Україна після смерті Богдана Хмельницького

Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства.
(вересень 1657 — — червень 1663 р.) 
УКРАЇНА  ПІСЛЯ  СМЕРТІ  Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.
Смерть Хмельницького стала поворотним моментом вісторії Української національної революції. Перебуваю­чи при владі, гетьманпіклувався про створення такої фор­ми державності, яка б забезпечувала єдністьеліти, кон­солідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького,цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибельпід час мол­давського походу його сина Тимоша, талановитого воєна­чальника,здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію неврятувало і рішення стар­шинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встанов­ленняспадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького йогомолодшому сину Юрію.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Юрій (бл. 1641 — після 1681) —гетьман України в 1657 р. та в 1659—1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького.Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посадігетьмана прагнув продовжити справу, започат­ковану батьком, шукаючи союзника,який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. вінпішов на укладен­ня нового Переяславського договору з Росією, який істотно обме­жувавсуверенітет Української держави. 17 жовтня 1660 р. під тиском старшини підписавз Польщею Чуднівський договір. Не ма­ючи видатних здібностей і реальнихможливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства іна деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на ПравобережжіЮрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошен­ка, а влітку 1669 р.взяв бік його супротивників П. Суховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапивдо рук татар І був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначаєтьсяПортою володарем 'Руського князівства" зі столицею в Немирові. Робивневдалі спро­би об'єднати Україну. Після укладення Бахчисарайського догово­ру1681 р. був відкликаний до Стамбула.
60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історіюУкраїни як “доба Руїни”. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішнозавершити його починання. Початком до­би Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю.Хмельниць­кого від влади. І. Виговський та його прибічники фак­тично здійснилидержавний переворот.
ВИГОВСЬКИЙ Іван (? — 1663) — діяч українськогокозацтва. По­ходив зі старовинного українського шляхетського православно­городу. По закінченні Києво-Могилянської колегії служив у дер­жавних установах Уроки Визвольної війни став одним із най­ближчих соратників Б. Хмельницького,генеральним писарем Вій­ська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницькогообраний на­казним гетьманом при Юрії Хмельницькому, а згодом добивсягетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику,розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом присланіросійські війська (1659). Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), якабула ратифікована польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, щозменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659р. на “Чорній раді”він був усунутий від гетьманства і повер­нув владу Юрію Хмельницькому. Післяцього перебував на поль­ській державній службі. В1664 р. за наказом свогоособистого ворога— тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Те­тері —був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля ірозстріляний.
Формальним приводом для цих дій були молодість,хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Ре­альними ж причинами —погіршення геополітичного ста­новища держави, посилення соціальногопротистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слаб­капідтримка ідеї спадкової монархії тощо. Подальша гра амбіцій та численніпомилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, посиленняагресивних втру­чань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи — поразкиУкраїнської національної революції.
Після того, як ужовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І.Виговського, він роз­горнув активну державну діяльність. Кредо своєї зовніш­ньоїполітики новообраний гетьман висловив під час пере­говорів зі Швецією: “Визнатиі оголосити Запорозьке Вій­сько з підвладними йому провінціями за вільний інікому не підданий нарід” (на жаль, він не завжди фдотримувався цьогопостулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницьківідносини з Кримом, йде на порозу­міння з Оттоманською Портою. У відносинах зПольщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою таМосквою зберегти бодай автономію Україн­ської держави, а головне втриматися привладі.
Порівняно з добою Хмельницького значних змін заз­налавнутрішня політика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговськийвідкинув ідею спадко­ємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. Воснову свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки.Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання І. Виговський запевнявстаршину: “Без вашої військової ради жодних справ не буду робити”. З ідеїолігархічної республіки логічно вип­ливала ставка гетьмана на шляхетство такозацьку стар­шину, які у цей час намагалися відмежуватися від реш­ти козацтва,сконцентрувати у своїх руках велике земле­володіння та консолідуватися вокремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували І. Виговського довідновлення старої моделі соціально-економічних відно­син, насампередкріпацтва. Така внутрішня політика геть­мана вела до послаблення центральноївлади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соці­альноїрівноваги в суспільстві, зростання масового невдо­волення і до вибухусоціальної боротьби.
Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговськогоактивно виступили народні маси. Боротьба велася під гас­лом поверненнякозацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство,вільно перехо­дити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана “чорною радою”.Повстання швидко охопило насамперед Полтав­ський полк і Запорожжя. Під часвиступу з'явилися й нові претенденти на булаву — полтавський полковник МартинПушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори зМосквою, звинувачуючи Ви­говського в пропольській орієнтації. Тому боротьба пос­туповопереросла в громадянську війну. Зібравши 20-тисячне військо та найнявшиволохів, німців й татар, І. Виговський зумів перемогти військо повстанців увирі­шальній битві під Полтавою (травень 1658 р.). Проте це була надзвичайнодорога перемога, адже у братовбивчо­му протистоянні загинуло майже 50 тис.українців.
Чудово розуміючи, що за умов, які склалися,початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішучезближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцькийдоговір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвоюВелике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третімчленом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київ­ське,Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові,який обирався довічно та зат­верджувався королем. Українська армія мала нарахо­вуватиЗО тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Пра­вославні віруючі зрівнювалисяв правах з католиками.
ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР.
Водночас Галицький договір передбачав відновлен­няадміністративно-територіального устрою, що існу­вав до 1648 р.; поверненняпольським магнатам і шляхті маєтків в українських землях: відновленняповинностей українського селянства. Крім того, Українська дер­жава позбавляласяправа на міжнародні відносини.
Укладення Гадяцького договору прискорило хід по­дій. Невдовзі російськийцар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговськогобуло названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокоругетьманові. У листопаді 1658 р. російське вій­сько на чолі з Г. Ромодановськимперейшло кордон Укра­їни. Після того, як навесні наступного року під Путив­лемдо нього приєдналися князі О. Трубецькой та С. Пожарський, чисельність арміївторгнення сягала 100 тис. осіб. Розпочалися активні дії. Початок агресії буввда­лим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ром­нами та Лохвицею.Вирішальна битва відбулася в червні 1659р. під Конотопом. Вона тривала три дній закінчила­ся цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка,царський двір збирався втікати до Ярославля.
Проте гетьману не вдалося скористатися наслідкамисвоєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволен­ня, зростання опозиції,посилення промосковських нас­троїв. Обставини ускладнювалися збереженням уКиєві московської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та напа­дом запорозькогокошового Сірка на Крим, що змусило татар — союзників гетьмана — повернутисядодому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікаєть­ся булави тавиїжджає до Польщі.
Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'як­шитисоціальну напругу, запобігти територіальному роз­колу, старшина зновупроголошує гетьманом Ю. Хмель­ницького. Розрахунок був на те, що “чарівне ім'яХмель­ницького” (вислів І. Крип'якевича) стане тією силою, яка забезпечитьєдність еліти, консолідацію суспільства та ста­більність держави. Зрозуміло, щоюний Юрій був не стіль­ки прапором, скільки ширмою для елітної групи старши­ни,що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідченіполітики та воєначальники — генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцькийполков­ник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Уряд Ю. Хмельницькогодля збереження української держав­ності обрав тактику не прямого протистояння,а обереж­ної гри на суперечностях між Москвою та Варшавою. Стар-
шина, як доповідав королю А. Потоцький, вирішила “не бути ні під вашоюкоролівською милістю, ані під царем; сподіваються вони цього досягти обманюючиі лякаючи вашу королівську милість царем, а царя вашою королів­ською милістю”.
Новий ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ договір.
Однак уже на початку свого другого гетьмануванняЮрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російськоюстороною до Переяслава, де сто­яв з великим військом О. Трубецькой. Пізнішеюний геть­ман згадував: “Я два тижні був в'язнем; що хотіли, те й робили зімною”. Отже, до шантажу вдалася не українсь­ка сторона, а російська. НовийПереяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 р., фактично перетворювавУкраїну на автономну частину Росії: переобрання геть­мана мало здійснюватисялише з дозволу царя; гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників,кара­ти без суду смертю старшин, виступати в похід без царсь­кого дозволу;заборонялися відносини з іншими країна­ми; у Переяславі, Ніжині, Чернігові,Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські залоги; Київськамитрополія підпорядковувалася Московському патріар­хатові.
СЛОБОДИЩЕНСЬКИЙ ТРАКТАТ.
У 1660 р, розпочався новий раунд російсько-польсь­когопротистояння в боротьбі за українські землі. На Во­линь рушило 20-тисячнеросійське військо на чолі з В. Ше­реметьєвим. У другому ешелоні рухалося ЗОтис. козаків на чолі з Ю. Хмельницьким, про якого російський воєво­да з пихоюговорив: “Зтому гетьманишке идет лучше гу­сей пасти, чем гетьмановать”.Незабаром під Чудновом російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки.За цих обставин Юрій під тиском пропольськи настроє­ної старшини на чолі з Г.Лісницьким та Г. Гуляницьким схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660 р.було укладено Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна зновуповерталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Хоча ця угода інагадувала Гадяцьку, однак у ній обмеження політичної незалежності україн­ськихземель були більш значними: усунено статтю про Велике князівство Руське;гетьман не тільки позбавляв­ся права зовнішньополітичних зносин, а йзобов'язував­ся подавати військову допомогу Польщі у війнах з інши­мидержавами; польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в Україні.НайтрагічнІшим наслідком Сло-бодищенського трактату став початоктериторіального роз­колу України.
У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, щовін не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів ЇЇтериторіального розмежування, зрікається гетьманської булави та йде в монастир.Після того, як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобереж­жя — І.Брюховецького, територіальний розкол України доповнився політичним. Як влучнохарактеризує цей пе­ріод О. Субтельний — “ доба Руїни сягнула свого апогею”.
Отже, другий етап Української національної револю­ції(вересень 1657 — червень 1663 р.) став часом серйоз­них випробувань дляукраїнського народу. Ця доба при­несла жахливе спустошення українських земель;спала­хи громадянської війни, загострення боротьби за геть­манську булаву;наростання соціальних конфліктів та про­тистоянь; поновлення старої моделісоціально-економіч­них відносин; відхід національної еліти від державної ідеї,сформульованої Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 р.;розмивання моральних норм у сус­пільному житті; тиск та втручання в українськісправи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фаталь­ний розкол Українина Правобережну та Лівобережну.
Слободищенський трактат, який став початком роз­колуУкраїни за територіальною ознакою, водночас від­крив новий етап боротьби загетьманську владу. Особли­вість цього етапу полягала в тому, що предметом ба­жаньстаршини одночасно стали дві булави. Лівобереж­жя, яке перебувало підпатронатом Москви, дедалі біль­ше відокремлюється та відмежовується від Правобереж­жя.На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народнийопір та посилення старшинської опозиції. За цих обставин гетьманське кріс­лозахиталось під Ю. Хмельницьким.
Претендентів на булаву вистачало в українськихзем­лях. На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між Я. Сомком, І.Брюховецьким та В. Золотаренком. На “Чорній раді” у Ніжині (червень 1663 р.)гетьманом було обрано І. Брюховецького.
БРЮХОВЕЦЬКИЙ Іван (? — 1668) — гетьманЛівобережної України в 1663—1668 рр. З 1648 р. при дворі Б. Хмельницького вякості “старшого слуги” займався вихованням гетьманича Юрія, викону­вавдипломатичні доручення. З 1659 р. перебував на Запорозь­кій Січі, тоді жобраний кошовим отаманом. У 1661 р. прийняв ти­тул кошового гетьмана. Протягом1662 — 1663 рр. один й голов­них претендентів на гетьманство в ЛівобережнійУкраїні. Москво­фільські заяви Брюховецького забезпечили йому підтримку цар­ськогоуряду. На «Чорній раді” під Ніжином (1663) проголошений гетьманом. Наказавстратити іншого претендента — Я. Сомка, вчи­нив розправу над опозицією. Увересні 1665 р. першим з україн­ських гетьманів здійснив візит до Москви.Невдалі спроби Брюхо­вецького припинити колонізаторську політику російськогоуряду спричинили падіння його політичного авторитету в Україні. Праг­нучивтримати важелі влади, оголосив про розрив з Москвою. 7 (18) червня 1668 р.Біля Диканьки відбулось об'єднання військ Правобережної та ЛівобережноїУкраїни, підчас якого лівобережні козаки буквально розтерзали Брюховецького. Занаказом геть­мана П. Дорошенка його тіло було перевезено до Гадяча і тампоховано з усіма гетьманськими почестями в соборній церкві.
Це був спритний авантюрист і демагог, один з тих,як писав козацький літописець С. Велично, що “для срібла й золота не тільки давби виколоти собі око, але брата й батька свого не пощадив би, не те щовболівати за Укра­їною”. Новообраний гетьман займав відверто промосковськіпозиції і неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату та утворення зйого земель князівства на чолі з царевичем Федором.
На початку 60-х років XVII ст. загостриласяборотьба за владу і на Правобережжі. Ситуація особливо усклад­нилася влітку1662 р. після невдалого походу Ю. Хмель­ницького в Лівобережну Україну. Набулаву претендува­ли П. Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошен­ко.Після того як у січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження,козацька рада у Чигирині про­голошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.
ТЕТЕРЯ (Моржковський, Мошковський) Павло (бл.1620 —1671) гетьман Правобережної України в 1663—1665 рр. Один з най­визначнішихдипломатів в урядах Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького,переяславський полковник (1653 — 1658). Походив зі шляхетського роду, мав добруосвіту. Перед 1648 р. був канцеляристом гродського суду м. Луцька, з 1649 р. —писар Переяславського полку. Протягом 50-х років брав участь майже в усіхміждержавних переговорах, що відбувалися в Чиги­рині, виїжджав з дипломатичнимимісіями до інших країн. Один з авторів Березневих статей (1654), Гадяцькоїугоди (1658), Слободищенського трактату (1660). У ранзі гетьмана підтримувавпохід Яна Казимира на Лівобережжя (1663-1664), намагаючись об’єднати Українупід єдиною булавою і зверхністю польського короля. Своєю політикою спровокувавкозацьке повстання. Зазнавши поразки від повстанців (1665), зрікся гетьманстваі виїхав до Польщі. Отруєний  польськими агентами.