ЗПТКЛ
РЕФЕРАТ
По ІсторіїУкраїни
З теми
СтешенкоІван МатвійовичВиконав: Бурченко А. А.
Перевірив:____________
м.Запоріжжя
ПЛАН
I. Дитинство Івана Матвійовича
II. Любов до рідногонароду
III.Навчання в Університеті
IV. Арешт
V. Участь у нелегальномуз¢їзді
VI. Повернення довикладацької роботи
VI– I. Обраний секретарем
VI– II. Наукові дослідження
VII.Створення шкільної комісії
VIII. І.Стешенка обирають членом УЦР від просвітніх організацій Києва
IX. Призначенийгенеральним секретарем освіти
X. Звинувачення впримусовій українізації освіти
XI. Тяжке пораненняСтешенко Іван Матвійович
(псевдонім:Сердешний, ІВ. Степура, ІВ. Січовик, Світленко; 24.VI.1873, Полтава – 30.VII. 1918, Полтава)
Громадьсько– політичний діяч, педагог, літературо-
знавець, письменник. Один зорганізаторів Центральної Ради, голова шкільної і редакційної комісії, членМалої Ради, генеральний секретар УНР.I
Народивсяв сім’ї відчставного унтер – офіцера, колишнього кріпака князів Коцубеїв. Матипоходила із роду дрібних полтавчських мішан. Дитинство і юність Стешенко минулов батьківській оселі на околиці Полтави. Жорстка батьківська вдача залишиласлід у пам’яті І. Стешенка і відбита в ойго автобіографічних поетичних творах. Протебатько прагнув вивчити своїх дітей, яких у сім’ї було дев’ятеро,і для цього не шкодував коштів. І. Стешенко 1882 р. Вступив до Полтавськоїкласичної гімназії, де виявився його поетичний хист і потяг до вивченняіноземних мов.II
Дружина І.Стешенка, дочка відомого українського театрального та громадського діяча іписьменника М. Старицького – Оксана Стешенко, у матеріалах до біографіїчоловіка писала, що його перші поетисчні твори були написані російською мовою івін до 7 класу гімназії не усвідомлював українцем. Якось вибрашись у мандрівкупо полтавським навколишніх селах,обійшов майже два повіти від побаченого й почутого кардинально змінили йогосвітогляд. Ообливий вплив на нього зустріч із полтавським земським лікарем О.Кривком, про якого І. Стешенко все своє життя згадував як про> . Саме той лікар заронив І. Стешенкові любов рідного народу, також значнийвплив справили розмови із
М. Байздренком, М. Базькевичем – засновниками таємноїсамостійницької організації Братство тарасівців, які, перебуваючи в Полтаві,мешкали в будинку Стешенків. Отож до Київського універсетету 1892 році вінвступив цілком свідомим українцем.
III
І. Стешенко навчався наісторично факультеті у професора Т. Флоринського.У Києві познайомився ізродинами Старицьких, Лисенків, Косачів. Був членом літературно – мистецькогогуртка >. Вільно володів французькою, німецькою,іспанською, італійською, та багатьма слов’янськими мовами. Захопленя історієюнадихнуло його на написання драми >, яка вийшла друком у1896 р. у місті Львів.
В універсететі належав доукраїнської студенської громади, захоплювався мерксизмом і водночас поділявфедеральну концепцію суспільного розвитку М. Драгомонова. У студентскій громадіочолював радикалну групу. Виступав із різкою критикою аполітичності, інертностіі егації до соціальних проблем більшості громадівців. Висловлював за потребуприйняття драгоманівської програми як обов’язкової для всіх членів громади, щофактично перетворювало її на драгоманівський гурток. У 1896 створена ними групаУкраїнська соціал – демократия, до якої увійшли О. Стешенко, М. Коцюбинський,М. Кривинюк,
П. Тулуб, П. Тучапський, М. Ковалевський та інші, була однією із першихукраїнських соціал – демократичних організацій.
Група не змогла стати сильною і масововою політичною партією. Їхняпартія вмдала брошурки, Зокрема >,>,>. Як згадувала О. Стешенко, її чоловікне губив зв’язків із російськ есдеками, але > зрештою спричинив до цілковитому розриву з ними. І. Стешенкане задоволняла кабінетна праця групи українських естедеків, тому через деякийчас він відійшов і від неї.
IV
Після закінчення універсететуІ. Стешенко був запрошений на посадулектора Фундуклеївської жіночої гімназії.Та вже черз рік за політичну діяльність був заарештований і після п’ятьмісяцівув’язнення висланний з Києва. Протягом 1897 –1900 рр.разом з дружиною перебувавна Чернігівщині, де займався перекладацькою та науковою працею.Темою йогодослідженнятогоперіоду булатворчістьІ. Котляревського, його>. У1898 – 1900 рр.Видав декілька спеціальних досліджень та критично відреагував поему. Дослідивтакож усі варіанти її перекладів > Вергілія іншими мовами.У 1899 – 1901 рр. Побачів світ його збірники поезії > та >.
V
Водночас І. Стешенконе полишав політичної роботи. У 1898 р. разом із дружинаю взяв участь унелегальному з’їзді таємного товариства >. Післяповернення до Києва Був обраний членом Київської старої громади, у якій, засловами Є. Чикаленка, був наймолодшим. У подальшому брав участь у роботі РУП,був членом Української демократичної партії, згодом належав до УСДРП.
Заборона викладацької діяльності змусила його працювати спочатку вуправлінні Південно – Західної залізниці, згодом – у Київській міській думі.Поза службою всі сили віддав громадській роботі. У 1904 р. його обралисекретарем Київського літературно – артестичного товариства. На одному із йогозасідань виступив із закликом надіслати листа російському міністру внутрішніхсправ В. Плеве про скасування заборони українського друковоного слова. Протягом1905 р. надрукував низку статей із мовного та національного питань, у якихобстоював думку про доконечність національної школи та запровадження в усіхсферах вжитку (Українофілії, Протак зване українофільство, Холмська Україна і заходи до її збереження, Проукраїнську національну школу, Історичні прорахунки і українська мова). Разом із групою колишнх >>(Леся Україн-
Ка, Л. Старицька – Черняхівська, В. Самійленко, М. Славинська)видав часопис >>(6.I. – 14. VII. 1906), а після йогозаборони журнал >>.
VI
Нарешті 1906 р. одержав можливість повернутися до викладацької роботи івідтоді не полишав її. Певний час працював у чоловічій гімназії м. Ступська, аіз 1907 р. викладав у Київській комерційній школі, Фребальському інстетуті, наВищих жіночіх курсах, у Музично – драматичній школі М. Лисенка. Читав історіюукраїнської, російської, західноєвропейських літератур. Як член київсьноготоваиства Просвіта>>, Українського клубу, клубу >>брав участь у багатьох культурницьких заходах, виступав із лекціями уЛук’янівському та Троїцькому народних будинках, у театрі Соловцова. У 1908р. Стешенко відродив традиційний український вертеп, вистави якого відбулися уКиєві та на Чернігівщині. Вертеп викликав зацікавлення громадскості Москви ібув подарований одноиу із московських музеїв.
VI — I
У1908 р. І. Стешенко як талановитого дослідника обрали секретарем, згодом –товарешем голови Українського наукового товариства у Києві.У той час з’явилась йго грунтовні наукові дослідження Історія української драми>>, >>. На запрошення академіка Російської академії наук О. Шахматова бравучасть у написанні нарису історії україньської літератури XIV– XVIIIст. Дляенціклопедії >>. Його статті, присвячені творчості О. Стороженка, М. Гооля, ЛесіУкраїнки, Панаса Мирного та інші, друкувались у >>, >>, >>, >>, >>. У 1909 р. видавництво >>випустело за його редакцією українсько – російський словник, укладенийним разом із дружиною.
У1913 – 1914 рр. Українські педагоги і культурні діячі – С. Русова, М.Біляшівский та інщі видавали педагогічний часопис Сяйво>>. Одним із редакторів журналу був І. Стешенко. У 1915 р., з відкреттяму Києві Тетянинської гімназії для біжанців, обійняв посаду її директора. Тобула одна з перших українських гімназій Києва оскільки її влаштували члениклубу >>і товариства >>спеціально для дітей галичан, насильно вивезених до Києва під часокупації Галичини російськую армією.
VI — II
Наукові дослідженн І. Стешенка того періоду були присвячені творчості іжиттю Т. Шевченка. У 1914 – 1918 рр. Вийшли друком його грунтовні дослідження
Т. Шевченко яко великий мистець слова>>(1914),
До характеристики творчості Т. Г. Шевченка>>(1915),
Російсько – українські паралелі у творчості Шевченка>>(1916),
Життя і твори Тараса Шевченка>>(1918)
VII
У1917 р. І. Стешенко опинився у вирі політичних подій. Він був активним учасникмстворення Української Центральної Ради. 12 березня 1917 р. за її дорученямразом із О. Волошиним створив шкільну комісію. Його було призначено головоюодразу двох комісій – редакційної і шкільної. Належав до першого складуПрезидії УЦР. Водночас очолював рух за українську школу. Викладачі київськихсередніх шкіл 6. III. 1917 р. заснували в Києві товариство поширення шкільної освіти вУкраїні на чолі з І. Стешенком. М. Грушевський згадував, що вдвох із Стешенкомвони утворили при міській шкільній комісії українську підкомісію. І. Стешенко,за словами Грушевського, як фанатичнийкермач шкільної справи>>,підпорядкував йї усі свої інтереси.
VIII
Прпоте його громадсько – политичні інтереси не обмежувались шкільноюсправою. На Всеукраїнськом національном конгресі І. Стешенка обрали членом УЦРвід просвітніх організацій Києва. Паралельно з конгресом 5 – 7.IV. 1917 р. у залі педагогічного музею відбувся IВсеукраїнський учітельский з’їзд. Його резолюціїзапочаткували процес дерусіфікації школи та згуртував українське учітельство,яке прагнуло національного відродженя. І. Стешенко багато разів виступав назасіданнях УЦР та Малої Ради, де репрезентував функцію УСДРП, із різних питаньмовної і шкільної політики, зокрема що до укранізації вищих шкіл в Україні,скасування надбавок учітелям за обрусениекрая>>тощо.
IX
У 1917 р. багато чого довдилосьробити вперше: створювати український уряд, перші українські гімназії,підручники, пограми для початкових шкіл, влаштовувати курси українознавства.Реалізацію більшості таких заходів очолював І. Стешенко. Зрештою, 15.VI. 1917 р. його було призначено генеральнимсекретарем освіти. Програмою діяльності І. Стешенкана ційпосаді можно вважати таке висловлювання з його промови перед педагогічноюгромадскістю:>>. Був глибоко переконаний що школа повина бути нацональною я за формою,так і за змістом.
Як генеральний секретаросвіти неодноразово звертався до українського вчітельства із закликомзорганізувати для спільної справи в розбудові української школи.
Його перша відозва побачила світ 2. VII. 1917 р. Кожен, хто почуває свої обов’язки перед рідним краєм і хтоможе допомогти ріднійсправі – хай іде до роботи. Час не жде>>, — наголошував у звернені генерального секретаря освіти до вчітелів.І. Стешенко звернувся 14. X. 1317 р. до українцівза межами України, закликаючи>>. Він радив землякам – українцям дбати про рідну освіту, відкриватишколи та запевняв, із свого боку секретарство допоможе, >>.Прагнучі допомогти вчітелям в організації і наладженні процесу українизаціїосвіти,
І. Стешенко видав брошуруПоміч учітелю в національному вихованні дітей>>.
Сучасники вдзначали його високі ділові якості. Із Стешенком приємно було працювати, — це був молодий, розумний діяч,на формальний бік справи звертав мало уваги, але певно й рішуче дотримувавсягасла:негайна укранізація народної освіти, усіх шкіл й усіх шкільних установ>>.Саме Стешенкові належить >> — організації гімназій у селах. Із 39 гімназій, відкритих 1917 р. вУкраїні, 25 були сільськими.
Ширкого розголосу серед пелдагогічної громадскості набув конфлікт міжкерівництвом Київської шуільної округи та енеральним секретарством освіти. ІСтешенко вимагав від куратора шкільної округи В. Науменка конкретнихзахадів для здійсненя шкільної реформи іпереведення в жіття українизації народної освіти. Той своєюне визнававГенерального секрктарства освіти і не бажав підкоритися революційним діям йогокерівництва. Зрештою це презвило до курйозних сетуацій, коли В. Науменко виїхавдо Петрограда, намагаючи оскаржити в міністерстві народной освіти Тимчасовогоуряду дії генерального секретаря вже після проголошеня IIIУніверсалу, не разуміючи, що влади Тимчасовийуряд вже не мав. У зв’язку із цим конфліктом П.Тулуб, перший біограф І. Стешенка, писав Поганеставлення Тимчасового уряду до Генерального Секреторіату використовували,звичайно, не тільки вороги українського національного руху, а й ті поміркованіукраїнці, які гостро виступали проте широкої укранізації школи, що її рішучепроводив І. Стешенко>>. Коли він порушив питаня із звільнення із посад помічника куратора тадвох окружних інспекторів, які фактично саботували українизацію, проти ньогорозгорнулась боротьба. Київський міський професійний Учітельський союз, що тодіскладавсься майже із росіян, оголосив під бойкотом ці вивільненя місцяурядовців, а усуненя І. Стешенка з посади.
X
Його звинувачювали в примусовій українизаціїосвіти ті, з ким він раніше працював в Українському науковому товаристві, — В.Науменко і М. Васеленко. Вони виступили проти нього особисто,а його рішення інакази ведверто ігнорувались. Аби припинити це довладдя в апараті народноїосвіти, УЦР вдалася до скасування шкільних округ та запровадження інститутукомісарсв шкільної освіти. В обгрунтуванні до нього І. Стешенко писав, щоокруги були органи зайвої централізації, непотрібним бюрократичним посередникомміж секретарством освіти і місцевими самоврядними структурами. Ще раніше, 5. XII. 1917 р.,УЦР своїм розпорядженням передала школи та просвітні установи в підпорядкуванняГенеральному секретарству освіти.
XI
Після відставки кабінету В. Винниченка І. Стешенко працював головнимінструктором міністерства освіти. Під час більшовицької окупації Києва змушенийбув виїхати із міста, оскільки йому загрожувала небезпека. Повернувшись доміста разом із УЦР, І. Стешенко продовжив працювати в міністерстві. На тійсамій посаді залишився і за часів Української держави. Міністер освітигетьманського уряду
М. Василенко запропонував йому обійнятикафедру українського письменства у Камяно – Подільському Українськомудержавному універсететі, що мав відкритись у серпні 1918 р. Для підготовкикурсу І. Стешенко одержав відпустку і виїхав на батьківщину. У Полтаві 29. VII. 1918 р.ббув тяжко поранений невідомими злочінцями, а наступного дня помер. І.Стешенкобув пхований на Байковому кладовищі у Києві.