної влади, які діють за принципом «працюючікорпорації», забезпечуючи поєднання законодавчої та виконавчої державноїроботи, сприяло підміні представницьких органів (які через специфічніорганізаційні форми роботи фактично працювали 2-3 дні на рік)вузькокорпоративними президіальними або виконавчими органами.
Такийконституційний статус Рад свідчив про їх використання як своєрідних лаштунківдля маскування партійної диктатури. Про це свого часу відверто говорив И.Сталін, характеризуючи комуністичну партію як ядро влади, спрямовуючу силу вмеханізмі держави, відводячи при цьому Радам роль приводів і важелів, якіповинні забезпечувати з'єднання трудящих з партією;
По-друге,конституція України радянського періоду мала повністю відтворювати структуру таположення Конституції СРСР, важливе місце серед яких посідали ідеологічнінастанови щодо суспільного ладу, диктатури пролетаріату, завдань комуністичногобудівництва тощо;
По-третє,радянська конституція регулювали відносини людини і держави на засадахколективістської (класової) концепції прав людини без належного врахуванняміжнародних норм у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свободлюдини і громадянина.
СПИСОКВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.    БабійБ.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства(1921-1925 рр.).-К., 1961.
2.    Историягосударства и права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М. Бабий,— К., 1976.
3.    Історіядержави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина.— К., 1996.— 4.2.
4.    ІсторіяУкраїни. Нове бачення: У 2т. — К., 1996.—Т. 2.
5.    ОбразованиеСоюза Советских Социалистических Республик.— М., 1972.
6.    РибалкаІ.К., Довгопол В.М. Історія Української РСР. Епоха соціалізму— К., 1982.
7.    СлюсаренкоА.Г.,ТоменкоМ.В. Історія української конституції. — К., 1993.
8.    УсенкоИ.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР— К., 1989.
9.    Хрестоматіяз історії держави і права України: У 2 т. — К., 1996. — Т. 2.
10.  ВеркН. История советского государства.— М., 1997.
11.  ГурвичГ.С. История Советской Конституции.— М., 1923.
12.  Изистории советского государства й права.— М., 1989.
13.  ИсаевИ.А. История государства й права России.— М., 1996.
14.  Историягосударства й права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М. Бабий.— К„ 1976.
15.  Історіядержави і права України: У 2 ч./За ред. А.Й. Рогожина.—К., 1996. -Ч. 2.
16.  ІсторіяУкраїни. Нове бачення: У 2т. /Зазаг. ред. В.А. Смолія.—К., 1996. — Т.2.
17.  КулъчицъкийB.C. Утворення Української радянської республіки.— Львів, 1957.
18.  МалицкийАІІ.Советская Конституция. —Харьков, 1925.
19.  Чистякова.И.Конституция РСФСР 1918 года.- М., 1984.
20.  ВинниченкоВ. К. Боротьба за незалежність України // Історія філософії України:Хрестоматія. — К.: Либідь, 1993.
21.  ВинниченкоВ. Из дневников // Дружба народов. — 1989. — № 12.
22.  ДрагомановМ. Чудацькі думки про українську національну справу // Історія філософіїУкраїни: Хрестоматія. — К.: Либідь, 1993.
23.  ДрагомановМ. Вибране. — К.: Наук, думка, 1991.
24.  МихаилаГрушевского // Государство и право. — 1992. — № 4.
25.  КостомаровМ. I. Книги буття українського народу. Дві руські народності // Історіяфілософії України: Хрестоматія. — К.: Либідь, 1993.
26.  ЛитвиновВ. Д. Исторические взгляды Станислава Ориховского // Человек и история всредневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов:Сб. науч. трудов. — К.: Наук, думка, 1987.
27.  ЛитвиновВ. Д. Проблема государства в трудах Ст. Ориховского // Отечественная мысльэпохи средневековья: Сб. науч. трудов. — К.: Наук, думка, 1987.
28.  НичикВ. М. Образ идеального властителя в сочинениях Петра Могилы // Человек иистория в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусскогонародов: Сб. науч. трудов. — К.: Наук, думка, 1987.
29.  Оріховський-РоксоланС. Напучення польському королю… // Історія філософії України: Хрестоматія. —К.: Либідь, 1993.
30.  ПащукА. І, Суспільний ідеал І. Вишенського // Від Вишенського до Сковороди: 36.наук, праць. — К.: Наук, думка, 1992.
31.  ШульженкоФ. П. Держава і право в суспільно-політичній думці України: основні етапирозвитку. — К., 1995.
32.  Стецюк Н. Конституция Украины какнормативно-правовой акт и политический документ (к характеристике свойств) / /Вестник Львовского института внутренних дел: Сборник / Гол.ред. В. Л.Регульский .- Львов: Львовский институт внутренних дел при навсего Украины, 2000.- № 1. С.263-268
33.  Стецюк Н. Права человека вконституционных проектах украинских ученых, общественных деятелей, политическихпартий и движений первой четверти ХХ века / / Вестник Львовского институтавнутренних дел: Сборник / Гол.ред. В. Л. Регульский .- Львов: Львовскийинститут внутренних дел при навсего Украины, 2000 .- № 2. С.58-64.
34.  ТарановА. П. — Історія конституції УкраїнськоїРадянської Соціалістичної Республіки. — Видавництво академії наук УкраїнськоїРСР. — Київ — 1957 р.
35.  УкраїнськаРадянська Енциклопедія. — том. 5.-Головна редакції Української РадянськоїЕнциклопедії. — Київ — 1980 р.
36.  ДубинаК. К. — История Украинской ССР. — том. 2. —Издательство «Наукова думка».-Киев — 1969 г.
37.  СлюсаренкоА. Г., Томенко М.В. — Історія УкраїнськоїКонституції. — Київ — 1993.
38.  Політичний словник. Редакція: В. К. Врублевський,В. М. Мазур, А. В. Мяловицький. Видання друге. Головна редакція УРЕ. Київ.1976. стор. 258.
39.  Шаповал В. Проблеми розвиткуконституційної юрисдикції в Україні // Вісник Конституційного Суду України. —1998. — № 2. — С. 45–53.
40.  Шаповал В. Становленняконституціоналізму в Україні: проблеми теорії // Право України. — 1998. — № 5.— С. 25–29.
41.  Шаповал В. Теоретичні проблемиреалізації норм Конституції України // Право України. — 1997. — № 6. — С. 3–7.
42.  Шаповал В., Баранчук В. Питання формидержавного устрою в українській політико-правовій думці (друга половина XIX –поч. XX ст.) // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 6. — С.97–104.
43.  Швидько Г. К. Історія держави і праваУкраїни (Х – початок ХІХ століття): Навчальний посібник. — Дніпропетровськ:Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. — 176 с.
44.  Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історіяукраїнської державності: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1999. — 478 с.
45.  Шевчук С. Основи конституційноїюрисдикції. — К.: Український центр правничих студій, 2001. — 299 с.
46.  Шемшученко Ю. Проблеми розбудови українськоїдержавності // Право України. — 1997. — № 1. — С. 26–29.
47.  Шемшученко Ю. Теоретичні засадиреалізації Конституції України // Вісник Академії правових наук. — 1997. — № 4.— С. 12–21.
48.  Шемшученко Ю. Теоретичні засадирозвитку українського парламентаризму // Віче. — 1997. — № 12. — С. 23–29.
49.  Штайнбергер Х. Структурные элементызападноевропейской конституционной юрисдикции // Современный немецкийконституционализм. — М., 1994. — С. 21–43.
50.  Шульженко Ф. П., Наум М. Ю. Історіявчень про державу і право. Курс лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 192 с.
51.  Шульженко Ю. Л. Конституционныйконтроль в России. — М.: ИГП РАН, 1995. — 175 с.
52.  Юридический энциклопедический словарь/ Под общ. ред. В. Е. Крутских. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА–М,2000. — 450 с.
53.  Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: “Укр. енцикл.”, 1998. —Т. 1. — 672 с.
54.  Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: “Укр. енцикл.”, 1998. —Т. 2. — 744 с.
55.  Эбзеев Б. С. Конституция. Правовоегосударство. Конституционный Суд: Учебное пособие для вузов. — М.: Закон иправо, ЮНИТИ, 1997. — 349 с.