Вступ
Майже половину століття після Другої світової війни СРСРбув однією з наймогутніших країн світу, наддержавою. За цей час країнапроходила шлях постійних перетворень і реформ, видозмінюючи себе та проводячинескінченні експерименти із власною економікою.
Цей період в радянській історії традиційно ділять нахрущовську «Відлигу», що почалася згодом після смерті Й. Сталіна і сталабурхливим періодом державних перетворень; період «Застою», що характеризувавсяконсервацією радянської системи та замкнутістю від загальносвітових тенденцій;«Перебудови», що ознаменувала собою зміни у всіх сферах життя суспільства тапоступово вилилася в розпад держави, що колись займала 1/6 всієї суші земноїкулі. Кожен із цих періодів нерозривно пов'язаний з іменами своїх Генеральнихсекретарів, що символізували собою державні курси своєї епохи.
В цьому рефераті я хочу розглянути головні рисиекономічного життя радянської держави в другій половині ХХ століття, а такожсконцентрувати увагу на економіних реформах, які пережила країна за цей час, таїх наслідках.
При цьому варто говорити не лише і не стільки проекономічний аспект питання, а й про низку інших факторів (соціальний,політичний, етнографічний тощо), що або були безпосередньо пов’язаними зекономічною стороною, або закономірно із неї витікали. Та, все ж, головну увагуу моїй роботі я приділив саме впливу економічних реформ та економічної системина все функціонування радянського суспільства в цілому та життя простихгромадян.
Варто підкреслити також, що, не зважаючи на величезнукількість проблем і прорахунків економічної політики СРСР, держава змогла нелише за відносно короткий термін відбудуватись із руїн, в яких вона опиниласьпо закінченню найстрашнішої війни у своїй та світовій історії, а й вийти наміжнародну арену в якості країни-референта, що грала одну з провідних ролей уміжнародній політиці, економіці та науці.
Щодо політичної системи СРСР в ці роки, треба зазначити, щосистема, яка була побудована виключно на тоталітарному домінуванні волі КПРС,загалом, так і не змогла реформуватися зсередини. Невдалі авантюристські спробихрущовської епохи не призвели до здорової перебудови управління крайною, якадуже скоро знову опинилася в стані «поліцейської держави» та застою практично увсіх сферах суспільного життя, а експерименти доби Перебудови та Гласностіпризвели до розвалу союзу та всієї соціалістичної системи, на якійфункціонувала держава.
Це пояснюється низкою факторів, головними з яких єнеспроможність до самореформування країни із плановою економікою такомандно-адміністративними методами управління будь-яким процесом та явищем (завинятком часів «відлиги», коли були зроблені спроби до послаблення центральногоуправління процесами в галузях народного господарства, які, черезнезавершеність та неоднозначність так і не принесли очікуваного результату),песимістичним ставленням до більшості науково-технічних інновацій, замкненістюта самоізоляцією країни, а також занадто підвищеною увагою до важкоїпромисловості та військово-промислового комплексу із одночасним ігноруваннямінших галузей та потреб господарства.
Актуальність даного питання є незаперечною для українськоїісторії, адже всі ці події торкалися життя українських земель безпосередньо тасформували засади того суспільства, в якому ми живемо сьогодні.
1. Реформи хрущовської «Відлиги»
В Україні, в умовах кризи радянської тоталітарної системи у50-х – першій половині 60-х років основні напрямки економічної політикизалишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було зробленоспроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьомуоснов тоталітарного суспільства. У другій половині 50-х рр. почався інтенсивнийпошук ефективних шляхів господарського управління, його демократизації. Булозроблено спробу переходу від жорстокого керівництва сільським господарством догосподарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Для усуненнянадцентралізації управління народним господарством у 1954 р. булоздійснено перехід від Міністерств до Рад народного господарства (раднаргоспів),що управляли багатогалузевими економічними комплексами у регіонах. Усе це малона меті без зміни виробничих відносин, шляхом деяких послаблень ірегіоналізації управління економікою пожвавити розвиток промисловості йзупинити деградацію продуктивних сил. Значну увагу було приділено реорганізаціїуправління промисловістю. На думку М. Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС іголовного реформатора, надцентралізовані галузеві міністерства (у 1950 р.існувало 30 всесоюзних і 21 союзно-республіканське міністерство) булинеспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Зокрема,надмірна централізація управління породжувала ситуацію, коли виробництво мебліву 1950-х роках в Україні контролювало 35, а взуття – 11 міністерств. Це вело досправжнього хаосу так, підприємства Івано-Франківської області, однієї знайбільших постачальників лісових матеріалів у республіці, одержували ліс не зоколиці, а аж з північно-східних регіонів СРСР (Карельської АРСР таАрхангельської області). Закарпатська тютюнова фабрика одержувала пакувальнуфанеру з м. Пінська в Білорусії, а Ужгородський фанерно-меблевий комбінат,розташований поруч, не знав куди збувати фанеру. Безсумнівним досягненнямХрущова була сильна соціальна політика, яка торкалася практично всіх сторінсуспільного життя. У липні 1956 р. було прийнято закон про державніпенсії. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 – для жінок.Майже в 2 рази збільшився середній розмір пенсій. Пенсії почали отримуватинавіть колгоспники. Того ж року розпочався поступовий (за галузями) перехід насемигодинний робочий день, а з вересня 1959 р. підприємства, установи іорганізації УРСР почали перехід на п’ятиденний робочий тиждень з двомавихідними днями при восьмигодинному робочому дні. У 1956 р. було підвищенозаробітну плату, упорядковано щомісячне авансування колгоспів. У липні 1957 р.ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову «Про розвиток житловогобудівництва в СРСР». Понад 3 млн. квартир, споруджених у містах і робітничихселищах України за десяток років, істотно пом’якшили житлову проблему. Протекардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Збереження попередніх виробничихвідносин, форм і методів керівництва не принесли бажаних результатів. Тринадпроекти Хрущова – освоєння цілини, розширення посівів кукурудзи, програматваринництва (догнати та випередити США у виробництві м’яса, масла та молока)не дали очікуваних результатів. Україна продовжувала крокувати шляхомекстенсивного розвитку. У 1954 р. починається освоєння цілинних земельКазахстану і Сибіру, що вимагало великих людських і матеріальних ресурсів, щонегативно впливало на економіку України. На цілину відправляли кошти,механізаторські кадри, техніку, як правило, у примусовому, директивномупорядку. Надзвичайно слабким місцем цілинної політики стала величезназбитковість виробництва зерна, що в остаточному підсумку виявилося на 20%дорожче, ніж у середньому по країні. Інший експеримент передбачав перехід довирощування величезної кількості кукурудзи на загальній площі 28 млн. га повсьому Радянському Союзі. Й повинні були використовувати як корм для збільшенняпродукції тваринництва. За вказівкою «зверху» кукурудзою засівали території безурахування кліматичних умов і можливостей її вирощування. Однак спробапристосувати українське господарство до цій запозиченій в Америці культуріувінчалася лише незначним успіхом. У 1961 р. був зібраний непоганий врожайкукурудзи. Але 1963 рік внаслідок посухи виявився надзвичайно неврожайним уцілому. Щоб зняти гостру проблему з нестачею хліба, сталі випікати хліб зізначною домішкою кукурудзяного борошна. Через свій специфічний смак він неподобався населенню, і його споживали тільки тому, що іншого не було. У той жерік Радянський Союз уперше почав закуповувати і ввозити зерно з-за кордону. У1958 р. було прийняте рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій(МТС) у ремонтно-тракторні станції (РТС) і про обов'язковий викуп колгоспамитехніки, що належить МТС. Негативну роль зіграло укрупнення, а потімрозукрупнення колгоспів, злиття чи ліквідація так званих безперспективних сіл,не завжди обґрунтоване перетворення колгоспів у радгоспи. Хвиля нових утисківобрушилася на особисті підсобні господарства. Селян змушували продаватиколгоспам худобу, обмежувалися розміри присадибних ділянок. Це ще більшеускладнило і без того напружену продовольчу ситуацію, оскільки невеликі, аледуже ефективні присадибні господарства завжди були надзвичайно важливимджерелом постачання сільськогосподарської продукції для населення. Незважаючина корінні зміни і грандіозні експерименти, уряду не вдалося домогтися такогошвидкого, як планувалося, росту сільськогосподарської продукції. За цих умов уверхніх ешелонах влади поступово готувалося усунення Хрущова. У жовтні 1964 р.Хрущова звільнили від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС і голови Радиміністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечувалипринцип колективного керівництва. Першим секретарем ЦК КПРС став Л.І. Брежнєв.Щоб зменшити розтратність централізованого виробництва, уже з 1953 р.почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача частиниекономічної влади республіканському керівництву. Якщо у 1950 р. в Україні65% всього виробництва було підпорядковано центру, то у 1956 р. ця частказменшилась аж до 24%. Решту 76% контролювали республіканські міністерства. У1957 р. Хрущов замість старої міністерсько-вертикальної системи ввів новутериторіально-горизонтальну систему управління, засновану на радах народногогосподарства (раднаргоспи). Новоутворені органи здійснювали управліннягосподарством в окремих економічно-адміністративних районах і перебрали владунад підприємствами, що раніше належали союзним і змішаним міністерствам. Прицьому Держплан зберігався. Він продовжував здійснювати загальне керівництво,планування та координацію у всесоюзному масштабі. Реформі не підлягаливійськова промисловість і енергетика. Уряд вважав, що реформа допоможераціональніше використовувати ресурси, подолати галузеву роз'єднаність івідомчі бар'єри. Кінцевим результатом мало стати ефективніше управлінняекономікою і швидке господарське зростання. І дійсно, організація раднаргоспівмала певний ефект. Внаслідок ліквідації окремих міністерств значно скоротивсяадміністративно-управлінський апарат. Було закрито сотні дрібних підприємств,які дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виготовленнянових видів продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьохпідприємств. Зменшилася кількість зустрічних перевезень вантажів. СРСР займавпровідну роль у багатьох напрямках науки та техніки, освоєнні космосу,використанні атомної енергії. Важливий внесок у розвиток цих сфер зробилаУкраїна. Протягом п’яти років у республіці спостерігалося зростаннясільськогосподарського виробництва. На території України було створено 11раднаргоспів. Майже вся промисловість (90% підприємств) була підпорядкованаРаді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органівуправління у прийнятті багатьох рішень. Тисячі заводів, позбувшись опікицентру, запрацювали на повну потужність. Почалося виробництво багатьох типівнових машин, агрегатів, приладів. Внутрішній ринок заповнювався телевізорами,радіоприймачами, пральними машинами, пило всмоктувачами, холодильниками,швейними машинами, велосипедами та іншими товарами, яких раніше не вистачало.Темпи приросту промислової продукції у 50-х – першій половині 60-х років майжевдвічі перевищували ці самі показники за 1965–1985 рр. У цьому сенсі рокиправління Хрущова були найдинамічнішими для розвитку української промисловості.Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи М. Хрущованосили половинчастий характер. Ні він, ні тим більше його найближче оточення неставили питання про повний злам командно-адміністративної системи, скасуванняцентралізації. Партійно-державне керівництво вважало, що стабільні темпиекономічного росту цілком можна забезпечити за допомогою існуючого господарськогомеханізму, не усвідомлюючи, що його резерви вичерпалися. Підприємства замістьопіки міністерств і відомств опинилися під пресом раднаргоспів. По-старомуМосква ставила виробничі завдання, встановлювала ціни на основні види товарів,забирала значні суми прибутків. І найголовніше – Держбанк СРСР, який регулювавгосподарську діяльність підприємств, не став ближче до України. Чи ненайбільшою помилкою М. Хрущова, за словами Я. Грицака, було фатальненерозуміння ним того, що насправді сталося на Заході у післявоєнні десятиліття.Поставивши у 1957 р. перед країною завдання за 20 років догнати іперегнати США за всіма показниками суспільного виробництва, він старанновираховував, скільки тон заліза має виробити Радянський Союз на душу населення,щоб реалізувати задумане. Парадокс ситуації полягав у тому, що, збираючиськонкурувати із західним світом, М. Хрущов та його однодумці неусвідомлювали, що рухаються у зовсім інший бік. Тим часом як промисловорозвинуті країни, в т. ч. і США, розвивали ресурсозберігаючі технології,Радянський Союз переганяв їх за видобутком сировини. Поряд з експериментами упромисловості М. Хрущов намагався реформувати сільське господарство, якеперебувало у хронічній кризі. На вересневому пленумі ЦК КПРС у 1953 р. віндобився для колгоспів підвищення у 2–5 разів закупівельних цін на м'ясо,молоко, масло, зерно; списання боргів; зменшення обсягів обов'язкових поставокдержаві сільськогосподарської продукції; зниження податків. Ці послаблення дещооживили немічне сільське господарство, підвищили прибутки колгоспників. Черезрік, бажаючи покінчити з постійною нестачею продуктів харчування, М. Хрущовзапропонував програму освоєння цілинних земель у Казахстані та ЗахідномуСибіру. Були розорані величезні площі, що дорівнюють території сучасноїНімеччини. Україна змушена була направити туди близько 100 тис. молодих людей,чимало з яких і донині живуть у Казахстані, значні фінансові й матеріальніресурси, що призвело до зменшення посівних площ у самій республіці. Освоєнняцілинних та перелогових земель дало змогу на деякий час забезпечити населенняСРСР хлібом та хлібобулочними виробами, але не вирішило проблем хронічноговідставання сільського господарства. Наступним кроком М. Хрущова стала т.зв. кукурудзяно-горохова епопея. Спостерігаючи за успіхами тваринництва,аграрного сектору економіки в США, він вирішив запровадити окремі досягненняамериканських фермерів у СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшитипосіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що мало підняти рівень кормовоїбази тваринництва, а отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі,маслі тощо. В цілому добру ідею в умовах радянської дійсності,безвідповідальності й загальної безгосподарності було повністю дискредитовано.Кукурудзу почали сіяти на пшеничних полях. Її сіяли навіть в Архангельськійобласті. Тому посіявши в 1962 р. кукурудзу на 37 млн. га, радянськіаграрники змогли зібрати її лише з 7 млн. га. Внаслідок цього у крамницяхпшеничний хліб був замінений на кукурудзяний, а горохова та кукурудзяна епопеястала темою для багатьох анекдотів. Погано підготовлене експериментаторствозвело майже нанівець попередні досягнення в галузі сільського господарства,спричинилося до поглиблення його кризового стану. Якщо з 1950 по 1958 р.обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958–1964рр. – на 3%. У 1962 р. СРСР вперше змушений був закупити зерно закордоном, потрапивши у залежність від його імпорту до кінця свого існування. Усуто комуністичному дусі вирішував М. Хрущов проблему забезпеченнянаселення продуктами, зокрема молоком, м'ясом та виробами з них. Як провідниймарксист-ленінець, будучи безкомпромісним ворогом приватної чи особистоївласності, він орієнтував тваринництво тільки на суспільний сектор. Словом,повний достаток м'яса і молока мали забезпечити тільки колгоспи і радгоспи.Індивідуальне, присадибне господарство планували різко скоротити і незабаромповністю ліквідувати. Видавали абсурдні закони, що забороняли тримати на селі вприватному господарстві більше однієї корови. В Україні це рішення було втіленев життя, що призвело до масового зменшення поголів'я худоби, свиней. Замістьповного достатку неймовірно підвищилися ціни на м'ясо, сало, інші продуктисільського господарства. У цілому негативні наслідки мала й ліквідація М. ХрущовимМТС та передача їхньої техніки колгоспам. Великої шкоди господарству Українибуло завдано створенням рукотворних морів – Канівського і Київськоговодосховищ, які похоронили сотні тисяч гектарів родючих земель, зіпсуваливодний басейн Дніпра. У 1964 р. до влади в СРСР прийшло новепартійно-державне керівництво, очолюване Л. Брежнєвим. Прагнучи задекларуватисвою нібито реформаторську сутність, воно розпочало діяльність з економічноїреформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного голови Ради МіністрівСРСР О. Косигіна. Косигінська реформа повинна була забезпечити подолання такихнегативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях,незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту,диспропорція розвитку галузей господарства. Для досягнення такої метипередбачалося скоротити планові показники для підприємств, створити напідприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промисловебудівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквідувати раднаргоспи івідновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни насільськогосподарську продукцію; перерозподілити долю національного прибутку накористь аграрного сектору. Перші кроки реформи принесли позитивні результатипожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання містпродовольством, зросла продуктивність праці. Але вже на початку 70-х роківтемпи реформи почали знижуватися. І радянське керівництво поступово відмовилосявід будь-яких реформ. Наступили золоті роки стабільності. Причини невдачіекономічних реформ 50–60-х років лежать в основі тоталітарно керованоїекономіки, якою й була економіка радянська. Економічне реформування не моглопринести успіху без політичних змін, демократизації і без реального суверенітетуреспублік.2. Характеристика періоду «Застою»
Період «Застою» – назва однієї з останніх фаз існуваннярадянської економічної та політичної системи (середина 1970-х – середина 1980-хроків). Власна (офіційна) назва цього періоду радянською пропагандою – «розвиненийсоціалізм». В цей період в радянському суспільстві складалися передумовиглибокої системної кризи – економічної та соціальної, які врешті призвели докраху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.
Звичайно застій пов'язують з ім'ям політичного вождя СРСР –Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964–1982)застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Самепоняття «період застою» зявилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».
На кінець 1950-х років післявоєнне відновлення економікиСРСР в основному завершилося. При цьому, завдяки низькому рівню технічногорозвитку держави та низькому рівню споживання, екстенсивний шлях подальшогорозвитку (що не потребував великих капіталовкладень) не тільки давав швидкірезультати, але й забезпечував досить високі темпи росту. Протягом 1960-х та напочатку 1970-х років асортимент та кількість товарів у радянських магазинахзбільшувалися, їх споживання та рівень життя постійно зростали.
Але в 1970-х роках можливості екстенсивного розвиткувичерпалися. Так, у 8-й п'ятирічці (1965–1970) національний дохід щорокузростав у середньому на 7,5%, у дев'ятій (1971–1975) – на 5,8%, а в десятій(1976–1980) лише на 3,8%, і далі цей показник зменшувався.
З 1970-х років з радянської пропаганди зникло гасло«догонимо й перегонимо», бо почалося і надалі прискорювалося технічневідставання СРСР від розвинутих країн Європи та США. Ефективність виробництватоварів масового споживання зменшилась.
Щоб утримати ціни на найважливіші харчові продукти (а такожна квартплату) на низькому, доступному для мас рівні, уряд у 1977 оголосив просуттєве (по деяких позиціях у рази) підвищення цін на ряд товарів та послуг:алкогольні напої, книги, каву, шоколад, килими, вироби з кришталю, ювелірнівироби, автомобілі, проїзд у таксі, квитки на літаки. Дешеві товари почализникати з полиць магазинів. Формувалося явище тотального дефіциту – найбільшхарактерна прикмета застою.
Політичними та ідеологічними маркерами початку застою можнавважати 25 з'ізд КПРС (лютий – березень 1976) та дві сесії (шоста та сьомапозачергова) Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання (1977).
На 25 з'їзді КПРС Л. Брежнєв проголосив про побудування вСРСР «розвинутого соціалізму» як закономірної та тривалої фази на шляху докомунізму. Хронологічні рамки такої фази не визначалися, на відміну відпроголошеного Н. Хрущовим у 1961 році плану побудування комуністичногосуспільства до 1980 року.
На шостій сесії Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання(липень 1977) Л. Брежнєва було обрано Головою Президії Верховної Ради СРСР.Таким чином він ставав номінальним головою держави, зберігаючи при цьому засобою посаду Генерального Секретаря ЦК КПРС. Сьома (позачергова) сесіяВерховної Ради СРСР дев'ятого скликання (жовтень 1977) прийняла новуКонституцію СРСР. Стаття 6 нової конституції проголошувала КПРС «керуючою танаправляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи,державних да громадських организацій».
Економічним змістом періоду застою було поступовепросування до колапсу. Незважаючи на широко розрекламовані гігантськіпроекти-новобудови (як КАМАЗ, БАМ та ін.), розпочаті ще напередодні застою, тазакупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинностаріли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США(де повним ходом йшла науково-технічна революція) сягало кількох десятківвідсотків (від рівня США) та з часом збільшувалося. Найбільш відсталою галуззюнародного господарства СРСР було сільське господарство, де безроздільнопанувала колгоспно-радгоспна система. За період з 1970 до 1990 р.відставання СРСР у продуктивності праці у сільському господарстві збільшилося з4-кратного до 10-кратного.
Одними з найважливіших наслідків науково-технічноїреволюції, що справді революціонізували всі технологічні процеси в усіхгалузях, були різке розширення асортименту та збільшення обсягів виробництвановітніх конструкційних матеріалів, а також широке впровадженнямікропроцесорних технологій та персональних компьютерів. Тут технічневідставання СРСР ставало дедалі безнадійнішим. Радянські підприємства ставалинеконкурентоспроможними; на кінець періоду застою вони були нездатні навітьвідтворювати закордонні зразки. СРСР у 1980-ті роки став світовим лідером увиробництві сталі, але цей успіх був наслідком того, що у промислово розвиненихкраїнах метал витіснявся новими полімерними та керамічними матеріалами, якихСРСР не мав, або мав у дуже невеликій кількості та невисокої якості.
Радянська економічна модель не сприяла інтенсифікаціївиробництв та впровадженню досягнень науково-технічної революції через своюнадмірну централізацію та жорсткість.
Переходу на інтенсивний шлях розвитку економікиперешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянськогокерівництва досягти світового політичного лідерства. Близько 2/3 науковогопотенціалу СРСР працювало на військово-промисловий комплекс (ВПК) [11]. Великакількість оборонних підприємств була зосереджена в Україні. Це стало причиноювисокого рівня безробіття під час економічної кризи початку 1990-х років, колиуряд уже не мав можливості, через брак валюти, фінансувати ВПК у колишньомуобсязі.
При розподілі державних інвестицій (а в СРСР інших не моглобути) та інших ресурсів бралися до уваги насамперед інтереси ВПК. Як наслідок,галузі, що виробляли продукцію масового вжитку, занепадали. Перш за все цепозначилося ня якості такої продукції. Якість вітчизняних автомобілів,холодильників, телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, годинників,фотоапаратів, велосипедів ще задовольняла невибагливого рядянського споживача.Але в порівнянні з закордонними аналогами радянські моделі виглядали вкрайзастарілими, або просто недосконалими, як з технічного, так і з естетичногопогляду. Асортимент таких товарів був дуже вузьким. У той же час якість одягу,взуття, меблів та багатьох інших товарів була, як правило, дуже низькою. Навітьза умов товарного дефіциту склади торгівельних баз затоварювалися продукцієюкравецьких та взуттєвих фабрик, яка не знаходила збуту. За рішенням уряду вусіх містах були відкриті магазини розпродажу лежалих товарів з великимизнижками (до 70%), щоб звільнити місце на складах для нових партій продукціїтакої ж якості.
Обсяг виробництва товарів широкого споживання бувнедостатнім, щоб покрити грошову масу, яку мало на руках населення. Країнізагрожувала гіперінфляція. Керівництво СРСР знайшло вихід у нарощуваннівидобутку та експорті корисних копалин, насамперед нафти. На виручені грошіімпортувалися одяг, взуття, меблі, харчові продукти, та деякі інші товаринародного споживання. «Нафтодоларами» також оплачувалися військово-політичніамбіції вищого партійного керівництва. Такій політиці сприяла міжнароднакон'юнктура: у середині 1970-х розпочалася світова енергетична криза. Ціна нанафту на світовому ринку суттєво зросла, що спонукало СРСР нарощувати експортенергоносіїв. Саме в цей час СРСР почав експлуатувати нові потужні нафтовіродовища у Західному Сибіру. Цей збіг дозволив Радянському Союзові протягнутисвоє існування на додаткові 10 – 15 років, які згодом і одержали назву «періодзастою».
Зрештою, валютні надходження від вивозу сировини сталискладати більше половини від загальної вартості експорту. Залежність радянськоїекономіки від вивозу сировини ставала критичною. Структура експорту СРСР, якийпретендував на роль великої держави, нагадувала структуру експорту якої-небудьафриканської чи латиноамериканської країни. Закордонні ЗМІ іронічно називалиСРСР «Верхня Вольта з ракетами». Експорт товарів промислового виробництва бувспрямований здебільшого до соціалістичних країн – сателітів СРСР та до країн,що розвивалися. Все ж певна частина радянських виробів постачалася і допромислово розвинутих країн: автомобілі «Lada» (експортний варіант Жигулів),деякі моделі цивільних літаків, механічніх годинників та фотоапаратів, горілката ін. Вироби, призначені для експорту, виготовлялися за спеціальнимистандартами, які відрізнялися від стандартів для внутрішнього ринку.
Л. Брежнєв помер (після тяжкої та тривалої хвороби) улистопаді 1982 р., на 76-му році життя. Генеральним секретарем ЦК КПРС бувобраний 68-річний секретар ЦК КПРС Юрій Андропов, колишній керівник КДБ СРСР.Під час його 15-місячного правління вище керівництво СРСР уперше вголосвисловило занепокоєння економічним станом країни. При цьому всі рішення та діїпартійного керівництва залишалася поза критикою, а причинамисоціально-економічних труднощів були названі низька виконавча дисципліна наробочих місцях, брак відповідальності, нецільове використання робітниками таслужбовцями робочого часу та матеріальних ресурсів, розкрадання соціалістичноївласності, пияцтво та інші зловживання. Партія взялася за наведення порядку повсій країні. Проте ініціативи Ю. Андропова носили характер галасливих, алескороминучих кампаній боротьби за трудову дисципліну, а також боротьби з«нетрудовими доходами» та з пияцтвом і алкоголізмом. Після його смерті (лютий1984), теж після тяжкої хвороби, ці кампанії вщухли самі собою. НаступнийГенеральний Секретар, 72-річний Костянтин Черненко, повернув країну до спокоюбрежнєвських часів. Останні кілька місяців свого правління він провів у лікарніі помер у березні 1985 р.
реформа застій відлига горбачов3. Перебудова
Перші економічні заходи М.С. Горбачова(запровадження «держприймання», розширення прав трудових колективів,антиалкогольна кампанія тощо) не дали потрібного ефекту. Більш того, вонинавіть погіршили економічну ситуацію: з січня 1987 починається стійкий спадвиробництва, який так і не вдалося подолати. Державний бюджет виявивсяпідірваним антиалкогольною кампанією, падінням світових цін на нафту (з $ 30,35за барель у жовтні 1985 р. до $ 10,43 в березні 1986 р.) іЧорнобильською катастрофою. Сподіваючись на успіх реформ і збільшення цін на нафту,М.С. Горбачов став брати кредити у країн Заходу. Це призвело до різкогозбільшення державного боргу. До кінця 1980-х років він досяг двох третиннаціонального доходу країни, що вело до згортання всіх соціальних програм. Уцих умовах керівництво країни зробило спробу поєднати планові та ринковімеханізми без зміни форм власності. До літа 1987 відомі радянські економістиЛ. І. Абалкін, А.Г. Аганбегян, П.Г. Буніч,Т. І. Заславська та ін. розробили проект програми перетворень, якийбув прийнятий у червні 1987 року на пленумі ЦК КПРС. Проект передбачав такізміни:
· розширеннясамостійності підприємств на принципах госпрозрахунку та самофінансування;
· поступове відродженняприватного сектору економіки;
· відмова від монополіїзовнішньої торгівлі; більш глибока інтеграція у світовий ринок;
· скорочення кількостігалузевих міністерств та відомств;
· розвиток оренднихвідносин на селі.
З січня 1988 вступив у силу Закон «Про державнепідприємство (об'єднання)», прийнятий у червні 1987 року. Згідно з ним, напромислових підприємствах було введено принцип господарського розрахунку – правопідприємства самостійно витрачати свій прибуток, що залишається післярозрахунків з державою. Підприємства самостійно планували свою роботу, виходячиз державних замовлень, контрактів, укладених з постачальниками та споживачами.Вони могли тепер вести оптову торгівлю один з одним, замість того, щоб«вибивати» поставки сировини, техніки та обладнання через Держплан іДержпостач. Значно розширилося число підприємств, що мали право самостійноговиходу на зовнішній ринок. Роль союзних міністерств зводилася до підготовкиконтрольних цифр та визначення держзамовлення для підприємства. Продукція,вироблена понад держзамовлення, могла реалізовуватися за ринковими цінами.Разом з тим, цей закон не дав бажаних результатів, оскільки підприємства,звільнившись від опіки центру, зіткнулися з відсутністю посередницькихорганізацій, товарно-сировинних бірж і відсутністю ринку як такого. Щоб вижити,вони стали ще більш активно боротися за держзамовлення.
У 1988 р. був опублікований закон «Про кооперацію», заяким громадянам СРСР гарантувалося:
· право добровільного вступу в кооперативі вільного виходу з нього;
· участь в управлінні всіма справамикооперативу;
· самостійність колективногогосподарювання і незалежність кооперативу в прийнятті рішень щодо виконанняйого статутних завдань;
· право отримувати готівкові доходи відкооперативної діяльності, відповідні до кількості та якості праці.
Цей закон призвів до появи величезного числа різнихкооперативів, які відрізнялися від приватних підприємств лише відсутністюнайманої праці та обов'язковістю колективних принципів побудови. Так, напочатку 1987 року в кооперативах працювали 15 тис. осіб, на початку 1988 р.– 150 тис. осіб, а до літа 1988 р. – 200 тис. осіб. Згідно з законом прокооперацію, з'явилася також можливість створення кооперативних банків. До 1січня 1989 року в країні діяв 41 комерційний банк, до середини року – 143.Найбільшого розвитку кооперативи отримали в роздрібній торгівлі та громадськомухарчуванні. Виникла мережа так званих «комерційних магазинів», власники якихскуповували державні товари і перепродували їх за надвисокими цінами. Однак вумовах черг у магазинах і дефіциту люди охоче користувалися послугамикооперативів.
1 травня 1987 набув чинності закон «Про індивідуальнутрудову діяльність», згідно з яким допускалося індивідуальне підприємництво усфері виробництва товарів народного споживання і побутового обслуговування. Найману працю («працівників за договором») дозволялосявикористовувати лише на допоміжних роботах. Всього на початку 1987індивідуальну трудову діяльність вели 100 тис. осіб, на початку 1988 року – 300тис. осіб, тобто 0,2% зайнятих. У 1989 році був опублікований закон «Прозагальні засади підприємництва в СРСР», який привів до появи приватногопідприємництва. Виникли соціальні групи, що володіють засобами виробництва. Влітку 1990 року уряд Н. І.Рижкова нарешті розробив економічну антикризову програму, яку підготуваларобоча група на чолі з академіком Л. І. Абалкіним. Вона виходила з ідеїпоступовості входження в ринок («спочатку стабілізація, а потім ринок»). Як іраніше, зберігалося поєднання державного сектора та ринкових відносин. Вводитиринок пропонувалося поетапно, починаючи з 1991 року.
Одночасно з урядовою програмою з'явилися йінші. Альтернативну програму переходу до ринкової економіки, що отримала назву«500 днів», підготувала група вчених на чолі з академіком С.С. Шаталінимі Г.А. Явлінським. Вона передбачала в цей короткий термін провести масштабнуприватизацію державної власності, запровадження вільного ринковогоціноутворення з паралельною індексацією заробітних плат та соціальних допомог,а також допущення регульованого безробіття. Одночасно вона значно обмежуваламожливості союзного центру керувати економікою республік. Ця програма булапідтримана опозиційними силами, і насамперед керівництвом РРФСР (Б.М. Єльцин,І. С. Сілаєв). Проте реалізована ця програма так і не була.
М.С. Горбачов віддав перевагупрограмі економічних реформ, розробленій міністром фінансів СРСР В.С. Павловим,який став прем'єр-міністром Кабінету міністрів СРСР у грудні 1990 року. Проект В.С. Павловапередбачав здійснення жорсткого державного контролю при переході до ринку, такщо від реального переходу до ринку в неї залишилася тільки ринкова фразеологія.
Програма В.С. Павлова почалаздійснюватися з січня 1991 року, коли несподівано для радянських громадян булапроведена грошова реформа (24 січня). Відповідно до реформи, протягом трьохднів проводився обмін 50 – і 100-рубльових купюр зразка 1961 року. На 1 людинуможна було обміняти не більше 1000 рублів, можливість обміну інших купюррозглядалась у спеціальних комісіях до кінця березня 1991 року. Одночасно булаобмежена сума готівкових грошей, доступних для зняття в Ощадному банку СРСР – небільше 500 рублів. Ініціатори реформи припускали завдати «смертельний удар потіньовій економіці», але він виявився ударом по всьому населенню, причому«тіньовики» постраждали найменше. Ця непродумана акція ще більше озлобили народпроти центральної влади, посилила економічну кризу і прискорила процес розпадуСРСР. З 2 квітня 1991 уряд В.С. Павлова пішов на підвищення роздрібних ціну 2–5 разів практично на всі продовольчі та промислові товари повсякденногопопиту, сподіваючися, що це зупинить ажіотажний попит на них. При цьомузаробітна плата підвищувалася в середньому на 20–30%, видавалася такожодноразова компенсація в розмірі 60 рублів. Крім того, в різних куточках СРСР зпродажу зникли дешеві товари широкого споживання, прилавки магазинівспорожніли. У країні назріла продовольча криза. Для забезпечення населенняелементарними продуктами харчування були введені талони, при пред'явленні якиху магазинах громадяни могли купити необхідні предмети споживання. Талониобмежували кількість товарів, які можна було купувати, а на гроші без талонівпрактично нічого не можна було придбати. Підвищення цін і введення талонів щебільш посилило соціальну напруженість у суспільстві. З весни 1991спостерігається зростання страйкового руху. Загальне число страйкарів перевищило1 млн. чоловік.
Висновки
Висновки моєї роботи я хочу узагальнити стислим аналізомкожної із цих епох.
Треба підкреслити, що цілі, які переслідували реформиХрущова, мали позитивну спрямованість для радянської системи. Проте, «Відлига»торкнулася тільки окремих сторін життя суспільства. Зміни, які відбувалися,сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливістьцих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватисьу свою протилежність. Адже неможливо реформувати економіку, якщо у вирішальниймомент озиратися та сумніватися у своїх діях. Навряд чи радянські керівники постсталінської епохи були готові радикально змінити ситуацію. Їх спроби штучно покращитистановище лише призвели до того, що в широких колах все більш поширились віяннясвободи та почуття власної самостійності. Економічні ж експерименти, загалом,якщо не були провальними, то не призвели до запланованих результатів.
До того ж, межі «відлиги» були занадто вузькими, щобдовести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити економікукраїни, яке після відставки Хрущова фактично знову повернулася до сталінськихметодів управління.
Період застою знаменував собою поступове просування доколапсу та закономірного кінця системи. Незважаючи на гігантськіпроекти-новобудови та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничіфонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країнЗахідної Європи та США сягало кількох десятків відсотків та з часомзбільшувалося. Найбільш відсталою галуззю народного господарства СРСР булосільське господарство, де безроздільно панувала колгоспно-радгоспна система.Радянська економічна модель не сприяла інтенсифікації виробництв тавпровадженню досягнень науково-технічної революції через свою надмірнуцентралізацію та жорсткість. Переходу на інтенсивний шлях розвитку економікиперешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянськогокерівництва досягти світового політичного лідерства. СРСР жив 15 років уфактично «законсервованому» стані, що не пройшло без наслідків для усіх сфержиття суспільства, у тому числі і економіки.
Вироблення конкретних заходів по проведенню реформ(Перебудова) виявилось непростою справою. Проведення змін згідно з традиційноюкомандно-адміністративною практикою виявилось неможливим. У цей час робитьсяспроба здійснити реформування радянської економіки на засадах «самофінансування»,«самоуправління», «самоокупності». Але у здійсненні цих програм простежуваласянепослідовність і до того ж вони не виривали економіку з рук бюрократії. Аослаблення бюрократичного керівництва при нестворених нових механізмахуправління економікою привело до ще більшого хаосу і падіння виробництв. Такимчином, СРСР опинився у стані катастрофічної кризи, що паралізувала всюекономіку країни. Політичні інтриги та перипетії у тандемі із падіннямекономіки та зниженням довіри населення до союзної влади в кінці-кінцівпризвели до розвалу держави.
8 грудня 1991 року голови республік-першозасновників СРСР –Росії, України та Білорусі – Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевичу держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якимиРадянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас цідержави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання – СпівдружностіНезалежних Держав (або СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР (крімтрьох прибалтійських), яка мала стати базисом для цивілізованого «розлучення»новостворених країн та запобігання міжнаціональних конфліктів. Іще деякий час після підписання цих угод продовжувалиіснувати деякі центральні органи влади СРСР, так що факт зникнення цієї державизалишався не визнаним юридично. Тільки25 грудня 1991 р. подав у відставкуПрезидент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адміністративнихбудинків було знято прапори СРСР, а єдиним органом, який існував і вважав себеорганом влади СРСР, залишилася Рада Республік Верховної Ради СРСР (тобто одна зпалат парламенту). Вранці 26 грудня 1991 р. ця палата зібралася на своєостаннє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатованофакт припинення існування Радянського Союзу. Так завершилася історія держави, яка займала шосту частинуземної суші протягом більш ніж сімдесяти років.
Список використаної літератури
1. Ш.М.Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма – Инфра М, 1999.
2. «Перебудоваі сучасний світ», відп. ред. Т.Т.Тімофєєв; М: Міжнародні відносини, 1989.
3.В.В.Діденко, С.С. Коломієць «Історія України. Курс лекцій». Київ, 1999.
4.С. Стельмах, С. Пивовар «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ. Запитання і відповіді». «FEMINA».Київ, 1996.
5.Юхименко П. І., Економічна істроія: Навч. посіб., Вікар – 2006
6.С. Рябикин «Новітня історія Росії (1991–1997).
7.Попов В. Проблеми вдосконалення планування і управління народним господарством.– Економіка Радянської України. – 1986.
8.Идти дальше путем перестройки. Доклад Генерального секретаря ЦК КПСС М.С. Горбачева«Политический отчет Центрального комитета КПСС XXVIII съезду КПСС и задачипартии» // Правда. – 1990. – 3 июля.
9.Ю.В. Бураков, Г.М. Кипаренко «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ. Новітні часи»
10. Баран В. Україна після Сталіна. Нарисісторії 1953–1985. – Львів.: Ода, 1992. – 250 с.
11.Бжезінський З. Україна на шляху до Європи // Українське слово. Ч2633.1992. 18 жовтня
12.Арбатов Г.А. Затянувшееся выздоровление (1953–1985 гг.)
Свидетельствосовременника. – М.: Международные отношения, 1991. – 400 с.
13.О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр та ін.; під ред. В.А. Смолія, ІсторіяУкраїни: нове бачення – К., Альтернатива, 1997 – 424 с.
14.O. Субтельний: Історія України, переклад з англ. Ю. Шевчука під ред. Ю.Г. Медюка– Київ, Либідь, 1991